Утвердження духовних цінностей в історичній драматургії Людмили Старицької-Черняхівської

В статті вперше аналізується проблема духовних цінностей в історичній драматургії Л. Старицької-Черняхівської. Аналізуються декілька історичних п'єс, які є патріотичними не тільки за формою, але й за змістом. Ці художньолітературні полотна належать до кращих історичних п'єс в україн...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2007
Автор:	Швець, В.С.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2007
Назва видання:	Культура народов Причерноморья
Теми:	Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107995
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Утвердження духовних цінностей в історичній драматургії Людмили Старицької-Черняхівської / В.С. Швець // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 112. — С. 89-93. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-107995
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1079952016-10-29T03:02:19Z Утвердження духовних цінностей в історичній драматургії Людмили Старицької-Черняхівської Швець, В.С. Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ В статті вперше аналізується проблема духовних цінностей в історичній драматургії Л. Старицької-Черняхівської. Аналізуються декілька історичних п'єс, які є патріотичними не тільки за формою, але й за змістом. Ці художньолітературні полотна належать до кращих історичних п'єс в українській драматургії початку ХХ століття. В статье впервые анализируется проблема духовных ценностей в исторической драматургии Л. Старицкои-Черняхивской. Анализируются несколько исторических пьес, которые являются патриотическими не только за формой, но и по содержанию. Эти художественно-литературные полотна принадлежат к лучшим историческим пьесам в украинской драматургии начала ХХ века. In the article the problem of spiritual values is first analysed in historical dramaturgy of Liudmila Starytska-Chernyakhyvskoy. A few historical plays, which are patriotic not only after and form but also on maintenance, are analysed. These artistically-literary linens belong to the best historical plays in ukrainian dramaturgy began XX centry. 2007 Article Утвердження духовних цінностей в історичній драматургії Людмили Старицької-Черняхівської / В.С. Швець // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 112. — С. 89-93. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107995 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
spellingShingle	Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Швець, В.С. Утвердження духовних цінностей в історичній драматургії Людмили Старицької-Черняхівської Культура народов Причерноморья
description	В статті вперше аналізується проблема духовних цінностей в історичній драматургії Л. Старицької-Черняхівської. Аналізуються декілька історичних п'єс, які є патріотичними не тільки за формою, але й за змістом. Ці художньолітературні полотна належать до кращих історичних п'єс в українській драматургії початку ХХ століття.
format	Article
author	Швець, В.С.
author_facet	Швець, В.С.
author_sort	Швець, В.С.
title	Утвердження духовних цінностей в історичній драматургії Людмили Старицької-Черняхівської
title_short	Утвердження духовних цінностей в історичній драматургії Людмили Старицької-Черняхівської
title_full	Утвердження духовних цінностей в історичній драматургії Людмили Старицької-Черняхівської
title_fullStr	Утвердження духовних цінностей в історичній драматургії Людмили Старицької-Черняхівської
title_full_unstemmed	Утвердження духовних цінностей в історичній драматургії Людмили Старицької-Черняхівської
title_sort	утвердження духовних цінностей в історичній драматургії людмили старицької-черняхівської
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2007
topic_facet	Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107995
citation_txt	Утвердження духовних цінностей в історичній драматургії Людмили Старицької-Черняхівської / В.С. Швець // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 112. — С. 89-93. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.
series	Культура народов Причерноморья
work_keys_str_mv	AT švecʹvs utverdžennâduhovnihcínnostejvístoričníjdramaturgíílûdmilistaricʹkoíčernâhívsʹkoí
first_indexed	2025-07-07T20:48:31Z
last_indexed	2025-07-07T20:48:31Z
_version_	1837022642334334976
fulltext	Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ 89 Швець В.С. УТВЕРДЖЕННЯ ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ В ІСТОРИЧНІЙ ДРАМАТУРГІЇ Людмили Старицької-Черняхівської Актуальність теми: Роздуми про душу, дух і духовність суспільства привертали та привертають увагу людства завжди. Ще Платон у трактаті „Держава”, визначаючи роль трагедії та комедії в державі, ствер- джував, що драматургія і театр можуть не тільки формувати душі читачів та глядачів, змінювати державу, будувати чи руйнувати її [1, с. 34]. Із тисячоліття в тисячоліття ми проносимо чи не найважливішу й не най благороднішу, чи не найгуманістичнішу з ідей – щоб людина справді стала людиною, потрібно формувати в ній світлі й чисті помисли і спрямовувати її дії на добро та добротворення. Національні духовні цінності мають вирішальний вплив на життя людства. Театр та література є чи не основними факторами формування національної духовності українського народу. Ступінь дослідження: Багатюща та різножанрова спадщина Людмили Старицької-Черняхівської вже привернула до себе увагу багатьох дослідників. Її багатогранну творчість та театрально-критичну діяльність досліджували літературознавці різних поколінь. У багатогранному творчому доробку видатної громадсько- культурної діячки, письменниці, літературознавця, мемуариста, перекладача Л.Старицької-Черняхівської драматургії належить особливе місце, а найповніше розкрився її мистецький хист саме в історичній драма- тургії. Перш за все історичні драми письменниці дають підстави твердити про певну вразливість думки Д.Антоновича, згідно з якою Л.Старицька-Черняхівська “ніби заблудилася між новими драматургами, не знайшовши свого шляху, не знайшовши свого власного слова” [2, с. 16]. Очевидно ближчий до істини О.Кисіль, який вважає, що “п’єси Старицької-Черняхівської були чималим придбанням нашого театру” і що “картини історичного життя в драмах письменниці змальовані здебільшого правдиво і цікаво” [3, с. 23]. Звичайно, письменниця виступала безпосередньою продовжувачкою драматургічних традицій свого батька Михайла Старицького та інших майстрів театру корифеїв. Але нині потребує ґрунтовнішого осмис- лення і сама ця реалістична драматургія, яка аж ніяк не відповідає і досі ще не перебореному штампу сприйняття її як основи театру переважно етнографічно-побутового, і творчість її продовжувачів, зокрема Л.Старицької-Черняхівської. Чітка окресленість характерів і ситуацій, смак до колоритного побутописання, часом може й надмірна його ґрунтовність, здається, можуть наштовхнути на думку, що авторка “ніби за- блудилась”. Але все ж при вдумливішому погляді на її п’єси стане очевидно, що в них передано не лише побут, а дух, атмосферу відтворюваної епохи, що їм властиві такі модерні риси, як поглиблений психоло- гізм, символічний паралелізм, особлива композиційно-стильова вишуканість. Окрім згаданих дослідників, про драматургію Л.Старицької-Черняхівської писали М.Драй-Хмара, Я.Мамонтов, І.Стешенко, І.Франко. Подаючи огляди українського драматичного письменства, вони неод- мінно вказували на помітне місце в ньому авторки драми “Гетьман Дорошенко”. На важливості сучасного вивчення творчості письменниці, зокрема драматургічної, наголошували Л.Барабан [4], І. Верба [5], В.Заруба [6] та ін. Але ґрунтовних досліджень оригінального творчого доробку Л.Старицької-Черняхівської в історичній драматургії на сьогодні немає. Мета праці – на прикладі історичного доробку письменниці з’ясувати особливості національно- духовних цінностей, зокрема на матеріалі історичних подій минулого. Досягнення поставленої мети бачимо у вирішені таких задач: − з’ясувати причини звернення Л.Старицької-Черняхівської до історичної тематики; − проаналізувати образи гетьманів Богдана Хмельницького та Данила Апостола; − простежити трансформацію в історичній драматургії Л.Старицької-Черняхівської духовних пошуків, національної свідомості; − визначити провідні особливості поетики п’єс, їх зв’язки з творами попередників; Традиційна за назвою історична п’єса “Милость Божа” (1919) написана в часи існування Української Народної Республіки, піднесення національної свідомості народу. Дія твору відбувається у двох часових вимірах. У плані 1728 року до Києво-Могилянського колегіуму прибуває гетьман Данило Апостол із полко- вниками, старшинами, поважними гістьми. Кращий студент Роман Падалка вітає їх: “О, преславний і пре- зацний гетьмане, того бо Даниїла дал єси нам Господь, да прославить він заплакану отчизну матку нашу, да укротить ненатлих ворогів, Левів рикающих. Неоспалий ревнителю і рачителю наш, того єси доказав. З лю- бови до отчизни своєї взяв нас в свою оборону і перестали бурнії свиріпіти на нас Аквілони, пріч лютая зи- ма відступила, тьма во світ, а ніч в день златий премінилася, слава в ліках і тимпанах всегласно веселиться” [7, с. 337]. Устами студента проголошена подяка старому гетьманові, який свою діяльність спрямовував на впоря- дкування і зміцнення внутрішнього державного життя українського народу, на розширення автономії, щоб відсторонити втручання російських чиновників у козацькі справи та самоврядування. Професор риторики Теофан Трофимович проголошує пролог про мужність гетьмана Богдана Хмельницького. І далі почалася вистава “Милость Божія, Україну от неудобоносиміх обид лядских грез Богадана Зиновія Хмельницького, преславного войск запорозьких гетмана, свободившая...” – письменниця інтерпретує реальний історичний факт. Ректор колегіуму в антракті вистави поскаржився Данилу Апостолу на гоніння і на сан духовний. Геть- ман заспокоює його тим, що скасовано заведену в Україні Петром І Малоросійську колегію, яка складалася з великоросів – президента Степана Вельямінова та шести офіцерів і наглядала за українським урядом. Він повідомляє, що внаслідок переговорів з урядом Петра ІІ були отримані “рішительні пункти” про деякі укра- Швець В.С. УТВЕРДЖЕННЯ ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ В ІСТОРИЧНІЙ ДРАМАТУРГІЇ Людмили Старицької-Черняхівської 90 їнські права: “Україну будуть содержувати по статтях Богдана Хмельницького”. Вистава переносить її глядачів до другого часу – вісімдесятьма роками раніше, за Визвольної війни се- редини ХVІІ ст., коли Богдан Хмельницький “со торжеством” прибув до Києва і дякував Богові за великі перемоги. Алегоричні постаті України і Смотріння Божого проголошують Вічну похвалу “храброму на зе- млі й на морі воїну, військ запорозьких вождю Хмельницькому” [7, с. 382]. Як наголошував Ю.Хорунжий, “у ті години, коли гетьман і старшина дивляться драму ХVІІ століття, коли зі сцени промовляють до них Хмельницький і Україна, нагадуючи їм про славні минулі часи, намага- ючись підняти їхній дух, підтятий колонізаторською політикою Петра І, вирішується доля й молодят” [7, с. 18-19]. Данило Апостол забирає з собою в канцеляристи студента Романа Падалку, говорячи: “То кажи ж як, може тобі що треба”. Той просить “висватати мені дівчину”. Мова йшла про Настю – дочку полковника Грабянки, яка всупереч її волі була “промована” за російського бригадира. Гетьман обіцяє: “Поїдемо завтра з хлібом святим, може, хрещениця нас при старості літ не осоромить” [7, с. 384-386]. Обставини виявилися для молодят щасливими, а “доля України - туманною” [7, с. 19]. Проблема внутрішнього вибору, яка веде до духовної перемоги, або, навпаки, до деградації особистос- ті, надала історичній драмі загальнолюдського інтересу. Вбачаємо у тексті історичної драми соціально-політичні аналогії з тодішньою ситуацією в Україні: на- дія на українські автономні права в імперії, прагнення волі, визвольна боротьба, необхідність братолюбія, фінансово-матеріальна скрута, віра в милість Божу. Приєднуємося до висновку Ю.Хорунжого, що в цьому творі відбулося “пророче передбачення письменниці на сімдесят років уперед” [7, с. 19]. Відчуваємо філософський струмінь неоромантизму в драматичній картині “Сапфо” (1908) про легенда- рну давньогрецьку поетесу, яка жила у VІІ-VІ сторіччях до нашої ери. У нелегкий, але важливий для куль- турного процесу та зростання духовної України період цей твір був новим кроком в освоєнні не розробле- них тем, ідей, образів, бо “жорстока імперська цензура десятиліттями перепиняла все, що виходило за межі любовного трикутника на тлі сільського буття, навіть після скасування цензури 1905 року” [8, с. 18]. Л.Барабан доказово акцентує, що “інтерес до театру всього громадянства стимулював відчуття приско- реного історичного процесу, особливе напруження й драматизм життєвих суперечностей, борінь” і тому на зміну мелодрамі, як твердила Л.Старицька-Черняхівська у статті “Двадцять п’ять років українського теат- ру” (1907), що була опублікована в одному з найкращих у ті часи журналі “Україна”, соціально- романтичній п’єсі поступово приходить модерна драма, де в центрі не тільки народ та історія, але й особис- тість, “боротьба, яка одбилася в душі людини” [7, с. 740]. Вимовлене слово переноситься у світ внутрішньо- го переживання. Народ хвалить Сапфо, її ім’я “між музи на Олімп несе гучна та невмируща слава”, “Еллада схиля чоло і падає до її ніг”. Вона “собі богинею здалась” і хвалить подругу-музу за те, що “зрушила Фаона зимне сер- це” [7, с. 38]. Коли вони зустрічаються, юнак запевняє, що “шепотне своє мале бажання” й біжить далі. Роз- чулена Сапфо проголошує монолог, лейтмотивом якого стало звертання: “О соколе! Тобі несила й знать, Яким тебе я напою коханням?!” [7, с. 43]. “Святий вогонь кохання” змінюється терзанням ревнощів: Фаон кохає іншу. Психологічне поглиблення посилене звертанням: “Плач, серце, плач! Така страшна помилка!” [7, с. 49]. Для показу душевних страж- дань через відсутність взаємності в коханні застосовані прийоми новітньої європейської драми в трактуван- ні трагічної боротьби за людську гідність: “Хай слава й честь перервуться, а я Замовкну враз!.. І пісня зані- міє!” [7, с. 49]. Коло драматично освоєних проблем розширено моделюванням індивідуалізму, драми серця, ідеалу ща- стя одного персонажа, що руйнує щастя іншого, неможливості поєднання творчого покликання і високого почуття кохання. Складні психічні колізії творчої особистості, “відкривають цілий нерозпізнаний світ люд- ського буття” [10, с. 9]. Перешкодою до щастя Сапфо стає не діюча особа, а слава поетеси, її лаврові вінки. Устами головної ге- роїні письменниця проводить думку, що людське щастя – в любові, вона понад усе: славу, мелодійну ліру і лаврові вінки: “Але що найкраще в світі, Що скриля усі бажання, До богів людей підносить? -Всемогутнє то кохання!” [7, с. 56]. Античний образ легендарної поетеси Сапфо художньо змодельований також у поезіях Лесі Українки та І.Франка. Драматична дія Л.Старицької-Черняхівської була написана під впливом європейського жіночого руху, який у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. набув потужності і був яскраво виражений у творчос- ті Лесі Українки і О.Кобилянської. Панівний естетичний модус епохи модернізму – трагізм зосереджує увагу на сприйнятті його не лише як властивості буття, а і як предмета людської рефлексії. До “споконвічного джерела драматичної творчості – дій і боротьби” повертає історична соціальна дра- ма “Аппій Клавдій”, над якою Л.Старицька-Черняхівська почала працювати в 1890-х роках, а надрукувала її 1909 року, з присвятою: “Другу, брату, батькові моєму М.Старицькому присвячую сю першу драматичну працю”. Л.Барабан доречно відзначив, що “час, коли творилася п’єса, був напруженим, революційно- піднесеним і мав деякі перегуки з античним” [8, с. 48]. Перша дія п’єси інтерпретує соціальні суперечності, що стрясають Римську імперію. Пересичена видовищами і п’яними оргіями її столиця котиться в прірву. Ілюстрацією цього є сцена в таверні, де напівп’яні плебеї сперечаються про причини свого підневільного становища: поклялись поважати закон, а запанувало безправ’я: “Який закон? Той закон, що примушує нас Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ 91 працювати весь час на патриціїв, приймати од них дрючки й батоги, захищати своєю кров’ю їх лани, а са- мим годуватися з ризи поля, що менше ящирчиної нірки! А, короста на вас! Ми клялися поважати ті закони, які забезпечать нам спокій у Римі, а ті закони, що уклали децемвіри, заведуть нас усіх у рабство!” [9, с. 210]. Проблема твору – боротьба демократичних засад з ідеєю необмеженої влади, культу сили й моноправ- ління, що обов’язково приведе до культу особи – тиранічної диктатури. Протилежні аргументи “Аппій за нас дбає” і “Не вірте Аппієві: це вовк у лисячій шкурі” схиляють інертну масу плебеїв на той чи інший бік. Письменниця показує, що народ не може відрізнити лжепророка від пророка, а тому ще не готовий до повноправного політичного життя. Хоча не всі римляни вірять у так зване братерство і правову вірність па- триціїв і плебеїв. І в цій політичній інтризі допомагає розібратись колишній трибун Люцій Іцілій, ведучи публічну полеміку з Аппієм Клавдієм, який хитро маскується під демократа: “-Я дбаю теж про волю, жу- рюся й я безправієм. – І тому ти одібрав трибунів у народа! – Щоб дати всім однаковий закон І завести дер- жавний лад. – Омана! Обмежити плебеїв прагнеш ти” [9, с. 221]. В уста Люція Іцілія письменниця вклала власні міркування і мрії про громадянсько-державний устрій: “О, влада – Найгіршая отрута! Хто її Напився вщерть, той забува про правду І про народ”; “Створила нас натура вільних всіх І рівних всіх, дала нам ясний розум, Щоб ми могли собою керувать” [9, с. 224-225]. “Наша сімдесятилітня історія засвідчила, - наголошувала Л.Процюк, аналізуючи історико-соціальну драму “Аппій Клавдій”, - до яких фатальних наслідків призвели спочатку безневинні псевдотеорії про все- загальне братерство і рівність” [10, с. 74]. Використовуючи амбіції людей, котрі бачать в децемвірі (правителі) Аппію Клавдію свого охоронця і заступника, цей молодий честолюбивий римський політик рветься до влади будь-яким способом: хитрістю та підступом схиляє на свій бік почесних громадян: “Та й нам потрібен цар, Бо тільки цар боронить наше право І стримує плебеїв” [9, с. 510]. Зібравши “значніших з плебеїв”, почесних громадян, Аппій Клавдій обіцяє плебеям права на рівність: “Болію серцем я За ваш талан. Коли б в моїй правиці Була б вся міць і влада, я б зрівняв Плебеїв всіх з пат- риціями. Горе пішло з того, що скинули царів” [9, с. 511]. Л.Старицька-Черняхівська винахідливо розвінчує зовні притягальні, благородні, але приховано- злотворчі задуми, наміри, плани політика-деспота, що несуть гіркі й страшні наслідки. Тематично-проблемні перегуки драми Л.Старицької-Черняхівської з творами інших письменників до- слідники лише констатували, але не аналізували. Л.Процюк вказала, що ця п’єса тематично перегукується з драмою Лесі Українки “Руфін і Прісцила”, хоча “кожен із драматургів, незважаючи на однакову тему (Рим- ська імперія...), розв’язує відмінні ідейно-естетичні завдання” [10, с. 74]. В обох письменниць тема юрби і сильної особистості, народу і лідера виступає найважливішим джере- лом конфлікту. Вважаємо за необхідне відзначити, що обидві драми заперечують фізичне і духовне насильство над особистістю. Як і Люцій Іцілій, римський патрицій Руфін – палкий патріот Риму, однак критично ставиться до цезарської влади, до деспотизму і тиранії, не може миритися з аморальністю єпископа Парвуса, який ли- цемірить, дбаючи лише про власне благополуччя. В обох образах різними авторами майстерно втілена ідея свободи людської особистості. Сьогодні очевидним є те, що обидва драматичні твори на сюжети з історії Римської імперії письменни- ці наповнили проблемами свого краю і свого часу, що римляни мали сучасну авторкам психологію, що у творах яскраво проявлені суспільно-політичні алюзії: у них пізнаємо події початку ХХ ст. У кількох сценах обох драм підкреслюється темнота й інтелектуальна безпорадність плебеїв і членів християнської громади. Такі акцентовані в драмах проблеми, як свобода думки і совісті, традиція вільного обговорення питань і то- лерантність до поглядів опонента, спонукають до висновку, що античність у цих творах уособлює модель західноєвропейської цивілізації, що світоглядні суперечки персонажів визначали осмислення проблеми су- місності соціалістичного вчення із здобутками європейської ліберальної демократії. Обидві драми прозір- ливо окреслили майбутні імперські ідеологічні догмати тоталітарних держав (СРСР, Третій Рейх, маоїстсь- кий Китай та ін). Л.Барабан подав лише загальне судження про порівняльне дослідження трагедії “Аппій Клавдій”: “Ба- гато що ріднило цю трагедію з драматургією Лесі Українки – згадували критики та історики театру, зокрема з “Осінньою казкою” [8, с. 48]. Але в основу художнього синтезу, що реалізував єдність історичного минулого і сучасного, покладено не світові сюжети, як це робила Леся Українка у переважній більшості драматичних творів, не “пахощі епо- хи”, історичну достовірність, а фантастичні з використанням казкових образів принцеси, лицаря, трьох дів- чин – пряхи, ткалі, швачки, скляної гори та ін., які стикаються з реальними, навіть приземлено- натуралістичними – худобою, свинарником, болотом і тут же – з кришталевим замком, гусьми-лебедями, принцесою в білому вбранні. Підвищений ступінь умовності фантастичної драми все ж дозволяє розпізнати події 1905 року і в ув’язненій на кришталевій горі принцесі – символ світлої віри в торжество Волі. І від- значити суголосний “Аппію Клавдію” і “Осінній казці” пафос ненависті до тиранії, переконаності, що дов- га, як осіння казка, боротьба проти неї закінчиться “приходом весни”. Як і “Аппій Клавдій”, до академічного видання “Вибрані твори” Л.Старицької-Черняхівської не була включена історична драма “Розбійник Кармелюк” (1920, 1926). Ю.Хорунжий лише відзначив, що у щоден- нику письменниці є запис: “Наш останній з батьком роман “Розбійник Кармелюк” [9, с. 10]. Занадто стисло викладені спільності однойменних романа і драми у статті В.Тищенка [11, с. 122]. До- слідник вважає, що драма “написана під значним впливом однойменного роману її батька Швець В.С. УТВЕРДЖЕННЯ ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ В ІСТОРИЧНІЙ ДРАМАТУРГІЇ Людмили Старицької-Черняхівської 92 М.П.Старицького”. За його традиційним баченням, “цей вплив насамперед відчутний в загальному ідейно- му спрямуванні твору, у подібності багатьох персонажів його”... Крім того, в п’єсу перенесені окремі епізо- ди роману (про це йтиметься в наступних розділах дисертації – В.Ш.). Розкриття тих причин, які спонукали Кармелюка до активного протесту, відтворення боротьби повста- нців, а також особистої драми героя, нерозривно пов’язаної з драмою борця, який зневірився у своїх соціа- льно-політичних ідеалах, - в центрі уваги письменниці. Для мотивування різкої зміни в житті Кармелюка їй треба було інтерпретувати історичні умови, які склалися за часів кріпацтва, тобто з самого початку твору окреслити одну з центральних проблем – всевладдя панства і безправ’я трудового люду. Вона конкретизу- ється далі у вчинках дійових осіб, у показі їхніх політичних симпатій і антипатій. Народний гнів кріпацтва породжує на Поділлі на початку ХІХ ст. загін протестантів під проводом Кар- мелюка. Повстанська боротьба, а разом із нею і відносини в загоні – друга основна проблема твору. В.Тищенко в соціологічному її аналізі вбачав, що “письменниці не вдалося вірно оцінити визвольний рух 10-30-х років ХІХ ст.”, бо, по-перше, “фактично зображений лише один епізод боротьби – напад на маєток пана Ліпинського”, по-друге, “автор настійливо підкреслює кримінальний, злочинний характер діяльності переважної частини учасників загону, що й привело до конфлікту між ватажком і масою” [8, с. 123]. Апологетизація класового підходу привела В.Тищенка до звинувачення Л.Старицької-Черняхівської в тому, що при показі атмосфери взаємного незадоволення тих учасників загону, які “на розбишацьке життя ласяться”, і тих, які “хотіли помститися панам тільки за особисту кривду”, авторка акцентує їхні власні цілі, а не прагнення “зарадити народному горю” [8, с. 124]. Висновки статті зведені до того, що п’єса Л.Старицької-Черняхівської – “суперечлива”. Бо, з одного боку, в ній правдиво і переконливо висвітлені ті причини, які породили селянський рух під проводом Кар- малюка (справжнє прізвище – В.Ш.) в 10 – 30-х роках ХІХ століття; з другого боку, сама класова боротьба не знайшла свого історично-конкретного, вірного висвітлення: ворогами українського трудового народу є лише польські пани, про експлуататорів інших національностей фактично не говориться нічого” [11, с. 125]. Стаття В.Тищенка перегукувалася з нападами критиків на здійснену в 1927р. за цією драмою виставу Харківського Червонозаводського українського драматичного театру, які твердили, що п’єса Л.Старицької- Черняхівської “являє собою псевдоромантичну мелодраму, в якій образ народного месника, що обстоював зневажені панством права українського селянина-кріпака, викривлено”, що “тим то й на сцені Червоноза- водського театру постать Кармелюка виявилася зниженою до мелодраматичного героя, змальованого в тра- диціях псевдоромантичної слізливої сценічної манери” [12, с. 247]. І лише на початку ХХІ ст. Л.Барабан відчув у цій “гостро соціальній драмі” “сильний струмінь психо- логізму, майже детективну інтригу”, непримиренний конфлікт між почуттям обов’язку та побутовою буде- нщиною, між гідністю і користолюбством” [8, с. 67]. Вважаємо, що визначальна тематика проблемно-тематичних вузлів у цій драмі значно змістилася в площини морально-етичні, особистісні. Як людинознавець, як гуманіст письменниця не могла не відзначи- ти стихію повстанської боротьби, жорстокість її учасників, виявлену в процесі помсти за кривди. Колишні побратими починають вимагати розподілу відібраного в панів лише між собою, веселого життя, щоденної гульні. Повстанець Сибірний так висловив загальний настрій: “... Ось вам моя правда, життя наше розби- шацьке коротке: били тебе, - тепер ти бий, грабували тебе – тепер ти їх грабуй, вони ласували – ти слину ковтав, тепер ти ласуй, пий, гуляй!” [12, с. 75]. Анархічні настрої довели до того, що месники чинять насильство над бідними людьми: удова-дячиха, домігшися зустрічі з Кармелюком, скаржиться йому, що “ограбували, обтрусили, як грушку, все що було, забрали, які були копійки злиденні, ще від чоловіка покійного, - забрали... а донечку, дитинку мою бідола- шну, згвалтували прокляті” [12, с. 81]. Прояви відступництва, насильства, злого духу неприйнятні для Кармелюка, породжують наступне зве- ртання: “Так, хлопці. Наводили ми свій суд на всіх катів і гнобителів людських – тепер мусимо самі себе судити по правді, по щирій...” [12, с. 83]. Порушення клятви, наказу повстанець Сибірний визнає (“Твій суд правдивий – зламав я твій наказ”), але виказує своє підступне мислення лжепатріота: “...Скажу тобі одно слово, останнє: своєю правдою ти не здобудеш нічого, не я, другий, а люди – все люди і дурнів, що вмиратимуть за других, не багато” [212, с. 84]. Основне мистецьке навантаження в цій модерній драмі робиться вже не на спільноту, масу, як було в творах попередніх літературних напрямів, а на одиницю. Пошуки персонажами своєї правди в проблемно- му розгалуженні драми ведуть до зосередження на становищі особи в навколишньому оточенні, на її рі- шеннях при виході з екстремальних ситуацій. Отже, надію на українські автономні права в Російській імперії на впорядкування і зміцнення внутріш- нього державного життя українського народу, необхідність братолюбія, віру в Милость Божу оригінально інтерпретувала письменниця, пророчо передбачивши актуальність цих проблем на кілька десятиріч уперед. Високохудожньо втілена в історичній драмі “Милость Божа” проблема внутрішнього вибору: або смі- ливе відстоювання здобутків України за Богдана Хмельницького, яке веде до духовної перемоги, або тер- піння наруг, що переростає в деградацію особистості. Відбиття суспільної боротьби, трагедія кохання без взаємності, руйнація внутрішнього світу через його зіткнення зі світом інших людей, утвердження творчої свободи, мистецької і людської гідності – складники проблематики драматичної дії “Сапфо”. Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ 93 Драматург переконливо показала, в якому складному сплетінні були люди, виховані на гуманістичних засадах із вірою у справедливість і вічну любов, коли їм нав’язували зневагу до власного роду в ім’я фаль- шивих ідеалів, егоїстичні позиції. Чесним і щирим натурам, які ніколи не були схильні до маніпулювань духовними цінностями, силою нав’язували чужу волю, ігнорували їхні святі поривання й почуття, приріка- ли митця на відчуття самотності. Несумісність демократичних засад з ідеєю необмеженої влади, культом сили й моноправління, хитрість у схилянні виборців на свій бік винахідливо змоделювала Л.Старицька-Черняхівська в історико-соціальній драмі “Аппій Клавдій”, наповнивши цей, як і попередній, твір проблемами свого краю і свого часу в сюже- тах з історії Римської імперії. Непримиренний конфлікт між почуттям обов’язку і користолюбством, стихією повстанської боротьби, анархічні настрої виразно окреслені в історичній драмі “Розбійник Кармелюк”. Письменниця увиразнила і максимізувала духовні аспекти задумів, планів і намірів, дій і вчинків пер- сонажів, осягнула не тільки їх позитивні чи негативні наслідки, а й визначила та охарактеризувала їхні най- тонші мотиви, причини і умови народження. Джерела та література 1. Герой і антигерой. – К.: Наукова думка, 1965, – 175 с. 2. Адлер А. Понять природу человека. – СПб.: Академ. проект, 1997 – 256 с. 3. Кисіль О. Український театр. – К.: Книгоспілка, 1926. – 258 с. 4. Барабан Л. Людмила Старицька-Черняхівська. Тернистий шлях творчості. – Вінниця: Велес, 2000. – 89 с. 5. Верба І. Долі людські: Про українську письменницю Л.М. Старицьку-Черняхівську // Всесвіт. – 1994. – № 1. – С. 163-165. 6. Заруба В. “Всім серцем вища”... (Про письменницю Л.М.Старицьку-Черняхівську та її листи до М.С.Грушевського // Вітчизна. – 1991. – № 10. – С. 166–176. 7. Старицька-Черняхівська Л. Драматичні твори. Проза. Поезія. Мемуари. – К.: Наукова думка, 2000. – 848 с. 8. Барабан Л. Людмила Старицька-Черняхівська. Тернистий шлях творчості. – Вінниця: Велес, 2000. – 89 с. 9. Старицька-Черняхівська Л. Аппій Клавдій. Драма на V дій // Літературно-науковий вісник. – 1909. – Кн. ХІ. – С. 209–274. – Кн. ХІІ. – С. 494–537. 10. Процюк Л. “Аппій Клавдій” Л.М.Старицької-Черняхівської // Слово і час. – 1998. – № 4–5. –С. 74–77. 11. Тищенко В. Маловідома п’єса про Кармалюка // Жовтень. – 1969. – № 12. – С. 122–125. 12. Барабан Л. Людмила Старицька-Черняхівська і український фольклор // Народна творчість та етногра- фія. – 1997. – № 2–3. – С. 11–21. Шихбаева С. ЗЕМАНЕВИЙ КЪЫРЫМТАТАР ТИЛИНДЕ ПОЛИСЕМИЯ МЕСЕЛЕСИ Буюк назарий ве амелий эмиети олгъан полисемия меселеси чокътан берли тильшынасларнынъ дикък- ъатыны джельп этмекте. Полисемия адисеси меселе оларакъ ХIХ асырдан башлап огрениле. Умумий тиль- шынаслыкъта бу адисе боюнджа Л.Е. Антонникова, О.С. Ахманова, О.Е. Вороничев, М.И. Задорожный, М.П. Муравицкая, П.А. Соболева, С. Ульманн [1] киби алимлер чалышкъанлар. Тюркшынаслыкъта исе И. Абдурахманов, Т. Аликулов, Г.А. Мурад, А. Назаров, Б. Омуралиева, К. Рзаева, Р. Садыкбеков [2] киби белли алимлер озь теткъикъат ишлеринде бу меселелерни огренгенлер. Къырымтатар тилинде полисемия боюнджа бир сыра ильмий араштырмаларны къайд этмек мумкюн. А.М. Меметовнынъ «Къырымтатар тили» (1997) [3] серлевалы китабында чокъманалы сёзнинъ анълатыл- масы бериле, асыл ве кочьме маналары, кочьме маналарнынъ чешитлери акъкъында сёз юрьсетиле. Э.С. Акъмоллаев, Л.А. Алиеванынъ «Къырымтатар тили. Фонетика. Имля. Лексикология. Фразеология» (1998) [4] адлы китабында чокъманалы сёзлернинъ асыл ве кочьме маналары акъкъында малюмат бериле. К.А. Усеинов, Э.С. Ганиева, Н.С. Сейдаметова тарафларындан нешир этильген «Къырымтатар тили. Фоне- тика. Лексикология» (2001) китабында чокъманалылыкъ адисеси, маналары, маналар арасында олгъан баг- ъларына коре чешитлери бакъыла. А.М. Эмирова, Э.С. Ганиева, Н.С. Сейдаметованынъ «Къырымтатар ти- ли тильшынаслыкъ терминлерининъ лугъат»ында (2001) [6] чокъманалы сёзлер термин оларакъ анълатыла. Бильгенимиз киби, полисемия ве омонимия адиселери озьара сыкъы багъда булуналар: омонимлернинъ бир къысмы сёзлердеки чокъманалылыкънынъ даркъалмасы нетиджесинде пейда олгъандыр. Лякин бу эки ади- сени фаркъ этмек лязим. Бу меселе А.М. Меметовнынъ 1977 сенеси «Советская тюркология» журналынынъ 4-нджи санында дердж олунгъан омонимлерге багъышлангъан «Об омонимии в крымскотатарском языке» («Къырымтатар тилинде омонимлер») макъалесинде [7] ве З.М. Саттарованынъ «Омонимы в современном крымскотатарском языке (на уровне лексем и словоформ)» («Къырымтатар тилинде омонимлер меселеси» (лексемалар ве сёз шекиллери)) [8] адлы ильмий ишинде бакъыла. Бутюн бу менбаларгъа бакъмадан зема- невий къырымтатар тилинде полисемия адисесине багъышлангъан махсус ильмий араштырмалар даа ёкъ- тыр. Бундан долайы, буюк назарий ве амелий джеэттен эмиетли бу меселе терен теткъикъат ишлерине за- рурдыр. Корьгенимиз киби, бугуньге къадар къырымтатар тильшынаслыгъында полисемия меселеси узеринде терен ильмий араштырмалар кечирильмеген. Шу себептен, биз бу саасынен багълы олгъан меселелерни ак-

Утвердження духовних цінностей в історичній драматургії Людмили Старицької-Черняхівської

Репозитарії

Схожі ресурси