Етнографічно-статистична експедиція П.Чубинського в Південно-Західний край

На основі невідомого раніше листування П.Чубинського пропонується новий погляд на етнографічно-статистичну експедицію в Південно-Західний край – не лише як на захід для збирання українського фольклору. По-перше, діяльність П.Чубинського слід розглядати в контексті тогочасної деполонізаційної політ...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2014
Автор:	Котенко, А.Л.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2014
Назва видання:	Український історичний журнал
Теми:	Історичні студії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/108307
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Етнографічно-статистична експедиція П.Чубинського в Південно-Західний край / А.Л. Котенко // Український історичний журнал. — 2014. — № 3. — С. 128-151. — Бібліогр.: 117 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-108307
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1083072016-11-03T03:02:41Z Етнографічно-статистична експедиція П.Чубинського в Південно-Західний край Котенко, А.Л. Історичні студії На основі невідомого раніше листування П.Чубинського пропонується новий погляд на етнографічно-статистичну експедицію в Південно-Західний край – не лише як на захід для збирання українського фольклору. По-перше, діяльність П.Чубинського слід розглядати в контексті тогочасної деполонізаційної політики Російської імперії, а його самого – як виконавця важливого державного завдання. По-друге, П.Чубинський і старогромадівці під час експедиції переслідували ще й власну мету, котра, серед іншого, полягала в науковому вивченні обширів українського національного простору. In this article the author based on previously unknown epistolary of P.Chubyns’kyi suggests a new view upon his ethnographical-statistical expedition to the Southern- Western region of the Romanov empire. He argues that, first, the expedition has to be seen in the context of imperial depolonizing activity in its western borderlands, and that P.Chubyns’kyi himself first of all was carrying out an important state mission. Second, P.Chubyns’kyi and the group of Old Hromada activists around him simultaneously had their own aim for the expedition, which among other things was to establish scientifically the borders of Ukrainian national space. 2014 Article Етнографічно-статистична експедиція П.Чубинського в Південно-Західний край / А.Л. Котенко // Український історичний журнал. — 2014. — № 3. — С. 128-151. — Бібліогр.: 117 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/108307 94 (477) «1869–1878» uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історичні студії Історичні студії
spellingShingle	Історичні студії Історичні студії Котенко, А.Л. Етнографічно-статистична експедиція П.Чубинського в Південно-Західний край Український історичний журнал
description	На основі невідомого раніше листування П.Чубинського пропонується новий погляд на етнографічно-статистичну експедицію в Південно-Західний край – не лише як на захід для збирання українського фольклору. По-перше, діяльність П.Чубинського слід розглядати в контексті тогочасної деполонізаційної політики Російської імперії, а його самого – як виконавця важливого державного завдання. По-друге, П.Чубинський і старогромадівці під час експедиції переслідували ще й власну мету, котра, серед іншого, полягала в науковому вивченні обширів українського національного простору.
format	Article
author	Котенко, А.Л.
author_facet	Котенко, А.Л.
author_sort	Котенко, А.Л.
title	Етнографічно-статистична експедиція П.Чубинського в Південно-Західний край
title_short	Етнографічно-статистична експедиція П.Чубинського в Південно-Західний край
title_full	Етнографічно-статистична експедиція П.Чубинського в Південно-Західний край
title_fullStr	Етнографічно-статистична експедиція П.Чубинського в Південно-Західний край
title_full_unstemmed	Етнографічно-статистична експедиція П.Чубинського в Південно-Західний край
title_sort	етнографічно-статистична експедиція п.чубинського в південно-західний край
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Історичні студії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/108307
citation_txt	Етнографічно-статистична експедиція П.Чубинського в Південно-Західний край / А.Л. Котенко // Український історичний журнал. — 2014. — № 3. — С. 128-151. — Бібліогр.: 117 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT kotenkoal etnografíčnostatističnaekspedicíâpčubinsʹkogovpívdennozahídnijkraj
first_indexed	2025-07-07T21:20:12Z
last_indexed	2025-07-07T21:20:12Z
_version_	1837024635284094976
fulltext	Український історичний журнал. – 2014. – №3 а.Л.кОтенкО * ЕТНОГРАФІЧНО-СТАТИСТИЧНА ЕКСпЕДИЦІЯ п.ЧУбИНСьКОГО В пІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ КРАЙ Незважаючи на те, що від написання вірша «Ще не вмерла Україна» ми- нуло вже понад 150 років, його автор, Павло Платонович Чубинський, за- лишається одним із найменш вивчених українських діячів ХІХ ст. І хоча останнім часом про нього було видано аж три книги1, однак повної наукової біографії досі так і не з’явилося, а дослідження окремих епізодів його життя актуальне й сьогодні2. Одне із таких маловивчених питань – історія «найкапі- тальнішої справи малоросійської етнографії», етнографічно-статистична екс- педиція П.Чубинського в Південно-Західний край, проведена ним за сприян- ня Російського географічного товариства (РГТ) впродовж 1869–1870 рр. Досі * Котенко Антон Леонідович – доктор філософії, молодший науковий співробітник Центру історичних досліджень, Національний дослідницький університет «Вища школа економіки» (Санкт-Петербурґ, Російська Федерація) E-mail: anton.kotenko@gmail.com 1 Дойков Ю. Предтеча украинской свободы. – Архангельск, 2007; Зиль А. Народознавець: Павло Чубинський і його доба. – К., 2009; Чередниченко Д. Павло Чубинський. – К., 2005. 2 Досі здається вірним понад двадцятирічної давності зауваження В.Дудка про те, що «у ви- вченні життєпису і наукового, публіцистичного та літературного доробку Павла Чубинського […] немає помітного поступу. […] Автори загалом нечисленних новітніх публікацій звертаються пере- важно до вторинного джерельного матеріалу, та і той використовують далеко не повністю». Дотепер єдиною значною публікацією матеріалів про Чубинського залишається стаття Ф.Савченка (див.: Савченко Ф. Листи П.П.Чубинського до Я.П.Полонського (1860–1874) // За сто літ. – Кн.6. – Х.; К., 1930. – С.134–144). Проте це листування, як і кореспонденція, видана В.Дудком та В.Шандрою (див.: Дудко В. Павло Чубинський i літературний фонд (1863 р.) // Київська старовина. – 1991. – №1. – С.165–175; Шандра В. Листи П.П.Чубинського з Архангельська до О.І.Кістяківської (1864–1865) // Український археографічний щорічник. – Вип.3/4. – Т.6/7. – К., 1999. – С.458–464), стосується пер- шої половини 1860-х рр. і пов’язана з арештом П.Чубинського та його засланням в Арханґельську ґубернію восени 1862 р. Єдиними ж відомими матеріалами про П.Чубинського 1870-х рр., в яких ідеться, зокрема, про заходи щодо організації Південно-Західного відділу Російського географічно- го товариства в Києві, а також про видання редагованих ним «Праць етнографічно-статистичної експедиції», досі, здається, є публікації Г.Житецького та П.Попова понад півстолітньої давності (див.: Житецький І. П’ять листів П.П.Чубинського до М.І.Костомарова // За сто літ. – Кн.4. – Х.; К., 1929. – С.55–59; Попов П. Лист П.Чубинського до М.Максимовича // Народна творчість та ет- нографія. – 1969. – №3. – С.66–68), а також спогади Ф.Вовка (див.: Волков Ф. П.П.Чубинский: Отрывки из личных воспоминаний // Украинская жизнь. – 1914. – №1. – С.43–60) та кілька листів П.Чубинського до О.Кістяківського, уведені в науковий обіг А.Зилем. На основі невідомого раніше листування П.Чубинського пропонується новий по- гляд на етнографічно-статистичну експедицію в Південно-Західний край – не лише як на захід вдля збирання українського фольклору. По-перше, діяльність П.Чубинського слід розглядати в контексті тогочасної деполонізаційної по- літики Російської імперії, а його самого – як виконавця важливого державного завдання. По-друге, П.Чубинський і старогромадівці під час експедиції переслі- дували ще й власну мету, котра, серед іншого, полягала в науковому вивченні обширів українського національного простору. Ключові слова: Чубинський, етнографічно-статистична експедиція, Південно- Західний край. УДК 94 (477) «1869–1878» Український історичний журнал. – 2014. – №3 Етнографічно-статистична експедиція П.Чубинського... 129 залишаються незрозумілими її мотиви, не описано організацію та проведен- ня, як і не названо всіх причетних до цього заходу як із боку українофілів, так і петербурзького РГТ. Можливо, причина полягає саме в недоступності відпо- відних документальних матеріалів. Попередні автори писали про цю подію переважно або на основі розповіді про неї її керівника у вступній статті до пер- шого тому праць експедиції3, спогадів Ф.Вовка та листування П.Чубинського з М.Костомаровим4, або ж тогочасної періодики5, а відтак тексти сучасних іс- ториків не набагато відрізняються від статей столітньої давності, наприклад О.Пипіна чи А.Ярошевича6. Нові відомості про експедицію, що можуть бути до- сить важливими не лише для історії української етнографії, але й загалом для історії українського руху та Росії 1870-х рр., можна знайти в кореспонденції П.Чубинського з петербурзьких архівів. Частину їх (17 листів до Л.Майкова7 та лист до П.Семенова8) датовано періодом 5 грудня 1869 – 8 грудня 1878 рр., вони зберігаються у фонді 166 відділу рукописів Інституту російської літера- тури (Пушкінський дім) РАН. Решта кореспонденції П.Чубинського (32 листи, 2 телеграми до РГТ, Ф.Остен-Сакена9, М.Венюкова10, П.Семенова, Л.Майкова) зберігається у фондах 1-1870 та 1-1872 архіву РГТ. Цей епістолярний корпус становить найбільше відоме на сьогодні джерело з історії підготовки, прове- дення та підбиття підсумків експедиції П.Чубинського. Усі ці документи досі не було введено в науковий обіг11. Здається, не бачив їх і автор найретельнішої праці з історії українського руху кінця 1860 – початку 1870-х рр. Ф.Савченко. 3 Див., напр.: Куницкий А. Украинский этнограф Павел Платонович Чубинский (1839–1884) // Советская этнография. – 1956. – №1. – С.77–85 (укр. пер. див.: Куницький О., Чубинська К. Перша етнографічна експедиція на Правобережну Україну // Народна творчість та етногра- фія. – 1971. – №6. – С.66–70); Падюка Н. Початки української етнокартографії (друга половина ХІХ ст.) // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника. – Вип.1. – Л., 2008. – С.435– 458; Петрук Н. Південно-Західний відділ Російського географічного товариства в суспільно-по- літичному русі України у другій половині ХІХ ст.: Дис. … канд. іст. наук. – К., 2002. – С.43–47; Чередниченко Д. Павло Чубинський. – C.234–249; Чорна Л. Південно-Західний відділ Російського імператорського географічного товариства і його роль в українському національному відроджен- ні: Дис. … канд. іст. наук. – Ізмаїл, 2005. – С.46–53. 4 Див., напр.: Зиль А. Народознавець… – С.235–275; Коляда І. Науково-культурницька та громадська діяльність П.П.Чубинського (за матеріалами спогадів сучасників) // Краєзнавство. – 2012. – №1. – С.66–73. Останній автор особливо наголошує на «широті ідей та ораторській майстерності П.Чубинського (див.: Там само. – С.71). 5 Савченко Ф. Заборона українства 1876 р.: До історії громадських рухів на Україні 1860– 1870 рр. – Х.; К., 1930. – С.10–13. 6 Пыпин А. История русской этнографии. – Т.3: Этнография малорусская. – Санкт-Петербург, 1891. – С.347–356; Ярошевич А. Памяти П.П.Чубинського // Рада. – 1909. – №12. – 16 січня. – С.2. 7 Леонід Миколайович Майков (1839–1900 рр.) – історик літератури, бібліограф, етнограф. У 1867–1870 рр. був секретарем, а в 1873–1886 рр. – головою відділу етнографії РГТ. 8 Петро Петрович Семенов-Тянь-Шанський (1827–1914 рр.) – мандрівник, статистик, географ і державний діяч, із січня 1872 р. – віце-голова РГТ, який від 1867 р. очолював комісію відділів етнографії та статистики товариства з підготовки та проведення етнографічно-статистичної екс- педиції у Західний край. 9 Федір Романович Остен-Сакен (1832–1916 рр.) – учений, мандрівник, державний діяч. У 1865–1871 рр. – секретар РГТ. 10 Михайло Іванович Венюков (1832–1901 рр.) – мандрівник, географ. У 1873–1874 рр. – секретар РГТ. 11 Науково-технічна обробка фонду 166 відділу рукописів Інституту російської літератури по- чалася лише 1998 р., а вперше і востаннє справу 1089 у грудні 1963 р. переглядала І.Колесницька (1917–1994 рр.) – фольклорист, доцент кафедри історії російської літератури Ленінґрадського державного університету. Так само ніхто не цікавився і справою 236 (опис 2) з фонду 166, в якій зберігається лист П.Чубинського до П.Семенова від 4 квітня 1872 р. Український історичний журнал. – 2014. – №3 130 А.Л.Котенко Сподіваємося, що, спираючись на згадане листування, у цій статті нам удасть- ся повніше описати події, пов’язані з П.Чубинським та організованою ним екс- педицією. Водночас ці документи дають змогу не просто відтворити кілька де- талей із життя відомої людини, але й висунути важливі тези. По-перше, вони дозволяють нам контекстуалізувати діяльність П.Чу- бинсь ко го. У 1869 р. він не просто випадково зайшов до своїх друзів у штаб- квартиру РГТ у провулку Демидова, прямуючи з Арханґельська в Бориспіль, і домовився з ними про фінансування й підтримку у збиранні українських пі- сень та обрядів. Експедицію слід насамперед розглядати як частину ширших імперських деполонізаційних заходів, що їх почали проводити у Західному краї Російської імперії після польського повстання 1863–1864 рр. Отже, сво- їми поїздками П.Чубинський виконував важливе державне завдання, а ви- дані в результаті «Праці етнографічно-статистичної експедиції» стали не просто величезною колекцією українських народних пісень і звичаїв, але й недвозначною політичною заявою. По-друге, на нашу думку, ці листи також дозволяють припускати, що експедиція П.Чубинського могла бути замисле- на і проведена ним та його однодумцями в Києві не лише для збирання укра- їнського фольклору й доведення «російськості» населення на правому бере- зі Дніпра, але й з метою української національної територіалізації. Якось С.Павличко зауважила, що в новітній період своєї історії Україна була уяв- лена у всіх її вимірах, окрім, можливо, географічного12. Насправді ж будь-яка національна територія є поняттям історичним, і діячі кожного національно- го руху другої половини ХІХ ст. приділяли надзвичайну увагу територіаліза- ції своїх націй. Останнім часом ця їх діяльність цікавить дедалі більше до- слідників абсолютно відмінних історичних контекстів, що лише підтверджує слушність цього твердження13. Розглядаючи сьогодні карту світу, ми бачимо там Україну, адже знаємо, де вона розташована, як виглядає її картографіч- не зображення. Головні герої нашої статті цього ще не знали, користували- ся зовсім іншими репрезентаціями простору і творили свою мапу України, не будучи абсолютно впевненими, якою та зрештою стане. Саме через внесок у формування картографічного образу України експедицію П.Чубинського та її праці, видані 1872–1878 рр. у Петербурзі, на нашу думку, слід уважати од- ними з найважливіших історій українського національного руху другої поло- вини ХІХ ст. 12 Павличко С. З інтерв’ю 1998 р. // Її ж. Фемінізм. – К., 2002. – С.260. 13 Андерсон Б. Уявлені спільноти: міркування щодо походження й поширення націоналіз- му. – К., 2001. – С.212–221; Миллер А. Империя и нация в воображении русского национализ- ма // Его же. Империя Романовых и национализм: Эссе по методологии исторического исследова- ния. – Москва, 2009. – С.217–240; Goswami M. Producing India: from colonial economy to national space. – Chicago, 2004; Haslinger P. Nation und Territorium im tschechischen politischen Diskurs 1880–1938. – München, 2010; Herb G.H. Under the map of Germany: nationalism and propaganda 1918–1945. – New York, 1996; Kotenko A. The Ukrainian project in search of national space, 1861– 1914: PhD diss. – Budapest, 2014; Paasi A. Territories, boundaries and consciousness: the changing geographies of the Finnish-Russian border. – Chichester, 1995; Petronis V. Constructing Lithuania: ethnic mapping in tsarist Russia, ca. 1800–1914. – Stockholm, 2007; Popova I. Nationalizing spatial practices: Hungarians and the Habsburg Empire, 1700–1848: PhD diss. – Budapest, 1999; Weber E. In search of the hexagon // Idem. My France: politics, culture, myth. – Cambridge, 1991. – P.57–71; Winichakul T. Siam mapped: a history of the geo-body of a nation. – Honolulu, 1994. Український історичний журнал. – 2014. – №3 Етнографічно-статистична експедиція П.Чубинського... 131 * Плани щодо етнографічного дослідження Західного краю почали обговорю- вати в Російському географічному товаристві в 1860-х рр. У 1862 р. на хвилі ре- форм, або, можливо, під впливом національних міркувань держава підтримала цю ініціативу, виділивши для неї 10 тис. руб.14 За словами одного з відповідаль- них за експедицію, П.Семенова, значення цих досліджень полягало в тому, що вони «могли вказати на обставини, які перешкоджали розвитку […] добробуту племені, що чисельно переважало у Західному краї (білорусів, литвинів, мало- росів), а внаслідок цього полегшити урядові й пошуки способів для покращен- ня цього добробуту»15. При цьому імена можливих її учасників в Південно- Західному краї не обмежувалися названими в передмові до першого тому праць П.Чубинського О.Гільфердінґом, А. фон Бушеном та М.Кояловичем16: в обгово- ренні проекту експедиції брав участь і М.Косто ма ров17, а крім того, приблизно в той самий час (у лютому 1862 р.) до РГТ звертався і П.Куліш, котрий просив то- вариство про відкріпний лист, яким йому доручили б займатись етнографічни- ми дослідженнями простолюду правого берега Дніпра, тим самим забезпечивши лояльність і співпрацю з боку місцевої влади18. Січневе повстання 1863–1864 рр. змусило РГТ змінити плани, проте воно ж зробило їх ще актуальнішими; ці- лий ряд державних інституцій одразу розпочали збирати статистичну інфор- мацію про населення краю19, а 12 березня 1863 р. міністр народної просвіти О.Ґоловнін, зважаючи на нагальність розуміння етнічного складу населення цих територій, через брак інших джерел та відкладення експедиції навіть про- понував віце-голові РГТ терміново вдосконалити й перевидати етнографічну карту слов’ян П.Шафарика 1842 р.20 Для ініціаторів цих заходів проблема поля- гала в тому, що, незважаючи на росифікаторські акції держави після польсько- го повстання 1830 р. і поступове розуміння різниці між «поляками» та «народже- ними у західних ґуберніях» за Миколи І21, у Російській імперії Західний край усе 14 Семёнов-Тян-Шанский П. История полувековой деятельности Императорского русского географического общества 1845–1895. – Ч.1. – Санкт-Петербург, 1896. – С.375. Цікаво, що подання імператору про це робив міністр народної просвіти О.Ґоловнін, а не внутрішніх справ П.Валуєв, і кошти було виділено саме з бюджету освітнього відомства. 15 Там же. – С.377. 16 Чубинский П. Труды этнографическо-статистической экспедиции. – Т.1. – Вып.1. – Санкт- Петербург, 1872. – С.IV. 17 Staliūnas D. Making Russians: meaning and practice of russification in Lithuania and Belarus after 1863. – Amsterdam, 2007. – P.110. 18 3 квітня 1862 р. товариство звернулося до міністра внутрішніх справ П.Валуєва з питанням, чи той не заперечує (див.: Архив Русского географического общества (далі – АРГО). – Ф.1-1862. – Оп.1. – №14). 19 Staliūnas. D. Making Russians… – P.111. 20 Малося на увазі врахування нових даних під час перевидання етнографічної карти євро- пейської Росії П.Кеппена 1851 р. При цьому перша не задовольняла РГТ через те, що стосовно ро- сійських земель «була заснована на недостатньо точних даних» і «мала деякі важливі помилки» (наприклад, на думку товариства, невірно було показане польське населення Білостоцької об- ласті, а новгородців відділено від великоросів як окремий етнос); з іншого боку, карта П.Кеппена не демонструвала розподілу слов’ян на різні етноси, а росіян – на велико-, мало- і білорусів. Див. докл.: Российский государственный исторический архив. – Ф.733. – Оп.142. – №23. – Л.1–14; Семёнов-Тян-Шанский П. История полувековой деятельности. – Ч.1. – С.379–382. 21 Долбилов М. Поляк в имперском политическом лексиконе // Понятия о России: к исторической семантике имперского периода / Под ред. А.Миллера, Д.Сдвижкова, И.Ширле. – Т.2. – Москва, 2012. – С.300. Український історичний журнал. – 2014. – №3 132 А.Л.Котенко ще сприймався як Польща. Так, наприклад, М.Драгоманов обурено згадував, що столична преса дуже мало знала про цю територію, наводячи як приклад статтю «Лист із Польщі» з другого числа «Паруса» І.Аксакова за 1859 р., наді- слану з Житомира22. Незважаючи на поступове введення в обіг після повстання 1860-х рр. ідеологеми про західні ґубернії як про «споконвіку російський і право- славний край», навіть тоді в уявленні влади ці території часом асоціювалися з «чимось на зразок заморських колоній західноєвропейських імперій»23. Вивчення заморських володінь було одним із головних мотивів виникнен- ня в тогочасній Європі географічних товариств. Ці інституції споряджали на- укові експедиції, координували діяльність їх учасників та знаходили фінан- сування. Специфіка Російського географічного товариства, створеного 1845 р. за підтримки Миколи І та міністра народної просвіти С.Уварова (у 1849 р. воно отримало статус імператорського), полягала в тому, що майже одразу між його членами почалися гарячі обговорення завдань та ролі установи. У результаті в дискусіях навколо статуту товариства 1848 р. гору здобула «ро- сійська фракція», котра прийняла досить патріотичну програму, за якою го- ловною метою діяльності РГТ було дослідження саме власної держави, запо- бігання перетворенню Російського географічного товариства на «Географічне товариство в Росії»; російська ж етнографія поступово ставала «Volkskunde» (наука, мета якої полягає в дослідженні власного народу), а не «Völkerkunde» (вивчення неєвропейських народів)24. Патріотичне наукове знання про за- хідні окраїни імперії могло допомогти практичному розвитку цих територій і вирішенню проблем, пов’язаних з їх «польськістю». Так, наприклад, саме РГТ стало в 1860-х рр. місцем експертного обговорення арґументів для ви- значення напряму проведення залізниць на півдні імперії: чи краще було прокласти їх з огляду на економічні міркування від Одеси через Харків на Москву (альтернативою був напрямок Таґанроґ – Харків – Москва), або че- рез політичні мотиви тіснішого зв’язку Південно-Західного краю з центром все ж з Одеси на Москву через Київ?25 Відповідно, головною метою майбут- нього етнографічного дослідження дев’яти ґуберній Західного краю в першу чергу мало стати розуміння загальної ситуації у цій частині імперії, актуаль- ність можливого сепаратизму та проведення етнографічних меж між різни- ми народностями, а не просто вивчення їх кількості та зви чаїв26. На думку Д.Сталюнаса, політична мета цієї експедиції була очевидною з дискусії на- вколо неї в РГТ: під час її проведення вчені мали насамперед визначити, яка 22 Драгоманов М. Евреи и поляки в Юго-Западном крае // Вестник Европы. – Т.4. – 1875. – С.172, прим.2. 23 Долбилов М. Поляк в имперском политическом лексиконе. – С.312, 320. 24 Семёнов-Тян-Шанский П. История полувековой деятельности… – Ч.1. – С.38–39; Knight N. Science, empire, and nationality: ethnography in the Russian Geographical Society, 1845–1855 // Imperial Russia: new histories for the empire / Eds. J.Burbank, D.L.Ransel. – Bloomington, 1998. – P.108–141; Staliūnas D. Making Russians... – P.111–112; Vucinich A. Science in Russian culture: a history to 1860. – Stanford, 1963. – P.351–352. 25 Див.: Известия Императорского русского географического общества. – Т.1. – 1865. Також див.: Rieber A. The debate over the southern line: economic integration or national security? // Journal of Ukrainian Studies. – Vol.29. – 2004. – P.371–397. 26 Известия Императорского русского географического общества. – Т.3. – 1867. – С.95. Український історичний журнал. – 2014. – №3 Етнографічно-статистична експедиція П.Чубинського... 133 етнічна група переважала на цих територіях і яким був націо наль ний склад місцевих дворянства та чиновництва. Отримавши такі дані, влада могла ви- користати їх для покращення становища білорусів, малоросів і литвинів та нової шкільної й церковної політики на цих землях27. Держава потребува- ла наукового знання про своє західне прикордоння, щоб довести його росій- ськість, патріотична громадська організація РГТ була готова його надати, а тому проведення етнографічно-статистичної експедиції у Західний край за- галом можна вважати вдалим прикладом співпраці громадянського суспіль- ства, науки і влади в імперії Романових28. У жодному разі не применшуючи заслуг керівника експедиції, ми хотіли б підкреслити, що етнографічна діяльність П.Чубинського від самого початку була організована державою й тими урядовцями, які прихильно ставилися до ідеї співпраці з місцевими елітами Західного краю для підриву там «польсько- го впливу». У січні 1865 р. РГТ почало обговорювати питання організації екс- педиції з ґенерал-ґубернаторами краю, проте у відповідь на запит товариства в березні того ж року міністр внутрішніх справ П.Валуєв не дозволив її прове- дення29. Незважаючи на відсутність формального узгодження, у квітні 1866 р. на засіданні відділу етнографії РГТ було створено комісію з підготовки експе- диції, у травні географи знову звернулися до очільника МВС і у червні отри- мали дозвіл та обіцянку сприяти всіма силами з боку міністерства30. Того ж року П.Чубинський здобув свою першу срібну медаль Російського географіч- ного товариства за рецензію на «Опис Арханґельської ґубернії» М.Козлова31; у лютому 1867 р. за поданням відділу статистики його обрали членом-співро- бітником РГТ32, а в березні 1869 р. П.Чубинський, секретар Арханґельського ґубернського статистичного комітету, став уже дійсним членом товариства33. Напевно, зважаючи на його досвід діяльності на півночі Росії та знання ситу- ації на півдні імперії, у Петербурзі вирішили обрати саме П.Чубинського для проведення запланованого дослідження Південно-Західного краю. Ще до початку експедиції її опитувальники було опубліковано в офіцій них виданнях усіх трьох ґуберній Південно-Західного краю, а також у «Подольс ких епархиальных ведомостях». Крім того, майже 500 примірників адресно розісла- ли тим, хто міг би надати експедиції важливу й цікаву інформацію. У результаті вже в березні 1869 р. самих пісень у П.Чубинського назбиралося близько 10 тис., а загальна кількість матеріалу невпинно зростала34. Крім того, ще напередод- ні своєї першої поїздки П.Чубинський сам звернувся по допомогу до ґуберн- ських статистичних комітетів35, а також попросив Ф.Остен-Сакена забезпечи- 27 Staliūnas D. Making Russians… – P.118–119. 28 Про громадянське суспільство в Російській імперії, його співпрацю з державою та типо- вість цієї ситуації для тогочасної Європи див.: Bradley J. Voluntary associations in Tsarist Russia: science, patriotism, and civil society. – Cambridge, 2009. – P.86–127. 29 Известия Императорского русского географического общества. – Т.1. – 1865. – С.144, 178. 30 Там же. – Т.2. – 1866. – С.68, 72, 88. 31 Там же. – С.130, 133. 32 Там же. – Т.3. – 1867. – С.3. 33 Там же. – Т.5. – 1869. – С.107. 34 АРГО. – Ф.1-1870. – Оп.1. – №31 (ч.2). – Л.71. 35 Чубинский П. Труды этнографическо-статистической экспедиции. – Т.1. – Вып.1. – С.XIII. Український історичний журнал. – 2014. – №3 134 А.Л.Котенко ти йому сприяння міністерств просвіти, фінансів, державного майна та шляхів сполучень36. На початку жовтня 1869 р. П.Чубинський нагадав Ф.Остен-Сакену про своє прохання, а також запропонував йому додатково звернутися до обер- прокурора Синоду, щоб той забезпечив співпрацю місцевих архієреїв, адже, на- приклад, волинський архієпископ у відповідь на прохання про допомогу заявив П.Чубинському, що ця експедиція його не стосується і він співпрацюватиме з нею лише тоді, коли отримає відповідний наказ від церковного начальства37. 8 лю- того 1870 р., уже під час другої поїздки, П.Чубинський учергове питав Ф.Остен- Сакена, чи звертався той із проханням про допомогу до відповідних відомств38. У РГТ, здається, почали реагувати на листи П.Чубинського наприкін- ці 1869 – на початку 1870 рр. Так, 12 січня 1870 р. київський ґубернатор М.Катаказі просив ґубернські рекрутські присутствія заповнити складені П.Чубинським таблиці про антропологічні дані рекрутів, набраних у Південно- Західному краї39. А 19 лютого того ж року віце-голова РГТ Ф.Літке звернув- ся до обер-прокурора Синоду та міністрів народної просвіти (Д.Толстого), фі- нансів (М.Рейтерна), державного майна (О.Зеленого) і шляхів сполучень (В.Бобринського) з повідомленням про експедицію та проханням сприяти їй із боку духівництва й службовців відповідних відомств40. 26 лютого 1870 р. кан- целярія Д.Толстого повідомила Ф.Літке, що той написав київському, волин- ському і подільському архієпископам про співпрацю із П.Чубинським41. Того ж дня міністерство державного майна відповіло, що його очільник «віддав розпо- рядження забезпечити повну співпрацю з боку управлінь державним майном відрядженому до цих ґуберній Чубинському»42. 28 лютого РГТ отримало ноту з міністерства народної просвіти про те, що «зміст відношення Літке про запро- шення службовців відомства МНП у Південно-Західному краї щодо надання допомоги Чубинському переслано попечителеві Київського навчального окру- гу для вживання відповідних заходів»43. Тим самим днем датовано й відповідь канцелярії міністра шляхів сполучень, в якій ішлося про те, що він «віддав розпорядження, щоб управління десятого округу шляхів сполучень і підвідо- мчі йому особи в південно-західних ґуберніях повідомляли Чубинському всі наявні у них статистичні дані»44. Останнім і, можливо, найважливішим у пере- ліку державних високопосадовців, який забезпечив підтримку експедиції, був новопризначений ґенерал-ґубернатор Південно-Західного краю О.Дондуков- Корсаков, якому 4 квітня 1870 р. Ф.Літке відправив листа з подякою за постій- ну допомогу експедиції45, і котрий таким чином розпочинав свій експеримент 36 АРГО. – Ф.1-1870. – Оп.1. – №31 (ч.2). – Л.1. 37 Там же. – Л.1 об. 38 Там же. – Л.26. 39 Там же. – Л.6. Самі таблиці див.: Л.7–11. 40 Там же. – Л.30–31 об. 41 Там же. – Л.36. 42 Там же. – Л.37. 43 Там же. – Л.38. Як згадував пізніше О.Русов, їх прогімназія отримала листа від РГТ із проханням про допомогу та співпрацю з П.Чубинським (див.: Русов А. Из воспоминаний о П.П.Чубинском // Украинская жизнь. – 1914. – №1. – С.39). 44 АРГО. – Ф.1-1870. – Оп.1. – №31 (ч. 2). – Л.39. 45 Там же. – Л.47. Український історичний журнал. – 2014. – №3 Етнографічно-статистична експедиція П.Чубинського... 135 загравання з українофілами, продовженням якого за кілька років стане від- криття в Києві Південно-Західного відділу РГТ46. Отже, у свою подорож П.Чубинський вирушив матеріально та морально підтриманий і протегований властями. Він виправдав сподівання всіх заці- кавлених в експедиції сторін: імперської влади, петербурзьких географів та українофілів. З останньої своєї поїздки влітку 1870 р. П.Чубинський так опи- сував попередні враження від побаченого: «Любий Леоніде! Вибач, що досі тобі не писав. Безперервні роз’їзди та заняття цілковито поглинали мій час. Я спішив і спішу скорис- татися літом та зручними шляхами сполучення. Не досипаю й пе- реважно сплю під час їзди, хоча сон на возі не особливо хороший. Зі звіту ти побачиш, що роботи мої йдуть успішно, і я сподіваю- ся на збирання величезної колекції матеріалів. Сумне вражен- ня справляє Південно-Західний край. Чудова природа, розумне і поетичне російське (“русское” – А.К.) населення безжально екс- плуатується жидами та поляками. Смішно чути, що Південно- Західний край обрусів, це неправда. Поляк і жид залишаються тими ж замкнутими і ворожими всьому російському (“русскому” – А.К.) станами-націями. Цікаво, що в Південно-Західному краї ве- лика земельна власність належить полякам, капітал і промис- лове мистецтво – жидам, праця – російському (“русскому” – А.К.) православному. Таким чином, кожна з груп населення вибра- ла собі особливу економічну роль, причому на долю російського (“русского” – А.К.) населення випала найбільш невдячна – вічної худоби. Спорядження експедиції в теперішній час досить дореч- не, як побачиш із надісланого звіту»47. При цьому П.Чубинський особливо вказував на дуже важливу різницю між католиками та поляками. Тут необхідно зазначити, що в Російській імперії до 1860-х рр. розрізнення між «католиками», «поляками», «малоросами», «росіяна- ми», «литвинами» переважно робили за релігійним критерієм48. За формулою Олександра ІІ: «Я повністю переконаний, що полонізм – це католицизм», като- лики автоматично вважалися поляками, а православні – росіянами49. Питання ж про доцільність російщення костелу та про те, чи можуть росіяни бути ка- толиками, викликало бурхливе обговорення в публічній сфері50. Проте після польського повстання 1863–1864 рр. найпоширенішим критерієм для визначен- ня етнічної належності того чи того населення поступово ставала мова. Саме її обрали головним маркером ідентичності й для запланованої експедиції РГТ51. 46 Миллер А. «Украинский вопрос» в политике властей и русском общественном мнении. – Санкт-Петербург, 2000. – С.153–172. 47 Рукописный отдел Института русской литературы РАН (далі – РО ИРЛИ). – Ф.166. – Оп.3. – №1089. – Л.24. 48 Див., напр.: Эркерт Р. Этнографический атлас западнорусских губерниий и соседних областей. – Санкт-Петербург, 1863. Етнографічна карта П.Кеппена 1851 р. була винятком із загального правила. 49 Долбилов М., Миллер А. Западные окраины Российской империи. – Москва, 2006. – С.233. 50 Долбилов М. Русский край, чужая вера: этноконфессиональная политика империи в Литве и Белоруссии при Александре II. – Москва, 2010. – С.460–479. 51 Семёнов-Тян-Шанский П. История полувековой деятельности. – Ч.1/3. – С.376. Український історичний журнал. – 2014. – №3 136 А.Л.Котенко При цьому під «мовою» малася на увазі «рідна», тобто та, якою людина гово- рила від народження (адже «своєю» цілком могли називати й польську, що пе- реважала у церковних практиках на цій території)52. Один з активних діячів РГТ 1860-х рр. П.Бобровський у 1864 р. видав спеціальну статтю, в якій поясню- вав, що головним критерієм розмежування слов’янського населення Західного краю на «різні племена» необхідно вважати саме мову53, критикуючи в лютому 1869 р. нову етнографічну карту Царства Польського за те, що її автор визна- чив місцеве населення за віросповіданням, «тоді як наука вважає головною ет- нографічною ознакою саме мову»54. Такий підхід дозволяв зацікавленій стороні різко зменшити кількість «польського» населення Західного краю, довівши та- ким чином його «російськість». М.Коялович, один із найвідоміших тогочасних діячів, котрий брав активну участь у деполонізації західних окраїн Російської імперії, чітко вказував на це на прикладі праці згаданого П.Бобровського про Гродненську ґубернію: якщо за атласом Р.Еркерта 1863 р. головним критерієм розрізнення її населення була релігія, у ній проживало 270 000 поляків, то за описом П.Бобровського їх кількість становила лише 83 800 осіб55. Саме на різницю між обома підходами авторитетно й науково вказував і П.Чубинський. 4 квітня 1872 р., опрацьовуючи результати експедиції, він пи- сав П.Семенову: «Я вже казав вашій достойності, що католик і поляк у цьому краї не тотожні. Виявляється, що з числа католиків менше однієї тре- тини можуть бути названі поляками, решта – малоруси й відріз- няються від решти малоруської народної маси лише релігією. Я вважав обов’язком зробити короткий нарис характеру культу- ри місцевих поляків – це буде багато у чому новим, – так як пи- тання про поляків було досі питанням політики чи публіцисти- ки, а не етнографії. Узагалі я вживаю всі старання на розробку етнографічної статистики цього краю, хоча ревізійна комісія до- рікнула мені за те, що я, зібравши велику кількість матеріалів, ухилився начебто від головного завдання експедиції. Я прошу вашу достойність після надсилання мною нарису поляків, нака- зати друкувати його вслід за нарисом євреїв»56. Звернімо увагу на частку «вже» з першого речення: здається, експедиція П.Чубинського мала довести гіпотезу, попередньо обговорену ще до його поїз- док. Напевно, саме велике значення цього питання пояснює й те, чому серед 52 Staliūnas D. Making Russians… – P.113. Цікаво, що мовні критерії відходили на другий план, коли йшлося про етнічну належність дворян: усіх католиків-шляхтичів Західного краю автоматично вважали поляками (див.: Ibid. – P.117). 53 Бобровский П. Можно ли одно вероисповедание принять в основание племенного разграничения славян Западной России. – Санкт-Петербург, 1864. 54 Известия Императорского русского географического общества. – Т.5. – 1869. – С.177. М.Долбілов додає, що подібний підхід був особливо дієвим у таких випадках, як описана П.Бобровським Гродненська ґубернія, де на 54% православних припадало 34% католиків; використання ж критерію «народності» давало іншу пропорцію: 78% росіян і 10% поляків. На думку дослідника, «виводячи подібні цифри, влада готувала ґрунт для заходів, націлених саме на підривання такого впливу» (див.: Долбилов М. Русский край, чужая вера... – С.189). 55 Коялович М. О расселении племён Западного края России. – Москва, 1863. – С.11. 56 РО ИРЛИ. – Ф.166. – Оп.5. – №236. – Л.1–1 об. Український історичний журнал. – 2014. – №3 Етнографічно-статистична експедиція П.Чубинського... 137 інших причин перший випуск сьомого (!) тому праць експедиції, в якому місти- лася спільна стаття П.Чубинського та К.Михальчука про поляків, і котрий, за словами коментаторів, викликав «суспільний та політичний інтерес»57, вийшов уже в 1872 р., одночасно з першим томом праць (другий випуск сьомого тому, присвячений малоросам, з’явився лише 1877 р.): «об’єктивне» знання, здобуте в подорожах П.Чубинського, мало якнайшвидше стати доступним для читачів58. У самій же статті автори впевнено, на підставі отриманих знань, стверджували: «Поняття “католик” і “поляк” у цьому краї часто змішувалися, і тому кількість поляків була досить великою. Цієї помилки не уникали і статистичні комітети під час складання списків насе- лених місць, в яких число католиків і поляків тотожне. Водночас насправді це далеко не так. Щоб не припуститися подібної помил- ки, я, хоча й мав під рукою списки населених місць, проте вважав за необхідне вимагати з кожної католицької парафії окремо спис- ки поселень, що належали до парафії, з позначенням у кожному прихожан за станами. Потім, під час поїздок краєм, я намагав- ся дослідити, наскільки кожен стан католиків може бути зарахо- ваний до числа поляків, так як за однією релігією нерозважливо було б зараховувати до числа поляків тих, хто, за винятком релі- гії, ані за мовою, ані за вдачею, ані за свідомістю не може бути за- рахований до складу польської національності цього краю»59. За П.Чубинським, загалом у трьох ґуберніях Південно-Західного краю на- лічувалося 389 100 католиків. Ця кількість відрізнялась від попередніх даних статистичних комітетів (412 000), оскільки, за словами дослідника, він корис- тувався парафіяльними списками, тоді як у статистичних комітетах базували- ся на результатах діяльності поліції кожного повіту, які, своєю чергою, виходи- ли з даних станових приставів і квартальних наглядачів, що виводили свої дані з інформації, наданої волосними правліннями і парафіяльними священиками; відповідно, проходячи через багато рук, з’являлися помилки60. Але крім змен- шення загальної кількості католиків, із них тепер, на думку П.Чубинського, по- ляками справді можна було назвати лише дворян-католиків (які складали дві третини всієї кількості поляків), невелику частину міщан (6400 з загальної кіль- кості 62 987 міщан-католиків) і ходачкової шляхти (13 200 з 132 000 ходачко- вих шляхтичів-католиків), а також селян-мазурів, які переселилися у цей край (5060 зі 126 236 селян-католиків). У результаті, із 389 100 місцевих католиків поляками можна було вважати лише чверть, 91 000 осіб. Із цього П.Чубинський робив необхідний і, додамо, бажаний для влади висновок: «Таким чином, серед католиків поляки далеко не переважають; вони складають усього 25%; решта 75% католиків – малоруси, яких близько 298 000 душ, так що з православними малорусами, яких майже 4 450 000, усе малоруське населення Південно-Західного 57 Драгоманов М. Евреи и поляки в Юго-Западном крае. – С.133. 58 Чубинский Т. Труды этнографическо-статистической экспедиции. – Т.7. – Вып.1. – Санкт- Петербург, 1872. – С.213–291. 59 Там же. – С.274. 60 Там же. – С.280. Український історичний журнал. – 2014. – №3 138 А.Л.Котенко краю становить майже 4 750 000 душ обох статей. Серед цього чис- ленного населення поляки складають мізерний відсоток»61. Віддаючи зрозумілий пріоритет етнографічним критеріям визначення ет- нічної належності населення Західного краю, автори тогочасних описів також намагалися на його основі підважити ще один, найулюбленіший, арґумент польських інтелектуалів. У 1863 р. у своєму описі Гродненської ґубернії згада- ний П.Бобровський писав, що «в тому, що країна, яка складає сучасну Гродненську ґубернію, була і є справді російська, тобто населена переважно народом російським, котрий говорив непольською мовою та сповідував православну віру, у тому ми переконуємось: по-перше, з історич- них пам’яток, що дійшли до нас, і по-друге – з мови головної маси народонаселення, котра внаслідок історичних подій втра- тила лише частково первісну віру, але зберегла свою первісну мову – мову дреговичів, деревлян, бужан та нарев’ян»62. Як можна бачити з останніх слів, крім мови та релігії свою роль у дискусії про належність Західного краю грали й історичні арґументи, завданням яких було «звести еру Речі Посполитої на цих землях до рівня задовгого сну історії»63. Скористався цим інструментом і П.Чубинський. У своїй доповіді про «ма- лоросійське населення» краю під час представлення результатів дослідження у відділі етнографії РГТ 15 січня 1872 р. він наголошував, що «збіжність наріч і говорів із поділами Нестора на окремі народ- ці свідчить про давність населення Південноросійського краю. Указані Нестором підрозділи існують і досі, незважаючи на все- можливі перевороти, як-от набіги печенігів, хозарів та половців, татарський погром, панування Литви й народну спустошливу боротьбу з поляками»64. Ті самі «несторові племена» фіґурували й у пізнішій статті К.Михальчука, яка ввійшла до другого випуску сьомого тому праць експедиції. На цьому ж робили наголос і автори публікацій у «Киевлянине»65. На думку А.Зиля, свої- ми згадками про Нестора П.Чубинський хотів перш за все заперечити відому тезу М.Поґодіна про немісцеве походження малоросів66. Проте наведені вище 61 Чубинский Т. Труды этнографическо-статистической экспедиции. – Т.7. – Вып.1. – С.281– 289. Ці головні тези П.Чубинського з’явилися також і в розрахованому на ширшу аудиторію ви- данні (див.: Календарь Юго-Западного края на 1873 год / Под ред. В.Борисова, П.Чубинского. – К., 1872. – С.58–66). 62 Бобровский П. Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба: Гродненская губерния. – Ч.1. – Санкт-Петербург, 1863. – С.619–620. 63 Долбилов М. Русский край, чужая вера… – С.186. На думку дослідника, саме цим бажан- ням задавнити досліджувані етноси й пояснюються згадки П.Бобровським під час опису «біло- русів», «чорнорусів» та «поліщуків» їхніх «пращурів» – кривичів, дреговичів, деревлян і бужан, – а також картографічне їх зображення автором опису Віленської ґубернії А.Коревою. 64 Известия Императорского русского географического общества. – Т.8. – 1872. – С.96. 65 Киевлянин. – 1872. – №11. – 25 января. – С.2; 1872. – №85. – 18 июня. – С.1. 66 Зиль А. Народознавець… – С.267. Український історичний журнал. – 2014. – №3 Етнографічно-статистична експедиція П.Чубинського... 139 приклади П.Бобровського у випадку з Грод ненською ґубернією та А.Кореви – з Віленською дозволяють нам припускати, що головним для П.Чубинського було все-таки підважити саме польські історичні претензії на ці території. Крім наукових текстів, важливим способом популяризації ідей про «ро- сійськість» Західного краю Російської імперії в 1860-х рр. стають етнографіч- ні карти. Гарним прикладом застосування всіх описаних вище підходів мож- на вважати видання петербурзькою Археографічною комісією як додатку до «Документів, що пояснюють історію Західноросійського краю» трьох послідов- них мап: Східної Європи ХІІ ст., Речі Посполитої 1772 р. (обидві були раніше опубліковані Й.Лелевелем) та сучасної етнографічної карти Західного краю. Редактори прагнули протиставити «справжню» історичну належність цих те- риторій (безпідставним) вимогам поляків щодо повернення до новіших кор- донів 1772 р., які були ще дивнішими з огляду на етнічний склад населення: «Треба подивитися на третю додану нами карту Західної Росії – етнографічну. Вона найкраще допоможе розсіяти сумніви, чи іс- нують і чи у великій масі росіяни (“русские” – А.К.) й литвини на тому просторі, котрий зазвичай замальовується польською фар- бою як територія майбутньої польської держави. Порівнявши цю карту з картою Лелевеля 1772 р., не можна не погодитися, що як і польська держава, котра справді колись існувала, так і сучасні проекти майбутньої польської держави страшенно до- вільні в етнографічному розумінні. […] Але ці природні, нагляд- ні думки […] отримають ще більшу силу, якщо порівняти сучас- ну етнографічну мапу Західної Росії з першою розміщеною нами картою Лелевеля 1139 р. Тоді з’ясується з вражаючою ясністю факт дивовижний, що етнографічні кордони російських племен Західної Росії нашого часу збігаються з державними кордона- ми Росії 1139 р. і лежать набагато далі на захід – у Польщу й Австрію – нинішніх державних кордонів Російської імперії. […] Чи відновляться коли-небудь етнографічні кордони російського племені, ми не знаємо й не беремося судити, але знаємо та вва- жаємо себе у праві сказати, що небагато держав Західної Європи можуть похвалитися, щоб наука етнографії так підтверджувала природність і законність їхньої державної території, як підтвер- джує вона законність та навіть скромність російської державної території у Західній Росії»67. У цьому контексті не дивно, що результати і свого дослідження П.Чубинський закріпив додатком до текстової частини – «Картою католиків, а в тому числі й поляків, Південно-Західного краю». На ній різнонасиченим червоним кольором автор показав відсоткове співвідношення католиків і православних у всіх пові- тах, літерами позначив абсолютне число католиків у кожному з них, а штриху- вання вжив для того, щоб довести перевагу відсоткового співвідношення місце- вих малоросів (звичайно, і католиків, і православних) до поляків. Локалізуючи останніх переважно в Подільській ґубернії (з найбільшою кількістю, до 40% за- гального населення, у Проскурівському повіті), П.Чубинський таким чином 67 Документы, объясняющие историю Западнорусского края и его отношения к России и к Польше. – Санкт-Петербург,1865. – С.CLXXVIII–CLXXXVI. Український історичний журнал. – 2014. – №3 140 А.Л.Котенко візуально доводив, що території Південно-Західного краю не польські, а росій- ські. Можливо, саме через велике політичне значення цього питання він напо- лягав на тому, щоб підготовлені ним карти було виготовлено в якомога більшо- му масштабі. На питання про те, наскільки детальними він хотів би їх бачити, 16 червня 1873 р. П.Чубинський відповідав М.Венюкову: «На Ваш лист від першого червня спішу повідомити наступне: я, звичайно, прагну найшвидше видати мої праці, але якщо карти бу- дуть містити у собі менше подробиць, то, звичайно, викликатимуть й менше статистичного інтересу. Що стосується ціни видання карт, то я надрукував карту такого самого формату (про цукробурякові й ра- фінадні заводи) і за 500 екземплярів було сплачено 186 руб. Правда, карти про євреїв та поляків докладніші, а відповідно й коштувати- муть дорожче, але мені здавалося, що заради наукового інтересу не варто було б їх скорочувати. Хоча, якщо кошти товариства не дозво- ляють, то мені здається можливим видання карт у меншому масш- табі, і у цьому випадку всілякі скорочення та зміни віддаю на роз- гляд Ваш та Петра Андрійовича Ґільтенбрандта, оскільки сам я, у теперішній час, не можу зайнятися цією справою»68. Як відзначає Д.Сталюнас, тим часом представники влади в Петербурзі отри- мували повідомлення від чиновників на місцях про те, що поляки готували між- народний конґрес із намірами порушити на ньому питання про «мученицьке становище 10 млн польського населення»69. Відповідно, зменшити їх кількість на території Західного краю та показати, що вони не складають тут переважної більшості населення, було вкрай необхідно не лише для внутрі шньоімперського вжитку, але й для російської антипольської пропаґанди за кордоном. За при- пущенням В.Петроніса, саме тому, наприклад, сучасний організації експе- диції етнографічний атлас Р.Еркерта вийшов двома мовами: французькою в 1863 р. і російською в 1865 р.; при цьому тоді як французька версія для зовніш- нього використання показувала, що поляки не становлять етнічної більшості на цих територіях (відповідно, збільшивши кількість білорусів та малоросів), і мала протистояти польській пропаґанді, російська версія, навпаки, збільшив- ши кількість поляків у краї, мала привернути пильнішу увагу влади70. Тими самими мовами – російською та французькою – було видано й згадані вище «Документи, що пояснюють історію Західноросійського краю», причому їх карти було оформлено винятково французькою мовою. На нашу думку, саме у цьому контексті треба розглядати й запрошення П.Чубинського на VIII Міжнародний статистичний конґрес у Петербурзі 1872 р.71, і участь видань його експедиції в ІІ Міжнародному географічному конґресі в Парижі 1875 р. Російський павіль- йон, який відвідувало до 12 000 осіб на день, став третім за кількістю експонатів на виставці, а найкращим представництвом міг похвалитися відділ етнографії. 68 АРГО. – Ф.1-1870. – Оп.1. – №31 (ч.2). – Л.183. 69 Staliūnas D. Making Russians… – P.118. 70 Petronis V. Constructing Lithuania… – P.200–203. 71 У листі до П.Семенова від 5 вересня 1872 р. П.Чубинський дякував йому за запрошення на конґрес і повідомляв, що уважно стежив за його діяльністю (див.: АРГО. – Ф.1-1870. – Оп.1. – №31 (ч.2). – Л.169 об.). Український історичний журнал. – 2014. – №3 Етнографічно-статистична експедиція П.Чубинського... 141 При цьому книги, що містили картографічні матеріали, було розгорнуто саме на сторінках із мапами, щоб ті «впадали в очі, зацікавлювали відвідувачів»72. Сучасники відзначали успіх російської делеґації з її картами: «Росіяни зробили все можливе, щоб справити гарне враження на паризькій виставці. Вони точно привезли кожну книжку, ви- дану в Росії чи російською мовою від початку минулого століт- тя. […] Однією з найцінніших була ретельно підготовлена мов- на карта Ріттіха. Вона надзвичайно чітко представила поступове поглинання дрібних національностей великою російською расою і впевнено показала, що недалекий той час, коли вся ця обшир- на імперія буде заселена одним народом, що розмовлятиме одні- єю мовою»73. У Парижі «Праці етнографічно-статистичної експедиції» П.Чубинського було відзначено медаллю другого класу74. Натомість у Росії його вшанували нагородами Академії наук і Російського географічного товариства. Крім того, РГТ навіть незвично для себе, на думку О.Пипіна, у 1877 р. клопотало, щоб працю П.Чубинського зарахували йому як перебування на державній службі75. Таким чином, наш перший важливий висновок полягає в тому, що експеди- ція П.Чубинського та її результати були перш за все важливим державним про- ектом, головною метою якого стало доповнення вже існуючих робіт з етнографії та статистики Південно-Західного краю імперії, що у сумі мало доводити «росій- ськість» цих територій. Саме тому, крім забезпечення сприяння місцевої вла- ди, РГТ допомагало П.Чубинському ще в одному важливому аспекті – фінансо- вому. Перед початком експедиції комісія з її організації вирішила асиґнувати йому 3000 руб.: напередодні першої поїздки П.Чубинському видали 1200 руб., за півроку він мав отримати 900 руб. і, нарешті, ще 900 руб. – упродовж друго- го року роботи76. Проте витрати П.Чубинського були прямо пов’язані з масш- табами роботи, і тут слід нагадати, що спочатку територія, яку мала обстежи- ти експедиція, логічно обмежувалася лише трьома цікавими РГТ та імперській владі ґуберніями Південно-Західного краю. Їх зображено й на згаданій вище мапі поляків із першого випуску сьомого тому. Але вже на початку своєї роботи П.Чубинський запропонував товариству розширити межі діяльності, додавши до названих територій південні повіти Гродненської та Мінської, а також захід- ні повіти Люблінської й Седлецької ґуберній із Північно-Східною Бессарабією77. У своїх спогадах про цей час Ф.Вовк особливо підкреслював, що «П[авло] П[латонович] говорив багато про свої наміри широко скористатися правом вимагати сприяння з боку місцевої влади, 72 Майнов В. Антропология и этнография на Парижском конгрессе географических наук // Известия Императорского русского географического общества. – Т.12. – 1876. – С.175. Звіт В.Майнова про виставку див.: Там же. – С.1–27, 171–221, 281–313. 73 Ravenstein E. Statistics at the Paris Geographical Congress // Journal of the Statistical Society of London. – Vol.38. – 1875. – P.428. 74 Congrès international de sciences géographiques tenu à Paris du 1er au 11 août 1875: Compte rendu des séances. – T.2. – Paris, 1880. – P.420. 75 Пыпин А. История русской этнографии. – С.352–353. 76 АРГО. – Ф.1-1870. – Оп.1. – №31 (ч.2). – Л.50. 77 Чубинский П. Труды этнографическо-статистической экспедиции. – Т.1. – Вып.1. – С.XI. Український історичний журнал. – 2014. – №3 142 А.Л.Котенко але головним чином – про необхідність використати цю експе- дицію якомога ширше, в інтересах етнографії всієї України, а не трьох тільки ґуберній так званого Південно-Західного краю»78. РГТ пристало на ці пропозиції й затвердило таку територію роботи екс- педиції. Проте менше ніж за рік після початку роботи, 5 грудня 1869 р., П.Чубинський писав Л.Майкову, щоб той поклопотався перед товариством про грошову допомогу для нього: «Район моїх досліджень збільшено вдвічі. Крім трьох ґуберній, які називають південно-західними, до моїх досліджень приєднано: один повіт Бессарабської області, чотири повіти Гродненської, два Мінської, п’ять Люблінської і п’ять Седлецької. Засоби ж залиши- лися такі самі, що й на три ґубернії. За перше півріччя я доклав своїх 300 руб. Щоб виконати завдання добросовісно, я повинен буду об’їхати абсолютно всі повіти і витрати на шляху поглинуть точно 2500 руб. На витрати в експедиції, крім 2500 руб., мені ви- значено 500 руб. Я, як тобі відомо, узяв собі для допомоги на весь час експедиції п. Чередниченка, який коштуватиме мені за два роки 700 руб. На друкування програм і на переписку на окре- мі аркуші пісень, які містяться у збірках п. Новицького, викорис- тано вже до 100 руб. Далі, щоб прискорити виготовлення пісень, яких тепер уже є до 6000, для друкування, – необхідно буде ви- тратити деяку суму. Обширні статистичні роботи вимагають хоча б тимчасово рахівників. Одним словом, незважаючи на те, що під час опрацювання я буду жити вдома в батька, статки якого, від- знач у дужках, незадовільні, я змушений буду вдаватися до сто- ронніх заробітків, щоб покрити витрати з експедиції, оскільки не перебуваю на службі й жалування не отримую. Не корисливість, а крайня необхідність змушує мене просити тебе, чи не знайдеш можливості, переговоривши попередньо приватно з членами ко- місії, виклопотати ще 1000 руб. на витрати з експедиції»79. Після цього, здається, майже з кожною поштою в Петербурґ П.Чубинський просив збільшити виділену йому суму: 8 лютого 1870 р. у листі до Л.Майкова80, 5 березня – до Ф.Остен-Сакена81, 24 квітня – до Л.Майкова82, 4 травня – до Ф.Остен-Сакена83, а 1 грудня у листі Ф.Остен-Сакену деталізував, що «3000 руб., виділених мені РГТ, ледве вистачило на поїздки та витра- ти в дорозі (утримання нас двох у дорозі та коней із людиною (я їздив на своїх), витрати на пригощання піснярів та оповідачів, друкуван- ня програм, канцелярські матеріали й винагороду п. Чередниченка перевищило виділену суму); район досліджень замість 3 ґуберній, Київської, Подільської і Волинської, містив у собі вдвічі більший про- стір. Але, крім цього, у мене з березня живе 4 людини, а тепер я взяв і п’яту. Усі вони будуть працювати в мене до червня. Вони живуть у мене на повному утриманні та крім цього я винагороджую їх. У 78 Волков Ф. П.П.Чубинский… – С.45. 79 РО ИРЛИ. – Ф.166. – Оп.3. – №1089. – Л.1–2. 80 Там же. – Л.3. 81 АРГО. – Ф.1-1870 – Оп.1. – №31 (ч.2). – Л.41–42. 82 РО ИРЛИ. – Ф.166. – Оп.3. – №1089. – Л.8. 83 АРГО. – Ф.1-1870 – Оп.1. – №31 (ч.2). – Л.48–49. Український історичний журнал. – 2014. – №3 Етнографічно-статистична експедиція П.Чубинського... 143 місяць вони обходяться мені рублів у 150 minimum. У рік це скла- де крупну суму – до 2000 руб. сріблом, крім тимчасових переписува- чів. Проте я не бажаю отримати суму всіх витрат. Я би хотів отрима- ти лише те, що піде їм у грошову винагороду, а саме майже 1200 руб. сріблом. […] Я тепер добре забезпечений і тому готовий [пожертвува- ти] свою працю і деяку частину матеріальних пожертв на користь гео- графічного товариства, якому я так багато завдячую. Проте, якщо до- дати мені на витрати 1200 руб. (зважаючи на вдвічі більший проти початкового район досліджень і величезну масу матеріалів, що вима- гають розробки) буде визнано комісією складним, то залишаю змен- шити цифру, – інше я покрию як-небудь із майбутніх заробітків, із моєї теперішньої службової діяльності. Я б і не згадав про цю суму, якби не борги, в які вліз. 14 місяців я був зайнятий винятково робота- ми з товариства. Синекури у цей час не мав. До приватних заробітків не міг удатися, оскільки був зайнятий в експедиції»84. 19 січня 1871 р. П.Чубинський знову писав Ф.Остен-Сакену, що йому не ви- стачає фінансів, і що через своє одруження 15 січня він особливо їх потребує85. Здається, ані Л.Майков, ані Ф.Остен-Сакен не відповідали йому до весни 1871 р.: лише 8 березня того року комісія зі спорядження експедиції вирішила виділи- ти П.Чубинському додаткових 1200 руб. Рада РГТ підтримала це її рішення на початку квітня, і вже 20 квітня Ф.Остен-Сакен відправив П.Чубинському бі- лет Державного банку на отримання цієї суми в Київській конторі установи86. Незважаючи на це, фінансові справи П.Чубинського особливо так і не покращи- лися, і за кілька років у своїх листах від 19 і 29 жовтня 1874 р. він знову скаржив- ся Я.Полонському на грошову скруту та просив допомоги знайти йому якусь поса- ду чи то на Фастівській залізниці, чи в іншому місці, оскільки протягом двох років діяльності у цукровій сфері його сім’я бідувала87. Зрештою, хоча «долучити до свого дослідження Холмщину, пінчуків і т.д. П[авлові] П[латоновичу], звичайно, удалося, оскільки якщо вони й не входили у програму експедиції, то не дуже з неї й ви- ходили, тоді як ґубернії Чернігівська, Полтавська, Харківська та південні вже настільки були не “Південно-Західний край”, що П[авлові] П[латоновичу] навіть незручно було туди їздити, та й по суті відпущених й ому грошей, 3000 руб., не вистачило навіть на Правобережну Україну, і він повинен був витратити доволі багато зі своїх коштів. Лівобережна Україна входить у матеріали “Праць” тільки випадково, у вигляді кількох весіль, 84 Там же. – Л.66–68. 85 Там же. – Л.88 об. 86 Там же. – Л.118. 87 «У заводі, яким я управляю перший рік і який лише минулого року був збудований, – невро- жай буряка, а тому прибутків не буде, а я на відсотках, жалування не отримую, відповідно нічого не зароблю. Господарство, яке я завів теж перший рік, дало збитки через засуху. Ось ці дві обставини, що підрізали моє матеріальне становище» (цит. за: Савченко Ф. Листи П.П.Чубинського. – С.143). Цікаво, що П.Чубинський намагався використати знайомства у РГТ для поліпшення своїх справ на заводі. Так, 11 листопада 1870 р. він писав Ф.Остен-Сакену про те, що став членом адміністрації торгового дому братів Яхненків і Симиренка, який тепер збирається розширити свій ринок збуту й відправляти цукор у Персію. Тому просив адресата допомогти йому та повідомити, «який цукор уживають у Персії (бажано мати зразки), за якими цінами він продається і скільки коштує доставка з Астрахані до різних перських ринків» (див.: АРГО. – Ф.1-1870. – Оп.1. – №31 (ч.2). – Л.59–59 об.). Український історичний журнал. – 2014. – №3 144 А.Л.Котенко дещо завеликої кількості пісень і дуже невеликої кількості за- уважень щодо будов, костюму й т.п., причому, наприклад, про український одяг навіть узагалі не згадується»88. Ці слова Ф.Вовка, що виразно свідчать про бажання П.Чубинського пошири- ти дію експедиції й на лівий берег Дніпра, доповнюють його листи в Петербурґ. У цитованому вище листі Л.Майкову від 5 грудня 1869 р. він уперше торкнувся питання дальшого розширення території експедиції, висловивши свій жаль, що «у Вас мало засобів, а то корисно було б продовжити трива- лість дослідження ще на рік (тобто всього на три роки) і дору- чити дослідження північно-західної частини Чернігівської, при- леглих до Малоросії частин Курської та Воронезької ґуберній, Харківської, Землі Чорноморського війська і південних окраїн Новоросії. Це вимагало би близько 2500 чи навіть 2000 руб. Тоді було б охоплено дослідженням усю Південну Русь та особливо ті частини, що найменше вивчені етнографічно»89. Більше того, ішлося не лише про польсько-українське прикордоння на Во ли- ні та Холмщині чи Лівобережжя: уже за два місяці, 8 лютого 1870 р., П.Чу бинсь- кий звертається до Л.Майкова через те, що «Олександр Федорович Гільфердінґ писав Петрові Петровичу [Семенову] про необхідність доручити мені досліджен- ня Галичини – це дійсно дуже необхідно. Якщо мені призначать дослідження Галичини, то ти повідом мені завчасно»90. Вочевидь, Л.Майков не відповів на це прохання П.Чубинcького, і вже 13 березня 1870 р. той написав йому знову, що так і не отримав відповіді про Галичину та збільшення бюджету91. Ті самі питан- ня П.Чубинcький ставив Л.Майкову менше ніж за місяць, 6 і 24 квітня 1870 р.: чи виділять йому більше грошей і чи відбудеться поїздка в Галичину?92 На жаль, ми не знаємо відповідей Л.Майкова на ці спочатку обережні, а з часом – дедалі наполегливіші питання-пропозиції П.Чубинського. Проте він не полишав планів поширити експедицію на більшу територію, і наприкін- ці того ж 1870 р. знову звернувся у РГТ, цього разу до Ф.Остен-Сакена: «Якби разом із дослідженням Південно-Західного краю було зі- брано матеріали (власне етнографічні) про північну частину Чернігівської, у південних частинах Курської та Воронезької, а також у ґуберніях Харківській, Катеринославській, Хер сон- сь кій, Таврійській і Землі Чорноморського війська, а також у Галичині, тоді було б досліджено всю Південну Русь. І це ко- штувало би товариству дешевше грибів, як мовить приказка. Я поїхав би в Галичину літом тижнів на шість. А чотирьох із мо- лодих людей, які займаються в мене, послали б у перелічені ґу- бернії. Усе це коштувало би товариству 1500 руб. А якби виділи- ли 2000, то краще цього нічого не могло б і бути. Ці молоді люди звикли до етнографічних занять, двоє з них їздили зі мною. За 88 Волков Ф. П.П.Чубинский… – С.58. 89 РО ИРЛИ. – Ф.166. – Оп.3. – №1089. – Л.2. 90 Там же. – Л.3–3 об. 91 Там же. – Л.5 об. 92 Там же. – Л.7–8. Український історичний журнал. – 2014. – №3 Етнографічно-статистична експедиція П.Чубинського... 145 три місяці вони зібрали б за моїм казанням масу матеріалів. Я був би дуже щасливим, якби це відбулося. У будь-якому ви- падку прошу Вас повідомити мені Вашу особисту думку з цьо- го предмета»93. Як і у випадку з Л.Майковим, невідомо, що думав Ф.Остен-Сакен про ці ініціативи П.Чубинського. Проте можна бачити, як плани поширити експеди- цію на ширшу територію її керівника не полишали й пізніше. Так, 16 лютого 1872 р. він писав М.Костомарову, що «було б гарно, якби Ви встигли виклопотати собі й мені відря- дження у Чорноморію. Ми би від порогів могли направитися туди. На витрати потрібно по 300 руб., і ще треба рублів 200, щоб узяти юнака, який місяців два там попрацює над записуванням етнографічних матеріалів. Відповідно, географічне товариство повинне відпустити на цей захід 800 руб.»94. За місяць П.Чубинський знову питав М.Костомарова, чи поїдуть вони у Чорноморію, пропонуючи конкретні плани такої подорожі: «Поїздку можна почати між 5 і 10 червня. Але я б радив змінити її план. На пороги їхати на зворотному шляху, що набагато зруч- ніше. Якщо Ви з цим погодитесь, то наш шлях міг би бути такий. Ми з’їхалися б у Харкові. Звідти в Ростов і далі Азовським морем на Тамань. Об’їхавши Чорноморію, нам би треба було проїхати через Ставрополь у Тифліс, тобто заодно побувати на Кавказі. Далі залізницею на Поті й пароплавом до Одеси, у Херсон, до Нікополя чи Берислава – і тут ми на порогах. Із порогів – у Катеринослав і далі Київ. Весь указаний шлях вимагатиме не більше 20 днів, – а на Чорноморію використаємо 40 днів – разом два місяці – і в перших числах серпня будемо в Києві, здійснив- ши наукову й естетичну подорож. Якщо товариство вирішить по- їздку, то нехай завчасно спишеться з відповідною владою про надання співпраці»95. Відповіді М.Костомарова нам теж невідомі, але у відділі рукописів Ін сти- ту ту літератури РАН зберігається ще один лист, який не лише підтверджує плани П.Чубинського поширити експедицію бодай на Чорноморію, але й нама- гання виклопотати її вже самому: за рік після листів до М.Костомарова, 31 бе- резня 1873 р., він писав Л.Майкову про те, що «сьогодні я послав тобі як голо- ві відділу етнографії листа з питання про поїздку мою та Миколи Івановича Костомарова у Чорноморію. Покваптеся із вирішенням цього питання, щоб я міг завчасно знати й розпорядитися своїми справами»96. Як можна бачити 93 АРГО. – Ф.1-1870. – Оп.1. – №31 (ч.2). – Л.67 об. 94 Житецький І. П’ять листів… – С.59. Пор. із листом П.Чубинського від тієї ж таки дати до О.Кістяківського, де він у дещо відмінному стилі стверджував, що «мене й Костомарова про- сили поїхати з етнографічною метою в Чорномор’я, на що ми погодилися» (цит. за: Зиль А. Народознавець… – С.259). 95 Житецький І. П’ять листів… – С.59. 96 РО ИРЛИ. – Ф.166. – Оп.3. – №1089. – Л.18. Український історичний журнал. – 2014. – №3 146 А.Л.Котенко з протоколів РГТ, прохання П.Чубинського розглянули на засіданні відділу етно графії 24 квітня 1873 р., вирішивши клопотати перед радою товариства про організацію такої поїздки97. Проте, підтримавши ідею дослідження зага- лом, через «брак коштів» на засіданні 3 травня 1873 р. рада РГТ вирішила від- класти її до кращих часів98. Як відомо, ані на Лівобережжя, ані в Галичину з Чорноморією П.Чу бин- ський так і не поїхав. Водночас його наполегливі звернення до керівників Російського географічного товариства з питаннями щодо розширення меж експедиції для точного наукового встановлення етнографічних (читай – на- ціональних) кордонів України дають нам підстави припускати, що саме це й було однією з головних цілей діяльності П.Чубинського під час експедиції. Якщо влада імперії та РГТ і були зацікавлені передовсім у тому, щоб підва- жити ідеї польськості Західного краю, довівши їх російськість99, то, здається, П.Чубинський і його коло в першу чергу прагнули визначити межі саме укра- їнської території, зробивши це чіткіше, науковіше й об’єктивніше за своїх попе- редників з «Основи» в 1861 р.100, причому П.Чубинський планував особисто ем- пірично перевірити попередні гіпотези на місцях. Праця, що з’явилась у результаті цього намагання, побачила світ у дру- гому випуску сьомого тому, присвяченого «малоросам», і була написана П.Чубинським у співавторстві з К.Михальчуком. Спочатку, після короткого огляду характерних рис та антропологічних даних (на підставі згаданої ан- кети в рекрутські присутствія), П.Чубинський зробив черговий реверанс у бік влади, витриманий у давньому стилі розмови «рівного з рівним» С.Дівовича, що вповні може свідчити і про його тогочасні погляди: «Деякі наші публіцисти не хочуть бачити відмінності між куль- турними типами малоросів і великоросів; вони вороже ставлять- ся до всякого вказування на ці відмінності, уважаючи, що відмін- ності шкодять єдності. Але це помилково. В обох цих російських (“русских” – А.К.) народностей більше спільного, ніж відмінно- го. Обидві вони російські (“русские” – А.К.), обидві православ- ні. У них спільний Білий Цар, якого вони люблять однаково; у них обох спільні вороги; обидві вони боролися за ту велич, якої досягла Росія; обидві працювали над російською (“русской” – А.К.) наукою та літературою. Відмінності ж їх – вищевказані – не лише не шкідливі, але й позитивно корисні. Вони зміцню- ють зв’язок; вони роблять малороса й великороса необхідними одне одному. Згладити ці різниці, породжені умовами природи й усієї минулої історії, неможливо та не треба. Малорос був ро- сіянином і є росіянином (“русским” – А.К.). Якщо він так себе не називає там, де він зустрічається з великоросом, то там, де він 97 Известия Императорского русского географического общества. – Т.10. – 1874. – С.1–2. 98 Там же. – Т.9. – 1873. – С.164. 99 Petronis V. Constructing Lithuania… – P.220–221. 100 Левченко М. Места жительства и местные названия русинов в настоящее время // Основа. – 1861. – №1. – C.263–266; И.М. Краткое географическое обозрение края, населённого южнорусским (украинским или малороссийским) народом // Там же. – №5. – C.39–58. Наступні дві частини вийшли вже з дещо зміненою й більш офіційною назвою (див.: Краткое географическое обозрение Южнорусского края // Там же. – №7. – С.120–138; №11/12. – С.12–25). Український історичний журнал. – 2014. – №3 Етнографічно-статистична експедиція П.Чубинського... 147 зустрінеться з поляком, молдованином та угорцем, твердо знає, що він – русин»101. Проте далі, поділивши населення краю на три типи (український, полісь- кий і подільсько-галицький), у статті «Наріччя, піднаріччя та говори Південної Росії у зв’язку з наріччями Галичини», автори, указавши, що хоча район їх дослідження мав бути обмежений матеріалами, зібраними експедицією в Київській, Волинській, Подільській ґуберніях, південній частині Мінської, пів- денно-західному куті Гродненської, південній смузі Седлецької і східній поло- вині Люблінської, а також північній частині Хотинського повіту Бессарабської області, вирішили його збільшити. Причина цього полягала в тому, що «найпростіший опис суттєвих ознак та особливостей говорів цьо- го району вимагає, для свого пояснення, постійних зближень і посилань на родинні говори, що існують за межами вказаної нами місцевості, з якими вони перебувають у безпосередньому органічному зв’язку, як складові частини однієї південноросій- ської мови». Відповідно, у цій статті, супроводженій епіграфом М.Каткова (!) про те, що «багато словесних сімейств залишаються досі маловідомими або навіть узагалі невідомими», вони представили читачеві не просто опис мовних особливостей малоросів трьох ґуберній Південно-Західного краю, а огляд «узагалі південно- російської гілки російської мови в повному її обсязі»102. Така постановка питан- ня давала авторам можливість чітко й недвозначно описати малоросійську ет- нографічну територію: «За відомими досі даними, область, що заключає у собі насе- лення, яке говорить малоросійською, або, вірніше, півде нно ро- сій ською мовою, охоплює в Росії ґубернії Київську, Во лин ську, По ді ль ську, Чернігівську (окрім повітів Суразького, Мглин- ського, Ста родуб[ського] і Новозибківського), Харківську, Ка- теринославську, Хер сонську, Таврійську – до Перекопського перешийка; повіти Коб рин ський, Брестський, майже весь Пру жанський, південний куток Слонімського, частину Більського і південну смугу Білостоцького – Гродненської ґубер нії; Пінський і частину Мозирського – Мінської ґубер- нії; Суджанський, Грайворонський, Білгородський, Старо- Ос ко льський, Путивльський, більшу частину Ново-Ос ко ль сь- кого й наполовину Рильський – Курської ґубернії; Би рю чен- сь кий, Короткояцький, Острогозький, Павлівський, майже весь Ва луйський і третину Богучарського – Воронезької ґубер- нії; Хо тин сь кий – Бессарабської області; східну половину Люб- лін сь кої ґубернії й південно-східну половину Седлецької ґубер- нії та всю Землю Чорноморських козаків. В Австро-Угорщині зай має, у Галичині, округи Чортківський, Тернопільський, 101 Чубинский П. Труды этнографическо-статистической экспедиции. – Т.7. – Вып.2. – Санкт- Петербург, 1877. – С.357. 102 Там же. – С.453–454. Український історичний журнал. – 2014. – №3 148 А.Л.Котенко Зо ло чів ський, Жовківський, третину Буковини, Коломийський, Ста ні славський, Бережанський, Львівський, Стрийський, Сам- бір ський, Перемишльський, Ся но цький і південно-східний кут Сондецького; в Угорщині – комітати Мармороський, Берецький, Угоцький, Унґварський і більшу частину Сук мар ського, Са- бол цького і Землинського, а також частину Шариського. […] Простір усієї сказаної території в точності визначити неможли- во, але приблизно він становить 13 500 кв. миль103. Уся маса на- селення, що говорить на цьому просторі південноросійською мо- вою, досягає до 20 мільйонів душ обох статей, що складає майже 80% усього населення»104. «Єдність мови та племені» людності цих теренів давала авторам можли- вість тут же говорити про відмінності від «другої обширної групи родинного племені […], яке варто б найменувати північноросійським»105. Як у випадку зі статтею про поляків, найголовніші тези публікації про «малоросів» закріплювала й робила зримими карта-додаток, представлена на тому самому засіданні відділу етнографії РГТ 15 січня 1872 р. На нашу думку, саме її варто вважати справді першою та найавторитетнішою етно- графічною мапою українців. Звичайно, спроби картографічно зобразити українські території відомі й до 1870-х рр. Так, у 1862 р. схоже зображення з’явилось у львівському альманаху М.Коссака (хоча існують підстави вважа- ти, що до його створення могли бути причетними наддніпрянські діячі)106, а в 1869 р. подібну карту додав до своєї географії В.Ільницький107. Більше того, 1862 р. в автора мапи з праць експедиції П.Чубинського – К.Михальчука – під час обшуку вилучили рукописну етнографічну карту України108. Проте, на відміну від попередників, карта «Південноросійські наріччя та говори» претендувала на науковість і була визнана якісною провідними науковця- ми не лише в Росії, але й за кордоном; її опублікували в офіційному петер- бурзькому виданні, вона недвозначно демонструвала темно-червоні суцільні націо нальні кордони українських земель обох імперій. Протягом наступних років мапа П.Чубинського та К.Михальчука стала «нормальною наукою» (в розумінні Т.Куна) та нормативним джерелом майбутніх етнографічних карт України, зокрема праць Г.Величка109, Л.Падалки110 та С.Рудницького, 103 Пор. із «більше 10 870 кв. географ. миль» зі статті І.Марковича (див.: И.М. Краткое геогра- фическое обозрение края... – С.41). 104 Чубинский П. Труды этнографическо-статистической экспедиции. – Т.7. – Вып.2. – С.454. 105 Там же. – С.455. Далі автори статті підкреслювали «книжність» назв «Великоросія» та «Малоросія» (див.: Там же. – С.457). При цьому, за словами К.Михальчука та М.Костомарова, цензура вилучила з тексту розвідки рядки, де автор чітко протиставляв дві мовні групи: мало- та великоросійську (див.: Михальчук К. Открытое письмо к А.П.Пыпину. – К.,1909. – С.26–27). 106 Карта етнографічна Малоруси // Львовянин. – Л., 1862. Про можливу причетність наддніпрянських діячів до її створення див.: Котенко А. До питання про творення українського національного простору в журналі «Основа» // Український історичний журнал. – 2012. – №2. – С.52, прим.41. 107 Денис з Покутья [Ільницький В.]. Карта малоруского народа // Вести про землю і деи русинов. – Кн.1. – Л., 1869. 108 Міяковський В. З молодих років К.Михальчука // Україна. – Кн.4. – 1924. – С.98–102. 109 Ровенчак І. Фактори та джерела видання Г.Величком «Народописної карти українсько- руського народу» в 1896 р. // Картографія та історія України. – Л., 2000. – С.111. 110 Падалка Л. Про землі і людність України. – Полтава, 1906. – С.47. Український історичний журнал. – 2014. – №3 Етнографічно-статистична експедиція П.Чубинського... 149 який ще в 1923 р. навіть назвав її «донедавна основою нашого знання про ет- нографічну територію України»111. * Таким чином, нові матеріали про етнографічну експедицію П.Чубин сь- ко го дають можливість по-іншому подивитись на цю акцію, що проходила в Південно-Західному краї імперії Романових під патронатом Російського гео- графічного товариства. Ми вважаємо, що як саму експедицію, так і її резуль- тати, котрі вийшли друком після її завершення, слід розглядати як плідну співпрацю трьох зацікавлених сторін: держави, патріотичної громадської ор- ганізації РГТ та українофілів. Кожна з них могла переслідувати власні інтере- си, які разом із тим збігались в одному: бажанні текстуально й візуально, а головне – науково довести, що Південно-Західний край не був польським, донести це знання до ширшої публіки як у Росії, так і за кордоном. Саме співп- раця цих зацікавлених сторін і вможливила успіх експедиції, «завдяки якій тут російські етнографічні праці […] взяли гору над […] працями польськими пп. Руликовського, Новосельського, Стецького»112. Здається, М.Драгоманов мав рацію, коли писав, що після повернення з Арханґельська П.Чубинський «не тільки не був подібний до противника при- сяги Богдана Хмельницького на підданство Цареві Восточному, але навіть дійсно заслуговував почасти на докір “лівобережних” українофілів-хіліастів за дуже великі “уступки російській державності”», адже у своїх «Працях» той «провів, де тільки можна було, російську державну ідею так гостро й з такою нетерпимістю про невеликоруських елементів (найбільш польського), що на- віть “аз грешный” при всьому своєму “москвофільству” мусів полемізувати з ним». На думку М.Драгоманова, «найбільш показується російсько-державна тенденція Чубинського в його статті «Поляки Південно-Західного краю», писа- ній ним спільно з К.Михальчуком»113. З іншого боку, і сам М.Драгоманов у ре- цензії на «Праці етнографічно-статистичної експедиції» писав: «Вистачить одного поверхового погляду на ці дані – на повір’я, леґенди, казки, пісні, вірші й т.п. – щоб прийшла в голову дум- ка: як можна було говорити стільки про те, що російська (“рус- ская” – А.К.) народність найдавнішого історичного російського (“русского” – А.К.) краю, в якому народ до найостаннішого часу не переставав проявляти себе активно, зіпсувалась чи затемни- лась, втратила свій російський (“русский” – А.К.) характер, опо- 111 Падюка Н. Початки української етнокартографії... – С.447. 112 Т-овъ М. [Драгоманов М.]. Учёная экспедиция в Западнорусский край // Вестник Ев ро- пы. – Кн.3. – 1877. – С.89. Е.Руліковський, А.Марцинковський (Новосельський) і Т.Стець кий у 1850–1860-х рр. видали свої праці з етнографії Волині та Київщини як частин історичної Польщі. 113 Драгоманов М. Австро-руські спогади. – Ч.4. – Л., 1889. – С.315–316. У листах періоду еміґрації М.Драгоманов узагалі називав П.Чубинського «лановим», який під час експедиції «тільки пожинав приготовлене хлопцями іншими» (див.: Його ж. Переписка. – Т.1. – Л., 1901. – C.171–172; Павлик М. Із переписки М.П.Драгоманова // Житє і слово. – 1897. – №5/6. – С.388–389). Український історичний журнал. – 2014. – №3 150 А.Л.Котенко лячилась і т.п.? Звичайно, у побуті народу, що жив і діяв про- тягом тисячі років у відомих стосунках з іншими народами, що мав різні культурні пласти, не могло не накопичитися багато нового, багато схожого з чужим. Але водночас тепер, коли про побут, вірування, словесність правобережної Малоросії і Гали- чини ми маємо, завдяки збіркам пп. Головацького і Чубинського таку силу матеріалу, швидше доводиться сказати, що навряд чи де-небудь збереглись у такій кількості найдавніші риси російсь- кої (“русской” – А.К.) народності, як у цих начебто “ополячених” краях. І якщо ми утримуємось від рішучого проголошення та- кого вироку, так це тому, що боїмося, щоб у цьому висновку не грало роль головним чином те, що інші краї тепер виявляються просто менше дослідженими, ніж Галичина і Південно-Захід- ний край»114. Можливо, Ф.Савченко мав рацію, коли припускав, що подібними поступ- ками «державній ідеї» П.Чубинський (і М.Драгоманов та решта членів Старої громади) сподівались отримати певні дивіденди від уряду, зокрема відкриття відділу РГТ у Києві й ґарантування йому відповідних умов роботи115. Частково цю гіпотезу підтверджують слова того ж таки М.Драгоманова, котрий у лю- тому 1873 р. так писав про календар Південно-Західного краю за редакцією П.Чубинського В.Навроцькому: «Чи маєте […] каліндарь Чубинского з Киева. У обох багато ста- тистичних цифер до Украйни, – а у Чубинского доволі гарна хронологія Южної Русі з Галичиною. Правда, не обійшлось без уступок ташкентському елементу, – але за те виданнє вийшло тільки оффиціяльне і навіть кулішівка получила генерал-губер- наторну санкцію. Як що не маєте – затребуйте з Киева»116. Відповідно, історія з експедицією П.Чубинського, здається, підтверджує тезу О.Міллера про те, що якби центральний уряд був достатньо ліберальним і відкритим, українські діячі початку 1870-х рр. цілком були готові співпрацю- вати з ним для перебудови імперії, займаючись у Києві «тією позитивістською (культурною, науковою, економічною) діяльністю, яку польські ліберали-по- зитивісти […] називали “працею органічною”»117. Проте, як відомо, така мож- ливість не здійснилася, а цей період розвитку українського руху закінчився 18 травня 1876 р. у Бад-Емсі й остаточно 1 березня 1881 р. на Катерининсь ко- му каналі Петербурґа. Утім, незважаючи на сумлінне виконання державного замовлення та зви- чайне збирання українського фольклору, київські діячі не були лише пасивни- ми об’єктами імперської політики. Під час співпраці П.Чубинського та держа- ви Російська імперія долучилася до творення «граматики» (за Б.Андерсоном) українського націоналізму. Тоді як українофіли-шістдесятники, об’єднані 114 Т-овъ М. [Драгоманов М.]. Учёная экспедиция в Западнорусский край. – С.97. 115 Савченко Ф. Заборона українства 1876 р. … – С.31–32. 116 Див.: Студинський К. Переписка М.Драгоманова з В.Навроцьким (З початків соціялістич- ного руху в Галичині) // За сто літ. – Кн.1. – Х.; К., 1927. – С.113. 117 Миллер А. «Украинский вопрос»… – С.159. Український історичний журнал. – 2014. – №3 Етнографічно-статистична експедиція П.Чубинського... 151 навколо «Основи», намагалися текстуально описати національну територію, українофіли-сімдесятники, завдяки справді неймовірному подвижництву П.Чубинського, зуміли перетворити її опис «від Сяну до Дону» на наукову картографічну репрезентацію, яку в майбутньому можна було б використати для підтвердження своїх прав на зображену територію. In this article the author based on previously unknown epistolary of P.Chubyns’kyi suggests a new view upon his ethnographical-statistical expedition to the Southern- Western region of the Romanov empire. He argues that, first, the expedition has to be seen in the context of imperial depolonizing activity in its western borderlands, and that P.Chubyns’kyi himself first of all was carrying out an important state mission. Second, P.Chubyns’kyi and the group of Old Hromada activists around him simulta- neously had their own aim for the expedition, which among other things was to estab- lish scientifically the borders of Ukrainian national space. Keywords: Chubyns’kyi, ethnographical-statistical expedition, Southern-Western region.

Етнографічно-статистична експедиція П.Чубинського в Південно-Західний край

Репозитарії

Схожі ресурси