Шандор В. Підкарпатська Русь від виникнення ЧСР до радянської анексії (очима безпосереднього учасника подій)
Рецензія на книгу: Шандор В. Підкарпатська Русь від виникнення ЧСР до радянської анексії (очима безпосереднього учасника подій) / Пер. з англ. Л.Надь, ред. Б.Соларжик. – Прага: Рибка Паблішерз, 2013. – 312 с....
Gespeichert in:
| Datum: | 2014 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2014
|
| Schriftenreihe: | Український історичний журнал |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/108311 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Шандор В. Підкарпатська Русь від виникнення ЧСР до радянської анексії (очима безпосереднього учасника подій) / М.І. Мушинка // Український історичний журнал. — 2014. — № 3. — С. 205-211. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-108311 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1083112016-11-03T03:02:39Z Шандор В. Підкарпатська Русь від виникнення ЧСР до радянської анексії (очима безпосереднього учасника подій) Мушинка, М.І. Рецензії й огляди Рецензія на книгу: Шандор В. Підкарпатська Русь від виникнення ЧСР до радянської анексії (очима безпосереднього учасника подій) / Пер. з англ. Л.Надь, ред. Б.Соларжик. – Прага: Рибка Паблішерз, 2013. – 312 с. 2014 Article Шандор В. Підкарпатська Русь від виникнення ЧСР до радянської анексії (очима безпосереднього учасника подій) / М.І. Мушинка // Український історичний журнал. — 2014. — № 3. — С. 205-211. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/108311 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії й огляди Рецензії й огляди |
| spellingShingle |
Рецензії й огляди Рецензії й огляди Мушинка, М.І. Шандор В. Підкарпатська Русь від виникнення ЧСР до радянської анексії (очима безпосереднього учасника подій) Український історичний журнал |
| description |
Рецензія на книгу: Шандор В. Підкарпатська Русь від виникнення ЧСР до
радянської анексії (очима безпосереднього
учасника подій) / Пер. з англ. Л.Надь,
ред. Б.Соларжик. – Прага: Рибка Паблішерз, 2013. – 312 с. |
| format |
Article |
| author |
Мушинка, М.І. |
| author_facet |
Мушинка, М.І. |
| author_sort |
Мушинка, М.І. |
| title |
Шандор В. Підкарпатська Русь від виникнення ЧСР до радянської анексії (очима безпосереднього учасника подій) |
| title_short |
Шандор В. Підкарпатська Русь від виникнення ЧСР до радянської анексії (очима безпосереднього учасника подій) |
| title_full |
Шандор В. Підкарпатська Русь від виникнення ЧСР до радянської анексії (очима безпосереднього учасника подій) |
| title_fullStr |
Шандор В. Підкарпатська Русь від виникнення ЧСР до радянської анексії (очима безпосереднього учасника подій) |
| title_full_unstemmed |
Шандор В. Підкарпатська Русь від виникнення ЧСР до радянської анексії (очима безпосереднього учасника подій) |
| title_sort |
шандор в. підкарпатська русь від виникнення чср до радянської анексії (очима безпосереднього учасника подій) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Рецензії й огляди |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/108311 |
| citation_txt |
Шандор В. Підкарпатська Русь від виникнення ЧСР до радянської анексії (очима безпосереднього учасника подій) / М.І. Мушинка // Український історичний журнал. — 2014. — № 3. — С. 205-211. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT mušinkamí šandorvpídkarpatsʹkarusʹvídviniknennâčsrdoradânsʹkoíaneksííočimabezposerednʹogoučasnikapodíj |
| first_indexed |
2025-07-07T21:20:32Z |
| last_indexed |
2025-07-07T21:20:32Z |
| _version_ |
1837024656225206272 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2014. – №3
РЕЦЕНЗІЇ Й ОГЛЯДИ
Наприкінці минулого року у столиці Чехії
побачила світ книга американського істори-
ка та громадсько-політичного діяча україн-
ського походження, уродженця Закарпаття
Вікентія Шандора. Це – чеський переклад
його відомої праці «Карпатська Україна у ХХ ст.: Політична та юридична іс-
торія», що побачила світ 1998 р. у видавництві Гарвардського університету
(США) під титулом «Carpatho-Ukraine in the Twentieth Century: A Political and
Legal History».
Утім, назва празького видання зовсім не відповідає англомовній. Виникає
закономірне питання: хто дав право перекладачеві та видавництву змінити
найменування держави – Карпатська Україна на Підкарпатська Русь? Слід
підкреслити, що ця маніпуляція торкнулася не лише обкладинки чи титульної
сторінки – вона проходить через увесь текст, за винятком періоду від 11 жовт-
ня 1938 до 15 березня 1939 рр. Свою позицію видавець обґрунтовує так: «При
перекладі головною назвою даної території ми обрали варіант Підкарпаття
(Підкарпатська Русь), який із чеського погляду найвлучніший» (с.8, прим.ІІІ).
Із подібним свавільним втручанням аж ніяк не можна погодити-
ся. Підкарпатська Русь – це офіційна назва, узаконена свого часу уря-
дом Чехословаччини. Натомість закарпатські українці (а до них належав і
В.Шандор), співвітчизники в Україні та в діаспорі впродовж 1920–1930-х рр.
уживали неофіційні, однак із національної перспективи відповідніші назви:
Shandor V.
PodkarPatSká ruS od Vzniku ČSr Po SoVětSkou
anexi (oČima Přímého úČaStníka událoStí) /
z angl. Přeložil l.nagy, red. B.Solařík. –
Praha: ryBka PuBliSherS, 2013. – 312 S.
Шандор В.
ПідкарПатська русь Від Виникнення Чср до
радянської анексії (оЧима безПосереднього
уЧасника Подій) / Пер. з англ. л.надь,
ред. б.соларжик. – Прага: рибка ПабліШерз, 2013. –
312 с.
Український історичний журнал. – 2014. – №3
206 Рец, ензії й огляди
Закарпатська Україна, Закарпаття, Карпатська Україна. Цими визначення-
ми послуговується й сучасна історіографія – як в Україні, так і за її межами1.
У передмові до своєї книги В.Шандор наголошував: «У 1919–1939 рр. тери-
торія (ідеться про Закарпаття – М.М.) була складовою частиною новоствореної
Чехословаччини й отримала назву “Підкарпатська Русь”. Згодом її уряд на
дуже короткий період (від жовтня 1938 до березня 1939 рр.) прийняв назву
“Карпатська Україна”, яку було формально леґалізовано Соймом (карпато-
українським парламентом – М.М.) 15 березня 1939 р. Саме назву “Карпатська
Україна” ми вирішили вживати у цій книзі, за винятком випадків, коли в до-
кументах або цитатах щодо даної території наведено інше означення» (с.8;
курсив мій – М.М.). Натомість празьке видавництво в порушення загально-
прийнятих норм професійної етики знехтувало принциповою позицією автора,
причому без його згоди та згоди спадкоємців авторських прав.
Свою книгу В.Шандор присвятив світлій пам’яті старшого сина Івана –
юриста, який трагічно загинув у розквіті сил. Присвяту було подано на
окремій вступній сторінці не лише англійською, але й українською мовами.
Упорядники чеського видання її чомусь випустили.
Також неправильно подано термін «Пряшівщина» – як «Прешовський
округ» («Prešovský okres»). Зауважимо, що Пряшівщина охоплює всі, заселені
русинами-українцями, місцевості Східної Словаччини, а таких, навіть згідно
з офіційними статистичними даними кінця ХІХ – початку ХХ ст., нарахову-
валося 260. Натомість у нинішньому Прешовському окрузі сіл із перевагою
руського населення в той період було лише 42.
Попри зауважені вище прорахунки та свавілля, ми вдячні празькому ви-
давництву за випуск у світ цієї книги, яка, на відміну від інших публікацій
на дотичну тематику (П.Р.Маґочія, І.Попа, Я.Горжеця), розглядає історію
Закарпаття періоду 1918–1945 рр. саме з українських позицій, тобто вважає
закарпатських русинів складовою частиною українського народу, а не окремою
нацією. Цінність праці полягає в тому, що автор був безпосереднім свідком та
активним учасником описуваних подій, добре підготовленим теоретично, про
що свідчить його біографія. Зупинімося на основних етапах його життя3.
Вікентій Шандор народився 12 березня 1907 р. у с. Баранинці біля
Ужгорода у хліборобській сім’ї. Тут він осягнув початкову освіту, середню ж здо-
був в Ужгородській торговельній академії, переведеній згодом до Мукачевого.
Закінчивши 1935 р. юридичний факультет Карлового університету у Празі
(в якому пізніше здобуде академічний ступінь доктора прав – JUDr.) він пра-
цював директором філіалу Земського банку у Братиславі. Після проголошення
автономії 22 листопада 1938 р. В.Шандорові доручили посаду вповноваженого
уряду Карпатської України при федеральному уряді Чехословаччини у Празі.
По війні еміґрував у Німеччину. Після закінчення відділу політичної економії
1 Див., напр.: Віднянський С.В. Закарпатська Україна, Закарпаття // Енциклопедія історії
України. – Т.3. – К., 2005. – С.201–204.
2 Mušinka M., Mušinka A. Národnostná menšina pred zánikom? Štatistický prehľad rusín-
sko-ukrajinských obcí na Slovensku v rokoch (1773) 1881–2001. – Prešov, 2011. – S.227–235.
3 Авторові цієї рецензії пощастило бути особисто знайомим із Вікентієм Шандором, спілкуватися
з ним у Нью-Йорку.
Український історичний журнал. – 2014. – №3
Рец, ензії й огляди 207
інституту політичних наук Франкфуртського університету ім. Й.Ґете залишив-
ся працювати у цьому навчальному закладі (1945–1947 рр.). У 1947 р. разом із
дружиною та сином перебрався до США, де недовго працював робітником на
консервній фабриці, а згодом – директором секретаріату Панамериканської
української конференції (1948–1961 рр.). Одночасно в Нью-Йорку В.Шандор
заснував бюро Українського конґресового комітету. Певний час був членом
екзекутиви УКК та науковим консультантом Наукового товариства імені
Шевченка. Студіював політологію в Колумбійському університеті. У 1959 р.
В.Шандора як досвідченого політика й політолога, знавця цілого ряду західно-
європейських і всіх слов’янських мов було обрано на посаду наукового праців-
ника при Ґенеральному секретаріаті ООН, а впродовж 1961–1977 рр. він пра-
цював аналітиком із політичних та економічних питань країн комуністичного
блоку при міністерстві фінансів США. У 1953–1957 рр. також був доцентом
Українського технічного інституту в Нью-Йорку, де викладав міжнародне пра-
во й політологію. Від 1985 по 1989 рр. виконував обов’язки заступника голови
екзильного уряду Української Народної Республіки. Для вивчення питань іс-
торії Закарпаття 1918–1945 рр. автор мав не лише бездоганну фахову підго-
товку, доступ до рідкісних архівних джерел, а й неабиякий особистий досвід
у спілкуванні з найвищими представниками політичного життя того періоду.
У часи тоталітаризму ім’я В.Шандора було під суворою забороною не лише
у СРСР, але й у країнах-сателітах. Після проголошення незалежності України
він зав’язав стосунки з рідним краєм та з сестрою Маргаретою Баботою, яка
жила у Пряшеві. Утім, ані на Закарпатті, ані у Пряшеві побувати не судилося:
Вікентій Шандор помер 18 серпня 2003 р. в м. Сомервіль (штат Нью-Джерсі).
У 1992 р. у видавництві «Карпатського союзу» в Нью-Йорку побачила світ
майже 300-сторінкова книга В.Шандора «Закарпаття: історично-правний на-
рис від ІХ ст. до 1920 р.». Після проголошення незалежності України в ужго-
родському видавництві «Ґражда» він опублікував двотомні «Спомини» (1996,
2000 рр.; редактор І.Ребрик), в яких на 640 сторінках описав своє життя від
народження до еміґрації в Німеччину.
18 вересня 1997 р. «ректор і вчена рада Ужгородського державного уні-
верситету урочисто іменували Шандора Вікентія, доктора права і політолога,
почесним доктором за великий внесок у розвиток історичної та юридичної на-
уки, за вклад у справу здобуття Україною незалежності і відкриття універси-
тету у місті Ужгороді», підтвердивши його право користуватися титулом Doctor
Honoris Causa (Dr.H.C.)4. Цим визнанням було остаточно реабілітовано вче-
ного-політолога, вірного сина українського Закарпаття, який стояв у колиски
його національного відродження.
Праця В.Шандора «Підкарпатська Русь від виникнення ЧСР до радян-
ської анексії (очима безпосереднього учасника подій)» складається з трьох
хронологічних розділів, котрі обіймають періоди 1918–1938, 1938–1939, 1939–
1945 рр. У першому автор підкреслив роль і значення американських руси-
нів та Сен-Жерменського договору від 10 вересня 1919 р. у справі приєднання
4 Див.: Шандор В. Спомини. – Т.ІІ: Карпатська Україна 1939–1945. – Ужгород, 2000. – С.230.
Український історичний журнал. – 2014. – №3
208 Рец, ензії й огляди
Закарпаття до складу Чехословаччини. Чимало уваги він присвятив диплома-
тичним старанням Угорщини залишити цю територію у своїх кордонах.
Другий розділ – «Період федерації 1938–1939» – центральний у книзі.
У цей час чехословацька влада нарешті надала Карпатській Україні авто-
номію, обіцяну ще двадцять років тому. Першим прем’єром було призначено
Андрія Бродія, який вів таємні переговори з угорським урядом про приєднан-
ня Карпатської України до Угорщини. Від самого початку власті цієї країни
засилали на Закарпаття озброєних бойовиків із метою дестабілізації обстанов-
ки. Таких дій не цуралася й Польща. Коли у жовтні 1938 р. все це було вияв-
лено, А.Бродія заарештували, а на пост голови автономного уряду Карпатської
України призначили Авґустина Волошина.
Віденський арбітраж 2 листопада 1938 р., на думку автора, став справж-
ньою катастрофою для Карпатської України, адже вона втратила Ужгород,
Му ка че ве, Берегове з прилеглими територіями, а уряд змушений був перебра-
тися у Хуст, котрий став новою столицею автономії та осідком греко-католиць-
кого єпископа (ним, за рішенням Ватикану, був русин-українець із Воєводини
Діо нізій Нярадій, а його секретарем – національно свідомий василіянин Сте-
пан Решетило). В.Шандор наводить численні факти про зацікавлення долею
Кар пат сь кої України з боку представників світової політики в той час, як угор-
ські та польські бойовики й надалі продовжували свою терористичну діяль-
ність у краї.
Окремий підрозділ автор присвятив представництву уряду Карпатської
України у Празі, що його він сам і очолював (с.103–126). Тут розглянуто діяль-
ність Державної економічної ради, значну увагу приділено проросійським ор-
ганізаціям у столиці Чехословаччини, Чесько-українському товариству, засну-
ванню чеськомовного часопису «Карпатська свобода» («Karpatská svoboda»),
торговельним договорам, банківській справі, фінансовим труднощам тощо.
Цілий ряд фактів обнародувано вперше.
Великим нещастям для Карпатської України В.Шандор уважав призна-
чення 27 листопада 1938 р. міністром оборони крайового уряду чеського ґене-
рала Л.Прхали. Незадоволення ним місцевого населення переросло в народні
протести, що значно ускладнило взаємини з офіційною Прагою.
Дуже критично оцінив автор і візит до столиці Чехословаччини трьох «ан-
тичеських» представників Карпатської України: Федора Ревая, Андрія Ворона
та Степана Росохи: «Приїзд цієї делеґації до Праги не був корисним, не сприяв
побудові держави. Місія з’явилася в будівлі (чехословацького – М.М.) уряду,
однак приймала власні рішення без того, щоб обговорити їх із представника-
ми уряду Карпатської України. […] Усі троє у Хусті були відомі своїми анти-
чеськими поглядами. Під час перебування у Празі Ревай представляв себе як
“вождь Ревай”. Росоха, своєю чергою, з’являвся в різних установах в однострої
Січі з кинджалом за поясом, оздобленим свастикою. Можна собі уявити, як
сприймали та як оцінювали таку зухвалу поведінку чехи […]. Вона не допо-
магала справі, а навпаки – кидала погану тінь на нашу країну» (с.127–128).
Слід підкреслити, що всі троє очікували від А.Гітлера визнання Карпатської
України самостійною державою (подібною до Словаччини). Після того, як
Український історичний журнал. – 2014. – №3
Рец, ензії й огляди 209
німецький фюрер віддав їхню Батьківщину на поталу союзній Угорщині, ці
діячі перейшли на антигітлерівські позиції.
У результаті протестів закарпатського населення (включно з урядом
Карпатської України) Прага відкликала міністра оборони Л.Прхалу (після
виявлення В.Шандором факту, що він вів таємні переговори з Польщею про
приєднання краю до цієї держави), призначивши на його місце колишнього
президента Гуцульської Республіки, журналіста та політичного секретаря
А.Волошина – Степана Клочурака. Та було вже запізно, адже А.Гітлер вирі-
шив ліквідувати саму Чехословаччину, а Карпатську Україну віддав Угорщині.
Не допомогли й вибори до Сойму 12 лютого 1939 р., в яких 93% виборців від-
дали свої голоси єдиній партії – Українському національному об’єднанню.
Окупація Чехії вермахтом та проголошення незалежності Словаччини під по-
кровительством Райху поставили крапку на автономії Карпатської України.
Третій розділ монографії В.Шандора має назву «Період Другої світової вій-
ни 1939–1945 рр.». Тут основний наголос зроблено на подіях середини берез-
ня 1939 р. У вкрай напруженій політичній ситуації 14–15 березня А.Волошин
скликав у Хусті Сойм Карпатської України, який (за прикладом Словаччини)
проголосив незалежність краю, що протривала лише один день. 15 березня
за згодою А.Гітлера Закарпаття окупували угорські війська. Єдиною силою,
котра вчинила збройний опір, стала парамілітарна організація «Карпатська
Січ», рекрутована, головним чином, зі студентської молоді. Утім, цю відчай-
душну спробу, яка не мала найменшого шансу на успіх, жорстоко придушили
підрозділи реґулярної армії Угорщини.
Проголошення самостійності Карпатської України В.Шандор уважає не-
змінно позитивним явищем, адже на міжнародному полі це давало леґальний
статус незалежної держави. На підтвердження свого твердження автор наво-
дить численні документи (головним чином із власного архіву) та матеріали
закордонної преси.
У підрозділі «Приєднання до Української Радянської Соціалістичної
Республіки» (с.251–270) В.Шандор, попри своє неґативне ставлення до СРСР
та комунізму взагалі, позитивно оцінив цю подію – як прояв споконвічних
прагнень закарпатських русинів жити у спільній державі з «братами за го-
рами». На його думку, президент Чехословаччини Е.Бенеш після зайняття
1944 р. Закарпаття радянською армією в інтересах збереження незалежнос-
ті своєї держави був змушений відмовитися від цієї території та підписати з
СРСР 29 червня 1945 р. відповідний договір. Цей акт викликав хвилю неза-
доволення української політичної еміґрації на Заході, однак навіть у вересні
1972 р. на з’їзді Карпатського союзу (об’єднував закарпатських русинів-україн-
ців Сполучених Штатів та Канади) у Ґлен-Спей (США), в якому брали участь
і безпосередні учасники Сойму Карпатської України 14–15 березня 1939 р., у
тексті декларації, автором котрої був В.Шандор, наголошувалося: «У процесі
історичного розвитку українського народу впродовж століть національна іден-
тичність була розшматована та окупована сусідніми державами. Ми вважаємо
об’єднання Карпатської України з Україною правильним історичним актом,
співзвучним із давнім прагненням українського народу досягти національної
Український історичний журнал. – 2014. – №3
210 Рец, ензії й огляди
незалежної єдності у спільній державі. Отже, ми відкидаємо всякі територі-
альні претензії щодо Карпатської України, проголошувані чехословацькою та
угорською сторонами, як юридично та історично необґрунтовані, і це незважа-
ючи на факт, що Карпатська Україна була залучена до державної системи, на-
кинутої Україні російською військовою аґресією, проти якої український народ
вів понад півстолітню боротьбу за свої національні та державні права» (с.267–
268). Така оцінка подій майже 70-річної давності не втратила своєї актуаль-
ності й у наш час, коли деякі політичні сили хотіли б бачити «Підкарпатську
Русь» у складі не України, а Угорщини, під ярмом якої вона перебувала тисячу
років.
У «Післямові» В.Шандор підбив підсумки своєї праці, напрочуд злобо-
денні й зараз, коли Україна зіткнулася з надскладними випробуваннями.
Досвідчений політолог і спеціаліст у ділянці міжнародного права писав: «Той
факт, що на мирних конференціях 1918–1920 рр. Україні не було надано дер-
жавного статусу, становить чи не найбільшу політичну помилку першої по-
ловини XX ст. […] Якби існувала незалежна українська держава, не дійшло б
до німецької навали на Схід у 1941 р., та зірвалися б плани радянської аґресії
проти Заходу. […] У випадку України Антанта від самого початку порушила
свій власний принцип, заснований на праві кожного народу на самовизначен-
ня. Наслідки цієї історичної помилки згодом змушені були відчути майбутні
покоління. З огляду на ситуацію у світі 1990-х рр., автор переконаний, що кар-
патські українці ніколи, за жодних умов і за жодну ціну не захочуть жити під
окупацією будь-якої чужої держави. Карпатська Україна – це державна тери-
торія України і її неподільна складова частина. Той факт, що вона належала
Угорщині (Мадярщині) або Чехословаччині, аж ніяк не зможе піддати сумні-
ву цю реальність. […] Кожне майбутнє посягання на територію Карпатської
України було б юридично недійсним актом, суперечило б міжнародному праву
та принципам самовизначення, а також бажанню місцевого населення меш-
кати в кордонах Української держави, висловленому в 1919, 1939 та 1991 рр.
[…] Дві світових війни не сприяли вирішенню проблеми боротьби українців
за визволення та власну державність. В обох війнах Росія (у Другій світовій –
СРСР) була союзником демократичних країн Заходу. Цей факт відбився на
політичній карті Європи й перекреслив прагнення України до встановлення
незалежної держави» (с.272–274).
Які перспективи бачив В.Шандор для подальшого розвитку України, ко-
тра 24 серпня 1991 р. стала незалежною демократичною державою? На від-
міну від переважної більшості оглядачів та істориків (зокрема українських)
він не поділяв загальної ейфорії, передбачаючи, що Москва не погодиться з
розпадом своєї імперії: «У сучасній ситуації й з огляду на нинішній розклад
сил проблема боротьби українців та інших народів колишнього Радянського
Союзу за визволення й власну державу має до певної міри вже переконли-
ву законність. Ясно, що Москва сьогодні, як і раніше, незалежно від політич-
ної системи, котра там панує, скористається всіма можливими засобами, аби
відвернути увагу Заходу від вирішення проблеми української державності.
Завзятий опір Москви супроти природного права українського народу мати
Український історичний журнал. – 2014. – №3
Рец, ензії й огляди 211
власну державу є кращим доказом важливості проблеми української самостій-
ності, яка непокоїла царську Росію, Радянський Союз та нинішню Російську
Федерацію. Західний світ повинен у міжнародній свідомості раз і назавжди
засудити здавна виплекане гасло російського національного й державного
імперіалізму: “Ніколи, ніколи не можна допустити, аби Росія – тоталітарна
чи демократична, республіканська або царська – визнала відірвання від неї
України”» (с.274).
Книга В.Шандора про Карпатську Україну як невід’ємну частину Ук раїн-
ської держави закінчується на оптимістичній ноті: «Як міцний економічний
партнер Україна стане конструктивним фактором у сім’ї вільних держав.
Через Карпатську Україну, як складову вільних держав, Україна забезпечува-
тиме мирне співжиття народів Дунайської низовини, звідки завжди підійма-
лася аґресія проти Сходу. Таке вирішення української проблеми знешкодить
як німецький “похід на Схід”, так і радянсько-російський, а сьогодні – просто
російський “похід на Захід”. Без України Росія не матиме стратегічної бази
для аґресії супроти Європи» (с.274).
Цю об’єктивну оцінку ролі України та ставлення до неї західних країн,
пророчі слова щодо її майбутнього В.Шандор висловив раніше. Нині ж Росія,
анексувавши Крим, уже посягнула на територіальну цілісність України та не
приховує своїх дальших аґресивних намірів. Найближче майбутнє покаже, чи
зупинить Захід антиукраїнську аґресію Росії, чи й цього разу дозволить їй зни-
щити суверенітет України.
Книга В.Шандора про Закарпатську Україну 1918–1945 рр. належить до
найвизначніших публікацій про цей край. Свідченням солідності й наукової
обґрунтованості його висновків виступає джерельна база, котра, окрім матері-
алів з архіву автора, включає 225 праць, опублікованих переважно поза межа-
ми України (с.298–311).
В.Шандор написав свою монографію українською мовою, подбавши про
її переклад англійською та опублікування в авторитетному видавництві.
Натомість чеськомовне перевидання не позбавлене певної тенденційності, по-
нятійних зміщень, на які автор ніколи не погодився б. Усе це прикро познача-
ється на загалом дуже позитивній справі. Українською ж мовою в авторському
варіанті цю ґрунтовну працю й досі не опубліковано. Невже в Україні не знай-
деться видавництва, яке донесло б її до широкого читацького загалу? Книга
Вікентія Шандора заслуговує на те, щоб надрукувати її масовим тиражем із
подальшим широким розповсюдженням – як переконливий документ про бо-
ротьбу закарпатських русинів-українців за возз’єднання з матір’ю Україною.
М.І.Мушинка (Пряшів, Словаччина)
|