Німці в культурно-освітньому просторі Наддніпрянської України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

На основі архівних матеріалів висвітлюється участь німецької імміґрації в освітньому та громадсько-культурному житті України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Особливу увагу приділено діяльності німецьких навчальних закладів і громадських організацій....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2014
1. Verfasser:	Іваненко, О.А.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2014
Schriftenreihe:	Український історичний журнал
Schlagworte:	Історичні студії
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/108537
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Німці в культурно-освітньому просторі Наддніпрянської України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / О.А. Іваненко // Український історичний журнал. — 2014. — № 4. — С. 109-127. — Бібліогр.: 72 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-108537
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1085372016-11-11T03:02:10Z Німці в культурно-освітньому просторі Наддніпрянської України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) Іваненко, О.А. Історичні студії На основі архівних матеріалів висвітлюється участь німецької імміґрації в освітньому та громадсько-культурному житті України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Особливу увагу приділено діяльності німецьких навчальних закладів і громадських організацій. On the basis of documents this article deals with the German immigration part in educational, social and cultural life of Ukraine from the second half of the 19th to the early 20th century. Special attention is paid to German schools and public organizations activities. 2014 Article Німці в культурно-освітньому просторі Наддніпрянської України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / О.А. Іваненко // Український історичний журнал. — 2014. — № 4. — С. 109-127. — Бібліогр.: 72 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/108537 94 (477) (=112.2) «18/19» uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історичні студії Історичні студії
spellingShingle	Історичні студії Історичні студії Іваненко, О.А. Німці в культурно-освітньому просторі Наддніпрянської України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) Український історичний журнал
description	На основі архівних матеріалів висвітлюється участь німецької імміґрації в освітньому та громадсько-культурному житті України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Особливу увагу приділено діяльності німецьких навчальних закладів і громадських організацій.
format	Article
author	Іваненко, О.А.
author_facet	Іваненко, О.А.
author_sort	Іваненко, О.А.
title	Німці в культурно-освітньому просторі Наддніпрянської України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_short	Німці в культурно-освітньому просторі Наддніпрянської України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_full	Німці в культурно-освітньому просторі Наддніпрянської України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_fullStr	Німці в культурно-освітньому просторі Наддніпрянської України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_full_unstemmed	Німці в культурно-освітньому просторі Наддніпрянської України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_sort	німці в культурно-освітньому просторі наддніпрянської україни (друга половина хіх – початок хх ст.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Історичні студії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/108537
citation_txt	Німці в культурно-освітньому просторі Наддніпрянської України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / О.А. Іваненко // Український історичний журнал. — 2014. — № 4. — С. 109-127. — Бібліогр.: 72 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT ívanenkooa nímcívkulʹturnoosvítnʹomuprostorínaddníprânsʹkoíukraínidrugapolovinahíhpočatokhhst
first_indexed	2025-07-07T21:38:37Z
last_indexed	2025-07-07T21:38:37Z
_version_	1837025794163998720
fulltext	Український історичний журнал. – 2014. – №4 Важливою передумовою осмислення специфіки цивілізаційного розвитку Європи, осягнення її духовної спадщини, морально-етичних і естетичних цін- ностей є відтворення багатовікового досвіду взаємодії європейських культур. Тісне переплетення історичних шляхів українського й німецького етносів ста- ло одним із найяскравіших прикладів мирного співіснування різних народів континенту на засадах толерантності та плідної співпраці у громадсько-куль- турній сфері. Наприкінці 1980 – на початку 1990-х рр. у вітчизняній історіогра- фії відбувся сплеск інтересу до історії німецької етнічної спільноти в Україні, на сьогодні здійснено масштабні дослідження з цієї тематики, результатом яких стали численні монографії, збірники наукових праць та ди сертаційні праці1. Водночас перспектива їх подальшого розвитку відкривається завдяки * Іваненко Оксана Анатоліївна – кандидат історичних наук, старший науковий співро- бітник Інституту історії України НАНУ, відділ історії міжнародних відносин і зовнішньої політики України E-mail: xenie_78@mail.ru 1 Див., напр.: Ісмаілов М.А. Виникнення німецьких колоній Півдня України (кінець ХVIII – 30-і роки ХІХ ст.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – Дніпропетровськ, 1993; Вопросы германской истории: Украинско-немецкие связи в новое и новейшее время: Межвуз. сб. науч. трудов. – Днепропетровск, 1995; Кулинич І.М., Кривець Н.В. Нариси з історії німецьких коло- ній в Україні. – К., 1995; Павленко Г.В. Німці на Закарпатті. – Ужгород, 1995; Вопросы гер- манской истории: Немцы в Украине: Материалы украинско-германской научной конференции (Днепропетровск, 26–29 сентября 1995). – Днепропетровск, 1996; Надольська В.В. Національні меншини на Волині (середина ХІХ – початок ХХ ст.): Автореф. дис. … канд. іст. наук. – К., 1996; Бармак М. Німецьке, чеське та єврейське населення Волинської губернії (1796–1914 рр.). – Тернопіль, 1999; Очерки истории немцев и меннонитов Юга Украины (конец XVIII – первая половина ХІХ века) / Ред. С.И.Бобылёва. – Днепропетровск, 1999; Монолатій І.С. Соціально- економічне становище та культурний розвиток німців у Галичині (1772–1923 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – К., 2002; Осачук С. Німці Буковини: Історія товариського руху (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.). – Чернівці, 2002; Суліменко О.Г. Німці Волині (кінець ХVIII – початок ХХ ст.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – К., 2002; Костюк М.П. Німецькі колонії на Волині (ХІХ – початок ХХ ст.). – Тернопіль, 2003; Новохатько Л. Німці і німецька культура в Україні. – К., 2003; Васильчук В.М. Німці в Україні: Історія і сучасність (друга половина ХVIII – початок ХХІ ст.). – К., 2004; Етнічна історія народів Європи: Зб. наук. праць. – Вип.16. – К., 2004; Поліщук Ю., Суліменко О. Німці Волині в кінці ХVIII – на початку ХХ ст.: політико-правовий аспект. – Житомир, 2004; Бєлікова М.В. Менонітські колонії Півдня України (1789–1917 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – Запоріжжя, 2005; Задерейчук І.П. Розвиток системи освіти в німців на Півдні України: 1789–1938: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – Х., 2005; Захарченко Т.К. УДК 94 (477) (=112.2) «18/19» о.А.іВАненко * НІМЦІ В КУЛьТУРНО-ОСВІТНьОМУ ПРОСТОРІ НАДДНІПРЯНСьКОЇ УКРАЇНИ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ ст.) На основі архівних матеріалів висвітлюється участь німецької імміґрації в освітньому та громадсько-культурному житті України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Особливу увагу приділено діяльності німецьких навчальних за- кладів і громадських організацій. Ключові слова: німецькі колонії, імміґрація, освіта, громадські організації, на- ціональні традиції. Український історичний журнал. – 2014. – №4 110 О.А.Іваненко аналізу недостатньо вивчених та невідомих раніше джерел, зокрема мате- ріалів Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, які зберігаються у фондах: «Київський навчальний округ» (ф.707), «Київська ду- ховна академія» (ф.711), «Канцелярія київського, подільського і волинського ґенерал-ґубернатора» (ф.442), «Харківське ґубернське жандармське управ- ління» (ф.336), «Чернігівське ґубернське жандармське управління» (ф.1439), «Жандармське управління м. Одеси» (ф.385), «Канцелярія миколаївського військового ґубернатора» (ф.356), «Бердичівське відділення Київського жан- дармського поліцейського управління залізниць» (ф.287). Цікаві документи містять Державний архів міста Києва («Жіноча гімназія при київській єван- гелічно-лютеранській церкві», ф.104; «Київське реальне Катерининське учи- лище», ф.210; «Друга чоловіча гімназія», ф.81) та Держархів Київської області («Київське ґубернське у справах про товариства присутствіє», ф.10). Відомості щодо перебування німців на теренах сучасної України сягають часів Русі. Завдяки поширенню маґдебурзького права німецька присутність на українських землях посилилася за часів Галицько-Волинського князівства й Литовсько-Польської держави. Початок масової німецької колонізації пів- дня України було покладено за правління Катерини ІІ, яка 1763 р. видала маніфест, що забезпечував іноземним переселенцям низку пільг2. Значна ак- тивізація німецької імміґрації на Волинь відбулася після селянської реформи 1861 р. та придушення російським урядом польського повстання 1863–1864 рр. Згідно з офіційною статистикою, наприкінці 1880-х рр. на Волині проживало понад 90 тис. німецьких поселенців3. Упродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст. привнесенню на український ґрунт основ європейської педагогічної культури сприяла діяльність німецьких освітян, які офіційно отримували право на викладацьку діяльність у Російській імперії лише після підтвердження належного рівня своєї кваліфікації. Так, 1860 р. прусський підданий К.Л.Крафт успішно склав іспити при Університеті св. Володимира на звання вчителя німецької мови у середніх навчальних за- кладах. Йому було запропоновано дати усні й письмові відповіді на запитання німецькою мовою, написати твір на тему «Про німецьку літературу XVIII ст.» Соціокультурний розвиток німецьких і менонітських колоній Північного Приазов’я (ХІХ – по- чаток ХХ ст.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – Дніпропетровськ, 2005; Лях К.С. Німецькомовні колоністи Півдня України в мультинаціональному оточенні: проблема взаємодії культур (ХІХ – початок ХХ ст.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – Донецьк, 2005; Берестень О.Є. Суспільно- політична та культурно-просвітницька діяльність німецьких і менонітських колоністів Півдня України (1905–1914 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – Дніпропетровськ, 2006; Плесская Э.Г. Немцы Причерноморья. – Одесса, 2008; Хрящевська Л.М. Господарства німецьких колоніс- тів Півдня України (кінець ХVIII – початок ХХ ст.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – К., 2008; Замуруйцев О.В. Німецькі колонії Півдня України у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – Черкаси, 2009; Німці Півдня України: Історія і сучасність. – Миколаїв, 2009; Лутай М. Німці в Україні: історія і сьогодення. – Житомир, 2010; Мащенко А.В. Німецькі колонії Північного Лівобережжя України (друга половина ХVIII – перша половина ХІХ ст.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – Чернігів, 2010; Зарічук В.О. Нариси з історії та куль- тури німців Причорномор’я. – Одеса, 2012. 2 Полное собрание законов Российской империи. – Т.16. – Санкт-Петербург, 1830. – С.313–316. 3 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАК України). – Ф.707. – Оп.207. – Спр.154-б. – Арк.606 зв. – 607. Український історичний журнал. – 2014. – №4 111Німці в культурно-освітньому просторі Наддніпрянської України... («Über die deutsche Literatur des 18-ten Jahrhunderts») і прочитати лекцію «Про скорочення підрядних речень» («Über die Verkürzung der Nebensätze»)4. Аналогічний екзамен, який 1860 р. витримав у Київському універси- теті К.Ф.Б.Тенцлер, складався із запитань з арифметики та історії на теми: «Історія Німеччини від часу міжкоролів’я до Реформації», «Історія Росії від во- царіння Іоанна ІV до дому Романових»; географії – «Географія гірських хребтів і гір Європи», «Географія Північної Росії»; німецької мови – «Із граматики» («Aus der Grammatik»), «Із синтаксису» («Aus der Satzlehre»), «Із літератури» («Aus der Literatur»), «Відмінювання неправильних дієслів» («Konjugation der unregelmäßigen Verben»). Окрім того, К.Ф.Б.Тенцлер підготував твір «Про вплив Ґете на літературу по теперішній час» («Über den Einfluss Goethe’s an die Literatur der Gegenwart») і прочитав пробну лекцію5. У 1861 р. педагогічна рада Житомирської гімназії ухвалила рішення про надання кістерові місцевої лютеранської церкви, прусському підданому К.Ферстеру права займатися приватним викладанням читання й письма ні- мецькою мовою та основ арифметики6. Поряд із перевіркою професійних рис освітян, здійснювався контроль за їх- ньою «політичною благонадійністю». Наприклад, 1861 р., у зв’язку з підозрою на участь у польському повстанні 1830–1831 рр., було встановлено секретний поліцейський нагляд за прусським підданим, випускником Берлінського уні- верситету Ф.Новаковським, який працював домашнім учителем у маєтку гра- фа О.Браницького (містечко Ставище Київської губернії)7. Іноді між іноземними педагогами та їхніми роботодавцями виникали кон- флікти, на які змушені були реагувати німецькі дипломатичні представництва в Російській імперії. У червні 1861 р. секретар посольства Пруссії у Санкт-Петербурзі звернувся до київського, подільського і волинського ґенерал-ґубернатора з приво- ду скарги прусського підданого, домашнього вчителя В.Бадзинського на поміщи- ка Юльянівського маєтку Гайсинського повіту А.Лопушанського. В офіційному листі дипломат наголошував: «Скарга, яку нещодавно було направлено до коро- лівського посольства прусським підданим, очевидно, достатньо серйозна»8. Проте, згідно з рішенням Гайсинського повітового суду, усі звинувачення на адресу А.Лопушанського щодо невиплати жалування В.Бадзинському, незаконне вилу- чення його паспорта, арешт і погрози покарання різками було відхилено. У 1864 р. прусський підданий Ф.Зенфтлебен склав при Університеті св. Володимира екзамен на звання вчителя німецької мови у середніх нав- чальних закладах, давши відповіді на запитання із Закону Божого, історії ре- лігії та церкви, історії Афінської республіки, Київської Русі, Франції, географії Європи, арифметики, російської й німецької мов9. Наступного року цей іспит успішно витримав прусський підданий О.Урбан10. 4 Там само. – Оп.26. – Спр.440. – Арк.1–3. 5 Там само. – Оп.29. – Спр.72. – Арк.1–5. 6 Там само. – Оп.27. – Спр.120. – Арк.1–7. 7 Там само. – Ф.442. – Оп.811. – Спр.112. – Арк.1–9. 8 Там само. – Оп.38. – Спр.429. – Арк.1. 9 Там само. – Ф.707. – Оп.30. – Спр.348. – Арк.1–5 зв. 10 Там само. – Оп.31. – Спр.143. – Арк.1–3 зв. Український історичний журнал. – 2014. – №4 112 О.А.Іваненко 1869 р. попечитель Київського навчального округу видав дозвіл на при- ватне викладання французької та німецької мов, основ арифметики німкені П.Лебан11, а наступного року надав саксонському підданому Ґ.В.Шульцу свідо- цтво вчителя німецької мови у середніх навчальних закладах12. Задля здобуття звання вчителя німецької мови прусський підданий П.Барач 1873 р. провів у 1-й Київській гімназії два пробних уроки, присвячені методам перекладу з німецької на російську мову та навпаки13. Того ж року іспитовий комітет Київського навчального округу визнав відповідність прус- ського підданого, випускника Берлінського університету В.Оббаріуса званню вчителя французької мови, яку він викладав у Білоцерківському реальному училищі. У 1874 р. свідоцтво домашнього вчителя отримав прусський підданий, ви- пускник Вайсенфельської королівської учительської семінарії Р.Лютцкендорф, який працював інспектором і викладачем при церковному училищі євангеліч- но-лютеранської парафії міста Києва. Складений ним в іспитовому комітеті Київського навчального округу екзамен включав у себе письмову відповідь на запитання з німецької мови, переклад тексту «Битва на Куликовому полі 1380 р.» німецькою, читання й переклад російською німецькомовних статей, їх граматичний, етимологічний і синтаксичний розбір, а також усні відповіді на запитання з арифметики, історії та географії14. Піклуючись про забезпечення своїх дітей якісною освітою рідною мовою, німецькі колоністи надавали великого значення заснуванню навчальних за- кладів. Так, 1819 р. було відкрито Костянтиноградське німецьке парафіяльне училище, 1825 р. – Полтавське, а в 1832 р., коштом місцевої лютеранської гро- мади, – Кременчуцьке15. Із 1848 р. у містечку Коростишеві Радомишльського повіту Київської ґубернії діяла церковна школа Коростишевського єван- гелічно-лютеранського товариства, з 1852 р. в Києві – церковна школа Київського євангелічно-лютеранського товариства, з 1858 р. у колонії Доливі Радомишльського повіту – церковна школа Доливського євангелічно-люте- ранського товариства16. На сторінках «Киевских епархиальных ведомостей» від 1866 р. священик П.Троцький, закликаючи православне духівництво наслідувати досвід органі- зації лютеранських церковнопарафіяльних шкіл, наголошував: «Ще ми могли би повчитися в наших сусідів християн-лютеран тієї акуратності й чинності, які можна знайти в їхній кірсі при богослужіннях, і тій чистоті та благоприс- тойності, що спостерігаються навіть на їхньому цвинтарі. Навчатися доброму, у кого б то не було, ніколи й нікому не соромно»17. Загалом за період із 1797 по 1885 рр. при німецьких кірхах і коло- ніях Волинської ґубернії було відкрито 305 шкіл із 12 625 учнями, з них 11 ЦДІАК України. – Ф.707. – Оп.35. – Спр.392. – Арк.1–5 зв. 12 Там само. – Спр.484. – Арк.12. 13 Там само. – Оп.39. – Спр.66. – Арк.2. 14 Там само. – Спр.244. – Арк.1–7. 15 Там само. – Оп.26. – Спр.477. – Арк.9 зв. 16 Там само. – Оп.28. – Спр.2. – Арк.227–228. 17 Киевские епархиальные ведомости. – 1866. – №2 (16 января). – С.74. Український історичний журнал. – 2014. – №4 113Німці в культурно-освітньому просторі Наддніпрянської України... у Житомирському повіті – 70 шкіл із 2949 учнями, Новоград-Волинсь- ко му – 64 школи з 2273 учнями, Острозькому – 8 шкіл із 359 учнями, Заславському – ї 4 школи із 182 учнями, Рівненському – 56 шкіл із 2207 учня- ми, Дубенському – 10 шкіл із 478 учнями, Луцькому – 55 шкіл із 2479 учнями, Володимир-Волинському – 29 шкіл із 1408 учнями, Ковельському – 5 шкіл із 152 учнями, Овруцькому – 4 школи зі 138 учнями18. Станом на 1879 р. у Житомирському повіті Волинської ґубернії діяла 21 школа з 430 учнями, у Новоград-Волинському – 20 шкіл із 515 учнями, у Заславському – 4 школи зі 150 учнями, в Острозькому – 3 школи зі 115 учнями, в Овруцькому – 2 школи з 65 учнями, у Дубенському – 4 школи зі 110 учнями, у Рівненському – 34 школи з 1005 учнями, у Луцькому – 45 шкіл з 1590 учнями, у Володимир-Волинському – 11 шкіл з 475 учнями, у Ковельському – 2 школи зі 107 учнями19. У 1886 р. у німецьких поселеннях на Волині уже нараховува- лося 307 шкіл, а 1887 р. – 310, із них 6 баптистських, а решта лютеранські20. Діяльність лютеранських шкіл виходила далеко за межі навчально-виховної сфери, цементуючи німецьку громаду на базі єдиних культурно-релігійних цін- ностей і суспільно-політичних традицій, згуртовуючи її в «особливу національ- ність з сильним духом і могутнім характером»21. Окрім своїх прямих обов’язків, кожен учитель (кістер) виконував функції помічника пастора з правом хрестити та хоронити парафіян, керував богослужіннями, виголошував проповіді. У ко- лоніях із невеликою кількістю населення, що не мало змоги забезпечити окремі навчальні приміщення, відкривалися школи грамоти при молитовних домах, де на громадських засадах учителювали кістери22. На шкільних учителів покла- далося завдання популяризації в німецьких колоніях прикладних знань у га- лузі землеробства, бджільництва, шовківництва, поширення нових сортів сіль- ськогосподарських культур тощо. Так, пастор Рожищевської парафії на Волині Керн пильно стежив за тим, щоб учительське господарство було зразковим. Тим часом земельні володіння німецьких колоній зростали стрімкими темпами, на- приклад, у Пулинському маєтку Житомирського повіту німці придбали в помі- щика Качковського близько 11 тис. дес. землі, в Іваничівському маєтку барона Штакельберґа – до 3 тис. дес., у Курненській волості Новоград-Волинського по- віту колоністи володіли понад 10 тис. дес. землі23. У 1879 р. волинський ґубернатор Ю.М.Подгоричані-Петрович порушив пи- тання про становище шкіл у німецьких колоніях, що фактично перебували поза контролем міністерства народної просвіти й повністю підпорядковувалися лю- теранським пасторам, які на власний розсуд відкривали нові навчальні закла- ди, призначали та звільняли вчителів. Історія й географія в таких закладах ви- кладалися за виданими в Берліні чи Дрездені підручниками, що мали за мету «розвинути в юнацтві і патріотичне почуття, і національну самосвідомість»24. 18 ЦДІАК України. – Ф.442. – Оп.614. – Спр.238. – Арк.12. 19 Там само. – Ф.707. – Оп.225. – Спр.79. – Арк.6. 20 Там само. – Оп.207. – Спр.154-б. – Арк.19; Ф.442. – Оп.614. – Спр.238. – Арк.281–281 зв. 21 Там само. – Ф.442. – Оп.614. – Спр.238. – Арк.111. 22 Там само. – Ф.707. – Оп.229. – Спр.150-б. – Арк.197. 23 Там само. – Ф.442. – Оп.614. – Спр.238. – Арк.119 зв. 24 Там само. – Арк.108 зв. Український історичний журнал. – 2014. – №4 114 О.А.Іваненко 5 вересня 1884 р. рада інспекції народних училищ Південно-Західного краю ухвалила обов’язковість для всіх лютеранських конфірмаційних шкіл таких предметів, як російське читання й письмо, учителі цих шкіл неодмінно мають бути політично й морально благонадійними російськими підданими, іноземні педагоги допускаються до викладання лише тимчасово, не більше, ніж на півроку, навчання здійснюється винятково за схваленими міністер- ством народної просвіти підручниками, а фонди шкільних бібліотек повинні складатися тільки з дозволених цензурою книжок. Члени ради розкритику- вали організацію навчально-виховного процесу у Славутському євангелічно- лютеранському конфірмаційному двокласному училищі Волинської ґубернії, тому що російську мову, арифметику й не передбачену програмою алгебру тут викладав випускник Рівненського реального училища Герштейн – єврей за національністю та юдей за віросповіданням25. Яскравою ілюстрацією змісту навчального процесу німецьких шкіл на Волині є розклад уроків початкового училища в колонії Острівки Жи то- мирського повіту (1887 р.): І відділення Понеділок: Закон Божий (8.00–9.00), читання й письмо (9.00– 10.00), чистописання (10.00–11.00), усна лічба (11.00–12.00), за- учування молитов (14.00–15.00), письмова лічба (15.00–16.00). Вівторок: німецька мова (8.00–9.00), урок повторення (9.00– 10.00), письмо (10.00–11.00), письмове розкладання чисел (11.00–12.00), чистописання (14.00–15.00), арифметика (15.00– 16.00). Середа: Закон Божий (8.00–9.00), читання й письмо (9.00–10.00), заучування молитов (10.00–11.00), російська мова (11.00–12.00), урок повторення (14.00–15.00), арифметика (15.00–16.00). Четвер: німецька мова (8.00–9.00), урок повторення (9.00–10.00), письмо (10.00–11.00), чистописання (11.00–12.00), усна лічба (14.00–15.00), письмове розкладання чисел (15.00–16.00). П’ятниця: Закон Божий (8.00–9.00), заучування молитов (9.00– 10.00), письмо й читання (10.00–11.00), письмо (11.00–12.00), чи- стописання (14.00–15.00), арифметика (15.00–16.00). Субота: російська мова (8.00–9.00), урок повторення (9.00–10.00), предметні бесіди (10.00–11.00), письмова лічба (11.00–12.00), письмове розкладання чисел (14.00–15.00), усна лічба (15.00– 16.00). ІІ відділення Понеділок: Закон Божий (8.00–9.00), письмові вправи з німець- кої мови (9.00–10.00), підготовка до уроку рідною мовою (10.00– 11.00), арифметика (11.00–12.00), заучування байок і віршів (14.00–15.00), чистописання (15.00–16.00). Вівторок: підготовка до уроку (8.00–9.00), російська мова (9.00– 10.00), переписування з підручника вправ (10.00–11.00), чи- тання рідною мовою (11.00–12.00), чистописання (14.00–15.00), письмове розв’язання задач (15.00–16.00). 25 ЦДІАК України. – Ф.442. – Оп.614. – Спр.238. – Арк.34–34 зв.; Ф.707. – Оп.207. – Спр.154б. – Арк.4. Український історичний журнал. – 2014. – №4 115Німці в культурно-освітньому просторі Наддніпрянської України... Середа: Закон Божий (8.00–9.00), приготування до уроку (9.00– 10.00), російська мова (10.00–11.00), переписування з підруч- ника вправ (11.00–12.00), заучування катехізису (14.00–15.00), арифметика (15.00–16.00). Четвер: письмові вправи (8.00–9.00), арифметика (9.00–10.00), рідна мова (10.00–11.00), чистописання (11.00–12.00), російська мова (14.00–15.00), читання рідною мовою (15.00–16.00). П’ятниця: Закон Божий (8.00–9.00), письмове розв’язання задач (9.00–10.00), рідна мова (10.00–11.00), виконання письмових вправ із рідної мови (11.00–12.00), чистописання (14.00–15.00), виконання письмових вправ із російської мови (15.00–16.00). Субота: письмові вправи з російської мови (8.00–9.00), заучуван- ня байок і віршів (9.00–10.00), предметні бесіди (10.00–11.00), письмовий виклад змісту бесід (11.00–12.00), арифметика (14.00–15.00), письмове розв’язання задач (15.00–16.00). ІІІ відділення Понеділок: диктант із російської мови (8.00–9.00), російська мова (9.00–10.00), підготовка до уроку з рідної мови (10.00–11.00), під- готовка до уроку з історії Росії (11.00–12.00), історія Росії (14.00– 15.00), арифметика (15.00–16.00). Вівторок: робота над помилками в диктанті (8.00–9.00), підготов- ка до уроку (9.00–10.00), Закон Божий (10.00–11.00), географія (11.00–12.00), чистописання (14.00–15.00), письмові вправи (15.00–16.00). Середа: Закон Божий (8.00–9.00), рідна мова (9.00–10.00), дик- тант із російської мови (10.00–11.00), письмове розв’язання задач (11.00–12.00), арифметика (14.00–15.00), чистописання (15.00–16.00). Четвер: робота над помилками в диктанті (8.00–9.00), вико- нання письмових вправ із рідної мови (9.00–10.00), рідна мова (10.00–11.00), підготовка до уроку (11.00–12.00), російська мова (14.00–15.00), читання рідною мовою (15.00–16.00). П’ятниця: диктант із російської мови (8.00–9.00), арифметика (9.00–10.00), письмові вправи (10.00–11.00), історія Росії (11.00– 12.00), чистописання (14.00–15.00), письмове розв’язання задач (15.00–16.00). Субота: робота над помилками в диктанті (8.00–9.00), Закон Бо- жий (9.00–10.00), приготування до уроку (10.00–11.00), російська мова (11.00–12.00), виконання письмових вправ (14.00–15.00), географія (15.00–16.00). Наприкінці 1880-х рр. керівництво Київського навчального округу рішу- че виступило за підпорядкування шкіл у німецьких колоніях міністерству на- родної просвіти з метою «злиття в майбутньому цього іноземного елементу з місцевим населенням». Справді, незалежні від урядових структур лютеран- ські школи суперечили офіційній політиці російщення, оскільки навчаль- ний процес у них здійснювався німецькою мовою за виданими в Німеччині підручниками, діловодство провадилося також німецькою, учні не знали ро- сійського імператора, натомість добре знали імператора та райхсканцлера Німеччини. Зрештою, відповідно до указу Сенату від 1887 р., усі «іновірські» Український історичний журнал. – 2014. – №4 116 О.А.Іваненко школи Південно-Західного краю Російської імперії з належним їм майном під- порядковувалися міністерству народної просвіти. Отже, підлягали закриттю всі навчальні заклади, засновані Санкт-Петербурзькою євангелічно-лютеран- ською консисторією без відповідного дозволу міністерства народної просвіти. Так, 1892 р. було закрито конфірмаційну школу Геймтальської лютеранської парафії в німецькій колонії Курганах Новоград-Волинського повіту26. Упродовж 1888 р. під юрисдикцію міністерства народної просвіти перей- шли такі німецькі школи: Київська ґубернія – у містечку Коростишеві, колоніях Оленівка, Казимирівка, Філонівка, Романівка, Малинівка, Єлівка, Раковичі, Вигода, Шнуровий Ліс, Папірня, Негребівка Радомишльського повіту; – у колоніях Завалівка (Карнівка), Осикова, Паулінівська, Старицька Київського повіту Подільська ґубернія – у селі Красноділ Ямпільського повіту; – у містечку Немирів Брацлавського повіту Волинська ґубернія – у колоніях Майдан (Червона Федорівка), Стара Олександрівка, Єрусалимка, Кам’янка, Людмилівка, Маріанівка, Радичі, Андріїв, Генрієтівка, Городище, Червонорічка, Топорище, Фасовська Рудня, Оленівка, Черняхів, Андріївка, Язвинка, Янівка, Пулини, Стара Буда, Кутузівка, Лодзянівка, Цвітянка, Стрибіш, Прутівка, Костянтинівка, Вольвахівка, В’язівець, Габрівка, Юстинівка, Мартинівка, Поправка, Великі Садки, Солодері, Івановичі, Острівки, Нейдорф, Каролинка, Бобрицька Буда, Нейманівка, Антонівка, Юзефенталь, Нова Вікторівка, Гонорин, Стара Вікторівка, Маріяндорф, Оскарівка, Нейдорф, Березівка, Клярівська Янівка, Кремнянка, Сорочине, Анопіль, Верендорф, Домбрівка, Янівка, Зеленець-Вулька, Ставище, Шадур, Олександрія, Лисівська Буда, Холосне, Лиски, Рогівка, Селянський Млинок, Федорівка, Торчин, Вишняківка-Олександрівка, Рутківська, Станіславівка, Сульжинівка, Тартачен, Фастинівка Житомирського повіту; – у колоніях Корольов, Лісова, Горщик Овруцького повіту; – у колоніях Анета, Гофманівка, Старі Непізнаничі, Зеґенсталь Боголюбівка, Березова Гать, Маківець, Наталіївка, Верівка (Володимирівка) Цвільська, Геральдівка, Дубрівка, Столпецька, Уварівка, Покащів, Косяк, Здоровець, Новий Хмерин, Ємільчинська Сергіївка, Ілляшівка, Стара Гута, Серби, Маріанівка, Зіселівка, Мойсіївка, Марґаритівка, Сербівська Слобода, Варварівка, Нова Вергиниця, Димитрівка Новоград-Волинського повіту27. На початку 1888 р. міністерству народної просвіти було підпорядковано училище для дітей німецьких колоністів, розташоване в містечку Дунаївцях Новоушицького повіту Подільської ґубернії. За пропозицією інспектора 26 ЦДІАК України. – Ф.442. – Оп.690. – Спр.31. – Арк.1, 7. 27 Там само. – Ф.707. – Оп.207. – Спр.154-а. – Арк.1–200. Український історичний журнал. – 2014. – №4 117Німці в культурно-освітньому просторі Наддніпрянської України... народних училищ зібрання Дунаєвецького товариства німецьких колоністів у березні 1890 р. ухвалило: надати для училища двоповерховий кам’яний буди- нок із прилеглим до нього фруктовим садом; щорічно виділяти на утримання закладу 935 руб., із них на платню трьом учителям – по 300 руб., на письмове приладдя та книжки в подарунок учням – 15 руб., на придбання училищної бібліотеки – 20 руб.; забезпечувати власними силами опалення, освітлення та ремонт будівлі; надати кожному з учителів квартиру; для керівництва учи- лищним господарством обирати двох попечителів на трирічний термін28. У ве- ресні того ж року зібрання ухвалило рішення клопотатися про перетворення закладу на сільське двокласне училище міністерства народної просвіти, за умови, щоби в ньому здобували початкову освіту не лише хлопчики, а й дівчат- ка, як це відбувалося, починаючи з 1834 р.; викладання німецької мови було обов’язковим; дітей нелютеранського віросповідання приймали на навчання згідно з дозволом членів товариства; учителів призначали за рекомендацією колоністів. Проте в інструкції інспекторові народних училищ від 1891 р. по- печитель Київського навчального округу наголошував, що в Дунаєвецькому училищі викладання німецької мови, як необов’язкового предмета, могло від- буватися лише в позакласний час, а вчителі мали призначатися «навчаль- ним відомством і до того ж із числа осіб російського походження». Члени ні- мецької громади доступними їм способами чинили опір політиці російщення. Наприклад, члени господарського комітету при Дунаєвецькому училищі прус- ські піддані Ю.Крафт і Ф.Кінцле закуповували й поширювали серед учнів ні- мецькі книжки, публічно виступали проти переведення навчального процесу винятково на російську мову, домагалися оформлення діловодства німецькою. У 1896 р. поліцейський наглядач містечка Дунаївці в офіційному зверненні до інспектора народних училищ першого району Подільської ґубернії зазначав, що місцеве товариство німецьких колоністів докладало всіх зусиль, аби «збе- регти собі повну свободу стосовно училища». Згідно зі звітом попечителя Київського навчального округу за 1890 р., викладачі німецьких шкіл погано володіли російською, а «деякі з них на- віть не могли висловлюватися цією мовою»29. Тож із метою вдосконален- ня знань німецьких учителів з російської мови та методики її викладання в 1892 і 1893 рр. відбулися літні педагогічні курси при народних училищах Житомирського повіту: Барашевському, Горошківському, Пулинському, Ушомирському; Новоград-Волинського повіту: Андріївському, Баранівському, Ємільчинському; Рівненського повіту: Межиріцькому, Підлужанському, Тучинському; Володимир-Волинського повіту: Вербському, Локацькому. Упродовж 1898–1899 рр. курси було проведено у Житомирському, Рівненському, Володимир-Волинському й Ковельському повітах. Хоча найкращі випускники цих курсів не залишилися працювати на Волині, а перевелися до Одеського навчального округу, де вчителі «іновірських шкіл» отримували вищу плат- ню, однак керівництво Київського навчального округу відзначило поліпшен- ня у справі викладання російської мови в навчальних закладах німецьких 28 Там само. – Оп.296. – Спр.89. – Арк.2–2 зв. 29 Там само. – Оп.227. – Спр.161. – Арк.4 зв. Український історичний журнал. – 2014. – №4 118 О.А.Іваненко поселень Волинської ґубернії, що відбулося винятково за рахунок іноземних колоністів, без матеріальної підтримки з боку держави. У 1891 р. київський, подільський і волинський ґенерал-ґубернатор звер- нувся до попечителя Київського навчального округу з ініціативою заснування особливої комісії для вирішення питання щодо подальшої долі шкіл у німець- ких поселеннях Південно-Західного краю, наголосивши на його політичному значенні. У листі до міністра народної просвіти він обґрунтував доцільність створення вказаної комісії тим, «щоби школи в німецьких поселеннях краю слугували засобом зближення німецьких поселенців із корінним російським населенням, а не підтримували серед них племінну окремішність»30. У трав- ні, після схвалення цієї ідеї освітнім відомством, відбулося перше засідання комісії за участю попечителя Київського навчального округу й інспекторів на- родних училищ. Відповідно до розпорядження міністерства народної просвіти від 1892 р. в євангелічно-лютеранських школах запроваджувалася обов’язкова молитва за імператора, текст якої слід було розмістити на видному місці в кожній класній кімнаті31. Водночас інспектори народних училищ Волинської ґубернії скаржи- лися на «надзвичайно вороже» ставлення німецької громади до всіх заходів, що вживалися задля російщення лютеранських шкіл та колоністів, які вважа- ли російську мову непотрібною для німецької жінки, і непоодинокими були ви- падки, коли дівчатка припиняли відвідувати заклади, де від них вимагалося вивчення російської32. 1900 р. жителям німецької колонії Судихи Велико-Бучковської волості Костянтиноградського повіту Полтавської ґубернії було видано дозвіл на від- криття однокласного міністерського училища з російською мовою викладання. Колоністи зголосилися надати закладу приміщення та щорічно виділяти на його утримання 390 руб., із них 120 руб. – на платню учителеві закону Божого, 240 руб. – основному учителю (окрім забезпечення квартирою й опаленням), 30 руб. – на облаштування бібліотеки33. У звіті за 1901 р. командувач військ Московського військового округу ве- ликий князь Сергій Олександрович указав на незадовільний рівень знань із російської мови німецьких колоністів, які перебували на службі в армії. Відповідно, міністерство народної просвіти доручило попечителеві Київсько- го навчального округу посилити контроль за викладанням російської мови у школах німецьких колоній. Інспектори народних училищ на місцях отри- мали розпорядження перевірити, якою мірою «насаджуються в німецькому поселенні основи російської державності»34. У 1903 р. профільне міністерство надіслало керівництву Київського навчального округу перелік заходів, що мали вживатися для поглиблення викладання російської мови в навчальних закладах німецьких колоній. Ішлося передусім про сприяння їх перетворен- 30 ЦДІАК України. – Ф.707. – Оп.262. – Спр.4. – Арк.7 зв. 31 Там само. – Оп.296. – Спр.68. – Арк.74–76. 32 Там само. – Оп.207. – Спр.154-а. – Арк.202; Оп.296. – Спр.55. – Арк.3. 33 Там само. – Оп.227. – Спр.37. – Арк.1. 34 Там само. – Спр.161. – Арк.3. Український історичний журнал. – 2014. – №4 119Німці в культурно-освітньому просторі Наддніпрянської України... ню в одно- та двокласні училища під юрисдикцією міністерства народної про- світи; спонукання учителів німецького походження до вступу на педагогічні курси та до учительських семінарій; організацію короткострокових педагогіч- них курсів і з’їздів учителів; створення при училищах російських бібліотек і забезпечення їх методичними розробками з російської мови та наочними засобами; заохочення проросійської діяльності співробітників шкіл у німець- ких поселеннях, незалежно від їх походження, за допомогою грошових пре- мій, почесних відзнак і нагород; організацію для учителів екскурсій по ім- перії з метою ознайомлення з її культурою й побутом, а також відрядження їх до місцевостей «корінної Росії» задля вдосконалення практичних мовних навичок; відкриття при училищах недільних шкіл, курсів, народних читань і бібліотек для навчання російській мові дорослого населення. Упродовж червня – серпня 1903 р. на базі Житомирського, Новоград-Волинського, Рів- ненського, Володимир-Волинського й Луцького двокласних міських училищ діяли тимчасові педагогічні курси для вчителів «іновірських шкіл» Волин- ської ґубернії. На курсах, що відбувалися в Новограді-Волинському, слухачів поділили на два відділення за результатами вступних іспитів, котрі вклю- чали у себе диктант, виклад статті «Подвиг купця Іґолкіна» й арифметичну задачу. Згідно з розкладом, щодня проводилося по шість уроків тривалістю 1 год., а також 30-хв. заняття з гімнастики, якими керував один зі слухачів, який мав досвід військової служби. За весь період курсів не було зафіксова- но жодного пропуску уроків, поведінку слухачів визнали бездоганною, а дис- ципліну – зразковою. Практика викладання російської мови й арифметики являла собою уроки для учнів місцевого приватного єврейського училища Шрайбштейна. Особливих успіхів слухачі курсів досягли у співах, створи- ли хор і вивчили близько двадцяти російських пісень (у тому числі «Боже, царя храни», «Славься, славься, наш русский царь», «Многая лета», «Пир Петра Великого», «Колыбельная песня», «Лён мой, лён», «Сватушка» та ін.). Більшість слухачів курсів при Володимир-Волинському двокласному місько- му училищі не лише співали у хорі, а й грали на скрипці або фісгармонії. Оскільки вони виявили бажання самостійно готуватися до іспиту на звання вчителя початкового училища, навчальну програму було розширено завдяки запровадженню уроків із географії. Щодня заняття починалися й закінчува- лися молитвою з євангелічно-лютеранської аґенди. На курсах, організованих на базі Острозького двокласного міського училища, окрім російської мови й арифметики викладалися також природознавство, географія, російська та всесвітня історія. Педагогічні курси в Острозі швидко переросли в літера- турно-мистецьку акцію, до якої прилучилася місцева інтеліґенція. Слухачі власними зусиллями створили хор та оркестр, а в організованих ними не- дільних вечорах брали участь учні міського та єврейського училищ, які де- кламували вірші російських авторів. В організації навчального процесу на педагогічних курсах при Житомирському двокласному міському училищі активну участь брали слухачі: унтер-офіцер запасу Л.Кірґінер викладав вій- ськову гімнастику, а Е.Феніор – співи та гру на струнних і духових музич- них інструментах. Як зазначав інспектор народних училищ восьмого району Український історичний журнал. – 2014. – №4 120 О.А.Іваненко Волинської ґубернії, на психологічному й фізичному стані слухачів неґативно позначилося проведення курсів саме в розпал польових робіт, «яким, за мізерності отримуваної платні, змушені присвячу- вати себе ці вчителі, маючи у сільському господарстві головне мате ріальне забезпечення для себе та своєї нерідко численної родини. Усе це на початку курсів дуже турбувало цих трударів і, мабуть, певною мірою впливало на стан їхнього здоров’я, але згодом вони змирилися з неминучістю матеріальних втрат»35. Загалом наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у німецьких поселеннях Волинської ґубернії спостерігалося зменшення кількості шкіл, підпорядко- ваних міністерству народної просвіти: 1890 р. їх нараховувалося 358 (12 413 учнів), 1891 р. – 336 (12 035 учнів), 1892 р. – 334 (10 883 учнів), 1893 р. – 328 (9013 учнів), 1894 р.– 326 (8509 учнів), 1895 р. – 325 (8527 учнів), 1896 р. – 324 (9446 учнів), 1897 р. – 318 (11 045 учнів), 1898 р. – 306 (11 288 учнів), 1899 р. – 304 (11 356 учнів), 1900 р. – 296 (10 682 учня), 1901 р. – 295 (11 165 учнів). Упродовж 1892–1901 рр. 20 німецьких шкіл у Житомирському, Новоград-Волинському, Рівненському, Володимир-Волинському, Луцькому, Острозькому, Овруцькому повітах Волинської ґубернії було реорганізовано у дво- й однокласні сільські училища. 1902 р. громада коростишівської німецької колонії Київської ґубер- нії ухвалила рішення про перетворення початкової німецької школи в одно- класне училище міністерства народної просвіти36. У 1910 р. директор народних училищ Волинської ґубернії підтримав кло- потання жителів колоній Станіславівки, Родомля та Янівки Ковельського по- віту щодо відкриття у Станіславівці німецької початкової школи. Колоністи взяли на себе зобов’язання виділяти щорічно на платню вчителеві 120 руб., на опалення – 30 руб., а також надати вчителю в користування 5 моргів землі37. Соціальний і національний склад лютеранських шкіл був вельми стро- катим. Наприклад, станом на 1904 р. у Київському реальному училищі св. Катерини нараховувалося 212 дітей дворян і чиновників, 184 – міщан, купців 2-ї ґільдії й ремісників, 52 – іноземних підданих, 37 – селян, 19 – по- чесних громадян і купців 1-ї ґільдії, 8 – духівництва, 2 – козаків, у тому числі 226 православних, 152 римо-католики, 108 лютеран, 27 юдеїв та ін.38 У жіно- чій гімназії при Київській євангелічно-лютеранській церкві 1909 р. навчало- ся 165 представниць дворянсько-чиновницьких родин, 196 – із сімей міщан, 26 – селян, 4 – духівництва тощо, із них 199 учениць були православними, 134 – лютеранками, сповідували католицизм – 51, а юдейство – 34, 2 – до- тримувалися старообрядництва39. Загалом на початку ХХ ст. у цій гімназії здобували освіту учениці лютеранського, православного, римо-католицького, юдейського, баптистського, англіканського, старообрядницького й караїмсько- го віросповідань40. 35 ЦДІАК України. – Ф.707. – Оп.227. – Спр.37. – Арк.150. 36 Там само. – Спр.59. – Арк.9. 37 Там само. – Оп.229. – Спр.126-б. – Арк.30–32. 38 Державний архів міста Києва (далі – ДАК). – Ф.210. – Оп.1. – Спр.616-а. – Арк.1–2. 39 ЦДІАК України. – Ф.707. – Оп.294. – Спр.80. – Арк.72–72 зв., 92. 40 ДАК. – Ф.104. – Оп.1. – Спр.424. – Арк.4–12; Спр.419. – Арк.1–166. Український історичний журнал. – 2014. – №4 121Німці в культурно-освітньому просторі Наддніпрянської України... Збереженню та розвитку духовної спадщини, педагогічних традицій ні- мецького народу було присвячено діяльність культурно-просвітницьких ор- ганізацій, заснованих на українських землях упродовж ХІХ – початку ХХ ст. Так, 1872 р. зусиллями німецької громади постало Київське співоче товари- ство, основна мета якого полягала у забезпеченні його членів найбільш за- потребуваними книжками, газетами, журналами, в організації музичних і сі- мейних вечорів, хорового співу, ігор у карти, доміно, шахи, кеґлі та більярд41. Повноправними членами товариства могли стати представники всіх станів і національностей. Керівництво його справами здійснювалося обраною ра- дою у складі голови, віце-голови, касирів і шістьох членів. Товариство мало власну кухню та буфет, в якому ціни на страви чи напої визначала рада. Під час зібрань заборонялися будь-які розмови й дискусії на політичну тематику. Музичні вечори та концерти влаштовувалися лише з дозволу поліції42. Із часом спектр діяльності цього культурно-просвітницького об’єднання розширився, і згідно з виданим 1907 р. статутом воно вже мало назву Київського німецького товариства та було спрямоване на збереження й розвиток німецької культури, надання допомоги нужденним німцям, підтримку недільних шкіл, організа- цію загальноосвітніх і професійних недільних та вечірніх курсів. Задля про- дуктивного проведення дозвілля й задоволення духовних запитів київських німців передбачалося влаштування концертів і драматичних вистав, музич- них та літературних вечорів, науково-популярних читань, хорового співу, ба- лів, маскарадів, раутів, журфіксів, сімейних сніданків, обідів і вечерь, дитячих свят та вистав, прогулянок, пікніків за містом, різноманітних ігор, спортивних змагань (їзда на велосипедах, катання на ковзанах, плавання, гребля тощо), а також створення спеціальних відділів гімнастики, фехтування, вольтижуван- ня, боксу, бігу, стрільби та ін.43 При товаристві діяла бібліотека, забезпечена виданнями російською, німецькою й іншими мовами, у приміщенні Київського комерційного зібрання за адресою вул. Хрещатик, 1 презентувалися аматор- ські німецькомовні спектаклі44. У жовтні 1907 р. в Києві постало Південно-Західне німецьке товариство, мета якого полягала в наданні підтримки в економічній і культурній сферах німцям, які проживали в Київській, Волинській, Подільській, Полтавській і Чернігівській ґуберніях. Відповідно до статуту його діяльність спрямовувала- ся на створення кас взаємодопомоги, банків, сільськогосподарських установ тощо, а також відкриття нових і підтримку існуючих навчальних закладів із німецькою мовою викладання; заснування стипендій, літніх колоній, дитячих садків, книгозбірень, лікарень, притулків тощо; поширення друкованої літе- ратури, пересувних бібліотек і курсів із різних галузей знань; організацію лек- цій, концертів, театральних вистав, співочих і гімнастичних гуртків, з’їздів, екскурсій, сімейних вечорів, виставок45. Одним із засновників цієї організації 41 ЦДІАК України. – Ф.442. – Оп.51. – Спр.130. – Арк.2–11. 42 Устав Киевского певческого общества. – К., 1897. – С.1. 43 Устав Киевского немецкого общества (бывш. Киевское певческое общество). – К., 1907. – С.2–4. 44 ЦДІАК України. – Ф.442. – Оп.858. – Спр.2. – Арк.48, 70–70 зв. 45 Устав Юго-Западного немецкого общества. – К., 1907. – С.3–4. Український історичний журнал. – 2014. – №4 122 О.А.Іваненко та першим головою її правління став відомий учений-санскритолог, професор Університету св. Володимира (1886–1914 рр.) Ф.І.Кнауер46. Товариство мало свої відділення навіть у невеликих населених пунктах, наприклад у с. Білі Вежі на Чернігівщині47. Його членом мав право стати кожен німець за умо- ви сплати щорічного членського внеску. Правління складалося з 11 осіб: го- лови, товариша голови, скарбничого, секретаря, семи членів, що обиралися загальним зібранням на три роки. Товариство розгорнуло в Києві масштаб- ну культурно-просвітницьку діяльність. Наприклад, 1909 р. з дозволу попе- чителя Київського навчального округу та київського, подільського й волин- ського ґенерал-ґубернатора у залі Катерининського реального училища було організовано платні публічні лекції німецькою мовою професора І.А.Леціуса («Про римських імператорів»), літератора К.Мейснера («Життя й діяльність Рембрандта», «Про нове облаштування Німецького дому») та ін. Із початком Першої світової війни міністр внутрішніх справ М.О.Маклаков розпорядився закрити Південно-західне німецьке товариство (вересень 1914 р.)48. 1907 р. виникло Дамське товариство допомоги бідним німцям-католи- кам м. Одеси «Марія Гільф». Його засновницями були дружина одеського мі- щанина М.В.Фоґт, піддана Пруссії Р.Ф.Ґіттерман, дружина одеського купця Є.Ґ.Банош, дружина відставного штабс-капітана А.А.Ґергардт. Відповідно до статуту мета діяльності цієї організації полягала в поліпшенні матеріальних і духовних умов життя одеських німців-католиків. Товариство надавало гро- шову допомогу малозабезпеченим німецьким родинам, займалося працевла- штуванням німецького населення, опікувалося літніми й немічними людьми, інвалідами, сиротами, а також створювало навчальні заклади та бібліотеки, організовувало лекції, концерти, театральні вистави49. У 1908 р. було затверджено статути Німецького дамського товариства в м. Харкові та Харківського німецького товариства50. Того ж року заснова- но Південноросійське німецьке товариство, правління якого перебувало в м. Одесі. Дійсними членами цієї організації могли стати німці, котрі мешкали в Бессарабській, Катеринославській, Таврійській і Херсонській ґуберніях, Області Війська Донського та на Кавказі, а також в Одеському, Севастопольському, Керч- Єнікальському, Миколаївському градоначальствах51. Товариство отримало пра- во відкривати школи, дитячі садки, літні колонії, бібліотеки, читальні, лікарні, гуртожитки, притулки, організовувати сімейні вечори, лекції, читання, вистави, концерти, екскурсії, розважальні заходи для дітей тощо. В Одесі було засновано жіноче комерційне училище Південноросійського німецького товариства, в якому викладалися закон Божий, російська мова та словесність, німецька, французька й англійська мови, педагогіка, історія, географія, математика, природознавство, фізика, хімія, товарознавство, комерційна арифметика, бухгалтерія, комерційна 46 Державний архів Київської області. – Ф.10. – Оп.1. – Спр.33. – Арк.8, 25. 47 ЦДІАК України. – Ф.1439. – Оп.1. – Спр.1481. – Арк.13. 48 Там само. – Ф.442. – Оп.864. – Спр.240. – Арк.326. 49 Устав дамского общества пособия бедным немцам католикам г. Одессы «Мария Гильф». – Одесса, 1907. – С.1–4. 50 ЦДІАК України. – Ф.336. – Оп.1. – Спр.2411. – Арк.57 зв. 51 Устав Южно-Русского немецкого общества. – Одесса, 1908. – С.3. Український історичний журнал. – 2014. – №4 123Німці в культурно-освітньому просторі Наддніпрянської України... кореспонденція російською та іноземними мовами, політична економія, законо- знавство, переважно торговельне й промислове, комерційна географія, чистопи- сання, малювання, стенографія, машинопис, рукоділля, гімнастика, співи, тан- ці52. До закладу приймали всіх дівчат, незалежно від станового походження й віросповідання. Станом на 1914 р. тут навчалася 201 особа, із них 103 лютеранки, 49 православних, 19 католичок і 30 були прихильницями юдейства53. У грудні 1914 р. від імені міністра внутрішніх справ М.О.Маклакова ґубер- наторам і градоначальникам було надіслано секретне розпорядження про за- криття товариств, спрямованих на «об’єднання німецького елемента на ґрунті вузьконаціональних інтересів і навіть проведення німецьких національних тенденцій»54. Відповідно, начальник жандармського управління Одеси оха- рактеризував німецькі організації (благодійні, просвітницькі, технічні тощо) як такі, що «становили загрозу громадському спокою й безпеці держави». Упродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст. невід’ємною складовою культурно-освітнього поступу Наддніпрянської України стали німецькі худож- ньо-естетичні цінності, що популяризувалися за посередництва театрально- музичного мистецтва. Зокрема, 1873 р. випускниця Ляйпцизької консервато- рії М.Ландеберґ передала зібрані нею з концерту в Рівному 235 руб. 15 коп. на користь найбільш нужденних вихованців Рівненського реального училища55. У 1887 р. миколаївський військовий ґубернатор заборонив діяльність засно ваного прусським підданим А.Ремлінґом у Миколаєві театру-фантом на підставі того, що тут не пускали за лаштунки представників поліції. Більше того, А.Ремлінґ потрапив під підозру у військовому шпигунстві поряд з інши- ми молодими людьми, які гуртувалися навколо віце-консула Фрішена, котрий здійснював хлібну торгівлю в Миколаєві56. Німецька трупа під керівництвом румунського підданого Я.Співаковського презентувала 1898 р. в Дубно кілька дозволених цензурою спектаклів57. Наступного року цей театральний колектив уклав контракт із власницею ки- ївського розважального закладу «Аркадія» О.Щербаковою щодо постановки з травня по вересень оперетково-драматичних вистав німецькою мовою58. За сприяння директора Харківської російської опери князя О.А.Церетелі 1900 р. київський, подільський і волинський ґенерал-ґубернатор надав дозвіл на ґастрольні виступи в київському театрі Соловцова (19–20 листопада) німецької драматичної трупи за участю відомого віденського актора А. фон Зонненталя59. У 1899 р. київський, подільський і волинський ґенерал-ґубернатор від- хилив клопотання адміністратора німецької трупи Я.Л.Ґотарда про ґастро- лі в Києві60, 1909 р. – артисток німецько-єврейських колективів Б.Лернер та 52 Устав женского коммерческого училища Южно-Русского немецкого общества. – Одесса, 1908. – С.2–3. 53 ЦДІАК України. – Ф.385. – Оп.2. – Спр.53. – Арк.11–19. 54 Там само. – Арк.45. 55 Там само. – Ф.707. – Оп.87. – Спр.5686. – Арк.26, 29–29 зв. 56 Там само. – Ф.356. – Оп.1. – Спр.317. – Арк.1. 57 Там само. – Ф.442. – Оп.628. – Спр.100. – Арк.1. 58 Там само. – Оп.629. – Спр.169. – Арк.1. 59 Там само. – Оп.850. – Спр.289. – Арк.1–2 зв. 60 ЦДІАК України. – Оп.629. – Спр.9. – Арк.14–15. Український історичний журнал. – 2014. – №4 124 О.А.Іваненко М.В.Жукової щодо спектаклів у Луцьку, Білій Церкві, Житомирі, Бердичеві й Умані61 тощо. Того ж року німецько-єврейській трупі М.Л.Ґенфера не вда- лось отримати дозвіл ґенерал-ґубернатора на постановку театральних вистав у Києві, незважаючи на її успішний досвід виступів на київській сцені впродовж 1907–1908 рр. Водночас 1907 р. творчому колективу Брайтмана було дозволено презентувати у Володимирі-Волинському шість спектаклів німецькою мовою без використання «єврейського жарґону», за цієї ж умови ґенерал-ґубернатор санкціонував німецькомовні вистави артистки С.Л.Мішурат у Києві, німець- ко-єврейської трупи під керівництвом Сем-Адлера та Я.В.Співаковського – у київському «Шато де Флер» та Білій Церкві, трупи Я.С.Гузика – у Кременці, Ковелі, Дубно, Старокостянтинові, трупи М.Л.Ґенфера – у Києві, Умані, Черкасах та ін.62 У жовтні 1907 р. ґенерал-ґубернатор підтримав клопотання антрепренера Малого театру в Києві О.М.Крамського про дозвіл на постанов- ку у зимовому сезоні спектаклів французькою й німецькою мовами. 1908 р. вийшла офіційна заборона на діяльність єврейсько-німецьких труп у Південно-Західному краї. У серпні київський, подільський і волин- ський ґенерал-ґубернатор відхилив клопотання мешканця міста Холм антре- пренера німецько-єврейської трупи Я.С.Гузика про постановку спектаклів у Київській ґубернії, а в лютому 1910 р. – прохання мешканця Бердичева М.-Ґ.Зака дозволити влаштувати німецько-єврейські вистави у власному бу- динку63. Водночас жителеві Умані антрепренеру М.Л.Ґенферу 1908 р. було на- дано дозвіл на чотири спектаклі німецькою мовою «без вживання єврейського жарґону»64. Ґенерал-ґубернатор також схвалив ініціативу щодо постановки у грудні в театрі Медведєва в Києві благодійних вистав німецькою мовою на ко- ристь Товариства допомоги нужденним учням Київського реального училища св. Катерини й жіночої гімназії при євангелічно-лютеранській церкві Києва. У 1909 р. при цьому храмі відбувся концерт духовної музики, грошовий збір від якого було передано на вдосконалення церковного оргáна. Очевидно, що постановки в Києві творів німецької драматургії були за- потребуваними й уважалися справою вельми прибутковою. Так, власник друкарні І.Д.Баран, який проживав по вул. Хрещатик, 7, у 1910 р. прагнув поліпшити своє матеріальне становище за допомогою організації спектак- лів німецькою мовою (утім, він так і не зміг отримати відповідний дозвіл ґенерал-ґубернатора)65. У 1913 р. подільський ґубернатор дозволив керівникові драматичної трупи Сабсаю зробити постановку в місті Балта мініатюр німецькою мовою й водночас доручив місцевому справникові «аж ніяк не допускати єврейського жарґону»66. Того ж року київський, подільський і волинський ґенерал-ґубернатор відхи- лив клопотання мешканця Звенигородки Мишурата про дозвіл на постановку німецьких п’єс та громадянина США артиста Сем-Адлера – на презентацію 61 Там само. – Ф.442. – Оп.859. – Спр.2. – Арк.1–2. 62 Там само. – Оп.857. – Спр.2. – Арк.3–8 зв., 45, 52. 63 Там само. – Оп.860. – Спр.2. – Арк.2–3 зв. 64 Там само. – Оп.858. – Спр.2. – Арк.36. 65 Там само. – Оп.860. – Спр.2. – Арк.8–9 зв. 66 Там само. – Оп.863. – Спр.2. – Арк.4. Український історичний журнал. – 2014. – №4 125Німці в культурно-освітньому просторі Наддніпрянської України... його трупою впродовж 1913 р. в Південно-Західному краї спектаклів «німець- ко-єврейською мовою», хоча вистави цього колективу вже відбувалися в Києві 1907–1908 рр. На початку ХХ ст. у контексті активізації українсько-німецьких культур- но-освітніх взаємовпливів зросло значення закордонних наукових подоро- жей вітчизняних фахівців із різних галузей знань. Так, кандидати богослов’я П.Брянських і М.Подольський, які 1907 р. закінчили повний курс навчан- ня в Київській духовній академії, звернулися до ректора з клопотанням про виготовлення копій їхніх дипломів, необхідних для вступу до Берлінського університету67. Упродовж 1907–1908 навчального року доцент кафедри психології Київської духовної академії І.П.Четвериков удосконалював свою освіту в Мюнхенському університеті під керівництвом професора філософії, засновни- ка Мюнхенського психологічного інституту Т.Ліппса. Київський учений від- відував лекції свого наставника з психології й естетики, а також практичні заняття, присвячені проблемі волі; слухав курс із теорії сприйняття та брав участь у семінарі одного з основоположників філософської антропології – про- фесора М.Шелера; був присутній на лекціях із загальної антропології профе- сора І.Ранке. «Завдяки працям частково Шелера, а передусім і головним чи- ном Теодора Ліппса, – відзначав І.П.Четвериков, – сучасна психологія вступає на новий шлях, вона стає самостійною наукою зі своїм особливим змістом і зі своїми особливими методами»68. Результатом здійсненої київським доцентом у Німеччині науково-пошукової роботи стала велика стаття69. Улітку 1909 р. викладачі народних училищ Чернігівської ґубернії взяли участь у поїздці, організованій московським Товариством поширення техніч- них знань із метою вивчення досвіду організації початкової освіти за кордо- ном. Особливу увагу було приділено постановці шкільної справи й рівню при- кладних знань із сільського господарства в Німеччині та Австро-Угорщині. Екскурсанти відвідали музеї, картинні ґалереї, архітектурні пам’ятки Берліна, Галле, Ляйпциґа, Дрездена, Відня. Під час перебування в Галле вони оглянули солеварні, вугільні копальні, а також музей, оранжереї, поля й виставку домашніх тварин поліпшених порід при сільськогосподарському інституті. У Берліні ознайомилися з методикою дошкільного виховання у зраз- ковому дитячому садочку імені Фребеля – Песталоцці при жіночій учитель- ській семінарії70. Високий рівень авторитету освітньої системи Німеччини серед вітчиз- няних викладачів засвідчує, зокрема, той факт, що лише впродовж 1912 р. здійснити відрядження до цієї країни зголосилися: учитель російської мови Олександрівської Київської гімназії М.І.Тростянський; викладач графічних мистецтв Житомирської 2-ї гімназії В.Яншинов та історії П.Кадилін; учитель 67 Там само. – Ф.711. – Оп.3. – Спр.3038. – Арк.2–3. 68 Там само. – Спр.3118. – Арк.5–5 зв. 69 Четвериков И.П. Метод философии Фриза и его новой школы // Труды Киевской духовной академии. – 1908. – №2. – С.224–236; №3. – С.422–462; №4. – С.553–565. 70 ЦДІАК України. – Ф.707. – Оп.229. – Спр.171. – Арк.37 зв. Український історичний журнал. – 2014. – №4 126 О.А.Іваненко математики Київської жіночої гімназії святої княгині Ольги В.Барицький; учителька історії Київської жіночої гімназії О.К.Титаренко – Є.І.Денисова; викладач природничої історії Кременчуцького Олександрівського реаль- ного училища М.І.Фененко; учитель історії Київської 4-ї чоловічої гімназії І.В.Радзимовський; викладач фізики Полтавської приватної жіночої гімназії О.П.Вахніної – М.Мангубі; учитель словесності, історії й педагогіки Сосницької жіночої гімназії І.Попов; викладач математики та фізики Балтської чоло- вічої гімназії Л.Поплавський; учитель німецької мови Глухівської гімна- зії Т.Піннекер; викладач природознавства Златопільської жіночої гімназії К.Коршун-Осмоловський; учителька німецької мови Конотопської чоловічої гімназії Е.Ф.Фальк; викладач російської мови Хорольського реального училища Є.Ткаченко-Петренко; учитель фізики й математики Полтавської жіночої гім- назії М.П.Павелко – Д.Лісовський; викладач історії та географії Чернігівської жіночої гімназії В.Ярошевський; учителька німецької мови Черкаської жіно- чої гімназії А.В.Самойловської – Є.Авраменко; викладач математики й фізики Кременчуцької жіночої гімназії Є.В.Бабериної – Р.Курц; учителька російської мови Київської приватної жіночої гімназії О.Т.Дучинської – К.О.Козеренко та малювання О.І.Троїцька; викладач історії Смілянської жіночої гімназії А.Ріхтер; учителька історії й географії Полтавської приватної жіночої гім- назії Н.О.Старицької – Н.Чурсіна; викладач німецької мови Городнянської гімназії Ґ.Петров; учителька історії та географії Ніжинської жіночої гімназії П.І.Кушакевич – Є.М.Наґолкіна; викладачка французької мови Черкаської жіночої гімназії О.В.Дубровська; учителька історії Прилуцької жіночої гімна- зії Т.І.Федоренко – О.Матвєєвська, викладач фізики й математики Вінницької міської гімназії В.Лорченко; учитель німецької мови Стародубської гімназії О.Яневич та ін. Українсько-німецький культурний обмін не перервався, незважаючи навіть на загострення міжнародних відносин напередодні Першої світової війни. У серпні 1913 р. група з 20 членів Німецького сільськогосподарсько- го товариства здійснила екскурсію до Києва, Сміли Київської й Карлівки Полтавської ґуберній71. 1914 р. до київських навчальних закладів надійшла інформація щодо проведення з травня по жовтень під патронатом короля Фрідріха Авґуста ІІІ Саксонського міжнародної виставки в Ляйпциґу з на- годи 150-літнього ювілею Королівської академії графічних мистецтв і дру- карської справи. У рамках заходу було заплановано різноманітні конґреси, зібрання товариств, діячів науки та мистецтва, бібліотекарів, фотографів, стенографів, журналістів. Дамський комітет організував окремий відділ «Жінка у друкарській справі». Офіційно було заявлено, що мета виставки полягала в «мирному змаганні всіх культурних націй на ниві графічного мистецтва»72. Отже, завдяки пожвавленню німецької імміґрації впродовж другої поло- вини ХІХ – початку ХХ ст. Волинь набула значення не лише географічного, а 71 ЦДІАК України. – Ф.287. – Оп.1. – Спр.23. – Арк.103–104 зв.; Ф.442. – Оп.666. – Спр.4. – Арк.200–201. 72 ДАК. – Ф.81. – Оп.1. – Спр.875. – Арк.83–84 зв. Український історичний журнал. – 2014. – №4 127Німці в культурно-освітньому просторі Наддніпрянської України... й культурно-цивілізаційного містка на теренах Центрально-Східної Європи. Аналіз конкретно-історичного матеріалу щодо культурно-освітньої діяльнос- ті німецької громади на українських землях засвідчує хибність тези щодо її етноконфесійної замкнутості. Відповідний рівень толерантності й віротерпи- мості німців засвідчує різнобарвний національний склад заснованих ними на- вчальних закладів, в яких здобували освіту не лише протестанти, православ- ні, католики, але також юдеї й караїми. У Волинській ґубернії, де більшість німецького населення становили лютерани, побудовані ними школи зосеред- жувалися передусім у Житомирському, Рівненському, Новоград-Волинському, Луцькому, Володимир-Волинському й Овруцькому повітах. Створені німець- кими колоністами на теренах Наддніпрянської України навчальні заклади, що ґрунтувалися на самоврядуванні й були спрямовані на збереження націо- нальних традицій і прищеплення молодому поколінню патріотичних ідей, різ- ко ди сонували із засадами самодержавства та офіційною політикою російщен- ня, що й зумовило їх реорганізацію і підпорядкування міністерству народної просвіти наприкінці 1880-х рр. Важливу роль у духовному житті України віді- гравали німецькі громадські організації та мистецькі колективи, що сприяли культурному взаємозбагаченню обох народів. On the basis of documents this article deals with the German immigration part in ed- ucational, social and cultural life of Ukraine from the second half of the 19th to the early 20th century. Special attention is paid to German schools and public organiza- tions activities. Keywords: German colonies, immigration, education, public organizations, national traditions.

Німці в культурно-освітньому просторі Наддніпрянської України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Institution

Ähnliche Einträge