Соцiальний захист особи як поняття сучасної юридичної науки
Соцiальний захист особи є одним із найважливiших напрямків соціальної полiтики в сучасному свiтi, бо перестав бути внутрiшньою справою окремої держави i постає як вимога мiжнародного спiвтовариства. Ступiнь соцiальної захищеностi особи є яскравим показником розвинутостi та цивiлiзованостi певного су...
Gespeichert in:
| Datum: | 2002 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2002
|
| Schriftenreihe: | Культура народов Причерноморья |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/108829 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Соцiальний захист особи як поняття сучасної юридичної науки / Л.В. Кулачок // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 30. — С. 152-153. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-108829 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1088292016-11-17T03:03:03Z Соцiальний захист особи як поняття сучасної юридичної науки Кулачок, Л.В. Вопросы духовной культуры – ЮРИДИЧЕСКИЕ НАУКИ Соцiальний захист особи є одним із найважливiших напрямків соціальної полiтики в сучасному свiтi, бо перестав бути внутрiшньою справою окремої держави i постає як вимога мiжнародного спiвтовариства. Ступiнь соцiальної захищеностi особи є яскравим показником розвинутостi та цивiлiзованостi певного суспiльства, рівня розвитку відповідної держави. 2002 Article Соцiальний захист особи як поняття сучасної юридичної науки / Л.В. Кулачок // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 30. — С. 152-153. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/108829 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Вопросы духовной культуры – ЮРИДИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ЮРИДИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| spellingShingle |
Вопросы духовной культуры – ЮРИДИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ЮРИДИЧЕСКИЕ НАУКИ Кулачок, Л.В. Соцiальний захист особи як поняття сучасної юридичної науки Культура народов Причерноморья |
| description |
Соцiальний захист особи є одним із найважливiших напрямків соціальної полiтики в сучасному свiтi, бо перестав бути внутрiшньою справою окремої держави i постає як вимога мiжнародного спiвтовариства. Ступiнь соцiальної захищеностi особи є яскравим показником розвинутостi та цивiлiзованостi певного суспiльства, рівня розвитку відповідної держави. |
| format |
Article |
| author |
Кулачок, Л.В. |
| author_facet |
Кулачок, Л.В. |
| author_sort |
Кулачок, Л.В. |
| title |
Соцiальний захист особи як поняття сучасної юридичної науки |
| title_short |
Соцiальний захист особи як поняття сучасної юридичної науки |
| title_full |
Соцiальний захист особи як поняття сучасної юридичної науки |
| title_fullStr |
Соцiальний захист особи як поняття сучасної юридичної науки |
| title_full_unstemmed |
Соцiальний захист особи як поняття сучасної юридичної науки |
| title_sort |
соцiальний захист особи як поняття сучасної юридичної науки |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2002 |
| topic_facet |
Вопросы духовной культуры – ЮРИДИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/108829 |
| citation_txt |
Соцiальний захист особи як поняття сучасної юридичної науки / Л.В. Кулачок // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 30. — С. 152-153. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT kulačoklv socialʹnijzahistosobiâkponâttâsučasnoíûridičnoínauki |
| first_indexed |
2025-07-07T22:10:11Z |
| last_indexed |
2025-07-07T22:10:11Z |
| _version_ |
1837027779762192384 |
| fulltext |
Кулачок Л.В.
СОЦIАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ОСОБИ ЯК ПОНЯТТЯ СУЧАСНОЇ ЮРИДИЧНОЇ
НАУКИ
Соцiальний захист особи є одним із найважливiших напрямків соціальної полiтики в сучасному свiтi,
бо перестав бути внутрiшньою справою окремої держави i постає як вимога мiжнародного спiвтовариства.
Ступiнь соцiальної захищеностi особи є яскравим показником розвинутостi та цивiлiзованостi певного
суспiльства, рівня розвитку відповідної держави.
Особливо актуальною проблема соціального захисту населення постає в умовах розвитку ринкових
відносин, роздержавлення економіки, формування засад приватної власності та вільного підприємництва.
Як наслідок такої трансформації виникають гострі проблеми розшарування населення, підвищення рівня
безробіття, зменшення фінансових ресурсів держави для підтримки соціально-вразливих верств населення.
Сучасні держава та суспільство повинні створювати якнайсприятливіші умови для того, щоб кожна
людина була в змозі сама забезпечити гідні умови життя (добробут) собі та своїй сім`ї. Тобто, в ідеалі, ос-
новна маса членів суспільства не повинна потребувати сторонньої (державної, суспільної) допомоги для
підтримання достатнього рівня життя. Але в той же час, гарантія соціального захисту особи надає їй впев-
неності у тому, що у випадку скрутних життєвих ситуацій вона може розраховувати на моральну та матері-
альну підтримку з боку суспільства та держави.
Україна проголосила себе соціальною правовою державою, а, отже, взяла курс на активне сприяння
добробуту своїх громадян, визнала пріоритет особистих прав людини над усіма іншими правами та необ-
хідність відповідності соціальної політики та законодавства певним міжнародним стандартам. Тому пи-
тання соціального захисту особи у сучасних умовах розвитку українського суспільства є одним із найакту-
альніших.
Необхідно зазначити, що поняття соціального захисту (не дивлячись на досить усталену традицію нау-
кового дослідження та широкого вживання у нормативних актах) є недостатньо визначеним, що може
сприяти смисловим неточностям та суперечливостям. Не випадково на вкруги цієї категорії ведеться дис-
кусія між різними авторами, котрі мають різні, деколи діаметрально протилежні думки з цього приводу.
Так, дехто з них розглядає соціальний захист у надто широкому сенсі, включаючи до нього створення
державою умов для процесу формування і розвитку особистості, самовизначення і ствердження у житті [1,
с. 5]. Ці напрямки діяльності держави підпадають під категорію соціальної політики, а, отже, таке широке
розуміння соціального захисту приводить до ототожнення його із соціальною політикою в цілому, хоча
перший є лише однією із складових частин останньої.
Інші автори надто звужують поняття соціального захисту, вбачаючи в ньому лише синонім соціально-
го забезпечення [2, с. 8]. А дехто навіть вважає, що соціальний захист взагалі не має права на існування як
юридична категорія, "оскільки позбавлений конкретного змісту" [3, с. 57].
Була висловлена також думка, що поняття соціального захисту включає сукупність закріплених у Кон-
ституції України правових гарантій, спрямованих на забезпечення тих основних прав і свобод громадян,
якими керуються у своїй діяльності компетентні державні органи і які виступають у вигляді форм, засобів,
та методів цієї діяльності [4, с. 39]. Таке визначення видається досить однобоким, бо робить акцент лише
на одній складовій частині соціального захисту.
Деякі автори вважають, що термін "соціальний захист" є ширшим за поняття "соціальне забезпечен-
ня", бо включає до себе як останнє, так і інші різноманітні заходи, які є необхідними для нормальної
діяльності держави [1, с. 7] та покращення життя найменш захищених верств населення [5, с. 63]. Але
визначення останнього автора (Кучера Г.М.) є досить непослідовним, оскільки, за його словами, соціаль-
ний захист має функцію "...розробки державних і регіональних програм по соціальному захисту... різних
категорій населення", тобто поняття визначається само через себе.
Якщо звернутися до положень Конституції України, то можна побачити, що законодавець надає
соціальному захисту більш широкого смислу ніж "соціальне забезпечення", бо за текстом статті 46
"...право на соціальний захист... включає в себе право на забезпечення...", а далі вказуються випадки, в
яких виникає це право на соціальне забезпечення.
Інші статті Конституції містять у собі наступні, відмінні за смислом від соціального забезпечення,
складові частини соціального захисту особи. Відповідно до міжнародно визнаних стандартів такими скла-
довими є наступні права:
− на отримання безоплатно або за доступну для них плату житла громадянами, які потребують соціаль-
ного захисту (ст.47);
− на достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї (ст.48);
− на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування (ст.49);
− на безпечне для життя і здоров`я довколишнє середовище (ст.50);
− на освіту (ст.53);
− на працю, належні безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату не нижче тієї, яка визначена за-
коном (ст.43);
− на відпочинок (ст.45) та інші.
Таким чином, Конституція України, хоча й дещо безсистемно, але містить досить багато гарантій, які
об`єднуються поняттям "соціальний захист", бо останнє стосується майже усіх соціальних прав людини.
Цікаво відзначити, що у вищезгаданих статтях застосовується як термін "громадянин", так і "кожний" сто-
совно визначення суб’кта таких прав. Так, наприклад, права на працю, відпочинок, житло, охорону здо-
ров’я, безпечне навколишнє середовище та освіту має кожний, а права на захист від незаконного звільнен-
ня, соціальний захист, отримання безоплатно або на пільгових умовах житла, ефективність та доступність
медичного обслуговування, безоплатне отримання вищої освіти на конкурсній основі гарантуються лише
громадянам України.
Норми Конституції у цьому відношенні дещо звужують гарантії прав людини, причому не лише
відносно норм, визначених загальновизнаними міжнародними домовленостями (Загальною декларацією
прав людини, Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права, Хартією Ради Европи
про людські права, Конвенціями МОП та іншими), але й відносно норм внутрішнього законодавства.
Наприклад, стаття 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" надає право на пенсію нарівні з грома-
дянами України також іноземним громадянам та особам без громадянства, які проживають в Україні. За-
кони України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми", "Про правовий статус іноземців" та деякі інші та-
кож містять більш високі соціальні гарантії, ніж Конституція.
Загальновживаним у розвинутих країнах приблизно з 30-х років ХХ-го століття став термін "social se-
curity", який традиційно перекладається в літературі як "соціальне забезпечення", що дало підставу деяким
авторам стверджувати про вичерпність цього поняття стосовно соціального захисту людини у відповідних
країнах [6, с. 35-36]. Ця думка видається досить спірною з тієї причини, що "security" має значення також
"безпеки", "надійності", "впевненості", "охорони, захисту", а не лише "забезпечення, гарантії, застави" [7,
с. 890]. А, отже, особливості перекладу саме як "забезпечення" можливо були зумовлені відсутністю за ра-
дянських часів широкого вживання терміну "соціальний захист" як такого. Вважаємо, що варіант перекла-
ду "social security" як "соціальна безпека" або "соціальна захищеність", "соціальний захист" також має пра-
во на існування.
На нашу думку, термін "соціальний захист" більш адекватно відтворює нинішні потреби соціальної
сфери нашого суспільства, адже саме слово "захист" має смисл охорони, впевненості, надійності, тобто
відображає потребу кожного члена суспільства мати впевненість, що за умов певних життєвих труднощів
(соціальних ризиків) він не залишиться сам на сам зі своїми проблемами, а може розраховувати на певну
турботу (піклування) з боку суспільства, що дозволить йому зберегти людську гідність та прийнятний
рівень життя. Соціальне забезпечення, таким чином, виступає важливою складовою частиною соціального
захисту, але не може замінити останній цілком, адже регулює лише одну із його сторін.
Соціальне забезпечення завжди займало і займає одне із ключових, визначальних місць в житті держа-
ви та суспільства. Воно безпосередньо залежить від розвитку економіки і найтіснішим чином пов`язане з
політикою та соціальним добробутом людей праці та непрацюючих верств населення. В семантичному ро-
зумінні соціальне забезпечення означає ”надання достатніх матеріальних засобів до життя кому-небудь з
боку суспільства” [8, с. 374].
Один із самих відомих російських вчених у цій галузі права – В.С. Андрєєв – вважав, що соціальне за-
безпечення – це “сукупність певних соціально-економічних заходів, пов`язаних із забезпеченням громадян
в старості та при непрацездатності, з турботою про матір і дітей, з медичним обслуговуванням та лікуван-
ням як найважливішими засобами оздоровлення, профілактики та відновлення працездатності” [9, с. 10].
Однак позиція В.С. Андрєєва не була одностайно сприйнята ученими, думки яких розділились.
З`явились представники “широкої” і “вузької” сфер соціального забезпечення. І навіть поміж представни-
ками кожної з цих течій також не існувало єдності. Так, наприклад, серед прихильників “широкої” сфери
соціального забезпечення не було єдності з приводу включення до неї медичного обслуговування та ліку-
вання (К.С. Батигін та ін.), санаторно-курортного лікування (В.С. Андрєєв), безплатної освіти (середньої,
середньої спеціальної та вищої) (Т.М. Кузьміна) [10, с. 7]. Представники “вузької” сфери соціального за-
безпечення (Ш. Шайхатдінов) пропонують обмежити його тільки виплатою пенсій, допомог та соціальним
обслуговуванням [11, с. 5-36]. В праві соціального забезпечення деякими ученими під “вузькою” сферою
соціального забезпечення розуміється також надання забезпечення за рахунок прямих асигнувань із дер-
жавного бюджета [9, c. 16-18].
Після аналізу приведених вище визначень та співставлення їх з сучасним станом соціальної політики
Росії авторами одного із останніх учбових посібників дається наступне визначення: “Під соціальним забез-
печенням в наш час слід розуміти форму вираження соціальної політики держави, направленої на матеріа-
льне забезпечення окремих категорій громадян за рахунок коштів держбюджету та спеціальних небюджет-
них державних фондів у випадку настання подій, які визнаються державою на даному етапі соціально зна-
чущими, з метою вирівнювання соціального становища цих громадян порівняно з іншими членами суспі-
льства [10, с. 10].
У визначенні категорії соціального забезпечення вітчизняні науковці досить одностайні. Його визна-
чають як сукупність суспільних відносин, які створюються при задоволенні з фондів соціального забезпе-
чення особистих матеріальних потреб членів суспільства [12, с. 7]; як організаційно-правову діяльність
держави щодо матеріального забезпечення, соціального утримання, обслуговування, надання медичної до-
помоги [6, с. 38]; участь суспільства в утриманні своїх членів [13, с. 10]; форму розподілу матеріальних
благ для задоволення життєво необхідних особистих потреб [14, с. 5] людей, які з соціально-значимих
причин не мають засобів до існування, або отримують їх в недостатньому обсязі. Соціальне забезпечення
надається у випадках і на умовах, встановлених законом.
В усіх цих визначеннях, як бачимо, підкреслюється саме матеріальне забезпечення, матеріальна допо-
мога. Окрім цих складових згадуються також різні види соціального обслуговування, надання медичної
допомоги тощо.
На нашу думку, у межах соціального захисту, але за рамками соціального забезпечення, знаходяться
суспільні відносини, які складаються з охорони праці, здоров`я, довколишнього середовища, а також га-
рантії щодо мінімальної оплати праці та максимальної тривалості робочого часу, отримання освіти, надан-
ня пільг та підвищених гарантій у різних життєвих ситуаціях певним групам осіб тощо. У загальному сми-
слі соціальний захист повинен включати в себе такі заходи, які дозволили б кожному членові суспільства
(будь то інвалід, ветеран війни, літня людина чи одинока мати) отримати можливість реалізації основних
прав людини завдяки створенню належних соціально прийнятних умов для життя. Це можуть бути: освіт-
ницька, культурна діяльність як державних так і недержавних інституцій, програми соціальної адаптації
(наприклад, для інвалідів, дітей-сиріт, звільнених після відбування покарання та ін.), діяльність по пере-
кваліфікації та працевлаштуванню безробітних тощо.
Необхідно зазначити також, що зведення соціального захисту лише до соціального забезпечення (у ро-
зумінні отримання певних матеріальних благ) може породжувати споживацькі настрої у деяких членів сус-
пільства. Тут важлива комплексна (моральна, культурна, правова та ін.) підтримка особи з боку суспіль-
ства, яке теж зацікавлене у всебічному розвитку кожної особистості, щоб уникнути, наприклад, кри-
міналізації представників таких соціальних груп, як безробітні, підлітки, діти-сироти, представники
збіднілих верств населення тощо.
Виходячи із вищесказаного, вважаємо, що соціальний захист особи – поняття, яке означає систему
соціальних та економічних заходів (державних та недержавних), спрямованих на виявлення, попередження
та максимально можливу у даних соціальних умовах нейтралізацію впливу на життедіяльність людини де-
структивних соціальних чинників.
Це поняття акцентує увагу на необхідності гарантії з боку суспільства захисту особи від можливих
соціальних ризиків. Тобто саме поняття соціального захисту передбачає існування таких ризиків та мож-
ливість їхнього настання у житті будь-якої людини. У розвитку держави та суспільства виділяють такі жит-
тєві ситуації, які характеризуються саме як соціальні, а не будь-які ризики в житті людини. Для ринкових
відносин взагалі характерна ризикова діяльність (ризики підприємництва, втрати майна тощо), але вони не
підпадають під поняття соціальних з юридичної точки зору. Загальновизнаними є такі соціальні ризики, як
старість (досягнення пенсійного віку); тимчасова непрацездатність; нещасний випадок на виробництві;
професійне захворювання; інвалідність; вагітність і пологи; необхідність догляду за членом сім`ї; втрата
годувальника; екологічна катастрофа; безробіття з незалежних від людини причин; смерть та інші.
Соціальні ризики притаманні людині як члену суспільства, вони мають загальний характер, передбачувані,
неодмінно або, як правило, трапляються у певний час або за певних обставин. Тому соціальний захист осо-
би – це цілеспрямований процес, який гарантує всебічну допомогу держави і суспільства людині, що по-
трапила о ситуацію соціального ризику.
Досить часто у сучасній правовій науці поряд із поняттям соціального захисту вживається поняття за-
хисту соціально-правового. З приводу цього необхідно зазначити, що, якщо соціальний захист виступає,
певним чином, як мета соціальної політики, то правовий захист є категорією, яка підкреслює необхідність
наявності правового підгрунтя для існування певних суспільних відносин, пов’язаних із реалізацією
соціального захисту особи.
Категорія соціально-правового захисту, на нашу думку, несе подвійне смислове навантаження, вихо-
дячи із сенсу самого поняття "правовий". З одного боку – це нормативно-правове забезпечення встанов-
лення, сприяння, охорони та захисту соціальних прав і свобод людини, створення правової (законодавчої)
бази для існування та діяльності певних державних та недержавних органів, установ та організацій, які
працюють або виключно в сфері соціального захисту (собез, різні благодійні фонди, громадські
об`єднання, ради ветеранів, чорнобильців, спілки інвалідів, органи опіки та піклування та ін.), або викону-
ють в цій сфері певні функції як один із напрямків діяльності (законодавча, виконавча та судова гілки вла-
ди, прокуратура, органи місцевого самоврядування, профспілки, Уповноважений Верховної Ради з прав
людини тощо). У цьому сенсі "правовий" означає захист за допомогою та на основі права. З іншого боку,
мова йде про захист саме прав людини (особистих, природжених, соціальних), їх встановлення, реалізацію
та захист у випадках порушення.
Виходячи з цього, видається можливим визначити соціально-правовий захист як систему соціальних,
правових та економічних заходів та гарантій, які реалізуються державними та недержавними органами, і
спрямовані на виявлення, попередження та нейтралізацію впливу на життєдіяльність людини негативних
чинників (соціальних ризиків). Кінцевою метою соціально-правового захисту особи є дотримання природ-
жених, соціальних прав людини, забезпечення гідних умов та рівня життя кожного члена суспільства.
Використана література
1. Мачульская Е.Е. Право социального обеспечения. – М: Междунар. центр финансово-экон. развития,
1997. – 296 с.
2. Сирота И.М. Право социального обеспечения в Украине: Учебник. – Х.: "Одиссей", 2000. – 384 с.
3. Стаховська Н. Соціальне забезпечення чи захист? // Предпринимательство, хозяйство и право. –
2000. – № 8. – С. 54-57.
4. Марцеляк О.В. Конституційно-правовий механізм соціального захисту громадян України // Пробле-
ми соціального захисту в Україні. Матеріали наук.-практич. конференції (20-21 червня 1996 р.). –
ЧЮК: Юрист, 1996. – С. 39-41.
5. Кучер Г.М. Удосконалення системи соціального захисту населення // Там же. – С. 60-70.
6. Болотіна Н. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: проблема термінів і понять // Право
України. – 2000. – № 4. – С. 35-39.
7. Англо-русский словарь / Сост. Мюллер В.К. – М.: Изд. «Советская Энциклопедия», 1964. – 1192 с.
8. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Русский язык, 1984. – 1235 с.
9. Андреев В.С. Право социального обеспечения в СССР. – М., 1974. – 256 с.
10. Право социального обеспечения. Учебное пособие / Под ред. К.Н.Гусева. – М.: Проспект, 2000. –
344 с.
11. ШайхатдиновВ .Ш. Теоретические проблемы советского права социального обеспечения. – Сверд-
ловск, 1986. – 174 с.
12. Стычинский Б.С. Проблемы совершенствования правового регулирования социального обеспечения
граждан: Автореф. дис. канд. юрид. наук (12.00.05) / Укр. юрид. акад. – Х., 1992. – 19 с.
13. Азарова Е.Г. Проблемы равноправия женщины и мужчины в социальном обеспечении в СССР. –
М.: Наука, 1989. – 165 с.
14. Гогоц Т. Соціальне забезпечення житлом // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – №
12. – С. 51-53.
Використана література
|