«Опыт собрания старинных малороссийских песен» М.Цертелєва в історіографії та суспільній думці

«Опыт собрания старинных малороссийских песен» М.Цертелєва в історіографії та суспільній думці

Аналізується рецепція збірки М.Цертелєва «Опыт собрания старинных малороссийских песен» від часу її виходу у світ до початку ХХІ ст. Здійснено спробу визначити причини неослабного інтересу до цієї публікації та її місце в науковому й громадському житті....

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2014
Автор: Суздаль, М.М.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2014
Назва видання:Український історичний журнал
Теми:
Методологія. Історіографія. Джерелознавство
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/108859
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:«Опыт собрания старинных малороссийских песен» М.Цертелєва в історіографії та суспільній думці / М.М. Суздаль // Український історичний журнал. — 2014. — № 6. — С. 149-164. — Бібліогр.: 61 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-108859
record_format dspace
spelling irk-123456789-1088592016-11-17T03:03:12Z «Опыт собрания старинных малороссийских песен» М.Цертелєва в історіографії та суспільній думці Суздаль, М.М. Методологія. Історіографія. Джерелознавство Аналізується рецепція збірки М.Цертелєва «Опыт собрания старинных малороссийских песен» від часу її виходу у світ до початку ХХІ ст. Здійснено спробу визначити причини неослабного інтересу до цієї публікації та її місце в науковому й громадському житті. The article is devoted to the analysis of the reception of the collection “The Experience of Collecting of Old Time Little-Russian Poems” by M.Tserteliev from its very emergence till the beginning of 21st century. The author attempts to outline the reasons of continuing interest in this collection and its place in scientific and social life. 2014 Article «Опыт собрания старинных малороссийских песен» М.Цертелєва в історіографії та суспільній думці / М.М. Суздаль // Український історичний журнал. — 2014. — № 6. — С. 149-164. — Бібліогр.: 61 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/108859 930 (477) : 929 (477) uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Методологія. Історіографія. Джерелознавство
Методологія. Історіографія. Джерелознавство
spellingShingle Методологія. Історіографія. Джерелознавство
Методологія. Історіографія. Джерелознавство
Суздаль, М.М.
«Опыт собрания старинных малороссийских песен» М.Цертелєва в історіографії та суспільній думці
Український історичний журнал
description Аналізується рецепція збірки М.Цертелєва «Опыт собрания старинных малороссийских песен» від часу її виходу у світ до початку ХХІ ст. Здійснено спробу визначити причини неослабного інтересу до цієї публікації та її місце в науковому й громадському житті.
format Article
author Суздаль, М.М.
author_facet Суздаль, М.М.
author_sort Суздаль, М.М.
title «Опыт собрания старинных малороссийских песен» М.Цертелєва в історіографії та суспільній думці
title_short «Опыт собрания старинных малороссийских песен» М.Цертелєва в історіографії та суспільній думці
title_full «Опыт собрания старинных малороссийских песен» М.Цертелєва в історіографії та суспільній думці
title_fullStr «Опыт собрания старинных малороссийских песен» М.Цертелєва в історіографії та суспільній думці
title_full_unstemmed «Опыт собрания старинных малороссийских песен» М.Цертелєва в історіографії та суспільній думці
title_sort «опыт собрания старинных малороссийских песен» м.цертелєва в історіографії та суспільній думці
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2014
topic_facet Методологія. Історіографія. Джерелознавство
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/108859
citation_txt «Опыт собрания старинных малороссийских песен» М.Цертелєва в історіографії та суспільній думці / М.М. Суздаль // Український історичний журнал. — 2014. — № 6. — С. 149-164. — Бібліогр.: 61 назв. — укр.
series Український історичний журнал
work_keys_str_mv AT suzdalʹmm opytsobraniâstarinnyhmalorossijskihpesenmcertelêvavístoríografíítasuspílʹníjdumcí
first_indexed 2025-07-07T22:12:31Z
last_indexed 2025-07-07T22:12:31Z
_version_ 1837027926420226048
fulltext Український історичний журнал. – 2014. – №6 УДК 930 (477) : 929 (477) М.М.суздаль * «ОПыТ СОбРАНИЯ СТАРИННыХ МАЛОРОССИЙСкИХ ПЕСЕН» М.цЕРТЕЛЄВА В ІСТОРІОГРАФІЇ ТА СУСПІЛьНІЙ ДУМцІ Аналізується рецепція збірки М.Цертелєва «Опыт собрания старинных мало­ российских песен» від часу її виходу у світ до початку ХХІ ст. Здійснено спробу ви­ значити причини неослабного інтересу до цієї публікації та її місце в науковому й громадському житті. Ключові слова: «Опыт собрания старинных малороссийских песен», Цертелєв, фольклористика, романтизм, ідеологія, малоросійська ідентичність. У 2015 р. виповнюється 225 років від дня народження українського фольк- лориста, мово- та літературознавця, громадського діяча Миколи Андрійовича Цертелєва (1790–1869 рр.). Його діяльність уже давно привертає до себе увагу дослідників1, однак, як правило, це епізодичні, фраґментарні згадки. Як твор- чість, так і сама постать М.Цертелєва заслуговують на увагу сучасників, адже його життя, ніби в мініатюрі, відбиває всі колізії та перипетії історії України першої половини ХІХ ст. Він перебував у самому «серці» ідейно-інтелектуаль- них рухів Росії й України. Мережа культурних українсько-російських зв’язків М.Цертелєва демон- струє прихильність до нього як знакових осіб, так і діячів другого, третьо- го планів. Зокрема, Микола І особисто дякував йому за бездоганну службу, Д.Трощинський відгукувався про князя як про гідну й талановиту людину, М.Максимович радився з ним, ділився своїми творчими планами, О.Пушкін у листах переказував йому вітання, В.Жуковський виявляв до нього свою при- хильність, Ґ.Державін запрошував до себе на гостини, І.Дмитрієв надавав ма- теріальну допомогу для завершення навчання, Д.Хвостов у скрутні для князя часи надавав йому всіляке сприяння тощо. Упродовж усього життя М.Цертелєв культивував елементи української культури в російському суспільстві, причо- му як у столиці, так і провінції. В українському соціумі намагався усталити елементи світського столичного побуту. * Суздаль Марина Миколаївна – аспірантка Інституту історії України НАНУ, відділ української історіографії E­mail: marina­suzdal@yandex.ru 1 Азадовский М.К. История русской фольклористики: В 2 т. – Т.1. – Москва, 1958. – 479 с.; Бухе А. Князья Цертелевы: Историко-генеалогические материалы. – Москва, 1913. – 32 с.; Бессонов П.А. Князь Н.А.Цертелев – первый собиратель памятников устного народного твор- чества [Некролог] // Вестник Европы. – 1870. – №6. – С.867–872; Гвинчидзе О.Ш. Николай Андреевич Цертелев. – Тбилиси, 1980. – 98 с.; Дей О.І. Сторінки з історії української фолькло- ристики. – К., 1975. – 272 с.; Кирдан Б. Собиратели народной поэзии: Из истории украинской фольклористики ХІХ в. – Москва, 1974. – 280 с.; Мочульський М. Погруддя з бронзи: М.Цертелєв і І.Манжура. – Л., 1938. – 182 с.; Пыпин А.Н. История русской этнографии. – Т.3. – Москва, 1891. – 481 с.; Щербань Т. З історії українознавства на Харківщині (ХІХ ст.) // Пам’ять століть. – 1999. – №5. – С.89–108; Яценко М.Т. Фольклор і література в естетичній концепції просвіти- телів // Слов’янське літературознавство і фольклористика. – Вип.13. – К., 1978. – С.69–73 та ін. Український історичний журнал. – 2014. – №6 150 М.М.Суздаль Однак знаковою для творчості М.Цертелєва стала укладена ним збірка «Опыт собрания старинных малороссийских песен», саме завдяки їй він по- трапив у фокус дослідників гуманітаристики. Наче пророчими для діяча ста- ли слова П.Куліша: «Ледь чи князь Цертелєв і пп. Максимович, Срезневський, Лукашевич і Метлинський (тут і далі курсив мій – М.С.) будуть так довго жити в літературних переказах за своїми творами, як за записаними і виданими ними народними піснями»2. І дійсно, побачивши світ 1819 р., відтоді й до сьогодні ця публікація викликає інтерес науковців. У чому ж секрет її наукового «довголіт- тя»? Справа в тому, що в невеличкій за обсягом публікації (всього 64 с.) автор зміг умістити й розв’язати чимало актуальних питань того часу. Багатовекторність проблематики збірки сприяла тому, що вже сучасники надавали їй статусу пев- ного символу-знаку (що загалом відповідало світогляду романтизму). У ХХІ ст. горизонти «прочитання» розширилися, набули нових відтінків і можливостей «гри сенсів» (історичний, ідеологічний, літературний тощо). Звичайно, певна знаковість публікації надавалася саме через те, що це було перше видання українського епосу. З іншого боку, велика заслуга автора- упорядника не тільки у самому факті виходу праці, а й у її популяризації серед культурної еліти Петербурґа. Хоча М.Цертелєв, як він сам зазначав, дещо по- боювався реакції столичного товариства з його вишуканими смаками, ба біль- ше – навіть перепрошував за «дивність і неприємність наріччя», яке «застарі- ло для самих малоросіян», однак прагнення «розкрити малоросійську душу й силу почуттів», достоїнства народу виявилося сильнішими за острах. До того ж саме на той час припав і зірковий творчий період самого М.Цертелєва, коли він перебував у найвишуканіших товариствах Петербурґа, і повсюди – чи то на офіційному засіданні наукового товариства, чи в невимушеній атмосфері салону – князь виступав із промовами про українську народну творчість, її історичне й літературне значення, закликав звертатися до цього джерела. Українська «екзотика» припала до смаку російським літераторам. Як відомо, цією та іншими працями М.Цертелєва користувалися О.Пушкін3, К.Рилєєв4, О.Ґрибоєдов5. Отже, із культурного простору українських маєтків, де було по- пулярним побутування народних пісень (дум), М.Цертелєв вивів їх до загаль- норосійського й навіть європейського літературно-інтелектуального процесу. У передмові до збірки впорядник уперше намагався обґрунтувати важли- вість вивчення народних пісень як історичного, літературного, морально-есте- тичного джерела. Однак найвища їх цінність, на його думку, полягала в тому, що вони дають змогу відтворити психологічний портрет народу. Серед мен- тальних рис «малоросів» М.Цертелєв називав чуттєвість, емоційність, «чисту моральність», «тихий смуток» та ін. Він робив спробу пояснити витоки цих рис, виходячи з історичних подій (особливу увагу зосереджуючи на впливах татар). Використовував терміни, присутні й у сучасному лексиконі дослідника, як-от «характер народу», «дух народу», «душа народу» тощо. 2 Записки о Южной Руси / Изд. П.Кулиш. – Т.1. – Санкт-Петербург, 1856. – С.220–221. 3 Див.: Ениколопов Н.К. Пушкин в Грузии. – Тбилиси, 1950. – С.18. 4 Див.: Цейтлин А.Г. Творчество Рылеева. – Москва, 1955. – С.265–266. 5 Див.: Новиков А.А. Грибоедов и Украина: Автореф. дис. … канд. филол. наук. – Х., 1991. – 19 с. Український історичний журнал. – 2014. – №6 «Опыт собрания старинных малороссийских песен» М.Цертелєва в історіографії... 151 Збірка пісень містила дві провідні ідеї-проблеми: народності та мови, оби- дві в той час належали не стільки до творчо-літературної сфери, скільки до громадсько-ідеологічної, стаючи маркерами «перехідної епохи». Боротьба кла- сицизму й романтизму виходила далеко за межі літератури. Ідея народності стала стрижневою як для тих, хто волів зміцнити усталений порядок і патріо- тичні почуття (наприклад, діяльність О.Шишкова та його «Беседы»), так і для тих, хто бажав цей порядок кардинально змінити (письменники-декабристи). Отже, «Опыт собрания…», містячи основні елементи романтизму, став пер- шим його маніфестом, а вивчення народної культури було проявом пошуку національної ідентичності. Таким чином, маємо дещо парадоксальну ситуа- цію: «зразковий» російський підданий князь М.Цертелєв чи не вперше у своїй праці обґрунтовує окремішність українського народу, яка пізніше трансформу- ється в політичну й ідеологічну сфери. Для самого М.Цертелєва «Опыт собрания…» став перепусткою до інте- лектуального товариства російської столиці, сприяючи формуванню мапи культурно-службових зв’язків. Перша рецензія на збірку з’явилася 1820 р.6 (її автор, воліючи не вказувати свого прізвища, підписався «Е.Т-ій»). Рецензент зазначав, що прочитав книжку із задоволенням, однак це не завадило йому знайти ряд, на його думку, мінусів. Головним із них автор назвав правопис («…одне не сподобалося мені в ній, а саме правопис. П[ан] видавець повсюди дотримувався в ньому вимови, а не етимології. […] Здається, краще було б видавцеві дотримуватися правопису, прийнятого в малоросійській “Енеїді”»)7. Загалом же рецензент давав схвальну оцінку збірці, уважаючи «Опыт собра- ния…» корисною та актуальною працею: «Книга ця є першою з таких і заслуговує на увагу прихильни- ків вітчизняної словесності. В уміщених у ній віршах є багато справді поетичних висловів і описів – особливо ж приваблива вона для нас, малоросіян, що мешкають у столиці, тим приємна спогадом про Батьківщину, який народжується при її читанні. Вельми бажано, аби п.[ан] видавець, або хто-небудь інший, об- дарував нас більшим зібранням подібних віршів. Малоросія ба- гата на них – варто прислухатися й записати»8. Очевидно, що висловлені в рецензії думки знайшли співчуття серед «ма- лоросійських вихідців», для яких «Опыт собрания…» став текстом-символом, що у закодованому вигляді містить інформацію, яка сприяє збереженню по- чуття національної належності, блокує механізми повного розчинення «мало- російської» ідентичності у «великоросійській». Це не шлях «до себе», утім це прагнення і не втратити «себе». Із роздумів рецензента переконуємось у наяв- ності принципу дуалізму щодо тлумачення патріотизму, який усвідомлювався на двох рівнях: державному й місцевому (що важливо, така ситуація сприйма- лася «малоросійським» дворянством як норма). 6 Сын Отечества. – 1820. – №ХІ. – Ч.60. – С. 218–219. 7 Там же. 8 Там же. Український історичний журнал. – 2014. – №6 152 М.М.Суздаль Збірка М.Цертелєва послужила взірцем для М.Максимовича під час ство- рення ним «Малороссийских песен». Примітно, що як для першого, так і для другого шлях до літературно-інтелектуальних кіл відкрився саме після ви- ходу збірок пісень, які мали певний резонанс серед творчої еліти. Попри те, що між публікаціями М.Цертелєва та М.Максимовича минуло майже деся- тиліття, для них обох гостро стояла проблема друкованих джерел. У листі до М.Цертелєва М.Максимович писав: «Прошу Вас покірно, шановний пане, не відмовте мені звісткою про друковані джерела для мого предмета, адже я окрім Вашої книги, граматики Павловського та “Сахарной деревни” Кул- жинського не маю нічого; хотілося б мені бачити заперечення на Ваші зауваження Павловського»9. Загалом епістолярний дискурс М.Максимовича дає нам зрозуміти, що в 1827 р. він потребував порад, допомоги, схвалення з боку більш досвідченого М.Цертелєва: «Дозвольте до Вас звернутися з проханням про виконання Вашої обіцянки, яка для мене тепер дуже потрібна й була б вельми корисною» (ішло- ся про надання М.Цертелєвим текстів пісень для збірника М.Максимовича). Князь посприяв колезі, зазначивши в листі: «Додаючи до цього тридцять дві обіцяні малоросійські пісні, щиро бажаю, щоб Ви якнайшвидше обдарували своїх земляків виданням народних малоросійських віршів»10. Молодий дослід- ник сподівався отримати пораду від М.Цертелєва й щодо правопису. Як бачи- мо, між «Опытом собрания…» та «Малороссийскими песнями» беззаперечно існує генетичний зв’язок, зумовлений як культурною спадкоємністю, так і осо- бистим спілкуванням інтелектуалів. У 1834 р. побачила світ присвячена «малоросійським пісням» стаття М.Гоголя11. Підвищений інтерес стосовно предмету своїх зацікавлень автор пояснював праг- ненням до самобутності та власної поезії, однак нічого не зазначав про укладачів перших збірок12. Відповідь знаходимо в листі М.Гоголя до М.Максимовича: «Нещодавно С.С. (С.С.Уваров – М.С.) отримав від Срезневського примірник пісень і звернувся до мене з бажанням бачити мою думку про них в “Журналі просвіти”, так само, як і про здійснені до нього видання – Твоє та Цертелєва. Що ж я зробив? Я напи- сав статтю, тільки найважливіше забув: нічого не сказав ані про Тебе, ані про Срезневського, ані про Цертелєва»13. Таким чином, М.Гоголь добре знав збірки М.Цертелєва, М.Максимовича й навіть отримав офіційне «замовлення» на їх своєрідне рецензування, однак, 9 Див.: Бессонов П.А. Князь Николай Андреевич Цертелев (Эпизод из истории русской лите- ратуры и педагогической деятельности на протяжении полувека) // Российский государственный архив литературы и искусства. – Ф.2866. – Оп.2. – Д.7. – Л.130. 10 Цертелев Н. О народных стихотворениях (письмо к г-ну Максимовичу) // Вестник Европы. – 1827. – №12. – С.272. 11 Гоголь Н. О малороссийских песнях // Журнал министерства народного просвещения. – 1834. – №2. – С.16–26. 12 Там же. – С.16. 13 Гоголь Н.В. Письма: В 4 т. / Под ред. В.И.Шенрока. – Т.1. – Санкт-Петербург, 1901. – С.299. Український історичний журнал. – 2014. – №6 «Опыт собрания старинных малороссийских песен» М.Цертелєва в історіографії... 153 захопившись безпосередньо предметом народних пісень, «не помітив», як ві- дійшов від ролі рецензента. У 1840-х рр. «Опыт собрания…» не втрачав своєї актуальності, однак трак- тувався здебільшого не як наукова цінність, а віха в історії етнографічних до- сліджень, до того ж ставши символом «українськості», а сам М.Цертелєв сприй- мався як носій ідеї народності. Окрім того, рецепція збірки відбувалася на двох рівнях: науково-інтелектуальному й культурно-побутовому. Підтвердження знаходимо в ряді спогадів студентів Харківського університету14, котрі, опи- суючи своє дозвілля, інтелектуально-творчі вечори, часто-густо згадували М.Цертелєва саме як діяча, що дав «перший поштовх до збирання південно­ російських народних пісень»15. У мемуарах знаходимо опис жвавої суперечки з приводу ідеї народності та обґрунтування окремішності українців, найпал- кішим захисником якої був М.Костомаров. Він переконував присутніх «іти в народ» і вивчати його традиції, звичаї, світогляд, при цьому відрізняти «твори народні від творів порожніх фантазерів і римачів. Тут Костомаров почав ука- зувати на подібні помилки, що вкралися у збірники Цертелєва, Максимовича та інших, порівнював твори суто народного мистецтва з віршами, складеними порожніми римачами»16. Як бачимо, у 1840-х рр. М.Костомаров не сприймав серйозно перші спроби укладання збірок народних пісень. Зауважимо, що й за двадцять років дум- ка відомого історика про «Опыт собрания…» М.Цертелєва зміниться мало. Зокрема, 1857 р. він доволі різко відгукувався про це видання, зазначаючи, що думи надруковано «потворною мовою й у поганих варіантах»17. У 1834 р. І.Срезневський назвав збірку М.Цертелєва «дорогоцінним видан- ням», однак сповненим «жахливих помилок»18. П.Куліш з ім’ям князя-видавця пов’язував початок доби української словесності, уважаючи його «видатним збирачем» українського фольклору. Одночасно в його поглядах присутня пев- на дихотомія щодо оцінки публікації М.Цертелєва. З одного боку, він ствер- джував, що «пара крихітних збірників народних пісень українських, виданих у 1819 і 1827 рр., одна пародія, дві театральні п’єси та декілька невеликих віршів видавалися чимось на кшталт намогильних пам’ятників нашої народ- ності, на які лише зрідка звертали погляд живі люди»19. І водночас П.Куліш за- значав, що ці «надгробки» мали велике значення для становлення української словесності: «Народні пісні українські, на які звернено увагу з 1819 р. (йдеться саме про збірку М.Цертелєва – М.С.) допомогли […] через друк ясніше, аніж 14 Неслуховский Ф.К. Из моих воспоминаний // Харківський університет ХІХ – початку ХХ ст. у спогадах його професорів та вихованців: У 2 т. – Т.1. – Х., 2011. – С.226–227; Де­Пуле М. Харьковский университет и Д.И.Каченовский // Там само. – С.272–332. 15 Неслуховский Ф.К. Из моих воспоминаний. – С.232. 16 Там же. – С.229. 17 Див.: Костомаров Н. [Рец.]. Записки о Южной Руси. – Т.1 / Изд. П.Кулиш // Отечественные записки. – 1857. – Т.СХІІ. – №6. – С.41. 18 Срезневский И. Взгляд на памятники украинской народной словесности: Письмо к профес- сору И.М.Снегиреву // Ученые записки Императорского Московского университета. – 1834. – №4 (октябрь). – С.143. 19 Кулиш П. Гоголь как автор повестей из украинской жизни и истории // Основа. – 1861. – №5. – С.1–33. Український історичний журнал. – 2014. – №6 154 М.М.Суздаль досі» побачити, «яка прекрасна мова, про котру ані слова не мовиться в під- ручниках, і з якої наші наставники знущаються з кафедри»20. Згадав М.Цертелєва словацький та чеський славіст, діяч національного відродження П.Шафарик. У своїй праці з історії слов’янської мови й літерату- ри, характеризуючи вкрай бідне становище нового українського письменства, він поставив збірку пісень М.Цертелєва поряд з «Енеїдою» І.Котляревського та «Граматикою» О.Павловського21. Знаний представник української шко- ли в польській літературі М.Ґрабовський у своїх працях також згадував М.Цертелєва та його збірку. Високо оцінюючи народні пісні, убачаючи в них важливе історичне джерело, першим видавцем і популяризатором цього жанру в Росії автор назвав саме М.Цертелєва, поставивши його в один ряд із З.Доленґою-Ходаковським, М.Максимовичем22. Нарисом про діяльність М.Цертелєва розпочинається третій том фундамен- тальної праці О.Пипіна23. Автор уважав, що Микола Андрійович стояв біля ви- токів «етнографічної зацікавленості», мотиви якої О.Пипін віднаходив у працях князя, а «Опыт собрания…» дослідник назвав «першим підступом до предмета, який доти був чужим літературі російській і малоросійській»24. Найближчим наступником справи М.Цертелєва О.Пипін визначив М.Костомарова. Узагалі він проводив ідею спадкоємності у царині етнографічних зацікавлень між старшим (М.Цертелєв, Г.Квітка-Основ’яненко, І.Котляревський) і молодшим (М.Костомаров, О.Бодянський, І.Срезневський) поколіннями. Найбільш детальним аналізом збірки з усіх, зроблених сучасниками кня- зя, став розбір його біографа П.Безсонова, який відвів публікації одне з най- важливіших місць у творчому доробку М.Цертелєва та виняткове значення в історії української фольклористики й літератури: «Праця князя Цертелєва залишається основою, яку більше чи менше перевертають досі з боку на бік. Після нього найуспіш- ніше діяв власне Я.Ф.Головацький та М.О.Максимович: але праця першого затягнута у видання п. Бодянського, а другий завдячує своєму попереднику, старшому збирачеві. Коли осві- чений діяч рідного краю, єдиний знавець його народності та компетентний суддя в наші дні, позбавлений усяких особливих домагань і упереджень, проте якого в усій Росії зустрічають з однаковим співчуттям і повагою, надумав видавати малоросій­ ські пісні, він звернувся передусім по допомогу й поради до кн. Цертелєва: той прислав йому тридцять дві свої чудові пісні, і плодом цієї першої допомоги стала збагачена змістом книга п. Максимовича, досі найкраща після Цертелєвої, досі настільна й незамінна, де послідовник гідно вшанував вдячністю першо- го видавця українських дум. […] А між тим, на сором багатьох і на честь князя Цертелєва, перше видання його, навіть за праць Максимовича, залишається досі, упродовж п’ятдесяти років, не 20 Кулиш П. Простонародность в украинской словесности // Там же. – 1862. – №1. – С.7–8. 21 Schaffarik P.J. Geschichte der slawischen Sprache und Literatur nach allen Mundarten. – Ofen, 1826. – S.140. 22 Grabowski M. Literatura i krytyka. – T.I. – Cz.II. – Wilno, 1837. – S.35. 23 Пыпин А.Н. История русской этнографии. – Т.3. – Москва, 1891. – 481 с. 24 Там же. – С.14. Український історичний журнал. – 2014. – №6 «Опыт собрания старинных малороссийских песен» М.Цертелєва в історіографії... 155 тільки головним, але й дієвим та вживаним. Додамо, що зна- менитий Шафарик визнав князя за цю справу серед “славетних мужів” слов’янства й покликався на його чудове зібрання. […] [Збірка М.Цертелєва] досі має єдину, безперечну, високу вар- тість і значно перевищує наступні видання п. Срезневського в “Запорізькій старовині”. Правопис подекуди невправний, бо ж правила тоді ще недостатньо встановилися (що, на жаль, у ба- гатьох малоросійських видавців триває досі). Примітки на пер- ший раз не цілком пояснюють зміст пам’яток і способи творчості. Але, повторюємо, це був перший крок відносно всієї тодішньої Росії. Багато значив як досвід збирання на місці, із вуст самого народу. Найважливіше, що тут є пам’ятки творчості історичної, які вже зовсім зникли б до наших днів, якби не захопив їх князь вчасно»25. Своєрідно, яскравими фарбами дослідник змалював риси М.Цертелєва, що сприяли появі його знаменитої збірки: «Тільки особлива м’якість душі, котра вирізняла князя, пра- вильні інстинкти його виточеної природи, непорушна чистота в образах фантазії, точність освіченого погляду та вічна юність характеру, а навколо, із малих років, благодатний край Ма- лоросії та задушевність простої її мови, – ось ті властивості та умови, які були потрібні та самі лише мали достатню силу, щоб у ту епоху, серед тодішніх обставин зупинити теплу участь на пам’ятках творчості народної, налаштувати до них увагу сердечну, підняти за них благородний голос серед спільноти та порятувати самі пам’ятки старовини, надовго пробудивши до них цікавість у послідовників»26. Безперечно, приязне ставлення П.Безсонова до М.Цертелєва позначи- лося й на оцінці його творчої діяльності, яка подається в ідеалізованому ви- гляді. Так, роль «Опыта собрания…» важко переоцінити, адже це, за словами П.Безсонова, поки що найкраща праця серед усіх подібних. Звичайно, дослід- ник не міг проіґнорувати вади збірки, однак, указуючи на них, він ніби ви- правдовує автора, повсякчас нагадуючи, що це – перша спроба. Інший арґу- мент – мовляв, усі публікації, котрі побачили світ після 1819 р., теж не без прорахунків. Складається враження, що відповідний історіографічний огляд автор і зробив лише задля знаходження помилок в інших публікаторів, на цьому тлі вкотре не забувши наголосити на винятковості збірки М.Цертелєва. Навіть якщо іншу працю П.Безсонов і оцінював доволі високо, він усе одно прив’язував її до впорядника «Опыта собрания…», зокрема коли йшлося про «Малороссийские песни» М.Максимовича. Загалом жоден дослідник творчої спадщини М.Цертелєва ані до, ані після П.Безсонова так високо не оцінював роль і значення його фольклорного видання. Відносно стійкий інтерес дослідників народної творчості до «Опыта собра- ния…» М.Цертелєва, котрий спостерігався в першій половині ХІХ ст., змінився 25 Бессонов П.А. Князь Николай Андреевич Цертелев... – Л.7–9. 26 Там же. – Л.6 об. Український історичний журнал. – 2014. – №6 156 М.М.Суздаль майже забуттям у другій половині століття. Своєрідне пояснення науково- методологічного характеру дав М.Сумцов: «Не бачу особливої потреби визначати зв’язки сучасних етно- графів із попередніми, зв’язки книжні та особисті. За малими винятками, сучасна етнографія має цілком самостійне поход- ження. Такі збирачі й дослідники ранішого часу, як Цертелєв, Срезневський, Максимович, Метлинський, Костомаров майже цілковито забуті; крім Потебні, ніхто на них не покликається й не користується їхніми етнографічними працями… Загалом зв’язок новітньої етнографії з попередньою вельми незначний»27. Вряди-годи на «Опыт собрания…» посилалися автори «Киевской стари- ны» В.Горленко, П.Житецький, Б.Бистров та ін.28 Без етнографічної збірки М.Цертелєва постать цього діяча взагалі була б забутою в наративному про- сторі провідного на той час українознавчого журналу. Ситуація різко змінилася на початку ХХ ст., що було продиктоване зарод- женням ідеології українського націоналізму, національний рух тоді набув нового громадсько-політичного сенсу29. У ту добу праці українських інтелек- туалів, окрім власне творчої цінності, розглядалися ще й на предмет суспіль- но-політичної значимості. Відповідно збірка М.Цертелєва набула нового зна- чення в україністиці, а її укладача дослідники відтепер репрезентували як представника старшинського національного руху, що стояв біля витоків доби романтизму й початку національного відродження. Саме з окреслених позицій «Опыт собрания…» М.Цертелєва розглянув М.Мочульський30. Спочатку автор подав ретельну характеристику зовнішньо- го вигляду збірки, зазначивши при цьому всі параметри: обсяг праці, формат, опис титульного аркушу, присвяту, цензора, зміст та аналіз структури. Зміст подавався у вигляді «повільного читання» з коментарями та власними за- уваженнями. Особливого значення автор надав вступній розвідці «О старин- ных малороссийских песнях», яку поділив на три змістово-смислових блоки: 1. Погляд на історично-літературне значення українських дум. 2. Суд про їх мову. 3. Естетична оцінка простонародної української поезії31. Показова для зазначеного періоду невеличка праця Г.Гетьманця32, автор котрої зазначав, що на формування поглядів М.Цертелєва щодо мови визна- чально вплинуло культурно-політичне становище України: 27 Сумцов Н.Ф. Современная малорусская этнография // Киевская старина. – 1892. – №1. – С.2. 28 Горленко В. Бандурист Иван Крюковский // Там же. – 1882. – №12. – С.481–518; Житец­ кий П. Старинная запись народных малорусских дум с обзором вариантов к ним // Там же. – 1892. – №12. – С.391–408; 1893. – №1. – С.95–125; №2. – С.293–318; Быстров Б. К южнорусским пес ням // Там же. – 1895. – №2. – С.234–256; К.Ф.У.О. [Ухач­Охорович К.]. Кобзарь Остап Вересай, его думы и песни // Там же. – 1882. – №8. – С.259–282. 29 Колесник І.І. Українська історіографія (XVIII – поч. ХХ ст.). – К., 2000. – С.205. 30 Мочульський М. Погруддя з бронзи... – С.28–36. 31 Там само. – С.29–30. 32 Гетьманець Гр. [Гр. Сьогобочний]. Наші перші народолюбці і письменники поети (Доленга- Ходаковський, Цертелєв, Максимович). – К., 1919. – 42 с. Український історичний журнал. – 2014. – №6 «Опыт собрания старинных малороссийских песен» М.Цертелєва в історіографії... 157 «Бачучи, як освічені пани українського роду цураються своєї рід- ної мови та переймають московську, Цертелєв і сам набрався тієї думки, що наша мова ось незабаром щезне. Цертелєв став далі думати та казати, що се й не мова самостійна, а так собі, якесь застаріле наріччя, проста говірка, до доброї науки негодяща»33. За таких умов, продовжував далі автор, не дивно, що М.Цертелєв задався питанням: «Кому ж потрібна і нащо здалася ота моя праця? Для чого я збираю, для чого записую від народу оті пісні? Адже українці освічені по-московському вже балакають, на москалів перетво- рюються […] тепер настав уже час нашим людям московитися, забувати своє старе рідне та переймати московське»34. Чи то дорікаючи князеві за його погляди, чи то радіючи за нього, Г.Гетьманець завершив свій виклад такими словами: «Він дожив до того часу, коли на власні очі побачив, що тяжко помилився у своїх думках. Він переконався, що наша мова не щезла, а що ні далі, то все розвивається і в письменстві, і в жит- ті. А та невеличка збірка пісень, що назбирав Цертелєв, при­ далася серед збірок інших людей і була корисна нашій змосков­ леній інтелігенції та освіченим людям при вивченні народного життя та рідної мови нашої»35. Історик і літературознавець Г.Житецький із виходом у світ збірки «Опыт собрания старинных малороссийских песен» пов’язував зародження україн- ської етнографії, уважаючи цю подію знаковою та прирівнюючи її до постанов- ки «Наталки Полтавки» І.Котляревського36. К.Грушевська не давала однозначної оцінки ролі та значення публікації М.Цертелєва, але й не сприймала тезу багатьох дослідників, які пов’язували початок історії вивчення дум саме з виходом у світ «Опыта собрания…». На її думку, «початкову дату в історії дум можна було віднести до 1805 р. і за осново- положника збирання вважати не Цертелєва, а Ломиковського»37. Особливий погляд дослідниця демонструвала при з’ясуванні мотивів створення збірки, в яких вбачала не стільки наукову зацікавленість, скільки суто прагматич- не бажання «зробити приємність Трощинському» й, відповідно, отримати його протекцію38. Примітно, що в радянський час цікавість до збірки не зникла, однак трактували її по-іншому. Як це не парадоксально, але якщо українські ді- ячі розглядали «Опыт собрания…» каталізатором національної ідентичнос- ті, то тепер – у дусі концепції «єдиної народності». Якщо раніше дослідники 33 Там само. – С.10. 34 Там само. 35 Там само. 36 Житецький Г. «Вік» української етнографії (1819–1919) // Книгар. – 1919. – №20. – С.1241. 37 Грушевська К. Українські народні думи. – К., 1927. – С.ХІХ. 38 Там само. – С.ХХІ. Український історичний журнал. – 2014. – №6 158 М.М.Суздаль використовували працю задля демонстрації окремішності «малоросів», то те- пер вона вважалася об’єднавчим культурним елементом «братніх народів». Збірку М.Цертелєва, як і в попередні часи, нерідко згадували побіжно, епі- зодично. Водночас жодна ґрунтовна праця з фольклористики українських чи російських радянських авторів не обходилася без детального аналізу «Опыта собрания…». Так, М.Азадовський у своїй фундаментальній студії39 вказував на те, що публікація М.Цертелєва стала віхою в історії як української, так і ро- сійської фольклористики. Особливо цінним, із погляду автора, був вступ, який повністю перебував в орбіті «тих суперечок про народність і народну поезію, котрі були характерними для російського суспільства в перших десятиліттях ХІХ ст., хоча в його позиції й наявні певні своєрідні риси, зумовлені специфікою українського матеріалу». За словами М.Азадовського, М.Цертелєву належить роль піонера у царині систематизації, планомірного вивчення українського фольклору, а також у встановленні певних тенденцій і кристалізації традицій. У дусі свого часу дослідник пояснював незвичне захоплення князя народною творчістю. З одного боку, це популярність такого роду практик у першій по- ловині ХІХ ст., з іншого – вплив українських, здебільшого «козакофільсько- націоналістичних» захоплень. Останні були притаманні місцевому дворян- ству, яке відчувало себе обділеним при розподілі «благ земних і мріяло в май- бутніх кращих часах повернути собі колишню вагу». Однак через політичну й економічну залежності від Російської імперії «націоналістичне» українське дворянство не наважувалось на активні дії, натомість мріяло про майбутні змі- ни, тим часом утішаючись культом козацько-старшинської старовини. Утім, М.Азадовський уважав, що для М.Цертелєва політичне замовлення колекціо- нування пісень було чужим і неприйнятним, та, зайнявшись збиранням, він непомітно, можливо навіть для самого себе, потрапив під вплив настроїв, що панували серед його найближчих сусідів і друзів (Д.Трощинський, В.Капніст, В.Ломиковський та ін.). Насамкінець автор зазначав, що «ці дворянсько- націоналістичні тенденції можна звести до формули: українська народна по- езія помирає, як померла й сама Україна»40. Працю О.Дея відкриває глава «Перше видання українських дум», в якій детально проаналізовано збірку М.Цертелєва – «етапну віху в українській нау­ ці про народну творчість», що відкрила історію відповідних публікацій, запо- чаткувала дослідження фольклору, звернула увагу «передової громадськості Росії» на кобзарів як носіїв ориґінального жанру народної поезії, стала зразком і стимулом до дальших записів українських дум. О. Дей зазначав, що «збірка М.Цертелєва з’явилася майже на десятиріччя раніше від уславленої книж ки М.Максимовича “Малороссийские песни”, отже їй судилося бути первістком 39 Праця М.Азадовського була однією з перших спроб створити повну історію російської фоль- клористики, такий собі радянський аналог «Истории русской этнографии» О.Пипіна. Як зазна- чав М.Азадовський: «Ми не маємо повної та вичерпної історії російської фольклористики; єдиною студією такого роду все ще є відома чотиритомна праця О.М.Пипіна “История русской этногра- фии” (1890–1892). Це дослідження досі багато у чому не втратило свого значення; принаймні воно стоїть значно вище багатьох тематично споріднених праць» (див.: Азадовский М.К. История русской фольклористики. – Т.1. – С.22). 40 Там же. – С.256–258. Український історичний журнал. – 2014. – №6 «Опыт собрания старинных малороссийских песен» М.Цертелєва в історіографії... 159 українських фольклористичних видань взагалі». «Видатною науковою заслу- гою» збірки автор уважав те, що вона стала своєрідним початком, першим по- штовхом до наукового вивчення народної творчості. Підсумовуючи свій нарис про перше видання дум, О.Дей зазначав, що воно вже давно стало раритетом, утім не втратило наукової та бібліографічної цінності, а отже заслуговує на перевидання фототипічним способом41. Доволі розлога розвідка про публікацію М.Цертелєва міститься у праці Б.Кирдана42 (зауважимо, що на цього дослідника найбільше покликатимуться автори при згадуванні збірки), котрий ніби й розглядає «Опыт собрания…» за усталеною схемою (зовнішній вигляд, структура, зміст), однак постійно робить відступи різного характеру, часто-густо змальовуючи творчу атмосферу часів М.Цертелєва, при цьому авторитетом для нього виступають праці В.Базанова43. Так, особливу увагу Б.Кирдан приділяє реакції сучасників на вихід у світ збір- ки. Цінна для нас рецензія, яку автор віднайшов у фонді Срезневських, ко- трий зберігається в Російському державному архіві літератури й мистецтва, у рукопису під назвою «Издания староукраинских народных дум». Б.Кирдан на- голошував: із назви та передмови видно, що автор у своїй праці хотів розібра- ти декілька видань, однак обмежився лише збіркою М.Цертелєва. У рукопису зазначено, що «Опыт собрания…» став книгою, в якій «уперше показалися у друкованому світлі староукраїнські думи»44. В єдиному монографічному дослідженні біографії князя М.Цертелєва хоча й уміщено доволі розлогу розвідку про видання українських дум, однак вона не містить якихось нових оцінок чи підходів. О.Ґвінчидзе при аналізі «Опыта собрания…» покликається на Б.Кирдана та повністю солідаризується з ним45. Показово, що з нагоди 150-літнього ювілею збірки було влаштовано справж нє свято української народної пісні: «1969 р. для української фольклористики особливо знаменний. Півтора століття тому, у 1819 р., М.Цертелєв видрукував збірку “Опыт собрания старинных малороссийских песен”. Від­ значенню цієї пам’ятної дати був присвячений вечір в КДУ. Члени гуртка українського фольклору, який працює під керівницт вом професора Г.Сидоренко, запросили до себе в гості головного редактора журналу “Народна творчість та етногра- фія”, доктора філологічних наук, професора О.Дея, який цікаво розповів присутнім про спробу збирача і видавця українських дум, а також зробив ідейно-художній аналіз творів, що складали збірку»46. 41 Дей О.І. Сторінки з історії української фольклористики. – К., 1975. – С.12–23. 42 Кирдан Б. Собиратели народной поэзии: Из истории украинской фольклористики ХІХ в. – Москва, 1974. – 280 с. 43 Базанов В.Г. Вольное общество любителей российской словесности. – Петрозаводск, 1949. – 422 с.; Его же. Ученая республика. – Москва; Ленинград, 1964. – 463 с. 44 Цит. за: Кирдан Б. Собиратели народной поэзии... – С.44–45. 45 Гвинчидзе О.Ш. Николай Андреевич Цертелев. – С.18–33. 46 Федас Й., Форкун Ф. Відзначення пам’ятної дати // Народна творчість та етнографія. – 1969. – №1 (січень – лютий). – С.110. Український історичний журнал. – 2014. – №6 160 М.М.Суздаль На заході були присутні студенти й викладачі інших факультетів, а та- кож науковці зі Львова. До речі, вечір, присвячений 150-річчю з часу видан- ня збірки М.Цертелєва, відбувся й у цьому місті47. Отже, і в нових суспільно- ідеологічних рамках публікація М.Цертелєва продовжувала виконувати функцію своєрідного символу національної культури та єдності. Після проголошення незалежності України перед суспільствознавцями постала проблема творення власного/національного наративу. Історики, фі- лологи, психологи, етнографи намагалися не просто реконструювати, а радше показати зсередини процеси «пошуку» та «віднайдення себе», своєї ідентичнос- ті, ментальності. Певна річ, що в такому контексті знаковим стало досліджен- ня «довгого ХІХ ст.», а «Опыт собрания…» М.Цертелєва чимало українських істориків пов’язували саме з початком національного відродження48. У такому ж ракурсі збірка розглядалася й у підручниках із культурології49. Для літературознавців ця публікація стала одним з етапів на шляху ста- новлення нової літератури та утвердження романтизму. Щоправда з’являлися й нові підходи до бачення та потрактування її ролі. Так, І.Арендаренко за допомогою компаративістського підходу проаналізувала пісенні збірники М.Цертелєва й англійського фольклориста Т.Персі. Авторка дійшла висновку, що обидві «збірки давньої поезії стоять на межі фольклористики та літератури. А художнє редагування Т.Персі та М.Цертелєва дало змогу розглядати бала- ди, пісні, думи як перші зразки преромантичної поезії»50. Стійкий інтерес до збірки М.Цертелєва проявляють фольклористи й етно- графи. Історіографічний зріз розвитку думознавства в ХІХ – першій половині ХХ ст. здійснила І.Матяш51. Розгортання дослідницької роботи у цій царині авторка пов’язала з ім’ям М.Цертелєва, еволюція наукових поглядів котрого, розуміння ним наукової важливості вивчення пам’яток героїчного епосу стали можливими завдяки сукупності обставин: по-перше, впливу ідей романтичної школи; по-друге, безпосереднім враженням від живого виконання народних пісень і фольклору на Хорольщині та Прилуччині; по-третє, фаховому ви- школу в Московському університеті. Дослідниця зауважує, що М. Цертелєв замість терміна «дума» послуговується термінами «історичні пісні», «поеми», «козацькі пісні». Таку ситуацію, вочевидь, спричинило те, що на момент укла- дання збірки термін «дума» ще не отримав поширення в науці. І.Матяш при- пускає, що укладач «Опыта собрания…» не ставив перед собою завдання ви- значення жанру записаних ним фольклорних творів і їх наукового аналізу, водночас М.Цертелєв «уперше звернув увагу на історизм дум, вбачаючи у них, 47 Федас Й., Форкун Ф. Відзначення пам’ятної дати. – С.110. 48 Грицак Я. Нариси з історії України: Формування української модерної нації. – К., 1998 [Електронний ресурс]: http://www.twirpx.com/file/701144; Яковенко Н. Вступ до історії. – К., 2007. – С.141; Колесник І.І. Українська історіографія (XVIII – поч. ХХ ст.). – С.231; Сарбей В.Г. Національне відродження України. – К., 1999. – С.51. 49 Попович М.В. Нарис історії культури України. – К., 1998. – С.317; Культурологія: україн- ська та зарубіжна культура / За ред. М.М.Заковича. – К., 2009. – 589 с. 50 Арендаренко І. По дорозі й назустріч: Англійські та українські романтичні поезії: порів- няльна типологія і поетика. – К., 2004. – С.30. 51 Матяш І. Студії з думознавства (1818–1931): історіографічний нарис // Народна творчість та етнографія. – 2008. – №6. – С.64–89. Український історичний журнал. – 2014. – №6 «Опыт собрания старинных малороссийских песен» М.Цертелєва в історіографії... 161 відповідно до аксіоми романтизму, найтісніші зв’язки народної пісенності з історією народу, джерело для вивчення поглядів і звичаїв, думок і почуттів наших предків, зображення в них найвизначніших з народного погляду іс- торичних подій». Утім, авторка зазначає, що інтерес до історизму дум не був власне джерелознавчим – дослідника більше захоплювала естетична цінність народних творів. Поряд з історизмом думи несуть у собі високу народну мо- раль, у них виражено характер народу. Цінність збірки М.Цертелєва полягає в тому, що вона відкривала шлях і визначала напрями для подальших роз- відок на ниві історичної пісенності. І.Матяш резюмує, що праці М.Цертелєва «сколихнули не лише українських дослідників, а й європейських, остаточно порушивши сприйняття епічної народної творчості в класицизмі та естетично- му раціоналізмі Заходу»52. Збірка пісень М.Цертелєва часто згадується у студіях М.Дмитренка, при цьому він доходить таких самих висновків, що й І.Матяш53. С.Грица називає М.Цертелєва серед перших публікаторів дум. Дослідниця демонструє особли- вий погляд на деякі нюанси видання народного епосу. Зокрема зазначає, що на початковому етапі вивчення дум публікатори виявляли пильний інтерес до їх сюжетів, що заважало зосередитись на постаті виконавця. Останній, хоча й високо цінувався дослідниками, проте не був персоніфікований, а набував узагальнюючого образу54. Автори «Історії української етнографії», ведучи мову про М.Цертелєва та його «Опыт собрания…», зверталися до дискусії щодо початків укра- їнської етнографії – від Г.Калиновського, М.Цертелєва чи З.Доленґи- Ходаковського? Посилаючись на праці М.Тарасенка, Ф.Савченка, Д.Дорошенка, О.Гру шев сь кого, В.Горленка, М.Сумцова фахівці, зрештою, указують на Г.Калиновсь ко го55. В.Горленко та Р.Кирчів зауважують, що «М.Цертелєв, М.Максимович, М.Костомаров та ряд інших дослідників дещо перебільшували значення пам’яток усної народної творчості з історичних та етнографічних джерел, тлумачили їх занадто прямолінійно і використо- вували не завжди доцільно»56. Окремо хотілося б звернути увагу на лексикографічну складову рецепції збірки М.Цертелєва. Очевидно, уперше відповідний аналіз було здійснено автором рецензії, яка зберігається в архіві Срезневських. Зокрема, стверджу- ється, що «словничок» публікації «примітний не лише тому, що був одним з перших у своєму роді, але й тому, що великоросіянину можна за ним вивчити головні відмінності вимови південноруської від великоруської»57. Пізніше мовознавці неодноразово звертатимуться до словника «Опыта собрания…». Отримуючи різні оцінки, він поповнить перелік джерел 52 Там само. – С.67. 53 Дмитренко М. Українські народні історичні пісні як об’єкт дослідження // Народознавчі зошити. – 2009. – №1/2. – С.136–137. 54 Грица С. Українські думи – народнопісенний епос // Українські народні думи. – К., 2007. – С.33. 55 Горленко В., Кирчів Р. Історія української етнографії. – К., 2005. – С.18. 56 Там само. – С.336. 57 Цит. за: Кирдан Б. Собиратели народной поэзии... – С.44–45. Український історичний журнал. – 2014. – №6 162 М.М.Суздаль початкового періоду розвитку лексикографії нової української літературної мови й стане в один ряд зі словником «Енеїди» І.Котляревського, «Кратким малороссийским словарем» О.Павловського, словником Войцеховича та ін. Наприклад, у 1907 р. украй неґативну характеристику словнику М.Цертелєва дав І.Огієнко: «Особливої цікавості словничок не викликає, бо він і занадто невеличкий – всього 218 слів, і складений недбало; алфавіт до- держано тільки до першої букви, та й то не скрізь; окрім сього в словничку чимало друкарських помилок і в словах не зазначено наголосу. Все се робить його зовсім нездатним до практичного користування. […] Самі слова підібрані недбало; є чимало і не зовсім відповідних слів і перекладів. […] Взагалі про словник треба сказати, що він вже занадто виявляє, що його склав не українець, чого наприклад, зовсім не можна сказати про слов- ник Павловського»58. За радянської доби П.Горецький більш стримано характеризував словник при «Опыте собрания…», утім теж указував на значну кількість помилок59. Сучасний дослідник Л.Полюга прив’язує збірку пісень М.Цертелєва до процесу утвердження української мови й національної ідеї наприкінці ХVIII – у першій половині ХІХ ст. На думку автора, словникарська справа в умовах бездержав- ності набувала ідейного змісту й леґалізувала самостійний статус української мови. Лексикографія була спрямована на розкриття мовного багатства, словни- ки ніби виборювали рівноправність підневільної української мови з колоніза- торською російською, і тим виховували в носіїв бажання самостійно розвивати власну культуру60. Отже, утвердившись як своєрідна ідіома, збірка М.Цертелєва набувала різноманітних історіографічних образів і сентенцій відповідно до ідеоло- гічних, а також наукових реалій. В історіографічній традиції її вивчення можна виокремити різні періоди, кожен з яких має свої специфічні риси й особливості. Перший період – романтичний – охоплює 1820–1860-ті рр. й характери- зується зміною ситуації: від активної запитаності збірки в науково-культур- ному середовищі після її виходу до поступового згасання інтересу впродовж 1860-х рр. Популярність публікації М.Цертелєва пояснюється, по-перше, від- сутністю подібних досвідів; по-друге, вона несла у собі важливі й актуальні для суспільства ідеї народності та мови. Відповідно до трансформації цих ідей змінювався і підхід до ролі збірки. У 1820-х рр. вона привертала увагу як українців, так і росіян, котрі на той час проявляли підвищений інтерес до подібної «екзотики». У 1840-х рр. меланхолійні спогади князя при гортанні сторінок «Опыта собрания старинных малороссийских песен», його бажання ознайомити російську еліту з «малоросійською душею» трансформувалися 58 Огієнко І. Огляд українського язикознавства // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Т.LXXX. – Л., 1907. – С.45. 59 Горецький П.Й. Історія української лексикографії. – К., 1963. – С.48–49. 60 Полюга Л. Роль української лексикографії в утвердженні національної самобутності // Вісник Львівського університету: Серія журналістики. – Вип.23. – Л., 2003. – С.144–152. Український історичний журнал. – 2014. – №6 «Опыт собрания старинных малороссийских песен» М.Цертелєва в історіографії... 163 новим поколінням в ідею національної окремішності, «інакшості» порівняно з «велико росами» й поляками. Саме це питання, і саме в такому ракурсі почина- ло хвилювати багатьох людей. Наступний період – позитивістський – припадає на другу полови- ну ХІХ ст. й характеризується епізодичними згадками «Опыта собра- ния…» в контексті висвітлення українськими дослідниками інших питань. Водночас видання М.Цертелєва високо цінували російські автори (О.Пипін, П.Безсонов). Третій період – державницький – охоплює час із кінця ХІХ ст. до 1930-х рр. і характеризується відродженням інтересу як до збірки, так і до постаті її укладача, що було спричинене ренесансом українознавчих студій та підви- щеним інтересом до історії першої половини ХІХ ст. Саме на цей період при- падає здійснене М.Мочульським перше монографічне дослідження життя та діяльності М.Цертелєва. Один із розділів праці було присвячено аналізу його відомої збірки. Примітно, що на 100-літній ювілей видання фольклористи й літературознавці відгукнулися низкою статей. Четвертий період – радянський – припадає на 1930–1980-ті рр., його поча- ток збігається з «ідейною» перевіркою як самої постаті М.Цертелєва, так і його збірки, котра набуває нового сенсового відтінку, виконуючи роль об’єднавчого культурного елементу «братніх народів». У кожному виданні з історії фолькло- ристики присутній аналіз «Опыта собрания…». Слід зазначити, що на відміну від своєї публікації сам М.Цертелєв «не пройшов» тест на «ідейну перевірку», як результат – його зображували «дворянином-реакціонером», «націоналістич- ним елементом». П’ятий період – новітній – триває з 1990-х рр. і до сьогодні. Це другий ренесанс українознавчих студій, що характеризується свідомою рефлексією попереднього культурного й історичного досвіду, з’ясуванням механізмів за- родження та здійснення процесу консолідації, ідентифікації нації. Не дивно, що збірка М.Цертелєва, окрім фольклористів чи літературознавців, активно згадується й істориками як каталізатор національної самосвідомості. Утім, за роки незалежності України ані видання М.Цертелєва, ані його постать так і не стали предметом окремого дослідження. Збірку вивчають представники різних наук, при цьому кожну з них ціка- вить окремий аспект праці. Власне для історії літератури найбільшу цінність становить передмова (до речі, надрукована окремим відбитком у 1818 р.61), яка відкрила широкому загалу українську поезію. «Опыт собрания…» виступає джерелом нової української літератури, своєрідним маніфестом романтизму. Для мовознавців збірка – це етапний момент у розвитку новітньої української мови. Історики й культурологи з публікацією М.Цертелєва пов’язують початок національного відродження. Найбільший інтерес збірка викликала в етногра- фів і фольклористів. Залежно від ідеологічних приписів та науково-методо- логічних підходів до народного епосу в різні часи різнилась і дослідницька рецепція. 61 Цертелев Н.А. О старинных малороссийских песнях // Сын Отечества. – 1818. – Ч.45. – C.122–136. Український історичний журнал. – 2014. – №6 164 М.М.Суздаль Своєю появою «Опыт собрания старинных малороссийских песен» відра- зу привернув увагу сучасників. Упродовж майже двох століть збірка перебу- ває на перехресті різних соціально-культурних проблем. Праця М.Цертелєва й сьогодні не втратила своєї популярності, ба більше – відносимо її до того типу історичних джерел, які концентрують у собі осмислений народом до- свід минулого. Указану публікацію можна трактувати як один з елементів механізму національної самоідентифікації, без чого неможливе існування державності. The article is devoted to the analysis of the reception of the collection “The Experience of Collecting of Old Time Little­Russian Poems” by M.Tserteliev from its very emergence till the beginning of 21st century. The author attempts to outline the reasons of continuing interest in this collection and its place in scientific and social life. Keywords: “The Experience of Collecting of Old Time Little­Russian Poems”, Tserteliev, folklore studies, romanticism, ideology, Little­Russian identity.

Схожі ресурси