Категорія «цивілізаційна ідентичність» як об’єкт історіографічного дослідження: сучасні інтерпретації
Розглядаються сучасні наукові інтерпретації категорії «цивілізаційна ідентичність » як одного з виявів колективної ідентичності. Проаналізовано специфіку побутування цього поняття у зарубіжній та українській науці. Окреслено кореляції цивілізаційної ідентичності з іншими формами колективної ідент...
Gespeichert in:
| Datum: | 2014 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2014
|
| Schriftenreihe: | Український історичний журнал |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/108861 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Категорія «цивілізаційна ідентичність» як об’єкт історіографічного дослідження: сучасні інтерпретації / І.П. Куций // Український історичний журнал. — 2014. — № 6. — С. 113-122. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-108861 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1088612016-11-17T03:03:14Z Категорія «цивілізаційна ідентичність» як об’єкт історіографічного дослідження: сучасні інтерпретації Куций, І.П. Методологія. Історіографія. Джерелознавство Розглядаються сучасні наукові інтерпретації категорії «цивілізаційна ідентичність » як одного з виявів колективної ідентичності. Проаналізовано специфіку побутування цього поняття у зарубіжній та українській науці. Окреслено кореляції цивілізаційної ідентичності з іншими формами колективної ідентичності. З’ясовуються перспективи дослідження цивілізаційної ідентичності в українській історіографії. This paper investigates modern scientific interpretations of the category of “civilization identity” as a manifestation of collective identity. The specificity of the term use in foreign and Ukrainian science is analyzed. The correlation of civilization identity with other forms of collective identity is defined. The author explains research prospects of civilization identity in Ukrainian historiography. 2014 Article Категорія «цивілізаційна ідентичність» як об’єкт історіографічного дослідження: сучасні інтерпретації / І.П. Куций // Український історичний журнал. — 2014. — № 6. — С. 113-122. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/108861 930 (477.83/.86) uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Методологія. Історіографія. Джерелознавство Методологія. Історіографія. Джерелознавство |
| spellingShingle |
Методологія. Історіографія. Джерелознавство Методологія. Історіографія. Джерелознавство Куций, І.П. Категорія «цивілізаційна ідентичність» як об’єкт історіографічного дослідження: сучасні інтерпретації Український історичний журнал |
| description |
Розглядаються сучасні наукові інтерпретації категорії «цивілізаційна ідентичність
» як одного з виявів колективної ідентичності. Проаналізовано специфіку
побутування цього поняття у зарубіжній та українській науці. Окреслено кореляції
цивілізаційної ідентичності з іншими формами колективної ідентичності.
З’ясовуються перспективи дослідження цивілізаційної ідентичності в українській
історіографії. |
| format |
Article |
| author |
Куций, І.П. |
| author_facet |
Куций, І.П. |
| author_sort |
Куций, І.П. |
| title |
Категорія «цивілізаційна ідентичність» як об’єкт історіографічного дослідження: сучасні інтерпретації |
| title_short |
Категорія «цивілізаційна ідентичність» як об’єкт історіографічного дослідження: сучасні інтерпретації |
| title_full |
Категорія «цивілізаційна ідентичність» як об’єкт історіографічного дослідження: сучасні інтерпретації |
| title_fullStr |
Категорія «цивілізаційна ідентичність» як об’єкт історіографічного дослідження: сучасні інтерпретації |
| title_full_unstemmed |
Категорія «цивілізаційна ідентичність» як об’єкт історіографічного дослідження: сучасні інтерпретації |
| title_sort |
категорія «цивілізаційна ідентичність» як об’єкт історіографічного дослідження: сучасні інтерпретації |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Методологія. Історіографія. Джерелознавство |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/108861 |
| citation_txt |
Категорія «цивілізаційна ідентичність» як об’єкт історіографічного дослідження: сучасні інтерпретації / І.П. Куций // Український історичний журнал. — 2014. — № 6. — С. 113-122. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT kucijíp kategoríâcivílízacíjnaídentičnístʹâkobêktístoríografíčnogodoslídžennâsučasníínterpretacíí |
| first_indexed |
2025-07-07T22:12:41Z |
| last_indexed |
2025-07-07T22:12:41Z |
| _version_ |
1837027937365262336 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2014. – №6
МЕТОДОЛОГІЯ. ІСТОРІОГРАФІЯ.
ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО
Поняття «ідентичність» сьогодні активно артикулюється в більшості соціо-
гуманітарних наук. У найширшому розумінні воно означає усвідомлення ін-
дивідом своєї належності, що дозволяє йому визначити власне місце у соціо-
культурному просторі й вільно орієнтуватися в оточуючому світі1. Якщо студії
над ідентичністю в більшості її проявів відзначаються неабиякою популярніс-
тю, динамікою та різнобічністю, то така підкатегорія, як «цивілізаційна іден-
тичність», ще не пошанована належною увагою. Доволі показовий факт: у віт-
чизняній соціогуманітарній науці досі немає спеціалізованого дослідження,
присвяченого теоретико-методологічному з’ясуванню її сутності. При цьому
слід звернути увагу, що на емпіричному рівні тема цивілізаційної належнос-
ті України популярна ще з 1920-х рр. Від В.Липинського та С.Рудницького
українські дослідники з’ясовують цивілізаційно-просторову ідентичність краї-
ни в рамках опозиційної дихотомії схід – захід. Згадаймо студії Л.Окіншевича,
І.Лисяка-Рудницького, І.Шевченка, Я.Дашкевича, Н.Яковенко, О.Гнатюк,
Я.Грицака та ін. В їхніх працях ідеться насамперед про співвідношення
«західних» та «східних» рис в українському історичному процесі й культурі.
Водночас мають місце ґрунтовні спроби вивчення цивілізаційної ідентичнос-
ті в історіографічному процесі. Вагомий внесок у дослідження цієї проблеми
Куций Іван Петрович – кандидат історичних наук, доцент (Тернопіль)
Email: kutsyy@ukr.net
1 Кондаков И.В., Соколов К.Б., Хренов Н.А. Цивилизационная идентичность в переход-
ную эпоху: культурологический, социологический и искусствоведческий аспекты. – Москва,
2011. – С.39.
УДК 930 (477.83/.86)
І.П.куций *
кАТЕГОРІЯ «цИВІЛІЗАцІЙНА ІДЕНТИЧНІСТь» Як Об’ЄкТ
ІСТОРІОГРАФІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ: СУЧАСНІ ІНТЕРПРЕТАцІЇ
Розглядаються сучасні наукові інтерпретації категорії «цивілізаційна ідентич
ність» як одного з виявів колективної ідентичності. Проаналізовано специфіку
побутування цього поняття у зарубіжній та українській науці. Окреслено коре
ляції цивілізаційної ідентичності з іншими формами колективної ідентичнос
ті. З’ясовуються перспективи дослідження цивілізаційної ідентичності в укра
їнській історіографії.
Ключові слова: цивілізаційна ідентичність, колективна ідентичність, цивілі
зація, спільнота, ідентифікація, українська історіографія.
Український історичний журнал. – 2014. – №6
114 І.П.Куций
стосовно міжвоєнного періоду вітчизняного історіографічного процесу зробив
В.Масненко, котрий простудіював дискусії українських істориків (насамперед
Д.Дорошенка) з представниками євразійської течії російської історичної дум-
ки2, систему цивілізаційних координат В.Липинського3. Відповідні уявлення
М.Грушевського досліджували В.Ващенко4, В.Тельвак5. Дослідження генези
цивілізаційних поглядів істориків міжвоєнного періоду та радянського часу
здійснила Н.Яковенко6. Детальний аналіз цивілізаційних дискурсів сучасних
українських істориків запропонував В.Гончаревський7. І все ж таки проблема
цивілізаційної ідентичності українських істориків залишається малодослід-
женою. Особливо це стосується «довгого ХІХ ст.», тобто періоду становлення
вітчизняної історіографії як самостійної наукової галузі. Уточнимо, що така
ситуація виразно контрастує з російською наукою, в якій тема цивілізаційної
ідентичності стала доволі популярною, їй присвячено декілька спеціальних
наукових студій. Емпіричний аналіз конкретних історіографічних проявів
цивілізаційної ідентичності здійснювався в українській історичній науці пе-
реважно поза теоретико-методологічним з’ясуванням сутності цієї категорії.
Наскільки дозволяє обсяг статті, спробуємо вирішити це завдання, спираю-
чись на методологічні напрацювання зарубіжних фахівців та емпіричний до-
робок дослідників вітчизняної історіографії.
Уживання термінів «цивілізація» та «цивілізаційна ідентичність» як робо-
чих категорій наукового дослідження можна вважати використанням елемен-
тів цивілізаційного підходу. Сам він на сучасному етапі розвитку української
історичної науки переживає кризу та спад популярності8. Побутує думка про
непридатність цього підходу як наукової методології9. Проте питання про його
перспективи залишається відкритим. З одного боку, як «велика теорія» (мета-
наратив), що здатна пояснити закони світової історії, він себе повністю вичер-
пав, у такому ракурсі його варто вивчати лише як етап генези історіософської
думки. З іншого боку – окремі елементи цивілізаційних теорій сьогодні продо-
вжують успішно застосовуватися в рамках емпіричних історичних студіювань.
До таких елементів можна віднести передовсім категорії «образ цивілізації»,
«цивілізаційні уявлення» та, власне, «цивілізаційна ідентичність». Так само
2 Масненко В.В. Історична думка та націотворення в Україні (кінець XIX – перша третина
XX ст.). – К.; Черкаси, 2001. – С.194–210.
3 Масненко В.В. Історичні концепції М.С.Грушевського та В.К.Липинського: методоло-
гічний і суспільно-політичний виміри української історичної думки 1920-х рр. – К., 2000. –
С.73–77; Його ж. Україна, Польща, Росія у системі цивілізаційних координат: візія В’ячеслава
Липинського // Historia – Mentalność – Tożsamość: Rosja i Europa Zachodnia w polskiej i ukraińskiej
historiografii XIX i XX w. – Gdańsk, 2013. – S.307–323.
4 Ващенко В. «Ментальна географія» зламу ХІХ–ХХ ст.: конструювання М.Грушевським «іде-
ального простору» Європи, України та Росії // Ibid. – S.75–93.
5 Тельвак В. Росія та Європа в історіософському дискурсі й історіографічній практиці
Михайла Грушевського // Ibid. – S.298–306.
6 Яковенко Н. «Україна між Сходом і Заходом»: проекція однієї ідеї // Її ж. Паралельний світ:
Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI–XVII ст. – К., 2002. – С.333–365.
7 Гончаревський В.Е. Цивілізаційний підхід до історії: Сучасний український досвід (1991–
2009). – К., 2011. – 220 с.
8 Там само. – С.161.
9 Див.: Ионов И.Н. Цивилизационное сознание и историческое знание: проблемы взаимодей-
ствия. – Москва, 2007. – С.7–12.
Український історичний журнал. – 2014. – №6
Категорія «цивілізаційна ідентичність» як об’єкт історіографічного дослідження... 115
сьогодні мають місце спроби «оживити» цивілізаційні теорії якісно новим зміс-
том, перетворити їх з умоглядних історіософських схем на прикладну методо-
логію для конкретних історичних досліджень.
Більшість науковців одностайні у тому, що «цивілізаційна ідентичність»
виступає частиною чи різновидом ширшого поняття – «колективної» або «групо-
вої ідентичності». Означення «колективна» більш адекватне, адже група може
бути сукупністю людей, об’єднаних випадковими ознаками. У такому випадку
вони не матимуть спільної ідентичності. Колективна ж ідентичність базується
на принципі засвоєння індивідом істотних елементів колективної культури,
визнання їх своїми, ототожнення себе з ними10. У царині психології З.Фройд
одним із перших запропонував розрізняти групову та індивідуальну ідентич-
ність, мотивуючи це тим, що людина сама по собі керується власним «еґо», а у
групі – цілим рядом чинників: географічними характеристиками місцевості,
історичними перспективами колективу, матеріальними засобами та цілями,
колективним сприйняттям часу, життєвим планом11. Психолог Е.Еріксон ін-
терпретував групову ідентичність як включення особистості в різні спільноти,
підкріплене суб’єктивним відчуттям внутрішньої єдності зі своїм соціальним
оточенням12. Н.Хрєнов характеризує колективну ідентичність як «невизначену
й вислизаючу реальність»13. Він вважає цивілізаційну ідентичність найбільш
універсальною формою колективної ідентичності14. В.Хачатурян трактує циві-
лізаційну ідентичність як найширшу, абстрактну та раціоналізовану форму
ідентичності. Дослідниця вбачає її суть в усвідомленні належності до локаль-
ної цивілізації. Цивілізаційна ідентичність, на її думку, виконує інтеґративну
й одночасно архаїчну функцію поділу на «ми» і «вони», «чужі»15. В.Хачатурян
звернула увагу і на те, що цивілізаційна ідентичність реалізується переважно
в рамках теорії локальних цивілізацій.
І.Іонов уважає цивілізаційну ідентичність самостійною формою історич-
ної самосвідомості16, саме в основі якої він відшукує розмежування об’єкта та
суб’єкта пізнання. Складовими цієї ідентичності виступають ірраціональні,
міфологічні та утопічні знання; вагома роль в її формуванні належить уяві
й фантазії17. Цивілізаційна ідентичність – уявлювана сутність, суб’єктивна
характеристика індивідів. Вона не виникає та не існує сама по собі, а є ре-
зультатом взаємодії конкретної людини або групи людей з іншими людьми
чи групами. Звідси випливає, що ідентифікація неможлива поза порівняль-
ним контекстом, коли «ми» порівнюється та протиставляється «їм». Причому
«вони» виступають часто у формі «чужого», «ворога». Власне творення образу
10 Гнатюк О. Прощання з імперією: Українські дискусії про ідентичність. – К., 2005. – С.50–51.
11 Див.: Кондаков И.В., Соколов К.Б., Хренов Н.А. Цивилизационная идентичность в переход-
ную эпоху... – С.37.
12 Див.: Там же.
13 Хренов Н. От редактора: Художественная воля в контексте цивилизационной идентичнос-
ти // Искусство и цивилизационная идентичность. – Москва, 2007. – С.5.
14 Там же. – С.17.
15 Хачатурян В. Истоки и рождение евразийской идеи // Там же. – С.289.
16 Ионов И. Цивилизационная самоидентификация как форма исторического сознания //
Там же. – С.170.
17 Там же. – С.172, 174.
Український історичний журнал. – 2014. – №6
116 І.П.Куций
ворога – це стандартний, універсальний механізм формування колективної
ідентичності.
С.Гантінґтон інтерпретує «цивілізаційну ідентичність» як найширший
вияв культурної ідентичності, котра формує моделі згуртованості, дезінтеґра-
ції та конфлікту18. У ній люди визначають себе з погляду походження, релігії,
мови, історії, цінностей, звичаїв та інститутів19. Цивілізації, за С.Гантінґтоном,
найвищий із декількох рівнів ідентифікації людей; вони – «найбільші “ми”,
усередині яких кожен відчуває себе в культурному сенсі як удома і відрізняє
себе від усіх інших “їх”»20.
Не залишились осторонь цієї теми й українські фахівці. В.Гончаревський
подає цивілізаційну ідентичність як «належність до певної цивілізації»21.
М.Козловець визначає її категорією, що
«характеризує належність індивіда, соціальних груп і народів
до певної цивілізації. Це граничний рівень соціокультурної са-
моідентифікації індивідів, вище якого може стояти лише іден-
тифікація міжпланетарного масштабу (“землянин”). В її основі
постає відносно усталена велика міжетнічна мегаспільність лю-
дей, яка тривалий час проживає в одному реґіоні, і яка базується
на єдності історичної колективної долі різних народів, пов’яза-
них між собою схожими культурними цінностями, нормами та
ідеалами (західноєвропейська цивілізація, китайська та ін.).
Цивілізаційна ідентичність є універсальною константою, прак-
тично незмінною характеристикою суспільства загалом»22.
І.Іонов пропонує розрізняти історичні різновиди цивілізаційної само-
ідентифікації: 1) сучасна, що виникла у Західній Європі на початку модерної
епохи, а її модифікації сьогодні існують і в незахідних середовищах; 2) дещо
спекулятивні реконструкції інших форм цивілізаційної самоідентифікації
стародавнього та середньовічного часу. Якщо перший різновид – реальний,
соціологічно фіксований об’єкт, то другий – теоретичний конструкт, котрий
дозволяє віднайти в позаєвропейському світі форми свідомості, подібні до
сьогоднішніх23. Іншими словами, І.Іонов акцентує на істотній відмінності мо-
дерних та домодерних форм цивілізаційної самоідентифікації. Подібну дум-
ку поділяє також І.Кондаков, за словами якого ранні форми цивілізаційної
ідентичності (у «доцивілізаційний період») погано піддаються реконструкції24.
Автор звертає увагу, що рефлексія над цивілізаційною ідентичністю має місце
лише на пізніх етапах її генези, коли вона зазнає серйозної кризи25. При цьо-
му І.Кондаков пропонує розрізняти «зовнішню кризу» (внаслідок вторгнення у
18 Гантінґтон С. Протистояння цивілізацій та зміна світового порядку. – Л., 2006. – С.11.
19 Там само. – С.13.
20 Там само. – С.41.
21 Гончаревський В.Е. Цивілізаційний підхід до історії… – С.187.
22 Козловець М.А. Ідентичність: поняття, структура і типи // Вісник Житомирського державно-
го університету імені Івана Франка. – Вип.57. – Житомир, 2011. – С.8.
23 Ионов И. Цивилизационная самоидентификация... – С.181.
24 Кондаков И. Динамика цивилизационной идентичности России // Искусство и цивилиза-
ционная идентичность. – С.212.
25 Там же. – С.211.
Український історичний журнал. – 2014. – №6
Категорія «цивілізаційна ідентичність» як об’єкт історіографічного дослідження... 117
замкнутий світ однієї локальної цивілізації цінностей та норм чужої цивіліза-
ції) та «внутрішню», що реалізується через «смуту» – стан соціокультурної не-
визначеності26. І.Яковенко звертає увагу на те, що у свідомості зрілої людини
наявний цілий пакет ідентичностей, пропонуючи розрізняти «менш значимі»
(факультативні, приватні, тимчасові) та «базові», до котрих він відносить кон-
фесійну, ідеологічну, громадянську, національну й, власне, цивілізаційну27.
Важливо підкреслити, що кожна людина – носій декількох різновидів
колективної ідентичності (цивілізаційна, релігійна, національна, соціальна,
професійна, ґендерна, географічна тощо). Звідси цивілізаційна ідентичність
здатна найрізноманітнішими способами поєднуватись із зазначеними інтер-
претативними спільнотами. Так, носій слов’янської цивілізаційної ідентичнос-
ті може бути українофілом, малоросом чи рософілом у сенсі національної іден-
тичності; так само він може бути буковинцем, галичанином або наддніпрянцем
у сенсі реґіональної ідентичності. Процес конструювання власної ідентичності
полягає у прийнятті чи відкиданні людиною елементів ідентичності різних
груп, до яких вона прагне долучитися28. Поставивши у центр історіографічного
дослідження саме цивілізаційну ідентичність, дослідникові варто торкатися
інших форм колективної ідентичності (насамперед національної, культурної
та релігійної) лише тією мірою, наскільки вони здатні увиразнити генезу ци-
вілізаційної тожсамості.
Фахівці констатують два способи взаємодії цивілізаційної та національної
ідентичності – взаємоконкуренція та взаємодоповнення. Так, О.Гнатюк пише:
«Українська тожсамість теж може прилягати до європейської або протистав-
ляти їй себе»29. Цікавою видається думка М.Ґібернау стосовно цього співвід-
ношення, який трактує європейську ідентичність на етапі її зародження «не-
емоційною» ідентичністю, на противагу «могутнім й емоційно наснаженим»
національним ідентичностям30. Важливе для нас зауваження дослідниками
того факту, що ідентичність не є сталою, вона змінюється у просторі й часі31.
Візьмемо до уваги акцент на тому, що необхідно розрізняти поняття «іден-
тичність» та «ідентифікація». Перше – це результат, відстоювання і захист
себе; друге – пристосування, процес постійного вибору, прийняття норм, тра-
дицій, установок32. Якщо поняття «ідентичність» виступає ознакою соціального
об’єкта, то «ідентифікацію» слід розуміти як «процес емоційно-психологічного
самоототожнення індивіда із соціальною групою», зокрема з цивілізацією33.
Ідентифікацію розглядають як «дію встановлення ідентичності»34. П.Гнатенко
та В.Павленко трактують поняття «ідентифікація» у трьох ракурсах: як
26 Там же. – С.225–229.
27 Яковенко И. Искусство и базовые идентичности // Там же. – С.403–404.
28 Гнатюк О. Прощання з імперією... – С.51.
29 Там само. – С.71.
30 Ґібернау М. Про європейську ідентичність // Її ж. Ідентичність націй. – К., 2012. – С.154.
31 Глотов Б.Б. Культурно-цивілізаційна ідентифікація українського народу: Дис. ... д-ра фі-
лос. наук. – Дніпропетровськ, 2008. – С.15.
32 Кондаков И.В., Соколов К.Б., Хренов Н.А. Цивилизационная идентичность в переходную
эпоху... – С.45.
33 Соціологія: терміни, поняття, персоналії / В.М.Піча, Ю.В.Піча, Н.М.Хома. – К., 2002. – С.139.
34 Глотов Б.Б. Культурно-цивілізаційна ідентифікація… – С.17.
Український історичний журнал. – 2014. – №6
118 І.П.Куций
механізм міжособистісного сприйняття (поряд із рефлексією та стереотипіза-
цією); як центральний елемент самосвідомості (тобто самоідентифікація); як
показник рівня розвитку групи, що діагностує її згуртованість та ціннісно-орі-
єнтаційну єдність (тобто як колективна ідентифікація)35. Звідси випливає що
цивілізаційна ідентичність (як ознака) – результат цивілізаційної ідентифіка-
ції (як перманентного процесу). Ідентичність не можна розглядати як статич-
ну даність, поза процесом її утворення. При вивченні ідентичності не слід зво-
дити її до самодетермінації, самокатегоризації, адже у процесі її формування
беруть участь інші люди36.
У структурі цивілізаційної ідентичності одним із найважливіших компо-
нентів виступає історична пам’ять37. І.Іонов звертає увагу на складний соціо-
культурний і міждисциплінарний характер цивілізаційних уявлень, в яких
він бачить синтез
«фіксованих соціологічними дослідженнями способів само-
ідентифікації; реконструйовані форми історичної свідомості;
суспільні проекти, цінності та ідеали; вірування й теоретичні
знання про сенс історії; філософські, соціологічні, культуро-
логічні знання про оточуючий світ (як світ локальних цивіліза-
цій); історичні описи минулого інших цивілізацій»38.
Складність і різноплановість цивілізаційної ідентичності можна проілю-
струвати конкретним прикладом європейської ідентичності, яка, за словами
О.Джеджори, виросла зі сплаву релігійної традиції й консерватизму давнього
юдейства, філософської широти та сміливості думки давніх греків, римського
організаційного таланту і практичності39.
У своїх інтерпретаціях ми не претендуємо ані на новизну в дефініціях,
ані на встановлення правильності/хибності тих чи інших визначень і підходів.
Наше завдання – з’ясувати їх методологічну придатність для аналізу україн-
ського історіографічного процесу. Таким чином, під «цивілізаційною ідентич-
ністю» в рамках історіографічних досліджень розуміємо спосіб самоототожнен-
ня істориками себе та своєї національної історії з образом однієї із цивілізацій
і протиставлення його іншим цивілізаційними образам як «чужим» або «воро-
жим». «Цивілізаційною ідентифікацією» ми означуємо сам процес «включен-
ня» національної історії в образ «своєї» цивілізації й одночасне «виключення»
та «іншування» образів «чужих» цивілізацій. «Цивілізаційну ідентичність»
істориків уважаємо доцільним розглядати не як самодостатнє явище, а най-
вищий щабель в ієрархії колективних ідентичностей. У структурі світогля-
ду історика пропонуємо виділяти, на підставі принципу географічно-про-
сторового масштабу, своєрідну ієрархію базових колективних ідентичностей:
35 Гнатенко П.И., Павленко В.М. Идентичность: философский и психологический анализ. –
К., 1999. – С.3–4.
36 Там же. – С.16.
37 Кондаков И.В., Соколов К.Б., Хренов Н.А. Цивилизационная идентичность в переходную
эпоху... – С.93.
38 Ионов И.Н. Цивилизационное сознание и историческое знание... – С.33.
39 Джеджора О. Історія європейської цивілізації. – Ч.1: До кінця XVIІІ ст. – Л., 1999. – С.4.
Український історичний журнал. – 2014. – №6
Категорія «цивілізаційна ідентичність» як об’єкт історіографічного дослідження... 119
реґіональна (наддніпрянська, галицька, слобожанська); національна (україн-
ська, малоросійська, рософільська); цивілізаційна (слов’янська, європейська).
Тобто цивілізаційна ідентичність у цій ієрархії виступає ступенем найбіль-
шого масштабу. Наголошуємо, що проблематичним у пропонованій нами іє-
рархічній системі є виділення ще одного, вищого, рівня ідентичності, котрий
можна означити як «надцивілізаційний» або «макрореґіональний» (східний,
західний). Проблематичність цього рівня ідентифікації полягає в тому, що в
деяких дослідників ці поняття ототожнювались з образом однієї цивілізації
(Схід = Росія або мусульманський світ; Захід = Європа), а в інших – у зміст
цих понять могли включатися декілька цивілізаційних образів (Схід = Росія
+ мусульманський світ + кочовий Степ). Чіткіше ця ієрархія проглядається у
формі таблиці.
Ієрархія колективних ідентичностей
(за принципом географічно-просторового масштабу)
Рівень ідентичності Форми прояву
Реґіональний Наддніпрянська, слобожанська, галицька, буковинська, волинська,
подільська
Національний Українська (українофільська), малоросійська, рософільська,
москвофільська, полонофільська
Цивілізаційний
Слов’янська (слов’янський світ), православна, панросійська
(східнослов’янська, російський світ, «свята Русь»), європейська
(католицький, латинський світ, Захід = Європа)
Макрореґіональний
(надцивілізаційний) Східна, західна
Аналіз цивілізаційної ідентичності полягає у з’ясуванні широкого кола
питань: як конструювали історики свою цивілізаційну ідентичність; як леґіти-
мізували «свою» й знецінювали «чужу» форми цивілізаційної ідентичності; до
яких ідей, міфів і символів апелювали при цьому; з якими соціокультурними
явищами/фактами ототожнювали свій цивілізаційний образ, а від яких – дис-
танціювалися; як співвідносилися цивілізаційна ідентичність з іншими фор-
мами колективних ідентичностей істориків?
Цивілізаційна, як і будь-яка інша колективна ідентичність, формується,
поширюється та виражається через дискурси. Нагадаємо, що це поняття у со-
ціології розглядають як різновид мовної комунікації, котра досягається в об-
говоренні, зіставленні й обґрунтуванні різних думок, програм, позицій взаємо-
діючих соціальних суб’єктів40. Дискурс розуміють як текст, що промовляє
«для когось» і створений «кимось»41. В інтерпретації М.Фуко дискурс виступає
актом виявлення влади, накидання своєї волі чи панівного становища, або
40 Соціологія: терміни, поняття, персоналії. – С.88.
41 Політична наука: категорії, поняття і терміни: Словник / За ред. Б.Кухти. – Л., 2003. –
С.129.
Український історичний журнал. – 2014. – №6
120 І.П.Куций
навпаки – актом опору чиємусь пануванню42. О.Гнатюк стверджує, що тож-
самість інтелектуали
«конструюють, поширюють, або піддають під сумнів через дис-
курси, що їх розуміють як припущення, твердження та спосо-
би аналізу, за допомогою яких індивід надає сенс суспільному
життю. Дискурс, як і кожне суспільно обумовлене відображення
світу, є не пасивним віддзеркаленням наявної реальності, а ак-
тивним конструюванням та зображенням світу»43.
Дискурс ідентичності є феноменом модерної епохи та проявом індивідуа-
лізму, адже в домодерному чи традиційному суспільстві людина не схильна
ставити питання: «Хто я?», «До чого належу?». Саму категорію «цивілізація»
доречно розглядати як дискурс, тобто спосіб описувати, аналізувати, класи-
фікувати країни, культури, народи. В українській історичній думці можна
вести мову насамперед про «слов’янський» та «європейський» цивілізаційні
дискурси.
Ще одним проблемним аспектом запропонованого тут дослідницького
викладу є співвідношення понять «цивілізаційна» та «просторова ідентич-
ність». Уважаємо, що останнім слід окреслювати співвіднесення істориками
себе з реальними або уявними географічно-просторовими утвореннями різних
масштабів. Зрозуміло, що історик власну просторову ідентичність чи уявлен-
ня проектує на історичне минуле у своїх текстах; тому історичні події та яви-
ща у відповідності до просторових уявлень знаходять географічну «прописку»
на ментальній мапі історика. Просторова ідентичність українських істори-
ків може бути, наприклад, західною або східною, північною або південною.
Поняття «цивілізаційна ідентичність» уважаємо ширшим, ніж «просторова
ідентичність», оскільки перше включає, окрім просторового компонента, ще
й соціокультурну складову. Однак, якщо брати до уваги не ієрархічне спів-
відношення цих понять, а їх конкретне, змістово-прикладне наповнення, то
може виявитися, що форма прояву просторової ідентичності (Схід) включає у
себе декілька понять із ряду цивілізаційної ідентичності (Росія, кочовий Степ,
мусульманський світ).
Не другорядною постає проблема конкретизації співвідношення понять
«цивілізаційна» та «культурна ідентичність», оскільки доволі часто їх цілком
ототожнюють або ж трактують взаємодоповнюючими. Так, у Б.Глотова «куль-
турно-цивілізаційна ідентифікація» виступає основною робочою категорією44.
В.Гончаревський довів, що в українській науці має місце широкий спектр по-
трактувань співвідношення понять «культура» та «цивілізація» – від повного
ототожнення до цілковитого протиставлення45. Це, зрештою, цілком закономір-
но з огляду на той факт, що ситуація з науковим дефініціюванням культури
ще більш складна, ніж цивілізації. Не вдаючись до деталізації цієї обширної
42 Гнатюк О. Прощання з імперією... – С.60.
43 Там само. – С.59.
44 Глотов Б.Б. Культурно-цивілізаційна ідентифікація… – С.2–7.
45 Гончаревський В.Е. Цивілізаційний підхід до історії… – С.153.
Український історичний журнал. – 2014. – №6
Категорія «цивілізаційна ідентичність» як об’єкт історіографічного дослідження... 121
наукової дискусії, ми дотримуємось погляду, що «цивілізаційна ідентичність» і
«культурна ідентичність» – нетотожні, хоча дуже тісно пов’язані між собою по-
няття. Зміст першого – ширший, адже він включає у себе географічно-просто-
ровий, політичний, економічний компоненти, які не входять до обсягу поняття
«культура». З іншого боку, оскільки культура для багатьох мислителів поста-
вала основним критерієм для виділення цивілізацій, є підстави трактувати
культурну ідентичність як основний компонент цивілізаційної ідентичності.
Ураховуючи тісний взаємозв’язок цих двох понять, можемо розглядати їх як
взаємодоповнюючі.
Вагомим чинником поширення категорії «цивілізаційна ідентичність» в
українському інтелектуальному просторі став геополітичний фактор. Перед по-
літичною та науковою елітою, громадськістю нашої держави постала непроста
дилема геополітичного й культурно-цивілізаційного вибору у системі просто-
рових координат Схід – Захід, а якщо конкретніше – між Росією та Європою.
Ця проблема вирішувалась (і вирішується по сьогодні) далеко не одностайно,
що дає підстави констатувати навіть цивілізаційний «розлам», «розірваність»
України. У цьому процесі кожна з позицій прагнула (і прагне) як доказову базу
мати переконливу наукову леґітимізацію. Тому потреба студій у царині циві-
лізаційної ідентичності спонукала фахівців звертатися до цивілізаційного під-
ходу. Чимало українських філософів, історіософів, істориків, культурологів, по-
літологів почали застосовувати це поняття як прикладну робочу категорію для
визначення місця нашої країни у цивілізаційній структурі світу.
У сучасній вітчизняній історіографічній ситуації склався стан, коли од-
нією з визначальних ознак нормативної історіографії стала євроінтеґраційна
парадигма46. Вона передбачає тезу про європейську цивілізаційну, культурну,
політичну ідентичність України та інтерпретацію її історичного минулого як
складової саме європейського історичного процесу. Євроінтеґраційна парадиг-
ма українських істориків обумовлена як зовнішньополітичним курсом дер-
жави, так і суб’єктивними прагненнями й симпатіями переважаючої частини
інтелектуальної еліти. Багато хто з українських істориків свідомо чи неусві-
домлено здійснює наукову леґітимізацію зовнішньої політики своєї держави,
беззастережно стверджуючи про європейську ідентичність України. В їхніх
працях першопричиною у процесі культурно-цивілізаційної самоідентифікації
виступає прагнення будь-що цивілізаційно відмежуватися як від колишнього
СРСР, так і від теперішньої Росії. Тож наукові пошуки української цивіліза-
ційної ідентичності іноді не позбавлені суб’єктивної тенденційності, і є радше
телеологічним «обґрунтуванням», фактологічним наповненням наперед зада-
ної думки. Не останню роль у процесі утвердження євроінтеґраційної парадиг-
ми відіграла також ґрантова політика західних наукових фондів, які не просто
фінансують відповідні проекти, а й визначають їх ідейне, проблемно-тематич-
не, методологічне спрямування. За слушним зауваженням В.Гончаревського,
ідея європейської ідентичності України претендує сьогодні на роль новітнього
національного історичного міфу47.
46 Там само. – С.179.
47 Там само. – С.151.
Український історичний журнал. – 2014. – №6
122 І.П.Куций
Попри цілковите переважання у сучасній українській історіографії євроін-
теґраційної парадигми, усе-таки мають місце й численні спроби історіографіч-
но позиціонувати Україну складовою цивілізацій, котрі соціокультурно збіга-
ються з Росією. Насамперед сюди відносимо твердження про належність нашої
країни до «слов’янської», «східнослов’янської», «православної», «євразійської»,
«візантійської», «російської» («русской») цивілізацій. Звісно, тут проглядається
вагомий вплив російської історичної думки. Проте навіть у таких інтерпрета-
ціях українських авторів здебільшого саме Україна (а не Росія) постає цивілі-
заційним центром. Ця обставина дає підстави для твердження, що вітчизняна
цивілізаційна думка не позбавлена ориґінальності.
Таким чином, на основі здійсненого аналізу можемо стверджувати, що по-
няття «цивілізаційна ідентичність» сьогодні активно входить в український
науковий простір, залишаючись при цьому методологічно невідрефлексова-
ним. Провідною сферою артикулювання цієї категорії на сьогодні стали все-
таки не наукові праці, а політичні дискурси. Незважаючи на те, що тенденції
розвитку західної історичної науки цілком несприятливі для цивілізаційного
підходу, соціально-політичні чинники (зокрема ідеологема «конфлікту цивілі-
зацій», проблематичність геополітичного вибору між Європою та Росією, «ци-
вілізаційний розкол» України тощо) мотивують пошук шляхів конкретизації,
поглиблення та вдосконалення інструментарію цивілізаційного аналізу, вив-
чення всіх аспектів вітчизняної «цивілізаційної ідентичності». Ця обставина,
очевидно, сприятиме подальшому студіюванню зазначеного феномену. У сту-
діях з історії української історичної думки поняття «цивілізаційна ідентич-
ність» має всі шанси стати популярною робочою категорією та об’єктом
дослід ження, адже воно відображає вагому сторону історичних та просто-
рових уявлень українських істориків. Поглиблене вивчення цивілізаційної
ідентичності вважаємо одним із перспективних напрямів історіографічних
студіювань.
This paper investigates modern scientific interpretations of the category of
“civilization identity” as a manifestation of collective identity. The specificity of
the term use in foreign and Ukrainian science is analyzed. The correlation of
civilization identity with other forms of collective identity is defined. The author
explains research prospects of civilization identity in Ukrainian historiography.
Keywords: civilization identity, collective identity, civilization, community,
identification, Ukrainian historiography.
|