Радянське минуле в оцінках студентів-істориків

Аналізується проблема ставлення до радянського минулого за результатами опитувань, проведених восени 2013 р. у вишах Центральної України – регіоні, який традиційно відіграє важливу роль у переломні моменти новітньої історії (парламентські, президентські вибори, Революція гідності). Ставлення до р...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2014
Автор:	Гайдай, О.Ю.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2014
Назва видання:	Український історичний журнал
Теми:	Історичні студії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/108862
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Радянське минуле в оцінках студентів-істориків / О.Ю. Гайдай // Український історичний журнал. — 2014. — № 6. — С. 92-112. — Бібліогр.: 41 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-108862
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1088622016-11-17T03:03:31Z Радянське минуле в оцінках студентів-істориків Гайдай, О.Ю. Історичні студії Аналізується проблема ставлення до радянського минулого за результатами опитувань, проведених восени 2013 р. у вишах Центральної України – регіоні, який традиційно відіграє важливу роль у переломні моменти новітньої історії (парламентські, президентські вибори, Революція гідності). Ставлення до радянського минулого – надзвичайно важливий елемент формування національної ідентичності, котрий позначається на політичній орієнтації, соціальній мобільності та геополітичному виборі населення. Питання про те, як радянське минуле представлене в «колективній пам’яті» та поглядах поколінь, для яких це минуле – частина певних соціально-культурних конструктів, а не складова власного життєвого досвіду, важливе для розуміння політики пам’яті в незалежній Україні. The article investigates the problem of evaluation of the Soviet past using the results of surveys conducted in autumn 2013 in the universities of Central Ukraine. Usually in the Ukrainian historiography the politics of memory is been analyzed through the dichotomy of “East” – “West”. Instead, this article focuses on the region of Central Ukraine, which plays important role in the crucial moments of modern history. This tendency has been repeatedly confirmed by the parliamentary and presidential election results, and during the events of so-called “Revolution of Dignity” become even more apparent. The attitude to the Soviet past plays extremely important element in the formation of Ukrainian national identity, as it has impact on the formation of political orientation, social mobility and geopolitical preferences of population. Therefore, the question of how the Soviet past is presented in the “collective memory” of generation who doesn’t have a direct experience of leaving in the USSR, is crucial for understanding the politics of memory in Ukraine, its achievements, shortcomings and perspectives. 2014 Article Радянське минуле в оцінках студентів-істориків / О.Ю. Гайдай // Український історичний журнал. — 2014. — № 6. — С. 92-112. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/108862 323.2 (477) uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історичні студії Історичні студії
spellingShingle	Історичні студії Історичні студії Гайдай, О.Ю. Радянське минуле в оцінках студентів-істориків Український історичний журнал
description	Аналізується проблема ставлення до радянського минулого за результатами опитувань, проведених восени 2013 р. у вишах Центральної України – регіоні, який традиційно відіграє важливу роль у переломні моменти новітньої історії (парламентські, президентські вибори, Революція гідності). Ставлення до радянського минулого – надзвичайно важливий елемент формування національної ідентичності, котрий позначається на політичній орієнтації, соціальній мобільності та геополітичному виборі населення. Питання про те, як радянське минуле представлене в «колективній пам’яті» та поглядах поколінь, для яких це минуле – частина певних соціально-культурних конструктів, а не складова власного життєвого досвіду, важливе для розуміння політики пам’яті в незалежній Україні.
format	Article
author	Гайдай, О.Ю.
author_facet	Гайдай, О.Ю.
author_sort	Гайдай, О.Ю.
title	Радянське минуле в оцінках студентів-істориків
title_short	Радянське минуле в оцінках студентів-істориків
title_full	Радянське минуле в оцінках студентів-істориків
title_fullStr	Радянське минуле в оцінках студентів-істориків
title_full_unstemmed	Радянське минуле в оцінках студентів-істориків
title_sort	радянське минуле в оцінках студентів-істориків
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Історичні студії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/108862
citation_txt	Радянське минуле в оцінках студентів-істориків / О.Ю. Гайдай // Український історичний журнал. — 2014. — № 6. — С. 92-112. — Бібліогр.: 41 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT gajdajoû radânsʹkeminulevocínkahstudentívístorikív
first_indexed	2025-07-07T22:12:46Z
last_indexed	2025-07-07T22:12:46Z
_version_	1837027942729777152
fulltext	Український історичний журнал. – 2014. – №6 Історична пам’ять в Україні залишається розділеною, особливо щодо інтер претації подій та осіб ХХ ст. Радянський період належить до недавнього минулого і є частиною комунікативної пам’яті спільноти: тобто пам’ять про радянський час формується і підтримується у процесі повсякденного спілку- вання, вона позбавлена організації, а тому може включати різні інтерпре- тації одних і тих же подій, на противагу до культурної пам’яті, яка є більш систематизованою. Обидва терміни свого часу ввів німецький історик релігії і культури Я.Ассман на означення того, як спільнота пам’ятає своє недавнє минуле. За його визначенням, комунікативна пам’ять, будучи значною мірою усною традицією, не передається далі трьох поколінь. Своєю чергою, культур- на пам’ять, яка є «записаною» пам’яттю, а, отже, характеризується високим рівнем формалізації та інституалізації, передається століттями1. Відповідно, культурна пам’ять, як форма трансляції й актуалізації культурних смислів і знань, є основою самоідентифікації спільноти. В українському суспільстві відсутній ідеологічний і політичний консен- сус щодо оцінки радянського періоду, більше того, інтерпретація окремих подій ХХ ст. кардинально відрізняється в різних регіонах України: від пов- ного засудження до звеличення. Ці відмінності старанно культивуються окремими групами політичного інтересу (від націоналістів до комуністів) та інструменталізуються в політичній боротьбі. Таке використання пам’яті й історії створює цілий ряд проблем, аж до загрози територіальній ціліснос- ті держави. * Гайдай Олександра Юріївна – аспірантка Інституту історії України НАНУ, відділ новітньої історії і політики Email: sashagaidai@rambler.ru 1 Assmann J. Communicative and Cultural memory // Cultural Memories: The Geographical Point of View / Ed. by P.Meusburger, M.Heffernan, E.Wunder. – Springer, 2011. – Р.17–20. УДК 323.2 (477) О.Ю.Гайдай * РАДЯНСькЕ МИНУЛЕ В ОцІНкАХ СТУДЕНТІВ-ІСТОРИкІВ Аналізується проблема ставлення до радянського минулого за результатами опитувань, проведених восени 2013 р. у вишах Центральної України – регіоні, який традиційно відіграє важливу роль у переломні моменти новітньої історії (парламентські, президентські вибори, Революція гідності). Ставлення до ра дянського минулого – надзвичайно важливий елемент формування національної ідентичності, котрий позначається на політичній орієнтації, соціальній мо більності та геополітичному виборі населення. Питання про те, як радянське минуле представлене в «колективній пам’яті» та поглядах поколінь, для яких це минуле – частина певних соціальнокультурних конструктів, а не складова власного життєвого досвіду, важливе для розуміння політики пам’яті в неза лежній Україні. Ключові слова: радянський період, опитування, історична політика. Український історичний журнал. – 2014. – №6 93Радянське минуле в оцінках студентів-істориків Завданням політики пам’яті є вироблення єдиного образу минулого, час- то методом вилучення одних та запровадження інших практик. Під політи- кою пам’яті ми розуміємо не лише діяльність органів державної влади, а всю сукупність чинних у суспільстві практик творення й збереження історичної пам’яті від встановлення пам’ятників, відкриття музеїв до фінансування нау- кових досліджень та затвердження освітніх програм. Політика пам’яті не є ні новим, ні унікальним явищем, тією чи іншою мірою її можна прослідкувати в усі історичні періоди. Разом із тим з кінця 1980-х рр. в європейських країнах процеси, пов’язані з конструюванням по- літики пам’яті, стали більш інтенсивними, що пояснювалося важливістю громадянського та патріотичного виховання населення. На означення цієї діяльності з’явився навіть окремий термін «історична політика»2. Ідеться про намагання політичних сил на інституційному та законодавчому рівнях утвердити певні інтерпретації історичних подій у суспільстві3. Цьому проце- су передувало багато чинників, як всередині Європи, так і поза нею: розпад комуністичної системи, об’єднання Німеччини та розширення Євросоюзу, війна на Балканах, інституціалізація пам’яті про Голокост, збільшення мі- грації до країн Євросоюзу і, як наслідок, виникнення ізольованих етнічних імміграційних спільнот, зростання радикального націоналізму4. Свій про- тест проти інструменталізації та політизації історії група провідних фран- цузьких істориків висловила у 2008 р. у так званому «Блуаському звернен- ні», до якого приєдналися тисячі науковців з усіх країн світу, в тому числі і з України. Для регіону Центрально-Східної Європи та країн Балтії, проблеми пов’язані з індоктринацією певних історичних поглядів у контексті системної політики в галузі історії, особливо актуальні, що пояснюється особливостями державотворення в цьому регіоні, а саме, необхідністю подолання комуніс- тичного спадку та легітимації нової політичної влади. За модель була обрана національна держава, побудова якої здійснювалася за допомогою національ- ної історії. Для політичних еліт нових держав було природнім і зрозумілим використання національного мастер-наративу за зразками, створеними ще у ХІХ ст., де національна історія представляється як лінійна й односпрямова- на (кінцева мета нації – створення національної держави)5. Для вирішення 2 Термін «історична політика» («Geschichtspolitik») на означення дій держави, спря- мованих на нав’язування суспільству певної версії історії виник у Німеччині у 1980-х рр. у зв’язку з політикою «морально-політичного повороту» Г.Коля, завданням якого було утвердити більш позитивний характер німецького патріотизму, щоб він не вибудову- вався навколо визнання тільки власної вини за злочини Третього рейху. На початку 2000-х рр. польські прибічники партії «Закон і справедливість» також вказали на необ- хідність проводити власну політику у сфері історії («polityka historyczna») для зміцнен- ня патріотизму. Докл. див.: Историческая политика в ХХІ в. / Науч. ред. А.Миллер, М.Липман. – Москва, 2012; Миллер А. Россия: власть и история // Pro et Contra. – 2009. – №3/4. – С.6–24. 3 Миллер А. Россия: власть и история. – С.9. 4 Касьянов Г., Смолій В., Толочко О. Україна в російському історичному дискурсі: проблеми дослідження та інтерпретації. – К., 2013. – С.2. 5 Згідно з національним уявленням, нація є природним та самодостатнім носієм іс- торії, відповідно, існування держави не є обов’язковою умовою для нації. Континуїтет на- ції втілюється через реверсивний принцип історієписання, коли у минулому відшукуються Український історичний журнал. – 2014. – №6 94 О.Ю.Гайдай поставлених цілей створювалися відповідні інституції – інститути націо- нальної пам’яті, комісії, меморіальні місця, комплекси, музеї та інші «місця пам’яті». У представлені лінійної національної історії всі її трагедії, як прави- ло, пов’язуються з впливом найближчого сусіда, а у випадку з держава- ми колишнього комуністичного простору ще і з впливом Росії/Радянського Союзу. У національній історії оповідь вибудовується навколо титульної на- ції, інші етнічні групи або виключаються з наративу, або маргіналізують- ся6. Виокремлюється нація також з-поміж сусідніх народів, при цьому «ін- шування» часто веде до перетворення «іншого» у ворога, а конфлікт з ним слугує одночасно засобом відведення уваги від внутрішніх суперечностей та легітимацією нової влади7. Таким чином, утвердження національної історії на посткомуністичному просторі Європи та колишньому Радянському Союзі призвело до появи уявних чи реальних конфліктів на ґрунті минулого між державами. Часто політичні та культурні еліти нових держав самостверджу- валися за рахунок Росії, яка, зважаючи на її історичну спадщину, виступала у зручній ролі «іншого». Об’єктом нашого дослідження є особливості історичної політики щодо ра- дянського минулого в освітній сфері в Україні. Предметом – знання, оцінки та ставлення до радянського періоду у покоління, народженого після 1991 р. Аналіз буде здійснений на основі опитування, проведеного серед студен- тів-істориків у жовтні – листопаді 2013 р.8 Розгляд відповідей студентів на питання анкети про радянський час дозволить виявити особливості їхнього «пам’ятання» періоду, про який вони мають лише опосередковане навчанням і вихованням знання. Таким чином, розкривається зв’язок між минулим і сьогоденням, те, як сучасні уявлення та пріоритети впливають на конструю- вання знання про минуле. За основу взято методику досліджень історичних попередники сучасної нації в образі давнього народу, етнічної або мовної групи. Національна історія виконує функцію мастер-наративу, не тільки здійснює селекцію подій та явищ ми- нулого, але й ієрархічно ранжує їх залежно від значення для загального смислу (див: Касьянов Г.В., Толочко О.П. Національні історії та сучасна історіографія: виклики й небез- пеки при написанні нової історії України // Український історичний журнал. – 2012. – №6. – С.4–24). 6 Касьянов Г. Націоналізація історії та образ Іншого: Україна і посткомуністичний простір// Образ Іншого в сусідніх історіях: міфи, стереотипи, наукові інтерпретації: Матеріали міжнарод- ної наукової конференції, Київ, 15–16 грудня 2005 р. / Упор. і наук. ред. Г.В.Касьянов. – К., 2008. – С.15. 7 Янмаат Я.Ґ. «The ‘other’ in Ukrainian History Textbooks: the case of Russia and the Russians»// Там само. – С.144–145. 8 Здійснювалося в рамках гранту Швейцарської національної наукової фундації SNF CR11I1L_135348 «Регіон, нація та інше: міжкультурне й iнтердисциплінарне пере- осмислення України» («Region, Nation and Beyond: A Transcultural and Interdisciplinary Reconceptualization of Ukraine»). Методологію дослідження й анкету було розроблено та обго- ворено експертною групою, до складу якої ввійшли д-р іст. наук, проф. Г.В.Касьянов, д-р. іст. наук, проф. О.А.Коляструк, д-р іст. наук, проф. С.А.Леп`явко, д-р іст. наук, проф. Ю.В.Волошин, д-р іст. наук, проф. А.Г.Морозов, д-р іст. наук, доц. В.О.Венгерська. В опитуванні взяли участь Житомирський державний університет імені І.Франка, Черкаський національний університет імені Б.Хмельницького, Вінницький державний педагогічний університет імені М.Коцюбинського, Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г.Короленка та Ніжинський державний університет імені М.Гоголя. Український історичний журнал. – 2014. – №6 95Радянське минуле в оцінках студентів-істориків уявлень і знань російського соціолога Ж.Тощенка9 та українського науковця О.Вишняка10. Ж.Тощенко на основі різних соціологічних досліджень, проведених у Росії, починаючи з 1989 р., проаналізував те, як змінювалися під впливом політичних і соціальних трансформацій історичні оцінки й знання окре- мих подій та осіб радянської (а згодом російської) історії. Своєю чергою, О.Вишняк дослідив ставлення населення України до окремих історич- них подій та осіб її історії на основі соціологічного опитування 2006 р.11 Як показують результати цього дослідження, хоча радянська схема історії України12 досить сильно визначала історичну свідомість громадян України, молодь, яка навчалась у школі в роки незалежності, продемонструвала та- кож інтерпретації подій у рамках національного наративу. Дослідження розкрило особливості регіональних моделей «пам`ятання» української істо- рії – модель Західної України13, антирадянську у своїй основі, та протилеж- ну їй модель південного сходу й особливо Донбасу та Криму14. Цю модель О.Вишняк визначив як модель радянської просоціалістичної національної пам’яті. Різні аспекти історичної пам’яті та політики пам’яті розглядали у сво- їх працях відомі вітчизняні і зарубіжні вчені: С.Кульчицький, Ю.Шаповал, Г.Касьянов, А.Міллер, Л.Нагорна, Я.Грицак, В.Кулик, Д.Хапаєва та ін. Проблеми функціонування колективної пам’яті стали предметом наукових зацікавлень М.Альбвакса, П.Коннертона, П.Гаттона, а також П.Нори, автора концепції «місць пам’яті». Опитування серед студентів історичних факультетів про радянський період було проведено у жовтні – листопаді 2013 р. Загалом у ньому взяли участь 705 студентів, з них 287 першокурсників та 418 студентів старших курсів з п’яти університетів Центральної України (див. табл.1). 9 Toshchenko Zh.Т. Historical Consciousness and Historical memory: An Analysis of the Current Situation // Russian Studies in History. – Vol.49. – №1. – 2010, Summer. – Р.37–52. 10 Вишняк О. Історичні події в оцінках масової свідомості громадян України (соціологічний аналіз) // Національна та історична пам’ять. – Вип.6. – К., 2013. – С.32–40 [Електронний ресурс]: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Ntip_2013_6_6.pdf 11 Соціологічне дослідження, проведене фірмою «Юкрейніан соціолоджі сервіс» та Центром «Українське демократичне коло» під керівництвом О.Вишняка й І.Бекешкіної у грудні 2006 р. (N=5000 респондентів) за методикою політолога М.Томенка. Вивчалось ставлення громадян до 15 історичних постатей в історії України та 5 історичних подій. 12 Відповідно до радянської схеми дуже негативно чи переважно негативно більшість грома- дян України оцінили «розпад Радянського Союзу» та «діяльність УПА – Української повстанської армії», а дуже позитивно чи переважно позитивно «весь період перебування України у складі СРСР» та «перехід України в 1654 р. під протекторат Російської держави – возз’єднання України з Росією» (див.: Вишняк О. Історичні події в оцінках масової свідомості громадян України (соціо- логічний аналіз) // Національна та історична пам’ять. – Вип.6. – К., 2013. – С.32–40 [Електронний ресурс]: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Ntip_2013_6_6.pdf). 13 Респонденти позитивно оцінюють діяльність Української повстанської армії та розпад СРСР, переважно негативно оцінюють Переяславську раду, перебування України у складі СРСР та, особливо, Велику Жовтневу соціалістичну революцію 1917 р. Це модель західноукраїнської антирадянської та антисоціалістичної національної пам’яті // Там само. 14 Більшість опитаних дуже позитивно оцінює Переяславську раду та перебування України у складі СРСР, переважно позитивно ставиться до Великої Жовтневої Соціалістичної революції, але дуже негативно оцінює діяльність УПА та розпад Радянського Союзу. Це модель південно- східної, радянської просоціалістичної національної пам’яті // Там само. Український історичний журнал. – 2014. – №6 96 О.Ю.Гайдай Табл.1 Розподіл студентів за університетами та курсами навчання Черкаський національний університет імені Б.Хмельниць- кого (ЧНУ) Житомирський державний університет імені І.Франка (ЖДУ) Вінницький державний педагогічний університет імені М.Коцюбин - ського (ВДПУ) Ніжинський державний університет імені М.Гоголя (НДУ) Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г.Короленка (ПНПУ) К іл ьк іс ть Хл оп ці Д ів ча та Н е вк аз ал и К іл ьк іс ть Хл оп ці Д ів ча та Н е вк аз ал и К іл ьк іс ть Хл оп ці Д ів ча та К іл ьк іс ть Хл оп ці Д ів ча та Н е вк аз ал и К іл ьк іс ть Хл оп ці Д ів ча та Н е вк аз ал и Усього 116 42 57 17 169 65 96 8 206 80 126 108 49 57 2 106 37 56 12 І (1995– 1996 р.н.) 44 87 74 38 44 IV (1992– 1993 р.н.) 38 82 83 36 28 V (1991– 1992 р.н.) 34 – 49 34 34 Серед студентів вузів переважають дівчата, але не набагато. Найвищий відсоток у ВДПУ – 61% дівчат від загальної кількості студентів на першому й останніх курсах. Більша половина студентів (близько 60%) із сільської місце- вості або невеликих міст. Усі вони україномовні, народжені в період з 1991 по 1996 рр., а отже, безпосереднього досвіду проживання в УРСР не мають. Вибір саме цих п’яти вузів для дослідження вмотивований їхнім розташу- ванням у центральному регіоні України, де є прихильники як національної, так і прорадянської моделі історичної пам’яті. Всі університети належать до державної форми власності і мають четвертий рівень акредитації15. Три уні- верситети (ЧНУ, ЖДУ, НДУ) є багатопрофільними16, а два (ВДПУ і ПНПУ) готують лише педагогів. Вступаючи на історичний факультет, абітурієнти складають зовнішнє незалежне оцінювання з історії України, в якому періоду ХХ ст. присвячено найбільше питань. Однак 60% опитаних оцінили рівень своїх знань з історії УРСР та СРСР як «середній», при цьому на першому курсі таких було 62%, 17% студентів – як «добрий». На старших курсах кількість відповідей «добрий» збільшується, але не набагато: 26% обрали варіант «добрий», 59% – «серед- ній». Частково це можна пояснити відсутністю у вищій школі спеціалізованих 15 Рівень спроможності вищого навчального закладу певного типу провадити освітню діяль- ність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації // Закон України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 р. [Електронний ресурс]: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2984-14/page1 16 Вищий навчальний заклад, який провадить освітню діяльність, пов’язану зі здобуттям пев- ної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, еко- номічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв // Там само. Український історичний журнал. – 2014. – №6 97Радянське минуле в оцінках студентів-істориків курсів з історії радянського періоду. Історія УРСР вивчається на третьому році навчання в загальному курсі історії України, а теми, пов’язані з історією СРСР, включені до інших курсів. Наприклад, у ВДПУ до курсу історії слов’янських народів (ХХ ст.). Лише в Черкаському національному університеті імені Б.Хмельницького історія СРСР викладається як окремий предмет на четверто- му році навчання. Але все ж рівень історичних знань у них значно вищий, ніж в інших представників молодого покоління. Крім того, більша половина опи- таних (53%)17 заявила про те, що планують працювати в освітній сфері, а отже, безпосередньо впливатимуть на формування світоглядних орієнтирів та істо- ричних оцінок школярів і студентів. Слід зазначити, що їхня кількість дещо зменшується на останньому курсі порівняно з першим. Зрозуміло, що студенти старших курсів упродовж навчання в університеті встигли ознайомитися з усі- ма «за» і «проти» обраної спеціальності, тому їхній вибір більш продуманий і зважений. Найвищий відсоток тих, хто заявив про намір працювати в освітній сфері зафіксований серед старшокурсників ПНПУ – 60%, найнижчий серед студентів ВДПУ – 33%. З огляду на це, питання анкети були максимально від- критими, лише окремі з них мали перелік варіантів відповідей. Такий підхід, з одного боку, дозволить виявити знання студентів, з іншого, – їхнє ставлення до проблем, пов’язаних з інтерпретацією та оцінкою радянського періоду. На формування історичних уявлень впливає весь арсенал офіційних і не офіційних засобів: від освітньої програми у школах до сегментів «культурної індустрії», таких як телевізійна і радіоіндустрія, кіноіндустрія, Інтернет, ви- давнича справа, різного роду освітні й ігрові індустрії18. Тому від того, яку політику проводить держава у цих сферах, залежить формування історичної пам’яті та історичної свідомості населення19. Так, звертає на себе увагу той факт, що серед опитаних студентів-істориків відсоток прихильників радян- ського кіно коливається від 85% (ВДПУ) до 95% (НДУ). А переважну більшість улюблених кінострічок складають комедії Л.Гайдая та фільми Е.Рязанова. Також значний вплив на формування уявлення молодого покоління про ра- дянський час мають виховання та соціальне оточення, в якому вони зростали. На запитання про те, чи розповідали їм батьки про своє життя за радянської влади, абсолютна більшість респондентів (97%) відповіла ствердно (45% – «так, детально», 52% – «так, але небагато»). Таким чином, історичні оцінки й уявлення покоління, народженого вже в незалежній Україні, є результатом 17 19% студентів із загальної кількості не визначилися з подальшим працевлаштуванням та 28% респондентів відповіли, що не працюватимуть за обраною спеціальністю. 18 Термін «культурна індустрія» запровадив німецький філософ Т.Адорно на означення про- цесу стандартизації культури і раціоналізацію способів її поширення (див.: Зуев С.Е. Вначале был текст // Отечественные записки. – 2005. – №4 [Електронний ресурс]: http://magazines.russ.ru/ oz/2005/4/2005_4_6-pr.html). 19 Під «історичною пам’яттю» ми розуміємо сфокусоване знання, яке відображає особливу зна- чимість і актуальність інформації про минуле у тісному зв’язку із сьогоденням і майбутнім. Вона нерідко робить акценти на одних історичних подіях та ігнорує інші, зважаючи на уявлення про значущість певного історичного знання та історичного досвіду для сучасності. Своєю чергою, іс- торична свідомість включає як систематизовану інформацію, здобуту через систему освіти, так і випадкову, отриману через спілкування, засоби мас-медіа, літературу та інше, відповідно вона включає як важливі, так і незначні події (див.: Toshchenko Zh.Т. Historical Consciousness and Historical Memory... – P.37–52). Український історичний журнал. – 2014. – №6 98 О.Ю.Гайдай взаємодії різних агентів впливу, але провідним фактором залишається освіта, зважаючи на системність та цілеспрямованість її впливу. Ставлення до радянського періоду Відповідаючи на питання анкети «Оцініть період 1917–1991 рр. в історії України», більша половина респондентів обрала негативну відповідь (43% – оцінили період «швидше негативно», 13% – «дуже негативно» і тільки 20% – «швидше позитивно», решта не змогла визначитися). Загалом результати по університетах майже не відрізняються між собою, але помітна певна відмін- ність між першим та останніми курсами. Студенти першого курсу частіше оцінюють період як негативний і серед них менше невпевнених. Також сту- денти частіше згадували негативні події та явища, відповідаючи на питання «назвіть поняття, які характеризують радянську дійсність». Найчастіше серед відповідей зустрічалися: дефіцит, Голодомор, «застій», репресії, диктатура, ко- лективізація, комунізм, терор, політика радянізації, п’ятирічки. Якщо говорити про оцінку окремих періодів радянської історії, то найбіль- шу солідарність у відповідях студенти як першого, так і останніх курсів про- демонстрували в оцінці «сталінського періоду». Так, негативно період оцінили 82% усіх респондентів, з них 51% обрали варіант «дуже негативно», позитив- но – лише 5% опитаних. Інші періоди радянської історії оцінювалися студен- тами не так однозначно. «Період відлиги» та «перебудови» оцінили переважно позитивно (58% і 56%), а «період застою» – негативно (61%) (табл. 2). Примітно, що Полтавський університет став єдиним вузом, де старшокурсники оцінили період Горбачова негативно: 61% студентів на 4-му курсі та 50% на 5-му курсі. Таким чином, найбільш негативними в оцінках студентів є «сталінський пері- од» і «період застою», інші оцінюються як більш позитивні періоди. Кількість невизначених відповідей залишається стабільно високою щодо всіх періодів (близько 25%), окрім «сталінського». Табл.2 Оцінка радянських періодів в історії України «Відлига» «Застій» «Перебудова» Дуже позитивно 5% 2% 12% Швидше позитивно 53% 12% 44% Важко відповісти 22% 25% 25% Швидше негативно 17% 52% 15% Дуже негативно 3% 9% 4% Повертаючись до оцінки періоду 1917–1991 рр. в історії України, зазна- чимо, що хоча образ періоду є досить негативним у студентів, більшість з них вважає найоптимальнішою назвою для музею, який би був присвячений Український історичний журнал. – 2014. – №6 99Радянське минуле в оцінках студентів-істориків йому, – «Музей історії УРСР». Серед варіантів відповіді на питання «Якби пе- ред вами стояло завдання створення музею, присвяченого історії України в період з 1917–1991 років, яку б з назв ви для нього обрали?» студенти найчас- тіше обирали вказаний нейтральний варіант – 54%, в якому не підкреслю- ється жертовна складова та не звучать обвинувачення, на відміну від таких назв як «музей окупації», «музей жертв репресій» чи «музей терору». Останні назви загалом підтримало 21% респондентів, переважно першокурсники (близько 30% студентів першого курсу обрали один з трьох варіантів). Тим часом, 80% опитаних підтримали ідею створення окремого музею, присвяче- ного репресіям у радянській Україні. Проти висловилися від 12% студентів у ВДПУ до 19% у НДУ. Відсутність необхідності у такому музеї обстоювали противники образу «слабкої України», а також прагматики, які вважають недоцільним створювати новий музей. Наведемо кілька найбільш яскравих цитат з анкет студентів: «Я думаю, не потрібно будувати музей, повністю при- свячений радянським репресіям, можна просто виділити місце в уже існую- чих музеях історії», «Для України потрібен музей, який би виховував патріо- тизм, показував державу сильною, яка має героїв, а не слабкою, яку клювали у всі часи СРСР» (НДУ). Водночас, основним аргументом на користь створення такого музею сту- денти назвали необхідність пам’ятати та вшанувати пам’ять репресованих. Також вони вказували на дидактичні й наукові цілі такого музею: «Показати правду про те, що радянська влада робила проти України»(ВДПУ), «Ми повин- ні пам’ятати свою історію», «Ми повинні пам’ятати імена героїв» (ПНПУ). Опосередковано оцінки та судження студентів про радянський період мож- на прослідкувати у поясненнях, які вони давали при відповідях на запитання, «Чи вважаєте Ви, що радянський період для України в минулому?» і «Чи варто зберігати радянську культурну спадщину?». 59% респондентів висловили дум- ку, що радянський період уже минув, серед університетів найвищий показник продемонстрував Полтавський, де 68% студентів відповіли «Так» на поставле- не питання. Тільки 38% опитаних висловили переконання, що питання про радянський період і досі актуальне. Відповідь «Ні» найчастіше обґрунтовували: а) стійкістю радянського менталітету («Радянські принципи і страх перед владою міцно вкоренилися у свідомості українців», «Якщо економіка і культу- ра просунулись уперед, то свідомість не змінилася» (ВДПУ)); б) малим терміном незалежності та фактом життя в СРСР (фізична при- сутність) («Тому, що пройшло зовсім мало часу з розпаду СРСР, за такий ко- роткий час люди не встигли забути СРСР» (ВДПУ), «Досі живі люди, які на- родились в СРСР» (ЖДУ), «Україна була досить тривалий час у складі СРСР і вона дуже глибоко прониклася «духом СРСР» і ще не встигла відійти від всіх тих норм і виробити власні» (НДУ)); в) стереотипами зовнішньополітичних стосунків («Росія все ще претендує на територію України» (ВДПУ), «Україні потрібно відійти від економічної за- лежності від Росії і зламати суспільні догми, сліди, які зосталися в Україні» (ЧНУ)); Український історичний журнал. – 2014. – №6 100 О.Ю.Гайдай г) поверховістю змін («Деякі механізми у багатьох сферах людської ді- яльності, закладені ще в СРСР, частково збереглись і діють до нині» (ВДПУ), «Суспільство маргінальне, а при владі совкова номенклатура» (ЖДУ), «Залишилася авторитарна система влади»; «Тому що зараз і досі є комуністич- на партія» (НДУ)). Відповідь «Так» найчастіше пояснювалась: а) здобуттям Україною незалежності та розпадом СРСР («Це був лише пе- ріод. Союз розвалився, тому повторення не буде» (ЖДУ), «Вважаю так, адже зараз ми маємо самостійну демократичну державу» (ЧНУ), «Україна незалеж- на держава, а радянський період – це чорна пляма в її історії» (НДУ)); б) новими нормами суспільного і державного життя («Тому що зараз ми жи- вемо за більш новими нормами і принципами, ніж були в Радянському Союзі», «змінилась освіта», «з’явилася свобода слова»; «свідомість українців з кожним роком змінюється» (ВДПУ), «відсутні репресивні дії, ідеологія, культ особи», «нове покоління не визнає тоталітарну систему» (ЖДУ), «Життя змінюється і Україна вже далеко відійшла від радянського періоду і його характерних рис» (ЧНУ), «зараз в Україні немає тотального ідеологічного контролю, є приватна власність та ринкові відносини, різноманіття політичних партій» (НДУ)); в) новими зовнішньополітичними орієнтирами («після розвалу СРСР стар- ше покоління і молодь тримається Європи», «Україна прагне йти в Європу» (ВДПУ), «тому що Україна нарешті стає самостійною державою і вступ до ЄС буде більш корисним для України» (ЖДУ)). Із пояснень до відповідей помітне чітке протиставлення України як неза- лежної держави та СРСР. Радянський період розглядається лише як тимчасо- ва перешкода на шляху до національного самовизначення українців. УРСР, як окремий політичний суб’єкт, практично відсутній у відповідях студентів, вони апелюють найчастіше до СРСР, який, своєю чергою, редукується до Росії. Трохи більше половини студентів – від 61% до 68% на першому і від 63% до 86% респондентів на старших курсах готові зберігати радянську культурну спадщину. Найвища підтримка зафіксована на старших курсах НДУ – 86%. Кількість же тих, хто вважає, що у культурному просторі України немає місця радянській спадщині, трохи зростає на першому курсі, але загалом не переви- щує третини опитаних. Студенти пояснюють необхідність збереження радянської спадщини: а) за- гальною меморіальною традицією («Це наша історія, яку треба знати, якою б вона не була», «Без минулого не буває майбутнього» (ВДПУ), «Як не крути, – це наше минуле й від цього не втечеш. Зберегти потрібно лише культуру» (НДУ); б) належністю української культури до радянської («Це частина України», «в радянські часи творили й українці» (ВДПУ), «Радянський етап є частиною за- гального розвитку України» (ПНПУ); в) пізнавальним інтересом («Це цікаво», «Цікаво знати, як жили наші батьки» (ВДПУ); г)дидактично-комунікативни- ми цілями («Щоб наступні покоління знали» (ВДПУ), «Потрібно пам’ятати і робити висновки» (НДУ). Слід підкреслити, що у своїх відповідях студенти лише частково визнають цінність культурної спадщини, яка, на їхню думку, переважно є заідеологізованою. Частіше зустрічаються заклики до важливості Український історичний журнал. – 2014. – №6 101Радянське минуле в оцінках студентів-істориків пам’ятання минулого, а, отже, збереження його артефактів. Так, одні речі вар- ті збереження через їхню мистецьку цінність, інші через приналежність до іс- торичного процесу. Лише близько третини студентів готова до повної відмови від радянської спадщини. Частина студентів (27%), яка виступила проти збереження радянської культурної спадщини, аргументувала це: а) необхідністю розвитку укра- їнської культури («Радянська культурна спадщина спрямована проти української культури» (ВДПУ), «Їхня культура мала ідеологічний вплив, тоталітарний, марксистський. Треба відроджувати українську культуру і зберігати її», «Ми повинні створювати власну спадщину з новими ідеями, новою культурою» (НДУ); б) непотрібністю радянської культури («Радянська культурна спадщина не принесла особливо нічого оригінального і важливо- го», «Не потрібна вона, ганьба, а не культурна спадщина», «Вона заідеологі- зована» (ВДПУ), «Варто всі її залишки викорінити повністю» (ЧНУ), «Не ду- маю, що культура, яка розвивалася під постійним ідеологічним контро лем, є цінною», «У культурному плані радянська культура була втіленням мі- шанини і декадансу» (ЖДУ). Помітне протиставлення української і радян- ської культури, як таких, які є цілковито відмінними, а також заперечення цінності останньої. Оскільки у свідомості більшості респондентів означення «радянський» асо- ціюється з регресивним явищем, зрозуміло, що вони намагаються дистанцію- ватися від нього у світоглядному плані. 49% опитаних не вважають культур- ний та історичний спадок СРСР частиною власної ідентичності. Найбільшу солідарність у цьому плані проявили студенти НДУ (66% студентів на першо- му і 63% на останніх курсах). Закономірно, серед студентів першого курсу цей показник вищий, ніж у їхніх старших колег. Водночас частина студентів (43% опитаних) схильна визнавати вплив батьків/старшого покоління і радянської культури на формування своєї особистості: «Світогляд, який притаманний моїм батькам, що жили ще в радянський час, накладає відбиток і на розвиток мого власного світобачення»; «Ми, діти 90-х, ще виховувались у садочках, які функціонували у радянському стилі, виховувались на (радянських) мульти- ках, книжках» (ЧНУ). Студенти часто вагаються з відповіддю, оцінюючи радянське минуле. Їхній дискомфорт у визначенні свого ставлення тим більше помітний, зважа- ючи на те, що вони не можуть повністю заперечити свій зв’язок з радянським спадком. З одного боку, під впливом освіти, культури у студентів усталився негативний погляд на радянський період, з іншого, його спадок є частиною їхньої ідентичності. Ця невідповідність перетворює радянський період, а та- кож його спадок у «незручне минуле» для студентів, від якого вони нама- гаються дистанціюватися. Ситуація ускладнюється ще й тим, що студенти звикли сприймати все в дихотомії, відповідно національне оцінюється як «добре», а радянське – «погане». Як наслідок, розгубленість у питанні збере- ження радянської спадщини, як представники історичного фаху вони поді- ляють думку про важливість збереження «слідів» минулого, але знову ж таки часто їхня позиція визначається не об’єктивним науковим інтересом, а через Український історичний журнал. – 2014. – №6 102 О.Ю.Гайдай призму національної ідеології, звідси так багато апеляцій до дидактичних та виховних цілей збереження минулого. Оцінка окремих подій радянської історії При визначенні ставлення населення до окремих (таких, які вважа- ються вирішальними в історії України) подій в історії важливим є те, за якими показниками розкривається таке ставлення. Часто ці показники, як стверджує О.Вишняк, радше консервують стереотипи масової свідомості, а не виявляють нові характеристики20. Прикладом може бути радянсько- німецька війна, яка в соціологічних опитуваннях часто розкривається за такими показниками, як («Хто винен у початку Другої світової війни?» та «На чиєму боці воювала ОУН і УПА під час Другої світової війни?») з обме- женою кількістю альтернатив21. Крім того, підхід, за якого респондентам пропонується оцінити вже готовий перелік історичних подій та осіб, не дозволяє розкрити історичну пам’ять в усій її багатоманітності і веде до небезпеки введення до пам’яті респондентів подій та осіб, які насправді в ній не присутні. У рамках дослідження перед студентами було поставлено завдання визначити найбільш позитивні і найбільш негативні події в історії УРСР та СРСР: «назвіть 2–3 найбільш значимі позитивні події (досягнення) в історії Української РСР/СРСР», «назвіть 2–3 найбільш значимі негативні події (втрати) в історії Української РСР/СРСР». За результатами відпо- відей на це та наступні питання, помітно, що студенти звикли до тестової форми оцінки знань, звідси і труднощі у висловленні власних міркувань. Відповіді часто даються у формі «так/ні» без пояснення або ж взагалі вони відсутні. До однозначно позитивних подій як в історії УРСР, так і в СРСР по- трапили перемога у Другій світовій війні та індустріалізація. Позитивні події в історії УРСР, подекуди, збігаються з подіями, які студенти ви- значили як позитивні в історії СРСР, і за кількома винятками, всі вони мають виразно політичний чи мілітарний характер (див. табл.3). Хоча потрібно враховувати той факт, що значна частина студентів згадала лише одну позитивну подію або не назвала жодної. 25% вінницьких пер- шокурсників залишили питання про позитивні події в УРСР без відпо- віді. У НДУ і ПНПУ не змогли дати відповідь на питання про позитивні події в УРСР загалом 44% респондентів. Частково це можна пояснити незнанням, а також переважно негативною оцінкою радянського періоду серед студентів. 20 Вишняк О. Історичні події в оцінках масової свідомості громадян України (соціологічний аналіз) // Національна та історична пам’ять. – Вип.6. – К., 2013. – С.32–40 [Електронний ресурс]: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Ntip_2013_6_6.pdf 21 Шульга О. Сприйняття Другої світової війни як індикатор змін символічних універсумів в Україні // Українське суспільство 1992–2012: Стан та динаміка змін: Соціологічний моніто- ринг. – К., 2012. Український історичний журнал. – 2014. – №6 103Радянське минуле в оцінках студентів-істориків Табл.3 Найбільш позитивні події в історії УРСР та СРСР УРСР СРСР Перемога у Другій світовій війні Перемога у Другій світовій війні Приєднання українських земель (Західна Україна, Крим) Освоєння космосу Проголошення незалежності України Розпад СРСР Індустріалізація («розвиток промисловості») Індустріалізація Доволі часто зустрічалися «Відлига» «Відлига» Розпад СРСР «Перебудова» Смерть Й.Сталіна Смерть Й.Сталіна / В.Леніна Освоєння космосу Олімпіада 1980 р. Заснування ООН («Україна – член-засновник ООН») Будівництво «хрущовок» Політика українізації Як помітно, студенти оцінювали ту чи іншу подію в радянській історії з погляду національної боротьби за незалежність України, а тому згадування таких подій як «розпад СРСР» чи «смерть Сталіна» у списку позитивних подій цілком зрозуміле. У контексті визначення позитивних подій в історії УРСР варто згада- ти дослідження Я.Ґ.Янмаата, професора Лондонського університету, який, проаналізувавши ряд підручників з історії України22, вказав на відсутність однозначно позитивних подій в історії України, не пов’язаних з національ- ною боротьбою. Не заперечуючи існування ініційованих в центрі позитивних економічних і культурних реформ у радянській Україні, більшість з авторів проаналізованих підручників вказує на приховані мотиви радянського керів- ництва. Процвітання і демократизація не розглядаються ними як самоціль російської та радянської влади при проведені позитивних реформ23. Як наслі- док, закріплюється думка, що лише в незалежній країні можливе процвітання і свобода українського народу. Завдання назвати негативні події в історії УРСР та СРСР викликало знач но менші труднощі, але й тут частина респондентів (від 15% до 20% у різних вузах) залишила це питання без відповіді. Загалом, студенти називали 22 Кульчицький С.В., Курносов Ю.О., Коваль М.В. Історія України. – Ч.1. – К., 1994; Сарбей В.Г. Історія України: ХІХ – початок ХХ ст. – К., 1996; Сергиенко Г.Я., Смолий В.А. История Украины: с древнейших времён до конца ХVІІІ в. – К., 1995; Турченко Ф.Г. Новітня історія України: час- тина перша (1917–1945). – К., 1995; Турченко Ф.Г., Панченко П.П., Тимченко С.М. Новітня іс- торія України: частина друга (1945–1995). – К., 1995; Кульчицький С.В., Шаповал Ю.І. Новітня історія України (1914–1939). – К., 2003; Турченко Ф.Г. Новітня історія України: частина пер- ша 1914–1939. – К., 2002; Турченко Ф.Г., Мороко В.М. Історія України: кінець XVIII – початок ХХ ст. – К., 2004; Турченко Ф.Г., Панченко П.П., Тимченко С.М. Новітня історія України: частина друга (1939–2001) – К., 2004. 23 Янмаат Я.Ґ. «The ‘other’ in Ukrainian History Textbooks: the case of Russia and the Russians»// Образ Іншого в сусідніх історіях… – С.159. Український історичний журнал. – 2014. – №6 104 О.Ю.Гайдай більш-менш сталий перелік негативних подій в історії УРСР та СРСР (див. табл.4). Проблема у тому, що часто події республіканського значення проекту- валися на Союз загалом і навпаки. Ідеться, перш за все, про Голодомор, який зайняв чільну позицію як в списку негативних подій в історії УРСР, так і в історії СРСР. Табл.4 Найбільш негативні події в історії УРСР та СРСР УРСР СРСР Голодомор Голодомор («Закон про 5 колосків», колективізація) Репресії («сталінські репресії») Репресії («сталінський режим», «політичний терор») Друга світова війна Друга світова війна Чорнобильська катастрофа Чорнобильська катастрофа Доволі часто зустрічалися «Розстріляне відродження» (репресії у сфері культури) «Холодна війна» («гонка озброєнь») Русифікація Війна в Афганістані Заборона свободи слова (заборона інакодумства) Русифікація, радянізація, придушення національної свідомості Прихід до влади більшовиків Розпад СРСР, «перебудова» Винайдення ядерної та водневої бомб «Хрущовська відлига» Чільні позиції Голодомору, який є абсолютним лідером за кількістю зга- док, пояснюються освітньою політикою держави в 2000-х рр. Саме на шкільні роки респондентів припала активізація діяльності президента В.Ющенка у сфері історичної політики. У 2008 р., на 75-ті роковини Голодомору, студен- ти п’ятого та четвертого курсів якраз навчалися в 11 і 10 класах, а отже, були безпосередньо втягнуті у систему державних заходів з «донесення прав- ди про геноцид українського народу» та вшанування пам’яті жертв голоду24. Крім того, значна частина респондентів походить з невеликих містечок чи сіл (у НДУ таких було 50%, у ВДПУ – 63%), де досить сильно збереглася пам’ять про голод 1932–1933 рр. Ці ж фактори пояснюють те, що абсолютна більшість студентів визнала Голодомор в Україні актом геноциду (від 88% до 98% опитаних). Також поясненням як оцінки сталінського періоду, так і голоду 1932– 1933 рр. є висвітлення цих тем у підручниках з історії України. Як прослід- кував Я.Ґ.Янмаат, провина за голод 1932–1933 рр. у підручниках авторства Ф.Турченка25 та С.Кульчицького з Ю.Шаповалом26 повністю покладається на сталінське керівництво, при цьому Ф.Турченко використовує досить гострі вирази для опису подій в Україні та характеристики сталінського режиму 24 Указ Президента України «Про оголошення в Україні 2008 р. Роком пам’яті жертв Голодомору» від 24 листопада 2007 р. [Електронний ресурс]: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/1144/2007 25 Турченко Ф.Г. Новітня історія України: частина перша 1914–1939. – К., 2002. 26 Кульчицький С.В., Шаповал Ю.І. Новітня історія України (1914–1939). – К., 2003. Український історичний журнал. – 2014. – №6 105Радянське минуле в оцінках студентів-істориків й намагається поширити страждання від голоду на всю українську націю27. І хоча жоден із цих підручників, як стверджує Я.Ґ.Янмаат, не артикулює ет- нічний фактор, помітно, що українці не представляються у невигідному світ- лі. Наприклад, не згадується участь українців у конфіскаціях, як наслідок, текст залишає враження, що етнічні українці тільки жертви колективізації і голоду28. Іншим примітним моментом є те, що Друга світова війна потрапила як до списку найбільш негативних, так і найбільш позитивних (перемога у війні) подій радянської історії. У контексті цього важливим питанням є обрання на- зви для війни з нацистською Німеччиною. Студентам до питання «яка з назв є найоптимальнішою назвою для війни з нацистською Німеччиною?» був запро- понований такий перелік: «Велика Вітчизняна війна», «Друга світова війна», «німецько-радянська війна», кожна з яких відсилає до певної інтерпретаційної схеми минулого. Жоден з варіантів відповідей не здобув однозначної підтримки серед сту- дентів. Назва «Велика Вітчизняна війна» продовжує переважати (40%), але збільшується і кількість прихильників назви «Друга світова війна»29 (31%). А у відповідях студентів першого курсу ПНПУ й останніх курсів ЧНУ другий варіант навіть переважив (48% і 49% відповідно). Прихильників назви «ні- мецько-радянська війна» було 24%, і 5% респондентів не змогли визначитися. Привертає увагу те, що близько третини студентів на означення війни з на- цистською Німеччиною в анкетах вживали тільки слово «війна», навіть без вказівки часових рамок, ніби даючи зрозуміти, що війна була лише одна, а тому будь-які уточнення зайві. Хоча у своїй основі наратив про «Велику Вітчизняну війну» був збереже- ний після здобуття Україною незалежності, до нього були включені такі теми, як боротьба ОУН та УПА, а також Голокост. Історична політика В.Ющенка, а також підручники Ф.Турченка для 10 та 11 класів, якими користувалися пере- важно респонденти в період навчання у школі, успішно утвердили погляд на ОУН і УПА як борців за незалежність України30, що підтверджують резуль- 27 Янмаат Я.Ґ. «The ‘other’ in Ukrainian History Textbooks: the case of Russia and the Russians». – С.153. 28 Див.: Там само. – С.144–160. 29 На офіційному державному рівні Велика Вітчизняна війна представляється як невід’ємна частина Другої світової. У преамбулі закону 2000 р. «Про заходи, присвячені Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.» указується, що цей акт ухвалено на відзначення «всесвітньо-історичного значення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 р., яка справила вирішальний вплив на весь хід Другої світової війни». Згодом, у 2010 р., 65-річчя закінчення Другої світової війни відзначалося окремо від 65-річчя закінчення Великої Вітчизняної війни (див: Закон України «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років» від 20 квітня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №30. – С.239; Набок С. Держава і політика пам’яті: досвід чотирьох Президентів України // Культура історичної пам’яті: європейський та україн- ський досвід / За ред. Ю.Шаповала. – К., 2013. – C.256). 30 Підручники Ф.Турченка з історії України для 11 та 10 класів вперше вийшли друком у 1995 р. і з того часу постійно перевидавалися. І якщо для 10 класу (період від 1917 до 1945 рр.) було випущено кілька інших підручників на початку 2000-х (але підручник Ф.Турченка видання 2010 р. залишався профільним для історичного напряму), то для 11 класу основним продовжував залишатися підручник Ф.Турченка. В переліку рекомендованих підручників у 2009/2010 році для 11 класу вказано лише цей підручник та підручник авторства С.В.Кульчицький, Ю.Г.Лебедєва («Освіта», 2003 р.), але останній випущений меншим тиражем. Ситуація трохи змінилася в Український історичний журнал. – 2014. – №6 106 О.Ю.Гайдай тати опитування. 36% респондентів на питання, «чи підтримуєте ви визна- ння борців ОУН і УПА борцями за незалежність України?» відповіли стверд- но, а 33% – «швидше так»31. У порівнянні зі студентами першого курсу, серед старшокурсників більше тих, хто визнає ОУН і УПА борцями за незалежність (68% і 74% відповідно). Лише 9% старшокурсників не змогли дати відповідь на це питання, на першому курсі таких було 21%. Молоде покоління проде- монструвало готовність сприйняти більш широкий погляд на події Другої сві- тової війни, що помітно і в обранні назви для означення війни з нацистською Німеччиною. Це є значним досягненням, адже тема війни залишається най- більш складною у сприйманні, де національній протистоїть російсько-радян- ська інтерпретаційна схема. Остання найбільш помітно представлена у сфері культурної індустрії. Відповідаючи на питання про кращий, на їхню думку, фільм про Другу світову війну, студенти найчастіше згадували саме радянське кіно, а також сучасні російські телесеріали та фільми. Лідерами списку стали фільм «У бій ідуть самі старі» (1973 р.) та російський серіал «Штрафбат» (2004 р.). Серед іншої телекінопродукції найчастіше вказували: «Сталінград» (2013 р.), який вийшов на широкий екран за місяць перед анкетуванням, «У червні 1941» (телесеріал 2008 р.), «Диверсант» (телесеріал 2003 р.), «Сімнадцять спалахів весни» (багатосерійний телефільм 1973 р.), «Брестська фортеця» (російсько-бі- лоруський фільм 2010 р.) та «А зорі тут тихі» (1972 р.). Американські та євро- пейські фільми про війну вказували лише поодинокі студенти старших кур- сів (найчастіше «Перл-Гарбор» 2001 р.). Перераховані стрічки презентують пам’ять про Другу світову в її російському викладі, який майже достеменно відтворює радянський наратив. Фільмам притаманний чіткий поділ на «ге- роїв» (бійці Червоної армії) та «ворогів» (німці, колабораціоністи), в центрі сю- жету, як правило, подвиг окремих солдатів радянської армії заради «великої перемоги». Загалом український досвід не виокремлюється із загальносоюзно- го, відсутні українські сюжети, а тема ОУН та УПА представляється лише у негативному світлі. Хоча неможливо визначити, якою мірою медіа відбивають настрої та уявлення аудиторії, а якою – творять їх, але безсумнівно те, що сег- менти «культурної індустрії» прямо впливають на процес формування грома- дянської та національної ідентичності в молодого покоління. Переважання російської та радянської продукції у відповідях студен- тів пояснюється частою демонстрацією цих фільмів на центральних україн- ських телеканалах, особливо 9 травня. Візьмемо для прикладу телепрогра- му на цей день у 2011 і 2012 рр. каналів «1+1» та «Інтер»32. У 2011 р. «Інтер» 2011 р., коли з’явилися підручники авторства А.К.Струкевича, І.М.Романюка, С.І.Дровозюка («Грамота», 2011 р.) та Є.І.Пометун, Н.Н.Гупан («Освіта», 2011 р.). 31 Чи підтримуєте ви визнання ОУН–УПА борцями за незалежність? Так – 36%, швидше так – 33%, важко відповісти – 18%, швидше ні – 10%, ні – 3%. 32 Телеканали «Інтер» та «1+1» найрейтинговіші в Україні. За даними Індустріального теле- візійного комітету, у період з 2003 до 2012 рр. «Інтер» у середньому дивилися 19,8% глядачів, «1+1» – 14,7%, решта каналів не набрали більше 8%. Крім того, «Інтер» частіше дивляться в не- великих населених пунктах (менше 50 тис.), ніж у великих (понад 50 тис.), у 2012 р. відношення складало 17,6% до 13,8%. Населення невеликих міст і сіл менш диверсифіковане у виборі теле- візійної продукції, зазвичай його вибір обмежується каналами т.зв. «першого ешелону», до якого Український історичний журнал. – 2014. – №6 107Радянське минуле в оцінках студентів-істориків зранку демонстрував телесеріал «Сімнадцять спалахів весни» (1973 р.) та фільм «Офіцери» (1971 р.), увечері – російську стрічку «Зірка» (2002 р.) та ро- сійсько-білоруську «Брестську фортецю» (2010 р.). Телеканал «1+1» розпочав свою святкову програму російськими фільмами «У червні 41-го» (2008 р.) та «День Перемоги» (2007 р.), а ввечері показав російсько-український фільм «Сорокап’ятка» (2008 р.) та російську стрічку «Сволота» (2006 р.)33. У 2012 р. телепрограма каналу «Інтер» складалася з радянського фільму «Летять жу- равлі» (1957 р.) та російських «День Перемоги» (2007 р.), «Благословіть жін- ку» (2003 р.), двох останніх частин «Утомлених сонцем» (2010 і 2011 рр.)34. Телеканал «1+1» показав американський фільм «Перл-Гарбор», але вранці й увечері були все ті ж російські «Сволота» (2006 р.) та «Нездійсненне завдання» (2006 р.)35. Домінування художніх фільмів про війну в телепрограмах провід- них каналів у порівнянні з документальними стрічками, а також передача- ми освітнього змісту не сприяє формуванню критичного ставлення в молодого покоління до подій та учасників Другої світової війни. Крім того, українська ідентичність у цій художній продукції або ж зовсім не представлена, або по- дається як цілком сумісна з російською та радянською, вона ніби розчиняється у східнослов’янській та пострадянській ідентичності. Радянський календар Окремим компонентом політики пам’яті є формування спільного кален- даря пам’ятних дат і свят. Відзначення певних дат є важливим інструментом конструювання та підтримання історичної пам’яті й колективної ідентичності. Зважаючи на це, розглянемо як радянський пам’яттєвий календар сприйма- ється й інтерпретується сьогодні. Для цього студентам був запропонований пе- релік радянських святкових і пам’ятних дат, навпроти яких слід було вказати свято чи назвати подію, яка вшановується у цей день. Після здобуття Україною незалежності радянський святковий календар загалом був збережений, якщо вносились окремі корективи, то незначні. Наприклад, змінили назву свята: День радянської армії і військово-морського флоту (23 лютого) Днем захисни- ка Вітчизни у 1999 р. Головними святковими датами в СРСР були 7 листопада, 9 травня та 1 травня, у ці дні відбувалися наймасовіші паради та святкування. З цієї тріади в незалежній Україні збереглася традиція святкування Дня Перемоги (9 травня) та Дня міжнародної солідарності трудящих (1 травня). Відповідно з означенням цих дат в опитаних студентів не виникло жод- них проблем. 1 травня називали або як «День міжнародної солідарності входять «Інтер», «1+1», «Україна», СТБ, ICTV, «Новий», НТН (див. звіт Індустріального телевізій- ного комітету по топ-10 телевізійних каналів України в період з 2003 по 2012 рр. [Електронний ресурс]: http://itk.ua/ua/page/share/). 33 Грабовський С. 9 травня: програма передач на позавчора// Телекритика. – 2001. – 8 травня [Електронний ресурс]: http://www.telekritika.ua/teleprogram/2011-05-08/62601 34 Телепрограма каналу «Інтер»: 07.05.2012 – 14.05.2012 [Електронний ресурс]: http://inter.ua/ ru/tv/2012/05/09 35 Телепрограма каналу «1+1» на 9 травня 2012 [Електронний ресурс]: http://www.1plus1.ua/ teleprograma/2012-05-09 Український історичний журнал. – 2014. – №6 108 О.Ю.Гайдай трудящих», або як «День праці». Натомість, при визначенні дати 7 листопа- да студенти відчували значно більші труднощі. Правильно визначили цю дату лише 36% студентів ПНПУ, 32% студентів ЖДУ, 54% студентів ВДПУ та приблизно стільки ж (52%) студентів НДУ. При цьому найбільший відсо- ток неправильних відповідей зафіксований на першому курсі історичного факультету ЖДУ – 65%. День космонавтики36 (12 квітня) в ПНПУ правильно визначили лише 39% опитаних та 32% у ВДПУ, натомість у НДУ цю дату знали 82% студентів. Незважаючи на те, що Житомир є батьківщиною С.Корольова, відомого радян- ського вченого в галузі космонавтики, а в місті розташований Музей космо- навтики його імені, 52% житомирських студентів-істориків четвертого курсу та 86% першого не змогли правильно визначити цю дату. Найскладнішою датою для студентів усіх університетів виявилася дата народження В.Леніна. У ВДПУ лише 13% студентів її знали, схожа ситу- ація в ЖДУ та ПНПУ (12% та 14%). У ніжинському вузі відсоток був трохи вищий – 28%. На тлі загалом низького знання визначних дат радянської історії, вирізня- ються студенти-історики Черкаського університету. Тут дату Жовтневого пере- вороту не змогли назвати лише 20% студентів, а такі дати як 22 квітня (день народження В.Леніна) та 12 квітня (День космонавтики) правильно визначи- ли 44% та 79% відповідно. Високий рівень знань пояснюється частково тим, що тільки у ЧНУ є окремий курс, присвячений історії СРСР. Святкові дні 8 березня та 23 лютого студенти загалом сприймають в гендерному вимірі, як жіноче і чоловіче свято. Абсолютна більшість опи- таних знали ці дати, відповіді різнились хіба що назвами, які вони ви- користовували для їх означення. Назва свята 8 березня варіювалася від «Міжнародний жіночий день» (40%) до «День жінок», «Всесвітній день жі- нок». Щодо 23 лютого респонденти найчастіше послуговувались назвами «День радянської армії» (32%) та «День захисника Вітчизни» (36%). Також студенти використовували такі назви, як: «День Збройних сил СРСР», «День Збройних сил України» (свято, яке офіційно в Україні відзначається 6 грудня), «День армії (збройних сил)», «Чоловічий день». Отже, студенти продовжують використовувати як радянські назви, так і ті, що були впрова- джені вже в незалежній Україні, іноді навіть плутаючи свята як у випадку з Днем Збройних сил України. Можна констатувати, що визначальним у сприйнятті певної дати є її ка- лендарний факт (не)святковості. Промовистим прикладом стала дата Великої Жовтневої соціалістичної революції, яка зникла з переліку святкових днів у 1999 р.37, у 2013 р. вона майже повністю відсутня в пам’яті молодого покоління. На противагу, День Перемоги, відзначення котрого активно підтримується на 36 У нашій країні відповідно до президентського указу №230 від 13 березня 1997 р., 12 квітня щорічно відзначається День працівників ракетно-космічної галузі України. 37 Відповідно до закону України «Про внесення змін до КЗпП України» від 24 грудня 1999 р. з переліку святкових днів виключено 7 та 8 листопада – річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції. Український історичний журнал. – 2014. – №6 109Радянське минуле в оцінках студентів-істориків державному рівні38, зайняв чільне місце як серед найбільш позитивних подій в історії України, так і серед святкових дат незалежної України. Що поясню- ється особливим місцем цієї дати в колективній (родинній) пам’яті населен- ня регіону Центральної України, зважаючи на кількість втрат у роки війни і масштабність бойових дій на цій території. Студенти беруть активну участь у офіційних комемораційних заходах, приурочених до Дня Перемоги. На за- питання «Що Ви робили в день 9 травня минулого року?» типовими відпо- відями студентів стали: «Відвідав(ла) мітинг, вшанував(ла) загиблих у війні», «взяв(ла) участь у параді, ході, присвяченому Перемозі, у покладанні квітів до пам’ятника Невідомому солдату». Студенти часто також згадували, що свят- кували цей день вдома з друзями/родичами, переглядали фільми про війну, дивилися трансляцію воєнних парадів у Москві і Києві. Лише для невеликої кількості студентів (близько 10%) це був звичайний день. Комемораційні заходи мають величезний вплив на формування історичної пам’яті спільноти. За визначенням англійського соціолога П.Коннертона, ри- туали й церемонії як формалізовані акти, які мають тенденцію до стилізації, стереотипності та повторюваності, сприяють встановленню відчуття зв’язку з минулим, більше того, вони відкрито проголошують таку неперервність39. Відповідно систематичне відтворення наративу про радянсько-німецьку війну з акцентом на «великій перемозі» 9 травня сприяє утвердженню у студентів погляду на День Перемоги як визначальну для історії України подію. Це по- яснює той факт, що відповідно саме перемога у Другій світовій війні стала од- нією з найпозитивніших подій в історії УРСР та СРСР. Упродовж більше як двадцяти років існування України як незалежної держави в українській історіографії утвердився комплекс історичних уявлень та інтерпретацій минулого, який умовно називають національним наративом. Історична політика стала засобом мобілізації населення, а національна істо- рія тим, навколо чого таке об’єднання відбулося. Велику роль у впроваджені національного наративу відіграла освіта, яка є однією з основних засобів ін- доктринації населення, формування патріотизму та національної свідомості. Як і в інших державах, з розпадом СРСР та комуністичного блоку в Україні утвердилася модель національного історієписання, яка стала інструментом побудови національної держави. Історична політика вибудовувалася в опози- ції до радянського спадку. Як вказує український історик Лариса Нагорна, акцент робиться на героїзації «свого» й дистанціюванні від «чужого»; в остан- ньому постійно відшукувалися ознаки ворожості40. Цим «чужим» був СРСР (або в редукованому вигляді Росія), відповідно все негативне пов’язувалося з російським/радянським впливом. Але, що цікаво, лише в освітній сфері вда- лося більш-менш повно замістити комуністичний наратив на національний. Негативний погляд на радянський період, представлений у підручниках, підважується у свідомості опитаних студентів впливом старшого покоління, 38 Закон України «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років» від 20 квітня 2000 р. [Електронний ресурс]: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1684-14 39 Коннертон П. Як суспільства пам’ятають. – К., 2004. – С.73–74. 40 Нагорна Л. Історична пам’ять: теорії, дискурси, рефлексії. – К., 2012. – С.136–142. Український історичний журнал. – 2014. – №6 110 О.Ю.Гайдай продуктами російської та радянської «культурної індустрії». Крім того, до 2014 р. радянські монументи і назви вулиць домінували у просторі центрально- українських населених пунктів. Як наслідок, у студентів сформувалося амбі- валентне ставлення до радянського спадку. Лише третина з опитаних висло- вилась за радикальне знищення всього «радянського» та повністю заперечила цінність спадщини УРСР/СРСР. За президентства В.Ющенка історична сфера стала однією з найбільш помітних сфер діяльності влади. Особливу увагу президент приділив темі Голодомору та діяльності ОУН і УПА в боротьбі за українську незалежність. В Україні створюється Інститут національної пам’яті за зразком польсько- го, основним завданням якого проголошувалося забезпечення формування державної політики з питань національної пам’яті. Але наслідки політики В.Ющенка були суперечливими, віктимізація національного наративу не сприяла соціальній мобілізації населення, а наголос на стражданнях і бороть- бі українського народу призвів до того, що радянський період розглядався ви- ключно як негативний досвід. Звідси і опір частини студентів до намагання подати радянську історію України лише в контексті мартирологічного дискур- су. Тема ж ОУН і УПА стала предметом політичних маніпуляцій та боротьби, що унеможливило досягнення консенсусу в оцінці їхньої діяльності. Так як шкільні роки опитаних припадають на період президентства В.Ющенка, зрозуміло, що основними маркерами періоду для них є Друга сві- това війна та Голодомор, який в уявленні студентів став трагедією загально- національного масштабу. Ставлення ж до ОУН і УПА є радше помірковано позитивним, ніж негативним, а значна кількість невизначених вказує на контроверсійність цієї теми у суспільстві. Це, в свою чергу, сприяє зацікавле- ності молодого покоління в діяльності націоналістичного підпілля на західно- українських землях у роки війни. Відповідаючи на питання «Що ви вважаєте потрібно додати до вивчення історії України 1917–1991 рр.?» найбільше сту- дентів, особливо хлопців, вказали тему ОУН і УПА, а також загалом історію Другої світової війни. Як і в інших країнах пострадянського та посткомуністичного простору, в Україні негативний етностереотип закріпився за росіянами, а Радянський Союз представляється як російський проект. Відповідно до результатів опи- тування СРСР асоціюється з русифікацією, репресіями, колоніальною політи- кою, деспотизмом, відсталістю, в той час як українці представляються кращи- ми в культурному та моральному плані, а українська нація як пригноблена. Зведення історії УРСР до національної боротьби українців за незалежність є спрощенням тих процесів, що відбувалися на території сучасної України від 1917 до 1991 року. Крім того, в такому представлені історія «радянської України» та СРСР штучно розділяється, а Україна з однієї з найсильніших республік перетворилася в колонію41. 41 «Фактично залишаючись у становищі колонії радянської імперії, Україна була одним з іні- ціаторів прийняття на XV сесії Генеральної Асамблеї ООН в 1960 р. Декларації про надання незалежності колоніальним країнам i народам» // Турченко Ф. Історія України: Підручник для 11 класу (профільний рівень). – К., 2011. – С.146. Український історичний журнал. – 2014. – №6 111Радянське минуле в оцінках студентів-істориків Унаслідок домінування політичної та мілітарної історії в системі шкіль- ної й університетської освіти радянський побут, культура, наукові досяг- нення залишаються поза увагою, а українська культура в радянський час розглядається відірваною від загального контексту і часто зводиться до «протестної» і «репресованої» культури. Крім того, всі події й особи радян- ської історії оцінюються з погляду їх (не)корисності національній боротьбі українців, не враховуються поведінкові мотивації різних суспільних і ло- кальних груп. Уявлення студентів про радянський час занадто спрощені й неповні, вони визначені національним каноном, який значною мірою є ідеологічним. Радянська історія потребує ґрунтовного переосмислення в контексті історії України. Адже сучасна незалежна Україна є більшою мірою правонаступницею УРСР у політичному, культурному, економіч- ному плані, ніж УНР чи іншого державного утворення, яке існувало на її території. Академічний курс (в частині радянського періоду) є продовженням і по- глибленням шкільного курсу історії без відходу від національного наративу, який залишається архаїчним, і, як наслідок, нецікавим. Від 25% опитаних у ЖДУ до 55% в НДУ, які обрали історію своєю спеціальністю, на питання, «чи задоволені ви якістю історичної освіти в школі?» дали негативну відповідь. Найменше незадоволених в ЖДУ і ЧНУ – 25% опитаних, найбільше в ПНПУ і НДУ – 51% і 55% відповідно. Критика шкільної освіти найчастіше зводила- ся до непрофесійності вчителів та застарілих методів викладання. Часто на- рікання викликають також підручники з історії, одні звинувачували їх в не цікавості і перевантаженості фактами, інші висловилися проти практики пе- реписування підручників. Важливим моментом є те, що, за переконанням студентів, історія радян- ського періоду і досі має «білі плями», що, на їхню думку, є наслідком дер- жавної політики у сфері освіти («багато важливих подій просто приховують», «деякі факти з історії СРСР замовчуються і не вивчаються» (ВДПУ), «школярі повинні знати правду і реальність» (ПНПУ). Це частково є наслідком впли- ву продуктів «культурної індустрії», різного роду документальних, історичних фільмів та програм із властивим їм потягом до таємниць, а також того обсягу інформації, яку студент може найти в мережі Інтернет, але яка не представле- на у шкільному курсі. Привертає увагу надзвичайна відкритість та емоційність студентів у відпо- відях. Це відображається як у словах, якими вони послуговуються, так і пунк- туації, яку використовують. Наприклад, відповідаючи на питання про те, «чи є історія СРСР частиною історії України?», студент з ЖДУ написав: «на жаль, так», а в ПНПУ відповіддю студента на питання: «чи є голод 1932–1933 рр. в Україні геноцидом?» стало «Так!!!» або ж інший приклад – «Так, що це за пи- тання?». Радянський період продовжує викликати емоційну реакцію в молодо- го покоління, що значною мірою зумовлено уявленням студентів про нього як про перешкоду до кращого, європейського майбутнього. Абсолютна більшість студентів висловлює сильні проукраїнські, а часто і проєвропейські погляди. Студенти відрізняються лише рівнем висловлювань, найбільш радикальні в Український історичний журнал. – 2014. – №6 112 О.Ю.Гайдай цьому плані студенти з Полтавщини, на противагу, вінницькі студенти були більш стримані у висловлюваннях. Проте заяви студентів про українськість чи європейськість їхнього світо- гляду є швидше бажаною декларацією, ніж констатацією факту. Ідентичність студентів конструюється в опозиції до російської/радянської, а не на основі певних спільних цінностей, відсутнє розуміння, що, власне, означає «європей- ськість». Протиставлення в українському суспільстві виникає не між європей- ським і радянським світоглядом, а радше між «радянськими» людьми і тими, хто «радянськими» бути вже не хоче. Опитані студенти в переважній більшості належать до другої категорії, звідси і зрозуміле їхнє бажання дистанціюва- тися від представників старшого покоління. Безперечно, найвагомішим у ви- значенні їхньої приналежності для студентів є факт державної незалежності України. The article investigates the problem of evaluation of the Soviet past using the results of surveys conducted in autumn 2013 in the universities of Central Ukraine. Usually in the Ukrainian historiography the politics of memory is been analyzed through the dichotomy of “East” – “West”. Instead, this article focuses on the region of Central Ukraine, which plays important role in the crucial moments of modern history. This tendency has been repeatedly confirmed by the parliamentary and presidential elec tion results, and during the events of socalled “Revolution of Dignity” become even more apparent. The attitude to the Soviet past plays extremely important element in the formation of Ukrainian national identity, as it has impact on the formation of political orientation, social mobility and geopolitical preferences of population. Therefore, the question of how the Soviet past is presented in the “collective memory” of generation who doesn’t have a direct experience of leaving in the USSR, is crucial for understanding the politics of memory in Ukraine, its achievements, shortcomings and perspectives. Keywords: Soviet period, poll, historical policy.

Радянське минуле в оцінках студентів-істориків

Репозитарії

Схожі ресурси