Радзивіллівські володіння новітніх часів очима сучасників

Ідеться, головним чином, про опис радзивіллівських володінь авторства відомого польського письменника XIX ст., чиє життя було нерозривно пов’язаним з Україною – Ю.Крашевського. Окрім поданого ним опису Олики – міста на Волині, що впродовж чотирьох століть належало Радзивіллам, аналізуються також...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2014
Автор:	Русина, О.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2014
Назва видання:	Український історичний журнал
Теми:	Історичні студії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/108867
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Радзивіллівські володіння новітніх часів очима сучасників / О.В. Русина // Український історичний журнал. — 2014. — № 6. — С. 29-38. — Бібліогр.: 30 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-108867
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1088672016-11-17T03:03:37Z Радзивіллівські володіння новітніх часів очима сучасників Русина, О.В. Історичні студії Ідеться, головним чином, про опис радзивіллівських володінь авторства відомого польського письменника XIX ст., чиє життя було нерозривно пов’язаним з Україною – Ю.Крашевського. Окрім поданого ним опису Олики – міста на Волині, що впродовж чотирьох століть належало Радзивіллам, аналізуються також нотатки про побут представників цієї родини на рубежі ХІХ–ХХ ст., котрі залишив М.Радзивілл. Публікація містить зроблений Ю.Крашевським у 1856 р. й досі невідомий українському загалу малюнок Олицького замку. The paper deals mostly with the description of Radziwiłłs’ estates made by famous Polish writer J.Kraszewski whose life was inseparably connected with Ukraine. The most remarkable of Ukrainian cities owned by Radziwiłłs was Olyka (Volyn’ region) which constituted family’s property for four centuries. Along with its description by Kraszewski, the paper examines notes about Radziwiłłs’ living there on the verge of 19–20th centuries left by M.Radziwiłł. The article also contains Kraszewski’s drawing of local castle (1856) still not known to Ukrainian audience. 2014 Article Радзивіллівські володіння новітніх часів очима сучасників / О.В. Русина // Український історичний журнал. — 2014. — № 6. — С. 29-38. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/108867 94 (477) uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історичні студії Історичні студії
spellingShingle	Історичні студії Історичні студії Русина, О.В. Радзивіллівські володіння новітніх часів очима сучасників Український історичний журнал
description	Ідеться, головним чином, про опис радзивіллівських володінь авторства відомого польського письменника XIX ст., чиє життя було нерозривно пов’язаним з Україною – Ю.Крашевського. Окрім поданого ним опису Олики – міста на Волині, що впродовж чотирьох століть належало Радзивіллам, аналізуються також нотатки про побут представників цієї родини на рубежі ХІХ–ХХ ст., котрі залишив М.Радзивілл. Публікація містить зроблений Ю.Крашевським у 1856 р. й досі невідомий українському загалу малюнок Олицького замку.
format	Article
author	Русина, О.В.
author_facet	Русина, О.В.
author_sort	Русина, О.В.
title	Радзивіллівські володіння новітніх часів очима сучасників
title_short	Радзивіллівські володіння новітніх часів очима сучасників
title_full	Радзивіллівські володіння новітніх часів очима сучасників
title_fullStr	Радзивіллівські володіння новітніх часів очима сучасників
title_full_unstemmed	Радзивіллівські володіння новітніх часів очима сучасників
title_sort	радзивіллівські володіння новітніх часів очима сучасників
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Історичні студії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/108867
citation_txt	Радзивіллівські володіння новітніх часів очима сучасників / О.В. Русина // Український історичний журнал. — 2014. — № 6. — С. 29-38. — Бібліогр.: 30 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT rusinaov radzivíllívsʹkívolodínnânovítníhčasívočimasučasnikív
first_indexed	2025-07-07T22:13:08Z
last_indexed	2025-07-07T22:13:08Z
_version_	1837027965118971904
fulltext	Український історичний журнал. – 2014. – №6 Дослідження історико-культурної спадщини Радзивіллів в Україні стано- вить серйозну наукову проблему, акцентовану нами в контексті аналізу укра- їнських сюжетів щоденника Альберта (Альбрехта) Станіслава Радзивілла (1593–1656 рр.)1 – визначного політичного діяча Речі Посполитої й, заразом, третього володаря Олицької ординації2. Його записки не мають аналогів щодо повноти й розмаїття інформації, яка стосується волинських маєтностей Радзивіллів, – навіть на тлі значно пізнішої мемуарної літератури (на кшталт щоденника Міхала Казимира Радзивілла Рибоньки3 чи англомовних спогадів племінника останнього олицького ордината Януша Радзивілла – Міхала4). Загалом, коли йдеться про XVІI–XVІII ст., то чи не єдине джерело відо- мостей про побут Радзивіллів на Волині становлять інвентарі їхнього неру- хомого та рухомого майна, котрі збереглися у фондах Головного архіву давніх актів (Варшава)5. Що ж до новітнього історичного періоду, то тут у пригоді * Русина Олена Володимирівна – кандидат історичних наук, старший науковий співробіт ник Інституту історії України НАНУ, відділ історії України середніх віків і раннього нового часу Email: erusina@ukr.net 1 Див.: Русина О. Українські сторінки біографії Альберта Станіслава Радзивілла // Український історичний журнал. – 2014. – №4. – С.27–49. 2 Див.: Там само. – С.27 (прим.1). 3 Князь вів його впродовж майже 40 років, але його записи відзначалися граничним лаконіз- мом; зрештою, орієнтуючись на «високі зразки» цього жанру, Міхал Казимир брав собі за взірець твір Богуслава, а не Альберта Станіслава Радзивілла (див.: Zielińska T. Więź rodowa domu radzi- wiłłowskiego w świetle diariusza Michała Kazimierza Radziwiłła «Rybeńki» // Miscellanea Historico- Archivistica. – T.3: Radziwiłłowie XVI–XVIII wieku: w kręgu polityki i kultury. – Warszawa; Łόdź, 1989. – S.176). Щодо оцінки щоденника див. також: Баженова О. Радзивилловский Несвиж. – Минск, 2007. – С.34–39. 4 Radziwill M. One of the Radziwills. – London, 1971. – 221 p. Сам Януш залишив по собі спо- гади у формі інтерв’ю, записаного Ю.Лободовським і надрукованого після смерті князя в паризь- кому польському часопису (див.: Kultura. – 1967. – №11 (241). – S.95–103; №12 (242). – S.99–110). Утім, хоча першу частину цих спогадів названо «З Олики через Луб’янку до Варшави», тут немає відомостей про життя Януша Радзивілла на Волині, адже інтерв’юер волів зосередитися на «ре- чах, які мають безсумнівну вартість для історика». 5 Докл. див.: Карліна О. Матеріали так званого Варшавського архіву Радзівіллів як джерела з історії Волині XVІII–ХІХ ст. // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей істо- ричного факультету – Вип.2. – Луцьк, 1997. – С.149–152; Її ж. Документи «Архіву Радзівіллів» як УДК 94 (477) О.В.Русина * РАДЗИВІЛЛІВСькІ ВОЛОДІННЯ НОВІТНІХ ЧАСІВ ОЧИМА СУЧАСНИкІВ Ідеться, головним чином, про опис радзивіллівських володінь авторства відомо го польського письменника XIX ст., чиє життя було нерозривно пов’язаним з Україною – Ю.Крашевського. Окрім поданого ним опису Олики – міста на Волині, що впродовж чотирьох століть належало Радзивіллам, аналізуються також нотатки про побут представників цієї родини на рубежі ХІХ–ХХ ст., котрі за лишив М.Радзивілл. Публікація містить зроблений Ю.Крашевським у 1856 р. й досі невідомий українському загалу малюнок Олицького замку. Ключові слова: Радзивілли, Волинь, Олика, Крашевський, Томкович. Український історичний журнал. – 2014. – №6 30 О.В.Русина можуть стати ще й нотатки сучасників, серед яких слід виокремити талано- витого літератора, журналіста, видавця, громадського діяча Юзефа Іґнація Крашевського (1812–1887 рр.), який знайшов вічний спокій у краківській Крипті видатних поляків поряд з Яном Длуґошем, Станіславом Виспянським і Каролем Шимановським. На жаль, ім’я Ю.Крашевського практично невідоме пересічному україн- цеві – хоч він і зажив слави найпродуктивнішого автора в історії польсько- го письменства. З іншого боку, в його біографії чимало сторінок, пов’язаних з Україною, ба навіть цілих розділів, адже прожив він тут понад 20 років. У 1838 р. Ю.Крашевський, щойно одружившись, оселився на Волині, неподалік від Луцька. Згодом перебрався до Житомира – центру тодішньої Волинської ґубернії, де керував місцевим театром, інспектував польські школи, очолював Товариство доброчинності, головував у Шляхетському клубі. У 1840 р. Ю.Крашевський видрукував у Вільні свої «Спомини Волині, Полісся та Литви»6, які ваблять сучасного читача свіжістю вражень молодої, але надзвичайно ерудованої людини, а заразом і замальовками, зробленими автором. Він описує Дубно та Славуту, Луцьк і Острог. Що ж до маєтностей Радзивіллів, то Ю.Крашевський побував не лише в Олиці, а й у кількох їхніх дрібніших володіннях. Це, передовсім, Колки7 («містечко князів Радзивіллів, що лежить над Стиром» [s.70–71]), яке згадував у своєму щоденнику ще Альберт Станіслав Радзивілл (ішлося про те, що у серпні 1649 р. внаслідок дій козаків на Волині «вогонь поглинув багато міст – Острог, Заслав, Полонне, Колки, Деражне, Тучин, Тайкури»8). Ця згадка унаочнює помилковість занотованої Ю.Крашевським традиції відносно того, що Колками у XVIII ст. почали звати давніший Романів, від якого внаслідок масштабної пожежі залишилися самі кілки. Водночас письменник зафіксував і ближчі до реалій історичні спогади мешканців містечка, зокрема про масове винищення місцевих євреїв під час повстання Богдана Хмельницького. Вони корелюють з усною традицією, зано- тованою етнографами на початку ХХ ст., щодо тодішньої різанини на Волині й чуда, яке сталося з юдеями, котрі втекли з Острога під захист олицьких мурів9. Опинившись у Колках, Ю.Крашевський не знайшов тут решток будь-яких укріплень, але замалював та описав одну місцеву пам’ятку: «Біля мурованої церкви мене зацікавила вирізьблена з каменю й дещо пошкоджена постать рицаря в повному обладунку, із хо- ругвою, котра стояла на стовпі, одначе ніхто не міг мені розтлу- джерела з історії Волині XVІII–ХІХ ст. // Осягнення історії: Збірник наукових праць на пошану професора М.П.Ковальського з нагоди 70-річчя. – Острог; Нью-Йорк, 1999. – С.286–293. Частину документів опублікував В.Александрович (див.: Інвентар Олицького замку 1755 р. // Вісник Львівського університету: Серія мистецтвознавства. – Вип.3. – Л., 2003. – С.301–331; Інвентарі Олицького замку XVІI–XVІII ст.: Зб. док. – Луцьк, 2007. – 276 с.). 6 Користуємося новітнім перевиданням цієї праці: Kraszewski J. Wspomnienia Wołynia, Polesia i Litwy. – Warszawa, 1985. – 384 s. Далі в тексті посилання на це джерело подаємо у ква- дратних дужках. 7 Нині селище міського типу Колки (Маневицький р-н, Волинська обл.). 8 Radziwiłł A.S. Pamiętnik o dziejach w Polsce / Opr. A.Przyboś, R.Żelewski. – T.3. – Warszawa, 1980. – S.213. 9 Докл. див.: Kravtsov S. A Synagogue in Olyka: Architecture and Legends // Jewishness: Expression, Identity, and Representation / Ed. by S.J.Bronner. – Vol.1. – Oxford, 2008. – P.65. Український історичний журнал. – 2014. – №6 Радзивіллівські володіння новітніх часів очима сучасників 31 мачити, що вона означає. Здається, що це св. Флоріан, захисник від вогню, зведений після пожеж, які кілька разів нищили міс- течко». Загалом, Ю.Крашевський небагато дізнався про минуле містечка. Серед переказів, занотованих тут письменником, вартий уваги сюжет, далеко не поодинокий у східнослов’янській традиції. Ідеться про те, що поселення, яке існувало раніше на цих теренах, пішло під землю разом із церквою. Тож «мі- щанам здається, що вони й досі чують, як дзвонять у тому храмі та як спі- вають на церковній службі, котра там відбувається». Зауваживши, що, окрім Колків, Радзивіллам в окрузі належить чимало інших маєтностей, «із котрих багато вже перейшло у чужі руки», письменник навів жартівливу приповідку щодо легкості, з якою це відбулося: «Яромль – даром, Лички – на черевички, Тростенець – на танець». Та й економічний стан містечка, за спостереженнями Ю.Крашевського, був далеко не блискучим: «Раніше Колки мали ярмарки – передовсім на св. Петра. Цей ярмарок у старі добрі часи тривав аж до двох тижнів, і сюди при- їжджали з Литви закуповувати сіль, яку привозили на Волинь. Купці з товарами наїздили аж з Бердичева. Одначе зараз ця торгівля занепала, і ярмарок на Петра не відрізняється від ін- ших у малих містечках». Варто зауважити, що впродовж тривалого часу доходи з містечка Колки, згідно з волею Радзивіллів, ішли на утримання єзуїтського колеґіуму у Кременці (діяв упродовж 1750–1773 рр.). Після припинення діяльності єзу- їтів на польських теренах (1773 р.) одержувачем цих коштів став, зокрема, Кременецький ліцей, знаний як «волинські Афіни»10. Іншими за своєю тональністю, ґрунтованими на особистих релігійних по- шуках і почуттях, є нотатки Ю.Крашевського про Казимирів (Казимирівка, Казимирка, а від 1946 р. – Кузьмівка Сарненського р-ну Рівненської обл.). Початки цього поселення сягають 1629 р., коли Альберт Станіслав Радзивілл остаточно відмежував своє Яблонне від Степані, яка перебувала у власності Острозьких. На донедавна спірних теренах князь і заснував Казимирів, на- званий так на честь святого патрона Польщі та Литви. Тоді ж поряд виникло село Яблонка (нинішня Яблунька), доходи з якого, згідно з фундаційним ак- том, виданим Радзивіллом 1638 р., ішли на утримання костелу в Казимирові. Князь одразу подбав про його зведення й присвятив тому ж таки святому. Споруда була дерев’яною, і у своєму заповіті Радзивілл записав 200 злотих, «аби [кам’яний] костел збудовано»11. Цю волю було виконано лише в 1670 р., коли на місці дерев’яного храму, спаленого 1665 р. татарами, постала муро- вана каплиця. Її прикрасили копією образу Богородиці, привезеного, згідно з традицією, із Палестини Миколаєм Христофором Радзивіллом Сиріткою12. 10 Карліна О. Документи «Архіву Радзівіллів» як джерела з історії Волині XVІII– ХІХ ст. – С.291–292. 11 Radziwiłł A.S. Pamiętnik o dziejach w Polsce. – T.3. – S.459. 12 Миколай Христофор Радзивілл (1549–1616 рр.) був дядьком Альберта Станіслава і його опі- куном після смерті батьків. Цей представник роду уславився своєю мандрівкою до Святої Землі, Український історичний журнал. – 2014. – №6 32 О.В.Русина За радянських часів село перейменували, а костел знищили. Тільки зараз сюди повертається історична пам’ять: у 2009 р. мешканці Кузьмівки відзначи- ли 380-річчя свого поселення, установивши на честь цього ювілею пам’ятний знак. Утім, куди популярнішою історичною постаттю, ніж його засновник Альберт Станіслав Радзивілл, тут є російський письменник О.Купрін, котрий, побувавши в Казимирці наприкінці 1890-х рр., і перебуваючи під враженням від краси цього краю, створив низку літературних творів (чимало сучасних сельчан навіть уважають себе нащадками персонажів його найбільш відомої повісті «Олеся»). Особливу атмосферу Казимирки відзначив і Ю.Крашевський. Щоправда, він нарікав на одноманітність місцевих пейзажів: «Зі Степані до Казимирки – нудна дорога сосновим лісом; дике Полісся! Смутне!». Однак, по- трапивши до Казимирки, зауважив: «Ліс, що оточує її довкола, не назвеш гарним, однак невеличкий костел у відлюдді приємно вражає подорожнього після безпе- рервного споглядання голих сосен та болота. Казимирка раніше звалася Казимировим і була містечком […]. Розділені греблею, стоять тут дві корчми-суперниці, немов готові до бою два рицарі. За деревами проглядається дуже милий, чистий костелик13. Є в ньому чудотворний образ Богородиці, до котрого здалеку при- ходять побожні прочани. Поряд із костелом та плебанією – ма- ленький цвинтар і садочок. Усе це, і довколишня тиша, гадаю, налаштовує на молитву набагато більше, ніж пишнота числен- них костелів, де за порожнім блиском не видно Господа Бога. Спокій, безлюддя, тиша, віддаленість від світу дуже сприяють релігійній екзальтації, розмові душі з Богом і відчуттю Духу небесного. Нас з’єднують зі світом такі міцні узи, що, прагнучи розірвати цей зв’язок, треба віддалитися від людей і предметів, від спокуси духовної, передовсім не думками, а тілом. Служба Божа потребує радше тиші та самотності, аніж стовпища й гала- су; принаймні так промовляє моя душа» [s.89]. Що ж до Олики, то Ю.Крашевський присвятив їй не одну сторінку сво- їх «Споминів…»14. Він потрапив сюди, їдучи в Луцьк: «Похмурим ранком під’їжджали ми до Олики, давнього містечка з оборонним замком, колишньої власності Кишок, а потім – Радзивіллів. Крутими узгір’ями прямували ми до болота та ставу, які з цього боку оточують Олику. Удалині вже чорніли по- ліські ліси» [s.169]. Так само, як і в Колках, письменник звернув увагу на еко- номічний бік місцевого життя: «Ярмарки в Олиці, що відбуваються на свято Козьми та Дем’яна, збирають багатьох купців і покупців. Тут слід пригадати поліську приповідку про ярмарки: “Олика на лика”. Поліщуки й насправді описаною у книзі «Єрусалимська подорож найяснішого пана Миколая Христофора Радзивілла, князя на Олиці й Несвіжі» (в літературі цей твір частіше фіґурує під скороченою латинською на- звою «Переґринація»). Між іншим, Ю.Крашевський «бачив ціпок, з яким він (князь – О.Р.) ман- дрував (його поклали з ним у домовину, а потім звідти забрали); утім позаяк скрізь такі палиці показують, складно повірити у його автентичність» [s.172]. 13 У «Споминах…» репродукується його замальовка, зроблена Ю.Крашевським. 14 Відповідні фраґменти опису (укр. переклад Є.Кардаш) див.: Олицький замок – родинна садиба князів Радзивілів // Минуле і сучасне Волині та Полісся. – Вип.18: Олика і Радзивілли в історії Волині та України. – Луцьк, 2006. – С.192–193. Український історичний журнал. – 2014. – №6 Радзивіллівські володіння новітніх часів очима сучасників 33 звозять сюди лико для волиняків, котрі нерідко саме по нього і вибираються на ярмарок» [s.173–174]15. Однак найбільше Ю.Крашевського цікавили архітектурні пам’ятки й пе- редовсім місцевий замок, який тоді переживав не найкращі свої часи. У добу наполеонівських війн він був перетворений на шпиталь і залишався ним де- кілька десятиліть. Тогочасні господарі Олики, постійно мешкаючи в Берліні, не переймалися поступовою руйнацією укріплень. Слід зауважити, що час- тину цих романтичних руїн Ю.Крашевський замалював олівцем, хоч і дещо пізніше – у травні 1856 р. Відповідно, цей малюнок не було репродуковано в тексті «Споминів Волині, Полісся та Литви». Нині він зберігається у фондах музею Ю.Крашевського в Романові (Польща) та досі невідомий в Україні (див. ілюстр.). Що ж до «Споминів…», то відповідний фраґмент містить низку рема- рок, які подеколи можуть здатись занадто критичними: «Олика не має принад, опріч замку, але тут чимало давніх бу- дівель і пам’яток. Замок, закладений, як свідчить напис на камені, ще в 1564 р., обведено мурованим ровом, куди плине вода зі ста- ву та річки, і побудовано у формі квадрата з брамами й вежами. 15 Зауважимо, що у статті про Олику в українській «Вікіпедії» інформацію про жваву тор- гівлю тут ликом (що з нього плели личаки) подано в такий спосіб: «Саме тут був найбільший “взуттєвий” базар, куди плетений товар звозили звідусюд» (див.: [Електронний ресурс]: http:// uk.wikipedia.org/wiki/Олика). Це формулювання набуло абсурдної форми у 4-му томі книги «Україна: Хронологія розвитку» (Київ, 2009 р.), видрукуваної В.Зубановим і А.Толстоуховим у рамках масштабного видавничого проекту «Україна: історія великого народу». Зокрема, у сюжеті про спорудження 1638 р. «колегісти» (себто колеґіати) Св. Трійці (насправді завершеної в 1640 р.) Олику названо «найбагатшим містом, де знаходився найбільший “взуттєвий базар” – вотчина магнатів Радзивіллів на 900 (замість правильних 400 – О.Р.) років». Український історичний журнал. – 2014. – №6 34 О.В.Русина Є тут ще наріжні бастіони, округлі та квадратні, а на дахах – орли Радзивіллів. Нечасто випадає побачити настільки добре збереже- ний оборонний замок, якому бракує лише гармат в амбразурах, звідних мостів і різного люду – адже достатньо пройтися по вкри- тих бруківкою замкових дворах, які гучно відлунюють кроки, аби зрозуміти, що життя давно вже покинуло цю старовинну будівлю. Окрім замку про давні укріплення нагадують вали, що оточують місто, і кілька вцілілих брам зі скульптурами та бійницями. Також варті уваги стара, напіврозвалена ратуша з вежею й колеґіаль- ний костел. Ця славна пам’ятка, оздоблена коштовним мармуром, залишається досі головною окрасою та прикметою міста – хоч як витвір мистецтва зовсім не досконала. Фасад костелу – це суціль- ний несмак: із чорним оздобленням і мармуровими капітелями колон сусідять статуї, розфарбовані варварською рукою новочас- них реставраторів16. Чи хтось чув про такий вандалізм? Усередині бачимо доволі гарні мармурові олтарі, але їх декор гірший за мар- мур; новітні ж поправи та поновлення зіпсували костел невимірно. Молюся Богові, аби він пробачив тим реставраторам спотворення костелу, бо ж не відали, що творили. Архітектором цього костелу був італієць Ян Маліверна, а оздо- бив його Мельхіор Ампелі; решту справи зробили німецькі й міс- цеві майстри; однак витвір їхній від часу завершення будівни- цтва (1640 р.) суттєво змінився на гірше» [s.169–170]. Серед вартого уваги в костелі Св. Трійці Ю.Крашевський не без гумору зазначив про місцевих котів, яких утримували на кошти, спеціально виділе- ні фундатором храму. Винищуючи мишей та щурів, ці тварини захищали від гризунів князівську усипальню. «Це, наскільки я знаю, – писав мемуарист, – найвідоміша у цих краях котяча родина, або, принаймні, найбагатша. Тільки- но з’являється тут вакансія, мають її виборювати тлуми претендентів» [s.170]. У своїй праці Ю.Крашевський зробив невеличкий екскурс у генеалогію Радзивіллів, коротко зупинившись на окремих персоналіях. При цьому чи не найбільше уваги він приділив канцлерові Альбертові Станіславові Радзивіллу, якого, щоправда, раз-у-раз плутав із його батьком – Станіславом Радзивіллом Побожним. Скажімо, він уважав, що саме портрет останнього «в парадному вбранні на погребовому катафалку» висів при вході до князівської усипальні [s.170]. Насправді ж ішлося про зображення Альберта Станіслава Радзивілла, котре, на жаль, дійшло до нас лише на чорно-білому знімку, що нині зберіга- ється у фондах Інституту мистецтва Польської академії наук17. За тверджен- ням фахівців, це доволі рідкісний для Речі Посполитої різновид портрета на смертному одрі, який, гадають, було запозичено з Угорщини18. В аналогічній стилістиці виконано лише відомі посмертні зображення короля Сиґізмунда ІІІ 16 Зауважимо, що пристрасть до розмальовування збереглася серед мешканців Олики й до- нині, що унаочнює новітня «реставрація» тамтешньої Луцької брами. 17 Побачити його можна на контртитулі 3-го тому цитованого видання щоденника Альберта Станіслава Радзивілла, а також у публікаціях: Chrościcki J.A. Pompa funebris. – Warszawa, 1974. – S.68; Idem. O antykizujących pogrzebach Radziwiłłόw // Miscellanea Historico-Archivistica. – T.3. – S.255. 18 Śmierć w kulturze dawnej Polski: Katalog wystawy która odbyła sie w dniach 15 grudnia 2000 – 15 marca 2001 na Zamku Królewskim w Warszawie. – Warszawa, 2000. – S.148. Український історичний журнал. – 2014. – №6 Радзивіллівські володіння новітніх часів очима сучасників 35 Вази (між іншим, благодійника Альберта Станіслава) й познанського воєво- ди Кшиштофа Опалінського (портрет останнього, як і зображення Альберта Станіслава Радзивілла, виконано в 1656 р.). Помилився Ю.Крашевський і називаючи Станіслава Радзивілла Побожного засновником Олицької академії [s.171]. Насправді її фундатором був той-таки Альберт Станіслав, котрий навіть занотував у своєму щоденнику, що школу академічного типу (колеґіум) і духовну семінарію було відкрито в Олиці у червні 1634 р., на день Св. Яна. Щоправда, князь виступив радше виконавцем остан- ньої волі свого олицького пробоща й луцького біскупа-суфраґана Франциска Заєрського: той помер 1631 р. у вісімдесятирічному віці, виділивши у своєму заповіті на цю справу відповідні кошти (власне, маєток на утримання Олицької семінарії). Згадані установи затвердили король Владислав IV і сейм у 1638 р.19 У своїх «Споминах…» Ю.Крашевський доволі скептично відгукнувся про Олицьку академію, відзначивши, що «тоді [цей] гучний титул […] уживали радо: була академія в Острозі, була в Бялій на Підляшші (її називали дочкою Краківської академії)20; олицька мала при собі семінарію – була це звичайна школа з кількома лише професорами. Ішлося тут, власне, більше про назву, аніж про суть» [s.171]. Утім, не слід недооцінювати подібні осередки освіти, хай навіть із часом академія в Олиці перетворилася на рядову парафіяльну школу. Плутався Ю.Крашевський і щодо того, хто з Радзивіллів фундував колеґіату Св. Трійці. Спочатку він віддав лаври її будівничого Станіславові Радзивіллу, котрий викорінив в Олиці дух протестантизму [s.171], а потім зауважив, що ко- леґіальний костел було зведено Альбертом Станіславом у 1635–1640 рр.; він же оздобив храм «мармуровими олтарями, коштовними картинами, срібним та зо- лотим начинням» і запровадив тут пишні богослужіння по четвергах, після ко- трих до замку прямували нужденні, де їх «садили при кількох столах, розносили їм їжу й після щедрого подаяння відпускали. За життя князя, котрий особисто дбав про гостей, їх бувало по двісті осіб на тих християнських учтах» [s.172–173]. Ю.Крашевський також наводив леґендарний переказ про один з епізодів із життя Альберта Станіслава, пов’язаний із його хоругвою (військовим заго- ном, який утримував князь своїм коштом): «Хоругва князя Альберта була виряджена на якусь виправу й по- вністю знищена у бою. Канцлер про це ще нічого не знав, коли якось увечері, молячись при коминку, угледів перед собою когось зі своєї хоругви: чоловік стояв перед ним мовчки, не насмілюючись перебити молитву, і лише потихеньку підкладав дрова у вогонь. – Що ти тут робиш? – запитав, побачивши його, канцлер. – Прийшов сповістити тебе, що ми всі полягли на полі бою. На щас- тя, жоден із нас не потрапив до пекла, однак чимало покутує у чис- тилищі. Ти, якби захотів, міг би нам допомогти. Накажи молитися за нас. А щоб знав, чи ці молитви не даремні, дам тобі, княже, знак. Накажи кілька разів кинути невід у замковий став: поки він груз- 19 Radziwiłł A.S. Pamiętnik o dziejach w Polsce. – T.1. – Warszawa, 1980. – S.64, 380–381. 20 Ідеться про академію в містечку Бяла-Подляска (1628–1773 рр.), яке з 1569 р. належало Радзивіллам. Цікаво, що в 1820-х рр. у гімназії, сформованій на базі колишньої академії, на- вчався сам Ю.Крашевський (нині цей заклад носить його ім’я). Український історичний журнал. – 2014. – №6 36 О.В.Русина нутиме, і ми там грузнути будемо; як вийде вільно, то й ми вийдемо вільні [...]. Коли невід кинули втретє, він легко вийшов» [s.173]. Цей переказ Ю.Крашевський, не знайомий зі щоденником Альберта Станіслава Радзивілла, запозичив із пізніших літературних джерел. Користувався він і більш вартісними «Сарматськими пам’ятками» Шимона Старовольського (1655 р.). Це, у певному сенсі, надає його праці рис наукового дослідження, тим більше, сам автор був певен, що речі, про які він пише, «так глибоко призабуті, що пригадуване видається чимось зовсім новим». Резюмуючи свої враження й дані, почерпнуті з літератури, Ю.Крашевський зазначав: «Дім Радзивіллів має, чим похвалитися – їхні зв’язки, могутність і багатства робили їх найвизначнішим родом не тільки в Литві, а й у Короні, де вони також мали неабиякі володіння та вплив. Багато славних мужів дала світові ця родина [...]. У XVIII ст. на- рахували п’ятдесят шість польських фамілій, зв’язаних із Радзи- віллами через шлюби (тобто тих, хто ввійшов до цієї родини), і тридцять сім князівн, які вийшли з цього дому. Породичалися вони через Терезу Кунеґунду Собеську з домом баварським, че- рез Клементину Собеську – зі Стюартами, через [Марію] Лещин- ську – з Бурбонами іспанськими, французькими й сицилійськи- ми, через Ельжбету, дружину князя Яна Радзивілла, – із домом бранденбурзьким, як і через княжну Кароліну, дочку конюшого Великого князівства Литовського Богуслава [Радзивілла]21. […] Перед 1747 р. серед Радзивіллів нараховувалися п’ятнадцять гетьманів (сім польних, вісім великих), десять віленських воєвод, п’ять воєвод троцьких, п’ять новогрудських, один берестейський і один київський, сім каштелянів віленських і п’ять троцьких, чоти- ри старости жмудських, п’ять маршалків великих і п’ять надвір- них, вісім великих канцлерів, п’ять підканцлерів, три біскупи й один кардинал, котрий, як уважають, міг би навіть стати папою, коли б король йому допоміг [...]. Одним словом, усе, що світ може дати, було в їхніх руках; а якщо і є плями на сторінках їхньої іс- торії, то де, спитаю, їх немає? Не знаю жодного Радзивілла та й не маю у цьому найменшої потреби, однак мушу визнати за факт, що мало знайдеться родин, котрі в різні часи так прислужилися б рідному краю. Історія їхнього дому могла би стати вельми ціка- вою книгою, в якій відбилися б практично всі великі події нашої історії – настільки міцно зв’язана ця родина з усім, що діялося на землі, на якій вона мешкала. Думаю, що архіви радзивіллівські дали б багато безцінних матеріалів не тільки для історії їхнього роду, а й для історії цілого краю» [s.174–175]. Ці слова, сказані понад півтора сторіччя тому, цілком можуть стати спону- кою для відновлення історичної пам’яті про спадщину Радзивіллів на Волині. Нині для тих, хто вивчає радзивіллівську Олику, настільною книгою є праця Станіслава Томковича22, який побував у містечку напередодні Першої світо- вої війни, у липні 1913 р., коли передостанній олицький ординат Фердинанд 21 До родин, посвоячених із Радзивіллами, належали також французькі аристократичні фа- мілії де Бульйон, де Люксембурґ, де Роган, де Субіз, де Бетюн і флорентійські князі Строцці. 22 Tomkowicz S. Ołyka // Prace Komisji Historji Sztuki. – T.3. – Zesz.1. – Krakόw, 1923. – S.1–37. Український історичний журнал. – 2014. – №6 Радзивіллівські володіння новітніх часів очима сучасників 37 Радзивілл (1834–1926 рр.) щойно завершив відбудову родинного замку й по- вністю виплатив узятий для цього на 40 років банківський кредит. У своїй роз- логій статті, надрукованій через десять років після цієї поїздки, Ст.Томкович докладно описав архітектурні пам’ятки тогочасної Олики, передусім замок і колеґіальний костел Св. Трійці. Він також дослідив їх історію, користуючись низкою розмаїтих джерел, включаючи інвентарі 1681, 1686, 1755 рр. (хоча й обійшов увагою щоденник будівничого колеґіати – Альберта Станіслава Радзивілла). Утім, на нашу думку, саме дескриптивна частина його праці за значенням переважає суто наукову, адже він, скажімо, описав інтер’єр храму та його унікальний скарбець зі старовинним церковним начинням, нині без- поворотно втрачені23. Так само цінні й численні знімки, подані в публікації Ст.Томковича. Їх ор- ганічно доповнює збережений у фондах Волинського краєзнавчого музею фото- альбом, який був подарований Фердинандові й Пелагії Радзивіллам «пред- ставниками та працівниками Олицької ординації» з нагоди їхнього золотого весілля (19 липня 1914 р.)24. Звісно, тоді ніхто не міг перебачити, на порозі яких драматичних подій стояли учасники святкувань. За словами Ст.Томковича, «ніщо не віщувало, що незабаром у цьому тихому відлюдді, на роз- логих і пласких нивах, ніби занурених у смутний сон, шаленіти- ме страшний вир війни, земля здригатиметься від безперервної канонади, а багнисті мочари й ліниві води річок почервоніють від крові тисяч поранених і полеглих у вселюдській гекатомбі»25. Ностальгічні нотатки про передвоєнне життя в Олицькому замку можна знайти у згаданих вище спогадах Міхала Радзивілла (1907–1974 рр.), невідо- мих українській аудиторії. Найбільше уваги в них присвячено постаті діду- ся мемуариста – 12-го олицького ордината Фердинанда Радзивілла, котрий, власне, і відродив Олику на рубежі ХІХ–ХХ ст. (невипадково один із розділів книги названо «Мій дідусь»). За словами автора, той щороку проводив тут де- кілька літніх місяців, упорядковуючи неабияке за масштабами господарство й відновлюючи замок, та, попри поважний вік, витрачав на це щонайменше шість годин щодоби. Про появу господаря у замку сиґналізували здійнятий над фортечними мурами радзивіллівський штандарт і постріл із невеличкої гармати26. Юний Міхал міцно засвоїв два правила, яких дотримувався його 23 Бачив Ст.Томкович там, окрім іншого, і згаданий вище посмертний портрет Альберта Станіслава Радзивілла, занотувавши, що зображений на картині світильник у формі орла з коро- ною на голові знаходиться в колеґіаті (див.: Tomkowicz S. Ołyka. – S.22). Що ж стосується замку, то тут зберігалися лише кілька предметів, які мали певну художню чи історичну цінність: картина, ві- дома за описом історичних полотен Несвізького замку 1834 р. (див.: Баженова О. Радзивилловский Несвиж. – С.123), зі сценою зашлюбин Миколая Радзивілла Чорного, котрий репрезентував у Відні короля Сиґізмунда Авґуста, із дочкою імператора Фердинанда І – Катаріною (1553 р.); вирізьбле- ний із дерева великий чорний орел часів Єроніма Флоріана Радзивілла; штандарти восьмого олицького ордината Кароля Станіслава Радзивілла, знаного як «Пане Коханку». Чимало цінних стародруків і рукописів містило велике бібліотечне зібрання колишнього Олицького колеґіуму (близько 6 тис. книжок), придбане Фердинандом Радзивіллом (див.: Ibid. – S.13–14). 24 Волинський краєзнавчий музей. – №КДФ-5618, 14370. 25 Tomkowicz S. Ołyka. – S.1. 26 Radziwill M. One of the Radziwills. – Р.24–26. Український історичний журнал. – 2014. – №6 38 О.В.Русина дідусь: шанувати родинні традиції та дбати про добробут підданих. Як добро- совісний хазяїн, Фердинанд Радзивілл не лише значно збільшив доходи зі своїх олицьких володінь, а й запровадив тут новаційну систему соціального захисту (безкоштовне медичне обслуговування, право на безкоштовне житло та щомісячну пенсію по двадцяти роках праці в його господарстві)27. Завзятий мисливець, Фердинанд Радзивілл мав звичай тримати у замку пару виловлених у лісі ведмедів, яких щоранку, поснідавши, годував хлібом, змащеним медом. Якщо звірі плодилися, ведмежат радо забирали до замко- вих покоїв. Один із них, як розповідала Міхалові бабуся, навіть заходився мавпувати її звички, розчісуючи хутро перед дзеркалом та щедро вимазую- чи морду рум’янами княгині28. Скоріш за все, дружина князя Фердинанда Пелагія Радзивілл (1844–1929 рр.) попросту вигадала цю історію про розумне ведмежатко, аби потішити онука. Однак і тут не слід забувати про фамільні традиції: відомо, що у XVII ст. Радзивілли створили школу дресури ведмедів у Сморгоні29. Ще один родинний переказ стосувався Олицького замку (який, між іншим, уважали збудованим для оборони від козаків). Міхал Радзивілл згадував про чотири башти, «зведені, аби захистити підходи» до укріплень: «Один із моїх предків якось прочитав, що під однією з цих башт зарито казкові багатства: золото й коштовності. Він висадив у повітря три башти, залишивши глибокі вирви, але не знайшов ніяких дорогоцінностей. Четвертої ж ніколи не торкалися, і, усу- переч моїм благанням, дідусь так і не дозволив підірвати цю останню, хоч я, вивчивши низку документів, маю тверде переко- нання, що саме під четвертою баштою й сховано скарби»30. Ці невеличкі сюжети з життя олицьких Радзивіллів, як і наведені у книзі фотографії, звісно, не коригують стандартні уявлення про княжий побут, однак дають змогу побачити його в дещо іншому, більш людяному, світлі. У цьому – привабність подібних джерел; звідси – потреба в їх перекладі й републікації. 27 Radziwill M. One of the Radziwills. – Р.10–11, 48. 28 Ibid. – Р.25. 29 Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя ў 2 т. – Т.2. – Мінск, 2007. – С.602. 30 Radziwill M. One of the Radziwills. – Р.25. The paper deals mostly with the description of Radziwiłłs’ estates made by famous Polish writer J.Kraszewski whose life was inseparably connected with Ukraine. The most re markable of Ukrainian cities owned by Radziwiłłs was Olyka (Volyn’ region) which con stituted family’s property for four centuries. Along with its description by Kraszewski, the paper examines notes about Radziwiłłs’ living there on the verge of 19–20th centuries left by M.Radziwiłł. The article also contains Kraszewski’s drawing of local castle (1856) still not known to Ukrainian audience. Keywords: Radziwiłł’s, Volyn’, Olyka, Kraszewski, Tomkowicz.

Радзивіллівські володіння новітніх часів очима сучасників

Репозитарії

Схожі ресурси