Етносоціальні відносини як основа шкільного будівництва у Криму в 20-і рр. XX століття
Збережено в:
| Дата: | 2002 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2002
|
| Назва видання: | Культура народов Причерноморья |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/108996 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Етносоціальні відносини як основа шкільного будівництва у Криму в 20-і рр. XX століття / М.В. Прохорчик // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 31. — С. 109-113. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-108996 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1089962016-11-19T03:01:47Z Етносоціальні відносини як основа шкільного будівництва у Криму в 20-і рр. XX століття Прохорчик, М.В. Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ 2002 Article Етносоціальні відносини як основа шкільного будівництва у Криму в 20-і рр. XX століття / М.В. Прохорчик // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 31. — С. 109-113. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/108996 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| spellingShingle |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Прохорчик, М.В. Етносоціальні відносини як основа шкільного будівництва у Криму в 20-і рр. XX століття Культура народов Причерноморья |
| format |
Article |
| author |
Прохорчик, М.В. |
| author_facet |
Прохорчик, М.В. |
| author_sort |
Прохорчик, М.В. |
| title |
Етносоціальні відносини як основа шкільного будівництва у Криму в 20-і рр. XX століття |
| title_short |
Етносоціальні відносини як основа шкільного будівництва у Криму в 20-і рр. XX століття |
| title_full |
Етносоціальні відносини як основа шкільного будівництва у Криму в 20-і рр. XX століття |
| title_fullStr |
Етносоціальні відносини як основа шкільного будівництва у Криму в 20-і рр. XX століття |
| title_full_unstemmed |
Етносоціальні відносини як основа шкільного будівництва у Криму в 20-і рр. XX століття |
| title_sort |
етносоціальні відносини як основа шкільного будівництва у криму в 20-і рр. xx століття |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2002 |
| topic_facet |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/108996 |
| citation_txt |
Етносоціальні відносини як основа шкільного будівництва у Криму в 20-і рр. XX століття / М.В. Прохорчик // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 31. — С. 109-113. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT prohorčikmv etnosocíalʹnívídnosiniâkosnovaškílʹnogobudívnictvaukrimuv20írrxxstolíttâ |
| first_indexed |
2025-07-07T22:24:31Z |
| last_indexed |
2025-07-07T22:24:31Z |
| _version_ |
1837028685674184704 |
| fulltext |
Прохорчик М.В.
ЕЕТТННООССООЦЦІІААЛЛЬЬННІІ ВВІІДДННООССИИННИИ ЯЯКК ООССННООВВАА ШШККІІЛЛЬЬННООГГОО ББУУДДІІВВННИИЦЦТТВВАА УУ
ККРРИИММУУ ВВ 2200--ІІ РРРР.. XXXX ССТТООЛЛІІТТТТЯЯ
В останнє двадцятиріччя ставлення науковців та широкого кола громадськості до національних про-
блем зазнало суттєвих змін. Ленінізм, який взяв на себе монополію, перестав бути методологією наукових
досліджень. Було визнано його неспроможність у розв’язанні найважливіших зовнішніх і внутрішніх про-
блем не тільки в Україні, але і у багатьох країнах світу. Однак і досі деяка частина громадськості з комуні-
стичною орієнтацією продовжує звеличувати В.І.Леніна та його вчення.
Ці обставини спонукають дослідників знову і знову звертати свої погляди до теорії та програми з на-
ціонального питання, практичної діяльності РКП(б) з розв’язання національного питання у масштабі всієї
України та в окремих її регіонах. Найбільш специфічним за національним складом населення у порівнянні
з іншими регіонами України є Крим. Тут на початку 1921 р. проживали представники 76 національностей.
У зв’язку з цим національне питання для населення Криму було і залишається найважливішим.
Сучасні дослідники практики вирішення національного питання у Криму постійно намагаються ви-
значити, створювалася Кримська АРСР на територіальній чи національній основі. Думки вчених з цього
приводу розділилися. Одні вважають, що кримська автономія виникла на територіальній основі. Інші, вра-
ховуючи проживання у Криму корінного кримськотатарського народу, вважають проголошену у 1921 р.
автономію національним утворенням [1]. Для підтвердження своєї позиції прибічники такої точки зору
посилаються на здійснювану у 20-30-і рр. у республіці політику татаризації владних і управлінських апа-
ратів. Автор, вивчивши цю проблему, підтримує першу точку зору.
Для цього розглянемо більш детально національний склад населення півострова. Крим був одним із
самих урбанізованих районів країни - у 1921 р. питома вага міського населення складала понад 45 %. Але
при цьому частка міського населення в етнічних групах була різною: у містах проживало понад половини
росіян і українців, одна п’ята частина татар, майже 100 % євреїв та 7,6 % німців [2].
Ці відмінності зумовлені кількома історичними причинами: так, збільшення міст, розвиток промисло-
вості, невиробничої сфери у Криму у кінці ХІХ – початку ХХ століття йшли, насамперед, за рахунок росі-
ян, українців та євреїв; виключно міський спосіб життя євреїв пояснюється тим, що Таврійська губернія
стала основним регіоном їх проживання; німецькі ж колоністи традиційно орієнтувалися на сільський спо-
сіб життя і сільськогосподарські види праці, схожі мотиви були і в татар.
Аналіз архівних матеріалів показує, що росіяни і українці достатньо рівномірно були розселені по те-
риторії півострова і абсолютно переважали у промислово-адміністративних центрах, портах, а також в Ял-
ті, і складали понад 60 % міського населення [3]; татари проживали в, основному, у гірській і передгірсь-
кий місцевості, Південному березі Криму; 75 % міського населення мешкало у чотирьох містах (Сімферо-
поль, Бахчисарай, Євпаторія, Карасубазар). При цьому більшість населення татари складали тільки у Бах-
чисараї - 80 %, висока їх питома вага була (від 20 до 40 %) у Карасубазарі, Алушті, Євпаторії; понад 40 %
євреїв проживали у місті Сімферополі, 20 % - у Карасубазарі, Євпаторії, Феодосії, Керчі (до них включені
кримчаки і караїми); німецьке населення (понад 90 %) проживало у чотирьох районах: Сімферопольсько-
му, Джанкойському, Євпаторійському, Феодосійському.
Голод 1921-1922 рр. негативно позначився на етнічних процесах. За ці два роки чисельність населення
Криму скоротилася на 20 %, причому пропорційно до всіх національних груп.
У результаті міграційних процесів упродовж 1923-1926 рр. чисельність населення була відновлена,
при цьому дещо скоротилась чисельність татар та євреїв, і трохи збільшилась чисельність німців та украї-
нців. Серед переселенців були переважно люди найбільш працездатного віку - 20-49 років.
Зміни відбувалися і у розселенні населення: зросла питома вага міського населення серед росіян, та-
тар, німців; і, навпаки, значно зросла питома вага сільського населення серед євреїв. Це було пов’язано з
рішенням Президії ВЦВК СРСР від 29 серпня 1924 р. «Про переселення 100 тисяч євреїв до Криму» [4].
Особливо цікавим є аналіз соціально-класової структури населення Криму за матеріалами Всесоюзно-
го перепису населення 1926 р. Дані перепису дозволяють нам зробити такі висновки:
По-перше, низьким залишається рівень зайнятості населення, особливо жінок, що прямо віддзеркалю-
вало уповільнені темпи відбудови народного господарства, і, відповідно, дуже високим - майже 9 % - був
показник безробіття. Показник зайнятості населення дає невелику розбіжність: від 22,4 % українців до
30,3 % у євреїв. Іншу картину дає склад безробітних: найнижче безробіття (1-2%) серед татар і німців, що
проживали переважно у селі, а найвище у євреїв і росіян, орієнтованих на місто, де темпи відродження в
економіці були значно нижчі [5].
По-друге, для соціально-класової структури населення характерним було переважання заможних
верств міста та села і, насамперед, селянського населення. Найвища питома вага цієї групи у татар - 75 %,
біля 60 % у німців, майже вдвічі нижча частка цієї групи серед євреїв та росіян - переважно міського насе-
лення.
По-третє, питома вага робітничого класу порівняно невисока - 25 %. Понад 70 % робітників - росіяни
та українці, у них же найбільша питома вага робітників. Значно нижча частка робітничого класу в інших
етнічних груп, що відображає традиційну орієнтацію на сільськогосподарські види праці та сільський за-
сіб життя (у німців і татар).
По-четверте, значно вища, ніж у середньому по країні, у Криму частка інтелігенції, що відображає
особливості народно - господарської структури республіки (набагато вищий ступінь урбанізації, більш ро-
звинута невиробнича сфера і т.п.). При цьому можна відзначити явно нераціональний розподіл інтеліген-
ції. У промисловості – всього 4 відсотки, а у невиробничій сфері – 85. Дуже висока питома вага інтеліген-
ції серед євреїв (майже 20 %), що пояснюється вищим загальноосвітнім рівнем і традиційною орієнтацією
переважно на розумові види праці і, звичайно, міським способом життя.
По-п’яте, дуже висока питома вага прошарку «службовці-неспеціалісти», особливо у росіян, українців
та євреїв. Це пояснюється, з одного боку, розвинутою невиробничою сферою, де в основному і зайнята ця
категорія трудящих, з другого – необґрунтованим збільшенням управлінського апарату у всіх галузях. З
середини 20-х рр. починається такий важливий соціальний процес як, кооперування дрібних товаровироб-
ників міста і села. Можна відзначити й особливості внутрішньої структури класів і соціальних прошарків.
Суттєві відмінності були властиві складу робітничого класу: якщо в євреїв промислові робітники склада-
ють 75 % усіх робітників, у росіян - 33 %, то серед німців і татар їх майже нема. Навпаки, понад 60 % та-
тар і німців зайняті у сільському господарстві, тут же - майже половина робітників-українців. Майже всі
транспортні робітники - росіяни та українці. Подібну картину дає й аналіз внутрішньої структури інтелі-
генції: в усіх етнічних групах, крім німців, непропорційно висока питома вага управлінського апарату, але
особливо у татар і українців - понад 40 %.
Інженерно-технічні працівники - майже виключно росіяни і українці; у той же час найчисленніша
професійна група єврейської національності - медичні працівники. Майже вся німецька інтелігенція – це
вчителі. Серед татарської інтелігенції їх також 60 %. Така у загальних рисах характеристика соціально-
етнічної структури Криму в середині 20-х рр.
Здійснення курсу на соціалістичну індустріалізацію, колективізацію сільського господарства, культу-
рну революцію, а також національні деформації в умовах сталінського режиму призвели наприкінці 20- х
рр. до суттєвих змін у соціально-класовій структурі та етнічному складі населення.
Істотно відрізнявся і рівень освіти серед національних груп населення Криму в 1921 р. Загальний рі-
вень письменності населення складав 51,7 % ( це значно вище, ніж загалом по Російській Федерації), у мі-
стах - 61,3 %, у селі - 42,6 %. Різниця у письменності чоловіків і жінок складала 7 % на користь перших.
Найвищий показник письменності був серед німецького та єврейського населення - майже 75 %, най-
нижчий - у татар - 28,6 %. Серед росіян і українців письменні складали 56,5 %. Для всіх етнічних груп був
характерним вищий рівень письменності міського населення, а також чоловіків, за винятком німецького
населення, де питома вага чоловіків і жінок була практично однакова.
Для повної характеристики національної ситуації у 1921 р. автором зібрано на основі архівних матері-
алів та інших джерел і зведено в таблиці дані про співвідношення між кількістю національних груп насе-
лення і кількістю національних шкіл.
Націона-
льність
Чисельність
населення
Кількість
шкіл
Кількість
населення
на 1 школу
Росіяни 371018 471 787
Татари 196717 329 597
Українці 51519 1 51519
Євреї 49404 30 1646
Німці 42350 280 151
Греки 23868 10 2387
Вірмени 12017 12 1001
Болгари 10572 ― ―
Поляки 5734 3 1917
Караїми 5564 3 1854
Інші 9775 12 815
Наведені дані свідчать про те, що у 1921 р. більш високий відсоток охоплення дітей шкільною освітою
із розрахунку на одну школу був серед німецького, кримськотатарського і російського населення. Зазна-
чимо, що значно гіршим становище із національними школами було серед українського населення, для ді-
тей якого працювала тільки одна національна школа [6].
У квітні 1923 р. ХІІ з’їзд РКП(б) проголосив політику коренізації. Щоб зміцнити контроль над націо-
нальними окраїнами і поширити свій вплив на місцеве населення, апарат державної влади мав перейти у
спілкування з трудящими масами на їхню мову. Перед партійними організаціями ставили завдання інтен-
сивніше поновлювати свої лави за рахунок місцевих кадрів, дбати про видання газет, журналів і книг міс-
цевими мовами, сприяти розвиткові національної за формою культури. Кримський різновид політики ко-
ренізації за змістом звівся до татаризації [7].
Основні напрямки цієї політики у Криму було проголошено партією набагато раніше. З весни 1921 р.
розпочалося створення керівних органів національної освіти. Так, освіту кримських татар організовував і
контролював татарський підвідділ Кримського Наркомату освіти. При Наркоматі освіти були створені се-
кції: вірменська, німецька, єврейська, естонська. Для роботи у них залучалися працівники відповідних на-
ціональностей. При колегії Наркомату освіти з’явилася Рада у справах освіти національних меншин, яка
керувала національною освітою. Головою Ради призначили Семена Гамалова. Наркомату освіти підпоряд-
ковувалися 7 окружних відділів народної освіти, у складі яких були інструктори з національної освіти для
керівництва національними школами [8].
Питання національної освіти вирішувалися і на партійному рівні. 28 листопаду 1920 р. при Кримсько-
му обкомі РКП(б) було створено секції національних меншин: вірменська, мусульманська (з 8 січня 1927
р. перейменована у татарську), німецька (створена 19 грудня 1920 р ), єврейська (створена 28 червня 1921
р.), естонська (створена у серпні 1921 р.) [9].
У травні 1921 р. у м. Сімферополі відбулася перша обласна партійна конференція, в рішеннях якої за-
значалося, що комуністи-татари нерідко перебільшують значення національних особливостей у партійній і
радянській роботі, змішуючи інтереси трудящих цієї нації із загально національними інтересами. Такого
висновку дійшли тому, що у цей час у Москві розглядалось питання про проголошення Криму автоном-
ною республікою. Татарська опозиція вимагала створення у Криму кримськотатарської автономії [10].
Політична ситуація у зв’язку з цим настільки загострилася, що центральні органи були вимушені втрути-
тися у цей конфлікт.
Із Москви до Сімферополя було направлено спеціальну комісію ВЦВК і Раднаркому РРФСР у складі
Ш.Н.Ібрагімова, П.Г.Дауге, М.В.Фофанової та представників деяких Наркоматів РРФСР. Вивчивши поло-
ження на місцях, ця комісія запропонувала створити у межах Кримського півострова республіку із вклю-
ченням її до складу РРФСР. Така форма державності підтримувалася Наркоматом у справах національно-
стей і була затверджена на травневому пленумі ЦК РКП(б).
Влітку 1921 р. у м. Сімферополі було проведено 1-у Всекримську татарську безпартійну конференцію.
В ухваленій резолюції пропонувалося укомплектувати татарськими кадрами Наркомат освіти, кримський
уряд та інші органи [11].
У вересні 1921 р. Президія ВЦВК РРФСР визнала доцільним проведення політики татаризації управ-
лінського апарату в Криму і створення необхідних умов для піднесення культурно-політичного рівня на-
селення. З цією метою було дано конкретні доручення Народному комісаріату освіти і головному управ-
лінню політичної освіти РРФСР. 18 жовтня 1921 р. був підписаний декрет ВЦВК і Раднаркому РРФСР про
утворення Кримської республіки. У зверненні 1-го Всекримського установчого з’їзду Рад до всіх трудя-
щих Криму, Російської Федерації, інших радянських республік (опублікованого газетою «Красний Крим»
14 листопада 1921 р.) говорилося про «автономну Кримську соціалістичну радянську республіку, яку про-
голосив Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет РРФСР, виконуючи волю та побажання трудя-
щих Криму» [12].
Конституція Кримської АРСР проголосила рівність всіх національностей, державними мовами оголо-
шувалися російська і татарська. Але ніяких гарантій та квот кримськотатарському народу (який складав 26
% населення) на виборах у центральні та місцеві органи влади Кримської АРСР не передбачалося. У ЦВК
і Раднаркомі Кримської республіки кримські татари були в меншості. Головою ЦВК КАРСР було обрано
латиша Ю.П.Гавена, головою її Раднаркому казанського татарина Саїд-Галієва. Секретарем Кримського
обкому РКП(б) було призначено єврея А.І.Ізраїловича. Саме обком партії завжди представляв верховну
владу на півострові, але кримські татари складали у ньому незначну меншість і секретарями обкому партії
у 20-ті рр. не обиралися.
Таким чином, умови для розвитку національної освіти у Криму були вкрай складні і покращувати їх
прийшлося у напруженому протистоянні між різними національними групами, долаючи значні економічні
труднощі.
Для пропагування освітянських проблем серед інших національних меншостей Криму Народний Ко-
місаріат освіти скликав з’їзди і конференції цих національних груп. З 2 по 5 травня 1921 р. у м. Сімферо-
полі відбулась Кримська вірменська конференція. 13 березня 1924 р. почала роботу Всекримська нарада з
питань освіти естонського населення та інші. Ці заходи дещо пожвавили процес створення національних
шкіл. А новоутворені державні структури керівництва національною освітою розпочали роботу із забезпе-
чення шкіл педагогічними кадрами, підручниками, посібниками, зміцнення їх матеріальної бази. З грудня
1920 р. було розпочато організований набір вчителів для роботи у національних школах, але розв’язати
кадрові питання у цей період не вдалося.
Перші підсумки виконання політики татаризації було проаналізовано на нараді татарських працівни-
ків-комуністів, проведеній Кримським обкомом ВКП(б) на початку 1924 р. [13].
Комісія ЦК ВКП(б), яка працювала у Криму весною 1925 р. відзначила, що національна політика про-
водиться тут однобоко, у сторону татаризації, а решта національних меншин знаходиться поза впливом від
цієї політики. Підстави для такого висновку комісії були.
Аналізуючи ці факти, делегати ХІ партійної конференції, що відбулася у листопаді 1924 р., відмічали:
«У Криму в національному питанні завжди перегинали палицю у той чи іншій бік. Після ХІ обласної пар-
тійної конференції групування серед татар залишились, існували дві групи - «праві» і «ліві». Праві засіли
у радянських апаратах, а ліві у партійних і продовжували свої академічні суперечки» [14].
Для того, щоб виявити принципові розходження у їх поглядах і примирити їх, ще у серпні 1924 р. ке-
рівництво обкому партії провело спільне засідання президій обкому партії та обласної контрольної комісії.
Тоді залагодити цeй конфлікт обкому партії і партійній контрольній комісії не вдалося, суперечки з питань
національної політики, особливо у сфері освіти, тривали. По суті, вони віддзеркалювали складні процеси,
що відбувалися серед населення різних національностей Криму.
У січні 1925 р. пройшов 1-й Всесоюзний вчительський з’їзд, на якому одним із основних питань було
питання розвитку національних шкіл [15].
На з’їзді вперше було поставлено конкретні завдання перебудови національної школи і затверджено
заходи до впровадження нових навчальних програм та методів шкільної роботи. Ці пропозиції були зако-
нодавчо оформлені у новій Конституції РРФСР, прийнятій ХІІ Всеросійським з’їздом Рад у травні 1925 р.
У Конституції було проголошено право трудящих на повне, всебічне, безплатне навчання, основні прин-
ципи національної політики, а також законодавчо затверджено положення про відділення церкви від дер-
жави, а школи від церкви [16].
У вереснi 1925 р. відділ нацiональностей при президiї ВЦВК РРФСР повiдомив керiвництву Криму
про те, що загальнi завдання нацiональної полiтики у Росiї зазнали певних змін: «Крiм переведення дiло-
водства на нацiональнi мови, а також заходiв до пiднесення культурного рiвня вiдсталих народiв, вжити
також заходи економiчного пiднесення нацменшостей» [17].
Кримському обкому ВКП(б), Раднаркому та ЦВК прийшлось враховувати цi вказiвки, пiдсилювати
роботу не тiльки серед татарського населення, але й серед населення iнших нацiональних меншин. Такий
пiдхiд викликав протести з боку татарської опозицiї. 18 комунiстiв-татар направили у ЦК ВКП(б) свою за-
яву, в якiй звинуватили секретаря обкому партiї С.Д.Петропавловського у викривленнi полiтики партiї,
антитатарських дiях, висунули вимогу про його вiдставку й активiзацiю процесу татаризацiї.
Протести опозиції загострили i без того складну ситуацiю в партiйних органiзацiях Криму. Чим
бiльше комунiсти-татари наполягали на своїх вимогах, тим активнiше починали виступати представники
iнших нацiональностей. Наприклад, на безпартiйнiй конференцiї нiмцiв у вереснi 1925 р. делегати наполе-
гливо добивалися включення у порядок денний разом з економiчними питаннями i питання освiти.
У 1927 р. знову активізувалося протистояння між Кримським обкомом партії і татарською опозицією.
Це було пов’язано з цілою низкою нових обставин. По-перше, на об’єднаному засіданні обкому партії та
обласної партійної контрольної комісії обговорювалося питання про ухвалення нової Конституції Кримсь-
кої автономії. На цьому засіданні виникли суперечки про державну мову. Один із лідерів татарської опо-
зиції - Бекір Умеров - наполягав на включенні пункту про державну мову, на роль якої пропонував крим-
ськотатарську. По суті він пропонував зберегти попередню редакцію Конституції. Обком партії відхилив
ці пропозиції. Було прийнято таку редакцію проекту Конституції: «Загальновживаними мовами у держав-
них і громадських закладах Кримської АРСР є російська і татарська з правом всіх інших національностей
користуватися їх рідними мовами» [18].
По-друге, татарська опозиція знову наголосила на своїх розбіжностях з лінією обкому партії в націо-
нальному питанні та недовіру секретарю обкому С.Д.Петропавловському. 22 представники татарської
опозиції направили у ЦК ВКП(б) заяву, яка розглядалася на спільному засіданні обкому партії і обласної
партійної контрольної комісії. Ця заява була визнана безпідставною.
По-третє, представники татарської опозиції виступили з категоричним протестом проти рішення По-
літбюро ЦК ВКП(б) про переселення до Криму з території Росії та Білорусії єврейського населення. Вони
наполегливо добивалися від обкому партії офіційних заяв у центральні органи про неможливість такої ак-
ції.
У зв’язку із складною політичною ситуацією у Криму в травні 1927 р. до Москви були викликані кері-
вники обкому партії та партійної контрольної комісії, а також лідери татарської опозиції В.Ібрагімов, Му-
сафір, Шугу. На засіданні секретаріату ЦК ВКП(б) 12 травня 1927 р. заслухали доповідь голови партійної
контрольної комісії обкому партії Дірика «Про становище партійної організації Криму» і виступи лідерів
опозиції. В обговоренні кримської ситуації взяли участь секретарі ЦК ВКП(б) С.В.Косіор, В.М.Молотов та
інші. С.В.Косіор наприклад у своєму виступі негативно оцінив ситуацію у Криму: «Постійні атаки, все так
само як на військовому положенні. У такій ситуації в кожного товариша, який був би на місці
С.Д.Петропавловського, були б помилки». Особливу увагу С.В.Косіор приділив єврейському питанню, за-
значивши при цьому, що «татарські лідери зайняли неправильну лінію» [19].
В.М.Молотов підтримав точку зору С.В.Косіора. Виступи татарської опозиції він розцінив як незгоду
з лінією обкому партії та ЦК ВКП(б). Він вніс пропозицію послати до Криму відповідального інструктора
ЦК ВКП(б) для перевірки й уточнення окремих фактів.
Комісія ЦК ВКП(б) на чолі з інструктором ЦК Козловим працювала у Криму влітку 1927 р. Ії виснов-
ки були викладені на закритому об’єднаному засіданні обкому партії та обласної партійної контрольної
комісії. Партійна лінія тут була повністю витримана, й обком ВКП(б) з боку свого керівного органу вкотре
отримав підтримку.
Ці факти свідчать про те, що у Кримській автономії розв’язання національних проблем здійснювалося
дозовано. Але у деяких питаннях татарам усе ж вдалося добитися незначних послаблень. Так, декретом
ЦВК і Раднаркому Кримської АРСР від 3 березня 1929 р. діловодство у районах і селах з більшістю татар-
ського населення переводилося на татарську мову. Понад 60 державних закладів мусили вести листування
з цими районами тільки татарською мовою [20].
Було проведено також інші заходи щодо розв’язання національних проблем. Певні зрушення відбува-
лися й у сфері національної освіти.
За офіційними даними відділів народної освіти, у 1929-1930 навчальному році у містах Криму було
охоплено навчанням у школах 96,6 % дітей шкільного віку, а у сільській місцевості – 80 % [21].
Таким чином, аналізуючи ці та попередні дані, необхідно підкреслити, що ніякого повного вирішення
національного питання у Криму не відбулося. Проблем у сфері міжнаціональних відносин, у порівнянні з
початком 20-х рр., не поменшало.
Список використаних джерел та літератури:
1. Крымская АССР /1921-1945/ сост. Ю.И. Горбунов. – Симферополь, 1990. – С. 101.
2. Там же. – С. 102.
3. Там же.
4. Правда. – 1924. – 16 сентября.
5. Крымская АССР /1921-1945/. – С. 104.
6. Бюллетень ЦСУ №55 от 2 ноября 1921 г. – С. 17-18; ЦДАК, ф.Р – 20, оп. 3, спр. 25, арк. 126; Красный
Крым, 1921, 27 декабря; 1923, 29 июня.
7. Двенадцатый съезд РКП(б) 17-25 апреля 1923 года. Стенографический отчет. М., 1986. – С.885.
8. ЦДАРК, ф.Р – 4054, оп. 2, спр.1, арк. 1.
9. Брошеван В.М., Форманчук А.А. Крымская республика – год 1921. – Симферополь, 1992. – С. 37-40.
10. Известия Крымского областного комитета РКП(б).- 1921, №3. – С.13.
11. ЦДАРК, ф.Р – 1318, оп.1, спр. 145, арк. 51-52.
12. Конституция Крымской Социалистической Советской Республики, принятой 1-м Всекрымским Учре-
дительным съездом Советов 10 ноября 1921 г. – информационно-методический бюллетень. Выпуск
первый. – Симферополь, 1989.
13. ЦДАРК, ф.П. – 1, оп. 1, спр. 322, арк. 302.
14. Там же, спр. 359, арк. 24.
15. Правда. – 13 января 1925. – С.5.
16. Съезды Советов в документах, т.IV, ч. 1. – С.40-41.
17. ЦДАРК, ф.П – 1, оп.1, спр. 407, арк. 107-108.
18. Там же, спр. 604, арк. 26.
19. Там же, спр. 616, арк. 23.
20. Крымская АССР /1921-1945/. – С.189.
21. Десять лет Советского Крыма: Сб., посвященный десятилетию советизации Крыма (1920-1930) / Под
редакцией И. Козлова и др. – Симферополь, 1930. – С.5.
|