Протидія радянських спецслужб німецьким розвідці й контррозвідці на території України в 1941–1944 рр.
Аналізуються спрямовані проти нацистських аґресорів основні напрями контррозвідувальної діяльності радянських спецслужб на території України в 1941– 1944 рр. Розкриваються зусилля, мета яких полягала в нейтралізації підривних акцій аґентури противника, розвідувальної та інформаторської мереж. Висв...
Gespeichert in:
| Datum: | 2015 |
|---|---|
| Hauptverfasser: | , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2015
|
| Schriftenreihe: | Український історичний журнал |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109295 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Протидія радянських спецслужб німецьким розвідці й контррозвідці на території України в 1941–1944 рр. / Д.В. Вєдєнєєв, О.Є. Лисенко // Український історичний журнал. — 2015. — № 1. — С. 69-91. — Бібліогр.: 63 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-109295 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1092952016-11-23T03:03:09Z Протидія радянських спецслужб німецьким розвідці й контррозвідці на території України в 1941–1944 рр. Вєдєнєєв, Д.В. Лисенко, О.Є. Історичні студії Аналізуються спрямовані проти нацистських аґресорів основні напрями контррозвідувальної діяльності радянських спецслужб на території України в 1941– 1944 рр. Розкриваються зусилля, мета яких полягала в нейтралізації підривних акцій аґентури противника, розвідувальної та інформаторської мереж. Висвітлюються методи оперативної роботи з виявлення колабораціоністів у різних прошарках тогочасного українського суспільства, а також протидії опозиційним військово-політичним силам. This article analyzes the main directions of counterintelligence activities of Soviet special services on the territory of Ukraine against the Nazi invaders and occupiers in the period of 1941–1944. The efforts, aimed at neutralization of subversive actions of enemy agents, espionage, intelligence and information network are studied. The methods of operational work, aimed to identify collaborators in different groups of contemporary Ukrainian society and countering opposite political-military forces are disclosed. 2015 Article Протидія радянських спецслужб німецьким розвідці й контррозвідці на території України в 1941–1944 рр. / Д.В. Вєдєнєєв, О.Є. Лисенко // Український історичний журнал. — 2015. — № 1. — С. 69-91. — Бібліогр.: 63 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109295 94 (477) uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історичні студії Історичні студії |
| spellingShingle |
Історичні студії Історичні студії Вєдєнєєв, Д.В. Лисенко, О.Є. Протидія радянських спецслужб німецьким розвідці й контррозвідці на території України в 1941–1944 рр. Український історичний журнал |
| description |
Аналізуються спрямовані проти нацистських аґресорів основні напрями контррозвідувальної діяльності радянських спецслужб на території України в 1941–
1944 рр. Розкриваються зусилля, мета яких полягала в нейтралізації підривних акцій аґентури противника, розвідувальної та інформаторської мереж.
Висвітлюються методи оперативної роботи з виявлення колабораціоністів у
різних прошарках тогочасного українського суспільства, а також протидії опозиційним військово-політичним силам. |
| format |
Article |
| author |
Вєдєнєєв, Д.В. Лисенко, О.Є. |
| author_facet |
Вєдєнєєв, Д.В. Лисенко, О.Є. |
| author_sort |
Вєдєнєєв, Д.В. |
| title |
Протидія радянських спецслужб німецьким розвідці й контррозвідці на території України в 1941–1944 рр. |
| title_short |
Протидія радянських спецслужб німецьким розвідці й контррозвідці на території України в 1941–1944 рр. |
| title_full |
Протидія радянських спецслужб німецьким розвідці й контррозвідці на території України в 1941–1944 рр. |
| title_fullStr |
Протидія радянських спецслужб німецьким розвідці й контррозвідці на території України в 1941–1944 рр. |
| title_full_unstemmed |
Протидія радянських спецслужб німецьким розвідці й контррозвідці на території України в 1941–1944 рр. |
| title_sort |
протидія радянських спецслужб німецьким розвідці й контррозвідці на території україни в 1941–1944 рр. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2015 |
| topic_facet |
Історичні студії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109295 |
| citation_txt |
Протидія радянських спецслужб німецьким розвідці й контррозвідці на території України в 1941–1944 рр. / Д.В. Вєдєнєєв, О.Є. Лисенко // Український історичний журнал. — 2015. — № 1. — С. 69-91. — Бібліогр.: 63 назв. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT vêdênêêvdv protidíâradânsʹkihspecslužbnímecʹkimrozvídcíjkontrrozvídcínateritorííukraíniv19411944rr AT lisenkooê protidíâradânsʹkihspecslužbnímecʹkimrozvídcíjkontrrozvídcínateritorííukraíniv19411944rr |
| first_indexed |
2025-07-07T22:52:32Z |
| last_indexed |
2025-07-07T22:52:32Z |
| _version_ |
1837030447159181312 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2015. – №1
Д.В.ВєДєнєєВ, О.є.ЛиСенкО *
ПРОТИДІЯ РАДЯНСЬКИХ СПЕЦСЛУЖБ НІМЕЦЬКИМ РОЗВІДЦІ
Й КОНТРРОЗВІДЦІ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ В 1941–1944 рр.
В історії Другої світової війни нині, здається, уже не залишилося жодно-
го тематичного поля, тією чи іншою мірою не опрацьованого дослідниками.
Однак насправді існує кілька напрямів, студіювати які в радянські часи на-
уковці, окрім співробітників органів державної безпеки, не могли внаслідок
повної утаємниченості джерел, а також через цензурні перешкоди. До таких
належить проблематика, пов’язана з функціонуванням радянських спецслужб
у період Другої світової війни. Надзвичайно розгалужена й спеціалізована, їх
діяльність у цей складний час заслуговує на глибоке осмислення задля того,
аби встановити місце та роль у боротьбі зі справжніми й уявними «ворогами».
Торкаючись стану наукової розробки теми, зазначимо, що дослідники ціл-
ком усвідомлюють необхідність підготовки спеціальних студій з історії основ-
них складових контррозвідувальної діяльності, спрямованої на протидію аґре-
сорам на теренах України. Ця робота не ведеться, так би мовити, із «чистого
аркуша». У радянські часи з’явилися праці Вищої Червонопрапорної школи
КДБ СРСР, Вищих курсів КДБ СРСР у Києві, закриті збірники документів,
що використовувалися переважно для підготовки фахових кадрів у цій сфері.
Зрозуміло, що окрім специфічної інформації, котру вони містили, такі публі-
кації були позначені відчутним ідеологічним впливом. Ці та інші обставини
(як теоретичного, так і прикладного характеру) диктують необхідність комп-
лексного опрацювання історії діяльності радянських спецслужб у роки Другої
світової війни на базі розсекречених документальних масивів, нових концеп-
туальних інтерпретацій, щойно введених до наукового обігу архівних джерел
поза кон’юнктурними й політизованими схемами.
В останнє десятиліття з’явилися напрацювання вітчизняних дослідни-
ків (В.Бихова, О.Божка, Т.Вронської, О.Іванкова, С.Лясковської, В.Сідака,
О.Шевченка, А.Чайковського, авторів цієї статті та інших науковців), де знай-
шли відображення такі аспекти теми, як розвідувально-підривна діяльність
Аналізуються спрямовані проти нацистських аґресорів основні напрями контр-
розвідувальної діяльності радянських спецслужб на території України в 1941–
1944 рр. Розкриваються зусилля, мета яких полягала в нейтралізації підрив-
них акцій аґентури противника, розвідувальної та інформаторської мереж.
Висвітлюються методи оперативної роботи з виявлення колабораціоністів у
різних прошарках тогочасного українського суспільства, а також протидії опо-
зиційним військово-політичним силам.
Ключові слова: Друга світова війна, Україна, радянські, німецькі та румунські
спецслужби, розвідка й контррозвідка, оперативна робота, колабораціонізм.
УДК 94 (477)
* Вєдєнєєв Дмитро Валерійович – доктор історичних наук, професор, полковник запасу
Лисенко Олександр Євгенович – доктор історичних наук, професор, завідувач відділу
історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАНУ, e-mail:
ukr2ww@ukr.net
Український історичний журнал. – 2015. – №1
70 Д.В.Вєдєнєєв, О.Є.Лисенко
спецслужб аґресорів в їх зазіханнях на землі України, визначення провідних
напрямів контррозвідувальних зусиль радянської сторони, протидія шпигун-
ству, розбудова органів військової контррозвідки й контррозвідувальний за-
хист діючої армії, діяльність контррозвідки НКВС–НКДБ у релігійній сфері
тощо1. Потреба в новітніх дослідженнях з історії контррозвідувальної діяль-
ності воєнної доби на теренах України, на думку авторів, обумовлена, передов-
сім, необхідністю:
– науково-документальної арґументації вагомості «українського театру» во-
єнних та спеціальних дій у досягненні перемоги народів СРСР та Об’єднаних
Націй над гітлерізмом;
– з’ясування особливостей перебігу основних військово-політичних проце-
сів та вузлових подій Другої світової війни на українських землях;
– поглибленого студіювання ролі спецслужб у протистоянні аґресорам, і
передовсім внеску розвідувальних та контррозвідувальних органів у забезпе-
чення (захист) діючої армії, сфери державного управління, роботи військово-
промислового комплексу, соціальної та етнонаціональної стабільності, інших
пріоритетних аспектів життєдіяльності воюючої країни, на підрив яких пер-
шочергово спрямовувалися зусилля спецслужб держав-аґресорів;
– дослідження історії спецслужб нацистської Німеччини та її сателітів,
без чого неможливе розуміння тієї воєнно-політичної й оперативної обстанов-
ки в Україні, які обумовлювали специфіку розбудови та службової діяльності
контррозвідувальних органів НКВС–НКДБ;
– подальшого вивчення історико-правових та військово-історичних аспек-
тів минулого України радянського періоду, у тому числі специфіки місця та
функцій спецслужб у державному устрої, їх організаційно-правового облашту-
вання, форм і методів роботи.
1 Бихов В. Деякі аспекти діяльності військової контррозвідки в роки Великої Вітчизня ної
війни // Сторінки воєнної історії України. – Вип.4. – К., 2000. – С.61–67; Божко О. Особливі від-
діли в системі органів державної безпеки (1918–1946 рр.) // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. –
2001. – №2. – С.281–315; Вєдєнєєв Д. Звитягу попередників – пам’ятаємо (Історичний нарис про
внесок органів державної безпеки України у Перемогу над нацизмом) // Дорогами війни. – К.,
2005. – С.5–16; Його ж. Радянські спецслужби в Україні в роки Другої світової війни // Україна
в Другій світовій війні: погляд з ХХІ ст.: Історичні нариси. – Кн.2. – К., 2011. – С.279–310;
Вєдєнєєв Д.В., Лисенко О.Є. Формування наукової концепції історії України періоду Другої
світової війни і проблеми гуманітарної безпеки держави // Державна безпека України. – 2010. –
№18/19. – С.146–162; Історія розвідки та контррозвідки в Україні: Курс лекцій / Д.Вєдєнєєв,
В.Пилипчук, В.Сідак та ін. – Ч.2. – К., 2010. – 254 с.; Вєдєнєєв Д.В., Лисенко О.Є. Релігійні
конфесії України як об’єкт оперативної розробки німецьких і радянських спецслужб (1943–
1945 рр.) // Український історичний журнал. – 2012. – №4. – С.104–126; Вєдєнєєв Д. Таємний
фронт Другої світової війни: розвідувальна та контррозвідувальна діяльність радянських орга-
нів державної безпеки в Україні (1939–1945 рр.) // Нариси воєнно-політичної історії України. –
Острог, 2014. – С.318–340; Вронська Т.В. Україна в полі зору регіональних підрозділів Абверу //
Сторінки воєнної історії України. – Вип.5. – К., 2001. – С.113–125; Вронська Т., Лясковська С.
Система підготовки кадрів органів державної безпеки у роки Великої Вітчизняної війни //
Краєзнавство. – 2013. – №3. – С.111–123; Иванков А.В. Агентурные кадры немецко-фашист-
ской разведки и используемые ею формы и методы подрывной деятельности против СССР. –
К., 2010. – 84 с.; Оперативно-бойова діяльність підрозділів радянських спецслужб у роки
боротьби з нацизмом / Упор. Д.Вєдєнєєв, В.Козенюк, С.Сердюк // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–
КГБ (спецвипуск). – 2000. – №1; Органи державної безпеки Київщини (1917–2008) / Упор.
О.І.Шевченко. – К., 2008. – 504 с.; Чайковський А.С. Айсберг: З історії органів внутрішніх справ
і державної безпеки України. – К., 2013. – 704 с. та ін.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
Протидія радянських спецслужб німецьким розвідці й контррозвідці на території України... 71
Автори ставили за мету комплексне дослідження нормативної бази ро-
боти, функцій, організаційно-штатної побудови та оперативної діяльності
контррозвідувальних підрозділів радянських спецслужб, що діяли на терито-
рії України, із метою осмислення їх практичного внеску у відсіч нацистським
аґресорам та протидію розвідувально-підривній діяльності спецслужб против-
ника. При цьому акцент робився на контррозвідувальній протидії спробам
спецслужб аґресорів заподіяти шкоду радянським збройним силам і тилу, що
стало пріоритетним вектором функціонування органів НКВС та НКДБ у роки
війни. В основу цієї статті покладено передовсім раніше недоступні широкому
колу дослідників інформаційно-аналітичні, нормативно-розпорядчі, опера-
тивні та інші документи органів НКВС–НКДБ із фондів галузевих державних
архівів Служби безпеки України та МВС України.
Для розуміння оперативної обстановки та пріоритетних завдань реґіональ-
них органів контррозвідки НКВС–НКДБ та військової контррозвідки нарко-
мату оборони СРСР «Смерш» перш за все необхідно розглянути стан і можли-
вості спецслужб нацистської Німеччини та її союзників, які активно діяли на
теренах України. Безсумнівно, що радянським контррозвідникам проти стояв
надзвичайно сильний супротивник, системі розвідки та контррозвідки котрого
були властиві такі риси:
– забезпечення максимальної централізації управління розвідкою й під-
ривною діяльністю у широкому розумінні, підпорядкування органів спеціаль-
ної діяльності вищому військово-політичного керівництву Райху;
– орієнтація на «тотальність» (багатоманітність за спрямуваннями) роз-
віду вальної роботи, її тісну координованість із геополітичними, зовнішньо-
політичними та воєнно-стратегічними концепціями Німеччини;
– перетворення розвідувально-підривних механізмів на важливий інстру-
мент «блискавичної війни»;
– прагнення до створення «п’ятої колони» на території потенційних проти-
вників та об’єктів майбутнього вторгнення;
– насадження аґентури в управлінських і ділових колах зарубіжних дер-
жав, перехоплення важелів політичного управління;
– інспірування й оперативне використання націоналістичних, сепаратист-
ських, антиколоніальних та інших антиурядових рухів, організацій, а також
німецької діаспори;
– масштабне дезінформування противника;
– психологічна війна та розклад морально-психологічної стійкості насе-
лення й військ противника;
– застосування розвідувально-диверсійних спецпідрозділів, укомплекто-
ваних, у тому числі, представниками народів країн, проти яких здійснюється
аґресія;
– розвиток технічних видів розвідки, використання досягнень науково-
технічного прогресу та інноваційних досліджень2.
2 Див.: Авдеев Ю.И. Формирование стратегических установок в области подрывной деятель-
ности фашистской Германии против СССР и их содержание // Труды Высшей Краснознамённой
школы КГБ СССР. – 1985. – №35. – С.115; Миркин Н.П. Некоторые вопросы работы органов
Український історичний журнал. – 2015. – №1
72 Д.В.Вєдєнєєв, О.Є.Лисенко
На території України окупанти розгорнули потужну мережу органів спе-
ціального призначення – військової розвідки, абверу (який мав підрозділи
власне розвідки, або абвер-1, диверсійно-підривної справи – абвер-2, військо-
вої контррозвідки – абвер-3), таємної поліції (ґестапо), поліції безпеки (СД),
польової жандармерії, охоронної та поліції порядку.
Німці простудіювали досвід повстанства в Україні періоду громадянської
війни й перед нападом на СРСР розробили комплекс контрпартизанських за-
ходів. На захопленій території встановлювався жорсткий контррозвідувальний
режим, який тримався на карально-терористичній практиці, ліквідовувалися
або бралися під контроль члени партії й комсомолу, співробітники НКВС, ви-
значалися особи, які прибули на проживання в адміністративні центри після
1 вересня 1939 р. Антипідпільні операції гітлерівців відзначалися доволі висо-
кою результативністю. Спецслужби противника вдало практикували створен-
ня псевдопартизанських загонів і підпільних груп-«приманок»3.
Основним оперативними органами німецької армійської розвідки стали
так звані абверкоманди (АК), котрі зосереджувалися на розвідувально-під-
ривній роботі в тилу радянських військ і прифронтовій зоні (за номерами від
100 – розвідувальні органи, від 200 – диверсійно-підривні, від 300 – контр-
розвідувальні). Провідним органом абверу в Україні виступала абверкоман-
да-102 (АК-102, позивний «Оріон», розформована в липні 1943 р.). Вона за-
безпечувала розвідувальною інформацією командування групи армій «Б» і
підпорядковувалася безпосередньо штабові «Валлі» (створений перед війною
у Варшаві для координації діяльності органів абверу на Східному фронті)4,
дислокувалася у Сталіно, Полтаві, Харкові, Києві. Радянським органам держ-
безпеки вдалося встановити 69 співробітників та аґентів цієї абверкоманди,
8 було заарештовано. Розвідорган мав власні спеціальні навчальні заклади з
підготовки аґентів-розвідників, радистів для закидання в тил Червоної армії.
Аґентура вербувалася, переважно, із числа активних колабораціоністів та в
таборах військовополонених.
Активністю відзначилися такі розвідувальні та розвідувально-диверсійні
органи:
– АК-101, котра діяла в південних і східних областях України, обслуго-
вувала німецькі 11-ту й 1-шу танкову армії (згодом передислокувалася до
Румунії). Працювала у взаємодії з ґестапо, польовою жандармерією, створила
низку окремих розвідорганів, зокрема «Дромедар» (АҐ-114; складалася пере-
важно з вірменських націоналістів). На завершальному етапі війни вела робо-
ту проти 3-го та 4-го Українських фронтів. Радянські спецслужби заарештува-
ли 33 аґентів АК-101;
военной контрразведки по розыску агентов немецко-фашистской разведки в годы войны //
Там же. – 1971. – №2. – С.199–200; Барков Л. В дебрях абвера. – Таллин, 1971. – С.8–13; Великая
Отечественная война 1941–1945 гг. – Т.6: Тайная война: Разведка и контрразведка в годы
Великой Отечественной войны. – Москва, 2012. – С.331–332; История Второй мировой войны:
1939–1945. – Т.2. – Москва, 1974. – С.126–127, 130.
3 Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі – ГДА СБУ). – Ф.13. –
Спр.375. – Арк.87–88.
4 История советских органов государственной безопасности. – Москва, 1980. – С.170.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
Протидія радянських спецслужб німецьким розвідці й контррозвідці на території України... 73
– АК-103, Сталінська область, обслуговувала 1-шу танкову армію (зааре-
штовано 17 співробітників та аґентів цього органу);
– АК-106, обслуговувала 3-тю румунську армію, діяла на півдні України
(виявлено 64, заарештовано 6 співробітників та аґентів);
– розвідувальний орган «Візель», котрий працював у Чернігові (виявлено
й заарештовано 23 співробітників та аґентів);
– АК-201 при групі армій «Південь, дислокувалася у Сталіно, Краснодарі,
Євпаторії;
– АК-202 при групі армій «Південь», поповнювалася курсантами
Полтавської й Запорізької шкіл диверсантів, дислокувалася в Полтаві,
Запоріжжі, Кіровограді, Вінниці, Кам’янці-Подільському;
– АК-204 (Харків, Полтава, Кіровоград, Чернівецька область), що спеці-
алізувалася на диверсійній роботі. Виявлено 12 співробітників та понад 100
аґентів, 28 із них затримано;
– військово-морська розвідувальна команда абверу на Чорному морі
(«Нахріхтенбеобахтер»), яка мала розвідувально-аґентурні органи, зафронто-
ву аґентуру, диверсійно-терористичну команду, спецшколу, каральний загін
«Чорне море», табір військовополонених. При цьому ж органі з літа 1942 р.
перебувала італійська розвідувально-диверсійна команда.
Аби уявити масштаби розвідувально-диверсійної роботи противника, за-
значимо, що лише спецшколи абверу на Східному фронті одночасно готу-
вали 4175–5765 аґентів-розвідників і диверсантів (у середньому на рік 10–
15 тис. бійців таємної війни та 4200–4700 спецпропаґандистів)5.
Для розуміння аґентурних можливостей гітлерівських спецслужб згадаймо
І.Сірика – колишнього помічника секретаря ЦК КП(б)У М.Бурмистенка (відпо-
відав за організацію партизансько-підпільного руху й загинув при спробі виходу
з оточення у вересні 1941 р.). Із грудня 1941 р. І.Сірик добровільно пішов на спів-
робітництво зі спецслужбами Німеччини. Він видав практично всю інформацію
про апарат ЦК КП(б)У та його керівників, систему організації підпілля й парти-
занського руху, персональний склад деяких обласних партійних підпільних орга-
нізацій (за формування яких безпосередньо відповідав), партизанських загонів,
повідомив про низку шкіл із підготовки розвідувально-диверсійних кадрів та про
їхніх курсантів, конспіративні квартири, паролі, документну техніку підпілля
тощо6. Німці закидали І.Сірика до підпілля й він, удаючи з себе «представника
Центру», видавав учасників руху опору, чимало з яких були захоплені та страче-
ні, зокрема члени Київського підпільного комітету КП(б)У на чолі з Т.Шамрилом7.
5 Див.: Сборник справочных материалов об органах германской разведки, действовавших
против СССР в период Великой Отечественной войны 1941–1945 гг. – Москва, 1952. – 644 с.;
ГДА СБУ. – Ф.13. – Спр.375 – Арк.9–17; Советские органы государственной безопасности в
Великой Отечественной войне: Сб. док. и мат. – Т.V. – Москва, 1985. – С.215–223; Сечкин Г.П.
Советские пограничные войска в Великой Отечественной войне 1941–1945 гг. и возможные их
действия в современных операциях. – Москва, 1976. – С.13–15; Подрывная деятельность военно-
морской разведки фашистской Германии против Советского Союза накануне и в период Великой
Отечественной войны 1941–1945 гг. – Москва, 1977. – С.172–173.
6 Архівно-кримінальну справу І.Сірика див.: ГДА СБУ. – Ф.5. – Спр.52153.
7 11 червня 1945 р. І.Сірика заарештовано, а 4 квітня 1946 р. за вироком військового три-
буналу військ НКВС Українського округу розстріляно. При перегляді справи у грудні 1998 р. в
Український історичний журнал. – 2015. – №1
74 Д.В.Вєдєнєєв, О.Є.Лисенко
Оскільки Молдавію, частину земель півдня України та Поділля (так
звану Трансністрію з центром в Одесі) А.Гітлер передав союзній Румунії,
значну активність на українських землях виявляли і спецслужби цієї дер-
жави. Провідним армійським розвідувальним органом виступала ССІ
(«Сервічул-секрет-де-інформаціє»). Розвідувально-диверсійну роботу в тилу
Червоної армії організовував «штаб аґентури Східного фронту» (умовна назва
«Вултурул» – «Орел», у складі аналітичного, аґентурно-розвідувального відді-
лів, радіогрупи), зашифрований під військово-будівельну частину. Діяли три
філії «Вултурула» – в Одесі, Миколаєві, Сімферополі. Цей самий орган роз-
гортав контррозвідувальну роботу проти радянської розвідки та партизансько-
підпільних формувань, вербував аґентуру серед військовополонених, колиш-
ніх білоґвардійців та учасників українських націоналістичних організацій.
Тільки в Одеській області заарештували понад 40 співробітників та аґентів
цього спецоргану. У центральному апараті ССІ існував відділ «Г», котрий зай-
мався координацією розвідроботи з відповідними німецькими службами на
фронті8.
Румунська спецслужба вдавался й до заходів інформаційно-психологічного
протиборства. Зокрема, в Одесі при університеті у травні 1942 р. було створено
Інститут антикомуністичних досліджень і пропаґанди (до нього приєдналася
й група місцевих науково-педагогічних працівників), під егідою якого вела-
ся спецпропаґанда. Серед завдань інституції проголошувалися «повернення у
свідомість людей великих істин – віри, справжньої свободи та інших високих
ідеалів людства». Насадженням релігійних розколів та «чисткою» православ-
ного духівництва займалася Румунська православна місія9.
Розвідувально-підривну роботу на теренах України (передовсім Закарпаття
й Галичини, хоча ще до війни аґентурні позиції було створено в Києві та
Харкові) вів 2-й відділ (розвідка й контррозвідка) ґенштабу угорської армії.
Спецслужба включала «центральні групи» розвідки, контррозвідки, оператив-
ного обліку та обробки інформації (в останній існував 5-й підвідділ, що збирав,
аналізував відомості про СРСР). Під егідою начальника угорського ґенштабу
ґенерал-полковника Г.Верта та керівника абверу адмірала В.Канаріса було
налагодждено тісне співробітництво обох спецслужб, які щомісячно здісню-
вали обмін інформацією щодо СРСР, країн Центральної Європи та Балкан,
для чого керівник 2-го відділу ґенерал-майор І.Уйсаші особисто навідувався
до Берліну10.
Угорські спецслужби, зокрема, спромоглися створити довгострокові опера-
тивні позиції, які радянська контррозвідка ліквідовувала принаймні до кінця
реабілітації відмовлено. На допитах І.Сірик стверджував, що до зради його підштовхнула «не-
згода з лінією партії», яка зародилася 1930 р. на ґрунті внутрішнього протесту проти жорстокої
кампанії колективізації, «ліквідації куркульства як класу», форсованої індустріалізації «за раху-
нок погіршення матеріального доброту трудящих мас».
8 Советские органы государственной безопасности в Великой Отечественной войне. – Т.V. –
С.900–906, 1124–1137.
9 Научный архив Института российской истории РАН. – Ф.2. – Разд.VІ. – Оп.14. – Д.1. –
Л.1–2, 18.
10 Разведка и контрразведка Генштаба венгерской армии // Христофоров В.С. История стра-
ны в документах архивов ФСБ России. – Москва, 2013. – С.492–498.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
Протидія радянських спецслужб німецьким розвідці й контррозвідці на території України... 75
1940-х рр. Так, у лютому 1948 р. управління МДБ УРСР у Закарпатській об-
ласті викрило нелеґальну Мадярську закордонну організацію на чолі з аґен-
том угорської контррозвідки з січня 1944 р. В.Вароді. Останній був звільнений
із табору в 1946 р. і створив підпільну групу з метою підготовки диверсій на
залізницях, збройного повстання та відторгнення реґіону від України11.
На початковому етапі війни, після злиття 20 липня 1941 р. НКВС і НКДБ
СРСР в єдиний народний комісаріат внутрішніх справ, контррозвідувальні
функції з протидії розвідувальній діяльності спецслужб противника поклада-
лися на 2-ге управління НКВС СРСР, відповідні управління НКВС союзних
республік та підрозділи реґіональних органів НКВС. Контррозвідники зосе-
редилися на протидії аґентурній розвідці та диверсіям спецслужб противни-
ка, режимних заходах, контррозвідувальному забезпеченні евакуації промис-
ловості, контррозвідувальному захисті партизансько-підпільних формувань,
проникненні в розвідувальні та контррозвідувальні органи противника, їх
аґентурний апарат та спецшколи, адміністративні й поліцейські формування
окупантів. Їм доводилося протидіяти спробам спецслужб противника збирати
інформацію про діючу армію, проникати у великі індустріальні центри, про-
водити диверсії на оборонних підприємствах, комунікаціях, скоювати теракти,
поширювати панічні чутки тощо. Зазначимо, що порівняно з 1939 р. кількість
аґентури, яку спецслужби противника закидали в радянський тил, у 1941 р.
зросла в 14, у 1942 р. – 31, у 1943 р. – у 43 рази12. Крім того, у центральному
апараті НКВС УРСР певні контррозвідувальні функції виконували економіч-
ний (протидія розвідці противника на об’єктах промисловості, транспорту, у
сільському господарстві) та секретно-політичний (робота у соціальних групах,
які вважалися нелояльними щодо радянської влади, релігійному середовищі)
відділи.
Перший, катастрофічний для радянської сторони, період війни супро-
воджувався труднощами та прорахунками в контррозвідувальній роботі.
Передовсім не вдалося повністю відмобілізувати контррозвідувальний апа-
рат, не вистачало кваліфікованих оперативних працівників та оперативно-
технічних засобів, в умовах швидкого відступу та призову до війська руйну-
валися зв’язки з аґентурою (в УНКВС по Чернігівській області, наприклад, в
армію мобілізували до 75% підготовлених для зафронтової роботи негласних
помічників).
Незадовільною була координація роботи між територіальними, транспорт-
ними органами держбезпеки, військовою контррозвідкою, недостатньо уваги
приділялося контррозвідувальному захисту промисловості й транспорту тощо.
Радянська контррозвідка (особливо її реґіональні органи) слабко орієнтува-
лася у структурі, формах і методах роботи ворожих спецслужб. Їх кадровий
потенціал суттєво послабили передвоєнні репресії, котрі згубно вплинули на
визначення пріоритетів контрозвідувальної діяльності, професійний рівень та
11 ГДА СБУ. – Ф.3. – Оп.245. – Спр.12. – Арк.74–78.
12 Петренко П.Е. Борьба органов госбезопасности с агентурной разведкой спецслужб фашист-
ской Германии в годы Великой Отечественной войны // Труды Высшей Краснознамённой школы
КГБ СССР. – 1985. – №35. – С.56–57.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
76 Д.В.Вєдєнєєв, О.Є.Лисенко
світогляд оперпрацівників. Власне ефективна система контррозвідувальної
протидії аґресору, яка використовувала складні, кваліфіковані заходи (опера-
тивні комбінації та ігри, створення аґентурних позицій у спецслужбах против-
ника тощо) склалася вже на рубежі 1942–1943 рр.13
Відповідно до указу Президії Верховної Ради СРСР від 14 квітня 1943 р.
було відтворено народний комісаріат державної безпеки (НКДБ) та відповідні
республіканські наркомати. Спільний наказ керівників НКВС і НКДБ СРСР
від 11 травня 1943 р. визначав функції та структуру відтепер окремих ві-
домств. Основними завданнями наркомату держбезпеки визначалися: про-
ведення розвідувальної роботи за кордоном; протидія шпигунській, диверсій-
ній, терористичній діяльності іноземних спецслужб (за винятком цієї роботи
у Червоній армії та військах НКВС, де діяли органи «Смерш»); протидія так
званим «антирадянським проявам», тобто антидержавним учинкам (за тодіш-
німи уявленнями) у суспільно-політичній та ідейно-культурній сферах; охоро-
на керівних кадрів партії та уряду.
Визначалася й типова структура НКДБ союзної республіки, в якій контр-
розвідувальна робота з протидії іноземним спецслужбам та «антирадянським
проявам» у середині країни зосереджувалася у 2-му управлінні з такими функ-
ціональними підрозділами (відділеннями):
– 1-ше – контррозвідувальна робота в містах;
– 2-ге – контррозвідувальна робота у сільській місцевості;
– 3-тє – контроль інтеліґенції та молоді;
– 4-те – оперативна робота серед духівництва, «церковників і сектантів»;
– 5-те – контррозвідувальна робота на визволеній території;
– 6-те – розшук авторів анонімних «антирадянських документів»;
– 7-ме – оперативне обслуговування консульських та інших іноземних
представництв;
– 8-ме – оперативна техніка;
– 9-те – проведення обшуків, арештів, оперативна установка та візуальне
спостереження;
– 10-те – обліково-інформаційне відділення.
Крім того, 5-ті управління (або відділи) займалися радіоконтррозвідкою,
шифрувальною роботою та охороною державної таємниці14.
Для визначення службових завдань і структури контррозвідувальних під-
розділів НКДБ союзних республік та реґіональних органів особливе значення
(передовсім за умови відновлення органів державного управління на визволе-
них територіях) мала директива НКДБ СРСР №7 від 27 травня 1943 р., відпо-
відно до якої на 2-гі підрозділи НКДБ–УНКДБ покладалися завдання боротьби
зі шпигунською, терористичною, диверсійною, підривною, іншою протиправ-
ною діяльністю іноземних розвідок та антидержавних елементів у середині
країни (за винятком військових формувань, контррозвідувальний захист яких
13 Коровин В.В. Советская контрразведка в годы Великой Отечественной войны // Там же. –
С.43–44.
14 Галузевий державний архів МВС України (далі – ГДА МВСУ). – Ф.45. – Оп.5. –
Спр.36. – Арк.36–39 зв.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
Протидія радянських спецслужб німецьким розвідці й контррозвідці на території України... 77
здійснювали органи «Смерш»). Затверджувався об’єктовий принцип як голов-
ний підхід в організації аґентурно-оперативної роботи. Запроваджувалося роз-
межування в повноваженнях оперативного складу:
– старший оперативний склад (від старших оперуповноважених і вище)
мав вести аґентурні розробки та комбінації, утримувати на зв’язку кваліфі-
ковану аґентуру, контролювати роботу периферійних органів контррозвідки;
– на оперативних уповноважених покладалася робота з інформаторами,
перевірка даних аґентури, попередня розробка сиґналів про діяльність аґентів
іноземних спецслужб та «антидержавних елементів», а також протидія орга-
нізаторам активних протиправних дій (саботаж, поширення провокаційних
чуток тощо);
– помічники оперативних уповноважених мали вести технічну роботу та
виконувати доручення старшого оперскладу.
Конкретизувалася організаційно-функціональна структура контррозвіду-
вальних підрозділів (2-х управлінь або відділів) НКДБ союзних республік
та УНКДБ, які, окрім власне контррозвідувальних, навантажувалися також
функціями «політичної поліції»:
– 1-ше відділення – контррозвідувальна робота у промисловості, містах,
серед управлінського апарату та дрібних ремісників; при цьому у складі відді-
лення запроваджувалися групи «А» (боротьба з «антирадянським елементом»
серед робітників, інженерно-технічного персоналу, у відомчих установах, на-
уково-дослідних закладах), «Б» (для оперативної роботи серед службовців ра-
дянського апарату, промисловості, у профспілках, органах правосуддя та юс-
тиції, банківських установах, торгівельних закладах тощо), «В» (охоплювала
«неорганізоване населення» міст, осіб, які працювали індивідуально;
– 2-ге відділення – контррозвідувальна робота у сільській місцевості, у
складі груп «А» (контррозвідувальне обслуговування республіканських сіль-
ськогосподарських відомств та їх установ, науково-дослідних закладів) та «Б»
(для керівництва районними апаратами НКДБ на селі);
– 3-тє відділення – «боротьба з антирадянським елементом» серед інтелі-
ґенції та молоді в містах, в якому група «А» займалася науково-технічними й
творчими працівниками, сферою культури, освіти та медицини, а група «Б» –
студентством, іншою учнівською молоддю;
– 4-те відділення – оперативна робота в релігійній сфері, що охоплювала як
традиційні конфесії (православних, католиків, мусульман, юдеїв), так і протес-
тантські деномінації, язичників, різноманітні теософські й містичні течії тощо;
– 5-те відділення – спрямовувало оперативну роботу на виявлення та
нейтралізацію на визволеній території аґентури й емісарів спецслужб проти-
вника, де група «А» опікувалася викриттям і ліквідацією німецьких аґентів і
пособників, що залишилися в тилу, а група «Б» – закинутими в тил розвіду-
вально-диверсійними групами та аґентами спецслужб ворога (зазначимо, що
лише 1944 р. в Україні було заарештовано 58 закинутих німецьких диверсан-
тів-парашутистів, 352 інших аґентів, які мали осісти на визволених територі-
ях, при цьому вилучено 29 радіостанцій)15;
15 ГДА СБУ. – Ф.9. – Спр.5. – Арк.244.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
78 Д.В.Вєдєнєєв, О.Є.Лисенко
– 6-те відділення – оперативна техніка, розшук авторів анонімних доку-
ментів (три групи);
– 7-ме відділення – нагляд за іноземними консульствами та громадянами
інших держав;
– 8-ме відділення – візуальне спостереження, оперативна установка, про-
ведення арештів та обшуків (три групи);
– 9-те відділення – обліково-інформаційна робота16.
Уживалися заходи з упорядкування аґентурної роботи. Зокрема, при-
писувалося створити резидентури в містах із 10–15 інформаторів, а керівни-
цтво 5–7 резидентурами покласти на оперуповноважених 1-го відділення.
Активізувалася робота вкрай важливого для протидії розвідці противника
відділу зовнішнього спостереження й оперативного встановлення 2-го управ-
ління НКДБ УРСР. До 1 січня 1945 р. підрозділ мав два віділення «зовнішньої
розвідки», відділення аґентурного встановлення, оперативної техніки. Левова
частка завдань по лінії зовнішнього спостереження й оперативного встанов-
лення йшла від контррозвідки саме щодо протидії німецькому шпигунству17.
Удосконалювався й оперативний облік, – зародок власне інформаційно-
аналітичної роботи (у складі НКВС–НКДБ не існувало окремих аналітичних
підрозділів). Наказом НКДБ СРСР №00111 від 24 червня 1943 р. уточнюва-
лися функції 10-го відділу 2-го управління (відповідно, і функції аналогічних
підрозділів контррозвідки республіканських НКДБ). На цей відділ поклада-
лося ведення оперативного обліку; підготовка інформаційних документів для
керівництва НКДБ, оглядів за підсумками оперативної діяльності; узагаль-
нення досвіду аґентурної роботи; вивчення методів роботи іноземних спец-
служб; підготовка орієнтувань для місцевих органів НКДБ18.
Відсутність штатного аналітичного підрозділу все ж давалася взнаки,
тому наказом НКДБ УРСР №05 від 11 жовтня 1943 р. при 2-му управлінні
створювалася інформаційна група з 7 оперпрацівників. Метою позаштатного
підрозділу визначалося забезпечення інформацією НКДБ та союзного Центру
про результати оперативно-службової діяльності на звільненій території.
Приписувалося аналізувати інформацію, яка надходила з територіальних ор-
ганів, готувати зведення, довідки, проекти директивних указівок для УНКДБ,
допомагати їм у налагодженні інформаційно-аналітичної роботи19.
Упорядкуванню інформаційних ресурсів контррозвідки сприяло введення
в дію «Інструкції про постановку оперативного обліку у 4-х відділах УНКДБ»
від 5 лютого 1944 р. Документ визначав основні форми оперативних розробок
контррозвідки:
– аґентурна справа (активна оперативно-аґентурна розробка на групу осіб);
– справа-формуляр (оперативно-аґентурна розробка окремої особи);
– літерна справа (розробка певного об’єкта оперативної зацікавленості –
розвідувального органу противника, антиурядової організації тощо)20.
16 ГДА СБУ. – Ф.9. – Спр.18. – Арк.1–4.
17 Там само. – Ф.3. – Оп.295. – Спр.1. – Арк.84–85, 153–154.
18 Там само. – Ф.9. – Спр.17. – Арк.33–34.
19 Там само. – Спр.60. – Арк.11.
20 Там само. – Спр.74. – Арк.58–59.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
Протидія радянських спецслужб німецьким розвідці й контррозвідці на території України... 79
На момент створення НКДБ УРСР мав у своєму складі 2398 співробітників
(з них 1771 оперативник)21. Станом на 1 лютого 1945 р. 2-ге (контррозвідуваль-
не) управління НКДБ УРСР включало секретаріат, 8 функціональних відділів,
службу «М» (мобілізаційна) та обліково-інформаційне відділення (235 посад).
Контррозвідувальну роботу також забезпечували (або реалізовували напра-
цювання контррозвідників) 6-й відділ (зовнішнє спостереження та оперативна
установка, 74 посади), відділ «Б» з оперативною радіостанцією №31 (радіоконтр-
розвідувальна служба, 171 штатна одиниця), відділ «В» (оперативно-техніч-
ний, 55 посад), слідча частина та шифрувальний відділ. До березня 1945 р. чи-
сельність співробітників НКДБ УРСР (разом із реґіональними органами – 24
обласними управліннями та 792 райапаратами) була доведена до понад 14 тис.
осіб (некомплект становив 23%, за оперативним складом – 17%), із них 9033
співробітники перейшли з НКДБ СРСР, 2100 становили колишні службовці
НКДБ УРСР, 183 дала військова контррозвідка «Смерш», 3587 осіб прибуло з
партизанських формувань, партійно-комсомольського апарату тощо22.
У соціальному розрізі штатні працівники органів НКДБ репрезентували
всі прошарки населення. 85,5% оперативного складу становили члени та кан-
дидати у члени ВКП(б), вищу й незавершену вищу освіту мали 11%, середню –
45%. Серед співробітників були представники 30 національностей (65,5% – ро-
сіяни, 26,5% українці та ін.)23.
У міру вигнання з території України гітлерівських окупантів перед ра-
дянськими контррозвідувальними підрозділами поставало широке коло зав-
дань. Для координації відповідної роботи у складі 1-го відділу 2-го управління
НКВС СРСР було створено спеціальне відділення. Перша значна поразка вер-
махту та його союзників під Москвою у грудні 1941 р. одразу викликала поста-
новку відповідних контррозвідувальних завдань, які викладалися у вказівках
НКВС СРСР №64 від 18 лютого 1942 р. щодо оперативної роботи на визволеній
території.
Саме у цей час зросла й кількість 2–3-місячних розвідувально-диверсій-
них шкіл противника, в яких одночасно навчалося до 1,5 тис. осіб. Упродовж
1942 р. кількість аґентури, яку засилали в радянський тил, зросла у 2,5 рази.
У лютому 1942 р. за вказівкою райхсфюрера СС Г.Гіммлера було створено спе-
ціальний орган – «Цепелін» – для масштабної диверсійно-терористичної робо-
ти у СРСР, включаючи глибокі тилові райони (Поволжя, Казахстан та ін.)24.
Територіальні апарати НКВС зобов’язувалися у ході визволення тери-
торії негайно спрямовувати туди заздалегідь підготовлені оперативні групи
НКВС–УНКВС із метою «виявлення аґентури німецьких розвідувальних орга-
нів та організації проти них активних контррозвідувальних заходів», пошуку
й затримання громадян, які «заплямували себе співробітництвом з окупан-
тами», відновлення зв’язку з власною аґентурою після перевірки з огляду на
21 Центральний державний архів громадських об’єднань України. – Ф.1. – Оп.23. –
Спр.2423. – Арк.1–2.
22 Там само. – Арк.2 зв.
23 Там само. – Арк.3–5.
24 Устинов И.Л. Из истории борьбы советской военной контрразведки с немецко-фашистской
разведкой во время войны // Труды Высшей школы КГБ при СМ СССР. – 1971. – №2. – С.51.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
80 Д.В.Вєдєнєєв, О.Є.Лисенко
її можливе перевербування німцями (із залишених НКВС УРСР на окупова-
ній території 12 726 аґентів та інформаторів вдалося відновити зв’язок лише з
2631), захоплення документів спеціальних чи адміністративних органів оку-
пантів. Ішлося також про обов’язок щодекади готувати доповідні записки про
оперативну та соціальну обстановку в населених пунктах.
7 лютого 1942 р. очільник НКВС УРСР В.Сергієнко затвердив положення
про оперативні групи НКВС, на які покладалася ліквідація німецьких розвід-
органів та резидентур, очищення місцевості від зрадників, відновлення роботи
територіальних органів відомства. Укладалися плани дій опергруп після ви-
зволення населених пунктів. Так, планом дій у Харкові приписувалося вжити
заходів із розшуку ворожої аґентури, численні завдання ставилися й секретно-
політичному відділу (отримання аґентурних матеріалів про зрадників і пособ-
ників ворога, виявлення та арешти членів ОУН, співробітників «Просвіти», хо-
рів і капел, створених за окупаційного режиму, проведення обшуків у церквах,
затримання тих «церковників», які вели пронімецьку пропаґанду, збір відомос-
тей про злочини тощо)25. Оперативні групи формувалися з наявних співробіт-
ників територіальних органів та резерву НКВС–НКДБ, і, як правило, склада-
лися з підгруп з аґентурно-оперативної, слідчої роботи, фільтрації підозрілих
осіб. Надалі особовий склад опергруп становив основу міських та райвідділів
НКВС–НКДБ. Документ визначав широке коло осіб (співробітників ворожих
спецслужб та «ставлеників німців»), серед яких негайному арешту підлягали
функціонери розвідувальних, каральних, адміністративних органів противни-
ка, аґентура спеціальних та поліцейських установ, члени місцевого самовря-
дування, створеного окупантами, зрадники, провокатори, учасники репресив-
них дій проти цивільного населення, створених німцями націоналістичних і
«контрреволюційних» організацій, власники радіостанцій, таємних складів
для диверсійної роботи на залишеній території, утримувачі будинків розпусти.
Решта підозрілих осіб підлягала «аґентурному спостереженню».
Висувався комплекс оперативних заходів, які потрібно було реалізувати
після встановлення контролю над визволеною територією:
– перевербування аґентури спецслужб противника, утримувачів явочних
квартир, провідників, резидентів;
– дезінформування ворога через перевербованих аґентів-радистів;
– вербування за лінією фронту через свою аґентуру співробітників адміністра-
тивних і поліцейських органів, допоміжного персоналу спецслужб противника тощо;
– створення за лінією фронту бази (конспіративних квартир, тайників
тощо) для подальшої розвідувальної роботи;
– знищення розвідувальних органів противника силами партизанських
загонів і диверсійних груп;
– створення леґендованих «антирадянських організацій» для просування
через них аґентури НКВС до спеціальних органів противника та антирадян-
ських еміґраційних організацій26.
25 ГДА МВСУ. – Ф.3. – Оп.1. – Спр.15. – Арк.22–31.
26 Советские органы государственной безопасности в Великой Отечественной войне: Сб. док. и
мат. – Т.ІІІ. – Москва, 1985. – С.113–121.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
Протидія радянських спецслужб німецьким розвідці й контррозвідці на території України... 81
Розгорталися контррозвідувальні й розшукові заходи, спрямовані на ней-
тралізацію наслідків діяльності спецслужб противника на окупованій терито-
рії. НКВС–НКДБ СРСР на підставі отриманих від територіальних органів та
військової контррозвідки аґентурно-слідчих матеріалів укладав орієнтування
на закинутих або підготовлених до виведення в радянський тил аґентів про-
тивника (особливе значення при цьому мала інформація негласних джерел
НКВС–НКДБ у розвідувально-диверсійних школах ворога). При цьому важли-
во враховувати, що гітлерівські спецслужби взяли курс на створення масового
аґентурно-інформаційного апарату, куди під час окупації залучали, зокрема,
двірників, соціальних працівників, комунальників тощо, від яких вимагалося
складати списки комуністів, комсомольців, євреїв, співробітників НКВС, ра-
дянських активістів, стежити за громадянами27.
Особливе значення надавалося своєчасному захопленню документації
спецорганів противника. Тільки у Харкові в лютому 1943 р. контррозвідники
заволоділи 784 анкетами поліцейських, 202 підписками аґентів ґестапо, карто-
текою поліцейських, документами на 47 членів ОУН, звітами тощо28.
Підвищеної уваги потребували особливо важливі заходи. Указівка НКДБ
СРСР №40 від 8 липня 1943 р. спрямовувала на вдосконалення контррозві-
дувального захисту, протидиверсійного забезпечення заводів та інших уста-
нов, які мали оборонне значення, використовували бактеріологічні препа-
рати та отруйні хімічні речовини, проведення ревізії аґентурного апарату,
набуття негласних «помічників» із кваліфікованих, патріотично налаштова-
них працівників29. Значні зусилля вживалися щодо контррозвідувального
захисту залізничного транспорту, адже аґентурно-диверсійні групи проти-
вника на станціях Харків і Київ знешкоджувалися або здавалися в полон до
лютого 1945 р.30
Активне використання спецслужбами Німеччини та Румунії антикому-
ністичних організацій, запровадження в них аґентурних позицій для розвіду-
вально-підривної роботи після відступу своїх військ, поширення на окуповану
територію діяльності підпілля ОУН, білоґвардійських, російських націонал-
монархічних та інших організацій, наявність ідейно-політичної опозиції,
скривджених політикою сталінізму осіб і соціальних прошарків обумовили
енергійні зусилля контррозвідки НКВС–НКДБ, спрямовані на розробку та
ліквідацію нелеґальних антирадянських організацій, а також посилену опе-
ративну увагу до інтеліґенції, релігійного середовища, молоді.
Доводилося враховувати й те, що німецькі спецслужби створювали на оку-
пованій території мережу молодіжних воєнізованих організацій, де юнаків
(переважно з числа фольксдойче) навчали офіцери СС, а вихованців залучали
27 ГДА СБУ. – Ф.9. – Спр.80. – Арк.28.
28 Деятельность органов государственной безопасности в годы Великой Отечественной войны
(1941–1945 гг.): Сб. док. и мат. – Москва, 1964. – С.344–345.
29 Див.: Васильев В. Из опыта контрразведывательного обеспечения особо важных объек-
тов промышленности в годы Великой Отечественной войны // Сборник КГБ СССР. – 1980. –
№87. – С.93–94.
30 Воронин Н.Ф. Борьба органов госбезопасности с диверсионной деятельностью немецко-
фашистской разведки на железнодорожном транспорте в годы Великой Отечественной войны –
Москва, 1967. – С.17.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
82 Д.В.Вєдєнєєв, О.Є.Лисенко
до розвідувально-диверсійних груп, створювали з них псевдопідпілля для по-
дальшої леґалізації й підривної діяльності на окупованій території.
Володіючи методами психологічної війни, окупанти виявляли постраж-
далих від передвоєнної репресивної політики, надавали їм певні матеріаль-
но-побутові привілеї, а потім вербували31. Сіялася ворожнеча між різними
етнічними групами. Так, на Кримському півострові переваги у сільському гос-
подарстві надавалися кримським татарам, у торгівельно-ремісничий сфері –
грекам, вірменам, болгарам32.
Із цього погляду показова директива НКДБ УРСР №12 від 25 січня 1945 р.
«Про посилення аґентурно-оперативної роботи з розробки антирадянського еле-
менту серед молоді та виявлених у 1943–1944 рр. ворожих організацій і груп». У до-
кументі наводилися характерні типи організацій, які несли загрозу безпеці воюю-
чої держави. Серед них – нелеґальна група Національно-трудового союзу нового
покоління, куди молодь залучав резидент румунської розвідки Ю.Пеньковський,
а кількох її учасників завербувало бюро інформації (розвідпідрозділ) румунського
ґенштабу та німецька військово-морська розвідка, низка завербованих пройшла
навчання в румунській розвідувальній школі в Одесі. У Києві виявили резиден-
туру (9 осіб), залишену німецькою розвідкою під виглядом «підпільної партійно-
комсомольської організації». Проводилися арешти випускників курсів спецпропа-
ґанди при німецькому міністерстві східних територій (лише до Дніпропетровська
та Харкова спрямували 300 випуск ників курсів). У Харкові при агрономічній
школі викрили молодіжну організацію, створену ОУН(б) та «Просвітою» під про-
водом професора Дубровського (виїхав з окупантами)33.
Директива НКДБ УРСР №2534/с від 21 грудня 1944 р. спрямовувала
контррозвідників на оперативну розробку членів компартії та комсомолу, се-
ред яких проводили вербувальну роботу органи абверштелле «Україна», СД,
зондерштаб «Р», румунська контррозвідка для створення псевдопідпілля,
псевдопартизанських загонів34.
Окремим напрямом оперативно-розшукової роботи контррозвідки на визво-
леній від ворога території стало виявлення організацій, створених принципови-
ми противниками радянського ладу – особами, які належали до забезпечених
прошарків населення Російської імперії й перших післяреволюційних років, і
розглядалися комуністичною владою як «класові вороги», зазнавали пересліду-
вань та репресій. Наприклад, за справою «Провал» на Донбасі було заарешто-
вано 78 осіб, у тому числі представники «старої» науково-технічної інтеліґенції.
Останні активно працювали у створеному німцями товаристві «Схід», допомо-
гли окупаційній адміністрації швидко відновити роботу шахт, вивезти зі скла-
дів 2,5 млн т вугілля, готували при відступі німців плани виведення з ладу
промислових і підземних об’єктів, житлового фонду. За справою «Експорт» орга-
ни держбезпеки викрили у Сталінській області групу інженерів, котрі сприяли
вивезенню окупантами 60 тис. т металу й 33 тис. т спеціальної леґованої сталі.
31 ГДА СБУ. – Ф.9. – Спр.89. – Арк.144–147.
32 Див.: Иванников И. Тяжёлые годы истории Крыма: Проблема крымскотатарского коллабо-
рационизма (1941–1945) // Секретные материалы. – 2011. – №23. – С.2–3.
33 ГДА СБУ. – Ф.9. – Спр.5. – Арк.236–239.
34 Там само. – Спр.75. – Арк.260–261.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
Протидія радянських спецслужб німецьким розвідці й контррозвідці на території України... 83
За справою оперативної розробки «Хвиля» (весна 1945 р.) в Києві було викри-
то члена-кореспондента АН УРСР біолога С. (завідував відділом академічного
Інституту зообіології), який під егідою окупантів створив лабораторію з виготов-
лення сипнотифозної вакцини – знаряддя бактеріологічної війни35.
Під час окупації до своїх господарств повернулося близько 20 тис. «розкурку-
лених» селян, котрі створили (за визнанням органів НКДБ) значну кількість груп
для відновлення своїх майнових прав та співпрацювали з окупантами, мстилися
за кривди, заподіяні комуністичним режимом. Наприклад, у Миколаївській об-
ласті група заможного селянина Б. «Месники» виказала понад 20 партизанів і
партійців, а частина її учасників стала аґентами гітлерівських каральних органів.
Так званий Комітет репресованих і скривджених (десятки колишніх «курку лів»)
співпрацював з окупантами, допомігши їм схопити та стратити понад 20 грома-
дян. Загалом після вигнання нацистів з України органи держбезпеки ліквідува-
ли 125 «антирадянських куркульських груп» (заарештовано 1130 осіб)36.
Відомо, що співробітництво частини радянських громадян з окупантами
спричинила репресивна політика комуністичного режиму в 1920–1930-х рр.,
жорстокі методи розбудови нової соціально-економічної моделі «мобілізаційно-
го» соціалізму того періоду. Навіть історики КДБ СРСР, досліджуючи кримі-
нальні справи осіб цієї категорії, доходили висновку, що майже 80% засудже-
них за участь в окупаційних карально-репресивних формуваннях радянських
громадян перейшли на бік ворога з певних політичних міркувань, через
прагнення помститися за утиски в передвоєнному сталінському СРСР. Так,
«вороже ставлення до радянського державного й суспільного ладу» станови-
ло мотиви переходу на сторону ворога у 44%, «незгода з політичним режимом
у СРСР» – у 13%, «буржуазно-націоналістичні погляди» – у 10% (у Західній
Україні – чверть усіх випадків), «зневіра в перемозі» – в 11% випадків37.
Усього за період війни контррозвідники знешкодили в Україні 7849 аґен-
тів спецслужб противника, з яких 6951 – німецької, 791 – румунської, 20 – угор-
ської розвідок. Із них 2574 аґенти були залишені противником перед відсту-
пом, а 508 закинуті в радянський тил, 175 завербовані ще в довоєнний період.
Відступаючи, аґресор залишив на території України понад 200 резидентур
із розвідувально-диверсійними завданнями (до 2500 підготовлених аґентів).
Контррозвідники територіальних органів НКВС–НКДБ разом зі «Смерш» ви-
являли аґентуру спецслужб противника, захоплювали їхні документи, лік-
відовували склади зброї й диверсійної техніки залишеної «п’ятої колони».
За період вигнання окупантів з території України контррозвідники викрили
4822 аґенти німецьких, румунських та угорських спецорганів38.
35 Там само. – Ф.13. – Спр.375. – Арк.97.
36 Там само. – Арк.35, 140.
37 Див. докл.: Веденеев Д. Возмездие без срока давности // Секретные материалы. – 2006. –
№18. – С.6–7.
38 ГДА СБУ. – Ф.13. – Спр.375. – Арк.40; Деятельность органов государственной безопасности
в годы Великой Отечественной войны. – С.65; Никитченко В.Ф. Чекисты Украины в период
Великой Отечественной войны // Сборник КГБ при СМ СССР. – 1971. – №2. – С.72; Цветков А.И.,
Петренко П.Е. Борьба советской контрразведки с диверсионно-разведывательными формиро-
ваниями противника в годы Великой Отечественной войны // Труды Высшей Краснознамённой
школы КГБ СССР. – 1985. – №34. – С.70.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
84 Д.В.Вєдєнєєв, О.Є.Лисенко
Загалом, за статистичними даними органів держбезпеки, упродовж 1941–
1945 рр. було заарештовано 84 677 осіб, у тому числі:
– за звинуваченням у шпигунстві на користь Німеччини – 2774, Румунії – 59,
Угорщини – 14, Італії – 7, Японії – 10, Туреччини – 4, Ватикану – 2, інших країн – 55 осіб;
– за державну зраду та активне співробітництво з окупантами – 44 838;
– за участь у формуваннях ОУН та УПА (у 1943–1945 рр.) – 11 448;
– за «терористичні наміри» – 142;
– за «антирадянську аґітацію і пропаґанду» – 2689;
– членів релігійних громад різних конфесій (у 1943–1945 рр.) – 693.
До судів спрямували матеріали на 54 666 осіб, з яких було засуджено до смертної
кари 4202 (у тому числі через повішення, за важкі військові злочини – 106), каторж-
них робіт – 14 288, виправно-трудових таборів на строк 10 років – 503, інші терміни
таборів – 21 677, 1112 осіб утекли, померли або загинули під час бомбардувань39.
У міру визволення території України органи держбезпеки приступали до
виявлення залишеної на осідання аґентури противника й активних колабора-
ціоністів, насамперед тих, хто заплямував себе кров’ю співвітчизників. Чималу
роль при їх викритті відіграли оперативні джерела, що діяли на окупованій
території. Деякі з них влаштовувалися в нацистські військово-адміністративні
органи, одержували доступ до зведень про осіб, які активно співпрацювали зі
спецслужбами противника. Співробітники НКДБ і «Смерш» затримували по
гарячих слідах німецьких спецслужбістів, ґенералітет, чиновників високого
ранґу – організаторів масового терору проти мирного населення.
До вересня 1945 р. органи держбезпеки в Україні оголосили у всесоюзний
розшук за звинуваченням у колабораціонізмі 13 167 осіб, у місцевий оператив-
ний розшук – 1881 аґента гітлерівських спецслужб та 3281 пособника окупантів.
На той час було заарештовано 1541 аґента й 3148 пособників. Зазначимо, що на
восьми відкритих судових процесах у СРСР над німецькими військовими зло-
чинцями (грудень 1945 – січень 1946 рр.) засудили 85 осіб (із них 18 ґенералів),
66 пішли на шибеницю. Зокрема, у Києві група з 15 злочинців дала розгорнуті
свідчення про масове винищення радянських людей, насильницьке вигнання
мирних громадян на каторжні роботи до Німеччини, про руйнування промис-
лових об’єктів, культурних закладів, пам’яток старовини. Усіх їх засудили й
публічно стратили через повішення у столиці УРСР (у тому числі начальника
охоронної поліції й жандармерії Києва та області ґенерал-лейтенант П.Шеєра,
командира 213-ї охоронної дивізії ґенерал-майора Е.Г. фон Чамер унд Остена,
коменданта тилового району 6-ї армії ґенерал-лейтенанта К.Буркгардта)40.
Поступове вигнання нацистських окупантів з території України, збільшен-
ня кількості полонених, а згодом – розгортання процесів репатріації військо-
вополонених і громадян, вивезених на примусові роботи до Німеччини, інших
категорій осіб, які поверталися до СРСР, викликали необхідність у контрроз-
відувальному та оперативно-розшуковому супроводі, так званій «фільтрації»,
спрямованій передовсім на виявлення кадрових співробітників та аґентури
спецслужб противника, осіб, які співпрацювали з карально-репресивними
39 ГДА СБУ. – Ф.13. – Спр.375. – Арк.36–39, 172–173.
40 ГДА МВСУ. – Ф.3. – Оп.1. – Спр.52. – Арк.5–6.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
Протидія радянських спецслужб німецьким розвідці й контррозвідці на території України... 85
органами аґресорів, скоїли військові злочини, інших правопорушників, зрад-
ників Батьківщини тощо.
31 серпня 1943 р. НКВС СРСР затвердив «Інструкцію про порядок і за-
вдання аґентурно-оперативного обслуговування особового складу й цивільно-
го персоналу таборів НКВС СРСР для військовополонених та інтернованих».
У цих таборах запроваджувалися оперативні відділення, які мали створю-
вати зі співробітників таборів резидентури по 8–12 інформаторів для розроб-
ки табірників і недопущення зловживань адміністрації. Наказ НКВС СРСР
№001063 від 28 серпня 1944 р., зокрема, установив штатний розпис приймально-
фі льт раційних пунктів НКВС, що запроваджувалися при спецтаборах на 2–3 тис.
людей. У кожному пункті формувалося оперативно-облікове відділення (7 опе-
ративних співробітників). На ділянці кордону УРСР із Польщею для прийому,
перевірки та фільтрації колишніх військовослужбовців і циві ль них осіб створю-
валося 11 таких пунктів. На їх укомплектування органи «Смерш» виділили 200,
НКВС СРСР – 60, НКДБ СРСР – 700 оперативних працівників. Інструкція з робо-
ти фільтраційних пунктів визначала, що ті, хто не викликає підозри та не підля-
гає призову на військову службу, мають направлятися до постійного місця прожи-
вання, а військовозобов’язані відряджалися до місцевих військкоматів. Підозрілі
особи, що поверталися з полону, спрямовувалися для подальшої перевірки у спец-
табори НКВС, а ті, на кого було здобуто достатньо компрометуючих матеріалів,
передавалися в розпорядження контррозвідувальних органів41.
Наказом НКВС СРСР №001464 від 1 грудня 1944 р. було затверджено
інструкцію з аґентурно-оперативного обліку військовополонених, чим опіку-
вався оперативно-чекістський відділ управління НКВС СРСР у справах вій-
ськовополонених та інтернованих42. До 10 грудня 1945 р. лише в УРСР у ході
фільтраційних перевірок було виявлено й заарештовано 3143 особи, щодо яких
здобули компрометуючі матеріали43.
Одним із головних напрямів роботи радянських спецслужб став контрроз-
відувальний захист діючої армії та її тилу. 17 липня 1941 р. 3-тє управління
(військова контррозвідка) наркомату оборони СРСР перетворили на особливий
відділ (управління особливих відділів) НКВС. Особливі відділи запровадили
при штабах фронтів, об’єднань і з’єднань збройних сил. Розгорнулося переве-
дення роботи органів військової контррозвідки на воєнні рейки. Зокрема, було
налагоджено ретельну перевірку особового складу штабів, запасних частин,
фронтових збірно-пересильних пунктів, фільтраційних таборів для оточенців.
Водночас, на думку дослідників, і органи військової контррозвідки на по-
чатковому етапі війни не уникнули серйозних прорахунків. Зокрема, після
низки передвоєнних реорганізацій (їх передачі в лютому 1941 р. безпосередньо
до складу військового відомства) основний акцент у діяльності робився на бо-
ротьбі з «контрреволюційними проявами», «антирадянськими елементами».
Навіть на нараді керівників 3-х підрозділів (військова контррозвідка) народ-
ного комісаріату оборони у червні 1941 р. (!) не обговорювалися питання дій
41 Там само. – Ф.45. – Оп.1. – Спр.122. – Арк.30–33; Оп.5. – Спр.35. – Арк.43–45.
42 Там само. – Оп.5. – Спр.39. – Арк.98.
43 ГДА СБУ. – Ф.9. – Спр.80. – Арк.167.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
86 Д.В.Вєдєнєєв, О.Є.Лисенко
контррозвідників у бойових умовах, не було достатньо відомостей про форми й
методи роботи гітлерівських спецслужб тощо44.
Уявлення про організаційно-функціональну структуру органів військової
контррозвідки в діючій армії дає особливий відділ Південно-Західного фрон-
ту, що дислокувався у Броварах під Києвом (його начальник Михєєв загинув
при виході з оточення у вересні 1941 р.). До складу відділу входили секретарі-
ат, слідча частина, комендатура, інформаційне та шифрувальне відділення,
польова в’язниця, батальйон охорони й оперативні відділення: контррозвіду-
вального обслуговування штабу фронту; захисту штабу командуючого авіаці-
єю фронту та авіаційних частин; контррозвідувальної роботи по бронетанко-
вих, артилерійських, інженерних і хімічних частинах; контррозвідувального
обслуговування тилової системи та медичних закладів; зафронтової роботи;
боротьби з дезертирством (за 40 днів оборони Києва було затримано та переда-
но для формування військ до 80 тис. осіб, які самовільно залишили розташу-
вання своїх підрозділів). Оперативна робота спиралася на агентуру у військах.
Як правило, в оперуповноваженого особливого відділу в полку на зв’язку пе-
ребувало 2–3 аґенти, до 10 резидентів (старшини рот, помічники командирів
взводів, санінструктори тощо), кожен з яких керував 3–5 інформаторами45.
В екстремальних умовах стратегічних поразок Червоної армії, стрімкого
наступу вермахту, величезних втрат, падіння бойового духу серед військово-
службовців, поширення дезертирства, кримінальних проявів довелося вживати
радикальних заходів у вигляді загороджувальних загонів. До них входили пред-
ставники особливих відділів та підрозділи їх охорони, роти охорони військових ко-
мендатур, війська НКВС з охорони тилу. Лише загороджувальні сили Південно-
Західного фронту в листопаді – грудні 1941 р. затримали 7168 осіб, серед яких
виявилося 212 дезертирів та 14 німецьких аґентів, а всього з початку війни до
20 грудня 1941 р. вони затримали 243 німецьких шпигунів і диверсантів46.
У спеціальній доповіді нарком внутрішніх справ СРСР Л.Берія повідомляв, що
до кінця 1941 р. на фронті й у тилових районах було затримано 638 112 осіб, запід-
озрених у дезертирстві, із них 82 865 заарештували, 555 247 передали військовим
частинам, а понад 10 000 стратили перед строєм через розстріл або повішення47.
Відповідно до постанови уряду СРСР №415-138-сс від 19 квітня 1943 р. зі
структури НКВС вилучалися управління особливих відділів (включаючи його
морський відділ), а на їх базі утворювалося Головне управління контррозвідки
(ГУКР) народного комісаріату оборони (НКО) «Смерш» («Смерть шпигунам»).
21 квітня 1943 р. було затверджено відповідне положення, яким, зокрема, уста-
новлювалася вертикаль органів військової контррозвідки: управління «Смерш»
на фронтах, відділи – в арміях, корпусах, дивізіях, бриґадах, ґарнізонах, укрі-
прайонах, установах НКО тощо48. На «Смерш» покладалися функції:
44 Національна академія СБ України. – Фонд відомчих видань. – Од.зб.4781. – С.35.
45 Там само. – С.40, 61, 67.
46 Там само. – С.79.
47 Гриневич В.А. Суспільно-політичні настрої населення України в роки Другої світової війни
(1941–1945 рр.). – К., 2007. – С.294.
48 Христофоров В.С. История страны в документах архивов ФСБ России. – С.428–429;
Дягтерев К., Колпакиди А. Непобедимый СМЕРШ и его «волкодавы». – Москва, 2012. – С.143.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
Протидія радянських спецслужб німецьким розвідці й контррозвідці на території України... 87
– боротьба зі шпигунською, диверсійною, терористичною й підривною ді-
яльністю іноземних розвідок у частинах і з’єднаннях Червоної армії;
– виявлення «антирадянських елементів» в армійських частинах і
установах;
– боротьба зі зрадництвом і зрадою Батьківщині у частинах та установах
армії (перехід на бік противника, приховування шпигунів, сприяння їх роботі);
– викриття дезертирства і самокалічення;
– фільтрація й перевірка військовослужбовців та інших осіб, які перебува-
ли в полоні, оточенні49.
Типова структура управління «Смерш» фронту від квітня 1943 р. (338 штат-
них одиниць) включала:
– 1-й відділ – аґентурно-оперативна робота по штабу та управлінським ор-
ганам фронту;
– 2-й відділ – зафронтова робота, боротьба з аґентами-парашутистами про-
тивника, військовополонені, фільтрація;
– 3-й відділ – керівництво роботою інших органів «Смерш» на фронті, про-
тидія розвідці противника, дезертирству;
– 4-й відділ – слідчий, а також відділи кадрів, оперативного обліку тощо50.
Розбудовувалася мережа оперативних апаратів військової контррозвідки.
Так, управління ГУКР «Смерш» 4-го Українського фронту на 1943 р. включало
оперативні апарати: армій – 7, корпусів – 21, дивізій – 68, бриґад – 28, усього –
144 контррозвідувальних підрозділи.
Військові контррозвідники 1-го, 2-го, 3-го Українських фронтів лише з
травня 1943 до червня 1944 рр. виявили та знешкодили 622 співробітника й
аґента ворожих спецслужб, перевербували 52 аґентів, які прямували в тилові
райони країни, і самі запровадили у середовище противника 289 оперативних
джерел. Армійській спецслужбі вдалося ввести своїх людей до спецшколи ні-
мецького розвідоргану «Оріон», яка дислокувалася у Харкові та інших містах
України. Зокрема, негласний помічник «Гальченко» займався там оформлен-
ням документації на аґентуру, яку мали виводити в радянський тил. Завдяки
саме його інформації органи «Смерш» здобули дані на 24 офіцерів-розвідни-
ків, 100 підготовлених і закинутих у радянський тил аґентів (23 з них було
заарештовано, а кількох схилили до негласного співробітництва)51.
Радянська контррозвідка вела успішні оперативні ігри з німецькими розвідор-
ганами. Їх суть полягала у використанні захоплених ворожих аґентів і радистів для
дезінформації противника, виведення в радянський тил і захоплення нових роз-
відгруп. Навесні 1943 р. майже всі оперативні ігри перейшли до компетенції 3-го
відділу ГУКР «Смерш» (в окремі періоди війни територіальні органи та військова
контррозвідка вели одночасно до 70 оперативних ігор для просування німецькій
стороні стратегічної дезінформації). Так, у ході підготовки наступу в районі Корсуня
(січень – лютий 1944 р.) через захоплені радіостанції вдалося дезінформувати
49 Див. докл.: Божко О. Особливі відділи в системі органів державної безпеки (1918–1946 рр.). –
С.281–315.
50 Советская военная контрразведка: Сб. док. – Ч.3. – Москва, 1984. – С.35–37.
51 Там же. – С.308–311; Петренко П.Е. Борьба органов госбезопасности с агентурной развед-
кой спецслужб фашистской Германии… – С.61.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
88 Д.В.Вєдєнєєв, О.Є.Лисенко
противника щодо планів 1-го та 2-го Українських фронтів, що допомогло провес-
ти операцію з оточення угруповання вермахту. Під час Яссько-Кишинівської на-
ступальної операції органам держбезпеки і «Смерш» вдалося не тільки здобути
важливі дані про сили і плани ворога, але й просунути йому дезінформацію, ніби-
то фланґові удари – відволікаючі, а основний наступ відбуватиметься «в лоб» на
столицю Молдавії. Результатом операції стало оточення притиснутих до Чорного
моря 24 дивізій, розгром 18 з них, вихід із гітлерівської коаліції Румунії та оголо-
шення цією країною війни Німеччині. Відчутну роль подібні заходи відіграли й
у період Львівсько-Сандомирської наступальної операції. У грудні 1944 р. контр-
розвідники Львівського військового округу захопили німецьких шпигунів-пара-
шутистів. Повівши гру від імені цієї розвідгрупи, радянська сторона до квітня
1945 р. включно просувала німцям дезінформацію. Кваліфіковано вводили абвер
в оману підставні («аґентурні») радіостанції «Тризуб» (Житомир), «Антена» (Львів),
львівська леґендована група «Шапка-невидимка» (її роботу німецька військова
розвідка оцінювала надзвичайно позитивно, так нічого й не запідозривши)52.
У ході боїв у Центрально-Східній Європі контррозвідники доклали чимало зу-
силь до знешкодження аґентури противника. Цьому, зокрема, сприяло захоплен-
ня співробітниками «Смерш» 3-го Українського фронту у Відні архіву німецького
розвідоргану зі списками кадрових службовців та аґентів, що вівся з 1938 р. Лише
у вересні – листопаді 1944 р. органи «Смерш» Українських фронтів знешкодили
на території Румунії, Угорщини, Болгарії та Чехословаччини понад 1100 шпи-
гунів, диверсантів і терористів, підготовлених спецслужбами противника53. До
11 травня 1945 р. у Відні було захоплено 858 співробітників та аґентів німецьких
спецорганів, списки агентури, звіти ґестапо та іншу цінну документацію54.
Робота органів військової контррозвідки не була позбавлена численних про-
рахунків та серйозних правових відхилень, породжених як екстремальними умо-
вами воєнного часу (включаючи масовий прихід некваліфікованих оперативних
співробітників), так і традиційним для сталінської доби нехтуванням нормами
законності. Про це, зокрема, красномовно свідчать результати перевірки управ-
лінням особливих відділів НКВС СРСР роботи органів військової контррозвід-
ки народного комісаріату військово-морського флоту та Чорноморського флоту
(наказ НКВС СРСР №001271 від 18 червня 1942 р.). Оперативній діяльності
цих структур, визнавалося в документі, властиві «занехаяність і серйозні вади
в постановці аґентурної та слідчої роботи, в окремих випадках злочинно-недба-
ле ставлення до справи». Застосовувалися незаконні методи професійної діяль-
ності, співробітники припускалися аморальних учинків. Практикувалися без-
підставні арешти, незаконні методи ведення слідства, унаслідок застосування
яких оперпрацівники «отримували вигадані свідчення» про нібито належність
громадян до «контрреволюційних організацій і груп»55.
52 Національна академія СБ України. – Фонд відомчих видань. – Од.зб.2274. – С.69–73;
Коровин В.В. Органы государственной безопасности в годы Великой Отечественной войны 1941–
1945 гг. – Москва, 1980. – С.40.
53 Душин Н. Советская военная контрразведка в годы Великой Отечественной войны //
Сборник КГБ СССР. – 1985. – №106. – С.13–15.
54 Советская военная контрразведка. – Ч.3. – С.511.
55 ГДА МВСУ. – Ф.45. – Оп.1. – Спр.101.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
Протидія радянських спецслужб німецьким розвідці й контррозвідці на території України... 89
Доцільно торкнутися проблеми фільтраційної роботи контррозвідки, адже
у сучасних популярних працях незрідка стверджується про ледве чи не суціль-
не репресування тих, хто побував у полоні. Між тим, у ході війни (станом на
1 березня 1944 р.) з 312,5 тис. військовослужбовців-полонених, які пройшли
перевірку в контррозвідувальних підрозділах, було заарештовано за підсум-
ками фільтрації лише 3,6% (11 283 осіб), 2,6% відправлено до штрафних під-
розділів, натомість 71,4% передано військкоматам для призову в армію, решту
спрямували на промисловість, у шпиталі тощо56.
Слід підкреслити, що крім протидії розвідувально-підривним акціям спец-
служб противника органи «Смерш» удавалися до активних контррозвідуваль-
них заходів, зокрема самі розгортали розвідувальну діяльність за лінією фрон-
ту. Лише контррозвідники 4-го Українського фронту в 1943–1944 рр. вивели
в тил противника 100 аґентів. Як наслідок, із червня 1943 до червня 1944 рр.
було виявлено 81 аґента спецслужб ворога, закинутих в радянський тил чи
підготовлених для цього, 67 кадрових співробітників, 34 аґентів контррозвіду-
вальних органів, 138 активних колабораціоністів. Деякі з аґентів «Смерш» узя-
ли участь у диверсійній роботі, виступили ініціаторами створення партизан-
ських загонів. Поряд із цим було виявлено суттєві прорахунки у зафронтовій
роботі по лінії «Смерш»: відсутність належної координації зусиль з органами
контррозвідки НКДБ, недостатня підготовленість аґентури до тривалого пере-
бування в тилу ворога, незадовільне використання баз партизанського руху57.
Співробітники військової контррозвідки нерідко самі брали участь у бойо-
вих діях. Із початку війни й до березня 1944 р. загинуло 3725, зникло безвісти
3092 та було поранено 3520 службовців особливих відділів НКВС та «Смерш»58.
У роки війни значно зросло значення радіоконтррозвідки та криптогра-
фічної служби. У середині 1941 р. в УРСР діяло чотири радіостанції спеці-
альної служби (при УНКДБ у Київській, Одеській, Харківській і Львівській
областях), котрі вели розвідку ефіру з метою пеленґування радіообмінів роз-
відцентрів противника з аґентурою, виявлення дислокації військ потенційно-
го супротивника. Окремі радіопеленґаторні пункти працювали при органах
НКДБ у Черкасах, Дніпропетровську, Шепетівці. У перший рік війни на базі
цих радіопідрозділів було створено оперативні радіостанції №153 та №97 (при
розвідвідділах штабів Південно-Західного й Південного фронтів відповідно).
Центральна радіостанція особливого призначення пере дислокувалася з Києва
до Сталінґрада, згодом Уфи. Підрозділи радіоконтррозвідки відіграли помітну
роль при виявленні місць розташування та пересувань німецьких військ під
час оборони Севастополя, Сталінґрада, у битві за Кавказ59.
Радіоконтррозвідкою займалося 5-те управління НКВС СРСР, штат відпо-
відного підрозділу котрого на 1943 р. збільшився у 4 рази. Наказом НКВС СРСР
56 Кокурин А., Петров Н. НКВД–НКГБ–Смерш: структура, функции, кадры: Статья четвёр-
тая (1944–1945) // Свободная мысль. – 1997. – №9. – С.96.
57 Советские органы государственной безопасности в Великой Отечественной войне. – Т.V. –
С.547–549.
58 Устинов И.Л. Из истории борьбы советской военной контрразведки с немецко-фашистской
разведкой во время войны. – С.62.
59 История войсковых частей специальной службы. – Москва, 1967. – С.102–103.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
90 Д.В.Вєдєнєєв, О.Є.Лисенко
№002532 від 17 листопада 1942 р. було затверджено «Положення про перифе-
рійні органи 5-го управління НКВС СРСР». Відповідно до документа, на 5-ті
спецвідділи НКВС союзних республік та УНКВС покладалися функції:
– розвідка ефіру та радіоперехоплення зашифрованих матеріалів військ і
спецслужб противника, зарубіжних дипломатичних та інших закладів;
– аналітичне розкриття кодів та шифрів, дешифрування «внутрішнього
антирадянського листування»;
– забезпечення шифрувального зв’язку органів НКВС;
– контррозвідувальний захист власних шифрувальних та режимно-таєм-
них органів, аґентурне спостереження за збереженням державної таємниці,
таємного діловодства в державних установах.
Типова структура 5-х відділів охоплювала відділення (групи): дешифру-
вальної роботи; шифрувальної справи; охорони державної таємниці; оформ-
лення допуску до держтаємниці. На фронтах мали діяти польові відділи радіо-
контррозвідки, 1-ші відділення яких займалися радіоперехопленнями по
військах противника, 2-гі вели аналогічну роботу щодо спецслужб ворога, а та-
кож стосовно зарубіжних представництв у СРСР. Затверджувалося й положен-
ня про окремі радіодивізіони та радіостанції внутрішніх військ НКВС, які мали
включати стаціонарний радіоцентр, радіовузол, три пересувних радіоцентри60.
Кілька підрозділів радіорозвідки на території України, котрі діяли у скла-
ді фронтів Червоної армії, виконували завдання 5-го управління НКВС СРСР.
У квітні 1944 р. до Києва з евакуації повернулася й відновила систематичну
роботу служба радіорозвідки та контррозвідки, основним завданням якої стало
перехоплення каналів радіозв’язку спецслужб противника з аґентурою. У Києві
та Львові запрацювали потужні радіоцентри з оновленим обладнанням61.
У роки війни помітно підвищився рівень аґентурно-оперативної роботи
радянських спецслужб. Оперативні співробітники спиралися на інформатор-
ський апарат, що охоплював такі категорії, як аґенти-вербувальники, аґен -
ти-маршрутники, аґенти-розвідники, аґенти-упізнавачі, аґенти-бойовики,
аґенти-зв’язники, резиденти, утримувачі конспіративних та явочних квартир,
а також інформатори («осведомители», до 90% усіх негласних помічників).
Відповідно до директиви НКДБ УРСР №672/6 від 23 листопада 1943 р. форму-
валася так звана «розшукова аґентура», яку вербували з захоплених або тих,
хто здався добровільно, аґентів спецслужб противника, допоміжного персона-
лу розвідшкіл, гітлерівських органів розвідки та контррозвідки.
У 1941–1945 рр. через аґентурно-інформаторський апарат органів держав-
ної безпеки УРСР пройшло понад 100 тис. осіб. Станом на 1 травня 1945 р.
в апараті негласного співробітництва республіканського НКДБ перебувало
100 234 особи, у тому числі 4079 аґентів-резидентів, 7798 аґентів (до цих ка-
тегорій за тодішніми уявленнями відносилися особи, які брали безпосеред-
ню участь в оперативних розробках, операціях, комбінаціях, оперативних
іграх та інших активних оперзаходах), 1223 утримувача конспіративних
квартир, решту негласного апарату становили інформатори. За період війни
60 ГДА МВСУ. – Ф.45. – Оп.1. – Спр.101.
61 Див.: ГДА СБУ. – Ф.60. – Спр.86751. – Т.46.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
Протидія радянських спецслужб німецьким розвідці й контррозвідці на території України... 91
органи держбезпеки в Україні завели 2432 аґентурно-оперативних справи,
14 133 справ-формулярів (для оперативної розробки окремих осіб), 3567 облі-
ково-спостережних справ62.
Як визнавав на допиті 28 травня 1945 р. начальник відділу абвер-3 (контр-
розвідка) ґенерал-лейтенант Ф. фон Бентівеньї, «виходячи з досвіду війни, ми
вважали радянську контррозвідку надзвичайно сильним і небезпечним про-
тивником. За даними, які є в розпорядженні абверу, майже жоден закинутий
у тил Червоної армії німецький аґент не уникнув контролю з боку радянських
органів і в основній своїй масі німецька аґентура […] арештовувалася, а якщо
й поверталася, то зазвичай з дезінформаційними матеріалами»63.
У роки Великої Вітчизняної війни (як головної стратегічної складової
Другої світової) контррозвідувальна робота виступала провідним за значенням
напрямом оперативної діяльності радянських органів державної безпеки. Вона
спрямовувалася на протидію розвідувальним, диверсійно-терористичним та
іншим небезпечним діям спецслужб країн-аґресорів. Головними завданнями
контррозвідувальної діяльності ставали захист від аґентурної розвідки, спеці-
альної підривної діяльності противника органів держуправління та вищого ке-
рівництва країни, збройних сил (передовсім діючої армії), тилу, партизанського
руху, промисловості, транспорту, сфер державної та військової таємниць. Крім
того, за умов активного використання противником ідейно-духовної сфери,
його намагань дестабілізувати етноконфесійні відносини, використати у своїх
інтере сах національно-визвольні рухи та ідейно-політичну опозицію, а також
з ураху ванням особливостей внутрішньої політики сталінізму, контррозвіду-
вальна діяльність поширювалася й на суспільне, культурне, релігійне життя,
об’єктом пильної уваги виступали також окремі соціальні групи, насамперед ін-
теліґенція та носії національної самосвідомості. Контррозвідувальну діяльність
забезпечували різні засоби й підрозділи органів держбезпеки: візуальне спосте-
реження та оперативна установка, оперативно-технічні, радіо, криптографічні
служби, експертні, обліково-інформаційні підрозділи, військова цензура тощо.
Досвід зафронтової роботи воєнної доби заслуговує на вивчення в інтересах під-
готовки співробітників спецслужб сучасної України.
62 Там само. – Ф.13. – Спр.375. – Арк.77–78, 174.
63 Див.: Душин Н. Советская военная контрразведка в годы Великой Отечественной
войны. – С.15.
This article analyzes the main directions of counterintelligence activities of Soviet spe-
cial services on the territory of Ukraine against the Nazi invaders and occupiers in the
period of 1941–1944. The efforts, aimed at neutralization of subversive actions of ene-
my agents, espionage, intelligence and information network are studied. The methods
of operational work, aimed to identify collaborators in different groups of contempo-
rary Ukrainian society and countering opposite political-military forces are disclosed.
Keywords: World War II, Ukraine, Soviet, German and Romanian secret services,
intelligence and counterintelligence, operational practices, collaboration.
|