Державотворчі та національно-демократичні процеси в Україні 1991–2014 рр.: польський суспільно-політичний дискурс

Проаналізовано зміни польської суспільно-політичної думки про Україну та українців у період 1991–2014 рр. Особливу увагу приділено відображенню у пресі, в офіційному й політичному дискурсах, а також опитуваннях громадської думки проблем, пов’язаних із розбудовою української державності та запрова...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2015
Автор:	Хахула, Л.І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2015
Назва видання:	Український історичний журнал
Теми:	Історичні студії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109296
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Державотворчі та національно-демократичні процеси в Україні 1991–2014 рр.: польський суспільно-політичний дискурс / Л.І. Хахула // Український історичний журнал. — 2015. — № 1. — С. 92-107. — Бібліогр.: 84 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-109296
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1092962016-11-23T03:02:58Z Державотворчі та національно-демократичні процеси в Україні 1991–2014 рр.: польський суспільно-політичний дискурс Хахула, Л.І. Історичні студії Проаналізовано зміни польської суспільно-політичної думки про Україну та українців у період 1991–2014 рр. Особливу увагу приділено відображенню у пресі, в офіційному й політичному дискурсах, а також опитуваннях громадської думки проблем, пов’язаних із розбудовою української державності та запровадженням у громадсько-політичне життя демократичних принципів. The article deals with the changes of Polish public and political opinion about Ukraine and Ukrainians in 1991–2014. Special attention is given to the representation in Polish periodicals, political discourse and public opinion polls problems connected with development of Ukrainian state and establish of democratic principles in public life. 2015 Article Державотворчі та національно-демократичні процеси в Україні 1991–2014 рр.: польський суспільно-політичний дискурс / Л.І. Хахула // Український історичний журнал. — 2015. — № 1. — С. 92-107. — Бібліогр.: 84 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109296 323 (477) «1991/2014»:304.9 (=162.1) uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історичні студії Історичні студії
spellingShingle	Історичні студії Історичні студії Хахула, Л.І. Державотворчі та національно-демократичні процеси в Україні 1991–2014 рр.: польський суспільно-політичний дискурс Український історичний журнал
description	Проаналізовано зміни польської суспільно-політичної думки про Україну та українців у період 1991–2014 рр. Особливу увагу приділено відображенню у пресі, в офіційному й політичному дискурсах, а також опитуваннях громадської думки проблем, пов’язаних із розбудовою української державності та запровадженням у громадсько-політичне життя демократичних принципів.
format	Article
author	Хахула, Л.І.
author_facet	Хахула, Л.І.
author_sort	Хахула, Л.І.
title	Державотворчі та національно-демократичні процеси в Україні 1991–2014 рр.: польський суспільно-політичний дискурс
title_short	Державотворчі та національно-демократичні процеси в Україні 1991–2014 рр.: польський суспільно-політичний дискурс
title_full	Державотворчі та національно-демократичні процеси в Україні 1991–2014 рр.: польський суспільно-політичний дискурс
title_fullStr	Державотворчі та національно-демократичні процеси в Україні 1991–2014 рр.: польський суспільно-політичний дискурс
title_full_unstemmed	Державотворчі та національно-демократичні процеси в Україні 1991–2014 рр.: польський суспільно-політичний дискурс
title_sort	державотворчі та національно-демократичні процеси в україні 1991–2014 рр.: польський суспільно-політичний дискурс
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Історичні студії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109296
citation_txt	Державотворчі та національно-демократичні процеси в Україні 1991–2014 рр.: польський суспільно-політичний дискурс / Л.І. Хахула // Український історичний журнал. — 2015. — № 1. — С. 92-107. — Бібліогр.: 84 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT hahulalí deržavotvorčítanacíonalʹnodemokratičníprocesivukraíní19912014rrpolʹsʹkijsuspílʹnopolítičnijdiskurs
first_indexed	2025-07-07T22:52:38Z
last_indexed	2025-07-07T22:52:38Z
_version_	1837030452706148352
fulltext	Український історичний журнал. – 2015. – №1 У 2013–2014 рр. українське суспільство піднялося на революційну боротьбу проти свавілля влади, корумпованості держапарату, утисків свободи слова, спроб накинути згори спосіб життя і поведінки. Революція гідності стала свого роду під- сумком понад двадцятилітнього переходу країни від тоталітаризму до демократії, визначення свого місця на міжнародній арені і, найголовніше, усвідомлення себе консолідованим громадянським суспільством. Паралельно з Україною у кінці ХХ – на початку ХХІ ст. шлях реформ пройшли її центральноєвропейські сусі- ди, зокрема й Республіка Польща. Для незалежної України ця держава стала прикладом здійснення політико-адміністративної трансформації, упровадження ринкових правил у соціально-економічне життя, реалізації національно-культур- них програм. Своєю чергою, для Польщі українська проблематика залишалася актуальною з огляду на безпосереднє сусідство й непросту спільну історію. Згадані чинники, а також історична близькість і культурна спорідне- ність поляків та українців актуалізують проблему сприйняття польським сус- пільством своїх східних сусідів, ставлять у фокус наукового аналізу питання, пов’язані з польською оцінкою українських державно-політичних трансформа- цій кінця ХХ – початку ХХІ ст., формуванням загальнопольського дискурсу1 про Україну та українців у пресі, політичній і громадській думці. Зважаючи на те, що дана проблема не посіла відповідного місця в історичних студіях (се- ред дослідників, які торкалися питання, слід згадати О.Ігнатову2, В.Тютюна3, * Хахула Любомир Ігорович – кандидат історичних наук, молодший науковий співробітник Інституту українознавства імені І.Крип’якевича НАНУ (Львів), центр дослідження українсько-польських відносин E-mail: l.khakhula@gmail.com 1 Тут під дискурсом розуміються всі форми формальної та неформальної словесної взаємодії, а також писані тексти всіх різновидів. Докл. див.: Potocka-Hoser A. Analiza dyskursu a badanie stereotypowości pojęć politycznych // Kоlokwia Psychologiczne. – T.1: Stereotypy i uprzedzenia / Рod red. Z.Chlewińskiego, I.Kurcz. – Warszawa, 1992. – S.185–198. 2 Ігнатова О. Образ сучасної України в польському тижневику «Політика» // Вісник Львівського університету: Серія «Журналістика». – Л., 2004. – Вип.25. – С.499–504. 3 Тютюн В. Польські міфи та стереотипи про українство (на матеріалах польської преси по- чатку 90-х років ХХ століття) // Пам’ять століть. – 2005. – №6. – С.104–112. УДК 323 (477) «1991/2014»:304.9 (=162.1) Л.І.ХАХуЛА * ДЕРЖАВОТВОРЧІ ТА НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ 1991–2014 рр.: ПОЛЬСЬКИЙ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС Проаналізовано зміни польської суспільно-політичної думки про Україну та українців у період 1991–2014 рр. Особливу увагу приділено відображенню у пресі, в офіційному й політичному дискурсах, а також опитуваннях громадської думки проблем, пов’язаних із розбудовою української державності та запровадженням у громадсько-політичне життя демократичних принципів. Ключові слова: Польща, Україна, польсько-українські відносини, демократичні процеси, політико-медійний дискурс, громадська думка. Український історичний журнал. – 2015. – №1 93Державотворчі та національно-демократичні процеси в Україні 1991–2014 рр. ... М.Павлюх4, Л.Зашкільняка5, Я.Заленцького6). Актуальною вона залишається й надалі. Мета цієї розвідки полягає в аналізі закономірностей у ставленні поляків до українців та України у середовищах політиків, мас-медіа й на рівні пересічних громадян у період від проголошення нашою державою незалежності до револю- ційних подій 2013–2014 рр. Особливу увагу приділено оцінці польською суспіль- но-політичною думкою проблем, пов’язаних із розбудовою української державнос- ті та запровадженням демократичних принципів у громадсько-політичне життя. Після демократичних змін у Польщі та проголошення незалежності України українці й поляки знали один про одного дуже мало, оперуючи пере- важно старими міфами та негативними стереотипами. Наявний стан речей польський історик В.Бонусяк пояснював такими чинниками: пам’яттю тих людей, які зазнали кривд від своїх сусідів, і, часто несвідомо, прагнули пере- казати власні негативні відчуття щодо іншого народу своїм родинам, колегам чи середовищу, в якому проживали; низьким рівнем поінформованості обох суспільств про історичний процес та його складність; функціонуванням пере- важно негативних стереотипів свого сусіда в обох суспільствах; браком знань про досягнення сусіднього народу, його внесок в європейську чи світову науку, культуру, мистецтво7. На початку останнього десятиліття ХХ ст. справою налагодження поль- сько-українських відносин і творення позитивного образу України займалися польські політики. Для формування власної позиції щодо українського питан- ня політичні й інтелектуальні еліти демократичної Польщі перейняли кон- цепції еміграційної опозиції. Ідеї еміграції доопрацювали опозиціонери все- редині ПНР. Їх суть зводилася до того, що незалежність України є запорукою незалежності Польщі8. Разом з тим це середовище сформувало усвідомлення факту, що Україна могла існувати як національна держава, а українці достат- ньо дозріли для створення власної держави. Незадовго після польських демо- кратичних виборів 4 червня 1989 р. ці ідеї пролунали і в Україні. 8–10 вересня 1989 р. у Києві відбувся установчий з’їзд Народного руху України. Участь у ньому взяли польські діячі «Солідарності» й новообрані пос- ли до Сейму: А.Міхнік, Б.Борусевич, В.Мокрий та ін. А.Міхнік у своєму ви- ступі зазначав: «Нехай прихильною до вас буде доля. Нехай Бог дає вам силу. Хай живе вільна, демократична і справедлива Україна!»9. За участь у цьому з’їзді польська преса й телебачення звинуватили А.Міхніка у «зраді народу», а російські – в агресивній антирадянськості. 4 Павлюх М. Стереотипи й образи України та українця у сучасній польській журналістиці // Вісник Львівського університету: Серія «Журналістика». – Л., 2007. – Вип.30. – С.253–261. 5 Zaszkilniak L. Stosunki ukraińsko-polskie w XX wieku w świadomości społecznej Ukraińców i Polaków // Przegłąd Wschodni. – T.XI. – Zesz.4 (44). – 2011. – S.807–819. 6 Załęcki J. The Polish and their attitudes to Ukraine and the Ukrainians in the period of the «Orange Revolution» – between warmth and prejudice // Соціологічні дослідження. – 2008. – №7. – С.1–9. 7 Bonusiak W. Stosunki polsko-ukraińskie w latach 1990–1996 // Polska i Ukraina po II wojnie światowej / Pod red. W.Bonusiaka. – Rzeszów, 1998. – S.331–332. 8 Чушак Х. Немає вільної Польщі без вільної України. Україна та українці у політичній дум- ці польської опозиції (1976–1989). – Л., 2011. – С.190. 9 Michnik A. Prezydent wolnej Ukrainy w Polsce // Gazeta Wyborcza. – 1992. – №117. – 19 maja. Український історичний журнал. – 2015. – №1 94 Л.І.Хахула 4–5 травня 1990 р. у селищі Яблонна біля Варшави відбулася зустріч депу- татів Верховної Ради УРСР із польськими колегами з Громадянського парла- ментського клубу Сейму. У ході жвавої дискусії й обміну думками українські і польські парламентарі порушували різні питання, а найбільше – пов’язані зі складною історією польсько-українських відносин. Проте кожен представ- ник польської делегації у своєму виступі підтримував прагнення українців до відновлення власної незалежності. Тут ілюстрацією можуть служити слова Є.Туровича: «Ми, поляки, не лише повністю визнаємо право українців на не- залежність, але якнайбільше цьому сприяємо»10. 28 липня 1990 р. Сейм Республіки Польща прийняв ухвалу, якою привітав проголошення Верховною Радою УРСР Декларації про державний суверені- тет11. Наступне рішення, що стосувалося України, Сейм прийняв 31 серпня 1991 р. Документ вітав Акт проголошення незалежності України: «Польща, яка свободу і незалежність власної держави ставить понад усе, повністю ро- зуміє й усвідомлює значення історичного рішення українського парламенту. Прийнятий акт є здійсненням прагнень українського народу, виразом права України самостійно визначати власну внутрішню та зовнішню позиції». Після проведення в Україні референдуму на підтвердження Акта про незалежність, Польща, в особі прем’єра Я.К.Белецького, 2 грудня 1991 р. першою у світі ви- знала незалежну Україну12. У нашій країні вбачали «партнера для близьких і всебічних добросусідських відносин»13, а польський уряд був «переконаним, що здобуття Україною незалежності матиме позитивний вплив на поглиблення співпраці наших держав для добра обох народів, їх сусідів та цілої Європи»14. У спеціальному рішення від 6 грудня Сейм висловлював сподівання, що «по- вага до права поляків, які живуть в Україні, та українців у Польщі культи- вувати і розвивати свою національну ідентичність буде містком між обома народами»15. Український правозахисник М.Маринович, аналізуючи цей іс- торичний факт, зазначав: «Визнання 1991 року незалежної України, що його зробила Польща, безперечно, свідчило: Польща визнала свою довоєнну полі- тику щодо України хибною»16. Одним із важливих аспектів польсько-української співпраці цього періо- ду стало підписання 18 травня 1992 р., під час візиту до Польщі Президента України Л.Кравчука, договору про добросусідство, дружні відносини та 10 Archiwum Akt Nowych. – 2346 Unia Wolności. – Sygn.127. – Forum polsko-Ukraińskie. – Teksty wystąpien na spotkaniu delegacji deputowanych Rady Najwyższej Ukraińskiej SRR czło- nów Ludowego Ruchu Ukrainy na rzecz przebudowy z przedstawicielami Obywatelskiego Klubu Parlamentarnego, Jabłonna 4–5 maja 1990 r. – S.14. 11 Uchwała Sejmu Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 28 lipca 1990 r. // Monitor Polski. – 1990. – №30. – Poz.234. 12 Uchwała Sejmu Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 31 sierpnia 1991 r. w sprawie niepodległości Ukrainy // Ibid. – 1991. – №29. – Poz.205; Polska uznała niepodległą Ukrainę // Gazeta Wyborcza. – 1991. – №281. – 2 grudnia. 13 Ibid. 14 Ibid. 15 Uchwała Sejmu Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 6 grudnia 1991 r. w sprawie niepodległości Ukrainy // Monitor Polski. – 1991. – №45. – Poz.316. 16 Маринович М. Польща і Україна після медового місяця // Критика. – 2010. – Травень – чер- вень. – Ч.5/6. – С.28. Український історичний журнал. – 2015. – №1 95Державотворчі та національно-демократичні процеси в Україні 1991–2014 рр. ... співробітництво. Документ, серед іншого, обумовлював права національних меншин на збереження й розвиток етнічної, культурної, мовної, релігійної ідентичності, принципи догляду за існуючими, а також віднайденими в май- бутньому місцями військових і цивільних поховань17. Щодо самого польського суспільства, то, як було уже сказано, на початку 1990-х рр. пересічний поляк майже нічого не знав про Україну18. Важливу мі- сію у справі покращення образу України та українців серед поляків мала ви- конувати періодична преса. Перша реакція польських друкованих ЗМІ на про- голошення Україною незалежності проявилася в різного роду коментарях та безпосередніх репортажах з України. «Gazeta Wyborcza» навела такий комен- тар: «Століття полонізації, російщення, отуречення, литовських і татарських завоювань, поділів між Польщею й Росією; лише короткий період козацької самостійності, і ще коротший епізод незалежності після революції в Росії; най- більша, поряд із поляками й вірменами, діаспора та велика данина кров’ю, сплачена в період Великого Голоду і в радянських ҐУЛАҐах – неприхильною була історія до українців, народу без держави, який довго й розпачливо боров- ся за існування та збереження власної ідентичності». Логічним актом з боку Польщі мало б бути визнання незалежності України, бо це символічний жест тих, «котрі так довго не визнавали українців народом». Статтю завершувало звернення до українців: «Понад рахунками кривд простягаємо сьогодні доло- ню до наших сусідів, до народу, який всупереч надії і т. зв. “реалполітик” здо- був незалежність»19. Через декілька років після проголошення незалежності України, поль- ські журналісти та публіцисти почали підбивати перші підсумки існування молодої держави. У жовтні 1993 р. кореспондент «Rzeczypospolitej» в Україні писав, що найбільшою зміною, яка сталася після 1 грудня 1991 р., був процес українізації: щоразу більше шкіл переходили на українську мову навчання, на вулицях появлялося дедалі більше написів українською мовою, навіть ро- сійськомовні депутати і міністри вивчали українську20. Газети повідомляли, що Україна була «єдиною республікою колишнього СРСР, може, крім Білорусі, де після розпаду імперії не дійшло до жодних боїв. І попри те, що в Україні є більше народів, національностей і етнічних груп, аніж на Кавказі»21. Аналізуючи перші кроки української влади, польська преса констату- вала, що після проголошення незалежності Україна зіткнулася з багатьма труднощами: існуванням сильних структур старої влади, відсутністю тради- цій незалежної держави, складною національною ситуацією, сильною еконо- мічною залежністю від Москви22. Потужна армія та ядерний статус України непокоїли багатьох її сусідів, а разом із тим ставали нагодою для політичних 17 Traktat między Rzecząpospolitą Polską a Ukrainą o dobrym sąsiedztwie, przyjaznych stosun- kach i współpracy, sporządzony w Warszawie dnia 18 maja 1992 roku // Dziennik Ustaw RP. – 1993. – №125. – Poz.573. 18 Od Redakcji // Więź. – 1991. – № 11/12. – S.5. 19 Szczęsna J. Ponad rachunkami krzywd // Gazeta Wyborcza. – 1991. – №679. – 9 września. 20 Kościński P. Ukraińskie przesilenie // Rzeczpospolita. – 1993. – №239. – 12 października. 21 Łomianowski A. Gorzkie święto // Gazeta Wyborcza. – 1993. – №198. – 25 sierpnia. 22 Kościński P. Ukraina: Pół roku niepodległości // Rzeczpospolita. – 1992. – №116. – 8 maja. Український історичний журнал. – 2015. – №1 96 Л.І.Хахула маніпуляцій. У листопаді 1991 р. прем’єр федерального уряду Чехословаччини М.Чалфа на зустрічі зі словаками, що мешкали в Чехії, різко виступав проти поділу федерації на дві держави, аргументуючи це так: «На сході Словаччини розташована Україна, в котрій голос бере націоналізм, яка має 450 тис. озбро- єних людей і яка хоче розпоряджатися ядерною зброєю. Наївною є думка, що Україна дозволила б, щоби обіч неї якась мала держава розвивалася так, як їй захочеться»23. Територіальну загрозу в Україні вбачали і поляки, передусім меш- канці Перемишля. Підставами для цього служили великі запаси ядерної зброї і непередбачуваність політики української влади. Посол до Сейму від Перемишльського воєводства Я.Онишкевич, коментуючи такі побоювання, го- ворив, що загрози для Польщі на східному кордоні існували, але їх не слід було пов’язувати з назвою «Україна». Декларації української влади свідчи- ли про бажання позбутися ядерних запасів, і проголошували їх не лише пе- ред Польщею, але й перед західними державами24. На думку Я.Онишкевича, Україна не тільки не загрожувала Польщі, але й покладала на останню ве- ликі сподівання в питанні проєвропейських прагнень. Тому, замість поши- рювати страхи, полякам рекомендовано використовувати «дійсно великий історичний шанс, щоби поховати давні суперечки і щоб після німецько-фран- цузького та польсько-німецького об’єднання відбулося польсько-українське примирення»25. Україна на початку 1990-х рр. для багатьох поляків залишалася страшним і занедбаним краєм, часто небезпечним для життя. Наприклад, у Перемишлі тих, хто мав намір їхати подорожувати Україною, розцінювали як самогубців, адже Україна – це «бруд і різні зарази, мафія, голод, суцільний хаос». Зважаючи на територіальну близькість Перемишля до кордону, місцеве населення вва- жало себе «знавцями справи». Журналіст газети «Życie Przemyskie» перед тим, як вирушити в подорож Україною, «про всяк випадок зробив собі щеплення від дифтерії, набрав сухого провіанту, ліків і коньяку для дезінфекції»26. Проблему відносин України з Росією після розпаду СРСР часто сприйма- ли у Польщі в категоріях «сателіт – метрополія». Московський кореспондент «Rzeczypospolitej» С.Поповський одну зі своїх статей назвав «Росія розраховує на нового Хмельницького», тим самим, уважаючи, що Росія ніколи не пого- диться з втратою Києва, Криму чи Одеси: «Москва вірить, що часи Мазепи і Скоропадського врешті минули, в колисці Русі з’явиться новий гетьман Хмельницький і все повернеться на своє місце – Україна знову назавжди буде з Росією». На думку С.Поповського, не лише Росія як державний апарат, але й пересічні росіяни ніколи не погодяться з відокремленням і незалежністю України: «Більшість російських громадян повторюють як молитву: “Україна повернеться”, і не важливо, запитати про це пересічного Івана Іванова, чи 23 Gazeta Wyborcza. – 1991. – №277. – 28 listopada. 24 O zagrożeniu granicy wschodniej: Rozmowa z byłym wiceministrem obrony, posłem Januszem Onyszkiewiczem // Życie Przemyskie. – 1992. – №10. – 12 marca. 25 «Oficerowie są lojalni wobec państwa»: Rozmowa z ministrem Obrony Narodowej Januszem Onyszkiewiczem // Ibid. – №30. – 29 lipca. 26 Głowacki R. Śladami husarii // Ibid. – 1993. – №11. – 22 grudnia. Український історичний журнал. – 2015. – №1 97Державотворчі та національно-демократичні процеси в Україні 1991–2014 рр. ... реформаторського Ніколая Шмельова, чи, врешті, найпопулярнішого росій- ського сатирика-фейлетоніста Михайла Задорнова»27. Причина для таких пе- реконань була простою: без України немає Росії, немає мови про великодер- жавну Москву. Ще одну загрозу від України на початку 1990-х рр. пов’язували з щоразу ак- тивнішим українським націоналізмом. Преса часто писала, що найсильніші на- ціоналістичні угруповання в Україні діяли в Галичині, були пов’язані з іменем і діяльністю С.Бандери та прагнули створити національну українську державу28. Польські організації вбачали загрозу від українців для себе не лише в Польщі, а й поза її межами. На початку 1992 р. Польський репатріаційний комітет та Союз поляків Поділля звернулися до уряду Польщі з вимогою вий- ти з переговорів про підписання договору з Україною, мотивуючи це тим, що майбутній документ не містив положень, які гарантували б полякам в Україні «належні їм права на автономію в регіонах із переважною більшістю польсько- го населення, що мешкає там уже століттями». Польські організації вважали, що «Україна протиправно займає наші східні терени», і вимагали надання польській національній меншині «хоча б половини тих прав, які мають укра- їнці в Польщі»29. Уже після підписання польсько-українського договору, у грудні 1992 р. Товариство шанувальників Львова й південно-східних кресів у відкритому листі до Л.Валенси висловило своє незадоволення: «У нашій тисячолітній іс- торії Ви є першим політиком, який як глава держави офіційно відрікся від прав польського народу на частину батьківщини і на найвірніше місто без кон- сультацій з народом і всупереч польському державному інтересу. Не йдеться тут про повернення загарбаних силою земель, але про оголошення морального права до володіння ними»30. До образу Львова як «найвірнішого міста» або «галицького П’ємонту» час- то зверталися польські публіцисти. З одного боку, можна натрапити на ви- словлювання такого плану: «Важко собі уявити сьогоднішню Україну без Галичини, того українського П’ємонту, без якого Україна була б подібною до Білорусії»31. Інший образ Львова – це націоналістичне місто, де поляків питають: «Для чого ви сюди приїхали?», а на могилах «орлят» націоналісти пишуть: «Польське лайно»32. «Кресові» ж організації часто не приховували сво- їх бажань, аби Львів та інші українські міста перебували у складі Польщі. У лютому 1996 р. історик Е.Прус на одній із зустрічей заявив, що він воло- діє інформацією, за якою М.Горбачов мав намір віддати Львів і Калінінград Польщі: «Росіяни в такий спосіб хотіли захиститися від польських претензій на землі, приєднані до СРСР згідно з пактом Молотова – Ріббентропа». Але ра- дянську пропозицію відкинула група діячів партії «Демократичний союз». 27 Popowski S. Rosja liczy na nowego Chmielnickiego // Rzeczpospolita. – 1994. – №9. – 12 stycznia. 28 P.K. Dwa wyroki śmierci // Ibid. – 1992. – №289. – 9 grudnia. 29 Polacy z Podola: nie podpisywać traktatu // Ibid. – №72. – 25 marca. 30 List otwarty do Prezydenta Rzeczypospolitej Polskiej Lecha Wałęsy // Semper Fidelis. – 1992. – №3/4. – S.3. 31 Gromadzki G. Kraj na skraju // Gazeta Wyborcza. – 1996. – №197. – 24–25 sierpnia. 32 Harpula W. Tryzub kontra Czerwona Gwiazda // Rzeczpospolita. – 1999. – №125. – 31 maja. Український історичний журнал. – 2015. – №1 98 Л.І.Хахула За Е.Прусом: «Мазовецький, Ґеремек, Куронь і Міхнік спеціально поїхали до Москви і “навколішки” просили Горбачова, аби не віддавав Польщі Львова». Сам Е.Прус зазначав, що це йому підтвердив генерал В.Ярузельський, на що останній здивовано відповів, що «пропозиція повернення Львова була б цілко- витим скандалом»33. Дещо по-іншому Україну та українців на початку 1990-х рр. сприйма- ли пересічні мешканці Польщі. Найбільш репрезентативним джерелом тут є результати соціологічних опитувань на тему ставлення поляків до різних народів. У 1991 р. позитивно до українців ставилося 9% поляків, неприязнь відчувало 38% опитаних34. У загальному рейтингу народів гірші позиції були лише у ромів (циганів) та арабів. Ці дані є наочним підтвердженням резуль- тативності політики влади ПНР, спрямованої на дискредитацію українців у польському суспільстві. Поряд з тим у 1991 р. 60% поляків вважали незалежність України корисною для Польщі. Натомість об’єднання Німеччини тоді лякало більшість поляків. У 1992 р. на питання про те, яких держав слід найбільше побоюватися, Україну назвало 30% опитаних. Соціологи спостерігали таку тенденцію серед респон- дентів: «Якщо ми когось любимо, то думаємо, що і вони нас люблять»35. Тому більшість поляків уважали, що найбільше їх любили французи, американці, італійці, а найменше – безпосередні сусіди: литовці, німці, росіяни та українці36. Подібна тенденція у ставленні поляків до українців зберігалася впродовж наступних років. Польсько-українські спроби налагодити дружні й добросусід- ські відносини, напевно, не мали значного впливу на зміну ставлення поляків до своїх найближчих сусідів. У грудні 1992 р. газета «Rzeczpospolita» опублі- кувала результати опитування серед поляків на тему: «Які національності можуть шкодити Польщі і полякам?». 72% респондентів такими, що можуть зашкодити назвали німців, 29% уважали, що це українці та євреї, і лише 10% вказали росіян37. Натомість на питання: «Які національності можуть бути ко- рисними для Польщі і поляків?» 77% назвали тих-таки німців, 37% – євреїв. І лише 16% опитаних ствердили, що українці можуть бути корисними38. Станом на середину лютого 1993 р. серед народів, чий приїзд до Польщі, на думку поляків, слід було обмежити, найбільше називали українців (близько 65% опитаних), а також росіян (63%)39. Найпослідовнішими у власному ставленні до України були польські по- літики. Тому на середину 1990-х рр. їх проукраїнська риторика практично не змінилася. Посол Сейму Б.Ґеремек писав: «Польща потребує незалежної України принаймні з двох причин. По-перше, повага Росії до української 33 Wroński P. Jak nie dostaliśmy Lwowa // Gazeta Wyborcza. – 1996. – №68. – 20 marca. 34 Jasińska-Kania A. Zmiany postaw Polaków wobec różnych narodów i państw // Studia nad po- stawami wobec innych narodów, ras i grup etnicznych. – T.2: Bliscy i Dalecy / Pod red. A.Jasińskiej- Kani. – Warszawa, 1992. – S.223. 35 Francja dobra, Ukraina zła // Gazeta Wyborcza. – 1992. – №161. – 10 lipca. 36 Orlof E. Geneza i znaczenie polsko-ukraińskiego pojednania // Україна і Польща – стратегічне партнерство: Історія. Сьогодення. Майбутнє / За заг. ред. Т.І.Зарецької. – Ч.2. – К., 2002. – С.16. 37 Datner-Śpiewak H., Krzemiński I. Polacy, Żydzi i inni // Rzeczpospolita. – 1992. – №304. – 29 grudnia. 38 Ibid. 39 Wizowe prawo Kalego // Gazeta Wyborcza. – 1993. – №70. – 24 marca. Український історичний журнал. – 2015. – №1 99Державотворчі та національно-демократичні процеси в Україні 1991–2014 рр. ... незалежності – політично і психологічно надзвичайно важке завдання – є сво- го роду тестом російських намірів і перевіркою російських неоімперських тен- денцій. По-друге, існування незалежної української держави, дружньо та мир- но налаштованої і до Польщі, і до Росії, належить до польських інтересів»40. Подібну думку висловлював і міністр закордонних справ А.Олеховський: «У відносинах з Україною прагнемо наповнити матеріальним змістом форму- лу “тісного” партнерства. Творимо умови для дедалі інтенсивнішого розвитку політичної, господарської і суспільно-культурної співпраці, яка сприятиме економічній і демократичній трансформації України»41. Для поляків авторитетом у справі польсько-українських відносин зали- шався З.Бжезинський, на цей період директор Центру стратегічних дослі- джень у Вашинґтоні. Він рішуче підтримував незалежність України, вбачав роль Польщі у становленні молодої України ключовою. Зі стратегічних мірку- вань Польща могла почувати себе безпечною лише «в умовах існування поруч з нею незалежної України»42. Натомість для України підставою збереження незалежності мала бути турбота про активну співпрацю з «найважливішим західним сусідом», тобто з Польщею. З.Бжезинський був переконаний, що «для кожного інтелігентного поляка, як і для кожного інтелігентного україн- ця, само собою має бути зрозумілим, що на сучасному етапі історії зміцнення і розширення польсько-українського об’єднання є не лише моральним, але і політичним наказом»43. Якщо примирення не відбудеться, то з цього скориста- ється Москва, яка мріяла відбудувати власну імперію. У листопаді 2001 р. було оприлюднено доповідь Інституту громадських справ44, яка містила результати соціологічних досліджень, проведених у січ- ні 2001 р. Закономірністю, що випливала з результатів опитування, був той факт, що Україну поляки сприймали так само, як Польщу, у країнах Заходу, тобто як бідну, відсталу, погано організовану й небезпечну державу. З погля- ду неприхильного ставлення до себе з боку поляків українці продовжували знаходитися на остатньому місці, нижчому, аніж росіяни, білоруси, словаки, угорці чи чехи45. Серед приписуваних поляками українцям рис національно- го характеру були нетолерантність, завзятість, нещадність (12%), гостинність, дружелюбність (3%), безгосподарність (1%), працьовитість (1%) та ін.46 Щодо ставлення до українців, то ті респонденти, які відвідували колись Україну, надавали перевагу симпатії українцям перед антипатією. Рівень симпатії до українців залежав і від віку. Певна вікова межа – 40 років. Разом з тим вплив воєнних подій значно відчувався. І, як писала автор рапорту Й.Конечнa, публічні польсько-українські дискусії над історією «точилися десь 40 Geremek B. Polska i świat – koniec tysiąclecia // Ibid. – 1994. – №105. – 7–8 maja. 41 Olechowski A. Polska między siąsiadami // Ibid. – 1994. – №110. – 13 maja. 42 Drogowskaz dla Warszawy i Kijowa: Z Zbigniewem Brzezińskin rozmawiał Bohdan Osadczuk // Rzeczpospolita. – 1994. – №17. – 21 stycznia. 43 Fil J. «Jeżeli Polska i Ukraina staną się przeciwnikami, skorzysta na tym jedynie Moskwa»: Rozmowa z profesorem Zbigniewem Brzezińskim // Życie Przemyskie. – 1997. – №37. – 10 września. 44 Konieczna J. Polska – Ukraina: wzajemny wizerunek: Raport z badań. – Warszawa, 2001. – 89 s. 45 Wojciechowski M. Tak blisko, a tak daleko // Gazeta Wyborcza. – 2001. – №271. – 21 listopada. 46 Konieczna J. Polska – Ukraina: wzajemny wizerunek… – S.21. Український історичний журнал. – 2015. – №1 100 Л.І.Хахула на маргінесі найважливіших справ, якими жило польське суспільство»47. Тому на початку ХХІ ст. значного ефекту від них не відчувалося. Про ставлення поляків до українців на побутовому рівні неодноразово писа- ла преса. Більшість поляків нав’язувала перші контакти з українцями на база- рах, де останні продавали дешеві товари. Це сприяло поглибленню негативного стереотипу України в Польщі. Як писав польський дослідник Я.Заленцький, в останнє десятиліття ХХ ст. уявлення поляків про українців характеризувалися набором рис, які повністю суперечили концепції економічної людини. Поляки вважали українців бідними, марнотратними, позбавленими підприємливості, лінивими. У культурній і традиційній сферах українці виглядали відсталими, неосвіченими, неохайними. А в політичному та соціальному вимірах поляки при- писували українцям такі риси, як крайній націоналізм, мстивість та фанатизм48. «Прибульців зі Сходу» польські функціонери часто трактували як людей другої категорії. Переважно не розрізняли, ідеться про росіян, білорусів чи гро- мадян України – стратегічного партнера Польщі. Поляки просто не любили Схід, боялися його, не знали і не хотіли пізнати. Як писав М.Войцеховський: «Усі хто за Бугом, для нас “росіяни” (“Ruscy”) або злі». Журналіст подавав осо- бистий досвід: «Перетинаючи кордон багато разів обдертими автобусами разом із прибульцями зі Сходу, я відчував себе громадянином вищої категорії, бо маю паспорт з орлом. Після пред’явлення документа службовці зверталися до мене словом “пан”. Однак у глибині душі мені було соромно»49. У кінці 2001 р. на питання, яким буде майбутнє України Президент Польщі А.Квасневський відповідав: «Україна мене здивувала. Я непокоївся, що можуть бути проблеми з національною ідентичністю. Але справи вигляда- ють краще, аніж я сподівався. Через десять років після проголошення неза- лежності, почуття тотожності, власної відмінності є сильним. Але бракує там еліт, людей, котрі б знали як, і намагалися змінювати економіку, громадське життя, щоденні звички. Якщо Європа, Сполучені Штати і Польща будуть по- слідовно підтримувати Україну і розвивати різні форми співпраці, то суверен- ний курс України до демократії й економічного розвитку збережеться»50. Для польського президента найважливішим у відносинах з Україною було терпіння. Він неодноразово висловлював думку, що до цієї країни слід під- ходити терпляче, адже «точка старту для всіх перемін в Україні була значно гіршою, аніж наша. Не можна порівнювати нашу ПНР із сімдесятиліттям ра- дянської України. Поляки завжди були відкритими для світу. У Польщі здібні люди працювали в навчальних закладах, писали книжки, працювали в бізнесі чи політиці. В Україні найталановитіші виїжджали до Москви. В обличчі люд- ських талантів країна втрачала значні життєві сили»51. Звертаючись до слів 47 Konieczna J. Polska – Ukraina: wzajemny wizerunek… – S.28. 48 Załęcki J. The Polish and their attitudes to Ukraine and the Ukrainians… – C.3. 49 Wojciechowski M. Kompleks Wschodu // Gazeta Wyborcza. – 2000. – №109. – 11 maja. 50 Prezydent Rzeczypospolitej Polskiej Aleksander Kwaśniewski. Przemowienia. Listy. Wywiady. 2001 rok. Wybór. – Warszawa, 2002. – S.525. 51 Kwaśniewski A. Wywiad dla programu I PR «Polska i Świat»: 1 stycznia 2003 roku // Prezydent Rzeczypospolitej Polskiej Aleksander Kwaśniewski. Przemowienia. Listy. Wywiady. Styczeń – czer- wiec 2003 r. Wybór. – Warszawa, 2003. – S.8. Український історичний журнал. – 2015. – №1 101Державотворчі та національно-демократичні процеси в Україні 1991–2014 рр. ... Папи Римського Івана Павла ІІ, який говорив, що Польща потрібна Європі, а Європа – Польщі, А.Квасневський продовжував вислів: «Україна потрібна Європі й нам, а ми – потрібні Україні, як і Європа»52. Найкраще свою відданість українській справі польська влада змогла довести під час президентської кампанії 2004 р., яка переросла в масові ак- ції протесту. Під час українських виборів у польських виданнях «Gazeta Wyborcza», «Rzeczpospolita», тижневику «Polityka», а також у деяких консерва- тивних часописах кандидатів у президенти було представлено відповідно до таких схем: В.Ющенко – лідер опозиції, «батько гривні», політик, «відкритий до Заходу»53. Ще на початку 2000-х рр. ліберальна польська преса часто нази- вала В.Ющенка «улюбленцем Заходу», причиною чого були його вільноринко- ві погляди, а також економістом із значним авторитетом на Заході54. Тим ча- сом В.Януковича популярна польська преса представляла як кримінальника, двічі засудженого, який погано розмовляв українською мовою, діяв в інтересах Росії та донецьких олігархів, висловлювався за «стабільність», або «збережен- ня в Україні прогнилої політично-економічної системи»55. Схоже представля- ли і Л.Кучму. Журналісти «Rzeczypospolitej» писали про грубий спосіб, в який влада розправляється з опозицією, а владні інтриги називали «українською кампанією у стилі Борджіа»56. Консервативні та праві періодичні видання до опозиції, згуртованої навколо В.Ющенка, ставилися обережно. Передусім до уваги брали їхнє ставлення до ОУН і УПА та до сучасної Польщі. Журналіст консерва- тивно-ліберального тижневика «Najwyższy Czas» писав: «В Україні існує справжня опозиція. Шкода лише, що має вона антипольське, бандерівське обличчя»57. В очах польських оглядачів українські вибори 2004 р. були вибором між «сірістю, вислужництвом, лукавством та вірою і надією». Активність україн- ського суспільства на цих виборах давала надію на заангажованість суспіль- ства в побудову самоврядності. Польський соціолог Я.Новак писав, що перед Україною стоїть багато невирішених завдань: ментальний поділ між сходом і заходом, відсталість українського села і брак духовних підстав для розвитку58. І чесні вибори – це лише початок довгої дороги до змін. Перемога на виборах опозиційного кандидата В.Ющенка вселяла в поляків надію на початок нового етапу у відносинах з Україною. З’являлися коментарі, в яких не піддавалася сумніву можливість України стати членом Євросоюзу впродовж найближчого десятиліття: «Якщо через 10–15 років Україна ввійде в Євросоюз, в чому я не сумніваюся, в підручниках історії появиться речен- ня, що першою інституцією, котра про це згадала, був Європарламент. І що 52 Kwaśniewski A. Wywiad dla «Gazety Wyborczej» (fragmenty): 5 lipca 2003 roku // Prezydent Rzeczypospolitej Polskiej Aleksander Kwaśniewski. Przemowienia. Listy. Wywiady. Lipiec – gru- dzień 2003 r. Wybór. – Warszawa, 2004. – S.20. 53 Malikowski M. Wybrane problemy stosunków polsko-ukraińskich. – Rzeszów, 2010. – S.135. 54 Wojciechowski M. Stylistyczny blef Wołkowa // Gazeta Wyborcza. – 2000. – №83. – 7 kwietnia. 55 Malikowski M. Wybrane problemy stosunków polsko-ukraińskich. – S.135. 56 Ibid. – S.134. 57 Ibid. – S.136. 58 Nowak J. Ukraina: początek drogi // Gazeta Wyborcza. – 2005. – №3. – 5 stycznia. Український історичний журнал. – 2015. – №1 102 Л.І.Хахула резолюції не було б без польських євродепутатів, а раніше без багаторічних старань, увінчаних працею А.Квасневського»59. Важливе значення для зрозуміння ставлення усього польського суспіль- ства до революції мають результати соціологічних опитувань, проведених пе- ред і після згаданих подій. Загальнонаціональне опитування засвідчило, що 52% поляків цікавилися революційними подіями в Україні й активно їх об- говорювали. Серед людей із вищою освітою рівень зацікавленості українськи- ми подіями сягав 86%. Більша половина опитаних (54%) підтримувала опози- ційного кандидата В.Ющенка, і лише 2% були прихильниками провладного В.Януковича60. Змінилося і загальне ставлення поляків до українців. У 2003 р. українці займали 24 позицію позитивного ставлення у переліку 28 народів, стосовно яких проводили опитування. Через рік, відразу ж після Помаранчевої рево- люції, вони піднялися на 19 позицію у переліку з 32 народів61. Позитивне ставлення поляків до українців зросло на 10%, а рівень неприязні знизився на 17%. Якщо у жовтні 2003 р. із симпатією до українців ставилося 19% по- ляків, то у грудні 2004 р. таких було уже 29%. Відносна кількість поляків із неприязним ставленням до українців зменшилася з 51% до 37% відповідно62. Порівнявши дані росту симпатії за аналогічний період до литовців (+2%), білорусів (–2%) та росіян (–4%), соціолог Я.Заленцький зробив висновок, що Помаранчева революція «стала трампліном для швидкого росту симпатії по- ляків до українців»63. У віковому зрізі у грудні 2004 р. більшу симпатію до українців виявляли молоді поляки. До них позитивно ставилися 40% опитаних у віці 25–34 років і 32% – у віці 18–24. Натомість серед опитаних віком 55–65 років прихильність українцям виявляли лише 28%, а у віці понад 65 років тільки 19%. Ці дані ще раз підтверджують неодноразово повторювану тезу про те, що зміна поколінь є одним із ключових факторів впливу на покращення взаємних образів обох народів. Крім того, старше покоління – це носії пам’яті про складну польсько- українську історію. Серед головних перешкод польсько-українського зближен- ня аж 30% опитаних називали історію, а менше – національний характер, культурні відмінності та ін.64 Проте в наступні роки відбулися зміни симпатії поляків до українців – після різкого підйому настав спад, а точніше розчарування неспроможністю українських політичних еліт об’єднатися заради демократизації держави за європейськими стандартами. Тому вже у грудні 2005 р. 50% опитаних вирази- ли неприязнь українцям, а відносне число тих, хто ще рік тому симпатизував східним сусідам, зменшилося з 29% до 23% (див. графік). 59 Pawlicki J. Tak dalej, Polsko // Ibid. – №11. – 14 stycznia. 60 Załęcki J. The Polish and their attitudes to Ukraine and the Ukrainians… – С.1. 61 Wpływ ostatnich wydarzeń na Ukrainie na stosunek Polaków do Ukraińców. Komunikat z ba- dań. (CBOS, BS 190/2004) / Oprac. M.Strzeszewski. – Warszawa, 2004. – S.2. 62 Ibid. 63 Załęcki J. The Polish and their attitudes to Ukraine and the Ukrainians… – С.5. 64 Zaszkilniak L. Stosunki ukraińsko-polskie w XX wieku w świadomości społecznej Ukraińców i Polaków... – S.816. Український історичний журнал. – 2015. – №1 103Державотворчі та національно-демократичні процеси в Україні 1991–2014 рр. ... Зміни у ставленні поляків до українців упродовж 1991–2014 рр.65 Окремо слід згадати, що зміни суспільних настроїв поляків щодо україн- ців у кінці ХХ – на початку ХХІ ст. відбувалися на тлі складних історичних дискусій щодо відбудови Польського військового меморіалу на Личаківському цвинтарі у Львові (у польській публіцистичній традиції відомого як «Цвинтар орлят»)66 та чергових річниць Волинської трагедії 1943 р.67 Перебіг цих подій певною мірою впливав на тональність виступів політичних діячів, публікації в пресі та громадську думку. Тому у 2013 р., під час відзначення 70-річчя подій на Волині, польська суспільна думка розділилася щодо їх оцінки, а також можливості польсько- українського примирення. Якщо представники ліберальних середовищ зна- ходили слова вибачення і закликали до примирення, то «кресові» організації говорили лише про суто «польську жертву» і «затіяний українцями геноцид»68. Натомість для 54% пересічних громадян історія сприймалася такою, що ділить народи, а лише 24% висловили думку, що спільна історична традиція об’єднує 65 Див.: Stosunek Polaków do innych narodów: Komunikat z badań (CBOS, NR 20/2014) / Oprac. M.Omyła-Rudzka. – Warszawa, 2014. – S.10. 66 Докл. див.: Khakhula L. Ukraińsko-polskie dyskusje w końcu XX – początku XXI wieku: spra- wa Cmentarza Orląt we Lwowie // Między wyobrażoną a polityczną wspólnotą / Red. nauk. M.Genyk, J.Kit, W.Kononenko, W.Lesnyak. – Warszawa, 2011. – S.217–235. 67 Волинь: дві пам’яті: Збірник статей, опублікованих у «Газеті виборчій» / Пер. з пол. В.Павлів, упор. М.Войцеховський. – К.; Варшава, 2009. – 304 с.; Каліщук О. Українсько-польське протистояння на Волині та в Галичині у роки Другої світової війни: науковий та суспільний дис- курси. – Л., 2013. – 510 с. 68 Портнов А. Історії для домашнього вжитку: Есеї про польсько-російсько-український три- кутник пам’яті. – К., 2013. – С.147–154. Український історичний журнал. – 2015. – №1 104 Л.І.Хахула поляків і українців69. У цей же час 63% опитаних вважали, що об’єднання між поляками й українцями є можливим, а 21% – неможливим70. Якщо звернутися до попередніх досліджень польської громадської думки, то слід констатувати, що у 2013 р. польське суспільство у своєму прагненні примирення з україн- цями зробило рішучий крок назад, рівно на одне десятиліття (у 2003 р. також 63% опитаних вважали примирення між обома народами можливим). Адже ще в 2012 р. кількість оптимістів становила 75%, а 2004 р. їх було 81%71. Проте події зими 2013–2014 рр. значно зблизили взаємно поляків і укра- їнців. Поляки не лише морально підтримали українців, а й взяли активну участь у Революції гідності (студенти, науковці, пенсіонери, громадські дія- чі). Медійний образ польської присутності на київському Майдані складався з таких епізодів: 30 листопада 2013 р. серед постраждалих від дій «Беркута» був польський журналіст; через декілька днів зі сцени Майдану лідер пар- тії «Закон і справедливість» Я.Качинський вітався з українцями: «Слава Україні!»; поляки допомагали будувати барикади, були волонтерами. У берез- ні 2014 р. журналісти зустріли на барикадах поляка з пов’язкою, схожою на ті, що їх носили вояки Армії крайової під час Варшавського повстання 1944 р. Це виявився хлопець з Ополя на ім’я Давид, член однієї зі сотень самообо- рони72. Додавали наснаги майданівцям численні польські плакати та дитячі малюнки на підтримку протестуючих. Проте слід зауважити, що серед частини польської інтелектуальної еліти й надалі продовжував існувати страх перед міфічною «дикою силою зі Сходу», яка «під пеленою націоналізму» здатна зруйнувати європейський лад. Польський історик А.Земба під час виступу в дискусії «Україна в огні» у Краківському університеті провів аналогії Майдану із глибоко вкоріненою в українській культурі традицією козацьких віч. Сучасні українські події історик порівняв з описаними Г.Сенкевичем козацькими радами на Січі, які супроводжувалися вигуками: «Ганьба!», «Зрада!» тощо, та впливали на прийняття рішень стар- шиною. У подіях початку 2014 р. А.Земба бачив не що інше, як анархізацію суспільства: «З кожної української кризи виходить лише один переможець, який стає провідною політичною силою. Ним є націоналісти. Націоналізм, ксе- нофобія, які йдуть із Західної України в Центр, є загрозою для самої України і регіону (Росії, Європи)»73. Наприкінці січня 2014 р. газета «Rzeczpospolita» надрукувала коротке інтерв’ю з речником «Правого сектора» А.Тарасенком, в якому той запере- чив твердження про геноцид поляків на Волині у 1943 р. та різко виступив за об’єднання українських етнічних земель у складі незалежної держави. На за- питання журналіста, чи сучасні кордони України справедливі, А.Тарасенко 69 Trudna pamięć: Wołyń 1943: Komunikat z badań (CBOS, BS 93/2013) / Oprac. M.Herrmann. – Warszawa, 2013. – S.3. 70 Ibid. – S.4. 71 Ibid. 72 Rudnicki J. Pojednanie: Od Wołynia do Majdanu [Електронний ресурс]: http://www.radiownet. pl/publikacje/pojednanie-od-wolynia-do-majdanu#/publikacje/pojednanie-od-wolynia-do-majdanu 73 Głos prof. Andrzeja Zięby w dyskusji „O Ukrainie w ogniu – w Instytucie Historii UJ» [Електронний ресурс]: https://wkrakowie2014.wordpress.com/tag/dyskusja/ Український історичний журнал. – 2015. – №1 105Державотворчі та національно-демократичні процеси в Україні 1991–2014 рр. ... відповів: «Націоналіст це той, хто прагне об’єднати усі етнічні землі свого на- роду, на яких українці проживали тисячоліттями. Після війни в результаті операції “Вісла” українців виселили з тих земель і справедливості ради ці зем- лі мали б повернутися до України. Я маю на увазі Перемишль і кільканадцять інших повітів»74. Інтерв’ю викликало занепокоєння серед частини поляків і, як зауважив публіцист Л.Ясиня, це на короткий час перервало поширену від лис- топада 2013 р. тенденцію представляти Україну як громадянське суспільство, здатне на рішучий спротив проти спроб його поневолити. У правих середови- щах Польщі пішла реакція, з’явилися заяви про те, що польським політикам слід бути готовими до можливої зміни кордонів у майбутньому, адже «кордони не є даними раз і назавжди»75. Короткий сплеск польського «розчарування Україною» Л.Ясиня пояснив тим, що впродовж 2013 р. польська публіцистика формувала громадську дум- ку про Україну як про націоналістичний та радикальний край, сильно корум- пований, неспроможний розібратися з історичними і сучасними проблемами. Самі ж поляки, подаючи українцям приклад у всьому, «не проговорили з укра- їнцями складних проблем, які мають всі шанси виринути з новою силою»76. Натомість реакція польської політичної еліти, що представляла Перемишль у Сеймі (посол від «Громадянської платформи» М.Жонса), Європарламенті (по- сол від «Закону та справедливості» Т.Поремба), була доволі промовистою: де- путати засудили подібні заяви, назвавши їх «нісенітницями якогось ідіота»77. Проте ці висловлювання політики не ототожнили з протестним рухом і закли- кали польське суспільство й надалі підтримувати українців. Широку суспільну підтримку поляками українців демонструють результа- ти соціологічного опитування початку лютого 2014 р. Тоді 65% поляків вирази- ли зацікавлення подіями в Україні. Разом з тим 63% респондентів підтримали протестуючих78 (така підтримка була навіть вищою, ніж під час Помаранчевої революції, коли прихильників В.Ющенка підтримало 54% дорослих поляків). 31% не підтримали жодну сторону. Прихильниками В.Януковича проголосили себе 1% респондентів. Можна припустити, що це були симпатики маргіналь- них праворадикальних організацій, які ще на початку грудня 2013 р. висунули заклик підтримати В.Януковича («Станьмо на захист Віктора Януковича!»)79. На думку 52% опитаних, Польща разом з іншими членами Європейського Союзу повинна підтримувати «продемократичні та проєвропейські прагнення українців»80. 12% уважали, що на Польщі лежить особлива місія в українському 74 Bielecki J. Lider banderowców: ludobójstwo na Wołyniu to brednia [Електронний ресурс]: http:// www.rp.pl/artykul/1083009.html 75 Lewkowicz. To co nie najmądrzejsze // Gazeta Przemyska. – 2014. – №5 (82). – 4–10 lutego. 76 Jasinia Ł. Ukraiński nacjonalizm: ostrożnie z definicjami [Електронний ресурс]: http://www. tokfm.pl/blogi/liberte/2014/02/lukasz_jasina_ukrainski_nacjonalizm__ostroznie_z_definicjami/1 77 Przemyski pogłos Euromajdanu // Gazeta Przemyska. – 2014. – №5 (82). – 4–10 lutego. 78 Stosunek do protestów na Ukrainie: Komunikat z badań (CBOS, NR 21/2014) / Oprac. B.Roguska. – Warszawa, 2014. – S.3. 79 Stańmy w obronie Wiktora Janukowicza! [Електронний ресурс]: http://www.kronikanarodo- wa.pl/index.php?option=com_content&view=article&id=720:stamy-w-obronie-wiktora-janukowicza; Polscy narodowcy chcą bronić Janukowycza [Електронний ресурс]: http://ekurjerwarszawski.pl/mia- sto/wiadomosci/1964/polscy-narodowcy-chca-bronic-janukowycza.html 80 Stosunek do protestów na Ukrainie... – S.5. Український історичний журнал. – 2015. – №1 106 Л.І.Хахула питанні, а 29% опитаних – що Польща повинна зберегти нейтралітет і не втру- чатися в українські події81. Опитування 2014 р. зафіксувало й незначне збіль- шення громадян Польщі з позитивним ставленням до українців (див. табл., а також графік вище). Ставлення поляків до українців у 2014 р.82 Позиція в переліку народів Народи Симпатія (%) Неприязнь (%) Байдужість (%) Вагаються з відповіддю (%) 1 чехи 50 17 27 6 2 італійці 48 15 30 7 3 словаки 47 15 31 7 15 німці 39 30 27 4 21 литовці 34 27 31 8 22 українці 34 33 27 6 23 грузини 31 25 31 13 26 білоруси 29 30 31 10 27 євреї 29 33 28 10 29 китайці 25 36 29 10 30 росіяни 25 42 28 5 34 роми (цигани) 20 55 20 5 Українською відповіддю польським симпатіям стали результати соціоло- гічного опитування, проведеного 14–26 березня 2014 р. в Україні на замовлен- ня Міжнародного республіканського інституту із блоком питань, присвячених ставленню українців до інших народів і країн. Рівно половина респондентів з усієї України задекларувала своє ставлення до Польщі як «тепле», третина (34%) відзначила байдуже ставлення до західного сусіда і 15% – «прохолодне»83. Тоді, коли до Росії прихильно ставилися 31% опитаних, байдуже – 21%, і «про- холодно» – 45%. На це, очевидно, вплинула окупація й анексія суміжною державою Криму. Опитування виявило і регіональні відмінності у ставленні українців до Польщі. Найвищий рівень прихильності проявили мешканці за- хідних областей – 79%, дещо менший – центральних (70%) і низький – на пів- дні та сході нашої країни (25% і 24% відповідно)84. Отже, упродовж 1991–2014 рр. польський суспільно-політичний дискурс, представлений політичними елітами, ЗМІ та громадською думкою, не завжди 81 Stosunek do protestów na Ukrainie... – S.5. 82 Stosunek Polaków do innych narodów… 83 Public Opinion Survey Residents of Ukraine: March 14–16, 2014. – K., 2014. – P.94. 84 Ibid. – P.95–98. Український історичний журнал. – 2015. – №1 107Державотворчі та національно-демократичні процеси в Україні 1991–2014 рр. ... був єдиним в оцінці українських внутрішньополітичної ситуації, державно- політичних реформ, спроб інтеграції з Європою. Польська політична еліта запропонувала суспільству новий погляд на українців та їхню незалежність, заснований на ідеї необхідності утвердження суверенітету України задля ста- більності у Центрально-Східній Європі, а також послідовно втілювала його у міжнародній політиці. Широкі суспільні кола сприймали українців у більш негативному або й байдужому ключі, часто ставлячи під сумнів можливість польсько-українського примирення. Водночас зацікавленість польської преси Україною та польсько-українськими відносинами, широка полярність інтер- претацій і присутність постійної дискусії про Україну давала надію на пози- тивні зміни у майбутньому в справі покращення образу українців серед поля- ків. Українські революції 2004 та 2013–2014 рр. та їх сприйняття польським суспільством засвідчили, що, незважаючи на історичні суперечки і негаразди, такі питання, як протистояння українців спробам відновлення авторитариз- му, їх бажання жити за демократичними принципами, а також відкритість більшої частини українського суспільства до нових способів організації по- літичного й соціально-економічного життя спроможні в найкоротший термін об’єднати і взаємно зблизити обидва сусідніх народи. The article deals with the changes of Polish public and political opinion about Ukraine and Ukrainians in 1991–2014. Special attention is given to the representa- tion in Polish periodicals, political discourse and public opinion polls problems con- nected with development of Ukrainian state and establish of democratic principles in public life. Keywords: Poland, Ukraine, Polish-Ukrainian relations, democratic transforma- tions, political and media discourse, public opinion.

Державотворчі та національно-демократичні процеси в Україні 1991–2014 рр.: польський суспільно-політичний дискурс

Репозитарії

Схожі ресурси