Старченко Н. Честь, кров і риторика: Конфлікт у шляхетському середовищі Волині (друга половина XVI – початок XVII століття)
Рецензія на книгу: Старченко Н. Честь, кров і риторика: Конфлікт у шляхетському середовищі Волині (друга половина XVI – початок XVII століття). – К.: Laurus, 2014. – 510 c.
Gespeichert in:
| Datum: | 2015 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2015
|
| Schriftenreihe: | Український історичний журнал |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109302 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Старченко Н. Честь, кров і риторика: Конфлікт у шляхетському середовищі Волині (друга половина XVI – початок XVII століття) / В.М. Михайловський // Український історичний журнал. — 2015. — № 1. — С. 211-218. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-109302 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1093022016-11-23T03:02:55Z Старченко Н. Честь, кров і риторика: Конфлікт у шляхетському середовищі Волині (друга половина XVI – початок XVII століття) Михайловський, В.М. Рецензії й огляди Рецензія на книгу: Старченко Н. Честь, кров і риторика: Конфлікт у шляхетському середовищі Волині (друга половина XVI – початок XVII століття). – К.: Laurus, 2014. – 510 c. 2015 Article Старченко Н. Честь, кров і риторика: Конфлікт у шляхетському середовищі Волині (друга половина XVI – початок XVII століття) / В.М. Михайловський // Український історичний журнал. — 2015. — № 1. — С. 211-218. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109302 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії й огляди Рецензії й огляди |
| spellingShingle |
Рецензії й огляди Рецензії й огляди Михайловський, В.М. Старченко Н. Честь, кров і риторика: Конфлікт у шляхетському середовищі Волині (друга половина XVI – початок XVII століття) Український історичний журнал |
| description |
Рецензія на книгу: Старченко Н. Честь, кров і риторика: Конфлікт у шляхетському
середовищі Волині (друга половина XVI – початок
XVII століття). – К.: Laurus, 2014. – 510 c. |
| format |
Article |
| author |
Михайловський, В.М. |
| author_facet |
Михайловський, В.М. |
| author_sort |
Михайловський, В.М. |
| title |
Старченко Н. Честь, кров і риторика: Конфлікт у шляхетському середовищі Волині (друга половина XVI – початок XVII століття) |
| title_short |
Старченко Н. Честь, кров і риторика: Конфлікт у шляхетському середовищі Волині (друга половина XVI – початок XVII століття) |
| title_full |
Старченко Н. Честь, кров і риторика: Конфлікт у шляхетському середовищі Волині (друга половина XVI – початок XVII століття) |
| title_fullStr |
Старченко Н. Честь, кров і риторика: Конфлікт у шляхетському середовищі Волині (друга половина XVI – початок XVII століття) |
| title_full_unstemmed |
Старченко Н. Честь, кров і риторика: Конфлікт у шляхетському середовищі Волині (друга половина XVI – початок XVII століття) |
| title_sort |
старченко н. честь, кров і риторика: конфлікт у шляхетському середовищі волині (друга половина xvi – початок xvii століття) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2015 |
| topic_facet |
Рецензії й огляди |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109302 |
| citation_txt |
Старченко Н. Честь, кров і риторика: Конфлікт у шляхетському середовищі Волині (друга половина XVI – початок XVII століття) / В.М. Михайловський // Український історичний журнал. — 2015. — № 1. — С. 211-218. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT mihajlovsʹkijvm starčenkončestʹkrovíritorikakonflíktušlâhetsʹkomuseredoviŝívolinídrugapolovinaxvipočatokxviistolíttâ |
| first_indexed |
2025-07-07T22:53:13Z |
| last_indexed |
2025-07-07T22:53:13Z |
| _version_ |
1837030489541574656 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2015. – №1
РЕЦЕНЗІЇ Й ОГЛЯДИ
Вихід у світ навесні 2014 р. монографії Наталі
Старченко – помітне явище в українській історич-
ній науці. Презентована книжка стала результа-
том понад 20-літнього вивчення шляхетського со-
ціуму Волині, а наукове коріння її авторки, знаної
дослідниці ранньомодерної доби, співредактора
альманаху соціальної історії «Соціум», сягає істо-
ричної школи проф. Н.Яковенко.
Пропонована праця складається зі вступу
(с.7–13), дванадцяти розділів (детальніше про їх
зміст див. нижче), висновків (с.461–464), списку
використаних джерел та літератури (с.465–480), іменного (с.481–499) та гео-
графічного (с.500–501) покажчиків, переліку ілюстрацій (с.502–504) та розлого
англомовного резюме (с.505–509).
Почну можливо з нетипового для цієї частини рецензії відзначення зо-
внішнього вигляду монографії. Київське видавництво «Laurus» зробило есте-
тичну книжку, її приємно тримати в руках, а процес читання доволі складного
тексту, розбавленого численними ілюстраціями, старанно підібраними ав-
торкою, стає набагато комфортнішим. Мимоволі складається враження, що з
цих ілюстрацій виринають герої судових та позасудових суперечок волинської
шляхти розглядуваного періоду та немовби розмовляють із читачем.
Повертаючись до завдань рецензії зазначу, що пропонована авторкою
тема – абсолютно нова для української історичної науки, яка займається
ранньо модерним періодом. Традиційний поділ у цій частині історії України
передбачає розмежування істориків на два табори. Цей поділ ґрунтується на
тематиці наукових студій, котрі або торкаються козацької проблематики, або
не торкаються.
Спроба надати чітку тематичну прив’язку дослідженню Н.Старченко про-
вокує побудову доволі складної логічної конструкції. Адже, на перший погляд,
це історії конфліктів у шляхетському середовищі Волині другої половини
Старченко н.
чеСть, кров і риторика: конфлікт у шляхетСькому
Середовищі волині (друга половина XVI – початок
XVII Століття). – к.: Laurus, 2014. – 510 c.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
212 Рец, ензії й огляди
XVI – початку XVII ст., про що говорять і назви розділів: «Конфліктне повсяк-
дення: зони конфлікту» (розд.4), «Оголошення про помсту» (розд.5), «Поєдинки
як соціальний феномен» (розд.6), «“З живого мертвого учинили”: обставини та
сприйняття вбивств» (розд.7), «Наїзди та грабежі» (розд.8). З іншого боку, де-
які розділи («Річ посполита воєводства Волинського», розд.2; «Милість пана
та вірність слуги», розд.3; «Приятельське єднання», розд.10; певною мірою
розд.6) можна сміливо віднести до соціальної історії. Нарешті розлогий розд.9
«Плач на душу судейскую, што вас так судили» та назви його підрозділів є
блискучим прикладом історії права1. А два останніх розділи: «Убивство кня-
зів Четвертинських: судовий процес і замирення» (розд.11) і «Тобе самому и
потомком твоим буду ся мстити» (розд.12) про судову справу щодо успадку-
вання нерухомості у Володимирському старостві (йдеться про місто та замок
Свинюхи з присілками) – гарний приклад казуальної (причинкової) презен-
тації певного конфлікту через матеріали судової справи або роботу історика з
джерелами під мікроскопом.
Отже, підсумовуючи ці спостереження: перед нами новий для української
історичної науки тип дослідження не тільки за тематикою, а, що цікавіше,
і за намаганням написати антропологічну візію життя окремої реґіональної
спільноти (у цьому випадку волинської шляхти) у спробі віднайти своєрідну
рівновагу – між миром та честю.
Перед тим, як розпочати огляд розділів книжки, слід зупинитися на вступі.
Загалом у вітчизняній історіографії сам жанр вступу дуже недооцінений з
огляду як на брак традиції, так і слідування певним формальним вимогам
написання монографій, де невеличкий за обсягом вступ виконує суто бюрокра-
тичну функцію. На мою думку, вступ до монографії – чи не найважливіша час-
тина будь-якої студії, де автор має висловити свою концепцію, показати свій
шлях до цієї теми, продемонструвати місце своїх досліджень в історіографічно-
му контексті та, як годиться, подякувати всім, хто сприяв появі книжки. Вступ
Н.Старченко якраз і демонструє нам кращі приклади світової історіографії.
Авторка в перших рядках пояснює свій шлях дослідника через «блукання» не-
трями джерел, де фраґментарні згадки про людей та їхні вчинки призвели до
появи цього дослідження.
Перший розділ – «Про честь, кров і риторику: Попередні зауваги» – при-
свячено введенню/зануренню читача у світ не так волинської шляхти, як
насамперед розстановці певної системи координат про епоху. В якому часі
живуть герої? Якими є їхні життєві імперативи? Хто вони? Ця частина моно-
графії – своєрідне авторське кредо, котре дозволяє продемонструвати розу-
міння конфлікту як певного інструменту, що або застосовується, або не засто-
совується (але в такому випадку він демонстративно презентується) у житті
ранньо модерного суспільства. І тут доброю ознакою ґрунтовності праці стало
1 Тут слід зауважити, що переважна більшість наукової літератури історико-правового на-
пряму, яка в останні 10–15 років з’являється в Україні, на жаль, не є такою за змістом. Деякі
автори мають доволі хибні та приблизні уявлення про правові норми пізньосередньовічного й
ранньомодерного соціуму, подеколи не орієнтуючись в історичних реаліях епохи, яку намагають-
ся студіювати. Приклад такої некомпетентності див.: Бойко І.Й. Органи влади і право в Галичині
у складі Польського Королівства (1349–1569 рр.). – Л., 2009. – 628 с.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
Рец, ензії й огляди 213
намагання показати ці процеси та явища не тільки в порівнянні з сусідніми
територіями (чого варто було б зробити більше), такими, як Руське, Белзьке та
Люблінське воєводства, а й значно віддаленішими краями Європи – німецьки-
ми землями, Французьким та Англійським королівствами. Загалом упродовж
усього дослідження Н.Старченко намагається вбудовувати у свій наратив до-
ступні їй факти з інших територій, показуючи типовість певних життєвих си-
туацій на Волині з тим, що відбувалося в решті земель Речі Посполитої та
ранньомодерних державах Європи.
Серед питань, які порушено в першому розділі, слід виділити такі, що акту-
альні для всієї монографії, насамперед це проблема актових джерел. Дослідниця
апелює до неї постійно, нагадуючи, що історикові не дано знати більше, ніж
дозволяють наявні у його розпорядженні джерела, а також акцентуючи: ті ма-
теріали, котрі збереглися до нашого часу, є такими, що викривлюють наші уяв-
лення про тогочасне суспільство. Актовий матеріал волинських ґродських і зем-
ських судів – один із найбільших масивів історичних джерел для української
ранньомодерної історії. За кількістю, якістю збереження та історією вивчення2
він поступається лише джерелам з історії Руського воєводства. Ориґінальність
та певною мірою доступність (мається на увазі мова актів) роблять його унікаль-
ним. Щоправда за цією на позір доступністю криються складні для інтерпрета-
ції справи, які вимагають від дослідника високою майстерності для їх проявлен-
ня в історичних дослідження. Цією майстерністю Н.Старченко володіє сповна.
Працюючи з такого типу джерелами історик бачить лише одну, або у кра-
щому випадку кілька частинок/сценаріїв буття ранньомодерної реґіональної
спільноти на українських землях. І цей сценарій конфліктний. У ньому прак-
тично немає місця мирній версії життя. Хоча про «мир посполитий» та його по-
рушення йдеться чи не в кожній справі на сторінках волинських актових книг.
Тут слід зазначити про ще одну пастку актових джерел, пов’язану з мовою.
Цей аспект має щонайменше дві складових: по-перше – ці матеріали написано
руською мовою, про що шляхта постійно дбала, апелюючи до положень інкор-
пораційного привілею 1569 р. для Волинського воєводства; по-друге – спосіб
нарації, котрий провокує дослідника сприймати пряму мову джерел як досто-
вірне свідчення епохи, що йому можна та треба довіряти. Почасти така довіра
призводить до того, що дослідник некритично сприймає джерельну інформа-
цію, потрапляючи у джерельну пастку, з якої важко вирватися. Це стосується
таких аксіоматичних історіографічних штампів, як шляхетська сваволя, по-
стійні наїзди шляхтичів на маєтки сусідів та ворогів, бійки тощо. Як показує
Н.Старченко, при прискіпливому вивченні джерел чорно-білий світ волин-
ської шляхти не такий аж надто простий до прочитання та інтерпретацій (про
що йтиметься нижче). Утім, авторка й не соромиться визнати той факт, що
часом джерела заводять дослідника у глухий кут.
Другий розділ – «Річ посполита воєводства Волинського» – уводить нас
на територію, де власне й живуть головні герої цієї монографії: Волинське
2 Див.: Володимирський ґродський суд: Подокументні описи актових книг. – Вип.1: Справи
1–5: 1565–1570 / Опр. Г.Сергійчук. – К., 2002. – С.5. А також публікації документів в «Архиве
Юго-Западной России».
Український історичний журнал. – 2015. – №1
214 Рец, ензії й огляди
воєводство, утворене в результаті земської реформи 1564–1566 рр. у скла-
ді Великого князівства Литовського, а 1569 р. інкорпорованого до Корони
Польської зі збереженням чинності тут II Литовського статуту. Розділ склада-
ється з трьох параграфів (шляхетська судова система, шляхетська корпорація,
культурні пріоритети), присвячених власне моделюванню волинської шлях-
ти як реґіональної корпорації. Тут важливе місце займає виклад матеріалу
про шляхетську корпорацію та її культурні пріоритети. Ще в першому розділі
авторка зазначила кілька важливих аспектів, які дозволяють краще зрозумі-
ти цю соціальну групу – честь, символічний капітал, покора. У цьому ж роз-
ділі добре представлено саму корпорацію, котра існували не тільки завдяки
кровним та патронально-клієнтарним зв’язкам, але й також приятельським і
сусідським стосункам, що дуже часто ставали вирішальними при розв’язанні
конфліктів (ідеться насамперед про приятельську допомогу в позасудовому
вирішенні суперечок).
Головні культурні пріоритети – публічність, дар–віддар, шляхетська
честь – стали для волинської шляхти основними імперативами в її повсякден-
ні та ймовірно, як припускає авторка, створили систему стосунків у середині
самої корпорації, де кожен представник чітко знав власне місце під сонцем.
Але ця, на перший погляд позірна, структурованість та ієрархічність не була
сталою. Часом ситуативні союзи начебто непримиренних ворогів виступали чи
не єдиним шляхом, аби залагодити конфліктну ситуацію.
Третій розділ – «Милість пана та вірність слуги» – може слугувати за мо-
дель при репрезентації патронально-клієнтарних стосунків у ранньомодерний
час для частини українських земель (тут маються на увазі Волинь, Київщина,
Брацлавщина)3. У цьому розділі детально описано стосунки в діаді пан–слуга,
де, на перший погляд, більше обов’язків лежало на слузі (бути відданим, ві-
рним, чесним тощо). Але якщо уважніше придивитися до проявів цих стосун-
ків або співіснування у джерелах, то ми побачимо радше вигідну співпрацю
обох осіб, що більше нагадує партнерство, хоч і не рівне за суспільною ієрар-
хією. Добрий пан (або патрон) мав дбати про свого слугу, уособлення пана, і
його дії прямим чином відбивалися на такій тонкій та важливій матерії, як
добра слава й честь. За влучним зауваженням Н.Старченко, підтримкою цих
стосунків була універсальна культурна парадигма дару–віддару, котра стала
своєрідним джерелом, що постійно підживлювало ту або іншу особу в повсяк-
денному житті.
Четвертий розділ – «Конфліктне повсякдення: зони конфлікту» – уводить
нас у традиційні зони напруження, до яких належали дім/маєток, греблі/
мости, дороги, церква, замок, суд, ринок, корчма, сеймик, тобто більшість пу-
блічних та приватних місць, довкола яких зосереджувалося тогочасне життя
волинського, та й не тільки, шляхтича. Цей розділ виступає своєрідним про-
логом до наступного, більш «кривавого» з огляду на назву, розділу про помсту.
3 Специфіка інших українських воєводств (Руське, Подільське, Белзьке), інкорпорованих
до складу Корони Польської ще у другій половині XIV – першій половині XV ст., була іншою.
Основними відмінностями тут виступали наявність коронного права (у малопольській версії
Статуту Казимира III) та відсутність серед шляхти князівського прошарку.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
Рец, ензії й огляди 215
Отже в п’ятому розділі – «Оголошення про помсту» – показано місце та-
кого позаправового (тут ідеться про писане право) інструменту, як помста.
Принциповим моментом для учасників тогочасних конфліктів була публіч-
ність погроз, котра, як уже зазначалося в попередньому розділі монографії,
охоплювала публічні місця. Розглядаючи цей складний соціальний феномен,
авторка супроводжує читача поєднанням прикладів з актових джерел із пра-
вовими нормами Литовських статутів, в яких ішлося про помсту. Складним
моментом у помсті була принципова неможливість чіткого поділу на «своїх»
та «чужих» (с.176). Адже, як часто траплялося у житті тогочасного шляхтича,
родинні, патронально-клієнтарні, сусідські зв’язки навряд чи могли бути то-
тожними в разі виникнення конфлікту та його загострення до акту помсти.
Шостий розділ – «Поєдинки як соціальний феномен» – складається з трьох
параграфів, що послідовно знайомлять читача з побутуванням такого со-
ціального явища, як поєдинок, у Західній Європі, Короні Польській та Речі
Посполитій, насамкінець на Волині. Тут поєдинок виступає своєрідним і по-
части остаточним інструментом вирішення конфлікту, коли правові норми,
приятельське порозуміння не можуть залагодити існуючий стан речей, який
вимагає захистити не так матеріальні блага, як, насамперед, шляхетську
честь. Адже в очах тогочасного суспільства вона важила набагато більше, ніж
позірна справедливість, встановлена за допомогою юридичних практик писа-
ного права.
Сьомий розділ – «“З живого мертвого учинили”: обставини та сприйнят-
тя вбивств» – чи не найбільш складний для прочитання. Тут авторка вда-
ється до доволі нетипової презентації правових норм, що побутували в той
час на Волині – прямої мови одного зі своїх героїв, Дем’яна Гулевича, який
на судовому процесі розкриває тодішні уявлення про вбивство та їх класи-
фікацію. Після цього йдеться про правові норми, що реґламентували пока-
рання за різні вбивства в писаному праві (II і III Литовські статути). Далі
на прикладах продемонстровано, як уявлення корелювалися з писаним пра-
вом у повсякденному житті волинської шляхти, коли доходило до розплуту-
вання конфліктів, обтяжених убивством (справа Миколая Рембського проти
Григорія Сахновича, убивство князя Андрія Курцевича-Буремського, справи
Миколая Боговитина-Шумбарського проти Яна Ближинського та Гулевичів
проти Семашків).
Тут нашу увагу насамперед привертають уявлення шляхти про вбивства,
які почасти виводяться з писаного права (Литовський статут та сеймові кон-
ституції), але й чимале місце займають традиційні бачення справедливості та
покарання, притаманні будь-якій суспільній групі. Чого варта лише класифі-
кація вбивств на кримінальні (с.238–246) та цивільні (с.246–248), де головною
відмінністю спочатку виступає їх навмисність або ненавмисність. Причому у
другому випадку вони ще й називалися «добровільними» (с.246). До того ж
Д.Гулевич називав ще один тип некримінального вбивства – випадкове («казу-
але», с.248–249). Не вдаючись детально у цю проблему, слід зазначити, що без
доброго знання актового матеріалу та правових норм розібратися в повсякден-
ному трактуванні шляхтою права буває доволі складно, а в деяких випадках,
Український історичний журнал. – 2015. – №1
216 Рец, ензії й огляди
мабуть, і неможливо. Н.Старченко майстерно впоралася з поставленим зав-
данням показати всю множинність прочитання та використання правових
приписів під час розгляду справ про вбивства.
Розділ восьмий – «Наїзди та грабежі» – один із найцікавіших. Він торка-
ється такої дражливої теми, як «шляхетське свавілля», котра й досі побутує на
сторінках праць українських істориків. Контроверсійність сприйняття наїзду
у вітчизняній історіографії ранньомодерного періоду має довгу традицію, що
сягає корінням другої половині XIX ст., часу активного вивчення та публікації
джерел з історії України в межах парадигми народницької школи. Тут не так
ідеться про закиди щодо висновків, які робили дослідники, а насамперед про
неможливість іншого способу/методи постановки проблеми до епохи, коли від-
бувалися наїзди. Специфічні «любов» та інтерес марксистської й радянської
історичної науки до наїздів не лише не сприяли глибшому вивченню цього
питання, а, як видається, лише законсервувала сприйняття наїздів актами
«шляхетської сваволі».
На цьому не надто оптимістичному тлі Н.Старченко вдалося по-нова тор-
сь кі підійти до вивчення наїздів. Віддаючи шану джерелам, вона прискіпли-
во поставилася до змістовності цих повідомлень, показавши зовсім інший, і
чи не головний, аспект – останню пропозицію до примирення/залагодження
конфлікту.
Дев’ятий розділ – «Плач на душу судейскую, што вас так судили» – один із
найбільших у книзі. Це – своєрідний провідник у хитросплетіннях функціону-
вання судової системи на Волині у другій половині XVI – на початку XVII ст.
Виклад побудовано довкола аналізу судових і позасудових форм вирішення
конфліктів у шляхетському середовищі. Цікаво, що позасудова форма зами-
рення почасти була чи не єдиним способом розв’язання суперечки, особливо де
йшлося про розгляд справ, пов’язаних з умисним, або, як уважали тоді, кримі-
нальним убивством. Детально про такий спосіб замирення йдеться в останньо-
му, дванадцятому, розділі.
Одним із головних висновків монографії Н.Старченко є той, що середо-
вище волинської шляхти, отримавши після земської реформи 1564–1566 рр.
дієві як на той час інструменти вирішення конфлікту – земське та ґродське
судочинство в редакції II Литовського статуту, стало на швидкий шлях транс-
формації від герметичної та інертної соціальної групи в межах Великого кня-
зівства Литовського до відкритої й динамічної реґіональної корпорації в Речі
Посполитій. Попри своєрідність звучання джерел, які при першому набли-
женні демонструють нам доволі непривабливу картину (криваве, жорстоке ба
навіть безправне життя шляхти), але за вдумливого та модерного прочитан-
ня показують складні механізми самореґуляції у шляхетському середовищі.
Власне у цьому, як видається, полягав сенс приятельського єднання, висвітле-
ного в десятому розділі.
Два останніх розділи стали своєрідними «вишеньками на тістечку».
Майстерно розписані справи про вбивство князів Четвертинських та Балтазара
Гнівоша демонструють нам усю складність пошуку рівноваги та справедли-
вості в тогочасному соціумі.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
Рец, ензії й огляди 217
Як і годиться, жодна праця не може сприйматися однакова всіма фахови-
ми й нефаховими читачами. Складність критики полягає не так у визбиру-
ванні помилок, котрі присутні в будь-якому дослідженні, а насамперед у до-
брозичливих зауваженнях, що можуть підштовхнути автора та колеґ по фаху,
а також і прискіпливого читача, до нових рефлексій на вказану тему. Мушу
зазначити, що книжка Н.Старченко спонукає не тільки до поглибленого ви-
вчення волинської шляхти, а насамперед провокує часом несподівані шляхи
для нових студій у цій царині української ранньомодерної історії. Для прикла-
ду: опрацювання кар’єр прибулої після 1569 р. на територію Волині насампе-
ред коронної шляхти практично відсутнє у сучасній вітчизняній історіографії.
А, як показує рецензоване дослідження, чимала кількість таких осіб, завдяки
службі у князів і панів, отримавши різноманітні уряди та бенефіції ставала на
шлях закорінення в місцеву корпорацію4.
Що стосується конкретних зауважень, то насамперед кидається у вічі
прикрий недогляд видавництва, яке припустилося помилки на титульній
сторінці видання та в бібліографічному опису, пропустивши перед часовим
маркером XVII століття слово початок, присутнє на обкладинці та в англо-
мовній версії назви книжки. Авторка доволі розмито зазначає верхню хроно-
логічну межу свого дослідження (с.20). Мої спостереження під час читання
фіксують найпізніші справи з 1622 р. (с.270). Видається, що не варто було
уникати бодай приблизного часового маркера. Можливо, краще було б зазна-
чити про важливість правових норм, ухвалених на сеймі 1611 р., і це добре
вписувалося б у хронологічні межі, окреслені як «друга половина XVI – по-
чаток XVII століття».
Певним упущенням стала нерівномірність висновків до розділів, які кра-
ще б виокремили авторське бачення порушених у тексті проблем. До цього ж
типу зауважень можна додати й побажання щодо цитат. З одного боку, велика
їх кількість свідчить про масштаб роботи, майстерність історика скористатися
виявленим та опрацьованим матеріалом, і тут до дослідниці немає жодних
претензій. З іншого боку, цитування часом ускладнює сприйняття матеріалу й
розуміння авторського бачення проблеми. Зрештою, у цій справі немає якоїсь
золотої середини. Кожен дослідник вибудовує свій спосіб презентації матеріа-
лу та намагається зробити його максимально доступним і науковим.
На мою думку, книга однозначно виграла б від того, якби розділ 9, котрий
виступає своєрідним орієнтиром до правової системи, чинної в той час на те-
риторії Волині, ішов другим, після презентації авторської концепції, здійсне-
ної в першому розділі. Тоді наявний розділ 2 про «Річ посполиту воєводства
Волинського» став би добрим прикладом партикулярного розуміння права та
правих норм для цієї спільноти. Але це лише мої власні конструювання на
марґінесах прочитаної книжки.
Не виставляючи авторці на карб того, що вона й не обіцяла зробити, за-
значу: життя книжки Н.Старченко в українській історіографії було б набагато
кращим, якби перед її появою вийшли друком монографії, присвячені історії
4 Див. приклад таких досліджень: Litwin H. Napływ szlachty polskiej na Ukrainę 1569–1648. –
Warszawa, 2000.
Український історичний журнал. – 2015. – №1
218 Рец, ензії й огляди
права та судочинства Волині, основним князівським і панським родам, де було
б представлено головних дійових осіб з їхніми родинними, патронально-клієн-
тарними та приятельськими зв’язками5.
Підсумовуючи, варто зупинитися на кількох принципових моментах.
Авторка майстерно вмонтувала у свій наратив величезну кількість прикла-
дів. Подбала про комфортність та максимальну науковість викладу. Ідеться
насамперед про розлогі цитати з актових джерел, які ілюструють чи не весь
спектр джерельної інформації на обрану тему. Усе це доповнюється глибоким
знанням правових норм тогочасного волинського суспільства та хитроспле-
тінь родинних, патронально-клієнтарних, приятельських, сусідських зв’язків.
Книга Н.Старченко значно випередила нешвидкий розвиток вітчизняної істо-
ричної науки, і надовго стане орієнтиром у вивченні історії волинської шляхи
в різних її проявах.
В.М.Михайловський (Київ)
5 Звісно, сучасна українська історіографія за останні принаймні 20 років має гарні напрацю-
вання у цьому напрямі. Ідеться перш за все про дослідження Н.Яковенко, В.Собчука, І.Тесленка,
П.Кулаковського, В.Поліщука та ін.
|