Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації

Характеризуються сутність та особливості культурного життя на території Донбасу в період нацистської окупації. Розглядаються основні інституційні й позаінституційні його прояви, діяльність театральних установ, бібліотек, музеїв, осередків національно-культурної організації «Просвіта», висвітлюютьс...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2015
1. Verfasser:	Титаренко, Д.М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2015
Schriftenreihe:	Український історичний журнал
Schlagworte:	Історичні студії До 70-річчя Перемоги над нацизмом в Європі
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109387
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації / Д.М. Титаренко // Український історичний журнал. — 2015. — № 2. — С. 67-84. — Бібліогр.: 81 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-109387
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1093872016-11-28T03:02:31Z Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації Титаренко, Д.М. Історичні студії До 70-річчя Перемоги над нацизмом в Європі Характеризуються сутність та особливості культурного життя на території Донбасу в період нацистської окупації. Розглядаються основні інституційні й позаінституційні його прояви, діяльність театральних установ, бібліотек, музеїв, осередків національно-культурної організації «Просвіта», висвітлюються роль і місце в духовному житті населення свят, пам’ятних дат, найбільш типових комеморативних практик. Звернуто увагу на роль друкованої пропаґанди, кінематографа та радіомовлення як засобів формування картини світу, популяризації певних культурних стереотипів. In the article the essence and peculiarities of cultural life during the Nazi occupation in Donbas are characterized. The main institutional and noninstitutional manifestations of cultural life, the activities of theatres, libraries, museums, national cultural centres of “Prosvita” are considered. The role and place of holidays and anniversaries in the spiritual life of the population as well as the most typical commemorative practices are described. The role of printed propaganda, cinematography and broadcasting as means to form general views of the world and to popularize certain cultural stereotypes are analyzed. 2015 Article Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації / Д.М. Титаренко // Український історичний журнал. — 2015. — № 2. — С. 67-84. — Бібліогр.: 81 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109387 94 (477) «1939/1945» uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історичні студії До 70-річчя Перемоги над нацизмом в Європі Історичні студії До 70-річчя Перемоги над нацизмом в Європі
spellingShingle	Історичні студії До 70-річчя Перемоги над нацизмом в Європі Історичні студії До 70-річчя Перемоги над нацизмом в Європі Титаренко, Д.М. Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації Український історичний журнал
description	Характеризуються сутність та особливості культурного життя на території Донбасу в період нацистської окупації. Розглядаються основні інституційні й позаінституційні його прояви, діяльність театральних установ, бібліотек, музеїв, осередків національно-культурної організації «Просвіта», висвітлюються роль і місце в духовному житті населення свят, пам’ятних дат, найбільш типових комеморативних практик. Звернуто увагу на роль друкованої пропаґанди, кінематографа та радіомовлення як засобів формування картини світу, популяризації певних культурних стереотипів.
format	Article
author	Титаренко, Д.М.
author_facet	Титаренко, Д.М.
author_sort	Титаренко, Д.М.
title	Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації
title_short	Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації
title_full	Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації
title_fullStr	Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації
title_full_unstemmed	Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації
title_sort	культурне життя на донбасі під час нацистської окупації
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Історичні студії До 70-річчя Перемоги над нацизмом в Європі
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109387
citation_txt	Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації / Д.М. Титаренко // Український історичний журнал. — 2015. — № 2. — С. 67-84. — Бібліогр.: 81 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT titarenkodm kulʹturnežittânadonbasípídčasnacistsʹkoíokupacíí
first_indexed	2025-07-07T22:59:23Z
last_indexed	2025-07-07T22:59:23Z
_version_	1837030875456339968
fulltext	Український історичний журнал. – 2015. – №2 Незважаючи на те, що історія Другої світової наразі перебуває у центрі уваги вітчизняних дослідників, характеризується появою та боротьбою ін- коли абсолютно діаметральних поглядів стосовно перебігу війни, дій різних політичних акторів, суспільних реакцій та стратегій поведінки і виживан- ня пересічної людини в умовах воєнного лихоліття, низка проблем поки що належного висвітлення не знайшла. Одна з них пов’язана з особливостями проявів культурного життя під час нацистської окупації, особливо в тих ре- ґіонах України, які й напередодні війни відзначалися багатомірністю куль- турних процесів. До їх числа, безумовно, належав і Донбас. На характер та параметри культурного життя тут не міг не вплинути цілий комплекс со- ціально-економічних, політичних та етнодемографічних чинників – висока питома вага російського й російськомовного населення, поліетнічний склад мешканців, значний рівень урбанізації, бурхливість міґраційних, соціокуль- турних та економічних процесів 1920–1930-х рр., що мало наслідком наяв- ність тут значної кількості людей із різним, часто діаметрально протилеж- ним ставленням до режиму. Свою роль відігравали й політичні фактори, які проявилися вже під час окупації – доволі високий рівень лояль ності до радянської влади частини населення, у тому числі інтеліґенції, діяльність на території реґіону не лише радянського підпілля й партизанів, але й укра- їнських націоналістів, які намагалися поширити свій вплив на всі сфери громадського життя, також і культурну, близькість лінії фронту, що суттєво впливало на настрої та очікування. Перебіг культурних процесів на Донбасі не в останню чергу зумовлювався тим, що весь час окупації він входив до зони військової адміністрації, де суспільні процеси характеризувалися пев- ною специфікою. УДК 94 (477) «1939/1945» Д.М.ТиТаренкО * КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ НА ДОНБАСІ ПІД ЧАС НАЦИСТСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ Характеризуються сутність та особливості культурного життя на терито- рії Донбасу в період нацистської окупації. Розглядаються основні інституційні й позаінституційні його прояви, діяльність театральних установ, бібліотек, музеїв, осередків національно-культурної організації «Просвіта», висвітлюють- ся роль і місце в духовному житті населення свят, пам’ятних дат, найбільш типових комеморативних практик. Звернуто увагу на роль друкованої пропа- ґанди, кінематографа та радіомовлення як засобів формування картини світу, популяризації певних культурних стереотипів. Ключові слова: Донбас, Україна, військова адміністрація, нацистська окупа- ція, культурне життя, пропаґанда. * Титаренко Дмитро Миколайович – доктор історичних наук, доцент кафедри соціально- гуманітарних дисциплін Донецького юридичного інституту (на час проведення в деяких районах Донецької й Луганської областей антитерористичної операції навчальний заклад переведено до м. Кривий Ріг) E-mail: titarenko_tit@ukr.net Український історичний журнал. – 2015. – №2 68 Д.М.Титаренко Слід зазначити, що деякі аспекти означеної проблематики певною мі- рою вже знайшли відображення в українській та зарубіжній історіографії1. Водночас складність і трагічність процесів, що відбуваються зараз у реґіоні, високий рівень політичної інструменталізації подій Другої світової й, зокре- ма, німецько-радянської війни як її складової, роблять необхідним їх більш детальний аналіз в антропоцентричному вимірі на базі не лише українських, але й зарубіжних архівних джерел, матеріалів усної історії. Культурне життя на Донбасі в контексті ідеології війни В основу політики, що реалізовувалася на окупованій території у сфері культури, було покладено іманентно притаманні нацистській ідеології прин- ципи расової та культурної зверхності німців, тези про неповноцінність, від- сталість і культурну неспроможність слов’ян. Саме нацистські ідеологеми значною мірою леґітимізували численні факти конфіскації та пограбування культурного надбання українського народу. За цих умов ключовими чинниками, які визначили можливості прояву культурного життя на Донбасі, стали прагнення окупаційної влади створити належні умови для відпочинку військовослужбовців вермахту, максимально за- безпечити спокій і стабільність у своєму тилу; намагання мешканців шляхом роботи в культурницьких інституціях знайти джерело одержання засобів для існування, а також використати будь-які леґальні можливості для задоволення своїх духовних запитів. Реґулювали й санкціонували прояви культурного жит- тя органи військової адміністрації, підрозділи пропаґанди, штаби військових частин, структури оперативного штабу райхсляйтера А.Розенберґа. Можливість хоча й мінімального функціонування культурної сфери було забезпечено завдя- ки позиції органів місцевого самоврядування, які займалися не лише створен- ням елементарних матеріальних умов існування закладів культури й освітніх установ, але в багатьох випадках і визначенням змісту їх діяльності. Важливе місце в налагодженні роботи установ культури належало ініціа- тиві працівників бібліотек, музеїв, архівів, театрів, зацікавлених в одержанні засобів до існування, а, отже, у роботі, ентузіастів, відданих справі збережен- ня історико-культурної спадщини. Певну роль в ініціюванні проявів культур- ного життя відігравали також і члени Організації українських націоналістів, які прибули на схід України, представники проукраїнськи налаштованої міс- цевої громадськості, для яких робота культурницьких осередків відкривала 1 Нікольський В.М. Підпілля ОУН(б) у Донбасі. – К., 2001. – С.38–68; Куромія Г. Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-ті рр. / Пер. з англ. Г.Кьорян, В.Агеєв; передм. Г.Немирі. – К., 2002. – С.394–398; Титаренко Д.М. Преса Східної України періо- ду німецько-фашистської окупації як історичне джерело (1941–1943 рр.): Дис. … канд. іст. наук. – Донецьк, 2002. – С.135–165; Добров П.В., Бистра М.О. Система освіти в Донбасі у роки Великої Вітчизняної війни. – Донецьк, 2006. – С.77–116; Донетчина в годы Великой Отечественной вой- ны 1941–1945: Известные и неизвестные страницы истории. – Донецк, 2008. – С.138–149; Грідіна І.М. Духовне життя населення України в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.). – Донецьк, 2010. – C.254–255, 299–301; Penter T. Kohle für Stalin und Hitler: Arbeiten und Leben im Donbass 1929 bis 1953. – Essen, 2010. – S.249–268 та ін. Український історичний журнал. – 2015. – №2 Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації 69 можливості леґального впливу на свідомість місцевого населення, здійснення українізаційних заходів. Територія Донбасу, перебуваючи весь час окупації у складі зони військо- вої адміністрації, стала ареною здійснення впродовж двох років специфічного інтеркультурного діалогу, який реалізовувався двома ключовими дійовими особами – окупантами в особі військовослужбовців вермахту та місцевим насе- ленням. «Образ ворога», що склався у свідомості німецького вояка під впливом ідеологічної індоктринації, як одну зі складових включав формування відчуття переваги, у тому числі культурної, щодо місцевого населення. Багато солдатів, оброблені нацистською пропаґандою, уявляли себе учасниками ідейного «хрес- тового походу», покликаного захистити європейську цивілізацію та німецьке суспільство. Неґативне ставлення до більшовизму перетиналося з глибокою не- прихованою зневагою до культурно-мистецьких цінностей місцевого, «тубільно- го» населення, відвертим нехтуванням його культурою. Поведінка німецьких військово службовців зумовлювалася не лише насаджуваними нацистською пропаґандою расовими стереотипами та ідеологічними штампами, але й влас- ними спостереженнями. У спогадах солдатів Східного фронту, зокрема його пів- денного крила, доволі часто згадується про низький рівень життя населення, брак харчів, поганий одяг, жалюгідні житлові умови, проблеми з гігієною тощо2. Водночас під впливом контактів із місцевим населенням та знайомства з його духовним світом, культурними проявами й інститутами уявлення, що склались у свідомості німецького солдата, нерідко зазнавали деконструкції та еволюції. Багато з побаченого на окупованій території СРСР не вкладалося у сформовану картину світу. Не в останню чергу це були індустріальні пейзажі Донбасу. Ось як, наприклад, описав свої враження від Маріуполя К.Маєр – один із найкращих танкістів вермахту, на той час командир розвідувально- го батальйону танкової дивізії СС «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер»: «Стою на найвищому місці праворуч від дороги й вивчаю Маріуполь, що лежить за декілька кілометрів… Величезне місто з його сталеливарними заводами, вер- фями, аеродромами […] все ж таки вражає мене»3. Емоції, які викликав у нім- ців індустріальний центр реґіону – місто Сталіно (під час окупації – Юзівка, зараз – Донецьк), відбилися у звітах командування 49-го гірськострілецького корпусу (жовтень 1941 р.)4. 2 Кунов К. Свинцовый ливень Восточного фронта / Пер. с англ. С.Малышкина. – Москва, 2009. – С.74; Меллентин Ф.В. Танковые сражения: Боевое применение танков во Второй миро- вой войне: 1939–1945 гг. / Пер. с англ. В.Д.Кайдалова. – Москва, 2006. – С.184; Люк Х. фон. На острие танкового клина: Воспоминания офицера панцерваффе / Пер. с англ. А.Колина. – Москва, 2008. – С.114; Вюстер В. В аду Сталинграда: Кровавый кошмар вермахта. – Москва, 2010. – С.161–162; Нидермайер Г. Эсэсовская «гвардия» в бою: фронтовые мемуары ветеранов 1-й танко- вой дивизии СС «Лейбштандарт Адольф Гитлер». – Москва, 2011. – С.171–172; Вольфзангер В. Беспощадная бойня Восточного фронта / Пер. с нем. Ю.Бема. – Москва, 2010. – С.53–56; Беккер Х. На войне и в плену: Воспоминания немецкого солдата: 1937–1950 / Пер. с англ. А.А.Андреева. – Москва, 2012. – С.18, 21–25, 44–45; Фертен Х. В огне Восточного фронта: Воспоминания добро- вольца войск СС / Пер. с англ. М.Свириденков. – Москва, 2008. – С.132–133, 176–177. 3 Майер К. Танки СС в бою: Танковая гвардия Гитлера / Пер. с нем. А.Уткина. – Москва, 2008. – С.197. 4 Див.: Bundesarchiv-Militararchiv (далі – ВА-МА). – RH 24-49/164 – Gen. Kdo. XXXXIX Geb. A.K., Abt. I c, Bericht über Industriegebiet Stalino, v. 1.11.41. Український історичний журнал. – 2015. – №2 70 Д.М.Титаренко Навіть існуючи в умовах окупації, виконуючи відведену новою владою утилітарну роль, котра полягала передусім у створенні умов для відпочинку військовослужбовців вермахту, санкціоновані культурні інституції та досвід повсякденного спілкування з місцевим населенням тією чи іншою мірою зна- йомили окупантів не лише з матеріальною, але й з духовною культурою за- войованої території – мовою, піснями, музикою, особливостями церковних від- прав тощо. Доволі показовим свідченням леґітимації культурної сфери можна вважати заплановане відвідання командувачем тилового району групи армій Б ґенералом Е.Фридерічі під час інспекційної поїздки 6–15 вересня 1942 р. те- атрів у Маріуполі та Юзівці5. Знайомлячи вояків із культурними надбаннями українського народу, культурницькі осередки впродовж війни, що затягувала- ся, сприяли позбавленню частини німців уявлень, сформованих під впливом нацистської пропаґанди. Водночас доречним видається запитання про те, якою мірою населення було готове сприйняти культурний код окупантів? Відповідь доволі неодно- значна, особливо з огляду на очікування, що існували напередодні приходу німців, та образ окупанта, котрий склався у суспільній свідомості. Загалом, він був доволі еклектичним, на його формування вплинули радянська про- паґанда, досвід взаємодії з німцями з часів окупації 1918 р., імовірно, ті уяв- лення, які склались у населення в період інтенсифікації культурних зв’язків між Німеччиною та СРСР після підписання пакту Молотова – Ріббентропа. Атмосферу есхатологічних очікувань однієї частини населення й віру у прихід носіїв «нової культури» – іншої доволі показово ілюструють слова очевидців, котрі представляли дихотомічні полюси очікувань: «Ну, тут уже німці при- йшли, як нас учили, що з рогами прийдуть»6, «Коли наблизився період окупа- ції, батько мій сказав, що вони дуже культурні люди, працьовиті, і ось тому, що пишуть про злочини, не слід вірити»7. Численні спогади очевидців тих подій, записані під час реалізації усноісторичного проекту «Досвід нацистської оку- пації в Донбасі»8, дають підстави стверджувати, що і зовнішній вигляд окупан- тів, їх технічне оснащення та зброя справляли глибокий вплив на місцевих мешканців. Часи окупації позначилися певною зміною стереотипів, налагодженням нових каналів комунікації населення з військовослужбовцями вермахту. Перегляд німецьких кінофільмів, ознайомлення з пропаґандистською про- дукцією, досвід особистого спілкування сприяли формуванню у жителів як 5 ВА-МА. – RH 22/98. – Bl.258. Слід зазначити, що міський театр опери й балету в Юзівці (Фронтова опера) набув ключового значення в обслуговуванні військовослужбовців вермахту на всьому південному крилі німецько-радянського фронту, про його роботу неодноразово доповіда- лося райхсміністрові пропаґанди Й.Ґеббельсу. 6 Інтерв’ю з С. Іваном Андрійовичем, 1925 р.н. (м. Донецьк, жовтень 2004 р. Транскрибований аудіозапис) // Особистий архів автора. 7 Інтерв’ю з В. Левом Григоровичем, 1924 р.н. (м. Донецьк, травень 2005 р. Транскрибований аудіозапис) // Там само. 8 Упродовж 2001–2012 рр. реалізовувався спільно з професором східноєвропейської історії Гайдельберзького університету Т.Пентер. Результати див.: Penter T., Titarenko D. Local memory on war, German occupation and postwar years. An oral history project in the Donbass // Cahiers du monde Russe. – Vol.52. – Paris, 2011/2–3. – Р.475–497; Опыт нацистской оккупации в Донбассе: свидетельствуют очевидцы / Авт.-сост. Д.Н.Титаренко, Т.Пентер. – Донецк, 2013. – 465 с. Український історичний журнал. – 2015. – №2 Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації 71 неґативних, так і позитивних уявлень про західну матеріальну й духовну культуру, її носіїв. Театральне мистецтво Вагому роль серед установ культури, що здійснювали свою роботу на окупованій території, відіграли театри – як ті, котрі існували до війни, так і новостворені. На підставі аналізу доступного кола джерел з українських та німецьких архівів можна встановити, що професійні й аматорські те- атральні колективи під час окупації Донбасу функціонували в Юзівці, Маріуполі, Ворошиловграді (Луганськ), Бахмуті (Артемівськ), Дружківці, Макіївці, Горлівці, Красноармійську, Краматорську, Риковому (Єнакієвому), Слов’янську, Ясинуватій, Попасній, Красному Лучі, низці сіл і робітничих селищ. Театральні колективи об’єднали широке коло людей, як професійних ак- торів, так і аматорів, котрі, працюючи в театрі, реалізовували власну страте- гію виживання або прагнули творчої самореалізації. У жанровому плані театри практикували в основному постановку драматичних творів і музичних номерів. Поєднання декількох жанрів театрального мистецтва мало місце лише у про- відних театрах реґіону, зокрема в Юзівці та Маріуполі. Репертуар складався з творів українських, російських і зарубіжних драматургів, при цьому німецька адміністрація орієнтувала театральні установи на суто розважальний репер- туар, без політико-ідеологічного спрямування. У звіті відділу пропаґанди «У» станом на 1 вересня 1942 р. наголошувалося на необхідності здійснення нагляду за театрами «з метою недопущення використання їх у реакційно-царистських, великоросійських, українсько-націоналістичних та більшовицьких цілях»9. Водночас (це, очевидно, було все ж таки другорядною функцією з огляду на брак ресурсів і часу) театри мали виконувати «культурно-політичну місію» для забезпечення «керівної ролі» німецької нації10. Загалом за період діяльності в умовах окупації до репертуару Маріупольського імені Т.Шевченка, Юзівського, Ворошиловградського музично-драматичних театрів увійшло, відповідно, 18, 17, 4 вистави (та декілька концертних програм)11. Серед творів, які ставили на театральних підмостках, були «Безталанна» й «Наймичка» І.Карпенка-Карого, «Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Ар те мов ського, «Сватання на Гончарівці» Г.Квітки-Основ’яненка, «Циганка Аза» М.Ста рицького, «Наталка-Полтавка» І.Котляревського, «Євген Онєгін» О.Пуш кіна, «Безприданниця» О.Островського, «Весілля Фіґаро» Ф.Леґара, «Кар мен» Ж.Бізе, «Мадам Батерфляй» Дж.Пуччіні, «Підступність і кохання» Ф.Шиллера, «Циганський барон» Й.Штрауса тощо. Окремі з цих вистав ставили декілька десятків разів. Хоча робота в напрямі обслуговування військовослужбовців вермахту, яка була пріоритетом, не завжди давала можливість для постановки складних, 9 ВА-МА. – RH 22/33. – Bl.35. 10 Drewniak B. Das Theater im NS-Staat: Szenarium deutscher Zeitgeschichte 1933–1945. – Düsseldorf, 1983. – S.86. 11 Гайдабура В.М. Театр, захований в архівах: сценічне мистецтво в Україні періоду німець- ко-фашистської окупації (1941–1944). – К., 1998. – С.12, 34–35, 61–62. Український історичний журнал. – 2015. – №2 72 Д.М.Титаренко важкодоступних для сприйняття іноземців творів, у цілому театри на окупованій території знайомили їх із духовним світом місцевого населення. Натомість там, де в ролі художніх керівників та акторів виступали німці, місцеві артисти могли скласти певне уявлення про культурні цінності Німеччини, хоча й спотворені на- цизмом, рівень розвитку у цій державі театрального й музичного мистецтва. Доля книги Колоніальний характер ставлення до культурних надбань українського наро- ду найяскравіше відбився на долі бібліотечних установ та книги загалом. Фонди книгозбірень стали об’єктом пильної уваги ряду німецьких інстанцій, які вилучи- ли частину видань. Великих втрат, особливо в умовах зими 1941–1942 рр., завда- ла практика використання окупантами книжкових зібрань як палива. Подеколи внаслідок таких дій бібліотечний фонд знищувався майже дощенту. За умов окупації книгозбірні мали бути одним зі способів «заспокоєння» захопленої території. Спроби поновити діяльність бібліотек було здійснено в Юзівці, Бахмуті, Маріуполі, Слов’янську, інших населених пунктах, хоча про- цес цей затягнувся. Так, незважаючи на те, що питання поновлення роботи відповідної установи в Юзівці обговорювалися в місцевій пресі ще в лютому 1942 р.12, лише наприкінці березня наступного року бібліотека змогла прийня- ти перших своїх відвідувачів13. У липні 1943 р. її фонди налічували 124 тис. томів, з яких 44 тис. були перевіреними й дозволеними до використання14 (не виключено, що при відступі німецьких військ частину видань було знищено, оскільки станом на 1944 р. книжковий фонд налічував 115 тис. книжок15). Працювали як абонемент, так і читальний зал. Можливість використання книги на окупованій території зумовлювалася її відповідністю цензурним вимогам. У результаті частину видань було знище- но або вилучено сторінки, «шкідливі» з політичного погляду. Свої враження від літератури, котра пройшла таку процедуру і зберігалася в дитячій книго- збірні, одній із філій центральної бібліотеки Маріуполя, описав у звіті співро- бітник оперативного штабу райхсляйтера А.Розенберґа – А.Ґімпель: «На жаль, книжки, принаймні частково, було скалічено. Пуб- лікації наукових інститутів, як, наприклад, зібрання казок та билин, позбавлено своїх передмов, оскільки в них у хвалебному тоні згадуються або навіть могли б згадуватися Ленін та Сталін. Із метою спрощення роботи її було впорядковано, а саме: всі передмови з більшовицьких часів вилучалися непрочитаними. Цієї долі зазнали також усі біографії авторів. Крім того, мали бути видертими всі сторінки, де у примітках згадувалися Ленін, Сталін, Маркс чи Енґельс»16. 12 Донецкий вестник (Юзовка). – 1942. – 8 февраля. 13 Там же. – 1943. – 26 марта. 14 ВА-МА. – RH 20–6/301. – Bl.119. 15 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України). – Ф.1. – Оп.70. – Спр.165. – Арк.20. 16 Центральний державний архів вищих органів влади України (далі – ЦДАВО України). – Ф.3676. – Оп.1. – Спр.225. – Арк.51. Український історичний журнал. – 2015. – №2 Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації 73 Нерідко населення окупованих територій було свідком варварського став- лення до книжок. Зважаючи на культ знань у довоєнному радянському сус- пільстві, це стало своєрідним культурним шоком для місцевих жителів і не могло не закарбуватися в пам’яті. Так, мешканка Юзівки З.Чепік згадувала, як німецькі солдати, розквартировані в їхньому будинку, використовували книжки замість палива (в її багатоквартирному будинку до війни жили пере- важно лікарі, котрі мали гарні бібліотеки)17. Але навіть за таких умов книга виконувала важливу комунікативну фун- кцію, допомагала утворити певне інтелектуальне середовище й у деяких випад- ках могла навіть сприяти формуванню якщо не симпатії, то, принаймні, поваги до її власника з боку окупанта18. Наявність книжок у помешканні до певної міри сприяла руйнації нацистських стереотипів про нібито духовну неповноцінність, відсталість місцевого населення, і, очевидно, подеколи змушувала лояльно (на- скільки про це можна говорити стосовно підокупаційного повсякдення) стави- тися до таких людей. Цікаво, що велика кількість книг у населення дивувала й російських білоеміґрантів, котрі довго не були на Батьківщині. Свої враження від побаченого в Юзівці один із них охарактеризував так: «Зайшли на базар- барахолку. Багато рундуків із книжками, доволі дешево, але куди їх тягти – багато важать, та й у будинках усюди багато книг – народ письменний»19. У жорстоких умовах окупації книжка зберігала свою роль як чинник до- звілля, джерело корисної інформації та позитивних емоцій. Незважаючи на те, що логіка війни й окупаційного режиму були спрямовані на обмеження доступу до друкованого слова, у декількох містах Донбасу, зокрема в Юзівці, Маріуполі, Слов’янську, Горлівці були спроби налагодити книговидання. Як правило, ішлося про шкільні підручники або молитовники, а 1942 р. в Маріуполі місцеве видавництво імені І.Франка надрукувало навіть ноти на- ціонального гімну «Ще не вмерла Україна»20. Можливість існування книги на окупованій території поставила на порядок денний питання, пов’язані як з її друком, так і з продажем та обміном. Звичним місцем, де можна було цим зай- матися, стали базари21. У декількох населених пунктах відкрилися книжкові магазини, що торгували, як правило, букіністичною літературою. Наприклад, в Юзівці функціонувало три таких книгарні22, одна діяла в Маріуполі23. Відступ німецьких військ, супроводжуваний тактикою «випаленої землі», жертвами якої ставали й установи культури, трагічно відбився на долі книж- кових фондів. Відносна простота знищення бібліотек через звичайний підпал, що не потребувало підготовчих робіт, затрат часу й вибухівки, призвела до за- гибелі значної частини книжкових зібрань. 17 Інтерв’ю з Чепік-Мітрофановою З.А., 1929 р.н. (м. Донецьк, лютий 2005 р. Транскрибований аудіозапис) // Особистий архів автора. 18 Інтерв’ю з Саєнко-Полончук М.І., 1928 р.н. (м. Донецьк, січень 2005 р. Транскрибований аудіозапис) // Там само. 19 Мемуары власовцев / Сост. А.В.Окороков. – Москва, 2011. – С.33. 20 Донецкий вестник. – 1942. – 9 октября. 21 Інтерв’ю із Черв’яковою В.І., 1921 р.н. (м. Донецьк, травень 2004 р. Транскрибований аудіо- запис) // Особистий архів автора. 22 BA-MA. – RH 20-6/301. – Bl.119. 23 ЦДАВО України. – Ф.3676. – Оп.1. – Спр.225. – Арк.53. Український історичний журнал. – 2015. – №2 74 Д.М.Титаренко Музеї З огляду на велику історико-культурну та матеріальну цінність фондів чи не найбільш драматично на окупованій території Донбасу склалася доля му- зеїв. Евакуацію експонатів при відступі Червоної армії здійснити не вдалося. Поряд із вивезенням частини музейних зібрань представниками оперативного штабу райхсляйтера А.Розенберґа, багато цінних експонатів було конфіскова- но та фактично розграбовано місцевими комендатурами, командуванням час- тин вермахту та окремими німецькими військовиками. Водночас, при наймні в Маріуполі, Ворошиловграді та Юзівці, з ініціативи працівників музеїв, що залишилися, було здійснено певні спроби поновлення діяльності установ. Маріупольський краєзнавчий музей фактично став єдиним великим за- кладом реґіону, якому вдалося частково організувати фондову, експозицій- ну, наукову та просвітницьку роботи. Свою популяризаторську діяльність він розпочав з організації виставок, а як культурно-освітня установа з постійною експозицією почав працювати з 12 серпня 1942 р. Того ж дня для відвідува- чів було відкрито природничий та археологічний відділи, а також шкільну кімнату. До річниці «визволення» Маріуполя німецькими військами 8 жовтня відкрився й історичний відділ музею з відображенням подій із найдавніших часів до кінця XVIII ст. Як зазначав дописувач місцевої газети Я.Барвінок (очевидно псевдонім – Д.Т.), при відкритті цього відділу було здійснено най- більшу роботу, оскільки «при совітах експонатів, які б так чи інакше відобра- жали життя українського народу і його історію, в музеї не було і про це не могло бути й мови»24. У подальшому проводилася робота зі створення експо- зиції, присвяченої періоду XIX–XX ст. І хоча довести її до кінця не вдалося, у травні 1943 р. було відкрито зал історії України XIX ст. Значну увагу тут приділили характеристиці процесу заселення Північного Приазов’я, обстави- нам промислового розвитку реґіону. Фахівці-музейники проводили роботу з екскурсійного обслуговування військовослужбовців вермахту, місцевих меш- канців, комплектування та каталогізації фондів, проведення реекспозиції з метою об’єктивного відображення минулого українського народу й, водночас, шляхом акцентування уваги на певних темах та сюжетах – виконання пропа- ґандистського замовлення нової влади. Під час окупації було здійснено спробу поновити діяльність міського краєз- навчого музею й у Ворошиловграді (експонати через брак транспорту евакую- вати не вдалося), ініціатором чого стала міська управа та, зокрема, начальник відділу культури і просвіти В.Ковальов25. Увага при цьому зосереджувалася на новій ідейній спрямованості експозиції майбутнього закладу, на чому наполяга- ли члени місцевого оунівського осередку26. Але відкрити музей так і не вдалося. Напередодні відступу вермахту в лютому 1943 р. частину експонатів було по- грабовано окупантами, розтягнуто місцевим населенням або просто знищено. 24 Маріюпільська газета. – 1942. – 8 жовтня. 25 Архів УСБУ в Луганській області. – Спр.3146-Р. – Арк.4–5; Держархів Луганської області. – Ф.1790. – Оп.1. – Зв.17. – Спр.265. – Арк.97–98; Нове життя (Ворошиловград). – 1942. – 20 вересня. 26 Архів УСБУ в Луганській області. – Спр.5204. – Арк.107; Спр.22945-Р. – Арк.21, 52, 68; Нове життя. – 1942. – 28 жовтня. Український історичний журнал. – 2015. – №2 Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації 75 Лише незначну частину речей директор С.Локтюшев зміг перенести додому, що дозволило їх урятувати й пізніше використати при відновленні експозиції27. Що стосується стану музейної справи в найбільшому місті Донбасу – Юзівці, матеріали про це майже відсутні. Незважаючи на те, що від початку окупації Юзівська міська управа порушила питання про відновлення місцевої картинної ґалереї, реалізувати ці наміри так і не вдалося28. Більше того, фон- ди закладу стали об’єктом пильної уваги співробітників оперативного штабу райхсляйтера А.Розенберґа, які, очевидно, вилучили найцікавіші експонати влітку 1942 р.29 Щодо краєзнавчого музею, який діяв до війни в місті, то його приміщення інколи використовувалося для проведення виставок, організову- ваних німецькими пропаґандистськими установами для місцевого населення з метою залучення його на роботу до Райху. «Просвіта» Період окупації став часом організації на території реґіону осередків націо- нально-культурного товариства «Просвіта». Ініціаторами створення їх на міс- цях здебільшого виступили члени похідних груп ОУН, які мали можливість опертися на місцеву проукраїнськи налаштовану інтеліґенцію. Є відомості про організацію просвітянських осередків (із різним ступенем активності) в Маріуполі, Ворошиловграді, Юзівці, Костянтинівці, Сватовому, Волновасі, Слов’янську, Краматорську, деяких селах. Статути товариств попередньо розглядали в місцевих комендатурах і про- паґандистських структурах вермахту, де до них вносилися необхідні зміни й корективи30. Поточна робота «Просвіт», організовані ними заходи, як правило, перебували під контролем німецьких адміністративних, пропаґандистських інституцій, а також спецслужб31. Ключовою метою товариств, як свідчать їхні статути, мав стати «розви- ток і поширення в масах української національної культури»32, «збереження української культурної спадщини»33. «Просвіта» ставила за мету гуртування населення на національній основі, пробудження в нього національної самосві- домості. Досягти цього просвітянські осередки збиралися шляхом проведення лекцій, доповідей на історичну тематику, концертами, святами, театральни- ми вечорами, художніми виставками, реекспозицією діючих музеїв. Одним із важливих напрямів роботи було створення бібліотек. Безумовно, реалізація цих завдань значно полегшувалась, якщо просвітяни могли розраховувати на 27 Архів УСБУ в Луганській області. – Спр. 3146-Р. – Арк.6–8. 28 Донецкий вестник. – 1942. – 27 ноября. 29 ЦДАВО України. – Ф.3676. – Оп.1. – Спр.215. – Арк.155; Спр.225. – Арк.167–174. Автор щиро вдячний київській дослідниці Т.Себті, яка декілька років тому повідомила йому про дже- рела, що висвітлюють цей епізод. 30 Архів УСБУ в Донецькій області. – Спр.35692-пф. – Арк.64; ВА-МА. – RH 22/202, Bl.11, 39. 31 Вundesarchiv (Berlin; далі – BA). – R 58/222. – Bl.180. 32 Semystyaha V. New Documentary Information about Maksym Bernats’kyi, a Leader of the Ukrainian Underground in Eastern Ukraine during World War II // Harvard Ukrainian Studies. – 1994. – 18 (3/4), December. – P.323. 33 ВА-МА. – RH 22/202. – Bl.39. Український історичний журнал. – 2015. – №2 76 Д.М.Титаренко підтримку з боку органів місцевого самоврядування, як це було, наприклад, у Краматорську, де читання лекцій з історії України можна було проводити у приміщенні районної управи34. Суттєвою перешкодою на шляху поширення впливу просвітянських орга- нізацій було врахування ними етнічності як визначального критерію. За умов національної строкатості населення на території Донбасу, особливо в містах, це звужувало потенційну базу членів товариств. Саме така обмеженість, як дозволяють судити статути, що збереглися, була притаманна «Просвітам» у Маріуполі та Ворошиловграді, до яких приймали лише етнічних українців35. Організаційна структура просвітянських осередків не була універсальною. Вона різнилася залежно від цілей, що ставили перед організаціями їх заснов- ники, кола залучених людей. У місцевих «Просвітах» передбачалася робота літературних, історичних, театральних, молодіжних, сільськогосподарських, економічних та інших секцій (щоправда, більшість цих планів так і залишила- ся нереалізованою). Найбільш розгалуженою була структура маріупольської «Просвіти», яка складалася з декількох секцій. Від початку окупації доволі лояльне ставлення нової влади до діяль- ності просвітянських осередків пояснювалося їх різко вираженою антира- дянською позицією, сподіваннями нацистів на підконтрольність «Просвіт» і можливість використання у власних цілях. Водночас, працюючи леґально, розгортаючи свою діяльність як структурно, так і географічно, вони ставали певним фактором українізаційного впливу в ряді міст, зокрема в Маріуполі, Слов’янську, Ворошиловграді. Незважаючи на реальне або уявне демон- стрування «Просвітами» лояльності щодо окупаційної влади, вони залиша- лися структурами, що мали свої власні цілі, які у стратегічній перспективі не лише не збігалися, але й суперечили планам окупантів. Особливо зна- чущою була пропаґандистська робота. Акцент при цьому робився на роботі з молоддю (за свідченням одного з учасників націоналістичного підпілля на Донеччині С.Мушенка) для «виховання її в дусі українського націоналізму»36. Просвітянські осередки широко використовувалися для поширення спеціаль- ної літератури, яку доправляли з Галичини члени ОУН. Мало місце також тиражування пропаґандистських матеріалів на місцях – за допомогою дру- карських машинок або склографів. З огляду на все це можна констатувати, що просвітянські організації, діючи на Донбасі, ставали центрами не лише культурного, але й громадського та політичного життя, тим більш цінними, що функціонували вони в умовах жорсткої німецької цензури. Саме це в по- дальшому, з кінця 1942 – на початку 1943 рр., стане передумовою обмежень, а то й прямої заборони «Просвіт». 34 Зеленская Л.И. Театр – любовь моя: из истории любительского театра Краматорска. – Краматорск, 2004. – С.125. 35 BA-MA. – RH 22/28. – Bl.39; Semystyaha V. New Documentary… – P.324. У цьому плані до- волі показовий приклад Маріуполя – міста, де «Просвіта» була помітним чинником громадського життя. Структура населення, відповідно до даних німецьких спецслужб, виглядала так: україн- ці – 47%, росіяни – 34%, греки – 11%, євреї – 4%, німці – 1%, білоруси – 1%, представники інших національних груп – 2% (див.: BA. – R 58/219. – Bl.234). 36 Архів УСБУ в Донецькій області. – Спр.34465-пф. – Арк.13. Український історичний журнал. – 2015. – №2 Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації 77 Преса, кінематограф, радіомовлення Нацистська окупація позначилася створенням потужного та розгалужено- го механізму духовного впливу на свідомість місцевого населення, головним елементом якого виступали друковані пропаґандистські форми й, зокрема, преса. Вихід офіційних періодичних видань ініціювали штаби військових час- тин вермахту та органи місцевого самоврядування. Чималу роль у процесі за- снування часописів на Донбасі відіграли представники ОУН, які намагалися таким чином одержати можливість для здійснення завуальованої пропаґанди, у більш широкому контексті – реалізації українізаційних впливів. Загалом на окупованій території реґіону в різний час виходило 24 періодичних видання, з яких 13 – українською та 11 – російською мовами. Найбільшими за накладом, найвпливовішими серед них були «Донецкий вестник» (Юзівка), «Нове життя» (Ворошиловград), «Маріюпільська газета» (Маріуполь), «Костянтинівські ві- сті» (згодом «Відбудова», Костянтинівка) «Український Донбас» (згодом «Голос Донбасса», Горлівка) та ін. Більшість видань упродовж часу свого існуван- ня нарощувала свої тиражі. Так, наприклад, наклад «Нового життя» з 3 тис. примірників (серпень 1942 р.)37 зріс до 25–30 тис. (грудень 1942 р.)38, а тираж «Маріюпільської газети» від листопада 1941 до вересня 1943 рр. збільшився з 1 тис. до 27 тис. До роботи в газетах як штатними, так і позаштатними працівниками, до- писувачами залучалося широке коло осіб, переважно представників інтеліґен- ції. Часописи, що функціонували на окупованій території, стали своєрідним культурним феноменом – не лише важливим елементом нацистської пропа- ґандистської машини, але й, у випадку відповідного впливу з боку як самих співробітників, так і представників органів місцевого самоврядування, – за- собом популяризації духовної спадщини українського народу. Це, зокрема, засвідчувалося спеціальними рубриками «Літературна сторінка» (в «Новому житті»), «Українське культурне життя» (в «Маріюпільській газеті»), присвяче- ними культурним питанням, а також наявністю значної кількості публікацій культурологічного змісту у цих та інших виданнях. Уміщені в окупаційних періодичних виданнях матеріали інформаційного жанру (репортажі, кореспонденції, замітки) дають можливість охарактеризу- вати особливості культурного життя в реґіоні, у тому числі діяльність театрів, осередків «Просвіти», музеїв, літературно-видавничу роботу. Такі дописи за- слуговують на особливу увагу, оскільки в багатьох випадках це не лише основ- ні, а ледь не єдині джерела39, що відображають соціокультурні явища та про- цеси на окупованій території. Одним із найбільш універсальних і найзручніших засобів здійснення про- паґанди, узагалі впливу на духовний світ населення, були плакати та плакатні 37 Архів УСБУ в Луганській області. – Спр.5204. – Арк.125. 38 Нове життя. – 1942. – 11 листопада; 16 грудня. 39 Потенційно значні інформативні можливості мають архівні матеріали обласних управлінь Служби безпеки України, проте доступ до них ускладнено. Український історичний журнал. – 2015. – №2 78 Д.М.Титаренко виставки – це дозволяло доповнювати вербальну інформацію певними візуаль- ними образами, котрі підвищували переконливість арґументів нової влади сто- совно життя за високими матеріальними та духовними стандартами в Райху та майбутнього (за умови німецької перемоги) – в Україні. Близькою до плакатної пропаґанди формою були пересувні виставки. Вони являли собою набір планше- тів з ілюстраціями, фотографіями, текстовими матеріалами, присвяченими тій чи іншій актуальній темі. Розробляли й тиражували їх у Берліні, на місця вони надходили вже в готовому вигляді. Як показує аналіз наявних джерел, особли- во активно на території Донбасу використовували виставки, що мали на меті створення позитивного образу Райху («Адольф Гітлер», «Ми були в Німеччині», «Як живе німецький робітник?», «Німецькі шляхи» тощо40). Можливість не лише щось почути або прочитати про Німеччину, але й побачити, візуалізува- ти ті образи, які вже частково склалися в уяві під впливом інших джерел ін- формації, забезпечувала досить високий рівень відвідуваності таких виставок. Так, згідно зі звітом відділу пропаґанди «У» за грудень 1942 р., із пересувною експозицією «Німецька земля – німецька праця» в Маріуполі ознайомилося по- над 12 тис. осіб41, а команда пропаґанди «Сталіно» влітку 1943 р. повідомля- ла, що пересувну виставку «Прекрасна Німеччина» впродовж червня – липня у Сталіно (Юзівці) побачило 11 тис., у липні – також 11 тис. у Харцизьку та 10 тис. відвідувачів у Макіївці, загалом 32 тис. осіб42. Ці прості й зручні в мон- тажі експозиції, пропонуючи глядачеві привабливий образ Німеччини, харак- теризувалися високим рівнем атрактивності. Вони були вдалою технологією леґітимації політичної влади, активізуючи емоційно-образне сприйняття світу та справляючи доволі тривалий вплив на свідомість мешканців. Важливу роль у формуванні в населення уявлень про досконале «інше» відігравав кінематограф – за допомогою художніх, документальних, пропаґан- дистських фільмів. Кінотеатри на території реґіону почали поновлювати свою роботу вже невдовзі після приходу вермахту. Незважаючи на значне скоро- чення мережі, у деяких містах існувало по декілька закладів. Так, принаймні 4 кінотеатри функціонували восени 1942 р. в Юзівці43, 6 – у Маріуполі44. Від самого початку вони служили для задоволення духовних запитів глядачів – як німецьких військовиків, так і місцевих жителів (для останніх зазвичай про- водилися окремі сеанси, хоча іноді їх відвідували й німці). За неповний рік, що минув від моменту першого показу кінострічки в умовах окупації, до по- чатку жовтня 1942 р. в кінотеатрах Маріуполя побувало приблизно 700 тис. ні- мецьких солдатів та 413 тис. цивільного населення45. До кінця серпня 1942 р. кількість глядачів у кінотеатрах Юзівки становила 665 тис. осіб46. Навіть на- передодні відступу вермахту інтенсивність кінообслуговування залишалася високою. Так, наприклад, у серпні 1943 р. в Юзівській області було проведено 40 BA. – R 55/1299. – Bl.227, 229, 232, 236, 251. 41 ВА-МА. – RH 22/177. – Bl.15. 42 Ibid. – RH 20-6/301. – Bl.114. 43 Донецкий вестник. – 1942. – 24 октября. 44 Маріюпільська газета. – 1942. – 8 жовтня. 45 Там само. 46 Донецкий вестник. – 1942. – 20 августа; Нове життя. – 1942. – 18 жовтня. Український історичний журнал. – 2015. – №2 Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації 79 530 сеансів для військовослужбовців (163 тис. відвідувачів), а також 767 – для цивільного населення (154,4 тис. глядачів)47. У німецьких звітах зазначалося, що кінотеатри практично повсюди користувалися великою популярністю, а місцеві мешканці охоче їх відвідували48. Водночас слід констатувати, що менші порівняно з довоєнним часом мас- штаби охоплення населення кіномистецтвом зумовлювалися різким скоро- ченням мережі. Так, у жовтні 1942 р. на території Юзівської області функці- онувало лише 36 кіноустановок49, тоді як радянська статистика свідчить про наявність станом на 1940 р. 550 установок для демонстрації фільмів50. Репертуар кінотеатрів, що функціонували на окупованій території, мав задовольняти смаки та очікування двох різних за світоглядом, вихованням, правовим статусом категорій глядачів – окупантів та місцевого населення. Пріоритет, безумовно, віддавався першим. Основу репертуару становили пе- реважно німецькі художні, документальні та пропаґандистські фільми (допус- калася також демонстрація й іноземних, але тільки тих, що були дозволеними в Райху). Ігровий, художній кінематограф Німеччини репрезентували стрічки «Кровна дружба», «Галло, Дженні», «Його найкращий друг», «Головне – щас- ливо», «Кора Террі», «Ешнапурський тиґр», «Барон Мюнхгаузен», «Маленькі дівчатка – великі турботи», «Веселі волоцюги», «Тільки кохання» та ін. За ви- знанням пропаґандистських структур вермахту, найбільшим попитом серед місцевого населення користувалися саме стрічки розважального характеру, натомість історичні фільми у цьому плані програвали. Так само, як і радян- ський, нацистський кінематограф охоче експлуатував образи, що уособлюва- ли всі лиха світу51. Саме такій меті, у першу чергу, відповідали фільми «Жид Зюс», «Вічний жид», «Ротшильди»52. Брак німецьких стрічок для місцевого населення, нестача копій для демонстрації зумовили звернення (особливо на початку окупації) до радянської кінопродукції, котра, на думку пропаґандист- ських структур нового режиму, не мала ідеологічного навантаження, була апо- літичною. Так, наявні джерела свідчать, що на території Донбасу мали місце випадки показу таких стрічок, як «Антон Іванович гнівається», «Волґа-Волґа», «Веселі хлоп’ята», «Василиса Прекрасна» тощо53. Окрім художнього кінематографа, котрий оперував яскравими, проте пере- важно вигаданими образами, вагому роль у формуванні картини світу відігра- вала документалістика, репрезентована передусім кіножурналом «Німецький щотижневий огляд» («Die Deutsche Wochenschau»). Близькими за ступенем емоційно-психологічного впливу були пропаґандистські стрічки «Олімпія», «Перемога на Заході», «Штурмовики», «Зірниці» та ін. 47 BA-MA. – RH 20-6/683. – Betr.: Bericht Propaganda-Staffel Stalino, Film. v. 1. September 1943. 48 ЦДАГО України. – Ф.57. – Оп.4. – Спр.121. – Арк.34. 49 Донецкий вестник. – 1942. – 16 октября. 50 Народное хозяйство Донецкой области: Статистический сборник. – Донецк, 1981. – С.130. 51 Taylor R. Film propaganda: Soviet Russia and Nazi Germany. – London; New York, 1979. – P.174. 52 Hoffmann H. «Und die Fahne führt uns in die Ewigkeit»: Propaganda im NS-Film. – Frankfurt am Main, 1988. – S.166. 53 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.23. – Спр.115. – Арк.54; Маріюпільська газета. – 1941. – 20 листопада; Донецкий вестник. – 1942. – 10 февраля; Архів УСБУ в Донецькій області. – Спр.33054-пф. – Арк.25. Український історичний журнал. – 2015. – №2 80 Д.М.Титаренко Деякі фільми, що їх демонстрували місцевому населенню, були підго- товлені на високому рівні, користувалися попитом і навіть давали привід для спекуляції квитками. Глядацька аудиторія являла собою поєднання різ- новікових категорій, хоча переважала все ж таки молодь. Як дозволяє судити досвід спілкування автора цих рядків із людьми, котрі пережили окупацію, окремі стрічки залишали незабутні враження54. Так, одна з респонденток – мешканка Юзівки – згадувала присвячений відомому російському компози- торові П.Чайковському фільм, який справив на неї надзвичайно великий вплив55. Зауважимо, що стрічку «Чайковський» було знято в Райху 1940 р., у період німецько-радянських союзницьких відносин. Очевидно, що прокат цієї кінокартини на окупованій території, попри, здавалося б, очевидний дисонанс із засадами расової теорії нацистів, був водночас і наслідком репер- туарного голоду, і проявом (щоправда дуже запізнілим) політики заграван- ня з місцевим населенням. У пам’яті людей, які пережили окупацію, зали- шилися не лише назви деяких кінострічок, але й рядки з німецьких пісень, прізвища німецьких кіноакторів та навіть певні сюжетні лінії німецьких фільмів. Незважаючи на низку організаційних труднощів, пропаґандистським структурам усе ж таки вдалося досягти певних успіхів у кінодемонстраційній діяльності, передусім у містах. Утім на селі налагодити систематичне обслуго- вування не вдавалося, що зумовлювалося браком приміщень, кіноапаратури та, як зазначав штаб 444-ї охоронної дивізії, станом шляхів56. Але й за цих умов, за визнанням командира групи ҐФП-62657, «театри й фільми, особливо з українськими титрами, набули великої популярності та стали найкращим фактором сприятливого впливу на ставлення й настрої населення»58. Засобом формування нової (відмінної від радянської) картини світу з від- повідними звуковими асоціаціями (інформаційними та розважальними про- грамами, піснями, музикою) було радіомовлення. Незважаючи на руйнуван- ня, завдані комунальному господарству під час бойових дій, трансляцію через проводову мережу було поновлено в Юзівці, Ворошиловграді, Маріуполі, дея- ких інших населених пунктах. Станом на вересень 1942 р. в Юзівці налічува- лося 10 тис. радіоточок та 12 вуличних гучномовців59; близько 10,4 тис. радіо- точок було в Маріуполі у травні 1942 р.60; майже 4 тис. радіоточок із загальної кількості 7 тис. зареєстровано у січні 1943 р. у Ворошиловграді61. 54 Інтерв’ю з Фурсовим Є.М., 1932 р.н. (м. Донецьк, квітень 2005 р. Транскрибований аудіозапис) // Особистий архів автора; Інтерв’ю із С. Іваном Андрійовичем,1925 р.н.; Інтерв’ю з І. Тамарою Іванівною, 1931 р.н. (м. Донецьк, січень 2011 р. Транскрибований аудіозапис) // Там само. 55 Інтерв’ю з Чепік-Мітрофановою З.А., 1929 р.н. 56 ВА-МА. – RH 24-24/350. – Betr.: Truppenbetreung. Gef. St., den 7. April 1943. 57 Таємна польова поліція (нім. «Geheime Feldpolizei», GFP) займалася контррозвідкою в тилу вермахту, протидіяла шпіонажу, ворожій пропаґанді, саботажу та іншим проявам «підривної діяльності». 58 ВА-МА. – RH 21-1/161. – Betr.: Gruppe Geheime-Feldpolizei 626, v.25. August 1943. Anlage 1 zum Tätigkeitsbericht für Monat August 1943. 59 Ibid. – RH 22/174. – Bl.14. 60 Держархів Донецької області. – Ф.Р-1876. – Оп.1. – Спр.15. – Арк.2. 61 Архів УСБУ в Луганській області. – Спр.2714. – Арк.16. Український історичний журнал. – 2015. – №2 Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації 81 Ефективність радіомовлення багато у чому визначав ступінь його орієн- та ції на аудиторію окупованої території. За допомогою потужних радіотранс- ляцій них станцій, розміщених у Вінниці, Дніпропетровську, Житомирі, Миколаєві62, здійснювалася передача програм, підготовлених у Берліні спеці- альною службою інформації райхсміністерства пропаґанди – «Вінета». Певну роль у заповненні ефірної сітки відігравали й радіостанції вермахту, зокрема «Урсула» та «Ґустав», дислоковані у Ворошиловграді63, а також «Ґізела», розта- шована в Юзівці64. У тих місцевостях, де функціонувала радіомережа, ситуація із задоволенням попиту населення на свіжі новини могла бути покращена че- рез транслювання оглядів преси. Так, у Сталіно з травня 1943 р. такі передачі під назвою «Політичний огляд» передавали двічі на тиждень (кожна трива- лістю по 45 хв.)65. Через місцеві радіомережі здійснювалася також трансляція музичних програм, концертів, виступів театральних колективів. Наприклад, у Маріуполі студія міського радіовузла систематично готувала програму «Театр біля мікрофона», в якій брали участь місцеві артисти66. Традиційна проводова радіомережа, поновлення роботи якої пов’язувалося зі значними труднощами, була не єдиним джерелом одержання населенням інформації за допомогою радіо. Доволі поширеною стала практика прослухо- вування радянських передач німецькими військовослужбовцями, які в бага- тьох випадках чи то з власної ініціативи, чи то на прохання місцевих мешкан- ців давали їм можливість послухати бажані радіостанції67. Ще одним способом одержання інформації для жителів було використання радіоприймачів роз- квартированих в їхніх домівках німецьких солдатів, офіцерів, службовців ад- міністрації тоді, коли апаратура залишалася без нагляду68. Усе це, безумов- но, знижувало ефективність німецької пропаґанди, підривало довіру до неї. Саме цим, очевидно, пояснюються розпорядження командування по тиловій зоні 6-ї армії вермахту, спрямовані на запровадження пильного контролю за радіоапаратурою69. Ефективність нацистської пропаґанди, здійснюваної за допомогою преси, радіо, кіно на території Донбасу, залежала від багатьох чинників, у тому чис- лі технічних можливостей, розбіжностей в інформації, призначеної для насе- лення окупованої території та військовослужбовців вермахту, ступеня поши- рення радянської пропаґанди, стану справ на фронті тощо. Проте з огляду на організаційну структуру нацистського пропаґандистського апарату, стійкість сформованих під час окупації в місцевого населення стереотипів, уявлень про 62 ВА. – R 55/1210. – Bl.117. 63 ВА-МА. – RH 22/67. – Bl.89; Архів УСБУ в Луганській області. – Спр.2714. – Арк.19. 64 ВА-МА. – RH 22/102. – Bl.97. 65 Ibid. – RН 20-6/300. – Bl.106. 66 Держархів Донецької області. – Ф.Р-1876. – Оп.1. – Спр.15. – Арк.2; ВА-МА. – RH 22/202. – Bl.11. 67 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.23. – Спр.123. – Арк.100; Інтерв’ю з Деменковим В.Г., 1928 р.н. (м. Донецьк, квітень 2004 р. Транскрибований аудіозапис) // Особистий архів автора; Інтерв’ю з К. Ніною Дем’янівною, 1931 р.н. (м. Костянтинівка, грудень 2004 р. Транскрибований аудіоза- пис) // Там само. 68 Інтерв’ю з Чепік-Мітрофановою З.А., 1929 р.н. 69 ВА-МА. – RН 20-6/300. – Bl.8. Український історичний журнал. – 2015. – №2 82 Д.М.Титаренко німецький спосіб життя, що фіксувалися радянськими партійними та держав- ними органами після відступу німецьких військ, його діяльність навряд чи можна оцінювати як неефективну. Комеморативні практики Важливу роль як у повсякденному житті людини окупаційної доби, так і в офіційному дискурсі влади відігравали свята та пам’ятні дати. На території Донбасу було здійснено спробу впровадити систему свят, пам’ятних дат, риту- альних практик, яка мала стати складовим елементом нової ідентифікації та соціокультурної інтеґрації населення, моделі політичної лояльності. Особливого пропаґандистського значення на окупованій території було на- дано врочистому відзначенню 1 травня, яке вважалося одним із найбільших державних свят як у СРСР, так і в нацистській Німеччині. Під час окупації це свято набуло нової конотації, що в 1942 р. знайшло своє відбиття у пропаґан- дистському паролі «Звільнення праці від рабства більшовицької системи»70, а сам Першотравень при цьому відзначався як День звільненої від більшо- визму праці71. Святкування 1 травня 1943 р. відбувалося більш масштабно під пропаґандистськими паролями дещо іншого змісту: «Боротьба трудящих усіх народів проти спільного більшовицького ворога» та «Боротьба Європи за но- вий соціальний лад і мирне співжиття проти більшовицько-єврейсько-плуто- кратичної системи»72. Важливе місце у святковому календарі для окупованих територій було відведено 22 червня – даті нападу на СРСР, що в офіційному владному дискурсі інтерпретувалося як День визволення. Логічним наслід- ком визнання його особливої ролі в переліку свят стала організація на міс- цях урочистостей, присвячених, відповідно, річниці приходу вермахту до того чи іншого населеного пункту. Вони, як правило, відбувалися за участі пред- ставників командування військових частин або військово-адміністративних структур. Намагаючись розширити свою соціальну базу, окупаційні владні структу- ри не без успіху використовували релігійний чинник, проявляючи у цих пи- таннях більшу гнучкість, аніж радянська влада73. Це виявилося серед іншого і в поширенні практики церковних свят, заходи з нагоди котрих, особливо в містах, доволі часто мали світський характер і супроводжувалися певним офі- ціозом. Найбільші плани пов’язувалися з Великоднем 1942 та 1943 рр. Навіть зараз для жителів Донбасу, які пережили окупацію, незважаючи на значною мірою секуляризовану свідомість, враження від святкування Воскресіння Христового залишаються одними з найбільш незабутніх і позитивних: «Як би не було, а Великдень ми зустрічали. Хоча не було нічого, але Великдень ми 70 Buhbender O. Das tötende Erz: Deutsche Propaganda gegen die Rote Armee im zweiten Weltkrieg. – Stuttgart, 1978. – S.278. 71 ВА-МА. – RH 22/28. – Bl.277. 72 Buhbender O. Das tötende Erz… – S.278. 73 Лисенко О.Є. Релігійна ситуація на Україні в 1941–1944: Автореф. дис. … д-ра іст. наук. – К., 1999. – С.1. Український історичний журнал. – 2015. – №2 Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації 83 святкували»74, «Ходили ми до церкви, і на Великдень, і в різні церковні свята. Церква була, як правило, завжди забита людьми»75, «І в мене з дитинства – до цього ж церков не було, я ж не бачила цього ніколи. Ось у мене залишилося, що люди йшли і несли ось так запалені свічки. Багато людей ходило до церкви»76. У поширеному в тиловому районі 1-ї танкової армії вермахту спеціальному на- казі з приводу відзначення Пасхи 1943 р. було заплановано такі заходи, як ви- дача особливої грошової та продовольчої допомоги, прискорення роботи з від- криття нових шкіл, передача землі в оренду в містах та прирізка у вели кодні дні під час урочистих церемоній присадибних ділянок у сільській місцевості, надання додаткових вихідних днів, більш ліберальний режим перебування на вулиці77. У рамках святкування передбачалося проведення кіносеансів та призначених спеціально для цивільного населення виступів театральних ко- лективів78, оплата роботи за особливим, підвищеним тарифом79. Період окупації став часом, коли відбулися зміни й у ритуальних практи- ках. Найбільший вплив на громадськість справляла можливість після бага- тьох років заборон скористатися ідентифікуючою роллю релігії, пройшовши обряд хрещення. На окупованій території це набуло масового характеру, не зустрічаючи ніяких перешкод із боку нової влади. Потреба додаткової леґітимації влади й, водночас, необхідність ідеоло- гічного впливу на населення, віднайдення відповідних пропаґандистських арґументів зумовили спроби вшанувати пам’ять жертв сталінського терору. Проте брак відомих на той час «місць пам’яті» на території Донбасу, вищий рі- вень диференціації громадськості, у тому числі й у ставленні до радянського минулого (особ ливо в порівнянні з Західною Україною), зумовили невелику кількість не дуже масштабних комеморативних заходів у вигляді траурних зібрань або навіть просто відвідування могил закатованих, зокрема в Юзівці, де було виявлено 2 місця розправ енкавеесівців із в’язнями напередодні від- ступу Червоної армії80. Вороже ставлення однієї частини населення до окупантів, зростання на- строїв розчарування в політиці нової влади – серед іншої частини спричи- нили збереження в масовій свідомості пам’яті про радянські офіційні свята й навіть спроби неформального їх відзначення на рівні родини, близьких друзів. До радянських свят та врочистостей як одного з ключових елементів радянської ідентичності апелювало й антифашистське підпілля, здійснюю- чи свою пропаґандистську роботу81. Але, незалежно від походження, святá 74 Інтерв’ю з І. Тамарою Іванівною, 1931 р.н. 75 Інтерв’ю з Рогозом Б.В., 1933 р.н. (м. Донецьк, лютий 2005 р. Транскрибований аудіоза- пис) // Особистий архів автора. 76 Інтерв’ю з Чепік-Мітрофановою З.А., 1929 р.н. 77 ВА-МА. – RH 21-1/161. – Betr.: Wir feiern Ostern!, 13.4.43. 78 Голос Донбасса (Горловка). – 1943. – 25 апреля. 79 Держархів Донецької області – Ф.Р-1772. – Оп.1. – Спр.9. – Арк.74. 80 ВА-МА. – RH 24-49/164. – Gen. Kdo. XXXXIX Geb. A.K., Abt. I c, Bericht über Industriegebiet Stalino, v. 1.11.41; Донецкий вестник. – 1941. – 23 ноября; Інтерв’ю з С. Іваном Андрійовичем, 1925 р.н.; Інтерв’ю з Рогозом Б.В., 1933 р.н.; Інтерв’ю зі Смоляковою І.Г., 1928 р.н. (м. Донецьк, січень 2005 р. Транскрибований аудіозапис) // Особистий архів автора; Інтерв’ю з Кріциним О.Д., 1929 р.н. (м. Донецьк, листопад 2010 р. Транскрибований аудіозапис) // Там само. 81 Молодая Гвардия: Документы и воспоминания о героической борьбе подпольщиков Український історичний журнал. – 2015. – №2 84 Д.М.Титаренко у житті пересічної людини виконували важливу функцію релаксації, да- ючи можливість відволіктися від важкої реальності, постійної боротьби за існування. Війна та окупація стали для населення Донбасу часом великих особистих втрат, пов’язаних зі смертю близьких, зміною роду діяльності, руйнуванням старих і створенням нових стереотипів, браком умов для повної культурної ре- алізації. Але й у реаліях окупації культурна сфера до певної міри, хай навіть у спотвореному та вихолощеному іноземним пануванням вигляді, зберегла своє значення своєрідного соціокультурного феномена, елементу життя під- окупаційного населення, котре, як і до війни, потребувало інформації, нових вражень і релаксації. Культурні процеси, що відбувалися на території реґіону, стали свідченням надзвичайно складної картини побуту часів зміни влад та еволюції політичних лояльностей, спроб збереження старих уподобань і пошу- ку нових форм та місця культури за екстремальної ситуації. Незважаючи на те, що для більшості мешканців Донбасу питання задоволення своїх духовних запитів були другорядними порівняно з проблемою фізичного виживання, ін- ституційні та позаінституційні прояви культурницької діяльності стали одним із факторів відвернення від жорстоких реалій життя в умовах іноземної окупа- ції, символом збереження національної, соціокультурної ідентичності, певних історичних традицій. Краснодона в дни временной фашистской оккупации (июль 1942 – февраль 1943 гг.). – Донецк, 1970. – С.28; Інтерв’ю з Саєнко-Полончук М.І., 1928 р.н. In the article the essence and peculiarities of cultural life during the Nazi occupation in Donbas are characterized. The main institutional and non- institutional manifestations of cultural life, the activities of theatres, libraries, museums, national cultural centres of “Prosvita” are considered. The role and place of holidays and anniversaries in the spiritual life of the population as well as the most typical commemorative practices are described. The role of printed propaganda, cinematography and broadcasting as means to form general views of the world and to popularize certain cultural stereotypes are analyzed. Keywords: Donbas, Ukraine, military administration, Nazi occupation, cultural life, propaganda.

Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації

Institution

Ähnliche Einträge