Нуссбаумер А. Примусові робітники в Пінцґау: трудові відносини в період націонал-соціалізму, життєві історії
Рецензія на книгу: Нуссбаумер А. Примусові робітники в Пінцґау: трудові відносини в період націонал-соціалізму, життєві історії / Пер. з нім. О.Николайчук, ред. В.Григор’єв. – Чернівці: Книги – XXI, 2015. – 192 с....
Gespeichert in:
| Datum: | 2015 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2015
|
| Schriftenreihe: | Український історичний журнал |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109398 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Нуссбаумер А. Примусові робітники в Пінцґау: трудові відносини в період націонал-соціалізму, життєві історії / Т.В. Пастушенко // Український історичний журнал. — 2015. — № 2. — С. 213-221. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-109398 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1093982016-11-28T03:03:01Z Нуссбаумер А. Примусові робітники в Пінцґау: трудові відносини в період націонал-соціалізму, життєві історії Пастушенко, Т.В. Рецензії й огляди Рецензія на книгу: Нуссбаумер А. Примусові робітники в Пінцґау: трудові відносини в період націонал-соціалізму, життєві історії / Пер. з нім. О.Николайчук, ред. В.Григор’єв. – Чернівці: Книги – XXI, 2015. – 192 с. 2015 Article Нуссбаумер А. Примусові робітники в Пінцґау: трудові відносини в період націонал-соціалізму, життєві історії / Т.В. Пастушенко // Український історичний журнал. — 2015. — № 2. — С. 213-221. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109398 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії й огляди Рецензії й огляди |
| spellingShingle |
Рецензії й огляди Рецензії й огляди Пастушенко, Т.В. Нуссбаумер А. Примусові робітники в Пінцґау: трудові відносини в період націонал-соціалізму, життєві історії Український історичний журнал |
| description |
Рецензія на книгу: Нуссбаумер А. Примусові робітники в Пінцґау: трудові
відносини в період націонал-соціалізму,
життєві історії / Пер. з нім. О.Николайчук,
ред. В.Григор’єв. – Чернівці: Книги – XXI, 2015. – 192 с. |
| format |
Article |
| author |
Пастушенко, Т.В. |
| author_facet |
Пастушенко, Т.В. |
| author_sort |
Пастушенко, Т.В. |
| title |
Нуссбаумер А. Примусові робітники в Пінцґау: трудові відносини в період націонал-соціалізму, життєві історії |
| title_short |
Нуссбаумер А. Примусові робітники в Пінцґау: трудові відносини в період націонал-соціалізму, життєві історії |
| title_full |
Нуссбаумер А. Примусові робітники в Пінцґау: трудові відносини в період націонал-соціалізму, життєві історії |
| title_fullStr |
Нуссбаумер А. Примусові робітники в Пінцґау: трудові відносини в період націонал-соціалізму, життєві історії |
| title_full_unstemmed |
Нуссбаумер А. Примусові робітники в Пінцґау: трудові відносини в період націонал-соціалізму, життєві історії |
| title_sort |
нуссбаумер а. примусові робітники в пінцґау: трудові відносини в період націонал-соціалізму, життєві історії |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2015 |
| topic_facet |
Рецензії й огляди |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109398 |
| citation_txt |
Нуссбаумер А. Примусові робітники в Пінцґау: трудові відносини в період націонал-соціалізму, життєві історії / Т.В. Пастушенко // Український історичний журнал. — 2015. — № 2. — С. 213-221. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT pastušenkotv nussbaumeraprimusovírobítnikivpíncgautrudovívídnosinivperíodnacíonalsocíalízmužittêvíístoríí |
| first_indexed |
2025-07-07T23:00:23Z |
| last_indexed |
2025-07-07T23:00:23Z |
| _version_ |
1837030938374045696 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2015. – №2
Тема примусової праці мільйонів інозем-
ців на території нацистського Райху, його со-
юзників та окупованих ними країн сьогодні
належить до найбільш досліджених в історіо-
графії Другої світової війни. Особливо актив-
но різноманітні питання з цієї проблематики
вивчаються від початку 1990-х рр., що не в
останню чергу пов’язане зі світовою диску-
сією навколо виплат грошових компенсацій
колишнім підневільним працівникам та за-
вершенням термінів таємності архівних документів часів війни, відкриттям
документальних фондів архівосховищ колишнього СРСР. На цей час прове-
дено великий міжнародний усноісторичний проект «Примусова праця 1939–
1945: Спогади та історія», а записані в його рамках 600 аудіо- та відеоінтерв’ю
з колишніми жертвами нацистських переслідувань уже доступні для дослід-
ників1. Станом на жовтень 2012 р. бібліографія на тему примусової праці за
часів націонал-соціалізму, за інформацією Німецького федерального архіву,
нараховує 2721 позицію2. Українське видання книжки австрійського історика
Алоїза Нуссбаумера – це перша нагода для вітчизняного читача ознайомитися
із західними дослідженнями на цю тематику. До того ж у праці оповідається
про наших земляків, які змушені були працювати у сільських обійстях однієї
з австрійських громад.
Пінцґау – це високогірний реґіон на південному заході Австрії, у феде-
ральній землі Зальцбурґ. Сьогодні він відомий здебільшого завдяки розвит ку
зимових видів спорту. Натомість у період націонал-соціалізму тут розпочалося
масштабне будівництво електростанцій із масовим примусовим залученням
іноземців – як цивільних, так і військовополонених. З огляду на аграрну струк-
туру економіки краю значну робочу силу було задіяно й у приватному сільсько-
му господарстві. Наприклад, на 1944 р. в імперській області Зальцбурґ працю-
вало понад 22 тис. іноземних робітників, з яких третина – у Пінцґау (це – на
45 тис. 584 місцевих жителя), тобто кожного шостого сюди доставили примусо-
во. Загалом, у часи Другої світової війни на території нацистської Німеччини
й на окупованих нею землях працювало приблизно 13,5 млн чоловіків, жінок,
дітей із 26 країн Європи3. Із них понад 4,5 млн були військовополоненими, а
1 Див.: [Електронний ресурс]: http://www.zwangsarbeit-archiv.de
2 Див.: [Електронний ресурс]: http://www.bundesarchiv.de/findbuecher/Bibliographie_Zwangsarbeit/
index.htm
3 Spoerer M. Zwangsarbeit unter dem Hakenkreuz: Ausländische Zivilarbeiter, Kriegsgefangene
und Häftlinge im Deutsche Reich und im besetzten Europa 1939–1945. – Stuttgart; München. – S.253.
нУссБаУмер а.
примУсові роБітники в пінцґаУ: трУдові
відносини в період націонал-соціаліЗмУ,
життєві історії / пер. З нім. о.николайЧУк,
ред. в.ГриГор’єв. – Чернівці: книГи –
XXI, 2015. – 192 с.
Український історичний журнал. – 2015. – №2
214 Рец, ензії й огляди
майже 8,5 млн становили цивільні робітники та в’язні концентраційних табо-
рів. Жителі окупованих територій Радянського Союзу складали в Райху най-
більшу групу іноземців. Так, у серпні 1944 р. в німецькій економіці працювало
понад 7,8 млн іноземних цивільних і військовополонених, з яких майже 3 млн
були доставлені з СРСР4. Якщо врахувати, що 50% цих радянських робітників
вивезли з території, що її обіймає сучасна Україна, то українці становили одну
з найчисельніших груп іноземців, котрі працювали в Райху. Проте кількість
досліджень про наших співвітчизників у нацистській Німеччині та про їхні
подальші повоєнні долі непропорційно мала порівняно з масштабами праце-
використання їх у роки війни5. Незважаючи на появу окремих монографій,
дисертаційних досліджень, статей і збірників спогадів ця тема продовжує міс-
тити численні «білі плями».
До таких недосліджених сторінок належать питання реґіональних осо-
бливостей політики працевикористання українських робітників у Райху, умов
їхнього життя та роботи в неволі, а також колективної пам’яті й ментальних
особливостей сприйняття остарбайтерів місцевим населенням. Саме на малові-
домих питаннях трудових відносин, різноманітних життєвих історіях польських,
українських, французьких, сербських працівників та австрійських селян зосе-
реджує увагу у своєму дослідженні А.Нуссбаумер. Праця ґрунтується на матері-
алах Федерального архіву Німеччини (Берлін), Міжнародної пошукової служби
(Бад-Арользен), зальцбурзьких архієпархії та земельного архіву, Пінцґауського
окружного архіву, хронік місцевої жандармерії. Автор також записав понад
30 інтерв’ю з очевидцями. Це були колишні примусові робітники з Польщі та
України, які в роки Другої світової війни працювали в Пінцґау, а також меш-
канці громад реґіону – представники воєнного й післявоєнного поколінь, діти
колишніх примусових робітників, які після війни залишилися в Австрії. У до-
слідженні використано результати наукових студій про феномен примусової
праці в різних галузях гуманітарних наук: історії, соціології, психо логії. Усе це
дозволило вписати особливості працевикористання та життєві історії колишніх
пінцґауських примусових працівників у широкий контекст, детально зупинити-
ся на аналізі причин і мотивів дій історичних акторів тощо.
Структурно дослідження складається з таких розділів: «Довоєнний час –
початок війни – депортація», «Робота та будні», «Умови існування», «Вільний
простір» (під яким автор розуміє духовну опіку церкви над примусовими
робітниками та їх вільний час), «Дискримінація – криміналізація – дисци-
плінування» (тобто нагляд і види покарань іноземців за різні проступки),
4 Spoerer M. Zwangsarbeit unter dem Hakenkreuz... – S.221–222.
5 Див., напр., праці українських істориків: Кравченко А., Батурин С. Українські невільники
Третього райху (минуле і сучасність): публіцистична хроніка. – Л., 2005. – 268 с.; Куницький М.П.
Примусова репатріація радянських громадян до СРСР після Другої світової війни (український
вектор). – Луцьк, 2007. – 248 с.; Гальчак С.Д. На узбіччі суспільства: Доля українських «остар-
байтерів» (Поділля, 1942–2007 рр.). – Вінниця, 2009. – 768 с.; Пастушенко Т.В. Остарбайтери
з Київщини: вербування, примусова праця, репатріація (1942–1953). – К., 2009. – 282 с.;
Грінченко Г. Між визволенням і визнанням: примусова праця в нацистській Німеччині в по-
літиці пам’яті СРСР і ФРН часів «холодної війни». – Х., 2010 – 336 с.; Її ж. Усна історія примусу
до праці: метод, контексти, тексти. – Х., 2012. – 303 с.; Данильчук В.Р. Українські остарбайтери:
1941–1947 рр. (на прикладі Рівненської області). – Рівне, 2012. – 280 с.
Український історичний журнал. – 2015. – №2
Рец, ензії й огляди 215
«“Статеві злочини”», «Небажані діти». Тематично завершують книгу розділи
«Післявоєнне життя» та «Примусова праця в реґіональній пам’яті».
Уперше про А.Нуссбаумера авторка цих рядків почула 2008 р. – як про ав-
стрійця, котрий записував інтерв’ю з колишніми остарбайтерами й із захватом
фотографував українські світанки та заходи сонця. І тепер зрозуміло, чому,
адже оповідачі на сторінках його книги найперше згадували, як їм в Австрії
цього бракувало («[…] польський робітник Ян говорив, що сонце вийшло аж
за півроку, а так решту часу, мовляв, сиділо десь за горою», с.24). Автор спів-
чутливо ставиться до своїх героїв: живих свідків війни, котрі поділилися з ним
своїми життєвими історіями, і тих персонажів, чиї біографії він реконструю-
вав за архівними документами. Дослідник щиро вболіває за їхню долю й ба-
гато уваги приділяє аналізові психологічного стану примусових працівників.
Розповідаючи про довоєнне життя своїх респондентів, вербування, транспор-
тування й розподіл на роботу він детально описує їхні соціально-психологічні
проблеми, що їх часом набагато складніше було переживати, аніж фізичні на-
вантаження (с.25):
«Спочатку більшості поляків, українців і росіян, які вперше у
житті покинули рідну домівку, було дуже важко, адже після
депортації вони опинилися у чужій країні, серед незнайомих
людей, які говорили незрозумілою мовою. А ще – чужі звичаї,
суворі гірські краєвиди, котрі в людей з рівнини викликали по-
чуття страху. Крім цього молоді люди зіткнулися з упередженим
ставленням місцевого населення. Багаторічні трудові відносини
часто починалися з “витончених ритуалів приниження”. Міс-
цеві намагалися нав’язати чужинцям власну мовну культуру,
наприклад, змінювали імена робітників на свій манер, Ян на
Йоганн тощо».
Поведінковою стратегією іноземців у цій ситуації було якомога довше
залишатися разом із приятелями, шкільними товаришами, родичами, ра-
зом із котрими їх везли до Німеччини. Наприклад, український робітник із
Галичини згадував про розподіл по окремих селянських подвір’ях і тимчасову
втрату друзів як про найтяжче випробування для нього. У цій ситуації молоді
цивільні працівники чоловічої статі через приниження їхньої людської гід-
ності при розподілі по господарствах виявляли загострену схильність до само-
виснаження. А.Нуссбаумер робить неочікуваний, як на мене, висновок про те,
що метою такої старанної роботи «було добитися визнання з боку роботодавця,
щоб повернути собі втрачене почуття власної цінності» (с.31). Найкраще вико-
нання дорученої роботи було стратегією виживання іноземних робітників, тоб-
то старатися, наскільки це можливо, уникати проблем. Як же це спостережен-
ня суперечить радянським настановам про «боротьбу» примусових робітників
«у тилу ворога», намагання завдати йому якомога більше шкоди!
Багато уваги автор приділив аналізу «доіндустріального сільського соціуму
Пінцґау» та традиційної «патерналістської відповідальності селян» щодо своїх
«слуг», якими були іноземні примусові робітники. У багатьох випадках ці сіль-
ські традиції вступали у суперечність із настановами націонал-соціалістичного
Український історичний журнал. – 2015. – №2
216 Рец, ензії й огляди
режиму. Наприклад, А.Нуссбаумер пише, що завдяки спільним життю й робо-
ті довіра між іноземними працівниками та австрійськими селянами погли-
блювалася, а расистські стереотипи місцевого населення поступово відступали
на задній план. Спільні трапези господарів та робітників набували загалом
такого ж символічного й матеріального значення, як і для місцевого населен-
ня. З одного боку, це символізувало прийом «слуги» до «спільного обійстя», а з
іншого – достатнє харчування, на думку селян, мало стимулювати по повній
викладатися на роботі.
Автор робить такі спостереження, що злочини, скоєні німецькими війська-
ми у Східній Європі проти цивільного населення, у процесі працевикористан-
ня особливо не впливали на стосунки між іноземними робітниками й місцеви-
ми мешканцями. Він припускає, що цивільні працівники та їхні роботодавці
спільно намагалися, особливо коли крах «тисячолітнього Райху» ставав де-
далі очевиднішим, пережити цю війну й націонал-соціалістичну диктатуру,
наскільки це було можливим, без втрат. «Взаємозалежність» селян і «слуг» у
доіндустріальному пінцґауському соціумі нерідко була на руку примусовим
робітникам. Так, аналізуючи їх медичне забезпечення у випадку хвороб, ав-
стрійський історик указує на поширену у селянському суспільстві практику
самолікування, догляд господарів за хворим. Селяни дбали про своїх інозем-
них «батраків» як з економічно-трудових причин, так і завдяки усвідомленню
власної патерналістської відповідальності за цих людей.
По один «бік барикад» опинилися австрійські селяни й іноземні «батра-
ки» і в питанні вільного часу. Примусовим робітникам заборонялося залиша-
ти обійстя й табори навіть у вільний від роботи час, відвідувати кінотеатри,
кафе, грати в карти, виїжджати у сусідні населені пункти, їздити на велоси-
педі, кататися на човні по озеру, заборонялися танці та співи, не дозволялося
продавати іноземцям алкоголь тощо. Виглядало так, що дозвілля було приві-
леєм представників «панівної раси». Але архівні документи, звіти ландрата
та повідомлення жандармерії свідчать, що ці заборони іноземні працівники
повсякчас порушували спільно з місцевими селянами. Останні надавали своїм
«батракам» вільний час на офіційні вихідні, а також у селянські релігійні свя-
та, нерідко обійстя ставало місцем зустрічі іноземних робітників, де вони про-
водили свій вільний час, тут відбувався соціальний обмін як між робітника-
ми, так і роботодавцями й прислугою. Підтримування стосунків із земляками
виконувало надто важливу функцію для людей, відірваних від Батьківщини,
тому примусові робітники йшли на чималий ризик, щоб відвідати своїх зна-
йомих та рідних, здійснювали далекі поїздки, надсилали листи та продукто-
ві посилки, нерідко у цих діях вони знаходили підтримку своїх господарів.
А.Нуссбаумер пояснює таку ситуацію тим, що у селянському соціумі подібне
реґулювання вільного часу було складовою частиною «морального робочого
часу», коли не існувало офіційних відпусток для батраків. Автор пише, що
для нацистського режиму ця «демонстрація селянського панування» була як
скалка в оці не лише через можливий неґативний вплив на економіку, – като-
лицькі свята та церква загалом виглядали як «системний опозиційний акт, що
підривав “мотивовану расизмом” політику щодо іноземців» (с.66).
Український історичний журнал. – 2015. – №2
Рец, ензії й огляди 217
Для українського читача буде певним відкриттям описана у книжці ав-
стрійського історика діяльність католицького духівництва задля підтримки
іноземних робітників, причому не лише західнохристиянського віросповідан-
ня. Духовна опіка над цивільними працівниками супроводжувалася різнома-
нітними труднощами через втручання нацистського режиму у справи церкви.
Так, заборонялася присутність польських робітників на месах для місцевого
населення. Зі свідчень очевидців зрозуміло, що більшість пінцґауських меш-
канців, які брали участь у службах Божих, проявляли толерантність, що мож-
на було зрозуміти як певне приєднання до громади села. І навпаки, намагання
іноземців поставити релігію над національною належністю можна розглядати
як спроби продемонструвати власну «значимість». Узгодженість дій іноземних
працівників, місцевого населення та духовних осіб, яким неабияк імпонувала
набожність вихідців зі Східної Європи, відкривала можливості для певної сво-
боди дій. На думку автора дослідження, відвідання «німецьких» богослужінь
слід розглядати, з одного боку, як непокору дискримінаційним порядкам на-
цистської держави, а з іншого – як глибоку духовну потребу, поєднану з мож-
ливістю на короткий час забути причину перебування на чужині.
Проте не все було так ідеально в патерналістських стосунках австрійських
селян і їхніх іноземних «батраків». Місцеві жителі здебільшого не перейма-
лися поведінкою цивільних робітників лише до того моменту, поки це не за-
чіпало їхніх власних інтересів. А.Нуссбаумер, аналізуючи соціальний поділ у
«домашньому товаристві», зазначає, що в конфліктній ситуації не відбувалося
солідаризації місцевих найнятих працівників з іноземцями. Важко уявити,
щоб господар не виплачував зарплату австрійським робітникам, безкарно бив
їх чи погано годував. Натомість у випадку іноземця, який відчував нездолан-
ний мовний бар’єр та не знаходив ні в кого підтримки, місцевому роботодавце-
ві можна було не боятися дискредитації чи санкцій із боку сільської громади.
Автор робить також важливий висновок, що опозиційність господаря до на-
цистського режиму автоматично не поліпшувала становище «його» іноземної
робочої сили, як це можна було б припускати. Застосування фізичної сили, що
на європейському життєвому просторі здавна вважалося засобом виховання, у
випадку деяких роботодавців доходило до садизму. Наводяться свідчення про
те, що деякі селяни били своїх працівників просто через примху. Хоча з серпня
1942 р. бити остарбайтерів заборонялося, роботодавцям жодні наслідки, крім
тих, що в них можуть відібрати або «не виділити» іноземних робітників, не за-
грожували. Ближче до кінця війни за вбивство навіть передбачалися суворі
санкції. При цьому слід виходити з того, пише А.Нуссбаумер, що переважна
більшість роботодавців у відносинах зі «своїми» іноземними працівниками в
першу чергу робили ставку на символічну владу, а вже потім – на відкрите
насильство.
Нерідко внутрішні конфлікти між господарем та його іноземним робітни-
ком доходили до жандармерії та суду. На початковому етапі політики праце-
використання не існувало спеціально розробленої системи покарань для іно-
земних працівників. Згодом вона з’явилася, бралися до уваги національність,
статус, стать, а «заходи впливу» виходили далеко за рамки положень, чинних
Український історичний журнал. – 2015. – №2
218 Рец, ензії й огляди
для громадян Райху. Наприкінці червня 1943 р. після узгодження з мініс-
терством юстиції всі каральні функції перебрало на себе Головне управління
імперської безпеки. Відтепер кримінальні процедури за участю робітників із
Польщі та СРСР слід було передавати до органів ґестапо.
Найпоширенішими «злочинами» примусових робітників були втечі, ухи-
лення від роботи, або, як це називали нацисти, «порушення трудового догово-
ру» та крадіжки. Автор детально розглядає обставини таких правопорушень,
причину більшості з них він убачає в конфлікті з господарем. Утечі іноземців,
що використовувалися в гірничій та інших трудомістких галузях промисловос-
ті, можна пояснити поганими умовами життя, праці, загрозою союзницьких
авіанальотів. Але чому ж тікали з високогірних сільських господарств, осо-
бливо якщо взяти до уваги той факт, що ці працівники до кінця війни не за-
знавали безпосередньої воєнної загрози, а також, працюючи у селянських сі-
мейних господарствах, мали певну свободу та здебільшого отримували краще
харчування на відміну від промислових робітників? Такою причиною, перш за
все, міг бути конфлікт із господарем через недотримання так званих взаємних
зобов’язань, які у відносинах патрон – клієнт реґулювали соціально-економіч-
ні стосунки між господарем і батраками. У цих патріархальних структурах
селянського соціуму, які складалися з неписаних правил, працівники, з одно-
го боку, повинні були безумовно слухатися хазяїна, а з іншого – могли розра-
ховувати на «справедливу оплату, достатнє харчування, можливість у випадку
хвороби не виходити на роботу й не бути звільненим у зимові місяці, коли
мало роботи» (с.94). Тому втечі з сільського господарства, зазначає австрій-
ський дослідник, не слід розуміти як політичний опір нацистському режимові.
Це здебільшого був протест проти неприйнятних або неналежних, на думку
робітника, умов праці й життя.
Крадіжки в обійстях траплялися не так через жагу особистого збагачення,
як радше тому, що іноземні робітники намагалися забезпечити себе речами,
необхідними їм для планованої втечі або через недостатнє забезпечення з боку
господарів та нацистської держави. Автор детально аналізує матеріали кримі-
нального розслідування, які зберігаються у Зальцбурзькому земельному архіві,
про звинувачення у крадіжці польських цивільних робітників. Один із випад-
ків, на його думку, особливо показовий. Польського працівника його господарі
звинуватили в покражі у солдата охорони годинника, кусня копченого м’яса
та сукні господині. Поляк визнав перші два випадки, але вперто заперечував
крадіжку жіночого плаття. У рамках слідчих дій у січні 1943 р. до «високо-
поставлених керівників СС і поліції Кракова» з Австрії було надіслано пояс від
буцімто викраденої сукні, щоб обшукати батьківський будинок підозрюваного
юнака. «Уся ця історія виглядає як ґротеск, – зазначає А.Нуссбаумер. – Адже
в той час, коли 6-та німецька армія була розбита під Сталінґрадом, а воєнне
щастя остаточно відвернулося від вермахту, органи безпеки шукали в Польщі
святкову сукню селянки з Леонберґа» (с.101). Насправді вся ця історія з плат-
тям була демонстрацією всеохоплюючої влади режиму над цивільним робітни-
ками та їхніми сім’ями; режиму, що був здатен завзято продовжувати вже явно
програну війну.
Український історичний журнал. – 2015. – №2
Рец, ензії й огляди 219
Окремий розділ книжки присвячено маловідомій для українського
читача темі «статевих злочинів». Розселення по австрійських сільськогос-
подарських обійстях великої кількості іноземців, цивільних та військово-
полонених, молодих чоловіків і жінок, не могло не призвести до близько-
го спілкування та зрештою статевих контактів між місцевим населенням і
примусовими працівниками, що становило загрозу виплеканій нацистськи-
ми ідеологами «чистоті крові». Із метою вирішення проблеми запроваджу-
валися суворі покарання. За сексуальні стосунки «німецької жінки» з іно-
земним робітником першій загрожувало ув’язнення в концентраційному чи
виправному таборі, а другого нерідко чекала смертна кара. До «забороне-
них» відносилися й інші зв’язки, як-от передача листів, прийом і дарування
подарунків (чайових, сигарет, напоїв тощо). Тобто будь-які контакти з вій-
ськовополоненими, що виходили за рамки суто трудових відносин, підляга-
ли покаранню. Кримінальне переслідування передбачалося для цивільних
євреїв, ромів, поляків, українців, росіян та французьких і радянських вій-
ськовополонених. Для представників «ґерманських народів» (голландців,
данців, норвежців) або громадян союзних Райхові держав (Словаччини,
Хорватії, Румунії, Угорщини, Болгарії) статеві стосунки у принципі не за-
боронялися, але перебували під постійним наглядом поліції та населення,
які мали «перешкоджати зближенню».
У Зальцбурзькому земельному архіві зберігається 12 справ надзви-
чайних судових процесів, які проходили в 1941–1943 рр. у місцевому суді
над «німецькими жінками», звинуваченими у сексуальних стосунках із
військово полоненими. А.Нуссбаумер наводить соціальні характеристики
цих обвинувачених. На момент винесення вироків їх вік становив 18–52 ро-
ків, за своєю професійною діяльністю і соціальним становищем серед підсуд-
них були селянка, служниця, сільськогосподарська працівниця, помічниця,
офіціантка, хатня робітниця тощо. Як зазначає автор, гостроти додавало й те,
що одна із засуджених селянок була не просто членом нацистської партії, а
керівником місцевого осередку Націонал-соціалістичної жіночої організації
(с.111–112). Восьмеро із дванадцяти жінок мали дітей, шестеро були одру-
женими, а двоє – овдовілими. Усі вони отримали терміни ув’язнення в конц-
таборах від трьох місяців до трьох років. А.Нуссбаумер детально аналізує
зміст протоколів судових засідань і стверджує про вуаєристські приниження,
що їх зазнавали постраждалі жінки від суддів та службовців, котрі провади-
ли допит. «Злочини», в яких звинувачували жінок, описувалися в найдрібні-
ших деталях.
Із документації пінцґауської жандармерії випливає, що в реальності за «за-
боронені стосунки» було заарештовано й засуджено значно більше жінок, аніж
збереглося цих судових справ. Також документи свідчать, що троє цивільних
працівників із Польщі 18-ти, 21-го та 25-ти років за «заборонені статеві сто-
сунки» або ж «повторний злочин проти суспільної моралі» були страчені через
повішення. Автор пише про «холодну жорстокість режиму, який не забезпечив
їм навіть людського поховання». Така лють націонал-соціалістів ховалася за
ширмою ідеологічних міркувань про «захист чистоти крові», а насправді владі
Український історичний журнал. – 2015. – №2
220 Рец, ензії й огляди
необхідно було вжити показових заходів, які дали б змогу чоловікам, призва-
ним в армію, не хвилюватися за «безпеку» їхніх жінок і дівчат, котрі залиши-
лися вдома.
З іншого боку, людьми, які доносили на жінок через їхні «заборонені сто-
сунки» з іноземцями, рухало не лише почуття відповідальності перед нацист-
ською державою, але й такі емоції, як ревнощі, заздрість, ненависть, помста.
Завдяки доносам можна було заплямувати репутацію будь-якої людини та по-
збутися її. А.Нуссбаумер наводить приклад однієї овдовілої селянки, чий син
загинув на Східному фронті, на яку за «заборонені стосунки з військовополо-
неним» донесла її 31-річна дочка. Є ще одна причина такого жорстокого став-
лення до місцевих жінок – це традиційні консервативні норми поведінки та
моральні цінності австрійського суспільства й селянського соціуму. Особливо
яскраво це підтверджує сюжет про повоєнні пошуки справедливості та соці-
альної опіки від держави жінками, котрі відбули покарання в концтаборах.
Найчастіше на звернення визнати їх жертвами політичного переслідування
вони отримували неґативну відповідь. Нерідко ті самі судді, які виносили їм
обвинувальний вирок, цинічно пояснювали цим жінкам, що «дружнє ставлен-
ня до військовополоненого у жодному разі не можна назвати боротьбою за від-
новлення вільної, демократичної Австрії» (с.121).
Якщо «німецьких жінок» карали за стосунки з іноземцями, то польок,
українок чи росіянок сприймали суто як дешеву робочу силу, або ж їм від-
водилася роль «сексуального захисного валу перед тілом німецького народу».
І до певного часу ніхто не замислювався над тим, що жінки зі Східної Європи
можуть народити дітей. Проблемі й долі цих «небажаних» дітей у книжці
А.Нуссбаумера присвячено окремий розділ. За підрахунками імперського мі-
ністерства внутрішніх справ, станом на червень 1944 р. чисельність дітей, на-
роджених у Райху польками та остарбайтерками, становила 133 тис.6 Авторові
вдалося виявити в метричних книгах, актах реєстрації смертей та у списках
окремих громад Пінцґау 163 дитини східноєвропейських жінок. Очевидно, що
ці жінки не користувалися благами соціального захисту материнства, і смерт-
ність серед дітей становила майже 24,5% (порівняно з 6% для народжених
німецьких дітей; с.132). Матері цих дітей були дуже молодими – 19–23 роки,
третина була неодруженими, у рядку «Батько» найчастіше було вписано іно-
земця. Інший момент, який можна було виявити за спогадами очевидців і за-
писами в метричних книгах, це активна участь місцевих мешканців у долі
цих «небажаних дітей», причому незважаючи на офіційні заборони. Часто хре-
щеними матерями й батьками ставали пінцґауські селянки, господарі, донь-
ки бауерів. «Таке кумівство, – як пише А.Нуссбаумер, – несло у собі не лише
релігійний аспект, але й допомагало біднішим родинам зблизитися з більш
заможними, нерідко отримати засоби для існування» (с.131). Автор наводить
декілька історій, в яких діти іноземних працівників зростали в австрійських
сім’ях, інших дітей довелося після війни примусово віддати на виховання до
державних сирітських закладів.
6 Spoerer M. Zwangsarbeit unter dem Hakenkreuz... – S.205.
Український історичний журнал. – 2015. – №2
Рец, ензії й огляди 221
Завершують цікаве дослідження А.Нуссбаумера сюжети про нелегку пово-
єнну долю примусових працівників, які повернулися додому, а також тих, хто
залишилися в Австрії або еміґрував до англомовних держав. Автора вразили
«позитивно забарвлені» спогади про працю в Пінцґау тогочасних робітників
з України та Польщі, адже у жодному інтерв’ю не відчувалася ненависть до
«колишнього ворога». Більше того, ці люди зустрічали його з вражаючою від-
критістю, їх незмінно цікавило, що сьогодні відбувається в «їхніх» селянських
обійстях у далекій Австрії. Це пояснюється не стільки гуманним ставленням
до них там, але й через соціально-економічні проблеми в їхніх рідних країнах
у повоєнний час.
Позитивна картина працевикористання іноземців постає й у спогадах
представників воєнного та повоєнного поколінь корінних жителів Пінцґау.
На думку автора, причина полягала в тому, що сільське господарство цього
австрійського реґіону споконвіку залежало від трудової міґрації. З огляду на
власні страждання, а також те, що місцеві мешканці виконували таку саму
роботу під час війни, що й іноземці, «вони навіть із перспективи сьогодення не
сприймають примусову працю актом несправедливості, зводячи все до природ-
ного для війни явища, яке “однаково” зачепило всіх людей» (с.158).
На завершення цього огляду хотілося б відзначити гарний переклад на
українську мову, роботу літературного редактора, а також докладні довідко-
вий апарат і коментарі, що значно полегшує читання неабияк насиченого спе-
цифічною термінологією тексту.
Т.В.Пастушенко (Київ)
|