Еколого-економічні засади забезпечення сталого розвитку екологізованих підприємств в зоні зрошення

Розглянуті питання формування механізму екологізації зрошення земель в умовах ринку. Обґрунтовано системно-екологічний підхід до модернізації виробництва. Запропоновано нові принципи оптимізації структури використання зрошуваних земель....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
1. Verfasser:	Олійник, Л.В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Морський гідрофізичний інститут НАН України 2011
Schriftenreihe:	Екологічна безпека прибережної та шельфової зон та комплексне використання ресурсів шельфу
Schlagworte:	Мониторинг прибрежной и шельфовой зон морей
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109503
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Еколого-економічні засади забезпечення сталого розвитку екологізованих підприємств в зоні зрошення / Л.В. Олійник // Екологічна безпека прибережної та шельфової зон та комплексне використання ресурсів шельфу: Зб. наук. пр. — Севастополь, 2011. — Вип. 25, т. 1. — С. 122-132. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-109503
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1095032016-12-02T03:02:29Z Еколого-економічні засади забезпечення сталого розвитку екологізованих підприємств в зоні зрошення Олійник, Л.В. Мониторинг прибрежной и шельфовой зон морей Розглянуті питання формування механізму екологізації зрошення земель в умовах ринку. Обґрунтовано системно-екологічний підхід до модернізації виробництва. Запропоновано нові принципи оптимізації структури використання зрошуваних земель. Рассмотрены вопросы формирования механизма экологизации орошения земель в условиях рынка. Обоснован системно-экологический подход к модернизации производства. Предложены новые принципы оптимизации структуры использования орошаемых земель. The formation of ecologization mechanism of earth irrigation in the market condition is considered. The system-ecological approach to modernization of production is proved. New optimization principles of structure of irrigable earth use are offered. 2011 Article Еколого-економічні засади забезпечення сталого розвитку екологізованих підприємств в зоні зрошення / Л.В. Олійник // Екологічна безпека прибережної та шельфової зон та комплексне використання ресурсів шельфу: Зб. наук. пр. — Севастополь, 2011. — Вип. 25, т. 1. — С. 122-132. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 1726-9903 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109503 330.131.5 uk Екологічна безпека прибережної та шельфової зон та комплексне використання ресурсів шельфу Морський гідрофізичний інститут НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Мониторинг прибрежной и шельфовой зон морей Мониторинг прибрежной и шельфовой зон морей
spellingShingle	Мониторинг прибрежной и шельфовой зон морей Мониторинг прибрежной и шельфовой зон морей Олійник, Л.В. Еколого-економічні засади забезпечення сталого розвитку екологізованих підприємств в зоні зрошення Екологічна безпека прибережної та шельфової зон та комплексне використання ресурсів шельфу
description	Розглянуті питання формування механізму екологізації зрошення земель в умовах ринку. Обґрунтовано системно-екологічний підхід до модернізації виробництва. Запропоновано нові принципи оптимізації структури використання зрошуваних земель.
format	Article
author	Олійник, Л.В.
author_facet	Олійник, Л.В.
author_sort	Олійник, Л.В.
title	Еколого-економічні засади забезпечення сталого розвитку екологізованих підприємств в зоні зрошення
title_short	Еколого-економічні засади забезпечення сталого розвитку екологізованих підприємств в зоні зрошення
title_full	Еколого-економічні засади забезпечення сталого розвитку екологізованих підприємств в зоні зрошення
title_fullStr	Еколого-економічні засади забезпечення сталого розвитку екологізованих підприємств в зоні зрошення
title_full_unstemmed	Еколого-економічні засади забезпечення сталого розвитку екологізованих підприємств в зоні зрошення
title_sort	еколого-економічні засади забезпечення сталого розвитку екологізованих підприємств в зоні зрошення
publisher	Морський гідрофізичний інститут НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Мониторинг прибрежной и шельфовой зон морей
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109503
citation_txt	Еколого-економічні засади забезпечення сталого розвитку екологізованих підприємств в зоні зрошення / Л.В. Олійник // Екологічна безпека прибережної та шельфової зон та комплексне використання ресурсів шельфу: Зб. наук. пр. — Севастополь, 2011. — Вип. 25, т. 1. — С. 122-132. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.
series	Екологічна безпека прибережної та шельфової зон та комплексне використання ресурсів шельфу
work_keys_str_mv	AT olíjniklv ekologoekonomíčnízasadizabezpečennâstalogorozvitkuekologízovanihpídpriêmstvvzonízrošennâ
first_indexed	2025-07-07T23:11:53Z
last_indexed	2025-07-07T23:11:53Z
_version_	1837031661272825856
fulltext	122 МОНИТОРИНГ ПРИБРЕЖНОЙ И ШЕЛЬФОВОЙ ЗОН МОРЕЙ УДК 330 .131 .5 Л.В.Олійник Європейський університет, м.Київ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЗОВАНИХ ПІДПРИЄМСТВ В ЗОНІ ЗРОШЕННЯ Розглянуті питання формування механізму екологізації зрошення земель в умовах ринку. Обґрунтовано системно-екологічний підхід до модернізації вироб- ництва. Запропоновано нові принципи оптимізації структури використання зрошу- ваних земель. КЛЮЧОВІ СЛОВА : екологізація, системно-екологічний підхід, біопотенціал, зона зрошення земель. На сучасному етапі незаперечним фактором розвитку аграрного сектору економіки є впровадження індустріальних технологій, інтенсифікація сіль- ськогосподарського виробництва на зрошуваних землях, широкомасштабне водогосподарське будівництво, що стало вирішальним і глобальним чинни- ком впливу на зрошувані агроландшафти. Соціально-економічні, техніко- технологічні та агробіологічні процеси не лише тісно взаємозв'язані, але й здійснюють інтегральний вплив на екологічний стан екосистеми, який за відсутності оптимізації відносин між природою і людиною характеризуєть- ся негативними наслідками. У загальному розумінні термін «екологізація» визначається як проник- нення екологічних аспектів у всі системи життєдіяльності та управління. Тому під екологізацією агропромислового виробництва на зрошуваних зем- лях варто розуміти об'єктивно необхідну систему загальнодержавних, галу- зевих і регіональних заходів адміністративного, правового, економічного, техніко-технологічного та організаційного характеру, спрямованих на оп- тимізацію взаємодії та взаємовідносин між природокористувачами та агрое- косистемою при умові суворої регламентації антропогенного навантаження на земельно-водні об'єкти, дотримання екологічної сталості на територіях зрошуваних агроландшафтів, високого рівня екологічної безпеки, ефектив- ного використання, збереження, відтворення та примноження природних ресурсів агробіогеоценозів. Еколого-економічне дослідження комплексу «агроекосистема – сільсь- когосподарське виробництво на зрошуваних землях» показало, що за тепе-  Л .В .Олійник , 2011 123 рішніх умов виробництва існуючі тут взаємовідносини і взаємозв'язки стали екологічною проблемою. Досить тривале ігнорування фундаментального положення про те, що суспільство і природа – це єдине органічно інтегро- ване ціле, недотримання екологічних нормативів, вимог і обмежень, зокре- ма щодо використання водо-земельних ресурсів та допустимих рівнів ан- тропотехногенних навантажень на зрошувані агроландшафти розширило рамки цього комплексу з включенням у ланцюг такої складової, як суспіль- ство. А відтак, вичерпне розуміння сучасних екологічних проблем в зрошу- ваному землеробстві та розробка механізму його екологізації мають спира- тись на системний підхід до інтегрованого еколого-соціально-економічного комплексу: зрошуваний агроландшафт, населення регіону, ведення сільсь- когосподарського виробництва на зрошуваних землях. У сукупності це зумовлює необхідність розробки механізму досягнення високого рівня екологічної безпеки в зоні зрошення, зокрема функціонування системи зрошуваного землеробства із суворим дотриманням екологічних стан- дартів, нормативів, рівнів та вимог до використання ресурсів агроекосистеми. У результаті змін у соціумі, соціально-економічних реформ, запрова- дженням ринкових відносин, здійсненням широкомасштабних приватиза- ційних процесів в аграрному виробництві, питання екологізації зрошення земель варто розглядати в органічному поєднанні з категорією власності на земельні та водні ресурси. Тобто в нових соціально-економічних умовах розвитку агропромислового комплексу України, що передбачають рефор- мування відносин власності, радикальну перебудову та вдосконалення структури і техніко-технологічної бази сільськогосподарського виробництва в ринкових умовах, екологічний фактор має стати основним критерієм у прийнятті рішень економічного, соціального та політичного характеру. Про- відну роль у раціоналізації взаємозв’язків між суспільством і природою відіг- раватимуть відносини власності. Проте питання розробки механізму екологі- зації зрошення земель в ринкових умовах, ще не знайшло поглибленого дос- лідження в теоретико-методологічному та практичному аспектах, про що сві- дчить відсутність вагомих наукових розробок і фундаментальних публікацій. Складність завдання щодо формування механізму екологізації зрошен- ня земель полягає в тому, що захист агроекосистеми проходитиме в умовах її прогресуючої експлуатації, недосконалих ринкових відносин, державної монополії на водогосподарські об’єкти, невідпрацьованості економічно- правових відносин між суб’єктами різних форм господарювання та в цілому між сільгосптоваровиробниками і водогосподарськими організаціями, від- сутності плати за природні ресурси та неефективності штрафних санкцій за завдану шкоду. В цій ситуації суспільство постало перед двома, умовно ка- жучи, виключаючих одна одну реалій: екологостабільний зрошуваний агро- ландшафт є запорукою збереження навколишнього природного середовища та поліпшення матеріальних умов населення даного регіону, а останнє немо- жливе без інтенсивної експлуатації природного середовища зони зрошення. На нашу думку, подолання екологічно небезпечної ситуації в зрошува- ному землеробстві полягає в тому, щоб стихійний процес взаємодії сільсь- когосподарського виробництва і агроландшафту суворо контролювався, шляхом розробки нового регулюючого механізму. Принциповою відмінніс- 124 тю його є введення третього елементу – фактору раціонального регулюван- ня обміну між екосистемою і сільськогосподарським виробництвом з метою поліпшення стану навколишнього природного середовища. Як свідчать ре- зультати дослідження, невиправдано звузився рівень впливу держави на екологічну ситуацію в країні. Державні інституції делегували свої функції у сфері екології в регіони, а на місцях їх не в змозі реалізувати у виробництві. В ситуації загрозливого екологічного стану навколишнього середовища, особливо земельних, водних і лісових ресурсів, потрібно істотно посилити роль держави, її нейтральних управлінських органів у розв'язанні екологіч- них проблем господарської діяльності, центр (управління) не може і не по- винен самоусуватися від управління природокористуванням, охороною природи та природовідтворенням і «перекладати» цю життєво важливу справу на регіональні органи, які не мають достатніх коштів для розв'язання не лише екологічних, а й більш невідкладних соціальних завдань. Подібна позиція центру, що визначилася останніми роками, здатна, а зрештою, приз- веде до погіршення екологічної ситуації у державі і появи міжрегіональних ресурсо-екологічних конфліктів [8]. Тому невідкладною проблемою сьогодення є модернізація виробництва. Системно-екологічний підхід до модернізації виробництва полягає в еколо- гізації всіх складових виробництва, тобто системи управління інвестиційної діяльності підприємством. Це означає наступне: − екологічне спрямування функцій системи загального управління пі- дприємством із запровадженням міжнародних стандартів систем екологіч- ного менеджменту, екологічного аудиту, а також досвіду екологічного ін- жинірингу, маркетингу, лізингу, страхування; − оновлення виробничих процесів (технологічних систем для поліп- шення екологічних характеристик виробництва з економічним ефектом; − екологічне оздоровлення регіону; − підвищення екологічної свідомості та кваліфікації персоналу. Ґрунтуючись на принципах системно-екологічного підходу, можна стве- рджувати, що необхідність модернізації виникає в разі зношування виробни- чої системи, а не виробничого обладнання або машин за класичним визна- ченням. Важливо мати попереджувальну або стратегічну програму модерні- зації виробничої системи, яка дасть змогу здійснювати попереджувані не капіталомісткі заходи. В іншому випадку модернізація може не дати ефекту підтримки життєздатності й конкурентоспроможності виробничої системи. Насьогодні функціонує декілька варіантів екологізації функцій системи управління виробництвом для кожного підприємства. Проте обов’язковою вимогою є те, що екологічна модернізація виробничої системи має включа- ти комплексну екологічну експрес-оцінку системи управління. Ринкові умови постійно вимагають формування нового типу екологіч- ної свідомості як споживача, так і виробника. Тому, з одного боку, варто організувати екологічне навчання населення, ввести екологічні дисципліни в систему вищої та середньої освіти. З іншого боку, особливі вимоги в цьо- му плані варто висунути до фермерів, зокрема, необхідно пересвідчитися у наявності в них необхідних знань з екології, вміння раціонально використо- вувати природні ресурси, економічно вигідно та екологічно безпечно [10]. 125 Тому на сучасному етапі розвитку України та становлення ринкової економіки, необхідно поєднувати ринкові і державні планово-фінансові ме- ханізми регулювання та вдосконалення природокористування й охорони навколишнього середовища, з метою перерозподілу коштів та прибутків для реалізації заходів збереження довкілля. Для забезпечення ефективної дії економічних важелів екологізації зрошуваного землеробства в умовах рин- ку необхідно розробити та впровадити науково-обґрунтовану систему пла- тежів, пільг, виплат та стимулів і реалізації відповідних державних та регіо- нальних програм природоохоронного характеру [11]. Система економічного регулювання природоохоронної діяльності в умовах ринку повинна передбачати як заходи стимулюючого, так і приму- сового характеру, які здійснюються за допомогою законодавчих дій. Заходи стимулюючого характеру передбачають наступне: − пільгове кредитування сільськогосподарських товаровиробників, які вкладають кошти в природоохоронні заходи через техніко-технологічні удосконалення існуючих виробничих процесів вирощування сільськогоспо- дарських культур; − цінове стимулювання виробництва екологічно чистої продукції та врахування витрат при обґрунтуванні підвищення цін на споживчі товари; − безпосередні субсидії (централізовані чи місцеві) на придбання та освоєння технічно досконалого й екологічно безпечного обладнання, техні- ки та механізмів; − безпроцентні позики спеціальних випусків для придбання очисних систем, екологічно безпечних технологій; − пільгові строки амортизаційного списання природоохоронних фондів; − звільнення від податків частини прибутків, яка спрямовується на бу- дівництво природоохоронних об'єктів або впровадження екологічно безпеч- них технологій. До штрафних санкцій та інших заходів примусового характеру відно- сяться: − податкові платежі за забруднення навколишнього природного сере- довища або окремих його ресурсів понад гранично допустимі норми; − штрафні санкції за недотримання природоохоронного законодавства, порушення екологічних стандартів тощо; − екологічний податок з прибутку тих сільськогосподарських виробни- ків, що застосовують екологічно небезпечні технології; − встановлення норм плати за природні ресурси залежно від їх якісного стану. Оскільки аграрний сектор економіки України є одним з головних еко- логонебезпечних факторів, де зрошення земель відіграє провідну роль, весь блок природоресурсозберігаючих заходів законодавчого, управлінського, соціального та економічного напрямів, повинен всебічно охоплювати про- блему екологічно безпечного, економічно ефективного та соціально випра- вданого сільськогосподарського виробництва на зрошуваних землях в умо- вах розвитку ринкових відносин. Зокрема, в умовах ринкового реформуван- ня і соціально економічних перетворень розширюється сфера дії товарно- грошових відносин і функціонування ринкових елементів у всіх сферах аг- 126 ропромислового виробництва. Специфіка сфери природокористування зу- мовлює необхідність системного упорядкування відносин власності на об'є- кти природно-ресурсного потенціалу агроекосистеми з тим, щоб сформува- ти повноцінні ринкові відносини. За умов монопольного становища держа- ви, як власника природно-ресурсного потенціалу та планово-адміністра- тивної економіки, не діяв механізм раціонального природокористування й відновлення природних ресурсів, а внаслідок екологічної кризи постала по- треба пошуку шляхів, методів і важелів відновлення екологічної рівноваги, подолання економіко-екологічних конфліктів, розробки стратегії гармоній- но стійкого соціально-економічного розвитку. Одним із дієвих важелів вирішення цих проблем, з урахуванням досвіду розвинутих індустріальних країн Західної Європи, Північної Америки та деяких азіатських, є запровадження ринкових механізмів із трансформацією форм власності на об'єкти природно-ресурсного потенціалу. Провідними методологічними підходами до запровадження ринкового механізму в користуванні природними ресурсами зрошуваного агробіогео- ценозу, на наш погляд, є: 1. Наявність різноманітних форм власності на об'єкти природно- ресурсного потенціалу – державної, комунальної та приватної в різних варі- антах – від індивідуальної, сімейної - до групової, акціонерної, корпоратив- ної тощо. Запровадження різних форм власності на об'єкти природно- ресурсного потенціалу України передбачає розвиток ринкових відносин в сфері природокористування: купівлю-продаж, формування ринку об'єктів природно-ресурсного потенціалу, визначення їх ціни, оптимізація плати за ресурси, створення банку природних ресурсів. 2. Критерієм передачі об’єктів природно-ресурсного потенціалу в інди- відуальну, колективну та інші децентралізовані форми власності є оцінка їх соціального, економічного та екологічного значення. Передача прав воло- діння і користування власником об'єкта природно-ресурсного потенціалу фактичному користувачу забезпечить оптимізацію розвитку товарно- грошових відносин, посилення добросовісної конкуренції в галузі природо- користування, звільнення держави від функцій прямого державного контро- лю. Крім того, необхідно передбачити опосередковане та безпосереднє дер- жавне регулювання через предметну конкретизацію впливу на власників об'єктів природно-ресурсного потенціалу. Це дасть змогу підвищити ефек- тивність використання об'єктів природно-ресурсного потенціалу, їх збере- ження і відновлення та покращення їх стану. 3. Форми власності на об'єкти природноресурсного потенціалу мають здійснюватися поетапно на основі розроблених державних і регіональних програм, забезпечених в матеріально-технічному, організаційно-економіч- ному та фінансово-правовому аспектах відповідними законодавчо-норма- тивними актами, методичними документами, що передбачають механізми регулювання і контролю цього процесу за умови грошової оцінки об'єктів природно-ресурсного потенціалу. 4. Законодавче регулювання відносин власності у сфері природокорис- тування для всіх суб'єктів його права. Так, наприклад, законодавством Ро- сійської Федерації передбачено такі форми власності, як федеральна, су- 127 б'єктів федерації, муніципальна, колективна та приватна. У США землеко- ристування характеризується переважанням приватної форми власності на землю – до 58 % всіх земельних ресурсів країни. Великим землевласником є держава – 34 %, а частка штатів та муніципалітетів не перевищує 6 %. У Франції майже дві третини лісових масивів знаходяться в приватній власно- сті. Головна проблема полягає в раціональному визначенні частки природ- них ресурсів, які доцільно і необхідно приватизувати. Урівноваження в пра- вах державної, колективної і приватної форм власності на об'єкти природно- ресурсного потенціалу сприятиме усуненню негативних наслідків монопо- лізації та одержавлення природних об'єктів, оскільки державні органи різної відомчої належності мали право визначати склад природокористувачів, ви- лучати природні ресурси і об'єкти природно-ресурсного потенціалу та ін. Таким чином, новий механізм ринкових взаємовідносин в сфері корис- тування природними ресурсами зрошуваної агроекосистеми (насамперед земля та вода) повинен вирішувати два взаємопов'язані завдання, а саме: 1) забезпечити ефективне використання природних благ для задоволення виробничих і невиробничих потреб суспільства і, в першу чергу, населення регіону, при реалізації гарантій екологічної безпеки, при використанні ресу- рсного потенціалу та довгострокового відтворення цих благ; 2) забезпечити активізацію регіональної політики раціоналізації природокористування з дотриманням вимог екологічної безпеки соціально-економічного розвитку шляхом використання для цих цілей всіх джерел формування прибуткової частини бюджетів різних рівнів. Узагальнення концептуальних положень формування механізму приро- докористування та організації системи управління цим процесом за умови наявності різних форм власності на об'єкти природно-ресурсного потенціа- лу в Україні, дає підстави для таких висновків та пропозицій: 1. В умовах соціально-економіко-екологічної кризи в Україні об'єкти- вно сформувалися передумови для запровадження різних форм власності на природно-ресурсний потенціал. В майбутньому це дасть змогу демонополі- зувати, роздержавити та приватизувати об'єкти природокористування, гара- нтувати умови екологічної безпеки соціально-економічного розвитку держа- ви. Для реалізації цього завдання необхідні рішучі дії державних, законодав- чих та виконавчих органів, залучення наукового потенціалу для розробки концепції функціонування економічного механізму природокористування. 2. Для ефективної реалізації нової системи економіко-екологічних та соціально-правових відносин в сфері природокористування, необхідна роз- робка нових та удосконалення чинних законодавчих актів, що регламентують право власності на природні ресурси в умовах багатоукладної економіки. 3. Об'єктивною умовою ефективної та екологічно безпечної реалізації різних форм власності на об'єкти природного потенціалу є інституційні пе- ретворення та реформування структур державної влади, управління та самоу- правління, що прискорить здійснення приватизаційних процесів у державі. 4. За умови функціонування різних форм власності на об'єкти природ- но-ресурсного потенціалу пріоритет у визначенні шляхів роздержавлення у сфері природокористування, встановленні відносин між власниками і кори- стувачами природними об'єктами, самих об'єктів (розміщення, значення та 128 ін.), доцільно надати регіонам, окремим територіям, адміністративним об'є- днанням, при юридичній гарантії з боку держави, можливості реалізації їх економічних інтересів, але з дотриманням і загальнонародних інтересів. 5. Запровадження у сфері природокористування інституту різних форм власності зумовлює необхідність реформування елементів податково- бюджетної системи держави. У процесі її реорганізації необхідно перероз- поділити економічний рентний ефект природокористування, з урахуванням інтересів і прав власників об'єктів природних ресурсів. Надати право самос- тійного визначення ставки податків на природокористування суб'єктам ре- гіональної та територіальної власності в межах, передбачених державним законодавством, та при гарантії з їх боку додержанням умов екологічної безпеки й економічного розвитку регіонів, територій, зон. Слід подолати практику надання державою окремим регіонам законодавчо непередбачених пільг у сфері природокористування. В останні 10 – 12 років енергетична та економічна криза в поєднанні з екологічними наслідками, суттєво вплинули на стан справ у зрошуваному землеробстві, зумовили недосконалість існуючої тут структури виробництва сільськогосподарської продукції. Викладене дає підстави стверджувати, що подальший розвиток одного з основних факторів інтенсифікації землеробс- тва в зоні Степу України – зрошення – залежитеме від наукового обґрунту- вання та реалізації системи структурних перетворень, основних напрямків використання поливних земель. Разом з тим, сучасне зрошуване землеробс- тво як галузь, що функціонує із залученням двох засобів виробництва: земе- льних і водних ресурсів, є надзвичайно складним об'єктом щодо структуриза- ції. На його ефективність впливатиме виважене поєднання можливостей та інтересів сільськогосподарських виробників і водогосподарських організацій. Враховуючи стан, що склався у водогосподарському комплексі, коли в процесі роздержавлення земель і становлення фермерства з'явися приватний господар, а водогосподарські організації з їхньою інфраструктурою є держав- ними, це поєднання повинно базуватися виключно на економічних інтересах. Наведена на рисунку 1. модель відображає структурні рівні системи управління екологізованими підприємствами на зрошенні — від визначення доцільного еколого-економічного рівня врожайності та норм зрошення, че- рез систему управління гідромеліоративним станом земельного масиву на зрошенні та виробничих витрат до отримання прибутку. Витрати на потен- ційно небезпечні для екології технологічні процеси повинні бути мінімізо- вані, а витрати, пов'язані із поліпшенням екологічної безпеки, необхідно оптимізувати за визначеними заздалегідь критеріями. Такі критерії слід ви- значати для кожного зрошуваного поля, ґрунтуючись на методології систе- много аналізу та використовуючи всі наявні дані про стан ґрунтів, динаміку родючості, наукові рекомендації та інші. Цю роботу слід виконувати систе- матично, на рівні екологічного проекту експлуатації зрошувальної системи господарства на термін не більше 5 років. Реалізація даного підходу до використання зрошуваних земель дасть змогу задовольнити екологічні вимоги і потреби економіки, постійно утри- мувати конфлікт між ними у зоні компромісу. Одночасно, рекомендований підхід підвищує кваліфікаційні вимоги до спеціалістів-технологів, які по- 129 винні володіти основами системотехніки, що, до речі, однаковою мірою є сприятливим і для екології, і для економіки. В основі системи управління зрошуваним землеробством в нових умо- вах господарювання мають бути дві складові: зміна форм власності та раці- ональне використання земельних, водних, матеріально-технічних і трудових ресурсів при їх еколого-економічній пропорційності. Ведення сільськогос- подарського виробництва на великих площах зрошуваних земель, які не бу- дуть роздрібнюватись, та експлуатацію меліоративної техніки фермерами, доцільно здійснювати на умовах оренди, бажано довгострокової. При на- данні в оренду зрошуваних земель мають бути обумовлені такі питання, як збереження родючості ґрунтів, екологічна безпека, дотримання сівозмін. Щодо розвитку існуючих напрямків у використанні зрошуваних земель, або залучення нових, то підтримка з боку держави має бути тільки тих на- прямів, в яких вона зацікавлена. В історичному аспекті використання зрошуваних земель в Україні було кардинально відмінним порівняно з нинішньою ситуацією. Насамперед, це відсутність дефіциту енергетичних, матеріальних та фінансових ресурсів; допомога з боку держави, задовільний матеріально-технічний стан водогос- подарських організацій, відносна екологічна стабільність та ін. Так, витрати на експлуатацію міжгосподарської мережі, (54 %) фінансуються з держав- ного бюджету, оскільки через складний економічний стан сільськогоспо- дарських підприємств і високий рівень цін неможливо віднести їх на собіва- ртість продукції. Проте останнім часом обсяги державного фінансування почали скорочуватись, що негативно позначилося на економіці зрошуваного землеробства. Тенденція до зниження ефективності основних напрямків ви- користання зрошуваних земель також пов'язана зі значним зменшенням об- сягів внесення мінеральних та органічних добрив, засобів захисту рослин, непередбаченими зупинками насосних станцій через нестачу електроенергії, з моральним та фізичним зносом дощувальних машин, порушенням системи землеробства та агротехнології вирощування сільськогосподарських культур. Слід вказати, що основною причиною зниження ефективності викорис- тання зрошуваних земель є державна політика стосовно розвитку зрошення в цьому регіоні, оскільки не передбачає відшкодування всіх витрат, пов'яза- них з іригацією за рахунок місцевих бюджетів та сільськогосподарських виробників. У нинішній ситуації місцеві бюджети неспроможні відшкоду- вати витрати на подачу води сільськогосподарським підприємствам, підт- римання зрошувальної мережі у функціональному стані, заміну більше ніж 60 % потужних дощувальних машин тощо. Екологічні наслідки функціонування основних зрошуваних масивів в Україні та нинішній економічний стан свідчать, що при визначенні напря- мів їх використання й удосконалення недостатньо спиратися лише на зага- льноприйняті підходи, які ґрунтуються, як правило, на ефективності вироб- ничих показників та далеко не повній економічній оцінці. Подальша опти- мізація напрямів використання зрошуваних земель має ґрунтуватись ви- ключно на еколого-економічному підході з урахуванням особливостей ста- новлення ринкових відносин у нашій країні. 130 Р и с .Економіко-організаційна модель управління екологізованими підприємства- ми на зрошенні. I. Проектно-організаційний рівень Визначення доцільно- го еколого-економічно- го рівня врожайності та зрошувальних норм с.-г. культур Розрахунок суми резервів поливної води на основному зрошуваному маси- ві Розрахунок економіч- но доцільних накопи- чувачів резервів води і поливної мережі дода- ткового зрошення Механізм оптимізації співвідношення поли- вних і богарних земель на території підпри- ємств і зрошувально- го комплексу II. Еколого-економічний рівень (система управління гідроме- ліоративним станом земельного масиву на зрошенні) Еколого-правові нормативи: - рівень залягання ґрунтових вод; - мінералізація поливної води; - ступінь заселеності ґрунтів; - частка нітратів у ґрунті та продукції; - критичні рівні даних показників; - юридичні засади відповідно до Земельного і Водного кодексів Методи, важелі та стимули забезпе- чення стійкого екологічного стану: - моніторинг; - прогнозування; - фінансове стимулювання; - бюджетне інвестування; - санації та.ін. Валова продукція III. Виробничий рівень додаткового зрошення основного зрошення Витрати поточні сільськогосподарські держави господарств основного зрошення додаткового зрошення меліоративні IV. Ринковий рівень Ринок Ціна з екологі- зованою скла- довою Попит Якість Прибуток підприємства Стимулююча: - пільгові кредити - субсидії на ка- піталовкладення - прискорена амортизація - пільгове опо- даткування Примусова: - штрафні санкції за забруднення навколи- шнього середовища - штрафні санкції за порушення екологіч- них лімітів - податок на еколого- небезпечні технології Державна політика 131 Економічні показники, для визначення ефективності зрошення, доці- льно доповнити такими, як ресурсоємність (водоємкість, землеємність) та ресурсовіддача рослинницької продукції, енергоємність і вихід продукції на одиницю умовного палива, та рядом показників екологічного характе- ру, які не враховуються при екологічній оцінці – техногенність напрямку, ступінь впливу культури на родючість ґрунту (пороговість, структурність, щільність, водопроникність тощо), якість (екологічна чистота) продукції, ступінь гербіцидного та пестицидного навантаження. В сучасних умовах реформування АПК, у зв'язку із загостренням еко- номічних та екологічних проблем, болісним переходом до ринкових від- носин, необхідні нові підходи до формування структури сільськогос- подарського виробництва на зрошуваних землях, які, на нашу думку, ма- ють враховувати: − біопотенціал конкретного ґрунто-кліматичного регіону (область, район), що обумовлюється наявністю необхідних природних умов для ви- рощування тієї чи іншої культури, навіть сорту, з метою одержання висо- кого економічного ефекту; − економічно обґрунтований рівень попиту на продукцію галузі; рі- вень механізації галузі, можливості придбання і виконання агрозаходів сучасними високопродуктивними машинами та механізмами, наявність робочої сили, трудомісткість застосовуваних та перспективних технологій виробництва продукції; − місцезнаходження ринків збуту; − вимоги екологічної безпеки регіону. З огляду на вище викладене можна зробити висновок, що у ринкових умовах має формуватися новий тип екологічної свідомості як споживача, так і виробника. Новий механізм ринкових відносин у сфері користування природними ресурсами зрошувальної агроекосистеми (насамперед, земля та вода) повинен вирішувати два взаємопов'язані завдання, а саме: а) забезпечити ефективне використання природних благ для задово- лення виробничих і невиробничих потреб суспільства і, в першу чергу, населення регіону, за умови реалізації гарантій екологічної безпеки, вико- ристання ресурсного потенціалу та довгострокового відтворення цих благ; б) активізувати регіональну політику раціоналізації природокористу- вання і забезпечення екологічної безпеки соціально-економічного розвит- ку шляхом використання для цих цілей всіх можливих джерел формування прибуткової частини бюджетів різних рівнів. Отже, система організаційно-економічних механізмів оптимізації стру- ктури використання зрошуваних земель має орієнтуватися, насамперед, на зниження енергоємкості рослинницької продукції, економне (раціональне) та екологічно безпечне використання земельних і водних ресурсів, одер- жання екологічно чистої продукції та скорочення терміну окупності витрат. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 1. Благодатний В.І., Добрянська В.М. Економічне стимулювання ефективного водокористування у зрошуваному землеробстві // Таврійський науковий віс- ник.– Херсон: Айлант, 1999.– вип.11.– С.3-12. 132 2. Благодатний В.І., Ковальчук П.І. Ресурсозберігаюча організація зрошуваного землеробства.– Київ: Урожай, 1991.– 80 с. 3. Олійник Л.В. Еколого-економічні концепції та впровадження природозберіга- ючих технологій в Україні // Економіка і управління.– 2007.– № 3.– С.74-78. 4. Трегобчук В.М. Еколого-економічна концепція ефективного і сталого розвит- ку національного АПК // Економіка АПК.– 1995.– № 6.– С.3-13. 5. Трегобчук В.М. Экономико-экологические проблемы в гидромелиорации.– Киев: Наукова думка, 1990.– 206 с. 6. Трегобчук В.М. Ринкова економіка, приватизація земель і екологія // Вісник сільськогосподарської науки.– 1993.– № 4.– С.3. 7. Новиков Ю.Н., Никитин Н.Д. Экономические расчеты при планировании ме- лиорации.– Київ: Колос, 1976.– С.82-92. 8. Царенко О.М. Еколого-економічні проблеми розвитку агропромислового ви- робництва.– Київ: Вища школа, 1998.– 292 с. 9. Шевчук В.Я., Саталкін Ю.М., Білявський Г.О, Навроцький В.М, Гетьман В.В. Екологічне управління. Підручник.– Киев: Либідь, 2004.– 432 с. Материал поступил в редакцию 1 .12 .2011 г . АННОТАЦИЯ . Рассмотрены вопросы формирования механизма экологизации орошения земель в условиях рынка. Обоснован системно-экологический подход к модернизации производства. Предложены новые принципы оптимизации струк- туры использования орошаемых земель. ABSTRACT. The formation of ecologization mechanism of earth irrigation in the market condition is considered. The system-ecological approach to modernization of production is proved. New optimization principles of structure of irrigable earth use are offered.

Еколого-економічні засади забезпечення сталого розвитку екологізованих підприємств в зоні зрошення

Institution

Ähnliche Einträge