«Товариш Павлов» і розкол РУП

«Товариш Павлов» і розкол РУП

У жанрі персональної історії з’ясовується роль меншовика І.Біска (С.Павлова) та Російської соціал-демократичної робітничої партії в розколі Революційної української партії. У своїй діяльності, спрямованій на включення відповідних національних парторганізацій, котрі діяли на території романовської...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2015
Автор: Федьков, О.М.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2015
Назва видання:Український історичний журнал
Теми:
Історичні студії
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109556
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:«Товариш Павлов» і розкол РУП / О.М. Федьков // Український історичний журнал. — 2015. — № 3. — С. 88-107. — Бібліогр.: 147 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-109556
record_format dspace
spelling irk-123456789-1095562016-12-02T03:03:15Z «Товариш Павлов» і розкол РУП Федьков, О.М. Історичні студії У жанрі персональної історії з’ясовується роль меншовика І.Біска (С.Павлова) та Російської соціал-демократичної робітничої партії в розколі Революційної української партії. У своїй діяльності, спрямованій на включення відповідних національних парторганізацій, котрі діяли на території романовської імперії, до складу РСДРП, соціал-демократи Росії спиралися на підтримку більшості членів Закордонного комітету та редакції партійних видань РУП. Проте вжиті заходи не дали очікуваного результату, унаслідок чого у грудні 1904 р. (січні 1905 р. за н.ст.) у Революційній українській партії відбувся розкол. Досліджуючи епізод біографії одного з маловідомих партійних діячів, водночас простежуються переломні події в історії українського соціал-демократичного руху. Using a genre of personal history the role of the Menshevik I.Bisk (S.Pavlov) and Russian Social-Democratic Labour Party in the split of Revolutionary Ukrainian Party is revealed. They implement party policy directed to involve national social-democratic organizations operating in the Russian Empire to the Congress. In their activities, the Russian Social-Democrats relied on the support of majority of members of the Foreign Committee and editorial publications of RUP who shared this idea. However, the realized measures did not give the expected result, so in December 1904 (January 1905) there happened the split of RUP. Therefore, exploring the episode from biography of little known figure I.Bisk, however, observed a turning-point in the history of Ukrainian Social-Democratic movement. 2015 Article «Товариш Павлов» і розкол РУП / О.М. Федьков // Український історичний журнал. — 2015. — № 3. — С. 88-107. — Бібліогр.: 147 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109556 94:329.14 (477) «1904» uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Історичні студії
Історичні студії
spellingShingle Історичні студії
Історичні студії
Федьков, О.М.
«Товариш Павлов» і розкол РУП
Український історичний журнал
description У жанрі персональної історії з’ясовується роль меншовика І.Біска (С.Павлова) та Російської соціал-демократичної робітничої партії в розколі Революційної української партії. У своїй діяльності, спрямованій на включення відповідних національних парторганізацій, котрі діяли на території романовської імперії, до складу РСДРП, соціал-демократи Росії спиралися на підтримку більшості членів Закордонного комітету та редакції партійних видань РУП. Проте вжиті заходи не дали очікуваного результату, унаслідок чого у грудні 1904 р. (січні 1905 р. за н.ст.) у Революційній українській партії відбувся розкол. Досліджуючи епізод біографії одного з маловідомих партійних діячів, водночас простежуються переломні події в історії українського соціал-демократичного руху.
format Article
author Федьков, О.М.
author_facet Федьков, О.М.
author_sort Федьков, О.М.
title «Товариш Павлов» і розкол РУП
title_short «Товариш Павлов» і розкол РУП
title_full «Товариш Павлов» і розкол РУП
title_fullStr «Товариш Павлов» і розкол РУП
title_full_unstemmed «Товариш Павлов» і розкол РУП
title_sort «товариш павлов» і розкол руп
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2015
topic_facet Історичні студії
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109556
citation_txt «Товариш Павлов» і розкол РУП / О.М. Федьков // Український історичний журнал. — 2015. — № 3. — С. 88-107. — Бібліогр.: 147 назв. — укр.
series Український історичний журнал
work_keys_str_mv AT fedʹkovom tovarišpavlovírozkolrup
first_indexed 2025-07-07T23:19:08Z
last_indexed 2025-07-07T23:19:08Z
_version_ 1837032118025191424
fulltext Український історичний журнал. – 2015. – №3 Дослідження минулого через біографію – давній жанр історичної науки, який якнайкраще підходить у випадку означеної теми. По-перше, у сучасній біографістиці намітилася тенденція до вивчення неординарних діячів, здат- них ухвалювати нестандартні рішення за складних обставин. Нова історична (або персональна) біографія дозволяє через особисте життя й учинки людини на різноманітних за тривалістю хронологічних відтинках дослідити історич- ний соціум, в якому вона діяла і який творила. При цьому індивідуальна іс- торія виступає водночас стратегічною метою дослідження та адекватним за- собом пізнання1. Такий підхід дає змогу змінити ракурс погляду й точніше відтворити історичний процес. По-друге, за псевдонімом «С.Павлов» прихо- вувався російський соціал-демократ, меншовик-практик Ісак Біск, який очо- лював так звану «транспортну групу» та брав активну участь у заходах своєї політичної сили на початку ХХ ст.2 – проте він і досі залишається невідомим не лише широкому читацькому загалові, але й представникам фахового се- редовища3. По-третє, І.Біск мав пряме відношення до подій, пов’язаних із роз- колом Революційної української партії (РУП) у грудні 1904 р. та утворенням Української соціал-демократичної спілки (УСДС), історія котрих, як і участь * Федьков Олександр Миколайович – кандидат історичних наук, доцент, докторант Київського національного університету імені Т.Шевченка E­mail: san.fedkov@ukr.net 1 Репина Л.П. «Новая историческая наука» и социальная история. Изд.2-е, испр. и доп. – Москва, 2009. – С.286. 2 Тютюкин С.В. Меньшевизм: страницы истории. – Москва, 2002. – С.116. 3 Так, дослідник історії українського соціал-демократичного руху В.Головченко, наприклад, помилково ототожнював І.Біска з іншим соціал-демократом – меншовиком М.Лур’є, відомим під псевдонімом «Юрій Ларін» (див.: Головченко В.І. Від «Самостійної України» до Союзу визволення України: Нариси з історії української соціал-демократії початку ХХ ст. – Х., 1996. – С.47; Ларин Ю. Автобиография // Деятели СССР и революционного движения России: Энциклопедический сло- варь Гранат. – Москва, 1989. – C.482–484). УДК 94:329.14 (477) «1904» О.М.ФедьКОВ * «ТОВАРИШ ПАВЛОВ» І РОЗКОЛ РУП У жанрі персональної історії з’ясовується роль меншовика І.Біска (С.Павлова) та Російської соціал­демократичної робітничої партії в розколі Революційної української партії. У своїй діяльності, спрямованій на включення відповідних національних парторганізацій, котрі діяли на території романовської імперії, до складу РСДРП, соціал­демократи Росії спиралися на підтримку більшості членів Закордонного комітету та редакції партійних видань РУП. Проте вжи­ ті заходи не дали очікуваного результату, унаслідок чого у грудні 1904 р. (січні 1905 р. за н.ст.) у Революційній українській партії відбувся розкол. Досліджуючи епізод біографії одного з маловідомих партійних діячів, водночас простежують­ ся переломні події в історії українського соціал­демократичного руху. Ключові слова: Революційна українська партія, Російська соціал­демократич­ на робітнича партія, меншовики, розкол, національне питання, персональна історія. Український історичний журнал. – 2015. – №3 89«Товариш Павлов» і розкол РУП РСДРП у тих подіях, до кінця не з’ясовані. Вивчення цього питання дозволить зрозуміти, яку ж роль тоді відіграли російські соціал-демократи. При цьому зазначимо, що «товариша Павлова» ми розглядаємо як діяча російської соціал- демократії меншовика І.Біска та, водночас, як евфемістичний образ РСДРП – політичної організації, що серйозно спричинилася до «розламу» Революційної української партії. Таким чином, епізод біографії особи виступає засобом піз- нання історії суспільно-політичного руху в Україні. Розкол РУП став екстраординарним явищем в історії української соціал- демократії, тож йому присвячено велику кількість публікацій, в яких з’ясовано причини, роль різних партійних осередків та окремих партійців у долі органі- зації, перебіг основних подій4. Водночас залишається не до кінця з’ясованою участь у них І.Біска, РСДРП, насамперед меншовиків. Виявлене нами листування І.Біска з центральними органами меншовиків із 13 (25) квітня 1904 по 18 квітня (1 травня) 1905 рр.5 дозволяє використа- ти жанр персональної історії6. У статті застосуємо метод мережевого аналізу листів, що характеризують взаємини І.Біска із Закордонним комітетом (ЗК) РУП і дані так званої «об’єктивної інформації» – джерел, котрі фіксують події «збоку»7. Такий підхід дозволить відтворити діяльність «товариша Павлова» у зазначений час та за допомогою його біографії адекватніше охарактеризувати роль РСДРП у подіях, пов’язаних із розколом РУП. Хто такий «товариш Павлов»? Найповнішу інформацію про нього вміщено в біобібліографічному словнику діячів революційного руху в Росії, виданому на межі 1920–1930-х рр. Отже Ісак Соломонович Біск («С.Павлов») – потом- ственний почесний громадянин, народився близько 1874 р. Після закінчен- ня гімназії в Києві був студентом Гайдельберзького університету. Соціал- демократ із середини 1890-х рр. У 1898 р. перебував під слідством у справі київського Союзу боротьби за визволення робітничого класу. За «височайшим повелінням» 22 березня 1900 р. на 1 рік відданий під нагляд поліції в обра- ному місці проживання у «смузі єврейської осілості», але це рішення не було виконане, оскільки І.Біск, проживши після звільнення з в’язниці деякий час у Чернігові, знову виїхав за кордон. Мешкав у Швейцарії та в Берліні, входив до закордонного Союзу російських соціал-демократів, близького до 4 Дорошенко В. Революційна українська партія (РУП) (1900–1905 рр.): Нарис з історії укра- їнської соціял-демократичної партії. – Л.; К., 1921. – 40 с.; Гермайзе О. Нариси з історії рево- люційного руху на Україні. – Т.1: Революційна українська партія (РУП). – К., 1926. – 390 с.; Головченко В.І. Від «Самостійної України»…; Гунчак Т. Україна: Перша половина ХХ ст.: Нариси політичної історії. – К., 1993. – 288 с.; Касьянов Г.В. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ–ХХ ст.: Соціально-політичний портрет. – К., 1993. – 176 с.; Кривенький В. «Спилка» // Политические пар- тии России: Конец XIX – первая треть XX в.: Энциклопедия. – Москва, 1996. – С.582; Курас І.Ф. Повчальний урок історії (Ідейно-політичне банкрутство Української соціал-демократичної робіт- ничої партії). – К., 1986. – 185 с.; Курас И.Ф. Торжество пролетарского интернационализма и крах мелкобуржуазного национализма на Украине. – К., 1978. – 315 с.; Риш А. Очерки по истории украинской социал-демократической «Спилки». – Х., 1926. – 141 с.; Янишин Б.М. Революційна українська партія // Енциклопедія історії України. – Т.9. – К., 2012. – С.157 та ін. 5 Российский государственный архив социально-политической истории (далі – РГАСПИ). – Ф.278. – Оп.1. – Ед.хр.262. – Л.4; Ед.хр.273. – Л.72; Ед.хр.275. – Л.43. 6 Репина Л.П. От «истории одной жизни» к «персональной истории» // История через личность: Историческая биография сегодня / Под ред. Л.П.Репиной. – 2-е изд. – Москва, 2010. – С.55–74. 7 Репина Л.П. «Новая историческая наука»... – С.291–292. Український історичний журнал. – 2015. – №3 90 О.М.Федьков «рабочєдєльцев»-економістів – течії у соціал-демократичному русі, що гурту- валася навколо газети «Рабочее дело»8. До цього слід додати, що після розколу РСДРП на ІІ з’їзді у липні – серпні 1903 р. він примкнув до меншовиків. Отже, коли 1904 р. І.Біскові доручили очолити транспортну групу, він був уже доволі відомим у середовищі російських соціал-демократів партійним діячем. Що являла собою РСДРП на час описуваних подій? Головним чинником партжиття після ІІ з’їзду був розкол, унаслідок якого російська соціал-демо- кратія розділилася на більшовиків та меншовиків, або, як тоді говорили, «твер- дих» і «м’яких» «іскрівців»9. Із кінця 1903 до кінця 1904 рр. між ними точилася гостра боротьба, зокрема за місцеві комітети, та жорстка літературна поле- міка10. У результаті центральний друкований орган партії – газета «Искра», починаючи з №53 від 20 листопада 1903 р., опинилася під контролем меншо- виків. Вони також становили більшість у раді партії11. Центральний комітет, до складу якого на ІІ з’їзді обрали тільки прихильників В.Леніна, починаючи з липня 1904 р. фактично підпорядковувався «м’яким»12. Боротьба в РСДРП зачіпала й місцеві організації, які дедалі більше втягу- валися в неї та виступали прихильниками переважно більшовиків, деякою мі- рою – меншовиків і частково тих, хто займав нейтральні позиції13. Характерно, що Україна належала до реґіонів Російської імперії, де переконливішою під- тримкою користувалися меншовики14. Та незважаючи на гостру ідейно-полі- тичну й організаційну кризу, що охопила РСДРП, вона була доволі впливовою політичною партією з розгалуженою мережею первинних організацій і груп. Так, в українських ґуберніях Росії на весну – літо 1905 р. їх налічувалося по- над 80 (для порівняння: РУП наприкінці 1904 р. мала 11 організацій), пере- важно серед міського робітництва15. На шпальтах партійних видань РСДРП велася дискусія щодо стратегії й тактики боротьби. Однією з обговорюваних проблем партійного життя росій- ської соціал-демократії післяз’їздівського періоду було організаційне питання. У широкому розумінні воно визначалося як «не лише встановлення тих або інших взаємин між складовими частинами партії, але й у значенні організації 8 Деятели революционного движения в России: биобиблиографический словарь: От пред- шественников декабристов до падения царизма [Електронний ресурс]: https://slovari.yandex. ru/~книги/Революционеры/~Б/42/ 9 Тютюкин С.В. Меньшевизм… – С.67. 10 Волобуев О.В. Меньшевики накануне и в годы Первой российской революции // 1905 год – начало революционных потрясений в России ХХ в.: Мат. междунар. конф. – Москва, 1996. – С.116. 11 Тютюкин С.В. Меньшевизм... – С.77. 12 Історія Комуністичної партії Радянського Союзу: В 6 т. – Т.1: Створення більшовицької пар- тії: 1883–1903 рр. / Ред. П.М.Поспєлов. – К., 1965. – С.483–485; Очерки истории Коммунистической партии Украины. Изд. 2-е, доп. – К., 1964. – С.62; Тютюкин С.В. Меньшевизм… – С.59, 101. 13 Тютюкин С.В. Марксисты и русская революция. – Москва, 1996. – С.42. 14 Там же. 15 Уткин А.И. К вопросу о численности и составе РСДРП в 1905–1907 гг. // Политические партии России в период революции 1905–1907 гг.: Количественный анализ: Сб. ст. / Отв. ред. А.П.Корелин. – Москва, 1987. – С.30–45; Рудич Ф.М. Історичний досвід: минуле, сучасне, май- бутнє // Маршрутами історії / Упор. Ю.І.Шаповал. – К., 1990. – С.10–13; Головченко В.І. Від «Самостійної України»... – С.28. Усвідомлюємо певну некоректність порівняння даних про кіль- кість партійних організацій наприкінці 1904 та на весну – літо 1905 рр., адже під час революції вони швидко зростали. Однак це пов’язано з тим, що в історіографії немає повнішої статистики організацій РСДРП в Україні на початку ХХ ст. Український історичний журнал. – 2015. – №3 91«Товариш Павлов» і розкол РУП соціал-демократичної роботи загалом»16. Це питання вперше сформулював В.Ленін, ще до ІІ з’їзду РСДРП, виступивши з працями17, в яких виклав своє бачення побудови партії «нового типу» – надцентралізованої організації з «ядром професійних революціонерів» та суворою конспірацією, що й визначи- ло шляхи розвитку партійного будівництва та революції18. На противагу ленінській концепції формувалася меншовицька схема, у розробці котрої брали участь теоретики та практики меншовизму Ю.Цедербаум (Л.Мартов), П.Аксельрод, Ф.Ліпкін (Н.Череванін) тощо. Серед іншого вона також характеризувалася прихильністю до централізму, що, очевидно, було неминучим для революційної партії у самодержавній Росії. Проте меншовиць- кий централізм передбачав автономію місцевих партійних комітетів у спра- вах ведення всієї соціал-демократичної роботи. В умовах фактичного розколу партії це мало важливе значення для меншості, адже ЦК РСДРП до липня 1904 р. перебував у руках більшовиків і міг використовуватися для «завоюван- ня» останніми парткомітетів. Окрім того, в організаційному питанні «м’які» виступали проти проголо- шеного більшовиками «стану облоги» в партії, що передбачав використання централізму, «особливих» та «виняткових» законів проти «політичної розплив- чатості», окремих осіб і внутріпартійних груп19. Звісно, це могло бути спря- мовано проти меншовиків чи будь-якої опозиції. Усвідомлюючи небезпеку, Л.Мартов відповів на наполягання В.Леніна брошурою20, де назвав останньо- го «ґенерал-ґубернатором» запровадженого «стану облоги» в партії. Лідер мен- шовиків закликав партійців до повстання проти «ленінізму»21. Характерно, що сам цей термін ініціювали супротивники В.Леніна, і на перших порах він мав неґативний підтекст. Із цього питання висловився також Н.Череванін, брошура якого викли- кала жвавий інтерес серед соціал-демократів22. Автор обстоював поєднання централізму РСДРП, уособлюваного центральними партійними установами, з автономією й самоврядуванням місцевих парткомітетів. Останні мали вес- ти всю локальну роботу та у своїй діяльності спиралися на мережу робітни- чих організацій23. Н.Череванін торкнувся й питання запровадження «стану облоги» в партії24. Меншовик-практик виступив категорично проти пошуку «єретиків», «внутрішніх ворогів»25. Він стверджував, що на той час «усі або 16 Череванин. Организационный вопрос: С предисловием Л.Мартова. – Женева, 1904. – С.15. 17 Ленін В.І. Що робити? Наболілі питання нашого руху // Його ж. Повне зібрання творів. – [5- те вид.]. – Т.6. – К., 1969. – С.105, 117; Його ж. Лист до товариша про наші організаційні завдан- ня // Там само. – Т.7. – К., 1970. – С.1–30. 18 Волобуев О.В. Меньшевики накануне и в годы Первой российской революции. – С.113. 19 Череванин. Организационный вопрос… – С.15. 20 Мартов Л. Борьба с «осадным положением» в Российской социальдемократич. рабочей пар- тии. – Женева, 1904. 21 Там же. – С.68. 22 Череванин Организационный вопрос… – С.15. 23 Там же. – С.15–54. 24 Второй съезд РСДРП: июль – август 1903 года: Протоколы // Протоколы и стенографические отчёты съездов и конференций Коммунистической партии Советского Союза. – Москва, 1959. – C.371, 374; Ленін В.І. ІІ з’їзд «Закордонної ліги російської революційної соціал-демократії» 13–18 (26–31) жовтня 1903 р. // Його ж. Повне зібрання творів. – [5-те вид.]. – Т.8. – К., 1970. – С.49. 25 Череванин. Организационный вопрос… – С.36. Український історичний журнал. – 2015. – №3 92 О.М.Федьков величезна більшість соціал-демократів прийняли програму революційної соціал-демократії»26, тому подальший розвиток партійної стратегії й тактики «меншість» пов’язувала з розробкою теорії соціал-демократії, якою слід «освіт- лювати явища оточуючого нас життя, явища нашої повсякденної боротьби». На цій основі передбачалось ідейним вихованням, силою переконання впли- вати на однопартійців27. Погляди російських соціал-демократів на національне питання розвива- лися в річищі ортодоксального марксизму. Відомо, що у програмі РСДРП було викладено лише загальні вимоги про рівноправність усіх громадян незалежно від статі, релігії, раси й національності; запровадження широкого місцевого, зокрема обласного самоврядування для територій з особливими побутовими умовами та складом населення; право на освіту рідною мовою, використання її на зібраннях, у громадських і державних установах. Проголошувалося також «право на самовизначення за всіма націями, які входять до складу держави»28. Відсутність конкретики приховувала відмінні підходи щодо цього контровер- сійного питання29. Російські марксисти виклали свої погляди на проблему в доповіді деле- ґації РСДРП на Амстердамському міжнародному соціалістичному конґре- сі30. Її автором став один із лідерів «м’яких» – Ф.Дан, тож вона відображала переважно їхні погляди. У цьому документі розглядалося організаційне та тісно пов’язане з ним національне питання. Доповідь цікава ще й тим, що на форумі, якому вона адресувалася, були присутні посланці української соціал-демократії. Для них погляди російських марксистів на означені про- блеми мали неґативні практичні наслідки. Висловлюючи принципові підходи, у доповіді зазначалося (курсив наш – О.Ф.): «Із погляду соціал-демократії відповідь на це питання може бути лише одна: соціал-демократія кругом і всюди представляє інте- реси робітничого руху у цілому; тільки особливі державно-пра- вові умови перетворюють соціал-демократію кожної країни на відокремлене ціле; принцип “національного” або “племінного” представництва жодним чином не може бути покладено в ос­ нову соціал­демократичної організації»31. Тому, незважаючи на те, що РСДРП вела рішучу боротьбу із самодержав- ством, у національному питанні вона проявила себе як «державницька» партія, а її структура ґрунтувалася «на таких засадах, щоби вона була єдиною соціал- демократичною організацією для всього пролетаріату, об’єднаного спільністю 26 Череванин. Организационный вопрос… – С.34. 27 Там же. 28 Второй съезд РСДРП … – С.421. 29 Сучасний російський дослідник О.Міллер зазначає, що ставлення соціалістичних партій до національного питання залишається нерозробленим (див.: Миллер А.И. История понятия нация в России // «Понятия о России»: К исторической семантике имперского периода. – Т.ІІ. – Москва, 2012. – С.41–42). 30 Доклад делегации Российской соц.-дем. рабочей партии Амстердамскому Международному социалистическому конгрессу (14–20 августа 1904 г.). – Женева, 1904. 31 Там же. – С.89. Український історичний журнал. – 2015. – №3 93«Товариш Павлов» і розкол РУП державно-правових умов, до якої б національності він не належав»32. Російські соціал-демократи вважали за доцільне «повільно й поступово» об’єднувати всі національні організації в єдине ціле «з автономними групами в межах кож- ного місцевого комітету та загальнопартійної організації, оскільки це спричи- няється технічними зручностями й потребами пропаґанди та аґітації»33. Отже меншовики (як, до речі, і більшовики) вважали неминучим злиття національ- них організацій у складі РСДРП на автономних засадах. Підходи «меншості» Російської соціал-демократичної робітничої партії до організаційного та національного питань, звісно, поділяв і І.Біск. Вони зна- йшли розуміння також серед більшої частини членів ЗК РУП, який зосеред- жувався у Львові. Робота у складі РСДРП дозволяла «закордонцям» відчути себе частиною могутньої партії, що здатна розв’язати завдання, котрі стоять перед суспільством. Водночас вони недооцінювали наслідків впливу цен- тралістичних принципів побудови російської соціал-демократії34. Усе це спо- нукало членів Закордонного комітету до активної співпраці з російськими соціал-демократами. Осередком роботи керівника транспортної групи меншовиків С.Павлова був Львів (тодішній Лемберґ) – адміністративний центр Галичини, яка вхо- дила до складу Австро-Угорщини. Місце вибору «штаб-квартири» зумовлю- валося деякими причинами. По-перше, політичних еміґрантів із Російської імперії приваблювала робота в умовах конституційної держави35. По-друге, близькість кордону дозволяла революціонерам за допомогою «пачкарів» (контрабандистів)36 швидко діставатися на Батьківщину та успішно переправ- ляти соціал-демократичні видання, насамперед газету «Искра», які друкува- лися у Женеві. Живучи у Львові І.Біск, за словами очевидців, намагався виглядати як успішний підприємець «середньої руки», або ж удачливий комівояжер: «Якийсь дуже шиковний закордонний джентльмен: лаковані черевики блищать, на голові сяє шовковий казанок, весь він – немов малюнок з модного журналу. На руці приїжджий мав елеґантне сіре пальто, шовковий парасоль і невеликий жовтий саквояж. До того всього і сам був з лиця вродливий та дуже приємний»37. Насправді «тов. Павлов», як ми вже знаємо, був активним соціал-демо- кратом, меншовиком-практиком, професійним революціонером. Листування І.Біска засвідчує, що йому чи не щодня доводилося розв’язувати низку питань, 32 Там же. – С.88. 33 Там же. 34 Головченко В.І. Від «Самостійної України»… – С.47. 35 Романович­Ткаченко Н. На дорозі до революції: Уривки споминів // Україна: Науковий дво- місячник українознавства: Орган історичної секції академії під ред. академіка М.Грушевського. – Кн.4. – К., 1925. – С.103–128. 36 Гермайзе О. Нариси з історії… – С.216. 37 Романович­Ткаченко Н. На дорозі до революції... – С.117. Як видно, зовнішність І.Біска була яскравою й запам’яталася в деталях, дарма що авторка спогадів забула його псевдонім та ініціали – «тов. Михайлов», «С.М.Биск». Український історичний журнал. – 2015. – №3 94 О.М.Федьков які стосувалися отримання партійної літератури з Женеви, вибору шляхів її подальшої відправки, роботи з аґентами транспортної групи, «провалів» транс- портів, співпраці з партнерами з інших політичних партій і, звісно, фінансо- вих аспектів партійного «підприємства». До цього слід додати постійні листи- звіти про виконану роботу, адресовані центральним установам меншовиків38. З усього масиву інформації зосередимо увагу на тих аспектах, які безпосеред- ньо стосувалися розколу РУП та участі у цій справі І.Біска й РСДРП. Пов’язаний із соціал-демократичним рухом в Україні, він продовжував пе- рейматися питаннями його розвитку. Так, Г.Чикаленко у мемуарах повідом- ляла, що навчалася в Одесі в гімназії та на вищих жіночих курсах із двою- рідною сестрою І.Біска – Катериною. Наприкінці січня 1904 р., знайомлячи Ганну з кузеном, Катя представила його як такого, що «дуже цікавився україн- ським революційним рухом»39. Цей інтерес посилився навесні 1904 р. у Львові, коли С.Павлов зійшовся з діячами Закордонного комітету РУП40. У листі до Женеви він писав: «Навесні минулого року я познайомився тут із членами Закор- донного комітету РУП і з редакцією “Селянина” та “Праці”. Із розмов з’ясувалося, що частина редакції і Зак[ордонного] ком[і- тету] в питаннях організаційних і з національного питання поділяють по суті, самі того не усвідомлюючи, погляди партії» (тобто РСДРП – О.Ф.)41. Оцінивши ситуацію, І.Біск вирішив діяти в напрямі включення РУП до складу РСДРП. Звісно, це відповідало інтеґраторській лінії партії у взаєми- нах із національними соціал-демократіями. Виходячи з цього, він написав у ЦК записку «з приводу об’єднання з РУП»42. Цей документ нам виявити не вдалося, але подальші події свідчать, що він знайшов відгук серед партійного керівництва. Згодом, оцінюючи свою роль у спробі приєднання РУП до РСДРП та в утворенні Української соціал-демократичної спілки (УСДС), І.Біск писав: «Я діяв, так би мовити, за лаштунками. […] Тепер пару слів про себе. Я де- кілька разів згадував у листі вираз “ми”, “наша група”. Це не означає, що я увійшов до “Союзу” (тобто УСДС – О.Ф.). Фактично я його створив»43. І це – не перебільшення. І.Біск справді відіграв визначну роль у розколі РУП та ство- ренні нової організації. У зв’язку з цими подіями в літературі згадувалося прізвище ще одного со- ціал-демократа – М.Лур’є, відомого під псевдонімом «Юрій Ларін». Першим про нього згадав В.Дорошенко44. Згодом це стверджував також Д.Дорошенко45. 38 РГАСПИ. – Ф.278. – Оп.1. – Ед.хр.273. – Л.72; Ед.хр.275. – Л.43. 39 Чикаленко Г. Українська студентська громада в Одесі в 1903–4 р. // З минулого: Збірник. – Т.ІІ. – Варшава, 1939. – С.85. 40 РГАСПИ. – Ф.278. – Оп.1. – Ед.хр.275. – Л.1–1 об. 41 Там же. 42 Там же. – Л.1. 43 Там же. – Л.4, 6. 44 Дорошенко В. Революційна українська партія… – С.26–27. 45 Дорошенко Д. Мої спомини про давнє минуле (1901–1914 рр.). – Вінніпеґ, 1949. – С.60. Цікаво, що у спогадах про РУП, написаних у міжвоєнний період, Д.Дорошенко також згадував Український історичний журнал. – 2015. – №3 95«Товариш Павлов» і розкол РУП Характерно, що обидва вони перебували на Галичині влітку 1904 р. лише близько місяця, і в їхній пам’яті, очевидно, не точно відбилися події того часу. Із тих, хто був близький до ЗК РУП і постійно знаходився у Львові, лише М.Меленевський та Н.Романович-Ткаченко залишили спомини. Так, провід- ний діяч Закордонного комітету М.Меленевський заперечив В.Дорошенкові: «Особою, яку Дорошенко очевидно має на думці, був не Ларін (що мав відношення до Спілки багато пізніше), а покійний кия- нин Біск, який під назвою “Павлова” приїхав наприкінці 1904 р. до Львова як спеціальний представник ЦК РСДРП, і через яко- го ми вели переговори із цим комітетом аж до часу заснування Спілки»46. Пише про І.Біска (С.Павлова), як уже зазначалося, і Н.Романович- Ткаченко47. Немає згадки про львівські події в автобіографії самого Ю.Ларіна48. Характерно, що й у листуванні І.Біска також нічого про нього не зазначаєть- ся. Отже можна однозначно стверджувати, що М.Лур’є не мав стосунку до тих подій. Натомість із листів І.Біска та спогадів діячів РУП відомо про причет- ність П.Тучапського49. Дослідник історії Української соціал-демократичної спілки А.Ріш називав його навіть другим «основоположником» цієї організації (перший – М.Меленевський)50. Відомого марксиста, делеґата І з’їзду РСДРП П.Тучапського свого часу було заарештовано й в березні 1900 р. на чотири роки заслано до Волоґодської ґубернії51. Через вимушену відірваність від соціал-демократичного руху він опинився поза увагою однопартійців. Тому І.Біск повідомляв до меншовицького центру у Женеві, що той «ніколи не був членом РУП, тим паче її представником» і залишається в лавах РСДРП52, уточнюючи: «По-1-е, він не бернштейніанець, як про це ходили чутки. По-2-е, він підтримує резолюції ЦК щодо партійної політики й заявляє, що цілком по- діляє погляди меншості на сучасне політичне становище»53. Крім того, П.Тучапський, очевидно, поділяв позицію С.Павлова в питанні про об’єднання РУП із РСДРП. З ініціативи останнього він написав листа в контрольований на той час більшовиками ЦК, щоб той «не вважав всієї справи (об’єднання – О.Ф.) справою “меншості”»54. Це був вдалий хід І.Біска – викорис- тання авторитету П.Тучапського для здобуття підтримки з боку конкуруючої фракції. Зазначений факт засвідчує також, що ініціативу об’єднання з РУП про російського соціал-демократа «Павлова», хоча й не називав його прізвища (див.: Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВО України). – Ф.3807. – Оп.2. – Спр.23. – Арк.5). 46 Меленевський М. До історії Української с.-д. спілки // Нова громада. – 1923. – Ч.3/4. – С.133. 47 Романович­Ткаченко Н. На дорозі до революції... – С.117. 48 Ларин Ю. Автобиография… – C.482–484. 49 РГАСПИ. – Ф.278. – Оп.1. – Ед.хр.273. – Л.42; Романович­Ткаченко Н. На дорозі до револю- ції… – С.117. 50 Риш А. Очерки по истории… – С.14. 51 Дембо В. Павел Лукич Тучапский: Краткий биографический очерк // Тучапский П.Л. Из пережитого (90-е годы). – Одесса, 1923. – C.6–8. 52 РГАСПИ. – Ф.278. – Оп.1. – Ед.хр.273. – Л.42; Ед.хр.275. – Л.1. 53 Там же. – Ед.хр.273. – Л.42. 54 Там же. Український історичний журнал. – 2015. – №3 96 О.М.Федьков було узгоджено не лише з меншовицьким центром, але й з центральним пар- тійним керівним органом, що перебував тоді в руках більшовиків. С.Павлов та налаштовані на союз із російською соціал-демократією «за- кордонці» вирішили залучити «Сергія Михайловича» (такий псевдонім отримав П.Тучапський) до справи видання партійного друкованого органу. Необхідність цього кроку пояснювалася тим, що, як зазначав І.Біск, «части- на редакції на угоду не піде; з іншого боку, відчувався брак у досить солід- ній науково-підготовленій силі, яка могла б поставити орган на необхідну висоту»55. Саме такою людиною був П.Тучапський. Йому пропонували реда- гувати «Селянина» «в тому випадку, якщо вдасться домогтися більшості на з’їзді на користь приєднання до партії – або заснувати новий орган, якщо це не вдасться»56. Але приїхавши до Львова восени 1904 р., П.Тучапський, за свідченням І.Біска, поставив дві умови, за яких погоджувався взяти на себе справу веден- ня газети: якщо група, котра видає її, увійде до складу РСДРП та «повна неза- лежність органу, оскільки він уважав, що в РУП збереглося немало націоналіс- тичних тенденцій»57. Водночас, як повідомляв І.Біск, «С[ергій] Мих[айлович] не захотів брати участі в аґітації перед з’їздом і повернувся до Росії, обіцяючи не- гайно приїхати, якщо група доб’ється виконання поставлених ним умов»58. Отже П.Тучапський загалом був пасивним прихильником об’єднання РУП та РСДРП. Водночас відразу після розколу він відіграв важливу роль у створенні УСДС59. На обрання саме «Сергія Михайловича» для виконання відповідального завдання вплинуло ще й те, що він продовжував перейматися проблемами українського соціал-демократичного руху, цікавився історією та становищем РУП. Про це свідчила його стаття, уміщена в №80 «Искры». Оминемо части- ну публікації, присвячену історії Революційної української партії, натомість звернемо увагу лише на подану в ній оцінку її становища. Так, автор ствер- джував про початок переважання серед рупівців соціал-демократичних ідей. Відзначалося, що 1904 р. в усіх своїх виданнях і, зокрема, звіті про роботу ЦК РУП Амстердамському конґресові ІІ Інтернаціоналу партія заявляла про свою соціал-демократичність. «Українець-іскрівець» (під таким псевдонімом вийшла стаття П.Тучапського) вказував на переваги об’єднання РУП у складі РСДРП: мовляв, ми живемо не у самостійній Україні, а в колосальній державі, що зручніше для об’єднання та ведення «класової боротьби». Тож якщо РУП – «не націоналістична партія, якщо слова “пролетарі всіх країн, єднайтесь” для неї – не порожній звук, вона повинна всіма силами прагнути до об’єднання з РСДРП». Така необхідність, стверджував автор, усвідомлюється всіма рупів- цями за винятком «крайніх шовіністів». Водночас у питанні про об’єднання він виділяв у партії дві групи: «іскрівців», які прагнули згуртувати пролетарський і соціал-демократичний рух усієї Росії, та «відсталих», хто «свій світогляд об- межує рамками своєї національності» (останні нібито сприйняли «бацили 55 РГАСПИ. – Ф.278. – Оп.1. – Ед.хр.275. – Л.2–2 об. 56 Там же. – Л.2 об. 57 Там же. – Л.2 об. – 3. 58 Там же. – Л.3. 59 Там же. – Л.22 об. Український історичний журнал. – 2015. – №3 97«Товариш Павлов» і розкол РУП бундизму» (тобто ідеї Бунду – О.Ф.) і прагнули до союзу з російською соціал- демократією на засадах федерації, у чому «Українець-іскрівець» бачив «глибо- кий опортунізм, якщо не більше»)60. Із такою оцінкою П.Тучапським ситуації в РУП солідаризувався, власне, і сам І.Біск. Подібна ситуація була й у Закордонному комітеті партії. У листах до Женеви С.Павлов поділяв прихильників об’єднання з РСДРП на «автономіс- тів» та «федералістів»61. Історичні джерела дозволяють з’ясувати ідейні й орга- нізаційні відмінності між цими групами та встановити їх персональний склад. Отже автономісти утворювали більшість ЗК та редколеґії партійних видань; до них належали М.Меленевський, М.Ткаченко, П.Канівець (згодом приєднали- ся В.Мазуренко та М.Корінецький). Вони прагнули ввійти до РСДРП на заса- дах автономії. Саме автономісти були близькими до І.Біска, який неодноразово ідентифікував їх як «наші»62. Федералістами, прихильниками «національних форм пролетарського руху», за споминами О.Скорописа-Йолтуховського, були подружжя Євгена й Катерини Голіцинських та він сам63. Вони, за даними І.Біска, розійшлися «з ЦК та його прихильниками з питань організаційних і не цілком довіряли витриманості його с[оціал-]д[емократичних] переконань»64. Цю інформацію згодом підтвердив О.Скоропис-Йолтуховський, визнаючи вод- ночас, що підозрювали провідного діяча ЦК М.Порша (Чацького) та його групу в «несоціал-демократизмі» – «цілком неслушно», тобто помилково65. Єднало ав- тономістів і федералістів те, що вони сподівалися використати тактичний союз із російськими соціал-демократами для досягнення соціального й національ- ного визволення України (хоча, звісно, конкретні результати такого альянсу тоді було важко передбачити). С.Павлов указував на присутність також третьої групи: двох осіб «із лі- тературних сил», які перебували в Галичині та після розколу залишилися прихильниками РУП66. При цьому І.Біск стверджував, що «з них один стоїть на PPS-івській точці зору “Самостійної України”»67. Ішлося, очевидно, про С.Петлюру та П.Понятенка. Вони, рятуючись від переслідування поліції, з’явилися у Львові лише напередодні розколу, у другій половині листопа- да 1904 р. Указані особи направлялися за кордон для пожвавлення роботи ЗК і тісно співпрацювали з партійним лідером М.Поршем68. Ураховуючи те, що останній, як буде показано нижче, знав про заходи «закордонців» щодо об’єднання з РСДРП, він небезпідставно сподівався на підтримку С.Петлюри й П.Понятенка на з’їзді. 60 Украинец­искровец. Об Украинской революционной партии // Искра. – 1904. – 15 декабря. – №80. – С.2–3. 61 РГАСПИ. – Ф.278. – Оп.1. – Ед.хр.275. – Л.2–4. 62 Там же. 63 Скоропис О. Соціяль-демократичний рух в Сквирськім і Васильківськім повітах в 1906 р. // Наш голос. – 1911. – Ч.11/12. – С.509; Меленевський М. До історії Української с.-д. спілки. – С.133. 64 РГАСПИ. – Ф.278. – Оп.1. – Ед.хр.275. – Л.3 об, 65 Скоропис О. Соціяль-демократичний рух… – С.509. 66 РГАСПИ. – Ф.278. – Оп.1. – Ед.хр.275. – Л.5. 67 Там же. 68 Стемпень С.С. Львівський період життя С.Петлюри: вплив галицького середовища на мо- лодого українського політика (листопад 1904 р. – грудень 1905 р.) // Український історичний журнал. – 2009. – №3. – С.28. Український історичний журнал. – 2015. – №3 98 О.М.Федьков У 1904 р. РСДРП та РУП тісно співпрацювали, особливо у справі тран- спортування партійних матеріалів. Про це І.Біск неодноразово рапортував до Женеви («Присланий Вами тов[ариш] на днях буде переправлений РУП. Він зможе взяти з собою пуд літ[ератури] і перехід обійдеться всього за 15–20 р[уб.] (тобто перехід кордону без витрат)»69). Він повідомляв також, що за допомогою Революційної української партії веде переговори з місцевими українцями70. Очевидно, вони теж стосувалися перевезення через кордон літератури, котра, завдяки рупівцям, як свідчив С.Павлов, доставлялася в організації РСДРП Житомира71, Києва72, Санкт-Петербурґа73. І.Біск указував також на співпрацю РУП із більшовиками: отримавши від останніх 40 руб. готівкою, вони нада- вали їм транспортні послуги74. Інколи члени РУП самі виступали «кредито- рами», позичивши одного разу С.Павлову 150 руб. на транспортування 74-го і 75-го номерів «Искры»75. Про тісну співпрацю свідчив, зокрема, такий факт. За угодою з ЦК РСДРП РУП отримувала від російських соціал-демократів їхні пар- тійні видання. Але з якихось причин замість 10 примірників «Искры» і всіх брошур почали надсилати лише по одному. «Очевидно це непорозу- міння, – писав С.Павлов. – Зробіть, будь ласка, щоб старе становище було відновлено»76. Така позиція І.Біска зумовлювалася не лише турботою про виконання партійних зобов’язань. «Искра» на той час була надзвичай- но впливовим виданням і сприймалася більшістю соціал-демократів у Російській імперії, і не лише українцями77, як «останнє слово в марксизмі» (звісно, у російському його прочитанні). Про це свідчать і згадки рупівця В.Дорошенка, який улітку 1904 р. перебував у Львові та близько зійшовся з «закордонцями». «Пригадую собі й досі, – писав він згодом, – якими завзятими іскрівцями були вони, як нетерпляче чекали чергового числа “Іскри”, як пильнували, щоб [у рупівських] виданнях не про- сочилось щось, що могли б російські товариші взяти за “єресь”, як безпардонно конфіскували статті, які хоч трохи відбігали від іскрового канону, або миналися з рекомендованою “Іскрою” тактикою»78. Серед чинників, які спонукали «закордонців» до укладення угоди РУП із російськими соціал-демократами, на думку С.Павлова, були спільність погля- дів на організаційне та національне питання, вихід брошури Н.Череваніна, 69 РГАСПИ. – Ф.278. – Оп.1. – Ед.хр.273. – Л.6. 70 Там же. 71 Там же. – Л.15. 72 Там же. – Л.24. 73 Там же. – Л.42 об. 74 Там же. – Л.44 об. 75 Там же. – Л.45. 76 Там же. 77 Урилов И.Х. История российской социал-демократии (меньшевизма): Часть третья: Происхождение меньшевизма. – Москва, 2005. – С.165–166. 78 Дорошенко В. Революційна українська партія… – С.26. Український історичний журнал. – 2015. – №3 99«Товариш Павлов» і розкол РУП перемога «меншості» в РСДРП та розмови з ним79. Порозумівшись, вони поча- ли здійснювати заходи, спрямовані на реалізацію об’єднавчих планів. Маючи тісні контакти з членами ЗК РУП, С.Павлов прагнув впливати також на рядових партійців. Він скористався можливістю зустрітися з моло- дими українцями, котрі 1904 р. приїхали на літні університетські курси до Львова (багато хто з них були рупівцями)80. Ідеться про Всеукраїнські науко- ві курси для молоді, організовані Товариством прихильників української лі- тератури, науки і штуки під керівництвом М.Грушевського81. «З ініціативи цих осіб (членів ЗК РУП – О.Ф.), – писав І.Біск у Женеву, – я прочитав перед укр[аїнською] молоддю (дек[ілька] десятків молодих людей приїхало сюди лі- том слухати лекції в Українському вільному унів[ерситеті] – просто кажучи низку літніх курсів, прочитаних українськими ученими) реферат про націо- налізм, який викликав жвавий обмін думками»82. Згадане зібрання відбува- лося у приватному помешканні на вул. Курковій, 10, де зупинилися студенти з Наддніпрянщини83. Звісно, виступ С.Павлова мав вплив насамперед на при- хильників єднання з РСДРП. Проте планам І.Біска виникла несподівано загроза. Справа в тому, що у серпні 1904 р. в Амстердамі мав відбутися Міжнародний соціалістичний кон- ґрес84. Уперше з часу заснування ІІ Інтернаціоналу на нього було делеґова- но представників української соціал-демократії. Посланці галицької УСДП (М.Ганкевич) та РУП (Є.Голіцинський) воднораз мали мандати обох партій і прагнули створити окрему секцію. Плани українських соціал-демократів мо- гли порушити задуми включення РУП до складу РСДРП. У переддень конґресу засідав координаційно-виконавчий орган ІІ Інтернаціоналу – Міжнародне соціалістичне бюро (МСБ), розглядалися звернення низки делеґацій, зокрема й української, про надання їм самостій- ного представництва85. Однак, за тодішньою практикою, окремі делеґації на конґресах (відповідно – секції в Інтернаціоналі) формувалися за державною, а не національною ознакою. Виняток було зроблено лише для деяких націй із сильними державницькими традиціями, які боролися за своє визволення 79 РГАСПИ. – Ф.278. – Оп.1. – Ед.хр.275. – Л.1–1 об. 80 Дорошенко В. Революційна українська партія… – С.26. 81 Ясіновський Ю.П. Товариство прихильників української літератури // Енциклопедія істо- рії України. – Т.10. – К., 2012. – С.111; Дорошенко Д. Мої спомини про давнє минуле (1901– 1914 рр.). – К., 2007. – С.82–90; ЦДАВО України. – Ф.3807. – Оп.2. – Спр.23. – Арк.3–9. 82 РГАСПИ. – Ф.278. – Оп.1. – Ед.хр.275. – Л.1. 83 Качмар Л. Іван Франко та наддніпрянські політичні емігранти // Вісник Львівського уні- верситету: Серія мист-во. – Вип.6. – Л., 2006. – С.114–120; Детальніше про ці події можна про- читати у спогадах вітчизняного суспільно-політичного діяча, тодішнього рупівця Д.Дорошенка. Проте у джерелах є певні розходження. Більше довіри викликають мемуарні замітки першої половини 1930-х рр. «Мої спомини про РУП: 1901–1906», в яких він зазначав: «Приходив на наші збори і російський соціяль-демократ Павлов, що все поучав нас про “отрезки”, якими російська соціал-демократія хотіла залагодити аграрну справу» (див.: ЦДАВО України. – Ф.3807. – Оп.2. – Спр.23. – Арк.5). «У споминах про давнє минуле», описуючи той самий епізод, він помилково вказував, що це був «російський меншовик Ларин (властиве його ім’я було Лур’є)» (с.90). 84 История Второго Интернационала / Отв. ред. Л.И.Зубок. – Т.ІІ. – Москва, 1966. – С.97–118. 85 Плеханов Г.В. В Амстердаме (Мысли и заметки) // Его же. Сочинения. – Т.XVI. – Москва; Ленинград, 1925. – С.319; ЦДАВО України. – Ф.3807. – Оп.2. – Спр.16. – Арк.6. Український історичний журнал. – 2015. – №3 100 О.М.Федьков та незалежність, наприклад угорців і поляків86. Давалося взнаки також за- гальне неґативне ставлення до національного питання в ІІ Інтернаціоналі, де заправляли представники великих державних націй, котрі недооцінювали його значення для пригноблених, «неісторичних» народів. Показовим у цьо- му сенсі було те, що, розглядаючи проект порядку денного Амстердамського конґресу, МСБ відкинуло пропозицію чехів обговорити програму соціал- демократії з національного питання87. Така позиція позначилася й на «укра- їнській» ухвалі: Міжнародне соціалістичне бюро не визнало окрему делеґацію та запропонувало, щоб представники УСДП i РУП увійшли до якоїсь з уже сформованих секцій – австрійської, польської чи російської88. Проти голосува- ли також російська й польська делеґації89. Отже українським посланцям було відмовлено у створенні окремої секції. Протестуючи проти такої позиції бюро, делеґат УСДП М.Ганкевич відмовився від свого мандата. Однак представник РУП Є.Голiцинський вступив до російської делеґації90. До таких дій його під- штовхнули заходи російських соціал-демократів. Ще 6 серпня 1904 р. І.Біск у листі до Женеви повідомляв, що на Амстердамському конґресі «буде пред- ставлена українська організація, до того ж мандат матиме Ганкевич, видний соціал-демократ Львова. Він вимагатиме окремого представництва як нації» (підкреслення автора листа – О.Ф.)91. Об’єднавчі наміри українських соціал-демократів суперечили планам російських партійців. Тому С.Павлов вирішив діяти рішуче – особисто по- їхати в Амстердам, а потім у Женеву для зустрічі з керівником російського представництва на конґресі, головою ради партії Ґ.Плехановим92. Це було потрібно, щоб попередити його про об’єднавчі зусилля українських соціал- демократів: «Оскільки я знайомий з укр[аїнським] рухом, – писав І.Біск, – то рос[ійським] делеґатам можливо буде цікаво поговорити попередньо зі мною. Я міг би повідомити їм деякий матеріал. Тому то я й хотів би застати Ґ[еорґія] В[алентиновича] (Плеханова – О.Ф.)93. С.Павлов, очевидно, таки зустрівся з останнім, хоча й сам перебував в Амстердамі під час роботи конґресу. Заходи І.Біска дали результати: Є.Голіцинський, як уже зазначалося, не став наслідувати приклад М.Ганкевича. Про це він повідомляв у листі до чле- на РУП М.Русова: «Ну і от я, взявши до уваги це і дещо друге, не можна ж всьо- го написати, зробив на свій страх і риск слідуючий рішучий крок (його цілком 86 Жерноклеєв О. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.). – Івано-Франківськ, 2006. – С.263. 87 Плеханов Г.В. В Амстердаме… – С.321; Кривогуз И.М. Второй Интернационал: 1889–1914. – Москва, 1964. – С.232. 88 Жерноклеєв О. Національні секції… – С.263–264; Митрулявичюс Г. Социал-демократия Литвы и России: некоторые аспекты взаимоотношений в конце ХІХ в. – первой четверти ХХ в. // Социал-демократия в российской и мировой истории: Обобщение опыта и новые подходы: Мат. междунар. науч. конф., 21–22 апреля 2008 г., Москва. – Москва, 2009. – С.162; ЦДАВО України. – Ф.3807. – Оп.2. – Спр.16. – Арк.6. 89 Жерноклеєв О.С. Національні секції… – С.264; Касьянов Г. Українська інтелігенція… – С.78. 90 ЦДАВО України. – Ф.3807. – Оп.2. – Спр.16. – Арк.6; Дорошенко В. Революційна україн- ська партія... – С.25. 91 РГАСПИ. – Ф.278. – Оп.1. – Ед.хр.262. – Л.1. 92 Там же; Тютюкин С.В. Г.В.Плеханов: Судьба русского марксиста. – Москва, 1997. – С.206. 93 РГАСПИ. – Ф.278. – Оп.1. – Ед.хр.262. – Л.1–1 об. Український історичний журнал. – 2015. – №3 101«Товариш Павлов» і розкол РУП підтримала і жинка) (в Амстердамі перебувала дружина Є.Голіцинського – О.Ф.): зголосив ся в делеґації російс[ькій] (у с[оціал]-д[емократичній]) як деле- ґат РУП»94. Те, про що не міг написати Є.Голіцинський, очевидно, стосувалося дій російських соціал-демократів. Підтвердження цієї думки знаходимо в лис- ті І.Біска: «В Амстердамі я наполіг на тому, щоб делеґат від РУП (який на- лежав до числа тих, хто вагається й не знав про переговори ча- стини РУП із партією) не покидав конґрес, як це зробив делеґат галицької укр[аїнської] соц[іал]-демократії. Крок цей виявився для нього вирішальним – він змушений був остаточно схилити- ся до спілкування з партією» (тобто РСДРП – О.Ф.)95. Після цього посланець РУП звернувся із заявою до Міжнародного соціа- лістичного бюро, в якій зазначав, що партія й надалі домагатиметься власно- го представництва в Інтернаціоналі, але водночас повідомляв про виконання постанови та входження до складу російської соціалістичної делеґації96. Отже завдяки І.Біску вдалося запобігти консолідації української соціал-демократії Наддніпрянщини й Галичини, що могло зашкодити планам включення РУП до складу РСДРП. Тим часом тривала спільна робота С.Павлова та членів ЗК РУП над організаційними засадами майбутньої організації. В одному з листів він писав: «Ми спільно виробили проект статуту “Союзу укр[аїнського] соц[іал]- дем[ократичного] тов[ариства]” як автономної частини партії» (тобто РСДРП – О.Ф.)97. Згодом І.Біск поїхав до Женеви, де передав проект для вивчення, а також «познайомив наших товаришів із РУП і наполіг на запрошенні її на с[оціал]-д[емократичну] конференцію»98. Ішлося, імовірно, про квітневий фо- рум меншовиків 1905 р. Очевидно, проект було схвалено, про що свідчила його публікація в мен- шовицькій «Искре» 15 грудня 1904 р.99 Український соціал-демократичний союз (або Спілка) визначався як частина РСДРП, що «має за мету організацію пролетаріату, котрий розмовляє українською мовою». Відповідно до статутних положень, Спілка наділялася правами «союзу комітетів партії». Очолював її комітет, «який вибирався з’їздом представників громад»100. При ньому створюва- лася літературна комісія, могли також формуватися спеціальні технічні групи. Спілка отримувала представництво на загальнопартійних форумах російської соціал-демократії101. Отже проект статуту визначав автономний статус україн- ської соціал-демократії у складі РСДРП. Залишалося лише ухвалити рішення про входження РУП до Російської соціал-демократичної робітничої партії. 94 ЦДАВО України. – Ф.3807. – Оп.2. – Спр.16. – Арк.7. 95 РГАСПИ. – Ф.278. – Оп.1. – Ед.хр.275. – Л.2. 96 ЦДАВО України. – Ф.3807. – Оп.2. – Спр.16. – Арк.7. 97 РГАСПИ. – Ф.278. – Оп.1. – Ед.хр.275. – Л.1 об. 98 Там же. – Л.1 об. – 2. 99 Спиридович А.И. История большевизма в России от возникновения до захвата власти: 1883–1903–1917: С приложением документов и портретов. – Москва, 2007. – С.407. 100 Там же. 101 Там же. Український історичний журнал. – 2015. – №3 102 О.М.Федьков Робота зі скликання партійного з’їзду, за свідченнями І.Біска, розпо- чалася наприкінці літа 1904 р.: «Один із членів нашої групи негайно піс- ля Амст[ердамського] конґр[есу] поїхав у Росію, щоб підготувати ґрунт для об’єднання та щоб залучити нові сили в редакцію»102. Очевидно, поборник со- юзу з РСДРП прагнув добитися делеґування на з’їзд прихильників об’єднання з нею. За результатами поїздки, як зазначав С.Павлов, можна було розрахо- вувати на здобуття більшості на з’їзді103. Однак такі заходи «закордонців» ви- кликали протидію з боку ЦК РУП, який, за словами І.Біска, «дізнавшись про нашу аґітацію, почав контраґітацію»104. Тодішній партійний лідер М.Порш (Чацький) також об’їхав «вільні громади» з метою мобілізації своїх прихиль- ників105. Отже вже напередодні з’їзду розпочалася гостра боротьба в партії з питання шляхів її подальшого розвитку. Форум відбувся у Львові на Різдвяні свята – 24–25 і 27 грудня 1904 р. (6–7 і 9 січня 1905 р. за н.ст.). На першому засіданні, 24 грудня (6 січня за н.ст.), поборники об’єднання з РСДРП, побачивши, що співвідношення голо- сів делеґатів не на їхньому боці, розпочали «боротьбу за мандати». Однак їх підтримали тільки Карась (В.Мазуренко) від Донського комітету та Мрієнко (М.Корінецький) від «вільної громади» на Полтавщині (м. Лубни). Більшість була на боці ЦК РУП106. За словами І.Біска, «в результаті наші [прихильники] пішли зі з’їзду і цим зірвали його»107. Водночас М.Меленевський негайно подав письмову заяву, в якій назвав зібрання зборами, підтасованими «самовільно ЦК». Тому він уважав усі рішення незаконними й необов’язковими для членів партії та покинув засідання. Подібні заяви зробили подружжя Голіцинських, В.Мазуренко, М.Корінецький та О.Скоропис, які також залишили з’їзд (що- правда, останній повернувся й був присутній на другому засіданні, але врешті покинув і його)108. Демарш «закордонців» викликав дискусію на з’їзді. Була пропозиція Деде (В.Винниченка) запросити опозиціонерів для продовження роботи. Але лідер більшості М.Порш заявив, що у Закордонній групі проявилася «інтеліґентська риса поставити себе вище всіх». Він зауважив також, що заяви «товаришів були завчасно підготовлені», як і їхній виступ109. Ця думка знайшла підтверд- ження того ж дня, 25 грудня (7 січня за н.ст.). «Сецессіоністи» звернулися зі спільною заявою до ЦК, де просили повідомити дату, на яку «буде призначено II черговий партійний з’їзд», даючи зрозуміти більшості, що засідання, котрі зараз відбуваються, вони з’їздом не вважають110. С.Павлов, описуючи перебіг подій, зазначав: «ЦК пропонував відновити status quo, тобто залишити стару редакцію і З[акордонний] к[омітет], і вважати 102 РГАСПИ. – Ф.278. – Оп.1. – Ед.хр.275. – Л.2. 103 Там же. – Л.3. 104 Там же. 105 Соціяль-демократичний рух… – С.509. 106 ЦДАВО України. – Ф.3807. – Оп.1. – Спр.10. – Арк.39. 107 РГАСПИ. – Ф.278. – Оп.1. – Ед.хр.275. – Л.3–3 об. 108 ЦДАВО України. – Ф.3807. – Оп.1. – Спр.10. – Арк.39–40, 51. 109 Там само. – Арк.40. 110 Там само. – Арк.41. Український історичний журнал. – 2015. – №3 103«Товариш Павлов» і розкол РУП з’їзд таким, що не відбувся»111. Власне, було ще одне коротке засідання 27 груд- ня (9 січня за н.ст.), але зазначені події так і ввійшли в історію як «невідбутий II з’їзд РУП»112. Загалом умовний план «А» І.Біска та більшості «закордонців» зазнав по- разки, тому вони перейшли до реалізації плану «Б». За даними С.Павлова, федералісти спробували зайняти у цій складній ситуації більш компромісну позицію. Не бажаючи залишатися з меншістю РУП, вони вирішили вийти зі складу ЗК і редакції та надати повну свободу дій автономістам. Проте останні пішли на рішучий розрив. «Нашим (тобто автономістам – О.Ф.) це було невигід- но – оскільки процес розпаду розпочався, необхідно мати руки розв’язаними, – писав І.Біск. – Тому наші (більшість редакції та ЗК) вирішили вийти з РУП і заснувати “Союз укр[аїнських] соц[іал]-дем[ократичних] тов[ариств]”»113. 29 грудня (11 січня за н.ст.) М.Меленевський від імені частини «сецессіоніс- тів» подав письмову заяву до ЦК про вихід із партії114. Надалі вони обіцяли підготувати мотивацію своїх дій. Згодом така з’явилася у вигляді відозви115 «Розкол Революційної української партії» за підписом «Група колишніх чле- нів Революційної української партії» (датована 30 грудня (12 січня за н.ст.))116. С.Павлов у листі до Женеви від 31 грудня (13 січня за н.ст.) писав: «Сьогодні ми вирішили (тепер я офіційно беру участь на нарадах нової групи; до цього часу я діяв, так би мовити, за лаштунками) видати заяву про причини розколу (вишлю текст її днями; там пояснено детально причини розколу – це одна з причин, чому я у цьому листі торкаюся лише зовнішнього боку подій»117. Використовуючи марксистську фразеологію, розкольники у відозві прагну- ли обґрунтувати свої дії. Вони стверджували, що в Революційній українській партії співіснували дві частини української інтеліґенції: більшість, яка, керу- ючись своїми «вузькокласовими» інтересами, штовхала пролетаріат на шлях «націоналістичної боротьби»118 та зріліша меншість, котра надихалася револю- ційним принципом пролетаріату – «солідарності націй, підпорядкування своїх тимчасових вузькокласових національних інтересів більш високим інтересам революційної боротьби всього пролетаріату Росії»119. Між цими двома частина- ми велася боротьба за керівне становище в партії120. Під впливом українських «буржуазних радикалів, буржуазних демократів»121 (малися на увазі, очевид- 111 РГАСПИ. – Ф.278. – Оп.1. – Ед.хр.275. – Л.3 об. 112 ЦДАВО України. – Ф.3807. – Оп.1. – Спр.10. – Арк.37. 113 РГАСПИ. – Ф.278. – Оп.1. – Ед.хр.275. – Л.3 об. – 4. 114 ЦДАВО України. – Ф.3807. – Оп.1. – Спр.10. – Арк.36. 115 Написана М.Ткаченком, остаточну редакцію здійснила «колеґія» у складі М.Меленевського, П.Канівця та І.Біска (див.: Меленевський М. До історії Української с.-д. спілки. – С.133). 116 ЦДАВО України. – Ф.3807. – Оп.1. – Спр.10. – Арк.41; Меленевський М. До історії Української с.-д. спілки. – С.133–134. 117 РГАСПИ. – Ф.278. – Оп.1. – Ед.хр.275. – Л.4. 118 ЦДАВО України. – Ф.3807. – Оп.1. – Спр.7. – Арк.136. 119 Там само. 120 Там само. 121 Там само. Зазначені рядки стали підставою для такого твердження Г.Касьянова: «Від імені групи М.Меленевський видав відозву “Розкол Революційної української партії”, в якій Український історичний журнал. – 2015. – №3 104 О.М.Федьков но, нещодавно утворені Українська народна та Українська демократична партії122), у РУП посилилися «націоналістичні елементи»123. Для уникнення «підпорядкування українського пролетаріату буржуазним завданням», «про- летарським елементам» партії стало зрозуміло, що «вони повинні прагнути або остаточно перемогти, або розійтися»124. Як відомо, здобути більшість на «невід- бутому з’їзді» й перемогти їм не вдалося. Тож вони вирішили вийти з партії та організувати український пролетаріат у складі «пролетарського руху всієї Росії»125. У відозві колишні рупівці вказали також найближчі завдання – вход- ження до централізованої соціал-демократичної партії й боротьба з націо- налізмом, щоб «перешкодити затемненню класової свідомості українсько- го пролетаріату»126. Для успішного вирішення цих завдань визначалися першочергові кроки (це було зроблено на згадуваній уже І.Біском нараді 31 грудня (13 січня за н.ст.))127: залучити у Спілку інші пролетарські еле- менти зі складу РУП – «як окремих осіб, так і цілих організацій» (що на практиці означало лише поглиблення розколу); якнайшвидше «розпочати переговори з РСДРП про вступ до її лав на засадах автономії»; організувати випуск газети для селян «Правда»128. Такою була оцінка «сецессіоністами» розколу партії. Цікаво, що більшість РУП офіційно на цю відозву ніяк не відповіла. Автономісти негайно взялися за розбудову нової організації – Української соціал-демократичної спілки. Федералісти вирішили не поспішати зі всту- пом до неї. І.Біск писав у Женеву, що останні з РУП не вийшли, але й актив- но допомагати ЦК не будуть. «Вони обіцяли примкнути до наших (тобто вже УСДС – О.Ф.), якщо переконаються, що ті поставлять справу належно»129, – зазначав він. І справді, члени цієї групи вийшли з РУП та на деякий час дис- танціювалися від партійного життя130. Однак згодом вони все ж приєдналися до Спілки. Отже ми простежили головні події, пов’язані з розколом РУП. Спробуймо дати відповідь на питання: що його спричинило? Виховані на ідеалах служін- ня своєму народові, рупівці прагнули соціального й національного визволен- ня. Але перед ними поставали питання вибору шляхів і засобів реалізації цьо- го завдання, чітких відповідей на які не було. охарактеризував опонентів як “буржуазних радикалів”». Це було помилкове твердження, яке історик пояснював ідейними мотивами та рисами характеру М.Меленевського (безкомпроміс- ність, експресивність, імпульсивність) (див.: Касьянов Г.В. Українська інтелігенція... – С.80). Насправді автором документа, як уже зазначалося, був М.Ткаченко й у тексті йшлося, безумовно, про виникнення та діяльність національних політичних партій – УНП та УДП. 122 Колесник В.Ф. Українські ліберально-демократичні партії в Російській імперії на початку ХХ ст. – К., 2005. – С.80–81; Павко А.І. Політичні партії, організації в Україні, зародження, ево- люція, діяльність, історична доля: Кінець ХІХ ст. – лютий 1917 р. – К., 1999. – С.80, 92. 123 ЦДАВО України. – Ф.3807. – Оп.1. – Спр.7. – Арк.136. 124 Там само. 125 Там само. – Арк.136 зв. 126 Там само. 127 РГАСПИ. – Ф.278. – Оп.1. – Ед.хр.275. – Л.4–4 об. 128 ЦДАВО України. – Ф.3807. – Оп.1. – Спр.7. – Арк.136 зв. 129 РГАСПИ. – Ф.278. – Оп.1. – Ед.хр.275. – Л.4. 130 Скоропис О. Соціяль-демократичний рух… – С.509–510. Український історичний журнал. – 2015. – №3 105«Товариш Павлов» і розкол РУП Досягнути самостійності України можна було лише за умови існування незалежних національних політичних партій, зокрема соціал-демократич- ної. Характерно, що впродовж 1904 р. це питання навіть не обговорювалося на шпальтах партійної преси. О.Скоропис, описуючи діяльність ЗК та редакції партвидань, зазначав: «Як справжні “педагоги” ми уникали всяких непевних питань і напр. національне питаннє, як найгостріше з всіх, що могло б розбити нашу видавничу працю, ми цілком свідомо усували, а на протязі цілого 04 року ні одним словом про нього не згадали»131. Звісно, усі партійці усвідомлювали його значення, воно не могло не обговорюватися неофіційно132. Питання про самостійність України порушували як прихильники єднання РУП із РСДРП (О.Скоропис)133, так і поборники існування самостійної української соціал-де- мократичної партії. І.Біск указував на присутність у РУП самостійників, се- ред яких був, «зокрема, і найавторитетніший член ЦК» (мався на увазі, звіс- но, М.Порш)134. Це підтверджував О.Скоропис, котрий стверджував, що перед з’їздом той аґітував «за прийняттє в програму партії пункту “самостійності України”»135. Водночас М.Меленевський виступав проти «вузького націоналіс- тичного» погляду опонентів і вважав, що слід об’єднатися з російською соціал- демократією, яка має значний вплив серед зросійщеного міського робітництва та «в інтересах загальної економії революційних сил іти насамперед у село»136. Об’єднаними зусиллями передбачалося досягнути повалення самодержавства та завоювання політичної волі. Такий союз видавався йому природним, тим більше, що російською соціал-демократією «у принципі розв’язання національ- ного питання визнавалося […] конечним» (тобто обов’язковим – О.Ф.)137. Думки більшості РУП або «наших противників», як зазначав М.Меленевський, вида- валися «закордонцям» вузькими, «націоналістичними» та нереволюційними138. Водночас один із засновників і лідерів партії – Д.Антонович, який підтримував більшість, ідейно був ближчим до «закордонців»139. Він називав національне питання «неіснуючим» і «вигаданим буржуазією» задля «затемнення класової свідомості пролетаріату»140. Зрештою національне питання було внесено в по- рядок денний з’їзду141. Однак до його розгляду делеґати так і не приступили. Отже як серед прихильників входження РУП до складу РСДРП, так і у середовищі партійної більшості не було єдності в поглядах на національне пи- тання. При цьому поборники самостійної України були і там, і там. Панівна в історіографії концепція142 наполягає, що «найбільш спірною точкою була саме 131 Там само. – С.508. 132 Там само. 133 Вишневський О. На переломі: Уваги про сучасні відносини Росії. – Л., 1905. – С.74–76. 134 РГАСПИ. – Ф.278. – Оп.1. – Ед.хр.275. – Л.5 об. 135 Скоропис О. Соціяль-демократичний рух… – С.509. 136 Меленевський М. До історії Української с.-д. спілки. – С.131–132. 137 Там само. – С.131. 138 Там само. 139 Головченко В.І. Від «Самостійної України»… – С.51–52. 140 Войнилович С. Неістнуюче питання // Праця. – 1905. – №11. – С.2–5; Його ж. Ще про неіс- тнуюче питання // Там само. – №12. – С.3–5. 141 ЦДАВО України. – Ф.3807. – Оп.1. – Спр.10. – Арк.38. 142 Гунчак Т. Україна: Перша половина ХХ ст. … – С.39–40; Касьянов Г.В. Українська інтелі- генція… – С.79–80; Головченко В.І. Від «Самостійної України… – С.46–48 та ін. Український історичний журнал. – 2015. – №3 106 О.М.Федьков справа самостійності України» (у ширшому сенсі – національне питання), яка «й розбила з’їзд». Вона йде від твердження одного з перших історіографів укра- їнської соціал-демократії та члена партії – В.Дорошенка143. Однак, на наш по- гляд, національне питання становило своєрідний фон, на якому відбувався розкол, але причини його лежали в іншій площині. Щодо цього більш переконлива думка, висловлена А.Жуком та М.Ме- леневським144. Глибокий знавець історії українського національного руху, пер- ший145 стверджував, що «на ґрунті незгод в справі з’єднання з РСДРП в РУП назрівав внутрішній ідейний конфлікт. Непорозуміння при провірці мандатів делегатів, які з’їхались на ІІ з’їзд, стали формальною причиною для виходу з партії, головно з закордонного комітету, кількох осіб, котрі зорганізували по- тім так звану “Українську спілку Російської СДРП”»146. Схоже пояснення щодо розколу подав М.Меленевський, зазначивши, що причину «наших розходжень того часу по лінії програмового самостійництва треба признати дуже вузько- шабльоновою. Я сказав би, що багато більшу ролю в цих розход женнях грали не національно-програмові, а загальнореволюційні організаційно-тактичні питання»147. Характерно, що і в листах І.Біска нічого не йдеться про «лінію розколу» між прихильниками союзу з РСДРП та прибічниками самостійного існування РУП із національного питання. Однак, якщо брати до уваги спря- мованість російської соціал-демократії на включення національних організа- цій до складу РСДРП, можна погодитися з думкою, яку обстоювали А.Жук та М.Меленевський. Отже російський соціал-демократ, меншовик І.Біск виступив провідником партійної лінії, спрямованої на включення української соціал-демократії до складу РСДРП. Члени Закордонного комітету та редакції партійних видань РУП, які підтримали цю ідею, сподівалися за допомогою російських соціал- демократів досягнути політичних цілей – соціального й національного ви- зволення України. Однак ініційовані С.Павловим спільні дії з більшістю «за- кордонців» не дали очікуваного результату. На «невідбутому з’їзді» у грудні 1904 р. (січні 1905 р. за н.ст.) більшість делеґатів становили прихильники єди- ної української соціал-демократичної партії. Тому поборники союзу з РСДРП зірвали його роботу та спричинили розкол РУП. Унаслідок цього більша час- тина «закордонців» проголосили створення Української соціал-демократичної спілки, яка згодом увійшла до складу РСДРП на автономних засадах. Сама РУП продовжила еволюцію у соціал-демократичному напрямі, що підтвер- див ІІ з’їзд партії, який відбувся у грудні 1905 р., де було ухвалено програ- му та відповідну назву – Українська соціал-демократична робітнича партія. Народжену на початку ХХ ст. тенденцію в політиці РСДРП щодо включення 143 Дорошенко В. Революційна українська партія… – С.23–24. 144 А­ко А. [Жук А.]. Соціалістичні організації на Україні: Українська соціаль-демократич- на робітнича партія // Праця. – 1909. – №1. – С.23–34; Його ж. Короткий нарис партійної іс- торії // Наш голос. – 1911. – №6/8. – С.277–294; Меленевський М. До історії Української с.-д. спілки. 145 Гирич І. У тіні В.Липинського (Андрій Жук як мислитель і дослідник історії визвольного руху) // Молода нація. – 2002. – №3 (24). – С.35–36. 146 А­ко А. [Жук А.]. Короткий нарис партійної історії // Наш голос. – 1911. – №6/8. – С.280–281. 147 Меленевський М. До історії Української с.-д. спілки. – С.130. Український історичний журнал. – 2015. – №3 107«Товариш Павлов» і розкол РУП національних соціал-демократичних організацій до свого складу вперше було апробовано на Загальному єврейському робітничому союзі в Литві, Польщі та Росії (Бунд). Її також використали під час подій, пов’язаних із РУП. Згодом російські марксисти ще неодноразово вдаватимуться до такої практики у своїй політичній діяльності. Using a genre of personal history the role of the Menshevik I.Bisk (S.Pavlov) and Russian Social­Democratic Labour Party in the split of Revolutionary Ukrainian Party is revealed. They implement party policy directed to involve national social­democratic organizations operating in the Russian Empire to the Congress. In their activities, the Russian Social­Democrats relied on the support of majority of members of the Foreign Committee and editorial publications of RUP who shared this idea. However, the realized measures did not give the expected result, so in December 1904 (January 1905) there happened the split of RUP. Therefore, exploring the epi­ sode from biography of little known figure I.Bisk, however, observed a turning­point in the history of Ukrainian Social­Democratic movement. Keywords: Revolutionary Ukrainian Party, Russian Social­Democratic Labour Party, Mensheviks, split, national question, personal history.

Схожі ресурси