Луцьке війтівство в ХV–ХVІІ ст.: характеристика інституту та персоналії урядників

Характеризується уряд луцького війта в XV–XVII ст., який був спадковим («дідичним»). Ідеться про його доходи й судову компетенцію. Описуються деякі конфлікти з міською громадою, перипетії з набуттям уряду та факти передачі його в оренду. За виявленими автором джерелами вперше публікується повний...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2015
Автор:	Білоус, Н.О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2015
Назва видання:	Український історичний журнал
Теми:	Історичні студії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109616
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Луцьке війтівство в ХV–ХVІІ ст.: характеристика інституту та персоналії урядників / Н.О. Білоус // Український історичний журнал. — 2015. — № 4. — С. 4-22. — Бібліогр.: 92 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-109616
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1096162016-12-06T03:02:39Z Луцьке війтівство в ХV–ХVІІ ст.: характеристика інституту та персоналії урядників Білоус, Н.О. Історичні студії Характеризується уряд луцького війта в XV–XVII ст., який був спадковим («дідичним»). Ідеться про його доходи й судову компетенцію. Описуються деякі конфлікти з міською громадою, перипетії з набуттям уряду та факти передачі його в оренду. За виявленими автором джерелами вперше публікується повний перелік луцьких війтів, а також заповіт одного з них – Марка Жоравницького. In this article author gives the characteristics to the of Luts'k Vogt government in 15–17th centuries that was inheritable. Article covers the gains and judicial field; some conflicts with the city community; the vicissitudes with the government entry and the assignment of its lease. For the first time published the complete list of Luts'k Vogts and the Marko Zhoravnyts’ky’s testament. 2015 Article Луцьке війтівство в ХV–ХVІІ ст.: характеристика інституту та персоналії урядників / Н.О. Білоус // Український історичний журнал. — 2015. — № 4. — С. 4-22. — Бібліогр.: 92 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109616 352.075.31 : 94 (477) «14/16» uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історичні студії Історичні студії
spellingShingle	Історичні студії Історичні студії Білоус, Н.О. Луцьке війтівство в ХV–ХVІІ ст.: характеристика інституту та персоналії урядників Український історичний журнал
description	Характеризується уряд луцького війта в XV–XVII ст., який був спадковим («дідичним»). Ідеться про його доходи й судову компетенцію. Описуються деякі конфлікти з міською громадою, перипетії з набуттям уряду та факти передачі його в оренду. За виявленими автором джерелами вперше публікується повний перелік луцьких війтів, а також заповіт одного з них – Марка Жоравницького.
format	Article
author	Білоус, Н.О.
author_facet	Білоус, Н.О.
author_sort	Білоус, Н.О.
title	Луцьке війтівство в ХV–ХVІІ ст.: характеристика інституту та персоналії урядників
title_short	Луцьке війтівство в ХV–ХVІІ ст.: характеристика інституту та персоналії урядників
title_full	Луцьке війтівство в ХV–ХVІІ ст.: характеристика інституту та персоналії урядників
title_fullStr	Луцьке війтівство в ХV–ХVІІ ст.: характеристика інституту та персоналії урядників
title_full_unstemmed	Луцьке війтівство в ХV–ХVІІ ст.: характеристика інституту та персоналії урядників
title_sort	луцьке війтівство в хv–хvіі ст.: характеристика інституту та персоналії урядників
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Історичні студії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109616
citation_txt	Луцьке війтівство в ХV–ХVІІ ст.: характеристика інституту та персоналії урядників / Н.О. Білоус // Український історичний журнал. — 2015. — № 4. — С. 4-22. — Бібліогр.: 92 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT bílousno lucʹkevíjtívstvovhvhvíístharakteristikaínstitututapersonalííurâdnikív
first_indexed	2025-07-07T23:24:05Z
last_indexed	2025-07-07T23:24:05Z
_version_	1837032429861208064
fulltext	Український історичний журнал. – 2015. – №4 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ В останні роки в європейській історіографії фокусуються увага на дослід- женні правлячих еліт різних міських осередків і країн1. Ідеться про групу лю- дей, які обіймали ключові посади/уряди в місті/реґіоні, ухвалювали важливі (іноді доленосні) для суспільства рішення. У містах на німецькому (маґдебурзь- кому) праві подібною групою були райці, котрі відрізнялися від решти місько- го суспільства більшими майновими статками, освіченістю, елітарним стату- сом і соціальним престижем. Однак у багатьох українських містах раннього нового часу міські ради не мали такого значення, як в німецьких чи польських містах, натомість ключовою фіґурою тут був війт, який нерідко зосереджував у своїх руках усю адміністративну й судову владу. Оскільки війтівський уряд * Білоус Наталія Олексіївна – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ, сектор соціальної історії E-mail: bilousnat@ukr.net 1 Див., напр.: Zdrenka J. Rats- und Gerichtspatriziat der rechten Stadt Danzig 1342–1525. – Bd.I–II. – Hamburg, 1991; Czaja R. Patrycjat Starego Miasta Torunia i Starego Miasta Elbląga w średniowieczu // Elity mieszczańskie i szlacheckie Prus Królewskich i Kujaw w XIV–XVIII wieku. – Toruń, 1995. – S.13–47; Mikulski K. Elity władzy wielkich miast pruskich w XIII–XVIII weku (próba analizy dynamicznej procesu długiego trwania) // Genealogia: Rola związków rodzinnych i rodowych w życiu publicznym w Polsce średniowiеcznej na tle porównawczym. – Toruń, 1996. – S.311–342; Noga Z. Krakowska rada miejska w XVI wieku: Studium o elicie władzy. – Kraków, 2003; Długokęcki W. Elita władzy miasta Malborka w średniowieczu. – Malbork, 2004; Kardas A. Elita władzy w Toruniu w XVII wieku: Mechanizmy kształtowania się i wymiany grup rządzących. – Toruń, 2004; Jakimińska G. Elita władzy lubelskiej gminy miejskiej w latach 1555–1651. – Lublin, 2012; Między Zachodem a Wschodem. – T.VI: Organizacja władz miejskich na obszarze Pierwszej Rzeczypospolitej i na Śląsku w XIII–XVIII wieku / Pod red. K.Mikulskiego, M.Golińskiego. – Toruń, 2013 та ін. УДК 352.075.31 : 94 (477) «14/16» Н.О.БілОус * ЛУЦЬКЕ ВІЙТІВСТВО В ХV–ХVІІ ст.: ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУТУ ТА ПЕРСОНАЛІЇ УРЯДНИКІВ Характеризується уряд луцького війта в XV–XVII ст., який був спадковим («дідичним»). Ідеться про його доходи й судову компетенцію. Описуються деякі конфлікти з міською громадою, перипетії з набуттям уряду та факти передачі його в оренду. За виявленими автором джерелами вперше публікується повний перелік луцьких війтів, а також заповіт одного з них – Марка Жоравницького. Ключові слова: війт, міська громада, міське самоврядування, маґдебурзьке пра- во, Луцьк. Український історичний журнал. – 2015. – №4 Луцьке війтівство в ХV–ХVІІ ст.: характеристика інституту та персоналії урядників 5 забезпечувався значним маєтком і був ґарантованим джерелом доходів, стало- ся так, що чимало міських війтівств опинилося в руках маґнатів або заможної шляхти2. Більшою мірою це було характерно для міст Волині. Уряд луцького війта було, очевидно, започатковано привілеєм польського короля Владислава І жителям Луцької землі («terrae Luczensis») від 31 жовтня 1432 р., за яким місту Луцьку надавалося німецьке право («jus teutonicum»)3. І хоча в документі відсутні прямі згадки про війтівство, сам факт видачі місь- кій громаді такого акта передбачав встановлення в місті відповідного уряду. 31 липня 1497 р. великий князь литовський Александр надав підтверджуючий привілей на маґдебурзьке право за взірцем столичного Вільна, розширивши компетенцію війта та прероґативи міської громади, звільнивши її від юрисдик- ції великокнязівських урядників4. Цим привілеєм було також реґламентовано доходи війта. Луцьке війтівство як інститут влади досі не ставало предметом спеці- ального розгляду в історіографії, лише частково висвітлювалося в контек- сті урбаністичних студій. Побіжно цього питання у своїй фундаментальній праці, присвяченій історії німецького права в Польщі й Литві, торкнувся М.Владимирський-Буданов5. В.Антонович у передмові до видання актів про міста 1432–1798 рр. наголосив на тому, що з отриманням міськими громада- ми самоврядування за маґдебурзьким правом війти втратили в містах судову владу над міщанами, яка перейшла до лентвійтів. На думку історика, це сто- сувалося й Луцька, де війти мали спадкові (дідичні) права на свої земельні во- лодіння, але судова влада належала виборному міщанами урядникові – лент- війтові, що, однак, за нашими спостереженнями, не відповідало дійсності6. А.Заяць у дослідженні, присвяченому інституту війтівства в містах Волині, коротко характеризує доходи луцького війта та конфлікти міської громади з ним7. Статті О.Штанько, присвячені історії міського самоврядування Луцька в ранньомодерний період, у тому числі луцькому війтівству, містять пере- каз фактів з актових книг ХVІ ст. і загалом мають компілятивний характер8. 2 Про особливості війтівського уряду в містах Великого князівства Литовського, Речі Посполитої й, зокрема, у Києві (а також історіографію проблеми) див.: Білоус Н. Київ наприкінці ХV – у першій половині ХVІІ ст.: Міська влада і самоврядування. – К., 2008. – С.91–114. Про уряд володимирського війта див.: Старченко Н. Конфлікт у Володимирі 1566 р.: варіант мікроісто- ричного прочитання // Соціум. – Вип.3. – К., 2003. – С.65–98. 3 Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссиею для разбора древних ак- тов, учреждённой при киевском, подольском и волынском генерал-губернаторе (далі – Архив ЮЗР). – Ч.5. – Т.1. – К., 1869. – №I. – С.1–2. 4 Там же. – №IV. – С.13–14. 5 Владимирський-Буданов М.Ф. Німецьке право в Польщі та Литві: Розвідки про міста і мі- щанство на Україні-Руси в XV–XVIII в. – Ч.1. – Л., 1903. – 177 с. 6 Див.: Антонович В. Предисловие // Архив ЮЗР. – Ч.5. – Т.1. – С.28–29. 7 Заяць А. Інститут війтівства в містах Волині ХVІ – першої половини ХVІІ ст. // Центральна і Східна Європа в ХV–ХVІІІ століттях: питання соціально-економічної та політичної історії: До 100-річчя від дня народження проф. Д.Похилевича / За ред. Л.Зашкільняка і М.Крикуна. – Л., 1998. – С.106–112. 8 Штанько О. Війти та лава в Луцьку в ХVІ – першій половині ХVІІ ст. // Науковий вісник Во лин сь ко го національного університету ім. Лесі Українки. – Вип.22. – Луцьк, 2010. – С.25– 31; Її ж. Урядники Лу ць кого магістрату ХVІ ст.: реконструкція персонального складу // Вісник Кам’янець-Подільського на ціо нального університету ім. Івана Огієнка. – Вип.4. – Кам’янець- Подільський, 2010. – С.297–305. Український історичний журнал. – 2015. – №4 6 Н.О.Білоус Не внесла нічого нового в дослідження даної проблеми нещодавно видана мо- нографія А.Бортнікової9, яку важко вписати у фахові стандарти міських студій (про що, зокрема, ішлося в рецензії на цю книгу10). Ця ж авторка опублікувала свого часу статтю, де зробила огляд джерел до історії луцького війтівства пер- шої половини ХVІ ст., згадуючи переважно книги Литовської метрики11. Формат журнальної публікації не дає можливості в повному обсязі ви- світлити всі проблеми, пов’язані з історією луцького війтівства, що потребує комплексного дослідження, тож мета даної статті – коротко охарактеризувати цей уряд, його доходи й судову компетенцію впродовж ХV–ХVІІ ст., а головне – встановити хронологічний перелік луцьких війтів на підставі виявлених авто- ром джерел. З огляду на малу кількість збережених міських книг та виписів із них, основу нашого дослідження склали передусім луцькі ґродські книги за 1558–1699 рр., що зберігаються у Центральному державному історичному архіві України в м. Києві (ф.25, оп.1, спр.1–450). Війтівські доходи Згідно з привілеєм 1497 р., луцький війт отримував гроші від двох вільних від податків корчем, четвертий гріш від усіх міських прибутків, 1/3 доходів від судочинства12. Із 1544 р. дo війтівства належали: три будинки в місті, дві лаз- ні – чоловіча й жіноча, «помірне» (податок від прісного меду та збіжжя), чинш від міщанських лазень, інші оплати (від шинкування горілкою, коляда (опла- та на Великдень)), штрафи від судових покарань. Загалом війтівський дохід становив 130 кіп лит. гр.13 Згідно з ревізією Луцького замку 1552 р., на той час війт отримував: від продажу горілки – 160, від «помірного» – 40, від тримання чотирьох будинків у місті – 40, від чиншу з воскобійні – 20, від лазні – 15 та від яток – 60 кіп лит. гр. Доходи від судочинства вимірювалися сумою 100 кіп, а сплата від продажу м’яса давала по чверті (плечу) від худобини14. Війт та- кож отримував половину (решту – райці) прибутку від ярмаркових пересудів15. Однак нерідко траплялося так, що війт зі своїми слугами забирав на себе весь цей дохід, позбавляючи райців прибутків, на що, власне, вони неодноразово нарікали, уносячи скарги до ґродських книг. Крім того, луцькі війти були землевласниками й отримували доходи ще й від володіння нерухомістю поза містом, а також від кредитних, торговель- них операцій, оренди. У ХVІІ ст. вони зберегли свої прибутки, що надходили з міста, і розширили їх за рахунок операцій, пов’язаних із продажем, орендою земель та угідь поза межами Луцька. Зважаючи на дохідність війтівського 9 Бортнікова А.В. Державна влада та місцеве самоврядування на Волині (кінець ХІV – середина ХVІІ ст.). – Луцьк, 2013. – 552 с. 10 Див.: Український історичний журнал. – 2014. – №4. – С.194–209. 11 Бортнікова А. Джерела з історії луцького війтівства І пол. ХVІ ст. // Київська старовина. – 2010. – №4. – С.92–109. 12 Архив ЮЗР. – Ч.5. – T.1. – №IV. – С.13–14. 13 Там же. – №X. – С.46. 14 Российский государственный архив древних актов. – Ф.389. – Oп.1. – Кн.563. – Л.181a – 181a об. 15 Метрыка Вялікага Княства Літоўскага. – Кн.28 (1522–1552 гг.): Кніга запісаў 28 / Падрыхт. тэкстаў да друку і навук. аппарат В.Мянжынскі, У.Свяжынскі. – Менск, 2000. – №154. – С.202. Український історичний журнал. – 2015. – №4 Луцьке війтівство в ХV–ХVІІ ст.: характеристика інституту та персоналії урядників 7 уряду, шляхта на законодавчому рівні намагалася закріпити за собою право на нього. Сеймові конституції 1607, 1620, 1662 рр. цьому сприяли, тому не див- но, що війтівський уряд у ХVІІ ст. належав представникам відомих і заможних шляхетських родин. Судова влада (юрисдикція) Згідно з нормами маґдебурзького права, війт мав очолювати судову коле- ґію – лаву, але на практиці відповідні його повноваження були значно ширши- ми. У Луцьку дідичний війт фактично впливав на діяльність і адміністратив- ної (ради), і судової (лави) установ. Йому належало право обирати половину міських урядників, а також лентвійта, який очолював судову колеґію16. Розпорядження королеви Бони від 1544 р.17 мало запобігти повній інкор- порації війтівства старостою, однак у другій половині ХVІ ст. ця засада часто порушувалася. Війти втручалися у вибори судового війта (лентвійта) і призна- чали на цю посаду близьких осіб, часто з кола своїх слуг-шляхтичів. Лентвійтів міщанського походження було небагато. Кожна зміна війта або навіть оренда- ря війтівства ставала приводом для заміни цього урядника (інколи впродовж одного року – тричі). Луцькі війти, як правило, проживали поза містом у своїх маєтках, тоді як лентвійти – у великому війтівському будинку на ринку. Тут- таки відбувалося лавниче судочинство, зберігалися війтівсько-лавничі книги. У більшості міст, що судилися за німецьким правом, у тому числі в Луцьку, поширеною була практика обрання лави з семи осіб. Проте ця засада не була обов’язковою для всіх судових засідань, для кворуму було достатньо присутнос- ті трьох – чотирьох лавників. Вибори цих судових урядників у Луцьку відбува- лися щороку на свято Трьох королів (6 січня), однак свої функції вони нерідко продовжували виконувати впродовж наступних кількох каденцій. Лава під керівництвом війта збиралася в термінах звичайних і надзвичай- них. На звичайних судових засіданнях відбувалися сесії виложоного суду (лат. «iudicia exposita bannita»), до компетенції якого належав розгляд усіх справ успадкування майна, дарчих, боргових зобов’язань, відчуження нерухомості. Найчастіше розглядалися неспірні справи: угоди, транзакції купівлі чи про- дажу маєтностей (із зазначенням їх розташування та ціни), надання позик під заставу майна, поручення («рукоємство»), тестаменти, справи щодо опіки над неповнолітніми, посаги, повернення боргів («поквитованя»), пожертви на користь церкви, Луцького братства, шпиталів і т.д. Розгляд кримінальних справ (убивства, розбій, грабіж, зґвалтування, крадіжки) відбувався під час поточних засідань, а також у надзвичайних випадках, зокрема якщо злочинця піймано «на гарячому». Гайні гостинні суди збиралися переважно під час про- ведення ярмарків у випадках, коли виникала необхідність розсудити «гостей» 16 Про уряд луцького лентвійта докл. див.: Білоус Н. Луцькі лентвійти XVI–XVII ст.: характе- ристика уряду та персоналії // Patrimonium: Студії з ранньомодерної історії Центрально-Східної Європи. – Т.1: Ранньомодерна людина: простір – влада – право XVI–XVIII ст. – К.; Краків, 2015. – С.94–113. 17 Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie (далі – AGAD). – Zbiór dokumentów pergamino- wych. – Sygn.4805. Опубл.: Архив ЮЗР. – Ч.5. – Т.1. – К., 1869. – №X. – С.46. Український історичний журнал. – 2015. – №4 8 Н.О.Білоус (приїжджих купців) із членами міської громади. Поза юрисдикцією війта пе- ребували духівництво, шляхта та євреї, оскільки вони не підлягали міському праву. Персоналії Найраніша джерельна згадка про луцького війта Вацюту припадає на 22 грудня 1461 р., коли він виступив як свідок у справі продажу паном Івашком Дичком Василевичем своєї маєтності Рівне князеві Семенові Васильовичу Несвізькому за 300 кіп лит. гр.18 Наступний луцький війт Труш згадується також як свідок у 1490 р. під час продажу будинку в місті паном Онишком Витонизьким княжні Марії Семеновій Ровенській19. Далі наявні джерела дозволяють укласти перелік війтів за хронологією їх урядування. Чергова згадка міститься в листі луцького старости князя Костянтина Острозького, котрий вирішував конфлікт між луцькими шевця- ми й купцями. В акті від 8 листопада 1495 р. йдеться про «старого війта» Труша20. 24 січня 1498 р. він отримав привілей від великого князя литов- ського Александра на фільварок під Луцьком «с полми, съ сеножатьми и съ ставы», що до того належав луцькому міщанинові Луце як пожалуван- ня від короля Казимира ІV21. За його врядування луцькі міщани отрима- ли привілей на вільність «от даваня мыт новых, подвод и сыпаня ставу», тобто звільнялися від надання підвід старості, сипання ставу та гатіння на р. Стир22. 25 листопада 1500 р. війт Труш отримав привілей на 20 волок землі в Луцькому повіті «на вічність»23. У 1525 р. він фіґурує вже як «старий війт», тобто неурядуючий24. 5 лютого 1501 р. привілей на луцьке війтівство від великого князя литов- ського Александра отримав Ян Сиґнатер, чиє врядування тривало впродовж 1501–1525 рр. (див. додаток 1). 9 лютого 1501 р. на його прохання йому було надано привілей на с. Ставрово з дев’ятьма службами25. У 1511 р. він отримав привілей від великого князя литовського й короля польського Сиґізмунда I щодо підтвердження своїх прав на уряд і маєтність26. Після смерті Я.Сиґнатера в 1525 р. війтівство опинилося в руках його дочок і дружини Софії, яким на- лежало с. Ставрово, власність перших луцьких війтів27. 18 Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie (далі – AS). – T.I: 1366–1506. – Lwów, 1887. – №LVI. – S.53–54. 19 Ibid. – T.I. – №XCVII. – S.92. 20 Торгівля на Україні ХІV – середина ХVІІ ст.: Волинь і Наддніпрянщина / Упор. В.М.Кравченко, Н.М.Яковенко. – К., 1990. – №24. – С.39. 21 Lietuvos Metrika. – Kn. №6 (1494–1506): Užrašymu knyga 6 / Parengė A.Baliulis. – Vilnius, 2007. – №246. – Р.169. 22 Ibid. – №247. – Р.169. 23 Ibid. – №356. – Р.229. 24 Ibid. – Kn. №224 (1522–1530): 4-oji Teismų bylų knyga (XVI a. pabajgos kopija) / Spaudai pa- rengė S.Lazutka, I.Valikonytė ir kt. – Vilnius, 1997. – №190. – Р.162. 25 Ibid. – Kn. №6 (1494–1506). – №357. – Р.230. 26 Державний архів Волинської області. – Ф.312. – Oп.1. – Спр.185 (ориґінал). 27 Lietuvos Metrika. – Kn. №14 (1524–1529): Užrašymų knyga 14 / Parengė L.Karalius, D.Antanavičius. – Vilnius, 2008. – Р.262. Український історичний журнал. – 2015. – №4 Луцьке війтівство в ХV–ХVІІ ст.: характеристика інституту та персоналії урядників 9 У 1525 р. королева Бона за 450 кіп лит. гр. викупила війтівство в дочок Я.Сиґнатера та братів Семашків, які тримали війтівський маєток28, i призна- чила війтом шляхтича Якуба Холуєвського. Невдовзі новий урядник вступив у конфлікт зі служебником луцького старости Матеєм Висоцьким, який подав на нього скаргу до господарського суду за побиття слуги й образу честі. Війт натомість поскаржився на цього служебника за пограбування луцьких міщан і саджання їх до замкової башти. Сиґізмунд І видав два вироки у цій справі: у першому спробував замирити сторони29, а у другому став на бік луцького війта й міської громади. У своєму листі до луцького старости князя Федора Михайловича Чорторийського (від 22 квітня 1525 р.) король наказав угаму- вати М.Висоцького, якого староста «установилъ доходовъ и винъ смотрети». Із цього ж листа дізнаємося про зловживання служебника («[…] што жъ деи онъ многихъ мешчан луцких зграбил, до права ихъ не допушчаючи, и у вежу ихъ сажает и тяжъкости имъ невымовныи делает»), котрому наказувалося, щоб він «тыи грабежи мешчаномъ, што будеть безправне побралъ, поотдавалъ им з навезкою, и шкоды вси оправилъ, какъ бы имъ жаль не было. И вперед ихъ во всемъ заховалъ подле права ихъ маитьборъского и привилъя нашого конечно»30. У 1528 р. на уряді луцького війта перебував уже інший шляхтич – Ян Котовський. 1 травня того року він згадується в переліку волинських зем’ян, які виставляли коней на господарську службу згідно з постановою ві- ленського сейму 1528 р. Луцький війт тоді виставив лише одного коня31. У 1530-х рр. війтівство, імовірно, орендував Іван Яцкович Борзобогатий- Красенський, про що є згадки в маніфестації княгині Анастасії Юріївни Гольшанської, Кузьминої Заславської, яка 17 грудня 1533 р. поскаржилася на митника Волинської землі Івана Олехновича Борзобогатого за повторне збирання цла від острозьких купців у Луцьку. Луцький виж, який засвідчив цю справу – красносільський боярин Семен Гордунович, знайшов винуватця у вій тівському будинку поряд із його родичем – Іваном Яцковичем Борзобогатим («[...] pry liudiach storonnych znaszowszy pana Iwana Olechnowicza u pana Iwana Jackowicza Borzobohatoho na meste, w domie wojtowskim»)32. 29 вересня 1544 р. королева Бона відступила війтівство луцькому ста- рості князеві Андрієві Сангушкові-Кошерському – взамін за деякі маєтнос- ті в Мельницькій волості (села Бруховичі та Козлиничі, частина с. Головб)33. А 23 січня 1548 р. вона продала війтівство з його доходами луцькому шляхти- чеві Іванові Яцковичу Борзобогатому – за 600 кіп лит. гр. (окрім с. Ставрова)34. Новий війт одночасно був луцьким мостовничим (збирав оплату за проїзд че- рез міст), ключником (йому належав збір медової данини), a також городничим 28 Архив ЮЗР. – Ч.5. – Т.1. – С.53. 29 Lietuvos Metrika. – Kn. №14 (1524–1529). – Р.299–300. 30 Ibid. – Р.301. 31 AS. – Т.III. – №CCCXL. – S.325. 32 Ibid. – №СDLХХІ. – S.453. 33 AGAD. – Zbiór dokumentów pergaminowych. – Sygn.4805. Опубл.: Архив ЮЗР. – Ч.5. – Т.1. – №Х. – С.45–46. 34 Архив ЮЗР. – Ч.5. – Т.1. – №XIV. – С.52–55. Український історичний журнал. – 2015. – №4 10 Н.О.Білоус (наглядав за станом замкових укріплень). Активно займався торгівлею, про що свідчать укладені ним контракти на постачання жита й попелу до Устилугу та Ґданська, оренду лісових угідь для організації поташного виробництва35. На до- дачу до всього 20 серпня 1562 р. він отримав від Сиґізмунда Авґуста привілей на володимирське єпископство36. Загалом під час свого врядування І.Борзобогатий «прославився» численними конфліктами з міською радою й поспільством Луцька. Його слуги вчиняли наїзди на будинки міщан, грабували їх, сини війта нападали на купців та околичну шляхту, що стало елементом повсякденного життя міста37. У 1566 р. через численні борги війт втратив свій уряд, a разом із ним також володимирське єпископство, однак отримав луцьке єпископство, що належало до Острозько-Луцької єпархії Київської митрополії38. У 1566 р. король видав привілей на луцьке війтівство господарському маршалкові Михайлові Єловичу-Малинському. Утім уже 28 січня того ж року в місті розгорілася суперечка за володіння війтівським урядом. Своє право на нього заявив також лентвійт Щасний Красимовський. Обидві сто- рони мали впливових протекторів: М.Єло-Maлинський – королівського дво- рянина Василя Мацковича, а Щ.Красимовський – любачівського каштеляна Миколая Лисаковського. Останній заявив, що начебто йому король за борг уступив вій тівство, а він поступається ним лентвійтові. У тій ситуації міська рада стала на бік не новоспеченого урядника, а любачівського каштеляна. Луцький бурмистр Стецько Ленкович заявив тоді перед Щ.Красимовським: «Пане Любачевский, волим мы твоей млсти и вряду твоего послушни быти, нижли пна Михайла Єла». Але коли В.Мацкович опитав райців і представ- ників від поспільства, чи згодні вони з думкою бурмистра, то почув від мі- щан таку відповідь: «[…] хто будет дужший, того мы будемъ послушни»39. Упродовж лютого – початку березня того ж року конфлікт між новим війтом і міською громадою загострився з того приводу, що міщани всупереч королів- ським листам про вияв «послушенства» М.Єлу-Малинському не визнавали його влади. Коли 4 березня війт зажадав виконання королівського розпо- рядження про збір подушного податку, райці, порадившись між собою, від- мовилися виконувати цей наказ, а також підпорядковуватися урядникові40. Дійшло навіть до того, що збунтовані міщани й міська рада заявили, що від- мовляються підлягати не тільки війтові, але й королеві. Taк, 5 березня 1566 р. 35 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАК України). – Ф.25. – Оп.1. – Спр.4. – Арк.11–11 зв.; Торгівля на Україні ХІV – середина ХVІІ ст. … – С.84–86, 91. 36 Метрыка Вялікага Княства Літоўскага. – Кн.44 (1559–1566): Кніга запісаў 44 / Падрыхт. А.І.Груша. – Менск, 2001. – №69. – С.78–79. 37 ЦДІАК України. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.3–5. 38 У 1569 р. І.Борзобогатий-Красенський отримав привілей на Жидичинський монастир. Довгий час він не приймав постриг і залишався світською людиною. Тільки 1571 р. на вимогу київського митрополита був висвячений як єпископ Іона. Утім, як і раніше, не переймався проб- лемами єпархії, а дбав про сімейний прибуток. Його сини й далі грабували церковні маєтності, а сам єпископ замикав церкви та домагався викупу від ченців. У 1585 р. був засуджений на баніцію, невдовзі помер (див.: Ульяновський В.І. Історія церкви та релігійної думки в Україні. – Кн.1. – К., 1994. – С.98–99). 39 ЦДІАК України. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.8. – Арк.25. 40 Там само. – Арк.58 зв. Український історичний журнал. – 2015. – №4 Луцьке війтівство в ХV–ХVІІ ст.: характеристика інституту та персоналії урядників 11 возний із лентвійтом питали міщан, чи будуть вони і далі «послушними» ві- йтові? На що райці Василь Лукашевич Щетинка, Юско Щука Боголюбець, Степан Пінчук заявили: «Иж дей мы теперечы не толко пана твоего пана Михайла Еловича Малинского, або тебе служебника єго, але и самого гсдря короля его млсти кроме бурмистров своих слухати и жадного послушенства чинити не хочемъ»41. Попри всі складнощі впродовж наступних тижнів М.Єло-Малинський обійняв війтівський уряд, перебував на ньому до кінця 1572 р. й передав згодом синові – Іванові Єлу-Малинському42. Після раптової смерті І.Єла-Малинського в історії луцького війтівства почався довгий період застав та оренд цього уряду й доходів від нього. Уже 1575 р. брати померлого – Остафій і Матвій Єло-Малинські, успадкувавши уряд, правили в місті три наступних роки. У 1578 р. син позбавленого війтів- ства через борги І.Борзобогатого-Красенського Василь забажав повернути собі уряд. 16 серпня 1578 р. в луцькому ґроді він оформив продажний запис на вій- тівство старості, ключникові й городничому Олександрові Жоравницькому з тим, щоби той сплатив борги його батька – 14 тис. талярів ґданському купцеві Малхерові Волбаху та ще 4 тис. – пані Михайловій Малинській за війтівство43. Однак на той час цю угоду з купівлі-продажу реалізовано не було. 20 грудня 1578 р. брати Єло-Малинські заставили війтівство своєму дядькові – креме- нецькому підкоморієві Антонієві Яловицькому зa 1600 кіп лит. гр.44, а той сво- єю чергою 25 грудня перезаставив його королівському секретареві Василеві Борзобогатому-Красенському (за 4000 пол. зол.)45. Брати Єло-Малинські по- годилися продати йому війтівство. При цьому з’ясувалося, що доходи уряду значно зменшилися, а деякі будівлі, котрі раніше давали сталий прибуток, узагалі зруйнувалися46. Уже за декілька днів, 29 грудня 1578 р., новий війт передав цей уряд луцькому старості Олександрові Жоравницькому47, який був водночас ключником і городничим, згідно з попереднім записом, оформленим у серпні. Вирушаючи на Лівонську війну, О.Жоравницький 17 липня 1579 р. запи- сав війтівство (разом із с. Блудів) своїй дружині – Анні Красенській із правом 41 Там само. – Арк.60 зв. 42 Там само. – Спр.13. – Арк.657 зв. – 659. 43 Там само. – Спр.18. – Арк.481–483 зв. 44 Там само. – Арк.882. 45 Там само. – Арк.913 зв.; Ф.28. – Спр.12. – Арк.3–4. 46 Див.: Там само. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.18. – Арк.916. «[…] войтовство луцкое зо всим на все и зо всими пожитками и доходы, и с пля- цами пустыми войтовскими, на которых домы были, а меновите пляц пустый в ринку на котором ничого нѣть толко троха муру в земли можеть бытии, с полови- цу склепу, а наверху ничого нѣть, а другий пляцъ пустый, где две лазни стояли, одна музская, а другая жоноцкая и дом лантвойтовский подле тых же лазен был, где лантвойт мешкивал, а третий великий пляц, который лежит в Рынку одним бокомъ к дому попа дмитровского, а другим боком к улицы Жидовской, што з Рынком идет, а тылом к дому кравца луцкого Соловья и с тыми двома зрубы, што на том пляцу есть и с тым всим, с чим колвек одно самъ пан Василей Красенский тое войтовство луцкое держал его млсть пану старосту луцкому в моц держанье и вживанье зо всими пожитки войтовскими перед нами двема возными и при той шляхте менованой вечным дѣдичным правом своим подал и поступилъ бур- мистромъ радцамъ и всимъ мещаномъ луцким вшелякое послушенство и повин- ность его млсти полнити приказалъ». 47 Там само. – Арк.919. Український історичний журнал. – 2015. – №4 12 Н.О.Білоус передачі цього уряду у спадщину їхнім синам48. Наступних два роки його тримав старостів син – королівський ротмістр Василь. Проте вже з вересня 1581 р. війтівський уряд знову обійняв Матвій Малинський49, який разом із братом Остафієм перейняв його за борги у 800 кіп лит. гр. 21 грудня того ж року Матвій заставив уряд братові – луцькому ґродському судді Остафієві50, який надалі врядував одноосібно. Часті зміни очільника міської громади дезорієнтували міщан. Описуючи події, що розігралися під час конфлікту 23 грудня 1581 р., зі слів возного до ґродської книги було внесено запис про нарікання мешканців із приводу того, що вони нібито й справді не знають, хто в них війт: «Мы дей тепер, яко блудные овцы без пастуха не ведам, хто у нас тепер войт. […] А такая дей клутня почаласе еще перед светым Семеном ярмаркомъ луцким, и коли дей пан старостич луцкий на войну ехал, остал дей нам лантвойтом служебника своего Яроша, а потом дей не ведаемо хто Якубу Климашовскому лантвойтство луцкое поручил, которого гды пытали есмо хто бы ему тое поручил. Он дей поведил, иж пани Михайловая Малинская. Мы дей зобравшися до панее Малинской ходили, которая в замку луцком у подворю своем на тот час была, пытали се ее милости если бы поручила Якубу Климашовскому лантвойтовство луцкое. Ее милость отказала намъ, иж о томъ ничого не ведаеть. А мы дей, бурмистръ и радцы, яко о жадной заставе войтовства луцкого отъ пана старостича луцкого пану Матфею Малинъскому ничого не ведаемъ. Такъ и пан старостич, яко войтъ наш дедичный, жадного послушенства нам пану Малинскому нигды чинити не вказывал, одно тое бачимо иж од пана Матфея Малинского Якуб Климашовский у нас тепер лантвойтом быти поведает се. А тепер дей дня нынешнего тое нас доходит, якобы вже инший войтъ – пан Остафей Малинский, судя гродский луцкий, у нас быти мел, што пак далей будет – не ведаем»51. У 1583–1584 рр. луцьке війтівство орендував шляхтич Миколай Ґедзинський. По закінченні часу оренди 24 червня 1584 р. воно перейшло до брата померлого на той час Василя – Марка Жоравницького52, який залишав- ся на цьому уряді аж до травня 1611 р., часто здаючи його в оренду: 2 січня 1585 р. – стриєві (братові батька Олександра) Янові Жоравницькому за борг у 8 тис. пол. зол.53, у лютому 1586 р. – ґданським купцям Ганусові Ваншоту та Германові Гаку за борг батька 9 тис. пол. зол. Своєю чергою ті перезаставили війтівський маєток княжні Катерині Козечиній Фальчевській54, яку 2 люто- го 1587 р. було введено в маєток із доходами (у горілчане мито, війтівський 48 ЦДІАК України. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.20. – Арк.97–97 зв. 49 Там само. – Спр.25. – Арк.49 зв. 50 Там само. – Арк.438–439. 51 Там само. – Арк.448. 52 Там само. – Спр.31. – Арк.466. 53 Там само. – Спр.34. – Арк.80 зв. – 81. 54 Там само. – Спр.37. – Арк.28–29. Український історичний журнал. – 2015. – №4 Луцьке війтівство в ХV–ХVІІ ст.: характеристика інституту та персоналії урядників 13 головний пляц, ділянку з лазнею над р. Стир, пляц з ятками біля брами від р. Глушець, у воскобійню, помірне, a також в інші доходи)55. Мабуть, княжні цього видалося замало, тож вона привласнила ще ярмарковий збір, котрий давав прибутки міській скарбниці, на що 17 вересня 1587 р. міщани поскар- жилися до ґродського суду: «Приходячи на вряд […] бурмистр и радцы и некоторые старшие с посполства места Луцкого, жалуючи и оповедаючи тыми словы, иж дей ее мл. кнегиня Дмитровая Козечиная, пани Катерина Фронцеговна Фалчевская, маючи войтовство тутошнее луцкое от немцов гданских в моцы своей, теды ее мл теперъ въ ярмарок наш луцкий через служебника своего Яна Шмоневского, на сес час лантвойта луцкого, над право привиля и волности наши местцкие от гдрей королей их милостей полских панов наших на всю речъ посполитую месту тутошнему луцкому, яко на побарышное ярмарочное, так и на иншие пожитки нам наданые, напервей побарышное, к тому от комор ратушных и инших месцких и от ташов, чого всего и до сего часу в спокойном том держаню и уживаню месту было, тепер ее милость кнегиня Козечиная о тот платъ з моцы и владности держаня и уживанъя месцкого кгвалтовне отняли, выбирати росказала и на пожитокъ свой войтовский привлащила и зе спокойного держаня всю реч посполитую месцкую выбила, на чом место все шкодует cобе через тотъ ярмарок в том побарышном и в выбираню плату с комор и с ташовъ болшей 100 коп гр. лит.»56. Та сама орендарка разом зі своїм чоловіком – Вацлавом Подорецьким керувала війтівським маєтком до червня 1591 р.57, а потім передала його у суб оренду Мартинові Прусиновському58. 16 травня 1592 р. війтівство отримав кременецький підкоморій Адам Боговитин із Козерад59, але вже 26 серпня передав його в оренду шляхтичеві Григорієві Колмовському60, a дещо піз- ніше (6 листопада 1596 р.) за 6 тис. пол. зол. поступився ним луцькому під- коморієві Янові Харленському («зо всими пожитками здавна и тепер к нему належачими з владзею и юрисдициею войтовскою»)61. 27 вересня 1598 р. остан- ній конфліктував із райцями з приводу збору оплат від купців під час ярмарку на св. Семена62. 22 вересня 1599 р. дідичного війта Марка Жоравницького згадано в контексті конфлікту з райцями, які поскаржилися на нього до ґродсько- го суду через зловживання владою. Міські урядники закидали війтові те, що він відмовився засідати з ними в ратуші «на местцу звыклом» і розпоря- дився вести судове засідання у своєму будинку за присутності тільки двох 55 Там само. – Арк.96–96 зв. 56 Там само. – Арк.844. 57 Там само. – Спр.38. – Арк.961; Спр.39. – Арк.104–110. 58 Там само. – Спр.39. – Арк.334. 59 Там само. – Спр.40. – Арк.541. 60 Там само. – Спр.41. – Арк.158. 61 Там само. – Спр.49. – Арк.858–858 зв. 62 Там само. – Спр.53. – Арк.322. Український історичний журнал. – 2015. – №4 14 Н.О.Білоус лавників; замість присяглого міського писаря використав свого слугу; привлас- нив прибутки, які мали йти до міської скарбниці, отже завдав місту збитків на 200 пол. зол. Крім того, встановив на свою користь мыто «якоес незвыклое» – з усіх міщанських будинків і комор стягнув по 7 лит. гр., у тому числі й з купців, котрі з «комягами, полукомяжками и чолнами на реце под домами нашими стояли», що обернулося для міщан ще 300 пол. зол. збитків63. Того ж року М.Жоравницький, очевидно, знову передав війтівство в оренду – луцько- му підкоморієві Янові Харленському, оскільки саме його згадано як війта вже від початку 1600 р.64 У 1606 р. Андрій Красенський подав до Луцького ґродського суду позов проти М.Жоравницького з вимогою сплатити йому борг у сумі 13 200 пол. зол. або передати війтівство та с. Підгайці. Саме тоді дідичний війт опинився пе- ред загрозою втрати уряду й маєтку65. Аби врятувати ситуацію він вирішив знову здати війтівство в оренду. Упродовж 10 липня – 11 листопада 1606 р. війтівство орендував брат попереднього війта – Томаш Жоравницький66. Із 1 липня 1607 р. черговим орендарем був родич Марка – Михайло Гулевич, який тимчасово заволодів війтівством за 6 тис. пол. зол.67, але невдовзі війт передав його в оренду за 9 тис. пол. зол. сумнозвісній княгині Катерині Подорецькій, котра, своєю чер- гою, «правом вливковим» переуступила війтівство синові – князеві Андрієві Козеці68. У 1610 р. М.Жоравницький вирішив повернути собі війтівство та по- скаржився до Луцького земського суду на А.Козеку, але той подав апеляцію до Люблінського трибуналу. «Феміда» стала на бік позивача: трибунальським декретом від 9 травня 1611 р. М.Жоравницький повернув собі уряд, викупив- ши його у А.Козеки за 9 тис. пол. зол., проте вже 10 травня продав його за таку ж суму своєму шваґрові – Олександрові Загоровському69, позичивши по- передньо в нього відповідні гроші. Останній був одружений із його сестрою – Олександрою Олександрівною Жоравницькою70. Такий свій учинок війт моти- вував тим, що дуже потребував коштів. Із тієї ж причини він продав луцькому міщанинові Юнасові Шольцу за 2 тис. пол. зол. війтівський «пляц» (чималу земельну ділянку) поблизу ринку, церкви Св. Покрови й вул. Жидівської71. Написавши 16 листопада 1611 р. заповіт, М.Жоравницький невдовзі по- мер, не залишивши прямих нащадків72. Перераховане в документі майно безперечно вказує на те, що його власник був доволі заможною людиною. Основну свою нерухомість – села Куклі й Волю-Кукольську – він передав бра- тові Михайлові Гулевичу, якого призначив головним екзекутором тестамен- ту, та його синові – Маркові. Останньому залишив книги латинською мовою 63 ЦДІАК України. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.55. – Арк.675. 64 Latvijas PSR Zinātņu akadēmijas fundamentālās bibliotēkas. – R-7348. – K.48. 65 ЦДІАК України. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.76. – Арк.832. 66 Там само. – Арк.687, 853 зв., 878 зв., 973. 67 Там само. – Спр.78. – Арк.689. 68 Там само. – Спр.90. – Арк.401. 69 Там само. – Спр.89. – Арк.481 зв.; Спр.90. – Арк.639–640. 70 Ворончук І. Родоводи волинської шляхти ХVІ – першої половини ХVІІ ст. – К., 2009. – С.390. 71 ЦДІАК України. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.89. – Арк.491 зв. – 492. 72 Там само. – Арк.544–546. Український історичний журнал. – 2015. – №4 Луцьке війтівство в ХV–ХVІІ ст.: характеристика інституту та персоналії урядників 15 (без уточнень), а першому – два напрестольних Євангелія, православні цер- ковні книги та срібло, а також усе, що залишалося в будинку (столове срібло, інший посуд, постіль, зброю, домашню худобу, боргові зобов’язання на чималі суми). Село Свинюхи відписав племінникам – дітям рідної сестри Олександри Загоровської (вирішивши, що цього замало, вона наступного дня після смерті брата, скориставшись відсутністю в будинку М.Гулевича, вивезла все рухоме майно, яке згодом оцінили у 3 тис. зл., до свого маєтку – с. Медвежа-Воля73). Одяг заповідач розпорядився віддати слугам. Поховати небіжчика мали у церкві Св. Димитрія в окольному замку Луцька (див. додаток 2). Привертає увагу факт зберігання вдома двох напрестольних Євангелій та інших церков- них книг, які використовувалися лише при богослужіннях74. Усі вони дісталися війтові у спадок від його діда – владики луцького й острозького (1565–1567 рр.) Марка Жоравницького, котрий, не прийнявши чернецтва й висвяти75, зали- шився світською людиною (!). Як виявилося, церковні речі цей скандально ві- домий «єпископ» не повернув церкві, а передав своїм нащадкам. Ставши луцьким війтом, О.Загоровський намірився повернути собі маєт- ності, які через його попередника більше не належали до цього уряду. Так, у 1616 р. він намагався відсудити у Ю.Шолца війтівський пляц, проданий тому М.Жоравницьким за 2 тис. пол. зол.76 В іншій справі війт судився з братами Гулевичами, котрі успадкували частину майна його попередника на уряді, і разом з двома адвокатами заразом боронив інтереси міщан у Люблінському трибунальському суді. Незадовго до того, 8 травня 1615 р., лентвійт Олександр Бедерман, райці Кирило Дем’янович, Парфен Карпович, Михайло Половкович від імені «всього поспільства» просили війта представляти їхні інтереси у цьому суді («[…] перед урядомъ тутошным гродским луцким злецаемъ и моц зупол- ную даемъ его мл. пану Александрови Загоровскому, яко войтови и обронцы того миста его кор. мл. Луцкого»)77. О.Загоровський урядував 10 років, до кінця свого життя (помер під кінець 1620 р.)78. Луцьке війтівство успадкував його син Андрій79. Тривале врядування Андрія Загоровського (1621–1652 рр.) відзначило- ся частими конфліктами з міською радою, що відбилося у ґродських книгах. Натомість не виявлено жодних випадків передачі за цей час уряду в держан- ня або оренду. Після смерті війта його уряд із маєтком успадкували дружи- на Федора з Гулевичів із чотирма дочками: Анною, Катериною, Олександрою й Реґіною. Війтівство перейшло до рук зятя колишнього війта – Матвія 73 М.Гулевич був шокований таким учинком сестри й не змирився з пограбуванням, подавши скаргу у ґродський суд, а потім до Люблінського трибуналу (див.: Там само. – Спр.92. – Арк.87–90 зв.). 74 Біля труни з небіжчиком знаходилися «апараты церковные для отправованя службы бо- жеє» та книги, нібито необхідні для проведення поховальної церемонії: «Евангелие чорным окса- митом критое сребром оправное, […] «Пєтрахил» книга, «Охтаикъ» книга, «Апостол служебникъ», «Псалтыр» две – одна друкованая, а другая писаная и «Часословецъ» (див.: Там само). 75 Ульяновський В.І. Історія церкви та релігійної думки в Україні. – С.98. 76 ЦДІАК України. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.101. – Арк.549 зв. – 550. 77 Там само. – Спр.100. – Арк.464 зв. – 465. 78 Ворончук І. Родоводи волинської шляхти… – С.229–230. 79 ЦДІАК України. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.120. – Арк.314 зв. Український історичний журнал. – 2015. – №4 16 Н.О.Білоус Рогозинського, чоловіка Катерини80. Тривалий час родина війта мешкала у с. Костюхновка. У 1662 р. молодша з дочок – Реґіна – з чоловіком Вацлавом Домбровським через позов до Луцького земського суду заявила свої права на чверть доходів луцького війтівства (тобто від судочинства, воскобійні, лазні та ін.) i рівний поділ землі у селах Костюхновка, Туличів, Колпитів, Волька- Волчицька, що належали до війтівства81. Але вже 1664 р. вони зреклися пре- тензій і відступили ці землі в посесію родині Рогозинських82. За 1650–1660 рр. у джерелах не фіксуються будь-які конфлікти поміж війтом і міською грома- дою, а також війтом і радою. Схоже, що у цей період війт Матвій Рогозинський майже не втручався в міські справи й судочинство, керував через своїх уповно- важених – лентвійтів. Характерно, що на відміну від попередників, чинний війт призначав лентвійтами винятково представників міської громади. Ними були колишні лавники або райці: Денис Кашубський, Войтех Бачевський, Ян Даргач, Стефан Нестерович, Сидір Стефанович, Ян Стецкевич. Єдиний відомий нам резонансний конфлікт відбувся на початку 1670 р., коли обрані за протекцією війта райці Сидір та Іван Стефановичі запрова- дили незапланований збір коштів у місті. Обурене поспільство, інші райці й лавники зажадали звіту про зібрані суми, але ті відмовилися показати реє- стри видатків, а на питання старого райці Бартоша Крензлевича, куди вони поділи гроші, С.Стефанович відповів: «На сніг і на солому видав»83, що ви- кликало ще більше обурення міщан. Судові засідання тривали декілька днів поспіль. Урешті-решт війт заступився за порушників і видав відповідний де- крет у цій справі, що свідчило про корумпованість влади, зокрема про спільні дії та домовленості щодо зібраних коштів. Незадоволені райці, лавники, пред- ставники від поспільства подали апеляцію до королівського асесорського суду, який виніс рішення: війтові й обвинуваченим райцям повернути громаді міста 874 злотих84. Судові суперечки тривали ще п’ять років і закінчилися замирен- ням сторін у 1675 р. Матвій Рогозинський урядував чверть століття, помер на початку травня 1677 р.85, залишивши двох неповнолітніх синів – Адама та Дмитра, яких пере- дав в опіку вількомирському підчашому Дмитрові Жабокрицькому86. Цікаво, що останній невдовзі оформив дарчий запис на користь Луцького братства на суму 6 тис. пол. зол.87 Родовий маєток померлого війта, Рогозно, перейшов до рук зятя – шляхтича Яна Вольського й дочки війта – Сюзанни. Упродовж наступних трьох років (1678–1680 рр.) у джерелах не відбилося жодної згад- ки про луцьких війтів. Можливо, цим урядом формально володів один із зя- тів небіжчика (можна припустити, що ним був Ян Вольський), а потім продав його представникові заможної брацлавської родини – Криштофові Кордишу, 80 ЦДІАК України. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.274. – Арк.547. 81 Там само. – Спр.300. – Арк.583. 82 Там само. – Спр.308. – Арк.702 зв. – 703 зв. 83 Там само. – Спр.323. – Арк.317–323. 84 Там само. – Спр.328. – Арк.442–444, 448–450, 466–467. 85 Там само. – Спр.353. – Арк.452 зв. 86 Там само. – Арк.458. 87 Там само. – Арк.390 зв., 395. Український історичний журнал. – 2015. – №4 Луцьке війтівство в ХV–ХVІІ ст.: характеристика інституту та персоналії урядників 17 який 28 квітня 1681 р. отримав привілей на брацлавське земське суддівство88 та далі згадується на цих двох урядах одночасно. 29 липня 1687 р. він офор- мив дарчу на луцьке війтівство своєму синові – брацлавському підчашому Михайлові Єронімові Кордишу89, який урядував до кінця ХVІІ ст. Схоже, що Кордиші майже не втручалися у життя міської громади Луцька й не пору- шували її прав на самоврядування. Мабуть, більше за все вони переймали- ся земською власністю та доходами від неї, про що свідчать їхні численні судові суперечки з місцевою шляхтою, взаємні позови до ґродського суду та Люблінського трибуналу, зафіксовані в луцьких ґродських книгах упродовж останньої чверті ХVІІ ст. *** Отже, ключовою особою у системі міського управління Луцька в ХV– ХVІІ ст. був війт. Зауважимо, що тільки в XV ст. цей уряд тримали в руках міщани, уже на початку XVI ст. він перейшов до шляхти й став відтоді пред- метом купівлі, продажу, застави, передавався у спадок. Прибутковість та сине- курність луцького війтівства призводила до того, що у другій половині ХVІ ст. за нього розігрувалися справжні баталії. У гонитві за надприбутками його власники часто передавали в оренду та суборенду не тільки війтівський має- ток, але й судову владу, що вкрай рідко траплялося в інших містах. Ці явища призупинилися у ХVІІ ст. з переходом уряду до рук заможних шляхетських родин – Загоровських, Рогозинських, Кордишів. В.Антонович зазначав, що у ХVІІ ст. від шляхетських війтівств залишився тільки титул, судова влада втратила своє значення, а самі війтівства, подіб- но до староств чи інших бенефіцій, король роздавав шляхтичам за воєнні за- слуги90. Зауважимо, що подібні процеси відбувалися в різних містах Великого князівства Литовського й Корони Польської з тією різницею, що це тривало за часів пізнього середньовіччя – до середини ХVІ ст. Так, наприклад, у бага- тьох містах Малопольщі місцеву шляхту цікавив не стільки сам війтівський уряд, скільки війтівський маєток. Шляхтичі були зацікавлені у перейнятті міських доходів, часто гальмували розвиток міського самоврядування, засно- вуючи юридики, порушували адміністративно-територіальну цілісність міст. Найбільшим містам удалося викупити війтівство й обмежити владу війта. Паралельно з деґрадацією інституту дідичного війта зростав авторитет місь- кої ради та самоврядність міських громад91. Як бачимо, у Луцьку, подібно до інших волинських міст, усі ці процеси були надто загальмованими. Упродовж ХV–ХVІІ ст. міській громаді так і не вдалося викупити війтівський уряд, зміц- нити роль міської ради та розширити межі самоврядування. Передумови для цього з’явилися лише у ХVІІІ ст. 88 Там само. – Спр.373. – Арк.385. 89 Там само. – Спр.398. – Арк.583. 90 Архив ЮЗР. – Ч.5. – Т.1. – С. 28-29. 91 Załęska M. Wójtostwa dziedziczne w miastach Małopolski w późnym średniowieczu. – Warszawa, 2005. – S.75, 157–158 та ін. Український історичний журнал. – 2015. – №4 18 Н.О.Білоус Додатки №1 Перелік луцьких війтів * – державці, орендарі війтівства ВЛК – війтівсько-лавнича книга 1600 р. (Latvijas PSR Zinātņu akadēmijas fundamentālās bibliotēkas, R-7348) ЛҐК – луцькі ґродські книги (Центральний державний історичний архів України, м. Київ, ф.25) ЛМ – Литовська метрика AGAD – Archiwum Główne Akt Dawnych AS – Archiwum Sanguszków 1. Вацюта 1461 (AS, t.1, №LVI, s.53–54) 2. Труш 1490 (AS, t.1, №XCVII, s.92); 1495 («Торгівля на Україні», №24, с.39) 1498: ЛМ-6, арк.198; у 1525 р. згад. як старий війт (ЛМ-4 (суд), с.162, №190) 3. Ян Сиґнатер 5.II.1501 (ЛМ-6, арк. 313) Підтв. 1511 (Держархів Волинської обл., ф.312, oп.1, спр.185, oриґ.); помер перед 20.ІV.1525 (ЛМ-14, с.262) 4. Якуб Холуєвський 20.ІV.1525 (ЛМ-14, Вільнюс, 2008, №726, с.299–300) 5. Ян Котовський 1.V.1528 (AS, t.III, №CCCXL, s.325) 6. Андрій Михайлович Сангушко-Кошерський, князь 29.IX.1544 (AGAD, ZDPerg, 4805; опубл.: Архив ЮЗР, ч.V, т.1, №10, с.45–46, від- ступлення війтівства королевою Боною) 7. Іван Яцкович Борзобогатий-Красенський, луцький мостовничий, ключник, городничий * 17.ХІІ.1533 (АS, t.ІІІ, №СDLХХІ, s.453) 23.I.1548 (ЛМ, кн.235, арк.55–57 зв.; опубл.: Архив ЮЗР, ч.V, т.I, №XIV, с.52–55, продаж війтівства королевою Боною) 20.VIII.1562 (ЛМ, кн.44, Мінськ, 2001, №69, с.78–79, привілей на володи- мирське єпископство); у 1566 р. обраний луцьким єпископом (Ульяновський В. Історія церкви та релігійної думки в Україні. – К., 1994. – С.98–99) 25.VI.1565 (ЛҐК 7, арк.169 зв., господарський дворянин) 8. Михайло Єло-Малинський, королівський маршалок 28.I.1566 (ЛҐК 8, арк.24) 28.VII.1572 (ЛҐК 13, арк.411 зв.); помер перед 4.X.1572 (ЛҐК 13, арк.567) 9. Іван Єло-Малинський, син попереднього війта 25.XII.1572 (ЛҐК 13, арк.657 зв. – 659) 10. Остафій Єло-Малинський, луцький ґродський суддя 19.II.1575 (ЛҐК 15, арк.79) Український історичний журнал. – 2015. – №4 Луцьке війтівство в ХV–ХVІІ ст.: характеристика інституту та персоналії урядників 19 * Антоній Яловицький, кременецький підкоморій 20.II.1578 (ЛҐК 18, арк.882) 21.ХІІ.1581 (ЛҐК 25, арк.438–439) 11. Матвій Єло-Малинський, королівський секретар 19.II.1575 (ЛҐК 15, арк.79) 21.XIІ.1581 (ЛҐК 25, арк.438–439), передача права на війтівство братові Остафієві 12. Василь Борзобогатий-Красенський 25.XII.1578 (ЛҐК 18, арк.913 зв.) 13. Олександр Жоравницький, луцький староста, ключник і городничий 29.XII.1578 (ЛҐК 18, арк.919) 17.VII.1579 (ЛҐК 20, арк.97) * Анна Красенська, дружина Олександрa Жоравницького 17.VII.1579 (ЛҐК 20, арк.97) 7.I.1582 (ЛҐК 26, арк.10 зв.) * Василь Жоравницький, королівський ротмістр, син луцького старости 13.I.1581 (ЛҐК 23, арк.2) * Миколай Ґедзинський 1582 (ЛҐК 31, арк.466), згад. про 3-річну оренду у В.Жоравницькогo 24.VI.1584 (ЛҐК 31, арк.466) 14. Марко Жоравницький, син попереднього війта 24.VI.1584 (ЛҐК 31, арк.466) * Ян (Іван) Жоравницький, стрий 2.I.1585 (ЛҐК 34, арк.80 зв.) 1586 (ЛҐК 35, арк.175) * Ганус Ваншот (von Schot) i Герман Гак (Hack), ґданські купці II.1586 (ЛҐК 37, арк.28) * Катерина Дмитрова Козечина Фальчевська, княгиня II.1586 (ЛҐК 37, арк.28–29); 2.II.1587 введення у війтівський маєток (ЛҐК 37, арк.96) 6.VI.1591 (ЛҐК 39, арк.334) * Мартин Прусиновський 6.VI.1591 (ЛҐК 39, арк.334) * Адам Боговитин, кременецький підкоморій 16.V.1592 (ЛҐК 40, арк.541) 26.VIII.1592 (ЛҐК 41, арк.158 зв.) * Григорій Колмовський 26.VIII.1592 (ЛҐК 41, арк.158 зв.) 2.IV.1596 (ЛҐК 49, арк.208 зв.) * Ян Харленський, луцький підкоморій 6.XI.1596 (ЛҐК 49, арк.858) 1600 (ВЛК, арк.48) * Томаш Жоравницький 10.VII.1606 (ЛҐК 76, арк.687) 11.XI.1606 (ЛҐК 76, арк.973) * Михайло Гулевич 1.VII.1607 (ЛҐК 78, арк.689) * Андрій Козека 9.V.1611 (ЛҐК 90, арк.401) 10.V.1611 (ЛҐК 90, арк.640, продаж війтівства) Помер перед 5.ХІІ.1611 (тестамент від 16.ХІ.1611: ЛҐК 89, арк.544–546) Український історичний журнал. – 2015. – №4 20 Н.О.Білоус 15. Олександр Загоровський 11.V.1611 (ЛҐК 90, арк.640, купівля війтівства) 15.I.1620 (ЛҐК 116, арк.93 зв.); помер наприкінці 1620 р. 16. Андрій Загоровський, син попереднього війта, королівський дворянин 17.II.1621 (ЛҐК 120, арк.314 зв.) 5.X.1651 (ЛҐК 269, арк.918); помер перед 15.IV.1652 (ЛҐК 272, арк.288 зв.) 17. Матвій Рогозинський, зять попереднього війта 15.IV.1652 (ЛҐК 272, арк.288 зв.) Помер перед 12.V.1677 (ЛҐК 353, арк.452) 18. Ян Вольський, зять попереднього війта 12.V.1677 (ЛҐК 353, арк.452, 458, згад. як спадкоємець попереднього війта) 19. Криштоф Кордиш, брацлавський земський суддя 6.VIII.1681 (ЛҐК 376, арк.34) 29.VII.1687 дарча на війтівство синові (ЛҐК 398, арк.583) 20. Михайло Єронім Кордиш, син попереднього війта, брацлавський підчаший 29.VII.1687 (ЛҐК 398, арк.583) 9.ІХ.1699 (ЛҐК 450, арк.433) №2 Заповіт луцького війта Марка Жоравницького (16 листопада 1611 р., с. Куклі). До луцької ґродської книги вписаний 5 грудня 1611 р. Тεстамεнт п~на Марка Жоравницкого Року тисεча шєстсот ωдинадцатого Мсца дєкабра пятого дня Пришєдши ωбличнε на вряд кгродскии луцкии до мєнε Адама Jлшамовского, буркграбεго и намєстника подъстароства луцкого, и актъ нинєшъних кгродских луц- ких урожоныи εго мл. п~нъ Бєнєдитъ // [арк.544 зв.] Гулεвичъ пεр ωблятамъ тєстамεнт зошлого урожоного εго мл. п~на Марка Жоравницкого роспоражєня маεтности по нεмъ зосталоε с пєчатю и с подъписом руки εго, такъжε с пєчатъми и с подписами рукъ людεи добрих для вписаня до книг кгродских луцких подалъ, просεчи абы принят и до книгъ уписан был. Которого я видєчи быт цєлого зуполного и ни в чомъ нє нарушоного для вписаня до книг кгродских луцких прыимуючи, пєрεд собою читат казал εсми и такъ ся в собε маεтъ: Во имя Jтца и Сн ~а и Свєтого Дх ~а Амин. Я, рабъ бж ~ыи Марко Алєксандровичъ Журавницкии, воитъ дєдичныи луцкии, бу- дучи на сεс час ωд Гс ~да Бога хоробою навєжоныи, εднакъ маючи добрую памεт, розумъ цεлыи и боязнъ бж ~ую пєрεд собою, в которои хоробε сподєваючися смєрти, которая жад- ного ч~лвка минути нє можεт, прото тим тєстамєнтомъ моимъ ωстатнюю волю мою чиню, абы по животε моεм маєтност мою, которую мнε Господъ Бог далъ в порядку зоставити, абы по животε моεмъ мєжи повинными моими, а звлаща εго млт~ю п~номъ Михаиломъ Янушовичом Гулєвичом, братом моим а εε м~лтю п~нєю Алєксандровою Загоровскою Алєксандрою Алєксандровною Журавницкою, сєстрою моεю, рожоными, затруднєнε жадноε нє было. Напрод душу мою Господу Богу и Прεчистои εго матєри и всимъ с~втымъ εго в руки ωтдаю, а тѣло моε гришъноε яко зємлю зємли, котороε маεт быти поховано у цєрк- Український історичний журнал. – 2015. – №4 Луцьке війтівство в ХV–ХVІІ ст.: характеристика інституту та персоналії урядників 21 ви Ст ~ого Вєликого мучєника Страстостєрпца Димитрия в замъку околномъ луцкомъ, котороε цєркви дєржавъцою εст εго млстъ п~нъ Андрεи Гулєвичъ. А што ся дотычεт маєтности моεε вєчистоε – сεла Кукол и Воли Куколскоε, тєды тоε сєло Кукли з рудою и з Волεю Куколскою со въсимъ, яко сε тоε имєнε само в собε маεт, брату моεму рожоному п~ну Михаилу Гулєвичу, которая маεтност по смєрти εго ни на кого иншого, толко на братанка моεго а сына εго млсти Марка припасти маεт. А εсли бы братанка моεго в животε // [арк.545] нє стало, тεды брату моεму п~ну Михаилу волно будєтъ, кому хотєчи записати, албо на цєрковъ ωтдати. А вєчност мою воитовъства луцкого и право вєчистоε на Свинюхи дєтεм, потомком сεстри моεε рожоноε εε мл. п~нεε Алєксандровоε Загоровъскоε ωдписую. А што ся дотычεт долгов, которыε мнѣ люди винни, ω тых ωзнаимую ижε Юнас Шолцъ, мєщанин луцкии винεн золотых шєстсот полских, п~нъ Вилгεмъ, купєцъ замоискии, тисєчу золотых, εго мл. п~нъ Миколаи Сємашко на Хупковε, кашталян браславскии, староста и ключъникъ луцкии, двε тисεчи золотых, тыε двε тисєчи золотых сутъ дєтεи нєбожчика п~на Миколая Кграбовєцкого, коториε в опєку мнε были зоставълєны. А матцε тых жε дєтεи, п~нεи Кграбовєцкои, у мєнε зостали пятсот золотых полских у мєщан чарториских за двадцат полъсємы мацы пшєници, кождая маца по золотыхъ пяти бεз грошεи дєсεти полскихъ. У жида колковъского Агрона на дому золотых сорокъ. У попа любєлского ωтца Василия копъ тридцатъ пят литовских. У княжати εго мл. Чарториского золотых полских сорокъ чотыри, а чирвоных золотых пятнадцат, футро лисεε и кобєрцовъ два, а ωсобно сто двадцат золотых, на што и лист запис εст. Порядокъ увεс домовыи по животу моεм поручаю и в моц даю ω поплачєнε долговъ моих, штомъ кому винεнъ и росправєнε слуг моих и чєляди моεε дворноε, такъжε и поданε млына голεшовъского εкъзєкутором чиню брата моεго милого и ласкавого εго мл. п~на Михаила Янушєвича Гулєвича, напрод слуг моих маεт росправити. Тисεчу золотых ωдказую и ωдписую Василю Куницкому а Яну Харєвъскому, которую винεн п~нъ Вилгєлъмъ, купεц замоискии, которыи маεт дати золотых шєстсотъ Куницкому, а золотых чотыриста Харєвъскому, Ярошови Суεтичу92, слузε моεму старому, золотых пятдєсятъ зъ грошεи чарториских пшєничныхъ маεт εму быти дано, Гавърилкови, хлопъцу моεму, за службу εго золотых пятъдєсятъ полскихъ, // [арк.545 зв.] с тых жε грошεи чарториских пшεничъных маεт εму быти дано слугамъ дворнымъ, коториε нєдавно служат и возъницамъ маεт быти роздεлєно золотых сорокъ полских. А што εст долгу золотых сорокъ на дому жидовскомъ у Колку, с тых грошεи хлопцови моεму Рудєцкому сину Лєсковому з Луцка золотых дєсεт маεт быти дано. А золотых тридцат слузε моεму Куницкому ωтказую. А чєляд, што на дворцу служила, тую п~нъ братъ мои водлуг науки моεε устъноε росправити маεтъ. А долги вси, которыεм кому ωдно колвєкъ винεн, тыε з маεтности моεε заплачεны быти мают: напєрвεи п~нεи Кграбовєцъкои пятсот золотых полских, п~нεи Подгаεцкои пултрεтяста золотых полских, п~нεи Яновои Лисовскои тисεчу золотых. А што сε дотычεт грошεи у εго мл. кж. Чарториского сорока чотырох золотых и пєтнадцати чирвоных, тыε маютъ быти справълєны и ωтданы εи млсти Миколаεвои Еловицкои и справами εго мл. п~на Якуба Лысаковского у попа любєлского ωтца Василиа копъ тридцат пят. Тыε вси гроши справивши ωт нεго на цєрковъ любєлскою мают быти ωтданы. Срєбра, роструханов позолотистых пят, тоε маεт быти ωтдано посполу з мεркою голєшовскою и з людми до цєркви Свєтого Димитрия, гдε и тѣло моε поховано будεт, с которого млына кождому прεзвитєрєви дмитровскому εго мл. п~нъ Михаило Гулєвич выживεнε давати маεт и тымъ шафовати повинεн возников шєст гнєдых и скотъчимъ, тыε брату моεму п~ну Яну Жоравницкому зостати мают. Книги латинскиε вси братанкови моεму Маркови ωтказую, а срєбро цєрковъноε, Евангєлии двε напрεстолных и книги вси, апєраты цєрковъныε, тым всимъ маεт волεн и моцεн будεт брат мои п~нъ Михаило владнути и подавцою быти. Шаты мои вси п~нъ брат мои слугам моим // [арк.546] 92 Має бути: Сустичу або Шустичу. Ярош Шустич – війтівський писар (1598 р.), лентвійт (1598–1607 рр.), райця (1608–1609 рр.) (докл. див.: Білоус Н. Луцькі лентвійти XVI–XVII ст.: ха- рактеристика уряду та персоналії. – С.108). Український історичний журнал. – 2015. – №4 22 Н.О.Білоус старымъ Харєвскому и Куницъкому заразъ по смєрти моεи ωтдати маεт. Справы вси, привиля и листы на долги, коториε у шкатулε чорнои сутъ, въ схованю у п~нεε Яцковоε Дємяновича в Луцъку, тыε вси в руках и в моцы п~на брата моεго зостати мают. Такъжε и въвεс спрят домовыи – срєбра, ложокъ дванадцат чарокъ дви, цин, мѣдъ, ωбрусы, полотна, збожε в гумнε стоячоε и на поли засияноε, кони, быдло рогатоε, свини, гуси, кури, то всε брату моεму п ~ну Михаилу Гулєвичу, з мєжи которого быдла маεт дати п~нεи Подгаεцкои коров двε, Крискови корову и вола, Васкови гаидукови коров двε и вола и клячу вороную. Коториε то вси рєчи вышεи в сεмъ дєстамεнтε моим ωстатнεю волεю моεю написаныε и доложоныε, ни в чом нє уближаючи, всε брат мои п~нъ Михаило Гулєвичъ ничого ни въ чом нє кривдєчи, зыстити и волю мою выполнити маεт. А εсли бы над тую волю мою иначεи смεл учинити, розъсудитъ ся зо мною на Страшъном и нєлицємирномъ судε Христовом. Которыи сεс тєстамεнт ωстатнεε воли моεε я рукою своεю подписал и пεчат при- ложил, а за прозбою моεю до сεго тєстамεнту моεго пєчати приложили и руки подпи- сати рачили исповєдъникъ мои εрмонах ωтεц Рафаил и п~нъ Фєдор Гуляницкии а п~нъ Фєдор Jздовскии. Писан у Куклях, року тисєча шєстсот ωдинадцатого, мсца ноябра шостогонадцат дня. У того тєстамεнту пєчатεи притиснεных чотыри, а подпис рукъ тыми словы: Marek Żorawnicki, własną ręką. Устнε прошоныи пєчатар Фєдор Гуляницкии, власною рукою. Устънε прошоныи исповидникъ Возвєщєннои н~вцεх смирєнныи εрмонах Рафаил, ру- кою власною. Которыи жє то тєстамєнтъ за поданεмъ и прозбою выш рєчоноε ωсобы, а за принятεмъ моим урядовым увεс с початку аж до конца до книг кгродских луцких εст уписанъ. Центральний державний історичний архів України, м. Київ. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.89. – Арк.544–546 In this article author gives the characteristics to the of Luts'k Vogt government in 15–17th centuries that was inheritable. Article covers the gains and judicial field; some conflicts with the city community; the vicissitudes with the government entry and the assignment of its lease. For the first time published the complete list of Luts'k Vogts and the Marko Zhoravnyts’ky’s testament. Keywords: Vogt, city community, municipality, Magdeburg Law, Luts’k.

Луцьке війтівство в ХV–ХVІІ ст.: характеристика інституту та персоналії урядників

Репозитарії

Схожі ресурси