Ассманн А. Нові неприємності з культурою спогадів: Інтервенція
Рецензія на книгу: Assmann A. Das neue Unbehagen an der Erinnerungskultur: Eine Intervention. – München: Verlag C.H.Beck, 2013 – 230 s.
Gespeichert in:
| Datum: | 2015 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2015
|
| Schriftenreihe: | Український історичний журнал |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109630 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Ассманн А. Нові неприємності з культурою спогадів: Інтервенція / А.Ю. Мартинов // Український історичний журнал. — 2015. — № 4. — С. 220-224. — Бібліогр.: 1 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-109630 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1096302016-12-06T03:03:01Z Ассманн А. Нові неприємності з культурою спогадів: Інтервенція Мартинов, А.Ю. Рецензії й огляди Рецензія на книгу: Assmann A. Das neue Unbehagen an der Erinnerungskultur: Eine Intervention. – München: Verlag C.H.Beck, 2013 – 230 s. 2015 Article Ассманн А. Нові неприємності з культурою спогадів: Інтервенція / А.Ю. Мартинов // Український історичний журнал. — 2015. — № 4. — С. 220-224. — Бібліогр.: 1 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109630 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії й огляди Рецензії й огляди |
| spellingShingle |
Рецензії й огляди Рецензії й огляди Мартинов, А.Ю. Ассманн А. Нові неприємності з культурою спогадів: Інтервенція Український історичний журнал |
| description |
Рецензія на книгу: Assmann A. Das neue Unbehagen an der Erinnerungskultur:
Eine Intervention. – München:
Verlag C.H.Beck, 2013 – 230 s. |
| format |
Article |
| author |
Мартинов, А.Ю. |
| author_facet |
Мартинов, А.Ю. |
| author_sort |
Мартинов, А.Ю. |
| title |
Ассманн А. Нові неприємності з культурою спогадів: Інтервенція |
| title_short |
Ассманн А. Нові неприємності з культурою спогадів: Інтервенція |
| title_full |
Ассманн А. Нові неприємності з культурою спогадів: Інтервенція |
| title_fullStr |
Ассманн А. Нові неприємності з культурою спогадів: Інтервенція |
| title_full_unstemmed |
Ассманн А. Нові неприємності з культурою спогадів: Інтервенція |
| title_sort |
ассманн а. нові неприємності з культурою спогадів: інтервенція |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2015 |
| topic_facet |
Рецензії й огляди |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109630 |
| citation_txt |
Ассманн А. Нові неприємності з культурою спогадів: Інтервенція / А.Ю. Мартинов // Український історичний журнал. — 2015. — № 4. — С. 220-224. — Бібліогр.: 1 назв. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT martinovaû assmannanovínepriêmnostízkulʹturoûspogadívíntervencíâ |
| first_indexed |
2025-07-07T23:25:21Z |
| last_indexed |
2025-07-07T23:25:21Z |
| _version_ |
1837032508558934016 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2015. – №4
Теоретичні та концептуальні підходи
щодо колективної пам’яті широко представ-
лено у сучасній соціогуманітарній літературі.
Історична пам’ять, детермінована культурою,
може діяти не лише як каталізатор, але та-
кож як гальмо. Духовна ситуація часу, котра
визначається як домінування постмодерних
парадигм, сприяє розмиванню ідентичнос-
тей, адже впроваджує ідею про рівнозначність та однакову прийнятність або
неприйнятність будь-яких поглядів і концепцій. У зазначеному контексті без-
перечний інтерес становлять спроби наукового синтезу у форматі досліджень
культури пам’яті. Яскравий представник цього напряму – німецька дослідниця
Аляйда Ассманн, професор англійської та світової літератури Констанцського
університету, член багатьох академій, із 2008 р. почесний доктор Університету
Осло.
Широкого розголосу в науковому гуманітарному середовищі набули мо-
нографії А.Ассманн 2006 і 2011 рр. («Der lange Schatten der Vergangenheit:
Erinnerungskultur und Geschichtspolitik»; «Erinnerungsräume: Formen und
Wandlungen des kulturellen Gedächtnisses»). Вітчизняному читачеві авторка
відома завдяки українському перекладу її книги 2011 р.1 Нагадаємо, що у цій
монографії розглянуто функції, засоби, носіїв культурної пам’яті. Заключна
частина праці, що має назву «До кризи культурної пам’яті», є прологом до ре-
цензованої монографії. Зокрема А.Ассманн зазначає, що «в писемних суспіль-
ствах провідне місце посідає не збереження пам’яті, а вибір і плекання цінних
спогадів» (с.426). Водночас «із вибухом цифрових технологій добігає кінця ера
матеріального письма», щоправда навіть якщо ми спогадами нехтуємо, саме
тому вони нас переслідують (с.431). Ця теза знаходить логічне продовження в
рецензованій монографії А.Ассманн «Нові неприємності з культурою спогадів:
Інтервенція», яка побачила світ німецькою мовою в 2013 р. та поки що не пере-
кладена українською.
У теоретичній частині праці авторка розглядає питання соціальних ме-
ханізмів забуття, замовчування, спогадів. Проблеми з індивідуальною й ко-
лективною пам’яттю трактуються як взаємозалежні. На думку А.Ассманн,
твердження істориків-агностиків, зокрема Р.Козеллека, які заперечують
1 Див.: Ассманн А. Простори спогаду: Форми та трансформації культурної пам’яті. – К.,
2012. – 430 с.
AssmAnn A.
DAs neue unbehAgen An Der erinnerungskultur:
eine intervention. – münchen:
verlAg c.h.beck, 2013 – 230 s.
ассманн а.
нові неприємності з кУльтУрою спогадів:
інтервенціЯ. – мюнхен: вид-во к.г.Бека,
2013. – 230 с.
Український історичний журнал. – 2015. – №4
Рец, ензії й огляди 221
можливість існування феномену колективної пам’яті, неприйнятні. Тим са-
мим надто применшується науковий потенціал історії.
А.Ассманн солідаризується із думкою М.Гальбвакса, що мова й культур-
ні категорії виступають «простором пам’яті». Ідеї, цінності, норми мотивують
суспільні інтереси щодо запам’ятовування або забуття певних подій. Може
бути накладено колективне вето на індивідуальні спогади. Лише позбавлені
ідео логії й міфів спогади піддаються історичній критиці та роблять можливою
критичну історію замість схоластичних ідеологічних схем. Такий підхід також
дає можливість налагодити діалогічність спогадів. Тим паче, як зазначає ав-
торка, що німці у цьому сенсі – «чемпіони світу» з неґативного досвіду колек-
тивної пам’яті (с.59).
У тоталітарному суспільстві держава контролює колективну пам’ять.
Натомість у демократичному цю функцію виконують громадянське середови-
ще, мистецтво, політичні партії, засоби масової інформації (с.21). У професій-
ному сенсі це завдання вирішують професори, священики, піар-менеджери,
журналісти, поети, політики. Авторка скептично ставиться до можливості
дистанціювання історика, який досліджує тоталітарні суспільства, від оцінок
діяльності історичних акторів, певних цінностей, символічних практик, емо-
ційних забарвлень. У зазначеному контексті «вічною» залишається проблема
«історика на службі влади» та «історика на службі правди». Утім ці полюси на-
укової практики помітно релятивізуються (с.22).
А.Ассманн дає визначення «культурі пам’яті»: широкий спектр культурних
практик, архівних документів, зібрань реліктових речей, мистецтва, інформа-
ційної й педагогічної роботи (с.26). Зрештою, так звана «антикварна пам’ять»
консервує минуле. Натомість «критична пам’ять» як соціальна революційна
сила надає груповій ідентичності нові цінності.
Авторка актуалізує наукову проблему пам’яті та колективної ідентичності
й зазначає, що концепт колективної ідентичності асоціюється з націоналістич-
ними тенденціями, проти чого в Німеччині після 1945 р. послідовно боролися
(с.27). А.Ассманн підкреслює, що лише «етична культура пам’яті» повертає лю-
дині суб’єктний статус в її діалозі з минулим. За приклад береться пам’ять ні-
мецьких родин як «безкінечна історія». Сприйняття німецької родинної пам’яті
подане на прикладі відомого історичного фільму «Наші матері, наші батьки»,
демонстрованого в березні 2013 р. німецьким центральним телеканалом ZDF.
Стрічку переглянув майже кожен четвертий житель ФРН. Провідною ідеєю
картини стала теза, що провина не є колективною, вона концентрується лише
на нацистах. Від себе додамо, що цей трисерійний «документально-історичний»
фільм насамперед не сподобався полякам. Зокрема Армію крайову у цьому ви-
творі німецьких кіномитців представлено не як національно-визвольну, а як
націоналістично-антирадянську, антисемітську формацію. «Дісталося» також
радянським солдатам та українським націоналістам. Телефільм «Наші мате-
рі, наші батьки» не виняток у сучасному німецькому історіографічному дис-
курсі. Дедалі частіше німці показують себе жертвами гітлеризму та сталініз-
му, а війну представляють як загальне лихо, коли не варто з’ясовувати, хто на
кого першим напав. Злочини гітлерівського режиму намагаються перекласти
Український історичний журнал. – 2015. – №4
222 Рец, ензії й огляди
на так званих «колабораціоністів», у сподіванні, що власна провина стане від
того меншою. Але від неправильно розставлених акцентів лише один крок до
історичних маніпуляцій колективною свідомістю й пам’яттю. Зазначений ас-
пект у своїй монографії А.Ассманн обходить.
Внутрішній досвід переживання травм пам’яті катастрофічного минулого
показано на прикладі покоління 1968 р., до якого належить і сама дослідниця.
Визначальними досягнення для цієї ґенерації, на думку авторки, були мемуарі-
зація досвіду Аушвіца (1965 р.), промова президента ФРН Р. фон Вайцзеккера
1985 р. з приводу дискусії істориків щодо тотожності тоталітарних режимів,
відкриття 2005 р. пам’ятника жертвам Голокосту в Берліні.
Доволі цікавий третій розділ монографії присвячено висвітленню теоретич-
них проблем німецької культури пам’яті. А.Ассманн констатує, що миттєвість
комунікації звела соціальні зв’язки до низки моментів. Рівновага, гармонія
певної суспільної угоди зникла з історичного обрію, через що ми перебуваємо
в полоні перманентних змін. Останнє запитання, яке все ще можна поставити
розчаклованому світу, звучить так: чи існує ще прихований смисл? Культура
пам’яті присутня в мас-медіа, ідеологіях, дискурсах. Культ ретро домінує, зо-
крема, в історичних реконструкціях, сенс котрих полягає в достеменному ко-
піюванні деталей і цілковитій відсутності ностальгії завдяки точності знаків,
які не дозволяють «фільтрувати» смисл. Суспільство споживання існувало під
знаком відчуження як суспільство спектаклю. Позасценічність розпочинаєть-
ся тоді, коли сцени вже немає, коли все набуває невблаганної прозорості.
Утративши смисл історії, перетнувши межу інерції, будь-яка подія стає по-
дією без наслідків. Причому «подія без наслідків» – це як час без пам’яті, тобто
справжній кінець історії. Нововведення часто рутинізуються, архаїка й орто-
доксія стилізуються відповідно до модних трендів здатності засобів масової
інформації створювати те, що німецький соціолог Н.Луманн називав «алібі-
реальністю». Культура пам’яті стає організованим соціокультурним виробни-
цтвом смислів. Політкоректність замінює автентичність, політична нація –
мультикультурність, універсалізм конкурує з етноцентризмом.
Культура пам’яті має метасоціальний вимір інтерпретації світу через
«соціальний текст». Це не просто важлива складова писемної традиції, зміна
якої вплинула на культуру інтерпретацій, колективної пам’яті, а й загалом
інструмент соціальної динаміки. Не випадково А.Ассманн звертає увагу на
властивий літературознавству принцип «пильного прочитання текстових свід-
чень», котрий вимагає постійно виходити за межі самого тексту, що принци-
пово важливо для соціально-гуманітарних досліджень. Взаємодія травматич-
них наративів у сприйнятті Голокосту стає своєрідною складовою конфлікту
пам’яті різних поколінь німців. Після об’єднання ФРН і НДР національний
консенсус було досягнуто щодо важливого питання: колективна ідентичність
потребує позитивного психологічного фундаменту дієвої та ефективної демо-
кратії й послідовного захисту прав людини.
Крім конфлікту поколінь, який спостерігається в німецькій культурі
пам’яті, А.Ассманн звертає увагу на певні «функціональні» проблеми. Однією
з них стала надмірна ритуалізація, котра сприймається як зайве емоційне
Український історичний журнал. – 2015. – №4
Рец, ензії й огляди 223
інсценування та як прояв фобії «нормалізації» німецької колективної пам’яті,
позбавленої колективної провини за нацистське минуле (с.76).
Ще однією проблемою німецької культури пам’яті авторка визнає політич-
ну коректність. Особливо вона стосується «місць пам’яті», які підточують сус-
пільний ціннісний консенсус. Ультраліві політичні сили в Німеччині, до речі
так само, як і ультраправі, часто невдоволені «табу» на критику ізраїльської
політики (с.81). Актуальною проблемою для німецької колективної пам’яті за-
лишається її «моралізація». Зазначений аспект А.Ассманн розглядає на при-
кладі дискусії німецьких істориків щодо сутності авторитарно-тоталітарних
режимів. Неґативним наслідком цього виступає те, що гітлеризм стає «това-
ром» на ринку інформаційного споживання (с.103).
У наступному розділі розглядається «практичне поле німецької культу-
ри пам’яті» (с.107). Авторка звертає увагу на історичний факт: із 27 країн-
членів Європейського Союзу (зауважимо, що на час виходу монографії 28-ма
країна-член Хорватія ще не ввійшла до складу ЄС) 17 мають «пам’ять дикта-
тур» (відповідно доповнимо цей список Хорватією до 18-ти країн). Причому
Німеччина має досвід навіть двох диктатур – нацистської та східнонімецької
(Соціалістичної єдиної партії Німеччини, хоча партія «Ліві» цей факт досі не
визнає). На думку А.Ассманн, європеїзація спогадів Німецької Демократичної
Республіки можлива на основі заперечення «особливого німецького історично-
го шляху», який активно пропаґувався у НДР.
Натомість «європейська інтеґрація потребує європейської картини іс-
торичного процесу» (с.199). Адже позиціонування соціальних суб’єктів щодо
будь-якої ідентичності фактично означає відповідь собі та оточуючим на са-
краментальні питання: «Хто я?», «Хто ми?». У зазначеному контексті суттєвою
практичною проблемою для сучасної німецької культури пам’яті виступає
концепт «мульти культурного суспільства», яке має враховувати специфічний
досвід еміґрантів, прибулих до Німеччини (с.123). Узагалі визначення націо-
нальної ідентичності стає ключовою проблемою для сучасної суспільної сві-
домості багатьох націй. Унаслідок цього актуалізується проблема соціальних
цінностей як контрольних та мотивувальних інструментів особистої й суспіль-
ної поведінки. Водночас сучасний стан тотальної кризи традиційних соціаль-
них цінностей створює чимало приводів для ціннісних конфліктів, які неґа-
тивно впливають на соціальну солідарність – одну з ключових гуманістичних
цінностей для багатьох локальних цивілізацій і мультикультурних суспільств.
Найбільші проблеми національних держав найчастіше пов’язані не лише
з економікою, політикою або обороною, а передусім із кризою символічних
систем. Убивство німецькими неонацистами міґрантів 4 листопада 2011 р.
зафіксувало появу «нової форми правоекстремістського тероризму» (с.131).
Марксистське розуміння «насилля як повивальної бабки історії» провокує роз-
кол колективної пам’яті європейських націй.
У контексті транснаціональних перспектив колективної пам’яті європей-
ських народів А.Ассманн розглядає чотири основні стратегії: 1) діалогічне за-
буття; 2) треба пам’ятати, неможливо забути; 3) пам’ятаємо вибірково; 4) діало-
гічна пам’ять (с.182). Діалогічне забуття намагається протидіяти забороні на
Український історичний журнал. – 2015. – №4
224 Рец, ензії й огляди
пам’ять, яка властива тоталітарним суспільствам. Три інші стратегії розвитку
культури пам’яті більше відповідають потребам демократичного суспільства й
залежать від його актуальних мотивів та інтересів.
Етичний дискурс спогадів залишає шанс для критичної саморефлексії
(с.209). Вихідні передумови мислення та поведінки, як правило, не досить чіт-
ко усвідомлюються та формулюються. Вони можуть по-різному диференцію-
ватися, адже ієрархію своїх мотивів люди вибудовують неоднаково. Навіть в
одній культурі апріорні мотиви мислення та діяльності можуть суттєво від-
різнятися в різних людей та суперечити одна одній. Вихідні смисли не мо-
жуть бути остаточно поясненими в межах певної культури, адже вони самі –
її фундамент. Визначальними для національної ідентичності є низка факто-
рів: релігія, соціально-психологічні особливості, ставлення до історії, традицій,
національних символів, статусу рідної мови тощо. Демократія консолідується,
коли громадяни більше не бачать їй ефективної альтернативи та не ведуться
на популізм, котрий укотре обіцяє миттєве щастя для всіх. Фактично цей вис-
новок – найбільш актуальний для багатьох сучасних європейських суспільств
у контексті конструювання етичної культури колективної пам’яті.
А.Ю.Мартинов (Київ)
|