Приватні зібрання української старовини Василя та Миколи Тарновських у контексті історії музейної справи в Києві

Розглянуто один з аспектів становлення музейної справи в Києві – приватне колекціонування. На прикладі зібрань представників знаної української родини висвітлено їх внесок у збереження національних культурних цінностей, формування музейного фонду України....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2015
Автор:	Федорова, Л.Д.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2015
Назва видання:	Український історичний журнал
Теми:	Історичні студії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109728
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Приватні зібрання української старовини Василя та Миколи Тарновських у контексті історії музейної справи в Києві / Л.Д. Федорова // Український історичний журнал. — 2015. — № 6. — С. 69-88. — Бібліогр.: 106 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-109728
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1097282016-12-12T03:02:23Z Приватні зібрання української старовини Василя та Миколи Тарновських у контексті історії музейної справи в Києві Федорова, Л.Д. Історичні студії Розглянуто один з аспектів становлення музейної справи в Києві – приватне колекціонування. На прикладі зібрань представників знаної української родини висвітлено їх внесок у збереження національних культурних цінностей, формування музейного фонду України. The article reviews one of the aspects of museology development in Kyiv – private collecting. By the example of the collections of the representatives of the famous family, it elucidates their contribution into the process of national culture values preservation and museum fund of Ukraine formation. 2015 Article Приватні зібрання української старовини Василя та Миколи Тарновських у контексті історії музейної справи в Києві / Л.Д. Федорова // Український історичний журнал. — 2015. — № 6. — С. 69-88. — Бібліогр.: 106 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109728 027.1/2:477+069 (Тарновські) uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історичні студії Історичні студії
spellingShingle	Історичні студії Історичні студії Федорова, Л.Д. Приватні зібрання української старовини Василя та Миколи Тарновських у контексті історії музейної справи в Києві Український історичний журнал
description	Розглянуто один з аспектів становлення музейної справи в Києві – приватне колекціонування. На прикладі зібрань представників знаної української родини висвітлено їх внесок у збереження національних культурних цінностей, формування музейного фонду України.
format	Article
author	Федорова, Л.Д.
author_facet	Федорова, Л.Д.
author_sort	Федорова, Л.Д.
title	Приватні зібрання української старовини Василя та Миколи Тарновських у контексті історії музейної справи в Києві
title_short	Приватні зібрання української старовини Василя та Миколи Тарновських у контексті історії музейної справи в Києві
title_full	Приватні зібрання української старовини Василя та Миколи Тарновських у контексті історії музейної справи в Києві
title_fullStr	Приватні зібрання української старовини Василя та Миколи Тарновських у контексті історії музейної справи в Києві
title_full_unstemmed	Приватні зібрання української старовини Василя та Миколи Тарновських у контексті історії музейної справи в Києві
title_sort	приватні зібрання української старовини василя та миколи тарновських у контексті історії музейної справи в києві
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Історичні студії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109728
citation_txt	Приватні зібрання української старовини Василя та Миколи Тарновських у контексті історії музейної справи в Києві / Л.Д. Федорова // Український історичний журнал. — 2015. — № 6. — С. 69-88. — Бібліогр.: 106 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT fedorovald privatnízíbrannâukraínsʹkoístarovinivasilâtamikolitarnovsʹkihukontekstíístoríímuzejnoíspravivkiêví
first_indexed	2025-07-07T23:34:38Z
last_indexed	2025-07-07T23:34:38Z
_version_	1837033094920536064
fulltext	Український історичний журнал. – 2015. – №6 Музейна справа – галузь культури, основним змістом діяльності якої є комплектування, облік, зберігання, вивчення та використання музеями в на- укових, освітніх та інших цілях пам’яток історії і культури. Початки колекціо- нування реліквій сягають доби Київської Русі, коли при церквах і монастирях, у маєтках представників світської і духовної влади, аристократії почали нако- пичуватися перші зібрання пам’яток. Виникнення і розвиток музеїв в Україні припадає на ХІХ – початок ХХ ст. і завдячує переважно приватній ініціативі окремих осіб та численних наукових, культурно-освітніх і церковних товариств, комітетів, комісій, навчальних закладів, органів місцевого самоврядування, у віданні яких вони перебували. У числі найвідоміших власників приватних музеїв і збірок музейного значення цієї доби була родина Тарновських. Історія музейної справи та приватного колекціонування і музейництва в Україні в цілому і Києві, зокрема, комплексно не досліджена. Метою цієї статті є показати зміст, шляхи формування, роль і місце приватних збірок Василя та Миколи Тарновських у музейній мережі Києва – найбільшого культурного центру України у складі Російської імперії в зазначений період. Одним з найбільш відомих колекціонерів другої половини ХІХ ст. був Василь Тарновський, який зробив свій Музей української старовини доступ- ним широкому загалу саме в Києві. Українська історіографія налічує значну кількість праць з досліджуваної теми. А.Мідько зробила огляд публікацій другої половини ХІХ – початку ХХІ ст., присвячених громадсько-політичній, меценатській і культурно-просвітницькій діяльності В.Тарновського, зокрема і його зібранню українських старожитностей. Авторка дійшла висновку, що незважаючи на численний масив статей, автобіографічних робіт, заміток, спе- ціальних наукових праць комплексного характеру досі не існує1. Ще одна роз- * Федорова Лариса Данилівна – доктор історичних наук, старший науковий співробітник відділу історії України другої половини ХХ ст. Інституту історії України НАНУ, центр до- сліджень історикокультурної спадщини України Email: ldanilovn@gmail.com 1 Мідько А. Діяльність В.В.Тарновського-молодшого: історіографія проблеми // Україно- знавчий альманах. – 2014. – №16. – С.47–51. УДК 027.1/2:477+069 (Тарновські) л.Д.ФеДороВа * ПРИВАТНІ ЗІБРАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ СТАРОВИНИ ВАСИЛЯ ТА МИКОЛИ ТАРНОВСЬКИХ У КОНТЕКСТІ ІСТОРІЇ МУЗЕЙНОЇ СПРАВИ В КИЄВІ Розглянуто один з аспектів становлення музейної справи в Києві – приватне колекціонування. На прикладі зібрань представників знаної української родини висвітлено їх внесок у збереження національних культурних цінностей, форму- вання музейного фонду України. Ключові слова: музейна справа в Україні, приватне колекціонування, музеї, Тарновські. Український історичний журнал. – 2015. – №6 70 Л.Д.Федорова відка дослідниці присвячена громадській та благодійній діяльності відомого колекціонера, зокрема з вшанування пам’яті Т.Шевченка2. Низку статей, що мають досить об’єктивне джерельне підґрунтя, опубліку- вав В.Сарбей3. Історію Качанівки досліджував С.Папета4. Н.Товстоляк розгля- нула історико-краєзнавчий аспект діяльності В.Тарновського5. І.Синельник вивчала основні етапи формування унікальної колекції українських старо- житностей, внесок колекціонера у розвиток музейної справи6. В.Яцюк студію- вав шевченкіану7. Музею українських старожитностей імені В.В.Тарновського у Чернігові присвячена серія досліджень С.Лаєвського, Л.Линюк8, С.Половникової9, І.Ситого10. Ними ж було започатковано видання збірника «Скарбниця укра- їнської культури», основною тематикою статей якого є наукові дослідження життя та музейної спадщини Тарновських. Спецвипуск збірника №9 опублі- кував працю О.Черненко про історію формування археологічних колекцій за- значеного музею11. У контексті історії доброчинності вивчає життя і діяльність колекціоне- ра сучасний письменник та історик Ю.Хорунжий, розглядаючи з цієї точки зору його приватне зібрання12. Крізь призму феномена меценацтва пише про творців «Качанівського Едему» – родину Тарновських і письменник-біограф М.Слабошпицький13. Незважаючи на ґрунтовність нарису, він має радше популярний характер, ніж науковий, оскільки не містить жодного посилан- ня на джерела та літературу. Меценатській діяльності родини Тарновських 2 Мідько А.С. Тарновський-молодший – громадський діяч і благодійник чернігівської землі // Література та культура Полісся: Серія «Історичні науки». – Вип.76. – Чернігів, 2014. – С.299–307. 3 Сарбей В. До 130-річчя з дня народження В.В.Тарновського // Український історичний журнал. – 1967. – №4. – С.118–121; Його ж. Засновник Шевченкіани // Пам’ятки України. – 1988. – №2. – С.54–55; Його ж. Друковані джерела та розвідки до біографії В.В.Тарновського // Скарбниця української культури: Матеріали ювілейної наукової конференції, присвяченої 100-річчю Чернігівського історичного музею імені В.В.Тарновського. – Чернігів, 1996. – С.14–16. 4 Папета С. Качанівка // Родовід. – Ч.2 (14). – К., 1996. – С.28–33; Його ж. Доля Качанівського Едему // Хроніка-2000. – Вип.16. – К., 1996. – С.132–138. 5 Товстоляк Н.М. Краєзнавче музейництво В.В.Тарновського та К.М.Скаржинської // Збірник наукових праць: Серія «Історія та географія». – Вип.38. – Х., 2010. – С.205–209; Її ж. Історико- краєзнавча діяльність Василя Васильовича Тарновського-молодшого (1838–1899) // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди. – Вип.48. – Х., 2013. – С.196–202. 6 Синельник І. В.В.Тарновський та його колекція українських старожитностей // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. праць. – Число 11: У 2 ч.: До 10-річчя заснування відділу спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України НАН України – Ч.2. – К., 2004. – С.279–292. 7 Яцюк В.М. Шевченкіана Тарновського: декілька спостережень // Скарбниця української культури: Зб. наук. праць. – Вип.3. – Чернігів, 2002. – С.57–61. 8 Лаєвський С.Л., Линюк Л.П. Музей українських старожитностей В.В.Тарновського у часі і просторі // Там само. – С.5–8. 9 Половникова С. Музей українських старожитностей ім. В.В.Тарновського // Родовід. – Ч.2 (14). – К., 1996. – С.34–38. 10 Ситий І.М. Архівна колекція Чернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського // Скарбниця української культури. – Вип.2. – Чернігів, 2002. – С.46–49. 11 Черненко О.Є. Археологічна колекція Чернігівського історичного музею імені В.В.Тарновського (1896–1948 рр.) // Там само. – Вип.9 (спецвип.1). – 136 с. 12 Хорунжий Ю.М. Українські меценати: Доброчинність – наша риса. – К., 2001. – С.5–24. 13 Слабошпицький М.Ф. Українські меценати: Нариси з історії української культури. – К., 2001. – С.120–136. Український історичний журнал. – 2015. – №6 71Приватні зібрання української старовини Василя та Миколи Тарновських... приділила увагу Н.Колосова14. У статті використано також розвідки Н.Населевець15, З.Тарахан-Берези16 та інших дослідників. Головними джерелами вивчення зібрання слугували каталог шевченкіа- ни, надрукований 1893 р.17, перший том каталогу колекції Тарновського, ви- даний 1898 р., у вступі до якого власник написав про мету і зміст свого життя – збирання української старовини18. Другий том каталогу побачив світ через рік після смерті колекціонера – в 1900 р. Його упорядником і автором вступної статті про історію зібрання був Борис Грінченко19. Джерельне значення ма- ють також публікації сучасників і друзів Тарновського. У часопису «Киевская старина» були надруковані статті Василя Горленка20, Миколи Шугурова21, Миколи Василенка22, у розділі журналу «Археологическая летопись» – Миколи Біляшівського23, в «Літературно-науковому вістнику» – Бориса Грінченка (під псевдонімом «Немірич»)24. Джерельне значення, насамперед для вивчення шляхів формування ко- лекції козацьких пам’яток мають і спогади Дмитра Яворницького, що поба- чили світ у 1996 р.25 Велику роботу з вивчення історії роду та колекцій музею здійснив племінник колекціонера Михайло Тарновський, який ретельно опи- сав життя та діяльність свого родича. Його спомини побачили світ 1997 р.26 Зібрання двоюрідного брата Василя Тарновського – Миколи, його життя та діяльність майже не знайшли висвітлення в сучасній історіографії. Колекція Миколи Тарновського згадується П.Курінним у праці про історію археологіч- ної науки в Україні27. Єдиним винятком є науково-популярного характеру стаття письменника Г.Зленка28. Вивчити формування та долю цієї колекції 14 Колосова Н.А. Меценатська діяльність родини Тарновських у культурному розвитку України // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – Вип.3. – К., 2012. – С.74–79. 15 Населевець Н. Родина Тарновських // Родовід. – Ч.2 (14). – К., 1996. – С.17–23. 16 ТараханБереза З.П. Василь Тарновський та пам’ятник-хрест на Шевченковій могилі // Там само. – С.65–75. 17 Каталог предметов малорусской старины и редкостей коллекции В.В.Тарновского. – Вып.1: Шевченко. – К., 1893. – 34 с. 18 Каталог украинских древностей коллекции В.В.Тарновского. – К., 1898. – 86 с. 19 Каталог Музея украинских древностей В.В.Тарновского / Сост. Б.Д.Гринченко. – Т.ІІ. – Чернигов, 1900. – 367 с. 20 В.Г. Альбом офортов Шевченка // Киевская старина. – 1891. – Т.ХХХІІІ.– Июнь. – С.483–484. 21 Н.Шв. Каталог предметов малорусской старины и редкостей коллекции В.В.Тарновского. Вып.1. Шевченко. Киев. 1893 // Там же. – 1893. – Т.ХLІ. – Июнь. – С.531–533; Н.Ш. Памяти В.В.Тарновского // Там же. – 1899. – Т.LXVI. – Июль. – С.131–133. 22 Памяти В.В.Тарновского, А.М.Лазаревского и Н.В.Шугурова / М.П.Василенко // Там же. – 1902. – Т.LХVІІІ. – Июль – август. – С.282–292. 23 Б. Собрание древностей Н.Я.Тарновского / Археологическая летопись Южной России // Там же. – 1899. – Т.LXIV. – Январь. – С.53–54; Приём собрания украинских древностей В.В.Тарновского / Археологическая летопись // Там же. – Т.LXVІІ. – Октябрь. – С.52; Т.LXIV. – Февраль. – С.105; Из коллекции В.В.Тарновского // Там же. – Т.LXV. – Май. – С.120–121. 24 Немірич. Музей Василя Тарновського // Літературно-науковий вістник. – Т.10. – Л., 1900. – С.109–110. 25 Яворницький Д.І. В.В.Тарновський // Хроніка-2000. – Вип.16. – К., 1996. – С.139–172. 26 Тарновський М. Василь Васильович Тарновський (молодший): 1837–1899 // Там само. – Вип.19/20. – К., 1997. – С.140–180. 27 Курінний П. Історія археологічного знання про Україну. – Умань, 2013. – С.66. 28 Зленко Г. Трагедія археолога-аматора: Розповідь літературного слідопита // Науковий світ. – 2009. – №9. – С.12–13. Український історичний журнал. – 2015. – №6 72 Л.Д.Федорова допомогли публікації в журналі «Киевская старина»: українського археоло- га Миколи Біляшівського29 і російського археолога та військового історика Миколи Бранденбурга30. Колекціонер, меценат, культурно-громадський діяч Тарновський Василь Васильович (молодший) (1838–1899 рр.) походив зі стародавнього козаць- ко-старшинського роду. Освіту здобув на історико-філологічному факуль- теті Університету св. Володимира в Києві. Родинний маєток Тарновських у с. Качанівка на Чернігівщині був справжнім культурно-мистецьким націо- нальним осередком ХІХ ст. Історик Микола Костомаров назвав його «вирієм […], куди зліталося різне українське вчене, художнє та письменне “птаство”»31. Ще у студентські роки Василь Тарновський почав збирати українські старо- житності. Захоплення національною минувшиною було настільки сильним, що, навіть перебуваючи в Росії, він одягався в український одяг, про що писа- ла Марко Вовчок32. Початок колекції поклали його двоюрідний дядько та батько, які купували для маєтку в Качанівці твори мистецтва й отримували в подарунок від поетів і художників, які бували в них та з якими дружили, книги, рукописи, художні твори. За 40 років сформувалося зібрання старожитностей кількістю майже 10 тис. пам’яток. Воно, постійно поповнюючись, було найбільшим в Україні. Широку відомість отримало завдяки унікальній шевченкіані та козацьким реліквіям. Василь Васильович першим почав формувати шевченківську колекцію. Він був похресником Кобзаря, який, перебуваючи в Качанівці 1859 р., пода- рував йому декілька власних офортів33. Фанатична пристрасть збирати все, пов’язане з життям і творчістю поета, залишилася на все життя. Тарновський усе життя не лише комплектував колекцію, але й систематизував, вивчав і популяризував її. У 1891 р. він опублікував у друкарні Стефана Кульженка в Києві альбом фототипічних знімків з гравюр Шевченка («Офорты Шевченка в коллекции В.В.Тарновского») у кількості 100 примірників, які дарував ша- нувальникам Кобзаря. Василь Горленко відзначав, що такого зібрання його гравюр, як у Тарновського, не було ні в кого з найвідоміших у Росії колекціо- нерів34. У 1893 р. в Києві був надрукований каталог шевченкіани. «Киевская старина» відгукнулася на цю подію рецензією Миколи Шугурова, в якій від- значалася подвижницька праця власника та унікальність колекції: «Багато треба було мати любові до предмета, багато праці й енергії вжити для того, щоб скласти це описане в каталозі зібрання, яке настільки численне, що саме по собі являє певним чином цілий Шевченківський музей»35. Меморіальна колекція Кобзаря налічувала тоді 211 номерів, у каталозі 29 Н.Б. Николай Яковлевич Тарновский (Некролог) // Киевская старина. – 1898.– Т.LXIII. – Декабрь. – С.82–84; Б. Собрание древностей Н.Я.Тарновского / Археологическая летопись Южной России // Там же. – 1899. – Т.LXIV. – Январь. – С.53–54. 30 Бранденбург Н. Памяти Н.Я.Тарновского / Археологическая летопись // Там же. – Т.LVXII. – Ноябрь. – С.110–116. 31 Папета С. Доля Качанівського Едему // Хроніка-2000. – Вип.16. – С.133. 32 Тарновський М. Василь Васильович Тарновський (молодший): 1837–1899. – С.175. 33 Там само. – С.140. 34 В.Г. Альбом офортов Шевченка. – С.483–484. 35 Н.Шв. Каталог предметов малорусской старины… – С.533. Український історичний журнал. – 2015. – №6 73Приватні зібрання української старовини Василя та Миколи Тарновських... 1900 р., складеному Борисом Грінченком, – 760 пам’яток. Листи Т.Шевченка та його твори (у т.ч. щоденник 1857–1858 рр.) в автографах мали велике значення для вивчення творчості поета. До першого каталогу ввійшли його документи, постові відомості, листи, плани і фасади хати, яку він мріяв по- будувати поблизу Канева та ін.; документи, що мають до нього відношення (листи, рахунки тощо); списки творів Шевченка, зроблені різними особами. Найбільшими й цінними були колекції рисунків і картин, що включали 285 окремих малюнків і картин, два альбоми з-понад 50 малюнків, 37 гравюр і 2 мідних дошки, гравійовані для офортів. Окремо було систематизовано рисунки, літографії, гравюри, фотографії та інше з картин, портретів і малюнків Тараса Шевченка; бюсти, барельєфи, мас- ки, кліше його портретів, портрети на металі і глині; портрети митця, напи- сані олійними фарбами; його портрети – рисовані, гравійовані, літографовані, фотографії та ін.; рисунки, літографії, фотографії та інше з сюжетами з творів; рисунки, гравюри, літографії, фотографії тощо з сюжетами, що відносяться до нього; меморіальні речі (мольберт, палітра, ящики з мистецьким приладдям, готовальня, ножі, сорочка та ін.; речі, що мають відношення до митця (китай- ка з труни, в якій перевозили тіло Кобзаря до Києва й Чернечої гори, кільце від драг, на яких його везли тощо). До каталогу 1893 р. не включено портрети і картини олійними фарбами, бюсти, які ввійшли до видання 1898 р. До колекції Тараса Шевченка належа- ли також його літературні твори та про нього, що мали ввійти до загального каталогу бібліотеки36. Слід зазначити, що й досі точно не встановлено, скільки одиниць налі- чувала ця колекція (ймовірно, це стосується всього зібрання Тарновського). Зокрема, його сучасник – відомий український діяч, голова Чернігівської зем- ської управи, який доклав зусиль для створення у Чернігові Музею україн- ських старожитностей імені В.Тарновського, у 1910 р. писав: «Це колекція, що становить 1006 найменувань, з яких 248 літературних творів Шевченка і про Шевченка (друкованих) входять до складу книжкового відділу музею. Останні 758 предметів складають власне відділ Шевченка»37. Дослідник шевченкіани Тарновського В.Яцюк також додержується думки, що кількість матеріалів в її складі сягала понад 1 тис. одиниць. Він наводить приклади, що два альбоми художника з десятками малюнків реєструвались як дві одиниці, деякі малюнки виявилися не авторськими, стосовно ще кіль- кох фахівці сперечаються й досі38. Нині пам’ятки шевченкіани знаходяться в колекції Національного музею Т.Шевченка в Києві й рукописному фонді Інституту літератури імені Т.Шевченка НАН України. Значну частину музею складали археологічні знахідки. Інтерес Тарновського до археології був пов’язаний із дослідженням городища Княжа гора, яке ототожнюють з літописним містом Родень, що розташовувалося на 36 Каталог Музея украинских древностей В.В.Тарновского. – С.VІ–VІІ, 152–229, 367. 37 Уманец Ф. Украинский музей В.В.Тарновского в Чернигове // Исторический вестник. – Т.121. – Санкт-Петербург, 1910. – С.623. 38 Яцюк В.М. Шевченкіана Тарновського… – С.57. Український історичний журнал. – 2015. – №6 74 Л.Д.Федорова високому мисі при впадінні р. Рось у Дніпро (поблизу с. Пекарі Канівського р-ну Черкаської обл.). Місцеві жителі знаходили тут чимало речей із бронзи, заліза, кісток та каменю, траплялись і цілі скарби, особливо цінні – жіночі при- краси з золота, срібла, коштовного каміння, багато з яких купив Тарновський. У 1890 р. він разом із дядьком Яковом Васильовичем придбав територію гори в її власника, а 1891 р., за рекомендацією професора Володимира Антоновича, запросив для проведення систематичних археологічних розкопок тут тоді ще молодого дослідника Миколу Біляшівського. Розкопки тривали два се- зони, вдалося обстежити майже всю територію дитинця й отримати важли- ві результати. Тільки за перший сезон до колекції Василя Тарновського на- дійшло понад 1500 предметів. Завдяки численним публікаціям спочатку в «Киевской старине», потім – в «Археологической летописи Южной России» Микола Біляшівський швидко ввів знахідки з Княжої гори до наукового обігу. У 1892 р. він передав їх Василеві Васильовичу, який через брак коштів при- пинив дослідження і продав землю селянам, які зорали і засіяли територію. Надалі, виконуючи доручення колекціонера, Біляшівський скуповував у се- лян усі цінні знахідки, поповнюючи колекцію княжої доби39. Саме Миколі Біляшівському було доручено впорядкувати та системати- зувати археологічну колекцію, яка була репрезентована у каталозі, виданому власником у Києві 1898 р.40 Археологічні пам’ятки було систематизовано за хронологічно-географічним принципом. Доісторичний період був представле- ний знахідками на Княжій горі (кам’яні шліфовані знаряддя, крем’яні, кістя- ні, глиняні, бронзові вироби) та предметами з різних місць України, загалом – 400 одиниць41. До великокнязівської доби належали предмети з археологічних розкопок на Княжій горі (монети і печаті, хрести та образки, змійовики, при- краси, у т.ч. із золота, срібла, зброя, речі домашнього вжитку, знаряддя, інстру- менти); випадкові знахідки на горі, що надійшли після розкопок; предмети, зна- йдені біля с. Ліплява Золотоніського повіту Полтавської губ. (тепер с. Ліпляве Канівського р-ну Черкаської обл.), на т.зв. Ліплявському городищі; археологічні знахідки з різних місць, переважно з Київської губернії. Загалом у каталозі за- фіксовано 1728 предметів42. Але, згідно з даними звірки 1921–1922 рр., археоло- гічна колекція налічувала 2282 одиниці43. Зібрання поповнювалося окремими речами різних епох, придбани- ми колекціонером під час подорожей Україною; отриманою в подарунок від Пантелеймона Куліша «гривнею» – змійовиком, знайденим у маєт- ку Олександри Білозерської-Куліш (Ганни Барвінок) поблизу сучасного с. Оленівка Борзнянського р-ну Чернігівської обл.; 1898 р. під час розпро- дажу в Києві зібрання Миколи Тарновського – хрестами з давньоруського 39 Тарновський М. Василь Васильович Тарновський… – С.164–167; Синельник І. В.В.Тар нов- ський та його колекція… – С.285–286; Хорунжий Ю.М. Українські меценати… – С.17–18. 40 Черненко О.Є. Археологічна колекція… – С.33–34. 41 Каталог украинских древностей коллекции В.В.Тарновского. – С.1–5. 42 Там же. – С.6–35. 43 Кравченко К., Буренко В. Василь Тарновський-молодший – фундатор музейної справи // Фундатори музейної справи та реалії сучасного стану розвитку музейної справи: Наук. зб. за мат. Всеукр. наук.-практ. конф., присвяченої 145-річчю від дня народження М.Ф.Біляшівського та 135-річчю від дня народження Д.М.Щербаківського. – К., 2014. – С.54, 152–158. Український історичний журнал. – 2015. – №6 75Приватні зібрання української старовини Василя та Миколи Тарновських... Ліплявського городища44. Чимало археологічних речей надходило і шляхом об- міну пам’ятками з іншими відомими колекціонерами, наприклад Катериною Скаржинською45. Другу за кількістю та значенням частину зібрання становили релік- вії козацької доби. Унікальну колекцію пам’яток з історії запорізького коза- цтва (близько 1 тис. одиниць) Василь Тарновський комплектував, консуль- туючись із Дмитром Яворницьким. Разом вони збирали козацькі реліквії на місцях розташування укріплень запорожців46. Ініціатором подорожі місцями козацької звитяги був Дмитро Іванович. У 1887 р. він запропонував здій- снити мандрівку за маршрутом: Київ – Кременчук – Катеринослав – пороги Дніпра – Олександрівське – Нікополь – Капулівка (Стара, або Чортомлицька Січ) – Покровське (Нова Січ) – Консулівка (Кам’янська Січ) – Олешки (Оле- шівська Січ). Провідником був Яворницький, фотографував полковник Євген Корбут47. Зібрання Тарновського поповнили козацька шабля, мідна гарма- та, запорозький стяг, посуд, люльки, а також кам’яні хрести з козацьких мо- гил. Серед останніх – пам’ятник, встановлений кошовому отаманові Костеві Гордієнку, ще один надгробок – із запорозького цвинтаря Чортомлицької Січі48. По завершенні мандрівки Дмитро Яворницький написав книгу «Запорожье в остатках старины и преданиях народа», опубліковану 1888 р. за сприяння Василя Тарновського, який передав 1 тис. руб. на друк праці49. Автор подя- кував меценатові в передмові за «освічене сприяння», що дало можливість зробити видання багато ілюстрованим, «у дещо більшому, ніж звичайному вигляді»50. Колекцію козацького періоду було систематизовано за типологією предметів: – фрагменти архітектури («остатки церковного зодчества»); – священні предмети: іконостаси, аналої, церковні меблі; речі церков- ного вжитку; українські ікони; ікони в шатах, панагії, іконки, хрести та ін.; корогви, плащаниці, облачення та інше церковне шиття; антимінси; надгроб- ні пам’ятники та хрести; – зброя: луки, налуччя, колчани і стріли; пики; шаблі; гармати; фортечні стволи; рушниці; пістолети; снаряди для стрільби; – сідла, кінська збруя та їх частини; – військові приналежності; – клейноди: металеві, фаянсові, глиняні, скляні, дерев’яні; – предмети домашнього вжитку; – чоловічий і жіночий одяг; – чоловічі та жіночі прикраси; 44 Черненко О.Є. Археологічна колекція… – С.32–33. 45 Синельник І. В.В.Тарновський та його колекція… – С.286. 46 Населевець Н. Родина Тарновських. – С.23. 47 Яворницький Д. В.В.Тарновський. – С.151–152. 48 Тарновський М. Василь Васильович Тарновський… – С.162. 49 Хорунжий Ю.М. Українські меценати... – С.16. 50 Эварницкий Д.И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа. – Санкт-Петербург, 1888. – С.ІІ. Український історичний журнал. – 2015. – №6 76 Л.Д.Федорова – шиття на полотні (окрайки простирадл, пошивок, підризників та ін.; – портрети історичних осіб (в оригіналах і копіях); – картини олійними фарбами; – гравюри, рисунки та ін.: портрети, картини (в оригіналах і копіях); – автографи історичних осіб (світських і духовних); – стародруки українських друкарень51. У числі козацьких реліквій були шабля гетьмана Богдана Хмельницького, гармати гадяцьких полковників Михайла Милорадовича та Івана Чарниша, особисті речі гетьманів Івана Мазепи, Павла Полуботка, Кирила Розумовського, полковника Семена Палія, козацької старшини, а також луки, сагайдаки, стріли, шаблі (близько 40), гармати (понад 50), фортечні рушниці, пістолі, кінська збруя, порохівниці, ладівниці, натруски, клейноди, гетьманські була- ви та універсали, перначі, гетьманський бунчук, козацькі прапори, речі що- денного вжитку (кубки, чарки, поставці). Деякі з цих речей належали таким істо ричним діячам, як митрополит Димитрій Ростовський (Туптало), гетьма- ни Іван Скоропадський, Яків Лизогуб, Ян Тарновський, генеральний хорун- жий Микола Ханенко, генеральний обозний Василь Дунін-Борковський та ін. Зібрання включало одяг та прикраси, портрети багатьох відомих діячів ко- зацької доби та народні картини «Козак Мамай». Окрема невелика колекція акварелей і малюнків олівцем, пером тощо складалася з 28 одиниць. Найціннішими серед них з точки зору мистецько- го та історичного значення були роботи художників Григорія Честахівського та Василя Штернберга, письменника, фольклориста та редактора Пан те лей- мона Куліша і самого Василя Тарновського52. Власник скомплектував величезну колекцію портретів, що налічувала 1539 картин, малюнків, літографій, фото. Тут були представлені зображення представників різних верств населення: від міщан до царської родини, але особ ливе місце в колекції належало українським історичним діячам. Для на- писання копій 1876 р. Тарновський запросив художника Гаврила Васька, який за основу брав оригінали портретів із родин Ґалаґанів, Горленків, Кочубеїв, Скоропадських, Стороженків та ін. Серед 74 таких портретів – чотири зо- браження Богдана Хмельницького, три – Данила Апостола, по два – Юрія Хмельницького, Івана Самойловича, Івана Мазепи. Не менш рідкісними були в колекції портрети Конашевича-Сагайдачного, Кирила Розумовського, Яна Тарновського, Павла Тетері, Василя Кочубея, Івана Іскри, Петра (Могили), Адама Киселя, Івана Ґонти та ін. Із портретом Івана Мазепи, скопійованим із зображення в церкві Успіння Пресвятої Богородиці Києво-Печерської лаври, Тарновський ніколи не розлучався53. У 1885 р. в Києві побачив світ перший випуск видання «Исторические дея- тели Юго-Западной России в биографиях и портретах», який підготували про- фесори Університету св. Володимира Володимир Антонович і Володимир Бец 51 Каталог украинских древностей коллекции В.В.Тарновского. – С.41–86. 52 Там же. – С.1–5. 53 СуховароваЖорнова О. Родинні портрети Лівобережної України ХVІІІ–ХІХ ст. у колекції Національного музею історії України // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. праць. – Вип.11. – К., 2009. – С.211–212. Український історичний журнал. – 2015. – №6 77Приватні зібрання української старовини Василя та Миколи Тарновських... на основі колекції Василя Тарновського та з його ініціативи. Вони здійснили підготовку цього видання, стурбовані розпорошенням і нищенням багатьох ре- ліквій і приватних (у т.ч. фамільних) колекцій: «Для порятунку від руйнування дорогих залишків минулого можливі два способи: або зібрання предметів робиться надбан- ням громадським і зберігається в особливому приміщенні, гро- мадському музеї, або з речових зразків робляться малюнки, ко- пії у значній кількості примірників. Перший спосіб збереження предметів у часі являє хоча більшу ймовірність, але не абсолют- ну: наприклад у разі війни або ще більше – панування стихійної сили народних мас. Другий спосіб не дає можливості безпосе- редньо бачити й відчувати самі предмети, але зате, можливо, більш увічнює їх за допомогою копії. Історія рясніє повчальними прикладами нищення оригіналів колекцій та збереження відо- мостей про них за допомогою таких копій, завдяки літографсь- кому верстату»54. Станом на той час, за свідченням упорядників, колекція портретів налічувала 44 одиниці. Її передбачалося видати п’ятьма випусками. До першого включено дев’ять фототипічних портретів виборних гетьманів й один портрет макарівського сотника Сави Туптала55. Портретна галерея Тарновського у радянський час була розпорошена по різних музейних уста- новах України. Частина її зберігається нині у Національному музеї історії України56. Величезна колекція «Друковані відтворення карт, малюнків і картин та фотографії» комплектувалася з метою дати всебічне уявлення про Україну, її народ і культуру. Власник музею свідомо збирав друковані копії, оскільки оригінали, що зберігалися в різних місцях, були недоступні широкому загалу. Колекція містила карти і плани; краєвиди місцевостей і населених пунктів; пейзажі; портрети осіб (політичних, громадських діячів, учених, письменни- ків, художників та ін.), котрі за народженням або своєю діяльністю належать до України (понад 450 одиниць); історичні та історично-побутові сюжети; по- бутові картини; зображення церковних предметів, клейнодів, значків, зброї, одягу, прикрас, посуду, меблів, музичних інструментів та ін.; ілюстрації до лі- тературних творів; альбоми з рисунками різного змісту57. Б.Грінченко писав про цей відділ музею: «Для дослідників культури народу являють велику важливість такі колекції, в яких зібрано все, що обертається в масах, – від чудової, художньо виконаної знаменитим гравером копії вели- кого твору до недоладної лубочної картинки, навіть картинки на цукерковому папірці або коробку сірників. У таких широких 54 Бец В.А. От издателя // Исторические деятели Юго-Западной России в биографиях и портре- тах по коллекции Василия Васильевича Тарновского / Сост. В.Б.Антонович, В.Б.Бец. – Вып.1. – К., 1885. – С.III. 55 Там же. – С.IV. 56 СуховароваЖорнова О. Родинні портрети…. – С.211–213. 57 Каталог Музея украинских древностей В.В.Тарновского. – С.6–150. Український історичний журнал. – 2015. – №6 78 Л.Д.Федорова розмірах здійснювалося збирання копій і В.В.Тарновським, і це складає одне з достоїнств його колекції»58. Колекція рукописів налічувала майже 5 тис. одиниць зберігання59. Вона складалася з творів українських письменників ХVІІ–ХІХ ст. та історичних до- кументів, починаючи з ХVІ ст. Більшість з творів була вже видана. До неопублі- кованих належали, зокрема, перший повний переклад Євангелія українською мовою Пилипа Морачевського, який присвятив цій праці майже 30 років свого життя. 1861 р. він надіслав повний переклад Четвероєвангелія Імператорській академії наук у Санкт-Петербурзі. Академіки Олександр Востоков, Олександр Никитенко, Ізмаїл Срезневський висловили думку, що «перекла- дач блискуче виконав своє завдання»60. Аналогічний відгук зробили й богосло- ви. А 20 червня 1863 р. з’явилося розпорядження міністра внутрішніх справ Петра Валуєва про заборону друку будь-яких релігійних чи навчальних книг українською мовою. Лише 1905 р., у відповідь на звернення української гро- мади в Санкт-Петербурзі, дозвіл було одержано. Наступного року Євангеліє надрукувала Московська синодальна друкарня61. У колекції рукописів були й інші цікаві невидані автографи: два твори Д. Де ля Фліза, роман «Искатели счастья» Пантелеймона Куліша, його укра- їнський переклад Біблії та ін. У музеї зберігалися також рукописи Леоніда Глібова, Миколи Костомарова, Михайла Максимовича, листи Миколи Гоголя до Василя Тарновського тощо. Колекція історичних документів містила автографи відомих українських діячів: князя Костянтина Острозького, гетьманів України – від Богдана Хмельницького до Кирила Розумовського та інші документи, що належа- ли до років їхнього гетьманства; документи Малоросійської колегії, родин Лашкевичів, Милорадовичів, Полетик, Тарновських; багато інших цікавих матеріалів з політичної, культурної та побутової історії України62. Колекціонер використовував різні шляхи комплектування своїх колекцій: купував в антикварів, розшукував старожитності в панських маєтках, їздив по селах, листувався з власниками реліквій тощо. При цьому віднайдені пам’ятки він показував відомим українським діячам культури. Його порадниками були Микола Біляшівський, Василь Горленко, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Олександр Лазаревський, Ілля Рєпін, Дмитро Яворницький. Багато визначних українських діячів передали до колекції Василя Тарновського власні архіви, зокрема Пантелеймон Куліш та Олександр Лазаревський. Перший ще за життя переслав для музею колекціонера части- ну своїх рукописних творів – як виданих, так і неопублікованих, решту пере- дала його вдова63. У листі, що надійшов з другою партією рукописів у 1896 р., письменник писав: 58 Каталог Музея украинских древностей В.В.Тарновского. – С.ІV–V. 59 Там же. – С.ІХ–Х. 60 Арполенко Г.П. Морачевський і перший повний переклад Св. Євангелія новоукраїнською мовою // Волинь – Житомирщина. – Вип.10. – Житомир, 2003. – С.212. 61 Там само. – С.213. 62 Каталог Музея украинских древностей В.В.Тарновского. – С.ІХ, 232–364. 63 Тарновський М. Василь Васильович Тарновський… – С.149–150. Український історичний журнал. – 2015. – №6 79Приватні зібрання української старовини Василя та Миколи Тарновських... «Себе вже випроводжаю в інший, не такий, як цей, світ, маків цвіт, що вранці цвіте, ввечері опаде, а Ваше дбайливе збирання попереживає й не народжених іще. Благаю тільки – не випуска- ти цих покидьок моїх за Ваші двері в Києві і за Ваші ворота в Качанівці. Се пам’ятуйте. Списибі Вам. Хто ж би схотів передив- люватись мою покидь, нехай передивлюється у Вашій господі»64. Олександр Лазаревський був головним порадником в атрибуції пам’яток, поповнював зібрання рукописами, гравюрами, старовинними портретами, за- цікавив Василя Тарновського рідкісними книжковими виданнями, відредагу- вав каталог Шевченківської колекції. Йому ж належить думка про передачу музею Чернігівському земству, якому після тривалих коливань і заповів ко- лекцію власник65. «Киевская старина» відзначала в 1902 р.: «Музей малоруських історичних старожитностей В.В.Тарновсь- кого та його Шевченківська колекція – це не порожнеча забава збирачів рідкостей. Це – глибоко-національна справа, виконана В.В.Тарновським перед Батьківщиною. Що він сам так розгля- дав свій музей, найкраще доводить та обставина, що він ніколи не вважав музей своїм фамільним майном. У музеї він завжди вбачав суспільне надбання. Довго не міг він зупинитися на уста- нові, якій він зі спокійною совістю довірив би своє улюблене діти- ще, установі, яка б зберегла його як національну власність»66. У каталозі, виданому 1898 р., власник зібрання писав про своє захоплення: «Ще в молоді роки [...] я задався думкою зібрати якомога повну колекцію пред- метів, що характеризують старовинний побут моєї Батьківщини Малоросії»67. Починаючи з 1876 р. колекціонер узимку жив у Києві, привозив сюди і свій знаменитий музей української старовини, залишаючи в Качанівці ко- лекцію портретів, за винятком портрета гетьмана Івана Мазепи. Першою адресою музею став будинок Олександра Гудим-Левковича на розі вулиць Лютеранської та Левашовської, що не зберігся до наших днів (сучасна адре- са – вул. Шовковична, 29). Господар надавав ще невеликому тоді музеєві одну з кімнат, де Тарновський виставляв свої колекції. Збереглася фотографія цьо- го приміщення, на якій зображено шанувальника старовини, котрий сидить на канапі з шаблею Івана Мазепи в руках, на стінах – килими, козацька хо- лодна й вогнепальна зброя, козацькі прапори та клейноди, герби, портрети гетьманів, у шафах – одяг, посуд, народні керамічні вироби, крашанки та ін. З осені 1882 й до зими 1883 рр. винаймалося приміщення в особняку Гесселя Розенберга на вул. Садовій, 1 (зруйнований), потім нетривалий час – на сучас- ній вул. Терещенківській, 3 (тоді – Олексіївська; особняк перебудовано). Приблизно з 1885 до 1897 рр. Тарновський із родиною мешкав на вул. Володимирській, 48, займаючи весь двоповерховий будинок Ізраїля Бродського (пізніше надбудований). На початку 1890-х рр., коли фінансове становище 64 Там само. – С.150. 65 Памяти В.В.Тарновского, А.М.Лазаревского и Н.В.Шугурова // Киевская старина. – 1902. – Т.LХVІІІ. – Июль – август. – С.284. 66 Там же. – С.290. 67 Каталог украинских древностей коллекции В.В.Тарновского. – С.1. Український історичний журнал. – 2015. – №6 80 Л.Д.Федорова значно погіршилося, Василь Васильович поставив завданням перетворити своє зібрання на загальнодоступний музей. Тоді й було систематизовано ко- лекції, видано каталоги. Музей українських старожитностей займав у будин- ку Бродського цілий поверх68. Колекції розміщувалися в окремих скляних віт- ринах, вони були систематизованими, а бібліотека налічувала понад 20 тис. томів. Вона включала рукописи ХVІ–ХІХ ст., українські стародруки, ноти, малюнки, портрети українських історичних діячів та діячів культури тощо. Доки музей перебував у Києві, він був відкритий для відвідувачів безкоштов- но, а екскурсоводом був сам Василь Васильович, незважаючи на поважний вік і паралізовані ноги (рухався у самокатному кріслі). Він надзвичайно радів, коли бачив непідробний інтерес до експонатів, а відтак – до національного минулого. Борис Грінченко опублікував 1900 р. у «Літературно-науковому ві- стнику» під псевдонімом «Немірич»69 статтю про музей Василя Тарновського в Києві, в якій відзначив, що його роблять «винятковим, єдиним і незрівняним» від- діли козацький і Шевченків. Значення першого з них він охарактеризував так: «Тарновський зібрав речей козацького періоду стільки, як нїхто, а що його річи здебільшого вельми гарні, то ся коллєкция його є величезним національним українським скарбом. Історик, поет, маляр, скульптор, драматичний артист, схотївши працювати на теми з тих часів, не можуть обминути сього музею і знайдуть там надзвичайно багатий матеріал задля своєї потреби. Звісно кож- ному, як тяжко доводить ся, напр. драматургови, або ще біль- ше – повістареви, коли він хоче змалювати побут тих часів: у нас досї не зроблено нїякої роботи, з якої охочий міг би бачити, як жили, що їли й пили, в що вдягались, як убирали хати, як і в що бавили ся etc. etc. наші козацькі предки»70. Слід зазначити, що зібрання постійно поповнювалося під час перебування в Києві. Так, наприкінці 1898 – на початку 1899 рр. до нього надійшли дуже цінні пам’ятки. Прапор Переяславського полку 1762 р. раніше перебував у маєтку князя М.Воронцова у с. Мошни (нині Черкаський р-н). Пірнач черні- гівського полковника Павла Полуботка (у 1722–1724 рр. – наказний гетьман) Тарновський придбав у його нащадків Милорадовичів у Полтаві. Пірнач був срібним, позолоченим, із шістьма ажурними «перами». Серед нових надхо- джень – шаблі, рушниці, порохівниці, деталі старовинного костюма, дукачі та різні предмети домашнього вжитку. У числі останніх – скляний бокал київ- ського митрополита Тимофія (Щербацького) з його гербом та ініціалами. Одна з шабель належала вірогідно комусь із козацької старшини, про що свідчить її оздоблення: ручка й оковки на піхвах були виконані зі срібла та позолочені. Невелика мортирка гадяцького полковника (1709–1715 рр.), потім генерально- го судді Івана Чарниша слугувала швидше для салютів, ніж для воєнних дій. 68 Тарновський М. Василь Васильович Тарновський... – С.160–161; Хорунжий Ю.М. Ук раїнсь- кі меценати… – С.16–17. 69 Родіонова Н. Етнографічно-фольклористична діяльність Бориса Грінченка // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Історія. – Вип.82/84. – К., 2006. – С.45. 70 Немірич. Музей Василя Тарновського. – С.109–110. Український історичний журнал. – 2015. – №6 81Приватні зібрання української старовини Василя та Миколи Тарновських... На її належність указують начальні букви навколо герба. Порохівниця з рога лося прикрашена з одного боку гравійованим орнаментом, а на іншому боці зроблені написи з ім’ям власника «Сава козак» та датою «Года 1707»71. Загалом за 40 років збирання було сформовано надзвичайно цінні колекції з націо- нальної історії. Географічно більшість із них походила з Лівобережної України та Запоріжжя, тобто з колишньої Гетьманщини й Січі. У Києві Василь Тарновський входив до складу Старої Громади, нада- вав фінансову допомогу редакції журналу «Киевская старина», підтримував Київську рисувальну школу. Значні витрати на благодійництво й колекціо- нування, широкий спосіб життя, заведений у Качанівці, поставили його на межу розорення. 1897 р. він змушений був продати садибу в Качанівці цукро- заводчику Павлові Харитоненку. Щоб розмістити музей і цінні речі, вивезе- ні до Києва, Тарновські винайняли велику квартиру в будинку №42 на вул. Володимирській72. Із моменту отримання дозволу на вшанування пам’яті Т.Шевченка Василь Тарновський не пропустив жодного Шевченківського вечора, що його влаштувало Київське літературно-артистичне товариство (у 1896– 1901 рр. містилося на сучасній вул. Рогнідинській, 1/13)73. Його племінник Михайло Тарновський писав про це: «Хворий, спираючись на палицю, підтримуваний двома служни- ками, ледь пересуваючи ноги, піднімався він, лаячи свої ноги і закликаючи всіх чортів, на другий поверх й, незважаючи на оче- видну втому, висиджував дійство до кінця. Шкода було дивити- ся на старого, який стояв біля підніжжя могили, але водночас це було зворушливо, а для багатьох, якщо хочете, й повчально»74. Упродовж останніх років свого життя Василь Тарновський здійснював своєрідне паломництво в Канів на могилу Кобзаря. При цьому винаймався пароплав, збиралися вся сім’я та інші шанувальники пам’яті поета. Його ста- раннями та його власним коштом на могилі підтримувався порядок, було вста- новлено перший пам’ятник – великий чавунний хрест, відлитий 1883 р. за про- ектом архітектора Віктора Сичугова. На п’єдесталі пам’ятника був барельєф Тараса Шевченка роботи мецената. А в день смерті поета Василь Васильович улаштовував поминальний обід, на який збиралася, серед інших, і вся редак- ція «Киевской старины»75. Василь Васильович та його брат Яків Васильович належали до кола киян, які впродовж майже 20 років намагалися заснувати в місті публічний музей. 71 В собрание украинских древностей В.В.Тарновского… / Археологическая летопись Южной России // Киевская старина. – 1899. – Т.LXIV. – Февраль. – С.105; Из коллекции В.В.Тарновс- кого // Там же. – Т.LXV. – Май. – С.120–121. 72 Тарновський М. Василь Васильович Тарновський... – С.161. 73 Кальницький М. Будинок 2-ї пол. 19 ст., в якому містилося Київське літературно-артистич- не товариство // Звід пам’яток історії та культури України: Київ: Енциклопедичне видання. – Кн.1. – Ч.3: С–Я. – К., 2011. – С.204–205. 74 Тарновський М. Василь Васильович Тарновський… – С.156. 75 Там само. – С.156–157; ТараханБереза З.П. Василь Тарновський та па м’ят ник- хрест… – С.65–68. Український історичний журнал. – 2015. – №6 82 Л.Д.Федорова Хто за цим стояв свідчить перелік осіб, запрошених на нараду з цього питання до київського, подільського й волинського генерал-губернатора О.Ігнатьєва. Таких нарад було дві – 7 і 21 травня 1894 р. В останній взяли участь відо- мі вчені, підприємці, купці, архітектори, державні та інші діячі: Володимир Антонович, Лазар і Лев Бродські, Володимир Вельяминов-Зернов, Абрам Золотницький, Олександр Лазаревський, Володимир Ніколаєв, Микола Рєпнін, Всеволод Рубінштейн, Василь Симиренко, Степан Сольський, Василь і Яків Тарновські, Олександр Терещенко, Володимир Толлі, Лев Томара, Дмитро Федоров, Богдан Ханенко, Микола Хряков. Вони підтримали пропози- цію утворити міський музей, деякі з них відразу пожертвували на споруджен- ня будинку музею гроші, інші висловили бажання передати музею власні ко- лекції, зокрема зібрання рукописів, актових матеріалів тощо. У тому році при київському, подільському й волинському генерал-губернаторі О.Ігнатьєві було організовано Комітет для розробки питання про влаштування в Києві музею з підготовчою комісією при ньому на чолі з віце-губернатором Д.Федоровим76. Створенням музею займалося постале в 1897 р. Київське товариство ста- рожитностей і мистецтв. Василь Тарновський був обраний членом першого правління цього товариства (1897–1899 рр.)77. Робота була успішно завершена. У 1899 р. відкрився Київський музей старожитностей і мистецтв, який 1904 р. змінив назву на Київський художньо-промисловий і науковий музей. Зберігся його будинок на сучасній вул. Михайла Грушевського, 6, де нині функціонує Національний художній музей України, перші колекції якого було зібрано саме у цьому приміщенні. У 1899 р., в останній рік свого життя, Василь Тарновський передав засно- ваному у тому році пересувному музею навчальних посібників Київського то- вариства грамотності 44 таблиці зображень українських старожитностей78. Василь Васильович помер 13 (25) червня 1899 р., його поховали на Аскольдовій могилі в Києві, де з білого мармуру було споруджено величний родинний мавзолей. У 1930-х рр. Аскольдову могилу перетворили на парк, кладовище ліквідували, а більшість надгробків знищили. Прах колекціоне- ра було перенесено на Звіринецький цвинтар79. Відомий український діяч Микола Шугуров – автор некролога на його смерть, опублікованого в «Киевской старине», писав: «В.В.Тарновський не належав до тих колекціонерів, які, зібрав- ши скарби, зберігають їх під спудом і неохоче допускають інших до користування ними. Навпаки, він завжди був радий пред- ставити кожному можливість користуватися тим, що він зібрав, і впродовж багатьох років він був занепокоєний думкою зробити свій музей громадським надбанням, доступним для загального користування»80. 76 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАК України). – Ф.442. – Оп.658. – Спр.1. – Арк.2, 48. 77 Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (далі – ЦДАМЛМ України). – Ф.648. – Оп.1. – Спр.4. – Арк.38. 78 ЦДІАК України. – Ф.318. – Оп.1. – Спр.1532. – Арк.4. 79 Проценко Л.А. Київський некрополь: Путівник-довідник. – К., 1994. – С.256. 80 Н.Ш. Памяти В.В.Тарновского // Киевская старина. – 1899. – Т.LXVI. – Июль. – С.132. Український історичний журнал. – 2015. – №6 83Приватні зібрання української старовини Василя та Миколи Тарновських... У 1928 р. академік Костянтин Воблий, намагаючись повернути націоналі- зоване майно в Києві племінникові Василя Тарновського, звернувся до голови ВУЦВК: «Музей свій Тарновський хотів був передати місту Києву, і тільки че- рез те, що реакційна й українофобська міська дума одмовилась цей неоцінен- ний дар прийняти, він, як чернігівський з роду, передав його Чернігівському земству»81. Наприкінці 1896 р. Василь Васильович написав заяву на ім’я голови Чернігівської земської управи Федора Уманця з пропозицією передати свій му- зей у власність губернського земства з умовою, «щоб він розміщувався у ста- ровинному будинку над Десною, за собором, і був відкритий для огляду його публікою на підставі відомих правил»82. Але справа з приміщенням затягнула- ся. У духовному заповіті від 6 липня 1899 р. Василь Тарновський заповів свої колекції Чернігівському губернському земству без права їх відчуження та пере- міщення з міста Чернігова, а також ставив умову, щоб музей носив його ім’я83. Олександр Лазаревський разом з Володимиром Антоновичем, допоки в Чернігові не було збудоване приміщення для музею, влаштували зібрання на тимчасове зберігання до Київського музею старожитностей і мистецтв. Федір Уманець, Ілля Шраг, Борис Грінченко, Микола Біляшівський, виконуючи волю небіжчика, зробили опис колекцій і перевезли їх у приміщення музею, а рукопи- си, книги, шевченкіану перевезли до Чернігова. Уповноважений Чернігівського земства Борис Грінченко передав зібрання за описом наприкінці вересня Київському товариству старожитностей і мистецтв, де воно зберігалося до осені 1901 р. У 1899 р. київська частина колекцій була представлена на виставці в му- зеї з нагоди ХІ археологічного з’їзду, що проходив у Києві. 1900 р. Б.Грінченко разом з дружиною безоплатно підготував каталог зібрання84. У 1902 р. єдиний в Російській імперії музей українських старожитностей Чернігівського губернського земства почав приймати відвідувачів, 1906 р. йому присвоїли ім’я Василя Тарновського85. Свідоме українське громадянство високо цінувало «жертволюбність» колекціонера та його прагнення зберегти національні пам’ятки в музеї, доступному відвідувачеві будь-якого стану. «Українській же громаді треба добре та добре пам’ятати, яку культурну вагу він має. […] сей музей – не чернігівського зем- ства власність, а всього вкраїнського народу, – писав Борис Грін- ченко (Немірич). – Через те він мусить бути під контролею усьо- го громадянства […] Тільки так чинячи збережемо ми наш скарб і передамо його потомкам цїлий, ще й побільшений»86. 81 Друг О., Малаков Д. Особняки Києва. – К., 2004. – С.589. 82 Половникова С.О. Історія заснування Музею українських старожитностей ім. В.В.Тарновського мовою документів // Скарбниця української культури: Зб. наук. праць. – Вип.2. – Чернігів, 2002. – С.20. 83 Там само. – С.25. 84 Приём собрания украинских древностей В.В.Тарновского. – С.52; Оксенич М. Шляхи фор- мування збірки Національного музею історії України // Скарбниця української культури: Зб. наук. праць. – Вип.8. – Чернігів, 2007. – С.169; Лаєвський С.Л., Линюк Л.П. Музей українських старожитностей… – С.7. 85 Половникова С. Музей українських старожитностей ім. В.В.Тарновського. – С.35, 37. 86 Немірич. Музей Василя Тарновського. – С.125. Український історичний журнал. – 2015. – №6 84 Л.Д.Федорова У 1923–1925 рр. музей включили до складу Чернігівського історичного музею, що 1991 р. одержав ім’я Василя Тарновського87. Як уже зазначало- ся, частина предметів на сьогоднішній день втрачена. У каталозі 1898 р., наприклад, зафіксовано 80 предметів колекції церковної металопластики ХVІІ–ХVІІІ ст. Їх систематизовано у два розділи: церковне начиння (55 оди- ниць); ікони в шатах, панагії, іконки, хрести тощо (25 предметів). До колек- ції належали даро хранительниці, потири, свічки, лампади, кадила, оправи Євангелій, блюда, напрестольні й натільні хрести, ікони в шатах тощо. Деякі з пам’яток мали вкладні записи або написи, пов’язані з історичними особами (запорізьким курінним отаманом Іваном Кравчиною, полтавським пол- ковником Василем Полуботком, чернігівським архієпископом Амвросієм (Дубневичем) та ін.). Нині у зібранні Чернігівського історичного музею імені В.Тарновського виявлено лише 18 пам’яток із зазначеної колекції88. Із 315 примірників колекції рукописних книг сучасного музею 79 надійшло у складі зібрання Василя Тарновського89. Значну частину пам’яток втрачено під час Другої світової війни, зокрема ма- теріали археологічного фонду90. Повністю втрачено твори малярства, фотографії, репродукції картин, карти. Ще 1933 р., порушуючи волю мецената, з Чернігова забрали шевченківську колекцію (нині вона розподілена між Національним му- зеєм Тараса Шевченка і відділом рукописів Інституту літератури НАН України). У повоєнний час речі з колекцій вилучалися на користь Національного музею історії України, Національного художнього музею, Центрального державного архіву діячів літератури СРСР, Чернігівського літературно-меморіального му- зею-заповідника Михайла Коцюбинського, Національного історико-культурно- го заповідника «Переяслав-Хмельницький» тощо. Археолог, колекціонер, двоюрідний брат Василя Тарновського (молод- шого) Тарновський Микола Якович (1858–1898 рр.) народився у с. Потоки Канівського повіту Київської губернії (нині с. Потік Миронівського р-ну Київської обл.), де був родинний маєток Тарновських. У 1845 р. тут у Василя Тарновського (старшого) побував Тарас Шевченко91, улітку 1859 р. він відвідав у Потоці Якова Васильовича92. Микола Якович закінчив колегію Павла Ґалаґана в Києві. Його батькові – одному з найбагатших київських домовласників та землев- ласників Південно-Західного краю – належав особняк на сучасній вул. Золотоворітській, 2 (тепер перебудований). Тут часто бував художник Михайло Врубель, який близько зійшовся з родиною Тарновських93. У 1911 р. Яків Тарновський подарував Київському художньо-промисловому 87 Лаєвський С.Л., Линюк Л.П. Музей українських старожитностей… – С.7. 88 Арендар Г. Церковні старожитності Василя Тарновського // Скарбниця української культу- ри: Зб. наук. праць. – Вип.8. – Чернігів, 2007. – С.3. 89 Ситий І.М. Рукописні книги у зібранні Чернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського // Там само. – Вип.4. – С.3. 90 Черненко О.Є. Археологічна колекція... – С.35. 91 Мелочи из жизни Шевченко / В.В.Тарновский // Киевская старина. – 1897. – Т.LVI. – Февраль. – С.32. 92 Зленко Г. Трагедія археолога-аматора… – С.12. 93 Друг О., Малаков Д. Особняки Києва. – С.364–369. Український історичний журнал. – 2015. – №6 85Приватні зібрання української старовини Василя та Миколи Тарновських... і науковому музею кишеньковий альбом художника з дев’ятьма малюнками олівцем та акварель94. Микола Тарновський був корнетом Лейб-гвардійського полку. Після вихо- ду у відставку проживав у власному маєтку на Канівщині95. На навколишніх територіях було виявлено багато археологічних об’єктів – кургани, городища, в землі селяни часто знаходили старожитності. Тут проводили розкопки такі відомі київські археологи, як Володимир Антонович, Микола Біляшівський, Вікентій Хвойка, археолог і військовий історик, директор Артилерійського му- зею у Санкт-Петербурзі (нині Військово-історичний музей артилерії, інженер- них військ і військ зв’язку) Микола Бранденбург. Захопившись археологією, з 1895 р. Микола Тарновський щоліта проводив розкопки у Київській та Полтавській губерніях. Як свідчать сучасники, з вра- жаючою енергією він взявся за нову для нього справу, досліджуючи переваж- но кургани біля таких населених пунктів, як Тростянець, Лазурці, Грищенці, Пищальники, Миколаївка, Потоки, Ковалі, Хмільна, Ромашка. Крім того, провів розвідувальні розкопки городищ біля сіл Леплява, Сахнівка (городи- ще Дівиця), Капоночі («замковище»), Бабичі, Хмільна, Пекарі (Княжа гора). Цікавився і випадковими знахідками, придбавши у місцевих селян значну кількість цінних археологічних пам’яток. Микола Бранденбург, який прово- див розкопки у Канівському повіті часто разом з Тарновським, згадував: «Не раз особисто при мені до нього приносили різні речі не тіль- ки з найближчих околиць, але й з інших повітів і навіть губер- ній; не раз ставалося, що, почувши про яку-небудь знахідку, іноді за 30–40 верст, незважаючи ні на погану погоду, ні на гид- кі дороги, щоб тільки не пропустити нагоду, і в результаті всього цього колекція його включала багато предметів високого архео- логічного інтересу»96. Під час розкопок одного з курганів на Княжій горі біля с. Пекарі Микола Тарновський відкрив могилу з рештками кістяка людини, при якому виявився бронзовий кельт. Тим самим йому вдалося зробити дуже важливе відкриття, тобто констатувати наявність могил бронзового віку на Середній Наддніпрянщині, що до тих пір заперечувалося багатьма археологами. Там само, на Канівщині, археолог знайшов зразки озброєння скіфо-сарматської доби – меч, два списи, набірний шкіряний пояс і рештки сагайдака з бронзо- вими стрілами. Згадане озброєння колекціонер подарував Артилерійському музею у Санкт-Петербурзі, як і рідкісний стародавній шолом з одного з погра- бованих курганів. Серед куплених речей у зібранні були зразки зброї бронзового віку, бойова сокира-молот із рогу тощо. Було сформовано також колекцію римських монет, предметів пізнього князівського періоду, зокрема цікавий екземпляр енкол- піона з перегородчастою емаллю тощо97. 94 Отчёт Киевского художественно-промышленного и научного музея имени государя импера- тора Николая Александровича за 1911 г. – К., 1912. – С.9. 95 Друг О., Малаков Д. Особняки Києва. – С.364–370. 96 Бранденбург Н. Памяти Н.Я.Тарновского… – С.112. 97 Там же. – С.113. Український історичний журнал. – 2015. – №6 86 Л.Д.Федорова Частину знахідок з Канівщини колекціонер передав церковно-археологіч- ному музею при Київській духовній академії98. Він мріяв, щоб його великі й різноманітні археологічні колекції перейшли до фондів національного музею. Зібрання налічувало декілька тисяч археологічних предметів. Власник зраз- ково впорядкував його й розмістив матеріали у спеціально виготовлених віт- ринах (їх було, за одними даними, – 26, за іншими – 63), розпочав укладання каталогу, але передчасна смерть не дозволила завершити роботу. Він входив до числа організаторів ХІ археологічного з’їзду в Києві, був членом розпоряд- чого комітету з його підготовки. Мріяв прийняти в 1899 р. учасників з’їзду на Княжій горі в особливій археологічній обстановці, готував доповідь про нові знахідки римських монет на Середній Наддніпрянщині. Навесні 1898 р. під час розкопок Тарновський заразився черевним тифом і 11 вересня того ж року помер у власній садибі в с. Пекарі Черкаського повіту. Микола Бранденбург засвідчив, що часто в польових умовах не було ніякого комфорту, а Микола Якович був незамінним товаришем, добрим і енергійним, делікатним і уважним: «Чимало днів і ночей мені довелося провести пліч-о-пліч з ним то в тісній селянській хаті, то в палатці серед поля, і жодного разу він не викликав проти себе якогось, навіть скритого незадоволен- ня. […] ніякі злигодні його не лякали; сьорбали бувало, ми з ним тижнями на розкопках і селянський борщ, і капусняк власного на керосиновій кухні приготування, і це ніяк не впливало на його настрій і не охолоджувало завзяття до праці, а між тим він у жит- ті своєму бачив багато, був членом сім’ї заможної, звик до повного достатку і в свій час пожив досить широко, про що любив згадува- ти, іронізуючи, утім, над помилками своєї молодості й називаючи себе жартома “коли я був аркадським принцом”!»99. Відчуваючи близьку смерть, зробив розпорядження, згідно з яким усі зіб рані ним старожитності мали перейти до церковно-археологічного музею при Київській духовній академії. Цей заповіт не було оформлено офіційно. За словами археолога, майбутнього директора міського музею в Києві Миколи Біляшівського, «покійний сподівався на людську совість»100. На жаль, зібран- ня, яке становило зміст останніх років життя його власника, уже через місяць після його смерті розпродавалося з публічних торгів у Києві. Більшість пред- метів розкупили торгівці старожитностями, і ця частина колекції фактично втрачена для науки, незначна кількість пам’яток потрапила до шанувальни- ків старовини101. Зібрання Миколи Тарновського не знайшло належного відображення і в публікаціях. Воно було розпродане частинами спадкоємцями, які не були заці- кавлені у створенні музею, а заповіт не був належно оформлений. 1898 р. одну вітрину з хрестами придбав Василь Тарновський102. Через високу вартість 98 Курінний П. Історія археологічного знання про Україну. – С.66. 99 Бранденбург Н. Памяти Н.Я.Тарновского… – С.115. 100 Н.Б. Николай Яковлевич Тарновский (Некролог). – С.84. 101 Там же. – С.82–84. 102 Черненко О.Є. Археологічна колекція… – С.33. Український історичний журнал. – 2015. – №6 87Приватні зібрання української старовини Василя та Миколи Тарновських... нерозпроданими залишилися 26 невеликих, вишукано зроблених вітрин. На вторинних торгах усе це купили родичі Миколи Тарновського. Перед бача- ло ся передати пам’ятки до одного з музеїв Києва. Микола Біляшівський опу- блікував їх короткий опис. Усі предмети у вітринах були пронумеровані, а за підготовленими власником каталогами можна було встановити походження кожної речі. В одній вітрині містилися речі кам’яного віку: дві булави, знайде- ні біля сіл Грушеве і Москалівка Київського повіту; сокири-молоти та їх фраг- менти – з Канівського повіту. Дві вітрини були заповнені знахідками в курга- нах біля сіл Бурти, Ємчиха, Грищенці, Казарівка, Синявка Канівського повіту Київської губернії, біля с. Халча Київського повіту, с. Келеберда Золотоніського повіту Полтавської губернії. Із бронзових предметів великий інтерес представляла булава, зна- йдена під час корчування лісу біля с. Поташна на Київщині. У колекції були також фрагмент бронзової форми для відливання стріл із с. Грищенці Канівського повіту; ціла низка бронзових фібул, браслетів, прикрас, стріл із різних місць Канівського повіту. Багато предметів походили з роз- відувальних розкопів із городища біля с. Леплява Золотоніського повіту Полтавщини: бронзові кільця, браслети, фібули, пряжки, прикраси, різні залізні предмети, грузила, пряслиця, буси, а також масивні мідні сокири. Було декілька мечів-кинджалів перехідної форми від залізної до бронзової доби – з м. Корсунь Черкаського повіту Київської губернії, багато різних дрібних предметів із випадкових знахідок переважно в Канівському повіті. Особливо великим був підбір залізних знарядь, зброї, прикрас із городища Княжа гора біля с. Пекарі на Канівщині. З інших речей великокнязівської епохи Микола Біляшівський відзначив хрест-енколпіон, декілька натіль- них хрестиків, персні з різних місць Канівського повіту, срібну гривну нов- городського типу з с. Пекарі та дві срібних гривни київського типу з горо- дища Княжа гора103. У кінці 1899 р. сестра небіжчика Наталія Тарновська (Мацнева) пере- дала київському Музеєві старожитностей і мистецтв колекцію свого брата: 25 вітрин, 26 посудин і 2 вітрини монет, загалом – 709 номерів старожитностей і 339 монет104. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Київ був центром формування на- ціональних і провідних профільних, центральних музеїв у Наддніпрянській Україні. Процес становлення таких культурних установ був викликаний сус- пільною потребою і відбувався в єдиному річищі із загальноєвропейським націо нальним піднесенням. У зазначений час у Києві сформувалися різно- манітна за профілем, масштабами, адміністративним підпорядкуванням, формами і напрямами діяльності музейна мережа різного підпорядкування. Паралельно розвивалось і приватне колекціонування, яке відповідало полі- тичним, ідеологічним та культурним процесам в Україні в умовах перебуван- ня у складі Російської імперії. Разом з тим приватні зібрання та колекції, які 103 Б. Собрание древностей Н.Я.Тарновского. – С.53–54. 104 ЦДАМЛМ України. – Ф.648. – Оп.1. – Спр.2. – Арк.124–126; Археологическая летопись // Киевская старина. – 1900. – Т.LXVIII. – Январь. – С.59. Український історичний журнал. – 2015. – №6 88 Л.Д.Федорова відіграли значну роль у становленні й розвитку музейної справи в Києві, досі не піддавалися комплексному аналізу. За своїм соціокультурним статусом приватні зібрання братів Тарновських значно різнилися. Василь Васильович урешті-решт перетворив свої колекції на музей, відкритий для огляду і вивчення пам’яток. Фактично Музей україн- ських старожитностей був єдиним у Києві загальнодоступним приватним му- зеєм. Він цілком відповідав сучасному визначенню такої культурної установи, яке зафіксоване у статуті Міжнародної ради музеїв (ICOM) у 1974 р.: «Музей – постійна некомерційна установа, покликана слугува- ти суспільству та сприяти його розвиткові, доступна широкій публіці, займається придбанням, збереженням, дослідженням, популяризацією та експонуванням матеріальних свідоцтв про людину й середовище її проживання в цілях вивчення, освіти, а також для задоволення духовних потреб»105. І головне, Музей українських старожитностей Василя Тарновського був єдиним, суто національним, приватним зібранням у Києві. Завдяки самовід- даній і доброчинній праці колекціонера збережено тисячі пам’яток з історії України, які є уречевленими свідками самобутності національної культури, а сам власник відіграв значну роль у розвитку музейної справи в місті. Зібрання Миколи Тарновського мало велику історичну цінність, було до- волі добре вивчене й систематизоване. Пам’ятки з його складу, застосовуючи спеціальну музеєзнавчу термінологію, визначаються як предмети музейно- го значення, а не музейні предмети. Закон України «Про музеї та музейну справу» (1995 р.; ст.2) визначає їх таким чином: «Предмет музейного значен- ня – культурна цінність, особливі ознаки якої є підставою для внесення її до Музейного фонду України та набуття статусу музейного предмета з метою збе- реження, вивчення і публічного представлення»106. Згадаємо, що сам власник бажав передати колекції до музею, був дарувальником кількох сучасних йому музеїв. За профільною ознакою обидва зібрання належали до історичних, а Миколи Тарновського – ще й до підгрупи археологічних. 105 Каулен М.Е., Мавлеев Е.В. Музей // Российская музейная энциклопедия. – Т.1. – Москва, 2001. – С.395. 106 Закон України «Про музеї та музейну справу» [Електронний ресурс]: http://zakon2.rada.gov. ua/laws/show/249/95-%D0%B2%D1%80 The article reviews one of the aspects of museology development in Kyiv – private col- lecting. By the example of the collections of the representatives of the famous family, it elucidates their contribution into the process of national culture values preservation and museum fund of Ukraine formation. Keywords: museology in Ukraine, private collecting, museums, Tarnovs’ki family.

Приватні зібрання української старовини Василя та Миколи Тарновських у контексті історії музейної справи в Києві

Репозитарії

Схожі ресурси