Степ і море в історії України. Кілька слів щодо пляну і перспектив сього досліду (вступна стаття О.В.Яся)

У статті М.Грушевського актуалізується роль і значення степу й моря як географічної, кліматичної та природної підоснови територіальної («порайонної») історії України у світлі багатоманітних соціальних, політичних, етнокультурних, демографічних, господарських, транспортних, колонізаційних, комунікац...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2016
Автор:	Грушевський, М.С.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2016
Назва видання:	Український історичний журнал
Теми:	Історіографічна класика
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109778
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Степ і море в історії України. Кілька слів щодо пляну і перспектив сього досліду (вступна стаття О.В.Яся) / М.С. Грушевський // Український історичний журнал. — 2016. — № 1. — С. 176-194. — Бібліогр.: 53 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-109778
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1097782016-12-15T03:02:38Z Степ і море в історії України. Кілька слів щодо пляну і перспектив сього досліду (вступна стаття О.В.Яся) Грушевський, М.С. Історіографічна класика У статті М.Грушевського актуалізується роль і значення степу й моря як географічної, кліматичної та природної підоснови територіальної («порайонної») історії України у світлі багатоманітних соціальних, політичних, етнокультурних, демографічних, господарських, транспортних, колонізаційних, комунікаційних та інших трансформацій. Висунуто й обґрунтовано тезу про нагальну потребу демонтажу конструкта «Новоросія» та розриву з «новоросійською» концептуалізацією в історії Південної України з перспективи українського історієписання другої половини 1920 – початку 1930-х рр. Розглянуто передісторію й метаморфози у формуванні знищеного порайонного збірника «Полуднева Україна». In M.Hrushevs’kyi’s work author analyzed the role and significance of the steppe and sea as a geographical, climatic and natural underlying reason of territorial (“district-by-district”) history of Ukraine in the light of varied transformations: social, political, ethno cultural, demographic, economical, transport, colonialist, communicational etc. The article put forward and substantiated the thesis about urgent need of “Novorossiya” construct dismantling and rupture of “novorossia” conceptualization on the South Ukraine from the view of Ukrainian historiography of second half of 1920 – early 1930th. Also considered the prehistory and metamorphoses in the formation of the destroyed district-by-district collection “South Ukraine”. 2016 Article Степ і море в історії України. Кілька слів щодо пляну і перспектив сього досліду (вступна стаття О.В.Яся) / М.С. Грушевський // Український історичний журнал. — 2016. — № 1. — С. 176-194. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109778 94:908 (477.7) uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історіографічна класика Історіографічна класика
spellingShingle	Історіографічна класика Історіографічна класика Грушевський, М.С. Степ і море в історії України. Кілька слів щодо пляну і перспектив сього досліду (вступна стаття О.В.Яся) Український історичний журнал
description	У статті М.Грушевського актуалізується роль і значення степу й моря як географічної, кліматичної та природної підоснови територіальної («порайонної») історії України у світлі багатоманітних соціальних, політичних, етнокультурних, демографічних, господарських, транспортних, колонізаційних, комунікаційних та інших трансформацій. Висунуто й обґрунтовано тезу про нагальну потребу демонтажу конструкта «Новоросія» та розриву з «новоросійською» концептуалізацією в історії Південної України з перспективи українського історієписання другої половини 1920 – початку 1930-х рр. Розглянуто передісторію й метаморфози у формуванні знищеного порайонного збірника «Полуднева Україна».
format	Article
author	Грушевський, М.С.
author_facet	Грушевський, М.С.
author_sort	Грушевський, М.С.
title	Степ і море в історії України. Кілька слів щодо пляну і перспектив сього досліду (вступна стаття О.В.Яся)
title_short	Степ і море в історії України. Кілька слів щодо пляну і перспектив сього досліду (вступна стаття О.В.Яся)
title_full	Степ і море в історії України. Кілька слів щодо пляну і перспектив сього досліду (вступна стаття О.В.Яся)
title_fullStr	Степ і море в історії України. Кілька слів щодо пляну і перспектив сього досліду (вступна стаття О.В.Яся)
title_full_unstemmed	Степ і море в історії України. Кілька слів щодо пляну і перспектив сього досліду (вступна стаття О.В.Яся)
title_sort	степ і море в історії україни. кілька слів щодо пляну і перспектив сього досліду (вступна стаття о.в.яся)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2016
topic_facet	Історіографічна класика
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109778
citation_txt	Степ і море в історії України. Кілька слів щодо пляну і перспектив сього досліду (вступна стаття О.В.Яся) / М.С. Грушевський // Український історичний журнал. — 2016. — № 1. — С. 176-194. — Бібліогр.: 53 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT gruševsʹkijms stepímorevístorííukraínikílʹkaslívŝodoplânuíperspektivsʹogodoslíduvstupnastattâovâsâ
first_indexed	2025-07-07T23:38:47Z
last_indexed	2025-07-07T23:38:47Z
_version_	1837033354431561728
fulltext	Український історичний журнал. – 2016. – №1 ІСТОРІОГРАФІЧНА КЛАСИКА УДК 94:908 (477.7) Соціогуманітарне знання 1920-х рр. тяжіло до конструювання цілостей у вигляді соціологізованої історії в її різних варіаціях, яка в тому чи іншому вигляді виводила на перший план наукових студій «масову» або «колективну» людину. Утім представ- лення історії як національної минувшини повсякчас висувало низку питань щодо про- сторової структури, зв’язків і прикмет різних районів/реґіонів, котрі, за великим рахун- ком, плавно перетікали на поле відкриття, осягнення та представлення України як багатоманітної територіальної цілісності з її неповторними властивостями й рисами. Недаремно питання геологічного, фізико-географічного, господарського, демографіч- ного, мовного, етнокультурного та іншого районування України пролягають суцільним рефреном в українській соціогуманітаристиці початку ХХ ст., що виразно простежуєть- ся у студіях К.Воблого, М.Дольницького, Ф.Петруня, С.Рудницького, А.Синявського, П.Тутківського, І.Фещенка-Чопівського та інших учених. Із такої перспективи науково-дослідний та організаційно-інституціональний проект М.Грушевського 1924 р., який спричинився до заснування чотирьох комі- сій порайонного дослідження історії України – історії Києва і Правобережжя, історії Лівобережної України, історії Полудневої (Степової) України, історії Західної України, було зорієнтовано на студіювання реґіональної минувшини1. Цей проект відображав 1 Див. докл.: Папакіна Т.П. Діяльність комісій порайонного дослідження історії України ВУАН (на матеріалах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського) // Рукописна та книжкова спадщина України. – Вип.5. – К., 2000. – С.92–106. * У статті М.Грушевського актуалізується роль і значення степу й моря як геогра- фічної, кліматичної та природної підоснови територіальної («порайонної») істо- рії України у світлі багатоманітних соціальних, політичних, етнокультурних, демографічних, господарських, транспортних, колонізаційних, комунікаційних та інших трансформацій. Висунуто й обґрунтовано тезу про нагальну потребу демонтажу конструкта «Новоросія» та розриву з «новоросійською» концептуалі- зацією в історії Південної України з перспективи українського історієписання дру- гої половини 1920 – початку 1930-х рр. Розглянуто передісторію й метаморфози у формуванні знищеного порайонного збірника «Полуднева Україна». Ключові слова: Південна Україна, Новоросія, російщення, реґіональна історія, українська історіографія, реґіональні («порайонні») збірники. М.С.ГрушевСьКий СТЕП І МОРЕ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ. КІЛЬКА СЛІВ ЩОДО ПЛЯНУ І ПЕРСПЕКТИВ СЬОГО ДОСЛІДУ Український історичний журнал. – 2016. – №1 Степ і море в історії України... 177 провідні тенденції тодішньої наукової концептуалізації й, водночас, репрезентував ориґінальні авторські спроби та устремління щодо подальшого соціологічного кон- струювання, представлення національної історії, передусім у світлі реґіонального/по- районного поділу України на засадах культурно-історичної локалізації й диференціа- ції. Як наголошував М.Грушевський у вступній розвідці до київського збірника 1926 р. (тут і далі у вступній статті курсив наш – О.Я.): «Районізація – одно з гасел, поставлених на чергу революцією, повне значіння і варте всякої уваги. Вхопити живі, творчі територіяльні осередки, вислідити їх взаємовідносини з життям периферії, роз- межувати найбільш докладно міжцентрові простори між їх цен- трами, щоб в дальшім помогти сим вузлам можливо повно і всебічно обслуговувати свої периферії, будити в них продуктивні сили й енер- гію та кермувати нею – се дійсно одно з основних завдань економіч- ного, культурного і соціяльного будівництва, одно з головних питань в переведенні плановости в продукції і розподілі засобів краю. Одним з підходів для розв’язання сеї проблеми мусить бути розслід і с т о- р и ч н и й (розрядка М.Грушевського – О.Я.), що мусить виясни- ти причини концентрації даного району і непережиту спадщину, дану його минулим; ту ув’язку, витворену попереднім життям, яка може бути використана в дальшій організації життя. Що раз мало своє місце, не перестає існувати! Його наслідки працюють далі, і з сими наслідками, чи позитивними чи негативними, треба завсіди рахуватись у всякого роду планах і комбінаціях. Се основний принцип історизму, і в даній комбінації він мусить пам’ятатись завсіди. Після того, як фізична гео- графія і економічне обслідування скажуть своє слово про господарські засоби району, його історія – економічна, соціяльна і культурна повинні розповісти, як ті природні засоби використовувалися, в яких формах ро- звивалося господарство, в яких соціяльних відносинах ішов розподіл, як ужиткувалися нагромаджені надвишки продукції і як надбудовувалось над нею культурне життя: як спеціялізувалась праця, як скуплялася економічна і культурна продукція в певних верствах і певних центрах, яким впливам підпадала, які напрями прибирала, куди тяжіла і де чер- пала свої провідні ідеї й імпульси»2. Зауважимо, що зацікавлення історією Полудневої (Степової) України просте- жується ще в текстах М.Грушевського дореволюційної доби. Саме тоді споглядаємо перші спроби витіснення/заміни конструкта «Новоросія» на сторінках монументаль- ного багатотомника М.Грушевського, котрі побутують у його термінологічних нова- ціях – «Полуднева» (Південна)3 та «Східно-Полуднева» (Східно-Південна) Україна4. Приміром, один із розділів сьомого тому «Історії України-Руси» має промовисту назву «Східно-Полуднева Україна в XV–XVI вв.». Такі означення-назви ширяться й в інших 2 Грушевський М. Порайонне історичне дослідження України і обслідування Київського вуз- ла // Київ та його околиця в історії і пам’ятках / Під ред. акад. М.Грушевського. – К., 1926. – С.2. 3 Грушевський М. Історія України-Руси: У 11 т., 12 кн. – Т.3 [репринт 2-го вид.]: До року 1340. – К., 1992. – С.151, 153, 351; Його ж. Історія України-Руси. – Т.4 [репринт 2-го вид.]: XIV– XVI віки – відносини політичні. – К., 1993. – С.76; Його ж. Історія України-Руси. – Т.5: Суспільно- політичний і церковний устрій і відносини в українсько-руських землях XIV–XVII в. – К., 1994. – С.365; Його ж. Історія України-Руси. – Т.7: Козацькі часи – до р. 1625. – К., 1995. – С.563; Його ж. Історія України-Руси. – Т.9: Роки 1654–1657, кн.2: (Хмельниччини роки 1654–1657). – К., 1997. – С.975, 1158. 4 Грушевський М. Історія України-Руси. – Т.1 [репринт 3-го вид.]: До початку ХІ віка. – К., 1991. – С.20. Український історичний журнал. – 2016. – №1 178 М.С.Грушевський працях М.Грушевського, а також у текстах його учнів і дослідників, які співпрацювали з найвидатнішим українським істориком. Більше того, М.Грушевський надавав особливого значення колонізаційним проце- сам та їх просторовим теренам, які докладно висвітлено на сторінках «Історії України- Руси». За його візією, колонізація не тільки задавала той чи інший темп історичної еволюції народу, а й значною мірою впливала на його етнічну формацію («Отсі зміни, сі колонізаційні хвилювання, флюктуації мали великий вплив на українську етніку, полишили глубокі сліди в фізіономії української народности»)5. Тому М.Грушевський обстоював думку, що «першими підставами» («двома великими творчими силами») роз- вою народу є народність і територія6. В «Історії української літератури» він метафо- рично означував територію як «історичний верстат», що його доля призначила «східно- полудневій, українській галузі»7. Зрештою в його рецепції колонізація – це не тільки опанування, заселення й упо- рядкування того чи іншого простору, а соціальна, культурна, політична та господар- ська сцена історичного дійства українського народу, котра виявляє творчий потенціал і життєву силу. Відтак автор «Історії України-Руси» прагнув з’ясувати, як ті чи інші флуктуації й метаморфози історичного процесу діють на певному реґіональному полі за відповідного географічного та природного середовища, політичних і соціокультур- них передумов тощо. Таким чином, ішлося про творення низки реґіональних образів минувшини, котрі планувалося синтезувати в єдиній конструкції національної історії України. Збірник «Полуднева Україна» був складовою частиною згаданої вище програми порайонних/реґіональних студій, яку започаткував історик після повернення до радян- ської України. Лейтмотив цієї програми полягав у тому, щоб осягнути українське ми- нуле як територіальну історію народу/нації в її порайонному/реґіональному розмаїтті. За свідченням М.Грушевського, підготовка збірника наукових праць «Полуднева Україна» планувалася на 1927 р. (згодом 1928 р.). Утім цей процес з огляду на фінансо- ві й організаційні проблеми суттєво затягнувся та ще й ускладнювався суперництвом між провідними українськими вченими, насамперед М.Грушевським і М.Слабченком8. Останній за підтримки Д.Багалія та М.Яворського наприкінці 1929 р. очолив Комісію історії Полудневої (Степової) України9. Тому збірник, імовірно, передали до видавни- цтва 1930 р., себто тоді, коли це видання практично вже не мало шансів уціліти у гор- нилі сталінських чисток і репресій. Зазвичай уважають, що підготовлений збірник був знищений під тиском радян- ської цензури 1931 або 1932 рр. Однак, на підставі архівних джерел, сучасним іс- торикам удалося практично повністю відтворити його зміст і навіть віднайти певні відомості про його можливий друк у грудні 1930 р. Так чи інакше, у цьому збірни- ку мали бути надруковані розвідки цілої плеяди дослідників із найрізноманітнішою фаховою належністю, як-от статті Б. та О. Варнеке, Т.Гавриленка, В.Герасименка, В.Гериновича, С.Дложевського, Є.Загоровського, К.Копержинського, І.Крип’якевича, Д.Кравцова, М.Макаренка, Я.Новицького, В.Пархоменка, Ф.Петруня, О.Покровського, 5 Грушевський М. Вступні замітки // Його ж. Історія України-Руси. – Т.1. – C.14. 6 Там само. – Т.1. – C.8. 7 Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т., 9 кн. – Т.1. – К., 1993. – С.86. 8 Заруба В. Історик держави і права України академік М.Є.Слабченко (1882–1952). – Дніпропетровськ, 2004. – С.180–181. 9 Його ж. Михайло Слабченко в епістолярній та мемуарній спадщині (1882–1952). – Дніпропетровськ, 2004. – С.15–16. Український історичний журнал. – 2016. – №1 Степ і море в історії України... 179 Н.Полонської-Василенко, О.Рябініна-Скляревського, А.Синявського, П.Тутківського, С.Шевченка та ін.10 Окремі статті зі збірника «Полуднева Україна» побачили світ упродовж 1990– 2000-х рр. Зокрема 1993 р. було надруковано розвідку І.Крип’якевича11, у 1997 та 1999 рр. – дві статті О.Пархоменка12, у 2000 р. – студію О.Рябініна-Скляревського13, а у 2001 р. ще дві розвідки – О.Покровського14 та В.Гериновича15. Дві останніх видала Г.Швидько16. Статті збірника «Полуднева Україна» охоплювали майже всі періоди з історії цієї частини нашої країни. Проте виданню конче бракувало синтетичних, оглядових роз- відок. Вступна стаття М.Грушевського складається з трьох блоків – організація по- районних/реґіональних студій; місце Полудневої (Степової) України в українській історії; прогалини в підготовці збірника зокрема та перспективи студіювання реґіону загалом. Утім ці блоки поділено не зовсім виразно й часто-густо вони перетікають один в один. Насамперед автор подає базову/установчу інформацію про організацію порайон- них/реґіональних досліджень, підготовку ряду збірників, зокрема оповідає про числен- ні складнощі, негаразди та проблеми, котрі постали у процесі формування «Полудневої України», а також наводить інформацію про низку розвідок, які мали бути видрукува- ні у цьому збірнику. Причому він згадує про «соціологічну вартість» певних контекстів висвітлення. В іншому текстовому блоці М.Грушевський прагне представити Полудневу Україну як терен змагання та взаємодії різних світових культур упродовж низки іс- торичних епох у руслі порайонної/реґіональної концептуалізації національної історії України. Проте автор не обмежується заувагами щодо місця й ролі української люднос- ті в колонізації та переселенні, господарському, культурному опануванні Північного Причорномор’я. Зокрема він пропонує власне тлумачення й оцінку «новоросійської» візії, котру однозначно пов’язує з політикою російщення, що її послідовно та невпинно проводив імперський уряд як на південноукраїнських землях, так й інших реґіональ- них обширах. Урешті останній блок вступної розвідки М.Грушевського присвячено, з одного боку, поясненню тих причини, котрі не дозволили підготувати оглядові, фундаментальні 10 Швидько Г.К. Неопубліковані праці до історії Запорожжя XVII–XVIII ст. // Південна Україна XVIII–XIX століття: Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького державного університету. – Вип.1. – Запоріжжя, 1996. – С.166–171; Папакіна Т.П. З історії втрачених видань ВУАН: Збірник «Полуднева Україна» // Архіви України. – 2001. – №6. – С.24–32; Білокінь С. Про видання, заборонені на стадії верстки, або тиражі яких було зни- щено (1920–1941) // До джерел: Зб. наук. пр. на пошану О.Купчинського з нагоди його 70-річчя: У 2 т. – Т.2. – К.; Л., 2004. – С.574–575. 11 Ричка В.М., Горішний П.А. Неопублікована стаття Івана Крип’якевича «Полуднева Україна в часи Богдана Хмельницького» // Український археографічний щорічник: Нова серія. – Т.5, вип.2. – К., 1993. – С.280–305. 12 Ричка В. Неопублікована стаття В.О.Пархоменка із збірника «Полуднева Україна» (В.Пархоменко, Тмуторокань) // Середньовічна Україна. – К., 1997. – С.271–288; Пархоменко В. Степовики нашого півдня Х–ХІІІ вв. // Український археографічний щорічник: Нова серія. – Т.6/7, вип.3/4. – К., 1999. – С.543–549. 13 Рябінін-Скляревський О. Запорозькі заколоти та керуюча верства Коша XVIII ст. // Малинова Г.Л., Сапожников И.В. А.А.Рябинин-Скляревский. Материалы к биографии. – Одесса, 2000. – С.83–178. 14 Покровський О. Стислий нарис історії Рішельєвського ліцею // Південна Україна XVIII– XIX століття: Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького дер- жавного університету. – Вип.6. – Запоріжжя, 2001. – С.275–276. 15 Геринович В. Економічна роля Чорного моря і її значення для політичної кон’юнктури Сходу Європи в другій половині XVIII сторіччя // Там само. – С.277–288. 16 Швидько Г.К. Дослідження 20-х років з історії Південної України // Там само. – С.274. Український історичний журнал. – 2016. – №1 180 М.С.Грушевський студії, а з іншого боку – містить перегляд тих проблем, що залишилася поза межами збірника «Полуднева Україна». До таких автор відносить окреслення колонізаційних і культурних взаємин у Надкавказькому та Наддунайському реґіонах, археологічний огляд степу та причорноморських берегів, вивчення руху середньоазіатської людності, реґулярних і спорадичних торгівельних взаємин, студіювання взаємодії середземно- морської й середньоазіатської цивілізацій у Причорномор’ї, а також культурних впли- вів Сходу та Заходу на теренах Південної України й низку ін. * Машинопис (з авторськими правками) вступної статті М.Грушевського «Степ і море в історії України», підготовленої до збірника «Полуднева Україна», зберігаєть- ся в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.Вернадського (ф.10, спр.4485, 18 арк.)17. Наприкінці його є штамп друкарні «15 дек 1930», що, можливо, означає час прийняття тексту до складання. Розвідку М.Грушевського відтворено за її першою публікацією, здійсненою дніпропетровською дослідницею професором Г.Швидько у журналі «Український історик»18. Друкарські огріхи та пропуски слів у першодруку виправлено без застережень. До статті долучено примітки історіографіч- ного спрямування. Посилання М.Грушевського позначено астериском (). Збережено авторське виділення заголовними літерами окремих слів. Уточнюючі відомості наво- дяться у квадратних дужках. Доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ О.В.Ясь ** Книга, що оце випускаємо в світ, належить до серії так званих порайонних, або територіяльних збірників, запропонованої мною Державному Видавництву України восени 1924 року і прийнятої ним тоді ж до його видавничого пляну. За тодішнім моїм проєктом малось на меті протягом трьох – чотирьох літ обхо- пити всю територію України такими збірниками, присвяченими поодиноким територіям, щоб розрухати в сім напрямі дослідчу енергію, розбиту і відтяг- нену іншими інтересами протягом останніх десятиліть, і звернути увагу до- слідників на ріжні актуальні питання історичної районізації. «Вияснити для пізнання загального соціяльного процесу, як в даних фізично-географічних умовах», про котрі нас інформують висліди географічного обслідування, – при даних прикметах ґрунту, клімату, заводнення, комунікаційних і транспорт- них засобах розвивалося в ріжних районах заселення; які воно приймало фор- ми і як змінялися колонізаційні течії, які приносили впливи і зв’язки куль- турні. Як формувались економічні і культурні центри і ставали соціяльно і 17 Швидько Г. М.С.Грушевський і репресований збірник «Полуднева Україна» // Український історик. – 1991/1992. – №3/4–1/4. – С.69. 18 Грушевський М.С. Степ і море в історії України // Там само. – С.54–68. Передрук: Сохань П.С., Ульяновський В.І., Кіржаєв С.М. М.Грушевський і Academia. Ідея, змагання, діяль- ність. – К., 1993. – С.296–313. Нині ця стаття М.Грушевського готується до друку О.Юрковою у 50-томному академічному виданні творів історика, що має вийти цього року (т.10, кн.3). Український історичний журнал. – 2016. – №1 Степ і море в історії України... 181 політично-правлящими центрами. В які відносини вони ставали між собою і до інших аналогічних, сильніших чи слабших осередків сусідніх районів, і як сі відносини змінялися в зв’язку з колонізаційними, культурними і політичними змінами. Як великі колонізаційні хвилі, що переходили через нашу Україну, захоплювали в свою орбіту той чи інший район: яку участь він сам чи його центри брали в процесі концентраційнім, в інтегруванню, збиванню до купи людности, до територіяльної і національної цілости, скажім – слов’янського населення України, а в якій мірі сей район виявляв тенденції центробіжні, автономні, – себто концентрувавсь і замикавсь у собі? Яку ролю відограв він в процесах експанзії – колонізаційного поширення і політичного підбою19, так би сказати – в тенденціях імперіялістичних, і яка була його позиція в організації оборони, в процесі самоохорони території та її населення від заборчих змагань сусідів – захищання своїх прав на продукт праці від чужих імперіялістичних апетитів? Була загалом роля даного району активна чи пасивна, в яких саме періодах? Був він центром чи провінцією, в тій чи іншій добі? Які були зміни в такім його становищі і від чого се залежало? Управління науковими установами України при Народнім Комісаріяті Освіти (Укр.Наука)20 з свого боку зацікавилося сим пляном і при плянуванню Наукових Установ Укр[аїнської] Академії наук внесло було до її штатів чотири районні комісії: для Києва і Правобережжя, для Лівобережжя з Слобідщиною, для Полудневої (або Степової) України і для Західної України (Галичини, Холмщини з Підляшем, Буковини і Закарпаття). Сі комісії мали дістати по одній, по двох посади наукових співробітників і деякі вирібничі (науково- оперативні) кошти і занятися розробленням тих питань історичної районіза- ції, що я начеркнув у своїм пляні, процитованім оце мною. Районні збірники Державного Видавництва [України] мали бути органом дослідчої праці тих сил, що мали б зібратися наоколо сих комісій. Не чекаючи призначення спів- робітників і визначення коштів (що сталося здебільшого тільки в році 1926) вони протягом 1925 року, авансом так би сказати, розвинули дуже інтенсив- ну роботу, притягли наукові сили і назначили найбільш актуальні дослідчі завдання на своїх засіданнях, що відбувалися зчаста. Утворилась фактична асоціяція порайонного дослідження історії України, яка скоро вже могла по- хвалитися показними працями. 19 Підкладки. 20 Українське головне управління науковими установами при Народному комісаріаті освіти УСРР (скорочено Укрнаука) – орган, який здійснював адміністративне керівництво науково- дослідними установами радянської України впродовж 1924–1931 рр. Див. звідомлення в XI, XVII, XX, XXIV і XXVII тт. Записок Іст[орично]-філ[ологічного] Від[ділу] Академії (сі звідомлення виходили й окремо п[ід] з[аголовком]: Діяльність Історичної Секції Всеукраїнської Академії наук та зв’язаних з нею історичних Установ Академії, за роки 1926, 1927, 1928 і 1929). Див. також часопис «Україна» [Комісії порайонного розроблення іс- торії України // Україна. – 1925. – Кн.1/2. – С.224–226; Там само. – 1926. – Кн.1. – С.166–168; 1927. – Кн.5. – С.174–183; 1928. – Кн.5. – С.181; Комісія Західної України // Там само. – 1927. – Кн.4. – С.215–217; Кн.5. – С.180–183; 1928. – Кн.5. – С.180–181; 1929. – Кн.36. – С.168–169; 1930. – Кн.41. – С.213–216; Комісія Києва і Правобічної України // Там само. – 1927. – Кн.5. – С.176–177; 1928. – Кн.5. – С.176–178; 1929. – Кн.36. – С.165–167; Комісія Лівобічної України // Там само. – 1927. – Кн.5. – С.177–178; 1928. – Кн.5. – С.178; 1929. – С.167–168; Комісія Полудневої України // Там само. – 1927. – Кн.5. – С.179–180; 1928. – Кн.5. – С.178–180; 1929. – Кн.36. – С.168]. Український історичний журнал. – 2016. – №1 182 М.С.Грушевський В першу чергу вона плянувала видання збірників, присвячених Києву з його околицею і Чернигову з Північним Лівобережжям; далі в пляні сто- яли збірники Полудневої і Західньої України, Полудневого Лівобережжя з Слобідщиною, Правобережжя, і т. д., і після перших, так би сказати, мобі- лізаційних збірок – висунувши найбільш актуальні теми і заінтересувавши увагу наукових кругів в сім напрямі, комісії мали організувати для своїх ра- йонів збірник за збірником, робити їх постійними (хоч би й не періодичними в календарному розумінню), і далі спеціялізувати, розбиваючи великі тери- торії, зачеркнені для перших збірників, на поменші райони для детальні- шого студіювання – правобережні, скажім, розбити на збірники волинські і подільські, західнєукраїнські – на галицькі й холмсько-підляські, полудневі – на Дніпровський Низ і Донбас і т.д. Плян був досить грандіозний, і оптимістичні перспективи розвою україн- ської науки, зазначені Президією Укр.Науки на київськім пленумі її в січні 1926 року в Києві, подавали надії на його здійснення. Але, на жаль, скоро на сім оптимістичнім горизонті з’явилися ріжні хмари. Виявилося, що Держ[авне] Видавництво [України] не може перевести пляну наукових видань так як укладало його собі в 1924 році і мусить скорочувати, з огляду на їх дефіцит- ність. В тім і плян районних збірників воно не може здійснити так, як тоді плянувалось – по два збірники на рік. Не відмовилось тільки від Київського збірника, і він вийшов в 1926 р.21 З тяжкою бідою удалось здійснити видання Чернігівського збірника, що вийшов в р. 192822. Від дальшого ДВУ [Державне видавництво України] рішучо відмовилось. Тому прийшлось повідомити спів- робітників, котрим було роздано теми для сих збірників, що плян стає не - актуальним, справа відкладається. Бо пляни збірників Полудневої і Західньої України й ін. були позначені вже в 1925 році і 1926 р. притягнені наукові сили для їх здійснення. Збірник «Полудневої або Степової України» призначався на р. 1927. Коли Держ[авне] Видавництво [України] дало йому рішучу від- мову, стали випробовуватись можливости видання збірника академічного, в серії академічних видань. Але Академія тоді не платила ніяких гонорарів за праці і видавничі можливости її були дуже незначні; видання великого ілю- строваного збірника, такого, як перші порайонні, могло бути здійснено коли- небудь, оказією тільки. Тому поновлювано заходи в Держ[авному] видавництві [України]. Літом 1928 р. ситуація покращала і новий голова ДВУ дав принци- піяльну згоду на видання збірника Полудневої України, а згодом підписано й формальний договір на видання. Тоді і наново оповіщено співробітників, що справа стає актуальною, й Історична Cекція, чи властиво редакційна ко- легія «України», що вела фінансову сторону сих видань, просить їх можливо поспішити з закінченням колись замовлених статей. Одначе ще раз зайшли труднощі – технічного характера: не можна було підшукати паперу скільки- небудь підхожого до попередніх збірників, і тільки в квітні 1930 р. можна було фактично приступити до друку. 21 Київ та його околиця в історії і пам’ятках / Під ред. акад. М.Грушевського. – К., 1926. – Х, [2], 476 с. 22 Чернігів і північне Лівобережжя: Огляди, розвідки, матеріяли / Під ред. М.Грушевського. – К., 1928. – XII, 532, [4] c. Український історичний журнал. – 2016. – №1 Степ і море в історії України... 183 Тим часом в березні 1930 р. з ініціятиви Плянової Комісії Академії Істор[ично]-філ[ологічний] Відділ признав недоцільним існування порайон- них комісій, тому що діяльність академічних комісій взагалі мусить бути приладжена до хронологічних меж, котрими розграничено катедри історії України. Раніше ще, в зв’язку з сим розграниченням, на осінній сесії 1929 р. (в останніх днях листопада і в перших днях грудня) Відділ постановив за- крити Комісію Полудневої України при катедрі «Історії Українського Народу нової доби» акад[еміка] М.Грушевського і відкрити таку комісію при катедрі ак[адеміка] Слабченка23, тепер же рішено було закрити взагалі порайонні комісії. Ак[адемік] Грушевський вносив [пропозицію], аби замість закритих районних комісій, що працювали на його катедрі, організовано загальну ко- місію порайонного досліду вивчення історії України, – але сей проєкт відки- нено. Таким чином, зникла та науково-організаційна база, на котру мала б опиратись дальша науково-дослідча робота над історією Полудневої України, що мав метою розбудити нинішній збірник. З другої сторони, неув’язки, через які перейшло його видання, відбились і на його змісті. Якби знати певно час виходу збірника, мати змогу розложити роботу, хоч би на півтора – два роки, вказати тверді речінці подачі праць, – можна було б здійснити більші роботи на потрібні теми. А так, коли вчора була надія на видання, сьогодня ослабла, завтра пропала, післязавтра знову з’явилась, але непевна, – в таких умовах, не маючи змоги прийняти на себе обов’язку видати в певнім часі і оплатити замовлені праці, не можна було да- вати й довготермінових доручень або організувати працю над питаннями не ходовими. Се й відбилось, кажу, – особливо на першій половині збірника, де треба було вияснити ролю степу і моря в часах передісторичних, в добі розсе- лення і в добі феодальних відносин. Потрібні були праці, які дали б підсумок археологічного досліду над тери- торією Степу і чорноморсько-азовського-кавказького побережа, і вияснити, що сі досліди дали досі для вияснення залюднення лісостепового погранича і сте- пу, посування до степової зони, з одної сторони – північної колонізації, з лісо- вих країв, з другого боку – припливів і натисків середнєазійської степової люд- ности. Як освітлюються археологічним матеріялом культурні наверствовання в ріжних частях сеї території, проникання, інфільтрація з чорноморського і азовського побережжа елементів цівілізації середземноморської і переднє- азійської (з малоазійського побережжя безпосереднє) і обмін культурних впли- вів Сходу і Заходу на сухопутній степовій дорозі. В сій справі зав’язані були переговори і отримані обіцянки від дослідників, – але виповнити програму в цілости не вдалось. Одні відмовились, інші не поспіли з роботою на час. Цінні студії спеціялістів, надруковані в нинішнім збірнику, освітлюють деякі тільки частини сеї широкої і довгої перспективи. Дати начерки загальніші, очевидно, не можна протягом короткого часу; на се треба довшої, організованої і забез- печеної праці, а вищевказані обставини складання сього збірника дали мож- ливість зібрати те, що під сю хвилю було вже готове, або майже готове лежало 23 Див.: Заруба В. Історик держави і права України академік М.Є.Слабченко... – С.230. Український історичний журнал. – 2016. – №1 184 М.С.Грушевський на столі спеціяліста. Воно кидає цінне світло на ту чи іншу ділянку, помагає орієнтуватися в загальніших питаннях, і будемо сподіватись, пожвавить робо- ту над сими загальними питаннями. Кінець-кінцем збірник і не мав завдання стати компендіумом, вичерпливим підручником для всіх основних питань в минувшині Полудневої України. Його мета висунути сі питання і розбудити інтерес для їх дослідження. * Перед усім треба подбати про синтезування історичного досліду сеї тери- торії: Степової України і Чорноморсько-Азовського Побережа, – писали ми свого часу, характеризуючи актуальніші завдання сього дослідження. Досі ми маємо тут кілька науково-дослідчих фрагментів, слабо ув’язаних між со- бою і розділених величезними прогалинами. Палєоетнологічний дослід сеї те- риторії дуже не систематичний, неплановий, лишає величезні пустки. Дослід перед-античної, античної і середньовічної колонізації побережжя і прибереж- ної зони все ще слабо ув’язаний з життям степу і передстепової зони (лісо- степу). Життя степової людности досліджувалось тільки епізодично; воно не ув’язано також ні з культурою вихідних огнищ сеї степової міграції, ні з мате- ріялом (археологічним майже виключно), яким розпоряджаємо для культур- ного процесу в заселенню лісостепу і лісових країв. Життя середньовічне не ув’язане з пізнішою історією козакування, уходництва й Січі – в сім напрямі були кинені тільки деякі натяки. Історія новішого заселення степової терито- рії і Побережа – теж не складається в який-небудь суцільний образ. Полуднева Україна як цілість лишається неясною – так само й її економічне й культурне районування. Спеціяльної уваги в нинішніх умовах заслуговує Донецький ба- сейн, територія порогів (Дніпрель-Стана), Крим, Кавказьке Побережа, терито- рія Прутсько-Дунайська. З другої сторони, надзвичайно потрібно вияснити зв’язок колонізаційних, економічних, культурних і політичних процесів, що розвивалися на сій те- риторії, з історією Українського народу. Донедавна – та можна сказати, що й нині ще «Новоросія» і «Україна» мислилися й мисляться як поняття окре- мі, диспаратні24, не зв’язані органічно. Процес освоєння Полудневої України слов’янською, в нинішнім вигляді – українською людністю, що тягнувся протя- гом тисячеліть, – понині ще не закінчився. Завдання істориків, з одного боку – вияснити постійність, стихійну непереможність і органічність сього процесу, з другого – з’ясувати ті перешкоди, що лежали на сім шляху і часами спиняли, руйнували і завертали назад сей колонізаційний похід і не давали можливос- ти закріпитися на Побережу і на колонізаційних шляхах до нього. Важно ви- вчити зовнішню історію сеї української експанзії на полуднє, висвітлити впли- ви сього колонізаційного походу на місцеві відносини в Степу і на Побережу, і навпаки – вияснити, які наслідки ся полуднева українська експансія і змі- ни в ній – припливи на полуднє української людности і відпливи назад до 24 Від лат. «disparatus» – різнорідний, несумісний. Тут – несумісні поняття. Український історичний журнал. – 2016. – №1 Степ і море в історії України... 185 лісостепу і лісової зони – вносили до українського життя в його колонізаційнім запіллю, в лісостепі і в лісовій зоні. Хронологічно, в культурно-історичнім аспекті і в аспекті ув’язки сеї тери- торії з українським життям, історію нашого Степу і морського побережа можна поділити на такі періоди: часи палеонтологічні, до стріч місцевого життя з іс- торичними народами Середземного моря і Малої Азії. Період античний – від тих стріч і зав’язків постійних факторій і до початку візантійської доби. Часи панування кочовницьких орд в Степах, а і на Кримськім півострові і на побе- режу Візантії. Доба козацька – від кінця XV в. і до кінця ХVIII в. Доба нового заселення, що починається з ліквідації Запоріжжя і Кримської Орди. З стано- вища українського історика незвичайно важно висвітлити, як в сих періодах в залежності від більше й менше сприятливих зовнішніх кон’юнктур ріжними способами укладається значіння Степу і Моря в історії українського життя. Ясно, що серед місцевої людности в дуже ранніх уже часах, як тільки ви- робилися погоня за кращими знаряддями техніки і за пишнішими чужозем- ними окрасами, – то значить уже в кам’яній культурі, мусів початися потяг до тих країв, звідки можна було діставати ті чужоземні річи, а з тим – зродили- ся й мандрівки в полудневім напрямі, річними дорогами. Коли приймати, за всякими історично-культурними й лінгвістичними вказівками, старші оселі праслов’янські в басейні горішнього Дніпра, то й сі мандрівки на полуднє муси- мо собі уявити головно річною системою Дніпра, побічно тільки системою Дону (як на Заході – системою Висли). Коли початки останнього східнєслов’янського розселення в степовій зоні ми можемо історично констатувати в IV віці на- шої ери, се зовсім не значить, що в попередніх часах не було подібних проб розселення, може в менших розмірах, в менших масах, яким се більш і менш удавалось – одні доходили на полуднє близче, інші дальше, захоплювали біль- ші чи менші території і держалися тут певний час. Те, що ми бачили пізніш, в історичних часах, коли сим колонізаційним потокам часом удавалось доко- титися до моря, а частіш вони застрявали де-небудь в степу або навіть в лісо- степу, і протримавшися тут якийсь час, збагативши свою культуру ближчими зв’язками з культурними шляхами і огнищами, мусіли хоч-не-хоч, здавати свої позиції і відступати в бідніші, але краще захищені північні лісові і моча- рові сховки, – мусіло се діятись нераз і в ранішніх часах. Нема ніяких підстав не припустити сього, не рахуватись з такими флюктуаціями25, припливами й відпливами праслов’янської людности в лісостепі і в степовій зоні. А поруч та- ких масових рухів мусимо рахуватися з періодичними торговельними екскур- сіями, з караванами мінял і купців і майстрів, що йшли не тільки з полудня в ліси по сировину, але і з північних країв до степових і морських торжищ по крам, по кращу зброю, по металь, а перед тим – по кращі роди каменя, по ріжні прикраси. Арістей в VII в., описав нам караванні подорожі з чорноморських факторій в глибину Середньої Азії, і тільки в X в. нашої ери, через півтори тисячі з верхом літ, маємо картину купецько-вояцького каравану з лісових го- родів до чорноморських. Але ми маємо всяке право перекинути такі каравани 25 Змінами, коливаннями. Український історичний журнал. – 2016. – №1 186 М.С.Грушевський назад, до часів Арістея, а може навіть і дальше. Тільки в формах слабших, не так організованих, на меншу віддаль, в менших масах. Бо держава Ігоря все-таки продукт дуже високої соціяльної еволюції, до котрої в часах Арістея лісові племена, мабуть, не сягали. Але треба тямити, що між походом такого воєнно-купецького каравана і завоюванням, між збором данини і стратегічною обсадою догідних позицій, між нею і мандрівкою – переселенням на постійне життя, віддалення не так великі. Тому то не маючи виразних історичних по- свідок – аж до IV віку нашої ери, ми й повинні питатись: чи не дають факти археологічні, філологічні і всякі інші – вказівок в сім напрямі? Розуміється, лекше слідити за прониканням оазів вищерозвинених куль- тур Моря і Степу між нижчі, відсталі культури Лісу і Лісостепу, бо вони кида- ються в очі яскраво, тим часом як похорони відсталих часто можуть відзначати- ся тільки бідністю, блідістю, невиразністю. Але дослідник повинен усвідомити собі, що для вияснення історичного процесу сі бліді, невиразні властиво ці- кавіші від багатих і яскравих, тому що ті бліді і бідні ілюструють розселення, рухи тубільців, людей прийдешности, а вияви їх активности і проста їх при- сутність нас інтересують більше, ніж факти наступу на них вищої цивілізації і нею узброєних племен – хоч і сей процес дуже цікавий й історично-вартний. Тоді обгострене око і увага дослідника може помітить щось реальне, конкретне і в тих бідних і невиразних, і се збагатить нашу історію матеріялом незмінно цінним. Кілька літ тому проф. Федоровський26 дав дуже інтересний підсумок фак- тів, що свідчать про розроблювання мідяних покладів на території долішнього Дніпра і Дону і вироблення на місцях ріжного мідяного знаряду в часах мідя- ної культури. Розвідка акад[еміка] Тутківського27 в нинішній збірці, торкаю- чися питання палеолітичного заселення Степу, висуває питання, звідки добу- вала матеріял для кам’яного знаряддя людність сеї території в добі палеоліту і неоліту? Чи розробляли місцеві поклади кристалічних пород? де саме? в яких часах? Проблеми інтересні, що справді пильно вимагають відповіді. Незвичайно важно знати, що давала ся територія культурному запотрібу- ванню людности від найдавніших часів, в ріжних епохах і в ріжних обстави- нах? Хто використовував сі природні богацтва, людність місцева чи прихожа? звідки прихожа, з морського побережа, з культурного фронту чи з колонізацій- ного і культурного запілля, з країв Лісостепу і Лісу? Сі питання обгострюють проблему, так би сказати, проблему археологічної мікрології. Тим часом як статті проф. С.Дложевського28 і Б.Варнеке29 висува- ють і освітлюють ріжні питання з історії зміни культур на морськім побережу, 26 Олександр Семенович Федоровський (1885–1939 рр.) – український геолог і палеонтолог, автор низки праць з археології й геології Слобожанщини, Кубані та Донецького басейну. 27 Павло Аполлонович Тутківський (1858–1930 рр.) – український геолог і географ, автор чис- ленних студій, присвячених Волині й Поділлю, а також праць про фізико-географічне району- вання України. 28 Сергій Степанович Дложевський (1889–1930 рр.) – український історик та археолог, автор низки праць з античної археології й епіграфіки. 29 Борис Васильович Варнеке (1874–1944 рр.) – історик і мистецтвознавець, автор праць з іс- торії театру. Український історичний журнал. – 2016. – №1 Степ і море в історії України... 187 проф. Макаренко30 підіймає голос за підвищення уваги до побутової старини, що виступає в степових похоронах, а не притягає до себе уваги археологів, що цікавляться виробами мистецькими, юбілерськими і зневажують більше скромні вироби місцевого майстерства, місцевого виробу, не раз далеко цікаві- ші для історії місцевого життя, ніж привозні предмети античного мистецтва. Се завваження треба поширити на ріжні ділянки археологічного досліду для вияснення місцевого промислу і його взаємовідносин з сухопутним і морським імпортом. Морським факторіям присвячено кілька розвідок, але питання безпо- середнього стику старої Русі з морем підходить в сім збірнику стаття проф. Пархоменка31 про Тмуторокань. Взагалі статті, самі по собі дуже цінні, разом не складаються на суцільні- ший образ ролі Степу і Моря в еволюції тутешнього життя людности в давніш- ніх часах, навіть не дають глибших показових розрізів в товщі сього життя так, як нам було бажано. Почасти се сталося тому, що з програми випали з причин, з’ясованих вище, кілька тем, що давали важні сполучні ланки в системі ви- значених тем. Почасти тому, що нерв досліду в сій сфері помітно ослаб в остан- ніх десятиліттях і, видимо, не можна так легко змобілізувати й підсумувати наявний матеріял, бо він дуже розсипаний, диспаратний і вимагає для своєї ув’язки багато спеціяльної роботи. Студії, тут подані, дуже цінно ілюструють його стан на ріжних ділянках. Я можу додати до них тільки якнайгарячіші побажання, щоб праця на сім полі можливо пожвавилась, інтенсифікувалась і повніше заповняла ріжні ділянки досліду Полудневої України в сих старших часах – в добі передісторичній, античній і візантійській. В сім в високій мірі заінтересована й світова наука, для котрої Полуднева Україна являється незвичайно інтересною ареною стрічі й боротьби світових культур, і джерелом, звідки виходили ріжні пертурбації Середземноморського і західного життя – наступ Готів, Гунів, Аварів, Болгарів, Мад’ярів. Увага за- хідних дослідників завсіди з особливою пильністю слідила за поступами в до- сліді сих країв, і тепер очі великих наукових організацій Европи й Америки звернені в сей бік. А ще більше потрібен сей дослід для висвітлення історич- ного процесу нашого. Бо в нім потяг до великих степових транзитних шляхів, на котрих ішов, протягом тисяч літ обмін культурних вартостей Полудневої Европи і взагалі Cередземних країв з краями азійськими, і до побережних морських торжищ і до культурних осередків, які виникали на устях великих рік чорноморського басейна, і до тутешніх культурних політичних форма- цій, – відогравав аж надто велику ролю. Не тільки в часах Йордана, Страбона, Геродота і Арістея, але, безсумнівно – і в значно раніших! Історія майже нічого не сказала нам про них. Вона взагалі дуже мало го- ворить, навіть і в пізніших часах, про сі великі напруження, про маси енер- гії, праці і крови, вложені в сі змагання нашої людности, до сих полудневих 30 Микола Омелянович Макаренко (1877–1938 рр.) – український археолог і мистецтвозна- вець, директор Музею мистецтв ВУАН (1920–1925 рр.). 31 Володимир Олександрович Пархоменко (1880–1942 рр.) – історик-медієвіст, автор студій із церковної історії та середньовічної Русі. Український історичний журнал. – 2016. – №1 188 М.С.Грушевський шляхів і торговищ, про радісні тріумфи і гіркі кризи й катастрофи в сих досяг- неннях. Але факти фольклорні, н[а]пр[иклад], яскраво відбили те захоплення, яке викликало в наших предків великі ріки («Дунай»), полуднева природа, сади, виногради, пшеничні ниви, безкраї степові простори і море, коли їм уда- лось добитись до них. І ті культурні запозичення, що були зроблені ними тут в раніших віках нашої ери, в стрічах і в спільнім пожиттю з романізованою люд- ністю Подунав’я. Я звернув на се увагу в своїй історії української літератури (в т. I)32. В історичних часах ми можемо слідити, хоч би в загальніших рисах за кількома такими моментами української експансії – присунення чи до самого моря, чи, принаймні до великих степових доріг і торговельних станцій на них (в тім роді, як були колись Олешє), розселення в степових просторах і боротьби з усякими перешкодами – з конкурентами, що старались її викурити, і особли- во з навалою кочовників. Бачимо антів – їх боротьбу Готами, Гунами, Болгарами, Аварами, Східними Турками, і ріжні політичні маневри в відносинах з Готами або Хозарськими ордами. Похід азійських орд, почавши від Мадярів і кінчаючи Половцями, сильно розбив досягнення сього кількавікового дуже енергійного пожиття: понищив хліборобську сільську колонізацію, перервав караванну комунікацію, частину людности змусив тікати на північ, решту приневолив замкнутися в оборонних містах, шукаючи ріжних способів симбіозу з кочовниками. Але не переставали зусилля пробитись до моря і відновити транспорт, ко- мунікацію в степовій зоні. Тмуторокань – одно з таких досягнень, переховане нашою традицією; без сумніву, було їх більше, таких же ефемерних, а може й ще ефемерніших. Святослав, руйнуючи хозарські городи, збирається перене- сти центр ваги своєї держави на Дунай. Ізгої товчуться в ріжних торговищах дніпрянських і дунайських. Ярослав Галицький «суди рядить до Дунаю». Кінець-кінцем монгольський наступ покриває всі сі досягнення і зусил- ля; але користуючи з моментів ослаблення Татарських орд місцева людність – верхи і низи, бояре і уходники не залишають проб поновити стару експансію. Відомі нам успіхи на сім полі в часах Витовта; традиція про нього, очевидно, покрила зусилля і досягнення ріжних часів. З другої половини XV в. почи- нається козацький похід в степ: козакування, уходництво, осідання, будова більш постійних «січей» і городків, засвоювання торговельних шляхів, пере- возів, митниць торговлі і, нарешті, – розвій в широких розмірах сільсько-госпо- дарської культури. Сей процес, хоч не досить висвітлений, все-таки краще за- свідчений документальним матеріялом і тому нам більш ясний, кидає яскраве світло і на попереднє. Безсумніво, в методах сього козацького засвоєння степу, що неминуче про- билось би до моря, коли б не перебили дороги конкуренти, що сидячи в лісовім запіллю, краще організувались і узброїлись, ніж ся маса, що без ліку розпо- рошувала свої сили і матеріяльні засоби в боротьбі з кочовниками, поки його догризла, – повторялися з деякими змінами практики і методи старших часів, тільки в інших зверхніх формах, з ріжними відмінами. Давно вже вказано 32 Див.: Грушевський М. Історія української літератури. – Т.1. – С.83–87. Український історичний журнал. – 2016. – №1 Степ і море в історії України... 189 було, що ті ріжні бродники, берладники, «галицькі вигонці» ХІІ–ХІІІ віків були попередниками козацькими в їх уходництві і добичництві, в їх приспособ- люванню до обставин бурхливого і небезпечного степового життя. В підходах й методах українського уходництва ХV–ХVІ вв., котрими воно опановувало спо- чатку спустошену Татарами лісостепову зону, а далі стало заглублюватись і в степи, безсумнівно відживали і продовжувалися тактичні способи тої самої степової людности, що була вигнана тутешніми бурями на північ і північний захід в ХІІ–ХІІІ вв., і як тільки обставини скільки-небудь сприятливо склада- лися, не переставала практикувати виходи на степові промисли як підсобне джерело прожитку. З другого боку, приглядаючись до того, що діялось в лісостепу в XV– XVII вв.: до пересувань людности в зв’язку з обгостренням татарських на- падів і спустошень – утечі із сіл під охорону городів («замків»), руїни городів, відпливу людности за межі лісостепу, нового розташування її тут, між старо- осілими, до викликаної тим конкуренції праці і підвищення вимог приві- лєгійованих землевласників до робочої людности, до всім тим обгострених мандрівок її на степові уходи, проб постійного оселення на «вольних землях» і до соціяльно-економічних змін на нових займанщинах і в запіллю, викли- каних сими пересуваннями, ми розуміємо взагалі, що означали сі періодичні переходи людности з степу до лісу і навпаки. Кілька їх зафіксувала історія на протязі тих двох – трьох тисячоліть, що входять в круг її відомостей, і ми можемо зміркувати, як дорого коштували сі пересування, яких втрат і жертв в економічних засобах в праці і в «віках чоловічих» вимагав сей одвічний по- тяг на полуднє, до моря, до сонця, на великі світові шляхи, на вільні степові простори, що бували такі грізні в часах кочової навали, і такі невимовно при- вабні в часах затишшя. Ак[адемік] Тутківський в своїй статті, вміщеній у нас («Первісне грома- дянство»): «Причини [так званих] «наступів азійських варварів» на Европу»33, пояснив чисто фізичні причини сих періодичних міграцій скотарських кочо- вих племен на Захід, для яких наш степ був єдиним шляхом, що не якісь ру- їнні інстинкти, не пожадливість здобичі, а кліматичні зміни, що викликали посухи на пастівнях середньої і передньої Азії, викликали сі наступи. Досі се здавалось як одне велике історичне нещастя східнєєвропейської культури і економіки – отсі пересуви кочової людности, що руйнували сільсько-госпо- дарську колонізацію, підривали міське житія, торгівлю, комунікацію. А східне слов’янство, спеціяльно Український нарід покладав се за великий подвиг і заслугу перед людською цивілізацією, що се він на собі виносив львину долю боротьби з сею азійською навалою, і його протиставлення нейтралізували ру- хову, руїнну силу сих кочових орд, так що вони або навіки застрягали в наших степах, або значно ослаблені, одомашнені, окультурені пересувалися далі на захід, в долішні або середні дунайські степи Балканів і Угорщини. 33 Тутківський П. Причини так званих «наступів азійських народів» на Европу // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. Примітивна культура та її пережитки на Україні. Соціяльна преісторія. Народня творчість та її соціологічні підстави: Науковий щорічник / За ред. К.Грушевської: 1926. – Вип.3. – К., 1927. – С.3–29. Український історичний журнал. – 2016. – №1 190 М.С.Грушевський Новішими часами наступили деякі рефлєксії в оцінках сього явища. Їх ви- суває стаття проф. Пархоменка в нинішній збірці – на жаль в дуже стислій формі. «Степ не був лише ворогом Руси-України, нещастям нашої історії, не був лише руїнницьким, він мусів дещо дати і позитивного в загальну скарб- ницю України як передатчик культурних впливів Кавказу та Сходу. Повного одриву степу від України не було і не могло бути» (с.94). Ідею одвічної, непри- миренної боротьби з Cтепом не можна вважати загальним голосом Київської Руси, треба рахуватися з нею, як голос[ом] певних політичних і династичних кругів, бо ж поруч династій, які висувають сю ідею невгавучої боротьби, ба- чимо і такі, що спираються на степовиків. Бачимо й слов’янську українську людність в симбіозі з ними. Все се дійсно мусить братись на увагу. Належить розділяти аспекти Степу як території руїнних орд і Степу як системи комунікаційних ліній, торговельних шляхів, де часом рух гальму- вався натиском й усобицями кочовиків, але часом з подвоєною силою оживав, знаходячи опіку і протекторат у ватажків сих самих кочовників, з мотивів фіс- кальних і політичних. Не вдаючись в крайности, які доводилось помічати останніми часами, – коли кочовники видавались за учителів Руси в металюргії і в ріжній іншій давно і добре знайомій їй техніці, – належить брати під увагу і їх ролю пе- редатчиків, хоч би й пасивних, коли кочовий потік дійсно забирав з собою і прибивав до наших берегів культурні форми і технічні сили дальших країв, далеких культур. В нашім збірнику праця проф. Петруня34 в стараннім і богатім змістом під- сумку відомостей про зверхні політичні зміни в Степу протягом XIII–XIV сто- ліття добре малює сі зміни періодів бурі і затишку, коли оживало життя, транспорт, торгівля. Стаття проф. Загоровського35 відсвіжує і збагачує наші відомості про ті італійські торговища, що між іншими пускали в рух сі тор- говельні зносини, з свого боку старались утримати і забезпечити без перерв комунікаційні зв’язки, за поміччю дипломатичних переговорів, ріжних оплат і контрибуцій, посилали сими степовими дорогами свої вироби і притягали не тільки сировину, але й продукти техніки й мистецтва з інших країв – головно східних, почасти й північних. Належить бажати подібних ревізій і доповнень старших праць щодо слов’янського розселення в степовій зоні і на побережу, його опірних міських пунктів і степових останків, після колонізаційної бурі VIII–X віків, форм сим- біозу слов’янської колонізації з степовими ордами і з іншими чужоплеменни- ми елементами, культурних впливів на кочовників і культурних течій серед них. Бажані можливо повні підсумки нинішніх відомостей про систему сте- пових торговельних доріг, предмети торгу, обміну Заходу зі Сходом в Степу і на Побережу – його балянс, таки би сказати, не кількісний, розуміється, а якісний. 34 Федір Євстафійович Петрунь (1894–1963 рр.) – український географ та історик, автор сту- дій з історії й географії Північного Причорномор’я, а також праць, присвячених географічному районуванню. 35 Євген Олександрович Загоровський (1885–1938 рр.) – історик і бібліограф, автор праць з історії Південної України ХVIII–ХІX ст. Український історичний журнал. – 2016. – №1 Степ і море в історії України... 191 Не освітлені спеціяльно і вимагають ближчої уваги в дальшім – дуже інтересні і важні колонізаційні і культурні взаємовідносини в двох проти- лежних кутах сеї просторої території: прикавказькім і придунайськім: стики слов’янської людности з останками іранськими (алянськими) й кавказькими на Сході, з романською людністю на Заході, асиміляційні процеси, культурні запозичення, їх відбиття в мові й фольклорі і т. д. Похід в степи XV–XVI в., розвій козацького уходництва і добичництва не представлені в сій збірці; в сім особливо гострої потреби може й не від- чувається, бо єсть праці доволі свіжі і неперестарілі, але ревізія і деталі- зація дотеперішніх оглядів була б же таки дуже пожадана. Праця проф. Крип’якевича в сім томі дає балянс сього процесу засвоєння північної час- тини Степу в момент апогея Козаччини – за часи Хмельниччини. Було б цікаво доповнити сей образ начерком запорізької господарки в часах і пе- ред першою руїною Січі. Студія Д.Є.Кравцова36, присвячена спеціяльно одному цікавому епізодові – пробі Москви використати досягнення козаць- кого опановання Степу, зроблені ними протягом століття і, так би сказа- ти, на шиях Січовиків в’їхати до Криму. Пізніша боротьба царського уря- ду з Козаччиною за пановання над Степом не освітлена в збірнику. Студія О.О.Рябініна-Скляревського37 дає підсумки економічної еволюції і внутріш- ніх відносин, диференціяції і розшарування запорізької людности. Її до- повнюють студії В.Грекова38, надруковані в «Працях Істор[ичної] Cекції» кн. V і VI (Записки Іст[орично]-Філ[ологічного] Від[ділу], кн. 24 і 27)39, про повстання Запорізької сіроми. Останніми часами на внутрішні відно- сини Запоріжжя звертано пильну увагу, і незвичайно інтересний соціяль- но-економічний процес, що розвивався з розвитком осілої колонізації і сіль- ського господарства в межах «Вільностей Війська Запорізького», починає вирисовуватись все яскравіше. Без сумніву, з тим, як акти Січового архіву, що тепер описуються детально, будуть простудійовані і в головнішім ви- дані, сі останні фази козацького уходництва і займанщини стануть перед нами з усею своєю незрівнянною соціологічною вартістю. На рахунок комісії Полудневої України можна записати, що вона внесла показну долю в роз- будження інтере су і освітлення розвою сього процесу і експлуатації його до- сягнень російським урядом. Сю останню сторону освітлюють тепер статті Н.Д.Полонської-Василен- ко вої, С.Ф.Шевченка, Т.М.Гавриленка40. Історія боротьби російського уряду з Січею за запорізьку територію була одною з улюблених тем української 36 Дмитро Овсійович Кравцов (1898–1982 рр.) – український історик, учень М.Грушевського, студіював історію Запорозької Січі за часів повстання під проводом Б.Хмельницького. 37 Олександр Олександрович Рябінін-Скляревський (1878–1942 рр.) – український історик та архівіст, автор праць з історії Запорозької та Задунайської Січей. 38 Василь Олексійович Греков (1870 – після 1934 рр.) – український історик й архівіст, автор студій з історії запорізького козацтва. 39 У тексті М.Грушевського вказано невірні вихідні дані розвідок В.Грекова (див.: Греков В. Бунт Сіроми на Запоріжжі 1768 р. // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. – Кн.11. – К., 1927. – С.209–241; Його ж. Запорізький Кіш та Коліївщина // Україна. – Кн.4. – К., 1928. – С.14–20). 40 Тодор Матвійович Гавриленко (1899–1939 рр.) – український історик й етнограф, учень М.Грушевського, студіював історію первісного суспільства. Український історичний журнал. – 2016. – №1 192 М.С.Грушевський історіографії за останні десятиліття царського режиму, освітлювалася низкою студій, друкувалася в «Киев[ской] Старине», «Чтениях Общ[ества] Нестора- [летописца]», «Одеських Записках» і т.ін. Безсумнівно її варто було б тепер наново переглянути, з усею сумою нових відомостей про економіку і еконо- мічну політику тої доби. В нинішній збірці праці проф. Гериновича41 кладуть особливий натиск на сі зв’язки економічних аспектів і кон’юнктур з політич- ними орієнтаціями і акціями – конкуренцією Росії й Польщі, Австрії й Росії, Франції й Англії, балтійської й чорноморської торгівлі, Суеца і Багдада. Плани полудневої російської експансії, освітлені в студії Д.Кравцова для кін- ця XVII в., знаходять дальше своє вияснення в студіях проф. В.Гериновича, С.Ф.Шевченка, О.Б.Варнеке42, А.С.Синявського43 (про менонітів). Вони по- казують ті політичні моменти, які гальмували стихійний похід українських мас на полудень, ті сили, які врізувалися в сей історичний процес – опану- вання Степу і Моря Українським Народом, нейтралізували народну експан- сію, ставили ріжні перепони на її шляхах, творили ріжні обмеження вільній колонізації своїми військовими оселями, впроваджували сторонні етнічні елементи. Наслідком сих втручань і гальмувань було се, що українська стихія, ви- рвавши фактично степові простори з-під руїнних впливів останніх кочових орд під сільсько-господарську і промислову колонізацію, не могла остаточно опа- нувати сі простори і стати міцною ногою на морськім побережу. Незважаючи на те, що колонізаційна маса і Новоросії, і Криму, і Донецького басейну, і Кавказького побережа при всіх змінах зовнішніх режимів і форм зіставались переважно українською, все таки штучно утворена заходами російського уря- ду культурна і національна мозаїка настільки затемнила сей основний коло- нізаційний і організаційний процес, що в уявленні всяких дальших і навіть близших обсерваторів «Новоросія», як я зазначав вище, стала якоюсь цілком відмінною і новою формацією, майже нічим не зв’язаною з українським істо- ричним процесом, створеним виключно «мановеніями» російських самодерж- ців та їх помічників. Міста сеї Новоросії – керівні позиції, до котрих віками добивалась україн- ська людність, дістали чужоплеменний склад і тим часом як урядові заборони позбавляли українську людність можливостей розвивати свою національну культуру, організувати школу, пресу, літературу, театр, мистецтво, – вся ся новоросійська мозаїка покривалася однобарвною русифікацією. Сей русифікаційний процес в політиці, в культурі і в громадськім жит- тю, і тяжкі зусилля українських елементів, положені на те, щоб пробить- ся через сі русифікаційні заслони – сотворити можливости для культурно- національного, а далі й політичного са мо означення, освітлюються в 41 Володимир Олександрович Геринович (1883–1949 рр.) – український географ та історик, автор праць з економічної й фізичної географії України та Східної Європи. 42 Олександр Борисович Варнеке (1904–?) – історик, син Б.В.Варнеке, автор студій з історії залізничного транспорту в Україні. 43 Антін Степанович Синявський (1866–1951 рр.) – український історик і географ, автор праць з історії та географії України, а також студій, присвячених економічному районуванню України. Український історичний журнал. – 2016. – №1 Степ і море в історії України... 193 статтях К.О.Копержинського44, В.Герасименка45, О.Покровського46. Більше того було подано в інших виданнях Історичної Секції – в «Україні» і «За сто літ» – такі статті О.О.Рябініна-Скляревського, А.С.Синявського, С.М.Єгунової- Щербини47 про Одеську громаду48, про херсонський гурток і їх провідників: Л.O.Смоленського49, М.Ф.Комарова й ін.; Н.А.Бракер50 про українських діячів Єлизавета (Зінов’ївська)51 і т. ін. Але без сумніву, в сім напрямі – історії полу- днево-українських міст як культурних і економічних баз і огнищ революційно- го і національного українського руху – мусить бути поведена ще інтенсивніша робота. Нарешті, остання серія статей присвячена переходові від пережитків старого побуту до нового соціялістичного будівництва. Стаття Я.П.Новиць- кого52, ветерана етнографічного й історичного обслідування Запоріжжя, що збирає традиції славної Хортиці, де він прожив протягом 40 літ, запопадли- во визбируючи останки старої традиції, і Т.М.Гавриленка, що дав підсумки екскурсійних обслідувань Великого Лугу, що переводилося заходами Комісії По лу дневої України, Культурно-Історичної Комісії, Комісії Історичної Пісен- ності і Ка біне ту Примітивної Культури в pp. 1925–193053, ув’язавши їх з старою фольк лорною й історичною літературою, малюють пережитки старого уход- ництва в окруженню новішого побуту, місцеві традиції про старе запорізьке життя і пізніші «новоросійські» наверстування на нім. Студії А.С.Синявського малюють нове соціялістичне будівництво Дніпрельстану, викликані ним зру- шення і перспективи. Сей момент викликав величезну літературу – нині шній збірник додає до нього свою пайку. * Такі головніші проблеми досліду порушені в сій збірці. Повторяю вже ска- зане вище: метою своєю сі порайонні збірники не ставили і не ставлять всебіч- ного образу даної території, тільки висунення найбільш актуальних проблем, 44 Костянтин Олександрович Копержинський (1894–1953 рр.) – український літературозна- вець і фольклорист, автор низки студій з історії вітчизняної літератури. 45 Володимир Якович Герасименко (1895–1984 рр.) – український літературознавець, автор низки праць із фольклористики, етнографії та історії журналістики. 46 Олександр Іванович Покровський (1873–1942 рр.) – історик церкви, богослов, учасник об- новленського церковного руху. 47 Софія Миколаївна Єгунова-Щербина (? – після 1928 р.) – український педагог, громадсько- культурна діячка, мемуаристка. Від 1870-х рр. – член Одеської громади. 48 Єгунова-Щербина С. Одеська громада кінця 1870-х років: Спомини // За сто літ: Матеріяли з громадського й літературного життя України ХІХ і початку ХХ століття. – Кн.2. – К., 1928. – С.189–199. 49 Спомини С.Єгунової-Щербини про Л.Смоленського зберігаються в Інституті рукопису НБУВ (ф.10, спр.17332, 22 арк.). 50 Наталія Аркадіївна Бракер (1854–1933 рр.) – український педагог, мистецтвознавець і мемуаристка. 51 Див., напр.: Бракер Н. Володимир Амвросійович Менчиц (1836–1916) // За сто літ... – Кн.4. – К., 1929. – С.196–200; Її ж. Володимир Миколайович Ястребов (До тридцятих роковин смерті) // Україна. – 1929. – Кн.33. – С.80–91. 52 Яків Павлович Новицький (1847–1925 рр.) – український історик, етнограф. 53 Про інституції ВУАН, пов’язані з М.Грушевським, див. докл.: Юркова О. Діяльність науково- дослідної кафедри історії України М.С.Грушевського (1924–1930 рр.). – К., 1999. – 433 с. Український історичний журнал. – 2016. – №1 194 М.С.Грушевський позначення дослідчого пляну, розбудження інтересу до занедбаних наукою прогалин. Збірка ся – як і інші збірники сеї серії, мала своїм завданням по- служити вступом до такого всебічного обслідування сеї величезної території, з її правіковою історією і незвичайно складними умовами побуту, соціяльно- політичного життя і культури. Через те, що підготовка її протяглася так довго, дещо з матеріялу, зібраного в перших починах підготовки, розпорошилось по інших виданнях, як се було почасти вище зазначено, – бо не можна його було тримати від років 1925–[192]6 в редакційнім портфелі. Натомість дещо й не вмістилося в рамцях сеї збірки, хоч обсяг її значно побільшився в порівнянню з попередніми, – вони появляться в інших виданнях. Технічна редакція збірника переводилася науковим співробітником Комісії Полудневої України Т.М.Гавриленком. 14 грудня 1930 р. In M.Hrushevs’kyi’s work author analyzed the role and significance of the steppe and sea as a geographical, climatic and natural underlying reason of territorial (“district-by-district”) history of Ukraine in the light of varied transformations: social, political, ethno cultural, demographic, economical, transport, colonialist, communicational etc. The article put forward and substantiated the thesis about urgent need of “Novorossiya” construct dismantling and rupture of “novorossia” conceptualization on the South Ukraine from the view of Ukrainian historiography of second half of 1920 – early 1930th. Also considered the prehistory and metamorphoses in the formation of the destroyed district-by-district collection “South Ukraine” Keywords: South Ukraine, Novorossiya, Russification, regional history, Ukrainian historiography, regional collections.

Степ і море в історії України. Кілька слів щодо пляну і перспектив сього досліду (вступна стаття О.В.Яся)

Репозитарії

Схожі ресурси