Концептуальні положення інституційних трансформацій у вугільній промисловості України
Досліджено інституційні зміни як важливої складової інституційної економіки. Розглянуто поточний стан та проблеми реформування вугільної промисловості України, а також передбачувані сценарії зменшення трансакційних витрат у галузі. Визначено об’єктивні та суб’єктивні чинники гальмування розвитку гал...
Gespeichert in:
| Datum: | 2015 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2015
|
| Schriftenreihe: | Стратегія і механізми регулювання промислового розвитку |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109820 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Концептуальні положення інституційних трансформацій у вугільній промисловості України / Р.В. Венжега // Стратегія і механізми регулювання промислового розвитку: Зб. наук. пр. — К.: ІЕП НАНУ, 2015. — С. 185-203. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-109820 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1098202016-12-18T03:02:37Z Концептуальні положення інституційних трансформацій у вугільній промисловості України Венжега, Р.В. Досліджено інституційні зміни як важливої складової інституційної економіки. Розглянуто поточний стан та проблеми реформування вугільної промисловості України, а також передбачувані сценарії зменшення трансакційних витрат у галузі. Визначено об’єктивні та суб’єктивні чинники гальмування розвитку галузі. Наведено інституційний механізм ефективної взаємодії між державним сектором, академічними та галузевими інститутами, посередницькими компаніями, представниками бізнесу. Сформовано концептуальні положення інституційних трансформацій у вугільній промисловості у середньостроковій перспективі. Исследованы институциональные изменения как важная составляющая институциональной экономики. Рассмотрены текущее состояние и проблемы реформирования угольной промышленности Украины, а также предполагаемые сценарии уменьшения трансакционных издержек в отрасли. Определены объективные и субъективные факторы торможения развития отрасли. Приведен институциональный механизм эффективного взаимодействия между государственным сектором, академическими и отраслевыми институтами, посредническими компаниями и представителями бизнеса. Сформированы концептуальные положения институциональных трансформаций в угольной промышленности в среднесрочной перспективе. Institutional changes are researched as an important component of institutional economics. Current status and problems of the coal industry reforming in Ukraine are considered, also predictable scenarios of transaction costs reducing in industry. Objective and subjective factors of slowdown in industry developing are identified. Institutional mechanism for effective cooperation between the public sector, academic and branch institutes, intermediary companies, businesses is given. Conceptual provisions of institutional transformations in the coal industry in the medium term are formed. 2015 Article Концептуальні положення інституційних трансформацій у вугільній промисловості України / Р.В. Венжега // Стратегія і механізми регулювання промислового розвитку: Зб. наук. пр. — К.: ІЕП НАНУ, 2015. — С. 185-203. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 2220-7961 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109820 uk Стратегія і механізми регулювання промислового розвитку Інститут економіки промисловості НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Досліджено інституційні зміни як важливої складової інституційної економіки. Розглянуто поточний стан та проблеми реформування вугільної промисловості України, а також передбачувані сценарії зменшення трансакційних витрат у галузі. Визначено об’єктивні та суб’єктивні чинники гальмування розвитку галузі. Наведено інституційний механізм ефективної взаємодії між державним сектором, академічними та галузевими інститутами, посередницькими компаніями, представниками бізнесу. Сформовано концептуальні положення інституційних трансформацій у вугільній промисловості у середньостроковій перспективі. |
| format |
Article |
| author |
Венжега, Р.В. |
| spellingShingle |
Венжега, Р.В. Концептуальні положення інституційних трансформацій у вугільній промисловості України Стратегія і механізми регулювання промислового розвитку |
| author_facet |
Венжега, Р.В. |
| author_sort |
Венжега, Р.В. |
| title |
Концептуальні положення інституційних трансформацій у вугільній промисловості України |
| title_short |
Концептуальні положення інституційних трансформацій у вугільній промисловості України |
| title_full |
Концептуальні положення інституційних трансформацій у вугільній промисловості України |
| title_fullStr |
Концептуальні положення інституційних трансформацій у вугільній промисловості України |
| title_full_unstemmed |
Концептуальні положення інституційних трансформацій у вугільній промисловості України |
| title_sort |
концептуальні положення інституційних трансформацій у вугільній промисловості україни |
| publisher |
Інститут економіки промисловості НАН України |
| publishDate |
2015 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109820 |
| citation_txt |
Концептуальні положення інституційних трансформацій у вугільній промисловості України / Р.В. Венжега // Стратегія і механізми регулювання промислового розвитку: Зб. наук. пр. — К.: ІЕП НАНУ, 2015. — С. 185-203. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| series |
Стратегія і механізми регулювання промислового розвитку |
| work_keys_str_mv |
AT venžegarv konceptualʹnípoložennâínstitucíjnihtransformacíjuvugílʹníjpromislovostíukraíni |
| first_indexed |
2025-07-07T23:42:02Z |
| last_indexed |
2025-07-07T23:42:02Z |
| _version_ |
1837033559196434432 |
| fulltext |
185
зидентові України. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/
articles/761/.
15. Устойчивое развитие предприятия, региона, общества:
инновационные подходы к обеспечению: монография / под общ.
ред. О.В. Прокопенко. – Варшава: Drukarnia i Studio Graficzne
Omnidium, 2014. – 474 с.
Надійшла до редакції 02.09.2015 р.
Р.В. Венжега
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
ІНСТИТУЦІЙНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ
У ВУГІЛЬНІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ
Інституційні трансформації – невід’ємна складова ре-
формування системи функціонування буд-якої галузі, пов’язана
з виникненням трансакційних витрат. За рахунок фінансування
трансакційних витрат із державного та місцевих бюджетів має
місце збільшення витратної частини бюджету, що призводить
до гальмування розвитку галузі.
Інституційні зміни означають зміни інституційної струк-
тури як набору взаємопов'язаних формальних правил і нефор-
мальних обмежень, що визначають систему стимулів для еко-
номічних агентів. Інституційні зміни є засобом вирішення про-
тиріччя між постійно мінливими умовами і факторами госпо-
дарської діяльності, кон'юнктурою ринку та сформованими
стійкими нормами економічної поведінки суб'єктів, обумовле-
ної накопиченим досвідом попереднього розвитку.
Проблемам інституційних змін в економіці присвячено
роботи зарубіжних (Т. Веблен [3], А. Алчіан [1], Р. Коуз [11],
Д. Норт [13]), російських (С.Г. Кірдіна [8], Г.Б. Клейнер [9],
А.М. Олійник [14]) та українських (І.П. Булєєв [2], Н.Ю. Брю-
ховецька, В.П. Вишневський [4], В.М. Геєць [5], В.В. Дементьєв
[7], Р.Ф. Пустовійт [16]) учених.
© Р.В. Венжега, 2015
186
Конкретизацію вищезазначених проблем на прикладі ву-
гільної галузі здійснено в роботах українських науковців
О.І. Амоші [12], Ю.З. Драчука, Л.Л. Стариченка [17], Д.Ю. Че-
реватського [18].
Основоположниками теорії інституціоналізму на початку
XX ст. були Т. Веблен (соціально-психологічний інституціона-
лізм), Дж. Коммонс (соціально-правовий інституціоналізм) та
У. Мітчел (емпіричний інституціоналізм). У своїй праці «Тео-
рія бездіяльного класу» (1899 р.) Т. Веблен розглядав інститут
як «стереотип думки» (habit of thought). Інститут він визначав
як «звичні способи реагування на стимули, створювані обста-
винами, що змінюються», «розповсюджений образ думки у то-
му, що стосується окремих відносин між суспільством та осо-
бистістю й окремого виконання ними функцій», «результат
процесів, що відбувались у минулому, вони пристосовані до
обставин минулого та, відповідно, не перебувають у повному
розумінні з вимогами теперішнього часу» [3, с. 201].
Серед неоінституціалістів слід відзначити підходи до
проблем інституціональних змін А. Алчіана, Д. Норта, Р. Коуза.
Дотримуючись еволюційної гіпотези у статті «Невизначеність,
еволюція та економічна теорія» [1], А. Алчіан вважає, що «еко-
номічна система відбирає суб’єктів, які виживають: ті, хто
отримав позитивний прибуток, виживають, а ті, хто зазнав збит-
ків та збанкрутився, зникають». Це свідчить про те, що конку-
ренція між інститутами призводить до усунення «слабких» та
виживання ефективних економічних структур. Д. Норт зазна-
чає, що інститут – це «правила гри» в суспільстві або
«…створені людиною обмежувальні рамки, що організовують
взаємовідносини між людьми… задають структуру спонукаль-
них мотивів людської взаємодії в політиці, соціальній сфері чи
економіці» [13, с. 17].
Р. Коуз [11, с. 103] у статті «Природа фірми» вперше на-
дав економічне визначення категорії «трансакційні витрати» та
довів, що припущення про рівність нулю трансакційних витрат
у дійсності слід вважати «дуже нереалістичним». Для здійснен-
ня ринкової трансакції потрібно визначити, з ким бажано уклас-
ти дану угоду, її умови, провести попередні переговори, підго-
187
тувати контракт про укладання даної угоди, щоб задовольнити
умови всіх сторін, зібрати відомості про виконання даного кон-
тракту.
У роботах сучасних російських дослідників (Г.Б. Клей-
нера, С.Г. Кірдіної, А.М. Олійника) приділено значну увагу ін-
ститутам та інституційним змінам. Так, Г.Б. Клейнер [9, с. 7]
вважає, що «соціально-економічні інститути не стільки буду-
ються або конструюються, скільки вирощуються, подібно до
того, як вирощується кристал», тобто вони мають життєві цик-
ли з характерними стадіями зародження, розвитку, стагнації,
ослаблення та зникнення (ліквідації). При цьому С.Г. Кірдіна [8,
с. 89] під інститутом розуміє «стійкі постійно відтворювальні
соціальні, правові, економічні та інші відносини, що структу-
рують суспільне життя» та зауважує, що «базові інститути ут-
ворюють глибинні підстави соціальних взаємодій з приводу
спільного проживання в рамках єдиного соціуму, що вимагає
зв'язку та узгоджень між ними в трьох найважливіших сферах,
що утворюють модель суспільства…економіки, політики та
ідеології». А.М. Олійник [14, с. 694] визначає інституціональне
середовище як «сукупність цінностей, формальних та неформа-
льних норм, що впливають на співвідношення стимулів (корис-
ності, моралі, афектів та примусу) в діяльності та обумовлюють
досягнення мінімальної згоди між учасниками взаємодії»; та
встановлює «існування конституції як на мікро- (всередині фір-
ми, групи), так і на макрорівні».
Українські науковці І.П. Булєєв, Н.Ю. Брюховецька,
В.П. Вишневський, В.В. Дементьєв, В.М. Геєць підкреслюють
важливу роль інституціонального середовища, що впливає на
ефективність економіки. І.П. Булєєв, Н.Ю. Брюховецька [2,
с. 168] стверджують, що при переході економіки від індустрі-
ального до постіндустріального (інформаційного, постекономі-
чного та ін.) етапу розвитку істотно та якісно зростає роль і
значення інституційного середовища, що реалізується за допо-
могою соціально-економічних державних і громадянських ін-
ститутів. На думку В.П. Вишневського та В.В. Дементьєва [4,
с. 53], сучасне інституціональне середовище культивує такі
цінності, як егоїзм і агресивність, відповідні стратегіям індиві-
188
дуального захоплення економічної влади в умовах еволюційно-
го виживання, в той час як інноваційне підприємництво засно-
ване на кооперації і відносинах партнерства, організаційної
ідентифікації. При цьому В.В. Дементьєв [7, с. 65] наголошує,
що «інститути виникають як форми, з одного боку, закріплення
з’єднання, індивідуальних дій до спільних, з іншого – реалізації
спільного в індивідуальній поведінці», а «влада є інституцій-
ною формою вертання загального до індивідуального початку,
формою підпорядкування індивідуального спільному інтересу
та їх гармонізації. В.М. Геєць відзначає, що в Україні не тільки
не відбулося прогресивних інституційних змін, а навпаки,
маємо «суперечності розвитку економіки в довгостроковій
перспективі та виклики, пов’язані з формуванням інформацій-
ного суспільства й економіки знань», «перед Україною стоїть
завдання у своїй економічній політиці переорієнтуватися на
підтримку як стабільності та відповідно скорочення питомих
витрат на соціальні потреби, так і економічного зростання» [5,
с. 11].
У зв’язку з реформуванням вугільної галузі за останні ро-
ки виникають характерні зміни в її інституціональному середо-
вищі, що можуть як позитивно, так і негативно впливати на
економічне зростання країни. За допомогою дослідження інсти-
туціональних трансформацій з урахуванням пропозицій науко-
вців пропонується розробити механізм оптимального функціо-
нування вугільної промисловості у середньостроковій перспек-
тиві для забезпечення подальшого розвитку галузі.
Мета статті − сформувати концептуальні положення ін-
ституційних трансформацій у вугільній промисловості України
на підставі аналізу сучасного стану галузі.
У вугільній галузі через гальмування реформ неможливо
запровадити ефективні інститути, а на результати роботи впли-
вають «події минулого». Економіка України залишається моно-
полізованою, деформованою, енергоємною та неефективною.
Ситуація в Україні дає підстави вважати, що інституційне
середовище тісно корелює з культурою власників бізнесу. Так,
прийняті в корпорації СКМ дивізіони стали основними форма-
189
ми організації в металургії, енергетиці, вугільному машинобу-
дуванні [17, с. 40].
З інституційного погляду причиною цих негараздів є
трансформація економіки не в соціально-ринкову, а у псевдо-
ринкову олігархічну структуру, що зорієнтована на консерва-
цію, експлуатацію та експортне спрямування колись потужних,
але на сьогодні технологічно відсталих підприємств, які за без-
цінь у приватизаційний період перейшли до власності предста-
вників бізнесу [16]. Тому держава повинна забезпечувати на-
дійний захист прав власності, незалежність судової влади у
сфері захисту прав приватної власності та контрактних зо-
бов’язань, провести деполітизацію бізнесу, ліквідацію бар’єрів
у сфері конкуренції.
Вугільна промисловість є однією з базових галузей еко-
номіки України. Намагання попередніх урядів підтримувати
«на плаву» велику кількість глибокозбиткових шахт за рахунок
«розмазування» на всіх виділених дотацій при обмеженому суб-
сидуванні технічного переоснащення навіть тих шахт, що могли
стати беззбитковими, призвело до неефективного використання
бюджетних коштів і в підсумку до деградації державного сек-
тору галузі [12, с. 5].
З початком ведення бойових дій ситуація у галузі стала
критичною: порушено залізничне сполучення, постачання ма-
теріалів та гірничого обладнання на вугледобувні підприємства,
знизилися розрахунки за спожиту електроенергію та відванта-
жену вугільну продукцію, а також зменшилися обсяги видобут-
ку вугілля та проведення гірничих виробок. Так, державними
вугледобувними підприємствами на підконтрольній уряду Ук-
раїни території у 2014 р. видобуто 7,8 млн т рядового вугілля
(на 1,1 млн т менше, ніж у 2013 р.). При цьому державна під-
тримка складала 4 118,3 млн грн (у 2013 р. – 5 103, 6 млн грн), у
тому числі на часткове покриття витрат із собівартості готової
товарної вугільної продукції – 4 061,2 млн грн, що на 853 млн
грн менше рівня 2013 р., а збиток від виробництва вугільної
продукції зменшився з 5 667,6 до 4 970,9 млн грн [9]. Загалом
українські шахти видобули 65 млн т вугілля, що на 22,3% мен-
ше порівняно з аналогічним періодом 2013 р. При цьому видо-
190
буток коксівного вугілля склав 16,1 млн т, а енергетичного −
48,9 млн т, що нижче показників попереднього року на 32 та
18,5% відповідно [17, с. 21]. Це передусім обумовлено тим, що
значна частина шахт у 2014 р. припинила свою виробничо-
господарську діяльність. Багато вугледобувних підприємств
зазнали руйнувань комплексів поверхні, пошкоджена промис-
лова інфраструктура, а також частина підприємств затоплені та
не підлягають відновленню.
На непідконтрольній українській владі території із 131
діючої шахти розташована 81 (62%), у тому числі 62 шахти
(67%) державного сектору і 19 (50%) − недержавного [17, с. 20].
Основними проблемами розвитку державного сектору ву-
гільної промисловості є: обмеженість державної підтримки на
часткове покриття витрат із собівартості готової товарної про-
дукції та технічне переоснащення і низька інвестиційна приваб-
ливість; складність вирішення соціальних питань при реформу-
ванні вугледобувних підприємств; невідповідність стану гірни-
чого господарства шахт і технічного рівня виробництва склад-
ності гірничо-геологічних умов і сучасним досягненням науко-
во-технічного прогресу; низькі ціни на вітчизняне вугілля, що
робить продукцію неконкурентоспроможною (ціни на третину
нижчі за імпортну сировину); дефіцит кваліфікованих трудових
кадрів у галузі; недосконалість нормативно-правової бази для
стимулювання шахтарської праці, збільшення продуктивності
праці робітників з видобутку вугілля; недостатність власних
коштів на покриття витрат виробництва; низький рівень іннова-
ційного потенціалу [10].
Вищезазначеним проблемам сприяє низка чинників об’єк-
тивного та суб’єктивного характеру [10].
Об’єктивними чинниками гальмування розвитку галузі є:
складність гірничо-геологічних умов видобутку вугілля (закри-
тий спосіб видобутку вугілля); недосконалість цінової та тари-
фної політики; path dependence (стереотипи мислення, традиції
організації, бізнесу); втрата кадрового потенціалу вугільної га-
лузі й невідповідність рівня професійної підготовки працівників
потребам інноваційного розвитку виробництва; відсутність аль-
тернативних робочих місць у регіонах; відсутність механізму
191
стимулювання впровадження сучасної високопродуктивної ви-
добувної техніки.
Суб’єктивні чинники пов’язані з відсутністю необхідного
законодавчого забезпечення функціонування вугільної промис-
ловості; недостатнім фінансуванням реальних програм розвитку
і реструктуризації галузі; низьким рівнем заробітної плати та
зменшенням престижності шахтарської праці; неефективністю
менеджменту підприємств та корумпованістю у галузі.
Шляхами вирішення зазначених проблем є реформування
галузі: поступове зменшення державної підтримки; приватиза-
ція, передача в оренду або концесію перспективних вугільних
підприємств.
Шахтний фонд України необхідно розподілити за групами
на перспективні та неперспективні шахти [10; 12, с.7].
Р. Коуз зазначає, що головними характеристиками струк-
тури (організації) промисловості є розмір підприємств і наяв-
ність у них вертикальної інтеграції [11, с. 54]. Тобто перспек-
тивні вугільні підприємства після приватизації доцільно вклю-
чати до складу корпорацій.
Перспективні шахти мають значний обсяг запасів, що під-
лягають видобутку з найменшими витратами та перспективи
виходу в найкоротші терміни на беззбитковий рівень виробни-
цтва.
Неперспективні шахти доцільно поділити на дві підгрупи:
шахти, що підлягають консервації: перші − з перетворен-
ням на водовідкачувальні станції (у разі потреби за гідрогеоло-
гічними висновками); другі – для збереження можливості пода-
льшої реконструкції з послідовним виходом на беззбиткову ро-
боту; треті – для тимчасового заощадження коштів на їх лікві-
дацію;
шахти, що підлягають ліквідації: перші – найбільш зруй-
новані, занедбані та збиткові шахти, що потребують значних
витрат на відновлення; другі – шахти, які відпрацьовують за-
лишкові обсяги промислових запасів; треті – не мають можли-
вості на відновлення навіть за наявності значних капітальних
інвестицій.
Перехід від оптового ринку вугілля до укладання прямих
договорів між виробниками та споживачами і впровадження
192
біржової (аукціонної) торгівлі вугіллям забезпечуватиме стиму-
лювання конкуренції на підприємствах галузі [12, с. 8].
Українські фахівці пропонують на базі відповідних під-
розділів Міністерства енергетики та вугільної промисловості
України створити державну акціонерну вугільну компанію, пе-
редавши їй функції безпосереднього управління підприємства-
ми або створення на базі існуючих підприємств регіональних
державних акціонерних компаній на рівні областей, що дає
можливість цим підприємствам самостійно здійснювати полі-
тику відносно державних підприємств у разі надання певної су-
ми державного фінансування для них [12, с. 8]. На Донбасі вже
триває процес формування державного вугільного холдингу на
базі підприємств вугільної галузі. Державні кошти можуть на-
правлятися на дотування, субсидування технічного переосна-
щення і реконструкції шахт, фінансування виведення з експлу-
атації вугледобувних підприємств тощо. Зазначений сценарій
можна вважати ефективним при перехідному періоді в рефор-
муванні вугільної галузі.
Обсяг видобутку вугілля державними підприємствами
Донбасу (23 шахти: 15 – у Донецькій області та 8 – у Лугансь-
кій) наведено в табл. 1.
За даними табл. 1 у Донецькій області тільки ДП «Сели-
діввугілля», до складу якого входять 4 підприємства, у 2014 р.
має обсяг видобутку майже 1,3 млн т (на 81% за рахунок
шахти 1/3 «Новогродівська» – 635,9 тис. т і шахти «Росія» –
404,4 тис. т). У 2015 р. планується збільшити обсяг видобутку
на шахті 1/3 «Новогродівська» на 214,1 тис. т, а на шахті «Ро-
сія» − залишити на рівні 400 тис. т на рік. На ДП «Красноармій-
ськвугілля» у 2014 р. шахта ім. О.Г. Стаханова забезпечувала
84% річного видобутку, а в 2015 р. за прогнозом повинна видо-
бувати до 1 млн т, інші 3 шахти є неефективними. Конкурентні
переваги у видобутку вугілля також мають ДП Шахтоуправлін-
ня «Південнодонбаське №1», ДП Шахта «Південнодонбаська
№3 ім. М.С. Сургая» та ДП Вугільна компанія «Краснолиман-
ська». У Луганській області тільки шахта ім. Д.Ф. Мельникова,
що входить до складу ПАТ «Лисичанськвугілля», має перспек-
тиви подальшого розвитку з видобутком у 2014 р. 570,1 тис. т
193
(88% від загального обсягу), а в 2015 р. планується збільшення
на 185,9 тис. т.
Таблиця 1
Обсяг видобутку вугілля державними
підприємствами Донбасу, тис. т 1
Підприємства 2012 2013 2014
2015
(прогноз *)
Донецька область
ДП «Дзержинськвугілля» 500,5 547,7 341,9 402,5
ДП «Селидіввугілля» 1850,8 2160,5 1283,9 1885,0
ДП «Красноармійськвугілля» 925,9 611,4 648,5 1239,0
ДП Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» 1015,0 954,0 890,0 890,0
ДП Шахта «Південнодонбаська №3 ім. М.С. Сургая» ** 912,1 460,0 721,3 755,0
ДП Вугільна компанія «Краснолиманська» 1385,0 1404,3 930,0 675,0
Луганська область
ДП «Первомайськвугілля» *** 632,4 357,6 273,7 895,0
ПАТ «Лисичанськвугілля» 670,0 522,2 645,0 1000,0
1 Складено автором за даними підприємств, що входять до складу ДП,
ПАТ [6].
* Прогноз за даними підприємств, що входять до складу ДП, ПАТ.
** Раніше входила до ДП «ДВЕК».
*** Без урахування 2 шахт, зруйнованих за період ведення бойових дій.
За чистою виручкою без ПДВ перспективними також
вважаються вищезазначені підприємства. Зокрема, серед них у
2014 р. на шахті 1/3 «Новогродівська» цей показник складав
252,3 млн грн, на шахті «Росія» − 156,4 млн грн (ДП «Селидів-
вугілля»); на шахті ім. О.Г. Стаханова ДП «Красноармійськву-
гілля» – 304,0 млн грн, у Донецькій області та на шахті ім. Д.Ф.
Мельникова ПАТ «Лисичанськвугілля» – 129,7 млн грн. За ін-
шими підприємствами дані наведено в табл. 2.
На рис. 1 чиста виручка без ПДВ на 1 т видобутого вугіл-
ля державними підприємствами Донбасу складає приблизно
350-450 грн/т, максимальне значення (537,09 грн/т) зафіксовано
у 2014 р. на ДП «Красноармійськвугілля», а мінімальне (219,84
грн/т) – у ПАТ «Лисичанськвугілля». Це свідчить про те, що
держава повинна надавати короткострокову підтримку на пері-
од реформування галузі, щоб зазначені вугільні підприємства з
найбільш сприятливими умовами господарювання мали перс-
пективи виходу на бездотаційний і самоокупний режим діяль-
194
ності з подальшою приватизацією, передачею в оренду або
концесію цих підприємств.
Таблиця 2
Чиста виручка без ПДВ державних підприємств Донбасу,
млн грн 1
Підприємства 2012 2013 2014
Донецька область
ДП «Дзержинськвугілля» 244,1 206,8 146,4
ДП «Селидіввугілля» 669,4 722,8 468,4
ДП «Красноармійськвугілля» 355,1 222,8 348,3
ДП Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» 354,4 265,1 297,3
ДП Шахта «Південнодонбаська №3 ім. М.С. Сургая»* 391,0 151,0 327,1
ДП Вугільна компанія «Краснолиманська» 603,9 530,6 382
Луганська область
ДП «Первомайськвугілля»** 268,7 155,0 91,9
ПАТ «Лисичанськвугілля» 138,5 115,5 141,8
1 Складено автором за даними підприємств, що входять до складу ДП,
ПАТ [6].
* Раніше входила до ДП «ДВЕК».
** Без урахування 2 шахт, зруйнованих за період ведення бойових дій.
Рис. 1. Чиста виручка без ПДВ на 1 т видобутого вугілля
державними підприємствами Донбасу
0,00
100,00
200,00
300,00
400,00
500,00
600,00
Д
П
«Д
зе
рж
ин
сь
кв
уг
іл
ля
»
Д
П
«С
ел
ид
ів
ву
гіл
ля
»
Д
П
«К
ра
сн
оа
рм
ій
сь
кв
уг
іл
ля
»
Д
П
Ш
ах
то
уп
ра
вл
ін
ня
«П
ів
де
нн
од
он
ба
сь
ке
№
1»
Д
П
Ш
ах
та
«
Пі
вд
ен
но
до
нб
ас
ьк
а
№
3
ім
. М
.С
.С
ур
га
я»
Д
П
Ву
гіл
ьн
а
ко
м
па
ні
я
«К
ра
сн
ол
им
ан
сь
ка
»
Д
П
«П
ер
во
м
ай
сь
кв
уг
іл
ля
»
ПА
Т
«Л
ис
ич
ан
сь
кв
уг
іл
ля
»
Чи
ст
а
ви
ру
чк
а
бе
з
ПД
В,
гр
н/
т 2012 2013 2014
195
За проектом Концепції Державної цільової економічної
програми реформування вугільної промисловості на 2015-
2020 рр. передбачається розгляд трьох варіантів розв’язання
проблем вугільної галузі [10].
Перший варіант передбачає залишення існуючої ситуації
(обмеженість державної підтримки на часткове покриття витрат
із собівартості та відсутність державної підтримки на технічне
переоснащення). Перевагами є економія коштів державного
бюджету, які протягом п’яти років спрямовуються лише на
охорону праці; захист навколишнього середовища; реструкту-
ризація вугільної промисловості та соціальна підтримка праців-
ників, що вивільняються. Негативними рисами є зниження ін-
вестиційної привабливості вугледобувних підприємств; змен-
шення обсягів видобутку вугілля, необхідних для забезпечення
достатнього рівня енергетичної безпеки держави; зростання за-
боргованості із заробітної плати; відсутність державних соці-
альних гарантій для шахтарів, що може призвести до виникнен-
ня складних соціальних й екологічних проблем у вугледобув-
них регіонах, у результаті чого можливе хаотичне припинення
виробничої діяльності підприємств вугільної промисловості та
затоплення шахт, що несе в собі екологічну катастрофу. Цей
варіант вирішення проблеми є неефективним, тому що виника-
ють одразу проблеми соціального, екологічного характеру, а
перспективні підприємства залишаються без потенційних інвес-
торів.
За другим варіантом передбачена державна підтримка під-
приємств вугільної промисловості у повному обсязі на часткове
покриття витрат із собівартості, без фінансування технічного
переоснащення та можливістю залучення кредитів інвестора під
державні гарантії. Перевагою цього варіанта є збереження ос-
новних фондів, обсягів видобутку вугілля, кадрового потенці-
алу; відсутність соціального вибуху. Недоліки − збільшення на-
вантаження на державний бюджет на постійній основі; відсут-
ність стимулу нарощування видобутку вугілля та реформування
вугільної галузі; неможливість виходу на беззбитковий рівень
та низька інвестиційна привабливість вугледобувних підпри-
ємств; ризики щодо реальної можливості повернення кредитів.
196
Третій оптимальний сценарій полягає у здійсненні ефек-
тивного реформування вугільної галузі − короткострокове на-
дання державної підтримки на: часткове покриття витрат із со-
бівартості; технічне оснащення та будівництво об’єктів вугле-
добувних підприємств; охорону праці; ліквідацію та консерва-
цію для забезпечення виведення ряду вугільних підприємств на
беззбитковий рівень роботи. Реалізація цього варіанта забезпе-
чить створення бази для залучення приватних інвестицій у роз-
виток вугледобувних підприємств із наступною їх приватизаці-
єю. Це дозволить оновити основні фонди підприємств, зберегти
кадровий потенціал у галузі, збільшити обсяги видобутку вугіл-
ля. Основним ризиком цього підходу є залежність термінів тех-
нічного переоснащення, ліквідації та консервації вугледобувних
підприємств від стабільного та в повному обсязі фінансування.
Програма реформування вугільної промисловості на 2015-
2020 рр. дозволяє забезпечити створення привабливих умов для
приватизації підприємств, оптимізацію державної підтримки
вугільної галузі, зниження собівартості видобутку вугільної
продукції, скорочення чисельності адміністративного персона-
лу на підприємствах вугільної галузі та частини непрофільних і
допоміжних підприємств на всіх етапах оптимізації їх роботи,
повне забезпечення зростаючих потреб національної економіки
якісною вугільною продукцією при максимальному рівні про-
мислової та екологічної безпеки, виконання соціальних пільг та
гарантій для працівників підприємств вугільної галузі, ліквіда-
цію або консервацію підприємств вугільної галузі за умови ви-
конання заходів, визначених Концепцією системи соціальної
підтримки працівників підприємств вугільної галузі та населен-
ня територій, на яких розташовані вугледобувні та вуглепере-
робні підприємства, що перебувають у стадії ліквідації (консер-
вації).
У сфері модернізації шахтного фонду треба не тільки
впроваджувати високопродуктивну техніку та провідні техно-
логії, але і працювати над створенням і використанням принци-
пово нових засобів виймання вугілля в унікальних за складніс-
тю умовах українських родовищ, що з часом можуть бути за-
требуваними на світовому ринку, а також розглядати варіанти
197
щодо доцільності видобутку шахтного метану з вугільних плас-
тів та його подальшої утилізації, як альтернативне джерело
електроенергії для виробничих потреб. Створення інноваційно-
го (венчурного) фонду з відповідними механізмами комерціалі-
зації науково-технічних розробок за участю держави та приват-
ного бізнесу на умовах державно-приватного партнерства буде
сприяти ефективному розвитку галузі та скороченню трансак-
ційних витрат. Імпорт якісного і за прийнятною ціною вугілля,
що зараз становить відчутну частку паливно-енергетичного
комплексу, має стати суттєвою складовою енергетичної політи-
ки, для чого слід розвивати відповідну інфраструктуру (глибо-
ководні порти, залізничне сполучення) [12, с. 9].
Серед заходів виділено збереження зайнятості кваліфіко-
ваних працівників на цих підприємствах, сприяння розвитку
малого бізнесу як підґрунтя для диверсифікації економіки регі-
онів на територіях, де розташовані підприємства вугільної галу-
зі, залучення працівників, що вивільняються, до підприємниць-
кої діяльності шляхом навчання основам ведення бізнесу, ство-
рення робочих місць в аграрному секторі економіки в цих регі-
онах, організацію надання послуг з працевлаштування та спри-
яння добровільному переселенню сімей працівників, які втра-
тили роботу, до іншої місцевості з метою працевлаштування,
забезпечення адресної допомоги і соціальної підтримки вивіль-
неним працівникам, вдосконалення системи підготовки, пере-
підготовки (для суміжних галузей промисловості) та підвищен-
ня кваліфікації у професійно-технічних навчальних закладах та
на виробництві для реалізації принципу навчання впродовж
життя [15].
Українські вчені приділяють увагу моделі інституції інно-
вацій для забезпечення інноваційного розвитку вугільної галузі.
Ця модель є поєднанням двох економіко-соціальних інституцій:
вугледобувного комплексу та інноваційно-венчурного бізнесу,
які дозволяють при переході галузі на інноваційний шлях роз-
витку забезпечити взаємодію між органами державної та місце-
вої влади, підприємствами вугледобувного комплексу й органі-
заціями науково-технічної сфери на користь прискореного ви-
користання досягнень науки і технологій. Інституція інновацій
198
має разом з місцевими органами влади вирішити питання щодо
можливого відновлення роботи окремих підприємств, які були
містоутворюючими, реформування або навіть відродження со-
ціальної інфраструктури шахтарських містечок, особливо мо-
нофункціональних [17, с. 60]. Наведену пропозицію можна роз-
глядати як складову системи заходів соціальної підтримки пра-
цівників вугледобувних підприємств. Іншою ефективною про-
позицією є індустріальний парк на базі вугільної шахти – це
оболонкова управляюча компанія, власник бренду та гарант
економічних інтересів власників індустріального парку. До ро-
бочого тіла відносять компанії спеціального призначення для
реалізації конкретних проектів, нового напряму бізнесу, фірми-
агенти підприємницьких структур. Компанії можуть спеціалізу-
ватися на видобутку корисних копалин, генерації енергії, енер-
гопостачанні, підйому, транспорті, водовідливу, вентиляції, а
машини й устаткування шахти можуть бути орендовані, прода-
ні, а їх обслуговування може бути передане в аутсорсинг чи пе-
реведене на договір підряду [17, с. 32; 18, с. 76].
З 2021 р. передбачено припинити державну підтримку ву-
гільної галузі, крім державної підтримки для цілей водовідливу
й охорони навколишнього природного середовища. Орієнтова-
ний обсяг фінансування Програми складає 27 158,0 млн грн, у
тому числі з державного бюджету – 11 385,5 млн грн. Фінансу-
вання часткового покриття витрат щодо собівартості вугільної
продукції, будівництва та технічного переоснащення вугледо-
бувних підприємств буде припинено після 2016 р. При цьому
збільшення видобутку вугілля по перспективних шахтах на 80%
забезпечить зростання продуктивності праці робітників з видо-
бутку в 1,8 раза, а також зменшення собівартості 1 т готової то-
варної вугільної продукції на 40% [10].
На рис. 2 наведено запропонований інституціональний
механізм трансформацій у вугільній промисловості України, що
включає оптимальний варіант взаємовідносин між державним
сектором економіки та бізнес-структурами за участю інститу-
ційних інвесторів, наукових установ, посередницьких компаній.
Дана схема взаємозв’язку інституцій сприятиме залученню ін-
вестицій до вугільної галузі та слугуватиме збільшенню кілько-
199
6
2
Постачальники гірничого
обладнання, матеріалів
Перехід державних підприємств до приватної власності, передача в оренду або концесію, ліквіда-
ція неперспективних підприємств (з незначними запасами вугілля та високою собівартістю на
його видобуток)
Поповнення Держбюджету від продажу держпідприємств шляхом здійснення ефективної реформи
у вугільній галузі
Взаємозв’язок між бізнес-структурами та ДП НТЦ «Вуглеінновація» для виготовлення конкурен-
тоспроможної продукції
Взаємозв’язок між ДП НТЦ «Вуглеінновація» та академічними й галузевими інститутами у сфері
фундаментальних і прикладних досліджень у галузі
Зв'язок приватних промислових підприємств із науковими установами для досягнення ефективної
роботи, інноваційної продукції та безпеки виробництва
Надання певних пільг, встановлених законодавством, для ефективного кредитування галузей
промисловості України у перехідний період із чітко визначеними державою організаціями та
компаніями (за рахунок допомоги з боку міжнародних експертів та фондів), а також розробки
механізму щодо формування індустріальних парків
Кредитування за низькими відсотковими ставками, надання послуг з лізингу та якісного страху-
вання працівників промислових підприємств
Посередницькі послуги між фінансово-кредитними організаціями та постачальниками гірничого
обладнання для оформлення угод щодо купівлі-продажу
Купівля-продаж або ремонт устаткування підприємствами на взаємовигідних умовах
Державний сектор
• Міністерство енергетики та вугільної промисловості України – розробка ефективної Кон-
цепції Державної цільової економічної програми реформування вугільної промисловості з
завчасним її фінансуванням.
• Верховна Рада України – ухвала законів у вугільній галузі («Про соціальний захист праці-
вників, що вивільняються» та «Науково-технічну діяльність у промисловому виробництві»,
«Про індустріальні парки»).
• Антимонопольний комітет України – недопущення встановлення монопольно високих цін
на вугілля та гірниче обладнання
Бізнес-структури
міжгалузеві корпорації
(металургія, електроенергетика,
коксохімічна промисловість),
приватні шахти
Інституціональні інвестори
(фінансово-кредитні та страхові організації,
лізингові компанії)
Академічні та галузеві інститути
Державні підприємства Недержавний сектор
ДП НТЦ «Вуглеінновація»
1
3
4 5
7
8
9
1
2
3
4
5
6
7
8
9
Рис. 2. Інституціональний механізм трансформацій вугільної
промисловості України (розроблено автором)
200
сті науково-технічних розробок за цим напрямом дослідження у
середньостроковій перспективі, що дозволить підвищити ефек-
тивність виробництва, конкурентоспроможності продукції та
впровадження інноваційних технологій.
Висновки. Концептуальними положеннями інституційних
трансформацій у вугільній галузі є: розподіл шахт на перспек-
тивні та неперспективні, що підлягають консервації або лікві-
дації; розробка підходів до оцінки стійкості вугільних підпри-
ємств за економічними показниками; короткострокова держав-
на підтримка галузі (створення на базі вугільних підприємств
державних акціонерних компаній за регіонами, що будуть скла-
датися з перспективних вугільних підприємств); кредитування
галузі у перехідний період визначеними державою організаці-
ями та компаніями (інституційними інвесторами) за рахунок
допомоги збоку міжнародних експертів та фондів; чітке форму-
вання обсягів фінансування галузі на часткове покриття витрат
щодо собівартості готової товарної продукції, технічного пере-
оснащення і реконструкції шахт, охорону праці та захист на-
вколишнього середовища; розробка програми сприяння зайня-
тості населення у шахтарських містечках (залучення працівни-
ків до підприємницької діяльності, навчання основам ведення
бізнесу, перепідготовка осіб у професійно-технічних навчаль-
них закладах та на виробництві для суміжних галузей промис-
ловості, аграрного сектору економіки, забезпечення адресної
допомоги та соціальної підтримки вивільненим працівникам,
розширення в індустріальних регіонах робочих місць для ве-
дення малого та середнього бізнесу); зосередження органів вла-
ди та бізнесу на перспективних проектах з видобутку шахтного
метану з вугільних пластів; при переході перспективних дер-
жавних підприємств до недержавного сектору сприяння комер-
ціалізації науково-технічних розробок щодо впровадження
інновацій у галузь (формування індустріальних парків на базі
вугільних шахт у бізнес-структурах); створення «прозорого»
механізму взаєморозрахунків між постачальниками гірничого
обладнання, матеріалів із недержавним сектором шляхом залу-
чення інституційних інвесторів; орієнтація економіки на імпорт
201
якісного та за прийнятною ціною вугілля, що дозволятиме роз-
вивати залізничне сполучення, глибоководні порти.
Розробка дієвих інституціональних та фінансових меха-
нізмів реалізації зазначених заходів буде перспективою науко-
вих досліджень за даним напрямом.
Література
1. Алчиан А. Неопределенность, эволюция и экономиче-
ская теория [Электронный ресурс] / А. Алчиан. – Режим досту-
па: http://ecsocman.hse.ru/data/985/692/1219/section3_istoki.pdf.
2. Булеев И.П. Институты социальной ответственности
как фактор стабильности экономики / И.П. Булеев, Н.Е. Брюхо-
вецкая // Наукові праці ДонНТУ. Серія: економічна. – 2009. –
Вип. 37-1. – С. 162-169.
3. Веблен Т. Теория праздного класса / Т. Веблен; пер. с
англ.; под общ. ред. В.В. Мотылева. – М.: Прогресс, 1986. –
367 с.
4. Вишневский В. Инновации, институты и эволюция / В.
Вишневский, В. Дементьев // Вопросы экономики. – 2010. –
№ 9. – С. 41-62.
5. Геєць В.М. Посткризові перспективи та проблеми роз-
витку економік України й Росії (макроекономічний спектр) /
В.М. Геєць // Фінанси України. – 2011. – № 2. – С. 11-23.
6. Запрошення потенційних інвесторів до участі в тендері
для придбання активів вугільновидобувної галузі, що перебу-
вають у державній власності: перелік шахт / Міністерство енер-
гетики та вугільної промисловості України [Електронний ре-
сурс]. – Режим доступу: http://mpe.kmu.gov.ua/minugol/control/
publish/ article?art_id=245017933.
7. Институциональные проблемы эффективного государ-
ства: монография / под ред. В.В. Дементьева, Р.М. Нуреева. –
Донецк: ДонНТУ, 2011. – 372 с.
8. Кирдина С.Г. Институциональная структура современ-
ной России: эволюционная модернизация / С.Г. Кирдина // Во-
просы экономики.– 2004. – №10. – С. 89-98.
202
9. Клейнер Г.Б. Эволюция институциональных систем /
Г.Б. Клейнер; ЦЭМИ РАН. – М.: Наука, 2004. – 240 с.
10. Концепція Державної цільової економічної програми
реформування вугільної промисловості на 2015-2020 роки
(Проект) / Міністерство енергетики та вугільної промисловості
України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://
mpe.kmu.gov.ua/minugol/control/publish/article?art_id=245027382.
11. Коуз Р. Фирма, рынок, право / Р. Коуз. – М.: Дело Ltd,
«Catallaxy», 1993. – 192 c.
12. Методичні рекомендації щодо розроблення програми
відновлення та модернізації вугільної промисловості / О.І.
Амоша, Л.Л. Стариченко, Д.Ю. Череватський, Ю.З. Драчук,
О.С. Сердюк; НАН України, Ін-т економіки пром-сті. – До-
нецьк, 2014. – 46 с.
13. Норт Д. Институты, институциональные изменения и
функционирование экономики / Д. Норт; пер. с англ. А.Н.
Нестеренко; предисл. и науч. ред. Б.З. Мильнера. – М.: Фонд
экономической книги Начала, 1997. – 180 с.
14. Олейник А.Н. Институциональная экономика / А.Н.
Олейник. − М.: ИНФРА-М, 2005. – 703 с.
15. Про затвердження плану заходів щодо реалізації
Концепції створення системи соціальної підтримки працівників
підприємств вугільної галузі та населення територій, на яких
розміщуються вугледобувні та вуглепереробні підприємства,
що перебувають у стадії ліквідації (консервації) [Електронний
ресурс] // Розпорядження Кабінету Міністрів України. – 2013. –
№353-р. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/-
353-2013-%D1%80/paran9#n9.
16. Пустовійт Р. Ф. Інституційні перешкоди і чинники
національного економічного зростання [Електронний ресурс] /
Р. Ф. Пустовійт // Соціально-економічні проблеми сучасного
періоду України. Проблеми інтеграції України у світовий фі-
нансовий простір / НАН України, Ін-т регіональних дослі-
джень. – Львів, 2013. – Вип. 1 (99). – Режим доступу: http://cibs.
ck.ua/rs/scien/spub/pustoviyt12.pdf.
17. Розвиток інституціонального середовища промисло-
вого виробництва з урахуванням галузевої специфіки / А.І. Ка-
203
банов, Л.Л. Стариченко, Д.Ю. Череватський, Ю.З .Драчук та ін.;
НАН України, Ін-т економіки пром-сті. – Київ, 2015. – 136 с.
18. Ильяшов М.А. Трехмерные индустриальные парки:
определение, особенности и направления развития / М.А. Илья-
шов, В.В. Левит, Д.Ю. Череватский // Економіка промисловос-
ті. – 2015. – №1 (69). – С. 74-83.
Надійшла до редакції 01.09.2015 р.
С.А. Волкогон
ИНФОРМАЦИОННОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ НАЛОГОВЫХ ОРГАНОВ
ПРИ СТИМУЛИРОВАНИИ МАЛОГО БИЗНЕСА
РЕГИОНА
Формирование налоговой политики стимулирования раз-
вития малого бизнеса региона требует сбора и обработки значи-
тельных объемов информации. Основными субъектами при
этом являются налоговые органы, которые в процессе админи-
стрирования налогообложения субъектов регионального малого
бизнеса собирают первичную информацию и осуществляют ее
обработку для обоснования принимаемых решений как на
уровне региона, так и на уровне всей страны. Сбор, обработка и
применение необходимой для разработки налоговой политики
информации, учитывая ее объемы и требуемую скорость рабо-
ты, невозможны без широкого использования соответствующе-
го информационного обеспечения. При этом под информацион-
ным обеспечением имеются в виду не только универсальные и
специализированные программные комплексы, но и методы
осуществления бизнес-процессов, связанных с администриро-
ванием налогообложения субъектов малого бизнеса региона.
Разработка информационного обеспечения деятельности нало-
говых органов при стимулировании развития малого бизнеса
региона подразумевает формализацию соответствующих биз-
© С.А. Волкогон, 2015
|