Фінансове забезпечення неоіндустріального розвитку: концептуальні положення та світовий досвід
Статтю присвячено дослідженню сучасних умов фінансування неоіндустріального розвитку промислових підприємств. Розглянуто концептуальні основи та сучасний стан фінансового забезпечення промислового розвитку в Україні. Здійснено аналіз світового досвіду забезпечення цього розвитку. Визначено фактори в...
Збережено в:
| Дата: | 2015 |
|---|---|
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2015
|
| Назва видання: | Стратегія і механізми регулювання промислового розвитку |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109822 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Фінансове забезпечення неоіндустріального розвитку: концептуальні положення та світовий досвід / Н.В. Шемякіна, Г.С. Гориненко // Стратегія і механізми регулювання промислового розвитку: Зб. наук. пр. — К.: ІЕП НАНУ, 2015. — С. 157-172. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-109822 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1098222016-12-18T03:02:30Z Фінансове забезпечення неоіндустріального розвитку: концептуальні положення та світовий досвід Шемякіна, Н.В. Гориненко, Г.С. Статтю присвячено дослідженню сучасних умов фінансування неоіндустріального розвитку промислових підприємств. Розглянуто концептуальні основи та сучасний стан фінансового забезпечення промислового розвитку в Україні. Здійснено аналіз світового досвіду забезпечення цього розвитку. Визначено фактори впливу на неоіндустріальний розвиток промисловості країни. Окреслено напрями забезпечення фінансування розвитку промисловості України. Статья посвящена исследованию современных условий финансирования неоиндустриального развития промышленных предприятий. Рассмотрены концептуальные основы и современное состояние финансового обеспечения промышленного развития в Украине. Проведен анализ мирового опыта финансового обеспечения этого развития. Определены факторы влияния на неоиндустриальное развитие промышленности страны. Определены направления обеспечения финансирования развития промышленности Украины. The article studies the current conditions of financing neoindustrial development of industrial enterprises. Conceptual framework and modern financial support for industrial development in Ukraine are considered. The international experience of development support is analyzed. Impacts on neoindustrial development of country’s industry are identified. Directions of financial development Ukrainian industry supporting are outlined. 2015 Article Фінансове забезпечення неоіндустріального розвитку: концептуальні положення та світовий досвід / Н.В. Шемякіна, Г.С. Гориненко // Стратегія і механізми регулювання промислового розвитку: Зб. наук. пр. — К.: ІЕП НАНУ, 2015. — С. 157-172. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 2220-7961 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109822 uk Стратегія і механізми регулювання промислового розвитку Інститут економіки промисловості НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Статтю присвячено дослідженню сучасних умов фінансування неоіндустріального розвитку промислових підприємств. Розглянуто концептуальні основи та сучасний стан фінансового забезпечення промислового розвитку в Україні. Здійснено аналіз світового досвіду забезпечення цього розвитку. Визначено фактори впливу на неоіндустріальний розвиток промисловості країни. Окреслено напрями забезпечення фінансування розвитку промисловості України. |
| format |
Article |
| author |
Шемякіна, Н.В. Гориненко, Г.С. |
| spellingShingle |
Шемякіна, Н.В. Гориненко, Г.С. Фінансове забезпечення неоіндустріального розвитку: концептуальні положення та світовий досвід Стратегія і механізми регулювання промислового розвитку |
| author_facet |
Шемякіна, Н.В. Гориненко, Г.С. |
| author_sort |
Шемякіна, Н.В. |
| title |
Фінансове забезпечення неоіндустріального розвитку: концептуальні положення та світовий досвід |
| title_short |
Фінансове забезпечення неоіндустріального розвитку: концептуальні положення та світовий досвід |
| title_full |
Фінансове забезпечення неоіндустріального розвитку: концептуальні положення та світовий досвід |
| title_fullStr |
Фінансове забезпечення неоіндустріального розвитку: концептуальні положення та світовий досвід |
| title_full_unstemmed |
Фінансове забезпечення неоіндустріального розвитку: концептуальні положення та світовий досвід |
| title_sort |
фінансове забезпечення неоіндустріального розвитку: концептуальні положення та світовий досвід |
| publisher |
Інститут економіки промисловості НАН України |
| publishDate |
2015 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109822 |
| citation_txt |
Фінансове забезпечення неоіндустріального розвитку: концептуальні положення та світовий досвід / Н.В. Шемякіна, Г.С. Гориненко // Стратегія і механізми регулювання промислового розвитку: Зб. наук. пр. — К.: ІЕП НАНУ, 2015. — С. 157-172. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| series |
Стратегія і механізми регулювання промислового розвитку |
| work_keys_str_mv |
AT šemâkínanv fínansovezabezpečennâneoíndustríalʹnogorozvitkukonceptualʹnípoložennâtasvítovijdosvíd AT gorinenkogs fínansovezabezpečennâneoíndustríalʹnogorozvitkukonceptualʹnípoložennâtasvítovijdosvíd |
| first_indexed |
2025-07-07T23:42:12Z |
| last_indexed |
2025-07-07T23:42:12Z |
| _version_ |
1837033569177829376 |
| fulltext |
157
7. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від
06.11.2014 р. № 1560-12 [Електронний ресурс]. – Режим досту-
пу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1560-12.
8. Закон України «Про оренду державного та комуналь-
ного майна» від 10.04.1992 р. № 2269-XII [Електронний ресурс].
– Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2269-12.
9. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.
gov.ua/ laws/show/435-15.
10. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-
VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.
gov.ua/laws/show/2755-17.
Надійшла до редакції 24.09.2015 р.
Н.В. Шемякіна, к.е.н.,
Г.С. Гориненко
ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
НЕОІНДУСТРІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ:
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
ТА СВІТОВИЙ ДОСВІД
У сучасних соціально-економічних умовах, з урахуванням
кризових явищ світової економіки, подолання технологічної
відсталості потребує формування нового технологічного укладу
на основі концентрації ресурсів на провідних напрямах, багато-
разового підвищення інноваційної та інвестиційної активності,
посилення впливу держави на економічну динаміку при забез-
печенні нової якості її розвитку. У сучасному світі саме неоін-
дустріалізація дозволить перейти на шлях структурної дивер-
сифікації та високотехнологічного розвитку. Україна потребує
економічної модернізації промисловості, основними елемента-
ми якої є відповідні інституційні та структурні перетворення,
які створюють умови для виникнення конкурентної економіки й
© Н.В. Шемякіна,
Г.С. Гориненко, 2015
158
ефективної системи державного управління. Однак країни, що
розвиваються, стикаються з безліччю фінансових обмежень, і
для їх подолання необхідно приділяти додаткову увагу факто-
рам збільшення кількісних та якісних показників джерел фінан-
сування промислової діяльності, а також створення нових мето-
дів залучення фінансових ресурсів.
У Європі теоретичним проблемам модернізації промисло-
вості та промислової політики присвячено роботи E. Cohen і
P. Bianchi [1-2]. J. Foreman-Peck [3] аналізує теоретико-історич-
ні аспекти індустріалізації, Ch. Edquist [4] – промислову політи-
ку в контексті інноваційних перспектив, O. Toivanen [5] – про-
вали ринку у зв’язку з державними інтервенціями у сферу про-
мислових НДДКР.
В Україні, крім Інституту економіки промисловості НАН
України, теоретичним аспектам проблем формування і реаліза-
ції промислової політики присвячено дослідження, виконані в
Інституті економіки і прогнозування НАН України і Національ-
ному інституті стратегічних досліджень. Це, зокрема, роботи
Б. Кваснюка, Ю. Кіндзерського, М. Якубовського, Я. Жаліла [6-
9]. Проте, по-перше, вони були складені ще до початку світової
фінансово-економічної кризи, яка суттєво змінила уявлення про
роль у сучасній економіці реального сектору в цілому і промис-
ловості зокрема; по-друге, звичайного в дослідженнях зарубіж-
них і вітчизняних учених неокласичного підходу для вирішення
проблем неоіндустріального розвитку уже недостатньо, а по-
трібно більш інтенсивно використовувати інструментарій ін-
ституційної та еволюційної економічних теорій. Це обумовлено
тим, що кожна з них пропонує свої підстави промислової полі-
тики. У неокласичній економічній теорії – це провали ринку, в
інституційній економіці – провали правил, а в еволюційній еко-
номіці – провали пристосованості.
Однак на сьогоднішній день залишається чимало диску-
сійних питань теоретико-методологічного і концептуального
характеру щодо вибору напрямів стратегічного розвитку про-
мислового сектору з урахуванням якісних особливостей сучас-
ного етапу інноваційно-технологічного розвитку та глобаліза-
ції. Спостерігається необхідність поліпшення методологічного,
159
концептуального та аналітичного забезпечення формування но-
вих стратегічних орієнтирів для національної промисловості на
засадах переоцінки проблем, чинників та умов промислового
розвитку в Україні у контексті новітніх змін у динаміці та
структурі світових економічних процесів.
Одним із найбільш вузьких місць на шляху розвитку на-
ціональної економіки є неадекватність інституціонального се-
редовища, що окреслює склад тих можливостей, які приносять
найбільшу вигоду на державному рівні. Це середовище може
заохочувати навички і знання, які слід розвивати для здобуття
вигід від перерозподілу доходів (вилучення ренти), або ті на-
вички і знання, які потрібні для інноваційного розвитку вироб-
ництва [10].
Перехід до інноваційного розвитку промисловості та мо-
дернізація вітчизняної економіки ускладнюються рядом обста-
вин, серед яких можна виділити:
високий рівень зносу матеріально-технічної бази;
невідповідність фінансування масштабам діяльності;
низький ступінь інноваційної сприйнятливості економіки;
переважання особистих фінансових вигід за рахунок
утворення фіктивного капіталу на шкоду вкладень у виробничу
діяльність.
Усі ці проблеми обумовлюють відставання української
економіки від більшості розвинених країн за рядом показників,
що характеризують розвиток інноваційної сфери промисловості
в умовах неадекватного інституціонального середовища. Тому
існує гостра необхідність у формуванні механізмів реалізації
інноваційного типу розвитку за допомогою ефективного набору
різних інститутів. У даний час склалися такі інституціональні
утворення, які демонструють свою недостатньо ефективну ро-
боту, що пов'язано, в першу чергу, з обраним курсом і швидкіс-
тю реалізації реформ, невиправданим копіюванням інституціо-
нальних структур із Заходу, без урахування специфіки вітчиз-
няної економіки.
Надаючи характеристику теоретичній моделі фінансової
системи України, вчені визначають, що її сучасна організаційна
побудова, як сукупність всіх фінансових органів та інститутів,
160
які беруть участь в управлінні фінансовими потоками (Міні-
стерство фінансів, Міністерство доходів і зборів, Держказна-
чейство, Національний банк), із закріпленням керівної ролі в
цій моделі за Мінфіном, підпорядкована інтересам бюджету.
Такий стан відповідає скоріше фінансовому устрою радянської
економіки, в якій державний бюджет відігравав визначальну
роль у забезпеченні потреб господарської системи, а фінансо-
вий ринок – другорядну. Але в умовах трансформації економіки
провідне місце має посідати фінансовий ринок як база існуван-
ня організаційних інститутів фінансової системи – банків, стра-
хових компаній, інвестиційних компаній, пенсійних фондів то-
що [11].
Формування інвестиційно-інноваційної моделі розвитку
України передбачає здійснення структурних змін у промисло-
вому секторі, що сприяють зростанню виробництва продукції та
підвищенню її конкурентоспроможності на внутрішньому і зов-
нішньому ринках. Важливу роль у цьому відіграють фінансові
механізми структурних зрушень у промисловості, які підвищу-
ють ефективність руху коштів і дозволяють спрямувати фінан-
сові ресурси у пріоритетні галузі економіки.
В Україні, з її інституціональними особливостями та роз-
витком економіки, самофінансування є і залишається однією з
переважних форм фінансування. Що стосується інших джерел,
то перевага надається банківському, а не фондовому типу фі-
нансування. Тому для підприємств, які не мають можливості
залучити кошти із зовнішніх фінансових джерел (через низьку
кредитоспроможність чи інвестиційну привабливість, недостат-
нє кредитне забезпечення), внутрішнє фінансування є єдиним
способом забезпечення фінансовими ресурсами. Однак суттє-
вою проблемою, яка при цьому виникає, є контроль власниками
ефективного використання фінансових ресурсів.
Основним внутрішнім джерелом фінансування є самофі-
нансування, пов'язане з реінвестуванням (тезаврацією) прибут-
ку у відкритій чи прихованій формі. Ефект самофінансування
проявляється з моменту одержання чистого прибутку до момен-
ту його визначення, розподілу та виплати дивідендів, оскільки
161
отриманий протягом року прибуток вкладається в операційну та
інвестиційну діяльність.
Управління власним капіталом пов’язане не тільки із за-
безпеченням ефективного використання вже накопиченої його
частини, але і з формуванням власних фінансових ресурсів, що
забезпечують майбутнє розвитку підприємства. У процесі уп-
равління формуванням власних фінансових ресурсів вони кла-
сифікуються за джерелами цього формування. До внутрішніх
джерел формування власних фінансових ресурсів підприємства
належать прибуток, що залишається у розпорядженні під-
приємства, амортизаційні відрахування від використовуваних
власних основних засобів і нематеріальних активів та інші внут-
рішні джерела. Виділяють також зовнішні джерела формування
власного капіталу, до яких належать залучення додаткового па-
йового або акціонерного капіталу, отримання підприємством
безоплатної фінансової допомоги та інші зовнішні джерела. До
того, як звертатися до зовнішніх джерел формування власних
фінансових ресурсів, мають бути реалізовані всі можливості їх
формування за рахунок внутрішніх джерел. Оскільки основни-
ми планованими внутрішніми джерелами формування власних
фінансових ресурсів підприємства є сума чистого прибутку й
амортизаційних відрахувань, то в першу чергу у процесі плану-
вання цих показників слід передбачити можливості їх зростання
за рахунок різних резервів.
Світовий досвід показав, що участь держави є невід'єм-
ною частиною промислового розвитку. У США, Франції та ряді
інших країн державне фінансування становить 50% витрат на
НДДКР. Пряме фінансування включає надання субсидій, гран-
тів, кредитів на пільгових умовах. Більше того, державна під-
тримка здійснюється за допомогою гарантії відшкодування час-
тини вкладених коштів. Так, наприклад, у Німеччині на покрит-
тя половини від суми витрат на впровадження інновацій держа-
ва надає безоплатні позики, а в США надаються гранти на під-
тримку інноваційних проектів (але розмір гранту не повинен
перевищувати 75% від вартості проекту).
Держави Євросоюзу, хоча і пред'являють жорсткі вимоги
щодо мінімізації державного втручання в економіку, але самі
162
реалізують активну державну протекціоністську політику. Це
викликано тим, що вирішення ряду інвестиційних завдань, по-
ставлених державою, неминуче вимагає такого втручання. Дер-
жавне фінансування економіки за кордоном здійснюється за
допомогою різноманітних, у тому числі програмно-цільових,
методів і розподіляється по різних секторах економіки, для чого
використовуються різні типи спеціальних державних фінансо-
вих інститутів [12]. Для Фінляндії та Італії, наприклад, харак-
терне активне державне субсидування промисловості. Причому
державна підтримка в цих країнах орієнтована на сприяння
промисловому експорту, включаючи пряме фінансування. Так,
в Італії для реалізації цих цілей створена державна акціонерна
страхова компанія «Саче», яка в 1998 р. була перетворена на
Державний інститут із страхування зовнішньоторговельних
операцій, наділений майновою та адміністративною самостійні-
стю. Останній має право залучати позикові кошти через кредит-
ну систему як в Італії, так і за кордоном, у тому числі за допо-
могою емісії облігацій. На додаток до традиційних операцій
щодо середньо- і довгострокового страхування експорту Інсти-
тут надає також гарантії за прямим інвестиціям і бартерними
угодами. Крім того, для здійснення державної підтримки щодо
субсидування процентних ставок при кредитуванні експорту в
Італії діє спеціальна державна фінансова компанія «Сімест».
У Фінляндії короткострокове фінансування в основному
здійснюється комерційними банками, однак середньо- і довго-
строковим фінансуванням займаються спеціальні організації,
що надають кредити як на комерційних, так і на пільгових умо-
вах, а також провідне дотаційне фінансування. Велика увага у
Фінляндії приділяється залученню іноземного капіталу, необ-
хідного для стимулювання зростання економіки, тому держава
надає необхідну підтримку іноземним інвесторам, які планують
здійснювати діяльність в економічно менш розвинених районах
Фінляндії. Така підтримка проявляється за допомогою регіона-
льних фондів розвитку, координаторами діяльності яких висту-
пають різні міністерства. Крім того, у Фінляндії діють і деякі
інші спеціалізовані фонди, основна мета діяльності яких поля-
163
гає у сприянні залученню іноземних інвестицій та підтримці
венчурних фінських проектів за кордоном.
Франція і Німеччина орієнтують державну економічну
політику на вирівнювання регіональної економічної диференці-
ації, тобто використовують, крім галузевого методу розподілу
коштів, ще й регіональний, оскільки вважають його більш ефек-
тивним. У Франції відносини держави і регіонів будуються на
контрактній основі в рамках національної системи планування з
метою державного сприяння економічному розвитку регіонів.
Кожен регіон укладає з державою планові контракти, які при-
в'язують обидві сторони до певної програми інвестицій і вно-
сяться як пріоритет у національний план держави. З 1989 р. під-
вищена увага приділяється наданню додаткових коштів най-
більш проблемним регіонам. У Німеччині в даний час невід'єм-
ною частиною національної економічної політики є регіональна
політика, мета якої – забезпечення рівної участі структурно
слабких регіонів в економічному розвитку країни. Реалізується
така політика через реструктуризацію економіки регіонів шля-
хом сприяння поліпшенню регіональної інфраструктури і ство-
ренню робочих місць у пріоритетних галузях за допомогою ін-
вестиційних грантів. Конституційний механізм узгодження ін-
тересів федерації і земель у справі регіонального розвитку – за-
гальнодержавне завдання «Поліпшення структури регіональної
економіки» – діє згідно із загальним (рамковим) планом, роз-
робляються федеральними і земельними органами влади та за-
тверджуються Бундестагом. Ця система перетворює федераль-
ний рівень влади на учасника регіональної політики, але при
цьому вона організована таким чином, щоб не зачепити пере-
важну роль земель у забезпеченні власного розвитку. На основі
французького і німецького досвіду принцип державного фінан-
сування для вирівнювання диспропорцій між різними регіонами
вже використовується і на рівні Євросоюзу, для чого було ство-
рено спеціальний Структурний фонд. Він акумулює кошти всіх
держав-членів Євросоюзу, а їх одержувачами є тільки держави,
на території яких розташовані найбільш проблемні з точки зору
економічного розвитку регіони. В Австрії важливу роль в опо-
середкованому державному фінансуванні відіграє система спе-
164
ціальних інвестиційних фондів, діяльність яких реалізується
через механізм банківського кредитування. Кошти таких фондів
поповнюються не тільки за рахунок надходжень із бюджету,
але і шляхом залучення вільних коштів Австрійського націона-
льного банку.
У той же час уряд Великобританії витрачає менше 1%
державної допомоги на фінансування промисловості, коли інші
європейські країни − в середньому 15,2%. Починаючи з кінця
90-х років тільки 18,7% державної допомоги було виділено
державою на підтримку британських інтересів, у той час як
Франція, Німеччина та Іспанія витратили понад 40% для під-
тримки вітчизняних фірм і виробництв. Протягом останніх ро-
ків уряд Великобританії використовував державну допомогу,
щоб підтримати зростання «зеленої» економіки, але не конкрет-
ні фірми, галузі, промислові підприємства або слаборозвинені
регіони [13].
В американській економіці внутрішні джерела інвестицій
помітно переважають. Їх частка в середньому тримається на
рівні 60% загальної величини фінансових надходжень (а в
2009 р. − найважчому році сучасної світової фінансової кризи −
з урахуванням труднощів отримання зовнішніх інвестицій ця
частка становила понад 90%). Основну роль серед внутрішніх
джерел інвестицій відіграють амортизаційні відрахування. У
складі внутрішніх джерел фінансування корпорацій амортизація
за останні 20 років ніколи не становила менше половини і дохо-
дила до 75-85%.
Відповідно залучені кошти у вигляді кредитів, позик, до-
ходів від цінних паперів, прямі іноземні інвестиції тощо станов-
лять меншу частку. При цьому в структурі залучених коштів
скорочується частка позик із ринку, які мають чітку ідентифі-
кацію (кредити, позики, корпоративні цінні папери та ін.), але
зростає частка інших, серед яких переважають так звані «змі-
шані зобов'язання» (Miscellaneous liabilities). Такі неоднозначні
позики (у більшості випадків вони включають різного роду ін-
струменти страхування ризиків і очевидно не належать до ін-
вестицій, зменшуючи тим самим частку зовнішніх джерел у
складі інвестицій ще більше) постійно перевищують частку
165
традиційних фінансових інструментів. Більше того, наприкінці
аналізованого періоду вони стійко домінують, перекриваючи
втрати корпорацій на фінансових ринках.
Рівень іноземних інвестицій у корпоративному секторі
США в середньому тримався на позначці 10%. Щодо частки
такого аналога бюджетних коштів, як IRB, то вона склала мен-
ше 1%.
Російські дані про структуру інвестицій в основний капі-
тал показують певною мірою протилежну картину. По-перше, в
країні спостерігається інше співвідношення внутрішніх і зов-
нішніх джерел інвестицій в основний капітал: у Росії вона ста-
новить у середньому від 45 до 55. Якщо в США основну части-
ну інвестицій у реальний сектор становлять власні кошти під-
приємств, то в Росії, навпаки, більше половини інвестиційних
надходжень припадає на зовнішні джерела. Так само відмітною
особливістю є слабка роль амортизації: якщо у США вона ста-
новить головну величину в структурі власних коштів корпора-
цій, які використовуються для фінансування реального сектору,
то в Росії вона зазвичай менше половини. У результаті в загаль-
ній структурі інвестицій в основний капітал амортизаційні від-
рахування російських економічних суб'єктів складають менше
чверті всіх коштів, використаних на ці цілі.
У розвинених країнах є досвід регулювання промислового
циклу за допомогою податків. Наприклад, у Швеції в роки під-
несення стягувався особливий податок на інвестиції для стри-
мування їх зростання. У періоди економічного спаду він знижу-
вався або скасовувався з метою заохочення зростання капіта-
ловкладень. Крім цього, застосовувалася система інвестиційних
резервів, коли підприємствам дозволялося відкладати в інвес-
тиційні резерви до 40% їх доходів, що не підлягають оподатку-
ванню. У періоди ж спадів ці резерви залучалися для розши-
рення інвестицій.
У США при злитті компаній новостворена компанія зві-
льняється від сплати податків на рік, якщо хоча б одна з компа-
ній, які злилися, була збитковою.
При реформуванні податкової системи вбік зниження по-
даткового тягаря буде стимулюватися ділова та інвестиційна
166
активність, у перспективі можна буде досягти розширення по-
даткової бази. Цікавими в цьому відношенні є докризові показ-
ники економічного зростання деяких країн Східної Європи (Че-
хія, Словаччина, Польща, Угорщина), в яких ставки податку на
прибуток були у два рази нижчими, ніж у більшості країн ЄС.
Звичайно, реалізація неоіндустріального реформаторсько-
го курсу передбачає зміну діяльності основних суб'єктів еконо-
мічного управління. З боку банківської системи України буде
потрібне здійснення активної кредитної політики в реальній
сфері. При цьому мають бути прийняті давно затребувані нові
законодавчі регламентації.
Крім того, для успішної широкомасштабної реалізації но-
вих інвестиційних проектів у руслі курсу на нову індустріаліза-
цію не можна буде обійтися без функціонування потужного
банку розвитку на принципах сучасного проектного фінансу-
вання. Конкретними прикладами такого інвестиційного націо-
нального банку виступають Китайський банк розвитку (China
Development Bank), Банк розвитку Німеччини (KfW), Банк роз-
витку Казахстану, який досить успішно працює ще з 2001 р.,
створений у 2011 р. Банк розвитку Республіки Білорусь. Креди-
тування (пайове фінансування) інвестиційних проектів через
Банк розвитку є успішною альтернативою неефективному бю-
джетному фінансуванню капіталовкладень.
Головним напрямом діяльності загальнонаціонального БР
покликане стати стимулювання комерційних банків, що займа-
ються кредитуванням високоефективних (зокрема, енергоефек-
тивних) інвестиційних проектів шляхом компенсації їм низько-
процентних кредитних ставок. Також прерогативою БР є рефі-
нансування регіональних інститутів розвитку, потреба в карди-
нальному розширенні діяльності яких усе більше посилюється.
Нарешті, найважливішим завданням Банку розвитку залишаєть-
ся кредитування різноманітних інфраструктурних проектів, які
мають міжрегіональне значення, – як виробничих, так і соці-
альних. У цілому, судячи з досвіду Китаю та Німеччини, ре-
зультати діяльності такого банку покликані виявитися прибут-
ковими, у тому числі за рахунок операцій на світових фінансо-
вих (фондових) ринках.
167
Країни, що розвиваються, все частіше використовують
прямі іноземні інвестиції (ПІІ). Однак конкуренція за залучення
високої доданої вартості на етапах виробничого процесу, а та-
кож наукомістких ПІІ досить висока, оскільки все більше країн
покладаються на цей вид інвестицій для підтримки інновацій і
зростання. Завдяки поширенню інформаційно-комунікаційних
технологій (ІКТ) і скороченню транспортних витрат, рекон-
струкції виробництва досягаються нові сектори, відкриваючи
нові можливості щодо переміщення й участі у глобальних лан-
цюгах створення вартості. У новій структурі фактори, що впли-
вають на розміщення виробництва та інноваційної діяльності, є
більш складними і пов'язані не лише з витратами. Місцеві акти-
ви, у тому числі ноу-хау, якість інститутів для підтримки роз-
витку кластера та базові навички в конкретних нішах і діяльно-
сті буде мати вирішальне значення. Саме тому зміцнення на-
ціональних науково-технічних і підприємницьких здібностей
має важливе значення. Наприклад, партнерство між Китаєм і
залізницею GM − розвивають високошвидкісні поїзди, необхід-
ні як для Китаю, так і для американської компанії, щоб вийти на
китайський ринок, а китайські компанії − щоб дізнатися, як роз-
вивати провідні технології залізниць. Завдяки цьому партнерст-
ву, передачі технологій та бізнес-навчанню ця китайська ком-
панія стала великою компанією в даному секторі на внутріш-
ньому ринку (McKinsey, 2012).
Аналіз структури фінансування неоіндустріалізації про-
мисловості за джерелами фінансування за 2008-2012 рр. дозво-
ляє зробити висновок, що в Україні переважно застосовуються
традиційні джерела та форми фінансування. Основним джере-
лом фінансування є власні кошти підприємств. У 2012 р. вони
склали 59,2% від загального обсягу. Кошти державного бюдже-
ту − 6,3%, а місцевих бюджетів ще нижче − 3,2%.
Для реального сектору України характерний низький рі-
вень концентрації власного капіталу підприємств. При цьому
намітилася тенденція до зменшення даного показника (див.
таблицю).
Протягом 2007-2013 рр. у цілому в реальному секторі
економіки і, зокрема, в промисловості нагромадження власного
168
капіталу здійснювалося не за рахунок капіталізації нерозподі-
леного прибутку, що означало б реальні інвестиції в оновлення
матеріально-технічної бази виробництва, а шляхом залучення
додаткового капіталу, що опосередковує розвиток в основному
фіктивної складової власного капіталу.
Таблиця
Коефіцієнт концентрації власного капіталу
підприємств реального сектору економіки
України за період 2007-2013 рр. 1
Вид економічної
діяльності
2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013*
Реальний сектор –
усього 0,42 0,34 0,34 0,38 0,32 0,34 0,33
Промисловість: 0,47 0,40 0,37 0,35 0,34 0,39 0,38
добувна 0,50 0,52 0,47 0,41 0,39 0,41 …
обробна 0,47 0,37 0,34 0,32 0,30 0,30 …
виробництво електро-
енергії, газу та води 0,44 0,42 0,41 0,40 0,41 0,55 …
1 Розраховано за статистичними даними Державної служби статис-
тики України за відповідні роки.
* За 2013 р. дані наведено без урахування результатів діяльності
підприємств тимчасово окупованої території АР Крим і м. Севастополя.
Низький рівень капіталізації нерозподіленого прибутку
мав місце щодо низької рентабельності активів і збитковості
значної кількості підприємств. Так, за 2010-2013 рр. частка
збиткових підприємств у загальній кількості підприємств у ці-
лому по реальному сектору коливалася в межах 34,1-41,0%, а
співвідношення сум збитків збиткових підприємств до сум при-
бутку прибуткових підприємств − від 54,7 до 85,6%. По про-
мисловості межі коливань часток збиткових підприємств і спів-
відношення сум збитків та сум доходів становили 36,7-41,3% і
45,0-83,1 відповідно.
Рентабельність активів за період 2010-2012 рр. коливалася
в межах 0,4-1,6% у цілому по реальному сектору і 0,1-2,3% − у
промисловості. У 2013 р. збитки по реальному сектору станови-
ли 190,7 млрд грн, по промисловості – 67,6 млрд грн.
169
Різні за розміром підприємства мають неоднакову можли-
вість накопичення власного капіталу. Тільки великі підприєм-
ства мали нерозподілений прибуток для капіталізації. Малі та
середні підприємства мали непокриті збитки. Так, протягом
2008-2012 рр. середньорічний обсяг непокритого збитку коли-
вався в межах: по малих підприємствах − 3,8-11,6 млрд грн, по
середніх − 9,6-25,9 млрд грн.
Частка іноземних інвесторів має тенденцію до зниження
(з 3,3 до 3,1%), що є результатом погіршення інвестиційного
клімату. Недостатні також обсяги кредитів банків суб'єктам гос-
подарської діяльності. У цілому частка банківських кредитів
склала 16,1%. Надання вітчизняним банками кредитних ресур-
сів об'єктах господарювання є фрагментарним, оскільки банки
кредитують певні галузі економіки і великих позичальників, які
можуть запропонувати високоліквідну заставу.
На сьогоднішній день в Україні відсутні податкові стиму-
ли для іноземних інвесторів. В умовах нестачі іноземних інвес-
тицій необхідно впровадити досвід податкових пільг зарубіж-
них країн. У світовій економічній системі існує тенденція до
посилення конкурентної боротьби країн за іноземні інвестиції,
та одним з інструментів є податкові стимули. Україна зараз
значно поступається іншим країнам. Отже, необхідно впрова-
дити ефективну практику надання податкових стимулів для іно-
земних інвесторів.
Окреслені проблеми здатні спровокувати низку загроз, що
впливатимуть на динаміку показників промисловості та еконо-
мічний розвиток України в цілому. Такими загрозами, зокрема,
є гальмування процесів післякризового відновлення більшості
галузей промисловості; наростаюче науково-технологічне від-
ставання України від розвинутих країн світу; зниження міжна-
родної конкурентоспроможності України і погіршення перспек-
тив її участі у міжнародному розподілі праці.
Висновки. Дослідження підтвердили, що з урахуванням
специфіки інституціонального середовища української еконо-
міки фінансування промисловості може бути успішним, якщо
відповідатиме таким принципам:
170
орієнтація на сучасну модель ресурсного забезпечення
оновлення виробництва із залученням усіх потенційних інвес-
тиційних джерел фінансування суб’єктів господарювання, гро-
мадських організацій, фізичних осіб і приватно-державного
партнерства; розвиток й оновлення виробничого потенціалу не
може бути забезпечений за рахунок бюджетного фінансування,
але кошти, що виділяються з бюджету, можуть послужити ка-
талізатором процесів оновлення;
державно-приватне співфінансування інвестиційних про-
ектів розвитку виробництва при збереженні управління проек-
тами в руках приватного сектору;
децентралізація державної підтримки шляхом викорис-
тання різних каналів (від прямого державного фінансування ці-
льових програм інвестиційної підтримки промислових вироб-
ництв і галузей до забезпечення функціонування механізмів
державно-приватного партнерства – концесії, спільна діяль-
ність, угоди про розподіл продукції тощо) фінансової підтримки
процесів розвитку виробничого потенціалу. Така децентраліза-
ція зменшує ризики від неефективної діяльності окремих інсти-
тутів і дозволяє розширювати підтримку ефективніших із них
при згортанні невдалих програм;
реалізація функцій підтримки через бізнес-посередників у
зв’язку з тим, що ризики неефективного використання коштів
зростають у тих випадках, коли державні органи безпосередньо
взаємодіють із компаніями, що претендують на державну під-
тримку.
Підвищення рівня забезпеченості фінансовими ресурсами
промислового сектору ставлять серед найважливіших завдань
економічного розвитку як провідні розвинуті країни світу, так і
країни, що розвиваються.
Перспективи подальшого дослідження мають бути спря-
мовані на розробку теоретико-методичних засад активізації
процесів фінансування неоіндустріального розвитку промисло-
вості України, формування стратегій інноваційного розвитку
промислових підприємств.
171
Література
1. Cohen E. Theoretical foundations of industrial policy /
E. Cohen // EIB Papers. – 2006. − Vol. 11. − № 1. − Р. 85-106.
2. Bianchi P. From ‘old’ industrial policy to ‘new’ industrial
development policies / P. Bianchi, S. Labory / International
handbook on industrial policy. Ed. by P. Bianchi and S. Labory. –
Cheltenham, UK, Northampton, MA, USA: Edward Elgar, 2006. –
P. 3-27.
3. Foreman-Peck J. Industrial policy in Europe in the 20th
century / J. Foreman-Peck // EIB Papers. – 2006. − Vol. 11. − №1. −
Р. 36-62.
4. Edquist Ch. Industrial policy from a systems-of-innovation
perspective / Ch. Edquist, C. Chaminade // EIB Papers. – 2006. –
Vol. 11. − №1. – Р. 108-133.
5. Toivanen O. Innovation and research policies: two case
studies of R&D subsidies / O. Toivanen // EIB Papers. – 2006. −
Vol. 11. − №2. − Р. 54-79.
6. Конкурентоспроможність національної економіки /
Б.Є. Кваснюк, С.І. Кірєєв, О.Ю. Болховітінова та ін. / за ред.
Б.Є. Кваснюка. – К.: Фенікс, 2005. – 496 с.
7. Кіндзерський Ю. Економічний розвиток і трансформа-
ція промислової політики у світі: уроки для України /
Ю. Кіндзерський // Економіка України. – 2010. – № 6. – С. 14-
22.
8. Потенціал національної промисловості: цілі та механіз-
ми ефективного розвитку / [Кіндзерський Ю.В., Якубовський
М.М., Галиця І.О. та ін.]. – К.: Ін-т екон. та прогнозування НАН
України, 2009. – 928 с.
9. Промислова політика як чинник післякризового віднов-
лення економіки України: аналітична доповідь / за ред. Я.А.
Жаліла. – К.: Національний інститут стратегічних досліджень,
2012. – 41 с.
10. Промислова політика як чинник післякризового відно-
влення економіки України [Електронний ресурс]. – К.: НІСД,
2012. – 41 с. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/public/
File/2012_nauk_an_rozrobku/prompolitika.pdf.
172
11. Науменкова С.В. Розвиток фінансового сектору Укра-
їни в умовах формування нової фінансової архітектури: моног-
рафія / С.В. Науменкова, С.В. Міщенко. – К.: Університет бан-
ківської справи, Центр наукових досліджень Національного ба-
нку України, 2009. – 384 с.
12. Государственный внебюджетный инвестиционно-
кредитный фонд: восстановление монетизации и инвестицион-
ная подкачка развития экономики России: монография. − М.:
Наука и политика, 2014. − 192 с.
13. Green D. A strategy for economic growth: a modern
industrial policy / D. Green. − Tufton Street London SW1P 3QL,
October 2012. – 48 p.
Надійшла до редакції 24.09.2015 р.
Я.С. Брюховецький
МЕХАНІЗМ ТА ФУНКЦІЇ ЕКОНОМІЧНИХ
ІНСТИТУТІВ ПРИ ЦІЛЬОВОМУ КРЕДИТУВАННІ
ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ ПІДВИЩЕННЯ
ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЇ ПРОМИСЛОВИХ
ПІДПРИЄМСТВ
У загальному розумінні інтелектуалізація підприємств пе-
редбачає процес наповнення діяльності підприємства інтелек-
туальними зусиллями, новими професійними і загальноосвітні-
ми знаннями, досвідом, які забезпечуються безперервним роз-
витком і навчанням персоналу, науково-технічним забезпечен-
ням його діяльності, що зумовлюють необхідність упроваджен-
ня інвестиційних проектів і соціально-економічний розвиток
підприємства.
Підвищення ефективності, інтелектуалізації та поліпшен-
ня показників діяльності промислових підприємств істотною
мірою залежать від державного регулювання діяльності, науко-
© Я. С. Брюховецький, 2015
|