Нормативно-правове забезпечення спільної розробки вугільних родовищ державними та приватними підприємствами
Проаналізовано нормативно-правову базу, що регулює співпрацю між державою та приватним бізнесом. Розроблено положення щодо вдосконалення законодавства про державно-приватне партнерство....
Gespeichert in:
| Datum: | 2015 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2015
|
| Schriftenreihe: | Стратегія і механізми регулювання промислового розвитку |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109823 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Нормативно-правове забезпечення спільної розробки вугільних родовищ державними та приватними підприємствами / І.В. Фокіна // Стратегія і механізми регулювання промислового розвитку: Зб. наук. пр. — К.: ІЕП НАНУ, 2015. — С. 151-157. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-109823 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1098232016-12-18T03:02:31Z Нормативно-правове забезпечення спільної розробки вугільних родовищ державними та приватними підприємствами Фокіна, І.В. Проаналізовано нормативно-правову базу, що регулює співпрацю між державою та приватним бізнесом. Розроблено положення щодо вдосконалення законодавства про державно-приватне партнерство. Проанализирована нормативно-правовая база, регулирующая сотрудничество между государством и частным бизнесом, Разработаны положения по совершенствованию законодательства о государственно-частном партнерстве. Regulatory framework that regulate cooperation between the state and private business is analyzed. Propositions to improve legislation on public-private partnership are designed. 2015 Article Нормативно-правове забезпечення спільної розробки вугільних родовищ державними та приватними підприємствами / І.В. Фокіна // Стратегія і механізми регулювання промислового розвитку: Зб. наук. пр. — К.: ІЕП НАНУ, 2015. — С. 151-157. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 2220-7961 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109823 uk Стратегія і механізми регулювання промислового розвитку Інститут економіки промисловості НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Проаналізовано нормативно-правову базу, що регулює співпрацю між державою та приватним бізнесом. Розроблено положення щодо вдосконалення законодавства про державно-приватне партнерство. |
| format |
Article |
| author |
Фокіна, І.В. |
| spellingShingle |
Фокіна, І.В. Нормативно-правове забезпечення спільної розробки вугільних родовищ державними та приватними підприємствами Стратегія і механізми регулювання промислового розвитку |
| author_facet |
Фокіна, І.В. |
| author_sort |
Фокіна, І.В. |
| title |
Нормативно-правове забезпечення спільної розробки вугільних родовищ державними та приватними підприємствами |
| title_short |
Нормативно-правове забезпечення спільної розробки вугільних родовищ державними та приватними підприємствами |
| title_full |
Нормативно-правове забезпечення спільної розробки вугільних родовищ державними та приватними підприємствами |
| title_fullStr |
Нормативно-правове забезпечення спільної розробки вугільних родовищ державними та приватними підприємствами |
| title_full_unstemmed |
Нормативно-правове забезпечення спільної розробки вугільних родовищ державними та приватними підприємствами |
| title_sort |
нормативно-правове забезпечення спільної розробки вугільних родовищ державними та приватними підприємствами |
| publisher |
Інститут економіки промисловості НАН України |
| publishDate |
2015 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109823 |
| citation_txt |
Нормативно-правове забезпечення спільної розробки вугільних родовищ державними та приватними підприємствами / І.В. Фокіна // Стратегія і механізми регулювання промислового розвитку: Зб. наук. пр. — К.: ІЕП НАНУ, 2015. — С. 151-157. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| series |
Стратегія і механізми регулювання промислового розвитку |
| work_keys_str_mv |
AT fokínaív normativnopravovezabezpečennâspílʹnoírozrobkivugílʹnihrodoviŝderžavnimitaprivatnimipídpriêmstvami |
| first_indexed |
2025-07-07T23:42:17Z |
| last_indexed |
2025-07-07T23:42:17Z |
| _version_ |
1837033574015959040 |
| fulltext |
151
І.В. Фокіна, к.е.н.
НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
СПІЛЬНОЇ РОЗРОБКИ ВУГІЛЬНИХ РОДОВИЩ
ДЕРЖАВНИМИ ТА ПРИВАТНИМИ
ПІДПРИЄМСТВАМИ1
Вугледобування відносять до однієї з найскладніших
складових паливно-енергетичного комплексу через високі ви-
робничі ризики, низьку рентабельність, обмеженість фінансо-
вих ресурсів. У цьому полягають складнощі для державних під-
приємств з видобутку вугілля, які не мають достатнього фінан-
сового потенціалу для розробки вугільних родовищ, розвитку та
підтримки своїх виробничих потужностей. Разом з тим як дже-
рело фінансування широкий потенціал має співробітництво
державних структур із бізнес-спільнотами в різних формах
державно-приватного партнерства, включаючи спільну розроб-
ку вугільних родовищ державними та приватними підприєм-
ствами.
Державно-приватне партнерство (ДПП) є вигідним як для
держави, так і для бізнесу. Зацікавленість держави пов'язана з
тим, що, по-перше, вона перекладає на бізнес навантаження ви-
трат на інвестування та утримання свого майна з метою підви-
щення ефективності його функціонування. По-друге, за допо-
могою ДПП держава відмовляється від неефективних форм гос-
подарювання, звільняється від низки економічних функцій, які
приватні компанії виконують більш якісно. По-третє, держава
пом'якшує гостроту соціально-економічних проблем у суспіль-
стві.
Приватний бізнес отримує в довготривале володіння дер-
жавні активи найчастіше на пільгових умовах. Здійснюючи ін-
1 Дослідження виконано в рамках науково-дослідної роботи ІЕП
НАН України «Розвиток публічно-приватного партнерства у процесі мо-
дернізації вугільної промисловості та теплової енергетики» (номер держ-
реєстрації 0115U001638).
© І.В. Фокіна, 2015
152
вестиції, приватне підприємство має високі гарантії їх повер-
нення, оскільки держава як партнер розділяє ризики щодо за-
безпечення мінімального рівня рентабельності. В окремих ви-
падках держава йде на те, щоб доплачувати з бюджету приват-
ному оператору за умови підвищення ним якості обслуговуван-
ня. І, нарешті, приватні компанії, володіючи господарською
свободою, можуть підвищувати прибутковість свого бізнесу за
рахунок досвіду, знань, інвестицій при мінімізації ризиків під-
приємницької діяльності.
Аналіз наукових публікацій свідчить, що проблема спів-
робітництва між державою і приватним сектором у різних фор-
мах має тривалий період свого існування. Партнерство держави
із суб'єктами приватного сектору є предметом програми реформ
Організації Об'єднаних Націй починаючи з 2000 р., коли було
видано керівні принципи співробітництва між ООН та діловим
співтовариством [1]. Також увага приділяється ДПП у науково-
дослідних публікаціях вітчизняних і зарубіжних учених [2-4],
на законодавчому рівні [5], однак на практиці чіткого керівни-
цтва та критеріїв функціонування таких партнерств при спіль-
ному вуглевидобутку державними та приватними підприємст-
вами не вироблено. Але складні форми організації вугледобув-
ного господарства в сучасних умовах диктують необхідність
державної участі, особливо якщо вона стосується підприємств
державного сектору галузі.
Метою статті є формування положень щодо вдоскона-
лення нормативно-правової бази, що регулює спільну розробку
вугільних родовищ державними та приватними підприємства-
ми.
Нормативно-правова база, в рамках якої функціонує дер-
жавно-приватне партнерство протягом останніх років, являє
собою новий рівень у розвитку взаємовідносин держави і бізне-
су. Основним законодавчим актом, що регулює ці взаємовідно-
сини, включаючи спільну діяльність з видобутку вугілля, є За-
кон України «Про державно-приватне партнерство» [5].
Законом [5] ДПП визначено як співробітництво між Ук-
раїною, АР Крим, територіальними громадами в особі відповід-
них державних органів та органів місцевого самоврядування
153
(державними партнерами) та юридичними особами, крім дер-
жавних та комунальних підприємств, або фізичними особами-
підприємцями (приватними партнерами), що здійснюється на
основі договору в порядку, встановленому цим Законом та ін-
шими законодавчими актами. Із цього випливає, що держава в
особі відповідних органів, зокрема Кабінету Міністрів України,
наділених певними повноваженнями, виступає одним із суб'єк-
тів партнерських відносин. У цьому зв'язку важливо відзначити,
що суб'єктом державно-приватного партнерства не є держав-
ні підприємства, отже, їх договірні відносини з приватними
суб'єктами не можуть регулюватися цим Законом.
Відповідно до Закону [5, ст. 1] до ознак державно-
приватного партнерства належать: забезпечення вищих техніко-
економічних показників ефективності діяльності, ніж пери здій-
сненні такої діяльності державним партнером без залучення
приватного партнера; довготривалість відносин (від 5 до 50 ро-
ків); передача приватному партнеру частини ризиків при здій-
сненні державно-приватного партнерства; внесення приватним
партнером інвестицій в об'єкти партнерства із джерел, не забо-
ронених законодавством. Проте вказані ознаки не дають чіткого
уявлення про мету аналізованого закону та в цілому про дер-
жавно-приватне партнерство як явища. Водночас метою суб'єк-
та господарювання може бути отримання прибутку, прав влас-
ності чи додаткових інвестиційних можливостей.
Держава та органи державної влади, на відміну від дер-
жавних підприємств, не є суб'єктами господарювання, метою
діяльності яких є отримання прибутку [6]. Тому очевидно,
що отримання прибутку не може бути метою ДПП, оскільки
суб'єкти з боку держави не є суб'єктами господарювання.
Якщо говорити про мету державно-приватного партнер-
ства як про придбання прав власності для приватного партнера
– суб'єкта господарської діяльності, то це неправомірно, оскіль-
ки така співпраця не розглядається як спосіб роздержавлення.
Через певні причини найбільш поширеною формою співпраці
державного та приватного партнерів виступає оренда держав-
ного майна, а також придбання прав власності на різноманітні
модернізації та реконструкції державного майна в орендодавця.
154
Будь-яка зміна форми власності в рамках договору про держав-
но-приватне партнерство суперечить положенням Закону [5,
ст. 3] про незмінність протягом усього строку дії договору, ук-
ладеного в рамках державно-приватного партнерства, цільового
призначення та форми власності об'єктів, що перебувають у
державній або комунальній власності, переданих приватному
партнеру.
Метою закону, який регулює взаємовідносини держави і
бізнесу, має стати створення правових умов для залучення при-
ватних інвестицій у виробництво, що перебувають у сфері дер-
жавного управління. Державно-приватне партнерство має від-
кривати для приватного партнера додаткові інвестиційні мож-
ливості.
Разом з тим ДПП не є різновидом інвестиційної діяльно-
сті, та Закон України «Про державно-приватне партнерство» [5]
не пов'язаний із Законом України «Про інвестиційну діяль-
ність» [7]. Це свідчить про альтернативу для механізмів дер-
жавно-приватного партнерства на користь розробки інвестицій-
них проектів, тим більше Закон про ДПП не передбачає гарантії
для приватного інвестора на відміну від Закону України «Про
інвестиційну діяльність».
Альтернативою ДПП є також довготривала оренда дер-
жавного майна [8], яка відповідає продекларованим в аналізо-
ваному Законі ознакам [5, ст. 1] з тією лише різницею, що при
оренді державної власності не передбачається здійснення про-
ектування, фінансування, будівництва, а тільки тимчасове ко-
ристування і володіння.
Також необхідно розмежовувати ДПП та інші інструмен-
ти державного регулювання. У міжнародній практиці до дер-
жавно-приватного партнерства не належать державні закупівлі,
кредитування і субсидування державою приватних компаній,
дотування підприємств, банківського і реального секторів (у
тому числі дотування процентних ставок за комерційними кре-
дитами), пільгове оподаткування, пільгові митні тарифи. Проте
Законом [5, р. V] визначено, що державна підтримка здійснення
ДПП може надаватися у вигляді гарантій і шляхом фінансуван-
ня за рахунок коштів державного чи місцевого бюджетів та ін-
155
ших джерел згідно із загальнодержавними та місцевими про-
грамами. У такому випадку державні інвестиційні програми
мають фінансуватися не лише за рахунок бюджету, але і при-
ватним сектором, тоді вони можуть вважатися державно-
приватним партнерством.
Законом [5] визначено, що виключною і єдиною формою
державно-приватного партнерства є договори, але реалізація
співпраці держави та приватного бізнесу може здійснюватися
тільки у формі цілісного фінансово-правового механізму, що
допускає використання різних фінансових інструментів та ін-
ститутів. Так, крім Закону про державно-приватне партнерство,
спільна діяльність регламентується цілим переліком норматив-
но-правових актів, включаючи Господарський кодекс України,
Цивільний кодекс України, Податковий кодекс України та ін.
[6; 9; 10].
Закон, який, по суті, має регулювати взаємовідносини
держави і приватного бізнесу, зводиться практично до інструк-
ції, яка регламентує порядок проведення конкурсу, що є його
істотним недоліком. А сам порядок здійснення договору з ДПП
регламентовано низкою додаткових нормативно-законодавчих
актів.
Висновки. Для державних підприємств з видобутку вугіл-
ля, які не мають достатніх фінансових ресурсів, співпраця з
приватним капіталом у рамках державно-приватного партнер-
ства має дуже важливе значення.
Однак не будь-яку взаємодію держави та приватного капі-
талу в економіці можна віднести до категорії державно-
приватного партнерства. Закон [5] має декларативний характер,
а основні взаємовідносини у сфері спільного вуглевидобутку
регулюються іншими законодавчими актами. Закон про держав-
но-приватне партнерство має чітко розмежовувати проекти, що
здійснюються в рамках ДПП, та інвестиційні проекти, договори
довгострокової оренди держмайна та інші, які реалізуються в
інших формах. У зв’язку з цим необхідне здійснення гармоніза-
ції нормативно-законодавчих актів, які регулюють спільну ді-
яльність державних і приватних партнерів.
156
Необхідно врегулювати питання про суб'єктів державно-
приватного партнерства, визначитися з метою закону про ДПП,
якою може виступати набуття додаткових інвестиційних мож-
ливостей, а також розширити гарантії щодо інвестування.
Явище державно-приватного партнерства є самостійним
інститутом, тому доцільним було б створення комітету з дер-
жавно-приватного партнерства та інвестиційної політики при
Міністерстві енергетики та вугільної промисловості, що вклю-
чає фахівців юридичної та консалтингової спрямованості, які
здійснюють моніторинг такого роду співпраці.
Таким чином, запропоновані положення щодо вдоскона-
лення нормативно-правової бази в перспективі мають сприяти
тому, щоб законодавство стало дієвим інструментом регулю-
вання такого явища, як державно-приватне партнерство.
Література
1. Guidelines on Cooperation between the United Nations and
the Business Community Issued by the Secretary-General of the
United Nations 17 July 2000 [Electronic resource]. – Mode of ac-
cess: http://www.un.org/partners/business/otherpages/guide.htm. –
Name of Screen.
2. Клинова М.В. Государство и частный капитал в поис-
ках прагматического взаимодействия / М.В. Клинова. − М.:
ИМЭМО РАН, 2009. – 122 с.
3. Варнавский В. Государственно-частное партнерство:
некоторые вопросы теории и практики / В. Варнавский // Миро-
вая экономика и международные отношения. – 2011. – № 9. –
С. 41-50.
4. Гракова М. Розвиток державно-приватного партнер-
ства у вугільній промисловості / М. Гракова // Схід. – 2013. –
№ 5. – С. 38-42.
5. Закон України «Про державно-приватне партнерство»
від 01.07.2010 р. № 2404-VI [Електронний ресурс]. – Режим до-
ступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2404-17.
6. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р.
№ 436-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon2.rada. gov.ua/ laws/show/436-15.
157
7. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від
06.11.2014 р. № 1560-12 [Електронний ресурс]. – Режим досту-
пу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1560-12.
8. Закон України «Про оренду державного та комуналь-
ного майна» від 10.04.1992 р. № 2269-XII [Електронний ресурс].
– Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2269-12.
9. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.
gov.ua/ laws/show/435-15.
10. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-
VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.
gov.ua/laws/show/2755-17.
Надійшла до редакції 24.09.2015 р.
Н.В. Шемякіна, к.е.н.,
Г.С. Гориненко
ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
НЕОІНДУСТРІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ:
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
ТА СВІТОВИЙ ДОСВІД
У сучасних соціально-економічних умовах, з урахуванням
кризових явищ світової економіки, подолання технологічної
відсталості потребує формування нового технологічного укладу
на основі концентрації ресурсів на провідних напрямах, багато-
разового підвищення інноваційної та інвестиційної активності,
посилення впливу держави на економічну динаміку при забез-
печенні нової якості її розвитку. У сучасному світі саме неоін-
дустріалізація дозволить перейти на шлях структурної дивер-
сифікації та високотехнологічного розвитку. Україна потребує
економічної модернізації промисловості, основними елемента-
ми якої є відповідні інституційні та структурні перетворення,
які створюють умови для виникнення конкурентної економіки й
© Н.В. Шемякіна,
Г.С. Гориненко, 2015
|