Василь Михайлович Білозерський (1.01.1816 – 4.03.1899) (До 190-х роковин від дня народження)
У статті розглядається біографія, навчання в університеті та діяльність у Кирило-Мефодіївському братстві Василя Білозерського. Повернувшись із заслання, разом з М. Костомаровим, П. Кулішем, Т. Шевченком та М. Гулаком, він організував часопис «Основа», навколо якого об’єдналися прихильники слов’янс...
Збережено в:
| Дата: | 2016 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2016
|
| Назва видання: | Сiверянський лiтопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109977 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Василь Михайлович Білозерський (1.01.1816 – 4.03.1899) (до 190-х роковин від дня народження) / В. Половець // Сiверянський лiтопис. — 2016. — № 4. — С. 196-202. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-109977 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1099772016-12-26T03:02:24Z Василь Михайлович Білозерський (1.01.1816 – 4.03.1899) (До 190-х роковин від дня народження) Половець, В. Ювілеї У статті розглядається біографія, навчання в університеті та діяльність у Кирило-Мефодіївському братстві Василя Білозерського. Повернувшись із заслання, разом з М. Костомаровим, П. Кулішем, Т. Шевченком та М. Гулаком, він організував часопис «Основа», навколо якого об’єдналися прихильники слов’янської федерації. Після закриття «Основи» працював у Польщі на різних чиновницьких посадах. Писав спогади про Тараса Шевченка. Останні роки проживав на х. Мотронівка на Чернігівщині, де й похований. В статье рассматривается биография, учеба в университете и деятельность в Кирилло-Мефодиевском братстве Василия Белозерского. Возвратившись из ссылки, вместе с Н. Костомаровым, П. Кулишом, Т. Шевченко, Н. Гулаком, он организовал журнал «Основа», вокруг которого объединились сторонники славянской федерации. После закрытия «Основы» работал в Польше на разных чиновницких должностях. Писал воспоминания о Тарасе Шевченко. Последние годы жил на х. Мотроновке на Черниговщине, где и похоронен. Vasyl Mykhailovych Bilozerskyi originates from a rich family of the head of Borzna county noblemen in Chernihiv area. As a student of St. Volodymyr University, he joined clandestine antigovernment organization – the Brotherhood of Saints Cyril and Methodius. From the first days upon its launch, he took an active part in working out the Statute of the Slavic Brotherhood of Saints Cyril and Methodius and was an author of the «Zapysky» (Notes) – comments to the statute of the brotherhood. He was moderate in his opinions, and when developing theory of Christian socialism stood up for union of all Slavic peoples in a form of republican federation with Ukraine playing a leading role in it and Kyiv being its capital. In 1847, he was arrested and exiled to Olonets Governorate under police surveillance. He worked at the Petrozavodsk Government Administration. In 1856, he was freed from the exile and settled down in Saint Petersburg, where he joined a local community of Ukrainians. Later, V. Bilozerskyi made a lot of efforts to unite representatives of Ukrainian national intelligentsia around Osnova (Basics) magazine, the first Ukrainian monthly magazine in the city he edited at that time, to proclaim urgent need for development of Ukrainian language, literature, and culture under the then conditions of heavy oppression from the Russian Tsar. 2016 Article Василь Михайлович Білозерський (1.01.1816 – 4.03.1899) (до 190-х роковин від дня народження) / В. Половець // Сiверянський лiтопис. — 2016. — № 4. — С. 196-202. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. XXXX-0055 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109977 94(477) uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Ювілеї Ювілеї |
| spellingShingle |
Ювілеї Ювілеї Половець, В. Василь Михайлович Білозерський (1.01.1816 – 4.03.1899) (До 190-х роковин від дня народження) Сiверянський лiтопис |
| description |
У статті розглядається біографія, навчання в університеті та діяльність у Кирило-Мефодіївському братстві Василя Білозерського. Повернувшись із заслання, разом
з М. Костомаровим, П. Кулішем, Т. Шевченком та М. Гулаком, він організував часопис
«Основа», навколо якого об’єдналися прихильники слов’янської федерації. Після закриття «Основи» працював у Польщі на різних чиновницьких посадах. Писав спогади
про Тараса Шевченка. Останні роки проживав на х. Мотронівка на Чернігівщині, де й похований. |
| format |
Article |
| author |
Половець, В. |
| author_facet |
Половець, В. |
| author_sort |
Половець, В. |
| title |
Василь Михайлович Білозерський (1.01.1816 – 4.03.1899) (До 190-х роковин від дня народження) |
| title_short |
Василь Михайлович Білозерський (1.01.1816 – 4.03.1899) (До 190-х роковин від дня народження) |
| title_full |
Василь Михайлович Білозерський (1.01.1816 – 4.03.1899) (До 190-х роковин від дня народження) |
| title_fullStr |
Василь Михайлович Білозерський (1.01.1816 – 4.03.1899) (До 190-х роковин від дня народження) |
| title_full_unstemmed |
Василь Михайлович Білозерський (1.01.1816 – 4.03.1899) (До 190-х роковин від дня народження) |
| title_sort |
василь михайлович білозерський (1.01.1816 – 4.03.1899) (до 190-х роковин від дня народження) |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2016 |
| topic_facet |
Ювілеї |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/109977 |
| citation_txt |
Василь Михайлович Білозерський (1.01.1816 – 4.03.1899) (до 190-х роковин від дня народження) / В. Половець // Сiверянський лiтопис. — 2016. — № 4. — С. 196-202. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський лiтопис |
| work_keys_str_mv |
AT polovecʹv vasilʹmihajlovičbílozersʹkij10118164031899do190hrokovinvíddnânarodžennâ |
| first_indexed |
2025-07-07T23:54:53Z |
| last_indexed |
2025-07-07T23:54:53Z |
| _version_ |
1837034367222808576 |
| fulltext |
196 Сіверянський літопис
УДК94(477)
Володимир Половець.
ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ БІЛОЗЕРСЬКИЙ
(до 190-х роковин від дня народження)*
У статті розглядається біографія, навчання в університеті та діяльність у Кири-
ло-Мефодіївському братстві Василя Білозерського. Повернувшись із заслання, разом
з М. Костомаровим, П. Кулішем, Т. Шевченком та М. Гулаком, він організував часопис
«Основа», навколо якого об’єдналися прихильники слов’янської федерації. Після за-
криття «Основи» працював у Польщі на різних чиновницьких посадах. Писав спогади
про Тараса Шевченка. Останні роки проживав на х. Мотронівка на Чернігівщині, де
й похований.
Ключові слова: університет, братство, програма, статут, слов’янська федерація,
заслання, «Основа».
Визначний громадсько-політичний і культурний діяч Василь Михайлович Біло-
зерський народився 1 січня 1826 року в багатодітній дворянській родині на хуторі
Мотронівка на Чернігівщині. Батько Михайло Йосипович був борзнянським пові-
товим предводителем дворянства. Мати Мотрона Пилипівна походила зі старовин-
ного козацько-старшинського роду і була жінкою освіченою і доброю. На її честь
батько назвав хутір Мотронівка, яким володів. Цей хутір, що недалеко від м. Борзни,
пізніше називався Ганниною пустинню, Кулішівкою і знову Мотронівкою. Сім’я
користувалася великою пошаною у місцевого населення. У ній виростало восьмеро
дітей. Сестра Василя, Олександра (дружина П. Куліша), стала письменницею, гарну
освіту і виховання здобули й інші діти. Два старших брати пов’язали свою долю з
Герценом і справою «Земля і воля», молодші теж захопилися громадсько-політичною
і культурною діяльністю (1, с. 10).
Василь Білозерський у 1843 році вступив до Київського університету Св. Воло-
димира на історико-філологічний факультет. З перших днів навчання він захопився
громадянсько-політичною діяльністю, вступив до молодіжного гуртка, який згодом
став студентською основою Кирило-Мефодіївського братства. На квартирі Василя
Білозерського студенти на своїх зібраннях обговорювали становище селян, говорили
про літературу, філософію, релігію та мріяли про об’єднання слов’янських народів,
про розвиток української мови і літератури, про те, що український народ має за-
йняти місце серед найосвіченіших народів світу (2, с. 53). На таких вечорах Василь
Білозерський познайомився з Пантелеймоном Кулішем і навіть запросив його на
різдвяні свята до себе на хутір, де Куліш зустрівся з великою родиною Білозерських
і вперше побачив Олександру – свою майбутню дружину.
В університеті доля звела Василя Білозерського з Миколою Костомаровим і визна-
чила його подальший шлях. У кінці 1845 р. М. Костомаров намагається влаштуватися
викладачем Київського університету Св. Володимира і згодом рішенням вченої ради
університету був обраний ад’юнкт-професором кафедри російської історії. Лекції
молодого викладача набувають широкої популярності серед студентів. Він активно
знайомиться зі студентськими науковими товариствами, бере участь у роботі сту-
дентських гуртків, закликає зосереджуватися на дослідженні суспільно-політичних
проблем, становищі слов’янських народів, зокрема українського. На одній із таких
* Дати подаються за новим стилем.
© Половець Володимир Михайлович – доктор історичних наук, професор, зав.
кафедри українознавства, політології і соціології ЧНПУ імені Т. Г. Шевченка.
Сіверянський літопис 197
зустрічей відбулося знайомство М. Костомарова з В. Білозерським. Микола Іванович
звернув увагу на активного студента і вирішив залучити його до задуманої справи.
Захопившись історичним минулим, культурою та літературою України і бажа-
ючи її національного відродження та соціального процвітання, він з допомогою
М. Гулака, губернського чиновника, вирішив створити таємне товариство, яке мало
називатися Кирило-Мефодіївським братством. Своїм задумом вони поділилися з
П. Кулішем, О. Навроцьким та іншими прихильниками небезпечної і захоплюючої
ідеї. На пропозицію приєднатися студент В. Білозерський відгукнувся згодою (3,
с. 191). Кирило-Мефодіївське братство було утворене наприкінці 1845 – на початку
1846 р. в Києві. Ініціаторами його створення були М. Костомаров, М. Гулак, П. Куліш
та О. Маркович, до яких приєдналися В. Білозерський, Г. Андрузький, Д. Пильчиков,
І. Посада, М. Савич, О. Тулуб і Т. Шевченко. Восени 1846 р. загальна кількість членів
братства становила 12 осіб. Організація була названа іменами відомих слов’янських
просвітителів Кирила і Мефодія. Знаком братства став перстень з написом «Св. Ки-
рило і Мефодій, січень 1846» (4, с. 68).
Програмні положення братства були викладені у «Книгах буття українського
народу» і «Статуті Слов’янського братства Св. Кирила і Мефодія», основним авто-
ром яких був М. Костомаров, та у «Записці», написаній Василем Білозерським. В
основу документів лягли ідеї українського національного відродження, романтика
загальнослов’янської єдності, автономізму та народовладдя. «Книги буття…» називали
«Законом Божим», який мав проповідувати український месіонізм і виконати волю
Божу – врятувати слов’янство від занепаду. Обгрунтовуючи цю ідею, М. Костомаров
робить короткий екскурс в історію, розглядаючи проблему крізь призму історично-
го минулого слов’янських народів. У поглядах на слов’янську державу (федерацію
слов’янських народів з центром у Києві) він виходив з того, що всяка влада від Бога
і не може бути абсолютною, самодержавною. Засуджуючи самодержавство, М. Кос-
томаров водночас бачив і недоліки республіканського устрою, який не давав гарантій
захисту від сваволі чиновників та «багатих царів».
Як член таємної, антиурядової організації Василь Білозерський поділяв думку
про те, що найдоцільнішою формою державного устрою є федерація у поєднанні з
республіканською формою правління. Очолювати кожну слов’янську республіку та
їхній союз мали виборні особи. Усі суб’єкти федерації повинні мати однакові основні
закони, систему мір, єдину грошову одиницю, свободу торгівлі та ліквідацію внутріш-
ніх митниць, єдину центральну владу, якій належить управління збройними силами
та зовнішніми зносинами – про що йшлося в «Записці» В. Білозерського (5, с. 43).
Щодо ідейних поглядів кирило-мефодіївців на суспільно-політичні події в Росій-
ській імперії, то вони наступні. Т. Шевченко, О. Навроцький, М. Гулак, І. Посада та
М. Савич були прихильниками революційного напрямку боротьби і не мали сумніву
в тому, що скасувати кріпацтво, повалити самодержавство зможе тільки народне по-
встання. Інших поглядів дотримувалися М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш,
О. Маркович та О. Тулуб. Вони вважали, що тривала просвітницька діяльність і
реформи забезпечать успіх політичних і соціальних перетворень (5, с. 240).
Привертає увагу розроблений студентами Г. Андрузьким і В. Білозерським
документ товариства «Начерки Конституції Республіки» – модель Федеративної
слов’янської республіки, яка мала поєднати в собі досвід Північноамериканських
штатів і традицій Російської імперії. Вона передбачала створення автономних шта-
тів, уключаючи Україну з Галичиною, Кримом і Чорномор’ям, Сербію, Болгарію,
Бессарабію і Польщу. Пізніше, перебуваючи на засланні, автори Конституції дійшли
висновку – «щоб створити Україну, необхідно зруйнувати Росію, а вона зміцнювалася
роками» (6, с. 239).
Члени братства, погоджуючись засадничо, розходилися в питаннях пріоритетного
вирішення завдань. У той час, як М. Костомаров і В. Білозерський зосереджувалися
навколо проблем федералізації, слов’янської єдності і братерства, Т. Шевченко у
своїх віршах закликав до боротьби за соціальне і національне визволення україн-
198 Сіверянський літопис
ського народу, а П. Куліш та О. Маркевич наголошували на важливості розвитку
української культури.
Діяльність членів товариства зводилася до зустрічей на квартирах М. Костома-
рова, В. Білозерського, М. Гулака, де велися наукові дискусії, обговорювалися про-
грамні документи, бесіди зі студентами, інтелігенцією та дрібними чиновниками.
Вели члени братства й активну громадсько-політичну діяльність, поширювали ідеї
братства шляхом розповсюдження своїх програмних документів, прокламацій «До
братів-українців», «До братів-великоросів і поляків», творів Т. Шевченка. Значну
увагу члени братства звертали на виступи з лекціями, піклувалися про розвиток
освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл та підготовку і видання наукової
літератури (6, с. 221).
У березні 1847 р. за доносом студента юридичного факультету університету
Володимира Петрова діяльність братства була викрита, а члени його заарештовані.
Слідство у справі кирило-мефодіївців тривало з 18 березня до 30 травня 1847 р. в
Петербурзі. Внаслідок вустами шефа жандармів було зроблено присуд, доведений
до відома Миколи І, що «Українсько-Слов’янське товариство Св. Кирила і Мефо-
дія було не більше як науковою маячнею трьох молодих людей. Засновники його
М. Костомаров, В. Білозерський і М. Гулак за своїм становищем учених людей,
звичайно, були б неспроможні втягнути у своє Товариство військових або народ, а
також спричинитися до повстання» (4, с. 68). Тим не менш, покарано було кожного
члена братства. Після відбуття терміну ув’язнення їх розіслали у віддалені губернії
імперії під нагляд поліції. Найтяжче покарали Т. Шевченка, якого за особливим роз-
порядженням Миколи І, розгніваного карикатурами поета на дружину царя, віддали
в солдати на 10 років без права писати й малювати.
Василь Білозерський був заарештований у 1847 р. в Полтаві, де після закінчення
в 1846 р. університету працював викладачем історії і географії у Петровському кадет-
ському корпусі. Крім викладацької роботи, якій він приділяв велику увагу, Василь
Михайлович підтримував зв’язки з університетськими братчиками та працював над
«Проектом про створення в Україні ремісничих шкіл для юнаків козацького стану».
Проект мислилося передати до палати державних маєтностей на розгляд з тим, щоб
справа поліпшення народної освіти стала предметом уваги царських урядових установ
(7, с. 357). Малося на увазі залучати вихованців початкових навчальних закладів до
землеробства і ремесла. Він пропонував відкривати на пожертвувані кошти школи
для сільських дітей, особливо наголошувалося на безкоштовному навчанні, яке б, на
думку В. Білозерського, мало пробудити в народі любов до освіти і принести користь
суспільству.
У Полтаві В. Білозерський, беручи активну участь в громадсько-політичному
житті, влаштовував літературні вечори, на яких виступав з доповідями, читав твори
Т. Шевченка, П. Куліша, М. Максимовича та ін. Залучений зі студентських часів до
наукової роботи, він займався дослідженням проблем слов’янської філології, вивчав
мови слов’янських народів і мав намір здійснювати наукові поїздки до Польщі, Чехії
та інших слов’янських країн. Незабаром така нагода трапилася. П. Куліш зі своєю
дружиною (сестрою В. Білозерського) відбували до Варшави, де П. Куліш мав намір
влаштуватися на роботу. У січні 1847 р. В. Білозерський залишив службу в Полтаві
і разом з ними відбув до Варшави. 2 квітня 1847 р. він уже повідомляв з Варшави
О. Марковича про знайомство з істориком літератури слов’янських народів В. Ма-
цейовським, філологом і цензором П. Дубровським та ін. (8, с. 162).
Тим часом у Києві відбувалися арешти кирило-мефодіївців. Василь Білозерський
і Пантелеймон Куліш були заарештовані 3 квітня 1847 р. у Варшаві і доставлені до
Петербурга. При обшуку у В. Білозерського знайшли копію «Книги буття українсько-
го народу», зошит з творами Т. Шевченка «Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим..,»,
особистий перстень з написом: «Св. Кирил і Мефодій», його власні статті, присвячені
історії національного розвитку слов’янських народів. На допиті В. Білозерський
намагався применшити політичний вплив Т. Шевченка на братчиків, підкреслював
мирні наміри товариства, сподіваючись пом’якшити ставлення слідчих до членів
Сіверянський літопис 199
товариства, заявляв, що метою організації було об’єднання слов’ян у державу з єди-
ною пануючою релігією під сильною царською владою Російської імперії (4, с. 405).
У процесі слідства, під час якого В. Білозерський відповів на 30 запитань, було
встановлено, що він мав копію «злочинного рукопису», брав участь у підготовці
статуту організації та писав пояснення до його, але визнав свою вину, щиро розка-
явся і заслуговує вердикту – за відвертість прямо на службу в Олонецьку губернію
– під нагляд (4, с. 417). Після нетривалого перебування в Петропавлівській фортеці
під наглядом Василя Михайловича за зразкову поведінку призначили молодшим
помічником у Петрозаводській канцелярії Олонецької губернії. У 1849 р. він став
асесором Олонецького губернського управління, потім титулярним радником, а в
1853 р. був навіть представлений до нагороди. Після звільнення в 1856 р. оселився в
Петербурзі, де був призначений радником Першого департаменту Управи благочин-
ня. У цьому ж році в Києві були опубліковані «Літописи південно-руські, відкриті і
видані В. Білозерським» (4, с. 419).
Ставши радником державної канцелярії, В. Білозерський після консультації з ко-
лишніми кирило-мефодіївцями і членами петербурзького гуртка українців, порушив
питання про заснування першого українського громадсько-політичного щомісячного
журналу «Основа», до редакції якого увійшли В. Білозерський (редактор), П. Куліш,
М. Костомаров, О. Кістяківський (секретар), М. Щербак та ін. У першому номері
часопису зазначалося, що «редакція відкриває свій журнал для творів на обох ро-
динних мовах», підкресливши, що «у наш час питання – чи можливо і чи слід писати
українською, вирішене самою справою» (9, с. 89).
В. Білозерський дбав, щоб у центрі уваги публіцистів «Основи» було завдання
формулювання особливої української ідентичності, з увагою до питання про само-
стійність української мови, а також до історії і проблеми національного характеру,
тобто центральною темою було питання української мови, особливо її використання
під час викладання (9, с. 90). Журнал вітав селянську реформу, висловлював споді-
вання на проведення інших реформ, закликав інтелігенцію розширювати культурно-
освітню діяльність. Водночас на його сторінках з’являлися твори Т. Шевченка, Марка
Вовчка, С. Руданського, Л. Глібова, П. Куліша, М. Костомарова, Ганни Барвінок,
А. Стороженка, А. Свидницького та ін.
В «Основі» вперше надруковані численні твори Т. Шевченка (понад 70), зокрема
«Іван Гус», «Неофіти», «Назар Стодоля», «Пустка», «Чернець», «Єретик», «Моска-
лева криниця», спогади про Т. Шевченка, листи від нього, що мають надзвичайне
історико-літературне значення. Заслуговує на увагу, що проблеми особистості україн-
ської ідентичності найбільш повно були викладені в статтях М. Костомарова «Правда
москвичам о Руси» та «Правда полякам о Руси», де автор підкреслював окремішність
українців у порівнянні з великоросами і поляками, обумовлюючись, що за складом
народного характеру Україна ближча до Польщі. Єдність Русі М. Костомаров інтер-
претував як єдність однакових за статусом самостійних елементів. Публіцистика
«Основи», особливо статті М. Костомарова та П. Куліша, відіграли важливу роль
у подальшому розвитку подій. Вона мала потужний пропагандистський ефект, на
який власне і була розрахована. Статтю М. Костомарова «Две русские народности»
відомий історик Д. Дорошенко назвав «Євангелієм українського націоналізму» (10).
Журнал виходив від січня 1861 р. до жовтня 1862 р. Всього 22 номери: 12 – за 1861
і 10 – за 1862 роки. Друкувався він двома мовами (українською і російською) і ставив
своєю метою досліджувати матеріали про Україну. У журналі, на пропозицію В. Біло-
зерського, заснували чотири розділи: художня література; наукові дослідження; кри-
тика і бібліографія; словник української мови (до кожного номера). Тираж часопису
становив у різний час від 800 до 1000 примірників. Фінансову підтримку «Основі»
надавали Григорій Галаган та Василь Тарновський (11, с. 105). Серед авторів «Осно-
ви» старшу генерацію репрезентували кириломефодіївські братчики, а молодшу –
покоління «шістдесятників», що сформувалося в добу «великих реформ». Ідейними
лідерами журналу були М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерський. Активну участь
в організації діяльності «Основи» брали діячі Київської громади – В. Антонович,
200 Сіверянський літопис
Т. Рильський, Ф. Панченко, А. Свидницький, Полтавської – О. Кониський, П. Кузь-
менко, В. Лобода, Чернігівської – Л. Глібов. Заслуга діячів «Основи» полягала в тому,
що ними вперше була сформульована національно-культурна програма українського
руху. На відміну від попереднього Кирило-Мефодіївського етапу національного руху,
коли національне питання розглядалося як складова загальнослов’янської проблеми,
«Основа» на перший план ставила українські національні питання. Петербурзька
громада та «Основа» виступали організаційним та ідеологічним центром народниць-
кого руху, який у цей час набирав сили у вигляді громад.
Шукаючи нових форм роботи з читачами, за ініціативи В. Білозерського, з п’ятого
номера часопису 1862 р. «Основа» розпочала вести рубрику «Думки південноруса»,
у якій надавалося слово різним авторам з питань політичного й культурного життя
українського краю. Рубрику відкрив М. Костомаров своєю статтею «Про викладан-
ня південноруською мовою», в якій ішлося про необхідність української наукової
книжки для повноцінного українського відродження. Своєю статтею М. Костомаров
розбудив національно свідомих українців у різних куточках Російської імперії. Своїми
змістовними статтями «Основа» охоплювала всі галузі життя українців: освітянську,
культурницьку, суспільно-політичну, громадсько-організаційну та ідеологічну. Діяль-
ність «Основи» сприяла змістовному наповненню поняття «Україна», яке на той час
було ще мало зрозумілим як для свідомості самих українців, так і сусідніх народів.
Так «Основа» ставала дієвою силою політичного відродження України та засобом
пробудження політичної свідомості українців (11, с. 230).
Василь Білозерський добре знав, що протягом короткого часу, в 50-х – 60-х роках,
центром українського національного руху, літератури і журналістики став Петербург,
куди разом з найвідданішими українськими інтелігентами емігрував увесь куль-
турний центр Малоросії. Частина українців переїхала до столиці імперії з огляду
на неможливість ведення на батьківщині широкої національно-культурної роботи,
але більшість із них опинилася там внаслідок службових переміщень, у пошуках
кар’єрного росту, з метою навчатися в провідних вузах імперії. В основному вони
об’єднувалися в Петербурзьку громаду, кількісний склад якої постійно змінювався,
але, за підрахунками О. Дорошевича, у ній брали участь «близько 60 душ» (12, с. 89).
Отже, «Основа» стала проектом Петербурзької громади, що мав загальноукра-
їнське значення. Цей видавничий проект засвідчив початок нового етапу розвитку
національного письменства, готовність літераторів і науковців перейти від альманаху
як гурткової форми організації літературно-наукового життя до вищого типу її органі-
зації – такого періодичного видання як журнал, що мав забезпечити постійний зв’язок
між центром і українськими регіонами. Актуалізувавши і легітимізувавши в період
загальноросійського суспільного піднесення українську тематику, В. Білозерський,
як редактор «Основи», залучив до літературно-публіцистичної праці чимало моло-
дих на той час літераторів. Фактично на сторінках «Основи» було репрезентовано
усі тогочасні українські літературно-наукові сили. З появою часопису формуються
нові типи зв’язків як у самому українському літературному середовищі, так і між
письменниками, публіцистами, вченими та зрілою кількісно читацькою публікою.
На пропозицію редактора кожний номер «Основи» відкривався віршами Т. Шев-
ченка, за яким уже на той час міцно закріпилося визнання батька українського народу.
Постать Кобзаря стала культовою. На жаль, Т. Шевченко помер у березні 1861 р. у
віці 47 років. Та навіть його смерть стала приводом для піднесення національної сві-
домості. Перенесення праху поета з Петербурга до Канева через Київ пароплавом по
Дніпру весною 1861 р. набрало сакрального значення. На похорони поета з’їхалася
вся українська інтелігенція. Як відзначав відомий громадсько-політичний діяч і один
із фундаторів Київської громади О. Кониський, у той день зібралося стільки народу,
скільки Канів не бачив за всю свою історію.
На пропозицію редактора в «Основі» була надрукована стаття поляка за націо-
нальністю В. Антоновича «Моя сповідь», в якій мова йшла про причини, що змуси-
ли автора стати до лав українофілів і порвати з власним соціальним середовищем.
Для В. Антоновича було цілком очевидно, що сполонізовані представники шляхти
Сіверянський літопис 201
повинні виступити на захист українського народу, допомогти йому здобути освіту
та самосвідомість. Видання «Основи» стало потужним каталізатором розширення
українофільських лав. Журнал сприяв появі мережі громад у містах України, а разом
з його появою спостерігався ріст недільних шкіл, які українська інтелігенція розгля-
дала як своєрідні лабораторії вирощування національної ідентичності.
«Основа» припинила своє існування на десятому числі 1862 р., причини його
занепаду крилися в складній суспільно-політичний та літературній боротьбі того
часу в Росії. Окрім того, явною помилкою редакції була орієнтація на українське за-
можне панство, яке виявилося не готовим до згуртування навколо журналу в той час,
коли в центрі суспільного життя опинилася демократична, переважно студентська
молодь. На стан справ впливали недостатня організаційна робота редакції, пов’язана
з браком передплатників, закінченням коштів, виділених меценатами, відсутність
зворотного зв’язку з авторами, передплатниками і читачами, нетерпиме ставлення
друкованих органів столиці до очолюваного «Основою» українського відродження.
До причин припинення видання журналу відносяться також прямі політичні доноси
до центрального жандармського управління на редактора та внутрішні редакційні
суперечності між В. Білозерським та П. Кулішем за лідерство в колективі. Як на-
слідок, на початку 1863 р. (тоді ще «Основа» існувала, бо десятий номер 1862 р. був
настільки затриманий, що ще до того часу не вийшов у світ) поліція раптово зробила
трус у редакції журналу, опечатала всі наявні там матеріали. І хоч під час обшуку не
були знайдені ніякі компрометуючі документи, О. Білозерському було відмовлено
від місця на урядовій службі. Ця подія справила на редактора «Основи» жахливе
враження, який був так званим різночинцем, а це означало, що він залишався без
засобів існування. Лише згодом від імені уряду на знак компенсації В. Білозерському
було запропоновано місце професора у Варшавській Головній школі. У такий спосіб
редактора «Основи» було усунуто з Петербурга. Незабаром вичерпаність «Основи»
стала очевидною і для інших її організаторів.
Таким чином, журнал «Основа», проіснувавши близько двох років, завдяки Васи-
лю Білозерському, як редакторові, зробив немало для розвитку української культури,
мови та літератури. Після заборони виходу часопису «Основа» В. Білозерський ви-
їхав до Варшави, де служив членом Варшавської судової палати (13). Вийшовши у
відставку, він знову повернувся до Петербурга. Останні роки свого життя провів на
хуторі Мотронівка. Підтримував зв’язки з народовольськими виданнями в Галичині
(«Мета», «Правда». Написав низку статей про поезію Т. Шевченка, стверджуючи, що
творчість поета була присвячена національно-патріотичній тематиці. Помер В. Біло-
зерський 4 березня 1899 р. на 74 році життя. Похований на х. Мотронівка (14. с. 207).
1. Куліш Пантелеймон. Листи до М.Д. Білозерського. – Львів, 1997. – 223 с.
2. Сергієнко Г. Т.Г. Шевченко і Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова
думка, 1983. – 206 с.
3. Див.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка: Незабутні
постаті / Авт. упор. О. Матвійчик та ін. – К.: Світ Успіху, 2005. – 464 с.
4. Кирило-Мефодіївське товариство. У трьох томах / Упорядники І.І. Глизь,
М.І. Бутич, О.О. Франко. – К.: Наукова думка, 1990. – Т. 1. – 476 с.
5. Половець В.М., Мисюра О.О. Політологія. Курс лекцій. – Чернігів, 2014. – 212 с.
6. Петровський В., Радченко П., Семененко В. Історія України. Неупереджений
погляд. Факти. Міфи. Коментарі. – Харків: Школа, 2007. – 356 с.
7. Шенрок Н. У могил П.А. Кулиша и В.М. Белозерского, Киевская старина. –
1899. – Сентябрь. – С. 357.
8. Спогади про Тараса Шевченка. – К.: Дніпро, 1982. – 547 с.
9. Миллер Алексей. Украинский вопрос в Российской империи. – К.: Laurus,
2013. – 416 с.
10. Doroshenko Dmytro. A Surway of Ukranian Historiography. – N.Y., 1957 Special-
issue vol. 4-6. – P. 139.
202 Сіверянський літопис
11. Земський Юрій. Польська, російська та українська еліта в змаганні за Право-
бережну Україну середини ХІХ ст. – Хмельницький, 2011. –340 с.
12. Дорошкевич О. З Кулішового архіву // Україна. – 1924. – Кн. 4. – С. 89.
13. Барабаш Н.О. Рід Білозерських і культурний світ України ХІХ – початку ХХ
століть. – К.: Стилос, 2007. – 264 с.
14. Народжені Україною. Меморіальний альманах: У 2-х т. – К.: Євроімідж, 2002.
– Т. 1. – 499 с.
В.М. Половец
Василий Михайлович Белозерский (1.01.1816 – 4.03.1899)
(К 190-летию со дня рождения)
В статье рассматривается биография, учеба в университете и деятельность в
Кирилло-Мефодиевском братстве Василия Белозерского. Возвратившись из ссылки,
вместе с Н. Костомаровым, П. Кулишом, Т. Шевченко, Н. Гулаком, он организовал
журнал «Основа», вокруг которого объединились сторонники славянской федерации.
После закрытия «Основы» работал в Польше на разных чиновницких должностях.
Писал воспоминания о Тарасе Шевченко. Последние годы жил на х. Мотроновке на
Черниговщине, где и похоронен.
Ключевые слова: университет, братство, программа, устав, славянская федерация,
ссылка, «Основа».
V.M. Polovets
VASYL MYKHAILOVYCH BILOZERSKYI
(01 January 1816 – 04 March 1899)
Vasyl Mykhailovych Bilozerskyi originates from a rich family of the head of
Borzna county noblemen in Chernihiv area. As a student of St. Volodymyr University, he joined
clandestine antigovernment organization – the Brotherhood of Saints Cyril and Methodius.
From the first days upon its launch, he took an active part in working out the Statute of the
Slavic Brotherhood of Saints Cyril and Methodius and was an author of the «Zapysky»
(Notes) – comments to the statute of the brotherhood. He was moderate in his opinions, and
when developing theory of Christian socialism stood up for union of all Slavic peoples in a form
of republican federation with Ukraine playing a leading role in it and Kyiv being its capital.
In 1847, he was arrested and exiled to Olonets Governorate under police surveillance.
He worked at the Petrozavodsk Government Administration. In 1856, he was freed from the
exile and settled down in Saint Petersburg, where he joined a local community of Ukrainians.
Later, V. Bilozerskyi made a lot of efforts to unite representatives of Ukrainian national
intelligentsia around Osnova (Basics) magazine, the first Ukrainian monthly magazine in the
city he edited at that time, to proclaim urgent need for development of Ukrainian language,
literature, and culture under the then conditions of heavy oppression from the Russian Tsar.
Key words: university, brotherhood, program, statute, Slavic federation, exile, Osnova
magazine
|