Дума про землю і розмова з землею у мовомисленні М. Стельмаха
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Культура слова |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110079 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Дума про землю і розмова з землею у мовомисленні М. Стельмаха / С. Єрмоленко // Культура слова. — 2012. — Вип. 76. — С. 6-14. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-110079 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1100792016-12-30T03:02:09Z Дума про землю і розмова з землею у мовомисленні М. Стельмаха Єрмоленко, С. Мовосвіт Михайла Стельмаха 2012 Article Дума про землю і розмова з землею у мовомисленні М. Стельмаха / С. Єрмоленко // Культура слова. — 2012. — Вип. 76. — С. 6-14. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110079 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Мовосвіт Михайла Стельмаха Мовосвіт Михайла Стельмаха |
| spellingShingle |
Мовосвіт Михайла Стельмаха Мовосвіт Михайла Стельмаха Єрмоленко, С. Дума про землю і розмова з землею у мовомисленні М. Стельмаха Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Єрмоленко, С. |
| author_facet |
Єрмоленко, С. |
| author_sort |
Єрмоленко, С. |
| title |
Дума про землю і розмова з землею у мовомисленні М. Стельмаха |
| title_short |
Дума про землю і розмова з землею у мовомисленні М. Стельмаха |
| title_full |
Дума про землю і розмова з землею у мовомисленні М. Стельмаха |
| title_fullStr |
Дума про землю і розмова з землею у мовомисленні М. Стельмаха |
| title_full_unstemmed |
Дума про землю і розмова з землею у мовомисленні М. Стельмаха |
| title_sort |
дума про землю і розмова з землею у мовомисленні м. стельмаха |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Мовосвіт Михайла Стельмаха |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110079 |
| citation_txt |
Дума про землю і розмова з землею у мовомисленні М. Стельмаха / С. Єрмоленко // Культура слова. — 2012. — Вип. 76. — С. 6-14. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT êrmolenkos dumaprozemlûírozmovazzemleûumovomislennímstelʹmaha |
| first_indexed |
2025-07-08T00:01:32Z |
| last_indexed |
2025-07-08T00:01:32Z |
| _version_ |
1837034785194639360 |
| fulltext |
Світлана Єрмоленко
Дума про землю, розмова з землею
у мовомисленні м. стельмаха
Написані в 60-ті роки ХХ ст., у часи т. зв. «відлиги», твори
Михайла Стельмаха «Хліб і сіль», «Кров людська — не води-
ця» привернули увагу читачів до вічних тем людського буття,
актуалізували тему землі, таку знакову для українського сві-
тобачення й, зокрема, для художньої мовотворчості: згадаймо
твори «Земля» Ольги Кобилянської, «Fata morgana» Михайла
Коцюбинського...
Революція початку ХХ ст. в Україні, національно-визволь-
ні змагання, громадянська війна загострили національні, со-
ціальні проблеми. Радянські ідеологічні стереотипи не могли
не позначитися на трактуванні історичних подій, зображених
у романах. Проте художнє мислення письменника долало
стереотипи, а увага до художньої деталі, до відтворення осо-
бливостей української мови з її ліризмом і гумором, високою
поезією і гіркою правдою реалій поглиблюють наше пізнання
позачасових дум українських селян про землю. Ці думи це-
ментують, пронизують наскрізною ідеєю художню оповідь з її
авторською, невласне авторською, прямою, невласне прямою
мовою персонажів. У діалогах та монологах усіма відтінками
змісту, влучністю відтворених життєвих ситуацій і зображених
людських характерів позначені вживані автором фразеологіз-
ми, близькі до них усно-розмовні вислови, а також поетичні
моВоСВіт
миХайЛа
СтЕЛЬмаХа
мовосвіт михайла стельмаха 7
метафори та сентенції про землю, що сприймаються як афориз-
ми із узагальненою семантикою.
Слово земля — компонент багатьох усталених висловів, за-
фіксованих у текстах М. Стельмаха, напр.: іти на край землі;
піти за тридев’ять земель; провалитися, мов крізь землю; зем-
ля йому пухом; така біда, що хоч живим у землю лізь; ходити
коло землі тощо. Крім таких загальномовних фразеологізмів,
джерелом яких є розмовний стиль, письменник переносить чи-
тача у світ поетичних дум про землю. Це висловлювання про
багату й бідну, далеку й рідну, святу і грішну землю: Однак,
яка не благенька вона [оселя], яким не є мочар, тітка і ним до-
рожить, бо ж це свята земля, дарма, що на ній нічого, крім
ситняку і дротянки, не росте (Стельмах М. П. Твори в 7-и т. —
К., 1982. — Том І. — Хліб і сіль. Роман. — С. 157; далі — Хліб);
Одним думалось про далеку землю, другим зелено малювались
оті сім десятин, що десь міряє таємничий селянський синод,
а треті знов покладалися лише на свої законні півтори деся-
тини, які не додав їм пан після голодної волі (Хліб, 215); На
кожній дворянській десятині нашої Подільської губернії ви-
сить п’ятдесят шість карбованців боргу. А це ж найбагатша
земля наших предків, про яку, як вам відомо, й досі співають:
«На Поділлі хліб на кіллі, пироги на плоті…» (Хліб, 59).
Найчастотніше у текстах М. Стельмаха те із загальномов-
них значень слова земля, яке реалізоване в конкретному сло-
вовживанні із значенням ‘ґрунт’, ‘земельна ділянка’. І це за-
кономірно: адже йдеться у творах про землю як власність, що
забезпечує добробут селянської родини. Тому й відтворено ре-
альні розмови селян про свою, селянську і панську землю, пор.:
Бачиш, пан галасує, що селянська земля в лісі належала йому
ще з кріпаччини. Але є в нашому селі така земля, яка ніколи
не належала Стадницьким, але вони захопили її (Хліб, 366);
Нема тепер панської — є наша земля, — не помічає Тимофій,
що повторює слова Мірошниченка (Стельмах М. П. Твори в
7-и т. — К., 1982. — Том 2. — Кров людська — не водиця. Ро-
ман. — С. 175; далі — Кров); І знову отець Вікентій питався їх
[лісовиків] і про здоров’я, і про худобу, і про землю, а люди й не
знали, що сказати, бо так, як при сповіді відділяється душа від
Культура слова №76’ 20128
тіла, хилитаючись, відділяється від них земля, — вона вже
була їхньою і не їхньою (Хліб, 401).
У контекстах із ключовим словом земля актуалізується асо-
ціативний зв’язок цього поняття із словами-поняттями мрія,
надія, сподівання. Земля поставала в уяві, спогадах, снах селя-
нина як його найдорожча мрія, марево, і хоч яка важка праця
хлібороба на землі, його думи про свою землю завжди світлі,
наприклад: Неясно, десь на шляху, побачив [Давид] себе з Уля-
ною, як вони їдуть на добрих рахманних волах до своєї роже-
вої од раннього сонця землі (Хліб, 152); Як він [Мар’ян] любив
косовицю! І коса і грабки аж виспівували в його руках. Не раз
за чужою роботою в думках бачив себе на своєму полі з ко-
сою. Це був вінець його тихої надії. А як було не надіятися,
адже ходив він не біля чого-небудь, а коло землі (Хліб, 183);
На мить до нього [Чайченка] наблизилась продана земля, на
мить дрібною іскоркою зажевріла нова надія, одвічне селян-
ське сподівання (Хліб, 44); Вона [Романова матір] й досі, мов
молода, живе у своїх мріях, і досі свято вірить в усі чутки про
землю, як і в те, що, ідучи по землі, можна дійти до неба, і хай
Роман не вигадує всяких дурниць, хоча б вони і в книжках писа-
лися, бо земля і небо це одне, як тіло і душа чоловіка, тільки
земля — це будень людини, а небо — свято її (Хліб, 152-153);
— От, може, наріжуть землю, тоді інакше заживемо, — сві-
тяться очі далекою надією. І жінка [Явдоха] стрепенулась од
неї, підійшла ближче до чоловіка [Матвія] (Хліб, 466).
Розмір земельного наділу, власного поля, так само якість
ґрунту — це поняття, до яких звертається селянин і в розмо-
вах, і в думах. Письменник ословлює цю тему, використовую-
чи емоційно-експресивні номінації, зокрема, коли йдеться про
малу кількість землі. Такі оцінні характеристики типові для
внутрішньої, невласне прямої мови персонажів: По-хозяйськи
вшивши гребінь, увійшов [Мар’ян] до хати, вона [Фросина],
маленька і проворна, сіла поруч з ним вечеряти, господарем на-
звала його, а він тільки зітхнув: аби хоч осьмушка землі була
в нього (Хліб, 183); Та, видать, не тільки люди, але й боги по-
клали гнів на вбогих пасинків села, у яких тільки й землі, що за
нігтями (Хліб, 204). Те саме поняття передають уживані авто-
ром такі вислови: шматок землі, клапоть землі, латка землі.
мовосвіт михайла стельмаха 9
На позначення великої кількості землі, а також її родючості
вживає письменник образні вислови, в яких відбито усталені
народні асоціації, зокрема порівняння родючої землі із їжею:
Бо там [в Америці] землі не міряно, а людей жменя. А де лю-
дей мало, там земля дешевша від грибів (Хліб, 213); Так землі,
земельки не міряно! — і сумні очі Івана блиснули двома кра-
плинами непевної надії, яка не раз то охоплювала його теплою
повінню, то кригою обмерзала навколо серця. — Да такої зе-
мельки, мов каша гречана: хоч бери ложкою і дітей годуй!
(Хліб, 41); І зараз при згадці сердиться на норовисту доньку,
а в ніздрях чує пахощі тлустого панського чорнозему! Ех, і зе-
мелька ж то! Хоч бери і ножем замість масла намазуй на
хліб (Хліб, 379); Жінчина рідня ніколи не радувала Аркадія Ва-
лерійовича — ці золотушні пагони старовинного дворянського
роду не здатні були дати хоч який-небудь зачучверілий цвіт на
теперішній землі: масний подільський чорнозем, на якому по-
сади дитину — і дитина виросте, спливав з їхніх рук, як спли-
ває весною прибережний пісок (Хліб, 296).
Один із основних мотивів творчості М. Стельмаха — пере-
селення на чужі, просторіші землі. У зв’язку з цим мотивом
актуалізовані в тексті роману «Хліб і сіль» епітети сибірська,
українська, рідна, чужа, далека, непочата, холодна (земля): —
Може, там просторніше буде, — сірою мрякою насовується
на очі далекий потойбічний світ, але він його відганяє сибір-
ською землею — своєю упертою і тривожною надією: може,
хоч там посміхнеться йому доля (Хліб, 26); Далеко-далеко, мов
осінні журавлі, залетіли селянські думи на чужу землю, грі-
лись її теплом, і Вайнтроб не руйнував їх зайвим словом (Хліб,
214); — Чи вузол, чи петля — та мусить чоловік лізти в неї.
Кому хочеться гибнути з голоду? — твердішає голос і висока
постать хлібороба. — А може, й станемо на тій холодній
землі не наймитами, а господарями (Хліб, 42); Та й, кажуть,
є там [у Сибіру] ще така непочата земля, яку ні мужицькі
межі, ні панські ланцюги не краяли (Хліб, 49); Чи думав колись
у дні Запорізької Січі невідомий співець-нетяга, припадаючи
осліплим видом до кобзи, бо його пісня від п’янких південних
степів дійде до напівзабутої землі холоду й снігу!? (Хліб, 55);
У півсні, мов на терезах, погойдувалась сибірська та україн-
Культура слова №76’ 201210
ська земля, і думки то птицями летіли по них, то з болем ішли,
мов колодники (Хліб, 29).
У контекстах, змістом яких є мрії селян про землю, на якій
вони будуть не наймитами, а господарями, слововживання зем-
ля поєднує два значення ‘край’ і ‘земельний наділ’, тобто селя-
ни-переселенці хочуть почуватися вільними в далекому краю
і господарювати на власній землі, на своєму полі, мати влас-
ний ґрунт. Показове для стилю письменника синонімічне ви-
користання слів земля, ґрунт, нива, поле, пор.: Якщо її [землю]
мають багато людей, то може її мати і він, хай клаптик на
дві-три косарські ручки, але свій. А коли цього клаптика він не
годен мати у своєму селі, то матиме ниву в Сибіру (Хліб, 183).
У зв’язку з актуалізацією теми землі частовживаними в тек-
стах названих романів М. Стельмаха є такі вислови, як нарі-
зати, відрізати, наділяти, відчикрижити, межувати землю.
Вони з’являються у діалогах персонажів, які мають різне со-
ціальне походження (в одних відрізають землю, іншим наріза-
ють землю), тому згадані вислови мають різний прагматично-
оцінний зміст у контекстах, пор.: Відрізали землю, — мало не
задихався [Варчук], вириваючи зсередини клекітливі слова. —
Це все одно, що перерізали мене надвоє і кинули посеред шляху.
Скільки я на ту землю старався. Тягнувся до того достатку,
і попливло моє щастя старцям у руки. Коли б серце вирвали,
то й то легше було б... А то землю! (Кров, 180); Якубенко за-
думався, подивився на свої великі руки: — Не тягне, бачу, вас
до земельки? Дивіться самі, а я вам хочу якнайкращого, бо до-
брі ви, батюшко, такі, наче й не батюшка. А яку ж земельку
відчикрижив пан од церкви: найкращу, — зі смаком починає
розповідати про захоплені шматки (Хліб, 288); — Сільські си-
ноди. До слушного часу вони тихцем міряють панську землю.
А слушна година от-от уже настане… То нащо нам відрива-
тися від своєї землі? (Хліб, 214-215); В ті літа, коли межу-
вали землю, батько нашого пана по підказці Салоганового
діда відчикрижив од церкви вісімдесят десятин, бо піп у нас
був тоді такий, що не про землю, а про одне небо клопотався
(Хліб, 287);
— А он і чутки пішли, що синоди в цьому році будуть нам
наділяти землю: сім десятинок на кожний двір.
мовосвіт михайла стельмаха 11
— Які синоди, Лесю? — повертаються охолоджені стро-
карські думки від чужої до своєї землі (Хліб, 214).
Дуже важлива тема для розмов про землю — оцінка її родю-
чості, тобто якості ґрунту. Епітетні характеристики на позна-
чення цього поняття показові для тексту романів М. Стельмаха,
пор.: Давид рішуче повертає на край села, де на гиблому грун-
ті якоюсь купиною стоїть не то хатка, не то старий бурдей
(Хліб, 156);Що то за дивний і розкішний край [Поділля]: грунт
родючий, ріки повноводі, навіть перли колись виловлювали в
протоках Дністра (Хліб, 419);
— Так на цьому ж мочарі нічого не вродить. З’їли ви за вік
із нього хоч одну картоплину чи огірок?
— Не з’їла, Давиде, бо такий пропащий мій талан: для ньо-
го і на тлустому чорноземі, десь, окрім трав, нічого не вро-
дить. А ти щось таки зможеш зробити й на моєму невдоб’ї
(Хліб, 157).
Трапляються в текстах і рідковживані оцінки ґрунту:
невдіб’я, ледача земля (А кріт, самі знаєте, на ледачу землю
не сунеться (Хліб, 21).
Ледачий ґрунт протиставляється чорнозему, пор.: Вгорі за
ярами ледачий ґрунт, мов розмите кладовище велетнів, сіріє
камінними черепами і костомахами. Але одразу ж за шляхом
земля якимось чародійним помахом залишає позаду всю пра-
давню застиглу хмурність і рівно та зелено стелеться чор-
ноземом під сині краї неба (Кров, 153).
І як синонім до слова земля, і як назва самостійного поняття
‘родючий ґрунт’ слово чорнозем реалізує свій позитивно оцін-
ний зміст в авторських поетичних описах природи, наприклад:
Навколо них [переселенців], скільки оком скинеш, підіймають-
ся засніжені поля. Під ногами, сповитий в сніги, дрімає чор-
нозем, за яким споконвіку тужить хліборобська понівечена
душа… (Хліб, 66-67); Чорнозем підняв на своїх мовчазних гру-
дях зелене багатство [пшеницю] і, здається, сам заслухався
його дрімливою мовою. Яків теж прислухається до шепоту
ниви і вперше в житті помічає, що зараз кожна шийка коло-
ска, мов діамантом, перехоплена краплиною роси (Хліб, 495).
Різні природні стихії залишають свої карби на землі. Тому
вона буває і сухою, потрісканою, закам’янілою, і вологою, і
Культура слова №76’ 201212
мерзлою... М. Стельмах збагачує художній стиль персоніфіко-
ваними образами землі. Вони побудовані на звукових, зорових,
одоративних асоціаціях, пор.: Попід лісом бездоріжжям пря-
мує чоловік, ледве чутно ворушачи губами, і тепер земля при-
слухається до перестуку краплин і лічби хлібороба. Він міряє
землю не поспіль, а по урочищах, тримаючи в пам’яті усі кроки
довжини і ширини (Хліб, 389); Я [Ганна] ж просила пана, щоб
все було по-доброму, — простягає руки до чоловіка [Івана], і
враз дужий удар приклада валить її на розкислу вулицю. В тем-
ряві стогоном озвалася земля, а на ній заворушився темний
вузол, що називається його дружиною (Хліб, 443); Земля при-
слухалася до придорожніх пісень і вухатими соняшниками, і
вусатим ячменем, і втомленим житом, що ніяк не може на-
годувати рід людський (Хліб, 535); Коли волами ореш, помі-
тив, і земля краще пахне, бо до середини її, до живця добира-
єшся… (Хліб, 152); Над тихою святковою землею високими
золотими мазками починається ранок (Хліб, 306); Він [Іван]
кинув коні, запряжені в борони, і чимдуж побіг до матері, яка,
здавалося, вросла в обвіяну сизувату землю (Хліб, 435); Коли
запахне відталою землею і березовим соком, птиці, розколи-
хуючи м’яку сонячну основу, приносять на святкових крилах
вологе, іще з волохатим туманцем тепло (Хліб, 202).
Подібно до того, як одухотворюється на сторінках романів
М. Стельмаха земля, так і описи, характеристики людей не об-
ходяться без порівнянь їх із землею. Серед порівнянь є прозорі,
побудовані на зовнішніх асоціаціях, скажімо, з кольором землі,
а є порівняння, метафори, в основі яких лежать глибокі психо-
логічні асоціації, пор.: І от він приходить до своєї матері, до
темнолицьої, мов свята земля, Катерини Чумак (Кров, 207);
Дівчина скидає кожушок; чорна, мов земля, сорочка і якась
подоба спідниці з гудзькуватого валу страхають навіть Те-
рентія (Хліб, 134); І кора дерева, і рука людини однаково темні
і потріскані, однаково в зморшки кори і руки до самої крові
в’їлася земля (Хліб, 25); — Якове Дорохтейовичу, ви дуже вче-
на людина, аж учитель. Ви всякі високі науки проходили, а ми
прості й темні, як сама земля, люди (Хліб, 488).
Художня оповідь М. Стельмаха усіма своїми змістовими
нюансами і стилістичними засобами виявляє глибоке співчут-
мовосвіт михайла стельмаха 13
тя автора до дітей землі, напр.: У свитах, киреях, сіряках, ко-
жушках стоять діти землі; одні прощаються з рідною сто-
роною з ніяковим, сумовитим усміхом, іншим думи нахилили
обважнілі голови, а в декого і скупа сльоза тремтить… (Хліб,
179); Несмілі шуми саду і лісу, блакитне березневе малювання
поміж деревами, тугий перестук краплин, що вже закипають
кригою, і зоряний цвіт у гіллі — усе нагадує той казковий ча-
рівний край, який давно втратили убогі діти землі (Хліб, 254);
І знову тяжкі думки від дрібної комахи попливли до невідомих
столичних людей, які своїм папірцем мають вирішити долю
дітей землі. Потім лісовики поклонились богам і старому
Дунаю та й пішли мовчазними лісами в село на сповідь (Хліб,
400). Саме через гірку долю хліборобів, кинутих у вир грома-
дянської війни, письменник називає їх пасинками землі, пор.
монолог про могилу матері: Двічі за літо її [могилу] скошує
глухий сторож.., і в невеличких копицях сіна вітри перебира-
ють сумовиті сторінки сотень різноманітних і водночас схо-
жих одна на одну історій пасинків землі (Кров, 172).
Мотив жорстокої боротьби за землю зумовлює символіза-
цію слова кров, яке актуалізоване у прислів’ї, що стало назвою
роману: То сліпий Андрійко благав зрячих бути людьми, не про-
ливати людську кров, бо вона не безрідна водиця, що трима-
ється на хмарці й на травичці, в озері й криниці, а кров тільки
тримається землі (Кров, 207). За землю і в землю ідуть люди.
Тому й означення цвинтарна земля має в текстах логічно-ху-
дожню мотивацію: Пізнього вечора Фросині погіршало. Вузлик
із глиною вже не вибирав біль, а тиснув на серце тяжкою
цвинтарною землею (Хліб, 186); — Живий чоловік, чуєте, про
живе має думати. Хоч яка дорога цвинтарна земля, та годує
вона тільки гробаря (Хліб, 25); А думи чоловіка незмінно по-
верталися до того клаптика землі, де під вишеньками, що ви-
билися з-під кореня, лежать його діти. Він уже обсадив їхню
могилу шовковою травою і стокротками... (Кров, 210).
Драматичні події громадянської війни, розподіл панської
землі, змагання за кращі наділи родючого ґрунту спричинили-
ся до народження вислову з таким узагальненим змістом: не
одного б уложили за землю у землю (Кров, 174). У творах про
Культура слова №76’ 201214
трагізм людських доль чимало розмов і роздумів про землю.
Показовий діалог батька із сином:
— А ти знаєш, що ті люди ладні вбивати за землю?! — лед-
ве стримав приступ обурення.
— За землю, тату, і вбивати можна, — твердо промовив
син чиїмись словами. — Вона — свята.
Супрун на хвильку оторопів, а потім з розмаху долонею вда-
рив Гната по обличчю:
— Мовчи, сучий сину! Ти звідки, падлюко, знаєш, що таке
земля і чи дорожча вона за кров?! Зароби її перше, порви
спершу свої жили на ній! (Кров, 115).
Широкі епічні полотна Михайла Стельмаха наповнені фоль-
клорними поетичними образами, природними діалогами пер-
сонажів, побудованими на фразеологічних джерелах розмовної
української мови, а також втіленими в досконалі мовні форми
афористичними висловами. Це думи про землю як основну цін-
ність для українського селянина: — Ех, Іване, Іване. Земля —
кругом наш мужицький вузол. Да який іще вузол: на все жит-
тя богом і людьми закручений, зав’язаний (Хліб, 42); У темно-
му небі, як у чорноземі, стоїть Чепіга і своїм сяйвом нагадує,
що найкраща мудрість людини — орати землю (Кров, 146);
Земля — велике діло (Кров, 152); — Мені нема чого переїж-
джати: тут моя дідизна, тут моя земля. Я з грошика і з ко-
шика жити не можу. А служби — це вітер, що не знати, як
подме. Нема кращої служби, ніж коло землі (Кров, 211).
Так устами своїх героїв письменник дає найвищу оцінку
землі, а також праці на землі. Але земля — не лише об’єкт
роздумів. Це ще й активний суб’єкт: вона прокидається,
радіє, озивається, шепоче, тобто теж розмовляє, спілкується з
людиною. Відчуття природної гармонії спілкування людини з
землею передає автор і читачеві.
|