Етнокоди художнього мовосвіту в поетичних текстах М. Стельмаха
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Культура слова |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110086 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Етнокоди художнього мовосвіту в поетичних текстах М. Стельмаха / О. Маленко // Культура слова. — 2012. — Вип. 76. — С. 59-65. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-110086 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1100862016-12-30T03:02:17Z Етнокоди художнього мовосвіту в поетичних текстах М. Стельмаха Маленко, О. Мовосвіт Михайла Стельмаха 2012 Article Етнокоди художнього мовосвіту в поетичних текстах М. Стельмаха / О. Маленко // Культура слова. — 2012. — Вип. 76. — С. 59-65. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110086 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Мовосвіт Михайла Стельмаха Мовосвіт Михайла Стельмаха |
| spellingShingle |
Мовосвіт Михайла Стельмаха Мовосвіт Михайла Стельмаха Маленко, О. Етнокоди художнього мовосвіту в поетичних текстах М. Стельмаха Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Маленко, О. |
| author_facet |
Маленко, О. |
| author_sort |
Маленко, О. |
| title |
Етнокоди художнього мовосвіту в поетичних текстах М. Стельмаха |
| title_short |
Етнокоди художнього мовосвіту в поетичних текстах М. Стельмаха |
| title_full |
Етнокоди художнього мовосвіту в поетичних текстах М. Стельмаха |
| title_fullStr |
Етнокоди художнього мовосвіту в поетичних текстах М. Стельмаха |
| title_full_unstemmed |
Етнокоди художнього мовосвіту в поетичних текстах М. Стельмаха |
| title_sort |
етнокоди художнього мовосвіту в поетичних текстах м. стельмаха |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Мовосвіт Михайла Стельмаха |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110086 |
| citation_txt |
Етнокоди художнього мовосвіту в поетичних текстах М. Стельмаха / О. Маленко // Культура слова. — 2012. — Вип. 76. — С. 59-65. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT malenkoo etnokodihudožnʹogomovosvítuvpoetičnihtekstahmstelʹmaha |
| first_indexed |
2025-07-08T00:02:02Z |
| last_indexed |
2025-07-08T00:02:02Z |
| _version_ |
1837034817176207360 |
| fulltext |
мовосвіт михайла стельмаха 59
ють, як у мовній свідомості виявляються щирість, безпосеред-
ність, кмітливість і допитливість, життєрадісне світовідчуття,
ліричний склад душі малого Михайлика й досвідченого сивого
письменника.
Олена Маленко
етноКоДи хуДожнього мовосвіту
в поетичних теКстах м. стельмаха
Сучасне студіювання поетичної мовотворчості, здійснюва-
не в поліпарадигмальному дискурсі, усе частіше заглиблюєть-
ся у витоки художнього мислення відповідно до ментальних
особливостей образного світосприймання й світовідображен-
ня. Прагнення лінгвістів дослідити матриці етномаркованого
словесного образотворення, екстрапольовані в контекст націо-
нальної літературної творчості, зумовлене тенденціями по-
ступового зникнення й розчинення елементів етнокультурно-
го надбання в сучасному глобалізованому світі. Ця реальність
примушує вчених активніше вивчати давні етнокультурні й ет-
номовні коди, щоб розумітися на лінгвоментальних особливос-
тях кожної з націй.
Саме в мові (загальнонародній, національній) міститься не-
вичерпний арсенал вербальних образів, символів, знаків, що
«втілюють у собі результати пізнавальної діяльності всієї ет-
носпільноти», і за допомогою яких зазнають інтерпретації й ко-
дуються різні явища, традиції, звичаї, геогра фічно-ландшафтні
умови, спосіб життя конкретного народу, створюється його
ментальний портрет (Т. П. Бесєдіна). Ці етномарковані образи
й символи є невід’ємним вербальним складником традиційної
народної поетики, що становить мовностилістичне підґрунтя
індивідуально-авторської образності в українському літератур-
ному дискурсі.
Акцент на географічно-ландшафтних передумовах форму-
вання етномаркованих мовних знаків забезпечує конкретизацію
детонативного ресурсу творення національних образних комп-
Культура слова №76’ 201260
лексів, що в межах української художньої свідомості насам-
перед пов’язано з назвами природних реалій довкілля. Назви
цих об’єктів як складники відповідних лексико-семантичних
груп («небо», «земля», «стихії», «рослини», «тварини» та ін.)
є органічними образними атрибутами української народної по-
етики, яка всуціль «оприроднена», бо творилася на тлі щедрої
на розмаїття форм і барв природи, її контрастів і гармонії.
Це засвідчено широким контекстом національного фоль-
клорного досвіду, зразки якого функціонують у літературній
практиці «у вигляді різного типу творчих переробок, ремініс-
ценцій, новотворень, що, зберігаючи фольклорний елемент,
отримують індивідуально збагачену семантику, утворюючи
категорію народнопісенності в системі української літератур-
ної мови. Її зміст становить позначена фольклорними рисами
семантика, яка існує у формі символів і традиційних семантич-
них центрів, цілісної системи відповідних стилістично марко-
ваних мовних засобів і прийомів» (Л. Козловська).
Отже, мовностилістичне надбання колективної художньої
творчості впливає на індивідуальні образні коди письменника,
активізуючи традиційне (схильне до стереотипізації) й спону-
каючи до оригінального вербального (нестереотипного) світо-
відбиття. Здавалося б, ті самі образи — сонце, місяць, хмара,
вітер, земля, верба, квітка та ін. — набувають в авторській ре-
цепції різної художньої інтерпретації. Рівень нестандартності
авторського мовомислення зумовлений у такому разі особли-
востями художньої свідомості митця, інтенційно налаштова-
ної або на традиційну, або на модерну поетику. У традицій-
ній поетиці більшою мірою зберігаються етноментальні коди,
об’єктивовані мовностилістичними ресурсами, що тяжіють до
вербальних стереотипів. Модерна поетика прагне вийти з по-
лону цих стереотипів, спрямовуючи митця на пошук інтелек-
туалізованих рішень творення словесного образу — щоразу
нового в його конкретно-чуттєвому сприйманні.
Теорія вербальних стереотипів була розроблена польським
етнолінгвістом Єжи Бартмінським, який розглядав їх як «уяв-
лення про предмет, сформоване в межах певного колективно-
го досвіду, яке визначає те, що становить цей предмет, який
мовосвіт михайла стельмаха 61
має вигляд, як діє, як сприймається людиною. Разом із тим це
уявлення втілене в мові, доступне нам через мову й належить
колективному знанню про світ». Вербальні стереотипи, за кон-
цепцією науковця, є категорією пізнання, адже в тому, як типо-
вий представник певної культури бачить і вербально кодує той
чи той об’єкт, захована цікава інформація про колектив (етнос),
його прагматичні, естетичні вподобання, особливості осмис-
лення та відображення дійсності.
Серед джерел формування вербальних стереотипів — різ-
ножанрові фольклорні зразки, у яких закладене й відображе-
не різнорівневе сприймання етносом того чи іншого об’єкта.
Межа між мовою та культурою в цьому разі стає гнучкішою,
не такою чіткою.
Актуалізуючи в дефініції вербального стереотипу семанти-
ку етнічного компонента, вмотивовуємо поняття етновербаль-
ний стереотип як об’єктивоване мовою колективне уявлення
про предмет чи явище, у якому закодована етнокультурна ін-
формація в її пізнавальному, асоціативно-образному, емоційно-
оцінному, етичному та інших аспектах. У площинах естетич-
ного досвіду формуються етновербальні художні стереотипи,
що є стійкими образними моделями, сформованими в надрах
колективної творчості або введеними до стилістичного ресурсу
знаковими постатями національного письменства.
Етновербальні стереотипи в художній мовотворчості най-
більш виразно представлені образними моделями метафорич-
ного, атрибутивного й компаративного рівнів. Такі словесні
образи семантично прозорі для етнореципієнтів, викликають
знайомі асоціації, легше сприймаються свідомістю й не прово-
кують естетичного або когнітивного дисонансу. Етновербаль-
ні художні стереотипи стають частиною національної мовної
картини світу. Так, у Словнику епітетів української мови за ред.
С. Єрмоленко маємо фіксовані художні означення до слова
калина, що в межах української картини світу є етномаркова-
ним образом: гарна, гілляста, доспіла, жарка, журна, зелена,
полум’яна, розквітла, стигла, хороша, червона, яскрава; до
слова барвінок — блакитний, буйний, весняний, голубий, зеле-
ний, синій, рясний, хороший, хрещатий.
Культура слова №76’ 201262
Наявність етновербальних художніх стереотипів свідчить
про спільність матриць сприймання знайомих українцеві реа-
лій та їхнього образного відтворення, що цілком закономірно,
і навіть більше — є особливістю нашої художньої свідомості.
Розглядаючи поетичний мовосвіт Михайла Стельмаха щодо
його етноментальної маркованості, варто визначитися з осо-
бливостями художньої свідомості митця, що передбачає ви-
явлення домінантних естетичних настанов, характерних ідіо-
стильових ознак, рівня авторської традиційності/лінгвокреа-
тивності у творенні словесних образів.
Михайло Стельмах як митець формувався в добу естетич-
ного різноголосся (30-ті роки ХХ ст.), коли в українському
поетичному просторі співіснували М. Вороний, П. Тичина,
М. Семенко, Ґео Шкурупій, М. Рильський, М. Зеров, В. По-
ліщук, В. Сосюра, М. Йогансен та багато інших митців. Їхні
естетичні вподобання почасти були опозиційними: від при-
хильників традиційної народної поетики до епатажних експе-
риментів футуристів, інтелектуалізованої поезії неокласиків
й ідеологічно заангажованої літератури соцреалізму. Тобто
контекст доби давав можливість авторові обрати ті естетичні
пріоритети, що відповідають і його генетичним художнім на-
становам, і прагматичним намірам, і важливим для того часу
ідеологічним маніфестам.
Художня свідомість М. Стельмаха вочевидь презентує тра-
диційну естетичну програму, орієнтовану на творення етно-
маркованого поетичного мовосвіту, в якому органічними стали
фольклорні образні коди, оновлені на потребу доби й тогочас-
них вимог до мистецтва слова. Це насамперед характерні для
народної поетики архетипні образи природних реалій, зокрема
сонце, зоря, вітер, хмара, земля, вода, квіти, уведені в емоцій-
но наснажений контекст для творення пафосного міфу ново-
го суспільного буття. Традиційність семантичного наповнення
таких образів зумовлює відповідну сполучуваність і емотивно-
оцінну конотацію, наявну в контексті усього твору, наприклад:
Я родивсь біля самого сонця,/ На зелених, безмежно широ-
ких полях; В країні сонця і добра,/ На древнім березі Дніпра;
Ходить дружба в яснім світі,/ Дзвонить сонцем у віках; Ми
сонце кували — є сонце у світі/ Безсмертя в труді і зерно у по-
мовосвіт михайла стельмаха 63
лях; Улов, як сонце, золотий; І сіяти зерном настояні на сонці
сили — сонце традиційно символізує життя, радість, щастя й
розширює смислові межі семантикою дружби, єднання, спіль-
ності.
Загалом лексема сонце в її авторських контекстних зна-
ченнях найчастотніша в поетичному ідіолекті М. Стельмаха;
це слово митець активно використовує для створення заданої
емоційно-почуттєвої тональності — радість, натхнення, гор-
дість, захоплення новим життям, наснага на працю, почуття
єдності, дружби, спільної справи. Універсальним у цьому разі
є загальне пошанування сонця як життєдайної енергії, худож-
ньо ментальним — поетизація сонця, вживання відповідного
слова як символу зі стійким смисловим та емотивно-оцінним
наповненням.
Так само традиційно М. Стельмах використовує увесь ре-
єстр лексики на позначення різних природних реалій (явища,
стихії, рослини, птахи), що єднає його контекст із фольклор-
ною традицією вводити в текстосюжет картини або об’єкти
природи для відтворення внутрішнього стану, почуттів та емо-
цій ліричного героя чи змалювання життєвих ситуацій: Щастя
наше могутнє, добуте із бою,/ Розів’ється, в добрі, як весною
земля; Веселого квіту рожеві потоки/ Пливуть над шляхами і
дзвонять життям; Кружляє перший дощопад —/ В колгоспі
думають про сад; Ще пісня у серці, мов зерно в ріллі,/ А ти
вже, як вітер, увесь в непокої.
Оспівування щедрої української природи — це своєрідний
гімн життю у світоглядній та естетичній концепції М. Стель-
маха, основним художнім прагненням якого було представити
гармонію співіснування людини праці з рідною землею, при-
родою, ширше — рідною країною, Вітчизною. Живописні за-
мальовки, використання автологічного й металогічного нара-
тиву, коли в одному контексті номінативні ресурси слова син-
тезуються з потенціалом метафорики, є ідіостильовою ознакою
метамови М. Стельмаха, виявляють її етноментальний харак-
тер: За блакитними плесами граба/ Розмахнулось привілля в
житах,/ І гарячі червінці кульбаби/ Розкотились по теплих
шляхах; В густій блакиті мліють вишняки,/ Сріблястий серп
спустивсь/ На обрис хати; Стоїть в задумі радісній природа,/
Культура слова №76’ 201264
Про щось вузлаті шепчуться дуби,/ А по долинах чисто дзво-
нять води; Веслує в небокрай пшениця,/ Споївши колос мо-
локом,/ І вище хмар встає зірниця,/ Над необміреним добром.
Насиченість поетичного контексту традиційними, етномар-
кованими образами так чи інакше зумовлює продукування ет-
новербальних стереотипів як на рівні автології, так і металогії.
У поетичному мовосвіті М. Стельмаха такі стереотипи пред-
ставлені насамперед атрибутивними моделями сині Карпати,
високі Карпати (хоча маємо й авторське потріскані Карпати),
сині води, чисті води, чисті зорі, вечірні зорі, ранкова зоря,
безхмарне небо, рідний край, широкі поля, зелені поля, широка
нива, солов’їний розмай, дивний цвіт, ранкова роса, чисті роси,
зелені віти, чорна туча, темна хмара, ясний промінь, тугий
колос, перший грім, ясне сонце, золоте сонце, чиста просинь та
ін. У метафоричних зразках вербальних стереотипів етноком-
понент пов’язаний із традиційною персоніфікацією природних
об’єктів: сонце вставало, сонце сідає, в’ється дорога, зерном
наливається степ, в землю лягає зерно, дні пливуть, прийшла
весна-красна, гуляє вітер, зметнулися трави, заснув сад та ін.
Індивідуальні словесні образи поет органічно вживлює
в стереотипну художню стилістику, і це не дисонує з тради-
цією, а посилює її, формує гармонійний поетичний мовосвіт:
Світанки густо цідять бром; Коли постарілі морози/ Крех-
тять, ідучи в заметіль; Вирізьбляє блискавиця/ Шви на синім
полотні; Тремтить горіхом срібним зірка; Як сонце натягує
струни на хвилі озер; Дуб крислатий вріс безсмертям у жит-
тя; Під вітром хмара парусить,/ Із надр жбурляє блискави-
цю. Асоціативний ресурс таких моделей провокує конкретно-
чуттєве унаочнення образу, його візуалізацію (загалом для по-
етики М. Стельмаха властиве творення словесних образів на
семантичному підґрунті денотативних лексем із наявним ап-
перцептивним потенціалом (смисловим та емотивно-оцінним).
Етномаркованість поетичного контексту М. Стельмаха в
межах національної літературної традиції досягається й ужив-
ленням прецедентних інтертекстем, зокрема з дискурсу Т. Шев-
ченка. Інтенція творення пафосного міфу оновленого буття
вербалізується в Стельмаха введенням Шевченкових образів
щасливого, отже веселого, майбутнього, репрезентантами чого
мовосвіт михайла стельмаха 65
є атрибутивні моделі весела мати, веселе дитя (немовля), ве-
селе поле: Де несе весела мати,/ Як зорю, своє дитя; І несе
весела мати,/ Як зірницю, немовля; І в полі веселім з дитиною
мати —/ Це ти, Україно. Атрибутив веселий/весела/веселе є
стрижневим у формуванні емотивного тла тієї части ни поетич-
ного контексту М. Стельмаха, де твориться образ людини пра-
ці, натхненної щедрою природою, гарним життям, великими
перспективами, і ширше — образ нового, так само гарного й
перспективного буття країни.
Така авторська настанова є фрагментом художньої програ-
ми ідеологічно заангажованого мистецтва, що в межах кожної
з національних культур активно послуговувалося лінгвости-
лістичним ресурсом традиційної поетики, потенціал якої спи-
рається на етномарковані вербальні коди. Використання таких
образних моделей забезпечує упізнаваність, зрозумілість, до-
ступність сприймання словесного образу, прогнозує емоційну
реакцію на нього читача, задовольняє його художньо-естетичні
смаки.
Наталія Сидяченко
образотворення м. стельмаха
В одному з романів письменник розкрив «секрет» свого об-
разотворення, вклавши його в уста персонажа: ...Примружив
очі старий, поглядаючи на Безбородька і називаючи його в
думках їжаком. Мало не в кожному обличчі, особливо, що не
подобалось йому, дід знаходив подібність до якоїсь рослини,
худоби чи звірини. Так і сам автор шукав і знаходив відповідну
подібність — у межах давньої як людський світ концептуаль-
ної метафори природа-людина. Портрет персонажа моделював
із ознак світу, до якого той належав, органічним продовжен-
ням якого був. Відтак це були ознаки тварин, рослин Поділля,
його природи, побутових реалій, і навіть — темпоральні (пір
року й доби, вікових періодів людського життя і пов’язаних із
ними заняттями людини). На такі ознаки буває лише натяк, тоді
вони приховані, або ж імпліковані, а можуть і безпосередньо
|