Інтегративний та диференційний зміст терміна стиль у сучасній гуманітарній парадигмі
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2012
|
| Назва видання: | Культура слова |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110094 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Інтегративний та диференційний зміст терміна стиль у сучасній гуманітарній парадигмі / Г. Сюта // Культура слова. — 2012. — Вип. 76. — С. 111-118. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-110094 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1100942016-12-30T03:02:21Z Інтегративний та диференційний зміст терміна стиль у сучасній гуманітарній парадигмі Сюта, Г. Теорія лінгвостилістики 2012 Article Інтегративний та диференційний зміст терміна стиль у сучасній гуманітарній парадигмі / Г. Сюта // Культура слова. — 2012. — Вип. 76. — С. 111-118. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110094 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Теорія лінгвостилістики Теорія лінгвостилістики |
| spellingShingle |
Теорія лінгвостилістики Теорія лінгвостилістики Сюта, Г. Інтегративний та диференційний зміст терміна стиль у сучасній гуманітарній парадигмі Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Сюта, Г. |
| author_facet |
Сюта, Г. |
| author_sort |
Сюта, Г. |
| title |
Інтегративний та диференційний зміст терміна стиль у сучасній гуманітарній парадигмі |
| title_short |
Інтегративний та диференційний зміст терміна стиль у сучасній гуманітарній парадигмі |
| title_full |
Інтегративний та диференційний зміст терміна стиль у сучасній гуманітарній парадигмі |
| title_fullStr |
Інтегративний та диференційний зміст терміна стиль у сучасній гуманітарній парадигмі |
| title_full_unstemmed |
Інтегративний та диференційний зміст терміна стиль у сучасній гуманітарній парадигмі |
| title_sort |
інтегративний та диференційний зміст терміна стиль у сучасній гуманітарній парадигмі |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Теорія лінгвостилістики |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110094 |
| citation_txt |
Інтегративний та диференційний зміст терміна стиль у сучасній гуманітарній парадигмі / Г. Сюта // Культура слова. — 2012. — Вип. 76. — С. 111-118. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT sûtag íntegrativnijtadiferencíjnijzmísttermínastilʹusučasníjgumanítarníjparadigmí |
| first_indexed |
2025-07-08T00:02:40Z |
| last_indexed |
2025-07-08T00:02:40Z |
| _version_ |
1837034856730591232 |
| fulltext |
Галина Сюта
інтегративний та Диференційний зміст
терміна стиль у сучасній
гуманітарній параДигмі
Стиль — одна з найуніверсальніших категорій в апараті
пізнання, стратифікації та опису явищ культури, методологічно
важлива одиниця філософії, наукознавства, культурології, со-
ціокультурології, мистецтвознавства, естетики, лінгвістики, лі-
тературознавства. Уживання терміна стиль у теорії та практиці
цих наук свідчить, по-перше, про значну вагомість фіксованого
ним змісту, по-друге, про широкий значеннєвий діапазон, бага-
томанітність відтінків, смислових нюансів слова.
Осмислення національної та світової культуротворчої прак-
тики у найширшому її часово-просторовому й галузевому ви-
яві актуалізує різні питання, пов’язані зі стилем, виявляє су-
перечності і в трактуванні самого поняття стиль, і у визначен-
ні його диференційних ознак, і в розумінні стильових явищ:
«Проблема дефініції стилю (їх понад 100) зумовлена специфі-
кою аспекту розгляду цього поняття й визначається різноманіт-
ністю ключових слів» (Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика:
Термінологічна енциклопедія. — Полтава, 2006. — С. 583).
Така ситуація зумовлена багатьма причинами об’єктивного й
суб’єктивного характеру. Наприклад, синонімізація, а часто й
взаємозаміна понять стиль і жанр, творчий метод, напрям,
течія пов’язана зі строкатістю художньо-стильової картини
тЕоріЯ
ЛінгВоСтиЛіСтиКи
Культура слова №76’ 2012112
ХІХ-ХХ століть, коли одночасно співіснували різні компо-
зиційно усвідомлені та ідейно спрямовані позиції, естетичні
платформи тощо. Тому виформування цілісної теорії, здатної
скоординувати погляди на стиль і в основних положеннях за-
довольняти дослідників різних сфер гуманітарного знання,
сприятиме виструнченню загальнонаукової парадигми і самого
поняття стиль, і пов’язаних із ним конкретизувальних понять.
«Створення такої теорії стилю — завдання майбутнього. Однак
уже сьогодні теоретична думка володіє такою кількістю ідей та
висловлювань щодо стилю, що можна в цих запасах побачити
контури майбутньої стрункої та повної теорії» (Назайкинский
Е. В. Стиль и жанр в музыке. — М., 2003. — С. 10).
Таке завдання не видається сьогодні науковою утопією хоча
б тому, що подані у різногалузевих словниково-довідкових ви-
даннях тлумачення стилю засвідчують низку інтегративних
координат (див.: Філософський словник / За ред. В. І. Шинка-
рука. 2-е вид., перероб. і доп. — К., 1986; далі — ФС; Культу-
рологічний словник / За ред. В. І. Рожка, О. В. Антонюка. —
К., 2011; далі — КС; Літературознавча енциклопедія. — Т. 2.
М-Я. — К., 2007; далі — ЛЕ; Українська мова: Енциклопе-
дія. — К.: 2007; далі — ЕУМ; Короткий тлумачний словник
лінгвістичних термінів / За ред. С. Я. Єрмоленко. — К., 2001;
далі — КТСЛТ; Д. І. Ганич, І. С. Олійник. Словник лінгвіс-
тичних термінів. — К., 1985; далі — СЛТ; Стилистичес-
кий энциклопедический словарь русского языка / Под. ред.
М. Н. Кожиной. 2-е изд., испр. и доп. — М., 2006; далі —
СЕСРМ; Лингвистический энциклопедический словарь /
Гл. ред. В. Н. Ярцева. — М., 1990; далі — ЛЕС).
Логічно припустити, що найбільш загальне трактування
стилю має бути розроблене у філософії. Однак укладачі «Філо-
софського словника» ремаркою у мистецтві чітко визначають
(чи то обмежують) метамовну сферу побутування цього термі-
на із значенням «відносно стійка спільність образної системи,
прийомів і засобів художньої виразності, зумовлена єдністю
ідейно-естетичного і суспільно-історичного змісту» (ФС, 664).
Галузеві теорії конкретизують цю дефініцію відповідно до
об’єктів їх дослідження, розроблюваних методик аналізу, за-
стосовуваних методів тощо.
теорія лінгвостилістики 113
Отже, у встановленні, обґрунтуванні системотворчих чин-
ників стилю культурологи, мистецтвознавці, літературознавці,
лінгвісти послуговуються специфікованою, фахово орієнтова-
ною системою параметрів. Відрізняючись за низкою дистрибу-
тивних ознак, ці параметри водночас часто перегукуються або
ж повторюються. Наприклад, лінгвістичне (лінгвостилістичне)
трактування стилю методологічно найтісніше пов’язане з лі-
тературознавчим, особливо коли йдеться про дослідження ху-
дожніх текстів. Як слушно стверджує С. Я. Єрмоленко, «звер-
таючись до того самого об’єкта дослідження — індивідуально-
го стилю письменника, ці дві гілки філологічної науки йдуть
різними шляхами [..]. Але в обох випадках дослідники мають
справу з естетичною функцією мови, з естетичними засадами
мовотворчості особистості [..]. Названі галузі філологічних
знань залежно від історично зумовлених наукових парадигм
виявляють тенденції або до зближення, або до розходження
щодо мети, завдань і методів вивчення спільного об’єкта —
художньої мовотворчості». Знаково, що й літературознавці
(О. Чичерін, Л. Новиченко) сприймають спільний об’єкт роз-
гляду як фактор інтеграції та корелюють свої погляди щодо
стилю з теоретичними засадами лінгвостилістики (зокрема,
з постулатами Ш. Баллі, Л. Шпітцера). Водночас акцентують
увагу на тому, що різниця розуміння стилю у двох суміжних га-
лузях філологічного знання — у критеріях кваліфікації: «лінг-
вісти виокремлюють стиль на основі не естетичного, а мовного
дискурсу, що забезпечує форму та зміст твору («індивідуальне
використання мови», за К. Фосслером), вважають його зумов-
леним потребами мовленнєвої ситуації, коли загальновживані
мовні елементи трансформуються автором (В. Виноградов,
П. Гірс, Ж. Марузо), натомість літературознавці надають прі-
оритету семантичним структурам» (ЛЕ, 433). Намагання ско-
ординувати це різносфокусоване бачення спродукувало ідею
формування загальнофілологічної стилістики, що поєднувала
б систему опису використаного у творі загальнонаціонального
словника та застосування відповідного функціонального аналі-
зу (Л. Шпітцер).
Для осмислення й обґрунтування категорії стилю важлива
також вказівка на його соціально-історичну детермінованість,
Культура слова №76’ 2012114
на зв’язок із змістом та формою твору, із мисленням, з особли-
востями актуалізації виразових засобів (ФС, 664; КС, 441-443;
ЛЕ, 433-434; ЕУМ, 675-676; КТСЛТ, 175-176).
Коли йдеться про властивості художньої форми та спосо-
би організації змісту, стиль іноді ототожнюють із поетикою.
У такому разі в розумінні стилю на перший план виходить за-
гальний тон і колорит художнього явища, акцентується зв’язок
із світоглядною системою епохи чи автора твору. Таке значен-
ня засвідчують синонімічні термінологічні формули стиль/по-
етика романтизму, стиль/поетика неокласиків, стиль/поети-
ка Л. Костенко тощо.
Серед актуальних для різних галузей гуманітарного зна-
ння критеріїв класифікації стилів — констатація існування
об’єктивних стилів і суб’єктивних, або індивідуальних. Мовоз-
навці до об’єктивних зараховують функціональні стилі (роз-
мовний, публіцистичний, науковий, офіційно-діловий, худож-
ній, конфесійний) та експресивні стилі, або колоритно-експре-
сивні різновиди (урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-
ласкавий, гумористичний, сатиричний) (СЛТ, 291-292; КТСЛТ,
176).
У теорії філософії, естетики, культурології, мистецтвознав-
ства опозицію до індивідуального стилю формують універсаль-
ні стилі, які «охоплюють всі, або принаймні основні види мис-
тецтва певної епохи чи певних соціальних груп (стиль Відро-
дження, бароко, класицизм)» (ФС, 664). За іншим визначенням,
це стилі епохальні (історичні), стратифікація яких підпорядко-
вана «загальній періодизації в розвитку європейської культури:
античне мистецтво, мистецтво середньовіччя (романський і
готичний стилі), мистецтво Ренесансу, бароко, класицизму, ро-
мантизму, сучасного періоду» (КС, 441). У межах цих періодів
можливі деталізованіші визначення.
Виразніший інтегративний зміст засвідчує видове поняття
індивідуальний стиль, пов’язане з трактуванням стилю як спо-
собу здійснення художньої творчості, що передбачає наявність
у письменника особливої манери, таланту (ЛЕ, 434), як сфери,
в якій найповніше реалізуються «індивідуальні особливості
творчого обдарування того чи іншого митця» (ФС, 64).
теорія лінгвостилістики 115
Розуміння стилю як індивідуальної манери мови має давню
наукову традицію, однак особливо актуалізується в епоху ро-
мантизму у зв’язку з розвитком поняття індивідуального «ге-
нія» — творця, письменника, художника, композитора тощо.
Сьогодні це активна одиниця у метамовах різних галузей
культуротворчої та науково-пізнавальної діяльності людини.
Пор. лінгвістичне тлумачення: «Індивідуальний стиль, ідіо-
лект — сукупність мовно-виражальних засобів, які виконують
естетичну функцію і вирізняють мову окремого письменника
з-поміж інших; своєрідність мови окремого індивіда. Це понят-
тя насамперед стосується стилю майстра слова, письменника.
Індивідуальний стиль залежить від творчої індивідуальності
автора, його світосприймання та світовідчуття, ставлення до
явищ навколишньої дійсності та оцінки їх» (ЕУМ, 677).
Багатоманітність сучасних уявлень про природу, функціо-
нальність та системну організацію стилю, строкатість дефіні-
цій, що виявляють і спільне, й відмінне у розумінні самого по-
няття, засвідчує не тільки здійснений огляд, але й висловлені
у численних публікаціях погляди дослідників — вітчизняних
(І. К. Білодід, М. М. Пилинський, В. М. Русанівський, С. Я. Єрмо-
ленко, Л. І. Мацько, А. П. Коваль, Л. І. Шевченко) та зарубіж-
них (К. Гаузенблас, М. Єлінка, С. Гайда, Б. Вітош, М. М. Бахтін,
Д. М. Шмельов, І. Р. Гальперін, Б. Н. Головін, М. М. Кожина,
М. П. Котюрова, Г. Я. Солганик, О. Б. Сиротініна, В. О. Салі-
мовський та ін.). Спільною координатою для трактування сти-
лю в різногалузевих парадигмах є його розуміння як: а) су-
купності засобів, особливостей форми та змісту, які характе-
ризують вартісні твори певного часу, школи, напряму, епохи
і пов’язані з естетичними поглядами автора, з історичним та
соціальним контекстом; б) історично або часово маркований
пласт культури (бароко, романтизм, реалізм); парадигма епо-
хи. Ці тлумачення об’єднує загальна інваріантна ознака: стиль
характеризується принципом відбору й комбінації засобів, а
також підпорядкованої соціокультурній ситуації їх трансфор-
мації (див.: ЛЕ, 433; ЛЕС, 494; УМЕ, 676-677).
Стиль — поняття історичне, динамічно змінюване. Так
само динамічними є погляди на сутність, природу, системо-
творчі ознаки стилю. Оновлення парадигм наукового пізнання
Культура слова №76’ 2012116
зумовлює новітні нюанси визначення і розуміння стилю. Так,
починаючи з 1970-х років у мовознавчій свідомості тлумачення
стилю як принципу відбору й комбінації мовних засобів посту-
пово периферизується, натомість актуалізується функціональ-
ний аспект мовних одиниць у конкретних (усних і писемних)
текстах. Також у центрі наукового осмислення постає пробле-
ма мовного стилю як феномена національної культури (див.:
УМЕ, 676).
У 50-70 роках ХХ ст. оформилося також спільне для загаль-
нонаукової, мистецтвознавчої, культурологічної, лінгвістичної
теорії поняття стилю як особливого типу мислення, світо-
розуміння, як тенденції розвитку думки у науці, мистецтві
(М. Фуко — архів епохи, Т. Кун — парадигма), у художній літе-
ратурі (Р. Барт — письмо). Найзагальніше у цьому сенсі визначен-
ня стилю запропонував М. Борн: «існують [..] спільні тенденції
думки, що змінюються дуже повільно й утворюють певні філо-
софські періоди з характерними для них ідеями в усіх галузях
людської діяльності, у тому числі й у науці. Стилі мислення —
стилі не тільки у мистецтві, а й у науці» (ЛЕС, 495).
На відміну від, наприклад, музикознавства, літературознав-
ства (найновіші енциклопедичні видання цих гуманітарних
галузей не відбивають такого аспекту), теза М. Борна була про-
дуктивно сприйнята й розвинена у лінгвістиці. Усталене трак-
тування стилю як функціонального різновиду літературної
мови, який «визначається сферою її функціонування і харак-
теризується особливостями у виборі, поєднанні й організації
системи мовних засобів (лексичних, граматичних, фонетичних
та ін.) у зв’язку з метою і змістом спілкування» (СЛТ, 291-292),
як доцільного добору й використання мовних засобів із певною
метою, в конкретних обставинах, що «зумовлені соціальним
завданням мовного спілкування в одній з головних сфер люд-
ської діяльності (політика, наука і техніка, художня література,
право і діловодство тощо)» (СЛТ, 291-292) доповнено новітнім
розумінням стилю як «різновиду творчої мовної діяльності,
типу мовомислення, мовної поведінки в різних колективно
усвідомлених ситуаціях спілкування, дотримання умов кому-
нікації в різних сферах культури» (Єрмоленко С. Я. Нариси з
теорія лінгвостилістики 117
української словесності. – К., 1999. — С. 272; далі — Нариси).
Саме тому «у визначенні стилю варто наголошувати на виборі
мовцем ієрархічно організованої сфери культури (побутової,
наукової, політичної, офіційно-ділової, релігійної тощо), в якій
відбувається спілкування» (Нариси, 272).
Тобто, окрім традиційного вивчення стилю у річищі функ-
ціональної стилістики, актуальним для сьогоденної лінгві-
стики є його обґрунтування як динамічної моделі, в центрі
якої — «людина, яка і породжує, і сприймає (декодує) сти-
льові різновиди мови» (Нариси, 272). Методологічна важли-
вість такого трактування стилю визначається тим, що воно,
по-перше, актуалізує співвідношення між поняттями мова та
мислення/свідомість (мовна свідомість людини визначає ви-
бір засобів мововираження залежно від сфери, мети, способу,
ситуації спілкування); по-друге, акцентує увагу на особли-
востях вербалізації мисленнєвих процесів залежно від сфери
спілкування.
Отже, сформульована чеськими мовознавцями концепція
формального функціоналізму, що постулює безпосередній
зв’язок між мовою та соціальними потребами суспільства й де-
термінує розуміння стилю як різновиду суспільної діяльності
(пор. також праці В. В. Виноградова, І. К. Білодіда, М. М. Пи-
линського, А. П. Коваль та ін.), сьогодні поступово втрачає ста-
тус домінантної. Умовою об’єктивного розуміння стилю стає
усвідомлення необхідності враховувати форму суспільної сві-
домості (мистецтво, наука, політика, право), екстралінгваль-
ні чинники, тип мислення, мету й форму спілкування тощо
(М. М. Кожина, С. Я. Єрмоленко, В. О. Салімовський, С. Ґайда).
Історичний характер стилю виявляється в тому, що, роз-
виваючись у часі, він на кожному відтинку розвитку набуває
характерних ознак, видозмінюється, іноді зливається з напря-
мом (класицизм), епохою (античний стиль), знаковою саме для
цього періоду індивідуальною творчістю (І. Котляревський,
Т. Шевченко) тощо. Це стає методологічним підґрунтям для ви-
формування специфічної дидактичної методики: репрезентації
історії культури (у найширшому значенні цього слова, у тому
числі й мови як коду національної культури) як історії розвитку
й зміни стилів.
Культура слова №76’ 2012118
Одним із перших представлення широкого історично-куль-
турного контексту саме за стильовим принципом застосував у
праці «Історія української культури» Д. Антонович. У ній автор
«без вагань і безоглядно переносить на українську культуру ті
принципи систематизації і періодизації культурного розвитку,
які виробила на той час європейська історія культури. Відпо-
відно він специфікує в українському мистецтві візантійсько-
романський стиль [..], готичний, ренесансний, бароковий, ро-
коко, класичний і еклектичний (фактично йдеться про період
еклектизму, коли взаємодіяли різні стилі, в тому числі нату-
ралізм і реалізм)» (І. Дзюба). Згодом цю дослідницьку схему
продовжив у праці «Історія української літератури» Д. Чижев-
ський (1956).
Доцільність стильового підходу до аналізу явищ худож-
ньої культури мотивується насамперед тим, що кожна епоха
має характерні особливості стилю. Набуваючи дедалі більшої
популярності, стильовий принцип стає альтернативою со-
ціологізованому підходові до класифікації явищ і феноменів,
конкретних творів. Очевидно, саме тому він сьогодні продук-
тивно застосовується у підручниках, посібниках із теорії та іс-
торії української літератури (С. Павличко), музики (Л. Корній,
Б. Сюта), культури.
У сучасному мовознавстві стильовий критерій аналізу має
кілька перспективних векторів застосування. Серед них — опис
історії літературної мови як історії розвитку функціональних
стилів; опис самої системи мови як системи функціональних
стилів (пор. академічний курс «Сучасна українська літературна
мова. Стилістика» (1973), опис актуальних для певного стилю
мовних явищ і засобів мововираження (як-от метафора баро-
ко) тощо.
У зв’язку з висловленим констатуємо, що в широкому діапа-
зоні інтерпретацій терміна стиль, представлених у галузевих
словниках, наявні найбільш стійкі смислові домінанти, загаль-
ні інваріантні ознаки. Виконуючи роль інтегративних коорди-
нат, вони можуть слугувати основою для виформування ціліс-
ної загальнонаукової теорії стилю.
|