Варіантність відмінкових форм іменників у мові преси початку ХХ ст. і становлення літературної норми
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Культура слова |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110101 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Варіантність відмінкових форм іменників у мові преси початку ХХ ст. і становлення літературної норми / Т. Коць // Культура слова. — 2012. — Вип. 76. — С. 156-164. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-110101 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1101012016-12-30T03:02:40Z Варіантність відмінкових форм іменників у мові преси початку ХХ ст. і становлення літературної норми Коць, Т. З історії культури і писемності 2012 Article Варіантність відмінкових форм іменників у мові преси початку ХХ ст. і становлення літературної норми / Т. Коць // Культура слова. — 2012. — Вип. 76. — С. 156-164. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110101 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
З історії культури і писемності З історії культури і писемності |
| spellingShingle |
З історії культури і писемності З історії культури і писемності Коць, Т. Варіантність відмінкових форм іменників у мові преси початку ХХ ст. і становлення літературної норми Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Коць, Т. |
| author_facet |
Коць, Т. |
| author_sort |
Коць, Т. |
| title |
Варіантність відмінкових форм іменників у мові преси початку ХХ ст. і становлення літературної норми |
| title_short |
Варіантність відмінкових форм іменників у мові преси початку ХХ ст. і становлення літературної норми |
| title_full |
Варіантність відмінкових форм іменників у мові преси початку ХХ ст. і становлення літературної норми |
| title_fullStr |
Варіантність відмінкових форм іменників у мові преси початку ХХ ст. і становлення літературної норми |
| title_full_unstemmed |
Варіантність відмінкових форм іменників у мові преси початку ХХ ст. і становлення літературної норми |
| title_sort |
варіантність відмінкових форм іменників у мові преси початку хх ст. і становлення літературної норми |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
З історії культури і писемності |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110101 |
| citation_txt |
Варіантність відмінкових форм іменників у мові преси початку ХХ ст. і становлення літературної норми / Т. Коць // Культура слова. — 2012. — Вип. 76. — С. 156-164. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT kocʹt varíantnístʹvídmínkovihformímennikívumovípresipočatkuhhstístanovlennâlíteraturnoínormi |
| first_indexed |
2025-07-08T00:03:14Z |
| last_indexed |
2025-07-08T00:03:14Z |
| _version_ |
1837034891997347840 |
| fulltext |
Культура слова №76’ 2012156
Тетяна Коць
варіантність віДмінКових форм
іменниКів у мові преси початКу хх ст.
і становлення літературної норми
Морфологічна система української мови на кінець ХІХ —
початок ХХ століття була цілком упорядкованою і відносно
сталою, проте для вираження деяких граматичних категорій
ще існували варіантні форми. Мовна практика відбивала різно-
манітні діалектні особливості, а також була позначена впливом
східноукраїнської та західноукраїнської традицій, які історич-
но склалися в другій половині ХІХ століття. Це ускладнювало
пошуки нормативних зразків, адже регіональні періодичні ви-
дання намагалися писати максимально зрозумілою для читачів
мовою. Неусталеністю, варіантністю іменникової словозміни
характеризувалися також усі граматики початку ХХ століття.
Проте всі мовознавці, письменники, громадські діячі, редак-
тори газет працювали на вироблення єдиних, об’єднувальних
для всього українського простору нормативних зразків. Варі-
антність морфологічних форм була шляхом формування нової
граматичної якості, етапом пошуку компромісів та окреслення
визначальних тенденцій розвитку української літературної мови.
Публіцистичний стиль початку ХХ століття відбивав не-
унормованість флексій іменників І відміни жіночого роду в
родовому та орудному відмінках множини. У родовому відмін-
ку множини мова преси засвідчувала закінчення -ів/-їв (мовів,
динів, душів), -ов (голов) та нульову флексію (мов, динь, душ):
Дбайте ж за те, щоб світло наших душів було завжди ясним
і нічим не потьмареним (Україна, 13.08.1919); Своєю радіс-
тю, правдивим, щирим сміхом, терпеливою покірністю долі,
щирістю душ село відроджувало до життя всіх пригнічених
та страждущих (Вологодська газета, 18.09.1918); Нагорі
Межлїверх здобули наші війська одно вороже висунене ста-
новище і відперли кілька сотень голов неприятеля (Буковина,
18.03.1918).
Іменники в орудному відмінку мали форми -ою після при-
голосного твердої основи і -ею після приголосних м’якої осно-
з історії культури і писемності 157
ви: працею, рукою, землею, виставкою. Незафіксовано в мові
преси пропоновані граматиками В. Коцовського, С. Cмаль-
Стоцького, Ф. Ґартнера, а також вживані іноді в художніх тво-
рах західноукраїнських письменників варіантні закінчення -ов/
-ев, пор. у І. Франка: Чужий на світі, шарпаний розпуков,/ Ти
кляв себе і світ увесь не раз/ Давніші муки ти новою муков/
Глушив і глибше, чимраз гряз.
В орудному відмінку однини зрідка вживалися не властиві
для сучасної літературної мови функцієй, зброєй, статуєй та
ін., напр.: От тепер ми сидимо і ждемо, чи скоро Генеральний
секретаріат стане не функцієй, а чимсь дійсним, і певности
у нас немає (Вільне слово, 09.08.1917); Мова була культурной
зброєй в сій боротьбі, але її треба було водночас і витворити
(Україна, 28.06.1917).
У родовому відмінку множини іменники традиційно мали
чисту основу, як і в сучасній літературній мові: учасниць, по-
дій, праць, статей. Під впливом відповідних іменників чолові-
чого роду поширювалися форми на -ів: тисячів, статтів, вер-
ствів — Багато тисячів батьків побиваються за своїми сина-
ми, а то й за своїми маленькими дітьми, життя яких ви теж
убивали — бо вони були українці (Україна, 26.08.1919). Заува-
жимо, що, незважаючи на усталеність таких відмінкових форм
в українській літературній мові, сучасна мовна практика теж
не позбавлена огріхів, пор.: Не написано ще багато статтів і
розвідок, не осягнуто ще чимало таємниць природи (Черкась-
кий край, 14.09.2011).
У місцевому відмінку множини зазвичай були поширені
закінчення -ах/-ях, проте зрідка вживалися варіантні форми
на -ам. О. Курило та О. Синявський зазначали, що закінчен-
ня -ам — це давні, застарілі зразки. Їх вживання в мові кінця
ХІХ — початку ХХ століття пов’язували з впливом російської
мови, напр.: Дисципліни кожного факультету росподіляються
по восьми катедрам, котрі проходяться на протязі двох років
(Україна, 02.09.1919); Усім нам треба пройти по своїх Палес-
тинам (Вільне слово, 14.09.1919).
Відмінкових форм іменників ІІ відміни на початку ХХ ст.
було більше порівняно з варіантністю закінчень іменників І
відміни. У називному відмінку однини іменники середнього
Культура слова №76’ 2012158
роду, основа яких закінчується на [j] або м’який приголосний,
що його асимілював, мали кілька морфологічних варіантів. У
мові східноукраїнської преси найбільш поширеним було за-
кінчення -а з подовженим м’яким приголосним перед ним або
[j], що зберігся після твердого приголосного: здоров’я, знання,
питання, почуття, прагнення, визволення, напр.: Весь світ ба-
чить наше прагнення до визволення, те, як ми розпочинаємо
кувати своє власне щастя, що ми не хочемо ані краплі людської
крові, ані клаптика чужої землі, і нехай же він ганьбою осла-
бить ославивших себе царських зажерливих служак (Україна,
06.09.1919). Іноді в цих виданнях вживалися форми на -е, які
здебільшого були притаманні мові західноукраїнської періо-
дики: У других ділянках земської праці демократичні управи
також виявляли щире бажаннє справу поладити (Буковина,
06.11.1918); Всі, в кого ще не завмерло почутє приналежності
до безталанного народу Волинського, хто почуває себе сином
чи дочкою його — всі прийдуть нам на допомогу (Вологодська
газета, 29.09.1918).
Неусталеними були закінчення в родовому відмінку одни-
ни іменників чоловічого й середнього роду. Іменники тієї самої
семантичної групи, а часто одні й ті самі слова мали варіантні
закінчення -а/-у: народа — народу, інститута — інституту,
світу — світа, закону — закона, союзу — союза, факульте-
ту — факультета, добробута — добробуту, напр.: Недавно
американський уряд виступив за видання нового закона, що не
тільки старців, що без грошей їдуть з Європи, не пускати на
берег, а щоб були вони письменні — принаймні вміли читати
по своєму, рідному (Маяк, 16.09.1912); Наша політика спрямо-
вана на створення нового закону, на збереження миру з ме-
тою впорядкувати взаємини з країнами Європи (Вісти ВЦВКР,
08.04.1927). Флексії -у/-ю переважали в іншомовних геогра-
фічних назвах чоловічого роду: В Парижу скоро буде засідати
конференція представників Англо-Французького союзу (Вільне
слово, 21.09.1917); Режисерську роботу впродовж місяця про-
водилося в Стокгольму; в фільму запроваджено велику еконо-
мію постановочних засобів з максимальним використанням
мінімуму їх (Вісти, 12.09.1927).
з історії культури і писемності 159
Як засвідчує мова преси початку ХХ ст., флексії -ові/-еві у
давальному відмінку однини іменників чоловічого роду були
регулярними в назвах істот, напр.: За заслуги знаменитого по-
веденя перед ворогом цісар надав правительственному конце-
пістови др. Михайлови Кочерганови при старості в Заставнї і
Юрієві Микитавичеви, при тутешній міській команді, золотий
хрест (Буковина, 18.03.1918); Революція розв’язала вуста на-
родові, і народ став говорить (Нове слово, 15.03.1918). Звич-
ними закінчення -ові/-еві були і в назвах неістот: Такої кра-
євої виставки дуже потрібно цьому куткові України (Маяк,
12.08.1912); Російська націоналістична преса, так само як і
вшехпольська, почала присвячувати більше уваги українському
рухові для того, щоб всякими способами чистими й нечисти-
ми боротися з ним (Сніп, 01.12.1928); Надати нове життя
образові — це основне положення справжньої живої худож-
ности (Література. Наука. Мистецтво, 11.11.1923). М. Нако-
нечний наполягав на вживанні обох форм у словосполученнях
з естетичною метою: Тарасові Шевченку, доручити члену ради
Моминові. Мовна практика таких зразків майже не відбивала.
Регулярними закінчення -у/-ю були в стилістично забарвлених
іменниках — назвах явищ радянської дійсності: Бо вже дуже
немила істинно-руському большевику Українська Центральна
Рада (Вільна думка, 06.01.1918). Взагалі форми на -у/-ю мали
вузьку сферу функціонування. Вони були на периферії мовного
вжитку. С. Смаль-Стоцький і О. Синявський вважали їх архаїз-
мами. У давальному відмінку в іменниках чоловічого роду на
-ів/-їв флексії -у/-ю вживалися для збереження милозвучності:
Львів — Львову, Харків — Харкову.
У західноукраїнській пресі закінчення -ові/-еві послідов-
но вживалося і в іменниках середнього роду: громадянство-
ві, ділові, бюрові, лихові, напр.: Шановна референтка націо-
нальному ділові надала найбільшу вагу і мала рацію (Україна,
07.09.1919); В неділю 22 дня сього вересня відбулися у нас у м.
Острозі, загальні збори союза з метою запобігання національ-
ному лихові (Вологодська газета, 27.09.1918).
Закінчення -ові/-еві (-ови/-еви) часто вживалося і в місце-
вому відмінку іменників чоловічого роду: на білому світові, на
снігові, по каталогові, в наказові, у такому порядкові, в хлібові,
Культура слова №76’ 2012160
напр.: Книжки виписано по каталогові, що склала бувша гу-
бернська управа (Маяк, 23.08.1912); У наказові Головного ота-
мана пана Петлюри зазначено: «З огляду на військовий стан…
наказую доставити й тимчасово до одміни права оддавати
під військовий суд всіх замішаних в активній допомозі большо-
визму… (Громада, 21.06.1919). Проте більш поширеними в міс-
цевому відмінку були флексії -і/-у: в лісі, в гуртку, в сім році,
на піску, напр.: В такі часи, які саме тепер переживаємо ми,
національна свідомість мас відограє величезну ролю і є тим
чинником, без якого вся будова державна твориться на піску
(Україна, 07.10.1919). У західноукраїнських виданнях іменни-
ки середнього роду на зразок житє, завданє, знанє, розумінє
мали закінчення -у/-ю, напр.: Закон розширює права низових
органів влади в цілій низці питань, що мають величезне значін-
ня в щоденнім життю села (Геть неписьменність, 30.06.1927);
Українська Держава є країна хліборобів в самому широкому
розумінню цього слова, і в ній піднесення економічного дер-
жавного добробуту та сільськогосподарської культури є за-
вданнє першорядної ваги (Україна, 19.10.1919); На Поділлю в
економіях Гайсинського повіту розігнано банду сквирського по-
вітового старости Ласького (Народне слово, 06.12.1918).
Варіантністю були позначені закінчення іменників з суфік-
сом -ан/-ян, що втрачався при відмінюванні у формі множини:
селяни — селяне, громадяни — громадяне, галичани — галича-
не, заробітчани — заробітчане, напр.: Селяни також розумі-
ють, що невизнання патріотизму та національного розвію, як
розвію особи завжди буде стояти на заваді всесвітній спілці і
всесвітньому щастю народів (Вільне слово, 02.08.1917); Нині
селяне мають змогу слухати по радіо доклади, концерти, ра-
діо-газети (Вісти, 01.04.1927).
Живомовні діалектні особливості деяких говірок виявля-
лися у вживанні форми давнього числа двоїни паралельно з
множиною у називному і знахідному відмінках у поєднанні з
числівниками два, три, чотири: два зразки — два зразці, троє
яєць — три яйці тощо, напр.: Міністерство пошти й теле-
графу постановило, що два російські зразці поштових марок
матимуть силу по 30-й день вересня місяця, сього року (Воло-
годська газета, 17.09.1918); Український військовий генераль-
з історії культури і писемності 161
ний комітет вживає всі сили, щоб як найкраще і найшвидше
впорядкувати два зразки орденів (Вільне слово, 01.11.1917).
Мова преси початку ХХ століття засвідчує варіантні форми
іменників середнього роду множини в родовому відмінку —
між зразками з чистою основою, які закріпилися в літератур-
ній мові, і закінченням -ів: питань — питаннів, десятиліть —
десятиліттів, знань — знаннів, місць — місців, облич — об-
личчів тощо. Другі, очевидно, поширювалися під впливом типу
відмінювання іменників чоловічого роду. Як рідковживані їх
кваліфікували О. Синявський, М. Левицький, М. Наконечний.
І. Нечуй-Левицький заперечував вживання в літературній мові
форм на зразок питань, значень, оповідань і називав їх «до-
потопними галицькими та польськими падіжами». З другої
половини ХХ століття диференціювалися форми родового від-
мінка множини іменників ІІ відміни: закінчення -ів/-їв мають
іменники чоловічого роду та іменники середнього роду на -е,
-я (берегів, відкриттів, морів, полів), нульове закінчення уста-
лилося в іменниках середнього роду на -е, -о, -я (бажань, пи-
тань, серць і сердець).
У мові східноукраїнської преси були поширені діалектні
флексії -ім, -іх у давальному й місцевому відмінках множини:
у грудіх, людім, в грошіх. Такі форми вийшли з ужитку до 30-х
років ХХ століття й заступилися зразками із закінченням -ах/
-ях: Більша частина учителів ставилася до пропозицій з ще-
мом у грудях або з недовір’ям (Вісти, 01.04.1927). Зрідка вжи-
валося давнє закінчення -ам у місцевому відмінку множини.
Такі явища не мали системного характеру: Численні парні за-
гони роз’їжають по селам, арештовують селян, порють і роз-
стрелюють (Україна, 30.09.1919).
Процес нормалізації відмінкових форм іменників ІІІ відмі-
ни був значно тривалішим порівняно з іменниками І, ІІ відмін.
У публіцистичному стилі в родовому відмінку однини пере-
важали закінчення -и: напасти, злости, осени, крови, любови,
культурности, напр.: Добре змінили свої порядки та закони
американці й англійці, щоб тільки культурности та еконо-
мічної сили добути (Маяк, 12.09.1912); В неділю 22 дня сього
вересня відбулися в нас, у м. Острозі, загальні збори союза з
приводу напасти ворожого большевицького війська (Вологод-
Культура слова №76’ 2012162
ська газета, 27.09.1918). О. Синявський зазначав, що «колись
усі іменники ІІІ відміни зовсім не мали закінчення -і, воно
сюди зайшло з інших відмін, але в прислівниках, що повстали
з окремих форм слів третьої відміни, те -и зберігається в ко-
лишніх місцевих відмінках однини: восени». Своє твердження
мовознавець ілюстрував словами Т. Шевченка:
Червоною гадюкою
Несе Альта вісти,
Щоб летіли крюки з поля
Ляшків-панів їсти.
М. Левицький рекомендував вживати флексію -і лише в
іменниках ніч — ночі, подорож — без подорожі, розкіш — без
розкоші, твар — з тварі, молоді, постаті, тіні, артілі, Росі.
Характерною особливістю мови преси початку ХХ ст. була
також варіантність форм іменників жіночого роду з кінцевим
шиплячим приголосним в орудному відмінку — подовження
шиплячих перед флексією -у: піччу, річчу, ніччу та закінчення
-ю без подовження приголосних: нічю, річю, напр.: Він [І. Іва-
нів] був заарештований ніччу в себе на квартирі, після чого
скілька днів нічого певного не було про нього чути (Народне
слово, 05.12.1918); Нічю на Київському напрямку наші війська
зайняли ряд сел коло Фастова і в 20 верст на захід від Києва
(Україна, 15.10.1919).
Вплив розмовної мовної практики позначився на регіональ-
них періодичних виданнях, у яких засвідчено іменники ІІІ від-
міни множини жіночого роду родового відмінка із закінчення-
ми -ей, -ий. У західноукраїнських виданнях зазвичай поширені
іменники із флексією -ий: місцевостий, дорогоцінностий, на-
ціональностий, суперечностий, рукописий, відповідий, вістий,
подорожий, цілий, відомостий, напр.: Треба розуміти значен-
ня рукописий для глибшого розуміння нашої історії, потрібно
мати волю, віру в необхідність черпати знання з минулого і
творити гідне майбутнє (Буковина, 14.04.1918); Слова, ви-
роблені на рідному грунті, потрібні і для нашої літературної
мови. Пройде короткий час, і ці слова будуть рідними для всіх
національностий, які проживають на Україні, а коли вони
невдалі, то самі собою одпадуть (Чорноморець, 16.09.1919).
з історії культури і писемності 163
Для мови східноукраїнської преси характерне послідовне вжи-
вання іменників ІІІ відміни жіночого роду в родовому відмін-
ку множини із закінченням -ей: відомостей, національностей,
суперечностей, часописей, напр.: А було б помилкою думати,
що нерозв’язування національних суперечностей само собою
минеться. Відповідальність за розвиток української держави
несемо ми — українці, а всі інші національності не перешко-
джають (Вільне слово, 01.11.1917); Ми хочемо сказати, що всі
європейські народи збільшують наклади провідних часописей,
аби донести думку влади до кожного громадянина (Україна,
14.10.1919).
У наддніпрянській пресі зафіксовано іменники ІІІ відміни
жіночого роду в родовому відмінку множини із закінченням
-ів(-їв): можливостів, полегкостів, місцевостів, цінностів, на-
родностів, повістів, меншостів, напр.: Щороку замість полег-
костів все більше і більше ростуть налоги і на землю, котора,
навпаки, все дрібниться і зменшується в окремих дворах, і на
душі, які, звичайно, прибавляються (Маяк, 05.02.1912); Далі
т. Скрипник особливо підкреслював, що поруч з українізацією
необхідно як найбільше забезпечити населенню національних
меншостів можливість культурного розвитку на їх рідній
мові (Геть неписьменність, 01.04.1927). О. Синявський, М. Ле-
вицький називали такі форми рідковживаними. Мова публіцис-
тичного стилю засвідчує, що форма родового відмінка жіночо-
го роду на -ей усталилася й витіснила з ужитку варіантні закін-
чення на -ий, -ів(-їв) ще до 30-х років ХХ століття. Це виразно
демонструє і західноукраїнська преса: Кожен народ має безліч
можливостей створити свою літературну мову (Буковина,
12.10.1928); Ми маємо чимало своїх, рідних традицій і незахи-
щених цінностей (Літературно-науковий вісник, 11.01.1926).
Такі давно унормовані явища часто знаходять свій відгомін і
в сучасній мовній практиці, яка поряд із правильними літера-
турними зразками (деталей) засвідчує вживання застарілих
відмінкових форм (деталів) тощо. Функціонування моделей на
-ів підтримується живомовними діалектними особливостями
та впливом іменників чоловічого роду.
Як засвідчує мова преси початку ХХ століття, наведені
зразки іменника мати були репрезентовані багатьма відміню-
Культура слова №76’ 2012164
ваними варіантами. У родовому відмінку здебільшого фіксува-
ли форму матери, рідше матері. У родовому відмінку множи-
ни вживалися дві форми: материй (Вільне слово, 16.12.1917),
матерів (Вологодська газета, 27.09.1918). Найбільше варіантів
мав орудний відмінок однини: матірю (Україна, 15.10.1919),
матерю (Маяк, 02.09.1912), материю (Громадська думка,
05.08.1917). О. Синявський та В. Коцовський слово мати від-
мінювали як іменник матерія: материй, матеріям. Художній
стиль кінця ХІХ — початку ХХ століття засвідчив словофор-
ми: у родовому відмінку однини — матері (Леся Українка,
М. Драгоманов, А. Тесленко); у давальному відмінку — матері
(П. Куліш, Панас Мирний, І. Котляревський); матери (Панас
Мирний, М. Кропивницький); у знахідному відмінку — матір
(І. Тобілевич), матір (Панас Мирний), матиръ (Г. Барвінок),
матюръ (Г. Барвінок).
Відмінкову парадигму іменників ІV відміни майже без змін
успадкувала сучасна українська літературна мова.
Деякі іменники, переважно іншомовного походження, вжи-
валися в 10-30-ті роки ХХ століття не в тому роді, що в сучас-
ній українській літературній мові, а тому й мали іншу парадиг-
му відмінювання: рішуча контроля, важлива метода, льняний
олій, напр.: Американський Уряд робить рішучу контролю за
військовими транспортами для висилки з Америки більшовиків
(Україна, 02.10.1919).
Як показує діахронний аналіз, важливим чинником співіс-
нування варіантів було визнання або невизнання їх лінгвіс-
тами, що відбивалося на кодифікації і впровадженні в мовну
практику відповідних норм. Публіцистичний стиль початку ХХ
століття був синтезом мовознавчих рекомендацій і живомовної
діалектної сфери і тому повною мірою відбивав тенденції ста-
новлення морфологічної системи, формування літературного
стандарту.
|