Кава: історія слова в історії народів
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Культура слова |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110235 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Кава: історія слова в історії народів / Л. Гнатюк // Культура слова. — 2012. — Вип. 77. — С. 169-175. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-110235 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1102352017-01-02T03:02:35Z Кава: історія слова в історії народів Гнатюк, Л. З історії культури і писемності 2012 Article Кава: історія слова в історії народів / Л. Гнатюк // Культура слова. — 2012. — Вип. 77. — С. 169-175. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110235 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
З історії культури і писемності З історії культури і писемності |
| spellingShingle |
З історії культури і писемності З історії культури і писемності Гнатюк, Л. Кава: історія слова в історії народів Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Гнатюк, Л. |
| author_facet |
Гнатюк, Л. |
| author_sort |
Гнатюк, Л. |
| title |
Кава: історія слова в історії народів |
| title_short |
Кава: історія слова в історії народів |
| title_full |
Кава: історія слова в історії народів |
| title_fullStr |
Кава: історія слова в історії народів |
| title_full_unstemmed |
Кава: історія слова в історії народів |
| title_sort |
кава: історія слова в історії народів |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
З історії культури і писемності |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110235 |
| citation_txt |
Кава: історія слова в історії народів / Л. Гнатюк // Культура слова. — 2012. — Вип. 77. — С. 169-175. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT gnatûkl kavaístoríâslovavístoríínarodív |
| first_indexed |
2025-07-08T00:19:08Z |
| last_indexed |
2025-07-08T00:19:08Z |
| _version_ |
1837035908853923840 |
| fulltext |
з історії культури і писемності 169
‘лиш’, ‘тільки’, ленча ‘сочевиця’, най ‘нехай’, на́рік ‘наступ-
ного року’, нех ‘нехай’, нич ‘нічого’, нім ‘поки’, ніт ‘нема’, но
‘але’, паліти ‘червоніти’, п’єц ‘піч’, полятичка ‘подарунок’,
пругінець ‘грань’, ‘кайма’, сила ‘скільки’, спенцерина, федери-
на ‘пелерина’, таний ‘дешевий’, ци ‘чи’, чіжми ‘взуття’, юж
‘уже’, юлка ‘вулиця’, яти ‘взяти’). В окремих веснянках, записа-
них на Лемківщині (напр.: «Качки гнати»), наявні діалектизми,
зумовлені впливом словацької та південнослов’янських мов.
Отже, у мові українських обрядових пісень відображені
давні її структурно-поетичні елементи і сучасне стилістичне,
словотвірне та говіркове багатство, що в поєднанні зумовлю-
ють і забезпечують її неповторну красу.
Лідія Гнатюк
Кава: історія слова в історіЇ нароДів
Історія лексичного складу нашої мови тісно пов’язана з іс-
торією не лише українського, а й сусідніх народів. Особливе
зацікавлення викликають запозичені слова і шляхи їхнього вхо-
дження в українську мову, що пов’язано з певними реаліями та
історичними подіями, а часом — і з історичними постатями.
Скажімо, чи можна уявити життя сучасного українця без
кави? Напевно, ні, хоча ще кілька століть тому про неї в Україні
не знали. За межами своєї батьківщини — Аравії — кава стала
відома лише з XV ст. З 1534 р. її почали ввозити до Константи-
нополя, у 1624 р. венеціанські купці привезли її до Європи, а з
1645 р. напій почали широко вживати в південній Італії. 1671 р.
було відкрито першу кав’ярню в Марселі, через рік — у Пари-
жі, 1652 р. кава потрапила до Англії, 1670 р. — до Німеччини,
1683 р. — до Відня.
Історія входження лексеми кава і її лексичних дублетів, а
також позначуваної ними реалії відбиває живу історію, до якої
причетні рятівники Європи від турецького поневолення —
українські козаки, а серед них і легендарний Франц Юрій
Культура слова №77’ 2012170
Кульчицький. Кардинал Йосиф Сліпий у своїй передмові до
книги Бориса Ямінського «Відень 1683. Козаки і Кульчицький»
(Відень, 1983) покликається на ватиканські хроніки, які свід-
чать, що 2 лютого 1684 року в Римі було відслужено урочисте
богослужіння за участю Папи на честь перемоги, «що її осягну-
ли козаки над турками і татарами», врятувавши Європу. Йосиф
Сліпий підкреслював: «Хоч подія ця великої ваги, на жаль, не
всім вона відома, не всі усвідомлюють .. те, що долю християн-
ської Європи врятували тоді ми, український нарід, відвагою,
військовим хистом козацьких грудей... Ватиканський хронікар
слушно приписує перемогу над турками під Віднем нашим ко-
закам, хоч воювали там різні народи під проводом польського
короля Собеського». Кардинал зазначав, що саме папа Інокен-
тій XI організував і озброїв козаків для оборони християнської
Європи. Козаки, незважаючи на те, що були православної віри,
виконали це складне завдання. Цікаво, що окремий загін ко-
заків воював під папськими стягами. За деякими джерелами,
командував козаками легендарний полковник Семен Палій.
Відомо, що 16 липня 1683 року турецьке військо чисель-
ністю близько 200 тисяч під проводом Кара Мустафи оточило
Відень з усіх боків. Коли стало зрозуміло, що Відня власними
силами не втримати, бургомістр міста звернувся до Юрія Куль-
чицького з проханням пройти через турецьку облогу й переда-
ти листи князю Льотрінгському, щоб скоординувати дії з армі-
єю польського короля Яна Собеського (ударною частиною його
війська на той час були запорізькі козаки), яка вже поспішала
на допомогу, і повернутися зі звісткою до міста.
Історія свідчить, що Кульчицький, родом із Самбора на
Львівщині, був запорізьким козаком. За наказом гетьмана ви-
вчав із полоненими високопосадовими турками турецьку мову,
умів нею читати й писати, був тлумачем у гетьмана, але під
час одного з боїв потрапив у полон. Можна лише висловлюва-
ти припущення, як колишній запорізький козак завдяки своє-
му знанню турецької мови і турецьких звичаїв став поважною
серед турків особою — перекладачем у «Східній торговельній
компанії», а з 1678 року проживав у Відні. Коли до нього звер-
нувся бургомістр Відня з проханням про допомогу, Кульчиць-
кий погодився. Він не лише пройшов через турецький табір
з історії культури і писемності 171
і попросив допомоги, а й повернувся тим самим шляхом на-
зад, щоб повідомити віденців, що підмога йде. Відомо, що 12
вересня 1683 року відбулася вирішальна битва за Відень. Армія
Яна Собеського, до складу якої входили і запорізькі козаки, ра-
зом із армією Карла Льотрінгського прорвали облогу й примуси-
ли турків тікати. Тікаючи, завойовники покинули 300 мішків із
сіро-зеленими зернами. Коли бургомістр запитав, яку винагоро-
ду хоче Кульчицький за свій подвиг, той попросив ці мішки. У
них була кава, яка на той час у Європі ще не був поширеною, а
Кульчицький привчився до неї в турків. Українець Юрій Куль-
чицький відкрив у Відні кав’ярню, яка мала назву «Під синьою
пляшкою». Б. Ямінський підкреслює, що Кульчицький «причи-
нився до того, що кав’ярня у Відні стала своєрідною інституцією».
Гірка кава, яку турки пили без додавання будь-чого, віден-
цям не смакувала, і Кульчицький удосконалив її: додав цукру,
молока, вершків. Провулок у Відні, де стояла кав’ярня, носить
ім’я Кульчицького — Koltschyckigasse. Щоправда, віденці, які
знають цю історію ще зі школи, переконані, що Юрій Куль-
чицький був поляком.
До речі, через два роки у Львові теж було відкрито кав’ярню
під такою самою назвою на площі Ринок, 29. Будівля не збе-
реглася, і в роки незалежності львів’яни в пам’ять про Юрія
Кульчицького відновили цю кав’ярню в старому будинку поряд
по вул. Руській, 4.
Отже, лексеми на позначення кави відомі українській мові
понад два з половиною століття. Слово кава давно вже закріпи-
лося у мовній свідомості українця як своє, рідне, про що свід-
чать і численні деривати кавовий, кав’ярня, ка́вник, кав’ярник,
кавни́ця, кавни́чка; дві останні лексеми, крім значення ‘посу-
дина для зберігання кави’, можуть означати ще й ‘млинок для
кави’, а слово кав’ярник, окрім значення ‘посудина, у якій ва-
рять або подають каву’, може означати діалектне ‘продавець
кави’; існує також діалектне каво́чниця ‘продавщиця кави’, а
також кавува́ти ‘пити каву’ (СУМ, IV, 67; ЕСУМ, ІІ, 333).
Крім значення ‘поживний напій із порошку насіння кавово-
го дерева’, слово кава має в українській мові ще два: ‘кавове
дерево’ і ‘насіння цього дерева або порошок із цього насіння’
(СУМ, IV, 65). Багатозначне слово кава витіснило діалектні
Культура слова №77’ 2012172
омоніми ка́ва ‘галка’ (можливо, у назві марки кави «Галка» об-
іграно саме цю омонімію? ) і ка́ва ‘вовк; хо’ (СУМ, IV, 65). Стій-
ка сполука за кавою означає ‘під час пиття кави’ (СУМ, IV, 65).
«Етимологічний словник української мови» засвідчує, що
слово кава запозичено з арабської мови за посередництвом ту-
рецької і польської; тур. kahve ‘кава’ походить від араб. kahva з
таким самим значенням (початково ‘сорт легкого вина’), утво-
реного від географічної назви Kaffa — місцевості в південній
Ефіопії, звідки походили торгівці кавою (ЕСУМ, ІІ, 333). У
польській мові слово відоме з XVII ст. у формі kafa, пізніше —
kawa; О. Брюкнер вважає його запозиченим із арабського і
турецького kahve (Brűkner A. Słownik etymologiczny języka
polskiego. — Warszawa, 1970. — С. 223). У формі кава це сло-
во засвоїла не лише польська і (через неї) українська мова,
а й білоруська (поряд із ко́фе), чеська, словацька; серб-
ська, хорватська (поряд із ка́фа), словенська (поряд із kofé)
(ЕСУМ, ІІ, 333).
Українській мові, крім кава і похідних, відомі також кофе,
кофеїн, кофейний як прикметник до кофе зі значенням ‘тем-
но-брунатний’, кофейник ‘те саме, що ка́вник’, кофейниця ‘те
саме, що кавни́чка’, кофейня, кофій (розм., заст.) (СУМ, ІV,
312). За даними ЕСУМ, для діалектів української мови харак-
терні й назви коффа, кохва, кохвія (ЕСУМ, ІІІ, 62).
У лікарському пораднику XVIII ст. «Лhкарства описанъніє»
натрапляємо на пораду пити зварений із трав напій «зрана и
на ночь вмhсто кофе» (Лікарські та господарські порадники
XVIII ст. — К., 1984 — С. 19). Отже, каву пили й на ніч? В
іншому місці читаємо пораду додавати порошок від шлунко-
вих проблем «чторанку в кофе» або до горілки (Там само. —
С. 36). Отже, пиття кави зранку в Україні XVIII ст. було звич-
ною справою.
Лексему ко́фе як невідмінюваний іменник середнього роду
наводить в «Українському стилістичному словнику» І. Огієнко
(Огієнко І. Український стилістичний словник. — 2-е вид. —
Вінніпег, 1978. — С. 196).
У народнорозмовній мові запозичення зі звуком [ф]
традиційно передавалися через сполуку [хв]. У Г. Квітки-
Основ’яненка читаємо: подав [хранцуз] мені і чаю, і кохве га-
з історії культури і писемності 173
рячого (Словник мови творів Г. Квітки-Основ’яненка: У трьох
томах. — Х., 1979. — Т. 2. — С. 31).
Засвідчено у Г. Квітки-Основ’яненка і прикметник кохвейний
зі значенням ‘який має колір кави’: Та й мудрі ж і писанки! Зеле-
ні гвоздички з блакитним листям; а кохвейна рожа на усе яйце
і не уписалася. Говіркам нижньої Наддніпрянщини досі прита-
манні такі назви цього напою: кохви, -ів (мн.); кохвій, -ю, заст.;
пестливе до кохвій — кохвійок, -йку, заст. (Чабаненко В. А.
Словник говірок нижньої Наддніпрянщини. — Запоріжжя,
1992. — Т. 2. — С. 206-207). У «Словнику мови Шевченка» не
зафіксовано назви цього напою.
У «Малоруско-німецкому словарі» Є. Желехівського (Же-
лехівський Є., Недільський С. Малоруско-німецкий словар:
у 2 т. — Львів, 1886) відповідниками до нім. Kaffee є і кофій
(Т. 1. — С. 372), і кава (Т. 1. — С. 328), а кофа, кофинка відпо-
відають нім. Wasserkanne ( Т. 1. — С. 372).
У «Словарі української мови» Б. Грінченка засвідчено слова
кава, кав’ярня, кав’ярка ‘прислужниця у кав’ярні’, кав’ярник
‘той, хто варить каву’, кавувати ‘розпивати каву’ (Грінченко Б.
Словарь української мови. В чотирьох томах. — К., 1996-
1997. — Т. 2. — С. 204-205); кофе і похідні не зафіксовані.
Слово кофе запозичено, очевидно, через російську мову з
голландcької; гол. koffie ‘кава’ (разом з англ. coffee) походить
із того самого джерела, що й фр., ісп., порт. café, іт. caffe, нім.
Kaffee, укр. кава (ЕСУМ, ІІІ, 62).
Російською літературною мовою кофе засвідчено впер-
ше 1698 р., ко́фий — 1724 р.; російській мові відомий і ва-
ріант кофей, уживаний зокрема Л. Толстим (Фасмер М.
Этимологический словарь русского языка. В 4-х т. — 2-е изд. —
М., 1986. — Т. 2. — С. 355). «Словарь Академіи Россійской»
кінця XVIII століття наводить кофей як іменник чоловічого
роду у двох значеннях — ‘зерна кавового дерева’ та ‘напій’.
Цікавими видаються уявлення про цілющі властивості кави,
відбиті цим лексиконом: «Он укрhпляет желудок, пособляет
варенію пищи, служит помощію от головной болhзни, зави-
сящей от недоваренія в желудкh, и прогоняет сон» (Словарь
Академіи Россійской.— Спб, 1792. — Т. 3. — С. 882). Словник
наводить стійкі сполуки варить кофей; пить кофе, кофей (Там
Культура слова №77’ 2012174
само). Тут зафіксовано і похідні кофейник, кофейничек ‘метале-
ва посудина, у якій варять каву’, кофейница ‘банка, у якій три-
мають мелену каву’; останнє слово має ще й інше значення —
«в простонародіи называется женщина, которая смотря на
разныя черты и виды приставшаго к бокам чашки варенаго ко-
фея во удовлетвореніе суевhрным на требованія или сумнhнія
их дhлает разныя угадыванія, изъясненія». І далі — цікаве за-
уваження «Постыдно вhрить предсказаніям кофейниц» (Там
само. — С. 883). Інші похідні: кофейний 1) ‘який стосується
кави чи властивий каві’; 2) ‘схожий кольором на каву’; кофе-
шенк (із нім.) ‘служитель придворний, який готує і подає каву’,
а також похідні прикметники від останнього кофешенков та ко-
фешенскій (Там само. — С. 883).
Проте в ЕСУМ не зафіксовано ще одного варіанта, який
був відомий староукраїнській літературній мові першої тре-
тини XVIII ст. — кагве, що відтворює звучання цього слова
турецькою мовою і безпосередньо пов’язаний, на нашу дум-
ку, з історією входження реалії в життя українців. Так, у що-
деннику Якова Марковича від 1 березня 1725 р. натрапляємо
на такий запис: Панъ Скоропадскій и Минhцкій були рано, и
первой, кагве напившись, отехалъ (Дневникъ генеральнаго
подскарбія Якова Марковича (1717-1767). — К., 1893-1897. —
Ч. 1. — С. 207). Ось запис від 11 березня 1725 р.: Покупки Де-
мяновой осмотрувалемъ, между которою и кагве окъ 5, на
якую розійшлося денегъ 98 зол. и 7 шаг., зъ даннихъ ему 100 зол.
Начали кагве — и кубочокъ зсмажили (Там само. — С. 211) та
від 17 березня цього ж року: У князя рано былисмо и кагве на-
пившись пришлисмо до церкви (Там само. — С. 214). Мабуть,
пиття кави було певною подією для автора, чимось іще дуже
новим і незвичним для того часу, бо в його щоденнику ніколи
не згадується, скажімо, що він їв. Козацька старшина пила каву
й під час походу, про що свідчать записи від 16 червня 1725 р.:
В день сидhли в нас Борковскій и Томара и кагве напившись,
отойшли (Там само. — С. 251); від 17 червня 1725 р.: …пріе-
хавши до табору, чай у Борковского и кагве у Лизогуба пилис-
мо (Там само. — С. 252). Каву можна було купити на ярмарку,
що підтверджує запис від 7 вересня 1729 р.: Господар повер-
нулся з ярмарку кролевецкого, где купил око кагве (Дневникъ
з історії культури і писемності 175
генеральнаго подскарбія Якова Марковича (1717-1767). — К.,
1893-1897. — Ч. 2. — С. 319).
Проте, як бачимо, лексичний дублет кагве, уживаний у пер-
шій третині XVIII століття, не прижився і був витіснений за-
позиченим із польської варіантом кава. Але за лексемою каг-
ве, яку необхідно відбити і в ЕСУМ як факт історії української
мови — свідчення прямого запозичення з турецької, стоїть і
фрагмент славетної історії українського козацтва — врятуван-
ня християнського світу від турецького поневолення.
|