Мова українських обрядових пісень
Saved in:
| Date: | 2012 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української мови НАН України
2012
|
| Series: | Культура слова |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110236 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Мова українських обрядових пісень / І. Матвіяс // Культура слова. — 2012. — Вип. 77. — С. 163-169. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-110236 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1102362017-01-02T03:02:38Z Мова українських обрядових пісень Матвіяс, І. З історії культури і писемності 2012 Article Мова українських обрядових пісень / І. Матвіяс // Культура слова. — 2012. — Вип. 77. — С. 163-169. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110236 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
З історії культури і писемності З історії культури і писемності |
| spellingShingle |
З історії культури і писемності З історії культури і писемності Матвіяс, І. Мова українських обрядових пісень Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Матвіяс, І. |
| author_facet |
Матвіяс, І. |
| author_sort |
Матвіяс, І. |
| title |
Мова українських обрядових пісень |
| title_short |
Мова українських обрядових пісень |
| title_full |
Мова українських обрядових пісень |
| title_fullStr |
Мова українських обрядових пісень |
| title_full_unstemmed |
Мова українських обрядових пісень |
| title_sort |
мова українських обрядових пісень |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
З історії культури і писемності |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110236 |
| citation_txt |
Мова українських обрядових пісень / І. Матвіяс // Культура слова. — 2012. — Вип. 77. — С. 163-169. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT matvíâsí movaukraínsʹkihobrâdovihpísenʹ |
| first_indexed |
2025-07-08T00:19:14Z |
| last_indexed |
2025-07-08T00:19:14Z |
| _version_ |
1837035923498336256 |
| fulltext |
Іван Матвіяс
мова уКраЇнсьКих
обряДових Пісень
Українські обрядові пісні — одне з найдавніших духовних
надбань українського народу, яке відображає поезію його жит-
тя. Вони становлять поетично довершені естетичні й емоцій-
ні твори, які протягом століть були вірними супровідниками
українського народу в його житті і праці. Різні обрядові пісні
пов’язані з календарним роком. Вони виникли і співалися ще в
дохристиянські часи. З прийняттям християнства первісні об-
рядові пісні співіснували з християнською обрядовістю.
Хоч до української обрядової поезії певною мірою належать
колядки і щедрівки, проте тісніше з обрядовістю пов’язані
веснянки і гаївки, а також риндзівки, русальні, петрівчані або
петрівочні, купальні, жнивні, косарські та гребовицькі (гро-
мадільні) пісні. Весняні пісні в Наддніпрянщині, на Волині й
Поділлі називаються веснянками, у Галичині — гаївками (га-
гівками, гагілками, ягілками). Варіантні назви гаївок відзнача-
ються в самих галицьких веснянках: Моя мила гаївка; Тепер
гагівка нам мила,/ Бо панщина ся вступила; Тепер нам ягілки
грати,/ Бо панщини не вертати. На Поліссі вживаються на-
зви веснянки і гаївки, проте назва гаївки стосується передусім
пісень, виконуваних у час Великодніх свят. В. Гнатюк в «Етно-
графічному збірнику» опублікував зведення веснянок майже з
усієї України під назвою «Гаївки».
З іСторіЇ КуЛЬтури
і ПиСЕмноСті
Культура слова №77’ 2012164
Українські обрядові пісні записували й видавали видат-
ні культурні діячі: М. Максимович, В. Залеський, Ж. Паулі,
А. Метлинський, Д. Яворни цький, В. Гнатюк, П. Чубинський,
Б. Грінченко та ін. Останнє і найповніше наукове видання укра-
їнських обрядових пісень здійснене Інститутом мистецтвознав-
ства, фольклору та етнографії АН України, у якому редактором
виступає М. Рильський, упорядником текстів — О. Дей, упо-
рядником мелодій — А. Гуманюк (Ігри та пісні. Весняно-літня
поезія трудового року. — К., 1963). Назване видання служить
матеріалом цієї статті.
Наведені в академічному виданні пісні засвідчують певні
мовні нашарування в них протягом багатовікового їх уживання,
варіанти поетично-мовної образності в них зв’язані з місцевіс-
тю їх виникнення і виконання. Слід зауважити, що в зазначено-
му виданні мова пісень до певної міри осучаснювалася, тому в
ній не всі регіоналізми збережені.
Обрядові пісні в ряді випадків тісно пов’язані з побутови-
ми. Серед обрядових пісень особливе місце займають веснян-
ки і гаївки, які співають по всій Україні. Веснянки і гаївки в
багатьох випадках становлять хороводи з іграми й танцями. За
змістом вони виражають заохочення до виконання веснянок і
гаївок, оспівують залицяння хлопців до дівчат, передають глу-
зування дівчат над хлопцями і навпаки, перекори між хлопцями
і дівчатами, кохання між ними, вибір пари, побоювання лихої
слави, оспівують розлуку з милим, нещасне кохання, сватання
і шлюб, порівняння дівочої і жіночої долі, відгомін господар-
ських та історичних і соціальних подій.
У Галичині у весняний період поширені також споріднені
з колядками і щедрівками обрядові пісні — риндзівки, які спі-
вають хлопці під час Великодніх свят й адресують дівчатам і
молодицям.
Із весняною обрядовістю та народними уявленнями про ру-
салок пов’язані русальні пісні, які співають під час «русального
тижня», що починається у клечальну неділю і супроводжу-
ється прикрашенням осель і людей вітами дерев. Русальний
тиждень відбиває дохристиянське відзначення переходу вес-
ни в літо. У русальних піснях виражається поетизація весни,
молодості й дівочої краси.
з історії культури і писемності 165
До обрядової поезії належать петрівчані, або петрівочні,
пісні, які співають у середині літа (в Петрівку). Окрему гру-
пу обрядових пісень становлять купальні. У дохристиянський
період вони пов’язувалися зі святом Купала, в пізніші часи —
з народженням Івана Хрестителя. У самих купальських піс-
нях виражаються різні варіанти назви Купала: Ходили дівочки
коло Мариночки,/ Коло мого Вудома — Купала; Ой на Купа-
ла — Купалочка; Хто не піде на Купало,/ Щоб йому ноги по-
ламало; Де купало ночувало; Купайло, Купайло! Де ти зиму-
вало; Дівки купайло убирають; Купала наша Купала,/ Загра-
ло сонечко на Йвана; Вийди до нас на улицю,/ Розведи нам
купайлицю.
У купальських піснях виразно відображено елементи до-
християнських релігійних уявлень, зокрема в назвах тодішніх
божеств, наприклад:
Гей, око Лада,
Леле Ладове,
Ніч пропадає,
Бо око Лада
З води виходить,
Ладове свято
Нам приносить.
Гей, Ладо!
А ти, Перуне
Отче над Ладом!
Гей, Перуне,
Дай дочекати
Лада Купала.
У час виконання купальських пісень співають також собіт-
ські пісні — про символічне обрядове вогнище — собітку:
А собітка запалала,
Дівкам волю віщувала;
Запалала собітойка,
Схопилася челядойка;
Ой на горі на горбочку
Склали дівки собіточку;
Прийшли хлопці, розвалили,
Собі руки засмалили.
Культура слова №77’ 2012166
До обрядових належать жнивні пісні, що безпосередньо
пов’язані з працею селян. Жнивні пісні за змістом (за етапа-
ми жнив) можна поділити на зажнивні, жнивні й обжинкові,
або зажинкові. Особливістю жнивних пісень є уживання в
них слів-понять борода, коза ‘залишений невижатим кущик
жита або пшениці, що мав викликати урожайність ниви’. Ри-
туальну жнивну функцію у жнивних піснях виконує також
вінок, а на Лівобережжі під впливом релігії також сплетений
із колосків хрест. Вінкові присвячено ряд жнивних пісень, на-
приклад:
Попід село весело, бо ми вінок несемо,
А наш вінойко красний, як місячейко ясний.
Обрядовими є також безпосередньо пов’язані з працею се-
лян косарські та гребовицькі (громадільні) пісні.
Мелодії обрядових пісень дуже різноманітні. Частина їх
відома в обробці композиторів — М. Лисенка («А вже весна,
а вже красна»), М. Леон товича («Дударик», «Женчичок-Брен-
чичок») та ін. Оригінальними щодо виконання є хороводи, у
яких спів поєднується з рухами, жестами, мімікою. Мелодії хо-
роводів часом мають речитативний характер. Серед обрядових
пісень хороводи найхарактерніші для веснянок і гаївок.
Поетичні форми і стиль обрядових пісень вироблялися про-
тягом століть. Мова пісень багата порівняннями, символами,
паралелізмами, тавтологіями.
Мова обрядових пісень характеризується вживанням час-
ток-зачинів: вой (Вой є в полі два дубки), їй (Їй дівчата лас-
тівчата), да (Да й посіяв я гречку), й а (Й а вся челядь гуляє),
ой (Ой продала Марія курочку чубату); часток-синтаксичних
скріп: а (Під вербою а три дівчини), да (Уже твоя да дівчина у
тузі), й а (Мають шапки-баранки, й а чоботи пасові).
Обрядовим пісням властиве часте вживання різних реф-
ренів-приспівів: Гей, гей, ой да люлі; Гей-гу, гу-га-га; Гей-гей,
ох-ха-ха; Гей-ля-подоля; Ей рано-рано; Да лелей воду; Ладо-ла-
до; Ладом-ладом; Лелю-полелю; Лелюм-полелюм; Ой гой-гой,
Ладо; Ой Див Ладо; Ой ле, ой лелі; Ой люлі, люлі; Ой ти боже,
ти Даж-боже; Ох-ох-ох; Тай-лай ладом; Ух-ха-ха; Фіть-фіть,
тьох-тьох; Хія лелю. Часто вживаним в обрядових піснях є
приспів: Ой яворе, явороньку зелений.
з історії культури і писемності 167
До особливостей мови обрядових пісень, як і фольклору
взагалі, належить часте вживання нормативних і позанорматив-
них демінутивних, зменшено-пестливих форм слів: вітронько,
огородонько, батенько, братенько; вітройко, городойко, бра-
тейко; дівонька, жононька, пчілонька, сестронька, силонька,
службонька, сокиронька, цнотонька; дівойка, горілойка, ковба-
сойка, рибойка, сестрінойка, сиротойка, фіялойка, царівнойка,
кошулейка, неділейка; горубойко, парубойко; винойко, світлой-
ко, убранейко, шитейко; женчичок; дітойки, сусідойки; воро-
тонька, ворітечка; соколочки, смужечки тощо.
Мова фольклору загалом наддіалектна (Єрмоленко С. Я.
Фольклор і літературна мова. — К., 1987. — С. 11-12), вона
становить компонент літературної мови. Мовою обрядові пісні
співвідносяться з особливостями колишніх східноукраїнського
й західноукраїнського варіантів літературної мови. Проте мова
обрядових пісень загалом відображає й говіркові елементи,
вона віддзеркалює мову місцевості, у якій відповідні пісні ви-
никали, виконувалися і записувалися. Правда, записувачі об-
рядових пісень мову їх часто осучаснювали.
У мові записаних на Поліссі обрядових пісень наявні риси
північного наріччя: фонетичні (Хведор, ножка, пойду, пошла;
нашего; осьмий, улиця, юлиця; іграти, ізрости); словотвірні
(дождь ‘дощ’, заюшка ‘зайчик’, первий ‘перший’, которий ‘ко-
трий’, совивати ‘звивати’, соривати ‘зривати’, чиняти ‘відчи-
няти’, скорій, скорей ‘скоріше’, тепера ‘тепер’, тудою ‘туди’,
тута ‘тут’); словозмінні (косарей ‘косарів’, густой кашей ‘гус-
тою кашею’, мні ‘мені’, до ї ‘до неї’, їм ‘ним’, свойму ‘своєму’,
свеї ‘своєї’); синтаксичні (оддохнути по трудам, пішов по во-
дам, ходив по хлівам; к великодню, к мені); лексичні (батюхна
‘батько’, вірночка ‘вірна помічниця’, ворочатися ‘повертати-
ся’, жидати ‘чекати’, да ‘і’, ‘та’, дак ‘та’, йно ‘тільки’, кіля
‘біля’, мачула ‘рогожа’, наблюдати ‘спостерігати’, невіхна ‘не-
вістка’, осталець ‘останній сніп на ниві’, рубашка ‘сорочка’,
скамієчка ‘лавка’, утка, утиця ‘качка’, хвастати ‘хвалити’,
хранити ‘оберігати’, шапчурина ‘шапка’).
Мова обрядових пісень, записаних у Східній Україні, за-
свідчує риси південно-східного наріччя: фонетичні (вечор,
дорожка, пирог, порог, Федоровна, пойде; перепелочка, Васи-
Культура слова №77’ 2012168
левич; орішки, улиця, юлиця; іграти); словотвірні (горобей ‘го-
робець’, первий ‘перший’, пійду ‘піду’, захворати ‘захворіти’,
сотішити ‘поспішити’, чиняти ‘відчиняти’, повічно ‘навічно’,
тудою ‘туди’); словозмінні (бояре, люде, тії ‘тієї’; загородю,
одпустю, розпустю, упросю, ходю; відчине, говоре, ходе, чине);
синтаксичні (к череді, трьома барви прикрашаєш); лексичні
(банда ‘оркестр’, важжатися ‘бавитися’, ‘гратися’, вон, вось
‘ось’, вповати ‘надіятися’, втеряти ‘втратити’, год ‘рік’, дзін-
дзіровий ‘чепурний’, ‘елегантний’, дрема, дрима ‘сонько’, іно
‘тільки’, лучче ‘краще’, оддихати ‘відпочивати’, опять ‘знову’,
парень ‘хлопець’, портити ‘псувати’, рубашка ‘сорочка’, со
‘із’, тума ‘неговірка людина’).
Найбільше діалектизмів у мові обрядових пісень із Західної
України, що відображають говори південно-західного наріччя.
До відзначених у мові цих пісень діалектних рис належать: у
галузі фонетики (вогень, вчера, їден, єдна, до него, мід, закоха-
нє, лежєти, мішєти, сміятисі, керниця, лижка, восика, вочі,
ворати); словотвору (віт ‘війт’, воробель ‘горобець’, жомняр
‘жовнір’, крілевич ‘королевич’, перепеловка ‘перепілка’, мац,
мамицейка ‘мати’, милейкий, милейка ‘миленький’, ‘милень-
ка’, єднакий ‘однаковий’, штири ‘чотири’, покравати ‘кра-
яти’, єще ‘ще’, мож ‘можна’, тогди ‘тоді’, туда ‘туди’, ту
‘тут’); словозміни (роботоньков, мнов, тобов, нев, сев; м’я,
мі ‘мене’, ми ‘мені’, тя ‘тебе’, ти ‘тобі’, му ‘йому’, го ‘його’,
ї ‘її’, си ‘собі’, него ‘нього’, на ню ‘на неї’, ньов ‘нею’, твої
‘твоєї’, тот ‘той’, тото ‘це’; шукам, виховаш, шукаш, їдат,
пиват, їми ‘бери’, жеби-м продав, казала би-м, сама-м молода,
повісила-м, утопила-сь, діти-с мав, щоби-с не встав, носили-
сьмо, жеби-сьмо не забули, були-сте, виділи-сте, си поломимо,
сі спровадимо; мемо сі сміяти, муть співати); синтаксису (во
мні ‘про мене’, ко ми ‘до мене’, говорили за дівки, сизенький
голубочку сидить на дубочку); лексики (барз ‘дуже’, бербениця
‘дерев’яний посуд на молоко’, би ‘щоб’, борзо ‘швидко’, ва-
тра ‘вогонь’, виградзаня ‘нагорода’, ві ‘у’ (ві Львові), віряноч-
ка ‘свашка’, гди ‘коли’, ґазда ‘господар’, ґаздиня ‘господиня’,
дутка ‘монета’, же ‘що’, заталапатися ‘забруднитися’, йно
‘тільки’, когут ‘півень’, корняти ‘будити’, ‘підганяти’, коби
‘щоб’, кобівка ‘кошик з лепехи’, кресанина ‘капелюх’, лем
з історії культури і писемності 169
‘лиш’, ‘тільки’, ленча ‘сочевиця’, най ‘нехай’, на́рік ‘наступ-
ного року’, нех ‘нехай’, нич ‘нічого’, нім ‘поки’, ніт ‘нема’, но
‘але’, паліти ‘червоніти’, п’єц ‘піч’, полятичка ‘подарунок’,
пругінець ‘грань’, ‘кайма’, сила ‘скільки’, спенцерина, федери-
на ‘пелерина’, таний ‘дешевий’, ци ‘чи’, чіжми ‘взуття’, юж
‘уже’, юлка ‘вулиця’, яти ‘взяти’). В окремих веснянках, записа-
них на Лемківщині (напр.: «Качки гнати»), наявні діалектизми,
зумовлені впливом словацької та південнослов’янських мов.
Отже, у мові українських обрядових пісень відображені
давні її структурно-поетичні елементи і сучасне стилістичне,
словотвірне та говіркове багатство, що в поєднанні зумовлю-
ють і забезпечують її неповторну красу.
Лідія Гнатюк
Кава: історія слова в історіЇ нароДів
Історія лексичного складу нашої мови тісно пов’язана з іс-
торією не лише українського, а й сусідніх народів. Особливе
зацікавлення викликають запозичені слова і шляхи їхнього вхо-
дження в українську мову, що пов’язано з певними реаліями та
історичними подіями, а часом — і з історичними постатями.
Скажімо, чи можна уявити життя сучасного українця без
кави? Напевно, ні, хоча ще кілька століть тому про неї в Україні
не знали. За межами своєї батьківщини — Аравії — кава стала
відома лише з XV ст. З 1534 р. її почали ввозити до Константи-
нополя, у 1624 р. венеціанські купці привезли її до Європи, а з
1645 р. напій почали широко вживати в південній Італії. 1671 р.
було відкрито першу кав’ярню в Марселі, через рік — у Пари-
жі, 1652 р. кава потрапила до Англії, 1670 р. — до Німеччини,
1683 р. — до Відня.
Історія входження лексеми кава і її лексичних дублетів, а
також позначуваної ними реалії відбиває живу історію, до якої
причетні рятівники Європи від турецького поневолення —
українські козаки, а серед них і легендарний Франц Юрій
|