Поняття "мовна особистість" в україністиці
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Культура слова |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110242 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Поняття "мовна особистість" в україністиці / Л. Струганець // Культура слова. — 2012. — Вип. 77. — С. 127-133. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-110242 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1102422017-01-02T03:02:43Z Поняття "мовна особистість" в україністиці Струганець, Л. Теорія лінгвостилістики 2012 Article Поняття "мовна особистість" в україністиці / Л. Струганець // Культура слова. — 2012. — Вип. 77. — С. 127-133. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110242 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Теорія лінгвостилістики Теорія лінгвостилістики |
| spellingShingle |
Теорія лінгвостилістики Теорія лінгвостилістики Струганець, Л. Поняття "мовна особистість" в україністиці Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Струганець, Л. |
| author_facet |
Струганець, Л. |
| author_sort |
Струганець, Л. |
| title |
Поняття "мовна особистість" в україністиці |
| title_short |
Поняття "мовна особистість" в україністиці |
| title_full |
Поняття "мовна особистість" в україністиці |
| title_fullStr |
Поняття "мовна особистість" в україністиці |
| title_full_unstemmed |
Поняття "мовна особистість" в україністиці |
| title_sort |
поняття "мовна особистість" в україністиці |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Теорія лінгвостилістики |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110242 |
| citation_txt |
Поняття "мовна особистість" в україністиці / Л. Струганець // Культура слова. — 2012. — Вип. 77. — С. 127-133. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT struganecʹl ponâttâmovnaosobistístʹvukraínísticí |
| first_indexed |
2025-07-08T00:20:06Z |
| last_indexed |
2025-07-08T00:20:06Z |
| _version_ |
1837035967923355648 |
| fulltext |
теорія лінгвостилістики 127
стійній і різноманітній взаємодії, є поняття літературна та
поетична норма (як стильова норма художнього стилю). Адже
«мова письменників (мова художньої літератури) хоч зазвичай
і орієнтується на ті самі [літературні — Г.С.] норми, але міс-
тить і багато нового. Крім того, мова художньої літератури має
на тільки комунікативні, а й естетичні цілі. Вона широко ви-
користовує різні стилі літературної мови, а тому має широкі
можливості для активного впливу на її становлення».
Закони розвитку літературної та поетичної мови — не то-
тожні, але глибоко співвідносні. Тому повноаспектне вивчен-
ня історії літературної мови не може не передбачати вивчення
історії поетичної мови, а також поетичної норми як однієї з
одиниць її виміру. Визначення часових, просторових та ідіо-
стильових параметрів поетичної норми, опис типологічних та
історичних тенденцій її становлення дає змогу продемонстру-
вати системні зв’язки з літературною нормою, окреслити за-
гальну картину розвитку національного художнього стилю.
Любов Струганець
Поняття «мовна особистість»
в уКраЇністиці
Проблема мовної особистості в лінгвістиці, психолінгвіс-
тиці та лінгводидактиці не нова. У першi десятилiття XIX ст.
В. Гумбольдт започаткував дослiдження питань зв’язку мови
з мисленням людини, її внутрiшнiм свiтом та культурними
цiнностями. В науцi цей напрямок одержав назву антропо-
центричного, що пiдкреслювало прiоритети психологiчного
й етносоцiологiчного елементiв та концентрацiю уваги на
людськiй особистостi як носiєві та творцевi мовної картини
свiту. У 80-90-х рр. ХХ ст. в активний лінгвістичний обіг увій-
шов термін мовна особистість. О. О. Селіванова зазначає, що
це поняття вживають у своїх працях Г. Штейнталь, В. Вундт,
Культура слова №77’ 2012128
О. О. Потебня, О. О. Шахматов та ін., хоч сам термін був уве-
дений В. В. Виноградовим. Розроблення проблеми мовної осо-
бистості пов’язане з іменами О. М. Леонтьєва, Ю. М. Карауло-
ва, Г. І. Богіна, А. В. Пузирьова та ін.
Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. вироблено два підхо-
ди до вивчення мовної особистості: шлях психолінгвістичний
і шлях, зумовлений дослідженням мови художньої літератури.
Трактування мовних явищ послідовно пов’язував із психоло-
гічними особливостями мовця О. О. Потебня: «Мовна індиві-
дуальність виділяє людину як особистість, і що яскравіша ця
особистість, то повніше вона відображає мовні якості суспіль-
ства». Такий підхід давав плідні результати у висвітленні бага-
тьох теоретичних проблем.
Послідовник О. О. Потебні, історик культури й критик,
лінгвіст Д. М. Овсянико-Куликовський писав, що рідна мова —
музика й малюнок душі людської. Саме в мові учений вбачав
найголовнішу ознаку етносу як об’єднання людей «на ґрунті
спільної мови, що досягла певної висоти розвитку і стала пси-
хічною основою для колективної розумової діяльності... Нада-
лі, крізь віки культурного розвитку, національність разом із мо-
вою перетворюється в ту психологічну форму особистості, яка
надає їй своєрідного душевного складу.., здіймається у сферу
вищу, всевладну над думкою і над чуттям, у сферу моральну».
Психолінгвістичний напрямок в українському мовознавстві
продовжив І. Огієнко. У праці «Українська культура» він ствер-
джував: «Мова — це наша національна ознака, в мові — наша
культура, ступінь нашої свідомості. Мова — це форма нашого
життя, життя культурного й національного, це форма націо-
нальної організації. Мова — душа кожної національності, її
святощі, її найцінніший скарб... Мова — це не тільки простий
символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, в
певній традиції. В такому разі мова — це найясніший вираз на-
шої психіки, це найперша сторожа нашого психічного Я...». Як
бачимо, мовна особистість у цій праці постає в образі «психічно-
го Я». У «Науці про рідномовні обов’язки» вчений зауважує, що
про духовну зрілість окремої особи й цілого народу судять на-
самперед із культури його літературної мови, тому «головний
рідномовний обов’язок кожного свідомого громадянина —
теорія лінгвостилістики 129
працювати на збільшення культури своєї літературної мови».
Із позицій вивчення мови художньої літератури підходить
до поняття мовної особистості І. Франко. Він був переконаний,
що знаменням нового часу й основою суспільного розвитку
слугує прагнення «кожної людської особистості... до можли-
вого розширення сфери свого буття і своєї діяльності, свого ін-
дивідуального розвитку». Роздумуючи про М. Старицького — і
як письменника, і насамперед як громадянина — він писав:
«Найцінніше і найкраще в кожнім чоловіці... се його індиві-
дуальність, його духовне обличчя зо всіми його окремішніми
прикметами. Чим більше тих прикмет, чим вони характерніші
та гармонійніші, тим багатша, сильніша й симпатичніша ін-
дивідуальність людини... До таких прикмет, що відповідають
складові душі, .. належить і мова». Мовну діяльність І. Франко
тісно пов’язував із «таємною робітнею духу» особистості. Тво-
рячи концепцію розвитку української мови, виробляючи теорію
мовної поведінки й мовного життя творчої особистості та наро-
ду, вчений осмислював мовну діяльність видатних письменників
із погляду їхнього значення й ролі в цих важливих процесах.
Інтерес до особистісного аспекту вивчення мови особливо
зріс у 80-90-х рр. ХХ ст. Дослiдники наголошують: не можна
пізнати людину, не пізнавши її мову. Логіка розвитку науково-
го пізнання зумовлює інше формулювання цієї тези: не можна
пізнати мову, не звернувшись до її творця, носія — до людини,
до конкретної мовної особистості (Ю. М. Караулов).
Важливі міркування щодо класифікації людської мови за
типами психічних механізмів усного і писемного спілкування
висловив у праці «Людина і її мова» І. К. Білодід. Аналізуючи
основні типи мови, він активно оперує поняттям мовна особис-
тість: «У загальному плані мовно-психічного механізму нор-
ма, комплекс, коло мовних асоціацій, узвичаєних у практиці
даного мовного колективу, тобто багатство системи асоціацій
певної національної мови, певної культури народу, зумовлю-
ються всім суспільним і інтимним життям мовця; адже кожна
мовна особистість більшою чи меншою мірою володіє асоці-
аціями побутовими, загальнокультурними, професійними, на-
уковими, різного роду ремінісцентними (історія, лінгвістика,
мистецтво, міфологія тощо). Створення ширшого чи вужчого
Культура слова №77’ 2012130
діапазону асоціацій, уявлень зумовлюється освітою, вихован-
ням, культурою індивідуума; активність і цілеспрямованість їх
використання — це риси психічного механізму мовлення, тоб-
то діяльності мозку, зокрема пам’яті...».
Для студіювання проблематики мовної особистості знако-
вою стала праця російського ученого Ю. М. Караулова «Рус-
ский язык и языковая личность» (1987), у якій розроблено
функціональну модель мовної особистості. У структурі мовної
особистості вчений умовно вичленовує три рівні: 1) нульовий,
вербально-семантичний; 2) перший, лінгвокогнітивний; 3) дру-
гий, прагматичний. Мовну особистість визначає як «сукупність
здібностей і характеристик людини, які зумовлюють створення
і сприйняття нею текстів, що відрізняються: а) ступенем струк-
турномовної складності, б) глибиною і точністю відображення
дійсності, в) певною цілеспрямованістю».
В українському мовознавстві виокремився ще один важли-
вий підхід до вивчення мовної особистості — лінгводидактич-
ний, зумовлений закономірностями навчання мови. На думку
В. О. Сухомлинського, на уроках мови формується той емо-
ційний стан, який визначає людину як особистість, спрямовує
роботу її інтелекту. Виховання «чутливості до слова» та його
відтінків — одна з передумов гармонійного розвитку особис-
тості. Викладання мови — це «виховання розуму, формування
думки, копітке різьблення й ліплення найтонших рис духовно-
го обличчя людини».
Національні риси мовної особистості розпізнаються у твор-
чому перетворенні й вербалізації світу індивідуумом. У «На-
вчально-виховній концепції вивчення української (державної)
мови» (1994) С. Я. Єрмоленко і Л. І. Мацько стверджують, що
«мовна особистість — це той носій мови, який не лише володіє
сумою лінгвістичних знань (знає поняття й відповідні правила)
чи репродукує мовну діяльність, а й має навички активної ро-
боти зі словом. Підвалини мовної особистості — пробудження
індивідуальної мовотворчості, таке засвоєння мови, яке забез-
печує вільне самовираження особистості у різних сферах люд-
ського спілкування». Кожен мовець — це насамперед актив-
ний суб’єкт пізнання, наділений індивідуальним і соціальним
досвідом, на основі якого він здійснює комунікацію з іншими
теорія лінгвостилістики 131
носіями мови, безперервно словесно перетворює доступний
для його сприйняття об’єктивний світ. Враховуючи це, автори
концепції запропонували переорієнтувати зміст неперервної
освіти із дисципліни «Українська мова» на комунікативно-
прагматичну мету. У цей період у державному стандарті мовної
освіти актуалізовано поняття мовної особистості й наголошено
на потребі формування саме в загальноосвітній школі сучасної
мовної особистості.
Лінгводидактичний підхід до студіювання проблеми мов-
ної особистості продовжує превалювати в останнє десятиліття
ХХ ст. і на початку ХХІ ст. В. Я. Мельничайко, М. С. Вашулен-
ка, А. М. Богуш, М. І. Пентилюк, О. М. Семеног та ін. У 1997 р.
поняття мовна особистість уведено у навчальну програму з
курсу «Культура мови» для філологічних факультетів вищих
навчальних закладів України. У монографіях, навчальних по-
сібниках, статтях на сторінках фахових періодичних видань за-
кцентовано увагу на аспектах формування мовної особистості.
Зокрема, Л. І. Мацько виокремлює найважливіші складники
мовної особистості: 1) мовнокомунікативні суспільні запити,
мотиваційні потреби і досконалі компетенції; 2) ґрунтовні мов-
ні знання і мобільність їх використання; 3) мовна свідомість
і усвідомлення себе мовними українськими особистостями;
4) національна культуровідповідність мовної особистості;
знання концептів і мовних знаків національної культури;
5) мовна здатність і мовна здібність; мовне чуття, мовний смак;
6) усвідомлена естетична мовна поведінка, мовна стійкість.
У 2008 році опубліковано колективну монографію «Форму-
вання мовної особистості на різних вікових етапах», у якій по-
дано систему принципів, чинників, педагогічних умов і мето-
дів, спрямованих на формування мовної особистості на різних
вікових етапах (від дошкілля до дорослого віку в різних умовах
діяльності).
Поняття мовна особистість увійшло у метамову сучас-
ної лінгвостилістики також в аспекті вивчення мовотворчості
письменників, оцінювання їхнього внеску у розвиток україн-
ської літературної мови (див.: Єрмоленко С. Я. Формування
української мовної особистості // Українознавство. — 2010. —
№ 1 (34). — С. 120-123).
Культура слова №77’ 2012132
Про закріплення терміна мовна особистість у метамо-
ві культури мови і лінгвостилістики свідчить його фіксація у
«Короткому тлумачному словнику лінгвістичних термінів»
(2001) за редакцією С. Я. Єрмоленко: «Мовна особистість —
поєднання в особі мовця його мовної компетенції, прагнення
до творчого самовираження, вільного, автоматичного здійснен-
ня різнобічної мовної діяльності. Мовна особистість свідомо
ставиться до своєї мовної практики, несе на собі відбиток сус-
пільно-соціального, територіального середовища, традицій ви-
ховання в національній культурі». Порівняймо, трактування,
яке наводить О. О. Селіванова в термінологічній енциклопедії:
«Мовна особистість — іманентна ознака особистості як носія
мови й комуніканта, що характеризує її мовну й комунікативну
компетенцію та реалізацію їх у породженні, сприйнятті, розу-
мінні й інтерпретації вербальних повідомлень, текстів, а також
в інтерактивній взаємодії дискурсу». Ця дефініція відображає
функціонування терміна у парадигмі комунікативної лінгвісти-
ки, тобто розширює горизонти його застосування. У вимірах
комунікативної лінгвістики репрезентує своє бачення мовної
особистості Івана Франка також Т. А. Космеда («Комунікатив-
на компетенція Івана Франка»).
Поняття мовної особистості нерозривно пов’язане з по-
няттям мовної свідомості. На думку Л. І. Мацько, мовна осо-
бистість — це «узагальнений образ носія мовної свідомості,
національної мовної картини світу, мовних знань, умінь і нави-
чок, мовних здатностей і здібностей, мовної культури і смаку,
мовних традицій і мовної моди». С. Я. Єрмоленко в моногра-
фії «Нариси з української словесності (стилістика та культура
мови)» розглядає національно-мовну свідомість як структуро-
ване поняття, що складається з таких компонентів: «а) мова як
національна самоідентифікація особистості (цей показник ви-
являється не завжди чинним, правомірним); б) мова як картина
світу, як відбиття природного стану існування її носіїв; в) мова
як просторовий і часовий вимір національної культури; г) мова
як видимий, наочний знак і універсальний засіб єдності етносу».
Одне з останніх досліджень феномену мовна свідомість —
праця П. О. Селігея «Мовна свідомість: структура, типологія,
виховання» (К., 2012). На основі ціннісного критерію автор
теорія лінгвостилістики 133
розробляє типологію рівнів мовної свідомості й зазначає, що
людина з високою мовною свідомістю є зрілою мовною осо-
бистістю, якій властиве активне, зацікавлене, відповідальне
ставлення до мови. Висока мовна свідомість забезпечує опір-
ність до мовного безкультур’я та нігілізму, сповідує культ рідної
мови, виступаючи таким чином запорукою мовної стійкості.
Отже, проблема мовної особистості перебуває у центрі
досліджень учених різних наукових сфер: мовознавства, пси-
холінгвістики, лінгводидактики, культурології. Термін мовна
особистість можна назвати інтердисциплінарним, водночас
це одне з ключових понять у галузі культури мови, лінгвости-
лістики, комунікативної лінгвістики.
|