"Новий словник епітетів української мови": до корпусу поетичної мови
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2012
|
| Назва видання: | Культура слова |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110251 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | "Новий словник епітетів української мови": до корпусу поетичної мови / С. Бибик // Культура слова. — 2012. — Вип. 77. — С. 64-72. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-110251 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1102512017-01-02T03:02:27Z "Новий словник епітетів української мови": до корпусу поетичної мови Бибик, С. Постаті українських мовознавців. С. Я. Єрмоленко 2012 Article "Новий словник епітетів української мови": до корпусу поетичної мови / С. Бибик // Культура слова. — 2012. — Вип. 77. — С. 64-72. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110251 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Постаті українських мовознавців. С. Я. Єрмоленко Постаті українських мовознавців. С. Я. Єрмоленко |
| spellingShingle |
Постаті українських мовознавців. С. Я. Єрмоленко Постаті українських мовознавців. С. Я. Єрмоленко Бибик, С. "Новий словник епітетів української мови": до корпусу поетичної мови Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Бибик, С. |
| author_facet |
Бибик, С. |
| author_sort |
Бибик, С. |
| title |
"Новий словник епітетів української мови": до корпусу поетичної мови |
| title_short |
"Новий словник епітетів української мови": до корпусу поетичної мови |
| title_full |
"Новий словник епітетів української мови": до корпусу поетичної мови |
| title_fullStr |
"Новий словник епітетів української мови": до корпусу поетичної мови |
| title_full_unstemmed |
"Новий словник епітетів української мови": до корпусу поетичної мови |
| title_sort |
"новий словник епітетів української мови": до корпусу поетичної мови |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Постаті українських мовознавців. С. Я. Єрмоленко |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110251 |
| citation_txt |
"Новий словник епітетів української мови": до корпусу поетичної мови / С. Бибик // Культура слова. — 2012. — Вип. 77. — С. 64-72. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT bibiks novijslovnikepítetívukraínsʹkoímovidokorpusupoetičnoímovi |
| first_indexed |
2025-07-08T00:21:14Z |
| last_indexed |
2025-07-08T00:21:14Z |
| _version_ |
1837036036613472256 |
| fulltext |
Культура слова №77’ 201264
Світлана Бибик
«новий словниК еПітетів
уКраЇнсьКоЇ мови»:
До КорПусу ПоетиЧноЇ мови
Світе ясний! Світе тихий!
Світе вольний несповитий!
(Тарас Шевченко)
І замалий і неширокий
Цей світ без берега і меж.
(Микола Вінграновський)
Словник поетичної мови — це світ просторово-часових,
індивідуальних та національних світів, це тепла впорядкована
хата українського лексикону, вкоріненого в традицію худож-
ньо-образного вживання. Тому наведені рядки епіграфів, які
використано й на обкладинці «Нового словника епітетів укра-
їнської мови» (2012 рік), не випадкові: тут зафіксовано й пред-
ставлено основний склад безберегого (динамічного, широко-
го, тематично й часово зумовлюваного) словника мови поезії,
прози, публіцистики, відкритого для розширення. Не завжди
крапка в кінці переліків означень свідчить про завершеність,
закритість ряду — авторська словотворчість також безберега,
вільна, та й так звані логічні, традиційні, усталені означення
також підвладні часовим змінам — архаїзуються, старіють і
оновлюються, закріплюються в традиційних оцінних виразах
(напр., земля радянська, чорнобильська; життя американ-
ське, європейське; часи Божі, кризові тощо).
Основа такої лексикографічної праці — словосполучення як
мінімальний контекст, який передає, ословлює, сконцентровує,
зберігає в собі культурну інформацію. Усе, що нас оточує, що
ми оцінюємо в мові, перевтілюється у граматично й семантич-
но поєднані слова: зовнішній світ реальності переводиться у
лінгвістичний механізм його означення, характеристики, мар-
кування або й просто виділення чогось із потоку зовнішньої та
внутрішньої психологічної інформації. В оцінній характерис-
тиці культури задіяні складні мисленнєві операції, схеми, які
здійснює кожний член етнокультурної спільноти.
Постаті українських мовознавців. с. я. єрмоленко 65
Образне пізнання реальності за допомогою «замісників»
традиційних номінацій реалій довкілля є необхідною переду-
мовою художнього мовомислення, яке виформовує художнє
значення, конкретно-чуттєві ознаки в концептуальному ядрі
слова. За Б. О. Ларіним, типологія художнього значення слова
в образному уявленні нагадує піраміду, підніжжя якої утворю-
ють слова з номінативним значенням, вище розташовані сло-
ва, які включені в різні типи образної реальності, а на верхівці
опиняються одиниці з естетичним значенням, які виростають
з простих уживань, узагальнюючи їх найбільш вагомі худож-
ні якості (Ларин Б. А. Эстетика слова и язык писателя. —
Л., 1974. — С. 36).
Одним із різновидів словосполучення є епітет, за яким мож-
на ідентифікувати стиль, настрій, експресію, емоції висловлю-
ваного. У художній мові — це ключовий компонент її образ-
ності, асоціативності. Естетична цінність мови в будь-якому з
її функціонально-стильових різновидів, зауважує С. Я. Єрмо-
ленко, «залежить від ролі епітетних, означальних слів. Ряди
логічних, аналітичних епітетів відбивають закономірний процес
пізнання явищ, їх упорядкування в науковій картині світу. І все-
таки найцікавішу інформацію про семантичну динаміку епітетів
дає нам художній стиль» (Єрмоленко С. Я. Передмова // Слов-
ник епітетів української мови / [автори-укладачі: С. П. Бибик,
С. Я. Єрмоленко, Л. О. Пустовіт]; за ред. С. Я. Єрмоленко. —
К., 1998. — С. 4). За епітетами простежується розвиток об-
разного мовомислення письменника, часу, зміна естетичних
оцінок, цінностей буття, вплив ліричних та епічних джерел на
художні тексти та ін., що привносять у той чи той мовний знак
додаткову, конотативну інформацію.
Теоретичне опрацювання структурно-семантичних особли-
востей одиниць мови неможливе без урахування специфіки їх
уживання та окреслення типології їх відношень, зв’язків у тек-
сті, що передають певну інформацію та виражають суб’єктивну
модальність автора.
Сучасна лексикографія не може вже обходитися без опори
на опрацювання певних лінгвістичних корпусів, адже що біль-
ше матеріалів долучено до аналізу, то вища вага висновків і рі-
вень їх достовірності, це значно економить зусилля порівняно
Культура слова №77’ 201266
з традиційною технологією збирання прикладів вручну. На часі
створення корпусів писемної (художні, мемуарні, публіцистич-
ні, наукові, релігійні тексти) та усної (повсякденно-побутової
та публічної) української мови. У цій системі має зайняти чіль-
не місце корпус поетичної мови власне як частковий корпус
художніх текстів. Відсутність корпусу національної мови галь-
мує ряд проектів у галузі історичної, авторської лексикографії
та словників із функціональним аспектом, зокрема словника
епітетів, зробленого на широкій джерельній базі.
За останні двадцять років підготовлено велику кількість
дисертаційних праць, присвячених дослідженню поетичної
мови, в яких нерідко є додатки-покажчики, словнички слово-
вживання, наприклад, епітетів — одних із основних засобів
асоціативно-образного зображення реальності, конкретно-чут-
тєвого впливу на читача. Роботи у сфері лінгвопоетики при-
свячені безпосередньому, цілеспрямованому аналізові структу-
ри, семантики, стилістичних функцій епітетів як визначальної
ознаки ідіостилів, жанрових різновидів стилів тощо, співвідно-
шення традиційного та індивідуально-авторського в іменнико-
во-прикметникових словосполученнях.
Робота з епітетами — це робота з певними мікроконтекста-
ми, синтагмами, розміченими текстами, з яких дослідник-лінг-
востиліст, лексикограф вибирає іменниково-прикметникові
словосполучення з мовно-естетичним чи логіко-поняттєвим
змістом, для ідентифікації семантики яких достатньо слово-
сполучення, частини чи цілого речення, строфи або ж усього
віршового тексту, певної частини прозового, публіцистичного,
драматичного, наукового твору.
Для лексикографічного опрацювання епітетів мінімаль-
ним поетичним контекстом є словосполучення — зі звичним,
усталеним поєднанням слів чи з так званим поетичним, тобто
таким, що засвідчує нову сполуку слів національної мови: «Го-
ловною функціональною і конструктивною ознакою незвичних
словосполучень є їхнє естетичне значення, тобто термін пое-
тичне словосполучення найбільш прийнятний» (Пустовіт Л. О.
Словник української поезії другої половини ХХ століття. —
К., 2009. — с.180). Якщо у «Словнику епітетів української
мови» (Словник епітетів української мови / [автори-укладачі:
Постаті українських мовознавців. с. я. єрмоленко 67
С. П. Бибик, С. Я. Єрмоленко, Л. О.Пустовіт]; за ред. С. Я. Єр-
моленко. — К.: Довіра, 1998. — 431 с.; далі — Словник) роз-
різнено загальномовні, традиційні та оригінальні епітети, то
останні в «Новому словнику епітетів української мови» (Єрмо-
ленко С. Я., Єрмоленко В. І., Бибик С. П. Новий словник епі-
тетів української мови. — К.: Грамота, 2012. — 488 с.; далі —
Новий словник) виокремлені під гаслом індивідуально-автор-
ські епітети.
У словнику епітетів вибрані з поетичного корпусу (чи з пое-
тичної картотеки) словосполучення засвідчують синтаксичний
механізм змін поетичної семантики, узалежнений від мовно-
естетичної настанови висловлення. Через це у такому реєстрі
поетичних синтагм варто відокремлювати вживання епітета в
метафоричному поетичному словосполученні, у структурі по-
рівняння, фразеологізму, а не обмежуватися лише розмежуван-
ням означальних слів за семантикою, за «узвичаєністю — не-
звичністю», структурою та образністю. У зв’язку з цим зміне-
но структуру словникової статті, яка була у Словнику. Так, у
Новому словнику окремо виділено епітети, що вживаються у
структурі:
• порівняння: Стояла хата, наче мати боса, по самі вікна у
тумані снів (Н. Давидовська); О, Львове, батьку мій камінний
(Д. Павличко);
• іменникової метафори: А як вечір срібними човнами Про-
пливе між парами в саду — Над твоїми чистими думками Зір-
кою щасливою зійду (Б. Олійник); Дзвінка безодня над землею
чолом задуманим горить (В. Сосюра).
Таке розмежування має науковий інтерес для вивчення пси-
хологічного і логічного погляду на епітет, процесів переорієн-
тації, перетворення у внутрішній формі тропа, адже «категорія
перетворення — конститутивна ознака художньої мови як ну-
льової точки естетичного відліку. Вивчити способи перетворен-
ня (зокрема словоперетворення) — означає пізнати «механізм»
поетичної мови» (Пустовіт Л. О. Зазнач. праця. — С. 182).
Епітети — поліфункціональні одиниці мови, вони поєд-
нують оцінно-естетичне, образотворче, емоційно-експресив-
не призначення та комунікативно-прагматичне стереотипне
в культурі масмедійного, науково-освітнього повсякдення.
Культура слова №77’ 201268
Вперше у працях В. П. Григор’єва та монографіях, виконаних
за його редакцією, було обґрунтовано необхідність розвитку й
удосконалення поетичної лексикографії, розкрито принципи
відбору для лексикографічного опису образних одиниць, зо-
крема словосполучень.
У російській та українській лінгвопоетиці багато уваги
було приділено визначенню статусу ключового слова-образу
поетичної синтагми та його ролі як фразового ядра в моделі
поетичного слововживання (С. Я. Єрмоленко, Л. О. Пустовіт,
Л. О. Ставицька, А. К. Мойсієнко та ін.). За семантикою ключо-
вих слів прийнято розрізняти словосполучення на позначення
зовнішності, внутрішнього стану людини, явищ природи, акус-
тичного, зорового, одоративного тощо сприйняття довкілля.
Саме репрезентанти цих груп складають основу заголовкових
слів реєстру словника епітетів: у Словнику їх 301, а в Новому
словнику додано ще 66. Зокрема абрикос, акація, атмосфера,
бандурист, батьківщина, брат, верба, весілля, випадок, від-
чай, військо, врожай, вулиця, гори, гріх, груша, двері, дерево,
дитина, діти, дочка, дружина. жаль, зерно, зміст, казка, липа,
листя, люди, мить, місто, молодиця, молодість, ніс, ноги, об-
раз, пальці, парубок, питання, плечі, погода, постать, при-
рода, промінь, пшениця, рід, родина, світ, сім’я, сльоза, спів,
течія, українець, хлопець, хода, церква, чоло, юнак, явір та ін.
Окрім таких загальних теоретичних положень, що визна-
чають структуру лексикографічної праці з функціональним
аспектом, варто виділити коло проблем, які можуть бути окрес-
лені на цій базі корпусу поетичної мови. Насамперед те, що
словник епітетів об’єднує поетичні мікроконтексти різних
часових відтинків — від І. Котляревського до наших днів,
що уможливлює погляд на поетичну мову як на живий дина-
мічний організм у контексті історії літературної мови та змі-
нюваність типів означень, супроводжуваних ними оцінок до
заголовкових слів.
У словнику поетичної мови актуальні також аспекти украї-
но- та людиноцентризму. Наприклад, в одній із публікацій про
цей словник С. Я. Єрмоленко написала: «Серед заголовкових
слів Україна, Дніпро, Київ — знакові для українців слова, озна-
чуваність яких пов’язана з національно-мовним світоглядом,
Постаті українських мовознавців. с. я. єрмоленко 69
особливостями сприймання національного простору й верба-
лізацією його в мові. Ідея україноцентризму яскраво виявилася
у кількісних характеристиках заголовкового поняття Україна:
у Новому словнику зафіксовано 311 епітетів-означень проти
72 у попередньому словникові» (Єрмоленко С. Я Новий слов-
ник епітетів української мови // Лексикографічний бюлетень. —
2009. — Вип. 18. — С. 7).
У словнику мови поезії номінації батько, мати, брат, се-
стра, баба, бабуся, дитина, діти, дід, жінка, чоловік, юнак —
це слова із глибинною традицією народнопісенного, народ-
нопоетичного та поетичного літературного асоціативно-об-
разного вживання, пор. традиційні, індивідуально-авторські
епітети та означення у структурі порівняння до лексеми ‘дід’:
Під хатою дідусь сивенький Сидить (Т. Шевченко); Між ву-
ликами порався сухенький безбородий і безвусий, традиційно
солом’янобрилий дідусь (М. Босак); Попід горою, яром, долом,
Мов ті діди високочолі, Дуби з гетьманщини стоять (Т. Шев-
ченко). Щодо їхнього означення можна підкреслити, що «через
характерні епітети вимальовується прикметниково-означальне
поле зовнiшностi людини, оцiнюваної українцями. Національ-
ні особливості бачення вроди (жiночої, чоловічої) віддзерка-
люють поняття, вербалізовані в словах-оцiнках, словах-озна-
ченнях» (Там само. — С. 8)
Важлива теоретична і практична проблема — дифузність
меж поетичної мови. Здавалось би, у такому типі словника
немає місця функціонально-стильовим ремаркам. Натомість
і Словник, і Новий словник — це зібрання означальних сло-
вовживань, у яких засвідчено роль функціональних конотацій
прикметників, дієприкметників в українському мовно-націо-
нальному просторі. І знаками конотованості є, зокрема, ремар-
ки розм. (розм., зневажл.), прост., нар.-поет., поет.
Щодо слів із позначкою розм., то вони насамперед є знаками
народнорозмовної основи естетичної норми української літера-
турної мови. Ця ремарка засвідчує зв’язок слова із невимуше-
ною розмовно-побутовою мовою, яка трансформується в мові
художньої літератури, переважно у прозовому тексті. Пор. такі
розмовні прикметники у Новому словнику: розм.: придуркува-
те обличчя (С. 256), шикарна ніч (С. 251), нікудишня пам’ять
Культура слова №77’ 201270
(С. 267), празникова робота (С. 300), нікудишня розмова
(С. 304), страшна сила (С. 328), гонористе серце (С. 325).
Щоправда, далеко не завжди можна побачити й відчути
їхнє функціонування в тому чи тому контексті, оскільки авто-
ри-укладачі прагнуть показати в дібраних цитатах позитивно
оцінені явища, естетично довершені словообрази, індивідуаль-
но-авторську оригінальність поетичних словосполучень.
Окрема група розмовних епітетів — це сфразеологізовані
словосполучення із зниженою конотацією, як-от: лайл. (чорто-
ва робота (С. 282)), вульг. (суча баба (С. 17)). Ці експресиви в
певній семантичній групі можуть утворювати цілі синоніміч-
ні мікрогрупи: баба — бісова, вража, клята, суча, чортова
(С. 17). У Новому словнику вони не проілюстровані, подані
як усталені означення. У попередньому ж виданні процитова-
ні: Іван з пересердя аж сплюнув: Не чортова баба? А скажи,
що десь принесли сіль чи гас, бігцем, як шістнадцятка, побі-
жить (М. Стельмах), настрій — мерзотний, паршивий, соба-
чий (С. 243).
Як бачимо, розмовні епітети — джерело експресивнос-
ті фразеологізмів. Відірвані, відмежовані складниками лек-
сикографічного тексту від слова, з яким вони фразеологічно
зв’язані в мові, у статті словника епітетів такі прикметники
стають «квантами знання», імпліцитно виражають певну об-
разну асоціацію, культурно-національну конотацію, вони є
культурно зумовленими (В. Д. Ужченко). Так, у реєстрі по-
етичного словника є лексеми пам’ять і розум. У ФСУМ за-
фіксовано фразеологізм коротка пам’ять ‘хто-небудь має
здатність швидко забувати’ (С. 606). У Новому словнику
подано епітетні ряди до слова пам’ять, у яких є «уламки»
розмовних фразеологічних одиниць — дірява, дівоча, дурна,
куряча (С. 267). Так само Словник доповнює синонімічний
ряд до засвідченого у ФСУМ фразеологізму курячий розум
‘хто-небудь розумово обмежений, нездатний логічно, тве-
резо мислити’ (С. 759). Це сфразеологізовані розмовні при-
кметники бабський, телячий (С. 307) із зневажливо-іроніч-
ною конотацією. У Словнику була така ілюстрація: От коли
я подумаю своїм бабським розумом, то чого занадто бага-
то люди людей ворогами роблять (М. Стельмах). Такі епіте-
Постаті українських мовознавців. с. я. єрмоленко 71
ти варто зарахувати до звичайних, побутових, об’єднаних в
окремий перелік.
Компоненти словника епітетів — це й розмовні емоційно-
експресивні означення, що виражають інтенсивність конкрет-
ної ознаки, яку називає мотивувальне слово. Зокрема, такі роз-
мовні прикметники входять у систему семантичної групи на
позначення зовнішності людини, де однією з ключових є назва
обличчя — бровате, мордате, носате, щокате (С. 253). На-
приклад: Його носате обличчя і досі мертвотно перекривлене
страшною напругою (М. Стельмах). Вони продуктивні в роз-
мовній, художній мові, їм властива аксіологічність, але в за-
гальномовному словнику ці прикметники не мають ремарки
розм. Так само не марковані слова з відтінком розмовності, яку
створюють характерні словотворчі афікси (-уват-, -лив-): про-
стакувате обличчя (С. 256).
Ряд означень — це прикметники, що вживаються у пере-
носному значенні та в семантиці мають виразний експресив-
ний компонент, як-от: жахлива сила (С. 327), базарна розмова
(С. 304), скажена пам’ять (С. 267), скажена кров (С. 204), за-
яложене ім’я (С. 177), кислий настрій (С. 243). Наприклад:
Скажену пам’ять мав його батько (М. Стельмах).
Відзначаємо також, що в Новому словнику, як і в попере-
дній праці, є концептуальні розмовні прикметники, повторю-
вані в кількох словникових статтях. Це одиниці з емоційно-екс-
пресивною розмовністю, інтенсифікатори смислу (дикий —
аплодисменти, ненависть, сон, туга, розпач, пісня, радість,
холод, цікавість; пекельний — дорога, праця, ніч, спека; здо-
ровий (‘великий, сильний’) — руки, село, полум’я, хустка, чо-
вен, чоловік; собачий (‘надзвичайно сильний’) — туга, холод),
носії аксіологічної семантики зі знаком «—» (бісовий, чорто-
вий, чортячий, диявольський — баба, робота, завірюха, спека,
холод; собачий (‘дуже тяжкий’) — вдача, доля, настрій, сер-
це, смерть, старість; звіриний, звірячий — обличчя, сила, не-
нависть, серце). Наприклад: — Марку! Швидше самовара! У
мене тут чортячий холод… (У. Самчук); Рибалки вдарили по
воді плиском байбаками, і здоровий човен полинув по лимані,
неначе птиця по небі (І. Нечуй-Левицький). Такий перелік за-
свідчує певну емоційно-оцінну основу культурного знання, ху-
дожнього значення розмовності.
Культура слова №77’ 201272
Отже, розмовні прикметникові означення у Словнику та Но-
вому словнику відображають певні емоційно-ціннісні регістри
слововживання у художньому дискурсі. Національно-культур-
на інформація, надана в цих лексикографічних працях, має
аксіологічне наповнення, відображає шкалу стилістичних від-
тінків розмовності, є віддзеркаленням проблем ремаркування
розмовної лексики в лексикографічній практиці. Розмовно-по-
бутова мова як компонент повсякденної культури — це сфера
продукування експресивних вторинних номінацій у соціально-
історичному контексті. Образні стрижні словників концепту-
ально наснажені. Художнє значення лексем поетичного слов-
ника постає не лише як актуалізоване предметно-поняттєве
мовно-естетичне наповнення конкретної мовної одиниці, а й
як модифікове сценарними, жанрово-стильовими чинниками.
Тобто воно є не лише високе, естетичне, «красиве», а й емо-
ційно-знижене, ужитково-побутове, — із широким спектром
культурних конотацій.
Внутрішня форма словника епітетів репрезентує широке
коло теоретичних і практичних проблем у сучасній лінгвістиці,
скоординованих з історією літературної мови, історичною сти-
лістикою, лексикологією, лексичною семантикою, лінгвокуль-
турологією, теорією поетичної мови, пов’язаних із його укла-
данням та практичним застосуванням і вивченням.
Сергій Чемеркін
Про оДну тезу
в уКраЇнсьКій лінгвостилістиці
2001 року в одному з періодичних видань Київського на-
ціонального університету ім. Т. Шевченка з’явилася стаття
С. Я. Єрмоленко «Сучасні проблеми дослідження літературної
мови», основну ідею якої можна представити так: сучасна мов-
на практика корегує аксіоматичну досі тезу про те, що взірці
|