Інтонаційна виразність наукового мовлення
Збережено в:
| Дата: | 2013 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2013
|
| Назва видання: | Культура слова |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110452 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Інтонаційна виразність наукового мовлення / Н. Вербич // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 168-176. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-110452 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1104522017-01-05T03:03:10Z Інтонаційна виразність наукового мовлення Вербич, Н. Усна мова. Вимова. Наголос 2013 Article Інтонаційна виразність наукового мовлення / Н. Вербич // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 168-176. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110452 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Усна мова. Вимова. Наголос Усна мова. Вимова. Наголос |
| spellingShingle |
Усна мова. Вимова. Наголос Усна мова. Вимова. Наголос Вербич, Н. Інтонаційна виразність наукового мовлення Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Вербич, Н. |
| author_facet |
Вербич, Н. |
| author_sort |
Вербич, Н. |
| title |
Інтонаційна виразність наукового мовлення |
| title_short |
Інтонаційна виразність наукового мовлення |
| title_full |
Інтонаційна виразність наукового мовлення |
| title_fullStr |
Інтонаційна виразність наукового мовлення |
| title_full_unstemmed |
Інтонаційна виразність наукового мовлення |
| title_sort |
інтонаційна виразність наукового мовлення |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Усна мова. Вимова. Наголос |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110452 |
| citation_txt |
Інтонаційна виразність наукового мовлення / Н. Вербич // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 168-176. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT verbičn íntonacíjnaviraznístʹnaukovogomovlennâ |
| first_indexed |
2025-07-08T00:37:07Z |
| last_indexed |
2025-07-08T00:37:07Z |
| _version_ |
1837037024374161408 |
| fulltext |
культура слова №78’ 2013168
У вимові деяких слів спорадично зафіксовано ненормативні
явища асиміляції приголосних (Десь у дві тищі другому по-
чали працювати ну / в такому акустичному форматі) і яви-
ще «шокання» (Шось / ну / звичайно / там впливає / тому шо
помінявся лайфстайл; П’ять років тому / мені здається / шо
молодь була ше більш активна / ше на хвилі тих політичних
подій / які відбувалися).
Отже, усна публіцистична мова радіоефіру засвідчує, що її
статус мови «тут і зараз» спричинює зростання кількості «від-
хилень від норм», таких маркерів усності, як елементи т. зв.
надлишковості, хезитації, мовні огріхи. Останні можна квалі-
фікувати як елементи розмовності, спричинені наближенням
комунікації у прямому ефірі, або наживо, до повсякденно-
практичних звичних конструкцій, стереотипів.
Наталія Вербич
інтонаційна виразність
наукового Мовлення
Відомо, що 75% життя людини — це спілкування. Саме від
комунікативних навичок залежить успішність особи в різних
життєвих ситуаціях. Ефективність публічного мовлення як
різновиду усної комунікації зумовлена низкою чинників. Ком-
позиційно-стилістичної стрункості публічного виступу промо-
вець досягає, членуючи текст на тематично завершені, логічно
послідовні частини. А втім, багато важать в усному спілкуван-
ні просодичні засоби мови. У більшості видань, присвячених
питанням результативної комунікації, наведено твердження
А. Меєрабіана, що ґрунтується на експериментальних даних:
неемоційне вербальне спілкування (позбавлене змін мелоди-
ки, логічних акцентів, виголошене на тому самому тональному
рівні з однаковим ступенем гучності) інформативне лише на
7%; значущість слів, вимовлених із додаванням звукових не-
вербальних сигналів (інтонації) становить 38%. Отже, трети-
усна мова. вимова. наголос 169
ну від почутого слухач усвідомлює та запам’ятовує, якщо під
час спілкування мовець виділяє за допомогою голосу важливі
сегменти тексту, використовує різноманітні паузи, зміни тону,
гучності, темпу вимовляння тощо. Отже, інтонація виявляєть-
ся одним із дієвих засобів впливу на людину. Саме природність
інтонації, її відповідність ситуації спілкування є головним чин-
ником переконливого мовлення.
Недостатнє вивчення окремих аспектів інтонації україн-
ського усного мовлення обмежує вироблення чітких і одно-
значних критеріїв, які б стали основою виділення інтонаційних
одиниць, що беруть участь у реалізації емоційності, прагмати-
ки тексту тощо.
Нашу увагу привернув жанр наукової доповіді. Неоднора-
зово доводилося спостерігати, як залежить сприймання змісту
доповіді від майстерності промовців.
Наукова доповідь, що має структурно-семантичні, комуні-
кативно-прагматичні особливості (А. П. Коваль, Н. Ф. Непий-
вода, Г. С. Онуфрієнко), суттєво відрізняється від художнього,
офіційно-ділового, публіцистичного, побутового мовлення,
оскільки головна мета цього усного жанру — якнайточніше,
логічно та максимально доказово висловити свої думки. Типові
риси наукової мови — чітка, логічна структура; об’єктивність
викладу; абстрактність; термінологічність; інформаційна, ло-
гічна, спонукальна насиченість тощо.
Наукові доповіді, виголошені на конференціях, кваліфікує-
мо як квазіспонтанні публічні виступи, протиставлені спонтан-
ному непідготовленому мовленню й читанню. Під поняттям
«квазіспонтанного» розуміємо виступ, який мовець попередньо
готує, але не читає, а виголошує, хоча може зачитувати окремі
фрагменти (переважно відомості, де є визначення, цифри, ци-
тати тощо). Особливість цього різновиду публічної комунікації
зумовлена, з одного боку, заздалегідь продуманою, чіткішою,
порівняно зі спонтанним мовленням, структурно-логічною та
композиційною організацією, а з другого, — намаганням мов-
ця викладати матеріал невимушено, щоб виступ нагадував без-
посереднє спілкування.
Одна з обов’язкових передумов успішного виголошення
публічної промови — професійне володіння технікою мовлен-
культура слова №78’ 2013170
ня, тобто уміння керувати диханням, добре поставлений голос,
бездоганна дикція, дотримання всіх орфоепічних норм україн-
ської мови. Серед інтонаційних параметрів, які безпосередньо
пов’язані з виразністю та ефективністю усного мовлення, най-
частіше виокремлюють гучність, темп, паузальне членування
та мелодійне оформлення.
Гучність потрактовують як суб’єктивне сприйняття сили
звука. Зазвичай під час аналізу оперують трирівневою шкалою
гучності мовлення: тихе — нормальне — голосне. Ці різнови-
ди мають відносний характер, їх фіксують, порівнюючи з се-
реднім рівнем гучності, що властивий певному мовцеві у кон-
кретній комунікативній ситуації.
Відомо, що, виступаючи перед аудиторією, треба говорити
голосно, виразно; тихе мовлення є недоліком публічного ви-
ступу. Якщо промовець хвилюється, відчуває страх перед ауди-
торією, йому варто почати говорити голосніше, ніж зазвичай,
сконцентруватися на чіткому вимовлянні звуків. Психологи
твердять, що такий прийом (чіткість вимовляння й підвищена
гучність) свідчить про рішучість, упевненість мовця. Відпо-
відно спрацьовує зворотний зв’язок: зосередження на виразно-
му промовлянні тексту допомагає заспокоїтись, упевнитися у
собі. Проте треба пам’ятати, що дуже голосне мовлення, яке
не змінюється за рівнем упродовж усієї промови, сприймають
як авторитарне, а промовця, який так говорить, — як людину,
що хоче нав’язати свою думку, не здатна або не бажає почути
інший погляд. Вадою виголошення наукової доповіді відзнача-
ють і «театральне вимовляння» — постійні зміни рівня гучнос-
ті від дуже тихого до дуже голосного, не пов’язані зі змістом
виступу та вагомістю окремих його частин.
Зауважмо, що у виступах, відзначених позитивними оцінка-
ми, ступінь гучності не лишається незмінним. Зокрема, спосте-
рігаємо послідовне збільшення гучності в семантично вагомих
сегментах тексту, однак зафіксовано лише поодинокі випадки
збільшення рівня гучності усієї ключової фрази порівняно із
сусідніми. Частіше промовець голосніше вимовляє початок ви-
словлювання, що містить важливу інформацію. Якщо фраза по-
чинається словами на зразок отже, а тому, чому так, тобто,
але, то саме їх промовець вимовляє голосніше, привертаючи
усна мова. вимова. наголос 171
в такий спосіб увагу до інформації. Крім цього, за допомогою
зміни гучності (переважно збільшення її рівня) виділено окре-
мі семантично вагомі слова. При цьому помічено, що такий
прийом не повторюється в сусідніх фразах. У малоефективних
виступах спостерігаємо послідовне підвищення гучності на
перших фразах кількох фоноабзаців (під час слухового аналі-
зу цю рису відзначено як маркер початку надфразної єдності)
або ж постійне виокремлення ключового слова через голосні-
ше його вимовляння. Однак повторюваність такого виділення
зумовлює сприйняття інтонації тексту як монотонної.
Важлива ознака публічного виступу — часова характерис-
тика, оскільки темп найбільшою мірою пов’язаний зі зміс-
том висловленого. Серед інтонаційних засобів темп є не лише
семантично важливим елементом мовлення — засобом роз-
різнення мовцем важливої / менш важливої інформації, але й
стилістичним (маркер фоностилістичних типів усних вислов-
лювань), логіко-комунікативним (розрізняє комунікативні типи
речення) та емоційно-модальним (відіграє важливу роль у пе-
редаванні емоційних станів мовця та експресії тексту).
Публічне мовлення має бути середнім за швидкістю, із се-
мантично умотивованими змінами. У науковій доповіді при
перевазі нормального темпу спостерігаємо пришвидшення
темпу на повторах, коментарях, відступах, прикладах, і впо-
вільнення вимовляння на ключових фразах, висловлюваннях,
що містять висновки, узагальнення тощо. У зв’язку з тим, що
промовцеві постійно доводиться констатувати факти, наводити
аргументи, пояснювати, темп його мовлення змінюється. Зміна
темпу впливає на аудиторію, активізує увагу слухачів. Надто
сповільнений темп не дає змоги виділити головне і другорядне,
з’ясувати, яка інформація, яка частина повідомлення містить
основну думку виступу. Швидке мовлення потребує надмірної
уваги, що втомлює, і, як наслідок, людина перестає слухати
мовця. Крім цього, невмотивоване прискорення темпу доповіді
зумовлює порушення орфоепічних норм, особливо щодо ар-
тикуляційного послаблення звуків, посилення асимілятивних
явищ, редукції голосних і приголосних у широкому розумін-
ні цього слова — аж до повного випадіння окремих звуків і
складів. Отже, сповільнення або прискорення темпу в тексті
культура слова №78’ 2013172
наукової доповіді має бути вмотивоване логічною доцільністю,
підкресленням смислової ваги висловленого.
На підставі аналізу швидкості вимовляння доповідей, оціне-
них позитивно, встановлено виразне протиставлення темпової
варіативності фонових і ключових (що містять важливу інфор-
мацію) сегментів виступу. Для фонової інформації характерні
часті зміни темпу, що зумовлено різним семантичним наванта-
женням окремих елементів тексту. Темп семантично вагомих
фраз значно, а іноді й різко, відрізняється від темпу сусідніх
сегментів (що, безперечно, є важливим засобом привернення
уваги до інформації).
В організації будь-якого усного тексту важлива роль нале-
жить паузам. У підготовленому виступі, виголошеному з опо-
рою на написаний текст, паузи здебільшого виконують роз-
ділову функцію — відокремлюють одні синтаксичні одиниці
від інших, а різні типи пауз виражають характер зв’язку між
цими одиницями. Межі інтонаційного членування (і місця по-
яви паузи) у середині фрази часто збігаються з межами частин
складного речення й синтаксично пов’язаних груп у середині
простого. У квазіспонтанній науковій доповіді граматичні пау-
зи переважають — 70%. Вони зумовлені змістом, логікою про-
мови, за їх допомогою оратор членує текст на частини, напри-
клад (граматичні паузи позначено однією рискою /, психологіч-
ні двома — //; знаки розставлено з усної мови): Мені здається
товариші / отак вчора слухаючи декого / мені нагадувався /
автор першої української граматики Олександр Павловський /
який пишучи цю граматику вважав що це буде // нагробний
пам’ятник для української мови / мовляв українська мова вже
вмирає / і ось треба ще залишити / майбутнім /е-е/ чи іншим
слов’янським народам які житимуть / ще спогад / про ще один
слов’янський народ який був / а якого вже сьогодні немає /; А
через сто років / через сто років / пішли по слідах Зєлєніна / у ці
ж села / і виявилося / і тут ще одне мікровідкриття / що // і в
космос літають / і баба корову пес /е/ пасе уже з мобільником /
а говорять / зберігаючи багато рис / які були характерні понад
сто років /.
В усному мовленні паузи спричинені не лише синтаксични-
ми, а й семантичними факторами. Характерна ознака публічної
усна мова. вимова. наголос 173
комунікації — значна кількість психологічних пауз, зумовле-
них загальним функціональним навантаженням публічного ви-
ступу: промовець не лише повідомляє інформацію, а й передає
своє ставлення до неї; крім того, викладає тему так, щоб слу-
хачі не просто зрозуміли, усвідомили її, а щоб за її допомогою
можна було вплинути на аудиторію: переконати, спонукати до
дії тощо. Психологічна пауза як власне мовне явище забезпе-
чує комунікативні цілі там, де виступає засобом увиразнення
змісту фрази й розрахована на кращу якість сприймання слуха-
чем або на вираження емоційної оцінки висловленого.
У ключових фразах більшість семантично вагомих слів ви-
окремлено за допомогою пауз. Найчастіше таке слово виділене
паузами з обох боків (33% випадків). Установлено, що за умо-
ви такого виокремлення ключове слово є важливим не лише в
контексті окремого висловлювання, а й для цілої надфразної
єдності. Рідше пауза як сигнал посилення уваги виступає після
акцентно виділеного слова — 23% або перед ним — 19% (такі
слова в прикладах виділено): Наше як мені здається завдання /
полягає в тому щоб // своєю працею // своїм розумом // своєю
діяльністю // звеличувати рідний народ / піднімати / розвивати
його культуру / підносити на рівень // світової // культури /; Саме
тому, / переконаний / слово поетове / всечасне /; Мало того / вона
не може стати природною / державною / мовою України /.
Паузи хезитації зазвичай кваліфікують як показник ненор-
мативного мовлення. Однак паузи обдумування або вагання —
закономірне явище спонтанного й квазіспонтанного мовлення.
У публічному виступі відсутність таких пауз свідчить про пев-
ну штучність тексту або виголошення вивченої напам’ять до-
повіді. Паузи хезитації у проаналізованих текстах мають чітку
локалізацію: переважно трапляються на межі двох фраз або
на початку синтагми, найчастіше після першого слова: У нас
в українській лексикографії історично так уже склалося / що
/е/ граматична інформація повинна бути у цьому типові слов-
ника /; Як не намагається тлумачний словник / охопити всю
інформацію про слово / він // просто /е/ через самий свій тип /
через своє призначення / не може бути всеохопний /; Звичайно
це ніякий не /е/ розвиток мовознавства / а це /е/ дуже відчут-
не / відчутна затримка у розвитку мовознавства /.
культура слова №78’ 2013174
Функціональне навантаження таких пауз пов’язане з плану-
ванням висловлювання, підбиранням потрібного слова, реда-
гуванням вже сказаного, іноді — з прагматичними завданнями.
Водночас варто пам’ятати, що надмір таких пауз (особливо за-
повнених різними звуками) з ознаки спонтанного, невимуше-
ного мовлення перетворюється на ваду публічного виступу:
І дійсно / якщо /е/ якщо розглянути /ем/ твірні основи ойконімів
то ми будемо бачити той самий світ світів / і світ природи /
власне в /е/ ракурсі /е/ оніма /; /е/ Ну якщо ж /е/ прокоменту-
вати /е/ цей критерій все-таки то /е/ Щерба /е/ у своїх дослі-
дженнях зауважував /е/ що існування групи т і с і /е/ африкати
ц /е/ є ознакою не типовості /е/ для мови / оскільки /е/ у свідо-
мості /е/ людини існують /е/ існує один образ /е/ звука / тобто
існує / якщо це африката то це один образ /е/ ну / ми не можна
говорити про / двоскладність цих звуків /.
Важлива ознака просодичного оформлення фрази — її час-
тотна характеристика. Зміни частоти основного тону в ре-
ченні зумовлюють мелодійне оформлення висловлювання, його
комунікативне спрямування, передавання семантичних відтін-
ків, об’єднання потоку слів у ціле, що сприймається як фраза.
Особливістю інтонаційно виразних наукових доповідей на
рівні сприйняття є змінність різнотипних конфігурацій тону. У
фонових надфразних єдностях не спостережено частого повто-
рення однакових контурів у сусідніх синтагмах; поряд можуть
траплятися висхідні або спадні контури, причому або різних
типів, або ж вимовлені в межах різних тональних рівнів. Від-
значаємо й тенденцію до збільшення синтагм із висхідним ін-
тонаційним контуром на місці прогнозованого спадного, що
сигналізує про завершення думки. Промовець намагається за-
цікавити аудиторію, йому необхідно утримати увагу слухачів,
і відповідно висхідний тон у фразі не лише виконує функцію
індикатора того, що думка ще не закінчена, але й містить своє-
рідний заклик, запрошення слухати те, що буде далі. Особли-
вістю мелодики ключових фраз є багатовершинні синтагми,
де кожне слово виділене за допомогою сильного наголосу і
відповідно має свій виразний інтонаційний контур (переваж-
но висхідно-спадний). У такий спосіб мовець маркує найваж-
ливішу інформацію.
усна мова. вимова. наголос 175
Інструментом створення експресії тексту є наявність тональ-
ного виділення складів. Характерна ознака публічного виступу —
значний відсоток акцентно виокремлених слів (як повно-
значних, так і службових). В одному висловлюванні може бути
кілька ієрархічно організованих логічних центрів і емоційно
виділених компонентів. Ядро фрази вичленовує наголошення,
посилення ступеня гучності, паузи й зміни тривалості звучан-
ня. Ефект обґрунтованості виголошеного, переконаності мовця
(адже в текстах публічних виступів не лише подають певну ін-
формацію, а й пояснюють, аргументують, доводять її тощо) до-
сягається через повторення спадного ядерного тону в кількох
сусідніх синтагмах.
Будь-який публічний виступ має бути послідовним не лише
щодо змісту, а й щодо просодичного оформлення. Функціону-
вання наукової доповіді на просодично-інтонаційному рівні не
ізольоване від її логіко-семантичного змісту, а багато в чому
зумовлене особливостями побудови тексту. Дотримання норм
просодії, що є природними для усного тексту, використання
специфічного набору ознак, властивих саме публічній кому-
нікації, уміння за допомогою змін голосу відділяти головне
від другорядного надає виступу виразності, сприяє кращому
сприйняттю змісту, оптимізує його вплив на слухачів. Кожен
із нас спостерігав, як посилюють і увиразнюють усне мовлен-
ня зміни в тоні, темпі, інтенсивності вимови, як вони, разом із
нелінгвальними засобами — мімікою та жестами — здатні на-
давати нових відтінків значенню слів, висловлювань і цим до-
повнювати зміст виступу. Тобто, інтонація як засіб виразності
мовлення, як засіб, що сприяє оптимізації мовленнєвого впли-
ву на свідомість людей, не повинна залишатися поза увагою
промовців.
Отже, для досягнення впливу, виразного виступу важливо
дотримуватися принципу протиставлення, контрасту просо-
дичних характеристик різних сегментів тексту. Реалізувати
свою мету — ефективно вплинути на слухачів — науковець-
доповідач може, використавши як максимальні значення (на-
приклад, максимальні частотні інтервали на ядерних складах,
значне уповільнення темпу на виділених сегментах фрази), так
і мінімальні значення (найменший рівень інтонаційного конту-
культура слова №78’ 2013176
ру, мінімальну гучність, тривалість тощо). Ефективність науко-
вої доповіді на рівні просодії зумовлює контрастне, порівняно
з фоном, інтонаційне маркування ядерних компонентів (наго-
лошеного складу акцентно виділеного слова; синтагми, що міс-
тить таке слово; висловлювання, що є семантичним центром
тексту або його частини).
Як промовцеві на практиці застосувати викладені зауваги?
По-перше, ретельно підготувати текст виступу. Сьогодні маємо
змогу ознайомитись із чималою кількістю матеріалів (і це не
лише друковані видання, а й окремі курси ораторського мис-
тецтва), присвячених усним виступам, де, зокрема, йдеться
про різні жанри публічної комунікації, їхні характерні озна-
ки та функціональне призначення, про особливості побудови
(композицію) промови, вибір теми, формулювання мети, підбір
ілюстрацій, опис різноманітних методів представлення інфор-
мації тощо. Саме теоретичні знання, безперечно, є глибоким
підґрунтям для подальшої практичної роботи.
По-друге, розписати «партитуру» доповіді: визначити важ-
ливу й фонову інформацію, виділити ключові слова, позначити
паузи, можливі зміни тону, темпу на важливих сегментах пові-
домлення тощо. Гарна тренувальна вправа — озвучення підго-
товленого тексту (ще краще — запис виступу з подальшим його
прослуховуванням), оскільки вимовлене уголос зазвичай дає
змогу почути непомічені в записаному варіанті огріхи, повто-
ри, складні для вимовляння частини тощо. Ефективним мето-
дом підготовки до виступу є залучення сучасних комп’ютерних
програм із опрацювання звукових файлів, які нескладно зна-
йти в Інтернеті, наприклад, Speech Analyzer (speech-analyzer.
software.informer.com) або Sound Forge (en.softonic.com). Це
допоможе унаочнити, графічно відтворити те, як ви говорите,
й самому оцінити повторюваність / змінюваність просодичних
параметрів усного мовлення.
|