Лінгвокультурний зміст назв українських календарних свят
Gespeichert in:
| Datum: | 2013 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2013
|
| Schriftenreihe: | Культура слова |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110458 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Лінгвокультурний зміст назв українських календарних свят / Н. Цівун // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 136-143. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-110458 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1104582017-01-05T03:02:59Z Лінгвокультурний зміст назв українських календарних свят Цівун, Н. З історії культури і писемності 2013 Article Лінгвокультурний зміст назв українських календарних свят / Н. Цівун // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 136-143. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110458 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
З історії культури і писемності З історії культури і писемності |
| spellingShingle |
З історії культури і писемності З історії культури і писемності Цівун, Н. Лінгвокультурний зміст назв українських календарних свят Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Цівун, Н. |
| author_facet |
Цівун, Н. |
| author_sort |
Цівун, Н. |
| title |
Лінгвокультурний зміст назв українських календарних свят |
| title_short |
Лінгвокультурний зміст назв українських календарних свят |
| title_full |
Лінгвокультурний зміст назв українських календарних свят |
| title_fullStr |
Лінгвокультурний зміст назв українських календарних свят |
| title_full_unstemmed |
Лінгвокультурний зміст назв українських календарних свят |
| title_sort |
лінгвокультурний зміст назв українських календарних свят |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
З історії культури і писемності |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110458 |
| citation_txt |
Лінгвокультурний зміст назв українських календарних свят / Н. Цівун // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 136-143. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT cívunn língvokulʹturnijzmístnazvukraínsʹkihkalendarnihsvât |
| first_indexed |
2025-07-08T00:37:35Z |
| last_indexed |
2025-07-08T00:37:35Z |
| _version_ |
1837037053239361536 |
| fulltext |
культура слова №78’ 2013136
Наталія Цівун
лінгвокультурний зМіст назв
українських календарних свят
Мова і культура — два знакові коди, на перетині й зв’язках
яких народилася нова лінгвістична наука — лінгвокультуро-
логія. Це поняття усталилося як «вивчення способів, засобів і
форм, якими мова зберігає в лінгвокультуремах одиниці куль-
тури і транслює їх через тексти в суспільну мовну практику»
(Мацько Л. І. Українська мова в освітньому просторі ― К.,
2009. ― С. 350, 357). Під лінгвокультуремою ж розуміють мов-
ний знак (слово, словосполучення, текст), який містить куль-
турну інформацію (Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопе-
дія. ― Полтава-К., 2010. ― С. 354).
Розглянемо, зокрема, українські календарні свята. Так, до-
християнські вірування українців, які поклонялися річкам,
німфам, різним божествам, жертвуючи їм усячину та ворожачи
під час жертвопринесень, злилися з часом із християнськими
(з 14 серпня 988 року, коли відбулося хрещення киян у Дніпрі).
Це відбилося в наших традиціях, в усній народній творчості та
художній літературі.
Благовіщення — лінгвокультурема на позначення релігійно-
го свята, яке має ознаки як християнського культу, так і язич-
ницьких вірувань. Це свято пов’язане з культом Пресвятої Бо-
городиці, яка в цей день нібито одержала радісну звістку від
архангела Гавриїла про те, що у неї буде син Ісус. Православ-
ні відзначають його 7 квітня за новим стилем, а католики —
25 березня.
Велике весняне свято Благовіщення — це свято воскрес-
лої землі, пробудження життєвої сили природи. Цього дня, за
язичницькими віруваннями, Дух світла благословляє Землю
і все живе на ній. Існувало повір’я, що на Благовіщення від-
кривалася земля і з неї виповзали змії, вужі та інші плазуни.
За народними уявленнями, цього дня Бог благословляє землю
і все починає рости. Лише після Благовіщення можна було
розпочинати польові роботи. Раніше ж «турбувати» землю
вважалося великим гріхом.
з історії культури і писемності 137
На Благовіщення заборонялося працювати, а тому в народі
кажуть: На Благовіщення і птиця не несеться і кубла не в’є
(Нар. тв.). За народним переказом, зозуля — єдина птиця, яка
вила гніздо в цей день, за що Бог її покарав: вона не має свого
власного гнізда, тому й підкидає яйця в чужі.
У художній літературі лексема Благовіщення вживається у
такій функції: а) номінація свята: На Благовіщення ще вона
закопала у муравлисько сіль, булку і намисто (М. Коцюбин-
ський); б) визначення часових меж: Зиму додержало до самого
Благовіщення, а там зразу й пустило (Панас Мирний); — Бо
земля ще мертва. Я бачив! — відповів Івоніка. — Доки бог свя-
тий сам землі не улегшить, нема що зачинати. Перед Благо-
віщенням нема що зачинати. Часу ще доволі; коби лиш тепер
погода настала (О. Кобилянська); в) назва церкви (собору):
Окрім Софійського собору, збудував (Ярослав Мудрий) у Києві
церкву Св. Ірини (яка не збереглася), монастир Св. Юрія, Золо-
ті ворота, а над ними — церкву Благовіщення (З підр.).
Ця лексема зафіксована в назвах художніх творів: Б-І. Анто-
нич «Країна Благовіщення», І. Жиленко «Благовіщення».
У народі побутують численні прикмети та повір’я, пов’язані
із цим святом: 1. На Благовіщення й птиця гнізда не в’є (М. Но-
мис). 2. Який день на Благовіщення, такий на Великдень
(М. Номис). 3. Якщо на Благовіщення дощ іде, то добре вро-
дить жито (Нар. тв). 4. Якщо на Благовіщення мороз, то буде
багато огірків (Нар. тв.). 5. Якщо на Благовіщення лежить
сніг, то буде літо неврожайне (Нар. тв.). 6. Із благовісного те-
ляти добра не ждати (М. Номис).
Великий піст — лінгвокультурема на позначення посту, що
починається за сім тижнів до Великодня (шість тижнів посту
і Страсний тиждень). Він вважається найсуворішим: обме-
жується вживання страв, напоїв, будь-яких розваг, оскільки
«Бог у цей час сорок днів у пустелі постив, а тому гріх весе-
литися». Під час Великого посту люди щотижня відвідували
церкву, говіли і приймали причастя.
Кожний тиждень посту мав свою назву й призначення.
Перші три тижні Великого посту називаються перша седмиця,
друга седмиця, третя седмиця. Особливу пошану мав перший
понеділок седмиці, що відбилося в регіональних назвах —
культура слова №78’ 2013138
Жилавий, Збірний. У Жилавий понеділок господині не готува-
ли ніяких гарячих страв, крім пісних коржиків із житнього бо-
рошна, що називалися жилованики, жилавинки. Назва Чистий
понеділок утворилася від звичаю напередодні посту ретельно
вимивати посуд від скоромного і виставляти сушити його до
понеділка; на думку селян, у цей день «посуд відпочиває». На
Закарпатті перший понеділок називають Поминальним, оскіль-
ки у цей день вселюдно вшановують померлих. Четвертий
тиждень Великого посту має назву Середохресний тиждень.
У етнографічних розвідках вказується, що особливу шану мала
хрестова середа. У цей день господині випікали обрядове пе-
чиво — хрести або хрестці. Їх кількість відповідала кількості
членів родини; один із них мав бути за розміром найбільший.
Його виносили в комору, занурювали в посівне зерно й три-
мали там до першого виїзду в поле. Господар брав хрестця із
собою, клав серед ниви і, засіявши її, розламував стільки до-
льок, скільки було сівачів у полі. Решту привозив додому і при-
гощав родину. П’ятий тиждень Великого посту — Похвальний,
бо на ньому «віддавали похвалу Господу». Шостий тиждень —
Вербний (Шутковий, Білий), що закінчується освяченням вер-
бових галузок. Завершується Великий піст Чистим четвергом
та Страсною п’ятницею.
У художній літературі назва Великий піст, а також лексе-
ми Середохресний, Похвальний вживаються у такій функції:
а) номінація посту та його частин: П’є, цілий рік п’є, а у Ве-
ликий піст і крапельки до рота не візьме (О. Кобилянська);
Який тепер Великдень? Ще тільки Чистий понеділок, що й
ложки гуляють (Г. Квітка-Основ’яненко); Ще й до Середохрес-
тя далеко, а до Великодня й не видко (І. Нечуй-Левицький); б)
визначення часових меж: Минули М’ясниці, і Масляна, настав
піст (Панас Мирний); На Середохресній у місті ярмарок (Па-
нас Мирний); Він [Грицько] повернувся у вівторок на Похваль-
ній — радий, веселий такий (Панас Мирний).
У народі побутують такі прислів’я із назвою Великий піст:
У Великім пості не ходи в гості (Нар. тв.); Піст — не міст,
об’їхати можна (Нар. тв.); Прийшов Великий піст — тягни
дзвони за хвіст (Нар. тв.); Ось прийде Великий піст, то всім
прижме хвіст (Нар. тв.).
з історії культури і писемності 139
Вербна неділя — лінгвокультурема на позначення християн-
ського свята, що відбувається у неділю за тиждень до Велико-
дня. Це свято перехідне, може бути в березні, але найчастіше у
квітні, тому в західних областях України приповідали: Вербна
неділя — невіста апріля! У народі це свято ще називають Цвіт-
на неділя.
За церковними переказами, освячення верби відбувається
на згадку про урочистий в’їзд Ісуса Христа в Єрусалим, де його
вітали пальмовими гілками. Відтоді і святять гілля дерев у цю
неділю. Оскільки на Україні пальма не росте, наші предки ви-
брали вербу. Звичай цей дуже давній: уже в «Ізборнику» Свя-
тослава (1073 р.) згадується «празник верби». Вербну неділю
відзначали всенародно й урочисто своєрідними обрядами. У
цей день нарізували вербові гілочки і несли їх до церкви, щоб
святити. Свячену вербу зберігали в хаті за іконою; нею загнічу-
вали паски, а також у перший раз виганяли череду овець, корів.
А за народними повір’ями, тиждень від Вербної неділі до Ве-
ликодня хату слід підмітати лише березовим віником, оскільки
тільки він вимітає з оселі всю «нечисть, що набралася за рік».
При замішуванні тіста на паски у хлібну діжу треба покласти
вербову гілочку, щоб «паска добре росла і ніяка нечиста сила
зашкодити тісту не могла».
У Вербну неділю, коли з церкви приносили освячену вербу,
легенько били нею всіх членів сім’ї й худобу, а особливо дітей,
щоб «швидко, як верба, росли і гарними, благими були». Якщо
в хаті була дівчина на виданні, то били її гілочками верби, щоб
«собі пару знайшла та скоріше заміж пішла». Цей ритуал у на-
родній традиції супроводжувався примовками: Не я б’ю — вер-
ба б’є, За тиждень Великдень, Недалечко червоне яєчко! Спаси
і сохрани, Матір Божа, Під своїм покровом (Нар. тв.); Будь ве-
ликий, як верба, А здоровий, як вода, А багатий, як земля (Нар.
тв.); Не я б’ю — верба б’є, За тиждень Великдень, Недалеч-
ко — красне яєчко. Будь здоров, як вода, Будь багат, як земля,
І будь плодний, як лоза (Нар. тв.); Не я б’ю — верба б’є — якая?
Святая (М. Номис); Тоненьким прутиком з вербовим котиком
себе вітаємо легеньким дотиком… Радісну вістку собі говори-
мо, що день великий не поза горами, що вже за тиждень буде
Великдень (М. Хоросницька).
культура слова №78’ 2013140
У художній літературі номінація Вербна неділя позначає
свято: Минув тиждень. Була Вербна неділя. День обіця бути
погожий: на небі ні хмарочки, ні плямочки — чисте, глибоке,
широке (Панас Мирний); І над вечір, у неділю Вербну, гріюсь
біля власної душі (І. Жиленко). Уживається ця назва і в скоро-
ченому розмовному варіанті — Вербна, як-от: От, як у семіна-
рії на «Вербну» криконуть на два хори «Кто бог велій»! Чудо,
диво! Один хор загримить «Кто»! а другий знов підхопить
«Кто»! та ще й підправить. Ой! Господи, як гарно! (І. Нечуй-
Левицький).
Після Вербної неділі досить часто у природі настає похо-
лодання, тому в народній творчості існують такі прислів’я:
1. Прийшла Вербиця — назад зима вернеться (Нар. тв.); Прий-
шов Вербіч — два кожухи тербіч (Нар. тв.); Прийде Вербниця —
назад зима повернеться (М. Номис). Але той холод уже весня-
ний і хліборобським роботам не заважає, тому й говорили: По
Вербній неділі — вже плуг при ділі (Нар. тв.); Прийде тиждень
Вербовий — бери в дорогу віз дубовий (Нар. тв.).
Великдень (Пасха) — лінгвокультурема на позначення най-
більшого християнського свята на честь воскресіння Ісуса
Христа.
День святкування Великодня несталий. За місячним кален-
дарем він припадає на одне й те саме число, а за сонячним — на
різні. Це завжди перша неділя після весняного повного місяця і
завжди після 21 березня, дня весняного рівнодення.
Традиційно Великдень святкують так: люди йдуть до церк-
ви на урочисту відправу — заутреню. Після закінчення літургії
святять паски, яйця, сир, ковбаси, а потім вітають один одно-
го зі святом, христосаються (цілуються, обмінюються крашан-
ками), примовляючи: Христос воскрес! — Воістину воскрес!
Вдома вся родина сідає за стіл, заставлений найкращими стра-
вами та напоями. Відбувається розговіння.
У художній літературі є яскраві описи цього свята: Свяще-
ник пішов поміж рядами, скроплюючи кошики і людей свяче-
ною водою. І мені на чоло впало кілька сріблястих краплин.
Хвиля за хвилею, золотими великодніми ризами здіймалося
в піднебесся: Христос воскрес! Воістину воскрес! Воістину во-
скрес! Воістину воскрес!
з історії культури і писемності 141
Гомінкою, веселою вулицею поверталися додому. Замість
звичайного «Добрий день», усім, хто зустрічався нам цього со-
нячного весняного ранку, ми казали: «Христос воскрес!» І ко-
жен, привітно посміхаючись, відповідав: «Воістину воскрес!»
Удома на нас чекав засланий білою скатертиною святко-
вий стіл.
Та ми не одразу сіли до нього. Спочатку батько взяв освяче-
ний у церкві кошик і поніс до стаєньки, щоб насамперед при-
вітати із Великоднем нашу худібку, бо вона ж нас годує. Одрі-
завши по шматкові свяченої пасочки і вмочивши у свячену сіль,
батько підніс її корівці та овечкам. Привітав він із Святим
Великоднем і наші бджілочки, ще й побажав їм рясно роїтися.
А потім батько зайшов до хати і привітався:
— Христос воскрес!
— Воістину воскрес! — відповіли всі, хто був у кімнаті, —
мама, бабуся, я і мої маленькі вербові котики, що сиділи на
підвіконні.
Прийшов час розговітися після довгого посту. Помолив-
шись, ми взяли по писанці і цокнулися ними один до одного:
«Христос воскрес!»
— «Воістину воскрес!» Потім ми покуштували свяченого:
пасочку, шиночку з хріном, сир, зелений часничок. Усе було дуже
смачне, бо освячене самим Господом Богом (С. Майданська).
Великдень на Україні, за язичницькими віруваннями, — це
ще й свято весняного воскресіння. Наші предки, слов’яни, уро-
чисто святкували відродження, оновлення природи, співаючи
хвалу богові Сонця Ярилу. Цей день вважали незвичайним,
особливим — Великим, звідси й назва Великдень. У народно-
му побуті українців воно містить елементи язичницької вес-
няної ритуалістики: випікання паски, що походить від звичаю
жертвування сонцю священного короваю; орнаментування та
фарбування яєць, яким надається магічна сила оберега, симво-
лу життя; ігри, танці і розваги молоді.
Основна назва свята Воскресіння в українській мові має
назву Великдень (Великий день). Є й синонімічні назви: Світ-
ла (Свята) неділя, Христове Воскресіння, Святе Воскресіння,
Свята Пасха, Пасха Христова, Паска. Слово пасха — церков-
нокнижне, вживане в українських перекладах Біблії, а також
культура слова №78’ 2013142
у мові художньої літератури, офіційно-діловому стилі тощо.
Широковживане в художній літературі, фольклорі слово пас-
ка — розмовний синонім до церковного вживання пасха, фоне-
тичний варіант пасхи.
У художній літературі назви Великдень (Паска, Свята Пас-
ха, Пасха Христова, Христове Воскресіння) вживаються: а) на
позначення свята: Великдень — свято навесні. Веселий гомін
у шпаківнях. Прозоре небо. Ясні дні. Птахи вже повернулись з
півдня. До нас в кімнату залюбки Веселий промінь сонця лине:
На вишивані рушники, на стіл, на білу скатертину, На паски
пишні та пухкі, На їх брилі молочно-білі, На паростки вівса
легкі, Де крашанки лежать в тарілі. Великдень… Все добро
з небес Сьогодні тут у нашім домі. Вітаємось: — Христос
воскрес! Заходьте, друзі і знайомі! (Н. Куфко); Вірили в свя-
та. Пригадую, баба часто казала мені: «А щоб тебе побило
Святе Різдво» або «Побий його Свята Пасха» (О. Довженко);
Удосвіта Христове Воскресіння. Святої паски мушу з’їсти
скибку і випити треба по закону. Два місяці не пив. Не можу
Паску зневажати (О. Довженко); б) для визначення часових
меж: Весною, після Великодня, ченці й послушники в одному
київському монастирі запримітили, що до церкви усе ходить
якийсь не то грек, не то арм’янин [вірменин. — Н. Ц.] (І. Не-
чуй-Левицький); До паски вже стояла хата, як та чепурна ді-
вчина, висока та біла-біла як сніг (Панас Мирний); Од Велико-
дня до св. Духа ніхто не понеділкує (І. Нечуй-Левицький); в) у
складі порівнянь: Хочеться кожне слово помити в українській
криниці, де дівчина воду брала, і поставити слова чистими ря-
дами, щоб незабутнє вигравало в них, як сонце на Великдень,
і радувало людські серця у великі і трудні часи (О. Довженко);
г) у складі фразеологізмів: Де той у Бога Великдень (у зна-
ченні ‘далеко’); Де той у Бога Великдень, а він уже із кра-
шанками (М. Номис); Як на Великдень (у значенні ‘вдягнутися
гарно, пишно’); Дідуню, а чого це ви нарядились, як на Велик-
день? — Зуба піду рвати (І. Драч); Ясне сонце, тепле й приязне,
ще не вспіло наложити палючих слідів на землю: як на Велик-
день дівчина, красується вона в своїм розкішнім убранні (Па-
нас Мирний); Прийди, серце Василю! Задля тебе приберуся, як
на Великдень (І. Нечуй-Левицький).
з історії культури і писемності 143
Цю лексему засвідчено в назвах творів художньої літерату-
ри — «На Великдень, на соломі…» Т. Шевченко, «Великдень»
М. Щербак, «Мертвецький Великдень» Г. Квітка-Основ’яненко,
«Під Великдень» Б. Лепкий, «Великдень — милий гість»
М. Маморський, «Великдень у подолян» А. Свидницький, «Ве-
ликдень у Куритибі» П. Карманський, «Великдень» Д. Черед-
ниченко.
У народі побутують приказки та прислів’я, пов’язані із
цим святом: К Великодню сорочка, хоч лихенька, аби біленька
(М. Номис); Не к Різдву йде, а к Великодню: уночі тріщить, а
вдень плющить (М. Номис), а також примовки: Дождали Пас-
ки, а за тим дождемо і Божої ласки (М. Номис).
Отже, лінгвокультурний зміст назв Благовіщення, Великий
піст, Вербна неділя, Великдень формують їх зв’язок з обрядоді-
ями, функціональне та ситуативне навантаження у мові фоль-
клору, образотворчий потенціал у мові художньої літератури.
|