"Це місто — прекрасне, як усмішка долі…" (мовний образ міста в українській поезії другої половини ХХ ст.)
Збережено в:
| Дата: | 2013 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2013
|
| Назва видання: | Культура слова |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110466 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | "Це місто — прекрасне, як усмішка долі…" (мовний образ міста в українській поезії другої половини ХХ ст.) / Л. Прокопович // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 92-97. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-110466 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1104662017-01-05T03:03:28Z "Це місто — прекрасне, як усмішка долі…" (мовний образ міста в українській поезії другої половини ХХ ст.) Прокопович, Л. Слово в художньому творі 2013 Article "Це місто — прекрасне, як усмішка долі…" (мовний образ міста в українській поезії другої половини ХХ ст.) / Л. Прокопович // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 92-97. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110466 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Слово в художньому творі Слово в художньому творі |
| spellingShingle |
Слово в художньому творі Слово в художньому творі Прокопович, Л. "Це місто — прекрасне, як усмішка долі…" (мовний образ міста в українській поезії другої половини ХХ ст.) Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Прокопович, Л. |
| author_facet |
Прокопович, Л. |
| author_sort |
Прокопович, Л. |
| title |
"Це місто — прекрасне, як усмішка долі…" (мовний образ міста в українській поезії другої половини ХХ ст.) |
| title_short |
"Це місто — прекрасне, як усмішка долі…" (мовний образ міста в українській поезії другої половини ХХ ст.) |
| title_full |
"Це місто — прекрасне, як усмішка долі…" (мовний образ міста в українській поезії другої половини ХХ ст.) |
| title_fullStr |
"Це місто — прекрасне, як усмішка долі…" (мовний образ міста в українській поезії другої половини ХХ ст.) |
| title_full_unstemmed |
"Це місто — прекрасне, як усмішка долі…" (мовний образ міста в українській поезії другої половини ХХ ст.) |
| title_sort |
"це місто — прекрасне, як усмішка долі…" (мовний образ міста в українській поезії другої половини хх ст.) |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Слово в художньому творі |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110466 |
| citation_txt |
"Це місто — прекрасне, як усмішка долі…" (мовний образ міста в українській поезії другої половини ХХ ст.) / Л. Прокопович // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 92-97. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT prokopovičl cemístoprekrasneâkusmíškadolímovnijobrazmístavukraínsʹkíjpoezíídrugoípolovinihhst |
| first_indexed |
2025-07-08T00:38:11Z |
| last_indexed |
2025-07-08T00:38:11Z |
| _version_ |
1837037091364536320 |
| fulltext |
культура слова №78’ 201392
кладка, що зливається з пояснювальним словом: душа-вереда,
дощ-плаксун, дощик-шелестун, хрещеники-дерева, життя-ли-
холіття, мучень-сирота, вдовиця-перемога, борщі-лободиль-
ники, прилавок-рундук та ін., напр.: Ходить дощик-шелестун
сонним степом, не заторкуючи струн тонкостеблих (Там
само, 78).
Отже, поетична мова письменників Луганщини відображає
одну з характерних тенденцій у розвитку словника мови поезії
за рахунок авторської неологізації. Оказіоналізми збагачують
арсенал мовних засобів експресивно-образної оцінки людини,
її станів, її сприйняття природи.
Лідія Прокопович
«це Місто — прекрасне,
як усМішка долі…»
(Мовний образ міста в українській
поезії другої половини хх ст.)
У національній поетиці феномен «мовний образ міста»
починають виокремлювати у творах початку ХХ ст., пор.
«…новизна теми міста для традиційно сільської поетичної
музи в Україні ХІХ ст. була органічною в літературно-худож-
ньому просторі світової культури» (Л. О. Ставицька). Уже в
першій третині ХХ ст. образ міста став настільки актуальним,
що дослідники (Л. О. Ставицька, Л. А. Лисиченко, Л. М. Мял-
ковська, Т. В. Скорбач) визначили його як стильову домінанту
тогочасного художнього мовомислення.
Із посиленим соціокультурним розвитком міста як полі-
функціонального середовища, у якому тісно поєднані соціаль-
ні, матеріальні та духовні умови буття й діяльності людини,
пов’язана активізація тем урбанізму, урбанізації, а отже — й
мовно-естетична актуалізація слова-образу місто в художній
творчості другої половини ХХ ст.
Визначальним для стилістичної розбудови мовного образу
міста є його пряме, зафіксоване в загальномовних тлумачних
слово в художньому творі 93
словниках лексичне значення — «великий населений пункт,
адміністративний, промисловий, торговий і культурний центр»
(СУМ, IV, 751). Пор.: Там на горі є місто, що до нього/ купці
пливуть аж з моря крижаного (Л. Костенко); Зоря над містом
зібрана і чемна,/ Зоря над містом точна і знаменна (М. Вінгра-
новський); Над містом розмовляють голуби./ Про що, не знаю.
Про цікаві речі./ Про той собор. Про людство. Про війну./ Про
білий світ, про небо з далиною (Л. Костенко); Незряча/ три-
вожна мжичка над містом шелестить (І. Жиленко); Блукаю
містом. Парками. Або/ приходжу в дім, де речі пам’ятають/
тепло моїх долонь (І. Жиленко). Ця семантика конкретизована
в художньо-образних деталях і реалізована в традиційних та
оказіональних асоціативних зв’язках зі словами-поняттями, які
створюють мовний образ міста як урбаністичного простору:
міста з фешенебельними віллами та майданами (Д. Пав-
личко); Місто, премісто, прамісто моє!/ Стійбище людське з
асфальту й бетону (Л. Костенко); Тісні двори, запечені в ас-
фальти (Л. Костенко); Під ковдрою засніженого вечора/ нур-
тує місто. У зіницях вікон/ блакитно фосфорують кінескопи./
На велетах багатоповерхових/ пороша вимережує антени
(П. Перебийніс).
Посилення ролі міста в житті людини й соціуму, активна
розбудова самого міста закономірно зумовили урізноманітнен-
ня його сприйняттєво-оцінних характеристик у поетичній мові.
Найбільш знаковими, інформативними з цього погляду вважає-
мо епітети, адже вони «виступають часовими маркерами худож-
нього стилю літературної мови, яка відбиває передусім у лексиці
та фразеології конкретну історичну добу» (С. Я. Єрмоленко).
Епітетне поле номінації місто формують означення з різ-
ним типом оцінності (нейтральним, позитивним та негатив-
ним). До нейтральних зараховуємо автологічні, описово-ло-
гічні прикметникові означення велике, старе, далеке, близьке:
У місті великім, в зимовій квартирі/ таку золоту навела чисто-
ту (І. Жиленко); Ми пройшлись хребтами хідників/ униз старого
міста (Б. Бойчук); місто для нас/ було лише містом/ достат-
ньо далеким і близьким/ аби не збивати нас з ритму (М. Савка).
На тлі таких нейтральних характеристик вирізняються по-
зитивно й негативно марковані означення. Передусім це епіте-
культура слова №78’ 201394
ти, які вербалізують авторську оцінку міста або ж особливості
його сприйняття ліричним героєм. У їх внутрішній формі до-
мінують семи:
• ‘візуальне сприйняття’: На маленькій планеті у синьому
місті/ Сходить вечір на синє, на сизе й сумне (М. Вінгранов-
ський); Не тільки злотоверхе місто (І. Калинець); над синім
безоднім містом —/ Ліхтарі понад синім бездомним дощем
(А. Мойсієнко);
• ‘психологічне сприйняття’ — страждальне, трагічне,
втомлене, грішне, крикливе, химерне, чудне: Ніч струмить в
моє страждальне місто (І. Калинець); з розпуки позіхнуло
трагічне місто Львів,/ мов гер таємний радник (Ю. Адрухо-
вич); Ти — у кожнім вікні наших втомлених міст/ і у кожній
зіниці котів на карнизах (І. Жиленко); це грішне без гріха глухе
містечко/ тряслось, гойдалось, мов драговина (В. Стус); Я тікаю
від себе, від муки і втоми,/ Від крикливих окатих міст (В. Симо-
ненко); Ти — у кожнім вікні наших втомлених міст/ і у кожній
зіниці котів на карнизах (І. Жиленко); Ах, місто химерне!/ Тобі не
до мене (П. Перебийніс); спускаються, загорнені у хмари,/ далекі
землі і міста чудні (І. Жиленко); Я ж махонула в лотерею грать/
з лукавим містом, з долею, з випадком (І. Жиленко).
Основні одиниці позитивно-оцінного епітетного ряду номі-
нації місто — прикметники красиве, прекрасне, дороге, пор.:
Руан, Руан… Така висока вежа./ Красиве місто, що і говорить
(Л. Костенко); Я вперше в Києві. Це місто —/ прекрасне, як
усмішка долі (Л. Костенко); Нерозпізнанне місто дороге/ від-
крилося колючим скалком щастя (В. Стус).
Високу експресію створює епітет княже, що має історичну
конотацію: Отут, на руїнах княжого міста Родні,/ над бере-
гом чистим моєї святої ріки .. з минулої слави дивлюсь у при-
йдешні віки (Л. Костенко).
Позитивну оцінність виявляють також метафори, в яких но-
мінація місто поєднується з назвами високих почуттів, при-
ємних емоцій: крізь воду вечора прозирає/ затоплене місто
нашого кохання (І. Калинець); Це місто спогадів. Це в липні
снігопад./ Яким я був тут десять літ назад (В. Неборак).
Тільки в окремих ідіостилях місто репрезентоване як «свій
простір»: Місто моє розправляє/ натомлені плечі./ .. Місто
слово в художньому творі 95
моє/ неземною росою щебече (П. Перебийніс). Про цей тип ак-
сіологічного наповнення свідчить також контекстна синонімі-
зація зі сполукою мої світи: І чорні квіти виростають з вікон/
у місто, в небо, у мої світи (І. Калинець).
В українській поетичній мові другої половини ХХ ст. по-
слідовно відтворено й таку прикметну «візуальну» ознаку про-
стору міста, як його «наповненість» ліхтарями. Частково цю
функцію виконують автологічно-описові звороти (А місто
засвічувало ліхтарі./ І в кожнім кіоску (дерзай, покупець!)/
палали тюльпани розкритих сердець (І. Жиленко); мисль три-
мається в світлі ліхтаря/ о це незнайоме місто (В. Цибуль-
ко)). Однак частіше вербалізація мікроситуації «освітлене ліх-
тарями місто» естетизована в позитивно маркованих, нерідко й
інтимізованих асоціативних співвіднесеннях (Місто у срібних
іскорках (І. Жиленко); О місто в голубім намисті (Д. Павлич-
ко); Ввечері мільйон стільників міста/ мерехтить умлівіч над
Дніпром (І. Драч), зокрема й індивідуально-авторських (Синьо-
зір ліхтарів, синьовир ліхтарів,/ синьоліт ліхтарів, синьо-
ірій (А. Мойсієнко).
Назви бульвар, алея, вулиці, завулки, тротуар, двори, фрон-
тони, пам’ятник, газон і т. ін. надають художнім описам міс-
та урбаністичної просторової конкретності. Пор. такі зоро-
ві образи: Стетерілий, голий вітер/ никає в завулки міста
(В. Стус); той завулок з тополиними колонами (Б. Олійник);
люди проходять вулицею, не думаючи (Ю. Тарнавський); сту-
дентка яку випадково зустрів/ на порожній вулиці (В. Мах-
но); Алея довга і порожня, старанно вгорнута у ніч (В. Стус);
В сивому Костанці дощ іде./ Мокнуть вулиці, двори, фронто-
ни./ Мокне сумно пам’ятник Назону (Б. Олійник); Зелений
квадрат газону (І. Драч). Зафіксовано також слововживання,
які ословлюють суто оказіональні асоціації, мотивовані інди-
відуальним життєвим досвідом авторів: Ганяв я на тротуарах
срібні кола дитинства (І. Калинець); вулиця синьою дамі зда-
лась (І. Жиленко).
Індивідуальні візуальні враження Б. Бойчука, який зовніш-
ній вигляд ребристого тротуару асоціативно ототожнює з
хребтом людини, відтворює генітивна метафора хребти хід-
ників, пор.: Ми пройшлись хребтами хідників/ у низ старого
культура слова №78’ 201396
міста — де росли/ під мурами жінки з малими діточками,/ що
сидячи жували спомини й пісні.
Як своєрідний атрибут міста в поетичній мові постає образ
асфальт. Із ним пов’язана й усталена в мовній свідомості со-
ціуму опозиція місто / асфальт — село / земля, чорнозем, оцін-
не розгортання якої відбувається як протиставлення живого й
неживого, природного й неприродного тощо. Чіткість такого
співвіднесення засвідчує вірш П. Перебийноса «Відчуття по-
рожнечі», пор.: Повертаюсь до міста..,/ з космічних просторів
чорнозему./ І щоразу морока з тією землею.../ Відшкрябую ту
землю/ від шкіри, від серця./ Відриваю від себе./ А земля пруча-
ється,/ в горлі клубком обертається./ Ніяк не можу примири-
ти/ чорнозем з асфальтом./ Відриваю землю від себе,/ а себе
від землі./ І лечу в порожнечу...
У мові діаспорної поезії номінація асфальт є компонен-
том негативно-оцінних генітивних метафор порища асфаль-
ту, мертвий череп асфальту: Розчавлена гумовими колесами
машин/ влипає тиша в порища асфальту (Б. Бойчук); Сонце,/
сонце,/ світи нам ясно,/ щоб ми пустили коріння/ в мертвий
череп асфальту (Ю. Тарнавський).
Специфіку мовного образу міста означують також харак-
терні метафори із лексемами — назвами органічними щодо
означення елементів урбаністичного простору:
• будівель (у тому числі закладів та установ) — багато-
поверховий будинок, хмарочос, кінотеатр, театр, ресторан,
вокзал, наприклад: хмарочоси/ згинаються/ між ними,/ щоб
витрусити/ скалки скла (Ю. Тарнавський); в неділю наповню-
ються кінотеатри/ чорним волоссям людських голів (Ю. Тар-
навський); виходять з .. переходів, ресторанів,/ беруться за
руки — / впасти бояться з летючого Києва/ в космічну безодню
(В. Неборак); Кінотеатри і вокзали — в світ спроектовані
екрани міст (В. Неборак); на вокзалі — скорбна тишина./ Там
викинулась музика з вікна (І. Жиленко); Немов вужі, повзуть
вокзали (Н. Федорак);
• різновидів транспорту — метро, тролейбус, трамвай: в
останньому вагоні (у метро)/ в котрімсь житті я їхала щас-
лива (С. Йовенко); Тебе струсне, ще трохи потрясе,/ а через
п’ять хвилин в тролейбусі чи й так/ забудеш про політ і про
слово в художньому творі 97
літак (В. Неборак); По місту летять трамваї,/ як жовте
осіннє листя (І. Жиленко).
Просторова та образно-експресивна семантика слова-об-
разу місто часто увиразнена її часовою маркованістю. У роз-
глядуваних поетичних текстах вона вербалізована в різнотип-
них тропеїчних структурах — епітетах (вечірнє сонце у вечірнє
місто/ впускаю, мов троянського коня (І. Жиленко); А із ві-
трин великих/ сяяв йому зловісно/ чотирикутний, дикий/ міста
нічного/ Місяць! (І. Жиленко), метафорах (вивісками,/ в надве-
чірнім затемненні сніжного міста,/ снується танго безпри-
тульне,/ вигадане студентом консерваторії (Ю. Андрухович);
Як хороше радіти без причини,/ Коли на місто сутінь опада/
І чується, як тихо, безупинно/ Дзюрчить у стоки весняна вода
(В. Симоненко); Зима обступила місто,/ для тих, хто тяга-
ється від самого ранку/ без жодних справ/ не найкраща пора
(С. Жадан).
Актуальні для художнього опису міста й звукові характе-
ристики: Ранок./ Трамвайчик іде./ Міста золочений вулик/
тихо і ніжно гуде (І. Жиленко); ти будеш в місті, як на не-
бесі./ Пастельна тиша. Лиш нахилена блакить,/ Академічною
алея шелестить./ Там спорожнілі лавки (В. Неборак).
Ряд метафор із лексичним центром місто засвідчують його
новітнє художнє осмислення — як проблемного екологічного
простору: Дерева вже тримаються за стіни,/ вони ідуть із
міста ледь живі./ Невже колись і їх таки не стане,/ ні кони-
ка в реліктовій траві (Л. Костенко); Коли у місті нічим про-
дихнути,/ вдягаєш ти зелену уніформу/ і поганяєш волошкову
«Ниву»/ на простір, на повітря,/ на природу (П. Перебийніс).
Отже, мовний образ міста — важливий фрагмент просто-
рової картини світу української поезії другої половини ХХ ст.
У розглядуваному сегменті національної словесності і ця
стрижнева номінація, і її текстові конкретизатори реалізують
прямі, загальномовні значення, а також засвідчують мовно-ес-
тетичний розвиток у різнотипних тропеїчних структурах, що
відбивають особливості конкретно-чуттєвого сприйняття, оці-
нювання й репрезентації міста засобами поетичної мови.
|