Авторські неологізми в мові письменників Луганщини
Збережено в:
| Дата: | 2013 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2013
|
| Назва видання: | Культура слова |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110467 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Авторські неологізми в мові письменників Луганщини / І. Ніколаєнко // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 88-92. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-110467 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1104672017-01-05T03:03:00Z Авторські неологізми в мові письменників Луганщини Ніколаєнко, І. Слово в художньому творі 2013 Article Авторські неологізми в мові письменників Луганщини / І. Ніколаєнко // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 88-92. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110467 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Слово в художньому творі Слово в художньому творі |
| spellingShingle |
Слово в художньому творі Слово в художньому творі Ніколаєнко, І. Авторські неологізми в мові письменників Луганщини Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Ніколаєнко, І. |
| author_facet |
Ніколаєнко, І. |
| author_sort |
Ніколаєнко, І. |
| title |
Авторські неологізми в мові письменників Луганщини |
| title_short |
Авторські неологізми в мові письменників Луганщини |
| title_full |
Авторські неологізми в мові письменників Луганщини |
| title_fullStr |
Авторські неологізми в мові письменників Луганщини |
| title_full_unstemmed |
Авторські неологізми в мові письменників Луганщини |
| title_sort |
авторські неологізми в мові письменників луганщини |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Слово в художньому творі |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110467 |
| citation_txt |
Авторські неологізми в мові письменників Луганщини / І. Ніколаєнко // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 88-92. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT níkolaênkoí avtorsʹkíneologízmivmovípisʹmennikívluganŝini |
| first_indexed |
2025-07-08T00:38:16Z |
| last_indexed |
2025-07-08T00:38:16Z |
| _version_ |
1837037096439644160 |
| fulltext |
культура слова №78’ 201388
очі невидющі —/ згаса поволі вигорілий зір (П. Мовчан); Подо-
рожній, піднявши голову, супроводжує хмари/ Вигорілим по-
глядом з відтінком ностальгії (Г. Петросаняк).
Отже, епітети-кольоративи — важливий засіб зовнішньо-
і внутрішньопортретної характеристики людини в україн-
ській поезії кінця ХХ — початку ХХІ століття. Традиційні
й індивідуально-авторські означення, які розбудовують цей
фрагмент епітетного поля номінації людина, засвідчують і
модернізацію мовомислення авторів, і розвиток засобів пое-
тичного мововираження.
Ірина Ніколаєнко
авторські неологізМи в Мові
письМенників луганщини
В українському мовознавстві в останні роки активізовано
вивчення позанормативних елементів у художньому дискурсі.
«Письменники кінця ХХ — початку ХХІ століття, — зауважує
Г. М. Сюта, — мають інше бачення естетики мови (зокрема
її діалектних, розмовних, просторічних елементів)» (Сюта Г.
Мова художньої літератури і літературна мова // Культура сло-
ва. — 2012. — Вип. 77. — С. 126; далі — Сюта).
Спрямованість авторської мови на адресата зумовлює вжи-
вання диглосивних мовних образів — лексичних одиниць, які
«пов’язані з порушенням звичних сфер використання мовних
одиниць» (Петрова Л. А. Лингвокогнитивные основы художе-
ственной картины мира. — Симферополь, 2006. — С. 88).
Знаковою з цього погляду є лексика народнорозмовного по-
ходження та діалектизми. Авторське ж світосприйняття митця
спричинює перетворення семантики слова згідно з естетичними
мотивами його творчості, що й зумовлює появу оказіоналізмів.
Авторські неолексеми (або оказіоналізми) народжуються
як результат письменницького пошуку найбільш влучної та
експресивно виразнішої порівняно із загальновживаною лек-
сикою форми вираження думок, настроїв, почуттів. Це праг-
слово в художньому творі 89
нення до оновлення й поетизації мови завдяки віднаходженню
одиниць, «що утворюються за наявними в мові моделями, але
не використовуються в загальновживаному словнику. …мають
індивідуальний характер, вживаються тільки в умовах певного
контексту, який дає змогу розкрити їхнє значення» (Єрмолен-
ко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г. Українська мова: Короткий
тлумачний словник лінгвістичних термінів. — К., 2001. —
С. 113). Тому такі мовні одиниці нерідко кваліфікують як сти-
лістичні неологізми, оскільки вони побутують в ідіостилі пев-
них авторів текстів і не набули поширення. Слушно зауважує
і Г. М. Сюта, що «не всі авторські новації входять у систему
літературної мови, закріплюються у ній як норма художнього
чи літературного слововживання, образо- чи текстотворення.
Багато з них, радикально відходячи від літературної норми,
залишаються ознакою індивідуального стилю або ж часовою
ознакою поетичного дискурсу» (Сюта, 124).
Дослідники визначають три основні стилістичні ознаки ін-
дивідуальних новотворів: 1) урочисте, піднесене забарвлення
лексеми; 2) оцінка зниженого, негативного плану; 3) поетичне,
звичне, мальовничо-образне найменування.
Характерною ознакою ідіостилю письменників Луганщини
(Петро Біливода, Василь Голобородько, Антоніна Листопад,
Іван Низовий, Василь Старун та ін.) є використання оказіона-
лізмів як мовних засобів актуалізації змісту художнього тексту,
що допомагає зробити невеликий за обсягом текст емоційно
насиченим. Митці вільно володіють прийомами авторської не-
ологізації і спираються на ці механізми текстотворення як важ-
ливі для вираження авторського світобачення, світовідчуття.
Майже всі авторські неологізми залишаються одиницями
ідіостилю майстрів слова й не функціонують поза межами
твору, напр.: Бринить так прощально струна/ Бджолиното-
ненька?!; І в сватівську державу/ Черговий здійснюю візит/ І
ввічливий, і чемний,/ Бо я ж таки не паразит/ Мікроновонік-
чемний! (Іван Низовий); Я нікому не родич,/ Я сам у собі,/ Від
химер-ночобродів/ Не додому побіг; Плить по самому по го-
стряку (водяноговтопилавода),/ і не звернеш туда чи сюда до
вечірнього «кукуріку!»; Ніхто тобі не доріка за те, що ти —/
культура слова №78’ 201390
недоріка, недоземля, недоболід оселі, що пішла в політ (Петро
Біливода).
Серед індивідуальних неолексем визначаємо семантико-
словотвірні — абсолютно нові слова і за значенням, і за фор-
мою. Вони найчастіше творяться від коренів загальновживаних
слів за поширеними в сучасній українській мові словотвірни-
ми моделями, але з використанням не лише вживаних, але й
невідомих досі або ж нестандартних словотворчих елементів,
напр.: борень (борець), бережак (лід на березі водоймища), бе-
резня (дрібні зарості берези), бритар (перукар), граблер (двір-
ник), глевчик (шматок глевкого хліба), дрібляники (дрібні гро-
ші) (Василь Старун) тощо.
Найбільш продуктивними для поетичної мови способами
творення індивідуальних авторських неологізмів є афіксація
та словоскладання. Так, іменники здебільшого утворено двома
способами: суфіксальним і безсуфіксним.
У творах Василя Старуна засвідчено велику кількість оказі-
ональних іменників, утворених шляхом відкидання (безсуфік-
сний спосіб творення) кінцевих звуків основи прикметників:
жорст ← жорстокий, вирив ← вирваний тощо), дієслів (ви-
повідь ← виповідати, озир ← озиратися, подар ← подарувати,
утрим ← утриматися, заважа ← заважати та ін.), іменників
(залис ← залисина). Ці новотвори за звучанням наближають-
ся до поетичних або діалектних слів. У контексті безсуфіксні
іменники виконують власне номінативну функцію.
Цікавим, на наш погляд, є творення іменників префіксаль-
ним та префіксально-безсуфіксним способами. Ці оказіоналіз-
ми становлять значну частину індивідуально-авторських но-
вотворів Василя Старуна, наприклад: висон (вибитися зі сну),
виціл (вибір цілі), висрібли (від срібло), висміх (від сміх), витом
(фізична слабкість), вигріх (найбільший гріх), угул (стримана
гулянка), укрик (стриманий крик) тощо.
Один із найпоширеніших різновидів авторських оказіо-
налізмів — складні іменники, прикметники, прислівники,
утворені шляхом комбінування основ загальновживаних
слів, напр.: Жовте колесо теплохода/ понад берегом горне
воду,/ перекочує, вигортає/ чорнохустками над портами
(Старун В. В. Абетка світла: вірші. — К., 1989. — С. 29);
слово в художньому творі 91
стануть причинними вітрилами/ і круглорогими яблуками/
невтішні морозяні рукави; кісточка і риб’яча кістка з ліх-
тариками/ ведуть до ями шаблезубого мостодонта/ биків
і державних яків (Старун В. В. Душа Змії. — Івано-Фран-
ківськ, 2009. — С. 79, 117).
Василь Старун у своїх віршах намагається визначити місце
людини у світі, поєднати, здавалося б, протилежне — реалії,
явища, долі. «Несподіванка Слова — вона для поета Старуна
іноді більше значить, аніж саме значення слова. Тим-то раз по
раз подибуємо в нього діалектизми, переважно слобожанського
походження, рідковживані слова й неологізми. Тут вам і пта-
шаки, і вишви на білій сорочці, і холодоокі черепи, і скімлища
речей, і легкокрил, і паперові заблудьки, і пір’я знику, і сніг, що
украдно не поліг, і спогибельна роса…», — зауважує Микола
Мірошниченко в нарисі до творчого портрета митця (Старун В.
Калігули. — К., 2005. — С. 7).
Залежно від обставин, ситуації новотвори Старуна мають
негативне смислове навантаження, напр.: грибля (загребуща
людина), глядко (ябеда), голопер (бідняк), дудоха (той, хто ба-
гато п’є), дробло (низька на зріст людина), збрикля (комизиста
людина), злупень (здирник) та ін.
Новотвори Івана Низового виявляють індивідуальність ав-
тора, надають поезіям оригінальності, увиразнюють, посилю-
ють викривальний зміст тексту. Особливу групу авторських
неологізмів становлять складні слова, утворені за схемою: при-
слівник + прикметник (дієприкметник) — врочисто-чиста,
щирісінько-палкі, оберего-охоронна, гостинно-щира, осінньо-
пізня, повально-знахабніла, посутньо-чесні, затуркано-засми-
каний, однолико-невиразні; прислівник + прислівник — неспо-
дівано-вчасно, тихо-достойно, незмінно-чорно, напр.: Хоча б
мені калиною вродило/ на щастя, на здоров’я, на добро,/ аби
творило впевнено-зраділо/ незрадне і незраджене перо! (Низо-
вий І. Д. Під жайворами, під журавлями. — Луганськ, 2010. —
С. 26); Зате вона гостинно-щира по-вкраїнському, довкола/
неї все росте й цвіте (Там само, 74); Не випало знову нужден-
ному/ поїхати в рідні краї на прощу —/ в свої сокровенно-лі-
ричні щоденники,/ як завше, заношу жалі невідкличні свої…
(Там само, 108); іменні сполучення, у складі яких наявна при-
культура слова №78’ 201392
кладка, що зливається з пояснювальним словом: душа-вереда,
дощ-плаксун, дощик-шелестун, хрещеники-дерева, життя-ли-
холіття, мучень-сирота, вдовиця-перемога, борщі-лободиль-
ники, прилавок-рундук та ін., напр.: Ходить дощик-шелестун
сонним степом, не заторкуючи струн тонкостеблих (Там
само, 78).
Отже, поетична мова письменників Луганщини відображає
одну з характерних тенденцій у розвитку словника мови поезії
за рахунок авторської неологізації. Оказіоналізми збагачують
арсенал мовних засобів експресивно-образної оцінки людини,
її станів, її сприйняття природи.
Лідія Прокопович
«це Місто — прекрасне,
як усМішка долі…»
(Мовний образ міста в українській
поезії другої половини хх ст.)
У національній поетиці феномен «мовний образ міста»
починають виокремлювати у творах початку ХХ ст., пор.
«…новизна теми міста для традиційно сільської поетичної
музи в Україні ХІХ ст. була органічною в літературно-худож-
ньому просторі світової культури» (Л. О. Ставицька). Уже в
першій третині ХХ ст. образ міста став настільки актуальним,
що дослідники (Л. О. Ставицька, Л. А. Лисиченко, Л. М. Мял-
ковська, Т. В. Скорбач) визначили його як стильову домінанту
тогочасного художнього мовомислення.
Із посиленим соціокультурним розвитком міста як полі-
функціонального середовища, у якому тісно поєднані соціаль-
ні, матеріальні та духовні умови буття й діяльності людини,
пов’язана активізація тем урбанізму, урбанізації, а отже — й
мовно-естетична актуалізація слова-образу місто в художній
творчості другої половини ХХ ст.
Визначальним для стилістичної розбудови мовного образу
міста є його пряме, зафіксоване в загальномовних тлумачних
|