Епітети-кольоративи в українській поезії кінця ХХ — початку ХХІ ст. (портретна характеристика людини)
Gespeichert in:
| Datum: | 2013 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2013
|
| Schriftenreihe: | Культура слова |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110468 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Епітети-кольоративи в українській поезії кінця ХХ — початку ХХІ ст. (портретна характеристика людини) / Д. Дядченко // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 81-88. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-110468 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1104682017-01-05T03:03:18Z Епітети-кольоративи в українській поезії кінця ХХ — початку ХХІ ст. (портретна характеристика людини) Дядченко, Д. Слово в художньому творі 2013 Article Епітети-кольоративи в українській поезії кінця ХХ — початку ХХІ ст. (портретна характеристика людини) / Д. Дядченко // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 81-88. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110468 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Слово в художньому творі Слово в художньому творі |
| spellingShingle |
Слово в художньому творі Слово в художньому творі Дядченко, Д. Епітети-кольоративи в українській поезії кінця ХХ — початку ХХІ ст. (портретна характеристика людини) Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Дядченко, Д. |
| author_facet |
Дядченко, Д. |
| author_sort |
Дядченко, Д. |
| title |
Епітети-кольоративи в українській поезії кінця ХХ — початку ХХІ ст. (портретна характеристика людини) |
| title_short |
Епітети-кольоративи в українській поезії кінця ХХ — початку ХХІ ст. (портретна характеристика людини) |
| title_full |
Епітети-кольоративи в українській поезії кінця ХХ — початку ХХІ ст. (портретна характеристика людини) |
| title_fullStr |
Епітети-кольоративи в українській поезії кінця ХХ — початку ХХІ ст. (портретна характеристика людини) |
| title_full_unstemmed |
Епітети-кольоративи в українській поезії кінця ХХ — початку ХХІ ст. (портретна характеристика людини) |
| title_sort |
епітети-кольоративи в українській поезії кінця хх — початку ххі ст. (портретна характеристика людини) |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Слово в художньому творі |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110468 |
| citation_txt |
Епітети-кольоративи в українській поезії кінця ХХ — початку ХХІ ст. (портретна характеристика людини) / Д. Дядченко // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 81-88. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT dâdčenkod epítetikolʹorativivukraínsʹkíjpoezííkíncâhhpočatkuhhístportretnaharakteristikalûdini |
| first_indexed |
2025-07-08T00:38:21Z |
| last_indexed |
2025-07-08T00:38:21Z |
| _version_ |
1837037101367951360 |
| fulltext |
слово в художньому творі 81
курячі яйця, баньки, белькотіла якесь безглуздя (С. 28)), «сучі
тельбухи» (Після того всі Момоти заворушилися, жваво за-
працювали шатунами, — хапаючи «сучих тельбухів» за в’язи,
по черзі тягли їх у воду й топили (С. 118-119)), шкуродерська
морда (— От шкуродерська морда! — він гидливо витер руки
об штани (С. 184)).
Отже, у мові роману «Залишенець. Чорний ворон» В. Шкля-
ра зафіксовано значну кількість стилістично зниженої лексики
для найменування й характеристики осіб, що належать до во-
рожого табору. Більшість цих слів широко вживається в укра-
їнській розмовній мові, використовується в образній функції у
творах інших письменників та зафіксована в словниках.
Ганна Дядченко
епітети-кольоративи в українській
поезії кінця хх — початку ххі ст.
(портретна характеристика людини)
З-поміж одиниць мови, що визначають її естетичну цін-
ність, — епітетне, означальне слово. Як поліфункціональна
одиниця художньої мови воно синтезує образне, оцінно-есте-
тичне та емоційно-експресивне значення, акумулює культурно-
історичну й мовно-поетичну традицію, є маркером авторського
стилю. У поезії кінця ХХ — початку ХХІ ст. через характерні
епітети рельєфно окреслюється «прикметниково-означальне
поле .. людини, оцінюваної українцями» (Єрмоленко С. Я. Но-
вий словник епітетів української мови // Лексикографічний бю-
летень. — 2009. — Вип. 18. — С. 8). Наприклад, знакова для
мовомислення кінця ХХ ст. індивідуально-авторська характе-
ристика силіконові люди: гряде пора для силіконових людей/
повзе у день багатовимірний протей/ з яким різниця лиш по-
рядок слів у мові (С. П’ятаченко).
Для описів і зовнішнього, і внутрішнього портрета людини
визначальними є епітети із семою ‛колір’ — зелений, блакит-
культура слова №78’ 201382
ний, синій, червоний, карий, брунатний, русявий, жовтий, золо-
тий, срібний, білий, крейдяний, сірий, сивий, чорний. Ці худож-
ні означення послідовно поєднуються з одиницями тематичної
групи «соматизми» (волосся, обличчя, личко, очі, погляд, вуста,
тіло), із поетизмами душа, серце, з назвами психоемоційних
станів людини.
Епітети синій (зрідка — пресиній) (‘який має забарвлення
одного з основних кольорів спектра — середній між голубим і
фіолетовим’ — СУМ, ІХ, 182), блакитний (‘небесно-голубого
кольору; голубий’ — СУМ, І, 196) — найчастотніші характе-
ристики до соматизму очі та пов’язаного з ним слова-образу
погляд. У такому поєднанні вони здебільшого зберігають за-
фіксоване словниками загальномовне значення й постають у
контексті описів зовнішнього портрета: Блакитні очі у ца-
рівен/ і золоті ґердани (І. Малкович); і скупо зав’яжеться в
синіх очах/ солона від смутку перлина (П. Мовчан); твій по-
гляд пресиній пастуший/ уперше мене перестрів і поніс/ наче
хвиля морська мандрівна і нестримна (В. Кордун). Естетичне
і власне колірне значення увиразнюють прислівникові конкре-
тизатори міри й ступеня вираження ознаки: Я вклонюся небес-
но блакитним очам/ З чорних вій чудодійливим іконостасом
(М. Мошик); Отрута чорна і гірка,/ Що капає прозорими сльо-
зами/ з твоїх очей/ Бездонно синіх (П. Галенко).
Означення із смислотвірною семою ‛червоний’ групуються
навколо і конкретних (кров, губи, вуста), й абстрактних (душа)
назв: з наростаючим гулом/ у блакитних тунелях пурпурової
крові (К. Москалець); І тільки фіалка, що/ обертається вкупі
із тілом,/ ще свідчить/ про воздаяння рубінової крові,/ ущерть
налитої/ до фіалу (К. Москалець); А потім вони обіймали своїх
коханих/ і міцно цілували їх у малинові вуста (Г. Чубай); ку-
саючи губи, криваві, аж винні,/ роздягати очима стару коро-
леву (І. Андрусяк); Душно між рум’яних душ.../ А все ж/ їхні
щирі усмішки — / мов лати (І. Римарук). Оказіональна сполука
рум’яні душі (пор. традиційне народнопоетичне рум’яне личко)
засвідчує прирощення негативної конотації, яку додатково під-
тримує предикат душно.
Активно метафоризується в мові розглядуваної поезії ко-
льоратив жовтий. У коло його найактивнішої сполучувано-
слово в художньому творі 83
сті входять абстрактні іменники погляд, голос, сміх, пор.: Я не
можу сховатись від жовтого погляду,/ від затягнених в шори
облич (С. Процюк); Голос жовтий жовтіє, мов кість (П. Мов-
чан); І сухостеблий крик, і сміх жовтогарячий/ доносились до
нас упереміш із плачем (П. Мовчан).
Іншу естетичну природу має словосполука жовті очі у вір-
шовому фрагменті В. Неборака: осінь зводить палаци мури
в’януть багряно/ жовті очі осінні уста декадентки/ пальці
тчуть павутину над риданням опалим. Контекстне взаємона-
кладання власне колірної семантики та узагальнено-образного
значення ‘зблідлий, змарнілий’ (СУМ, ІІ, 540) зумовлює пере-
міщення цього образу із тематичної зони «зовнішній портрет»
у тематичну зону «психоемоційний портрет людини», в якій
він творить естетично-оцінну цілісність з іншими епітетизова-
ними образами — осінні уста, ридання опале.
Прикметник золотий у мові новітньої української поезії має
найширшу лексико-семантичну сполучуваність — від власне
колірної характеристики тіла, волосся (Їх гарячі тіла, наче вина
терпкі — / Золоті і брунатні, ясні, мов емалі (М. Кіяновська);
здмухуєш волосинку золоту,/ що впала на вбрання жони, одяг-
неної так,/ як тоді вдягалися Божі Матері (К. Москалець);
чорних брів з-під гриви золотої (Н. Білоцерківець)) до образ-
ної позитивної, високої оцінки кого-небудь дорогого (Величний
спокій, мудра доброта — / Таких чеснот не позичають з лек-
цій,/ А тільки ненька, ненька золота/ Віддарувала їх від серця
в серце (О. Рутецька)), чого-небудь приємного (голос золотий
відлуннями осквернено./ .. спогад золотий — і вже, мабуть, не
мій (М. Кіяновська); Візьміть маленьке золоте щастя./ Ли-
шіть велике кам’яне лихо! (О. Ірванець)).
Контекстна сполучуваність епітета срібний — здебільшого
абстрактна лексика, назви почуттів, психоемоційних станів
тощо (сум, смуток, щастя): І долі, і далі, й планети/ Лягли
срібним щастям до ніг (Ю. Лук’янова).
У семантиці прикметника білий (біленький, білявий) та си-
нонімічних із ним означень блідий, крейдяний (перен. ‘який має
колір крейди; білий’ — СУМ, IV, 332) актуалізовано і пряме лек-
сичне значення (головним чином у тематичній зоні «зовнішній
портрет людини»), і метафоричне значення ‘сильне хвилюван-
культура слова №78’ 201384
ня, страждання’ (пріоритетна тематична зона — «внутрішній
портрет людини»).
Мовну естетику кольоратива білий як засобу зовнішньо-
портретного опису людини ілюструють сполуки із соматизма-
ми лице, шия, тіло, стан, груди, руки: а білі руки перевиті/
разком судин (І. Римарук); Затріпочеш, застогнеш стиха,/ Як
уп’ється у груди білі, —/ Та згадаєш про віщі стигми/ На мо-
єму старому тілі (М. Савка). Позитивну оцінність таких опи-
сових образів увиразнюють суфікси суб’єктивної оцінки: Моє
ти біле личенько дитинне,/ покинь той промінь — тінь собі
візьми (Г. Чубай); І про тих, хто хова/ біле личко в люстерце/
кому з нас голова/ не боліла і серце (О. Короташ); У землі роз-
плела/ свою чорну косу. І сокиру дала/ найгрізнішому в руки:
«Не хочу./ Відітни.» Той узяв. Озирнувся, як тать./ Зблід. Не-
мов йому шию біленьку рубать (В. Герасим’юк).
Оцінність білого кольору інтенсифікує також прийом внутріш-
ньоконтекстного контрастування: В білому тілі біль сидить гли-
боко чорний,/ чортова цвіль, чорносіль, чорнобіль (П. Мовчан);
Тільки чорно-криваві рожі/ Вколо білого твого стану (М. Савка).
Метафоричні сполуки епітета білий з емотивами сум,
страх, страждання, відчай і т. ін. у поетичному тексті функ-
ціонують як виразники експресивних значень ‘сильне хвилю-
вання, страждання’, ‘відчай’, ‘розпач’: Білий сум павутинням
розвішу,/ Пам’ять снігу в зими заберу,/ Та й піду,/ обпікаючи
тишу (Л. Ромен); і небо перестане тримати тебе за волосся —
/ обітнеш його при білому страхові (Л. Голота); Хоч сама
скам’янію./ Стану каменем босим./ Стану білим страждан-
ням — / в тумані, як в диму (А. Цвіт); Я тебе вимовчу/ з білого
болю,/ Я тебе вихлюпну/ купіллю вуст (Л. Ромен). Пор. образ-
ний розвиток цієї семантики в контекстно-синонімічному озна-
ченні крейдяний (перен. ‘Який має колір крейди; білий’ (СУМ,
IV, 332): Заціпеніння від горя, крейдяний відчай/ і якийсь неві-
домий, незнаний вітер/ за цей час проросли крізь Тебе (В. Кор-
дун). Експресивну семантику цього слововживання підтримує
негативно конотований образ заціпеніння від горя, співзвучний
із психоемоційною характеристикою крейдяний відчай.
Щодо метафоризувальної функції кольоратива сірий (сивий)
у поетичній мові другої половини ХХ ст., Л. О. Пустовіт зазна-
слово в художньому творі 85
чила проміжне становище між семантикою номінацій чорний
і білий (пор.: ‘колір, середній між білим і чорним; барва по-
пелу’ — СУМ, ІХ, 229). Відносна спектральна невизначеність
зумовила його переважно негативне значення. Сучасні поетич-
ні контексти засвідчують тяжіння прикметника сірий до спо-
лучуваності з конкретними назвами-соматизмами (очі, губи), в
якій актуалізується власне колірне значення і нейтральна або
негативна оцінність, пор.: ці сірі очі, пильні, сумовиті, —/ чому
ви не знаходите нікого, крім дзеркал,/ а в дзеркалах — себе і
суть свою подвійну (К. Москалець); Я від ходи/ Швидкої трачу
кров і силу./ І сірі губи попросили:/ Я тінь твоя. Ходи. Ходи
(М. Савка). Натомість значення ‘тривожний’, ‘сумний’ власти-
ве метафорам на позначення психологічних станів людини, її
моральних рис: Гортанні крики божевільних./ Сухотні стіни.
Сивий страх (І. Андрусяк); Позаду осінь, смутки сиві.../ Не
озиратися б лишень (Л. Ромен); прокинешся і почуєш,/ як само-
тня і сива совість/ вимітає з кутків утому/ і виходить сапати
сон (Т. Троянович). Загалом констатуємо, що естетика епітетів
сірий, сивий у поетичній мові кінця ХХ — початку ХХІ ст. роз-
гортається цілковито в руслі національної поетичної традиції,
засвідчує її стійкість і тяглість.
Тенденцію до розмежування предметно-описового та об-
разно-оцінного значень засвідчують також контекстні вживан-
ня кольоратива чорний. Так, значення ‘колір сажі, вугілля, най-
темніший; протилежне білий’ (СУМ, ХІ, 352) властиве тради-
ційним портретним міні-описам чорні брови, чорна коса: І рук
тонких, і довгих ніг твоїх,/ і чорних брів з-під гриви золотої
(Н. Білоцерківець); Жінка з глечиком молока/ зупинилася се-
ред двору:/ коси чорні, і станом тонка,/ у очах ніби синє море
(В. Голобородько).
Поєднання описово-портретної характеристики «темне во-
лосся» й експресивно-оцінного значення ‘сумний’, ‘пригніче-
ний’ засвідчує метонімічний образ чорні голови: Чорні голови
наші — сумні, покаянні, лихі (М. Кіяновська). Тут спостерігає-
мо поступовий перехід від власне кольоративної до емотивної
семантики.
Зневажливо-негативна оцінність прикметника чорний у
сполуках із дистрибутами-соматизмами вуста, рот увиразнює
культура слова №78’ 201386
найближчий контекст метушливі очі і білий ангел. Пор.: перелі-
чіть усю громаду/ .. за очима метушливими/ за вустами чор-
ними (І. Римарук); На сторінці, де вперто росте стокротка/
Білим ангелом з чорного твого рота (Н. Федорак).
Поетичний емоційно-психологічний зміст кольоратива чор-
ний виформовується як контекстуальне акцентування значень:
‘важкий, безпросвітний, безрадісний’: Вже опадає чорна са-
мота/ під покривало щирої молитви (І. Андрусяк); Останній я
прапершую тебе/ Тулю до стель у чорному відчаї (А. Бондар);
всі ці ознаки моєї розпуки/ (все від сльозини до чорної муки),/
все відпливе, відхолоне, відлине,/ світ почленований стане єди-
ним (П. Мовчан); Та звідки чорна узялась журба,/ що в ній живе
і щозими, й щоліта? (П. Мовчан); ‘властивий злісній, недобрій,
підступній людині’: Чорні душі, мов хмари./ Мов не люди, —
отара./ Всі гендлюють, базарять./ — Це покара... покара...
(Л. Ромен); В крові козацькій скупа свої кості —/ з чорної млості
і з чорної злості,/ на перехресті, крутнувшися тричі,/ б’ється
об землю (Л. Голота). Вислів чорна злість має фразеологічно
зумовлене значення ‘дуже велика ненависть, ворожість’ (СУМ,
ХІ, 352).
Такі слововживання переконливо засвідчують продовження
в українській поетичній мові кінця ХХ — початку ХХІ ст. тра-
диції мовно-естетичного освоєння, актуалізації чорного кольо-
ру як пов’язаного з песимістичними емоціями та негативною
оцінністю.
Із-поміж назв кольорів та їх відтінків окремий сегмент епі-
тетного словника формують прикметники світлий (світло-
носний), ясний, іскристий, сяйливий, сонячний, сонцеповний,
прозорий, а також протилежне їм за семантикою та оцінністю
означення темний.
Позитивно-оцінні семи ‘світло’, ‘блиск’ закономірно ви-
значають семантику регулярних і контекстно-ситуативних
світлопозначень світлий, найсвітліший, світлоносний, прозо-
рий, іскристий, сонячний, що поєднуються з назвами-соматиз-
мами тіло, чоло, кров, поетизмом душа, назвами почуттів та
психологічних станів сум, біль, самота тощо. Пор.: А в слово
«тіло» влито слово «літо»./ Це світле тіло — ледь нестиглий
плід (О. Ірванець); Шолом вінцем обіймає прозоре чоло./ Плащ
слово в художньому творі 87
обвисає додолу підбитим крилом (М. Савка); Чи дістану/ Із
світлих душ тепла перлину? (Г. Чубай); поспішити за край/
залишаючи жінку/ в прозорій такій самоті (М. Савка); від-
дати себе всеньку-всю/ До найменшої родимки/ До найтаємні-
шого світла/ До найсвітлішого болю (Н. Неждана); обачливі
кроки вповільнюють струм світлоносної/ крові (П. Мовчан);
Зліва од серця — ядерний і срібний, мов спис,/ Ближче прави-
ці — щільник, натужавілий сміхом іскристим (О. Забужко).
Знаково, що широкий спектр переносних значень прикметника
світлий (‘нічим не засмучений; радісний, щасливий’; ‘нічим
не затьмарений; спокійний’; ‘який має високі моральні якості;
благородний’ (СУМ, ІХ, 91) та його контекстних синонімів за-
свідчено в мовостилях авторів, які належать до різних літера-
турних напрямків та естетичних платформ — традиціоналістів
(П. Мовчан, Г. Чубай), авангардистів (О. Забужко, О. Ірванець),
постмодерністів (Н. Неждана, М. Савка). До цього вектора
образотворення зараховуємо також прикладкові сполучення,
в яких мікрообраз очі характеризують іменникові означення,
у семантичній структурі яких є компонент ‘світло’ — зорини
(‘самосвітне небесне тіло, що являє собою скупчення розжа-
рених газів’ — СУМ, ІІІ, 687), лелітки (‘блискуче кружальце
для прикрас’ — CУМ). Пор.: Зорини-очі, щире серце —/ Мила!
(І. Панчук); Очі чарівні —/ Очі-лелітки,/ Вас виглядати/ Звід-
ки, ох, звідки? (О. Рутецька).
Протилежний за значенням і оцінністю до означення світ-
лий прикметник темний зумовлює акцентування в семантичній
структурі епітетних словосполучень ознак ‘тяжкий, безрадіс-
ний, сумний’ (Чуття — холодне, темне і тупе,/ Мов скринька
замикається на серці) (О. Ірванець); пригрів на грудях я, немов
змію,/ цей запитальний знак,/ цей сумнів темний (І. Римарук)),
‘який приносить лихо, спричиняє зло; злий’ (вік об вік — усе за-
мало криці/ все перемісила крівця темна; Оком, чи словом, чи
співом/ той колядник тебе врік?/ Темним неправедним гнівом/
розпочинається рік (І. Римарук); Осяй, благаю, душу грішну й
темну/ Вогнем Своєї пресвятої влади (А. Акіменко)).
Незначний сегмент сучасного епітетного словника станов-
лять слововживання на позначення складного (чорно-білий)
або невизначеного кольору (вигорілий). Пор.: Не бачать раю
культура слова №78’ 201388
очі невидющі —/ згаса поволі вигорілий зір (П. Мовчан); Подо-
рожній, піднявши голову, супроводжує хмари/ Вигорілим по-
глядом з відтінком ностальгії (Г. Петросаняк).
Отже, епітети-кольоративи — важливий засіб зовнішньо-
і внутрішньопортретної характеристики людини в україн-
ській поезії кінця ХХ — початку ХХІ століття. Традиційні
й індивідуально-авторські означення, які розбудовують цей
фрагмент епітетного поля номінації людина, засвідчують і
модернізацію мовомислення авторів, і розвиток засобів пое-
тичного мововираження.
Ірина Ніколаєнко
авторські неологізМи в Мові
письМенників луганщини
В українському мовознавстві в останні роки активізовано
вивчення позанормативних елементів у художньому дискурсі.
«Письменники кінця ХХ — початку ХХІ століття, — зауважує
Г. М. Сюта, — мають інше бачення естетики мови (зокрема
її діалектних, розмовних, просторічних елементів)» (Сюта Г.
Мова художньої літератури і літературна мова // Культура сло-
ва. — 2012. — Вип. 77. — С. 126; далі — Сюта).
Спрямованість авторської мови на адресата зумовлює вжи-
вання диглосивних мовних образів — лексичних одиниць, які
«пов’язані з порушенням звичних сфер використання мовних
одиниць» (Петрова Л. А. Лингвокогнитивные основы художе-
ственной картины мира. — Симферополь, 2006. — С. 88).
Знаковою з цього погляду є лексика народнорозмовного по-
ходження та діалектизми. Авторське ж світосприйняття митця
спричинює перетворення семантики слова згідно з естетичними
мотивами його творчості, що й зумовлює появу оказіоналізмів.
Авторські неолексеми (або оказіоналізми) народжуються
як результат письменницького пошуку найбільш влучної та
експресивно виразнішої порівняно із загальновживаною лек-
сикою форми вираження думок, настроїв, почуттів. Це праг-
|