Біблійна цитата в українській поетичній мові ХХ ст.
Gespeichert in:
| Datum: | 2013 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2013
|
| Schriftenreihe: | Культура слова |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110471 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Біблійна цитата в українській поетичній мові ХХ ст. / Г. Сюта // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 59-68. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-110471 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1104712017-01-05T03:03:01Z Біблійна цитата в українській поетичній мові ХХ ст. Сюта, Г. Слово в художньому творі 2013 Article Біблійна цитата в українській поетичній мові ХХ ст. / Г. Сюта // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 59-68. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110471 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Слово в художньому творі Слово в художньому творі |
| spellingShingle |
Слово в художньому творі Слово в художньому творі Сюта, Г. Біблійна цитата в українській поетичній мові ХХ ст. Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Сюта, Г. |
| author_facet |
Сюта, Г. |
| author_sort |
Сюта, Г. |
| title |
Біблійна цитата в українській поетичній мові ХХ ст. |
| title_short |
Біблійна цитата в українській поетичній мові ХХ ст. |
| title_full |
Біблійна цитата в українській поетичній мові ХХ ст. |
| title_fullStr |
Біблійна цитата в українській поетичній мові ХХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Біблійна цитата в українській поетичній мові ХХ ст. |
| title_sort |
біблійна цитата в українській поетичній мові хх ст. |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Слово в художньому творі |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110471 |
| citation_txt |
Біблійна цитата в українській поетичній мові ХХ ст. / Г. Сюта // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 59-68. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT sûtag bíblíjnacitatavukraínsʹkíjpoetičníjmovíhhst |
| first_indexed |
2025-07-08T00:38:35Z |
| last_indexed |
2025-07-08T00:38:35Z |
| _version_ |
1837037116277653504 |
| fulltext |
Галина Сюта
біблійна цитата
в українській поетичній Мові хх ст.
Продуктивність використання біблійних цитат у різних
структурно-семантичних форматах (цитата-вислів, цитата-
слово, цитата-алюзія тощо) в українській мовно-поетичній
практиці ХХ ст. підтверджує належність Святого Письма до
текстів, «що становлять ядро національної культури і чиї енер-
гетичні властивості відносно постійні з моменту їх появи»
(Н. А. Кузьміна). Тому природно, що до нього постійно звер-
тається мовна свідомість авторів, підтримуючи актуальну для
всіх періодів розвитку національного художнього дискурсу
традицію уживання точних і трансформованих, маркованих і
немаркованих, точкових і розгорнутих, експлікованих та при-
хованих цитат із Біблії. Адже й у час «войовничого атеїзму»
відповідні коди, образи, сентенції (хоч і по-різному інтерпре-
товані) були присутні в поетичних та прозових текстах різних
жанрів не тільки як лексико-семантичні виразники біблійних
мотивів, але передусім як носії універсальних, позачасових
культурних змістів, актуальність яких не вимірюється часом,
оскільки «Біблія дарує нам магічні ключі до минулого і май-
бутнього» (В. І. Сулима). Сьогодні цитування Святого Письма
в поетичній мові — один із визначальних способів художньо-
го смислотворення через апеляцію до християнської духовної
традиції, механізм реалізації діалогу авторського тексту з уні-
версумом духовної культури, функціонально-стилістичний код,
СЛоВо
В ХудоЖнЬому тВорі
культура слова №78’ 201360
що свідчить про зорієнтованість поетичного мовомислення на
образно-символічну, мовно-естетичну систему Святого Письма.
Варто наголосити на тому, що природа та функції біблійних
цитат у «світській» поезії та у творах, стилізованих під кон-
фесійні жанри, різні, оскільки сам тип мовно-естетичної орга-
нізації останніх детермінує використання специфічної лекси-
ки, актуальних для сакрального стилю зворотів, синтаксичних
структур, образів. Показовий із цього погляду вірш Д. Павличка
«Молитва до Тараса»: Отче наш, Тарасе всемогущий,/ Що
створив нас генієм своїм,/ На моїй землі, як правда, сущий,/
Б’ющий у неправду, наче грім./ .. / Да святиться слова блис-
кавиця,/ Що несе у вічну далечінь/ Нашу думу й пісню. Да свя-
титься/ Між народами твоє ім’я. Амінь. Різнорівневі мовні
знаки, які свідчать про спорідненість стилізованого авторсько-
го тексту з Господньою молитвою (Отче наш.., да святиться
ім’я Твоє; хліб насущний, на землі, амінь; старослов’янські лек-
сичні форми сущий, б’ющий, даждь), актуальні й для творів
іншого, не духовного змісту. Наприклад, вони створюють екс-
пресивність поезії громадянського, публіцистичного звучан-
ня: Мій народе!/ Темний і босий!/ Хай святиться твоє ім’я
(Є. Плужник); Даждь нам, Боже, днесь. Не треба завтра — /
Даждь нам днесь, мій Боже! Даждь нам днесь!/ Догоряють
українські ватри./ Догоряє український весь/ край. Моя дорога
догоряє… (В. Стус). Висока «внутрішня енергетика» (термін
Н. А. Кузьміної) цих канонічних сакральних словесних кодів
сприяє їх семантичному злиттю, зрощенню з метатекстом, од-
нак не нівелює ознак семантичної дистанційованості як цитат-
них знаків.
Біблійні цитати, зафіксовані в мові української поезії
ХХ ст., різноманітні і за структурою, і за способом та ступенем
актуалізації, і за функціонально-текстотвірним навантаженням.
Не однакові вони й із погляду збереження/трансформованості
в метатексті їхньої первинної лексико-семантичної структури.
Отже, різною може бути і їх типологізація — залежно від того,
який із згаданих критеріїв покладено в основу систематизації.
Поширений критерій класифікації цитат, у тому числі біблій-
ного походження, — тип їх контекстної представленості. З цього
погляду розрізняємо: точні цитати (власне цитати) — дослів-
слово в художньому творі 61
но відтворені уривки Святого Письма. Вони можуть бути явні
(графічно виділені лапками або їх типографсько-еквівалент-
ними замінами — шрифт, розрядка, підкреслення тощо) чи
приховані (у тексті графічно не виділяються, але безпомиль-
но ідентифікуються, оскільки відтворюють відомий читачеві
фрагмент культурного, біблійного знання); неточні цитати,
або перефразування прецедентного висловлювання; цитатні
знаки — вказівки на «чужий текст», які в семантично й струк-
турно згорнутому вигляді містять вказівку на текст-джерело.
Точна біблійна цитата (власне цитата) — це закріпле-
ний традицією національно-мовного вживання вислів, який
не втратив зв’язку з прецедентним текстом і в масовій свідо-
мості мовців співвідноситься з ним. Найсильніша структур-
но-композиційна позиція таких цитат — епітекстова (заголо-
вок, епіграф): у ній цитата найчастіше атрибутується саме як
«чуже», біблійне слово, що підкреслює вказівка на джерело
цитування. Наприклад, назва вірша Л. Костенко «Перш, ніж
півень запіє…» — дослівна цитація пророцтва Ісуса Христа
про відречення апостола Петра. Виведений у позицію заго-
ловка, біблійний вислів миттєво виформовує інтертекстуальне
поле: «повертає» свідомість читача до конкретних «ділянок»
прецедентного тексту («Петро відрікається Ісуса» (Іван, 18:15-
18); «Петро вдруге і втретє відрікається Ісуса» (Іван, 18:25-
27) й водночас ментально пов’язує авторський вислів з інши-
ми творами національної та світової літератури, у яких через
апелювання до цієї прецедентної ситуації висвітлюється тема
духовної вірності (пор. у поезії Лесі Українки «То, може, ста-
неться і друге диво…»: Що скажеш ти тоді?/ Чи, може, й ти/
пошлеш мені веселу звістку дати/ Твоїм забутливим і потай-
ним друзям,/ Що тричі одрікалися від тебе?).
Такі заголовки — точні цитати — дослідники слушно вважа-
ють «сильними» й порівнюють їх текстотвірність з «енергією
туго стиснутої пружини» (В. А. Кухаренко), вивільнення якої
стимулює актуалізацію і розвиток семантичної пам’яті вислов-
лювання. Зазвичай цитата-заголовок або ключові для неї лек-
семи є також компонентами метатексту й засвідчують таку за-
кономірність: що інтенсивніше, частіше, систематичніше вони
повторюються, то виразнішою є значущість і резонансність
культура слова №78’ 201362
самої цитати, яку читач сприймає «у вигляді фону, «семантич-
ної традиції», «ореолу», .. що народжує відчуття інтертексту-
альної глибини художнього твору» (Н. А. Кузьміна). Так, ви-
слів «Перш ніж півень запіє…» творить семантичну й естетич-
ну цілісність із сюжетним розвитком вірша, який, у свою чергу,
є структурною цитатою із Святого Письма. Отже, цитатність
заголовка тут не формальна, а змістово визначальна й поліфо-
нічна, оскільки виявляє онтологічну сутність цитати як меха-
нізму діалогізації, інтертекстуалізації.
Ідентифікації біблійного вислову як точно відтвореного в
метатексті «чужого слова» візуально сприяють лапки. Саме
так акцентовано цитатність біблійної сентенції спочатку було
слово (То лиш слова, Джордано,/ «Спочатку було Слово!»/
Воно безсмертне — О. Бердник) чи відповіді Каїна (Завіт/ «Я
не сторож/ брату своєму…»./ Дарма. — В. Простопчук). Із
погляду лінгвопрагматики такі точні цитати — це мовомислен-
нєві стереотипи. Вони чітко співвідносяться з прецедентним
текстом і закріплені в мовній свідомості соціуму як носії пев-
ного фрагмента культурних знань.
Мовно-поетична практика ХХ ст. засвідчує точні графічно
немарковані («незалапковані») біблійні висловлення, уживані
у творах духовного і світського змісту: Відпущена всім часу
міра,/ а міра має береги./ Не сотвори ж собі кумира./ Кумири
гірші ніж боги (П. Дорошко). Знаковими з-поміж них вважаємо
ті, у структурі яких збережено старослов’янські лексичні й гра-
матичні форми. На початку ХХ ст. зразки таких слововживань
засвідчує поетична мова І. Франка (Благословенна ти поміж
жонами,/ Одрадо душ і сонце благовісне,/ Почата в захваті,
охоплена сльозами,/ О раю мій, моя ти муко, пісне); П. Тичи-
ни (Ми єсть свого народу вірні діти,/ Од крові кров, од плоті
рідна плоть). Цю традицію продовжено й у поезії другої по-
ловини ХХ ст.: Вночі ворота Лаври не гостинні,/ Даремно тут
і возвишати глас./ Глас вопіющого в пустині,/ напевно, був
чутніший, як у нас (Л. Костенко); Їм несть числа. Вони ідуть..
(І. Римарук).
Прикметно, що точних цитат біблійного походження (надто
ж атрибутованих, виділених лапками) кількісно значно мен-
ше, аніж неточних, які передбачають різноступеневе перефра-
слово в художньому творі 63
зування, «неточне відтворення слів джерела із збереженням
структури висловлення» (І. П. Смирнов).
У корпусі неточних цитат дослідники (З. Г. Мінц, Н. А. Кузь-
міна) розрізняють: а) «забуті» цитати, що не розпізнаються
суб’єктом і, відповідно, не розраховані на впізнання; б) цитати,
які відіграють роль «забутих», імітують пригадування «чужо-
го» слова; в) нетотожно відтворені цитати, з необхідними для
нового контекстного вживання змінами граматичних форм.
Численні віршові фрагменти, що репрезентують різні ета-
пи розвитку української поетичної мови в ХХ ст., відтворюють
відомі біблійні висловлення із різними ступенями лексико-син-
таксичної трансформації. Зокрема, мінімально видозміненими,
фактично тільки адаптованими до версифікаційних параметрів
метатексту біблійними цитатами є такі авторські сентенції: Бо
що із пороху повстало,/ те в порох перейде./ Хто знає, чи
душа людини/ злітає до небес — Д. Загул (пор.: «У поті свого
лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї
ти взятий. Бо ти порох, — і до пороху вернешся» (Буття, 3:19));
Лікарю, зцілися сам,/ Чи ж тобі нести свободу/ Непідкупному
народу,/ Непідробним небесам — І. Римарук (пор.: «Лікарю, ви-
лікуй себе самого» (Лука, 4:23)).
Окремий різновид цитувань цього типу — контексти, що
постали внаслідок так званої інтертекстуальної деривації —
розростання, оновлення біблійного або біблійно зумовленого
висловлення, на «семантичне факсиміле» яких наклалися від-
битки тих індивідуальних мовостилів, у яких вони вже були
реінтерпретовані. Наприклад, відомо, що початкові рядки пое-
зії Т. Шевченка «Ісаія. Глава 35» Радуйся, ниво неполитая!/ Ра-
дуйся, земле неповитая/ Квітчастим злаком!/ Розпустись,/ Ро-
жевим крином процвіти!/ І процвітеш, позеленієш… і смислово,
і в ключових лексемах апелюють до фрагменту Книги пророка
Ісайї «Звеселиться пустиня та пуща, і радітиме степ, і зацвіте,
мов троянда» (Ісайя, 35:1) (власне, цю спорідненість підкреслює
і назва твору). Саме в такому лексико-граматичному оформлен-
ні, зі збереженням Шевченкового інтимізованого звертання, ці
слова стали цитатою в поезії А. Малишка: Радуйся, ниво моя,
не полита/ Стронцієм білим і жаром-сльозою./ Радуйся, ниво
моя, не покрита/ Чорною атомною грозою («Нива»).
культура слова №78’ 201364
Граматична, синтаксична трансформація прецедентного
висловлення часто є ознакою цілковитої асиміляції «чужо-
го» (тобто біблійного) слова, його входження в новий текст за
принципом семантичного доповнення. Напала ти на нас…,/
як та злодюжка./ Як тать. Вночі./ Ой, не жартуй з огнем!/
Бо ми ж тебе не так ще рубонем (П. Тичина); Скидаймо
овечі хутра!/ Впізнати бо час вовків (М. Розумний); Я наре-
шті збираю каміння, бо час./ Я розвергав усе, що розвергати
можна (Ю. Бедрик). За своєю природою такі слововживання
зближуються з узуально-стилістичним типом цитації, коли те
чи те висловлення уже сприймається не стільки в його закрі-
пленості за певними фрагментами сакральних знань, скільки в
наповненості певними культурними смислами.
Відомий сталий вислів перекувати мечі на рала теж за по-
ходженням є біблійною цитатою, оскільки узятий дослівно з
Книги пророка Ісайї: «і Він буде судити між людьми, і буде
численні народи розсуджувати, і мечі свої перекують вони на
рала, а списи свої — на серпи. Не підніме меча народ проти на-
роду, і більше не будуть навчатись війни» (Ісайя, 2:4). Сьогодні
це традиційний засіб окреслення й оцінювання ситуації, «коли
йдеться про відмову від агресивних, войовничих намірів»
(А. П. Коваль). Формат його вживання в контекстах — най-
різноманітніший. Зокрема, це точна цитата з майже дослівним
збереженням лексичного наповнення (Я знаю, —/ Перекують
на рала мечі./ І буде родюча земля —/ Не ця. І будуть одні клю-
чі/ Одмикати усі серця (Є. Плужник); Усе для фронту — хліб
ішов з полів./ Усе для фронту — зброю ми кували./ Мечі переку-
вали на орала — / Боєць в життя ту мрію перелив (А. Малиш-
ко). Із жанрово-тематичними особливостями громадянської
поезії І. Франка пов’язуємо показове розширення первинного
лексичного складу цієї біблійної цитати, зокрема за рахунок
епітета патріотичний: Нам, хліборобам, що з мечем почати?/
Прийдесь нову зробити перекову./ Патріотичний меч пере-
кувати/ На плуг — обліг будущини орати (І. Франко).
Наведена ілюстрація з поезії І. Франка «Колись в сонетах
Данте і Петрарка…» — типова для мовно-поетичної практики
перших десятиліть ХХ ст., яка відбивала соціокультурні, со-
ціополітичні зрушення в суспільній та індивідуальній мовній
слово в художньому творі 65
свідомості: Повстаньмо ж тепера усі, як один,/ за діло бра-
терськеє спільне!/ Розкуймо на зброю плуги! Що орать, —/
Коли наше не вільне (Леся Українка). Крім лексичних, їх засвід-
чують також антитекстові трансформації цієї біблійної цитати:
Мають знамена, і б’ється козацтво,/ Крові потоки ллючи…/
Сміло з повіток плуги викидайте,/ Куйте вселюдно мечі
(О. Олесь).
Перебудова первинної форми й водночас повне або част-
кове заперечення змісту умотивовує новітню інтерпретацію бі-
блійних цитат у структурах антитексту. Спростовуючи устале-
ну думку про те, що цей тип текстотворення актуальний тільки
для новітньої поезії, звернімося до мовотворчості П. Тичини
(Той крик підземний струни хай німії/ в душі твоїй розбудить:
помста, гнів/ хай зазвучать! Не плач Ієремії,/ а безпощадний
гнів богатирів — «Весна»), М. Рильського (Співали, як же!
Пригадай,/ Однолітку і друже давній,/ Немов на глум, хтось
пісню дав нам,/ Як ми казали: хліба дай), О. Олеся (Ідуть вони,
тужать, степом, селами, …/ На їх голосіння/ Дають їм камін-
ня,/ Лушпиння з насіння («Ой була на світі та удівонька…»).
Водночас в ідіостилях авторів авангардистів та постмодер-
ністів заперечення у формі антитези, гротескової або інвектив-
ної метафори оцінюється як наскрізна стильова норма тексто-
творення: Сьомої днини ти — чоловік —/ виліпив Творця з черво-
ної глини (І. Римарук); Юда рятує Спасителя/ Спаситель цілує
розбійника/ настав-таки День Гніву (І. Римарук); В будинко-
вих утробах, як в китах,/ живемо й терпимо хитання і задуху
(І. Малкович); Чи в різдвяну сльоту надворі/ заблудились
вар’яти й царі/ обминаючи світ і господу (В. Махно); Мно-
житься зоря у твердих снігах у дзеркальних мурах./ І з дороги
збилися Тріє царі у маскхалатах (І. Римарук). Розглядувані бі-
блійні цитати виконують більш значну роль, ніж просто вказів-
ка на додаткову інформацію: цитата стає засобом експресивно
інтенсифікованого, іноді й аксіологізованого смислотворення.
Говорячи біблійним словом, автори надають йому нової
оцінності, часто цілковито протилежної первинній: «Інший
голос, що оселився в «чужому» слові, по-ворожому зіштовху-
ється з його хазяїном й примушує служити протилежній меті»
(М. М. Бахтін). Це спроектоване через Святе Письмо і вписане
культура слова №78’ 201366
в естетику постмодернізму вербалізоване авторське бачення
сучасного світу.
Поширені в українській поетичній мові ХХ ст. цитатні
знаки. З погляду функцій у структурі джерела ці знаки можуть
бути різними: імена (власні імена, «вічні образи»), художні
предикати (слова і словосполучення, що вказують на сюжетні
чи інші відносини між «іменами художнього тексту»), атрибути
(перенесення з якого-небудь тексту ознак імен), «міфеми» (відтво-
рення всієї ситуації, тобто і відносин персонажів, і їхніх імен).
Безумовно, кількісно найбільш репрезентативні, семантично
різнотипні й функціонально навантажені вказівки на «чужий
текст» — біблійні імена. Їх інтертекстуальну резонансність
простежуємо і в структурній позиції заголовка, і в самому тек-
сті, де вони зазвичай виступають точковими цитатами (тер-
мін М. Ю. Белякової), що семантично пов’язують авторський
вислів із біблійним прототекстом. Такими енергетично силь-
ними, здатними «відгукуватися» в мовній свідомості читача
точковими цитатами є імена, символізовані як культурні зна-
ки Нового Завіту (Учитель, Предтеча, Марія Магдалина, Ве-
роніка, Симон, Петро, Варава, Пілат, Юда, Ірод, Іродіада) та
Старого Завіту (Ной, Лот, Каїн, Авель, Самсон, Даліла, Голіаф,
Мойсей та ін). Пор.: Відрине кров і грозовий розряд/ отерпне
в ділі, як в дерево./ Каїне, Каїне, де твій брат? / (Справді, а
де бо він?..)/ Хтось фіолетовий морок простер/ на світ — аж
ступити незмога…/ Каїне, Каїне, хто ж ти тепер — без Аве-
ля, брата свого (О. Забужко); Воздвигне Вкраїна/ святого Мой-
сея — не може ж так буть! (П. Тичина); Не виведе новітній
нас Мойсей/ На інші зорі й тихі води./ Убили землю неземної
вроди, наш дім, наш хліб і славу — наше все! (I. Жиленко); Вірю
я, що обороне/ Сам себе мій край…/ О мій велетню Самсоне,/
Пута розривай (О. Олесь); Любов підкралась тихо, як Даліла,/
а розум спав — довірливий Самсон (Л. Костенко); Був Ірод і
була Іродіада./ І Саломея, дочечка, була./ І їй сказали, то вона
і рада,/ і голову на блюді подала./../ І голову в тих кучерях по
плечі,/ їм подала, від крові аж хмільна./ А що була то голо-
ва Предтечі, — / то що у цьому тямила вона (Л. Костенко);
Петро — не Юда. Він любив Учителя./ І вуст він був би зроду
не отверз./ ..Коли вели Ісуса до мучителя,/ була сльота. Петро
слово в художньому творі 67
апостол змерз (Л. Костенко); Тож не була вузесенька стежи-
на./ Там цілі юрми сунули туди./ І плакала Марія Магдалина,
що не подав ніхто йому води (Л. Костенко).
Образи, алюзовані, вербалізовані у формі знаків — вказі-
вок на текст Святого Письма, слугують також засобами оцінки,
пов’язуючи хронологічно й ментально різні фрагменти націо-
нальної історії та культури. Показовим із цього погляду є опис
чорнобильської трагедії через реінтерпретацію образу зоря
Полин як точкової цитати з пророчої книги Нового Завіту —
Об’явлення Св. Івана Богослова: «і велика зоря спала з неба,
палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та на
водні джерела. А ймення зорі тій Полин. І стала третина води,
як полин, і багато з людей повмирали з води, бо згіркла вона».
Пор.: Зоря-Полин, відома з Одкровення,/ Упала в Прип’ять
атомним вогнем (І. Гнатюк); Чому звізда-Полин упала в наші
ріки?!/ Хто сіяв цю біду і хто її пожне? (Л. Костенко); І схо-
дить над Дніпром гірка зоря-полин (Л. Костенко). Частотність
таких апеляцій в українській поезії постчорнобильського пе-
ріоду дає підстави дослідникам (І. Л. Гоцинець) констатувати
виформування новітньої, часово маркованої стильової образот-
вірної та аксіологічної норми.
Біблійні цитати не тільки забезпечують діалог текстів, які
належать до хронологічно й ментально різних пластів націо-
нальної історії та культури, але й сприяють створенню семан-
тичного полілогу, поліфонії. Зокрема, таку мовомисленнєву
конденсованість, коли в метатексті «проступає» кілька голо-
сів попередньої традиції української класичної літератури, за-
свідчує розгорнута метафора Б. Бойчука, в якій відбувається
колажне зрощення «свого» і «чужого» слова, пор.: Минають
дні/ з закутаними лицями/ і не торкають/ моченою в оцті
губкою/ уста. Одночасна двоспрямована алюзія до Страстей
Христових і до мовостилю Т. Шевченка («Минають дні, мина-
ють ночі…») породжує поліфонізм авторського вислову як но-
сія і традиційних, й оновлених фрагментів культурних знань.
Отже, біблійна цитата в сучасному українському поетично-
му тексті — це функціонально-стилістичний код, який засвід-
чує зорієнтованість авторського мовомислення на універсум
духовної культури, передусім — на лінгвоментальність Свято-
культура слова №78’ 201368
го Письма, естетика, образність, символіка якого суголосна на-
шим сучасникам. Лінгвопоетична актуальність біблійних ци-
тат як компонентів поетичного текстотворення простежуєть-
ся на всіх етапах становлення національної поетичної мови.
Ірина Дегтярьова
лексико-сеМантичні
ознаки карнавальності
в постМодерністськоМу тексті
Постмодернізм — це світоглядно-естетичний комплекс,
концепція буття, світовідчуття і себе-відчуття у світі, що вер-
балізується і втілюється у стилістиці літературного твору.
До такої ознаки постмодерністського тексту як карнаваль-
ність привернута увага дослідників (І. С. Скоропанова, І. О. Ільїн,
Н. В. Зборовська, Т. І. Гундорова, Н. В. Кондратенко та ін.).
Карнавал — це явище ігрової культури, маргінальний про-
яв людської екзистенції, складний багатокомпонентний есте-
тичний феномен. Карнавалізація, за М. Бахтіним, — це власне
семіотична (знакова) теорія карнавалу. Традиційно під час кар-
навалу люди виходять на площу, щоб попрощатися з усім світ-
ським перед довгим постом, і всі основні опозиції християн-
ської культури, усі побутові уявлення міняються місцями: верх
стає низом, замість піднесеного — матеріально-тілесний низ.
Король карнавалу — убогий, дурень, трикстер; міняються міс-
цями чоловіче й жіноче (маски); відбувається зміна семантики
опозиції життя-смерть, мовна інверсія (замість нормативної
літературно-культурної лексики — знижена, жаргон і лайка).
У теорії постмодернізму карнавал визначають як культурний і
масовий феномен поведінки, що базується на відповідному кар-
навальному типі образності та його текстовій актуалізації. Кар-
навалізація мови характеризує перенесення ознак специфічного
майданно-пародійного стилю на мову художнього твору.
|