Римостиль А. Малишка
Збережено в:
| Дата: | 2013 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2013
|
| Назва видання: | Культура слова |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110474 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Римостиль А. Малишка / Л. Мовчун // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 44-50. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-110474 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1104742017-01-05T03:03:23Z Римостиль А. Малишка Мовчун, Л. Мовосвіт Андрія Малишка 2013 Article Римостиль А. Малишка / Л. Мовчун // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 44-50. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110474 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Мовосвіт Андрія Малишка Мовосвіт Андрія Малишка |
| spellingShingle |
Мовосвіт Андрія Малишка Мовосвіт Андрія Малишка Мовчун, Л. Римостиль А. Малишка Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Мовчун, Л. |
| author_facet |
Мовчун, Л. |
| author_sort |
Мовчун, Л. |
| title |
Римостиль А. Малишка |
| title_short |
Римостиль А. Малишка |
| title_full |
Римостиль А. Малишка |
| title_fullStr |
Римостиль А. Малишка |
| title_full_unstemmed |
Римостиль А. Малишка |
| title_sort |
римостиль а. малишка |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Мовосвіт Андрія Малишка |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110474 |
| citation_txt |
Римостиль А. Малишка / Л. Мовчун // Культура слова. — 2013. — Вип. 78. — С. 44-50. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT movčunl rimostilʹamališka |
| first_indexed |
2025-07-08T00:38:48Z |
| last_indexed |
2025-07-08T00:38:48Z |
| _version_ |
1837037130040213504 |
| fulltext |
культура слова №78’ 201344
метафор, епітетів, персоніфікацій, народнопісенних елементів,
авторських неологізмів сконцентровано на вербальній тран-
сформації конкретно-чуттєвого сприйняття світу через його
відчуття серцем, що драматизує зображуване, надає йому ціліс-
ності: Дощик за вікнами плаче,/ Ніч виглядає циганку./ Серце
бентежне, гаряче,/ Спи собі тихо до ранку./ Завтра у тиші
тривожній/ Знову дорога за нами./ Серце, мій друг подорож-
ній,/ Краще не знайся із снами! («Дощик за вікнами плаче»);
З дунайських гирл, з моравських луків, грому/ Підводься, серце,
і лети додому! («За тихим степом тліють вечори»). Такі звер-
тання іноді набувають узагальненого філософського осмислен-
ня: Серце моє, серце,/ Не бийся із муками,/ ми повернем додо-
моньку, /Ми ще повернем!/ Спади і злети/ з надіями, /з вічною
зміною,/ Де земля-горьовиця.../ ласкавою манить рукою,/ Спіє
сонце гаряче/ Над моєю душею нетлінною,/ там, за рікою, —/
Молодість,/ там, за рікою! («Там, за рікою»). Розгортання по-
етичного тексту відбувається через актуалізацію концептуаль-
них понять ДІМ — ВІЧНІСТЬ — СЕРЦЕ/ДУША: І струнить
день на скрипочках малих/ У зрячім серці, де високий серпень/
Душі моєї, повної відмін («Серпень душі моєї»).
Отже, слово-образ серце у малишковому поетичному сприй-
манні — це життєствердний вербальний символ, стрижневий
засіб актуалізації чуттєвого сприйняття.
Лариса Мовчун
риМостиль а. Малишка
Співзвуччя наприкінці рядка, а також у його середині, що є
важливим елементом поетичної мови, саме по собі не робить
поезію Поезією, але гармонізує її смисл і ритм. Це впливає на
репертуар рим та способи їх використання, що є основою ри-
мостилю письменника.
Малишкова рима — не криклива, зайвий раз не акцентова-
на й водночас органічна. У роботі зі словом поет послідовно
Мовосвіт андрія Малишка 45
дотримувався принципу: Не відцурайся в слові простоти/ І му-
дрості невидної роботи. Доречним, органічним у поезії є сло-
во, що із серцем стрілось («Радію я, коли знаходжу слово») і
якому не страшна вузенька рама вірша. За спогадами друзів,
Андрій Малишко вмів невимушено вийти зі, здавалось би,
патової творчої ситуації, у яку митця ставить «капосна рима»
(Жолдак О. Вогнисте слово поетове // Малишкові дороги: Спо-
гади про Андрія Малишка. — К., 1975. — С. 149).
Малишко віддає перевагу точності співзвуч, тому приблиз-
на рима з’являється в нього досить рідко, але дивує сміливіс-
тю: Одмикає школу сивий сторож,/ Люлькою димить, ключі
хова./ Захотів я з ними стати поруч/ І повчитись в школі рік
чи два; Тільки й того, що п’янить закоханих,/ А який у нім, ска-
жіте, зріст,/ А яке дихання із епохою?/ Незначний, одверто
скажем, зміст; І нехай дівчата русокосії/ Над тобою милих
стрінуть знов,/ І несуть із цвітом твоїм росяним/ Вірну і
незраджену любов.
Поет у пошуках точності звучання звертається до пароні-
мічної рими, не завжди навантажуючи її семантично; основне
призначення паронімів наприкінці рядка — звукова гармонія:
У сонці, в плескоті пшениці,/ В прозорій хвилі, де ріка,/ Їй за-
плітає дві косиці/ Ласкава матері рука; Ми вмирали три доби,/
Там шуміли нам дуби. Проте, за потреби, пароніми можуть вза-
ємодіяти один з одним і реалізовувати конкретні художні за-
вдання. Пор. як Малишку за допомогою паронімічної рими
вдається майстерне звуковідтворення розкотів грому: Хай бере
громів весняна покоть,/ Райдугою встелює межу./ І тоді по-
між людей на покуть/ Я її на свято посаджу. Засвідчено й
справжні шедеври — протиставлені за смислом паронімічні
римовані слова: Не скажу я, що у мене книжність/ В окуля-
рах ходить за пером,/ Слово ласка — переводжу в ніжність,/
Ніжність називаю лиш добром.
Паронімічна рима вписується в монументальну картину, у
якій слова нагромаджуються важко, «притираючись» один до
одного, відтіняючи співзвучність та семантичну сумірність
кінцівок рядків: О Вітчизно моя! О дерзань невгасима лави-
на!/ Молодого труда розпашілий, немеркнучий жар!/ То важ-
ких океанів розбурхана сила левина/ В твому зорі клекоче й
культура слова №78’ 201346
викрешує блискавки з хмар. Паронімічна рима створює також
сатиричний ефект, як-от: А на тім портфелі бляшка,/ А у тім
портфелі пляшка.
Співзвуччя порада — відрада — розрада, нанизані града-
ційно, передають тонкі нюанси світлих інтимних переживань
ліричного героя, об’єднуючи строфу кінцевою і внутрішньою
римою: Ти моя порада, і відрада,/ І розрада десь на самоті.
Суміжні рядки, які між собою не римуються, Малишко
орнаментує звукописом, у якому відлунює вічне колись: Він ба-
чить мами кожну риску,/ І сволока низеньку вись,/ І все прига-
дує колиску,/ Що мати гойдала колись. Поряд із горизонталь-
ним оксюморонним сполученням низенька вись вертикальний
звуковий перегук колиска — колись додатково естетизує автор-
ський вислів.
Загалом різноманітні повтори наприкінці суміжних ряд-
ків — характерна риса Малишкового римостилю: вона, під-
тримуючи перехресну риму, створює додаткове неочікуване
співзвуччя і підсилює цілісність строфи: Струмками застеля
дороги,/ А там, в степу, поміж доріг,/ Підводить трактор пе-
релоги,/ Блакить снує петрів батіг. Тому римованість рядків
поєднується й з алітерацією: І стелиться пісня юнача/ Отам,
де пройшли орачі,/ І місяця серпик гарячий/ Блищить за ком-
байном вночі.
Найбільш гармонійний поетичний рядок А. Малишка ко-
роткий, народнопісенний (наприклад, з розміром 7+6): — Це
вам, хлопці, наука —/ На поля й сіножать!/ Лижі, тесані з
бука,/ Під ногами лежать. Кінцева рима разом із внутрішньою
підсилює експресію вірша і створює фольклорний колорит: Де
б хатину, де б дитину,/ Де б кровини на хвилину,/ Де б пожа-
ру без покару,/ Де б то сліз глибоку чару? Задля такої тональ-
ності автор вдається й до порушення акцентуаційної норми:
В’ються пташки крила,/ Де твоя могила,/ Тільки слідочок/
З-під білих ніжóчок,/ А де мати походила. Орієнтація на на-
роднопісенність уможливлює щире й невимушене римування:
поет використовує весь потенціал поглинальної рими, а дакти-
лічний характер підкреслює її звукове багатство: А через брід —
не на біду,/ Де зорі мостять кладоньку,/ Там я тебе у снах
веду,/ Мою хорошу ладоньку.
Мовосвіт андрія Малишка 47
Зіставляючи особливості римостилю А. Малишка у віршах
з різною тематикою, спостерігаємо, що у творах з радянським
ідеологічним стрижнем рима збіднена, відрубана від усього
рядка, а співзвуччя віршів переважно без опорного приголо-
сного (Немало минуло весен, а все зеленіє дуб./ А все ми при-
ходим, сиві, У мій комсомольський клуб; То не ніч весела ново-
річна,/ Де ідуть до клубу юнаки./ Пам’ятаю двадцять перше
січня). Натомість глибокі звуковою гармонією, акустично ці-
лісні ліричні твори поета: Он він сидить — не хитрюга мій
батько,/ пару чобіт все тачає в базарики./ Тихий і чесний, зви-
чайно, багатько,/ Крапля олії, сухар до сухарика./ Крапля олії
та ложка кулешику,/ Хліба крихтина — й за неї турбота./
— Їж, мій Андрійку, та їж, мій Олешику,/ Їжте, дитята, бо
завтра робота.
Таку дисгармонію внутрішнього й зовнішнього, що усклад-
нює творчий процес, відчував і сам поет. Перед талановитим
письменником, безумовно, ставили соціальне завдання, яке
він повинен був виконувати попри цей дисонанс: Іншим легко
риму підшукати,/ Сни свої оспівувать безкровні,/ А мені не лег-
ко залп гармати/ Перелити в посвисти любовні./ Іншим легко
на поля журналів/ Вірші лить, як воду із баклажки,/ А мені — із
гомоном кварталів —/ В римочки вміщатись дуже важко.
У снах безкровних і посвистах любовних Малишко іронічно
завуальовує римове кліше кров — любов. Проте й сам охоче
використовує готові традиційні співзвуччя очі — ночі й очі —
дівочі, тополі — у полі й Україна — солов’їна тощо. Вони в
контексті Малишкових поезій і епохи в цілому несподівано ви-
грають новим світлом: Геніальні тополі, як шаблі, хитаються в
полі,/ Якщо будеш знедоленим — тут пошукай собі долі.
Метафора кладе моє серце під заплакані очі нейтралізує ба-
нальність рими в таких рядках: І надіюсь, і жду, що настане
година,/ З молодими вітрами, з барвінком уночі,/ Бо на світі, у
Києві, є ще людина,/ Що кладе моє серце/ Під заплакані очі…
Тож лише на перший погляд Малишкова рима неоригіналь-
на; за римовим кліше найчастіше стоїть метафора: Дай мені,
Земле, від своєї любові/ Хліба, і рясту, й зеленої крові. Є в
А. Малишка й авторські римові кліше, як-от очі — робочі,
очі — клекоче, очі — охочі, очі — шепоче.
культура слова №78’ 201348
Поет у віршах і літературно-критичних статтях декларує
відмежування від банальної рими, але поезія ХХ ст. ще не
вичерпала потенціал традиційних співзвуч. Якщо ж розглядати
римові кліше в плані прецедентності, то традиційність Малиш-
кового римостилю пов’язана з українським культурним контек-
стом, пор. використання у римовій позиції покликань: фата
моргана, баба-галамага.
Малишко не ускладнює риму лексикою, що не належить до
поетичного словника, але іноді селянсько-хліборобська тема-
тика віршів потребує виробничої, професійної, термінологіч-
ної, книжної лексики: І посміхнеться [тато] такою посміш-
кою,/ Що я в житті вже ніде не знаходив./ Ту, що в житті,
наче ластівка з громом,/ Хлопця в дорогу проводила з хати:/
— Чому ти, сину, не став агрономом,/ Нащо ті вірші почав
ти писати?; Але ти у агрошколі,/ Десь у Києві живеш./ Хоч
згадаєш мимоволі,/ В гуртожитку спом’янеш?; Може, мати
іде/ І несе між піль/ Добру пісню обжинкову/ Людям ув артіль?
Тему війни вербалізує військова лексика — кулемети, блін-
дажі, піхота, абревіатура ТТ: Як жаль, що не було поетів/ І
журналістів, як на те;/ У небо ж били з кулеметів,/ Із авто-
матів, із ТТ.
Римування власних назв урізноманітнює римостиль: Може,
ти звістку принесла з В’єтнаму,/ Може, від друзів з Канади,
Цейлону?/ Птиця злетіла високо на раму, —/ Що ти, — у мене
не буде полону! Рими до патронімів надають поетичним ряд-
кам усно-розмовної тональності: Радив часто мені Олександр
Петрович:/ Не малюй мені сонце, як вистиглий овоч; Бо наше
поле — як рястом сіяно,/ Бо наша слава йде, Олексіївно!; Шлях
біжить біля двору широко і рівно,/ Люди йдуть на поля гомін-
кою юрбою:/ — Добрий день вам, Петрівно!/ — Як здоров’я,
Петрівно?/ — Та минеться все само собою.
Творчу індивідуальність поета вияскравлюють рими на
основі авторських новотворів: Що ж ти хотіла в моїй кімна-
ті?/ Цвіту не маю, що пахне шипшинно,/ Білий папір, і рядки
кострубаті,/ Й думи мої не про тебе, пташино; Кожна квітка
в цвіті ясно-рожна,/ Жар лугів і хвилі течія,/ Блиски грому,
і стеблинка кожна,/ І, звичайно, молодість моя. Неолексеми-
оказіоналізми народжуються через потребу надати римі зву-
Мовосвіт андрія Малишка 49
кової точності, що може спричинювати вихід за межі тради-
ційності співзвуч. Здавалось би, оригінальна рима — яблука —
я блукав, але вона лежить на поверхні. Малишко йде іншим
шляхом, ставлячи в римову позицію новотвір й урізноманіт-
нюючи звучання рими: Зашуміло гілля, мов трусили їх заблу-
ки./ Покотились антонівки — гирі неначе./ І найстарший ска-
зав: — Ти дивись, які яблука!/ Це ж Ванюша садив їх, вродило
добряче.
Зі складеною римою поет експериментує зрідка. Кілька
разів актуалізовано римову пару не зле-бо — небо: Хліб тобі
здасться черствішим без мене,/ Пісня про хліб — то зовсім
не зле-бо./ Дерева нашого листя зелене/ Знає, де корінь і де
його небо. Складена рима з тим самим компонентом-займен-
ником робить вірш цілісним, а також пов’язує поезію Малишка
з фольклорними джерелами: Ой посіяли поле ми/ Переораним
низом./ Руки, ноги скололи ми/ Не колоссям — залізом.
Граматично однорідна рима в поезії Малишка не випадко-
ва — вона завдяки однаковості граматичної форми підкрес-
лює різницю в значенні (А матері за сімдесят,/ А синові за
п’ятдесят) або навпаки — допомагає змалювати цілісну кар-
тину (І от вона [райдуга] іде, як треба,/ Поміж полів, поміж
гаїв,/ В руках підносячи впівнеба/ Дзвінкоголосих солов’їв). Поет
щедро нагромаджує граматично однорідні рими в сатиричних
творах: В той час, як я за працею, —/ Здобув рекомендацію,/
Просунув дисертацію,/ Сам склавши анотацію,/ На власну
дисертацію,/ І в цьому маю рацію.
Ознаки Малишкового римостилю варто шукати в його ро-
зумінні поетичної творчості: «Поезія — це склад думання, це
духовний світ людини, а не голе римування»; «основний закон
мистецтва — мислення в образах»; образ створюється не для
формальної милозвучності, а заради того ідеалу, «який носиш
у серці» (Малишко А. С. Думки про поезію // Малишко А. С.
Твори в десяти томах. — Т. 10: Літературно-критичні та пу-
бліцистичні статті. — К., 1974. — С. 56). Поет неодноразово
наголошував, що просте римування — це ознака початківця,
і помічав літераторів, «що десятки років римують звичайну
прозу». Водночас Малишка дратувало, коли оригінальна рима
спокушала писати «довгі нудні вірші». Невдалу риму Малиш-
культура слова №78’ 201350
ко називав зневажливо римка, римочка, а поетів-нездар — ри-
мовщиками. У «Листі Максиму Рильському» він нарікає, що в
їхніх сучасників рими стали нікудишні,/ Немов болиголовний
дур./ Нема в них цвіту й соку вишні/ Й симфонії мускулатур.
Справжня ж рима, на переконання поета, є могутньою, кова-
ною, свіжою.
Отже, римостиль Андрія Малишка формує дивовижне спле-
тіння народнопоетичного струменя та літературних традицій,
ідеологічного тягаря стереотипізації та поривання до нового й
індивідуального.
|