Яса літератури європейського Середньовіччя

Рецензія на книгу: Ігор Качуровський. Ґенерика і архітектоніка. — Київ: Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”, 2005. — Книга І: Література европейського Середньовіччя. — 382 с....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2006
1. Verfasser:	Набитович, І.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2006
Schlagworte:	Рецензії
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11051
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Яса літератури європейського Середньовіччя / І. Набитович // Слово і Час. — 2006. — № 9. — С. 68-71. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-11051
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-110512013-02-13T02:24:42Z Яса літератури європейського Середньовіччя Набитович, І. Рецензії Рецензія на книгу: Ігор Качуровський. Ґенерика і архітектоніка. — Київ: Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”, 2005. — Книга І: Література европейського Середньовіччя. — 382 с. 2006 Article Яса літератури європейського Середньовіччя / І. Набитович // Слово і Час. — 2006. — № 9. — С. 68-71. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11051 uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Рецензії Рецензії
spellingShingle	Рецензії Рецензії Набитович, І. Яса літератури європейського Середньовіччя
description	Рецензія на книгу: Ігор Качуровський. Ґенерика і архітектоніка. — Київ: Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”, 2005. — Книга І: Література европейського Середньовіччя. — 382 с.
format	Article
author	Набитович, І.
author_facet	Набитович, І.
author_sort	Набитович, І.
title	Яса літератури європейського Середньовіччя
title_short	Яса літератури європейського Середньовіччя
title_full	Яса літератури європейського Середньовіччя
title_fullStr	Яса літератури європейського Середньовіччя
title_full_unstemmed	Яса літератури європейського Середньовіччя
title_sort	яса літератури європейського середньовіччя
publisher	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
publishDate	2006
topic_facet	Рецензії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/11051
citation_txt	Яса літератури європейського Середньовіччя / І. Набитович // Слово і Час. — 2006. — № 9. — С. 68-71. — укp.
work_keys_str_mv	AT nabitovičí âsalíteraturiêvropejsʹkogoserednʹovíččâ
first_indexed	2025-07-02T13:19:30Z
last_indexed	2025-07-02T13:19:30Z
_version_	1836541407191367680
fulltext	68 Слово і Час. 2006 • №9 ЯСА ЛІТЕРАТУРИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ Ігор Качуровський. Ґенерика і архітектоніка. — Київ: Видавничий дім “Києво< Могилянська академія”, 2005. — Книга І: Література европейського Середньовіччя. — 382с. У європейському літературознавстві не надто часто з’являються широкомасштабні досліджен2 ня, присвячені художній літературі Середньові2 ччя. Серед вершинних у цій сфері минулого століття можна назвати праці Ернста Роберта Курциуса “Europдische Literatur und lateinisches Mittelalter” (“Європейська література та латинсь2 ке Середньовіччя”), Поля Зюмтора “Essai de poétique medievale” (“Дослідження (побудови) середньовічної поетики”), Сергія Аверінцева “Поэтика ранневизантийской литературы” чи дослідження трансформації жанру середньовіч2 ного роману й новели Єлеазара Мелетінського. На жаль, ні ці, ні інші основні медієвістичні дос2 лідження ХХ ст. досі українською мовою не пе2 рекладалися. Українська медієвістика не могла похвалити2 ся фундаментальними дослідженнями у цій ца2 рині. На відсутність таких досліджень впливало багато факторів, які були характерними і для інших напрямків гуманітарних наук. Серед основ2 них як нищення (і фізичне, і цензуральне), так і переслідування українських перекладацьких шкіл, й одночасне плекання, фінансування й роз2 виток таких шкіл і перекладацьких еліт в імперсь2 ких метрополіях. Імперське літературознавство завжди було також важливим засобом русифі2 кації: навіщо перекладати “Гаймскрінґлу” чи Вольфрама фон Ешенбаха, якщо вже існують переклади російською? Тим2то вкрай важливою стала поява друком у ВД “Києво2Могилянська академія” першого тому дослідження лауреата Шевченківської премії 2005 року проф. Ігоря Качуровського “Ґенерика і архітектоніка”. Цей том присвячено літературі європейського Середньовіччя. Авторові цієї рецензії поталанило познайоми2 тися з ідеями І.Качуровського, викладеними у представленому дослідженні, ще десяток років тому — на його лекціях в Українському Вільно2 му Університеті в Мюнхені (під час літніх се2 местрів 1994—1998 років). Реалізація цього ба2 гатющого на нові погляди, ідеї та фактаж джере2 ла у книжковому варіанті дає можливість твердити про суттєвий поступ як в українській медієвістиці, так і в перекладацтві. Відкриває дослідження вступна стаття І.Дзю2 би “Запросини в поетику Середньовіччя”, де на2 голошується, що “Ґенерика і архітектоніка” — це “власне, есеїстично оформлений великий цикл лекцій, об’єднаний не лише послідовним розвитком теми під певним кутом зору, а й мане2 рою вільної розмови з аудиторією” (С.8). “Куль2 турний простір середньовічної Європи, — пише І.Дзюба, — оживає в Ігоря Качуровського як різноплощинний, динамічно фрагментований, різномовний (усупереч популярному уявленню про латину як спільну для всієї середньовічної Європи літературну мову) — і водночас цілісний у великому історичному часі [...] Сферою профе2 сійного зацікавлення Ігоря Качуровського є ево2 люція літературних жанрів, оповідних та версифікаційних форм у літературах та усній сло2 весності різних народів середньовічної Європи (у цьому випадку); їхні взаємовпливи, міжнародні “мандри” сюжетів, героїв, прийомів вираження тощо” (С.9, 10). І.Качуровський теж подає своєрідний автоко2 ментар до своєї праці: “Моє дослідження серед2 ньовічних жанрів найменше нагадує шкільний або високошкільний підручник: це радше добір2 ка літературознавчих есеїв на певну тему. Тому що лекції були читані в різний час для різних ав2 диторій, деякі моменти в них повторюються, а головну увагу я зосереджую на питаннях, в ук2 раїнській науковій літературі або взагалі не за2 торкнених, або насвітлених лише побіжно і навіть хибно” (С.290) (Розділ 17: “Лицарсько2куртуаз2 ний епос: “Трістан та Ізольда”, цикл короля Ар2 тура, творчість Кретьєна де Труа, Марії Французької, “Окассен і Ніколет”, “Олександ2 рія”, німецька куртуазно2містична поезія”). Ці Слово і Час. 2006 • №9 69 авторські уточнення дають розуміння головних завдань дослідження й особливостей структуру2 вання, обсягу і способу подачі того чи того мате2 ріалу. В основу дослідження І.Качуровського покла2 дена концепція представлення розквіту певних літературно2мистецьких осередків Середньовіч2 чя та літературних жанрів у пов’язанні з королі2 вськими дворами і монархічними династіями — надзвичайно продуктивний ключ дослідження літературної панорами цього періоду. Дещо по2 дібним ключем користується, наприклад, і відо2 мий німецький медієвіст Вальтер Бершін (Walter Berschin) у дослідженні “Griechisch2lateinisches Mittelalter. Von Hieronymus zu Nikolaus von Kues” (“Греко2латинське Середньовіччя. Від Ієроніма до Ніколая Кузанського”, 1980). Ігор Качуровсь2 кий наголошує, що “ми звикли до поділу літера2 турного процесу на певні періоди, котрі буцімто зумовлені соціяльно2економічними й політични2 ми обставинами, а також вивчаємо цей процес відповідно до країн, де він відбувся або відбу2 вається. Однак [...] можна, наприклад, пов’язати розвиток літератури з певними королями та імпе2 раторами, які часто оточували себе колом по2 етів”. Абсолютно виправданим є, наприклад, у такому контексті, припущення про існування в 1028—1030 роках в Русі2Україні київського гур2 тка скальдів (серед яких були, наприклад Тор2 мод Співець Чорних Брів та Ґіцур Золоті Вії) при королі Олафі Святому (С.222). Саме такий підхід дає, наприклад, оригіналь2 ну концепцію впливу династичних зв’язків (йдеться про історію одружень Елеонори Акві2 танської) та подій Другого хрестового походу (се2 редина ХІІ віку) на зародження куртуазного епосу (тут автор дослідження користується й деякими ідеями Б.Ярхо) (С.2062208) (Розділ 13: “Від Ґільєма ІХ до “Королеви трубадурів”). Ще одним із прикладів продуктивності такого підходу є представлення впливу поетичної коро2 лівської династії Штавферів (чи Гогенштавфенів) — сина, онука, двох правнуків і праправнука Фрідріха Барбаросси (С.2222239) на творчість окремих міннезінгерів й поетичних гуртків, які фукціонували під їх протектораторатом, та за2 родження сонета як жанру. Важливе місце в цій авторській концепції належить дослідженню впливу хрестових походів на становлення деяких літературних жанрів і їх розвиток (Розділ 14: “Поетична династія Штавферів. Творчість мінне2 зінґерів, початок італійської літератури, народ2 ження сонета”). Таким чином дослідник вибудовує своєрідну методологічну матрицю (чи, сказати б, свою си2 стему координат дослідження) підходу до студій над літературно2мистецькими явищами середніх віків: явища літератури розглядаються як коор2 динатний згусток багатоаспектного перетину, з одного боку, творчості того чи того автора, і, по2 ряд із цим — зародження, розвиток, функціону2 вання й часом занепад, а водночас й архітектонічні параметри творів і жанрів; а з дру2 гого — визначальних для літератури історичних подій (таких, як хрестові походи чи війни з “єре2 сями”) та культурно2мистецького життя при мо2 нархічних дворах. Досліджуючи ґенерику та архітектоніку євро2 пейської літератури Середньовіччя автор пос2 тійно проводить паралелі як до історії України, так і до історії української літератури, окремих її постатей, представляючи, отже, нерозривний зв’язок українського письменства з європейсь2 ким контекстом. І.Качуровський наголошує на іманентній “вписаності” у загальноєвропейський контекст української літератури: від “Слова о полку Ігоревім” до сучасного письменства. Інко2 ли, завершуючи розділи книги, автор пунктирно окреслює можливі ділянки компаративістичних нових досліджень і пошуків таких зв’язків з ук2 раїнською літературою (як на с.96 чи 164). Книжка складається з дев’ятнадцяти розділів. Кожен наступний із них динамічно розвиває по2 передні й у цілісності представляє розбудовану багатобарвну й різноаспектну картину розвитку літератури середньовічної Європи. Чи не вперше в українському літературоз2 навстві дуже широко й з погляду, сказати б, homo religiosus представлено житійну, марійську, ре2 лігійно2містичну поезію Середньовіччя, яка до цього “або оминалася взагалі, або згадувалася лише побіжно” (Розділ 2: “Видіння як характер2 ний жанр Середньовіччя”; Розділ 4: “Література старої Німеччини. Дохристиянські та ранні хрис2 тиянські пам’ятки”; Розділ 10: “Житійна, ма2 рійська та релігійно2містична поезія”; Розділ 18: “Від одного “А” до шістдесятьох тисяч віршів”). Чи не вперше у такому ж широкому обсязі автор представляє, наприклад, картину арабської та єврейської поезії Піренейського півострова (Розділ 7: “Поезія Піренейського півострова (арабська, єврейська, ґалісійська, еспанська та португальська). Лірика і романси”). Уже у вступі І.Качуровський намагається зла2 мати поширені стереотипні уявлення про інквізи2 цію (С.16), відьомство чи шляхи поширення християнства в Європі (С.66, 67) у Середньовіччі, критикує за деякі з таких стереотипних поглядів, між іншими, М.Грушевського, й абсурдне тверд2 ження (яке походило з “сакралізованих” ідей відомих “знавців” літератури Маркса і Енгельса) про те, що “Данте Аліґ’єрі — перший поет Ново2 го часу” (С.17). Інколи автор переходить до ліричних відступів, які, проте, містять у собі гострий сучасний по2 літичний підтекст: “Характерна риса пізнього 70 Слово і Час. 2006 • №9 римського письменства — це його двомовність. Марк Аврелій (римський імператор — І.Н.) — грецький письменник. Коли рідна мова імпера2 тора —іноземна, яку державотворчу місію може він виконати? Не мені належить думка, що одна з причин загибелі Риму — двомовність його вер2 хівки...” (С.20) (Розділ 1: “Вступна лекція. Трохи даних з історії европейського Середньовіччя. Ще трохи історії. Жанри античної літератури. Жан2 ри літератур християнської доби. Категорії по2 етів Середньовіччя”). Автор дослідження роздумує над історіо2 софськими проблеми й ідеями, важливими для розуміння літератури середньовічної Європи, розглядає особливості функціонування монар2 хічної влади та деякі таємниці королівських ди2 настій (таких як Меровінги) і представляє їх вплив на розвиток красного письменства в цей період (каролінгське або перше відродження) та друге — Відродження, яке “властиво можна назвати відродженням дуже умовно, бо ж, крім повер2 нення до деяких літературних жанрів античного світу, воно увібрало в себе і продовжувало роз2 вивати суто середньовічні форми”, а “натомість відродження Карла Великого було відновленням чи оживленням жанрів античної літератури” (С.70); наводить також украй важливі для розу2 міння історії літератури Середньовіччя пробле2 ми догматики (С. 72) (Розділ 5: “Латинська література Середніх Віків. Відродження Карла Великого, доба Оттонів”). Однак твердження автора про те, що вертеп “по українських і білоруських містечках проісну2 вав до кінця ХІХ віку” (С. 81), не зовсім точне, оскільки, наприклад, у Галичині й ляльковий вер2 теп, і особливо вертеп акторів2людей — це жива й сьогодні традиція. І.Качуровський постійно наголошує на необ2 хідності зламу стереотипів у дослідженнях ґене2 рики, історичної поетики, історії літератури Середньовіччя та інших епох. Прикладом може бути проблема розвитку новелістики європейсь2 кого Відродження: “Погляд, буцімто еспанська новеля розвивалася, — пише І.Качуровський, — подібно до інших новель европейського Відрод2 ження, під впливом Боккаччо, як і більшість так званих “прописних істин”, дійсному станові ре2 чей аж ніяк не відповідає”, оскільки, наприклад збірник Хуана Мануеля “Граф Люканор” з’явив2 ся майже на два десятиріччя швидше від “Дека2 мерона” (С.1262127) (Розділ 8: “Новеля еспанського Середньовіччя”). Подібна ситуація виникає, коли мова йде і про марійську поезію — пов’язну з культом Діви Марії. Автор аргумен2 товано заперечує поширене твердження про те, що нібито цей культ постав з ознайомленням лицарів2хрестоносців із візантійською культу2 рою (С.156). Важливим елементом, який уповні проявив себе у цій книжці, є той факт, що І.Качуровський поет, перекладач та літературознавець. Це рідкісне поєднання талантів дає потужний нау2 ково2мистецький (і мистецько2науковий) резуль2 тат. Таким чином, книжка “Ґенерика і архітектоніка. Література европейського Серед2 ньовіччя” водночас своєрідна хрестоматія пере2 кладів українською мовою багатьох творів літератури Середніх віків, які досі не існували в українських перекладах. Деякі зі слів у книжці І.Качуровського потре2 бували б пояснень для читача в Україні: наприк2 лад, кілька разів уживається слово ереміта. Варто було б пояснити, що синонімами цього слова є анахорет або пустельник і що це тип ченця (на2 приклад, ордену кармелітів чи камедулів), які, належачи до своїх орденів, вели одноосібний (поза чернечою громадою) спосіб життя. Досить багато уваги автор приділяє проблемі виникнення рими в середньовічній європейській поезії, наголошуючи, що спорадично вона з’яв2 лялася в латинських віршах. Продумано, зако2 номірно й регулярно вперше її почав застосовувати німецький поет Отфрід у 602х ро2 ках ІХ віку, хоча його рими були сумішшю рим точних, приблизних, асонансів та дисонансів. Точну риму, на думку автора дослідження, вига2 дав скальд і воїн, який жив у Х сторіччі, Еґіль Скаллаґрімсон (С.172). Далі автор додає, що “в Х віці римування захопило навіть прозу і з німець2 кої мови поширилося й на латину” (С. 202), ґрун2 товно заперечуючи твердження деяких істориків літератури про те, що нібито рима прийшла в Європу від арабів. У розділі 15 — “Три вершини германської епі2 ки: “Волсунґ2саґа”, “Біда Нібелюнґам” і “Куд2 рун” (“Ґудрун”)” — автор зосереджується на контекстуальних впливах і процесах, які форму2 ють епос Середніх віків і впливають на його трансформацію (компіляція, контамінація, конC вергенція, генеалогізація), а також — на вільно2 му поводженні при цьому з часом (“епічним часом”) та “зворотньою проекцією” історичних постатей (С.242). Подібним чином у 16 розділі (який називається “Слово” в родинному колі: “Слово о полку Ігоревім”, “Нібелюнґи”, “Пісня про Ролянда”, “Пісня про мого Сіда”, “Діґеніс Акрітас”) дослідник подає різноплощинну (ко2 ристуючись різними методологічними підхода2 ми) характеристику п’яти вершинних творів середньовічної епіки (“Беовульфа”, “Пісні про Ролянда”, “Пісні про мого Сіда”, “Нібелюнґів” і нашого давньоукраїнського “Слова о полку Іго2 ревім”), представляє їх порівняльну характерис2 тику, виділяючи при тім подібності та відмінності. Єдиним редакторським недоглядом у цьому ви2 падку є декларування 12 різниць між “Піснею Слово і Час. 2006 • №9 71 про Ролянда” та “Піснею про мого Сіда”, але по2 дання, насправді, лише 11 різниць (С.2772278). Розділ 3 дослідження (“Острів фантастів (Ірляндія та її роля у збереженні культури)”) вод2 ночас становить й історико2культурне дослід2 ження “ірландського сліду” в європейській середньовічній історії та культурі, й літературоз2 навче дослідження давньоірландської лірики. У 9 розділі (“Пісня про мого Сіда” та “Сім інфантів із Ляри” на тлі еспанської епіки”) автор вказує на важливий момент, який стосується трагедії П’єра Корнеля “Сід”. Часто пишуть про те, що її джере2 лом є “Пісня про мого Сіда”. Однак це груба по2 милка, оскільки трагедію Корнеля поставлено в 1636 р., а поему знайдено 1779 року. У цьому ж розділі подано великі фрагменти “Пісні про мого Сіда” у перекладі самого автора представленого дослідження. Деякі з полемічних зауважень І.Качуровсько2 го, наведених у книжці, слід би було взяти до уваги й редакторам та укладачам гасел в енцик2 лопедіях. Цілком слушно автор пише, наприклад, про те, що поет Рудольф фігурує “в третьому томі Української літературної енциклопедії у статі про міннезанґ під іменем “Р. фон Феніс”. Так само під ініціялами знайдемо інших поетів “Д. Фон Айст”, “Г. фон Морунген”, “У. фон Ліхтенштейн”, “Р.фон Гагенау”. І саркастично, хоча й право2 мірно, додає: “Це те саме, що оповідати: мовляв, був у музеї, бачив там В.Мілосську та А.Бельве2 дерського (замість Венеру і Аполлона)” (С.228). У розділі 11 — “Ісляндські саґи. Скальдійська та еддична поезія” — автор справедливо наго2 лошує на важливості Стурлусонової “Гаймскрі2 нґли” (“Кола земного”) для вивчення середньовічної історії України2Русі, а також до2 сить широко подає історію кохання ярла, а потім конунґа Норвегії Гаральда Гардроди (Суворого) до доньки князя Ярослава Мудрого Єлизавети і присвячену їй поезію. Як видається, до цього роз2 ділу варто було б додати хоч кілька рядків про “Саґу про Еймунда”, яка є прямим звинувачен2 ням на адрeсу Ярослава Мудрого у “замовному вбивстві” його ж братів — князів Бориса та Гліба (“Повість временних літ” приписує, як відомо, цей злочин князеві Святополкові, називаючи його “Окаянним”). Розглядаючи збірку “Carmina Burana” (Розділ 12: “Поезія ваґантів”. “Карміна Бурана як літе2 ратурна пам’ятка”) і аналізуючи один із паро2 дійних прозових творів цього збірника “Євангеліє від марки срібла”, автор посилається на російський переклад Бориса Ярхо (С. 190). Тут принагідно варто було б згадати, що переклад українською мовою Віктора Шовкуна цього тво2 ру вміщено у книжці Д.Лінча “Середньовічна цер2 ква. Коротка історія” (К.: Основи, 1994). Завершує книжку розділ під назвою: “Літера2 тура пізнього Середньовіччя: фабльо, тварин2 нний епос, дидактична поезія, “Кентерберійські оповіді” Чосера, творчість Крістіни Пізанської, Франсуа Війона”. У додатку до “Ґенерики і архітектоніки” пода2 но опубліковану 1984 року в лондонському “Виз2 вольному Шляху” детальну й гостру рецензію Ігоря Качуровського на львівське видання “Історії зарубіжної літератури. Середні віки та Відродження” (1982). Принагідно зауважимо, що за останній час з’явилося кілька нових уні2 верситетських підручників історії літератури се2 редньовічної Європи, як окремих авторів, так і авторських колективів. Одним, як видається, з найгірших прикладів в Україні того, як не слід писати сучасний підручник для студентів з історії зарубіжних літератур (зокрема й Середньовіччя), є ще цілком свіжий посібник авторського колек2 тиву викладачів одного поважного університе2 ту, у якому більшість художніх текстів Середніх віків подано в перекладі... російською мовою. Отже, публікація в книзі І. Качуровського його рецензії двадцятилітньої давньості вкрай важли2 ва саме тим, що у багатьох випадках характери2 зує стан викладання зарубіжної літератури в сучасній Україні. Адже для становлення нової української інте2 лігенції, її національної самоідентифікації у все більш глобалізованому світі вкрай важливим стає те, чи студент прийде до світової культури й літератури, зокрема, через рідну мову й, по мож2 ливості, через мову оригіналу, чи виключно че2 рез вторинні переспіви мовою сусідньої держави. Безсумнівно, авторові вдалося реалі2 зувати як він сам пише “майже несподівану фун2 кцію” його праці, — “дати українське написання імен і назв” середньовічної історії і культури, оскільки у цій царині й донині існує закорінення російської традиції. Беручи ж ширше, як видаєть2 ся, поряд із українськими написаннями імен і назв, варто ввести традицію подачі цих імен у та2 ких наукових текстах і мовою оригіналу. У май2 бутньому це б, як видається, значно полегшило орієнтацію в багатомовному морі літературоз2 навчих досліджень з медієвістики. У кінці “Ґенерики і архітектоніки” подано роз2 логу бібліографію та покажчик імен. Варто відзначити мистецьке оформлення видання й підбір ілюстрацій до нього. Праця Ігоря Качуровського вказує магістраль2 ний шлях розвитку сучасних медієвістичних студій над становленням і розвитком літератури Середніх віків і, водночас важливий орієнтир для творення нових, очищених від постімперського, постколоніального намулу університетських підручників історій європейської літератури. Ігор Набитович

Яса літератури європейського Середньовіччя

Institution

Ähnliche Einträge