Релігійний фактор у міжнародних відносинах (на прикладі ісламського фундаменталізму)

У статті аналізується значення релігії як важливого чинника міжнародних відносин. Автор намагається узагальнити та класифікувати теоретичні відомості про релігійну детермінанту та дослідити її практичне значення для сучасної системи міжнародних відносин на прикладі ісламського фундаменталізму....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2008
1. Verfasser:	Балягузова, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут археології НАН України 2008
Schriftenreihe:	Емінак
Schlagworte:	Політологія
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110825
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Релігійний фактор у міжнародних відносинах (на прикладі ісламського фундаменталізму) / О. Балягузова // Емінак: Науковий щоквартальник. — 2008. — № 1-4(3). — С. 96-104. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-110825
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1108252017-01-07T03:04:32Z Релігійний фактор у міжнародних відносинах (на прикладі ісламського фундаменталізму) Балягузова, О. Політологія У статті аналізується значення релігії як важливого чинника міжнародних відносин. Автор намагається узагальнити та класифікувати теоретичні відомості про релігійну детермінанту та дослідити її практичне значення для сучасної системи міжнародних відносин на прикладі ісламського фундаменталізму. В статье анализируется значение религии как важного фактора международных отношений. Автор старается обобщить и классифицировать теоретические сведения о религиозной детерминанте и исследовать ее практическое значение для современной системы международных отношений на примере исламского фундаментализма. In the article the value of religion is analysed as an important factor of international relations. The author tries to generalize and to classify theoretical information about religious determinant and to probe its practical value for the modern system of international relations on the example of Islamic fundamentalism. 2008 Article Релігійний фактор у міжнародних відносинах (на прикладі ісламського фундаменталізму) / О. Балягузова // Емінак: Науковий щоквартальник. — 2008. — № 1-4(3). — С. 96-104. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 1998-4634 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110825 327+297 uk Емінак Інститут археології НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Політологія Політологія
spellingShingle	Політологія Політологія Балягузова, О. Релігійний фактор у міжнародних відносинах (на прикладі ісламського фундаменталізму) Емінак
description	У статті аналізується значення релігії як важливого чинника міжнародних відносин. Автор намагається узагальнити та класифікувати теоретичні відомості про релігійну детермінанту та дослідити її практичне значення для сучасної системи міжнародних відносин на прикладі ісламського фундаменталізму.
format	Article
author	Балягузова, О.
author_facet	Балягузова, О.
author_sort	Балягузова, О.
title	Релігійний фактор у міжнародних відносинах (на прикладі ісламського фундаменталізму)
title_short	Релігійний фактор у міжнародних відносинах (на прикладі ісламського фундаменталізму)
title_full	Релігійний фактор у міжнародних відносинах (на прикладі ісламського фундаменталізму)
title_fullStr	Релігійний фактор у міжнародних відносинах (на прикладі ісламського фундаменталізму)
title_full_unstemmed	Релігійний фактор у міжнародних відносинах (на прикладі ісламського фундаменталізму)
title_sort	релігійний фактор у міжнародних відносинах (на прикладі ісламського фундаменталізму)
publisher	Інститут археології НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Політологія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110825
citation_txt	Релігійний фактор у міжнародних відносинах (на прикладі ісламського фундаменталізму) / О. Балягузова // Емінак: Науковий щоквартальник. — 2008. — № 1-4(3). — С. 96-104. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.
series	Емінак
work_keys_str_mv	AT balâguzovao relígíjnijfaktorumížnarodnihvídnosinahnaprikladííslamsʹkogofundamentalízmu
first_indexed	2025-07-08T01:12:39Z
last_indexed	2025-07-08T01:12:39Z
_version_	1837039263284199424
fulltext	ПОЛІТОЛОГІЯ УДК 327+297 Ольга Балягузова (Миколаїв) РЕЛІГІЙНИЙ ФАКТОР У МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ (НА ПРИКЛАДІ ІСЛАМСЬКОГО ФУНДАМЕНТАЛІЗМУ) Останні десятиріччя XX та початок ХХІ століття стали етапом істотних змін як у сфері глобальних міжнародних від- носин, так і в розвитку політичної, соціа- льної та економічної ситуації в багатьох країнах світу. Розкол біполярної моделі світу сприяв виходу на перший план тих факторів міжнародних відносин, яким ра- ніше не надавали вирішального значення. Серед них сьогодні виділяється релігія як важлива детермінанта сучасних світових процесів та міжнародних відносин між державами світу. Політична та політоло- гічна еліта ХІХ та ХХ століть відкидали релігію як мотивацію політичного проце- су, зберігаючи за нею на крайній випадок роль «додаткового до націоналізму моти- ву політичної мобілізації у суспільствах, що розвиваються» [1]. І лише останнім часом, коли світ зіткнувся з феноменом могутньої релігійної мотивації, як на при- кладі шахідів, що жертвують своїм жит- тям, так і в особі президента могутньої держави, який вбачає у боротьбі зі світо- вим злом свою релігійну місію, стало зро- зумілим, що політичний потенціал релі- гійного світосприйняття був недооціне- ний. У даній статті автор має на меті дослі- дити та структурувати теоретичні конце- пції значення релігії як чинника міжна- родних відносин та проаналізувати важ- ливість його врахування на прикладі сучасних міжнародних відносин та ісламського фундаменталізму. Серед зарубіжних дослідників, що за- ймаються питанням міжцивілізаційної взаємодії необхідно назвати С. Хангтінгтона, Е. Гелнера, М. Юргенсмейєра, В. Зотова та ін. Про- блемами ісламу, як релігії та чинника мі- жнародних відносин, займаються зарубі- жні та українські дослідники, зокрема Н. Жданов, І. Фадєєва, О. Богомолов, Б. Гончар, О. Коппель та ін. Визначною для теоретичного дослі- дження релігії, як детермінанти міжнаро- дних відносин, є стаття С. Хангтінгтона «Зіткнення цивілізацій». Лейтмотивом концепції Хангтінгтона стала теза: якщо ХХ ст. було століттям протистояння ідео- логій, то ХХІ ст. буде століттям зіткнення цивілізацій та релігій. Дослідник пише: „після неї [холодної війни] найважливіші розбіжності між народами – не ідеологіч- ні, політичні або економічні, а культур- ні» [2]. Цивілізаційні розбіжності більш фундаментальні, ніж розбіжності між по- літичними та ідеологічними режимами. Релігія розділяє людей сильніше, ніж їх етнічна приналежність. Тобто важливий постулат, що випливає з моделі Хангтінг- тона, можна сформулювати таким чином: релігійні фактори відносяться до числа тих особливостей, які визначають харак- тер цивілізації. Дійсно, культурологічні та релігійні фактори посилюють та поглиблюють емоційну глибину незадоволення, яке ви- кликане конкретними історичними про- блемами, політичними суперечками, соці- ально-економічною нерівністю та геопо- літичними факторами. У більшості випад- ків ці фактори активно використовуються елітами для досягнення своїх амбіцій. Якщо під час «холодної війни» світ був поділений за політекономічними ознака- ми на капіталістичні, соціалістичні країни та країни, що розвиваються, то у наш час більшого значення набуває групування ПОЛІТОЛОГІЯ 97 країн за етнокультурними та релігійними особливостями. Вигляд сучасного світу визначається цивілізаціями: західною, конфуціанською, японською, ісламською, індуїстською, слов’янсько-православною, латиноамериканською і, можливо, афри- канською. У цьому столітті зіткнення ци- вілізацій стане домінуючим фактором мі- жнародної політики. Найбільш кровопро- литні міжетнічні конфлікти відбуваються і будуть відбуватися вдовж ліній цивіліза- ційного розламу. Конфлікт на межі захід- ної та ісламської цивілізацій триває вже 1300 років. І це багатовікове протистоян- ня не послаблюється. На північних кордо- нах ісламу розгортається конфлікт між православними та мусульманськими на- родами. На південному кордоні посилю- ється антагонізм між арабами-ісламістами та язичницькими або християнськими на- родами Чорної Африки. Релігія сьогодні, як і протягом багатьох століть, є одним із способів утвердження пріоритету цивілі- зації у світі. Продовжуючи думку С. Хангтінгтона, М. Юргенсмейєр висуває свою «цивіліза- ційну» теорію релігійного націоналізму, що переміг націоналізм світський. Сього- дні саме релігійний націоналізм (проявом його є підйом фундаменталістських рухів по всьому світі) проявив себе як динаміч- на та могутня «ідеологія світового ладу». Він наголошує, що релігійний націоналізм виник як реакція на секуляризацію та де- колонізацію, в яких прослідковується прихована форма культурного імперіаліз- му Заходу [3]. Дослідник погоджується з С. Хангтінгтоном, що конфлікти майбут- нього матимуть цивілізаційний характер, але М. Юргенсмейєр зсуває акценти у бік релігійного розколу. Приклади релігійного націоналізму можна знайти у досвіді країн третього сві- ту. Насамперед, це стосується ісламського фундаменталізму. Сьогодні це прагнення незахідних народів повернутися назад у минуле і знову віднайти втрачену опору в релігії відіграє все більшу роль на світовій арені. Адже більшість релігійних націона- лістичних рухів несумісні з ідеологією лібералізму та захистом прав людини. Ісламські держави є втіленням великих культурних традицій, що докорінно відрі- зняються від західних і, у їхніх власних очах, набагато їх перевершують. Могут- ність і наполегливість цих країн зростає у порівнянні з Заходом, а конфлікти інте- ресів і цінностей множаться і стають усе більш гострішими. В ісламському світі немає держави, яка могла б виступати як лідер, тому ставлення до Заходу в різних мусульманських країнах дуже відмінне. Однак починаючи з 1970 року в ісламсь- кому світі склалася досить послідовна те- нденція, яку характеризують розквіт фун- даменталізму, перехід влади від прозахід- них до антизахідних урядів, ведення нео- голошеної війни між чисельними ісламсь- кими групами і Заходом, а також послаб- лення режиму безпеки, що існував в епоху «холодної війни» у відносинах між рядом мусульманських держав і Сполученими Штатами Америки. Саме в той період соціальне середови- ще в зоні поширення ісламу через соціа- льно-економічні проблеми, що накопичи- лися, при високому прирості населення виявилося сприятливим для пошуку соці- альної справедливості на шляхах «релі- гійної досконалості». Міжнародні умови, особливо в їх кризовому прояві (перева- жання конфронтаційності між двома ос- новними соціально-політичними систе- мами сучасності в підходах до глобальних і регіональних проблем), стимулювали створення організацій і угрупувань, що намагалися запропонувати свої шляхи ви- рішення хронічних проблем, у тому числі й на основі постулатів релігії. Серед причин ісламізації внутрішньої і зовнішньої політики держав світу можна виділити наступне: методи, а також темпи вибору і реалізації шляху соціально- економічного розвитку; активне вторг- нення капіталістичних і псевдосоціалісти- чних відносин та відповідних інститутів в традиційні соціальні структури і замкнуті політичні системи країн Сходу; орієнтація традиційних східних інститутів влади на відтворення пануючої ідеології в умовах «обраності» й «єдиності». У переважній більшості країн Сходу релігія грає значну роль, релігійні органі- зації у ряді випадків володіють ефектив- ЕМІНАК 98 нішими, ніж у світських політичних пар- тій, механізмом дії і маніпулювання сві- домістю і поведінкою мас. Важливим по- літичним інститутом цих процесів є ме- четь і її практичні можливості по роботі з населенням. Лавиноподібне зростання активізації релігійних течій з поширення ісламу, їх вплив на систему міжнародних відносин поставив наприкінці 60-х – початку 70-х років у теоретичну та політико-практичну площини проблему ісламської альтерна- тиви світового ладу. За короткий період розвернувся широкомасштабний політич- ний процес, у рамках і в результаті якого створювалися інститути міжурядового і неурядового характеру, направлені на ре- алізацію основних ідей ісламської конце- пції світового ладу. Цей процес у світовій політиці одержав назву «Ісламський бум», помітним проявом якого став рух «Іслам- ська солідарність». Період формування «ісламської хвилі» в міжнародних відно- синах умовно визначають рамками 1969- 1979 років [4]. Релігійний чинник в політичному житті країн зони поширення ісламу набув гло- бального характеру через свою широку соціальну базу, транснаціональність, по- ліцентризм крупних фінансових можли- востей нафтовидобувних держав, а також відносної стійкості у внутрішній і зовніш- ній політиці значного числа країн Азії й Африки. Саме іслам став єдиною релігією світу, частка прихильників якої значно виросла за 100 років (1900-2000 рр.) з 13 до 19,5% від загального населення земної кулі [5]. Кінець XX ст. став свідком саудівської, пакистанської й іранської релігійних мо- делей організації життя суспільства і дер- жави та спроб поширити ці моделі на де- які інші оточуючі їх країни. Ісламські партії і рухи заявили про себе в різних формах (від парламентської боротьби в Туреччині до озброєної боротьби проти уряду в Алжирі) в політичному житті практично всіх країн зони поширення іс- ламу. Феномен режиму талібів в Афганіс- тані повинен залишатися серйозним попе- редженням світовій цивілізації, як сукуп- ності різних цивілізаційних потоків про те, що в одному з її потоків реально існу- ють екстремістські форми ісламізму як політичної практики. Самі суперечності релігійно- політичного й економічного характеру ведуть до того, що держави зони поши- рення ісламу і за її межами використову- ють екстремістські угрупування, а в ряді випадків спеціально їх створюють для бо- ротьби один проти одного. Адже екстре- мізм може народжуватися з філософсько- політичних переконань, але щоб він пере- творився на політичну практику, для його підкріплення потрібні гроші, паспорти і зброя, а також професійно підготовлені люди. У зоні ісламу з’явилася зброя масового знищення – ядерна зброя. У 1998 році Па- кистан і Індія обмінялися випробування- ми ядерної зброї. Ізраїль теж натякає на володіння ядерною зброєю. Іранська яде- рна програма може створити реальні мо- жливості для виробництва ядерної зброї [6]. Важливим соціально-економічним фак- тором поширення фундаменталізму є мар- гіналізація широких верств населення (в містах), при цьому найбільш віруючого, яке становить соціальну базу екстреміст- ського ісламу. Поширення політичного ісламу, на наш погляд, пов’язане і з особ- ливостями місцевої політичної культури, що характеризується закритістю, коли не- має можливостей для цілком вільного ви- явлення відмінної від офіційної точки зо- ру у всіх без винятку мусульманських країнах (відмінні лише ступінь закритості та схеми реалізації цензури – для деяких президентських демократій характерні більш непрямі та м’які ножиці). Слід сказати, що, окрім соціально- політичних причин, існують і певні дог- матичні передумови виникнення політич- ного ісламу – у вигляді деяких концептів, які допускають, недружнє щодо представ- ників інших релігій тлумачення, особливо якщо останні виступають у ролі можнов- ладців над мусульманським населенням. Відсутність ієрархічного інституту церк- ви, подібного до християнського (при на- явності, всупереч частим твердженням мусульман, духовного прошарку), приз- ПОЛІТОЛОГІЯ 99 водить до того, що в принципі не існує найвищої інстанції, котра могла б визнати екстремістські течії єрессю, звузивши до мінімуму їх соціальну базу. Щоб оцінити реальні перспективи роз- витку політичного ісламу та його роль як фактора світової політики в більш чи менш тривалій перспективі, необхідно ви- значити, у чому ж полягає специфіка іс- ламського фундаменталізму. У широкому розумінні фундаменталізм – це певні основи, сповідування певної концепції (не обов’язково релігійної), пра- вилам, що регламентують спосіб життя. Базисом фундаменталізму є могутня віра в те, що шлях, запропонований ідеолога- ми, – єдино правильний. Привабливість фундаменталізму полягає у простоті ідео- логії, її розуміють усі, оскільки вона звер- тається насамперед до емоційного боку людини. Ключовими моментами логіки цієї бо- ротьби є: 1) заперечення легітимності ді- ючих властей на основі одвічних, непідв- ладних людській волі законів (вищого божественного закону – в політичному ісламі); 2) сакралізація суспільного конф- лікту (джихад) і легітимізація насильства; 3) ставка на маргінальні суспільні групи (міські люмпени в мусульманських краї- нах та етнічні меншини – в країнах з пе- реважанням неісламського населення, та- ких як Індія і Росія), які завдяки своїй участі в боротьбі мають отримати шанс значно поліпшити своє становище в сус- пільстві; 4) заперечення культурних цін- ностей суспільства, що підлягають рево- люційному перетворенню («нова джахи- лія» – невігластво, язичництво, в якій іс- ламісти звинувачують своїх сучасників); 5) ідея особливої обраності і керівної ролі освіченої меншості щодо решти людства (принцип «керуючої ролі» ісламської ум- ми). Специфіка ісламського фундаменталіз- му полягає в тому, що він не просто за- кликає повернутися до якихось первісних принципів віри, а скоріше нав’язує особ- ливу модель поведінки, а саме – закликає сучасних мусульман відтворити саму ат- мосферу першого століття ісламу – вжи- тися в неї і тоді, нібито, всі проблеми бу- дуть вирішені. Фундаменталісти пропо- нують своїм однодумцям взяти участь у своєрідній рольовій грі, особливому «пейнтболі», ареною якої, на відміну від першого золотого віку, має стати увесь світ. Насправді такий підхід веде до ство- рення зовсім нового ісламу. На зміну ре- лігії спасіння через книгу (Коран), якою виступає іслам на тлі християнства, наро- джується релігія дії. Така релігія, очевид- но, цілком відповідає настроям суспільст- ва, що прагне вирватися з багатовікового застою. Такий підхід до розуміння іслам- ського фундаменталізму отримав назву «імітаційний» [7]. Фундаменталісти створюють і новий пантеон замість святих праведників і чу- дотворців (валі) народного ісламу за зраз- ком еліти сподвижників пророка – асхабів і ансарів – в образі сучасників, які загину- ли у священній війні, – шахидів. Їхніми іменами називають бойові підрозділи то- що. Імітаційний підхід, який так явно пере- важає над теоретизуванням, надає полі- тичному ісламу потенційно більшої при- вабливості для широких народних мас. Термін «фундаменталізм», таким чином, за своєю внутрішньою формою дещо об- межує розуміння суті загального явища. Він відображає лише один з аспектів да- ного руху – певну ціннісну орієнтацію. Насправді народжується нова релігія, но- вий іслам. Віссю його стає ідея боротьби у найширшому розумінні. Замість спогля- дального ісламу, побудованого на тлума- ченні священних текстів, народжується релігія дії. Іншим важливим моментом, який необхідно враховувати при оцінці потенціалу популярності фундаменталіст- ської ідеології, є її здатність відображати і задовольняти інтереси своєї аудиторії. Близькосхідне суспільство характери- зується складнішою соціальною структу- рою, ніж західне. Для нього характерна низька соціальна мобільність, що призво- дить до консервації на різних рівнях, у кожній окремій соціальній ніші, своїх, ча- сто доволі архаїчних форм суспільної сві- домості, стереотипів і моделей соціальної поведінки. Ситуація, за якої поширюється полі- ЕМІНАК 100 тичний іслам, типологічно однакова: чи це Єгипет, Іран чи Північний Кавказ: зубожіння і люмпенізація широких верств мусульманського населення, яке часто втрачає традиційні механізми са- мозабезпечення; наявність зовнішньої сили, котра ідентифікується як неісламська й актив- но втручається у внутрішнє життя чи формально керує даною територією; клановий, замкнутий характер вла- ди, що нерівномірно розподіляє еконо- мічні блага на користь обмеженої еліти. Найбільш сприятливий ґрунт, як пока- зують останні події, ісламський фундаме- нталізм знайшов на Північному Кавказі, особливо в Чечні. Цьому не в останню чергу сприяє маргінальне становище, яке займали північнокавказькі суспільства у колишньому Радянському Союзі. Їх мар- гінальність у радянському суспільстві, з його досі неподоланим поділом на росіян і неросіян, значно перевищувала маргіна- льність закавказців і деяких інших мусу- льман, таких як татари. Для мусульманського світу подальший ренесанс ісламу означає прагнення до ак- тивнішої участі мусульманських країн у світовій політиці. Те, наскільки конструк- тивною буде ця участь, залежить від низ- ки факторів їх внутрішнього економічно- го, політичного та соціального розвитку. При усуненні певного радикального на- шарування іслам може стати, для різних за своєю орієнтацією політичних рухів, своєрідним спільним фундаментом, необ- хідним для пошуку нових успішніших со- ціальних моделей, які сприймалися б, на- решті, не як привнесені ззовні, а свої, споконвічні, що доволі важливо на тлі кризи ідентичності, що переживають ці країни. Проблема співвідношення західних де- мократичних зразків з політичними ре- жимами незахідних країн, зокрема країн ісламського світу, і досі викликає інтерес у багатьох науковців та політичних діячів. Демократія може утвердитися й інститу- ціоналізуватися на конкретному націона- льному ґрунті лише в тому разі, коли за- гальноприйняті цінності і норми стануть поведінковими настановами для більшості населення. Сьогодні ісламський світ у процесі «демократичного» саморозвитку всіляко прагне відстояти притаманні йому соціально-політичні устрої, обмежуючи вектор своєї залученості до сучасних гло- балізаційних процесів лише економічни- ми спрямуваннями. Економічна лібералі- зація, яка активізувалася в країнах Ара- війського півострова останніми роками і була спричинена глобалізаційними проце- сами та прагненням пристосуватися до них, породила на Заході сподівання, що наступним кроком повинна стати демок- ратизація політичних систем. Перші її па- ростки вбачалися у прийнятті конституцій у 1990-ті роки, створенні консультатив- них рад і навіть парламентів (Кувейт і Ба- хрейн, 1973-1975 рр.). Трансформації в політичному житті аравійських держав намагалися втиснути в систему західного категоріального апарату, відтак робили висновок про їх повну невідповідність демократичним стандартам. Але аравійсь- кі народи і не думають брати за взірець західні політичні моделі. Багато дослідників погоджуються, що в країнах Близького та Середнього Сходу є потенціал модернізації й демократиза- ції [8]. Якщо Туреччина демонструє прик- лад сумісності ісламу з секуляризмом, де- мократією і навіть західними нормами життя, то такий приклад можуть насліду- вати й інші країни регіону, що викликає занепокоєння деспотичних близькосхід- них режимів і теократичного Ірану. Тобто процес демократизації східних країн, як результат глобалізаційних інтег- раційних процесів, стикається з низкою проблем. Наприклад, проведення вільних виборів за демократичним зразком (Ал- жир, Йорданія) показали, наскільки попу- лярними є фундаменталістські доктрини, особливо серед молоді. Стратегічна поми- лка влади цих двох країн полягає в тому, що вони провели вільні вибори, але не створили спочатку багатопартійну систе- му, яка вміщує і світську опозицію. Дос- від Туреччини доводить – сам по собі іс- лам не є перешкодою для демократичних змін. Він стає інерційним чинником лише тоді, коли його використовують як обґру- нтування верховенства держави або оліга- ПОЛІТОЛОГІЯ 101 рхічних груп, котрі прагнуть зберегти свою владу і вплив, зміцнити існуючу си- стему. Існують розбіжності у ставленні до за- хідних цінностей, зокрема до демократії, між фундаменталістами-теоретиками і фундаменталістами-політиками. Перші відверто критикують і нехтують західною демократією як такою, що є несумісна з ісламом. Вони піддають сумніву її ефек- тивність у самих західних суспільствах. Другі, суворо дотримуючись принципів «ісламських норм», водночас широко ви- користовують сучасну політичну термі- нологію, позиціонуючи себе як «захисни- ків демократії і прав людини», хоча й тра- ктують ці терміни скоріше у дусі шаріату, аніж в інтерпретації класиків жанру Ш.Л. Монтеск’є або Ж.-Ж. Руссо. При цьому задекларована фундаменталістами- політиками прихильність до демократії має лише тактичний характер, бо вони прагнуть легітимізуватися в сучасному світі, в якому демократичні цінності є да- вно і надійно визнаними. У цілому ж дія- льність радикальних ісламістів справляє помітний вплив на політичну ситуацію в ісламському світі, обмежує сфери дії правлячих режимів, уповільнює прове- дення ними структурних реформ, підриває політичну стабільність і блокує процеси політичної демократизації. Виділяють третій тип політичних ліде- рів, до яких належать помірковані ісламі- сти, всіляко пропагують свій варіант де- мократизації [9]. Сьогодні цей варіант є найбільш поширеним у мусульманському світі. На відміну від радикалів, помірко- вані ісламісти розглядають ісламізацію всіх елементів суспільного життя як пос- туповий процес, що здійснюється мирни- ми засобами на основі постійної, копіткої, різноманітної роботи в низових соціаль- них структурах, роботи, яка неодмінно враховує місцеву специфіку. У сучасних умовах важливого значення набуває проблема виявлення потенції та перспектив позитивного діалогу культур та цивілізацій, встановлення механізмів стійкої взаємодії між цивілізаціями як ос- нови для регуляції міжнародних відносин та плідного розвитку. Позитивні кроки в цьому напрямі було зроблено мусульман- ською цивілізацією. В цьому контексті важливого значення набуває висунута в 1998 році ініціатива Ісламської Республі- ки Іран, що виступила на Генеральній Асамблеї ООН із пропозицією про вне- сення до порядку денного ГА ООН нового пункту-діалогу між цивілізаціями. Ця ініціатива знайшла підтримку серед держав – членів ООН. Питання діалогу між цивілізаціями протягом останніх ро- ків лишається одним з основних питань порядку денного ООН, оскільки саме та- кий діалог сприяє забезпеченню міжнаро- дної та регіональної безпеки, розвиткові двосторонніх відносин між державами на міжнародному рівні. У даному контексті під діалогом цивілізацій розуміється сві- дома настанова, імператива, яка потребує концептуальної розробки та інституційно- го оформлення. Основною метою діалогу є перехід від теорії до практики. І якщо справді можливо за допомогою діалогу визначити нову парадигму міжнародних відносин, то цей перехід від теорії до практики набуває реальних рис. Розвиток відносин між мусульмансь- кою та іншими цивілізаціями значно ускладнився внаслідок подій 11 вересня 2001 року. Виходячи з гетерогенного характеру близькосхідної регіональної системи, в тому числі і в цивілізаційному аспекті, потребують аналізу особливості процесу її формування і розвитку, який значною мірою сформував характерні риси міжци- вілізаційних взаємодій у цьому регіоні. У процесах формування та функціонування різних регіональних підсистем міжнарод- них відносин географічний фактор завжди відігравав важливу роль. Географічне се- редовище впливало на характер та інтен- сивність міждержавних відносин, відігра- вало значну роль у процесі системотво- рення, в структурі, функціонуванні та ро- звитку системи міждержавних відносин. Одним із найбільш поширених факто- рів, який призводить до утворення регіо- нальних та субрегіональних структур, є регіональні конфлікти. Близький Схід вва- жається відносно самостійною підсисте- мою міждержавних відносин [10], у тому ЕМІНАК 102 числі і внаслідок наявності цілого ком- плексу, ієрархії тісно взаємопов’язаних конфліктних ситуацій, центральне місце серед яких займає близькосхідний конф- лікт. Одним із найбільш тривалих конфлі- ктів регіонального значення, що вплинув на воєнно-політичний розвиток регіону, був арабо-ізраїльський конфлікт, до якого у різні часи були безпосередньо залучені країни, що належали до різних цивіліза- цій. Він є джерелом та каталізатором майже всіх інших конфліктів Близькосхі- дного регіону. Міжнародний, міжцивілізаційний ас- пект полягав у тому, що, враховуючи зна- чення цього регіону, у конфлікт з самого початку було втягнуто зовнішньорегіона- льні, в тому числі і європейські держави. На сучасному етапі регіон лишається ареною конфліктів двох типів. Конфлік- тами, спричиненими внутрішніми супере- чностями близькосхідних країн (арабо- ізраїльськими та арабо-іранськими супе- речностями, ситуацією в іракському та турецькому Курдистані, проблемою Захі- дної Сахари, розвитком ісламізму, конф- ліктами, спричиненими розмежуванням країн регіону, суперечками навколо кор- донів, розподілу водних ресурсів, нафто- вих родовищ тощо); міжцивілізаційними конфліктами, спровокованими позарегіо- нальними державами, які прагнули тут гегемонії через використання будь-яких місцевих дестабілізуючих чинників. У сучасних умовах дедалі більшу роль відіграють загрози, спричинені релігійни- ми проблемами та проблемами міжнарод- ного тероризму. Тероризм ще у 1990-х роках стає однією з основних небезпек. Після подій 11 вересня 2001 року виникла нова ситуація у сфері безпеки, політика в усьому світі не гарантує безпечного роз- витку, але з інших причин, ніж у часи хо- лодної війни. Не виникає сумніву, що це безпосередньо пов’язано з розвитком си- туації на Близькому Сході, зокрема у сфе- рі міжцивілізаційних взаємодій. Хоча ці теракти не мали однозначної політичної мотивації, їх розглядали й у контексті близькосхідного врегулювання, палестин- ської проблеми, у контексті загалом кон- флікту західної та ісламської цивілізацій. Адже терористичні дії ісламських фунда- менталістів, передусім проти США та Із- раїлю, спрямовані, за їх твердженнями, проти західної цивілізації в цілому. Ці по- дії засвідчили розмивання кордонів між внутрішнім та міжнародним порядком. Близький Схід здавна був і залишається одним із вибухонебезпечних регіонів сві- ту. В країнах Близького Сходу викорис- тання військової сили було традиційним інструментом забезпечення внутрішньої політичної стабільності. Це пов’язано з домінуванням там авторитарного характе- ру державної влади. У політичному плані цей регіон виділявся багаторічним міжде- ржавним суперництвом регіональних «центрів сили» – Ізраїлю та арабських країн. Крім того, тривало протистояння арабських країн, Іраку та Ірану, Ірану та Саудівської Аравії, Іраку та Саудівської Аравії, арабських країн та Ірану, що та- кож відігравало важливу роль у розстано- вці там політичних сил. У відносинах між країнами регіону іс- нує низка непорозумінь, кожна з них роз- глядає сусідні країни як потенційне дже- рело загрози. Для більшості країн притаманний скла- дний комплекс внутрішніх проблем, що пов’язаний, з одного боку, із незавершені- стю процесу формування націй та націо- нальних держав, а з іншого боку, з нерів- номірністю розвитку як у масштабах окремої країни, так і регіону в цілому, внаслідок нерівномірного розподілу при- родних ресурсів, передусім нафтових та водних. Нерівномірність розвитку має де- кілька вимірів: економічний, геоекономі- чний (розміщення виробничих сил), етні- чний (розподіл національних багатств між різноманітними етнічними групами), со- ціальний (розподіл багатств між класами та соціальними групами), демографічний (зростання чисельності іммігрантів, що загрожує порушенням етнічного балансу). За даними Арабської організації праці, в 22 країнах арабського світу загальна чи- сельність робочої сили становить 98 млн. осіб, з них 12 млн. – безробітні, 22 млн. – частково безробітні. Найбільша частка безробітних в Іраку (60%), Ємені (25%), Алжирі (21%), Йорданії (19%), Судані ПОЛІТОЛОГІЯ 103 (17%), Марокко та Лівані (15%), Тунісі (12%), Єгипті (9%). Неписьменних серед арабів – 60 млн. Водночас до складеного журналом «Форбс» переліку мільярдерів увійшло 11 арабів, із них 8 – із Саудівсь- кої Аравії, по одному з ОАЕ, Кувейту та Лівії [11]. Особливе значення має нафто- вий фактор, оскільки роль нафти в еконо- міці країн надзвичайно важлива. Сукупність таких проблем та супереч- ностей у країнах регіону може призвести до переростання внутрішніх конфліктів у міжнародні. Самостійне місце у переліку дестабілі- зуючих чинників займає гонка озброєнь, яка пов’язана з проблемою неконтрольо- ваного поширення ядерних та інших видів зброї масового знищення. Схильність кра- їн Близького Сходу до застосування сили як засобу забезпечення національної та регіональної безпеки є одним з головних чинників нарощування озброєнь. На Бли- зькому Сході виникла специфічна геопо- літична зона з високою концентрацією озброєнь та наявністю комплексу кризо- вих та конфліктних ситуацій. Гонка озброєнь у регіоні відзначається високими темпами, технологічним вдосконаленням та ускладненням систем озброєнь (так звана «технологічна» гонка озброєнь при- зводить у багатьох випадках до фактично- го усунення різниці між звичайними ви- дами озброєнь та зброєю масового ура- ження), наявністю тактичних та стратегі- чних видів наступальних озброєнь, мож- ливістю створення ядерних озброєнь. Нові проблеми виникають також у зв’я- зку з конкурентною боротьбою за еконо- мічне лідерство між країнами Близького Сходу. Економічні й економічно мотиво- вані чинники, такі як прикордонні супе- речки щодо розподілу територіальних вод, використання водних ресурсів та ви- добутку корисних копалин, можуть стати додатковим джерелом внутрішніх регіо- нальних конфліктів та дестабілізувати ситуацію в регіоні. Проте, незважаючи на зростаюче зна- чення економічних та економічно мотиво- ваних чинників у сучасних міжнародних відносинах, чималий вплив на стан та пе- рспективи міжнародної безпеки справля- ють воєнно-політичні чинники. Не викли- кає сумніву, що найважливішими серед них є арабо-ізраїльське протистояння, арабо-ізраїльські та арабо-іранські супе- речності, міжарабські відносини, забезпе- чення стабільності існуючих політичних режимів, прискорення неконтрольованого зростання військових потенціалів країн регіону. Наявність багатосторонньої системи безпеки на Близькому Сході, яка була б спрямована на нормалізацію відносин між арабськими країнами та Ізраїлем, мала б позитивний вплив на регіональне співро- бітництво та міжцивілізаційні відносини. Таким чином, у міжнародних відноси- нах ХХІ ст. все більшого значення набу- ває релігія як важлива детермінанта між- народних процесів. Зіткнення цивілізацій відбувається вже сьогодні і має загрозли- вий характер, оскільки зачіпає економічні, політичні та інтеграційні аспекти міжна- родної системи в цілому. Прослідкувати важливість ролі релігії у міжнародній політиці можна на прикладі країн Близькосхідного регіону, де сьогод- ні все більшого поширення набуває іслам- ський фундаменталізм. Фундаменталізм, як спрощена, узагальнена концепція пове- рнення до витоків стає дуже популярною серед ісламського маргінального суспіль- ства через низку економічних та соціаль- них чинників. Релігія на Сході відіграє велику роль, тому визначальною рисою є ісламізація внутрішніх та зовнішніх полі- тичних процесів країн Близького Сходу. Саме ці процеси в ісламі ускладнюють налагодження ісламо-християнського діа- логу. Проте сьогодні вже виробляється спільна стратегія трансатлантичного спів- товариства у регіоні Близького Сходу і Північної Африки. Вона має бути врахо- вана при опрацюванні завдань близько- східної політики України. Взаєморозу- міння і діалог можливі, але вони не спон- танні, а є результатом спільних зусиль, компромісів, культурної та релігійної то- лерантності. ЛІТЕРАТУРА 1. Геллнер Э. Посттрадиционные формы в исламе: бега и торговля, голоса избирателей и арахис // http://magazines.russ.ru/nz/2002/6/hell- pr.html ЕМІНАК 104 2. Хантінгтон С. Зіткнення цивілізацій? // Філософська і соціологічна думка. – 1996. – №1-2. 3. Юргенсмейер М. Новая холодная война? Религиозный национализм в столкновении со светским государством // www.liberal.ru/article.asp?Num=40 4. Жданов Н.В. Исламская концепция миропорядка. – М.: Международные отношения, 2003. – С.3. 5. Ibid. – С.7. 6. Ibid. – С.8. 7. Зотов В.Д. Цивилизации в ХХ веке: конфликты и война или диалог и сотрудничество? // Социально-гуманитарные знания. – 2004. – №3. – С.30. 8. Фадеева И. Демократия в мусульманском мире. Реальность и перспективы // Азия и Африка сегодня. – 2001. – №8. – С.2. 9. Богомолов О. Політичний іслам // Політика і час. – 2003. – №12. – С.53. 10. Шепєлєв М.А. Теорія міжнародної політики. – К.: Вища школа, 2004. – С.258. 11. Суботин А. Арабский мир и глобализация // www.izvestia.ru/comment/article2528550/?print Ольга Балягузова Релігійний фактор у міжнародних відносинах (на прикладі ісламського фундаменталізму) У статті аналізується значення релігії як важливого чинника міжнародних відносин. Автор намагається узагальнити та класифікувати теоретичні відомості про релігійну детермінанту та дослідити її практичне значення для сучасної системи міжнародних відносин на прикладі ісламського фундаменталізму. Ключові слова: релігія, міжнародні відносини, іслам, ісламський фундаменталізм, релігійний фактор, джихад. Ольга Балягузова Религиозный фактор в международных отношениях (на примере исламского фундаментализма) В статье анализируется значение религии как важного фактора международных отношений. Автор старается обобщить и классифицировать теоретические сведения о религиозной детерминанте и исследовать ее практическое значение для современной системы международных отношений на примере исламского фундаментализма. Ключевые слова: религия, международные отношения, ислам, исламский фундаментализм, религиозный фактор, джихад. Olga Baljaguzova The religious factor in the international relations (by the example of Islamic fun- damentalism) In the article the value of religion is analysed as an important factor of international relations. The author tries to generalize and to classify theoretical information about religious determinant and to probe its practical value for the modern system of international relations on the example of Islamic fun- damentalism. Key words: religion, international relations, Islam, Islamic fundamentalism, religious factor, jihad. Рецензенти: Войналович В.А. – д.пол.н., професор Тригуб О.П. – к.і.н., доцент Надійшла до редакції 01.02.2008

Релігійний фактор у міжнародних відносинах (на прикладі ісламського фундаменталізму)

Institution

Ähnliche Einträge