Православна церква і шлюбно-сімейні відносини у Російській імперії (на прикладі Південної України останньої чверті XVIII ст.)
У статті охарактеризовано роль православної церкви у регулюванні шлюбно-сімейних відносин у Російській імперії на прикладі Південної України останньої чверті XVIII ст. Доведено, що у зв’язку з посиленням ролі самодержавства і Російської Православної Церкви у Південній Україні, звичаєве право, що рег...
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут археології НАН України
2008
|
| Назва видання: | Емінак |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110831 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Православна церква і шлюбно-сімейні відносини у Російській імперії (на прикладі Південної України останньої чверті XVIII ст.) / І. Петренко // Емінак: Науковий щоквартальник. — 2008. — № 1-4(3). — С. 60-67. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-110831 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1108312017-01-07T03:04:17Z Православна церква і шлюбно-сімейні відносини у Російській імперії (на прикладі Південної України останньої чверті XVIII ст.) Петренко, І. Історія У статті охарактеризовано роль православної церкви у регулюванні шлюбно-сімейних відносин у Російській імперії на прикладі Південної України останньої чверті XVIII ст. Доведено, що у зв’язку з посиленням ролі самодержавства і Російської Православної Церкви у Південній Україні, звичаєве право, що регулювало шлюбно-сімейні відносини, поступово відмирає. Шлюби, розлучення та інші напрямки шлюбно-сімейних відносин стали компетенцією церковної влади, нею регулювалися і освячувалися. В статье охарактеризованы роль православной церкви в регулировании брачно-семейных отношений в Российской империи на примере Южной Украины последней четверти XVIII ст. Доказано, что в связи с усилением роли самодержавия и Российской Православной Церкви в Южной Украине, право обычая, которое регулировало брачно-семейные отношения, постепенно отмирает. Браки, разводы и другие направления брачно-семейных отношений стали компетенцией церковной власти, ею регулировались и освящались. The role of Orthodox Church in marriage-family relations in Russian empire on the example of South Ukrainian in the end of 18-th century is analyzed in the article. The author tries to prove that customary law was gradually dying because of strengthening of the role of autocracy and Orthodox Church in the South Ukraine. Marriages, divorces and other directions of marriage-family relations became the competence of church authority, were regulated and sanctified by Church. 2008 Article Православна церква і шлюбно-сімейні відносини у Російській імперії (на прикладі Південної України останньої чверті XVIII ст.) / І. Петренко // Емінак: Науковий щоквартальник. — 2008. — № 1-4(3). — С. 60-67. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 1998-4634 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110831 94 (477.7):281.93+265.5 uk Емінак Інститут археології НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія Історія |
| spellingShingle |
Історія Історія Петренко, І. Православна церква і шлюбно-сімейні відносини у Російській імперії (на прикладі Південної України останньої чверті XVIII ст.) Емінак |
| description |
У статті охарактеризовано роль православної церкви у регулюванні шлюбно-сімейних відносин у Російській імперії на прикладі Південної України останньої чверті XVIII ст. Доведено, що у зв’язку з посиленням ролі самодержавства і Російської Православної Церкви у Південній Україні, звичаєве право, що регулювало шлюбно-сімейні відносини, поступово відмирає. Шлюби, розлучення та інші напрямки шлюбно-сімейних відносин стали компетенцією церковної влади, нею регулювалися і освячувалися. |
| format |
Article |
| author |
Петренко, І. |
| author_facet |
Петренко, І. |
| author_sort |
Петренко, І. |
| title |
Православна церква і шлюбно-сімейні відносини у Російській імперії (на прикладі Південної України останньої чверті XVIII ст.) |
| title_short |
Православна церква і шлюбно-сімейні відносини у Російській імперії (на прикладі Південної України останньої чверті XVIII ст.) |
| title_full |
Православна церква і шлюбно-сімейні відносини у Російській імперії (на прикладі Південної України останньої чверті XVIII ст.) |
| title_fullStr |
Православна церква і шлюбно-сімейні відносини у Російській імперії (на прикладі Південної України останньої чверті XVIII ст.) |
| title_full_unstemmed |
Православна церква і шлюбно-сімейні відносини у Російській імперії (на прикладі Південної України останньої чверті XVIII ст.) |
| title_sort |
православна церква і шлюбно-сімейні відносини у російській імперії (на прикладі південної україни останньої чверті xviii ст.) |
| publisher |
Інститут археології НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110831 |
| citation_txt |
Православна церква і шлюбно-сімейні відносини у Російській імперії (на прикладі Південної України останньої чверті XVIII ст.) / І. Петренко // Емінак: Науковий щоквартальник. — 2008. — № 1-4(3). — С. 60-67. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| series |
Емінак |
| work_keys_str_mv |
AT petrenkoí pravoslavnacerkvaíšlûbnosímejnívídnosiniurosíjsʹkíjímperíínaprikladípívdennoíukraíniostannʹoíčvertíxviiist |
| first_indexed |
2025-07-08T01:13:08Z |
| last_indexed |
2025-07-08T01:13:08Z |
| _version_ |
1837039292765962240 |
| fulltext |
ІСТОРІЯ
УДК 94 (477.7):281.93+265.5 Петренко Ірина (Полтава)
ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА І ШЛЮБНО-СІМЕЙНІ ВІДНОСИНИ У
РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ
(НА ПРИКЛАДІ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ ОСТАННЬОЇ ЧВЕРТІ XVIII ст.)
Православна церква в Російській імпе-
рії відігравала роль одного із важливих
соціальних інститутів, який активно взає-
модіяв із світською владою. Причому,
протягом другої половини XVIII ст. поси-
люється вплив останньої на духовенство,
яке було змушене виконувати все більше
функцій по нагляду за дотриманням миря-
нами не лише християнської віри та її об-
рядів, а й за їхньою законослухняністю й
прихильністю до влади. До компетенції
церкви відносилися й шлюбно-сімейні ві-
дносини, які належали до самих консерва-
тивних типів стосунків у суспільстві. Ду-
ховна влада зобов’язана була їх регулюва-
ти та впорядковувати у відповідності із
державною політикою світської влади. У
XVIII ст. відбулися важливі зміни в сис-
темі шлюбно-сімейного законодавства Ро-
сійської імперії. Вони стосувалися, пере-
важно, посилення контролю церкви в різ-
них галузях життя, в тому числі й у шлю-
бних відносинах, а майновий характер
угоди про шлюб, як це було раніше, від-
ходив на другий план; сам же шлюб ви-
знавався одним із церковних таїнств.
Роль православної церкви у шлюбно-
сімейних відносинах на Півдні України в
останній чверті XVIII ст. належить до ма-
ловивчених проблем. Однак, деякі аспекти
визначеної теми дослідження знайшли
своє відображення у роботах сучасних до-
слідників. У монографії російського істо-
рика М.К. Цатурової досліджено умови і
порядок укладання й розірвання шлюбу,
правове регулювання сімейних відносин,
проаналізовано велику кількість законода-
вчих актів та інших документів церковного
права, що стосувалися шлюбно-сімейних
відносин [1]. Однак, автор приділила увагу
аналізу впливу православної церкви на
шлюбно-сімейне законодавство на всій те-
риторії Російської імперії, не акцентуючи
увагу на південноукраїнському регіоні. Не
дивлячись на це, аналіз законодавчої бази
уряду Російської імперії, Синоду щодо ре-
гулювання шлюбно-сімейних відносин,
висновки М.К. Цатурової мають величезне
значення для обраної теми статті.
У працях відомого дослідника історії
Російської Православної Церкви на Півдні
України наприкінці XVIII – початку 60-х
років ХІХ ст. І.І. Лимана приділено увагу
ролі церкви у регулюванні шлюбно-
сімейних відносин [2]. Автор, аналізуючи
державну регламентацію функцій духо-
венства щодо парафіян і практику пастир-
ської діяльності на Півдні України, звертає
увагу й на таку важливу сферу впливу цер-
кви на віруючих, як шлюбно-сімейні від-
носини. І.І. Лиман зробив висновки про те,
що у визначених хронологічних рамках
дослідження, держава приділяла неабияку
увагу регламентації функцій духовенства
щодо парафіян, що обумовлювалося тією
роллю, яка відводилася православній церк-
ві в системі суспільно-політичних відно-
син.
Однак, не дивлячись на це, в цілому
слід відзначити, що недостатньо вивченим
залишаються такі аспекти загальної про-
блеми, як вплив звичаєвого права на цер-
ковне (канонічне) у сфері шлюбно-
сімейних відносин, цілеспрямоване вста-
новлення монополії Російської Православ-
ної Церкви на Півдні України в останній
чверті XVIII ст. у системі сімейних відно-
син після остаточної втрати Гетьманщи-
ІСТОРІЯ 61
ною автономії, що було одним із виявів
імперської, великодержавної політики Ро-
сійської імперії.
Метою даної статті є дослідження впли-
ву православної церкви на шлюбно-сімейні
відносини у Південній Україні останньої
чверті XVIII ст., показати роль церкви у
процесі укладання і розірвання шлюбів, що
визначалося специфікою даного регіону.
Довести, що подібна політика було спря-
мована на уніфікацію шлюбно-сімейного
законодавства у державі, на нівеляцію на-
ціональних особливостей і традицій украї-
нського народу.
Окремі регіони України протягом три-
валого часу входили до складу іноземних
держав, які відрізнялися одна від одної
політичним устроєм, умовами соціально-
економічного розвитку і конфесійною си-
туацією. Специфікою Півдня України бу-
ло те, що з кінця 20-х – початку 30-х рр.
XVIII ст. намічається подальше заселення
цих степів, обумовлене стихійним перехо-
дом українців, організованим переселен-
ням царським урядом державних селян,
поверненням запорожців на старі місця, а
також поселенням на Півдні вихідців із
сусідніх держав. З метою прискорення за-
селення краю та зміцнення своїх позицій у
Причорномор’ї царський уряд вдався у
50-х рр. XVIII ст. до поселення тут інозе-
мних військовослужбовців (сербів, хорва-
тів, македонян, молдаван та ін.), якi пого-
дилися перейти на військову службу до
Росії й поселитися на її окраїнах, а також
росіян-розкольників, котрі жили в Речі
Посполитій та Туреччині. Тож соціальний
та етнічний склад населення був неодно-
рідним, а це, безумовно, також впливало
на норми поведінки і морально-звичаєві
правила. У зв’язку з тим, що Південна
Україна була інтернаціональним краєм,
тут частими були змішані шлюби, що
сприяло взаємовпливам народів у культурі
та побуті [3]. У зв’язку із специфікою ре-
гіону, взаємовпливів зазнав і сам обряд
вінчання. Найчастіше спостерігалася мі-
шанина обряду російського з українсь-
ким [4].
1775 року зусиллями імперської, анти-
національної політики російського царату
було ліквідовано Запорозьку Січ. Ця подія
відкрила нову сторінку у взаєминах офі-
ційної церкви та мирян на Півдні України.
Іменним указом від 9 вересня 1775 року
передбачались трансформація церковно-
територіального устрою Південної Украї-
ни та об’єднання її земель під зверхністю
одного єпархіального архієрея. Духовенс-
тво ж на землях Запорозької Січі підпо-
рядковувалося Київському митрополиту і
російській церковній ієрархії (останній – з
кінця XVII ст.), але фактично ця норма
порушувалася [5]. Фактично, церква зна-
ходилась у значно більшій залежності від
місцевої влади в особі Коша, ніж від ви-
щих державних органів Російської імперії.
Вона зберігала зорієнтованість на інтереси
парафіян, а не держави. Руйнування Січі
знаменувало для краю початок переходу
до нового рівня інтеграції церкви в зага-
льноімперські структури, а отже, і до оріє-
нтації місцевого духовенства на нову ім-
перську політику. Церква, яка колись кон-
центрувала у собі все найсвідоміше, що
було в українському народові, тепер ціл-
ком утратила розуміння його інтересів,
очужіла до його потреб і збайдужіла до
всього, що лежало поза її власними класо-
вими інтересами [6].
Російський уряд бачив у церкві та релі-
гійності певний критерій лояльності насе-
лення до уряду та засіб контролю над цим
населенням [7]. Тим самим царське само-
державство прагнуло перетворити духо-
венство Південної України на пастирів,
домінантою в діях яких було чітке сліду-
вання розпорядженням центру. Російська
Православна Церква була найбільш впли-
вовою ідеологічною інституцією, яка ви-
користовувалася царським самодержавст-
вом і для насадження серед населення вір-
нопідданських почуттів, русифікації укра-
їнського населення тощо.
Держава намагалася перетворити духо-
венство на провідників її політики, котрі
своєю роботою мали забезпечувати ефек-
тивну реалізацію планів імперської влади.
Однак, вдалося це далеко не в повному об-
сязі. Адже на заваді стали вади норматив-
ного регулювання функцій духовенства і
недостатня підготовленість духовних осіб,
та ж традиція та специфіка південного
краю, залежність духовенства від парафі-
ЕМІНАК 62
ян, інтереси яких у багатьох випадках не
співпадали з інтересами держави.
Основний тягар освоєння регіону на по-
чатковому етапі випав на долю українців.
У їхньому середовищі здавна існувала тра-
диційна система цінностей сімейного жит-
тя, що відрізнялася консервативністю.
Шлюбно-сімейні відносини в Україні ре-
гулювалися переважно нормами звичаєво-
го та церковного права. Як правило, украї-
нські хлопці приводили дружину в бать-
ківський дім, а дівчата ставали невістками
в сім’ї чоловіка. Але й приймацтво – посе-
лення зятя в родині тестя – теж було до-
сить поширеним. Існувало навіть кілька
різновидів приймацтва: за бажанням, за
запрошенням, з волі батьків. Останній був
поширений на Півдні України. Із таким
приймаком поводилися майже як з найма-
ним робітником, і лише через десять років
він мав право на певну частку майна.
Приймак з волі батьків не міг представляти
сім’ю на сільському сході і на цехових
зборах у місті, бо він не був господарем.
Однак, у XVIII cт. у шлюбно-сімейну
сферу життя суспільства починає втруча-
тися і світська влада, прагнучи поставити
під контроль функції церкви. Така політи-
ка в повному обсязі поширювалась і на та-
ку сферу взаємин духовенства з парафія-
нами, як участь у таїнствах. Ця церковна
справа також піддавалась регламентації
державою. Найбільшої регламентації з бо-
ку центральної влади зазнало таїнство
шлюбу.
До 1775 року на Півдні України шлюб-
но-сімейні відносини знаходилися більше
під контролем громади, місцевих органів
влади, ніж церкви. Зокрема, Запорозький
Кіш особливим ордером у 1765 році нака-
зав Самарському полковнику О. Козирі
негайно припинити зловживання священи-
ків, які вимагали надмірні кошти за він-
чання молодих пар.
Починаючи з 1775 року церковне шлю-
бне право зазнало на собі великого впливу
російського цивільного шлюбного права.
Причому цей вплив мав місце у сфері ви-
значення умов і укладення шлюбу, а також
його розірвання.
Норми права, що регулювали шлюбно-
сімейні відносини, станом уже на 1775 рік,
були настільки заплутаними і в багатьох
аспектах неузгодженими, що парафіяльно-
му духовенству орієнтуватись у них було
досить важко. Духовенство, зокрема нижчі
його чини, пристосовуючись до потреб па-
рафіян, частіше використовували норми
звичаєвого права, ніж церковного, при ук-
ладанні та розірванні шлюбів, що виклика-
ло невдоволення у церковних ієрархів [8].
Нові ж документи, які приймалися вищими
органами влади, у багатьох випадках не
тільки не спрощували орієнтацію свяще-
ників у питаннях здійснення таїнства, а,
навпаки, ускладнювали її.
Документів з цього приводу з’являлося
чимало. І все ж не лише заплутаність зако-
нодавства була причиною його порушень.
Відбувалася трансформація релігійної сві-
домості самих парафіян, особливо пред-
ставників привілейованих верств, на що
вплинула, зокрема, політика самої держави
щодо підпорядкування духовної влади
світській. Вільніше, ніж у допетровські ча-
си, почували себе у взаєминах із духовенс-
твом і представники нижніх верств. Для
Південної України після ліквідації Нової
Січі в цьому певну роль зіграла і традиція
запорозьких козаків, які розглядали духо-
венство як рівне, а то й підпорядковане со-
бі. До того ж, усталене у свідомості пере-
селенців уявлення про південноукраїнсь-
кий регіон, як про вільний край, давало їм
підстави бути більш вільними у питанні
дотримання деяких формальностей при
укладенні шлюбу. Як наслідок, парафіяни,
які згідно із чинними нормами церковного
та цивільного шлюбного права не могли
вступати у подружні стосунки з певними
особами, вважали за можливе тиснути на
парафіяльних священиків, або ж спокуша-
ли їх винагородою за незаконні дії [9].
Упродовж кінця XVIII ст. вийшла низка
указів, якими визначався мінімальний вік
осіб, котрі могли брати шлюб. Сама поява
підтверджень необхідності дотримання
правил стосовно заборони шлюбів тих, чий
вік не відповідав передбаченому нормами
права, свідчить, що ця заборона порушува-
лася. Причому відбувалося це і з причини
матеріальної зацікавленості, і через не-
знання законів та під тиском. Синод спеці-
альним указом від 5 серпня 1775 року ви-
ІСТОРІЯ 63
ступив проти частих шлюбів між малоліт-
німи, а також проти одруження дітей без
згоди батьків та кріпаків без згоди помі-
щиків. Синодськими указами від 31 липня
1779 року і 10 грудня 1781 року знову було
підтверджено заборону вінчати малоліт-
ніх [10].
Влада спеціально регламентувала забо-
рону вінчання парафіян без отримання
згоди на це від осіб, у підпорядкуванні
яких знаходились останні. Зокрема, указом
1783 року Синод підтвердив заборону він-
чати військових без отримання на те пись-
мових свідоцтв полкових командирів:
«...підтвердити усім парафіяльним свяще-
никам, щоб вони, людей військових чинів,
без відома і письмових свідчень полкових
командирів ні під яким виглядом не вінча-
ли...» [11]. Це призвело до законодавчого
розмежування компетенції парафіяльного
та військового духовенства у справі він-
чання. Однак, на практиці траплялися по-
рушення цього розпорядження. Зокрема, у
1786 році молодший сержант третього Бі-
лоруського мушкетерського батальйону
Іван Нейман, не маючи від командирів до-
зволу, дав грошей священику села Пере-
щепина Матвію Цугаловському, який об-
вінчав його з дівкою Мариною. Коли спра-
ву було передано до Олексопольського ду-
ховного правління, священик наполягав на
тому, що ніби-то І. Нейман запевнив його,
що отримав згоду на шлюб у свого ротного
командира поручика Карла Абелімазова.
Справа закінчилася тим, що на Матвія Цу-
галовського було накладено штраф і нака-
зано подати розписку, у якій він взяв на
себе зобов’язання не одружувати військо-
вослужбовців без письмових свідоцтв на те
полкових командирів [12].
Кілька документів вищих органів влади
визначали характер заборони шлюбів між
особами, які перебували у певних ступенях
спорідненості або свояцтва. Система одно-
, дво- і троюрідної спорідненості та свояц-
тва, їх ліній висхідних, низхідних, бокових
ступенів, які не давали права вступу в
шлюб, була досить складною. Часто самі
молодий і наречена навіть не підозрювали,
що вони мають відповідні перешкоди для
вінчання. Далеко не завжди спрацьовувало
передбачене для упередження таких неза-
конних шлюбів обов’язкове оголошення
церковнослужителем у церкві прилюдно
про те, що певні особи бажають вінчатись,
із запитанням до парафіян, чи не знає хто
будь-яких перешкод для укладання шлю-
бу. Не був запорукою законності шлюбу й
обшук, тобто попереднє з’ясування церко-
внослужителями через розпитування са-
мих молодого та нареченої, їхніх родичів і
поручителів, вивчення письмових докуме-
нтів на предмет перешкод для вінчання.
На Півдні України було чимало пору-
шень при укладанні шлюбу, частими були
незаконні шлюби, які виявляли через бага-
то років після їх укладення через випадко-
ве з’ясування, що подружжя ще до вінчан-
ня перебувало в якійсь спорідненості або
свояцтві. З’ясувати такі обставини заздале-
гідь, особливо якщо особи, які бажали взя-
ти шлюб, приховували їх, церковнослужи-
телям було важко. Для Південної України
періоду її інтенсивного заселення та коло-
нізації ця проблема набула ще більшої ак-
туальності, ніж для багатьох інших регіо-
нів, оскільки через новизну населених пу-
нктів і поповнення мешканців новими пе-
реселенцями з багатьох регіонів Росії,
України та інших слов’янських держав це-
рковнослужителі в багатьох випадках не
були добре знайомі зі своїми парафіянами.
Гостро стояла проблема недопущення
шлюбів серед людей, котрі мали духовну
спорідненість, зокрема кумів. Іноді таку
спорідненість було важко виявити, оскіль-
ки при хрещенні однієї особи могло бути
кілька пар хрещених батьків, причому не
всі вони записувалися у метричні книги,
тому простежити документально їх духов-
ну спорідненість було неможливо. Ще ва-
жче було простежити відсутність шлюбів
серед дітей пар хрещених батьків, що та-
кож заборонялося і каралося церквою.
Окрім цього, існувала безліч документів
та указів, які регламентували умови укла-
дення шлюбів православних з іновірцями,
регулювали право жінок на повторний
шлюб після засуджених на довічне
ув’язнення їхніх чоловіків. Були докумен-
ти, які обумовлювали необхідність прове-
дення вінчання в церквах, визначали дні, у
які можна було здійснити таїнство [13].
Тож маємо змогу приблизно уявити ті тру-
ЕМІНАК 64
днощі, які мало духовенство у зв’язку з
регулюванням шлюбно-сімейних відносин
у Південній Україні.
Окрім того, деякі священики могли по-
рушити закон заради матеріальної користі
або для задоволення бажання світських
осіб, від яких вони перебували у певній
залежності, що стало причиною чисельних
порушень правил укладення шлюбів і, як
наслідок, чергових підтверджень півден-
ноукраїнськими архієреями неприпусти-
мості цього на майбутнє. Загалом справи
про незаконні шлюби становили значний
відсоток серед справ про порушення підле-
глих духовного відомства, що розгляда-
лись консисторіями та духовними прав-
ліннями Південної України в останній чве-
рті XVIII – середині ХІХ ст. [14].
Церква та держава були налаштовані
проти розірвання шлюбів. Вони робили все
для того, аби примирити подружжя і щоб
справа не дійшла до розлучення. Навіть
існувало так зване тимчасове розлучення,
доки справа вирішувалася за законом [15].
У XVI-XVII ст. в Україні, згідно із звичає-
вим правом, для законного оформлення
розлучення не потрібно було звертатися до
світської чи духовної влади. Робилося це
так: скликалися родичі, котрі ретельно об-
мірковували справу, і, коли з’ясовувалося,
що подружжя мало рішучий намір розій-
тись, тоді домовлялися, як забезпечити по-
дальше виховання дітей (коли вони були),
поділитися майном. Чоловік і дружина, які
розлучалися, давали одне одному "розпус-
ні листи", "потім обоє ставали перед уря-
дом (світським або духовним), клали перед
ним свої листи, стверджуючи їх усним
признанням, уряд вписував ті листи до
своїх актів – і справі був кінець" [16].
Розлучення ж у XVIIІ ст. в Російській
імперії могло відбутися лише із офіційного
дозволу верховної влади в разі наявності
відомостей про те, що шлюб був незакон-
ним, або ж за ініціативи одного з подруж-
жя. Причому, розірвання шлюбу відрізня-
лося від його припинення. Підставою для
останнього була смерть одного з подруж-
жя, у той час як розірвання могло відбува-
тися, окрім випадків незаконності самих
шлюбів, у разі заслання одного з подруж-
жя на каторгу чи довічне поселення, при
наявності клопотання у випадку тривалої
відсутності чоловіка або дружини, а також
за позовом про розлучення. Основними
підставами для таких позовів визнавались
фізична нездатність чоловіка або дружини
до подружнього життя та перелюб.
Стосовно приводу до розлучення через
фізичну нездатність до подружнього жит-
тя, то відповідний позов можна було пода-
вати лише через три роки після вінчан-
ня [17]. Причому, обов’язково мало бути
проведене й медичне обстеження. Так, у
1784 році за поданням Катеринославського
духовного правління до Слов’янської ду-
ховної консисторії слухалася справа про
фізичну нездатність до подружнього життя
купця Афанасія Селезньова, який прожи-
вав у містечку Новоселиці Катеринослав-
ського повіту з дружиною Тетяною Єгоро-
вою, з котрою вже 8 років перебував у за-
конному шлюбі. Причому, батько віддав її
заміж за А. Селезньова у 14 років. Після
відповідного медичного обстеження
А. Селезньова лікарями Савою Копитовсь-
ким і Андрієм Сагредою було підтвердже-
но його фізичну неспроможність до шлю-
бу. Справа закінчилася позитивно,
Т. Єгоровій було дано розлучення і дозво-
лено повторно взяти шлюб [18].
Досить важко було отримати розлучен-
ня, подавши позов із звинуваченням у пе-
релюбі. Церква визнавала, що внаслідок
перелюбу не обов’язкове розірвання шлю-
бу: подружжя могло й примиритися. Тому
в справочинстві у питаннях про перелюб
найголовніше визнавалося впливати на по-
дружжя моральними і релігійними засоба-
ми, аби не довести справу до розірвання
шлюбу. Спеціально обумовлювалось, що
для позитивного вирішення справи про пе-
релюб повинні бути серйозні докази, голо-
вними з яких визнавалися лише два: свід-
чення двох або трьох очевидних свідків
перелюбу та народження дитини поза за-
конним шлюбом [19]. Існував також закон,
згідно з яким, якщо чоловік звинувачував
дружину у перелюбі і не зміг цього довес-
ти, то дружина мала право вимагати роз-
лучення. Однак, на практиці іноді можна
було довести перелюб чоловіка і не отри-
мати розлучення.
ІСТОРІЯ 65
Справ про перелюб південноукраїнсь-
кою єпархіальною владою в період остан-
ньої чверті XVIII ст. розглядалось віднос-
но небагато. Втім, ознайомлення з цими
справами не дає підстав стверджувати, що
така невелика кількість є свідченням того,
що духовенство краю успішно виконувало
функцію морального виховання і впливу
на парафіян щодо дотримання подружньої
вірності. У 1778 році за позовом Самарсь-
кого духовного правління слухалася спра-
ва у Слов’янській духовній консисторії
про подвійний шлюб Євдокії Кривоносен-
кової. Вона вже мала одного чоловіка –
козака Гадяцького полку Івана Кривоносе-
нкова, з яким у 15-річному віці була вінча-
на законним шлюбом. А потім, втекла від
нього із-за жорстокого ставлення до неї
чоловіка, взяла інший шлюб із Дмитром
Бойком, який знав про те, що його дружи-
на вже має одного чоловіка. На момент ро-
згляду справи подружжя втекло [20].
Навіть при наявності очевидних доказів
перелюбу єпархіальна влада, за якою низ-
кою указів зберігалося право відмовляти у
позовах про розлучення, не передаючи
справу до Петербурга (це повноваження
центральна влада могла делегувати безбо-
лісно для себе), пріоритетом вважала збе-
реження родини, створеної в результаті
законного вінчання [21].
Південноукраїнські єпархії не були в
цьому плані якимсь винятком: і в сусідніх
українських єпархіях, і в цілому по держа-
ві кількість розлучень була незначною.
Але специфіка Півдня все ж давалася взна-
ки: тут, на відміну від ситуації в імперії в
цілому, переважна більшість шлюбів роз-
ривалася з причини наявності в одного із
подружжя іншого, законного, чоловіка або
дружини. Зважаючи на всі складності, які
зустрічали на своєму шляху позивачі про
розлучення, цілком зрозуміло, чому деякі з
таких осіб й інші мешканці південного
краю, які розуміли невеликий шанс бути
задоволеними у позові, не подавали його, а
обирали набагато ефективніший спосіб по-
збавлення небажаних зв’язків – утечу.
Оскільки ж нове вінчання відбувалось не в
тому населеному пункті, де мешкали за-
конні чоловік або дружина, регіон значно
ускладнював пошук втікачів і в той же час
давав досить великий шанс довго жити в
незаконних подружніх стосунках. Сприяло
цьому й заснування нових населених пунк-
тів, і переселення сюди із-за кордону та
інших частин імперії, і внутрішня міграція,
деякий час не обмежена кріпосним правом,
знаходження в краї великої кількості вій-
ськових команд, які змінювали місце пос-
тійної дислокації.
Таким чином, наприкінці XVIII ст. дер-
жава приділяла неабияку увагу регламен-
тації функцій духовенства щодо шлюбно-
сімейних відносин парафіян, що обумов-
лювалось тією роллю, яка відводилась
православній церкві в системі суспільно-
державних відносин. Заходи влади
об’єктивно сприяли послабленню самобу-
тності взаємин церкви і парафіян на Півдні
України, нівелюванню традицій краю у
виконанні духовенством своїх функцій.
Слід наголосити на тому, що на Півдні
України довше ніж у різних її регіонах,
зберігалися традиції регулювання шлюб-
но-сімейних відносин нормами звичаєвого
права, аніж церковними канонами. Але з
часом, у зв’язку з посиленням ролі росій-
ського самодержавства і православної цер-
кви у Південній Україні, звичаєве право
відмирає. Шлюби, розлучення та інші на-
прямки шлюбно-сімейних відносин стали
прерогативою церковної влади, нею регу-
лювалися й освячувалися.
Подальші розвідки з даної проблеми до-
слідження будуть спрямовані на розши-
рення географічних і хронологічних рамок
дослідження та з’ясування того, як еволю-
ціонувала політика уряду, Синоду Російсь-
кої імперії щодо ролі православної церкви
у шлюбно-сімейних відносинах.
ЛІТЕРАТУРА
1. Цатурова М.К. Русское семейное право XVI-
XVIII вв. – М.: Юрид. лит., 1991. – 112 с.
2. Лиман І.І. Російська православна церква на
півдні України останньої чверті XVIII – середини
ХІХ ст. – Запоріжжя: РА «Тандем-У», 2004. –
488 с.; Лиман І.І. Державна церква і державна вла-
да: Південна Україна (1775-1861). – Запоріжжя: РА
«Тандем-У», 2004. – 400 с.; Лиман І.І. Духовний
суд у справах про перелюб (кінець XVIII – перша
пол. ХІХ ст.) // Записки науково-дослідної лабора-
торії історії Південної України Запорізького держа-
вного університету: Південна Україна XVIII – ХІХ
століття. – Вип. 5. – Запоріжжя: РА «ТАНДЕМ-У»,
2000. – С.242-248.
ЕМІНАК 66
3. Борисенко В.К. Нова весільна обрядовість у
сучасному селі (на матеріалах південно-східних
районів України). – К.: Наукова думка, 1979. –
С.22.
4. Єгоров Є.С. Великі-Копані (на Херсонщині) //
Вісник Одеської комісії краєзнавства при УАН.
Секція етнографія, лінгвістика. – Одеса, 1925. –
Ч.2-3. – С.34.
5. Ластовський В.В. Канонічне право: особливо-
сті еволюції в Україні в епоху феодалізму. – Черка-
си: РВВ Черкаського інституту управління, 2002. –
С.5.
6. Мордвінцев В.М. Російське самодержавство й
Українська православна церква в кінці XVII-
XVIII ст.: Навч. посібник. – К.: РВЦ „Київський
університет”, 1997. – С.74.
7. Шиян Р. Особливості церковного устрою та
релігійного життя південноукраїнського козацтва в
останній чверті XVIII ст. // Міжконфесійні взаєми-
ни на півдні України XVIII-ХХ століття / Бой-
ко А.В., Ігнатуша О.М., Лиман І.І., Мільчев В.І. та
інші. – Запоріжжя: РА «Тандем-У», 1999. – С.72.
8. Фотинский О. К характеристике семейных и
общественных отношений казачества в последние
годы существования Сечи Запорожской // Чтения в
Историческом обществе Нестора Летописца. –
1901. – Кн.15. – С.3.
9. Лиман І.І. Російська православна церква на пі-
вдні України останньої чверті XVIII – середини
ХІХ ст. – С.282.
10. Гольцев В.А. Законодательство и нравы в
России XVIII века. – СПб., 1896. – С.111.
11. Державний архів Полтавської області (далі –
ДАПО). – Ф.801. – Оп.1. – Спр.795. – Арк.2.
12. Яворницький Д.І. До історії степової України.
– Дніпропетровськ: Січ, 2004. – С.134-139.
13. Полное собрание постановлений и
распоряжений по ведомству православного
исповедания. – Т.І. – Петроград, 1910. – С.404, 611;
– Т.ІІІ. – Петроград, 1915. – С.380, 511; – Т.ІV. –
Петроград, 1912. – С.30, 271, 378; ДАПО. – Ф.801. –
Оп.1. – Спр.820. – Арк.69.
14. Лиман І.І. Російська православна церква на пі-
вдні України останньої чверті XVIII – середини
ХІХ ст. – Запоріжжя: РА «Тандем-У», 2004. –
С.287.
15. Руднев М. Церковное судопроизводство по
делам о расторжении брака // Христианское чтение.
– 1902. – № 1. – С.106-107.
16. Орленко Л. Шлюбна розлука в Гетьманщині в
XVIIІ ст. // Україна. – 1914. – Кн.4. – С.11.
17. Цатурова М.К. Русское семейное право XVI-
XVIII вв. – М.: Юрид. лит., 1991. – С.81.
18. Яворницький Д.І. До історії степової України.
– С.89-92.
19. Лиман І.І. Державна церква і державна влада:
Південна Україна (1775-1861). – С.122.
20. Яворницький Д.І. До історії степової України.
– С.62-67, 72-74.
21. Лиман І.І. Державна церква і державна влада:
Південна Україна (1775-1861). – С.122.
Ірина Петренко Православна церква і шлюбно-сімейні відносини у Російській імперії
(на прикладі Південної України останньої чверті XVIII ст.)
У статті охарактеризовано роль православної церкви у регулюванні шлюбно-сімейних ві-
дносин у Російській імперії на прикладі Південної України останньої чверті XVIII ст. Дове-
дено, що у зв’язку з посиленням ролі самодержавства і Російської Православної Церкви у Пі-
вденній Україні, звичаєве право, що регулювало шлюбно-сімейні відносини, поступово відми-
рає. Шлюби, розлучення та інші напрямки шлюбно-сімейних відносин стали компетенцією
церковної влади, нею регулювалися і освячувалися.
Ключові слова: Російська православна церква, Південь України, шлюбно-сімейні відноси-
ни, звичаєве право, шлюб, розлучення, церковна влада.
Ирина Петренко Православная церковь и брачно-семейные отношения в Российской
империи (на примере Южной Украины последней четверти XVIII ст.)
В статье охарактеризованы роль православной церкви в регулировании брачно-семейных
отношений в Российской империи на примере Южной Украины последней четверти
XVIII ст. Доказано, что в связи с усилением роли самодержавия и Российской Православной
Церкви в Южной Украине, право обычая, которое регулировало брачно-семейные
отношения, постепенно отмирает. Браки, разводы и другие направления брачно-семейных
отношений стали компетенцией церковной власти, ею регулировались и освящались.
Ключевые слова: Российская Православная Церковь, Юг Украины, брачно-семейные
отношения, право обычая, брак, развод, церковная власть.
Iryna Petrenko Orthodox Church and marriage-family relations in Russian Empire (by the ex-
ample of Southern Ukraine last quarter of XVIII)
ІСТОРІЯ 67
The role of Orthodox Church in marriage-family relations in Russian empire on the example of
South Ukrainian in the end of 18-th century is analyzed in the article. The author tries to prove that
customary law was gradually dying because of strengthening of the role of autocracy and Orthodox
Church in the South Ukraine. Marriages, divorces and other directions of marriage-family rela-
tions became the competence of church authority, were regulated and sanctified by Church.
Key words: Russian Orthodox Church, South of Ukraine, marriage-family relations, customary
law, marriage, divorce, church authority.
Рецензенти:
Шитюк М.М. – д.і.н., професор
Тригуб О.П. – к.і.н., доцент
Надійшла до редакції 14.01.2008
|