Скіфська модель "адміністративного" устрою Степового Побужжя в V–IV ст. до н.е.

У статті на матеріалі Степового Побужжя розглядається питання можливості співвіднесення скіфських пам’ятників до центрів політичного («адміністративного») управління територією західної частини Степової Скіфії у V-IV ст. до н.е. і, по можливості, виділяються ці центри протягом зазначеного періоду....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2008
Автор:	Гребенніков, Ю.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут археології НАН України 2008
Назва видання:	Емінак
Теми:	Археологія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110834
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Скіфська модель "адміністративного" устрою Степового Побужжя в V–IV ст. до н.е. / Ю. Гребенніков // Емінак: Науковий щоквартальник. — 2008. — № 1-4(3). — С. 25-29. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-110834
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1108342017-01-07T03:04:36Z Скіфська модель "адміністративного" устрою Степового Побужжя в V–IV ст. до н.е. Гребенніков, Ю. Археологія У статті на матеріалі Степового Побужжя розглядається питання можливості співвіднесення скіфських пам’ятників до центрів політичного («адміністративного») управління територією західної частини Степової Скіфії у V-IV ст. до н.е. і, по можливості, виділяються ці центри протягом зазначеного періоду. В статье на материале Степного Побужья рассматривается вопрос возможности соотнесения скифских памятников к центрам политического («административного») руководства территорией западной части Степной Скифии в V-IV вв. до н.э. и по возможности выделяются эти центры в рассматриваемый период. In the following article on the material of the Steppe’s Pobuzchja considering question about opportunity of correlation Scythian monument sites to the centers of political («administrative”) government of the western part of the Steppe’s Schythia in the V – IV ages B.C. 2008 Article Скіфська модель "адміністративного" устрою Степового Побужжя в V–IV ст. до н.е. / Ю. Гребенніков // Емінак: Науковий щоквартальник. — 2008. — № 1-4(3). — С. 25-29. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 1998-4634 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110834 902 (477.7):903’15 uk Емінак Інститут археології НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Археологія Археологія
spellingShingle	Археологія Археологія Гребенніков, Ю. Скіфська модель "адміністративного" устрою Степового Побужжя в V–IV ст. до н.е. Емінак
description	У статті на матеріалі Степового Побужжя розглядається питання можливості співвіднесення скіфських пам’ятників до центрів політичного («адміністративного») управління територією західної частини Степової Скіфії у V-IV ст. до н.е. і, по можливості, виділяються ці центри протягом зазначеного періоду.
format	Article
author	Гребенніков, Ю.
author_facet	Гребенніков, Ю.
author_sort	Гребенніков, Ю.
title	Скіфська модель "адміністративного" устрою Степового Побужжя в V–IV ст. до н.е.
title_short	Скіфська модель "адміністративного" устрою Степового Побужжя в V–IV ст. до н.е.
title_full	Скіфська модель "адміністративного" устрою Степового Побужжя в V–IV ст. до н.е.
title_fullStr	Скіфська модель "адміністративного" устрою Степового Побужжя в V–IV ст. до н.е.
title_full_unstemmed	Скіфська модель "адміністративного" устрою Степового Побужжя в V–IV ст. до н.е.
title_sort	скіфська модель "адміністративного" устрою степового побужжя в v–iv ст. до н.е.
publisher	Інститут археології НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Археологія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/110834
citation_txt	Скіфська модель "адміністративного" устрою Степового Побужжя в V–IV ст. до н.е. / Ю. Гребенніков // Емінак: Науковий щоквартальник. — 2008. — № 1-4(3). — С. 25-29. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.
series	Емінак
work_keys_str_mv	AT grebenníkovû skífsʹkamodelʹadmínístrativnogoustroûstepovogopobužžâvvivstdone
first_indexed	2025-07-08T01:13:23Z
last_indexed	2025-07-08T01:13:23Z
_version_	1837039305843802112
fulltext	АРХЕОЛОГІЯ 25 УДК 902 (477.7):903’15 Юрій Гребенніков (Миколаїв) СКІФСЬКА МОДЕЛЬ «АДМІНІСТРАТИВНОГО» УСТРОЮ СТЕПОВОГО ПОБУЖЖЯ В V – IV ст. до н.е. Питання про ієрархічний «адміністра- тивний» устрій Європейської Скіфії епохи її розквіту, тобто кінця V – початку III ст. до н.е., шляхом картографування курганів цього часу має численну історіографію [1], дослідники виділяли т.зв. «царства» вихо- дячи з архаїчної моделі Скіфії, основопо- ложником якої був ще Геродот, що описав стан Скіфії в період до середини V ст. до н.е. Основний же масив пам’ятників, що приваблював дослідників до вирішення цього питання, належить IV ст. до н.е., цей казус існує в літературі дотепер. Пам’ятники більш раннього часу, до кінця V ст. до н.е., у порівнянні з пізніми, оди- ничні, отримати з них більш-менш досто- вірну інформацію про адміністративний устрій проблематично. Дослідження останніх років показали, що основна кількість курганів скіфської знаті зосереджені у Придніпров’ї, у складі, більш-менш компактних могильників. Во- ни виділяються більш значною висотою, від 3-х метрів і вище (на наш погляд, роби- ти тверду градацію соціальної значимості залежно від висоти насипу не коректно, оскільки основною міркою їх споруджень служить витрата трудових ресурсів, а цей фактор дуже суб’єктивний і залежить від цілого ряду причин, у першу чергу від на- явності конкретної робочої сили на цей момент, уміння їх будувати насип, наявно- сті «будматеріалів» і т.д., аж до ступені руйнування протягом наступного часу). Значна кількість їх розташована на схід і південь від межиріччя Інгульця-Дніпра, і зовсім інша картина спостерігається на за- хід від Інгульця. Кургани ж висотою до 2-х метрів, рівномірно розташовуються в сте- повому просторі Північного Причорно- мор’я. Для постановки ж питання про «адміні- стративний» устрій Степового Побужжя кінця V –- початку III ст. до н.е., даних на сьогоднішній день, на наш погляд, цілком достатньо. Тридцять років дослідження самих зручних ділянок плата для будівни- цтва меліоративних систем дали цілком достатній матеріал для конкретної статис- тичної вибірки. А з іншого боку, одержати абсолютні дані можливо тільки теоретич- но. Таким чином, якщо навіть кількість до- сліджених пам’ятників у недалекому май- бутньому збільшиться, то виходячи з топо- графічної щільності пам’ятників на дослі- джених територіях, і, відповідно, кількості в них власне скіфських даного періоду, за- раз з’являється можливість із упевненістю припускати, що вони, заново досліджені пам’ятники, статистичну картину не змі- нять, а якщо й зможуть вплинути на зага- льну картину, те лише в деталях. Виходячи з того, що центр Степової Скіфії епохи «розквіту» перебував у Под- ніпров’ї, південніше межі виходу криста- лічного щита, там, де фактично починаєть- ся дельта Дніпра з великими просторами багатих пасовищ, рукавів, що буяють ри- бою (у той час!), то цілком резонно ствер- джувати, і це підтверджується археологіч- ними пам’ятниками, що кращі умови про- живання займають «кращі» люди, тобто адміністративна верхівка у вигляді т.зв. «царів» і їх багаточисленних родичів. У силу кочового способу життя, тобто ведення екстенсивного господарства, тери- торії випасу завжди обмежені, звідси й прагнення кочівників до експансії. У на- шому випадку буде розглядатися експансія на захід від Дніпра. Більш раннім маркером прояву такої ек- спансії можуть служити поховання більш раннього часу, VI-V ст. до н.е. (Лиманці, Бузький, Кобзарці, Костянтинівка й ін.), (карта 1), розкидані по степовому просторі більш-менш рівномірно, але вони не дають чіткої соціальної стратиграфії. Основою їх датування служать наконечники стріл, що залишилися після пограбування. Більш знаковим служить поховання в ЕМІНАК 26 с. Нововасильєвці на Інгульці [2], що міс- тить досить значимий реманент, має рідку поховальну будову і практично унікальний погребальний обряд, і що найголовніше, в оформленні насипу була антропоморфна стела, що зображує скіфського воїна- родоначальника. Судячи з інсигній на стелі й у похованні, це був представник вищої адміністрації, можливо царського роду. Реманент, що залишився після пограбу- вання, дає можливість датувати цей пам’ятник не пізніше середини V ст. до н.е. Цим же часом датуються два подіб- ні пам’ятники з ідентичними похоронними спорудженнями, що більш ніде не зустрі- чаються, і дають напрямки скіфської екс- пансії на південь, у Крим, і на захід, у По- дніпров’я [3]. Але говорити про додавання чіткої ад- міністративної (державної?) системи керу- вання територіями можна лише з кінця V ст. до н.е., коли виникає політичний центр Степової Скіфії з Капуловським і Каменським городищами [4], і відповідно з’являються величезні могильники з кур- ганами вищої знаті, як на Правобережжі (Нікопольське курганне поле), так і на лі- вому березі з тенденцією поширення до півдня, аж до Криму [5]. Зовсім інша ситуація на захід від Інгу- льця, який обмежує із цієї сторони те ж Нікопольське курганне поле, скіфський курганний могильник, що виник не раніше кінця V ст. до н.е., що й проіснував до кін- ця IV ст. до н.е., можливо, початку III ст. до н.е., часу остаточного краху експансії царя Атея й остаточного зникнення степо- вої Скіфії на початку III ст. до н.е. І в даному контексті курйозом виглядає твердження-припущення Б. Мозолевського про існування «Західного» скіфського Царства, заснованого лише на умоглядно- му висновку про те, що група великих кур- ганів у луці р. Висунь, правому, західній притоці Інгульця, у с. Скобелево Казанків- ського району Миколаївської області на- лежить скіфській знаті, тобто це пам’ятники скіфської епохи, причому яко- го саме періоду присутності скіфів у Пів- нічному Причорномор’ї, він не уточ- нив [6]. Геродот відносив три царства Скіфії до архаїчного часу, а грандіозні кургани скі- фи стали споруджувати тільки наприкінці V ст. до н.е. У такий спосіб говорити про три царства Скіфії й існування Західного Царства, зокрема, немає ніяких підстав протягом всього існування Скіфії, від VI до IV ст. до н.е. Вісунські кургани не досліджувалися, але виходячи з досвіду багаторічних дослі- джень вони за своєю формою, більш імові- рно належать «царям» ямної культури, тим більше, що ця група перебуває на відстані 1 дня дороги на захід від Михайлівського городища. У напрямку руху похоронної процесії на захід сонця, у спеціальне уро- чище. Адже й Нікопольське курганне поле перебуває на захід від «центру». Така інте- рпретація, на наш погляд, більш імовірна. Що ж стосується адміністративного об- ладнання Скіфії часів її розквіту, IV ст. до н.е., то у Степовому Побужжі для рі- шення поставленого завдання ми маємо у своєму розпорядженні конкретні факти. За останні 30 років, не враховуючи дос- ліджень попередніх років, територія між Інгульцем на сході й Тилігульським лима- ном на заході була охоплена інтенсивними дослідженнями. Було досліджено більше тисячі курганів, з них більш 200 кінця V – початку III ст. до н.е., максимального роз- квіту Скіфського Царства. З них дослідже- но тільки 6 курганів, які по ряду ознак мо- жна віднести до скіфської знаті. Два похо- вання в них виявилися недоторканими і дали дуже цікавий матеріал, не тільки з погляду багатства й кількості знайдених там предметів, але й з погляду якісної ха- рактеристики похоронного реманенту, властивого даній соціальній групі. Два такі кургани датуються кінцем V – поч. IV ст. до н.е. Інші – серединою – другою полови- ною IV ст. до н.е. Їхнє розташування дає можливість простежити додавання центрів адміністрації від становлення до розквіту Скіфського царства. Один курган перебу- ває у тій же групі, що й зазначений вище курган V ст. до н.е. на Нижньому Інгульці – у с. Нововасилівка. Можливо, вони мар- кірують певний центр у низов’ях Дніпра – Інгульця в V ст. до н.е., який уже в IV ст. до н.е. втрачає своє значення. Така ж ситу- ація і з курганом у с. Таборовка Вознесен- АРХЕОЛОГІЯ 27 ського району, при впаданні р. Мертвовод у Південний Буг. Крім цього кургану з 4- ма похованнями сімейного характеру в ку- рганному масиві досліджено близько 30 курганів, з них половина скіфських IV ст. до н.е., але курганів знаті серед них немає, хоч у масиві досліджувалися високі, вище 2-х метрів, кургани – але всі вони відноси- лися до епохи бронзи. Таким чином, цей центр продовження у IV ст. до н.е. також не має. Інша ситуація на р. Інгул. Тут відомо 3 значних кургани – два в с. Піски й один у м. Миколаєві. До них примикає курган, розташований у с. Кам’янка Очаківського району, як би продовжуючи «сповзання» курганів знаті до південно-заходу від Піс- ків до Ольвії, від середини до кінця IV ст. до н.е. І в цих випадках основну, на наш пог- ляд, роль відіграє не політична ситуація, а природні умови, що обумовлюють конкре- тні умови існування. Центри на Нижньому Дніпрі – Інгульці й Південному Бузі – Ме- ртвоводі контролювали торговельні шля- хи, що ведуть до Ольвії уздовж основних артерій, але не давали достатніх умов для існування довгочасних стійбищ із достат- ком харчових ресурсів для людей і худоби. Ситуація ж на р. Інгул найбільш опти- мальна з екологічної точки зору, тобто більш багата на природні ресурси. Як і на Дніпрі, ці центри займають ве- ликі заплавні луги, нижче виходів криста- лічного щита, у місцях найбільш зручних для ведення екстенсивного господарства, не роблячи тривалих перекочівель, що ду- же важливо для існування більш-менш до- вгочасних адміністративних центрів. У всіх випадках (пунктах) в основну ріку впадає велика притока, заплава в цих міс- цях найбільш широка, дає можливість про- водити цілорічний випас, а також дає дос- таток риби і дичини для полювання, а по- лювання завжди було привілеєм правлячої верхівки. А про те, що це була правляча верхівка, очевидно царського роду, говорять не тільки об’ємні курганні спорудження, ве- ликі могили, глибокі, до 12 м, але й склад реманенту. У кургані 9 у с. Піски недоторканою ви- явилася бокова могила. Похованого супро- воджували наступні категорії реманенту: озброєння – однолезовий меч, типу фра- кійських бойових ножів, із плакованої зо- лотом рукояттю, комбінований пристрій для носіння бруска, два дротики, горить, унікальні нашивні поножі з листового срі- бла, нагайка із трубчастою срібною руко- яттю; посуд – масивний срібний з позолот- тю лутерій, срібна ситула, два срібні куб- ки, бронзовий казан, амфори й червоног- линяна мисочка; прикраси – золота гривня з головками грифонів на кінцях, золоті нашивні бляшки із зображенням грифонів, срібний спіральний браслет, різне намисто, колечка, бляшки; предмети культу – све- рлені ікла кабана й заупокійна їжа [7]. У кургані 21 у с. Кам’янка недоторка- ною виявилася також бічна могила. Похо- вану супроводжували наступні категорії реманенту: знаряддя праці – прясельця, залізні спиці й шило; посуд – амфора; при- краси – золоті персні, серги, намисто, ме- топіда, композиція головного убору – зо- лоті бляшки з орлиноголовими і козлино- головими грифонами, зі сценами боротьби лева й оленя, пластини з підвісками; куль- тові предмети – рідке для Скіфії дзеркало середземноморського типу й заупокійна їжа. І власне сам головний убір, реконст- руйований як калаф, говорить на користь того, що похована була жрицею Великої богині [8]. Тут основним показником приналежно- сті до царського роду є зображення грифо- нів – «василісків» – басилевсів – царів, а також левів – «царів звірів». У Миколаїв- ському кургані подібним показником, не- зважаючи на повну пограбованість, є по- ховання двох коней у спеціальних нішах вхідної ями, параметри похоронної спору- ди [9]. Далі на захід подібні умови міг забезпе- чити тільки Дністер. Але найбагатша на природні умови заплава Дністра в той час була границею між скіфами й готами і ви- користовувалася скіфами тільки в примор- ській степовій частині й то у пізній період, під час експансії царя Атея в Добруджу. Необхідності жорсткого контролю цієї те- риторії з боку царської родички не було. І дійсно значних курганів, висотою більше ЕМІНАК 28 2-х метрів на захід від Бузького Правобе- режжя немає [10]. Таким чином, можна з достатньою до- лею впевненості припустити, що степове Побужжя наприкінці V – початку III ст. до н.е. становило адміністративну одини- цю Скіфії й контролювалося однією сімей- ною групою, що залишила дані пам’ятники. Наймовірніше це була, як сві- дчать етнографічні дані, гілки молодшої родички царської фамілії. Про приналеж- ність до царського роду свідчать похорон- ні споруди, глибиною від 6 до 12 м і похо- ронний обряд, склад і пишність похорон- ного реманенту, іконографія золотих виро- бів, спорудження пам’ятників у хронологі- чній послідовності. Важливо також, що адміністративний центр, або ставка, у силу мінливої історичної обстановки в цей пері- од, з півночі перемістилася до півдня, до- сягнувши до кінця IV ст. території Ольвій- ського поліса, якоюсь мірою відбиваючи політичну ситуацію в регіоні після «нава- ли» Зопіріона (Знак заслуг за надання до- помоги при війні із Зопіріоном?). Ставити ж питання про існування «За- хідного Царства» немає фактичного мате- ріалу ні в VI-V ст. до н.е. і в більш пізній період, аж до початку III ст. до н.е. Карто- графія пам’ятників, які можна із упевнені- стю співвіднести зі скіфською знаттю цар- ського роду свідчить про те, що говорити про існування певних адміністративних центрів, принаймні, на захід від Південно- го Бугу, немає фактичного матеріалу. Можливо, і найбільш імовірно, молодші родичі царського роду якщо й віддалялися від головного політичного центру, то не- далеко, і, відповідно, вибирали найкращі місця для своїх стійбищ. А таких місць у Причорноморському Степу було небагато. Головне в тому, що все-таки саме Поін- гулля – межиріччя Дніпра – Інгульця й Пі- вденного Бугу, було своєрідним центром по «управлінню» західною частиною СС. Цей регіон був недалеко від центру Капу- ловка – Кам’янка й у той же час досить ди- станційований, щоб мати якусь самостій- ність, принаймні, пересуватися, можливо, й у часі, у межах території, від границі лі- состепу до Ольвії. І в кризовий час III ст. до н.е., не маючи достатньої економічної бази в деградова- ному на той час степовому регіоні [11], на- селення Степового Побужжя здебільшого, на відміну від Наддніпрянського регіону, покинуло цю територію, масове заселення якої почалося в пізньосарматсько- черняхівський час, під час нового клімати- чного оптимуму. ЛІТЕРАТУРА 1. Алексеев А.Ю. Хронография Европейской Скифии VII-IV вв. до н.э. – Санкт-Петербург, 2003. 2. Гребенников Ю.С., Ребедайло Г.П. Скифские погребения V в. до н.э. на Ингульце // Курганы Степной Скифии. – К., 1992. 3. Гудкова А.В. Раскопки курганов у с. Червонный Яр на Нижнем Подунавье // Археологические исследования в Северо-Западном Причерноморье. – К., 1978. – С.186-193. 4. Болтрик Ю.В. До питання про політичний центр Скіфії // Старожитності Степового Причор- номор’я і Криму. – Запоріжжя, 2004. 5. Тереножкин А.И. Мозолевский Б.Н. Мелитопольский курган. – К., 1988. – С.213-231. 6. Ibidem. 7. Гребенников Ю.С. Курганы скифской знати в Поингулье // Древнейшие скотоводы юга Украины.- К., 1987. – С.148-158. 8. Клочко Л.С., Гребенников Ю.С. Скифский калаф IV в. до н.э. // Материалы по хронологии археологических памятников Украины. – К., 1982. 9. Никитин В.И., Черненко Е.В. Скифский курган в Николаеве // Археологические исследования Украины. – 1965-1966. – С.109-110. 10. Черненко С.В. и др. Скифские погребальные памятники Степного северного Причерноморья. – К., 1986. – С.206-213. 11. Гаврилюк Н.Д. Оседание кочевых скифов // Палеоекономіка раннього залізного віку на терито- рії України. – К., 2004. – С.95. Юрій Гребенніков Скіфська модель «адміністративного» устрою Степового Побужжя в V-IV ст. до н.е. У статті на матеріалі Степового Побужжя розглядається питання можливості спів- віднесення скіфських пам’ятників до центрів політичного («адміністративного») управління територією західної частини Степової Скіфії у V-IV ст. до н.е. і, по можливості, виділя- ються ці центри протягом зазначеного періоду. АРХЕОЛОГІЯ 29 Ключові слова: скіфська модель, адміністративний устрій, політичний центр, Степова Скіфія, Степове Побужжя, кургани, поховання, знать, Нижній Дніпро, Інгулець, Південний Буг, Мертвовод. Юрий Гребенников Скифская модель «административного» устройства Степного По- бужья в V – IV вв. до н.э. В статье на материале Степного Побужья рассматривается вопрос возможности соотнесения скифских памятников к центрам политического («административного») руководства территорией западной части Степной Скифии в V-IV вв. до н.э. и по возможности выделяются эти центры в рассматриваемый период. Ключевые слова: скифская модель, административное устройство, политический центр, Степная Скифия, Степное Побужье, курганы, погребение, знать, Нижний Днепр, Ингулец, Южный Буг, Мертвовод. Yurij Grebennykov Schythian’s model of «administrative» organization of steppe pobuzchja re- gion in V-IV ages b.c. In the following article on the material of the Steppe’s Pobuzchja considering question about opportunity of correlation Scythian monument sites to the centers of political («administrative”) government of the western part of the Steppe’s Schythia in the V – IV ages B.C. Key words: Scythian model, administrative system, political center, Steppe’s Scythia, Steppe’s Pobuzchja, burials, burial-mounds, nobility, Bottom Dnipro, Ingulets’, Southern Bug, Mertvovod. Рецензенти: Козак Д.Н., д.і.н., професор Симоненко О.В., д.і.н., професор Надійшла до редакції 1.02.2008 р.

Скіфська модель "адміністративного" устрою Степового Побужжя в V–IV ст. до н.е.

Репозитарії

Схожі ресурси