"Жива душа поетова святая, Жива в святих своїх речах…" (афористика Тараса Шевченка)
Gespeichert in:
| Datum: | 2014 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2014
|
| Schriftenreihe: | Культура слова |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/111571 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | "Жива душа поетова святая, Жива в святих своїх речах…" (афористика Тараса Шевченка) / Н. Шарманова // Культура слова. — 2014. — Вип. 80. — С. 188-195. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-111571 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1115712017-01-12T03:02:36Z "Жива душа поетова святая, Жива в святих своїх речах…" (афористика Тараса Шевченка) Шарманова, Н. Слово в художньому творі 2014 Article "Жива душа поетова святая, Жива в святих своїх речах…" (афористика Тараса Шевченка) / Н. Шарманова // Культура слова. — 2014. — Вип. 80. — С. 188-195. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/111571 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Слово в художньому творі Слово в художньому творі |
| spellingShingle |
Слово в художньому творі Слово в художньому творі Шарманова, Н. "Жива душа поетова святая, Жива в святих своїх речах…" (афористика Тараса Шевченка) Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Шарманова, Н. |
| author_facet |
Шарманова, Н. |
| author_sort |
Шарманова, Н. |
| title |
"Жива душа поетова святая, Жива в святих своїх речах…" (афористика Тараса Шевченка) |
| title_short |
"Жива душа поетова святая, Жива в святих своїх речах…" (афористика Тараса Шевченка) |
| title_full |
"Жива душа поетова святая, Жива в святих своїх речах…" (афористика Тараса Шевченка) |
| title_fullStr |
"Жива душа поетова святая, Жива в святих своїх речах…" (афористика Тараса Шевченка) |
| title_full_unstemmed |
"Жива душа поетова святая, Жива в святих своїх речах…" (афористика Тараса Шевченка) |
| title_sort |
"жива душа поетова святая, жива в святих своїх речах…" (афористика тараса шевченка) |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Слово в художньому творі |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/111571 |
| citation_txt |
"Жива душа поетова святая, Жива в святих своїх речах…" (афористика Тараса Шевченка) / Н. Шарманова // Культура слова. — 2014. — Вип. 80. — С. 188-195. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT šarmanovan živadušapoetovasvâtaâživavsvâtihsvoíhrečahaforistikatarasaševčenka |
| first_indexed |
2025-07-08T02:21:10Z |
| last_indexed |
2025-07-08T02:21:10Z |
| _version_ |
1837043570604769280 |
| fulltext |
культура слова №80′ 2014188
Наталія Шарманова
«жива дуШа поетова Святая, жива
в Святих Своїх речах…»
(афориСтика тараСа Шевченка)
Знаковість живого слова-правди, титанічність
духу і вольова туга за Україною, елегійність думки
в поєднанні з афористичною грацією найповніше
окреслюють мовну особистість Тараса Григорови-
ча Шевченка. Афористика Кобзаря, занурена в ще-
дру народнопоетичну криницю, характеризується
філософською, естетичною довершеністю і ґрунту-
ється на певних моральних архетипах. Афористика
Тараса Шевченка – це простір перетину універсаль-
них і національних культурних кодів, за якими по-
стають цілі епохи.
Афористичність – виразна стильова ознака
мови Тараса Шевченка, яку зумовлює низка мов-
них і позамовних (художньо-естетичних, суспіль-
но-історичних, соціальних) чинників. Поняттєве поле
Шевченкового афоризму передбачає витлумачення
його як судження, що має виразний духовний зміст. Уні-
версальні культурні смисли афористики митця виявля-
ються в кодуванні суспільно важливої інформації про
світ, у відображенні загальнолюдських й етнічних кано-
нів та ідеалів: Наша дума, наша пісня не вмре, не загине;
Не вмирає душа наша, не вмирає воля; Борітеся – по-
борете, вам Бог помагає. Афористика Т. Шевченка ма-
ніфестує надбання інтелектуальної, філософської
й естетичної думки, зберігає і транслює знання
про довкілля.
189Слово тараса Шевченка в художньому творі
У поетичних текстах Т. Швченка Афористи-
ка представлена різними знаковими символами
українського народу. Розглянувши кожен із сим-
волів як результат узагальнення, переконуємося,
що в ньому перетинаються кілька глибинних зна-
чень, наприклад: Земля плаче у кайданах, мов за
дітьми мати; Не вмирає душа наша, не вмирає
воля. Реальність символічного наповнення ре-
алізується лише під час актуалізації символіки
в мовній практиці. Найбільш виразними – справ-
ді знаковими – в афористиці Тараса Шевченка
є такі тематичні групи мовно-естетичних знаків,
у яких відбулася символізація живої (зокрема об-
рази-символи на позначення людини) і неживої
природи; міфології та вірувань українців; аб-
страктних номенів.
Продуктивною є семантична група «назв» лю-
дей за сімейним, суспільним і соціальним ста-
ном. Сакральним для українців, особливо для
Т. Шевченка, стає символ матері – жінки, що
споконвіку вважається берегинею домашнього
вогнища та сімейного затишку. Це культовий на-
ціональний знак, до якого з давніх-давен народ
звертався в піснях і молитвах, у поетичному сло-
ві: У нашім раї на землі нічого кращого немає,
як тая мати молодая з своїм дитяточком малим;
Слово мама, Великеє, найкращєє слово! До мате-
рі завжди ставилися з пошаною: Бо хто матір
забуває, того Бог карає, того діти цураються,
в хату не пускають.
Кордоцентризм самого митця й українців за-
галом відображає лексема серце, що здавна
символізує життя, його безперервність, націо-
культура слова №80′ 2014190
нальну чуттєву сферу. Цей знак антропологічної
групи є найуживанішим у лінгвопоетиці Тара-
са Шевченка. Серце в нього уособлює і власні,
і людські почуття, цілу систему емоційних станів:
Серце моє трудне, чого ти бажаєш, що в тебе
болить?; Сумно, страшно, а згадаєш – серце
усміхнеться. Мати широке серце означає в Кобза-
ря бути щирою, доброю людиною, любити інших,
протистояти бездуховності: Боже милий! Тяжко
мені жити! Маю серце широкеє – ні з ким поді-
лити! Поет використовує й пестливу форму цієї
лексеми: Кохайтеся ж, любітеся, як серденько
знає.
Широко представлені в афористиці Т. Шевчен-
ка символи на позначення довкілля. Передусім
акцентуємо на такому символі, як Україна: Я так
її, я так люблю, мою Україну убогу, що прокле-
ну святого Бога, за неї душу погублю!; Село на
нашій Україні – неначе писанка село.
Образ України в Т. Шевченка – це символізова-
ні назви рослин: І яр, і поле, і тополі, і над крини-
цею верба. Тополя – символ дерева життя, добра
і зла, України, матері, дівочої краси, весни. Верба
уособлює прадерево життя, надзвичайну працез-
датність, родючу силу, довговічність, повноту жит-
тя, пробудження природи навесні й репрезентує
образ засмученої жінки, удівства, України, Бать-
ківщини.
Рослинні символи в афоризмах поета – непро-
дуктивна, але знакова семантична група. Саме тут
простежуємо зв’язок індивідуально-авторських
висловів Т. Шевченка з народними, виявляємо
пареміологічне підґрунтя його афористики. По-
191Слово тараса Шевченка в художньому творі
казова з цього погляду група афористичних зна-
ків на позначення довкілля з лексемами гай, сад
(садочок). Гай асоціюється з приємним відпочин-
ком, добробутом. Зближується із цим символом
інший мовно-естетичний знак – сад. Неодмінна
наявність саду поряд із хатою – прикметна осо-
бливість селянського обійстя, невід’ємна час-
тина українського національного пейзажу. Сад
– образ ідилії, Шевченкового земного раю, сво-
єрідного українського едему, батьківського дво-
ру й дому. Символічне значення саду як раю –
одне з основних у поета: Поставлю хату і кім-
нату, садок-райочок насаджу. Цей символ дуже
близький Т. Шевченкові, оскільки він виріс на
щедрій на сади Черкащині.
Хата для Т. Шевченка – це символ Батьківщи-
ни, рідної землі, святості, затишку, добра і надії,
безперервності роду, материнської любові, тепла,
захисту й допомоги: В своїй хаті своя й правда,
і сила, і воля. В афоризмах Кобзаря наявний зв'язок
цього образу з образами дівчини, матері, дітей:
Тяжко матір покидати у безверхій хаті. Лексе-
ма хата символізує бажання автора мати влас-
ну оселю на батьківщині: А я так мало, небагато
благав у Бога, тільки хату, одну хатиночку в гаю.
Показова для афористики Кобзаря символіза-
ція абстрактних назв, наприклад: волі (Усі ми од-
наково на волі жили! Усі ми однаково за волю ля-
гли, усі ми і встанем; Де нема святої волі, не буде
там добра ніколи; Мені здається, що ніколи воно
не бачитиме волі, святої воленьки); долі (У вся-
кого своя доля і свій шлях широкий); добра (Діла
добрих оновляться, діла злих загинуть; Раз до‑
культура слова №80′ 2014192
бром нагріте серце вік не прохолоне!); любо-
ві (Любовь есть животворящий огонь в душе че-
ловека. И все, созданное человеком под влиянием
этого божественного чувства, отмечено печа-
тью жизни и поэзии; Любовь – как солнце ясное
высоко); слави (Славний добре знає, що не його
люди люблять, а ту тяжку славу; Безславно‑
му тяжко сей світ покидать) тощо.
Особливим символічним значенням в афо-
ристиці Т. Шевченка наповнений образ слова:
Пошли, пошли мені святеє слово, святої правди
голос новий! Щоб слово пламенем взялось, щоб
людям серце розтопило. І на Украйні понеслось,
і на Україні святилось те слово, Божеє кадило,
кадило істини; Орю свій переліг – убогу ниву! Та
сію слово. Добрі жнива колись-то будуть. Гли-
бина висловленої думки розкривається через
систему абстрактних понять, де слово сприйма-
ється як першопричина (слово – святість – істи-
на – Божеє кадило – правди голос) або дія (пла-
менем взялось; пошли слово; понеслось слово; орю
свій переліг, сію слово), ідея, утілена в життя (свя-
тилось слово; добрі жнива; голос новий; серце
розтопило) тощо. Основними образами, що реа-
лізують символіку слова в Т. Шевченка, є правда,
вселенська любов, Бог, нива, вогонь як виразники
авторського кредо: Учи неложними устами ска-
зати правду; Правди слово, святої правди і любо-
ві; Господа благав, щоб наша правда не пропала,
щоб наше слово не вмирало.
Афоризм Тараса Шевченка в різних комуніка-
тивних ситуаціях символізує його слово як гріз-
ну, войовничу, руйнівну і водночас рятівну від
193Слово тараса Шевченка в художньому творі
зла силу: І огнем-сльозою упаде колись на землю
і притчею стане. Мотивація загального значення
відбувається на основі актуалізації компонентів сло-
во – вогонь, огнем-сльозою, які ґрунтуються на
близькості символічних значень обох лексем. Ар-
хетип вогонь корелює з антропологічним симво-
лом людина, де концепт «вогонь», з одного боку,
містить соціальну характеристику, а з іншого, –
передає сакральний смисл афоризму: вогонь як
духовний оберіг і людина як особа, наділена не-
абиякою волею (Огонь запеклих не пече).
Символіка вогню виразна в афоризмах І без
огня, і без ножа Стратеги Божії воспрянуть;
Без ножа і автодафе людей закували. Т. Шевчен-
ко залучає читача до активного діалогу з різними
текстовими й культурними епохами, трансфор-
муючи античну сентенцію Quae medicamenta non
sanant, ferrum sanat, quae ferrum non sanat, ignis
sanat (Чого не гоять ліки, те виліковує залізо,
чого не гоїть залізо, те виліковує вогонь) до двох
концентрів igni et ferro / ferro et igni, які мають від-
повідники в різних мовах: вогнем і мечем; огнем и
мечем; оgniem i mieczem.
Афоризмів з анімалістичними назвами порів-
няно небагато. Це висловлення з лексемою соба-
ка (пес) на позначення нечесної людини, брехуна,
злодія, ворогів, пор.: Кати вінчані, мов пси голо‑
дні за маслак, гризуться знову; Мов пси, гризуться
брати з братами, й не схаменуться; Шануйтеся
ж вражі ляхи, скажені собаки.
Виразною ознакою Шевченкової афористики
на позначення різних груп слів-символів є авто-
комунікація як відбиття процесів лінгвалізації
культура слова №80′ 2014194
свідомості. Поет вступає в діалог із самим собою
– власною поезією, своїм словом та думкою, що
постає найвищим виявом автокомунікації та роз-
криває довербальні мисленнєві процеси. Напри-
клад: Єсть на світі доля, а хто її знає? Єсть на
світі воля, а хто її має? Спілкуючись зі своїми
думами, поет ніжно називає їх дітьми, акцентує
на їхній значущості: Думи мої, думи мої, лихо
мені з вами! або Думи мої, думи мої… Де ж мені вас
діти?.. В Україну ідіть, діти! В нашу Україну. Ав-
токомунікація простежується і в зверненні до аб-
страктних образів-символів: Доле! Доле! Моя ти
співаная воле! Хоч глянь на мене з-за Дніпра, хоч
усміхнися. Т. Шевченко, осмислюючи такі знако-
ві для себе поняття, вступає в діалог з читачем,
який і сьогодні, і через багато століть зрозуміє
авторські роздуми й переживання: Людей і долю
проклинать не варт, їй-Богу; Боже милий! А де ж
та правда на землі?; Чего-то жаль нам в прошлом
нашем, и что-то есть в земле родной.
Мовно-естетичні знаки національної культури,
представлені в афористиці Т. Шевченка, відобра-
жають його мовний світ, символіку українського
етносу загалом. Національні символи, декодова-
ні в свідомості українців, вживаючись у різних дис-
курсивних практиках, актуалізуються передусім
в афористиці Кобзаря. Тож із позиції сьогодення
осмислюємо афористичну палітру великого Кобза-
ря, вкладаючи нові відтінки, нові смисли в симво-
ліку прецедентних висловів. Влучне Шевченкове
слово і в ХХІ ст. залишається актуальним, гартує
українство в сучасних суспільно-політичних реа-
ліях. Афористика як сакральний заповіт самого ав-
195Слово тараса Шевченка в художньому творі
тора є ціннісним орієнтиром у цьому: Жива душа
поетова святая, жива в святих своїх речах, і ми,
читая, оживаєм і чуєм Бога в небесах.
Надія Грицик
епітет СвяТИЙ у поезії т. Шевченка
Висловлюване упродовж тривалого часу твер-
дження про атеїстичність світогляду Т. Шевчен-
ка сьогодні уже переконливо спростовано. Про
глибинну, внутрішню релігійність Кобзаря свід-
чать передусім теми й мотиви, втілені в його
поетичних, прозових творах, міркування у його
«Щоденнику». Однак текстовим виміром цієї
релігійності є насамперед лексика та фразеоло-
гія Шевченкових творів, наповнення його інди-
відуального словника конфесійною лексикою,
теонімами, агіонімами, сакрально марковани-
ми тропеїчними одиницями.
Епітет святий – один із найчастотніших
у мові Кобзаря, про це свідчить відповідна стаття
у «Словнику мови Шевченка» (К., 1964). Такі кіль-
кісні показники пов’язані і з практично необме-
женою сполучуваністю епітета, який поєднується
з найрізноманітнішими конкретними й абстрак-
тними поняттями, знаковими для мовомислення
українців: Господь, апостол, ангел, пророк, муче-
ник, воля, слава, правда, слово, діло, кара, любов,
розум, кров, закон, помста, родина, мати та ін.
Узагальнюючи відомості про вживання при-
кметника святий у поезії, прозі, листуванні Коб-
|