"Доле! Доле! Моя ти співаная воле!" (концепт доля у поезії Т.Шевченка)
Gespeichert in:
| Datum: | 2014 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2014
|
| Schriftenreihe: | Культура слова |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/111577 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | "Доле! Доле! Моя ти співаная воле!" (концепт доля у поезії Т.Шевченка) / Л. Кравець // Культура слова. — 2014. — Вип. 80. — С. 141-151. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-111577 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1115772017-01-12T03:02:37Z "Доле! Доле! Моя ти співаная воле!" (концепт доля у поезії Т.Шевченка) Кравець, Л. Слово в художньому творі 2014 Article "Доле! Доле! Моя ти співаная воле!" (концепт доля у поезії Т.Шевченка) / Л. Кравець // Культура слова. — 2014. — Вип. 80. — С. 141-151. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/111577 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Слово в художньому творі Слово в художньому творі |
| spellingShingle |
Слово в художньому творі Слово в художньому творі Кравець, Л. "Доле! Доле! Моя ти співаная воле!" (концепт доля у поезії Т.Шевченка) Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Кравець, Л. |
| author_facet |
Кравець, Л. |
| author_sort |
Кравець, Л. |
| title |
"Доле! Доле! Моя ти співаная воле!" (концепт доля у поезії Т.Шевченка) |
| title_short |
"Доле! Доле! Моя ти співаная воле!" (концепт доля у поезії Т.Шевченка) |
| title_full |
"Доле! Доле! Моя ти співаная воле!" (концепт доля у поезії Т.Шевченка) |
| title_fullStr |
"Доле! Доле! Моя ти співаная воле!" (концепт доля у поезії Т.Шевченка) |
| title_full_unstemmed |
"Доле! Доле! Моя ти співаная воле!" (концепт доля у поезії Т.Шевченка) |
| title_sort |
"доле! доле! моя ти співаная воле!" (концепт доля у поезії т.шевченка) |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Слово в художньому творі |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/111577 |
| citation_txt |
"Доле! Доле! Моя ти співаная воле!" (концепт доля у поезії Т.Шевченка) / Л. Кравець // Культура слова. — 2014. — Вип. 80. — С. 141-151. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT kravecʹl doledolemoâtispívanaâvolekonceptdolâupoezíítševčenka |
| first_indexed |
2025-07-08T02:21:38Z |
| last_indexed |
2025-07-08T02:21:38Z |
| _version_ |
1837043599726870528 |
| fulltext |
141Слово тараса Шевченка в художньому творі
всякденно-побутові, народнопісенні семантико-
синтаксичні структури, фразеологію. Такі мар-
кери усності органічні в його мовомисленні,
вкорінені в глибини пам’яті як мовообрази укра-
їнського народного буття.
Шевченкова оповідь відображає злиття у твор-
чому мовомисленні художника Слова поетики
пісенності, народнорозмовності й інтелектуалі-
зованої книжності. Перевага двох перших якос-
тей зумовлює його народний стиль з повсякден-
но-побутовими маркерами усності.
Лариса Кравець
«доле! доле! моя ти Співаная воле!»
(концепт доля у поезії т. Шевченка)
Доля – один із ключових концептів загально-
народної й індивідуальної свідомості, який ви-
значає взаємодію людини з навколишнім світом,
її діяльну чи бездіяльну позицію стосовно всьо-
го, що відбувається з нею або з тими, хто навколо
неї. Важливість цього концепту в житті людини
і соціуму визначила його чільне місце в міфологіч-
них, релігійних, філософських, етичних системах
та в мовотворчості багатьох майстрів слова.
Основу лінгвістичного вивчення концепту доля
становлять праці О. О. Потебні, О. М. Афана-
сьєва, О. М. Веселовського, в яких проаналізо-
вано етимологію слів Бог, доля, судьба, показа-
но їх зв’язок із міфологічними персонажами та
різними традиціями. У сучасних студіях вітчиз-
культура слова №80′ 2014142
няних і зарубіжних мовознавців констатовано
складність і багатогранність концепту доля, його
тісний взаємозв’язок з іншими, не менш важливи-
ми, концептами життя, смерть, воля, свобода,
щастя, а також випадок; акцентовано наявність
численних і часом суперечливих інтерпрета-
цій досліджуваного явища, що відображають
національно-специфічні наївно-мовні уявлення,
соціокультурний контекст, індивідуально-автор-
ський світогляд (А. Вежбицька, Н. Д. Арутюнова,
Т. В. Цив’ян, В. І. Постовалова, В. Г. Гак, В. М. То-
поров, С. Я. Єрмоленко, В. В. Жайворонок, В. І. Ко-
ноненко, Л. Б. Тарнашинська, З. Г. Коцюба та ін.).
Концепт доля пронизує всю образну систе-
му поезій Т. Шевченка та визначає її характер-
ні риси. Актуалізація концепту відбувається на
трьох рівнях: на рівні образу ліричного героя (доля
людини), на рівні образу певної соціальної групи
(доля козаків), на рівні образу України (доля Укра-
їни). Текстові реалізації засвідчують наявність
у структурі концепту подвійного оцінного зміс-
ту – доля (добра доля) і недоля (зла доля). Існує
також варіант відсутності будь-якої долі: Доле, де
ти! Доле, де ти?/ Нема ніякої,/ Коли доброї жаль,
боже,/ То дай злої, злої! Характеристика кон-
цепту не обмежена згаданими атрибутивними
лексемами, а виявляється в розгалуженій сіт-
ці епітетів. Поетичні означення до слова доля –
злая, лиха, добра(я), молодая, лукавая, слухняная,
нещаслива, козацькая, чорнобрива, чужая, не-
правдива, святая – ускладнюють семантику на-
роднопісенного мотиву (Єрмоленко С. Я. Нариси
з української словесності (стилістика та культура
143Слово тараса Шевченка в художньому творі
мови) / С. Я. Єрмоленко. – Київ :Довіра, 1999. –
С. 138; далі – Нариси).
Чинниками, що визначають долю або недо-
лю ліричного героя, є сімейний стан (має батьків,
одружений(-а) / сирота, байстрюк, покритка), соці-
альний статус (багатий / бідний), фізичне здоров’я
(фізично здоровий / каліка), кохання (щасливе
/ нещасливе), вік (молодий / старий), місце зна-
ходження (рідна земля / чужина). На рівні соці-
альної групи – відсутність / наявність соціального
гноблення; на рівні України – відсутність / наяв-
ність національної і політичної незалежності. Де-
термінанти долі або недолі ліричного героя не
втрачають актуальності на рівнях соціальної групи
та України, проте домінантним тут є чинник від-
сутності / наявності волі.
Добру долю селянина визначають сукупно мо-
лодість, гарна зовнішність, заможність, щасливе
кохання, наявність сім’ї, відсутність соціальної
залежності (воля). Модель такої долі Т. Шевченко
представив як сон в однойменному творі, виразив-
ши водночас і власне уявлення про ідеальну спіль-
ність на рівні сім’ї: І сниться їй той син Іван/
І уродливий, і багатий,/ Не одинокий, а жонатий/
На вольній, бачиться, бо й сам/ Уже не панський,
а на волі;/ Та на своїм веселім полі/ Свою-таки
пшеницю жнуть,/ А діточки обід несуть. Концепт
доброї долі реалізовано через атрибутивні лексе-
ми з позитивною конотацією, що характеризують
різні аспекти життя людини. Як потверджують
цитовані рядки, однієї або кількох із названих
ознак для щасливої долі недостатньо, важлива
наявність усіх. Головною із них, за Т. Шевченком,
культура слова №80′ 2014144
є рівноправний емоційний зв’язок між людьми
в сім’ї: Свої воли, свої вози,/ А між парубками,/
Як маківка меж квітками,/ Цвіте, розцвітає./
Має поле, має волю,/ Та долі не має./ Його щастя,
його доля –/ Мої чорні брови,/ Довгі вії, карі очі,/
Ласкавеє слово./ Оддай мене, моя мамо,/ Та не за
старого,/ Оддай мене, моє серце,/ Та за молодо-
го. У мовосвіті Т. Шевченка сім’я, побудована на
паритетних засадах, на почуттях взаємної любо-
ві і поваги, допомоги і підтримки, – це і показник
доброї долі людини, й основа справедливого сус-
пільного ладу, ідеальної України. Пройнята гармо-
нією сільська сцена у надвечірній час, змальована
у вірші «Садок вишневий коло хати», є, за слова-
ми Г. Грабовича, «іконним образом цього ідеалу»
(Грабович Г. Поет як міфотворець. Семантика
символів у творчості Тараса Шевченка / Г. Грабо-
вич. – Київ : Критика, 1998. – С. 75).
Проте для переважної більшості героїв укра-
їнської поезії Т. Шевченка така доля недосяж-
на. Сироти, байстрюки, покритки, бідняки,
каліки, нещасливі коханці – це представники
маргінальних груп, існування яких пов’язане із
невирішеними соціальними проблемами. Обра-
зи цих людей утілюють загальнолюдське страж-
дання. Їх доля недобра, зла: Злая доля, може, на
тім боці плаче, –/ Сироту усюди люде осміють;
У їх доля дбає,/ А сироті треба самому придбать;
Іде чумак з-за Лиману/ З чужим добром, безта-
ланний,/ Чужі воли поганяє,/ Поганяючи, співає:/
«Доле моя, доле,/ Чом ти не такая,/ Як інша чу-
жая?...». У надії знайти добру долю вони іноді по-
кидають рідну землю: За високими горами,/ За
145Слово тараса Шевченка в художньому творі
широкими степами,/ На чужому полі,/ По волі-не-
волі/ Найду свою долю!/ Не в свитині, а сотником/
До тебе вернуся,/ Не в бур’яні – серед церкви/ Об-
німеш Петруся. Та пошуки не увінчуються успі-
хом, тому що на чужині, за Т. Шевченком, світ бо-
жий не милий. У чужому краю/ Не шукайте, не
питайте/ Того, що немає/ І на небі, а не тілько/ На
чужому полі./ В своїй хаті своя й правда,/ І сила,
і воля, – наголошує поет.
У соціальних умовах Шевченкових часів сум-
ною видається доля літньої людини: Минають
літа молодії,/ Минула доля, а надія/ В неволі зно-
ву за своє,/ Зо мною знову лихо діє/ І серцю жалю
завдає («А. О. Козачковському); Сиди ж один
собі в кутку./ Не жди весни – святої долі!/ Вона
не зійде вже ніколи/ Садочок твій позеленить,/
Твою надію оновить!/ І думу вольную на волю/
Не прийде випустить... Сиди/ І нічогісінько не
жди!.. («Минули літа молодії…»). «Тема самотнос-
ти, старости, очікування смерти, що розкривається
у роздумах суб’єктивного ліричного персонажа, пе-
реростає у філософський узагальнюючий висно-
вок про нікчемність і жалюгідність людини, ки-
нутої у цей світ. Досягається це лише глибоким
проникненням у семантику даного слова, повним,
вичерпним використанням можливих значень, за-
кладених у слові», – вважає Ю. Шевельов (Шерех
Ю. 1860 рік у творчості Тараса Шевченка / Ю. Ше-
рех // Поза книжками і з книжок. – Харків : Фоліо,
1998. – С. 61).
Козацька доля і доля України у поезіях Т. Шев-
ченка також мають негативний оцінний зміст,
мотивований насамперед утратою волі: Україно,
культура слова №80′ 2014146
Україно!/ Серце моє, ненько!/ Як згадаю твою
долю,/ Заплаче серденько!/ Де поділось козаче-
ство,/ Червоні жупани?/ Де поділась доля-воля,/
Бунчуки, гетьмани?
Кореляція концептів доля і воля показова для
мовотворчості Т. Шевченка, як і для фолькло-
ру: Доле! Доле!/ Моя ти співаная воле! У поето-
вій уяві ці два концепти настільки зближуються,
що породжують конденсований образ волі-долі:
Старий/ Згадав свою Волинь святую/ І волю-до-
лю молодую,/ Свою бувальщину. Здобути волю,
за Т. Шевченком, здебільшого означає здобути
долю. Ця думка часто актуалізується у зв’язку із
образом України: Ой Богдане!/ Нерозумний сину!/
Подивись тепер на матір,/ На свою Вкраїну,/ Що,
колишучи, співала/ Про свою недолю,/ Що, співа-
ючи, ридала,/ Виглядала волю.
Метафоризований концепт воля в мові україн-
ської поезії Т. Шевченка реалізує ідеї свободи лю-
дини та соціального визволення. «Характерно, –
зазначає А. К. Мойсієнко, – що жодного разу поет
не вживає епітета «вольний» до «Україна». …
Об’єктивно сучасна поетові Україна лишається
світом неволі, нашою, але не своєю землею. Про-
те світ України в Шевченковому макрокосмі – так
само об’єктивно – не обмежується певною соці-
ально-історичною координатою буттєвості, яка
в конкретно-історичних рамках репрезентує світ
неволі. На рівні духовної координати світ України
і є світ волі» (Мойсієнко А. К. Слово в апперцеп-
ційній системі поетичного тексту: Декодування
Шевченкового вірша / А. К. Мойсієнко. – Київ :
НАН України; Ін-т укр. мови, 2006. – С. 191). Син-
147Слово тараса Шевченка в художньому творі
тезуючи знання минулого й сучасного життя укра-
їнського народу, поет фокусується на його майбут-
ньому, яке пов’язує з відновленням втраченої волі,
рівності і загальнолюдської моралі. Образ щасли-
вого прийдешнього реалізує, зокрема, аналогізація
концептів сім’я й Україна, увиразнена означеннями
велика, вольна, нова: І мене в сем’ї великій,/ В сем’ї
вольній, новій,/ Не забудьте пом’янути/ Незлим
тихим словом.
Більшість текстових реалізацій концепту доля
в українській поезії Т. Шевченка позначені впли-
вом фольклору. «Шевченкова поезія наснажена
народною піснею, її мотивами, виразами, харак-
терною символікою, в якій переплітається світ
природи і світ людських почувань, в якій тільки
натяк на певний атрибут навколишнього світу, на
ту чи ту пейзажну деталь викликає широке коло ет-
нокультурних асоціацій. З піснею споріднюють по-
езію Шевченка характерні мотиви долі, сирітства,
чужини, чумакування, туги за втраченою молодіс-
тю, за рідним краєм. Зміст і багатоплановий ха-
рактер цих мотивів розкривається в усталених
поетичних формулах, у народнопісенних при-
йомах відтінювання синонімів, антонімів, у при-
йомах метафорично-контекстуального оновлення
семантики слова…», – зазначає С. Я. Єрмоленко
(Нариси, С. 137–138). Для української народнопое-
тичної традиції характерні персоніфікації долі, що
виявляються в численних звертаннях, уособлених
суб’єктно-предикатній і предикатно-об’єктній спо-
лучуваностях, а також епітетах (Жайворонок
В. В. Знаки української етнокультури: словник-до-
відник / В. Жайворонок. – Київ : Довіра, 2006. –
культура слова №80′ 2014148
С. 193). «Ці персоніфікації відбивають у мові старо-
давні вірування наших предків у надприродну силу,
яка визначає для кожного його земний шлях» (Там
само). Аналогічні текстові реалізації концепту доля
фіксуємо й у мові поезій Т. Шевченка: Доле моя,
доле! де тебе шукать?/ Вернися до мене, до моєї
хати,/ Або хоч приснися… не хочеться спать; Так
і доля: того лама,/ Того нагинає;/ Мене котить,
а де спинить,/ І сама не знає; Пошли ж ти їй долю
– вона молоденька,/ Бо люде чужії її засміють.
Вплив українського фольклору наяв-
ний і в трактуванні долі як даної Богом, а отже, на-
перед визначеної: Ой одна я, одна,/ Як билиночка
в полі,/ Та не дав мені Бог/ Ані щастя, ні долі. Де-
термінованість долі фіксуємо на всіх трьох рівнях:
на рівні образу ліричного героя, на рівні образу ко-
зацтва та на рівні образу України. Найвиразніше
вона виявляється на рівні образу ліричного ге-
роя, який постає пасивним виконавцем волі ви-
щих сил, рабом обставин: О боже мій милий!
така твоя воля,/ Таке її щастя, така її доля!
Ступінь детермінованості настільки високий, що
навіть спроби знайти свою долю, як це показано
у багатьох творах, не дають результату: Шука ко-
зак свою долю,/ А долі немає; Такая-то доля тая,/
Хоч і не шукайте:/ Кого схоче – сама найде,/ У ко-
лисці найде. Сумний кінець мають і намагання ді-
знатися про свою долю та змінити її («Причин-
на», «Тополя»). Звільнення від соціального та
національного гніту теж часто уможливлює воля
вищих сил: Хто ж пошле нам спасеніє,/ Верне
добру долю?/ Колись бог нам верне волю,/ Розіб’є
неволю; Отак братів благих своїх/ Господь не за-
149Слово тараса Шевченка в художньому творі
буде,/ Воцариться в дому тихих,/ В сем’ї тій ве-
ликій,/ І пошле їм добру долю/ Од віка до віка.
Частотним формальним показником детермі-
нованої нещасливої долі в мові поезій Т. Шев-
ченка є займенник така: Орел вийняв карі очі/
На чужому полі,/ Біле тіло вовки з’їли, –/ Така
його доля; Така її доля… О боже мій милий!/ За
що ж ти караєш її, молоду? Зажурилась Украї-
на –/ Така її доля! Плачте, діти козацькії, –/ Така
ваша доля! Слова «така його / її / ваша доля» ви-
ражають невідворотність нещастя, приреченість
та безсилля людини (соціальної групи, народу)
в певній ситуації.
Одночасно із ознакою детермінованос-
ті долі в мовотворчості Т. Шевченка актуалізова-
но ознаку її мінливості. Проте змінюється доля
ліричних героїв, козацтва, України переважно
в одному напрямку – негативному: Полюбила
молодого,/ В садочок ходила,/ Поки себе, свою
долю/ Там занапастила; «…А що за дівчина була,/
Так так що краля! і не вбога,/ Та талану господь
не дав...»/ А може, й дав, та хтось украв,/ І оду-
рив святого бога. Щаслива доля до героїв Т. Шев-
ченка приходить украй рідко і після тяжкого лиха,
а долю України митець закликає виборювати: До-
бра не жди,/ Не жди сподіваної волі –/ Вона за-
снула: цар Микола/ Її приспав. А щоб збудить/
Хиренну волю, треба миром,/ Громадою обух ста-
лить;/ Та добре вигострить сокиру –/ Та й захо-
диться вже будить./ А то проспить собі небога/
До суду Божого страшного!
Заклик до боротьби, який вперше прозву-
чав у «Заповіті» (1845 р.) та згодом ще в кількох
культура слова №80′ 2014150
творах, серед яких і цитований «Я не нездужаю,
нівроку…», кваліфікуємо як еволюцію в осмис-
ленні долі. Митець відходить від традиційного
вираження сподівання на добру долю, дарова-
ну вищими силами, і закликає до активних дій,
спрямованих на звільнення від соціального та
національного гніту.
Еволюцію аналізованого концепту фіксує-
мо і в поезії «Доля», де вперше автор предста-
вив розгорнутий антропоморфізований образ
долі – друга, брата, сестри, акцентувавши парт-
нерські стосунки людини і долі: Ти не лукавила зо
мною,/ Ти другом, братом і сестрою/ Сіромі ста-
ла; Ми не лукавили з тобою,/ Ми просто йшли;
у нас нема/ Зерна неправди за собою.
«Мовотворчість Шевченка, – підкреслює
С. Я. Єрмоленко, – випереджала час, і народнопі-
сенне слово вводилося в нові контексти, збагачу-
валося індивідуально-авторськими асоціаціями,
причому воно було далеке від стилізації, тобто
від поверхового освоєння народнопісенних мо-
тивів» (Нариси, С. 135). У творчості наступних
поколінь митців, зокрема у поезії ХХ ст., спектр
антроморфних асоціацій долі значно розширено
та ускладнено семантику метафор.
Отже, доля в українській поезії Т. Шевченка
переважно детермінована (долю посилає Бог;
мати своїй дитині долю не дає, а просить у ви-
щих сил), мінлива (долю можна знайти, а мож-
на занапастити), нещаслива, неприхильна (може
карати). Таку долю окремої людини і всього
українського народу поет спостерігає в житті та
констатує в художній формі. Болісно переживаю-
151Слово тараса Шевченка в художньому творі
чи реальність, митець у своїй творчості синтезує
минуле й сучасне та фокусується на майбутньо-
му. Він бачить це майбутнє в умовах поєднання
долі та волі. Ці два концепти пов’язані на всіх
трьох розгляданих рівнях: доля людини, доля со-
ціальної групи (козаків), доля України.
Тетяна Вільчинська
концепт «бог» у мовотворчоСті
тараСа Шевченка (рівень
Синтагматичних відноШень)
Сучасні дослідження мовотворчості, здійсню-
вані в поліпарадигмальному дискурсі, усе частіше
заглиблюються у витоки художнього мислення
відповідно до ментальних особливостей образ-
ного світосприймання й світовідображення. Саме
такий науковий інтерес викликає творчість Тараса
Шевченка.
Як виразник народних дум і сподівань, він під-
нявся на висоту загальнонаціонального поета,
якому судилося стати символом культурного і ду-
ховного відродження української нації. Розгляда-
ючи поетичний мовосвіт Т. Шевченка, важливо
зрозуміти домінантні естетичні настанови митця,
характерні ідіостильові ознаки, рівень авторської
традиційності й лінгвокреативності у творенні об-
разів. Тому сьогодні лінгвістичне дослідження
Шевченкової спадщини потребує, з одного боку,
застосування ефективних методів, а з іншого – від-
найдення малодосліджених сегментів у ній. До та-
|