"Нема з ким тихо розмовляти, ані порадитись. Нема! Анікогісінько нема!" (заперечні конструкції у поезії Т. Шевченка)
Gespeichert in:
| Datum: | 2014 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2014
|
| Schriftenreihe: | Культура слова |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/111579 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | "Нема з ким тихо розмовляти, ані порадитись. Нема! Анікогісінько нема!" (заперечні конструкції у поезії Т. Шевченка) / М. Баган // Культура слова. — 2014. — Вип. 80. — С. 126-133. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-111579 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1115792017-01-12T03:02:21Z "Нема з ким тихо розмовляти, ані порадитись. Нема! Анікогісінько нема!" (заперечні конструкції у поезії Т. Шевченка) Баган, М. Слово в художньому творі 2014 Article "Нема з ким тихо розмовляти, ані порадитись. Нема! Анікогісінько нема!" (заперечні конструкції у поезії Т. Шевченка) / М. Баган // Культура слова. — 2014. — Вип. 80. — С. 126-133. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/111579 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Слово в художньому творі Слово в художньому творі |
| spellingShingle |
Слово в художньому творі Слово в художньому творі Баган, М. "Нема з ким тихо розмовляти, ані порадитись. Нема! Анікогісінько нема!" (заперечні конструкції у поезії Т. Шевченка) Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Баган, М. |
| author_facet |
Баган, М. |
| author_sort |
Баган, М. |
| title |
"Нема з ким тихо розмовляти, ані порадитись. Нема! Анікогісінько нема!" (заперечні конструкції у поезії Т. Шевченка) |
| title_short |
"Нема з ким тихо розмовляти, ані порадитись. Нема! Анікогісінько нема!" (заперечні конструкції у поезії Т. Шевченка) |
| title_full |
"Нема з ким тихо розмовляти, ані порадитись. Нема! Анікогісінько нема!" (заперечні конструкції у поезії Т. Шевченка) |
| title_fullStr |
"Нема з ким тихо розмовляти, ані порадитись. Нема! Анікогісінько нема!" (заперечні конструкції у поезії Т. Шевченка) |
| title_full_unstemmed |
"Нема з ким тихо розмовляти, ані порадитись. Нема! Анікогісінько нема!" (заперечні конструкції у поезії Т. Шевченка) |
| title_sort |
"нема з ким тихо розмовляти, ані порадитись. нема! анікогісінько нема!" (заперечні конструкції у поезії т. шевченка) |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Слово в художньому творі |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/111579 |
| citation_txt |
"Нема з ким тихо розмовляти, ані порадитись. Нема! Анікогісінько нема!" (заперечні конструкції у поезії Т. Шевченка) / М. Баган // Культура слова. — 2014. — Вип. 80. — С. 126-133. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT baganm nemazkimtihorozmovlâtianíporaditisʹnemaaníkogísínʹkonemazaperečníkonstrukcííupoezíítševčenka |
| first_indexed |
2025-07-08T02:21:47Z |
| last_indexed |
2025-07-08T02:21:47Z |
| _version_ |
1837043609631719424 |
| fulltext |
культура слова №80′ 2014126
Мирослава Баган
«нема з ким тихо розмовляти,
ані порадитиСь. нема!
анікогіСінько нема!»
(заперечні конСтрукції в поетичних
творах тараСа Шевченка)
Виражальні можливості заперечних засо-
бів найширше виявляються в художній літера-
турі. Письменники вдаються до різних форм
і способів заперечення, зважаючи на власні упо-
добання та комунікативні потреби у вияскравлен-
ні якогось змісту чи почуття. Домінування якихось
типів заперечних синтаксичних одиниць у творах
письменника визначає граматичну ознаку його іді-
остилю.
Певну специфіку у вживанні заперечних
конструкцій виявляють поетичні твори Т. Шев-
ченка. Зокрема, він широко використовує бут-
тєві заперечні речення, утворені заперечним
предикативним словом немає (нема). Такі ре-
чення спеціалізуються на вираженні відсутнос-
ті кого-, чого-небудь. Безособова форма їхнього
головного члена надає значенню речення від-
тінку невідворотності, непідвладності люди-
ні описуваної ситуації. У поезіях Т. Шевченка
буттєві заперечні речення виражають значення
відсутності осіб, об’єктів та явищ, пор.: Нема
в його хати, / Ні сестри, ні брата, нікого нема
(Цит. за: Шевченко Т. Кобзар / Тарас Шевченко. –
Київ : Дніпро, 1968. – С. 300); Нема Гонти; нема
йому Хреста, ні могили (С. 105); Ой нема, нема
127Слово тараса Шевченка в художньому творі
ні вітру, ні хвилі / Із нашої України! (С. 146). Зна-
чно частіше в них наголошено на відсутності яки-
хось важливих складових людського буття, пор.:
Невесело на світі жить,/ Коли нема кого любить
(С. 272); Нема йому в світі долі,/ Полинула в поле!
(С. 300); Нема раю на всій землі,/ Та нема й на
небі (С. 185). Характерною ознакою авторської ма-
нери Т. Шевченка є нанизування кількох буттєвих
заперечних речень, що сприяє додатковому під-
силенню драматичного мотиву відсутності щас-
тя-долі, справедливості в житті ліричного героя,
пор.: Минулися молодії Веселії літа,/ Немає з ким
остиглого Серденька нагріти. Нема кому зострі-
нути, Затопити хату,/ Нема кому води тії Ка-
ліці подати (С. 355); Нема слов в далекій неволі!/
Немає слов, немає сльоз,/ Немає нічого./ Немає
навіть кругом тебе Великого Бога! (С. 391).
Поширені в поетичних творах Т.Шевченка
і заперечні інфінітивні речення із заперечним за-
йменником ніхто, ужитим у формах непрямих
відмінків, наголос у яких падає на префікс ні-,
пор.: Буйні вітри розмахали/ Попіл гайдамаки,/
І нікому помолитись, Нікому заплакать (С. 105);
Ні з ким долю поділити, ні з ким заспівати
(С. 91); Нема кому привітати, Ні з ким пожу-
ритись, Треба було б молодому,/ Треба б одру-
житись (С. 355). Такі речення функціонально
близькі до буттєвих заперечних, оскільки також
вказують на відсутність кого-небудь. Заперечні за-
йменники з акцентованим префіксом ні- корелю-
ють із заперечним предикативним словом немає
та відповідною займенниковою формою, пор.:
Нíкому заплакать – Немає кому заплакать; Нí
культура слова №80′ 2014128
з ким пожуритись – Немає з ким пожуритись. Ін-
фінітивні заперечення речення відрізняються від
буттєвих заперечних більшою динамічністю зву-
чання. У них категоричніше й виразніше наголо-
шено на відсутності когось.
Мотив самотності, відсутності в житті лірич-
ного героя близької людини звучить у багатьох
творах Т. Шевченка. Щоб увиразнити драматизм
ситуації, поет нерідко вдається до нанизування
заперечних засобів. В одних поезіях він уживає
декілька синонімічних заперечних конструк-
цій підряд (пор.: Нема з ким тихо розмовляти,/
Ані порадитись./ Нема! Анікогісінько нема!
(С. 498), в інших – ускладнює речення частково
десемантизованими заперечними займенниками
й прислівниками, функція яких полягає не у ви-
раженні конкретних заперечних значень, а в під-
силенні загального мотиву відсутності кого,
чого-небудь (пор.: Бо горе словами/ Не розка-
жеться нікому/ Ніколи, ніколи, /Нігде на світі!
(С. 391).
Синтаксичну специфіку ідіостилю Т. Шев-
ченка становлять суперлативні формально за-
перечні конструкції на зразок: Немає (не +
присудок) + нічого (нікого) кращого (гіршого),
як.., пор.: У нашім раї на землі/ Нічого кращо‑
го немає,/ Як тая мати молодая/ З своїм дитя-
точком малим (С. 382); ...Здається – кращого
немає/ Нічого в Бога, як Дніпро/ Та наша слав-
ная країна... (С. 336); Ніколи Нічого кращого
сам Бог/ Не бачив на землі великій,/ Як молодії
ті були... (С. 306); Немає гірше, як в неволі/ Про
волю згадувать (С. 322). Попри те що такі речен-
129Слово тараса Шевченка в художньому творі
ня мають у своєму складі кілька спеціалізованих
заперечних компонентів (заперечне предикативне
слово немає або частку не у приприсудковій пози-
ції та заперечну займенникову форму нікого або
нічого), вони передають не заперечені судження,
а експресивно-оцінні міркування поета про ви-
нятковість певних осіб, явищ чи дій, пор.: ... на
землі/ Нічого кращого немає,/ Як тая мати
молодая/ З своїм дитяточком малим. – На зем-
лі найкраще – мати молодая/ З своїм дитя-
точком малим; ...Здається – кращого немає/
Нічого в бога, як Дніпро/ Та наша славная краї-
на.../ – Здається, найкраще в Бога – то Дніпро
та наша славная країна. Заперечні компоненти
в структурі порівняльної конструкції десеманти-
зуються, унаслідок чого постає суперлативне зна-
чення. Порівняння оцінюваного об’єкта з іншими
й одночасне заперечення можливості чого-не-
будь репрезентативнішого за оцінюваний об’єкт
сприяє однозначному, беззастережному виді-
ленню такого об’єкта з-поміж інших за певною
ознакою. Заперечні займенники ніхто, ніщо та
структура буттєвого безособового речення нада-
ють оцінному судженню особливо категорично-
го, безапеляційного звучання.
Поширені у творах Т. Шевченка заперечні кон-
струкції із суперлативним значенням типові для
української народної творчості. Таку форму і зна-
чення мають українські прислів’я, щоправда, пози-
цію об’єкта в них після заперечного предикатива
немає (нема) заповнюють не заперечні займенни-
ки ніщо, ніхто, а іменники – назви осіб за родин-
ними або соціальними зв’язками. Це дає змогу на-
культура слова №80′ 2014130
голосити на найважливіших цінностях людських
взаємостосунків, пор.: Нема у світі цвіту цвітні-
шого над маківочки, нема ж і роду ріднішого над
матіночки (Укр. прислів’я); Нема вірнішого
приятеля, як добра жінка (Укр. прислів’я).
Характерною особливістю заперечних кон-
струкцій, використаних у творах Т. Шевченка,
є те, що заперечна частка не в них стосуєть-
ся не предикативної ознаки, а часткової, тобто
стоїть не перед присудком, а перед підметом
чи другорядним членом речення, пор.: А де
ж Волох? заспівай лиш/ Нам, старий кобзарю/
Не про дідів, бо незгірше й ми ляхів караєм;/
Не про лихо, бо ми його/ Не знали й не знаєм
(С. 90). Такі речення називають частково-за-
перечними (Озерова Н. Г. Средства отрицания
в русском и украинских языках / Н. Г. Озерова. –
Київ: Наук. думка, 1978. – С. 11). Їхня специфіка
полягає в більшій акцентованості і сфокусова-
ності заперечення порівняно із загально-запереч-
ними реченнями. Часткове заперечення сприяє
утворенню семантично складнішої і вираз-
нішої протиставної конструкції, пор.: Заспі-
вай не про лихо → Заспівай не про лихо, а про
щось інше. У поезіях Т. Шевченка часткове
заперечення здебільшого слугує базою для по-
дальшого протиставлення важливих змістових
компонентів, пор.: Дитя моє! Мій синочку, Не-
хрещений сину!/ Не я тебе хреститиму На
лиху годину!/ Чужі люде хреститимуть,/ Я не
буду знати,/ Як і зовуть... (С. 222). Протистав-
ні конструкції поєднують два принципово різ-
них типи інформації: відкинення певної хибної
131Слово тараса Шевченка в художньому творі
ознаки і ствердження правильної. Основною
метою автора, безперечно, є повідомлення
правильної ознаки, але він передає її через за-
перечення хибної, оскільки висловлене в та-
кий спосіб ствердження звучить драматичніше
і переконливіше.
Характерно, що Т. Шевченко нерідко ви-
користовує часткове заперечення до кількох
однорідних членів речення або до подібних
членів речення однотипних паралельних кон-
струкцій для нагнітання емоційної напруги
оповіді, пор.: Не за себе, не за батька/ Мо-
лилась в неволі,/ – Ні, бабусю, а за його, За
милого, долю (С. 96); Не мені вас, братця,/ На
ляха водити. Не мені тепер, старому, Була-
ву носити./ Нехай носить Наливайко Козакам
на славу,/ Щоб лякались вражі ляхи/ У сво-
їй Варшаві (С. 351).
Типові для творів Т. Шевченка й проти-
ставні конструкції дезідентифікаційного типу,
у яких заперечний компонент указує на нето-
тожність двох порівнюваних об’єктів, а по-
дальший контекст увиразнює відмінності між
ними, пор.: Лихо – не дівчата – буде танцю-
вать (С. 80); Не одурить бог,/ Карать і ми-
ловать не буде:/ Ми не раби його – ми люде!
(С. 494). Такі конструкції широко представ-
лені в українському паремійному фонді, пор.:
Слово – не горобець, вилетить – не піймаєш
(Укр. прислів’я); Час не віл, його не налига-
єш! (Укр. прислів’я); Ремесло не коромисло
– плечей не відтягне (Укр. прислів’я). Вони
ґрунтуються на певній подібності між порів-
культура слова №80′ 2014132
нюваними об’єктами. Спростування цієї по-
дібності дає змогу вияскравити специфічність
одного з об’єктів. Прикметно, що Т. Шевчен-
ко через дезідентифікацію прагне увиразнити
суть таких важливих для самоусвідомлення
народу понять, як лихо, люди. Завдяки проти-
ставленню аналізовані заперечні конструкції
вигідно вирізняються на тлі інших відтінком
евристичного і водночас ґрунтовного, виробле-
ного віками узагальнення.
Заперечні речення Т. Шевченко використо-
вує і для побудови такої стилістичної фігури, як
заперечний синтаксичний паралелізм, що вияв-
ляється в однаковому розташуванні актуалізова-
них і здебільшого акцентованих членів речення,
синтаксичній подібності речень, за допомогою
яких описано зіставлювані явища. Його суть по-
лягає, з одного боку, у зіставленні явищ природи
і людського життя, а з іншого – у розмежуван-
ні цих явищ, увиразненні специфічності люд-
ського життя, пор.: Не сон-трава на могилі/
Вночі процвітає,/ То дівчина заручена Кали‑
ну саджає, І сльозами поливає, І господа про-
сить,/ Щоби послав він дощі вночі та дрібнії
роси./ Щоб калина прийнялася, Розпустила
віти. “Може, пташкою прилине Милий з того
світа...” (С. 262); Не тополю високую Вітер
нагинає,/ Дівчинонька одинока/ Долю знева‑
жає (С. 352).
Синтаксичний паралелізм – це переду-
сім художньо-образний засіб дум та істо-
ричних пісень, що відображає звичку давніх
людей осмислювали своє буття в категоріях
133Слово тараса Шевченка в художньому творі
природного середовища. У тексті він виконує
структурно-організаційну та підсилювально-
експресивну функції, оскільки задає певну розмі-
рено-циклічну інтонацію викладу, сприяє нагні-
танню напруги та яскравості оповіді. Т. Шевченко
використовує заперечні синтаксичні паралелізми
тоді, коли аналізує особливо болючі для нього про-
блеми знедолених жінок та покинутих дітей, пор.:
То не вітер, то не буйний,/ Що дуба ламає;/ То
не лихо, то не тяжке,/ Що мати вмирає; Не
сироти малі діти, Що неньку сховали: Їм зоста-
лась добра слава, Могила зосталась. ... А тому,
тому на світі, що йому зосталось,/ Кого бать‑
ко і не бачив,/ Мати одцуралась? (С. 37). За-
перечні синтаксичні паралелізми, по-перше,
тримають напругу оповіді, по-друге, надають
проблемі масштабнішого звучання, по-третє,
інтерпретують описувані соціальні явища як
певну аномалію на тлі гармонійних явищ при-
роди.
Отже, заперечні конструкції в поетичних
творах Т. Шевченка слугують для вираження
значень відсутності, неможливості та нетотож-
ності, увиразнення оцінних суджень, драматиза-
ції та експресивізації оповіді. Характерними гра-
матичними ознаками ідіостилю поета є вживання
типових для фольклору заперечних синтаксичних
засобів, насамперед суперлативних формально
заперечних речень, протиставних дезідентифі-
каційних речень і конструкцій заперечного син-
таксичного паралелізму, а також нанизування
різних заперечних одиниць у структурі поетич-
ного тексту.
|