Шевченкове слово в сучасному лінгвістичному дискурсі
Gespeichert in:
| Datum: | 2014 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2014
|
| Schriftenreihe: | Культура слова |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/111581 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Шевченкове слово в сучасному лінгвістичному дискурсі / Н. Бойко // Культура слова. — 2014. — Вип. 80. — С. 109-120. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-111581 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1115812017-01-12T03:02:22Z Шевченкове слово в сучасному лінгвістичному дискурсі Бойко, Н. Слово Тараса Шевченка в сучасному прочитанні 2014 Article Шевченкове слово в сучасному лінгвістичному дискурсі / Н. Бойко // Культура слова. — 2014. — Вип. 80. — С. 109-120. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/111581 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Слово Тараса Шевченка в сучасному прочитанні Слово Тараса Шевченка в сучасному прочитанні |
| spellingShingle |
Слово Тараса Шевченка в сучасному прочитанні Слово Тараса Шевченка в сучасному прочитанні Бойко, Н. Шевченкове слово в сучасному лінгвістичному дискурсі Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Бойко, Н. |
| author_facet |
Бойко, Н. |
| author_sort |
Бойко, Н. |
| title |
Шевченкове слово в сучасному лінгвістичному дискурсі |
| title_short |
Шевченкове слово в сучасному лінгвістичному дискурсі |
| title_full |
Шевченкове слово в сучасному лінгвістичному дискурсі |
| title_fullStr |
Шевченкове слово в сучасному лінгвістичному дискурсі |
| title_full_unstemmed |
Шевченкове слово в сучасному лінгвістичному дискурсі |
| title_sort |
шевченкове слово в сучасному лінгвістичному дискурсі |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Слово Тараса Шевченка в сучасному прочитанні |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/111581 |
| citation_txt |
Шевченкове слово в сучасному лінгвістичному дискурсі / Н. Бойко // Культура слова. — 2014. — Вип. 80. — С. 109-120. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT bojkon ševčenkoveslovovsučasnomulíngvístičnomudiskursí |
| first_indexed |
2025-07-08T02:21:57Z |
| last_indexed |
2025-07-08T02:21:57Z |
| _version_ |
1837043619790323712 |
| fulltext |
109Слово тараса Шевченка в сучасному прочитанні
як мовно-естетичний знак національної культури
ревучий.
Відвідувачі Шевченкової могили на Черне-
чій горі в Каневі ведуть щиру, відверту, пристрас-
но-емоційну розмову з Поетом, підтверджуючи
незнищенну енергію Кобзаревого Слова.
Надія Бойко
Шевченкове Слово в СучаСному
лінгвіСтичному диСкурСі
Діла добрих оновляться
Тарас Шевченко
Таїна творчості Тараса Шевченка, краса і сила
його поетичного слова, завдяки невтомним пошу-
кам мовознавців, постають оновленими гранями,
розкриваються крізь призму нових наукових пара-
дигм. Сучасні дослідження ідіолекту й ідіостилю
Тараса Шевченка належать до важливих й акту-
альних не лише тому, що в житті багатьох поколінь
українців митець значив і значить надзвичайно ба-
гато, і вже звичною стала думка: геніальна постать
поета і його вічна в часі творчість близькі і зрозу-
мілі кожному, тому, що «Кобзар» і його автор за-
вжди були і є з нами, завжди в нашій пам’яті, що
«мова Шевченка відкрита для сприйняття новими
і новими поколіннями» (Єрмоленко С. Я. Мовно-
естетичні знаки української культури / С. Я. Єр-
моленко. – Київ : НАН України, Ін-т укр. мови,
2009. – С. 63). У цьому контексті привертає ува-
культура слова №80′ 2014110
гу думка С. Я. Єрмоленко щодо уточнення тради-
ційного у філологічних студіях словосполучення
«письменник пише/ писав для народу (про на-
род)...», оскільки Кобзар, «пишучи, насамперед
розмовляв із народом. У Шевченковій поезії ре-
ально чуємо, як автор говорить зі своїми героя-
ми, з уявними читачами-слухачами, з друзями»
(Єрмоленко С. Я. Діалогізація поетичного мово-
вираження Тараса Шевченка // Наукові записки
НДУ ім. М. Гоголя: Філологічні науки. – Кн. 4. –
Ніжин, 2014. – С. 27).
Від стилістичного виміру лексико-синтаксич-
них повторів (Єрмоленко С. Я. Стилістична роль
повторів у поезіях Т. Г. Шевченка // Дослідження
з мовознавства. – К., 1965. – С. 15–23) до різно-
аспектного вивчення мови Шевченкової поезії
простежуємо пошуки нових інтерпретаційних
методів поетичного тексту. Знаковою в лінгвос-
тилістичних студіях цілком правомірно визнано
статтю С. Я. Єрмоленко «Неокраяне крило Шев-
ченкового Слова (Єрмоленко С. Я. Мотив слова
в поезії Т. Шевченка) // Мовознавство. – 1989. –
№ 2. – С. 11 – 18).
У поліаспектних наукових студіях, зокрема
в монографії «Мовно-естетичні знаки української
культури» (К., 2009), С. Я. Єрмоленко засвідчує
вміння виявити особливості художньо-словес-
ного мовомислення, властивого Тарасові Шев-
ченку. З позицій «ментальної інформації», «вну-
трішнього коду» переконливо доведено, що
ключовим в індивідуальній мовній свідомості Та-
раса Шевченка є концепт слово – сакральний знак,
вербалізований лексемою, у якій текстові й під-
111Слово тараса Шевченка в сучасному прочитанні
текстові семантичні плани мотивують «афорис-
тичну функцію Шевченкових висловів на зразок
Ну що б, здавалося, слова; Незлим тихим словом;
Щоб слово пломенем взялось; Я на сторожі коло
їх поставлю слово» (С. 60). Такі крилаті вислови
належать до мовно-естетичних знаків української
культури.
У названій монографії афоризми Т. Шевчен-
ка схарактеризовано на тлі художньо-естетич-
них, суспільно-історичних та етнопсихологічних
параметрів, їх кваліфіковано у зв’язках з автор-
ським «Я», що зумовлює можливість їх вільного
входження в нові культурно-історичні контексти,
сучасні мовознавчі й літературознавчі парадиг-
ми. Мовотворчість поета постає як постійне живе
джерело збагачення поетичної фразеології, попо-
внення її константами художньої культури. Тут
виокремлено ті крилаті вислови, що досі не стали
надбанням однойменної фразеографічної збірки,
проте їхня звукова, лексико-семантична стрункість
позначена неабиякою художньо-естетичною по-
тужністю, яка уможливлює нове розуміння та-
ких висловів саме в контексті значеннєвих пла-
нів лексеми слово. Вислів «неокраєне крило»
справедливо кваліфіковано як «модерний образ
сучасної художньо-мовної практики», що поряд
з афористичними висловами з іменником сло-
во входить до системи мовно-естетичних зна-
ків української культури.
С. Я. Єрмоленко переконує: осмислення
й усвідомлення національно-культурних ціннос-
тей через Шевченкове слово – безперервний сус-
пільно-світоглядний, художньо-естетичний про-
культура слова №80′ 2014112
цес, забезпечуваний відкритістю мови Шевчен-
ка для прийдешніх поколінь. Спираючись на
зафіксовану в словниках частотність уживання
лексеми слово в українських текстах поета (178
відповідних слововживань), авторка звертає
увагу на досить розгалужену систему означень-
епітетів, що моделюють два протилежні аксіоло-
гічні полюси авторських вимірів: 1) із позитивно
оцінними семантичними планами, де пріоритет-
ні позиції належать семемам «святість», «благо-
говійність», «щирість», «ласкавість», «ніжність»,
«велич», «пророцтво», «сила» (слово тихе(є),
правди, святеє, боже(є), ласкаве(є), великеє,
добре, нове, живе, істини, тихеньке, тихої лю-
бові, незле, любові, щире, розумне, веселеє, бого-
боязливе, благе, пророче, мудре, найкращеє та
ін.) та 2) з негативними семантичними планами,
пов’язаними з ключовими семемами «сум», «за-
буття», «злість» (слово забуте, мертве, сумне, зле,
химерне, ветхеє, древлє, розтленноє, лихе). Пози-
тивно оцінний семантичний спектр лексеми сло-
во переважає в художніх текстах Тараса Шевчен-
ка. Мовна особистість поета об’єктивується через
індивідуально-авторське усвідомлення слова, про-
ступає крізь призму соціальних та оцінних ін-
тенцій митця.
Художньо-індивідуальне функціонування лек-
семи слово в мовній картині світу Т. Шевченка
С. Я. Єрмоленко розглядає на тлі всієї системи
образних засобів (поетики Шевченкових творів),
пов’язує вербалізацію позитивно/ негативно оцін-
них семантичних планів лексеми з «образним
баченням» та через «призму слів-понять слово
113Слово тараса Шевченка в сучасному прочитанні
і дума, слово і мова, слово і серце, слово і душа,
слово і сльози, слово і правда та ін.», стверджую-
чи, що «наведені пари слів найчастіше виступають
у текстах поряд» (С. 63–64).
У монографії «Мовно-естетичні знаки укра-
їнської культури» (підрозділ 2.2.1. «Сприймання
Шевченкової мови як своєї») домінують оригі-
нальні думки дослідниці щодо зв’язків Шевченко-
вих поезій із широкими пластами народнопісенної
культури, зокрема мовою українських народних
пісень (С. 79–96). Простоту й філософські глиби-
ни Шевченкової мови схарактеризовано у зв’язках
з образами пісенної народної творчості. Мовозна-
вець прагне розширити, увиразнити образи-сим-
воли, що постали на основі лексем, належних до
складу виражально-зображальних засобів, атри-
бутів національної самоідентифікації (наприклад,
диво-чорнозем). У художніх просторах Шевченко-
вої мовотворчості серед засобів кодування «енер-
гії зв’язку поколінь», «єдності народу», спільність
психологічних констант та досвіду народу й до-
свіду митця виокремлено найхарактерніші: 1) зоря
(Зоре моя вечірняя; Столітнії очі, як зорі, сіяли; Се-
ред степу помолюся/ Зорям яснооким; Серце моє,/
Зоре моя,/ Де це ти зоріла?); 2) вітер – крилата
думка (Старий заховавсь/ В степу на могилі, щоб
ніхто не бачив,/ Щоб вітер по полю слова роз-
махав; А думка край світа на хмарі гуля./ Орлом
сизокрилим літає, ширяє,/ Аж небо блакитне
широкими б’є); 3) образ Перебенді – доля митця
(І знову на небо, бо на землі горе,/ Бо на їй, широ-
кій, куточка нема/ Тому, хто все знає, тому, хто
все чує); 4) перекотиполе – руде ягня – дитинство
культура слова №80′ 2014114
(А по долині на роздоллі/ Із степу перекотиполе/
Рудим ягняточком біжить/ До річечки собі на-
питись); 5) серце, душа – спілкування (В неволі,
в самоті немає,/ Нема з ким серце поєднать…/
А душу треба розважать, /Бо їй так хочеться,
так просить/ Хоч слова тихого); 6) воля – доля
(Старий/ Згадав свою Волинь святую/ І волю-до-
лю молодую) та ін.
Скрупульозне дослідження мови Т. Шевченка
дозволило С. Я. Єрмоленко по-новому витлумачи-
ти семантичну структуру епітета-новотвору ши-
рокополі (лани), прокоментувати його значення,
заглибившись у лабіринти внутрішньої форми
слова, зіставивши із системою індивідуально-
авторських образів, що постали на основі по-
бутових реалій. Саме до них залюбки звертався
поет, створюючи високохудожні «музично-аква-
рельні» поезії на зразок «Садок вишневий коло
хати». Мовознавець переконує, що словоспо-
лука лани широкополі не має стосунку до такої
стилістичної фігури як тавтологія, не погоджу-
ючись із думками дослідників. У підрозділі на-
ведено погляди І. Огієнка щодо розшифрування
значення словосполуки лани широкополі (Огієн-
ко І. Тарас Шевченко / Фундація ім. Митрополи-
та Іларіона (Огієнко) : упоряд., авт. передмови та
коментарів М. Тимошик. – Київ : Наша культура
і наука, 2002. – С. 310). У Шевченка йдеться про
«просторовий образ широкі поли ланів» (С. 91),
прикметниковий неологізм пояснено через систе-
му індивідуальних образів, що тяжіють до побуто-
вих реалій і мотивуються значеннєвими планами
лексем, що їх позначають, порівняймо: За сонцем
115Слово тараса Шевченка в сучасному прочитанні
хмаронька пливе/ Червоні поли розстилає/ І сонце
спатоньки зове/ У синє море: покриває/ Рожевою
пеленою,/ Мов мати дитину.
У поезіях Т. Шевченка емотивно-аксіологіч-
ного значення набувають лексеми Дніпро, козак,
чумак, степ, гай, діброва, вітер, могили, бандура,
бандурист, кобзар, що належать до знаків-вер-
балізаторів української культури. Їхні семантич-
ні плани підтримуються всією системою образ-
них засобів, поетикою Шевченкового слова, на
якому лежить «відсвіт» української народної піс-
ні (Єрмоленко С. Я. Шевченко і народна пісня //
Культура слова. – 1984. – Вип. 26. – С. 3–11).
Отже, у низці статей і монографічних праць
С. Я. Єрмоленко вдало зреалізовано нові підходи
до різноаспектного вивчення мови творів Т. Шев-
ченка, а саме крізь призму мовно-естетичних
знаків української культури й на основі принци-
пів антропоцентризму, оновленого осмислення
процесів естетизації й оцінювання часопросто-
ру та мовомислення поета.
Досить помітним явищем в україністиці стала
монографія А. К. Мойсієнка «Слово в апперцеп-
ційній системі поетичного тексту: декодування
Шевченкового вірша» (К., 1997; К., 2006). Праця
впродовж майже двох десятиліть не втрачає сво-
єї актуальності й новизни, викликає значний на-
уковий інтерес у філологів у зв’язку з самобутнім
підходом до осмислення Шевченкового слова –
крізь призму апперцепційної системи поетичних
текстів. Автор поєднав власне текстовий і когні-
тивний підхід, що уможливлює глибокий аналіз
потенційних можливостей мовних одиниць,
культура слова №80′ 2014116
інгерентно закладених у Шевченкових поетичних
текстах, сприяє виділенню «того конкретного
тлумачення, яке встановлюється щодо тексту на
основі аналізу психології і особливостей мислен-
ня адресанта, на основі аналізу психології і осо-
бливостей мислення та сприйняття адресата»
(Мойсієнко А. К. Слово в аперцепційній систе-
мі поетичного тексту: декодування Шевченкового
вірша / А. К. Мойсієнко. – Київ : Правда Яросла-
вичів, 1997. – С. 5). Такий підхід до осмислення
текстових структур Шевченкового вірша ґрунту-
ється на глибокому аналізі мовних одиниць усіх
рівнів і передбачає синтезування звукових, мор-
фологічних, лексичних і синтаксичних «сигна-
лів», їхню актуалізацію в конкретному тексті.
Порушуючи низку актуальних проблем, що
стосуються тексту як апперцепційної системи,
А. К. Мойсієнко виокремлює такі підрозділи:
1) слово як досвід; 2) заголовне слово (заголо-
вний рядок) в апперцепційній системі поетич-
ного тексту; 3) повторюване слово в апперцеп-
ційній системі поетичного тексту; 4) «звук»
в апперцепційній системі поетичного тексту.
Поетичний текст схарактеризовано через багато-
рівневі відношення між концептами («факта-
ми»), що перебувають у корелятивному зв’язку –
«першочергово освоєне в контексті – сприйняте
на основі попереднього», де попереднє слугує
певним досвідом реципієнта щодо наступного
й об’єктивується у процесі декодування худож-
ньої структури. Слово належить до репрезен-
тантів семантичного й естетичного досвіду, що
в системі художнього твору визначається низкою
117Слово тараса Шевченка в сучасному прочитанні
власне поетичних категорій, як-от: «заголовне
слово», «повторюване слово», «алітеративно-
асонансне слово».
Аналіз Шевченкового вірша виявив, що
своєрідним заголовком у його апперцепцій-
ній системі є перший рядок. Значеннєві плани
заголовного рядка ліричного тексту інтегру-
ють особливості функціональної природи окре-
мих морфологічних чинників, семантичних та екс-
пресивних синтаксичних конструкцій, визначаючи
смислову й емоційну домінанту всього твору. Заго-
ловний рядок – це певна теза, що стверджується
чи заперечується всією образно-композиційною
структурою вірша, слугує засобом акумуляції ба-
гатопланових асоціативних ідейно-тематичних
зв’язків.
Повторюване слово в ідіостилі Т. Шевчен-
ка має низку найрізноманітніших лексико-
граматичних ознак, воно апперцептує насампе-
ред динамічні дії, розгортання в напрямку від
конкретного до загального і навпаки, «впли-
ває на атрибутивні взаємозв’язки (з суб’єктно-
об’єктною чи об’єктно-суб’єктною векторністю,
зі з’ясувально-узагальнювальною чи конкретиза-
ційною векторністю)». У дослідженні встанов-
лено, що двокомпонентна векторність повтору,
виходячи з умов контекстної ситуації, може бути
як однооб’єктною, так і різнооб’єктною. В аппер-
цепційній системі Шевченкової поезії домінує
перший тип структур. Повтор у Шевченка слу-
гує засобом «мистецького розгортання певної
теми, входження в нову тему, переведення обра-
зу в іншу площину тощо» (С. 45).
культура слова №80′ 2014118
Науковий аналіз засобів образності Шевченко-
вого поетичного тексту, як і вимагає цього ґрун-
товне дослідження, проведено на основі потужної
джерельної бази, де виявлено й схарактеризова-
но як художньо й естетично марковані складни-
ки Шевченкового ідіолекту – епітети, порівняння,
метафори, перифрази, символи. Наявні епітетні та
неепітетні одиниці в системі художнього твору по-
ета репрезентують єдність образних семантич-
них планів і композиційної архітектоніки. За такої
умови кожен складник забезпечує через конкрет-
ний смисловий і естетичний досвід розуміння
і сприйняття іншого.
А. К. Мойсієнко переконує, що лексико-семан-
тичний потенціал як окремих компонентів, так
і всього порівняння, творить «апперцепційну ме-
режу» взаємозв’язку з відповідними лексичними
одиницями тексту. Це зумовлює динамічне осво-
єння реципієнтом певної тематико-композиційної
лінії, певного художнього образу, що забезпечує
умови для своєрідної ідентифікації частин «роз-
щепленого» порівняння.
Цінним здобутком праці є аналіз предикативної
метафори (С. 79–88). В апперцепційній систе-
мі Шевченкового вірша предикативні структу-
ри, що становлять смисловий центр метафори,
зазнають семантичної і стилістичної модифіка-
ції. Властивості предиката об’єктивуються через
багатовекторні інтенції в середині певної слово-
сполуки, що позначається на особливостях його
відношень (метафоричних чи неметафоричних)
з окремими компонентами такої словосполу-
ки. Як окрему парадигму А. К. Мойсієнко роз-
глядає «доповнювальні» компоненти – прямі до-
датки до предикатів першої парадигми. Часто
компоненти обох парадигм перебувають у мета-
форичних зв’язках між собою, наприклад: окрада-
ють добрі думи, розбивають серце.
Сприймання мовної картини світу поетичного
ідіолекту залежить від розуміння лексико-семан-
тичних процесів, що стосуються функціонування
антропоморфізованого слова в поетичному тексті,
особливостей антропоморфізації на основі ди-
намічної та статичної ознак, стилістичного по-
тенціалу звертання та прикладкових зворотів,
зіставно-порівняльних конструкцій. Заслуговує
схвалення аналіз слова в апперцепційній систе-
мі поетичної картини світу, здійснений крізь при-
зму вертикального контексту. До такого аналі-
зу залучаються слова-топоніми, антропоніми та
фольклорні слова, а також слова, що позначають
певну реалію. Автор монографії справедливо
стверджує, що «антропонімічна і топонімічна лек-
сика, лексика на позначення певних реалій, чис-
ленні цитації і алюзії зі світової літератури, фоль-
клору здатні актуалізувати сприйняття будь-якого
іншого слова, цілісної текстової структури залежно
від міри «освоєння» вертикального контексту ре-
ципієнтом» (С. 173). Інтерпретація Шевченкового
вірша на основі численних лексико-семантичних,
лексико-граматичних, стилістичних фактів, що
у своїй єдності і становлять апперцепційну систе-
му, допомагає декодувати мовно-ментальну картину
світу поета, виявити індивідуально-авторський (на-
цієцентричний, українознавчий, загальнолюдський)
аспекти мовно-художнього пізнання світу.
Слово тараса Шевченка в художньому творі 119
Отже, у працях С. Я. Єрмоленко й А. К. Мой-
сієнка репрезентовано низку винятково акту-
альних питань сучасного наукового вивчення
ідіолекту й ідіостилю Т. Шевченка, продемон-
стровано вміння «за позірною простотою мови
творів Кобзаря» побачити й зрозуміти «справжню
складність цього об’єкта студіювання» (Гриценко
П. Ю. Мова Тараса Шевченка в дослідженнях Пе-
тра Тимошенка // Тимошенко П. Д. Студії над мо-
вою Тараса Шевченка. – Київ : НАН України, Ін-т
укр. мови, 2013. – С. 11). Новаторство мовознавчих
досліджень полягає в нетрадиційному підході до
глибокого аналізу мовотворчості поета, оновлено-
му осмисленні таїни Шевченкового слова. Зану-
рення в антропологічну парадигму здійснено крізь
призму мовно-естетичних знаків української куль-
тури й сучасного сприймання поетичного тексту.
120 культура слова №80' 2014
|