Розмова з Шевченком на Чернечій горі
Збережено в:
| Дата: | 2014 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2014
|
| Назва видання: | Культура слова |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/111582 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Розмова з Шевченком на Чернечій горі / О. Білокінь // Культура слова. — 2014. — Вип. 80. — С. 95-109. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-111582 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1115822017-01-12T03:02:23Z Розмова з Шевченком на Чернечій горі Білокінь, О. Слово Тараса Шевченка в сучасному прочитанні 2014 Article Розмова з Шевченком на Чернечій горі / О. Білокінь // Культура слова. — 2014. — Вип. 80. — С. 95-109. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/111582 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Слово Тараса Шевченка в сучасному прочитанні Слово Тараса Шевченка в сучасному прочитанні |
| spellingShingle |
Слово Тараса Шевченка в сучасному прочитанні Слово Тараса Шевченка в сучасному прочитанні Білокінь, О. Розмова з Шевченком на Чернечій горі Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Білокінь, О. |
| author_facet |
Білокінь, О. |
| author_sort |
Білокінь, О. |
| title |
Розмова з Шевченком на Чернечій горі |
| title_short |
Розмова з Шевченком на Чернечій горі |
| title_full |
Розмова з Шевченком на Чернечій горі |
| title_fullStr |
Розмова з Шевченком на Чернечій горі |
| title_full_unstemmed |
Розмова з Шевченком на Чернечій горі |
| title_sort |
розмова з шевченком на чернечій горі |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Слово Тараса Шевченка в сучасному прочитанні |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/111582 |
| citation_txt |
Розмова з Шевченком на Чернечій горі / О. Білокінь // Культура слова. — 2014. — Вип. 80. — С. 95-109. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT bílokínʹo rozmovazševčenkomnačernečíjgorí |
| first_indexed |
2025-07-08T02:22:02Z |
| last_indexed |
2025-07-08T02:22:02Z |
| _version_ |
1837043624970289152 |
| fulltext |
95Слово тараса Шевченка в сучасному прочитанні
силу духу народу. Тому як жадана мрія сприй-
малися Шевченкові рядки: ...На оновленій зем-
лі/ Врага не буде супостата,/ А буде син, і буде
мати,/ І будуть люди на землі.
Отже, українська журнальна жіноча періоди-
ка через публікації в часописі «Жінка» поєднує
інформаційно-фактографічні та емоційно-пси-
хологічні оцінки поезії Т. Шевченка. Традиційна
увага до постаті Кобзаря, намагання утверджу-
вати з кожною публікацією невичерпність сили
його Слова, визначати й популяризувати ключо-
ві для ціннісної картини світу українців мотиви-
образи дають змогу акумулювати в межах навіть
одного видання соціокультурну й індивідуаль-
но-психологічну прагматику Шевченкового сло-
ва. У розглянутих Шевченкових мотивах, що їх
актуалізує часопис, наскрізним є аргумент «Таж
я виховувався на «Кобзарі».
Ольга Білокінь
розмова з Шевченком
на чернечій горі
На Чернечій горі в Каневі відчуття причет-
ності до Шевченкового роду набуває особливого,
резонансного звучання. Прочани, які йдуть вкло-
нитися Батькові, залишають записи в книгах
вражень, що стають свідченням любові до ма-
тері України – найвищого Шевченкового запові-
ту. В цьому колективному тексті відображено цін-
культура слова №80′ 201496
нісні орієнтири нації як вияви архетипів, зокрема,
архетипу родини. Через мовні засоби відбуваєть-
ся перенесення образу родини (у її традиційно-
му для українців розумінні) на образ нації.
Тараса Шевченка у книгах вражень названо
сином і батьком (України, народу), дідусем, бра-
том. Така довільність зумовлена як етикетною
функцією, так і актуалізацією різних смислових
відтінків висловлення. Типовим прикладом спів-
відношення: батько – мати (ненька) – син є за-
пис: Твою могилу, батьку наш Тарасе, відвідали
сини неньки України, галицькі січові стріль-
ці (24.05.1918).
Вживання лексеми батько в прямому значен-
ні в нотатках відвідувачів часто є контекстним
(і емоційним) поєднанням особистості Т. Шев-
ченка з реальними членами родини мовців: Те-
пер у мене є дві рідних могили: одна в далекій Ка-
теринославщині, а друга – тут. То могила
моєї дорогої доньки, а ця могила мого любо-
го батька... (Бовшик С., 30.07.1917); Вку-
пі з батьком я був на могилі Шевченка і так, як
батько, кладу земний поклон йому (Осадько О.,
24.08.1926); Я плакав на могилі батька і на Тво-
їй... (12.08.1959).
Найвиразніше представлено лексико-семан-
тичний варіант слова батько в образному сприй-
нятті Тараса Шевченка як рідного батька, що
особливо характерно для записів у книгах до
1930-х років. При цьому підкреслено характер
традиційно родинних стосунків, зокрема:
• щирість, невимушеність у спілкуван-
ні: Нарешті на 25 році життя зміг відвідати
97Слово тараса Шевченка в сучасному прочитанні
тебе, тату, не сором мене за це... (Розум А.,
22(9).04.1920); Біда, Батько! Народу україн-
ському хмара сонце заступила, нема просвітку,
прив’язали даже язик, щоб не балакали своєю
мовою (К. Н., 11.06.1920);
• прохання дати пораду, врозумити: А по-
рада твоя, батьку, мені нужна, нужна дуже, бо
стою на роздоріжжі і не знаю, куди йти. Я не
маю більш ні в кого ту пораду попитать... (Сум-
ний В., 23.05.1926);
• прагнення поділитися наболілим: Предска-
зувана тобой, Батько, свобода наступила, но цю
свободу твої сини України не всі урозуміли, і те-
пер один другого готовий зісти, а за віщо, спи-
тайте їх, то вони вам відповідають, що він або
большевик, або українець, а ... дійде, що будуть
бити один другого. Як Ви їх спитаєте, то одві-
тять Вам, що за те, що живе на світі. Добро-
дій ХХ віка ([Підпис], 27.04.1918).
Ефект наближення до прямого значення лек-
семи батько створюють і засоби інтимізації, що
увиразнюють семантику родинності, а саме: вжи-
вання пестливо-здрібнілих форм: рідний батеч‑
ку Тарасе! (1918); використання синонімів тато,
татусь – стилістично маркованих слів: Тату-
серденько... (14.06.1897); Таточку, голубчику!
(30.07.1915); Мала щастя побувати на твоїй мо-
гилі, дорогий татусю. Одпочинь, кохана душа. Твоя
поклонниця Настя (25.06.1917); Хотіли взяти,
татусеньку, і Дніпро, і гори... (26.07.1928);
уведення до тексту народнопісенних мовних
зворотів: Залився горкими сльозами і все кли-
чу: «Батько, батько, вставай та утіш нас
культура слова №80′ 201498
чим-небудь, бо ми, українці, твої рідні діти,
живемо на Вкраїні, як та чайка, що вивела сво-
їх дітей при битій дорозі...» (29.04.1918); Бать-
ко наш! Чому помер так рано? Чому не живеш?
Твори твої – зорі на небі. Твоя землячка з Америки
Орися (28.07.1925); ритміка замовлянь і голосінь:
Устань, батьку, і навчи своїх синів Україну визво-
ляти (10.06.1921).
У записах виразно відчутний вплив суспільних
факторів. Так свої почуття, називаючи Шевченка
батьком (як соціального і духовного лідера), ви-
словлювали представники різних ідеологій (1919
року посетив могилу рідного Батька Неньки
України Тараса Шевченка атаман повстанчеських
військ Канівщини Трепет...; 3-й з’їзд Совітів ро-
бітниче селянських червоноармійських депута-
тів навістив могилу батька нашого Т. Г. Шевчен-
ка... (27.04.1920). При цьому мовці відстоювали
право називатися його дітьми: Багато вважають
Шевченка своїм «Батьком». Маю глибоке переко-
нання в тім, що Шевченко не назвав би їх сина-
ми... (Михайлівський Д. С., 19.07.1928).
За словами літературознавця В. Пахаренка,
поет «зумів наблизитися до незбагненного, са-
крального сенсу буття людини, нації, людства,
наблизитися до Бога». Тож лексеми із семанти-
кою родинності, зокрема, батько (святий, духо-
вний), вживаються в контексті поряд із слова-
ми, характерними для релігійного стилю. Через
багатозначність мовних одиниць відбувається
взаємодія лексико-семантичних полів – родин-
ності й сакральності, що особливо помітно в за-
писах, що передують проголошенню незалеж-
99Слово тараса Шевченка в сучасному прочитанні
ності Держави і в час її утвердження. Так, у за-
писі – О милий Батьку України!.. (29.03.1990) –
у результаті виразної ремінісценції лексема Бать-
ку апелює до Шевченкових рядків: О милий Боже
України! («Гамалія») і набуває сакрального від-
тінку. Або: Спасе Наш, Рідний Батьку Тарасе! Ти
ведеш нас ... до свободи Душі, Ти закликаєш нас
в високі небеса Волі Духу... (01.08.2000).
Подекуди автори записів використовують
у звертанні до Шевченка лексему дід (дідусь)
як образне перенесення прямого значення: Та
ж гора, той же Дніпро, ті ж і кручи тількі ти
не такий дідусю. Не так дивишся – непривітно,
сумно. Чого ж це так? Тебе ж шанують... і я ді-
дусю, люблю тебе як світ, як зорю вечірню
усміхнися любий (Темченко Н., 23.06.1926). Тра-
диційну роль дідуся в сім’ї як утілення мудрості,
хранителя національної душі підсилено епітетами
любий, вельмилюбий, дорогий, рідний, незабут-
ній, коханий. Окрім того, слово дідусь автори за-
писів вживають як образно-уособлене називання
Дніпра, уводячи цим його до української роди-
ни: Відвідували могилу твої онуки із села Кова-
лів Канівського р-ну. Ми, батьку Тарасе, узнали
де ти спиш, над старим дідусем, сивим Дніпром
(23.03.1925); Як старий наш дід Дніпро реве не
втихає, так і твоє ім’я, Тарас Григорович, буде
гриміть на весь світ і ніколи не забудуть люди
свого оборонця (Назаренко Н., 15.08.1925).
На сторінках книг вражень Тарас Шевченко
також постає як син України, народу, нації, люд-
ства: Одвідав могилу найкращого з синів Укра-
їни, борця за волю рідного краю (Дудченко С.,
культура слова №80′ 2014100
15.05.1925); Він на цілий світ прославив пісню,
мову, поетичну душу і волелюбність українсько-
го народу. Він житиме в серцях як геніальний син
людства (Василюк Д., 07.09.1965). Лексема син
вжита у значеннях: ‘поборник, служитель, пред-
ставник, людина, кровно зв’язана з чимось’.
Лексеми син, донька, внук, правнук (Шевченка
чи України, народу) відвідувачі вживають як для
особистого самопозиціонування, так і узагаль-
нено (у множині). В окремих випадках значення
– ‘нащадки’ чи ‘далекі нащадки’, ‘духовні спад-
коємці’ – звучать стилістично-нейтрально або
з відтінком позитивного оцінювання: Батьку,
рідний мій! Дуже сумно й тяжко розставати-
ся з тобою, до тебе так прагла моя душа... До-
чка найвірніша Ганнуся Ліщинська. Волинь
(17.05.1921). Водночас, за Шевченковою тради-
цією, мовці висловлюють своє обурення, біль
з приводу тих чи інших подій або явищ, нази-
ваючи себе чи своїх сучасників синами, внука-
ми, правнуками з різко негативною конотацією,
...бо вони часто за кухоль московського ква-
су й душу оддають, що ми й бачимо до цього
часу. Більшість, поки молодий, то й щебече по-
своєму, а як тілько підгодується трохи, то за
яку-небудь цяцьку на братові поїде (17.06.1908);
Яка ганьба, що ми, «славних прадідів великих»
незугарні та нерозумні правнуки, нищимо Ліво-
бережжя, останню нашу заповідну зону... (Гру-
па львів’ян. Вересень 1988 р.).
Словом брат відвідувачі звертаються як Тара-
са Шевченка (Хіба ти, брат, нас защитиш, будь
же так ласкав (Поліщук Карпо, 24.07.1917),
101Слово тараса Шевченка в сучасному прочитанні
так і до української спільноти (Брати Українці!
Пора волю здобувать!... Невже у вас немає наці-
онального почуття? Стидно... (1921 р.). Знахо-
димо й спільнокореневі слова браття, побратим
тощо: Згинув в Україні дух Кирило-мефодіївських
братчиків. Колись про це згадаємо. Та чи не буде
запізно? Схаменімося, браття-слов’яни! (Віта-
лій І. Дзюба, 23.07.1992); Тарасе, Батьку, яс-
ний світе! Учора народилась Україна... Твій по-
братим терпигорець (Сало Л., 29.06.1996).
Матір’ю (ненькою) образно називають Укра-
їну, яка постає згорьованою (Батько… твої рід-
ні діти четвертують рідну Неньку Україну, шма-
тують... (29.08.1920), але звучить упевненість у її
кращій долі (Батькові поневоленої неньки України
надсилаю щирий свій привіт, надіюсь, що недалека
та хвилина, коли народ... гордо підніме свій націо-
нальний жовто-блакитний прапор... (Кармелюк
М. з Херсонщини, 03.07.1920). Україна персоніфі-
кована і в образі щасливої матері: Україно! Мати
гідного сина!.. (1965); Спасибі Батькові україн-
ського народу за незалежність матінки Украї-
ни (Олеся і Дмитро в день весілля, 2003).
Отже, в записах книг вражень архетип родини
в його лексичному вираженні цілісно постає як по-
слідовна, розгорнута метафора української нації.
А втім, значення родинності, засвідчене в тек-
стах книг вражень, не повною мірою відповідає
реаліям української нації. Та, як зауважив В. Мед-
відь, ідеального народу не існує – існують лише
ідеальні стани його душі. Такі, ідеальні (не в сен-
сі нереальні, уявні, а як досконалі, взірцеві), ста-
ни душі актуалізує духовна енергія Шевченкової
культура слова №80′ 2014102
могили, про що свідчать зізнання відвідувачів:
Велику Могилу одвідав, щоб узяти вогню від ве-
ликого родинного українського вогнища на бо-
ротьбу з неправдою життя (07.08.1927).
Вже з перших записів Шевченкова могила по-
стає як национальна святыня (Комаровський,
1897), неоцененна святыня для всей Украіны
(Мильчевський В., 22.05.1906).
Метафоризоване усвідомлення сакральнос-
ті щодо постаті Тараса Шевченка, його Слова,
ролі в духовному відродженні нації передане
через палітру найменувань: Месія, Спас, Спа-
ситель, Мойсей, Пророк, апостол правди, що
втілюють у різних варіантах мотив святості як
домінантний мотив, а тому можуть вважатися
контекстуальними синонімами. Автори запи-
сів підкреслюють, що Шевченко – страдник та
мученик за правду та волю народну (Кочубей Ф.,
25.06.1906); за волю – долю Української люднос-
ти (27.06.1928); за народну справу (Толочко Л.,
04.10.1958); муками хрещений за матір Вкраї-
ну (23.05.1978).
Семантично близьким є також «євангель-
ський топос розпинання», який звучить як алюзії
й до тексту Біблії, й до тексту Тараса Шевченка;
тут ремінісцентно фігурує розп’яття рідної кра-
їни, народу, її мучеників. Конденсоване понят-
тя розгортається етичними смислами: Мы тамъ
булы... Його розпялы, а мы дывылысь, оддалы та
обережлыво мовчалы... (27.06.1904). На семантич-
ному рівні взаємоперетин значень і нюансів ство-
рює складне переплетіння асоціацій: ...І таким
важким був той хрест, та він ніс його сам,
103Слово тараса Шевченка в сучасному прочитанні
бо вірив, що зростуть сини і обережно, наче свя-
ту водицю в своїх долоньках, понесуть рідну пісню
і рідне слово. А сини виросли і збудували Чорно-
биль, і отруїли і землю, і воду, і повітря і не на-
вчили дітей говорити рідною мовою, співати
рідної пісні. А раз в рік, у день твого розп’яття,
ми приходимо до Твого Хреста, щоб відмолити
свої гріхи і подивитися собі в душу (Вертеп То-
вариства Лева, Львів, 14.01.1992).
Емотивну дію довкілля, освяченого й віковою
історією, і прагненням Тараса Шевченка мати
«в тім раю» омріяну «хаточку», підкреслено
в численних записах відвідувачів: Сюди входиш,
як у святиню. Здається, сама земля говорить го-
лосом нашого Тараса (Учителі з Тернопільщини,
17.07.1964).
Святість образу гори-могили корелює як із
творчістю Шевченка, так і з Біблією, характер-
ним для якої є уявлення про гору, як ще одне свя-
щенне місце зустрічі земного з небесним, людини
з Богом. Про це пише в книзі вражень 18.12.1990
Євген Сверстюк: Гори мої високії! Шевченко від-
чув біблійну таємницю гори. Великі з’яви Духа
відбуваються на горах. Камінні скрижалі з за-
повідями Господніми Мойсеєві передано на
горі Синай. Найвеличніша Христова проповідь
– Нагірна – виголошена з гори. Остання дорога
Христа у терновім вінку, з важким хрестом – на
гору Голгофу. І ось земля в селі Моринцях, заплід-
нена Духом, виросла у велику Тарасову Гору, на
яку підіймаємось, щоб пізнати себе і дух України.
Отже, у записах через призму святості мов-
ці осмислюють феномен і Шевченка, і Тара-
культура слова №80′ 2014104
сової гори як місця вічного спочинку поета та
символу. Як бачимо, у різних визначеннях, що
відображають саме таку рецепцію, – «своєрідна
світська релігія» (Г. Грабович), «громадянська
релігія» (О. Гриценко), «національні святощі»
(В. Смілянська), «особлива – не традиційна цер-
ковна святість, а, сказати, секуляризована чи пак
громадянська» (Ю. Андрухович), «неофіційна са-
кралізація Шевченка, розпочата зараз же по його
смерті» (О. Забужко), – використані лексеми з пер-
винною, вихідною семантикою релігійності.
У записах ключове поняття святість залучає до
своєї орбіти широке коло тематично близьких лек-
сем (проща, паломництво, розп’яття, хрест, мо-
литва, сповідь, причастя, каяття, прощення, рай,
храм, церква, ікона, потопні води, блудні сини, по-
бити камінням тощо), які утворюють своєрідне
лексико-семантичне поле сакральності.
У багатьох записах святість прочитуємо як
«вищий ступінь онтологічної досконалості, що за-
початковує надприродну єдність могутності, пра-
ведності і краси»: Якесь тут блаженство, якийсь
рай земний. Я буду всім радити, як повернуся до-
дому, то хто лічить себе справжнім українцем,
то повинен неодмінно посітити могилу нашого
рідного Батька України (Марфа Цьова з Мирго-
родського повіту, 23.05.1918). Автори відзначають
катарсисний, очищувальний вплив святині, відчу-
вають, як із душі щось скочується і відкілясь бе-
руться нові сили (Андрій Т., 1909); краса природи
й почуття пошани до великої людини викликають
піднесення духу, прибуток сили (25.06.1928); Тут
витає сконцентрована енергія української нації –
105Слово тараса Шевченка в сучасному прочитанні
тому легко на душі кожному, хто ступає на цю
священну землю (Гром’як Р., професор Тернопіль-
ського педуніверситету ім. В. Гнатюка, 09.07.2000).
Автори записів-роздумів відзначають трудність
забезпечити тотожність між святим словом та
спроможністю молитву діяти до краю, досягти
граничної Шевченкової щирості: Як багато хо-
четься сказати, але де знайти оті єдині, прозорі,
як у Нього, слова, щоб не стати в позу, не злукави-
ти? (Дмитренко Ол., 10.03.1987).
Показові такі семантичні паралелі в царинах
релігії та національної сакральності: Божі за-
повіді – Шевченкові заповіти; Біблія – «Кобзар»
Т. Шевченка, проща до релігійних святинь – проща
до Тараса та ін.
У контексті книг вражень, а ширше – у духовно-
му просторі Тарасової гори – окремі словообрази,
почерпнуті з поезії Тараса Шевченка, набувають
особливої напруги, підсилюючись і осмисленням
феномену українського генія, його світобачен-
ня, і всеохопним сприйняттям довкілля. До таких
словообразів, «мовно-естетичних знаків культури,
– досконалих мовних форм, «освячених літерату-
рою», що «мають концептуальний зміст і володі-
ють механізмами естетичного впливу на мовців»
(С. Я. Єрмоленко), належить і лексема ревучий,
яку автори записів раз у раз інтуїтивно вихоплю-
ють із мовно-художнього багатства Шевченкової
поезії та залучають до висловлення своїх почуттів.
Важливим мотиваційним чинником актуалі-
зації слова ревучий як мовно-естетичного знака
в багатьох нотатках відвідувачів є перебування
саме на Тарасовій горі, де вони «втрапляють
культура слова №80′ 2014106
у слід» Шевченкового бачення: «І лани широ-
кополі, і Дніпро, і кручі… видно, чути, як реве
ревучий» і я сьогодні бачив і чув. А як тут чудо-
во! Які квіти! А скільки веселих птахів навкру-
ги! Я плачу від радості (Студент Львівського
державного медичного інституту Пасічник Іван,
25.07.1950); Вперше відвідав музей, і правда,
реве тут ревучий... (Садовничий Микола, учень
з Сумщини, 05.07.1965). У враженнях підкрес-
лено відчуття співпричетності, прагнення про-
никнутися настроєм поета, подивитися на світ
його очима: Я навіть уявляю собі, як він тут
сидів і дивився на ревучий Дніпро і кручі... (При-
сяжнюк А., ст. КНУ ім. Т. Шевченка, 21.06.2009).
Потрапивши до колективної мовної свідомос-
ті, мовно-естетичний знак ніби набуває самостій-
ного життя, знову і знову відтворюється в нових
контекстах, позначених різною суспільною ідеоло-
гією, різними особистими настроями й судження-
ми. Лексема ревучий на позначення Дніпра вжита
ще в перших записах відвідувачів Шевченкової
могили: Спыть Тарасъ надъ Рывучымъ – ничо-
го нечуе и не бачыть, а понадъ Днипромъ – на
всий Украини народ гирко плаче... (Жовтня 17
дн. 1898 г. Андрій [нерозб.]. Полтавщина).
Функціонування лексеми ревучий свідчить,
що автори записів сприймають її як згусток
енергії, вияв потенційної сили слова. Ця сила
сконденсованої емоційної напруги Шевченко-
вого образу семантично зумовлена передусім
внутрішньою формою слова (за О. Потебнею),
значно підсилена тавтологією (реве ревучий),
а також перегуком із першими рядками балади
107Слово тараса Шевченка в сучасному прочитанні
Т. Шевченка «Причинна». У словосполучен-
ні реве ревучий основою тавтології – семантич-
но-стилістичного засобу, що використовується
для емоційно-експресивного підсилення ви-
словлення, увиразнення його, – є повторення
кореня. Утворено так звану етимологічну фігу-
ру – об’єднання в межах однієї конструкції двох
етимологічно тотожних слів, коли присудок
(реве) втягує у сферу свого вживання спільно-
кореневий підмет (ревучий). Емотивний ефект
цього образу має магічну силу, тому він часто
повторюється у висловленнях відвідувачів: Спи
та слухай, любий батьку наш, «як реве реву‑
чий» (Учитель М. А. Симоненко, 22.07.1927);
Хай «реве ревучий», б’ючи хвилями об берег біля
підніжжя твого пам’ятника (Учні та вчите-
лі Глибокобалківської школи Полтавської обл.,
07.06.1965); Звідси бачимо і чуєм, як реве ре‑
вучий… (13.08.1966); Як радісно побувати на
могилі Т. Г. Шевченка, де реве ревуче (Григо-
рій Лібер. Англія, 31.07.1992).
Дослідники вказують і на зв’язок згаданого
образу з топонімікою краю, з природною стихі-
єю. У персоніфікованому образі переливаються
різні обертони людського настрою: плаче реву-
чий (01.07.1927); співа ревучий (14.07.1965), під-
креслено потужну енергію, що в різних часових
відтинках підключається мовцями то до уявних
суспільних змін – …прийде час, і зареве реву‑
чий по всьому світу (Тигнаєнко Микола з Києва,
09.09.1925); то до індустріальних об’єктів (тур-
бін) – Партія і Уряд заботяться, щоб народ
виконав заповіт Тараса: в турбінах буде ревти
культура слова №80′ 2014108
ревучий... (Подольний І. Я., 08.07.1965); то до емо-
ційних станів – …тут серце айстрами цвіте і думи
линуть, як Ревучий (16.09.1962).
Прикметним є контекстне поєднання енергії ріки
з енергією Шевченкового слова: Від зелених і гордих
Карпат прийшли поклонитись тобі, Тарасе! Почу-
ти, як реве Ревучий, твої вогненні слова (Галичани,
25.07.1978).
Процесу персоніфікації природної стихії зна-
чною мірою сприяє субстантивація дієприкметни-
ка ревучий як опредметненої ознаки дії. У цьо-
му разі субстантивація за ступенем завершення
є контекстуальною, за способом утворення – еліп-
тичною з еліпсисом іменника Дніпро. Не можна
оминути ще однієї обставини, яка суттєво впли-
ває на рецепцію Шевченкових мовно-естетичних
знаків відвідувачами Тарасової гори. Йдеться про
особливе сприйняття музикальності слухових обра-
зів, зокрема «Заповіту», який став піснею.
Знову й знову в символічному довкіллі, у зву-
ках і настроях автори записів звертаються до та-
кого живого, місткого й могутнього Шевченко-
вого образу: Серце стискується, що поет не
почує більше, як реве ревучий... (12.07.1936);
Стоїть Кобзар в Дніпра на кручі і чує, як Реве
Ревучий... (30.06.1963); …ревучий котить хви-
лі вдалину... (Прудкий В., 25.10.1977); …який ши-
рокий зробився ревучий! (Симшач І., Максімов Б.,
21.06.1977). Кожне покоління по-новому вслу-
хається, як реве наш Ревучий (Тригуб М. В.,
м. Харків., 22.05.1997). Вже понад півтора сто-
ліття наснажують українську душу і долю життє-
дайною силою такі енергетично насичені образи,
109Слово тараса Шевченка в сучасному прочитанні
як мовно-естетичний знак національної культури
ревучий.
Відвідувачі Шевченкової могили на Черне-
чій горі в Каневі ведуть щиру, відверту, пристрас-
но-емоційну розмову з Поетом, підтверджуючи
незнищенну енергію Кобзаревого Слова.
Надія Бойко
Шевченкове Слово в СучаСному
лінгвіСтичному диСкурСі
Діла добрих оновляться
Тарас Шевченко
Таїна творчості Тараса Шевченка, краса і сила
його поетичного слова, завдяки невтомним пошу-
кам мовознавців, постають оновленими гранями,
розкриваються крізь призму нових наукових пара-
дигм. Сучасні дослідження ідіолекту й ідіостилю
Тараса Шевченка належать до важливих й акту-
альних не лише тому, що в житті багатьох поколінь
українців митець значив і значить надзвичайно ба-
гато, і вже звичною стала думка: геніальна постать
поета і його вічна в часі творчість близькі і зрозу-
мілі кожному, тому, що «Кобзар» і його автор за-
вжди були і є з нами, завжди в нашій пам’яті, що
«мова Шевченка відкрита для сприйняття новими
і новими поколіннями» (Єрмоленко С. Я. Мовно-
естетичні знаки української культури / С. Я. Єр-
моленко. – Київ : НАН України, Ін-т укр. мови,
2009. – С. 63). У цьому контексті привертає ува-
|