Самоповтори в поетичній мові Тараса Шевченка
Gespeichert in:
| Datum: | 2014 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української мови НАН України
2014
|
| Schriftenreihe: | Культура слова |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/111584 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Самоповтори в поетичній мові Тараса Шевченка / Г. Сюта // Культура слова. — 2014. — Вип. 80. — С. 79-89. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-111584 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1115842017-01-12T03:02:23Z Самоповтори в поетичній мові Тараса Шевченка Сюта, Г. Слово Тараса Шевченка в сучасному прочитанні 2014 Article Самоповтори в поетичній мові Тараса Шевченка / Г. Сюта // Культура слова. — 2014. — Вип. 80. — С. 79-89. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/111584 uk Культура слова Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Слово Тараса Шевченка в сучасному прочитанні Слово Тараса Шевченка в сучасному прочитанні |
| spellingShingle |
Слово Тараса Шевченка в сучасному прочитанні Слово Тараса Шевченка в сучасному прочитанні Сюта, Г. Самоповтори в поетичній мові Тараса Шевченка Культура слова |
| format |
Article |
| author |
Сюта, Г. |
| author_facet |
Сюта, Г. |
| author_sort |
Сюта, Г. |
| title |
Самоповтори в поетичній мові Тараса Шевченка |
| title_short |
Самоповтори в поетичній мові Тараса Шевченка |
| title_full |
Самоповтори в поетичній мові Тараса Шевченка |
| title_fullStr |
Самоповтори в поетичній мові Тараса Шевченка |
| title_full_unstemmed |
Самоповтори в поетичній мові Тараса Шевченка |
| title_sort |
самоповтори в поетичній мові тараса шевченка |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Слово Тараса Шевченка в сучасному прочитанні |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/111584 |
| citation_txt |
Самоповтори в поетичній мові Тараса Шевченка / Г. Сюта // Культура слова. — 2014. — Вип. 80. — С. 79-89. — укр. |
| series |
Культура слова |
| work_keys_str_mv |
AT sûtag samopovtorivpoetičníjmovítarasaševčenka |
| first_indexed |
2025-07-08T02:22:12Z |
| last_indexed |
2025-07-08T02:22:12Z |
| _version_ |
1837043635301908480 |
| fulltext |
79Слово тараса Шевченка в сучасному прочитанні
та не дуріть Бога. Бо в день радості над вами
розпадеться кара. І повіє огонь новий з Холодно-
го Яру («Холодний Яр»). Високе сакральне зву-
чання цитованих фрагментів досягається завдяки
численним старослов’янізмам та конфесійній лек-
сиці.
Лінгвістичний аналіз Шевченкового переспі-
ву дванадцятого псалма Давидового засвідчує
семантичну близькість сакрального прототек-
сту і метатексту. Метафоризуючи філософ-
ський зміст сакрального твору, автор надає поезії
виразної етномаркованої семантики, наснажує її
громадянським змістом. Саме тому констатуємо
оригінальне тлумачення Святого Письма крізь
призму сучасних Кобзареві подій національної
історії, непохитну віру в Бога, надію на Його ми-
лість для українців. Цю думку увиразнює й ана-
ліз творів, написаних автором у грудні 1845
року («Кавказ», «Холодний Яр», «Заповіт»).
Галина Сюта
Самоповтори в поетичній
мові тараСа Шевченка
В українському мовознавстві та літерату-
рознавстві явище самоповторів розглядають
у взаємозв’язку з проблемами автоцитатнос-
ті і найчастіше ілюструють його прикладами
із мовотворчості Т. Шевченка (М. Х. Коцю-
бинська, Ю. О. Івакін, М. Ігнатенко), але зага-
лом різнорівневі мовно-естетичні (фоностиліс-
культура слова №80′ 201480
тичні, ритмоінтонаційні, лексико-синтаксичні,
структурні, сюжетно-тематичні) перегуки двох
і більше текстів одного автора систематично
спостерігаємо у мовостилях Є. Маланюка,
Б.-І. Антонича, Л. Костенко, М. Вінграновсько-
го, Д. Павличка. Водночас маємо визнати, що
в історії української словесності Шевченкова
поезія найщільніше насичена повторюваними
висловленнями, словосполуками, образами,
римами, які надають своєрідності й ціліснос-
ті всій його мовотворчості.
Варто звернути увагу на те, що недостатня
вивченість явища авторських самоповторів зумов-
лює несформованість відповідної термінологіч-
ної мікропарадигми, методологічну некоректність
в оперуванні ключовими поняттями у 70-х роках
ХХ ст. і в новітніх мовознавчих та літературоз-
навчих дослідженнях. Серед найчастотніших
термінів і терміносполучень – самоповтор
(В. Ф. Ходасевич, В. В. Коптілов), кругообіг об-
разів (М. Х. Коцюбинська), варіації тих самих
словосполучень, речень, рядків у різних творах
(Ю. О. Івакін), також – автоцитата, самоцитата,
авторемінісценція, автоалюзія (С. К. Росовецький)
тощо (ототожнення останніх із самоповтором може
бути лише частковим, оскільки не кожне повто-
рюване висловлення ідентифікується як цитата /
автоцитата).
Два основні різновиди самоповторів у твор-
чості Т. Шевченка: лексичні (точні або міні-
мально трансформовані повтори висловлень)
та ситуативні (повторення ліричних ситуацій,
сюжетних ліній тощо) відбивають фактично
81Слово тараса Шевченка в сучасному прочитанні
два галузеві підходи до аналізу цього явища –
мовознавчий та літературознавчий.
На увагу заслуговують лінгвопсихологічні,
лінгвокогнітивні механізми лексичних самопов-
торів. Чому Т. Шевченко у різні періоди своєї
творчості вживає ту саму словесну формулу,
повертається до неї? Частково на це питання
відповідає М. Х. Коцюбинська: «Несподівана
знахідка вкорінюється в свідомості (й у підсві-
домості) поета, і він звертається до неї як до не-
обхідного чинника розвитку думки, вираження
емоції» (Коцюбинська М. Етюди про поети-
ку Шевченка: Літературно-критичний нарис
/ М. Коцюбинська. – Київ : Радянський пись-
менник, 1990 – С. 167). У Шевченковій поезії
такі «повернення» справді дуже органічні. Вони
засвідчують природний розвиток його художньо-
го мислення, природний плин мови, а також – по-
казову для романтизму «формульність» мовного
вираження певних тем і мотивів. Наприклад, са-
моповтори впізнаємо у творах, «підґрунтям яких
є топоси любові до України й молитви за її кра-
щу долю» (Ігнатенко М. Авторемінісценції у твор-
чості Тараса Шевченка / М. Ігнатенко // Дивосло-
во. – 2003. – № 5. – С. 11; далі – Ігнатенко): Коли
ми зійдемося знову,/ На сій зубоженій землі?/ Ні-
коли, братія, ніколи/ З Дніпра укупі не п’ємо!/ Розі-
йдемось, рознесемо/ В степи, в ліси свою недолю,/
Повіруєм ще трохи в волю,/ А потім жити почне-
мо/ Меж людьми як люде./ А поки те буде,/ Любі-
теся, брати мої,/ І за неї, безталанну,/ Господа
моліте («Згадайте, братіє моя»); Чи ми ще зійде‑
мося знову?/ Чи вже навіки розійшлись/ І слово
культура слова №80′ 201482
правди і любові/ В степи і дебрі рознесли./ Сми‑
рітеся, молітесь Богу/ І згадуйте один другого
[..]/ Свою Україну любіть,/ Любіть її… Во врем’я
люте,/ В остатню тяжкую минуту/ За неї Госпо‑
да моліть («Чи ми ще зійдемося знову»).
Як бачимо, для з’ясування лінгвокогнітив-
ної природи Шевченкових самоповторів одним
із найважливіших критеріїв є їх здатність бути
маркером певної теми чи мотиву, що викликали
в мовній свідомості поета ті самі або схожі, спів-
звучні висловлення. Зокрема, спостерігаємо по-
вторювані характеристики: а) України, її історії,
минулого й майбутнього, б) людини, в) часу.
Одне з найвідоміших висловлень Кобзаря –
в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій. Його лекси-
ко-семантичні контури вперше окреслені у пере-
співі 132 Псалма у рядках: Отак братів благих
своїх/ Господь не забуде,/ Воцариться в дому ти-
хім,/ В сем’ї тій великій,/ І пошле їм добру долю/
Од віка до віка (1845). Невдовзі (наприкінці того
ж 1845 р.) Т. Шевченко пише «Заповіт», у яко-
му цей образ збагачується епітетами вольній, но-
вій і вже в такій мовно-естетичній формі входить
у національну мовну свідомість, закріплюється
і розвивається як цитатний вислів, як афоризм.
До тематичного різновиду самоповторів, коли
мовоопис схожих ліричних ситуацій начебто
«провокує» вживання тих самих або співзвуч-
них висловлень, належить характеристика лю-
дей. Так, свідомо чи підсвідомо у Шевченкових
поезіях різних років повторюється градаційна
оцінка чорніше чорної землі. Цей образ фіксуємо
в циклі «В казематі», точніше у його сьомому
83Слово тараса Шевченка в сучасному прочитанні
вірші, присвяченому Миколі Костомарову. Шев-
ченко й Костомаров були ув’язнені й перебували
у ІІІ відділенні, Костомарова прийшла провідува-
ти його мати. Її у вікно камери побачив Шевчен-
ко. Ця ситуація відтворена в таких рядках вірша:
І я згадав своє село. Кого я там, коли покинув?
І батько й мати в домовині…/ І жалем серце
запеклось,/ Що нікому мене згадати! Дивлюсь,
твоя, мій брате, мати,/ Чорніше чорної землі,
іде, з хреста неначе знята (1847, 19 травня,
С.-Петербург). Принагідно зауважимо, що назва-
ний вірш, повертаючись із заслання, Кобзар
подарував матері М. Костомарова. Повторю-
ється висловлення чорніше чорної землі в поезії
«І виріс я на чужині…», яка за місцем автографа
у «Малій книжці» датується серед творів 1848
р. Пор.: Аж страх погано/ У тім хорошому селі./
Чорніше чорної землі/ Блукають люди, повсиха-
ли/ Сади зелені, погнили/ Біленькі хати, поваля-
лись,/ Стави бур’яном поросли.
Підкріплена власним життєвим досвідом пое-
та індивідуальна логіка мовоопису нещасливого,
сирітського дитинства умотивовує дослівне повто-
рення в Кобзаревих творах звороту мов одірвалось
од гіллі пор.: А сирота її в селі,/ Її єдиная дитина!/
Мов одірвалось од гіллі («Княжна», 1847 р.);
Мов одірвалось од гіллі,/ Одно-однісіньке під
тином/ Сидить собі в старій ряднині/ Мені зда-
ється, що се я,/ Що це ж та молодость моя…
(«І золотої, й дорогої…» — автограф у «Малій
книжці», датований серед творів 1849 р.).
Так само в абсолютно тотожній формі (і лек-
сичній, і граматичній) повторюється висловлен-
культура слова №80′ 201484
ня маленьких діточок своїх: Поклала мати коло
хати/ Маленьких діточок своїх./ Сама заснула
коло їх. («Садок вишневий коло хати»); Замкнув-
ши в городі кивот,/ у поле вийшли, худосилі,/
У полі бились, сиротили/ Маленьких діточок
своїх («Царі»). У тематично різних, неспівмір-
них за тональністю творах (перлині української
пейзажної лірики і сатирично-викривальній по-
емі) цей мікрообраз є виразником однієї – високо-
поетичної, глибоко інтимної семантики. Цілком
імовірно, що для лірика-Шевченка, недосяжним
життєвим ідеалом для якого була родина, сімейне
щастя, це інтимізоване висловлення стало ідеалі-
зованою словесною формулою вираження емо-
цій, пов’язаних із дітьми.
Протилежною оцінною семантикою вирізня-
ється Шевченкова інвектива стосовно до сучас-
ників, яка постає у різних модифікаціях, однак
залишається впізнаваною: Гриземося, мов со‑
баки,/ За маслак смердячий («Неофіти»); Кати
вінчані,/ Мов пси голодні за маслак,/ Гризуться
знову («Мій Боже милий, знову лихо»); Мов пси,
гризуться/ Брати з братами (N.N. «О думи мої!
О славо злая...»).Загалом ступіньтрансформованості
наведених порівнянь мінімальний, а самі вони сприй-
маються як «відгук-варіація текстового фрагмента
.. маркованого певною своєрідністю семантики
й/або стилістики» (Шевченківська енциклопе-
дія: в 6 т. – Т. 1. : А-В / НАН України, Ін-т літ-ри
ім. Т. Г. Шевченка; Ред. кол.: Жулинський та ін. –
Київ, 2012. – С. 118).
Свідченням творчого саморозвитку Т. Шев-
ченка, його постійного «діалогу з собою»
85Слово тараса Шевченка в сучасному прочитанні
(І. В. Фоменко) є авторські словесні формули на
означення плинності часу. Кількість таких само-
повторів у Т. Шевченка значна, а самі висловлення
– впізнавані й часто відтворювані у сучасній мов-
ній (художній, розмовній, публіцистичній) прак-
тиці: все йде, все минає; минають дні, минають
ночі; минають дні, минає літо; минають / минули
/ минулися літа молодії; мина літо, мина й дру-
ге; минув рік, минув другий. За спостереженням
М. Ігнатенка, ці фрагменти авторських лірико-
філософських медитацій формують більш ніж
двадцятикратний ряд (Ігнатенко, 12). При цьо-
му в багатьох поезіях вони відтворюються як точ-
ні чи мінімально трансформовані формульні ви-
словлення, пор.: Минають дні, минають ночі,/
Минає літо, шелестить/ Пожовкле листя, гас-
нуть очі./ Заснули думи, серце спить («Минають
дні, минають ночі»); Минають дні, минає літо/
Настала осінь, шелестить/ Пожовкле листя,
мов убитий/ Старий під хатою сидить («Не-
вольник»). Крім майже дослівного лексико-се-
мантичного наповнення, у цитованих контекстах
також збережено специфічний синтаксис, ритмо-
мелодику, Шевченкові плавні семантичні й рит-
моінтонаційні переходи з рядка в рядок. Пор. іс-
тотну лексико-синтаксичну розбудову згаданого
фрагмента в початкових рядках частини «Гонта
в Умані»: Минають дні, минає літо,/ А Украї-
на, знай, горить;/ По селах голі плачуть діти – /
Батьків немає./ Шелестить пожовкле листя
по діброві;/ Гуляють хмари; сонце спить («Гай-
дамаки», 1841). Стрижнями проілюстрованих
лексичних повторів, які, незважаючи на ступінь
культура слова №80′ 201486
точності чи трансформованості, залишаються
впізнаваними, можна визначити поєднувані з ді-
єсловом минає маркери часу (дні, ночі, літо) та
візуально-звуковий образ шелестить пожовкле
листя – теж часово маркований, і об’єктивно,
й художньо узгоджений з образами минає літо,
настала осінь.
Частотні у Кобзаревій поезії повтори, які зо-
бражують, оцінюють час у проекції на події твору,
на життя ліричних героїв. Це формули часоопи-
су минув / минає рік, минув / минає другий; дні ми-
нули, місяці минають; мина літо, мина осінь
тощо. Пор: Минув рік, минув другий – / Козака не-
має («Тополя»); Минає рік, минув другий («Мос-
калева криниця»); Дні минули, місяці минають,/
Мина літо. Мина осінь («Титарівна»); минає
день неясний мій…/ Все минає («Невольник»);
Минають дні собі поволі («Петрусь»); Мина
літо, мина й друге («Хустина»). Такі висловлен-
ня засвідчують показову для авторового худож-
нього мислення «схильність до філософствування
з приводу минущості людського життя й вічності»
(Мовчанюк В. Час / В.Мовчанюк //Теми і моти-
ви поезії Тараса Шевченка [Барабаш Ю., Боронь
О. та ін.]. – Київ, 2008. – С. 138).
В інших, істотніше трансформованих повторах
лексико-синтаксичний збіг лише частковий,
натомість цілковито зберігається внутріш-
ня форма висловлення й автентичний смисл,
що вказує на особисту долю поета» Пор.:
Минулися/ Мої дні і ночі,/ Без радості, молодії!
/ Так собі минули/ На чужині./ Не найшлося з ким
серцем ділитись./ А тепер не маю навіть/
87Слово тараса Шевченка в сучасному прочитанні
З ким поговорити! («Заросли шляхи тернами»);
Минулися молодії/ Веселії літа,/ Немає з ким
остиглого/ Серденька нагріти./ Нема кому
зострінути,/ Затопити хату… («Не хочу я
женитися»); Минають літа молодії,/ Минула
доля, а надія/ В неволі знову за своє,/ Зо мною
знову лихо діє/ І серцю жалю завдає («А. О. Ко-
зачковському»).
Глибоко філософський зміст і водночас до-
вершена у своїй простоті формула опису плин-
ності часу умотивовує афористичність Шевчен-
кового висловлення все йде, все минає, і краю
немає («Гайдамаки»), його «вростання» в укра-
їнську мовну свідомість, у художню (книжну)
і розмовно-побутову практику. Пор.: Все йде,
все минає і краю не має:/ Хто вчора був звер-
ха, сьогодні спадає;/ Хто вчора сміявся, сьогод-
ні заплаче; / Хто вчора скакав, нині стогне, не
скаче;/ Хто вчора живий був, гниє нині в тру-
ні;/ Хто вчора звавсь мудрим, пішов нині в дур-
ні .. / Все йде, все минає і краю не має:/ Що
вчора померкло, сьогодні світає;/ Що вчора
минуло, сьогодні надходить,/ На свіжих мо-
гилах нове життя сходить (І. Франко, «Нове
зеркало»); – Я тебе накупаюся! – і круть за
вухо.– Я тобі покажу купання... Та – все йде,
все минає. Минає й материн гнів (М. Олійник,
«За красою»). За слушним спостереженням
С. Я. Єрмоленко, такому цитатному, інтертек-
стуальному розвитку сприяють «зародки кри-
латості, наявні в стислій лаконічній формі, що
влучно, образно передає узагальнений, симво-
лічний зміст думки», завдяки чому висловлення
культура слова №80′ 201488
«легко входять у нові мовно-літературні контек-
сти, оновлюючи свій асоціативно-образний зміст»
(Єрмоленко С. Я. Неокраяне крило Шевченкового
слова // Мовно-естетичні знаки української куль-
тури. – Київ, 2009. – С. 61).
Окрім розглянутих власне авторських само-
повторів, у поезії Кобзаря спостерігаємо також
неодноразове вживання фольклорних і народно-
розмовних формул – фразеологічних, пісенних,
розмовно-побутових. Пор.: А журавлі летять
собі/ Додому ключами./ Плаче козак – шляхи
биті/ Заросли тернами («Думка. Тече вода
в синє море…»); Заросли шляхи тернами/ На
тую країну./ Мабуть, я її навіки,/ Навіки поки-
нув («Заросли шляхи тернами»); І стежечка, де
ти ходила,/ Колючим терном поросла («Не ки-
дай матері, казали»).
Також кількаразово звертається Т. Шевчен-
ко до фольклорно маркованого зачину у неділю
вранці-рано: У неділю вранці-рано/ Синє море
грало,/ Товариство кошового/ На раді проха-
ло:/ Благослови, отамане,/ Байдаки спуска-
ти, Та за Тендер погуляти,/ Турка пошукати
(«Дума»); у неділю вранці-рано/ Поле крилося
туманом/ У тумані, на могилі,/ Як тополя, по-
хилилась... («Наймичка»). Збігаючись за струк-
турною (ініціальною, початковою) позицією із
народною піснею, такі контексти підкреслю-
ють глибинну закоріненість Шевченкових по-
вторів у народній поетиці, на чому неодноразо-
во наголошують дослідники (П. Д. Тимошенко,
І. К. Білодід, М. Х. Коцюбинська, В. М. Русанів-
ський, С. Я. Єрмоленко).
89Слово тараса Шевченка в сучасному прочитанні
Повторюються у Шевченкових віршах та-
кож розмовно марковані образи, конструкції,
природні для його мововираження: Взяла та
в школу хлопця одвела («Марія»); Ти взяла
мене маленького за руку/ І в школу хлопця од‑
вела («Доля»); Одним-однісінький, бувало,/ Си‑
дить собі у бур’яні/ Та клепку теше («Марія»);
Хрестами/ І везерунками з квітками/ Кругом
листочки обведу/ Та й списую Сковороду/ Та сам
собі у бур’яні/ Щоб не почув хто, не побачив/ Ви-
співую та плачу («А. О. Козачковському»). Роз-
мовну тональність зумовлює характерне для
народної мови ситуативне і структурне злиття
частки собі з повнозначними частинами мови,
з контекстом.
Природа самоповторів у Шевченкових текстах
– різна. В одних віршах це пов’язані з вербаліза-
цією певних тем і мотивів когнітивні домінанти,
які відбивають «психологічну особливість Шев-
ченка-митця: потребу безнастанно повертати-
ся до одного й того ж мотиву, щоб дати вихід
болючій думці, яка переслідує його» (Коцю-
бинська М. Етюди. – С. 149). В інших творах
це формульні висловлення, locus communis,
пов’язані з традиціями поетики романтиз-
му або ж із фольклорним і народнорозмовним
струменями, що живили його мовотворчість.
|